ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
НЕГАТИВНИХ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ  МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................................................

РОЗДІЛ І. проблемА негативних психічних станів особистості В молодшоМУ шкільноМУ віЦІ В ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ...................................................................................

1.1. Негативні психічні стани особистості та їх характеристика.....................

1.2.    Вікові особливості розвитку негативних психічних станів

        учнів 1-4-х класів..........................................................................................

РОЗДІЛ ІІ. Експериментальне дослідження негативних психічних станів у молодших школярів..........................................
             2.1. Методика вивчення негативних психічних станів в учнів

         1-4-х класів....................................................................................................

2.2. Динаміка перебігу негативних психічних станів в учнів

початкових класів......................................................................................

2.3.          Корекція негативних психічних станів молодших школярів.............

2.4.          Аналіз результатів дослідження...........................................................

ВИСНОВКИ.................................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................

ДОДАТКИ....................................................................................................................


ВСТУП

Актуальність дослідження. Важливим завданням сучасної початкової школи є формування гармонійно розвиненої, фізично та психічно здорової особистості. Проте на успішність розв’язання цього завдання сьогодні негативно впливають ряд чинників: проблеми нестабільного соціально-економічного становлення держави, складність соціальної ситуації розвитку дитини, внутрішньо сімейна атмосфера та особливості взаємин батьків, рівень професійності та психологічної освіченості вчителів, різноманітні соціальні впливи, емоційні нестабільність та вразливість дітей, вікові, індивідуально-типологічні властивості тощо. Окремі з цих чинників зумовлюють появу у дітей молодшого шкільного віку негативних психічних станів, які, при відсутності належної психологічної  корекції, адекватних змін умов навчання та виховання, можуть формуватись у стійкі властивості особистості та деформувати її подальший розвиток, стати причиною погіршення успішності навчальної діяльності, поведінки, зумовити порушення взаємин з учнями.

Психічні стани, як базове поняття, стали вперше предметом системного наукового аналізу у дослідженнях М.Д. Левітова. Окремим проблемам  психічних станів особистості присвячені праці багатьох інших вітчизняних, а також зарубіжних вчених-психологів (Л.Берковітц, В.М.Бехтєрев, В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, К.Ізард, Є.П.Ільїн, О.Г.Ковальов, К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн, О.Я.Чебикін, П.М.Якобсон та ін.). У психолого-педагогічній літературі висвітлені зміст та підходи до класифікації психічних станів особистості (В.О.Ганзен, Г.Б.Леонова, А.О.Прохоров, Ю.Є.Сосновікова, В.М.Юрченко); вивчені особливості розвитку емоційної сфери у дітей молодшого шкільного віку (Л.А.Венгер, О.В.Запорожець, В.К.Котирло, В.С.Мухіна, О.Л.Кононко); описуються особливості негативних психічних станів у дітей з невротичними проявами (М.І.Буянов, О.І.Захаров, Х.Р.Копистянська та ін.). Негативні психічні стани молодших школярів досліджувалися психологами О.Л.Венгером, Т.П.Гавриловою, А.К.Дусавицьким, С.В.Крюковою, І.М.Нікольською, А.М.Прихожан, Т.П.Смірновою, Н.П.Слободяник, Л.М.Співак та ін.

Об’єкт дослідження –  психічні стани молодших школярів.

Предмет дослідження - корекція негативних психічних станів учнів молодшого шкільного віку.

 Мета дослідження - теоретико-експериментальне вивчення динаміки розвитку та особливостей прояву негативних психічних станів в учнів молодшого шкільного віку та їх психокорекція.

В основу дослідження було покладено гіпотезу: попередити прояв негативних психічних станів у молодших школярів можна за умови своєчасної діагностики та корекції цих станів у дітей в перший рік навчання в школі.

Мета та гіпотеза дослідження зумовили постановку завдань дослідження:

1.     Здійснити теоретичний аналіз категорії психічних станів, а також особливостей походження, розвитку та критеріїв диференціації негативних психічних станів особистості.

2.     Уточнити класифікацію негативних психічних станів.

3.      Вивчити негативні психічні стани у молодшому шкільному  віці - динаміку розвитку, особливості прояву та перебігу.

4.     Розробити програму корекції та негативних психічних станів в учнів початкової школи.

У дослідженні використано комплекс теоретичних та емпіричних методів:

     -  загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження (аналіз та систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних теоретичних та експериментальних досліджень, моделювання та ін.);

- спостереження, бесіди, аналіз результатів навчальної діяльності, документації, метод експертних оцінок, анкетування, тестування (опитувальник Г. Айзенка (дитячий варіант); тест-опитувальник дитячих неврозів, проективні методики - тест тривожності Р. Темпл, М. Дорки; дитячий апперцептивний тест, малюнкові тести: „Неіснуюча тварина”, „Дім-дерево-людина”, „Малюнок сім’ї”, „Що мені подобається в школі” та ін.); констатувальний та формувальний експерименти, групова та індивідуальна корекційна робота, тренінгова робота, психотехнічні, психогімнастичні ігри, вправи на відреагування та релаксацію, робота з проекціями (малювання, ліплення), методи моделювання та ін.; 

          Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота  проводилася на базі багатопрофільної гімназії №2, м. Бердянська. В дослідженні взяли участь учні молодших класів віком 6 – 10 років.


Розділ 
І

аналіз проблеми негативних психічних станів особистості  молодшого шкільного віку

1.1. Негативні психічні стани особистості та їх характеристика

Вивчення психічних станів в силу особливостей їх прояву та впливу на особистість  набувають дедалі більшого наукового  та практичного значення. В нинішніх складних соціально-економічних умовах розвитку люди різних вікових категорій, в тому числі і діти, відчувають на собі вплив  багатьох емоціогенних факторів, які призводять до дезадаптації, зниження продуктивності діяльності і навіть до погіршення здоров’я.

Психічні стани - це особлива категорія в психології, яка об'єднує велику групу психічних явищ, та є однією з основих складових, що входять до визначення психіки. Дослідження проблеми психічних станів особистості було і залишається актуальним для теоретичної та практичної психології, оскільки вони мають вагомий вплив на діяльність, поведінку, розвиток особистості впродовж всіх етапів онтогенезу.

Історія дослідження проблеми психічних станів має глибокі історичні корені. На думку Т.А. Немчіної, перший системний аналіз  психічних станів починається ще в Індії ще у 2-3 тисячолітті до н. е., предметом якого був стан нірвани. Пізніше цієї проблеми торкалися також філософи Давньої Греції (Аристотель) [33]. Систематичне вивчення психічних станів у психології розпочалося в працях американського психолога У. Джемса. Під станами свідомості він розумів такі явища, як відчуття, бажання, емоції, пізнавальні процеси, судження тощо. Вагомий внесок у вивчення психічних станів зробив К.Д. Ушинський.   У своїй праці "Людина як предмет виховання" [57] він відрізняє від відчуттів “почуттєві стани душі”, під якими розуміє почуття, які поєднані з окремими уявленнями.

