Реферат Субєкти оперативно-розшукової діяльності
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Су
б’єкти ОРД
План
1. Суб’єкти ОРД
2. Види виконавців і учасників ОРД
3. Соціальний і правовий захист учасників ОРД
1. Суб'єкти ОРД
ОРД являє собою систему гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, які здійснюються суб'єктами з використанням оперативних і оперативно-технічних засобів при суворому дотриманні принципів законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами державного управління й громадськістю.
Під суб'єктом ОРД можна розуміти такого її виконавця, на якого законодавець поклав цю функцію, відповідні завдання й обов'язки, для виконання яких він наділений відповідними правами на застосування конкретних заходів ОРД і використання оперативних і оперативно-технічних засобів.
Таким суб'єктам властиві специфічні загальні ознаки, а саме вони:
ü представляють державні правоохоронні органи;
ü є повноважними суб'єктами ОРД, наділеними комплексними оперативно-розшуковими функціями боротьби зі злочинністю, яким відповідають їхні завдання й обов'язки;
ü мають право для виконання завдань ОРД використовувати гласні й негласні пошукові, розвідувальні й контррозвідувальні заходи, а також оперативні й оперативно-технічні засоби.
ü перебувають у різній відомчій підпорядкованості, що в окремих випадках має різну правову й процесуальну регламентацію;
ü підконтрольні прокуророві з нагляду за дотриманням законності в процесі здійснення ОРД, а також органам державної влади й управління;
ü мають у своєму складі гласних і негласних штатних працівників, а також залучених на добровільній основі для виконання завдань ОРД негласних працівників.
Ці ознаки дозволяють віднести оперативні підрозділи до спеціальних суб'єктів правоохоронної діяльності.
ЗУ «Про ОРД» чітко визначив суб'єкти ОРД, наділивши їх правом на проведення ОРД, а саме згідно ст. 5 даного Закону такими суб'єктами є:
1. Органи внутрішніх справ: кримінальна, транспортна й спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, судова міліція.
Оперативні підрозділи системи МВС здійснюють ОРД у повному обсязі. Більше того, вона є основним видом їхньої діяльності. У роботі з попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів, розшуку злочинців, що зникли, і встановленню місцезнаходження й долі безвісно зниклих громадян, вони зобов'язані максимально використовувати свої можливості, застосовувати різноманітний наявний у їхньому активі інструментарій.
Такі служби називають основними (провідними) оперативними службами. Кожна з них має свою структуру (внутрішня побудова), що визначається місцем конкретного підрозділу в системі ОВС, його основними завданнями, розв'язуваними на певному рівні, чисельністю й кваліфікацією особового складу, станом і особливістю оперативної обстановки, а також іншими факторами.
Структура оперативно-розшукових служб відповідає основним напрямкам їхньої діяльності й ґрунтується на сполученні принципів спеціалізації й територіально-зонального обслуговування.
Крім основних оперативно-розшукових підрозділів в ОВС є служби такі, як: оперативно-технічна, інформаційних технологій, службового собаківництва, які виконують оперативно-розшукові функції не в повному обсязі, а вирішують лише окремі оперативно-розшукові завдання, застосовуючи деякі оперативно-розшукові методи й засоби. Їх прийнято вважати допоміжними підрозділами, тому що вони покликані забезпечувати успішну діяльність основних оперативно-розшукових служб у боротьбі зі злочинністю, здійснюючи по їхніх завданнях виявлення й фіксацію оперативно значимої інформації з використанням спеціальної техніки, переслідування злочинців по «гарячих слідах» тощо.. У певних межах до проведення ОРЗ можуть залучатися представники інших неоперативних служб.
До складу кримінальної міліції входять підрозділи карного розшуку, Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю, по боротьбі з незаконним о
бігом
наркотиків, кримінальної міліції у справах дітей, інші оперативні підрозділи.
Сьогодні на підрозділи карного розшуку, що діють у МВС, ГУМВС, УМВС, міських і районних органах внутрішніх справ покладені обов'язки з виявлення, розкриття, запобігання й припинення оперативно-розшуковим шляхом злочинів, підготовлюваних відомими особами, підготовлених або вчинених невстановленими особами й що відносяться або цілком, або здебільшого до злочинів: проти життя й здоров'я осіб; статевим злочинам; злочинам проти власності; проти громадської безпеки, а також до злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Крім того, на підрозділи карного розшуку покладено виявлення й усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також розшук злочинців і осіб, безвісно відсутніх.
Значне місце серед суб'єктів ОРД у кримінальній міліції приділяється Державній службі по боротьбі з економічною злочинністю. Положенням про цю службу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 510 від 3 липня 1993 р., визначено, що вона є складовою частиною кримінальної міліції системи МВС.
У її склад входять: ДДСБЕЗ МВС України, управління (відділи, сектори) по боротьбі з економічною злочинністю в органах внутрішніх справ Автономної Республіки Крим, міст Києва й Севастополя, областей України, а також у містах, районах, на транспорті й на закритих об'єктах.
ДСБЕЗ має спеціалізовані завдання, а саме:
ü своєчасне виявлення, запобігання й припинення злочинів у сфері економіки;
ü аналіз і прогнозування криміногенних процесів в економіці й своєчасне інформування про це органів державної влади;
ü виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів у сфері економіки, і вживання заходів по їх усуненню.
Відповідно до цих завдань визначені специфічні обов'язки зазначених підрозділів:
ü виявлення й розкриття господарських, посадових і інших злочинів у сфері економіки, у тому числі на підприємствах, в організаціях, комерційних структурах, фінансово-кредитній і банківській системах, а також здійснення заходів із запобігання таких злочинів;
ü оперативне обслуговування об'єктів господарювання різних форм власності;
ü забезпечення захисту фінансованих урядом програм розвитку економіки України, окремих регіонів або сфер обслуговування населення від злочинних зазіхань;
ü виявлення фактів хабарництва, корупції й інших зловживань, у тому числі пов'язаних із приватизацією державної власності, і вживання заходів по їхньому запобіганню;
ü виявлення осіб, що займаються підробкою грошей, чекових книжок, акцій, векселів і інших цінних паперів;
Для виконання перерахованих обов'язків підрозділам ДСБЕЗ надані особливі права:
ü безперешкодно входити в приміщення підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності (крім іноземних дипломатичних представництв), у виробничі приміщення й сховища, використовувані громадянами для заняття підприємництвом;
ü проводити за участю власника, його представників огляд виробничих, складських, торгівельних, службових приміщень, транспортних засобів і інших місць зберігання майна і його використання;
ü вилучати необхідні матеріали про кредитні й фінансові операції, матеріальні цінності, засоби, а також сировину й продукцію у встановленому законом порядку; опечатувати каси, приміщення й місця зберігання документів, грошей і товарно-матеріальних цінностей.
Головними оперативно-розшуковими завданнями кримінальної міліції у справах дітей є попередження, своєчасне виявлення, припинення й розкриття злочинів, вчинених неповнолітніми, а також оперативно-розшукова профілактика правопорушень серед цієї категорії осіб.
Головними оперативно-розшуковими завданнями підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків є попередження, своєчасне виявлення, припинення й розкриття злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних речовин, їх аналогів і прекурсорів.
До інших оперативних підрозділів кримінальної міліції відносяться підрозділи оперативної служби, оперативно-технічних заходів й інші, які виконують в ОРД функції забезпечуючого характеру.
До складу спеціальної міліції входять підрозділи КР, ДСБЕЗ і інші оперативні підрозділи, що здійснюють ОРД на спеціальних режимних об'єктах військового й оборонного призначення, а також на об'єктах, доступ на які суворо обмежений. Практично такі ж оперативні підрозділи входять до складу транспортної міліції, здійснюючи ОРД на залізничному, водному й повітряному транспорті.
