1.                Педагогіка – наука про виховання людини
Педагогічні знання характеризуються певною розбіжністю їхнього життєвого і наукового змісту. У побуті люди широко використовують терміни і поняття педагогіки, не окреслюючи чітко їхньої межі. Різні люди в ті самі терміни і поняття вкладають часом різний зміст. Наукові поняття, на відміну від побутових, строго відповідають певному змісту і єдині за своїм значенням. При недостатньо глибокому володінні науковими знаннями хоча і відбувається перебудова життєвих уявлень, але це в кращому випадку лише самі загальні, як правило, несистематизовані, уривчасті зведення про окремі сторони тих чи інших педагогічних явищ.
Майже кожний з нас слово «педагогіка» пов’язує зі школою і процесом навчання, з чим у якійсь мірі можна погодитися. Перше згадування про школу виявлене в давньоєгипетських джерелах за 2,5 тисячі років до н.е. У них говорилося про те, що жреці навчали дітей царських сановників початків арифметики і геометрії.
Навчання і виховання народилися разом з людським суспільством. Вони були необхідні для того, щоб накопичений досвід – соціальний, виробничий, духовний – не був загублений новими поколіннями людей. Навчання і виховання, таким чином, були споконвічно однією з ведучих функцій соціуму. Без цієї діяльності людське суспільство перестало б існувати і розвиватися. Здійснювали виховання і навчання, як правило, люди похилого віку чи найбільш досвідчені дорослі. Але спочатку ця діяльність не була самостійним процесом, а проводилася паралельно з іншими заняттями. З ускладненням накопичених людьми знань і придбанням корисного досвіду, який необхідно було зберігати з метою подальшого збільшення, дана діяльність поступово стала виділятися в самостійну.
Свою назву вона одержала від функції, яку в Древній Греції виконували раби, спеціально приставлені до молодих людей з аристократичних родин. Цим рабам батьки доручали догляд за своїми дітьми, коли ті йшли в школу чи з неї, а також на прогулянках. Цих рабів називали дітоводіями (з грецької «пейда» - дитина, «гогес» - вести). Пізніше даний термін закріпився за всіма, хто був пов'язаний з навчанням і вихованням підростаючого покоління, а потім став позначити і власне науку.
Таким чином, «педагогіка» у буквальному перекладі з грецької – дітоводіння.
Кожне покоління людей вирішує три найважливіші завдання: освоїти досвід попередніх поколінь; збагатити і збільшити цей досвід; передати його наступному поколінню.
Наука, що вивчає закономірності передачі старшим поколінням і активним засвоєнням молодшими поколіннями соціального досвіду, необхідного для життя і праці, називається педагогікою.
Існують й інші визначення педагогіки як науки.
Педагогіка – наука, що вивчає закономірності виховання, освіти і навчання.
Педагогіка – наука про закони освіти і виховання дітей та дорослих.
Педагогіка – наука про виховання людини.
Педагогіка – сукупність знань про спільну діяльність вчителя-вихователя й учнів у процесі засвоєння змісту освіти для досягнення особистісних і суспільних цілей.
2.                Видатні вчені-педагоги
Вважається, що вперше педагогіка виділилася в самостійну галузь знань на початку XVII ст., коли англійський філософ і натураліст Ф. Бекон опублікував свій трактат «Про достоїнство і збільшення наук». У ньому він почав спробу класифікувати всі науки і виділити педагогіку, яку розумів як «керівництво читанням». Однак відчленовування від філософії не означало створення нової науки. Такою вона стала вважатися тільки після виходу праць видатного чеського мислителя-гуманіста, педагога і письменника Я.А. Коменського (1592-1670) і насамперед його основної роботи, що дотепер має неминуще значення, - «Великої дидактики» (1662р.). У цьому здобутку був покладений початок науці про процес навчання.