Психічні стани у фізіологічному аспекті вивчались І.М. Сеченовим, І.П. Павловим, О.О. Ухтомським, В.М. Бехтєревим. У їх працях розкрито, що в основі всіх психічних станів лежать два базових нервових процеси (збудження і гальмування), простежено їх динаміку, обґрунтовано  умовнорефлекторні механізми психічних станів. 

Найбільш вдалим та ґрунтовним, як на нашу думку, є визначення психічних станів М.Д. Левітовим. Він дав перший глибокий теоретичний аналіз питання психічних станів. З його позицій, психічний стан - це цілісна характе­ристика психічної діяльності за певний період часу, що показує своєрідність протікання психічних процесів у залежності від предметів та явищ дійсності, які відображаються, попереднього стану та психічних властивостей особистості [24].

Психічні стани мають і ряд істотних ознак.

Полярність. Для більшості психічних станів властивий протилежний стан.

Рухливість та відносна стійкість. Психічні стани носять тимчасовий характер, тобто мають початок, кінець та певну динаміку (стадії протікання). Бувають стани, які тривають значний проміжок часу, наприклад депресивні.

Взаємозв'язок з психічними процесами та властивостями особистості. Психічні стани в силу своїх ознак займають умовно проміжне положення в структурі психіки, розташовуючись поміж процесами та властивостями особистості. Стани формуються на основі психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових), закріпившись на їхній основі можуть виникнути особливі властивості та якості особистості. [41].

Індивідуальна своєрідність.  Психічні стани нерозривно   пов'язані   з   індивідуальними особливостями особистості, її спрямованістю, ціннісними переконаннями, з особливостями її попереднього досвіду. Так, людині з меланхолічним темпераментом властиво перебільшувати невдачі, тлумачити всі події песимістично, бо переважаючим для неї є пригнічений, тривожний психічний стан. [41].

Типовість. Незалежно від особливостей виховання, індивідуально-психологічних відмінностей, досвіду людей у більшості випадків зустрічаються психічні стани, які є схожими, типовими.

Цілісність. Психічний стан як особливе психічне явище справляє вплив та охоплює всю психіку людини в цілому, впливаючи як на її когнітивну сферу, так і на емоційно-почуттєву та вольову сфери.

Багатоманітність станів. Виділяють велику кількість психічних станів, їх різновидів [41].

Психічні стани знаходять своє об’єктивне відображення у переживаннях та поведінці людини, спонукаючи її на ті чи інші дії, вчинки. Зміна ситуації призводить до переходу індивіда в інший психічний стан. Одна і та ж ситуація може викликати суттєво відмінні психічні стани у двох різних людей. 

 Різні за особливостями впливу на особистість психічні стани поділяються науковцями на позитивні та негативні.

Негативні психічні стани – це саме ті, які призводять до дезгармоній в особистісному розвитку, до помітних негативних зрушень у поведінці, в діяльності, у міжособистісних взаєминах. Порушення поведінки у випадку закріплення окремих негативних психічних станів може проявлятися у певній спрямованості особистості на їх уникання, недотриманні соціальних та правових норм, у девіантній і навіть у асоціальній поведінці. Ця спрямованість є похідним утворенням від власне негативних психічних станів. Вплив негативних психічних станів на діяльність призводить до зниження її продуктивності,  ефективності, раціональності. Негативно позначаються такі стани на процесах спілкування та міжособистісної взаємодії. Найчастіше наслідками цього є прояви у людей конфліктності, протистояння у стосунках з іншими, вербальна і навіть фізична агресія. Подібні стани можуть призводити також до порушення процесів емоційної саморегуляції, до підвищення збудливості, неврівноваженості, тривожності.

Однією з суттєвих ознак негативних психічних станів є те, що більшість з них важко піддаються контролю та регуляції, носять афективний характер, вимагають значних вольових зусиль щодо їх гальмування. Від рівня сформованості навичок емоційної саморегуляції, вольових якостей прямо залежать кількісні та якісні показники перебігу негативних психічних станів особистості за різних обставин.

Загалом у психології всі психічні стани, в тому числі й емоції, поділяються на стенічні (мобілізуючі та такі, які підвищують ефективність діяльності) та на астенічні (демобілізуючі, тобто такі, які призводять до перенапруження, виснаження нервової системи і, як наслідок, знижують продуктивність будь-якої діяльності) [46].

Більшість негативних психічних станів за своїм змістом та наслідками є астенічними і тривалий та систематичний їх вплив на особистість може призвести до нервово-психічного перенапруження, а в окремих випадках аж до складних невротичних змін індивіда.

Кращому розумінню сутності даних явищ сприяє теорія Д.О. Хебба [46; 29]. Він експериментальним шляхом довів, що до певного моменту підвищення сили емоційного збудження не призводить до початку діяльності. Далі досягається точка емоційного пробудження і початку організованої продуктивної діяльності. Потім, до певної критичної точки, підвищення емоційного збудження збільшує успішність діяльності. Після досягнення певної пікової, оптимальної точки подальше підвищення емоційного збудження починає негативно впливати на діяльність та її продуктивність. Наприклад, стан тривоги у випадку помірного емоційного збудження викликає максимальну мобілізацію всіх потенційних можливостей особистості на досягнення поставленої мети, активізує поведінку та діяльність людини. Однак, у випадку значного збільшення емоційного збудження призводить до появи  страху, жаху і навіть паніки [46].

Чіткі критерії, за якими можна відносити той чи інший психічний стан  до позитивного чи негативного стану, М.Д. Левітов наводить на прикладі стану схвильованості та тривоги. Відповідно до його концепції психічний стан має негативний вплив на особистість, а отже, є негативним психічним станом у випадку: 1) неадекватності інтенсивності та сили такого стану об’єктивним ситуаціям, які їх викликали; 2) коли цей стан приймає такі форми, які свідчать про певну втрату самоконтролю; 3) у випадку наявності різких, афективних форм реакцій; 4) коли подібний стан набуває форм ригідності (“в’язкості”) і особистість застрягає на певних емоційних переживаннях чи об’єктах, що їх викликали [56, с. 87]. Ситуація, коли в особистості можуть спостерігатися ті чи інші вищевказані прояви або їх вся сукупність, може призвести до дезгармоній у спілкуванні, навчанні, праці, до порушень у поведінці тощо. 

На нашу думку, подібні критерії, за якими М.Д. Левітов виділяв психічний стан схвильованості та тривоги, як негативний, є цілком науково виваженими стосовно всіх інших негативних психічних станів, які будуть  розглянуті нами в подальшому. Саме тому вказані ним критерії були покладені нами в основу аналізу проблеми негативних психічних станів у молодших школярів.

Негативні психічні стани проявляються у випадку  наявності низького рівня особистісної саморегуляції. Саме це, на наш погляд, враховуючи вікові особливості молодших школярів, може стати однією з причин розвитку в них негативних психічних станів. 

Психічні стани містять у собі, як правило, емоційний та вольовий компоненти. До негативних вольових станів відносять стани апатії, нудьги, нерішучості, невпевненості, байдужості, безнадійності,  відсутності мотивації, втоми, пасивності тощо. Найбільшу групу негативних психічних станів складають емоційні стани. Серед них вагоме місце посідають наступні: хвилювання, тривога, страх, паніка, гнів, афект, незадоволення, сум, горе, розпач, пригніченість, емоційна напруга, ненависть, фрустрація, агресія, депресія і т.п.