Говорячи про судову міліцію, необхідно звернути увагу на наступне. На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 335-р від 28 червня 1997 р. з метою забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, а також осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх родин і близьких родичів, наказом МВС України № 467 від 23 липня 1997 року в структурі міліції громадської безпеки був створений відповідний спеціальний підрозділ, на який були покладені наступні обов'язки:
ü перевірка заяв (повідомлень) про погрозу безпеки учасників кримінального судочинства;
ü особиста охорона таких осіб у випадку виникнення реальної погрози їхнього життя й здоров'я;
ü охорона громадського порядку й безпеки в приміщеннях судів під час розгляду на судових засіданнях кримінальних справ з найбільш резонансних злочинів і ін.
Однак ці підрозділи в той час не мали права на проведення ОРД. Його вони одержали відповідно до ЗУ «Про внесення змін у ЗУ «Про ОРД»» від 18 січня 2001 р., а вже пізніше в остаточній редакції з урахуванням змін відповідно до закону № 762-1У від 15 травня 2003 р. ці підрозділи були реформовані в судову міліцію.
Головні завдання цієї міліції залишаються колишніми, а основні функції оперативних підрозділів, що входять у неї, зводяться до відповідного забезпечення зазначених завдань і в цілому до оперативно-розшукового супроводу кримінального судочинства.
Особлива роль у системі суб'єктів ОРД органів внутрішніх справ належить спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ.
Ними відповідно до ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» є:
ü Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;
ü управління, відділи й відділення по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС в Автономній Республіці Крим, ГУ МВС у містах Севастополі й Києві;
ü управління, відділи (міжрегіональні) й відділення по боротьбі з організованою злочинністю в органах внутрішніх справ областей, міст і на транспорті.
У Головному управлінні й управліннях по БОЗ створюються й діють інформаційно-аналітичні, спеціалізовані оперативно-розшукові й оперативно-технічні служби, служби внутрішньої безпеки, а також швидкого реагування й інші.
Крім того, у структуру спеціальних підрозділів БОЗ входять слідчі управління й відділи, начальники яких призначаються на посаду й звільняються від її міністром внутрішніх справ України по поданню начальника ГУБОЗ.
2. Служба безпеки України. ЗУ «ПРО СБУ» (ст. 1) визначає цю Службу як державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. Її головним завданням (ст. 2) є захист державного суверенітету, конституційного порядку, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави й прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, а також від зазіхань із боку окремих організацій, груп і осіб.
Крім того, до завдань СБУ віднесено попередження, виявлення й розкриття злочинів проти миру й безпеки людства, тероризму, корупції й організованій злочинній діяльності в сфері управління й економіки, а також інших протиправних дій, що безпосередньо створюють погрозу життєво важливим інтересам України.
Адекватно вищесказаному визначені й основні обов'язки СБУ (ст. 24), які мають переважно оперативно-розшуковий характер, а саме:
ü здійснення розвідувальної й інформаційно-аналітичної роботи в інтересах ефективного проведення органами державної влади й управління України внутрішньої й зовнішньої діяльності, рішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології й інших питань, пов'язаних з національною безпекою України;
ü контррозвідувальне забезпечення дипломатичних представництв, консульських і інших державних установ, а також здійснення заходів, пов'язаних з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності, безпеки громадян України за кордоном;
ü виявлення, попередження й розкриття злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, проведення дізнання й слідства по справах цієї категорії; розшук осіб, що переховуються у зв'язку зі вчиненням зазначених злочинів;
ü здійснення контррозвідувальних заходів з метою виявлення, припинення й розкриття розвідувально-підривної діяльності проти України.
На СБУ покладена також координація дій всіх підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукові заходи в боротьбі з тероризмом.
Безпосередньо оперативно-розшукові завдання виконують розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи захисту національної державності, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю, оперативно-технічні, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства й працівників правоохоронних органів.
Варто помітити, що діяльність спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю СБУ регламентується ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» і Положенням про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового й соціально-побутового забезпечення цих підрозділів, затвердженим постановою ВР України N 199/ 94-ВР від 12 жовтня 1994 року.
Згідно цим нормативно-правовим актам Управління по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю створюються в складі Центрального управління СБУ, відповідні відділи існують у Головному управлінні військової контррозвідки, Головному управлінні СБУ в Автономній Республіці Крим, в областях і в містах.
Безпосередньо в структуру спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю СБУ входять, поряд з іншими оперативними підрозділами, також служби як інформаційно-аналітичного забезпечення ОРД і внутрішньої безпеки.
Необхідно відзначити, що на спеціальні підрозділи БОЗ як ОВС, так і СБУ цілком поширюються усі права, передбачені ЗУ «Про міліцію», «ПРО СБУ», «Про ОРД». Але, разом з тим, відповідно до ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» цим суб'єктам і, що особливо важливо, їхнім співробітникам надані певні додаткові повноваження, а саме:
ü одержання інформації з автоматизованих інформаційних і довідкових систем і банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, відомствами, іншими державними органами.
ü відвідування за службовим посвідченням й письмовому розпорядженню керівника відповідного спеціального підрозділу територій, приміщень, складів і сховищ підприємств, організацій і установ (крім іноземних дипломатичних представництв) незалежно від їхньої відомчої приналежності й форм власності, контрольно-пропускних пунктів прикордонних військ і митниць, а також виробничих приміщень громадян, що займаються підприємницькою діяльністю;
ü опечатування строком до 10 днів архівів, кас, приміщень (за винятком житлових) і інших сховищ, узяття їх під охорону, накладення арешту на кошти та інші цінності фізичних і юридичних осіб;
ü витребування й безперешкодне одержання від територіальних і інших органів внутрішніх справ і Служби безпеки України (у межах своїх відомств) оперативної інформації, документів і інших матеріалів, пов'язаних з організованою злочинністю, а також кримінальних справ про злочини, вчинених організованими злочинними формуваннями;
ü залучення до співробітництва учасників організованих злочинних формувань на підставі письмового доручення й відповідно до відомчих нормативних актів.
3. Державна прикордонна служба України: розвідувальний орган спеціального вповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону; підрозділу охорони державного кордону органів охорони державного кордону й Морської охорони; підрозділу забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативно-технічного й оперативного документування.
Основними обов'язками оперативних підрозділів прикордонних військ є збір інформації в інтересах забезпечення недоторканності державного кордону, економічної безпеки, виявлення підготовки різного роду ексцесів на границі, пов'язаних з контрабандою наркотиків і зброї, провокуванням збройних і інших конфліктів.
Ці підрозділи здійснюють також заходи щодо виявлення осіб, що ухиляються від слідства, що переховуються від суду або від кримінального покарання, при спробі їх виїхати за кордон, а також з виявлення й попередження незаконної міграції при спробі іноземних громадян в'їхати на територію України.
4. Управління державної охорони - підрозділ оперативного забезпечення охорони винятково з метою забезпечення безпеки осіб і об'єктів, у відношенні яких здійснюється державна охорона.
В Управлінні державної охорони безпосередньо оперативно-розшуковою діяльністю займається підрозділ оперативного забезпечення охорони вищих посадових осіб державної влади й управління, а саме: Президента України, Голови ВР України, Прем'єр-міністра України, членів їхніх родин, Генерального прокурора України, Голови Верховного Суду України, Голови Конституційного Суду України, віце-прем'єр-міністрів і інших вищих посадових осіб. Крім того, охороні й захисту підлягають урядові приміщення, зв'язок, майно й оснащення, використовувані з метою забезпечення життєдіяльності глави держави, парламенту й уряду.
Управління державної охорони тісно співробітничає з органами СБУ й ОВС при забезпеченні особистої або транспортної безпеки охоронюваних вищих посадових осіб, як у місцях їхнього постійного перебування, так і в поїздках по території України. Помітимо, що останнім часом парламентом України були ухвалені рішення щодо впорядкування супроводу вищих посадових осіб під час їхніх поїздок на автомобільному транспорті. Зокрема, обмежена чисельність таких осіб, а також час перекриття дорожнього руху по маршрутах їхнього автомобільного пересування.
Управління державної охорони здійснює охорону вищих посадових осіб також і при їхньому перебуванні в інших країнах, але для здійснення цього воно співробітничає зі спецслужбами країн відвідування.
