Реферат

Реферат Анализ мировых финансовых кризисов

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 23.11.2024





ВСТУП
В другій половині ХХ століття відбуваються певні зміни в основних формах міжнародних економічних відносин між країнами світу, які обслуговує світова валютна система: 


ü    Постійне зростання міжнародного товарообміну; обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5-6%; розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства;

ü    Відбувається посилення міграції робочої сили ; наприкінці XX ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою – з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980 —90-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками пересічно на 27%;

ü    З кінця 1960-х — на початку 70-х років внаслідок поступового пом’якшення валютного контролю полегшується доступ на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн; розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, наприкінці 90-х років сягнув понад 1 трлн. дол. США.

Все це сприяє розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі. Зміна напрямків і обсягів світових валютно-фінансових потоків відбувалася на підґрунті загальносвітової тенденції глобалізації економічного розвитку, у тому числі глобалізації міжнародних валютно-фінансових відносин.
Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.  


Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків.

Поштовхом для такого бурхливого розвитку міжнародних фінансових потоків стала суттєва лібералізація валютних ринків, валютного регулювання. Уже наприкінці 40-х – на початку 50-х років виник ринок євродоларів на базі доларових авуарів колишнього СРСР, що розміщувались, зокрема, в Московському народному банку в Лондоні й тому не підлягали правилам валютного регулювання згідно з законодавством США та Великої Британії. В подальшому зміст поняття “євродоларовий ринок” розширився, і нині воно охоплює будь-які операції з національною валютою за межами країни.

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо – спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 1992-1993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем.

Фінансова криза показала, що ситуацію ускладнюють небезпеки подальшого порушення макроекономічного балансу, які висувають інші принципове в регулятивному відношенні питання: що з негативних факторів є первісним. Або це — вибухонебезпечні зовнішні боргові нагромадження, експортна незабезпеченість фінансових зобов’язань по відношенню до валютних інструментів та інститутів, або навпаки, скоріше — це порушення балансу на валютних біржах, які можуть спричинитися до погіршення стану на біржах фондових, в реальному векторі взагалі, об’єктивно унеможливлюючи таким чином своєчасне повернення боргів закордонним кредиторам та підриваючи довіру потенційних прямих інвесторів до країни.[1]


1 СВІТОВІ ФІНАНСОВІ КРИЗИ: СПЕЦИФІКА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
1.1 Глобалізація світової економіки
Глобалізація економічного розвитку випливає з гли­бокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифі­кації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, який втягує у свій вир практично всі країни світу. Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, який передба­чає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної сис­теми.

Глобалізація - процес перетворення світової економіки в єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили і знань, поступальний розвиток інтернаціоналізації.

Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спри­чинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбу­ваються в системі «наука—техніка—виробництво». Різко загост­рюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, поси­люються регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сег­ментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з ме­тою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявля­ються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує  відкинути ці від­носини на рівень простої форми обміну.  Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. Так,  на розвинуті країни  припало 63,4% світового товарного експорту, в тому числі на Європейський Союз – 32,1; США – 15,6; Японію – 5,6; на Латинську Америку – 5,7; Центральну, Східну Європу й колишній СРСР – 2,5; Африку – 2,2; Середній Схід – 3,5; на Південно-Східну Азію – 15,5%.    

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту. Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.
Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система. В умовах карколомного розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валютно-фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизні 150 трлн дол.
Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно-фінансової системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (євро) валют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фі­нансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ре­сурсів у світовому масштабі; створення світової телекомуніка­ційної мережі (
SWIFT), яка об'єднує міжнародну валютно-фі­нансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою фор­мою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи —ефективне опосередкування платежів за екс­порт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці. У реальному житті процеси у сфері міжнародних валютно-кредитних відносин здійснюються стрибкоподібне, суперечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами національного, регіонального та світового масштабів, біфуркаціями системи між­народних валютно-кредигних відносин у процесі її формування як цілісності.
На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було ще донедавна в ко­лишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування в глобальній економіці.
[2,3]



1.2 Світові фінансові кризи
Першою фінансовою кризою, що була продуктом новітньої світової фінансової системи, стала криза в Мексиці '1995 р. Вона виявилась тут не просто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї еко­номіки. Це мало б руйнівний вплив на весь Американський кон­тинент.