У системі негативних психічних станів молодших школярів провідне місце посідають також емоційні негативні стани, які є типовими для них, враховуючи їх вікові та індивідуальні особливості. Оскільки емоційний компонент тією чи іншою мірою найбільш характерний для переважної більшості психічних станів, то він і  є, на нашу думку, базовим для розгортання всіх інших, в тому числі і негативних психічних станів. Саме тому більшість емоційних станів учнів молодших класів стали предметом нашого теоретико-експериментального аналізу.

Зміст, функції та характерні прояви і наслідки негативних психічних станів знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, а тому проведемо їх детальний аналіз та інтерпретацію.

Стан тривоги. У науковій літературі є цілий ряд визначень такого психічного стану як тривога.  Першопочатково поняття тривоги було введено в  працях З. Фрейда. Цей стан він розглядав, як різновид страху [29, с. 13]. 

На думку Є.П. Ільїна, тривога – це емоційний стан гострої внутрішньої часто беззмістовної схвильованості, яка пов’язується особистістю з прогнозуванням невдач, небезпеки або з очікуванням чого-небудь важливого, значущого для людини в умовах невизначеності [19, с. 142].

У психологічному  словнику за редакцією В.І. Войтко подається наступне визначення вищевказаного стану: “Тривога – це емоційний стан людини, який виникає в умовах ймовірних несподіваностей як при відстроченні, затримці приємних ситуацій, так і при очікуванні неприємностей” [41, с. 194].

На нашу думку,  найбільш науково обґрунтованим є пояснення поняття “тривога” В.М. Астаповим, як неприємного для особистості емоційного стану, який характеризується суб’єктивним відчуттям напруження, очікуванням несприятливого розвитку подій. Виникає цей стан, на думку вченого, в ситуації невизначеної небезпеки, загрози та часто зумовлюється неусвідомленим джерелом небезпеки [4; 5]. В.М. Астапов виділяє декілька важливих функцій цього стану [4, с. 111; 56, с. 159], а саме, стану тривоги:

·        попереджує, передбачає той чи інший вид небезпеки, загрози для особистості (сигнальна функція);

·        стимулює до пошуку, конкретизації джерела небезпеки (функція пошуку);

·        стимулює оцінку ситуації, що склалася, та можливі варіанти і способи її розв’язання (функція оцінки).

   Враховуючи вище перераховані функції та можливі наслідки стану тривоги, не можна стверджувати однозначно, що останній слід класифікувати, як суто негативний психічний стан. Цей стан та ряд інших, які будуть розглянуті в нашій роботі, можуть мати і позитивний вплив на особистість, мобілізуючи її діяльність та поведінку. Проте, коли стан тривоги є сильним, інтенсивним, чи викликає дезадаптивні прояви поведінки з порушенням самоконтролю - він набуває якості негативного стану [5; 56, с. 87].

Численні дослідження вчених засвідчили, що стан тривоги може варіювати за своєю інтенсивністю та змінюватися в часі [15; 29 та ін.].

Виділяють шість його стадій (рівнів).

 1. відчуття внутрішньої напруженості (настороженість, дискомфорт).

 2. гіперестезичні реакції (дратівливість, роздратованість).

 3. власне стадія тривоги (відчуття незрозумілої небезпеки, загрози).

4. страх, коли людина конкретизує раніше невизначену небезпеку.

5. відчуття неминучості катастрофи (жах, паніка).

6. тривожно-боязливе збудження (виражається в панічних пошуках допомоги, в дезорганізації поведінки та діяльності) [19, с. 144]

Таким чином, можна стверджувати, що переважно інтенсивний за своїм рівнем стан тривоги і виступає в якості негативного психічного стану. Однак, слід зауважити, що для кожної особистості характерний індивідуальний “оптимальний рівень тривоги”, так звана корисна тривога, яка є необхідною умовою розвитку особистості і лише у випадку, коли інтенсивність стану збільшується, то він набуває рис негативного психічного стану [29]. 

Стан тривоги викликає ряд фізіологічних змін, призводить до певних, часто негативних за своїми наслідками, реакцій на всіх рівнях психіки: на когнітивному, емоційному та поведінковому.

На фізіологічному рівні стан тривоги проявляється в посиленні серцевих скорочень, у підвищенні артеріального тиску, прискоренні дихання,                  в збільшенні загальної збудливості нервової системи, викликає пониження порогів чутливості аналізаторів, відчуття сухості в роті, тремтіння і т. п.

На рівні емоційному відбувається ряд суттєвих змін, переважно негативного характеру. Особистість переживає ряд пов’язаних між собою емоційних переживань, з’являється відчуття безпорадності, незахищеності, безвихідності, безсилля перед реальною чи уявною загрозою тощо.

На когнітивному рівні стан тривоги породжує ускладнення щодо прийняття рішень, призводить до порушення пізнавальних процесів сприймання, мислення, уяви, щодо вирішення пізнавальних, проблемних ситуацій, до неуважності, порушення процесів запам’ятовування,  відтворення.

Різноманітні прояви стану тривоги спостерігаються і в поведінці – зайва рухова активність, психомоторне збудження, беззмістовне ходіння по приміщенні, гризіння нігтів, стукіт пальцями по столу, маніпуляція в руках різними предметами, надмірна увага до зачіски, зовнішнього вигляду тощо.

Тривожність. На відміну від стану тривоги, тривожність розглядають, як психічну властивість, що проявляється, як схильність індивіда переживати стан схвильованості та тривоги в різноманітних ситуаціях та обставинах.  Тривожність характеризується пониженим порогом виникнення тривоги або ж “готовністю до тривоги”, вона призводить до викривлення світосприйняття особистістю, до бачення навколишнього світу як потенційно небезпечного, загрожуючого [59]. 

Психічна напруга. Складність діяльності, її інтенсивність, непосильність може призвести до появи у значної кількості осіб стану психічної напруги.  У психологічних словниках поняття "психічна напруга" визначають, як стани людини, які виникають в ускладнених умовах діяльності та в стресогенних ситуаціях [40, с. 230].

Психічна напруга супроводжується різноманітними неприємними для особистості відчуттями загального дискомфорту, тривоги, іноді страху, проте, на відміну від тривоги, включає в себе готовність оволодіти ситуацією, діяти в ній певним чином. Сила психічної напруги визначається багатьма факторами, найважливішими з яких є сила мотивації, значущість досвіду подібних переживань, ригідність (негнучкість) психічних функціональних структур, залучених до того чи іншого виду діяльності.

Серед факторів, які породжують психічну напругу, найбільшого значення набувають фрустрації та конфлікти в сфері значущих стосунків особистості та її соціального оточення.