Всі перераховані завдання Управління державної охорони, як правило, супроводжуються проведенням оперативно-розшукових заходів. Крім того, забезпечується оперативно-розшуковий пошук інформації з метою виявлення, запобігання й припинення терористичних актів і інших злочинних зазіхань на представників органів державної влади й управління закордонних держав, міжнародних організацій під час їхніх візитів в Україну.
ОРД в органах ДПС у свій час виділилася з ОРД ОВС. Раніше вона охоплювалася функціями ДСБЕЗ.
Сьогодні, як відомо, існує податкова міліція, що створена в системі ДПС. Цю міліцію очолює її начальник, що одночасно є першим заступником Голови ДПА.
Оперативні підрозділи податкової міліції, створені в рамках ЗУ «Про ОРД». На них покладено виявлення шляхом здійснення оперативно-розшукових заходів навмисного ухилення юридичних і фізичних осіб від сплати податків, обов'язкових платежів і зборів, оперативно-розшукове документування порушень податкового законодавства, за які встановлена кримінальна відповідальність, і реалізація отриманих фактичних даних у встановленому порядку.
Треба сказати, що законодавець надав оперативним підрозділам податкової міліції деякі ексклюзивні права з проведення оперативно-розшукової діяльності. Мова йде про доповнення статті 8 ЗУ «Про ОРД» частиною 5, відповідно до якої при виконанні завдань оперативно-розшукової діяльності, пов'язаних з попередженням правопорушень у сфері податкового законодавства, права, передбачені цією статтею, надаються винятково органам податкової міліції в межах їхньої компетенції.
Це означає, що оперативно-розшукові підрозділи податкової міліції наділені монопольними функціями проведення ОРД у системі відносин, що виникають при реалізації податкового законодавства України.
6. Державний департамент України з питань виконання покарань - оперативні підрозділи органів і установ цього департаменту.
Головним їхнім завданням є забезпечення режиму відбуття покарань засудженими в місцях позбавлення волі, виявлення й запобігання злочинних намірів, припинення конкретних злочинів, а також недопущення масових хвилювань і непокори з боку засуджених.
Оперативні підрозділи системи ДДУВП проводять ОРД не тільки в зонах перебування засуджених, але й серед населення навколишніх територій з метою виявлення й припинення заборонених, у тому числі й кримінальних зв'язків між засудженими й вільними громадянами, включаючи вільнонайманий персонал.
Зазначені підрозділи здійснюють оперативно-розшукові заходи ще й для надання допомоги іншим суб'єктам ОРД у розкритті так званих «старих» злочинів (або злочинів минулих років), а також для одержання іншої цінної оперативної інформації, що сприяє виявленню й викриттю організованих злочинних формувань і інших злочинних елементів, що діють на волі.
У своїй постійній діяльності оперативні підрозділи системи ДДУВП керуються ЗУ «Про ОРД» і відомчу нормативну базу. Вони здійснюють як гласні, так і негласні заходи, мають право на використання оперативних і оперативно-технічних засобів, залучення до співробітництва окремих засуджених і інших осіб, оскільки ніяких обмежень щодо проведення ОРД серед ув'язнених закон не встановлює.
7. Розвідувальний орган Міністерства оборони України - оперативні, оперативно-технічні підрозділи, підрозділи власної безпеки.
Зазначені спеціальні підрозділи МО України проводять ОРД з метою визначення рівня військової погрози, забезпечення оборони й інтересів держави у військовій, військово-політичній, військово-технічній, військово-економічній, інформаційній і екологічній сферах.
Варто особливо підкреслити ту істотну в правовому відношенні обставину, що ЗУ «Про ОРД» проведення ОРД іншими суб'єктами (підрозділами перерахованих вище органів, підрозділами інших міністерств і відомств, громадськими, приватними організаціями й особами) забороняється.
Це дуже важливо засвоїти й усвідомити, щоб не допускати вільного тлумачення поняття суб'єкта ОРД (як це роблять деякі російські, а також і вітчизняні вчені, відносячи до таких суб'єктів різні державні органи, інших юридичних, а іноді й фізичних осіб, дії яких лише тією чи іншою мірою стикаються з ОРД).
Але проблема тут складається ще й у тім, що відповідно до букви основного оперативно-розшукового закону навіть окремі співробітники оперативних підрозділів, включаючи їх штатних негласних працівників, на жаль, не визначені як суб'єкти ОРД. Тому про їх сьогодні правомірно говорити лише як про головних виконавців ОРД.
Виключенням є, як ми вже відзначали вище, тільки правове положення співробітників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, які відповідно до ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» прямо віднесені до суб'єктів ОРД.
Що стосується позаштатних негласних працівників оперативних підрозділів і інших осіб, що виконують по власній волі й на добровільній основі окремі завдання ОРД, а також громадян, посадових і інших осіб, що сприяють здійсненню цієї діяльності, то їх ніяк не можна дорівнювати до штатних оперативних працівників, як це пропонується в деяких публікаціях.
Тут необхідно виходити з того, що оперативний працівник є представником виконавчої влади, що прийняли відповідну присягу й т.п. Крім того, він є (хоча й з нечітко певним правовим статусом) суб'єктом спеціальної легітимної правоохоронної діяльності, наділеним відповідними правами, обов'язками й повноваженнями.
Причетність же негласного працівника до ОРД визначена законодавцем лише в межах досягнутої добровільної згоди особи на конфіденційне співробітництво з оперативним підрозділом. Цим негласний працівник принципово відрізняється від штатного співробітника оперативного підрозділу. Тому негласних працівників було б правильним віднести до учасників ОРД.
На відміну від суб'єктів і інших учасників ОРД, існують ще учасники відносин, що виникають між фізичними і юридичними особами й оперативними підрозділами в процесі здійснення ОРД.
Ці відносини виникають у передбачених законом випадках, коли оперативним підрозділам необхідно, наприклад, опитати осіб з їхньої згоди; здійснити контрольні закупівлі товарів, предметів і речовин; взяти участь у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій; використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій тощо.
Учасниками розглянутих відносин, крім того, можна вважати слідчих, прокурорів, суддів у випадках дачі ними відповідно до закону доручень оперативним підрозділам про проведення ОРД і виконання останніми цих доручень.
Те ж саме варто сказати про представників повноважних державних органів, установ і організацій, що звернулися до оперативних підрозділів із запитами про перевірку осіб, що допускаються до державної таємниці або до роботи, пов'язаної з ядерними матеріалами або на ядерних установках, а також про оперативні підрозділи міжнародних правоохоронних органів і організацій інших держав у тих випадках, коли від них надходять запити, виконання яких пов'язане із проведенням ОРД.
2.
Види виконавців і учасників ОРД
Працівники оперативних підрозділів.
Оперативний працівник - це перебуваючи в штаті оперативного підрозділу правоохоронного органа або спеціальної служби України посадова особа, що має спеціальне звання начальницького складу, безпосередньо або частково здійснює оперативно-розшукову діяльність на підставі й відповідно до діючого законодавства.
Повноваження оперативних працівників складаються із загальних і посадових прав і обов'язків, якими вони керуються у своїй повсякденній діяльності. Обсяг і форми їхньої діяльності визначаються займаною посадою. Крім того, права й обов'язки оперативних працівників залежать від компетенції органа й служби, до яких вони відносяться.
Оперативні працівники мають відповідний юридичний статус, тобто сукупність прав і свобод, гарантованих державою, а також обов'язками й відповідальністю, установленими законом «Про ОРД», законодавчими й іншими нормативно-правовими актами України.
Вони є представниками влади й наділені певними державно-владними повноваженнями, які у встановлених законом випадках застосовуються відносно громадян і посадових осіб. Вони мають право давати в межах своєї адміністративно-правової компетенції обов'язкові для виконання громадянами й посадовими особами вказівки й розпорядження.