Президент Клінтон спочатку звернувся по допомогу до конг­ресу. Проте для ухвали ним рішення потрібен був час. З огляду на надзвичайну небезпеку зволікання Клінтон прийняв рішення на власний розсуд у межах своїх повноважень. Для подолання кризи 20 млрд дол. було надано з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд — із спеціального пулу для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Збитки власників облігацій і нерухомості значно збільшують цю суму.
Під час розгортання фінансової кризи в Японії у світі перева­жала думка, що вона матиме найвагоміші негативні наслідки тільки у країнах Південно-Східної Азії і дуже незначною мірою відіб'ється на США, Латинській Америці, Західній Європі, пере­хідних економіках. І справді, після Японії криза дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.
Проте, як констатує директор федеральної резервної системи США А. Грінспен, «ми ще недостатньо обізнані з комплексною динамікою нашої високотехнологічної фінансової системи з огля­ду на її безперервний розвиток». Уже влітку—восени 1998 р. дедалі частіше стало чути авторитетні думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ. Вибух фінансової кризи в Росії в серп­ні—вересні 1998 р. прискорив події. Інфекційний процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожують стабільності ЄВС (євро, запроваджена з 1 січня 1999 р., задумана як сильна, стабільна світова валюта). Таким чином, фінансова криза поширюється на всю глобалізовану фінансову систему. Дедалі частіше висловлюються побою­вання, що можуть повторитися події 20—30-х років XX ст., коли фінансово-грошова криза стала каталізатором, а то й причиною катастрофічного ходу історії. Втім, більшість дослідників сходять­ся в тому, що азійська криза позначила завершення певного етапу розвитку світової економіки і відмову від стереотипів економічної й політичної думки.
Звернімося до проблем подолання сучасних фінансових криз. Процес розгортання фінансової кризи стосується насамперед комп­лексу «позикодавець—позичальник». На думку більшості аналі­тиків, за умов розгортання фінансової кризи як позикодавці, так і боржники в країнах, що змушені звертатися за підтримкою до Міжнародного валютного фонду (МВФ), мають уміло й дипло­матичне пом'якшувати славнозвісні «кондиціоналітіс» (обов'яз­кові умови, які має виконувати країна — реципієнт допомоги від МВФ), що передбачають жорстку макроекономічну політику. Ни­ні стає панівною думка, що лібералізація руху капіталів не по­винна бути самометою. Перш ніж перейти до неї, в умовах розгор­тання кризи необхідно здійснити
інституційні реформи з перебу­дови економіки і рекапіталізації банківської системи. Саме це має бути пріоритетним напрямом подолання фінансової кризи. Зага­лом політики багатьох країн вважають, що кредити, надані на здійснення програм МВФ, спроможні завдати більше шкоди, аніж принести користі.

У світових наукових колах та серед політиків давно поши­рилася думка, що із запровадженням у світову фінансову систему дериватів, які дають змогу відкладати виконання нинішніх угод на будь-який невизначений час у прийдешньому, в неї було закладе­но елементи невизначеності й великого ризику. Ірраціональний «дух звіра» (Дж. Кейнс) дістав можливість реалізовувати себе в живильному середовищі нинішньої фінансової спекулятивної сис­теми, що є своєрідним тоталізатором для небагатьох спритних гравців фінансового ринку. Однак про цю можливість у впливових колах воліють мовчати: надто могутні сили живляться соками фінансової системи-тоталізатора. Принагідне зауважимо, що біль­шість хедж-фондів — головних спекулянтів сучасної фінансової системи — є американськими.
Нині вже стало очевидним, що рецепти МВФ, його «конди­ціоналітіс» є недоречними не тільки в країнах Східної Азії. Вимоги підвищення процентної ставки і здійснення жорсткої монетарної політики, фіскальна строгість, лібералізація цін, руху капіталів, відкритість економіки за пасивності держави, закриття неприбут­кових підприємств, банків, фінансових установ за умов фінансової кризи — цей стандартний набір «кондиціоналітіс» нині ніде не може бути впроваджений без значних застережень.


Замість цих стандартних порад нині висуваються рекомендації, які, однак, ні самі собою зокрема, ні разом узяті не можуть гарантувати країні імунітету від фінансової кризи. Чимало аналі­тиків і політиків вважають, що дедалі повніша інформація про фінансову систему, її прозорість є переконливою гарантією проти кризових явищ. Тим часом відомо, що Швеція, Фінляндія, Нор­вегія є «найпрозорішими» країнами щодо діяльності банків, фі­нансових інституцій. А проте за останнє десятиріччя у цих країнах сталися найглибші кризи їх фінансових систем. І навпаки, відомо, що система інформації, контролю у німецькій фінансовій системі дає вкрай обмежену інформацію про її інститути та діяльність. За обсягом її не порівняти з інформацією про американські та бри­танські фірми. Однак Німеччина — одна з країн, де в останні часи не було великих банківських та фінансових криз. Німеччина нині найменше піддається епідемії настроїв, що випливають з поведінки отари, інстинкту, «духу звіра». До речі, портфель німецьких банків є таким же диверсифікованим, як і англосаксонських фінансових установ. Відомо й інше: фондова біржа не відіграє тут тієї ролі, що в країнах, які прийняли англосаксонську фінансову систему.[4]
Загалом слід визнати, що на нинішньому етапі імунітету щодо фінансової кризи не має ні світова фінансова система, ні фі­нансова система будь-якої країни. Це, однак, не означає, що слід відмовитись від економічного регулювання у сфері міжнародних і національних фінансів. Відомий західний економіст Й. Стігліц вважає, що, навпаки, це диктує «необхідність досліджувати шляхи, які дають змогу зменшити вразливість країни до кризових явищ, мінімізувати розмах кризи, якщо вона все ж прийде».

І хоча чимало економістів-лібералів роблять ставку на вільний ринок, гору бере переконання, що в наш час необхідне саме державне і міжнародне регулювання. Певна річ, ідеться про регу­лювання ринку там, де це потрібно, а не про неефективний всеосяжний жорсткий урядовий контроль. Тут дуже важливо знай­ти міру регулювання обсягів виробництва, процентної ставки, валютного курсу, торговельного і платіжного балансів (макро-економіки) і поведінки підприємств у середовищі поточної фінан­сової системи (мікроекономіки). Неприпустимі спрощені рішен­ня. Візьмімо зв'язок валютного курсу й експорту. За нормальних умов девальвація сприяє збільшенню експорту. За умов кризи, коли ланцюг банкрутств фірм, фінансових установ стає звичним явищем, нема підстав вважати, що зміни валютного курсу достатні для стимулювання експорту. За таких умов необхідні реструктури­зація фінансового сектора, відновлення його кредитоспромож­ності.

