Реферат на тему Догляд за хворими Асептика і антисептика
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-01-07Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ
1. Догляд за важкохворими
2 Асептика і антисептика
Висновки
Використана література
Вступ
Догляд за хворими, гіпургія (hypurgia),—це комплекс заходів, що спрямовані на полегшення стану хворого і забезпечення успіху лікування.
Догляд за хворими передбачає такі заходи: 1) створення гігієнічного оточення довкола хворого; 2) виконання призначень лікаря; 3) проведення різноманітних лікувальних процедур (постановка банок, накладання гірчичників, ін'єкції) ; 4) надання допомоги під час їжі, при різних фізіологічних відправленнях; 5) профілактика ускладнень, що можуть виникнути при незадовільному догляді за важкохворими (пролежнів, гіпостатичної пневмонії тощо); 6) проведення діагностичних маніпуляцій (збирання сечі, калу, дуоденального та шлункового вмісту); 7) спостереження за функціонуванням усіх органів та систем організму; 8) надання першої медичної (долі карської) допомоги (промивання шлунка, допомога при блюванні, запамороченні, штучне дихання, непрямий масаж серця тощо); 9) полегшення страждань хворого, заспокоювання, підбадьорювання, навіювання віри в одужання; 10) ведення медичної документації.
Таким чином, поняття «лікування» та «догляд за хворим» розмежовувати не варто, бо вони доповнюють одне одного і спрямовані до однієї мети. Медичні працівники повинні знати анатомію та фізіологію людини, найпростіші механізми розвитку патологічного процесу в організмі, його перебіг, можливі ускладнення, дію тієї чи іншої лікувальної процедури (банки, п'явки, клізми, ванни тощо), особливості особистої гігієни важкохворого, а також володіти такими вміннями: визначати найпростіші фізіологічні показники, що свідчать про стан хворого (пульс, артеріальний тиск, частоту дихання тощо);виявляти патологічні ознаки тієї чи іншої хвороби вміти виконувати різні гігієнічні заходи; кваліфіковано надати хворому екстрену допомогу; виконати найпростіші медичні маніпуляції: перемінити натільну та постільну білизну, подати судно, поставити банки, прикласти п'явки, зробити ін'єкцію тощо.
1. Догляд за важкохворими
Для забезпечення важкохворим спокою і щоб не турбувати інших хворих, їх поміщають у палати на 1 або 2 місця з сигналізацією. Хворому забезпечують зручне положення в ліжку. Краще використовувати функціональне ліжко. Для запобігання пролежням хворому щодня перестеляють ліжко, перемінюють постільну білизну двічі на день. Простирадла, наволочки, сорочки мають бути без рубців, швів, застібок на поверхні, повернутій до тіла хворого. Під сідниці хворого по всій ширині ліжка підкладають клейонку, зверху її застеляють простирадлом, яке по всій довжині підгортають під матрац, щоб не збиралися складки. Після сечовипускання та дефекації обмивають та висушують промежину, щодня оглядають ділянку лопаток, сідниць, хребта тощо. При нетриманні сечі підкладають гумове судно. Якщо хворий не може мочитися самостійно, йому ставлять катетер.
Дуже важливим є забезпечення особистої гігієни важкохворих. .
Складним питанням є харчування важкохворих. Якщо хворий у змозі їсти самостійно, медична сестра допомагає йому в цьому, якщо такої можливості немає, застосовують штучне годування. Для боротьби з закрепом призначають фруктові соки, свіжий кефір, овочеві та фруктові пюре. їжа має бути легкозасвоюваною, напіврідкою, багатою на вітаміни.
Для забезпечення догляду за важкохворими організовують індивідуальний пост. Медична сестра весь час повинна знаходитися біля хворого, стежити за його станом, кольором шкіри, частотою пульсу та дихання, артеріальним тиском, характером виділень. Індивідуальний пост забезпечують необхідними засобами для догляду за важкохворими (поїльник, підкладне судно, грілка, сечоприймач, газовідвідна трубка тощо) та надання їм невідкладної допомоги. Догляд за шкірою у важкохворих
Знесилені важкохворі протягом тривалого часу позбавлені можливості приймати гігієнічні водні процедури. У той же час чистота шкіри є обов'язковою умовою видужання хворого, тому що шкіра виконує дихальну, захисну функції, бере участь у терморегуляції, обміні речовин.