Крім адміністративно-правових повноважень вони наділені кримінально-процесуальною функцією. Як працівники структурного підрозділу ОВС, що є органом дізнання, оперативні працівники мають право проводити дізнання, у межах своєї компетенції, ухвалювати рішення щодо кримінальних справ, проводити слідчі дії (допити, огляд місця події, обшук, виїмку тощо).
Головною спеціальною функцією й виключним правом оперативних працівників є проведення оперативної роботи. Вони наділені широкими повноваженнями, у тому числі:
Ø установлювати негласне конфіденційне співробітництво із громадянами, мати гласних і негласних штатних і позаштатних працівників;
Ø здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, що співробітничає з ним;
Ø створювати з метою конспірації легендовані підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу або відомчу приналежність працівників, приміщень і транспортних засобів;
Ø негласно виявляти й фіксувати сліди тяжкого злочину, документи й інші предмети, які можуть бути доказом його підготовки або здійснення, одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення (включаючи негласно) оперативного працівника в приміщення й транспортні засоби, зняття інформації з каналів зв'язку й контролю поштово-телеграфної кореспонденції;
Ø проводити контрольні, оперативні закупівлі й поставки товарів, предметів і речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних і юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення й документування фактів протиправних діянь;
Ø проводити операції по затримці збройних злочинців, на підставах і в порядку встановлених нормативними актами застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброя.
Повноваження оперативних працівників і їх законодавчо закріпленого права, у свою чергу, породжують широке коло обов'язків, щодо реалізації цих прав і повноважень. Узагальнюючи вимоги законодавчих актів, що стосуються реалізації функцій оперативних підрозділів необхідно відзначити, що ці обов'язки визначаються підставами здійснення оперативно-розшукової діяльності, передбаченими ст. 6 ЗУ «Про ОРД».
При здійсненні ОРД оперативні працівники повинні забезпечувати дотримання прав громадян на недоторканність приватного життя, особисту й сімейну таємницю, недоторканність житла й таємницю кореспонденції. Не в праві проводити оперативно-розшукові заходи в інтересах якої-небудь політичної партії, громадського й релігійного об'єднання; брати участь у діяльності зареєстрованих у встановленому порядку політичних партій, громадських і релігійних об'єднань; розголошувати відомості, які торкаються недоторканності приватного життя, особистої й сімейної таємниці, честі і гідності громадян, які стали відомі в процесі проведення ОРЗ, без згоди громадян, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством. Поза залежністю від відомчої приналежності всі оперативні працівники, згідно ЗУ «Про ОРД», мають рівні права й обов'язки.
Громадяни, що залучаються до участі в оперативно-розшуковій діяльності.
Згідно пп. 12, 13 ст. 8 ЗУ «Про ОРД» оперативним працівникам надається право встановлювати негласне конфіденційне співробітництво із громадянами, мати гласних і негласних штатних і позаштатних працівників.
Термін «негласні працівники», «негласний апарат» у теорії й практиці ОРД розуміються як ідентичні й узагальнюючі поняття й служать для позначення сукупності фізичних осіб, які співробітничають із оперативними підрозділами на конфіденційній основі.
Негласні працівники (конфіденти) - це фізичні особи, з якими оперативні підрозділи встановили на платній або безоплатній основі відносини співробітництва, що припускає надання цими громадянами відповідним оперативним підрозділам сприяння на конфіденційній основі у вирішенні покладених на них функцій у сфері боротьби зі злочинністю. Їхня наявність в арсеналі ОРД багато в чому визначає її специфіку, конфіденційність і конспіративний характер.
Конфідент – узагальнена назва категорії фізичних осіб, учасників ОРД, які вступили на підставах і в порядку, передбаченому законодавством в області ОРД, у відносини таємного співробітництва з ОВС в особі його представника – оперативного співробітника, що виступає від імені й з доручення держави, для надання йому сприяння в рішенні конкретних завдань ОРД. Слово «конфідент» прийшло в російську мову на початку 18 століття із французької мови в значенні «довірена особа, людина, якій довіряють усякі секрети, таємниці». І вже тоді це слово використовувалося в офіційних документах органів розвідки.
Всі категорії негласного апарата залучаються до негласного співробітництва на добровільних началах для виконання спеціальних завдань.
По цільовому призначенню негласних працівників можна умовно розділити на дві групи. Першу групу становлять ті, діяльність яких носить розвідувально-інформативний характер. До них відносяться конфіденти, яким виплачується грошове утримання, а також конфіденти без виплати грошового утримання. Другу групу становлять особи, що забезпечують необхідні умови співробітництва оперативних працівників із представниками першої групи.
Конфіденти із грошовим утримання - це особи, що негласно співробітничають із оперативними підрозділами на підставі письмової угоди.
Конфідентом може бути дієздатна, повнолітня особа, що по особистих, ділових якостях і розвідувальних можливостях може без розшифрування своєї приналежності до оперативного підрозділу встановлювати й підтримувати контакти з особами, що представляють оперативний інтерес і їхні зв'язки для одержання інформації про протиправні дії останніх, а також вирішувати інші оперативні завдання.
Розвідувальна інформація даної категорії працівників полягає у формі впровадження їх у кримінальне середовище, установлення довірчих відносин з особами, що представляють оперативний інтерес, і одержання від них відповідної інформації.
Конфіденти без грошового утримання - це особи, що негласно співробітничають із оперативними підрозділами на підставі усного договору. До конфідентів даної категорії пред'являються такі ж вимоги, як і до конфідентів раніше розглянутої категорії, а їхня розвідувальна функція проявляється, відповідно, у тій же формі.
Як конфідентів до співробітництва з оперативними підрозділами не можна залучати неповнолітніх і недієздатних, що зловживають спиртними напоями; осіб, виключених зі складу негласного апарату за дворушництво, дезінформацію й провокаційні дії, а також медичних працівників, священнослужителів і адвокатів, у випадках, коли перевіряємі особи є їхні клієнти.
Співробітництво з конфідентами може бути припинене в тих випадках, коли останні утратили розвідувальні можливості, виїхали за межі України, померли, запідозрені в дезінформації, а також якщо останні відмовилися від подальшого співробітництва з ОВС.
Представники громадських формувань, що залучаються для рішення оперативно-розшукових завдань.
Представники громадських формувань правоохоронної спрямованості (позаштатні співробітники, члени оперативних загонів, добровільних народних дружин та інші) становлять один із трьох блоків сил ОРД.
Можливості використання представників громадськості в боротьбі зі злочинністю мають сувору правову основу. У законах і інших нормативних актах передбачена їхня участь у такого роду діяльності.
Однак, слід зазначити, що їхня участь у заходах ОРД носить чітко обмежений характер, що знаходить вираження в наступних моментах:
ü залучення здійснюється в суворо обмежених рамках законів і правил, установлених нормативними актами;
ü вони залучаються до рішення обмеженого кола завдань;
ü перед ними не розшифровуються негласні методи ОРД і джерела одержання інформації, що послужило підставою для вживання заходів оперативно-розшукового характеру;
ü вони залучаються для участі в ОРД тільки з ініціативи органів внутрішніх справ і винятково з їхньої добровільної згоди.
Незважаючи на очевидні обмеження участі громадськості в ОРД, у цілому, воно підвищує ефективність боротьби зі злочинністю.
Використання сил громадськості розширює розвідувальні можливості оперативних підрозділів, тому що значно збільшує коло одержання інформації, необхідної для рішення перед ОВС завдань.
Залучення громадськості до участі в ОРД дозволяє скоротити витрати часу й особового складу ОВС, надавши тим самим можливість використовувати останніх у проведенні інших, найбільш складних оперативно-розшукових заходів.
За допомогою громадськості забезпечується дотримання принципу сполучення негласних заходів з гласними, шляхом легалізації отриманої в ході розвідувальних заходів інформації. Так, присутність представників громадськості при здійсненні пошукових заходів, безпосередня фіксація ними злочинної діяльності створюють можливість їхнього використання як свідків при процесуальному оформленні отриманих результатів.