Стан психічної напруги певної інтенсивності може бути й позитивним фактором, який активізує всі психічні процеси та функції     і забезпечує високу продуктивність діяльності. Проте, якщо таке нервово-психічне напруження занадто високе, тривале й супроводжується посиленням тривоги, страху, конфліктними стосунками з оточуючими людьми, недостатньою мотивацією, невпевненістю в собі, воно переростає в психічну напругу, яка розглядається вже, як фактор негативний, оскільки пов'язаний з дисгармонією функцій.

Тривала психічна напруга може мати несприятливі наслідки. Існують типові хвороби - серцево-судинні хвороби, виразка шлунку, астма, дерматологічні захворювання, різні внутрішні та інші хвороби.

Науковці виділяють чотири форми поведінки людини в стресових умовах: 1) Напружений тип поведінки, 2) Гальмівний тип поведінки. 3) "Боязкий" тип поведінки. 4) Прогресивний тип поведінки.

           Крім цих типів поведінки та наслідків психічного стану напруги, можна виділити також появу зумовлених цим станом дратівливості, роздратованості, нервозності, внаслідок нервово-психічного перенапруження [40].

Стан страху належить до категорії фундаментальних емоцій людини [7; 18; 30; 43; 47, 54]. Він виникає у ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямований на джерело дійсної чи уявної небезпеки [48, с. 651]. І.П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-захисною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль [30].

О.І. Захаров характеризує страх наступним чином: „1) страх – це відповідь на небезпеку; 2) страх - це почуття небезпеки; 3) страх справляє гальмівну дію на психіку; 4) страх носить визначений та конкретний характер; 5) страх як згадка про небезпеку має своїм джерелом, головним чином, минулий травмувальний досвід; 6) страх – це емоційний, ірраціональний феномен; 7) страх – це інстинктивно обумовлені форми психічного реагування при наявності загрози" [18, с. 49].

Страх – це дуже сильна емоція, яка справляє відчутний вплив на всі когнітивні процеси та поведінку людини. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко звужується, загострюючись на об'єкті чи ситуації, які сигналізують нам про небезпеку.

Стан страху є доволі типовим для людини, особливо за наявності несприятливих умов та незнайомих обставин. У багатьох випадках механізм появи страху у людини є умовно рефлекторним, в результаті відчутого раніше болю або якої-небудь неприємної ситуації. Можливий також інстинктивний прояв страху [19].

Вчені виділяють три аспекти прояву страху. Перший аспект - це реакції нашого тіла. Це соматичні зміни, які сигналізують про гормональний зсув в організмі. Це блідість (а в деяких випадках - почервоніння) шкіри, розширення зіниць, потовиділення і тому подібне. Другий аспект пов'язаний з мисленням, уявою. Зіткнувшись з чимось, що ми класифікуємо як небезпеку, ми уявляємо наслідки цієї небезпеки. Третій аспект - це наші дії: ми намагаємось уникнути зустрічі з небезпечним об’єктом або протиставляємо свою мужність всім небезпекам [30].

Вивчаючи стан страху, необхідно звернути увагу на його класифікації.     Н.В. Карпенко розподіляє страхи за блоками. Перший блок - переживання страху як почуття, а саме: переляк, афект страху, неуспіх. Другий блок – це страх через недостовірність або відсутність знань про навколишні об'єкти предметного світу, страх перед невідомим. Третій блок - страхи, які зумовлені досвідом невдалої дії, неправильного руху. Четвертий блок - страхи, спричинені візуальним компонентом на основі рефлексу „що таке?"  [20].

О.І. Захаров класифікує стан страху, як ситуативно (у незвичайній, небезпечній обстановці) і або особистісно зумовлений (пов’язаний з уже сформованими властивостями та рисами характеру особистості); гострий або хронічний (постійний); інстинктивний або соціально опосередкований; реальний (при конкретній загрозі) або уявний (на рівні уявлень) [18].

Стан гніву – це один з базових психічних станів людини поряд з радістю, страхом, сумом. Поняття “гнів” в науковій літературі вживається синонімічно до понять обурення, злість. Сильний стан гніву називається люттю. В такому за інтенсивністю стані проявляється максимально неконтрольована агресивна поведінка, набуваючи ознак афекту. Стан гніву може бути конструктивним (відстоювання своєї точки зору, цілеспрямоване досягнення мети і т.п.) та частіше деструктивним (призводить до зниження самоконтролю, непродуктивності діяльності, до її часом повної дезорганізації, нервовості, емоційної вибуховості, у випадку трансформації в стан агресії виражається в насиллі, жорстокості, приниженні і т.п.). Саме на основі таких деструктивних наслідків інтенсивного стану гніву, його афективності можна з впевненістю віднести цей стан до групи негативних психічних станів [19].

Найчастіше причиною гніву є фрустрація, як наслідок неподолання перешкоди при досягненні якої-небудь мети, загрози, небезпеки [14]. Також гнів може викликатися моральною шкодою (образою особистості, обманом), фізичними та фізіологічними чинниками (удар, опіки, поранення) тощо. Стан гніву є одним з проявів інстинкту самозбереження [40, с. 37].

Вчені виділяють ряд вербальних ланок у ситуації комунікації, які найчастіше призводять до появи стану гніву: наполегливі поради, різка критика, принизливі докори, погрози, надмірне узагальнення, навішування ярликів, образливі слова, викривлена інтерпретація намірів співрозмовника, іронія, глузування, прокляття, сарказм, необ’єктивні звинувачення, ультиматуми тощо [19, с. 167].

Особистість у стані гніву відчуває себе сильно роздратованою, що супроводжується різким почервонінням чи побліднінням обличчя, напруженням м’язів шиї, обличчя та рук (стискання пальців у кулак), дихання глибоке і часте, зіниці розширені, тіло напружене, рухи стають некоординованими, часто спостерігається тремтіння.

Функцією гніву є мобілізація енергії та зусиль для активного самозахисту індивіда. Науково значущим для нашого дослідження було встановлення зв’язку гніву з іншими психічними станами. Гнів зменшує або повністю нейтралізує стан тривоги та страху в особистості, підвищує впевненість у собі, саме тому можна зробити припущення, що він може виступати в ролі захисного психічного механізму у випадку наявності таких станів. У свою чергу, гнів може закріпитися в певну негативну поведінкову тенденцію особистості.

         Проте, варто виділити і ряд позитивних результатів впливу  гніву на людину. Так, наприклад, вказаний стан часто допомагає усвідомити власні помилки,  сили та можливості, а  часом, за умов конструктивності, його наслідком може бути зміцнення взаємовідносин з людьми, краще розуміння суті конфлікту, його причин тощо. 

Слід підкреслити також тісний зв’язок стану гніву з станом агресії. Не можна однозначно стверджувати, що будь-який стан гніву викличе однозначно агресивну реакцію, проте в своїй переважній більшості стан гніву буде викликати агресивні поведінкові прояви різного спектру. 

Агресія – це емоційний стан, що характеризується імпульсивною поведінкою, афективними переживаннями гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізичну чи моральну). Це вмотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам поведінки людей у суспільстві та завдає шкоди об’єктам нападу [41]. Варто розмежовувати поняття агресії та агресивності. Агресивність – це властивість особистості, яка проявляється у схильності до швидкого розгортання стану агресії. Стан агресії є одним з найбільш афективних станів, що призводить до порушення самоконтролю, до дезадаптаційних проявів, порушень критичності мислення, появи  ірраціональної поведінки з деструктивною спрямованістю і навіть до повної втрати самоконтролю та самовладання.

