Реферат Великі художники. В. В. Верещагин
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
УКООПСПІЛКА
Миколаївський торгово – економічний
кооперативний технікум
ДОПОВІДЬ
з дисципліни
„
Культурологія
”
на тему:
„Великі художники. В.В.Верещагин”
Виконала студентка
групи ТМ-2
Возовик Наталія
Олександрівна
Миколаїв 2007
В.В.Верещагин
Кортик або палітра?
«Щось орлине відчувається в зовнішності цієї людини», - говорили про видатного російського художника Василя Васильовича Верещагина його сучасники. "Ця постава, вся ця міцна, велична фігура, із завжди гордо піднятою головою, виражали енергію, силу волі і рішучість", - так відгукувалися про Верещагина його друзі. Зовнішній вигляд художника дуже відповідав його духовному складу і характеру.
Верещагин був дійсно з породи якихось дивовижних багатирів. Весь його життєвий шлях - шлях художника-новатора; сміливого воїна і невтомного мандрівника був безперервною мужньою боротьбою за народні інтереси, за прогресивну, демократичну художню культуру, за реалізм в мистецтві, десятиліття наполегливої творчої праці, суцільний ланцюг випробувань і героїчних подвигів.
Художник був гідним соратником таких чудових російських живописців, як І.Е.Репін, В.І.Суріков, В.М.Васнецов, В.Е.Маковській і ін. Як і вони, Верещагин залишив яскравий слід в мистецтві, відкрив своєю творчістю нову сторінку в історії російського і світового батального живопису.
Біографія Верещагина - це його творчість. C юності він звик творити власне життя відповідно до раз і назавжди вироблених уявлень про добро і зло, про належне і неможливе.
Він народився 14 жовтня 1842г. у маленькому місті повіту Череповці у великій сім'ї багатого провінційного поміщика.
B автобіографії, написаній Верещагиним на схилі віку, художник згадував: "Я вчився спочатку у матері, потім у гувернера-німця, не з учених; потім у не присвяченого ще в попи, що кінчив курс семінариста. Потім в Александровському малолітньому кадетському корпусі і потім в Морському кадетському корпусі, бо, невідомо чому, призначений був в моряки. Богу одному відомо, чому саме в моряки... Ніколи не любив ніякої служби, а тим більше морської, в якій мене вколисовивало..."
Незвичайно самолюбивий, Верещагин протягом багатьох років прагнув бути в числі найбільш успішних і кінчив Морський корпус першим по кількості балів. B цьому виявилася його міцніюча воля, оскільки в боротьбі за таку першість доводилося недосипати, жертвувати розвагами і відпочинком. Знання, одержані в корпусі, пішли Верещагину на користь - він вільно володів англійською, французькою і німецькою мовами.
Тяга до образотворчого мистецтва, що виявилася ще в дитинстві, в корпусі придбала риси покликання. Здібності хлопця відмітив і підтримав один з вчителів, а на старших курсах йому виділили навіть окрему кімнату для занять малюванням.
C 1858 року він став два-три рази на тиждень відвідувати заняття в малювальній школі, де проявив великі здібності. Після випуску з корпусу морський офіцер повинен був вибирати: служба або мистецтво. Запропонований йому компроміс - суміщати службу із заняттями в Академії мистецтв - міг 6и задовільнити будь-якого іншого, але не Верещагина.
Верещагин твердо вирішив залишити морську службу і поступити в Академію мистецтв.
Подібні наміри зустріли, здавалося 6ы, непереборні труднощі. По-перше,
військовоморське
відомство ніяк не хотіло розлучитися з найбільш здатним, кращим випускником Морського корпусу. A, по-друге, батьки Верещагина рішуче повстали проти бажання сина покинути службу на флоті і стать художником. Мати вважала заняття живописом принизливими для представника старого дворянського роду. B 1860 року вісімнадцятирічний хлопець відмовився від блискучої службової кар'єри і, подолавши роздратовану незгоду рідних і подив начальства, поступив в Академію мистецтв. Батько ж заявив: "Роби як знаєш, не маленький. Тільки на мене не розраховуй, я тобі в цьому не помічник, нічого не дам".
Відчуття - "не маленький" - залишилося з тих пір у Верещагина на все життя. Він не переносив невизначеності. Життя без мети для нього було немислиме, а одного разу поставлена їм самим завдання перетворювалося на людський і художній борг. Все життя він залишався людиною слова - обов'язку перед собою і людьми. Ні перед ким не вважав потрібним звітувати. Хворобливо реагував на будь-яку, нехай навіть дружню, спробу втрутитися в його життєві та творчі плани...
«Биття женихів Пенелопи Уліссом, що повернувся»
B перший рік перебування в Академії Верещагин зробив поїздку до Парижа, де захворів і був вимушений виїхати на лікування до Піренеїв. Там же він із задоволенням займався малюванням з натури.
B середині 1863 роки Верещагин відправився на Кавказ з гарячим бажанням малювати живі сцени народного життя, національні типи, незвичайну для північного ока південну природу. Він був твердо упевнений, що зарисовки сцен народного життя посунуть його по шляху вдосконалення професійної майстерності набагато швидше, ніж подальше навчання в академічних класах. Його розрив з Академією з'явився протестом проти нарочитого відриву художньої творчості від навколишньої дійсності.
Верещагин був "зачарованим мандрівником" - мандрівником, загородженим різноманіттям життя. За пристрасть до подорожей друзі і знайомі називали Верещагина "летючим голландцем".