Створюються умови й забезпечуються можливості за допомогою громадськості зашифрувати негласні джерела інформації, що послужило підставою для викриття злочинців. Так, припинення громадськими працівниками злочинів іноді дозволяє створити в затриманого ілюзію випадкового збігу обставин, що привели до його викриття, у той час, як останнє з'явилося результатом реалізації отриманої оперативної інформації.
Забезпечуються умови для використання спеціальних пізнань представників громадськості, без наявності яких вирішити завдання, що виникло в ході оперативно-розшукової роботи важко або навіть неможливо.
Як правило, представники громадськості беруть участь у проведенні окремих оперативно-розшукових заходів разом з оперативними працівниками й під їхнім безпосереднім керівництвом. У той же час, можливі варіанти, коли, виконуючи завдання оперативних підрозділів, вони діють і самостійно.
Однієї з найбільш значимих фігур, поєднуваних поняттям «громадськість» виступають громадяни, що беруть участь у підготовці й проведенні оперативно-розшукових заходів, за умови надання їм як би статусу громадського помічника оперативного підрозділу. У діяльності оперативно-розшукових установ для даної категорії учасників ОРД використовується термін «позаштатний співробітник», який на сьогодні, на жаль, не має належного нормативного забезпечення.
При проведенні оперативно-розшукових заходів позаштатні співробітники можуть залучатися лише до тих з них, які не розкривають методику й тактику оперативної роботи. Спектр їхньої участі досить широкий, починаючи від участі в профілактиці, попередження й розкриття злочинів і до зашифровки джерел оперативної інформації.
3. Соціальний і правовий захист учасників ОРД
оперативна розшукова діяльність
Обов'язок держави забезпечити захист осіб, що здійснюють ОРД, диктується в сучасних умовах рядом факторів, але в першу чергу стійкою динамікою криміналізації значних прошарків суспільства й необхідністю істотного посилення боротьби зі злочинністю.
Однак проголошення особистих прав, соціальних, професійних і інших життєвих цінностей зазначених працівників об'єктами безпосереднього захисту з боку держави ще не означає ефективної реалізації їхніх прав і свобод. Для цього потрібний реально функціонуючий правовий механізм.
Насамперед на системному рівні повинна бути забезпечена повна й глибока правова поінформованість оперативних працівників про гарантії захисту їхніх прав і свобод, соціальних потреб, а також особистої безпеки.
Необхідно, насамперед, указати на непослідовність і протиріччя в чинному законодавстві з питань соціального й правового захисту суб'єктів ОРД.
Так, ст. 12 ЗУ «Про ОРД» установлює, що на працівників, що здійснюють ОРД, поширюються гарантії правового й соціального захисту, передбачені законами України про ці органи. Вказується також, що цим працівникам надаються додаткові пільги з соціально-побутового й фінансового забезпечення в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Звертаючись до ст..ст. 21-22 ЗУ «Про міліцію», ми можемо констатувати, що оперативні працівники в системі міліції перебувають під захистом закону. Держава гарантує їм, а також членам їхніх родин і близьких родичів захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна від злочинних зазіхань і інших протиправних дій.
Образа, опір, погроза, насильство та інші дії, що перешкоджають виконанню завдань, покладених на цих працівників, тягнуть установлену законом відповідальність. Вони також мають право оскаржити в суді прийняті стосовно них рішення посадових осіб, якщо такі рішення ущемляють гідність й особисті права працівників оперативних підрозділів, не пов'язані зі службовою діяльністю.
Звільнення оперативного працівника зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після вступу обвинувального вироку в законну силу. У випадку затримання за підозрою у вчиненні злочину й обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту оперативні працівники утримуються в призначених для цього установах окремо від інших осіб.
Оперативні працівники мають за законом пільги на одержання житла, установлення квартирних телефонів, влаштування дітей у дошкільні установи та ін. Житло їм повинно надаватися місцевими Радами народних депутатів (стосовно до спеціальної міліції - відповідними міністерствами й відомствами) у першочерговому порядку. При цьому оплата житла, комунальних послуг і палива на всіх членів родин повинна здійснюватися з 50-відсотковою знижкою. Для тих, хто живе й працює в сільській місцевості й у селищах міського типу, а також для проживаючих з ними членів їхніх родин житло повинно надаватися безкоштовно.
Передбачається право на одержання кредитів на індивідуальне й кооперативне житлове будівництво на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків наданої позики за рахунок відповідних фондів МВС України й місцевих бюджетів. Місцеві Ради народних депутатів можуть продавати зазначеним працівникам житло на пільгових умовах із знижкою до 50 відсотків його вартості. Крім того, оперативні працівники підлягають обов'язковому державному страхуванню на суму десятилітнього грошового утримання за займаною останньою посадою за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, що надходять на договірних основах від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.
У випадку загибелі оперативного працівника під час виконання службових обов'язків родині загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога в розмірі десятилітнього грошового утримання загиблого по займаній останній посаді й призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу. За родиною загиблого зберігається право на одержання житлової площі, що надається позачергово й протягом трьох місяців від дня загибелі передається в приватну власність. За дітьми загиблого до досягнення ними повноліття, а також непрацездатними членами родини, які перебували на його утриманні, зберігається право на пільги з оплати житла, комунальних послуг і палива.
Установлені також допомога, виплати й пенсійне забезпечення у випадках каліцтва, заподіяного оперативному працівникові під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що наступила в період проходження служби або не пізніше чим через 3 місяці після звільнення зі служби, або після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Збитки, заподіяні майну оперативного працівника або його близьким родичам у зв'язку з виконанням їм службових обов'язків, компенсуються у встановленому законом порядку в повному обсязі за рахунок бюджетних коштів.
Як видно, законом установлений й урегульований в нормативно-правовому порядку соціально-правовий захист працівників оперативних підрозділів.
Що ж стосується захисту особистості цих суб'єктів, то в ЗУ «Про ОРД» вона лише декларується. Говориться, зокрема, що при наявності відомостей про загрозу життю, здоров'ю або майну оперативного працівника у зв'язку зі здійсненням їм ОРД в інтересах безпеки України, або з розкриття тяжкого й особливо тяжкого злочину, або з викриття організованого злочинного угруповання оперативний підрозділ зобов'язаний вжити спеціальних заходів для забезпечення його безпеки.
Предметному ж вирішенню даної проблеми присвячений ЗУ «Про державний захист працівників суду й правоохоронних органів» (п. «в» ч. 2 ст. 2 і ст. 1). У ньому особи, що здійснюють ОРД, виділені як самостійні об'єкти державного захисту, чітко визначена її спрямованість на припинення спроб перешкодити виконанню ними своїх прав і обов'язків, а також на захист від зазіхань на життя, здоров'я, житло, майно тощо.
Зокрема, цей закон установлює, що для забезпечення безпеки працівників (у цьому випадку ми говоримо про опер. працівниках) і їхніх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження майна з урахуванням конкретних обставин таким працівникам залежно від ступеня погрози для життя й здоров'я можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту й вони повинні сповіщатися про небезпеку.
Якщо буде потреба за рахунок коштів місцевого бюджету можуть обладнатися засобами протипожежної й охоронної сигналізації їхнє житло й майно, замінюватися номери квартирних телефонів і державні номерні знаки індивідуальних транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до ЗУ «Про ОРД».
У випадку погрози здійснення насильства або інших протиправних дій відносно зазначених осіб, з їхньої згоди й письмової заяви, може здійснюватися прослуховування телефонних і інших переговорів. У ході цього прослуховування може застосовуватися звукозапис. Якщо буде потреба ці особи, їхні неповнолітні діти й близькі родичі можуть бути, з їхньої згоди, тимчасово розміщені в місцях, що гарантують їхню безпеку, у тому числі в дошкільних виховних установах або установах органів соціального захисту населення України.
Крім того, може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видачу відомостей про місце проживання зазначених осіб і інших відомостей про їх адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС і іншими офіційними інформаційно-довідковими службами. В окремих випадках передбачені відомості можуть вилучатися в порядку, установленому законодавством.