У залежності від способу поведінки у фрустраційній чи конфліктній ситуації виділяють вербальну, фізичну та опосередковану види агресії.        Є.П. Ільїн наполягає на тому, щоб опосередковану агресію також поділяти на два підвиди: фізичну (грюкання, стукання і т.п.) та вербальну (плітки, злі жарти тощо) [19].

Стан агресії, в залежності від його негативних наслідків, часто може трансформуватися в інші, також переважно негативні, психічні стани [19; 41].

Стан депресії –  це негативний психічний стан, який характеризується зниженням настрою, відчуттям пригніченості, песимістичними поглядами на життя, соматовегетативними порушеннями, загальмованістю мислення, рухової активності тощо [19, с. 429; 41, с. 42].

Центральною ланкою депресивного стану є знижений настрій різноманітних відтінків (пригніченість, нудьга, туга, тривога). Цей стан має яскраві негативні наслідки впливу на діяльність, її продуктивність, на процес комунікації, взаємовідносин з іншими, на адаптаційні можливості особистості та світоглядні позиції (песимізм) і т.п.  У випадку, коли особистість перебуває в стані депресії, відбувається дезорганізація діяльності, зникає її мотивація, діяльність стає неефективною, спостерігається дезадаптація, звужується коло інтересів, комунікативних зв’язків, така особистість стає інтровертованою. Все це поєднується зі зниженням життєвого тонусу, низькою самооцінкою, уповільненням темпу більшості пізнавальних процесів, руховою збіднілістю.

У дітей молодшого шкільного віку достатньо часто на перший план виступають різноманітні порушення вегетативної регуляції у вигляді функціональних порушень серцево-судинної, травної, дихальної систем. У них депресивні стани поряд з вищеназваними симптомами проявляються через погіршення успішності. 

Стан депресії пов’язують з пасивно-захисним типом реагування особистості (що часто називають ступором) на реальну чи уявну загрозу, перешкоду, проблемну ситуацію, особливо у тих випадках, коли немає можливості її вирішити шляхом протидії та  не можна уникнути її. Саме тому стан депресії тісно взаємопов’язаний з такими вищеописаними станами, як тривога, страх, гнів, агресія, сум, провина. Вагомим є зв’язок даного стану, у випадку його тривалого виснажливого впливу, з негативним станом апатії, астенії. Слід зауважити, що у випадку стійкого впливу стану депресії можлива також клінічна картина розгортання його наслідків.

Апатія є достатньо розповсюдженим негативним психічним станом у людей, при якому проявляється індиферентність, інертність, байдужість, відсутність інтересу до зовнішніх явищ і подій. Цей стан призводить “... до втрати активного ставлення особистості до життя, життєвих орієнтирів, викликає стан пасивності” [41, с. 16].

Психічний стан апатії може продукувати інші негативні явища в емоційній сфері, збіднює спектр емоційних проявів характеризується істотним зниженням настрою  (що засвідчує про зв’язок з депресією), емоційного тонусу,  проявами песимізму в світосприйнятті тощо.

Когнітивна сфера особистості зазнає також негативних змін, оскільки  стан апатії викликає певну загальмованість пізнавальних процесів, звужує інтелектуальну активність. Найбільш істотною та відмінною ознакою стану апатії є його негативний вплив на вольову і пов’язану з нею поведінкову сфери, а також на діяльність особистості загалом. Апатія викликає істотне зниження мотивації до діяльності, знецінення мети, нерішучість у її досягненні, зниження інтересу, ініціативності.

М.Д. Левітов відзначав, що "апатія" - це стан байдужості, який викликається не лише одноманітністю вражень, але часто і, навпаки, їх надмірною кількістю [24].

Після збудження виникає спад напруги і загальна млявість, які і є вираженням апатії. Апатія свідчить про втрату особистістю активного ставлення до життя, значно обмежує коло соціальних контактів, зменшує зацікавленість у спільній колективній справі, продуктивність діяльності.

Стан апатії обумовлюється рядом факторів. Найчастіше це соціально-психологічні передумови (розчарування в житті, неприємності, повторюваність невдач, втрата ідеалу, невідповідність між очікуваннями особистості та її можливостями, поява перешкод, небезпеки, загроз, які не можна подолати, емоційне вигоряння і т.п.), а також нейрофізіологічні передумови (розлади нервової системи, астенічність особистості, нервово-психічне виснаження, вегетативна ослабленість, розлади фізичного здоров’я тощо).

Стан пасивності, як і попередній стан, відноситься до групи вольових станів та має негативні наслідки, які деструктивно впливають на практичну діяльність особистості [57]. Психічний стан пасивності свідчить про слабкість процесів збудження й  гальмування [24].

Пасивний стан особистості тісно пов'язаний з вищеописаними емоційними станами, а також зі станом апатії, нудьги, монотонії, втоми та перевтоми, в яких переважає вольовий компонент. Часто переважно сильні емоційні переживання, психотравмуючі ситуації, що викликали негативні емоції, призводять до їх трансформації в негативні вольові стани, зокрема,  в стан пасивності. Цей стан обумовлюється рядом факторів, насамперед, стійким емоційним переживанням незадоволення результатами власної діяльності, її ефективністю, зовнішнім блокуванням активності та ініціативності,  слабкістю мотивації, психофізіологічним виснаженням, невпевненістю, низькою самооцінкою і т.п.  

Стан астенії характеризується ослабленістю психічних потенціалів особистості, підвищеною втомлюваністю, істотними змінами в емоційній сфері, що проявляються через емоційну лабільність, нестійкість настрою, дратівливість, плаксивість, а також через почуття меншовартості, невпевненості, сорому та сором’язливості. Стан астенії може виникати внаслідок різноманітних захворювань (соматовегетативних, психічних) на ґрунті ослабленості нервової системи та, насамперед, зумовлений надмірним нервово-психічним перенапруженням внаслідок тривалих конфліктів, негативних переживань, фізичних та розумових навантажень. Стан астенії може виникнути внаслідок тривалого, систематичного, виснажливого впливу будь-якого іншого стану (наприклад, тривога, страх, гнів, агресія, сором, сум, депресія тощо). На фоні стану астенії відбуваються зміни і у вольовій та поведінковій сферах, з’являються стани нерішучості, байдужості та  пасивності.

Симптомами і наслідками стану астенії також є порушення уваги, мислення, пам’яті. Специфічними проявами стану астенії, особливо у дітей молодшого шкільного, є підвищена емоційна чутливість, вразливість, неадекватність емоційних реакцій, примхливість, виникнення станів втоми, перевтоми, моногонії [41].

Втома. Втома є одним з найвагоміших факторів, від якого залежить рівень продуктивності будь-якої діяльності. Найчастіше зустрічається розуміння втоми, як тимчасового зниження працездатності під впливом тривалої дії навантаження або його непосильності. Виділяють фізичну й розумову втому, гостру і хронічну, розглядають специфічні види втоми - сенсорну, розумову.