Нині дедалі більше утверджується переконання, що без регу­лювання і контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії. Тут теж потрібні велика обережність і розважливість. У структурі потоків капіталів слід розрізняти короткострокові капі­тальні активи, портфельні інвестиції та прямі іноземні інвестиції. Нині головною загрозою для фінансових систем є короткостро­кові потоки «гарячих грошей», що відповідають ірраціональним очікуванням і легко спричинюють паніку. Саме вони мають бути в центрі заходів із регулювання руху капіталів, щоб не зашкодити рухові й обсягам прямих іноземних інвестицій, без яких не може обійтися більшість молодих ринкових економік світу.

У світі панує майже всезагальна конвертованість валют із по­точних рахунків. А тому МВФ виявляється просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в основному країни, що розвиваються, і країни з перехідними економіками. Економічний застій в Україні й Росії, які дружньо співпрацюють із МВФ і Світовим банком (СБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.
Світовий банк було створено для розв'язання проблем відбу­дови зруйнованих війною країн. Потім він сконцентрувався на проблемах країн, що розвиваються, виділяв кредити на інфра­структур
ні проекти. Нині важко чітко визначити, чим відрізня­ються функції  МВФ і СБ. На порядку денному стоїть питання реформування постбреттон-вудських фінансових інституцій, щоб привести їх діяльність у відповідність із потребами світової фінан­сової системи, яка, здається, вступила у смугу тривалих кризових процесів.
Окреме питання — перехідні економіки України, Росії, інших держав колишнього Радянського Союзу. Вже очевидно, що для них непридатні рекомендації МВФ, які передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур. У цих країнах не було бази — початкових ринкових передумов, щоб програма МВФ під назвою «вашингтонський кон­сенсус» спрацювала. Ситуація вимагає радикальної переоцінки стратегії МВФ і СБ у цих країнах. Й. Стігліц — віце-президент і головний економіст Світового банку — у своїй річній лекції (1998) в Університеті 00Н, Світовому інституті досліджень розвитку поставив завдання радикальної зміни підходів МВФ, СБ, на­укових кіл і політичної еліти Заходу до трактування проблем перехідних економік. На його думку, потрібна нова доктрина — «поствашингтонський консенсус» —- як перегляд поглядів, що панували в економічній науці й політиці Заходу впродовж останніх двадцяти років. До нього приєднався Т. Колодко, відомий поль­ський реформатор, який зумів під час свого віце-прем'єрства забезпечити швидкий розвиток Польщі на основі «терапії без шоку» й розумної еволюції.
На завершення належить чітко сказати, що перспектива ре­формування світової фінансової системи може стати реальністю завдяки тому, що СІЛА нагромадили значні ресурси, у тому числі й фінансові, аби прийти на допомогу країнам і регіонам світу, які зазнали кризових явищ. Якби фінансова криза в Південно-Східній Азії та Росії припала на час, коли самі США були б у фінансово-економічній скруті, як-от наприкінці 70-х і у 80-х роках, то сьо­годні можна було б чекати неминучого розповзання по світу валютно-фінансового й економічного лихоліття за найгіршими сценаріями прогнозистів. Неабияке значення має й те, що ЄС теж нині перебуває у стані відносно доброго економічного здоров'я.
Можливо, МВФ і СБ частково будуть об'єднані, щоб утворити одну інституцію з урегулювання світової економічної системи. Необхідно виробити й прийняти кодекс фіскальної та фінансової поведінки, додержання якого буде умовою отримання допомоги від МВФ. Цей кодекс, зокрема, може зобов'язати країни щомісяця друкувати звіти про сукупні валютні ризики країни, а також ма­теріали про розбіжності між короткостроковою і довгостроковою заборгованістю. Доцільно уніфікувати системи обліку та звітності для всіх країн, банківський і фондовий сектори мають дотри­муватися однакових правил розважливої поведінки. А втім, за збереження «кондиціоналітіс» МВФ усі ці заходи не означатимуть його докорінного реформування.

Таким чином, світова фінансова система й у XXI ст. роз­виватиметься через суперечності між її дедалі глобальнішим ха­рактером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними зали­шаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз. [5]
1.3 «Нова Велика Депресія»
Кажучи про сьогоднішню мірову фінансову кризу, багато хто схильний порівнювати його з Великою Депресією, що уразила, як Америку, так і інші індустріально розвинені країни в кінці 20-х років. Але наскільки справедливі такі порівняння? - щоб міркувати про це, потрібно пригадати історію вісімдесятирічної давнини.

29 жовтня - «Чорний вівторок» 1929 року - день біржового краху уолл-стріту. У цей доленосний день акції сотень компаній знецінилися на загальну суму 40 мільярдів доларів. Багато біржових маклерів того дня від безвихідності і відчаю зробили самогубство, а мільйони людей в країні втратили роботу внаслідок катастрофічного падіння курсу акцій, що відбувався в той пам'ятний тиждень 24-29 жовтня. Це обвальне падіння визначило життя країни і долі мільйонів людей до самої середини 30-х років.