Я.А. Коменський вперше обґрунтував ідею загального навчання, створив систему пов’язаних ступенів навчання. Ця система містила в собі материнську школу (до 6-літнього віку); елементарну школу (від 6 до 12 років); гімназію (від 12 до 18 років) і академію (від 18 до 14 років). У своїй практиці він запровадив класно-урочну систему і теоретично обґрунтував її. Ним розроблені основні принципи дидактики: свідомість, наочність, послідовність, міцність і посильність. Я.А. Коменський обґрунтував головні вимоги до підручника, а також сформулював основні вимоги до вчителя.
Високо оцінюючи роль виховання Я.А. Коменського виділяв три завдання виховання: пізнання себе і навколишнього світу (розумове виховання), керування собою (моральне виховання) і прагнення до Бога (релігійне виховання). Дуже важливим він вважав розв’язання першого завдання.
1998 рік був оголошений роком української педагогіки, тому що виявився багатим на ювілейні дати видатних українських педагогів і діячів освіти.
110 років із дня народження А.С. Макаренка (1888-1939) – педагога, письменника, який у важких соціально-економічних умовах створив систему захисту і підтримки бездомних і знедолених важковиховуваних дітей. Праці А.С. Макаренка, присвячені проблемам виховання дитячих і юнацьких колективів, одержали світове визнання.
195 років із дня народження А.В. Духновича (1803-1865) – педагога, письменника, публіциста, просвітителя, суспільного діяча, автора ряду підручників для народних шкіл.
120 років із дня народження Г. Ващенка (1878-1967) – педагога, з ім’ям якого пов’язують ідеї про школу як основу національного відродження України, про ідеал української молоді як ідеал православ’я і незалежності; він на основі аналізу іноземних і вітчизняних робіт обґрунтував загальні методи навчання.
125 років із дня народження І.М. Стешенка (1873-1918) – першого міністра освіти України, педагога, письменника, літературознавця, що стоїть біля джерел державної національної системи освіти.
80 років із дня народження В.А. Сухомлинського (1918-1970) – педагога-гуманіста, творця педагогічної системи, у центрі якої знаходиться дитина як унікальна індивідуальність, автора ряду праць, у яких українська народна педагогіка розглядається як основа формування особистості.
135 років із дня народження Б.Д. Грінченка (1863-1910) – педагога, письменника, суспільного діяча, автора букваря, книг для читання, «Словника української мови».
Яскравим представником педагогічної думки другої половини XVIII ст. був видатний український філософ, демократ і просвітитель Г.В. Сковорода (1722-1794). Він заперечував вроджені ідеї, вважав джерелом знань навколишній світ. Одним з найважливіших положень, яке він відстоював, є твердження про здатність простого народу до самостійної педагогічної творчості, про школу механічного запозичення чужоземних теорій. Велике значення в справі морального удосконалювання людини Сковорода надавав трудовому вихованню. Він висунув передові дидактичні вимоги, наполягав на тому, щоб учні розуміли досліджуваний матеріал, самостійно його продумували.
Г.В. Сковорода вважав за необхідне дати освіту всім дітям і був прихильником рівної освіти для чоловіків і жінок.
Серед прогресивних педагогів, які зробили великий внесок у розвиток педагогічної думки в Україні, варто назвати М.Ф. Левицького (1819-1885) – методиста початкового навчання; М.П. Драгоманова (1841-1895) – публіциста, вченого, який значну частину своїх робіт присвятив питанням школи і народної освіти, ролі рідної мови в навчанні.
Значним явищем в історії народної освіти була творча діяльність Х.Д. Алчевської (1841-1920), яка присвятила себе справі освіти народу, розробці найбільш ефективних методів навчання дорослих.
Особливо хотілося б відзначити освітню діяльність М.А. Корфа (1834-1883) – організатора земської народної школи, учителя, автора дидактичних методичних посібників, книг із самоосвіти, чиї праці актуальні і сьогодні.
В даний час багато педагогів-новаторів розробляють нові підходи до виховання і навчання. Так, в останні роки одержала поширення педагогіка співробітництва в практиці і книгах Ш.А. Амонашвілі, В.Ф. Шаталова, Є.Н. Ільїна й ін. більш різноманітною стає система освітніх установ. Деякі школи перетворені в гімназії, відкриті приватні школи, ліцеї, багато учителів викладають за своїми авторськими навчальними програмами. Багато змін відбувається й у вузах: впроваджуються нові інтелектуаломісткі педагогічні технології (зокрема, комп’ютерні), кейс-методики, інтенсивне «занурення» в теми.