По клопотанню або згоді осіб, узятих під захист, у випадках, якщо їхня безпека не може бути забезпечена іншими мірами, вони переводяться на іншу роботу (тимчасову або постійну), направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінена їхня зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів.
Приводом для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки може бути:
ü заява працівника або його близького родича;
ü звернення керівника відповідного державного органа;
ü одержання оперативної й іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу й майну осіб, що підлягають захисту.
Але, разом з тим, варто сказати, що закон не дав чіткого правового визначення суб'єктів, що забезпечують безпеку працівників оперативних підрозділів, а також механізмів цього забезпечення.
Вищевказаний закон (п. «в» ч. 1 ст. 15) поклав даний обов'язок на відповідні відомчі органи, хоча й наказав створення із цією метою спеціальних структур. Закон же «Про ОРД» (ч. 3 ст. 12) сформулював дану норму більш конкретно, адресуючи її самим оперативним підрозділам. Відзначимо, що в системі МВС зазначену функцію в цей час виконують служби внутрішньої безпеки.
Розглянуті вище гарантії соціального й правового захисту оперативних працівників не вичерпують всієї проблеми. Особливо це торкається питання про відповідальність опер. працівників за можливе заподіяння ними шкоди право охоронюваним інтересам у процесі здійснення ОРД.
Формально в ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про ОРД» передбачається норма, що звільняє від відповідальності працівника оперативного підрозділу, що заподіяв шкоду правам, свободам людини, а також інтересам держави при здійсненні ОРД, перебуваючи в стані необхідної оборони, гострої потреби або професійного ризику.
Додамо, що в законотворчій діяльності державних органів цьому питанню також приділяється певна увага. Зокрема, у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних зазіхань» (№ 4 від 24 червня 1991 р. зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня 1993 р. і № 12 від 3 грудня 1997 р.) робиться акцент на необхідності посилення захисту правоохоронних органів за допомогою застосування інститутів необхідної оборони й крайньої необхідності.
Зрозуміло, дія зазначених правових інститутів до деякої міри вирішує порушену проблему. Але треба, однак, відверто сказати, що в більшості випадків, особливо при здійсненні заходів ОРД у непередбачених ситуаціях, визначити межі й ступінь можливого перевищення або не перевищення даних меж майже неможливо. Тому оперативні працівники найчастіше покладаються на власну інтуїцію й професійний досвід, хоча нерідко попадають у ситуації, коли їх дії можуть кваліфікуватися як перевищення необхідної оборони або крайньої необхідності, тобто визнаватися неправомірними.
Те ж саме, на жаль, можна сказати й про використання в ОРД інституту ризику. У ЗУ «Про ОРД» (ч. 4 ст. 12) цей інститут уведений за допомогою застосування терміну «професійний ризик».
Поняття ризику в широкому значенні трактується як пов'язана з подоланням невизначеної ситуації діяльність, у процесі якої можлива невдача, втрата, збитки й т.п. Оцінка ризику - це, по-перше, аналіз його походження (виникнення), а по-друге, визначення його реальних масштабів у конкретній ситуації. Управління ж ризиком розуміється як аналіз ризикованої ситуації й прийняття рішень, спрямованих на усунення або звести до мінімуму ступеня ризику.
В ОРД оперативний ризик є свого роду необхідною професійною умовою цієї діяльності. Діяти в умовах ризику вважається не тільки правом, але й обов'язком оперативного працівника, тому що оперативно-розшукові заходи споконвічно характеризуються нестандартністю ситуацій, можливістю виникнення непередбачених обставин, труднощами прогнозування поводження розроблювальних злочинців тощо. При такому положенні не ризикувати - значить не діяти.
Стосуючись же кримінально-правового аспекту ризику в ОРД (ст. 42 КК України), варто виходити з того, що дії суб'єкта ОРД, що заподіяли шкоду право охоронюваним інтересам, не є злочинними, якщо вони були вчиненні в умовах виправданого ризику й для досягнення значних суспільно корисних цілей. До таких цілей ЗУ «Про ОРД» однозначно відносить запобігання, припинення злочинів, їхнє розкриття, розшук злочинців, що зникли, і інші.
При цьому в кримінальному праві ризик є виправданим лише тоді, коли зазначених цілей неможливо досягти в конкретній ситуації, не прибігаючи до ризику, і особа, що ризикувала, обґрунтовано розраховувала на те, що застосовувані їм заходи є достатніми для того, щоб уникнути заподіяння шкоди. Якщо ж ризик свідомо створює небезпеку для життя інших людей, погрозу екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій, то в цих випадках він не є виправданим.
Тут виявляються два принципово важливих аспекти:
Ø виправданість ризику як підстава правомірності здійснення оперативним працівником ризикованих дій, включаючи також і обставини, наявність яких і обумовлює цю виправданість;
Ø межі правового захисту від настання кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду правоохороняємим інтересам.
Треба визнати, що обидва аспекти не мають гранично ясної правової визначеності, а тому на практиці виникають труднощі при прийнятті рішень про правомірність дій оперативних працівників у ризикованих ситуаціях. Тому необхідна поглиблена наукова розробка проблеми ризику в оперативно-розшуковій діяльності й подальший розвиток відповідного законодавства.
Не менш важливе місце в соціальному й правовому захисті учасників ОРД повинно приділятися забезпеченню безпеки негласних працівників оперативних підрозділів.
Слід зазначити, що по загальному законодавчому визначенню дана категорія учасників оперативно-розшукового процесу перебуває під захистом держави. Це є важливим чинником підвищення активності громадян у боротьбі зі злочинністю, оскільки більшість тяжких злочинів неможливо виявити, розкрити й розслідувати без використання негласних працівників оперативних підрозділів.
Під захист держави береться особа (конфідент), що:
ü по-перше - у тій або іншій формі надає допомогу оперативному підрозділу (гласно або негласно);
ü по-друге - поза залежністю від тривалості надання сприяння (короткочасно, довгостроково);
ü по-третє - поза залежністю надання сприяння (допомога в цей час або співробітництво в минулому).
При виникненні реальної погрози протиправного зазіхання на життя, здоров'я або майно громадян, у зв'язку з їхнім сприянням оперативним підрозділам, а також членів їхніх родин і близьких, підрозділу, що виступають від імені держави, зобов'язані вжити необхідних заходів із запобігання протиправних дій, установленню винних і по притягнення їх до відповідальності, передбаченої законодавством України.
У відповідності зі ст. 13 ЗУ «Про ОРД» до заходів соціального й правового захисту конфідентів відносяться і їхні права на пенсійне забезпечення. Період співробітництва з оперативним підрозділом за контрактом як основний рід занять включається в їхній трудовий стаж.
При одержанні особою, що співробітничає за контрактом з оперативними підрозділами, травми, поранення, каліцтва, що наступили у зв'язку з його участю в проведенні ОРЗ і, що виключають для його можливість подальшого співробітництва, зазначеній особі виплачується одноразова допомога певного розміру й у встановленому законом порядку призначається пенсія за інвалідністю.
У випадку загибелі конфідента у зв'язку з участю в проведенні ОРЗ родині потерпілого й особам, що перебувають на його втриманні, виплачується одноразова допомога й у встановленому законом порядку призначається пенсія з нагоди втрати годувальника.
Оперативні підрозділи можуть залежно від характеру й виду надаваного їм сприяння, установлювати й здійснювати видачу конфідентам щомісячного грошового утримання, разових винагород, допомоги і інших заохочувальних виплат.
При необхідності організації переїзду конфідентів, що співробітничають за контрактом, на постійне проживання в інший район (населений пункт) їм у встановленому порядку може бути видана допомога у межах сум відшкодування витрат, передбачених законодавством для робітників та службовців при їхньому переїзді на роботу в іншу місцевість.
На жаль, на негласних працівників поширюється й положення про звільнення від відповідальності за нанесений збиток право охоронюваним інтересам лише за умови, що вони діяли в стані необхідної оборони або крайньої необхідності.