Які ж причини такої різкої зміни економічній ситуації? Адже, здавалося, що до "Чорного вівторка" економіка США, Англії і Франції процвітала. Але це погляд людини, яка не бачить внутрішніх процесів економіки, що протікають під повсякденними справами і турботами. Але навіть експерти не можуть назвати однозначної причини обвалу ринку. Серед основних причин: криза перевиробництва; дефляція - падіння цін, яке викликало банкрутство багатьох підприємств, невозвращение кредитов, і відбулося воно із-за неконтрольованого зростання товарною маса і браки маси грошової. Просто кажучи, дуже багато товарів і дуже маленька купівельна спроможність населення. Підстебнуло кризу також ухвалення закону, направлене на захист американських виробників, яке у свою чергу спричинило за собою підвищення цін на дешевий імпорт. А це у свою чергу не могло не ударити по пересічних людях і виробниках, що працюють з європейськими постачальниками.

Відразу за обвалом ринку, в життя кожного пересічного громадянина увійшли 2 страшних речі - безробіття (всього в Європі і США налічувалося більше 30 мільйонів безробітних) і зростання екстрімістськіх поглядів, як правих так і лівих. Саме в цей час до влади в Германії прийшли нацисти, а італійський уряд визнав фашизм офіційною ідеологією держави. А відносно США, в країні закрилося близько 5 тисяч банків, впали ціни на нерухомість і, звичайно ж, знизилася народжуваність. Адже, кажучи словами Мілана Кундери "В такі часи дітей заводять тільки божевільні, і те - з надією на краще."

У певні моменти періоду з 1928 по 1934 рік, все було настільки погано, що зарплату що продовжує працювати людям видавали в обед, щоб вони могли купити собі поїсти, поки гроші не знецінилися удвічі або втричі. А найпростіша господарська річ, буквально, коштувала візок грошей - такого високого рівня досягала інфляція. Німеччину від такої ситуації врятувало тільки введення нової валюти, залізної марки, залучення безробітних в армію і на військові прізводства, що звичайно ж не могло не посприяти початку Другої Світової війни. А в США "Новий курс" Франкліна Роблено Рузвельта - одного з найбільш видатних амерікансих президентів, мав на увазі підвищення зайнятості шляхом будівництва доріг, мостів, магістралей, облаштування незаселених раніше районів; також була змінена кредитно-банківська система країни, введена система соціально захисту, держава активно приймала заходи по стимуляції виробництва і споживчого попиту.

Як видно з цієї короткої історичної довідки, причини Великої Депресії були схожі з причинами нинішньої глобальної фінансової кризи, але, можна сподіватися, що наслідки будуть набагато більш легшими, оскільки в сучасному суспільстві немає багатьох проблем того часу, а економіки різних країн тісно пов'язані один з одним, відповідно вони допоможуть (і вже допомагають) один одному оправитися від наслідків кризи.[6]
2 ДОСЛІДЖЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

                                                                     

2.1 Економічний розвиток України в умовах кризи
Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1445%, у 1993 році — 6288%, у 1994 році — 850%. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомог і пенсій, а також у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів.

Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси — криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили.

Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році — 27,4 відсотка, в 1994 році — 24,0 відсотка, в 1995 році — 23,2 відсотка, в 1996 році — 16,8 відсотка, в 1997 році — 27,3 відсотка, в 1998 році — 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також невиважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Що стосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; крупномасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції.

Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки.

Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів.

Отже, фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів.

Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету. [7,8]

2.2 Сучасна світова фінансова криза в Україні
З початком розгортання кризи в Україні аналітики, практики та урядовці взялися аналізувати стан економіки. Вони виокремили декілька причин падіння виробництва та експорту, а також погіршення ситуації у валютно-фінансовій сфері.

По-перше - стрімке падіння світового попиту на товари, які виробляє Україна - чорні метали, хімія, сільськогосподарські товари, машинобудування. Цей фактор є об'єктивним і його вплив на рівень виробництва в Україні зумовлений значною інтегрованістю України у світову економіку, що підтверджується прийняттям держави до Світової організації торгівлі у 2008 році. Внаслідок погіршення ситуації у світовій фінансовій системі, що негативно відбилося на реальній економіці багатьох країн, світовий попит та ціна, яку здатні сплатити покупці українських товарів, значно зменшилися. Так, світові ціни на продукцію чорної металургії у грудні 2008 року впали у 2,5 рази у порівнянні з квітнем 2008 року, а ціни на мінеральні добрива, олію та збіжжя - утричі. Незважаючи на це, попит, у кількісному вираженні, не зміг втриматися на рівні весни-літа 2008 року, адже інвестиційні проекти у сфері нерухомості та виробництво автомобілів, яке потребує багато металу, по всьому світу згортаються. Ситуація ускладнюється для України протекціоністськими заходами провідних країн світу, які підтримують своїх національних виробників.

По-друге, значні диспропорції у структурі національної економіки змушують Україну імпортувати багато товарів побутового призначення, виробництво яких не можна швидко відновити. Внаслідок трансформації економіки протягом 1992-2000 років в Україні фактично зникла легка промисловість, виробництво електроніки та автомобілів. Західні ж інвестори через низьку продуктивність праці в Україні обирали інші країни, зокрема Китай, для розміщення виробництва цих товарів.

По-третє, неефективність енергоспоживання в Україні зумовлює високі обсяги імпорту енергоносіїв, що разом з імпортом інших товарів робить Україну заручником країн-продавців та перерозподіляє вироблене національне багатство України на їх користь.