Збереження пружності, м'якості шкіри сприяє нормальному функціонуванню сальних та потових залоз.
Значне виділення шкірного сала та поту призводить до забруднення .шкіри, до закупорювання її пор, що порушує дихальну функцію шкіри, її терморегуляцію. Крім цього, разом з салом та потом у шкірі скупчуються мікроорганізми, виникає свербіння шкіри, що веде до-утворення розчухів. Останні є вхідними воротами для проникнення інфекції в шкіру.
Таким чином, догляд за шкірою має деонтологічний аспект, покращує загальний стан хворого, запобігає гноячковим та грибковим ураженням, пролежням.
Хворі, які перебувають на-загальному режимі, при відсутності протипоказань можуть приймати ванну або душ щоденно, через день, але не рідше одного разу на тиждень.
Важкохворим туалет шкіри повинна проводити медична сестра (мал. 25). Протирають шкіру рушником або ватним тампоном чи м'якою губкою, змоченими теплою водою або теплим розчином камфорного спирту чи оцту (1 столова ложка 9 % розчину на 1 склянку води). Особливу увагу приділяють закритим місцям, фізіологічним складкам. Після цього шкіру витирають сухим рушником.
Для покращання кровообігу шкіру добре розтирають до утворення гіперемії. Обов'язково досуха витирають фізіологічні складки, щоб запобігти утворенню мацерацій (під молочними залозами, пахвові, стегнові складки).
Умивання важкохворих.
Вмивання важкохворого проводять не рідше Двох разів на добу, а при потребі й частіше. Обличчя протирають м'якою губкою або ватним тампоном чи м'яким рушником, змоченим теплою водою. Потім обличчя витирають сухим рушником.
Миття рук у важкохворих.
Руки у важкохворого миють не рідше трьох разів на добу, а при потребі й частіше. Для цього біля хворого ставлять миску, набирають у глечик теплої води і ллють її на руки хворого. Якщо хворий у змозі милити руки, то він це робить і змиває мило самостійно. Нерухомому хворому милить руки, та змиває мило правою рукою, а лівою рукою поливає руки хворого з глечика сама медична сестра.
Миття ніг у важкохворих
Хворі, які самостійно ходять, щовечора миють ноги з милом, у важкохворих це робить медична сестра Вона відгортає нижній кінець матраца, на сітку ліжка ставлять миску з теплою водою і занурює в неї ноги хворого. Намиленою губкою ретельно протирає І між фалангові проміжки, миє з милом інші ділянки ніг (до середини гомілки), сухим рушником витирає спочатку між фалангові проміжки, а потім усю поверхню ніг. При наявності грибкових уражень шкіри ніг ці місця протирають будь-якою протигрибковою маззю або розчином.
Догляд за волоссям у важкохворих.
При поганому догляді за волоссям, особливо у важкохворих, воно жирніє, з'являється лупа, можуть утворюватися ковтуни.
Розчісування хворого. Якщо хворий не в змозі самостійно розчісуватися, це повинна робити медична сестра двічі на день. У кожного хворого має бути свій гребінець. Коротке волосся розчісують від голови до його кінців, довге волосся розчісують поступово від його кінців до початку.
Миття волосся. Якщо волосся жирне, його миють один раз на тиждень, якщо волосся нормальне та сухе — один раз на 10—14 днів. Якщо хворий блював і забруднив волосся, його миють негайно або одразу ж після покращання .
Стан хворого.
Волосся у важкохворих миють у ліжку. Для цього підгортають головний кінець матраца під плечі хворого, під голову та плечі підкладають спеціальну підставку. Роблять це так, щоб голова хворого була піднятою та відкинутою назад. Під голову підставляють миску. Для миття волосся застосовують рідкий шампунь або кип'ячену воду з милом (мильну піну). На голову хворого ллють воду з глечика. Після миття волосся насухо витирають рушником та розчісують гребінцем за викладеною вище методикою.
Стригти волосся слід не рідше одного разу на місяць.
Профілактика пролежнів та боротьба з ними.