Подорожуючи і бачивши багато що, художник працював, не відходячи від мольберта, по 10-12 годин на добу.
Подорожуючи по Кавказу, а потім по Воєнногрузинській дорозі, Верещагин дістався до Тіфліса, де прожив більш за рік. Заради заробітку він давав уроки малювання і складав альбом зарисовок місцевих домашніх тварин. Але вільний час присвячував знайомству з життям народів Грузії. Вірменії, Азербайджану. Молодий художник прагнув зафіксувати олівцем все характерне і цікаве.
"Багато передумав і пережив за самотні мандрування у всіх...
частинах світу. Зібрав масу заміток, дотепер не розібраних, і ще більшу кількість костюмів
і предметів етнографії, все в намірі
писати картини, видавати книги і
проч
".
«Афганець»
Виставкова діяльність
Спокійно жити і працювати на батьківщині було для Верещагина неможливо, особливо зважаючи на його горду, живу і від природи нервову натуру.
Не дивно, що більшість картин він виконав, знаходячись за кордоном, де міг працювати у великих, чудово обладнаних майстернях.
Його величезна майстерня під Парижем в Мезон-Лаффітте по величині була перша в Європі, де окрім зимового приміщення з величезним вікном, була і літня майстерня, що обертається на рейках. Ці дві майстерні давали можливість працювати протягом круглого року і дозволяли писати сонячне освітлення за умов, що максимально наближаються до тих, що зображаються.
Відвідуваність виставок картин Верещагина завжди була дуже високою. Російський і закордонний періодичний друк приділяв велику увагу всьому, що стосувалося художника і його виставок. B друку часто наголошувалися випадки, коли відвідувачі до такого ступеня переповнювали виставкове приміщення, що доводилося приймати осо6ливі міри для регулювання відвідування залів.
Так, на виставці в Петербурзі в 1880 році за сорок днів перебувало 200 тисяч відвідувачів. A на віденській виставці в 1881 році за двадцять шість днів перебувало 110 тисяч чоловік, причому в останній день - близько 20 тисяч. B цьому випадку не допомогли ні замкнуті двері з оголошенням, що зали переповнені, ні численна поліція. Молодший брат художника Олександр Васильевіч, що завідував виставками, писав в своїх спогадах, що величезний натовп, що загатив вулицю і що облягала вхід на виставку, не тільки розбив дверні стекла, але і виламав двері, так що значна частина тих, що прорвалися через всі перешкоди пройшла без квитків. Адміністрація будівлі побоювалася нещастя, оскільки поверхом нижче стеля дала тріщини. За час виставок було продано 31 670 каталогів.
Майстерня В.в.верещагина в Мезон-Лаффітт
B Берліні в 1882 році, не дивлячись на те, що виставка знаходилася на околиці міста і бувала відкрита протягом дня лише шість годин, число відвідувачів досягло за сорок днів 85 тисяч чоловік. Каталогів було продано 26 300 штук. B величезному виставковому приміщенні, що може вміщати до чотирьох тисяч чоловік, в неділі важко було рухатися через сильну тисняву.
Подібних прикладів можна було б привести багато. B тих випадках, коли виставка закінчувалася аукціоном, виручені від продажу суми бували на ті часи дуже значними. Наприклад, серія Туркестанських картин була куплена П.М.Третяковим за 90 тисяч рублів, аукціон індійських картин дав 140 тисяч рублів.
Все своє життя художник працював не покладаючи рук. Швидкість, з якої він створював цілі серії своїх картин, вражала критиків і художників як вдома, так і за кордоном. Проте він все життя потерпав від грошових труднощів, за винятком порівняльних рідкісних і коротких періодів часу, слідуючих за черговим аукціоном картин. Причин нестачі грошових коштів було багато. Перш за все величезних витрат вимагали далекі подорожі, що робляться художником: до Індії, до Палестини, по півночі Росії, на Філіппіни, на Кубу, до Японії. Перше з двох подорожей до Індії продовжувалося цілих два роки (з 1874 по 1876). За цей час він відвідав найцікавіші місця в Індії і навіть малодоступні, відрізані від цивілізації гірські області Гімалаїв.
Багато грошових коштів Верещагин виділяв на розвиток народної освіти в Росії. Він мріяв про створення ряду нижчих шкіл загальноосвітнього характеру, художньо-промислових шкіл і т.п. Іноді пожертвувані суми досягали великих розмірів. Коли після петербурзької виставки в березні 1880 року аукціон індійських картин дав 140 тисяч рублів, художник зробив ряд крупних пожертвувань на жіночі медичні курси, безкоштовну музичну школу, малювальні класи в різних місцях Росії, всього на суму 40 тисяч рублів.
Перша персональна виставка художника була відкрита в квітні 1873 року в Лондоні. Починаючи з цього року і до кінця своєму життю він зробив шістдесят шість таких виставок. B межах Росії - двадцять одна, а в містах Західної Європи і США - сорок п'ять.
Якщо 6 виставки були організовані на комерційних початках, то, зважаючи на величезний інтерес і їх високу відвідуваність, вони приносили б значний дохід.
Але Верещагин дивився на виставки перш за все як на засіб для розповсюдження ідеї світу, якому була присвячена вся його творчість. А тому він добивався, щоб його картини побачило як можна більша кількість людей.
«Апофеоз війни»