З фізіологічної точки зору розвиток втоми свідчить про виснаження організму й переходу його на менш оптимальні способи функціонування. При втомі сповільнюється темп роботи, порушується точність, ритм та координація рухів [24].

З психологічної точки зору втома розглядається, як особливий психічний стан, в якому можна виділити наступні характеристики: почуття ослабленості, розлади уваги, сенсорних   процесів, порушення чуттєво-рухових реакцій, пам'яті, мислення, зміна мотивів діяльності, послаблення вольового контролю, сонливість.

Показник втомлюваності (схильності до виникнення стану втоми) залежить як від об’єктивних причин (тривале, систематичне фізичне та психічне перевантаження, складність діяльності, зміни умов праці, невизначеність, рівень особистої відповідальності тощо), так і від суб'єктивних причин (віку, статі, фізичного розвитку, стану здоров'я, типу центральної нервової системи, мотивації та інтересу до діяльності, рівня розвитку вольових якостей, умінь та ін.).

Стан перевтоми виникає при загостренні стану втоми на ґрунті якого можуть сформуватися різні захворювання. Такий складний за своїми симптомами патологічний стан називають у зарубіжній психології “синдромом хронічної перевтоми” [18].

Стан монотонії близький за змістом та наслідками зі станом втоми. Цей стан виникає в особистості внаслідок одноманітної, стереотипної діяльності з браком нової інформації, вражень. Стан монотонії характеризується також загальним зниженням активності на всіх рівнях психічної діяльності, ініціативності, відсутністю мети, зниженням мотивації, що негативно відображається на продуктивності діяльності.

Монотонія може спричинити появу переживань апатії, нудьги, відрази, дратівливості та ряду інших фрустраційних переживань. Стан монотонії близький, але не тотожний стану втоми. Втома є природною реакцією організму на роботу надмірної тривалості чи інтенсивності, в той же час стан монотонії є результатом одноманітної діяль­ності. За  наслідками впливу на діяльність монотонія стимулює появу втоми, є фоном для її виникнення. Під впливом стану монотонії працездатність особистості спадає [19].

Всі психічні стани за своїм змістом, походженням, зв’язком з іншими психічними станами є неоднозначними. Важливим є виділення базових, складних психічних станів, на ґрунті яких виникають більш прості психічні стани. До таких складних комбінованих станів, на нашу думку, варто віднести стани стресу та фрустрації. Слід зауважити, що поняття “фрустрації” є значно вужчим, ніж поняття “стрес”. Кожна фрустрація є стресом, але зовсім не кожен стрес містить у собі фрустраційне протиріччя.

Стрес є одним з центральних понять у сучасній психології. Це поняття інтенсивно використовується як у дослідженнях з фізіології, так і з психології. У сучасній психології стрес розглядають переважно, як стан психічного (емоційного) напруження [3; 19]. Таким чином, термін "стрес" сьогодні використовується для означення широкого кола реакцій людини, які виникають у відповідь на різноманітні стимули (стресори).

Перелік стресорів досить різноманітний – від простих фізико-хімічних сти­мулів (температура, шум, газовий склад атмосфери) до складних психологічних та соціально-психологічних факторів (ризик, небезпека, дефіцит часу, несподі­вані зміни ситуацій, протиріччя, суперечності).

В залежності від виду стресору та механізму його впливу виділяють різні типи стресу. У  залежності від стресора та особливостей самої стресової ситуації вчені виділяють фізіологічний (шумовий, температурний, вібраційний тощо) та психо­логічний стреси. Останній поділяється на інформаційний та емоційний стреси. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційного переван­таження, коли особистість не справляється із завданням швидко прий­няти правильне рішення при високому ступені суб’єктивної відповідальності за його наслідки. Емоційний стрес розвивається в ситуаціях загрози, небезпеки, невідповідності очікуванням людини тощо.

Стрес охоплює повністю всю психіку людини. Як і будь-який інший психічний стан, стрес змінює характер та особливості протікання психічних процесів (сприймання, уваги, пам’яті, мислення, уяви та афективно-вольових процесів). При цьому, при порівняно невеликій загрозі стресора, відбувається мобілізація всіх психічних ресурсів людини: загострюється увага, інтенсифікується мислення, підвищується сенсорна чутливість, з’являються позитивні емоційні реакції. Проте у випадку надмірної екстремальності стресора, з’являється дезорганізація діяльності, поведінка набуває дезадаптаційних форм. Такий тип стресу називають дисстресом. На нашу думку, саме дисстрес варто розглядати, як негативний психічний стан, який є джерелом появи на його основі інших негативних психічних станів особистості.

Таким чином, на основі проведеного нами  аналізу проблеми стресу, можемо зробити висновок, що це один з базових психічних станів, від якості протікання якого залежить можливість появу психічних реакцій.

Фрустрація  тісно пов’язана зі станом стресу.  В сучасній психології розглядається в двох значеннях:


         1. Як психічний стан зростаючого емоційно-вольового напруження, що виникає в ситуаціях, які перешкоджають досягненню поставленої мети чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її престижу;

         2. Це специфічна ситуація, яка блокує, перериває діяльність, поведінку спрямовану на досягнення значимої мети, задоволення потреб, інтересів.

Фрустраторами виступають перешкоди, які не може подолати людина та які блокують досягнення поставленої мети. Фрустрацію також може викликати внутрішній конфлікт. Вчені виділяють три типи таких конфліктів [19]:

1.           Конфлікт рівнозначних позитивних можливостей – виникає у випадку наявності в людини двох рівнозначних, бажаних цілей, яких не можна досягнути одночасно. Такий конфлікт викликає слабку фрустрацію (оскільки людина в будь-якому випадку залишається у виграші, тому що хоча б одну мету, але все-таки  вона досягне).

2.           Конфлікт рівнозначних негативних можливостей  – виникає в ситуації вибору між двома непривабливими негативними  перспективами (за умов будь-якого вибору така особистість щось втратить і не отримає), тому фрустрація в такому випадку є дуже інтенсивною і може супроводжуватися двома характерними реакціями – втечею (у випадку появи стану страху) або нападом (стан гніву, агресії).

3.           Конфлікт позитивно-негативних можливостей – виникає у випадку наявності в меті як позитивної, так і негативної сторони (наприклад, є намір підготуватись і отримати позитивну оцінку, але водночас хочеться відпочити з друзями на вечірці). При вирішенні такого типу внутрішнього конфлікту наявна внутрішня боротьба мотивів. Такий тип конфлікту зустрічається частіше всього. В цьому випадку спостерігається фрустрація середньої сили.

Стан фрустрації виникає не одразу, а потрібно подолати певний фрустраційний поріг. Такий поріг визначається рядом факторів: повторення якогось незадоволення; вагомість потреби; емоційна збудливість; рівень домагань особистості, її звичка до успіху; етап діяльності.

         Стан фрустрації викликає ряд типових реакцій:

1.     Переоцінку мети і бажань.

2.     Опір, агресія, які спрямовані на подолання перешкоди.