У ослаблених, нерухомих хворих, особливо тих, які займають пасивне положення в ліжку (наприклад, у паралізованих), швидко виникають порушення живлення м'язів та шкіри. Утворюються пролежні (decubitus) —спочатку дистрофічні, а потім виразково-некротичні ураження шкіри, підшкірної основи, а іноді й скелетних м'язів.
Найчастіше пролежні виникають у тих місцях, де шар шкіри та підшкірної основи є найтоншим і де близько розташовані кісткові виступи: на потилиці, лопатках, крижах, гомілках, ліктях, п'ятах.
Слід пам'ятати, що утворення пролежнів завжди є ознакою поганого догляду за хворим.
Етапи утворення пролежнів. Спочатку шкіра стає блідою, далі вона червоніє, потім набуває синюшного забарвлення. Після цього шкіра знову стає блідою, набрякає, на ній утворюються пухирці, спочатку блідо-жовтого кольору (за рахунок транссудату та лімфи), далі пухирці наповнюються геморагічною рідиною і лопаються .Виникає неглибока виразка (ерозія), яка при відсутності лікування стає дедалі глибшою і може викликати некроз м'язів. У важких випадках через таку виразку
можна побачити кістку. Звичайно пролежні стають вхідними воротами для інфекції, насамперед вони можуть бути причиною виникнення сепсису, внаслідок чого може настати смерть.
Небезпека утворення пролежнів зростає при тих захворюваннях, яким притаманне порушення трофіки (живлення) тканин. Це можуть бути цукровий діабет, різні ураження головного та спинного мозку (інсульт, запалення, травма), атеросклеротичне ураження артерій певних ділянок тіла, тромбофлебіт.
Проведення профілактичних заходів.
Слід постійно активізувати положення хворого у ліжку. Для цього через кожні 2—3 год. (крім ночі) повертають його на різні боки, залишаючи хворого у цьому положенні на декілька хвилин. Таким чином слід змінювати положення хворого не менше 8—10 разів на добу.
Слідкувати за чистотою постільної та натільної білизни, виконувати правила гігієни (ліжка, білизни).
Місця, які є найбільш уразливими щодо виникнення пролежнів, слід якомога частіше обробляти теплою водою з милом, протирати камфорним спиртом, одеколоном, водою з оцтом, змащувати вазеліновою олією, присипати тальком.
Під крижі та куприк слід підкладати трохи надутий (щоб він легко змінював свою форму при рухах хворого) гумовий круг або гумове підкладне судно, на які натягують наволочку. Існують також спеціальні невеликі гумові круги, що їх підкладають під лікті, п'ятки. З цією ж метою застосовують тканинний матрац чи. підкладну подушку, заповнені вівсяним або лляним лушпинням, або надувний гумовий матрац. Останній має своєрідну конструкцію: кожні 3—5 хв. в окремих його камерах автоматично дещо змінюється тиск повітря і тиск матраца на різні точки тіла змінюється, що дає позитивний ефект.
Лікування пролежнів.
Слід пам'ятати, що лікувати пролежні набагато складніше, ніж запобігти їх утворенню.
Методи лікування залежать від стадії пролежнів.
1. На стадії утворення гіперемії або блідості та набряку шкіри (без порушення її цілості) уражені місця обробляють кварцом, шкіру протирають камфорним спиртом, оцтом, одеколоном або міцним розчином перманганату калію.
2. На стадії утворення пухирців, що ще не лопнули, уражені місця обробляють діамантовим зеленим або 70 % пиловим спиртом, камфорним спиртом або міцним розчином перманганату калію.
3. На стадії утворення неглибоких виразок застосовують,: діамантовий зелений, обліпихову олію, синтоміцинову емульсію. Па виразку накладають асептичну пов'язку(. Глибокі пролежні обробляють таким чином: усередину пролежня вкладають турунду, змочену гіпертонічним розчином, та накладають асептичну пов'язку. Після очищення пролежня під некротизованих мас застосовують пов'язки з маззю Вишневського, 1 % синтоміциновою емульсією, 10 % стрептоцидовою маззю, обліпиховою олією.
Підмивання та спринцювання важкохворих.
Підмивання важкохворих слід проводити не рідше двох разів на добу; також бажано це робити після кожного акту сечовипускання або дефекації .