3. Основні положення, проблеми, завдання, структура педагогіки
Базовими поняттями-категоріями педагогіки є: розвиток, виховання, освіта, навчання.
Розвиток людини – це процес становлення її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих соціальних і природних факторів.
Виховання в широкому значенні являє собою цілеспрямований процес формування інтелекту, фізичних і духовних сил особистості, підготовки її до життя, активної участі в трудовій діяльності. Виховання у вузькому значенні слова – систематичний і цілеспрямований вплив вихователя на вихованців з метою формування в них бажаного відношення до людей і явищ навколишнього світу.
Освіта – процес і результат засвоєння певної системи знань і забезпечення на цій основі відповідного рівня розвитку особистості. Освіту одержують, в основному, у процесі навчання і виховання в навчальних закладах під керівництвом педагогів. Однак всезростаючу роль відіграє самоосвіта, тобто знаходження система знань самостійно.
Навчання – це цілеспрямований процес двосторонньої діяльності педагога й учнів із передачі і засвоєння знань, тобто це викладання і навчання, взяті в єдності.
Що є предметом педагогіки?
Під предметом педагогіки довгий час мали на увазі виховання і навчання молодого покоління, його підготовку до майбутнього життя. Це значно спрощувало завдання педагогіки, перетворювало її в звід правил і прийомів виховної діяльності. При цьому питання про те, що ж лежить у їхній основі, залишалося без відповіді. Саме тому вчені-педагоги зайнялися вивченням закономірних зв’язків, що існують між розвитком особистості і вихованням. Крім того, всезростаючий динамізм життя, при якому темпи соціального прогресу випереджають темпи зміни поколінь, породив необхідність безупинної освіти, зажадав навчання і виховання не тільки підростаючого покоління, але й інших вікових груп, а також загострив завдання виховання особистості, яка само розвивається, з аутодидактичними навичками. Тому нині предметом педагогіки вважається виховання і навчання людини на всіх вікових етапах її розвитку.
Більш коротко можна сказати, що предмет педагогіки – це виховання людини, як особлива функція суспільства. А більш повне визначення звучить так: предмет педагогіки – це процес спрямованого розвитку і формування людської особистості в умовах її навчання, освіти і виховання.
Головними проблемами педагогіки є: вивчення суті і закономірностей розвитку і формування особистості, визначення цілей виховання, дослідження методів виховання.
Перед педагогічною наукою стоїть ряд постійних і тимчасових завдань.
Пріоритетним постійним завданням є завдання розкриття закономірностей в галузі виховання, освіти, навчання, управління освітніми і виховними системами.
Найважливіше місце займають завдання розробки нових методів, засобів, форм, систем навчання, виховання, управління освітніми структурами. До найважливіших постійних завдань відноситься і прогнозування освіти на найближче і віддалене майбутнє, впровадження результатів досліджень у практику.
Прикладами тимчасових завдань можуть бути такі, як створення бібліотек електронних підручників, аналіз причин виникнення лінощів студентів та інші.
В міру збільшення запасів нових знань, зростання сфер проникнення наукової думки в реальне життя відбувається розширення системи педагогічного знання, диференціація і спеціалізація. В даний час педагогіка має ряд галузей.
У їхнє число входять: загальна педагогіка, педагогіка «середовища» (ясельна, дошкільна, шкільна, педагогіка професійно-технічної освіти, середньої фахової освіти, педагогіка вищої школи)., виробнича педагогіка (переорієнтація працюючих на нові засоби виробництва, підвищення кваліфікації, переучування на нові професії).
Крім того, у число галузей педагогіки входять військова педагогіка (навчання і виховання військовослужбовців усіх рангів), соціальна педагогіка (позашкільне виховання й освіта дітей і дорослих), спортивна, лікувальна; педагогіка сімейного виховання, історія педагогіки й інші. В даний час дуже актуальна етнопедагогіка.