Легко помітити, що останній припис майже не гарантує захисту негласних працівників від кримінального переслідування у випадках змушеного вчинення ними злочинів у процесі виконання завдань ОРД. Це особливо стосується випадків, пов'язаних із проникненням негласних працівників у злочинні групи з метою виявлення й розкриття їхньої злочинної діяльності.
Даний правовий пробіл, як відомо, законодавцем заповнений, але тільки відносно негласних працівників, впроваджених в організовані групи й злочинні організації. Зокрема, ст. 43 КК України передбачає, що у випадках змушеного вчинення злочину негласним працівником, що виконував спеціальне завдання ОРД, беручи участь в організованій групі або злочинній організації з метою попередження або розкриття їхньої злочинної діяльності, такий працівник або зовсім звільняється від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 43 КК), або не може бути засуджений до довічного позбавлення волі або на строк більше половини максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за здійснення навмисного й вчиненого з насильством над потерпілим злочину, або тяжкого злочину, вчиненого навмисно й пов'язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч.ч. 2, 3 ст. 43 КК).
На жаль, розглянуте законодавче положення не поширюється на негласних працівників, які виконують завдання ОРД, перебуваючи при цьому в складі інших злочинних груп, а також і на штатних працівників оперативних підрозділів, які також іноді, при надзвичайних обставинах, проникають до складу злочинних формувань з метою документування їхньої злочинної діяльності.
Очевидно, що законодавець, хоча й пішов по шляху правового захисту негласних працівників оперативних підрозділів, однак прийняті правові норми носять ще досить обмежений характер, і головне - вони не підкріплені процесуальними механізмами їхнього практичного застосування.
Таким чином, все вищевикладене формує системне уявлення про проблему соціального, правового захисту й забезпечення особистої безпеки співробітників оперативних підрозділів і їхніх негласних працівників, що дозволяє систематизувати норми різних галузей права, виявляти виникаючі протиріччя й визначати основні шляхи їхнього усунення, які, за нашим переконанням, лежать тільки в площині чинного законодавства. Його вдосконалювання є запорукою подальшого посилення соціального й правового захисту суб'єктів ОРД.
Размещено на http://www.allbest.ru
Передбачається право на одержання кредитів на індивідуальне й кооперативне житлове будівництво на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків наданої позики за рахунок відповідних фондів МВС України й місцевих бюджетів. Місцеві Ради народних депутатів можуть продавати зазначеним працівникам житло на пільгових умовах із знижкою до 50 відсотків його вартості. Крім того, оперативні працівники підлягають обов'язковому державному страхуванню на суму десятилітнього грошового утримання за займаною останньою посадою за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, що надходять на договірних основах від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.
У випадку загибелі оперативного працівника під час виконання службових обов'язків родині загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога в розмірі десятилітнього грошового утримання загиблого по займаній останній посаді й призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу. За родиною загиблого зберігається право на одержання житлової площі, що надається позачергово й протягом трьох місяців від дня загибелі передається в приватну власність. За дітьми загиблого до досягнення ними повноліття, а також непрацездатними членами родини, які перебували на його утриманні, зберігається право на пільги з оплати житла, комунальних послуг і палива.
Установлені також допомога, виплати й пенсійне забезпечення у випадках каліцтва, заподіяного оперативному працівникові під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що наступила в період проходження служби або не пізніше чим через 3 місяці після звільнення зі служби, або після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Збитки, заподіяні майну оперативного працівника або його близьким родичам у зв'язку з виконанням їм службових обов'язків, компенсуються у встановленому законом порядку в повному обсязі за рахунок бюджетних коштів.
Як видно, законом установлений й урегульований в нормативно-правовому порядку соціально-правовий захист працівників оперативних підрозділів.
Що ж стосується захисту особистості цих суб'єктів, то в ЗУ «Про ОРД» вона лише декларується. Говориться, зокрема, що при наявності відомостей про загрозу життю, здоров'ю або майну оперативного працівника у зв'язку зі здійсненням їм ОРД в інтересах безпеки України, або з розкриття тяжкого й особливо тяжкого злочину, або з викриття організованого злочинного угруповання оперативний підрозділ зобов'язаний вжити спеціальних заходів для забезпечення його безпеки.
Предметному ж вирішенню даної проблеми присвячений ЗУ «Про державний захист працівників суду й правоохоронних органів» (п. «в» ч. 2 ст. 2 і ст. 1). У ньому особи, що здійснюють ОРД, виділені як самостійні об'єкти державного захисту, чітко визначена її спрямованість на припинення спроб перешкодити виконанню ними своїх прав і обов'язків, а також на захист від зазіхань на життя, здоров'я, житло, майно тощо.
Зокрема, цей закон установлює, що для забезпечення безпеки працівників (у цьому випадку ми говоримо про опер. працівниках) і їхніх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження майна з урахуванням конкретних обставин таким працівникам залежно від ступеня погрози для життя й здоров'я можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту й вони повинні сповіщатися про небезпеку.
Якщо буде потреба за рахунок коштів місцевого бюджету можуть обладнатися засобами протипожежної й охоронної сигналізації їхнє житло й майно, замінюватися номери квартирних телефонів і державні номерні знаки індивідуальних транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до ЗУ «Про ОРД».
У випадку погрози здійснення насильства або інших протиправних дій відносно зазначених осіб, з їхньої згоди й письмової заяви, може здійснюватися прослуховування телефонних і інших переговорів. У ході цього прослуховування може застосовуватися звукозапис. Якщо буде потреба ці особи, їхні неповнолітні діти й близькі родичі можуть бути, з їхньої згоди, тимчасово розміщені в місцях, що гарантують їхню безпеку, у тому числі в дошкільних виховних установах або установах органів соціального захисту населення України.
Крім того, може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видачу відомостей про місце проживання зазначених осіб і інших відомостей про їх адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС і іншими офіційними інформаційно-довідковими службами. В окремих випадках передбачені відомості можуть вилучатися в порядку, установленому законодавством.
По клопотанню або згоді осіб, узятих під захист, у випадках, якщо їхня безпека не може бути забезпечена іншими мірами, вони переводяться на іншу роботу (тимчасову або постійну), направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінена їхня зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів.
Приводом для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки може бути:
ü заява працівника або його близького родича;
ü звернення керівника відповідного державного органа;
ü одержання оперативної й іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу й майну осіб, що підлягають захисту.
Але, разом з тим, варто сказати, що закон не дав чіткого правового визначення суб'єктів, що забезпечують безпеку працівників оперативних підрозділів, а також механізмів цього забезпечення.
Вищевказаний закон (п. «в» ч. 1 ст. 15) поклав даний обов'язок на відповідні відомчі органи, хоча й наказав створення із цією метою спеціальних структур. Закон же «Про ОРД» (ч. 3 ст. 12) сформулював дану норму більш конкретно, адресуючи її самим оперативним підрозділам. Відзначимо, що в системі МВС зазначену функцію в цей час виконують служби внутрішньої безпеки.
Розглянуті вище гарантії соціального й правового захисту оперативних працівників не вичерпують всієї проблеми. Особливо це торкається питання про відповідальність опер. працівників за можливе заподіяння ними шкоди право охоронюваним інтересам у процесі здійснення ОРД.
Формально в ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про ОРД» передбачається норма, що звільняє від відповідальності працівника оперативного підрозділу, що заподіяв шкоду правам, свободам людини, а також інтересам держави при здійсненні ОРД, перебуваючи в стані необхідної оборони, гострої потреби або професійного ризику.
Додамо, що в законотворчій діяльності державних органів цьому питанню також приділяється певна увага. Зокрема, у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних зазіхань» (№ 4 від 24 червня 1991 р. зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня 1993 р. і № 12 від 3 грудня 1997 р.) робиться акцент на необхідності посилення захисту правоохоронних органів за допомогою застосування інститутів необхідної оборони й крайньої необхідності.