Для цього слід мати глечик місткістю не менше 2 л або кухоль Есмарха, теплу воду температури ЗО—35 °С зі слабким розчином перманганату калію, корнцанг, декілька великих ватних тампонів.
Перед підмиванням надягають гумові рукавички. На : простирадло під нижні частини тіла хворого підкладають клейонку. Під сідниці підкладають тепле cvxe металеве або трохи надуте гумове судно. Згинають ноги хворого в колінах та розводять їх. На ділянку статевих органів з кухля Есмарха або глечика ллють теплу воду. Ватним тампоном протирають статеві органи, пахвові складки та ділянку заднього проходу таким чином: спочатку підмивають статеві органи, потім пахвові складки, а далі ділянку заднього проходу. Так слід робити для того, щоб не занести інфекцію до сечостатевих органів. Сухим тампоном у тому ж напрямку протирають ділянку промежини. Якщо є попрілості у складках, їх змащують вазеліновою олією або присипають тальком.
Жінкам, у яких є виділення з вагіни, треба робити спринцювання. Для цього беруть кухоль Есмарха. наливають у нього воду, підігріту до температури ЗО—35 °С, зі слабким розчином перманганату калію або фурациліну. Підвішують кухоль на 1 м вище за рівень ліжка або закріплюють його на штативі. Надягають гумові рукавички і спринцюють хвору. Для цього двома пальцями лівої руки розводять статеві губи, у статеву щілину обережно вводять на глибину 5—7 см стерильний піхвовий наконечник, змащений. Вазеліновою олією. Притримуючи наконечник, злегка відкривають кран кухля Есмарха. Після спринцювання ділянку промежини витирають сухим ватним тампоном.
Користування підкладним судном та сечоприймачем.
Важкохворі неспроможні самостійно користуватися санвузлом. Всі свої фізіологічні відправлення вони повинні робити у ліжку, користуючись підкладним судном та сечоприймачем. У цьому їм допомагає медична сестра. Підкладне судно та сечоприймач розміщують на низькій табуретці під ліжком або у спеціально вмонтоване гніздо функціонального ліжка. При користуванні судном або сечоприймачем хворого, якщо він знаходиться у загальній палаті, обов'язково слід відгородити ширмою від інших хворих.
Користування підкладним судном.
Підкладне судно буває металевим з емалевим покриттям, фаянсовим гумовим.
Металеве судно найчастіше має пласку круглу форму з великим круглим або овальним отвором зверху та невеликим отвором у трубці, що відходить від бокової поверхні. Хворому його подають продезинфікованим, сухим та теплим, з невеликою кількістю теплої води.
Гумове судно надувають за допомогою ножного насоса, його частіше подають ослабленим хворим, хворим з пролежнями, а також хворим з нетриманням сечі та калу, бо його можна тримати під хворим протягом тривалого часу. Користуватися підкладним судном слід таким чином підкладають під хворого суху гумову клейонку, ставлять під сідниці судно; медична сестра підводить руку під крижі хворого, при цьому його таз підіймається, зігнуті в колінах ноги хворого розводять у сторони, судно підставляють під сідниці таким чином,, щоб над його великим отвором опинилася промежина, а трубка судна була між стегнами хворого у напрямку до колін.
Після акту дефекації судно виймають. Для цього медична сестра знову підіймає таз хворого, бере трубку судна та виймає його у напрямку, протилежному підкладанню. Судно гарячою водою, дезинфікують 1—2 % розчином хлорного вапна або 3 % розчином хлораміну. Хворого підмивають.
Для хворих, які пересуваються на кріслі каталці за допомогою медичної сестри, а також для хворих, які пересуваються на інвалідному кріслі, у санвузлах на унітазах прикріплюються спеціальні пристосування, щоб хворі могли триматися руками за них.
Користування сечоприймачем.