По-четверте, масове кредитування банками в іноземній валюті як юридичних, так і фізичних осіб без огляду на можливість отримання позичальниками доходів у валюті. Починаючи з 2002 року, українські банки почали активно пропонувати валютні позики фізичним особам на придбання нерухомості, будівництво, купівлю автомобілів та побутової техніки на значні строки - від 5 до 30 років. В країні різко збільшилося споживання товарів, які, за винятком нерухомості, не вироблялися в країні. Славнозвісне "українське автомобілебудування", в основному, полягало у монтажі вже готового кузова та коліс, які імпортувалися з країн ЄС, Китаю чи Південної Кореї. Незважаючи на це, з 2000 року курс гривні до валют провідних країн світу поступово зміцнювався через надходження короткострокових кредитів, а пізніше і прямих іноземних інвестицій з-за кордону для фінансування цього імпорту, що створювало ілюзію безпечності валютних позик.
З початком девальвації української валюти у вересні 2008 року фізичні та юридичні особи, які не мають доходів в іноземній валюті, припинили погашати в строк такі валютні кредити.
Це призвело до неплатоспроможності банків і неможливості повернення грошей вкладникам та іноземним кредиторам.

По-п'яте, економічна політика урядів України спрямовувалася на стимулювання споживання населенням імпортних товарів. Збільшення доходу бюджету України за рахунок надходжень від митних зборів, що спрямовувалися на соціальні витрати без зростання продуктивності праці, стало системою, яка, без адекватного нарощування експорту, мала сама себе знищити.

Основна причина погіршення ситуації на валютному ринку  - вкрай непрофесійні дії НБУ на валютному та міжбанківському ресурсному ринках.
Регулятор створив панічний попит на іноземну валюту з боку фізичних та юридичних осіб, надав гривневий ресурс банкам для валютних спекуляцій та переніс економічне падіння з реального сектору на банківський.
Не тільки сторонні спостерігачі, але і фахівці не розуміли логіки дій Нацбанку, коли у вересні 2008 року він відмовився від підтримки стабільного курсу національної валюти до долара та дозволив стрімку девальвацію гривні
. Регулятор міг обрати або адміністративні, або ринкові заходи. Перший варіант передбачав запровадження обмежень на купівлю іноземної валюти фізичними особами - наприклад, максимум 1 тисяча доларів в місяць на людину. Також можна було б ввести примусовий викуп Нацбанком валюти у вкладника за гривні при закінченні строку дії депозиту за діючим курсом. Серед інших адміністративних важелів - дозвіл підприємствам купувати валюту лише для імпорту критичних товарів та введення 100-відсоткового обов'язкового продажу валютних надходжень.

Другий варіант - ринкові заходи, такі як повністю гнучкий курс без впливу з боку НБУ. Втім, Національний банк використовував незрозумілу суміш адміністративних та ринкових методів, які створювали ще більшу невизначеність на ринку.

Аналіз показує, що все ж слід було використовувати адміністративні заходи регулювання попиту та пропозиції валюти на міжбанківському ринку України, які з успіхом були задіяні НБУ у 1998-1999 роках.

Україна є специфічною державою, у якій економічні агенти психологічно звикли вимірювати власні статки та доходи від трудової і підприємницької діяльності у іноземній валюті, переважно, у доларах. Так, ця психологія є хибною з точки зору "правильної" поведінки економічних агентів. Так, прив'язка курсу не дозволяла у перспективі зробити гривню вільно конвертованою валютою. Так, фіксований курс протягом тривалого часу є необґрунтованим з точки зору теорії світової торгівлі.

МВФ та інші західні фахівці просто не розуміють, яке величезне психологічне значення має стабільний курс для економічної поведінки сьогоднішнього покоління українців, які пам'ятають часи гіперінфляції початку дев'яностих років минулого сторіччя. Іноземці недооцінюють і те, що більше половини всіх сьогоднішніх мільйонерів та мільярдерів з'явилися завдяки тому, що у них була можливість скуповувати іноземну валюту, а у інших такої можливості не було. Правління НБУ, президент та уряд повинні були переконати місію МВФ у тому, що будь-яка повільна чи раптова девальвація без застосування жорстких адміністративних обмежень різко підвищить попит на валюту з боку населення.

Прислухавшись до порад Фонду, Нацбанк припустився величезної помилки - відмовився від багаторічної практики збереження відносно стабільного курсу гривні щодо основних резервних валют світу. Девальвація, яку допустив НБУ у вересні 2008 року, створила стійкі девальваційні очікування у економічних агентів. Юридичні особи почали скуповувати валюту для передчасної оплати за товари або виведення її у власні офшорні фірми за кордон. Фізичні особи почали запасатися готівковою валютою, пам'ятаючи гіперінфляцію 1992-1994 років. Банківські установи радо підтримали цю тенденцію.

Девальвація гривні значно погіршила стан банків, адже позичальники перестали розплачуватися за валютними кредитами, а населення почало масово забирати гривневі депозити та переводити їх у долари або євро. Таким чином, банки стали отримувати менше погашень за позиками і при цьому повинні були віддавати депозити. Іншими словами, вони стали технічними банкрутами.

У цій ситуації НБУ вдруге повів себе непрофесійно. Регулятор правильно визначив, що банки потребують рефінансування, щоб вкладники могли отримати гроші. Але замість того, щоб давати лише стільки, скільки банки потребують для повернення коштів вкладникам, він надавав більше гривні, ніж потрібно. Це дозволило банкам спекулювати на валютному ринку і далі девальвувати гривню. Парадокс, але банки, заробляючи на валютних спекуляціях, самі рили для себе могилу. Чим вищим ставав курс гривні, тим менше позичальників мали можливість розраховуватися за валютними кредитами, які складають 67% загального обсягу позик, виданих фізичним особам.