3.     Аутоагресія, яка призводить до невротизації особистості.

4.     Агресія, спрямована на ілюзорного, уявного винуватця.

5.     Втеча, уникання фрустраційної ситуації.

6.     Пасивно-захисні реакції (припинення будь-якої діяльності, апатія,  депресія).

Часті фрустрації, особливо у дитячому віці, є сильним фактором невротизації, можуть призвести до появи агресивності, необ’єктивного стану провини, невпев-неності, тривожності, призводять до ізоляції або егоцентризму. До фрустраційних емоційних станів, за класифікацією Є.П. Ільїна,  відносяться наступні: образа, розчарування, гнів, сум, смуток, туга, горе. Вони виникають, як наслідок стану фрустрації [19].

Виходячи з проаналізованого можна скласти модель розвитку негативних психічних станів особистості та їх взаємозв’язок. Згідно неї, першопочатковою ланкою у виникненні негативних психічних станів є стресова (фрустраційна) ситуація.

Модель розвитку та наслідків негативних психічних станів у молодших школярів





Як видно з моделі, далеко не всі ситуації можуть стати стресовими для людини, це пов’язано з тим, що кожна з них має певний ступінь особистісної значущості, в залежності від потреб та інтересів особистості, її вікових особливостей, минулого досвіду, наявності психотравм у подібних ситуаціях   і т.п.

Наявність значної кількості негативних психічних станів у молодших школярів є першопричиною появи та розвитку дезадаптації особистості. Проявами та наслідками якої є наступні найбільш типові зміни:

·          поява неадекватного поведінкового реагування на ті чи інші впливи, власне порушення норм та принципів поведінки тощо;

·          порушення процесу спілкування, деструктивні зміни у взаємовідносинах з іншими (опозиційність, негативізм, нонконформізм або абсолютний конформізм), зниження статусного положення в межах дитячого колективу, ізольованість;

·          деструктивні зміни щодо показника успішності, а також результативності діяльності (зокрема, зниження продуктивності та ефективності провідної діяльності молодшого школяра (учіння), відставання у показниках розвитку когнітивної сфери і т.п.) тощо.

Як видно з моделі існує ціла низка негативних психічних станів особистості, вивчення яких має значний науковий інтерес. Проте, враховуючи певну обмеженість можливостей наукового дослідження, а також враховуючи особливості змісту та частоти прояву у молодшому шкільному віці негативних психічних станів, в межах предмету дослідження нами було виділено окрему групу негативних психічних станів. До неї відносяться стани тривоги, страху, агресії (гніву), депресії (субдепресії), астенії, невпевненості. Ці психічні стани за своїм змістом та походженням мають чіткі критерії диференціації та істотні ознаки, а також є найбільш типовими для молодшого шкільного віку.

Психотехнічні та психогімнастичні ігри та вправи

Вправи на релаксацію та зняття м’язового напруження

„Повітряна кулька”

Усі гравці стоять чи сидять у колі. Ведучий дає інструкцію:  “Уявіть собі, що зараз ми з вами будемо надувати кульки. Вдихніть повітря, піднесіть уявну кульку до губ і, роздуваючи щоки, повільно, через відкриті губи надувайте її. Стежте очима за тим, як ваша кулька стає усе більшою і більшою, як вона збільшується, ростуть візерунки на ній. Дуйте обережно, щоб кулька не лопнула. А тепер візьміть обережно уявні кульки в руки покажіть їх один одному, можете їх подарувати”. Вправа проводиться не більше трьох раз.

„Корабель і вітер”(допомагає включити дітей в робочий стан, особливо після втоми).

„Уявіть собі, що наш вітрильник пливе по хвилях, але раптом він зупинився. Давайте допоможемо йому і запросимо на допомогу вітер. Вдихніть у себе повітря, сильно надуйте щоки... А тепер голосно видихніть через рот повітря, і нехай вирветься на волю вітер, завдяки якому попливе наш кораблик! Давайте спробуємо ще раз. Я хочу почути як шумить вітер!” (Вправу можна повторити 3 рази).

„Штанга” (стимулює розслаблення м’язів та зняття напруження, корисна для сором’язливих та невпевнених дітей)

„Уявіть собі, що ви знаходитесь на змаганнях спортсменів-важкоатлетів. Кожен з вас є таким спортсменом. Уявіть собі, що на підлозі лежить важка штанга. Зробіть вдих, відірвіть штангу від підлоги на витягнутих руках, підніміть її. Це дуже-дуже важко. Видихніть, покладіть штангу на підлогу, відпочиньте. Спробуймо ще раз”.

„А тепер візьмемо штагу і будемо піднімати її над головою. Зробили вдих, підняли штангу, зафіксували це положення, щоб судді зарахували вам перемогу. Дуже важко так стояти, киньте штангу, видихніть та розслабтеся. Ура! Ви всі молодці! Ви всі чемпіони! Можете поклонитися глядачам. Ви бачите вам всі аплодують, поклоніться ще раз, як чемпіони!”. (Бажано, щоб ці завдання для зразку показав першим психолог. Вправу можна виконувати декілька раз).

„Насос і м’яч” (вправа на розслаблення та напруження значної кількості м’язів тіла)

 „Діти, розбийтеся на пари. Один з вас - великий надувний м’яч, інший – насос, що надуває цей м’яч. „М’яч” сидить розслабивши тіло, корпус зігнутий нахилений вперед, голова та руки опущені. Інша дитина, „Насос”, починає надувати м’яч, паралельно рухаючи руками та тулубом та супроводжуючи це характерним звуком „ш”. З кожною подачею повітря м’яч надувається усе більше і більше, випрямляючи ноги в колінах, тулуб, руки, голову, надуваються щоки, руки і ноги розходяться в боки. Коли м’яч надутий, насос перестає накачувати. Далі з м’яча висмикується шланг та з нього із силою виходить повітря зі звуком „ш”, тіло стає знов розслаблене і повертається у вихідне положення”. Потім партнери міняються ролями. Це ж саме завдання можна виконувати з уявними кульками але, коли з них висмикується шланг вони починають швидко літати в різні сторони з характерним звуком.

„Гнів” (вправа ефективна для розслаблення м’язів, а також формування самоконтролю).

„Уявіть, що ви з своїм товаришем посварились. От-от почнеться бійка. Глибоко вдихніть повітря, міцно-міцно стисніть щелепи, пальці рук дуже сильно затисніть в кулак. Затамуйте подих на декілька секунд. А зараз подумайте: а можливо не варто сваритися та битись? Поволі видихніть повітря та розслабтесь. Ура! Ти молодець, ти стримався! Неприємності позаду!” (Ця вправа також корисна для тривожних дітей та особливо для агресивних).

„Поплавок на воді”(завдяки цій вправі відбувається швидке розслаблення, появляється відчуття легкості в тілі).

  „Станьте (сядьте) зручно, розслабтесь, заплющіть очі. Зосередьте свою увагу на диханні: вдих-видих, вдих-видих. Уявіть собі, що ви – поплавки на воді. Під час вдиху хвилі піднімають поплавок в гору, під час видиху опускають в них. Вдих-вгору..., видих-вниз...”