Треба знати, що більшість хворих через соромливість або незручність не можуть самостійно помочитися. Щоб допомогти їм, існують такі способи: судно має бути сухим та теплим, на дні його повинна залишатися невелика кількість теплої води, на сечостатеві органи ллють теплу воду, па лобок кладуть теплу грілку, відкручують кран з водою, щоб хворий чув звук її лиття. Якщо хворий і після цього не зможе самостійно помочитися, слід удатися до катетеризації сечового міхура. Сечоприймач — це звичайно скляна посудина, якою користуються і чоловіки, і жінки. Він має довгасту форму, закінчується короткою трубкою з отвором. Теплий сухий сечоприймач розміщують між ногами пацієнта. Жінкам сечоприймач ставлять таким чином, щоб отвір сечівника знаходився над лійкою трубки. Чоловічий статевий член уводять у отвір трубки. Після акту сечовипускання сечоприймач приймають, вміст його виливають в унітаз. У санітарній кімнаті сечоприймач миють теплою, водою, дезинфікують 3 % розчином хлораміну.
Догляд за ротовою порожниною у важкохворих.
У хворих з важкою хворобою та прикутих до ліжка швидко настає знесилення організму, зниження його опірності і легко виникають супутні запальні процеси, насамперед у ротовій порожнині — стоматит (запалення слизової оболонки ротової порожнини) або гінгівіт (запалення ясен). Це значно ускладнює перебіг основного захворювання. Крім цього, у важкохворих через інтоксикацію, як правило, виникає сухість язика та губ; при поганому догляді за хворими виникають надто болісні тріщини язика та губ, що можуть стати вхідними воротами для інфекції. Тому догляд за ротовою порожниною у важкохворих є важливим чинником їхнього одужання.
Вступ
1. Догляд за важкохворими
2 Асептика і антисептика
Висновки
Використана література
Вступ
Догляд за хворими, гіпургія (hypurgia),—це комплекс заходів, що спрямовані на полегшення стану хворого і забезпечення успіху лікування.
Догляд за хворими передбачає такі заходи: 1) створення гігієнічного оточення довкола хворого; 2) виконання призначень лікаря; 3) проведення різноманітних лікувальних процедур (постановка банок, накладання гірчичників, ін'єкції) ; 4) надання допомоги під час їжі, при різних фізіологічних відправленнях; 5) профілактика ускладнень, що можуть виникнути при незадовільному догляді за важкохворими (пролежнів, гіпостатичної пневмонії тощо); 6) проведення діагностичних маніпуляцій (збирання сечі, калу, дуоденального та шлункового вмісту); 7) спостереження за функціонуванням усіх органів та систем організму; 8) надання першої медичної (долі карської) допомоги (промивання шлунка, допомога при блюванні, запамороченні, штучне дихання, непрямий масаж серця тощо); 9) полегшення страждань хворого, заспокоювання, підбадьорювання, навіювання віри в одужання; 10) ведення медичної документації.
Таким чином, поняття «лікування» та «догляд за хворим» розмежовувати не варто, бо вони доповнюють одне одного і спрямовані до однієї мети. Медичні працівники повинні знати анатомію та фізіологію людини, найпростіші механізми розвитку патологічного процесу в організмі, його перебіг, можливі ускладнення, дію тієї чи іншої лікувальної процедури (банки, п'явки, клізми, ванни тощо), особливості особистої гігієни важкохворого, а також володіти такими вміннями: визначати найпростіші фізіологічні показники, що свідчать про стан хворого (пульс, артеріальний тиск, частоту дихання тощо);виявляти патологічні ознаки тієї чи іншої хвороби вміти виконувати різні гігієнічні заходи; кваліфіковано надати хворому екстрену допомогу; виконати найпростіші медичні маніпуляції: перемінити натільну та постільну білизну, подати судно, поставити банки, прикласти п'явки, зробити ін'єкцію тощо.
1. Догляд за важкохворими
Для забезпечення важкохворим спокою і щоб не турбувати інших хворих, їх поміщають у палати на 1 або 2 місця з сигналізацією. Хворому забезпечують зручне положення в ліжку. Краще використовувати функціональне ліжко. Для запобігання пролежням хворому щодня перестеляють ліжко, перемінюють постільну білизну двічі на день. Простирадла, наволочки, сорочки мають бути без рубців, швів, застібок на поверхні, повернутій до тіла хворого. Під сідниці хворого по всій ширині ліжка підкладають клейонку, зверху її застеляють простирадлом, яке по всій довжині підгортають під матрац, щоб не збиралися складки. Після сечовипускання та дефекації обмивають та висушують промежину, щодня оглядають ділянку лопаток, сідниць, хребта тощо. При нетриманні сечі підкладають гумове судно. Якщо хворий не може мочитися самостійно, йому ставлять катетер.