Очевидно, що непрофесійні дії НБУ на валютному та ресурсному ринках стали основним каталізатором розгортання кризових явищ у фінансовій системі України у четвертому кварталі 2008 року та сприяли їх швидкому переміщенню з реального сектору на банківський.

Окрім того, значні обсяги накопичених коротко- та довгострокових боргів банками та підприємствами створили тиск на фінансовий рахунок платіжного балансу України. За умови світової економічної рецесії більшість іноземних кредиторів навряд чи погодилася б рефінансувати ці позики. Особливо це стосується кредитів українським банкам, які вкладалися ними, як правило, у іпотечне кредитування та споживання імпортних товарів, а не у розбудову виробництв.

Політика НБУ на валютному ринку в останньому кварталі 2008 року ще більше погіршила перспективи рефінансування, адже тепер іноземні кредитори побачили, як значна девальвація - більше 70% за три місяці - призводить до неможливості погашення боргів у іноземній валюті, навіть, якщо потрібна сума у гривнях була зібрана. [9,10,14]
2.3 Наслідки сучасної кризи
Наслідки для економіки України були такі.

Посилення загального інфляційного фону. Інфляційна спіраль, розкручена у 2007 році, мала продовження і в 2008-му. Нестабільність політична не могла не позначитися на економічній площині. За підсумками восьми місяців, ціни виробників промислової продукції зросли на 36,5%. Лідерами зростання стали такі галузі, як добування корисних копалин (крім паливно-енергетичних) — 70,4%, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів — 68,1, виробництво коксу — 64,3, хімічне виробництво — 55,9%. Тобто всі галузі, що орієнтовані на зовнішні ринки або, відповідно до особливостей виробничого процесу, обслуговують експортоорієнтовані виробництва.

Фактор конвергенції, на формування якого впливає відкритість економіки України, в умовах, коли в більшості країн світу у 2008 році зростали і споживчі ціни, також вплинув на прискорення інфляційних процесів на вітчизняному споживчому ринку. Індекс споживчих цін у вересні становив 101,1% (у січні—вересні — 116,1%), але він був істотно нижчим, ніж у 2006-му та 2007-му, коли спостерігалося зростання на 2,0 та 2,2% відповідно. Отже, в цілому у третьому кварталі Україна вийшла на найнижчу за останні чотири роки траєкторію зростання цін — лише 0,5%. Загальне зростання цін було викликане в основному підвищенням цін (тарифів) на послуги.

Підвищення ролі експортних виробництв в економічному зростанні. З початку року спостерігалися поступове прискорення зростання виробництва в експортоорієнтованих галузях економіки і перерозподіл фінансових ресурсів в економіці від решти секторів до сировинного та експортоорієнтованого секторів, зокрема й через банківську систему. Так, за підсумками семи місяців, зростання виробництва у металургії становило 3,5%, хімічній промисловості — 5,2%. В цілому це забезпечило утримання досить високих темпів зростання промисловості — 7,3%.

За цей самий період в умовах збільшення частки прибуткових підприємств у загальній кількості підприємств (з 65,1% у січні—липні 2007 року до 66,9% — у січні—липні 2008 року) підприємства отримали прибутків на 71,7% більше, ніж за відповідний період 2007 року. Лідерами зростання прибутковості стали виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (у 5,7 разу), добувна промисловість (у 2,2 разу), хімічна та нафтохімічна промисловість (у 2,5 разу). Найвищими темпами зростали обсяги кредитів у сільське господарство (135,1%), виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (132,5%), машинобудування (132,1%), хімічну та нафтохімічну промисловість (130,6%).

Також на початку року економіка України залишалася привабливим об’єктом капіталовкладення для іноземних інвесторів. Приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіку країни за перше півріччя у 2,7 разу перевищив показник за відповідний період попереднього року. Знову-таки, капітал «заходив» до потенційно найбільш привабливих у цьому році виробництв: сільського господарства (149,7%), фінансової діяльності (142,1%), виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (123%).

В умовах формування додатного сальдо платіжного балансу і, відповідно, надлишку пропозиції валюти у травні офіційний курс гривні до долара США ревальвував на 3,96% і на кінець серпня становив 4,85 грн./дол. США. Міжнародні валютні резерви протягом січня—серпня зросли на 5,6 млрд. дол. США — до 38,1 млрд. дол.

На тлі другої хвилі світової фінансової кризи не залишився осторонь світових процесів й український фондовий ринок. Індекс Першої фондової торговельної системи (ПФТС) за сім місяців втратив 43,5% своїх позицій. Це пов’язано головним чином із виходом з українського ринку, як і зі світового, частини іноземних інвесторів, так званих спекулянтів, а також із нестабільною політичною ситуацією в Україні.

Зниження вартості цінних паперів демонстрували майже всі підприємства, які входять до котирувального списку ПФТС. Тобто в економіці України при вільному перетоку капіталу спостерігалися цілком ринкові тенденції пошуку надприбутків, що в умовах посилення сировинної орієнтації на світових ринках, відповідно, посилило на етапі другої хвилі експортну та сировинну складові вітчизняної економіки.

Третю хвилю світової кризи ми спостерігаємо тепер.

Наслідками цього етапу світової фінансової кризи стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках та, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економічних систем.

У серпні—вересні ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу впала на 18,3%, ціни на нафту знизилися на 26,5%.

На економіці України наслідки третьої хвилі повною мірою ще не позначилися. Їх тривалість та глибину сьогодні важко оцінити, але певний їхній вплив уже відбувається.