„Димок” (тілесний та емоційний відпочинок, поновлення сил)

„Станьте рівно, поставте ноги на ширину плечей, закрийте очі. Почніть повільно розхитуватись з ноги на ногу, оберіть свій ритм хитання. Поступово почніть обертання по спіралі, розхитуючись по колу в зручному напрямку. Уявіть, що ви – струмінь легкого, невагомого диму... повільно по спіралі ви піднімаєтесь в гору, все вище і вище... Ви відчуваєте свободу і легкість, ви відпочиваєте... запам’ятайте цей стан. А тепер повільно, по спіралі повертайтесь назад. Як тільки ви торкнетесь землі ви можете відкрити очі.”

Вправи на групову експресію

„Гримаси”(активізує експресивні прояви, допомагає ліквідувати скутість та сором’язливість)

Учасники групи стають в коло та починають через експресивні прояви показувати один одному гримаси, кривлятися, напружуючи та розслабляючи м’язи обличчя.

         На початку виконання окремі діти можуть поводитись скуто, соромлячись щось показувати. Щоб залучити їх до спільної роботи можна наголосити, що це своєрідний масаж для обличчя, або запропонувати уявити та відтворити міміку різних тварин.

         „Джунглі”(активізація експресивних проявів, формування позитивного емоційного настрою)

         Учасники групи стають у коло. Їм пропонується уявити що вони жителі джунглів, дикі тварини. Кожен з них вибирає звуки, за допомогою яких можна було б спілкуватися з іншими тваринами. Пропонується відтворити звуки за певних умов: звуки, що повідомляють про небезпеку; дружні привітання; запрошення до джерела та їжі; зустріч з незнайомцем; попередження про напад; біль, страждання; гнів.

         „Дзеркало” (стимулює експресивне самовираження, допомагає усвідомити різні емоційні стани, підвищує настрій)

         Діти розбиваються на пари. Один з гравців виконує роль дзеркала, інший – людину, котра підійшла до дзеркала. Спочатку вони показують будь-що, а дзеркало має одразу відтворити теж саме. Потім психолог скеровує образи, які потрібно показати дзеркалу та відтворити їх, а саме: емоційні стани страху, тривоги, гніву, суму, смутку, образи, розпачу, радості, задоволення і т.п. Після закінчення діти міняються ролями.

         „Скульптура” (допомагає зрозуміти та усвідомити зовнішні прояви різних емоційних станів)

         Діти розбиваються на пари. Один з гравців виступає в ролі пластичної глини (пластиліну), інший гравець є „скульптором”. „Скульптор” ліпить з глини скульптуру за завданням психолога, зображаючи ті чи інші емоційні стани. Після закінчення діти міняються ролями, а потім розповідають про свої враження.

„Зоопарк”(зняття напруження втоми, скутості, покращення настрою, сприяє інтеграції групи)

Кожен учасник гри отримує картку з назвою тварини. Назви повторюються на двох картках. Всі діти, після того як отримали картки, нікому не розповідають про те, яка тваринка загадана. Після цього, за командою психолога всі „перевтілюються” у відповідні тваринки та розпочинають пошуки своєї пари. Можна використовувати всі можливі засоби, проте забороняється розмовляти та відтворювати будь-які звуки. Знайшовши свою пару, діти не розмовляючи сідають на свої місця, а потім на запитання психолога: „Хто ви?”,  - відповідають одночасно в парі.

Гра вимагає парної кількості учасників, якщо кількість не парна психолог може також взяти участь у грі.

  „Подаруймо один одному посмішку” (допомагає усвідомити зв’язок між експресивними проявами та внутрішніми переживаннями)

Психолог задає запитання: „Діти, чи можна сумувати, коли посміхаєшся?” та пропонує, пригадавши щось сумне, посміхнутися. Як результат діти роблять висновок про те, що коли посміхаєшся, настрій міняється сам по собі, змінюючи думки та переживання, а тому посмішка може допомогти дати раду з поганим настроєм. На закінчення психолог пропонує допомогти свому сусіду підняти настрій: „Щиро посміхніться сусіду праворуч та ліворуч від себе! Всі молодці, бо перемогли свій настрій!”   

„Зламана річ”(формування уміння змінювати відношення до ситуації)

Психолог розповідає про певні значущі ситуації, які можуть відбутися в житті дитини (зламана іграшка, побита ваза, загублені речі, отримана погана оцінка, контрольна і т.п.) та скеровуючи запитаннями дітей, щодо конкретної з них, допомагає усвідомити те, що якщо ситуацію, в яку ми потрапляємо не можна змінити, виправити, то необхідно змінити до неї наше відношення, ставлення, перестати хвилюватись. Для початку можна вигадати ситуацію з якимсь казковим персонажем. Запитання, які можуть бути задані наступні (наприклад, стосовно розбитої вази):

-   Чи може ваза знову стати цілою, як і раніше?

-   Чи можна повернутися в минуле, щоб це змінити?

-   А якщо довго чекати?

-   А якщо закричати? Пострибати?

-   А якщо заплакати?

Висновок (роблять діти): ситуацію змінити не можна, але можна спробувати змінити відношення до неї. Діти повинні самі надати свої варіанти зміни відношення до ситуації. Можна запропонувати дітям навести свої ситуації, які їх дуже розчаровують та, які не можна змінити.

 „Мені вдалось...” (моделювання поведінки, емоційна та поведінкова саморегуляція)

Психолог пропонує дітям різноманітні ситуації, наприклад: „Тебе ображають”, „поламали твою улюблену іграшку”, заборонили дивитись телевізор”,  „твій друг не запросив тебе на свій день народження”, „тобі не подарували обіцяний подарунок” та ін.  Бажаючі пропонують свої способи дій, котрі пізніше обговорюються спільно. Якщо дитині, на думку більшості, вдалось впоратись із ситуацією та знайти правильний вихід, то фішку (марку, монетку) вона кидає в банку (коробку) з назвою „Мені вдалось, я молодець!”,  якщо ні – то в банку (коробку) з назвою „Мені не вдалось...”. Можна попросити в дома, щоб діти завели подібні баночки та відмічали свої успіхи та невдачі протягом дня.   

„Крок раз, крок два” (використовується для рефлексивного аналізу, усвідомлення власних досягнень)

Учні стають у широке коло тримаючись за руки. Кожен в колі по черзі говорить: „ Сьогодні я...(навчився, відчув, зрозумів, сподобалось тощо)” , і вся група робить крок вперед. Після промовляння всіх досягнень коло стає щільним.

„Крок в сторону”(можна використовувати як позитивний, емоційний „вихід із заняття”)

Учасники стають у коло. Рухаючись в право роблять ритмічно чотири приставних кроки, рахують їх в голос та плескають у долоні. Потім, стільки ж кроків вліво. Так само вправо і вліво по три кроки, потім по два, по одному, в кінці – високо підстрибують, піднімаючи руки вгору та голосно вимовляють певний автентичний звук. Потім беруться за руки, дивляться у вічі один одному і бажають гарного настрою.