Дуже важливим є забезпечення особистої гігієни важкохворих. .
Складним питанням є харчування важкохворих. Якщо хворий у змозі їсти самостійно, медична сестра допомагає йому в цьому, якщо такої можливості немає, застосовують штучне годування. Для боротьби з закрепом призначають фруктові соки, свіжий кефір, овочеві та фруктові пюре. їжа має бути легкозасвоюваною, напіврідкою, багатою на вітаміни.
Для забезпечення догляду за важкохворими організовують індивідуальний пост. Медична сестра весь час повинна знаходитися біля хворого, стежити за його станом, кольором шкіри, частотою пульсу та дихання, артеріальним тиском, характером виділень. Індивідуальний пост забезпечують необхідними засобами для догляду за важкохворими (поїльник, підкладне судно, грілка, сечоприймач, газовідвідна трубка тощо) та надання їм невідкладної допомоги. Догляд за шкірою у важкохворих
Знесилені важкохворі протягом тривалого часу позбавлені можливості приймати гігієнічні водні процедури. У той же час чистота шкіри є обов'язковою умовою видужання хворого, тому що шкіра виконує дихальну, захисну функції, бере участь у терморегуляції, обміні речовин.
Збереження пружності, м'якості шкіри сприяє нормальному функціонуванню сальних та потових залоз.
Значне виділення шкірного сала та поту призводить до забруднення .шкіри, до закупорювання її пор, що порушує дихальну функцію шкіри, її терморегуляцію. Крім цього, разом з салом та потом у шкірі скупчуються мікроорганізми, виникає свербіння шкіри, що веде до-утворення розчухів. Останні є вхідними воротами для проникнення інфекції в шкіру.
Таким чином, догляд за шкірою має деонтологічний аспект, покращує загальний стан хворого, запобігає гноячковим та грибковим ураженням, пролежням.
Хворі, які перебувають на-загальному режимі, при відсутності протипоказань можуть приймати ванну або душ щоденно, через день, але не рідше одного разу на тиждень.
Важкохворим туалет шкіри повинна проводити медична сестра (мал. 25). Протирають шкіру рушником або ватним тампоном чи м'якою губкою, змоченими теплою водою або теплим розчином камфорного спирту чи оцту (1 столова ложка 9 % розчину на 1 склянку води). Особливу увагу приділяють закритим місцям, фізіологічним складкам. Після цього шкіру витирають сухим рушником.
Для покращання кровообігу шкіру добре розтирають до утворення гіперемії. Обов'язково досуха витирають фізіологічні складки, щоб запобігти утворенню мацерацій (під молочними залозами, пахвові, стегнові складки).
Умивання важкохворих.
Вмивання важкохворого проводять не рідше Двох разів на добу, а при потребі й частіше. Обличчя протирають м'якою губкою або ватним тампоном чи м'яким рушником, змоченим теплою водою. Потім обличчя витирають сухим рушником.
Миття рук у важкохворих.
Руки у важкохворого миють не рідше трьох разів на добу, а при потребі й частіше. Для цього біля хворого ставлять миску, набирають у глечик теплої води і ллють її на руки хворого. Якщо хворий у змозі милити руки, то він це робить і змиває мило самостійно. Нерухомому хворому милить руки, та змиває мило правою рукою, а лівою рукою поливає руки хворого з глечика сама медична сестра.
Миття ніг у важкохворих
Хворі, які самостійно ходять, щовечора миють ноги з милом, у важкохворих це робить медична сестра Вона відгортає нижній кінець матраца, на сітку ліжка ставлять миску з теплою водою і занурює в неї ноги хворого. Намиленою губкою ретельно протирає І між фалангові проміжки, миє з милом інші ділянки ніг (до середини гомілки), сухим рушником витирає спочатку між фалангові проміжки, а потім усю поверхню ніг. При наявності грибкових уражень шкіри ніг ці місця протирають будь-якою протигрибковою маззю або розчином.