У серпні вперше, починаючи з жовтня 2002 року, відбулося зменшення обсягів виробництва промислової продукції до відповідного місяця попереднього року на 0,5%, зокрема в металургії — на 8,6%, хімічній промисловості — на 9,1, у виробництві коксу, продуктів нафтопереробки — на 4,9%.

Тобто в експортоорієнтованих секторах економіки, внаслідок реалізації стратегій, спрямованих на першочерговий пошук ніш на зовнішньому ринку, та недооцінки внутрішнього, на сьогодні спостерігається уповільнення зростання під впливом комплексу зовнішніх шоків. У результаті приріст у металургійній та хімічній промисловості за вісім місяців становив лише 2 та 3,5% відповідно. Загалом темпи зростання обсягів промислового виробництва, за підсумками восьми місяців, уже уповільнилися до 6,3%.

Як наслідок, після поступового «просідання» фондового ринку протягом семи місяців уже за два наступні місяці було зафіксоване аналогічне падіння, й індекс ПФТС втратив ще 43% своїх позицій. Негативно вплинули на зміну індексу ПФТС новини саме від гірничо-металургійного комплексу.

На цьому тлі зростання ВВП на рівні 7,1% було забезпечене високою динамікою інших видів економічної діяльності, і передусім сільського господарства. В нинішньому році отримано рекордні обсяги врожаю.

На валютному ринку розпочались девальваційні процеси, і вже у вересні міжнародні валютні резерви скоротились на 0,6 млрд. дол. США. Як один із чинників, що прискорюють інфляцію, у вересні знову почали посилюватися негативні інфляційні очікування. На готівковому валютному ринку сформувалося значне від’ємне сальдо продажу/купівлі населенням іноземної валюти на рівні 1321 млн. дол. США.

Третя хвиля світової фінансової кризи примусила уряди провідних країн переглянути свою політику щодо фінансових ринків. Зокрема уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, країн Бенілюксу тощо прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі.

Того ж очікують інвестори і від уряду України. Але проблеми, які у США та інших розвинених країнах призвели до іпотечної і фінансової криз, та проблеми, які можуть сформувати негативні тенденції в розвитку економіки України, істотно різняться.

Для вироблення рішень, котрі справді дозволять пом’якшити вплив світової кризи на економіку Україні, необхідно проаналізувати, через які канали найбільш відчутним може бути цей вплив.

Наразі фондовий канал впливу світової фінансової кризи на Україну не стане насправді найболючішим. Сьогодні він лише створює певний тиск на валютний ринок, оскільки відбувається відплив спекулятивного капіталу. Значного впливу цього каналу на розвиток реального сектора в Україні не буде. По-перше, на організованому фондовому ринку здійснюється незначна частка угод — торік лише 4,66%. А по-друге, слід зазначити, що на частку іноземних інвесторів та інших джерел фінансування, до яких належать і кошти фондового ринку, припадає лише 5—7% усіх інвестицій. [11,12,13]
3 СУЧАСНА ФІНАНСОВА КРИЗА ТА ЕКОНОМІКА ЗАПОРІЖЖЯ
Як всім відоме, Запоріжжя – великий промисловий центр. Зрозуміло що найбільший удар для нього - це удар по металургіі та машинобудівництву. А з вище зазначеного стає зрозумілим що через поширення проблем на фінансових ринках відбулося зменшення світового попиту. Рецесія у провідних економіках світу супроводжувалася насамперед зменшенням інвестиційного попиту, динаміки обсягів будівництва і, відповідно, призвела до зниження цін на продукцію металургії та машинобудування. Такі тенденції на світовому ринку, зважаючи на високу залежність економіки Запоріжжя від експорту, негативно позначились на динаміці розвитку експортного виробництва, а далі — на галузях, які безпосередньо й опосередковано залежать від експорту.