Зрозуміло, дія зазначених правових інститутів до деякої міри вирішує порушену проблему. Але треба, однак, відверто сказати, що в більшості випадків, особливо при здійсненні заходів ОРД у непередбачених ситуаціях, визначити межі й ступінь можливого перевищення або не перевищення даних меж майже неможливо. Тому оперативні працівники найчастіше покладаються на власну інтуїцію й професійний досвід, хоча нерідко попадають у ситуації, коли їх дії можуть кваліфікуватися як перевищення необхідної оборони або крайньої необхідності, тобто визнаватися неправомірними.
Те ж саме, на жаль, можна сказати й про використання в ОРД інституту ризику. У ЗУ «Про ОРД» (ч. 4 ст. 12) цей інститут уведений за допомогою застосування терміну «професійний ризик».
Поняття ризику в широкому значенні трактується як пов'язана з подоланням невизначеної ситуації діяльність, у процесі якої можлива невдача, втрата, збитки й т.п. Оцінка ризику - це, по-перше, аналіз його походження (виникнення), а по-друге, визначення його реальних масштабів у конкретній ситуації. Управління ж ризиком розуміється як аналіз ризикованої ситуації й прийняття рішень, спрямованих на усунення або звести до мінімуму ступеня ризику.
В ОРД оперативний ризик є свого роду необхідною професійною умовою цієї діяльності. Діяти в умовах ризику вважається не тільки правом, але й обов'язком оперативного працівника, тому що оперативно-розшукові заходи споконвічно характеризуються нестандартністю ситуацій, можливістю виникнення непередбачених обставин, труднощами прогнозування поводження розроблювальних злочинців тощо. При такому положенні не ризикувати - значить не діяти.
Стосуючись же кримінально-правового аспекту ризику в ОРД (ст. 42 КК України), варто виходити з того, що дії суб'єкта ОРД, що заподіяли шкоду право охоронюваним інтересам, не є злочинними, якщо вони були вчиненні в умовах виправданого ризику й для досягнення значних суспільно корисних цілей. До таких цілей ЗУ «Про ОРД» однозначно відносить запобігання, припинення злочинів, їхнє розкриття, розшук злочинців, що зникли, і інші.
При цьому в кримінальному праві ризик є виправданим лише тоді, коли зазначених цілей неможливо досягти в конкретній ситуації, не прибігаючи до ризику, і особа, що ризикувала, обґрунтовано розраховувала на те, що застосовувані їм заходи є достатніми для того, щоб уникнути заподіяння шкоди. Якщо ж ризик свідомо створює небезпеку для життя інших людей, погрозу екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій, то в цих випадках він не є виправданим.
Тут виявляються два принципово важливих аспекти:
Ø виправданість ризику як підстава правомірності здійснення оперативним працівником ризикованих дій, включаючи також і обставини, наявність яких і обумовлює цю виправданість;
Ø межі правового захисту від настання кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду правоохороняємим інтересам.
Треба визнати, що обидва аспекти не мають гранично ясної правової визначеності, а тому на практиці виникають труднощі при прийнятті рішень про правомірність дій оперативних працівників у ризикованих ситуаціях. Тому необхідна поглиблена наукова розробка проблеми ризику в оперативно-розшуковій діяльності й подальший розвиток відповідного законодавства.
Не менш важливе місце в соціальному й правовому захисті учасників ОРД повинно приділятися забезпеченню безпеки негласних працівників оперативних підрозділів.
Слід зазначити, що по загальному законодавчому визначенню дана категорія учасників оперативно-розшукового процесу перебуває під захистом держави. Це є важливим чинником підвищення активності громадян у боротьбі зі злочинністю, оскільки більшість тяжких злочинів неможливо виявити, розкрити й розслідувати без використання негласних працівників оперативних підрозділів.
Під захист держави береться особа (конфідент), що:
ü по-перше - у тій або іншій формі надає допомогу оперативному підрозділу (гласно або негласно);
ü по-друге - поза залежністю від тривалості надання сприяння (короткочасно, довгостроково);
ü по-третє - поза залежністю надання сприяння (допомога в цей час або співробітництво в минулому).
При виникненні реальної погрози протиправного зазіхання на життя, здоров'я або майно громадян, у зв'язку з їхнім сприянням оперативним підрозділам, а також членів їхніх родин і близьких, підрозділу, що виступають від імені держави, зобов'язані вжити необхідних заходів із запобігання протиправних дій, установленню винних і по притягнення їх до відповідальності, передбаченої законодавством України.
У відповідності зі ст. 13 ЗУ «Про ОРД» до заходів соціального й правового захисту конфідентів відносяться і їхні права на пенсійне забезпечення. Період співробітництва з оперативним підрозділом за контрактом як основний рід занять включається в їхній трудовий стаж.
При одержанні особою, що співробітничає за контрактом з оперативними підрозділами, травми, поранення, каліцтва, що наступили у зв'язку з його участю в проведенні ОРЗ і, що виключають для його можливість подальшого співробітництва, зазначеній особі виплачується одноразова допомога певного розміру й у встановленому законом порядку призначається пенсія за інвалідністю.
У випадку загибелі конфідента у зв'язку з участю в проведенні ОРЗ родині потерпілого й особам, що перебувають на його втриманні, виплачується одноразова допомога й у встановленому законом порядку призначається пенсія з нагоди втрати годувальника.
Оперативні підрозділи можуть залежно від характеру й виду надаваного їм сприяння, установлювати й здійснювати видачу конфідентам щомісячного грошового утримання, разових винагород, допомоги і інших заохочувальних виплат.
При необхідності організації переїзду конфідентів, що співробітничають за контрактом, на постійне проживання в інший район (населений пункт) їм у встановленому порядку може бути видана допомога у межах сум відшкодування витрат, передбачених законодавством для робітників та службовців при їхньому переїзді на роботу в іншу місцевість.
На жаль, на негласних працівників поширюється й положення про звільнення від відповідальності за нанесений збиток право охоронюваним інтересам лише за умови, що вони діяли в стані необхідної оборони або крайньої необхідності.
Легко помітити, що останній припис майже не гарантує захисту негласних працівників від кримінального переслідування у випадках змушеного вчинення ними злочинів у процесі виконання завдань ОРД. Це особливо стосується випадків, пов'язаних із проникненням негласних працівників у злочинні групи з метою виявлення й розкриття їхньої злочинної діяльності.
Даний правовий пробіл, як відомо, законодавцем заповнений, але тільки відносно негласних працівників, впроваджених в організовані групи й злочинні організації. Зокрема, ст. 43 КК України передбачає, що у випадках змушеного вчинення злочину негласним працівником, що виконував спеціальне завдання ОРД, беручи участь в організованій групі або злочинній організації з метою попередження або розкриття їхньої злочинної діяльності, такий працівник або зовсім звільняється від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 43 КК), або не може бути засуджений до довічного позбавлення волі або на строк більше половини максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за здійснення навмисного й вчиненого з насильством над потерпілим злочину, або тяжкого злочину, вчиненого навмисно й пов'язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч.ч. 2, 3 ст. 43 КК).
На жаль, розглянуте законодавче положення не поширюється на негласних працівників, які виконують завдання ОРД, перебуваючи при цьому в складі інших злочинних груп, а також і на штатних працівників оперативних підрозділів, які також іноді, при надзвичайних обставинах, проникають до складу злочинних формувань з метою документування їхньої злочинної діяльності.
Очевидно, що законодавець, хоча й пішов по шляху правового захисту негласних працівників оперативних підрозділів, однак прийняті правові норми носять ще досить обмежений характер, і головне - вони не підкріплені процесуальними механізмами їхнього практичного застосування.
Таким чином, все вищевикладене формує системне уявлення про проблему соціального, правового захисту й забезпечення особистої безпеки співробітників оперативних підрозділів і їхніх негласних працівників, що дозволяє систематизувати норми різних галузей права, виявляти виникаючі протиріччя й визначати основні шляхи їхнього усунення, які, за нашим переконанням, лежать тільки в площині чинного законодавства. Його вдосконалювання є запорукою подальшого посилення соціального й правового захисту суб'єктів ОРД.
Размещено на http://www.allbest.ru