Догляд за волоссям у важкохворих.
При поганому догляді за волоссям, особливо у важкохворих, воно жирніє, з'являється лупа, можуть утворюватися ковтуни.
Розчісування хворого. Якщо хворий не в змозі самостійно розчісуватися, це повинна робити медична сестра двічі на день. У кожного хворого має бути свій гребінець. Коротке волосся розчісують від голови до його кінців, довге волосся розчісують поступово від його кінців до початку.
Миття волосся. Якщо волосся жирне, його миють один раз на тиждень, якщо волосся нормальне та сухе — один раз на 10—14 днів. Якщо хворий блював і забруднив волосся, його миють негайно або одразу ж після покращання .
Стан хворого.
Волосся у важкохворих миють у ліжку. Для цього підгортають головний кінець матраца під плечі хворого, під голову та плечі підкладають спеціальну підставку. Роблять це так, щоб голова хворого була піднятою та відкинутою назад. Під голову підставляють миску. Для миття волосся застосовують рідкий шампунь або кип'ячену воду з милом (мильну піну). На голову хворого ллють воду з глечика. Після миття волосся насухо витирають рушником та розчісують гребінцем за викладеною вище методикою.
Стригти волосся слід не рідше одного разу на місяць.
Профілактика пролежнів та боротьба з ними.
У ослаблених, нерухомих хворих, особливо тих, які займають пасивне положення в ліжку (наприклад, у паралізованих), швидко виникають порушення живлення м'язів та шкіри. Утворюються пролежні (decubitus) —спочатку дистрофічні, а потім виразково-некротичні ураження шкіри, підшкірної основи, а іноді й скелетних м'язів.
Найчастіше пролежні виникають у тих місцях, де шар шкіри та підшкірної основи є найтоншим і де близько розташовані кісткові виступи: на потилиці, лопатках, крижах, гомілках, ліктях, п'ятах.
Слід пам'ятати, що утворення пролежнів завжди є ознакою поганого догляду за хворим.
Етапи утворення пролежнів. Спочатку шкіра стає блідою, далі вона червоніє, потім набуває синюшного забарвлення. Після цього шкіра знову стає блідою, набрякає, на ній утворюються пухирці, спочатку блідо-жовтого кольору (за рахунок транссудату та лімфи), далі пухирці наповнюються геморагічною рідиною і лопаються .Виникає неглибока виразка (ерозія), яка при відсутності лікування стає дедалі глибшою і може викликати некроз м'язів. У важких випадках через таку виразку
можна побачити кістку. Звичайно пролежні стають вхідними воротами для інфекції, насамперед вони можуть бути причиною виникнення сепсису, внаслідок чого може настати смерть.
Небезпека утворення пролежнів зростає при тих захворюваннях, яким притаманне порушення трофіки (живлення) тканин. Це можуть бути цукровий діабет, різні ураження головного та спинного мозку (інсульт, запалення, травма), атеросклеротичне ураження артерій певних ділянок тіла, тромбофлебіт.
Проведення профілактичних заходів.
Слід постійно активізувати положення хворого у ліжку. Для цього через кожні 2—3 год. (крім ночі) повертають його на різні боки, залишаючи хворого у цьому положенні на декілька хвилин. Таким чином слід змінювати положення хворого не менше 8—10 разів на добу.
Слідкувати за чистотою постільної та натільної білизни, виконувати правила гігієни (ліжка, білизни).
Місця, які є найбільш уразливими щодо виникнення пролежнів, слід якомога частіше обробляти теплою водою з милом, протирати камфорним спиртом, одеколоном, водою з оцтом, змащувати вазеліновою олією, присипати тальком.
Під крижі та куприк слід підкладати трохи надутий (щоб він легко змінював свою форму при рухах хворого) гумовий круг або гумове підкладне судно, на які натягують наволочку. Існують також спеціальні невеликі гумові круги, що їх підкладають під лікті, п'ятки. З цією ж метою застосовують тканинний матрац чи. підкладну подушку, заповнені вівсяним або лляним лушпинням, або надувний гумовий матрац. Останній має своєрідну конструкцію: кожні 3—5 хв. в окремих його камерах автоматично дещо змінюється тиск повітря і тиск матраца на різні точки тіла змінюється, що дає позитивний ефект.