Таким чином, з огляду на ризики скорочення експортоорієнтованого виробництва внаслідок падіння світового попиту та ускладнення платежів за експортними операціями, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів і, тим самим, посилення ролі внутрішнього виробництва. Для цього достатньо буде започаткувати нові інфраструктурні та житлові будівельні проекти, що фінансуються з бюджету. Уряд повинен не допустити обвалу цін на зерно нового врожаю через закупівлі Аграрним фондом, аби сільгоспвиробники отримали достатні ресурси для проведення всього комплексу посівних робіт. Це безпосередньо й опосередковано підтримає розвиток металургійної галузі, виробництва коксу, добувної промисловості, хімічної, нафтопереробки, харчової, а також торгівлі та транспорту.
ВИСНОВКИ
Фінансово-економічна криза – глибокий розлад фінансової та економічної систем держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва у країні. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення. Фінансово-економічну кризу можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки. Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення. Фінансово-економічна криза може бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього. Фінансово-економічна криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі - характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці. Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб'єктів і населення. Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці. Про фінансові кризи у світовій економіці відомо упродовж трьох століть. Перші фінансові кризи, які дуже вплинули на розвиток світового господарства, було піддано науковому аналізу в середині XVIII століття. У цей час найзначнішою була викликана семилітньою війною (1756– 1763 pp.) фінансова криза у Великобританії. У подальшому фінансові кризи охоплювали США під час Громадянської війни (1861 – 1865 pp.), Францію під час Великої французької революції (1789–1794 pp.), царську Росію під час Кримської війни (1853–1856 pp.). Не можна не згадати про велику кризу 1929-1933 років, яка охопила всю систему світових фінансових зв'язків. Під час цієї кризи багато держав оголосили себе фінансовими банкрутами. Значно вплинули на розвиток економіки розвинутих країн світу фінансові кризи в 1937 та в 1948–1949 роках. Фінансові кризи потрясала світову економіку в 50–60-х роках XX століття. Фінансові кризи трапляються й нині. Все це дає підстави дійти висновку, що фінансові кризи мають певну періодичність і характеризуються циклічністю. Глибина кризи залежить від того, як швидко інтелектуальні сили суспільства можуть її передбачити та вжити відповідних заходів щодо її усунення. Досвід майже трьох століть підтверджує, що фінансові кризи погано піддаються прогнозуванню, однак суспільство навчилося досить ефективно їх локалізувати. Якщо держава зуміє своєчасно скоротити видатки бюджету й зупинити спад виробництва, фінансова криза не матиме серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що не завжди вдається вжити антикризових заходів, якщо перетинаються й суперечать між собою інтереси різних суспільних і політичних сил. Тоді криза стає затяжною й увесь її тягар лягає на доходи населення. Фінансово-економічна криза в Україні має не тільки глибоке історичне коріння, залишене суспільству у спадок від тоталітаризму, а й грубі прорахунки та помилки, припущені в ході трансформаційних процесів. Загальною причиною розладу фінансів в Україні є суттєвий спад виробництва внутрішнього валового продукту (ВВП) при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, які до того ж неконкурентоспроможні. Так, валовий внутрішній продукт в Україні упродовж 1991 – 1998 років у незмінних цінах зменшився більш як наполовину, продукція галузей промисловості – майже втричі. За найважливішими показниками виробництва продукції у натуральному вираженні Україну відкинуто назад на 20–25 років. У промисловості кожне друге підприємство є збитковим, у сільськогосподарському виробництві збиткових господарств понад 50 відсотків. Втратили рентабельність галузі машинобудування та металургії, легка промисловість. За умов спаду виробництва на фінансах макрорівня позначається подальше послаблення фінансів мікрорівня. Відбувається загрозливе розбалансування між реальною структурою економіки, її якісними характеристиками (насамперед галузевим складом і рівнем переважаючих технологій) й основними макроекономічними регуляторами структурних та фінансових зв'язків – ціновими, грошовими, кредитними, бюджетними, податковими.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1.     Білозір Л.М. Формування глобальної регуляторної політики у сфері торгівлі сільськогосподарською продукцією: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. 2008. – 20с.

2.     Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус Д.Г. Лук яненко та ін. Керівник авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус. – К.: КНЕУ 2001. – 733 с.

3.     Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: МАУП 2003. – 296 с.

4.     Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах: Матеріали міжнар. наук.- практ. конф. 24-26 жовтня 2001 р. / Київський національний торговельно-економічний ун-т / А.А. Мазаракі (відп.ред.) – К. 2001. – 475 с.

5.     Довгаль О.А. Протекціонізм і лібералізм у процесі глобалізації світової економіки: Питання теорії і методології / Народна українська академія. – Х.: Видавництво НУА 2004. – 319 с.

6.     Економіка зарубіжних країн: Навчальний посібник. /За ред. А.Г. Козака В.В.Ковалевського. К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ 2003. – 352 с.

7.     Коломацька С.П. Зовнішнє регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. – К.: КНТЕУ 2004. – 130 с.

8.     Лагутін В.Д. Внутрішній ринок споживчих товарів: теорія розвитку і регулювання: монографія / Київський національний торговельно-економічний ун-т. – К. 2008. – 327 с.

9.     Мазаракі А.А. Юхименко В.В. Сєрова Л.П. Гребельник О.П. Чаюн Т.І. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Навч. посіб. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. – К.: Книга 2003. – 271 с.

10. Мозіль З.М. Правове регулювання міжнародної торгівлі в рамках Європейського Союзу: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. 2004. – 17 с.

11. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: КНЕУ 2003. – 948 с.

12. Новокшенова Л.В. Трифонов Ю.В. Мировое хозяйство Учеб. пособие. – М.: Юристь 2000. – 312 с.

13. Скурко Е.В. Глобальная и региональная торгово-экономическая интеграция: Эффективность правового регулирования / Ассоциация Юридический центр. – СПб.: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс» 2004. – 295с.

14. Шаповалов О.О. Дослідження стану банківської системи: матеріали міжн. конф. [«Макроекономічне регулювання нвестційних процесів та впровад-ження стратегі нноваційного розвитку в Україні»] (23-24 жовтня 2008 р ) / О.О.Шаповалов О.П.Заруцька. – К.: РВВС 2008. – 407 с.

15.BBS News // news.bbc.co.uk

16. Аналітичний портал «Мировая экономика» // www.ereport.ru

17. Інформаційний портал «Лента.Ру» // www.lenta.ru/story/ipoteka

18. Національний банк України // www.bank.gov.ua

19. Українська національна іпотечна асоціація // www.unia.com.ua

1. Реферат П. Калнишевський останній кошовий Запорізької Січі
2. Реферат на тему Гидромассаж подводный массаж
3. Реферат на тему Individuality And Inner Struggle Essay Research Paper
4. Реферат История Китая 3
5. Реферат на тему Roman Law Essay Research Paper Romans did
6. Курсовая на тему Структура та форми функціонування внутрішнього економічного механізму ВАТ Молочний комбінат Фаворит
7. Курсовая на тему Организация нормирование и экономика труда на примере МУ САХ
8. Доклад Неофрейдизм
9. Реферат на тему Цена реформ Петра I
10. Реферат на тему Nazi S Essay Research Paper Nazi sThere