Лікування пролежнів.
Слід пам'ятати, що лікувати пролежні набагато складніше, ніж запобігти їх утворенню.
Методи лікування залежать від стадії пролежнів.
1. На стадії утворення гіперемії або блідості та набряку шкіри (без порушення її цілості) уражені місця обробляють кварцом, шкіру протирають камфорним спиртом, оцтом, одеколоном або міцним розчином перманганату калію.
2. На стадії утворення пухирців, що ще не лопнули, уражені місця обробляють діамантовим зеленим або 70 % пиловим спиртом, камфорним спиртом або міцним розчином перманганату калію.
3. На стадії утворення неглибоких виразок застосовують,: діамантовий зелений, обліпихову олію, синтоміцинову емульсію. Па виразку накладають асептичну пов'язку(. Глибокі пролежні обробляють таким чином: усередину пролежня вкладають турунду, змочену гіпертонічним розчином, та накладають асептичну пов'язку. Після очищення пролежня під некротизованих мас застосовують пов'язки з маззю Вишневського, 1 % синтоміциновою емульсією, 10 % стрептоцидовою маззю, обліпиховою олією.
Підмивання та спринцювання важкохворих.
Підмивання важкохворих слід проводити не рідше двох разів на добу; також бажано це робити після кожного акту сечовипускання або дефекації .
Для цього слід мати глечик місткістю не менше 2 л або кухоль Есмарха, теплу воду температури ЗО—35 °С зі слабким розчином перманганату калію, корнцанг, декілька великих ватних тампонів.
Перед підмиванням надягають гумові рукавички. На : простирадло під нижні частини тіла хворого підкладають клейонку. Під сідниці підкладають тепле cvxe металеве або трохи надуте гумове судно. Згинають ноги хворого в колінах та розводять їх. На ділянку статевих органів з кухля Есмарха або глечика ллють теплу воду. Ватним тампоном протирають статеві органи, пахвові складки та ділянку заднього проходу таким чином: спочатку підмивають статеві органи, потім пахвові складки, а далі ділянку заднього проходу. Так слід робити для того, щоб не занести інфекцію до сечостатевих органів. Сухим тампоном у тому ж напрямку протирають ділянку промежини. Якщо є попрілості у складках, їх змащують вазеліновою олією або присипають тальком.
Жінкам, у яких є виділення з вагіни, треба робити спринцювання. Для цього беруть кухоль Есмарха. наливають у нього воду, підігріту до температури ЗО—35 °С, зі слабким розчином перманганату калію або фурациліну. Підвішують кухоль на 1 м вище за рівень ліжка або закріплюють його на штативі. Надягають гумові рукавички і спринцюють хвору. Для цього двома пальцями лівої руки розводять статеві губи, у статеву щілину обережно вводять на глибину 5—7 см стерильний піхвовий наконечник, змащений. Вазеліновою олією. Притримуючи наконечник, злегка відкривають кран кухля Есмарха. Після спринцювання ділянку промежини витирають сухим ватним тампоном.
Користування підкладним судном та сечоприймачем.
Важкохворі неспроможні самостійно користуватися санвузлом. Всі свої фізіологічні відправлення вони повинні робити у ліжку, користуючись підкладним судном та сечоприймачем. У цьому їм допомагає медична сестра. Підкладне судно та сечоприймач розміщують на низькій табуретці під ліжком або у спеціально вмонтоване гніздо функціонального ліжка. При користуванні судном або сечоприймачем хворого, якщо він знаходиться у загальній палаті, обов'язково слід відгородити ширмою від інших хворих.
Користування підкладним судном.
Підкладне судно буває металевим з емалевим покриттям, фаянсовим гумовим.
Металеве судно найчастіше має пласку круглу форму з великим круглим або овальним отвором зверху та невеликим отвором у трубці, що відходить від бокової поверхні. Хворому його подають продезинфікованим, сухим та теплим, з невеликою кількістю теплої води.
Гумове судно надувають за допомогою ножного насоса, його частіше подають ослабленим хворим, хворим з пролежнями, а також хворим з нетриманням сечі та калу, бо його можна тримати під хворим протягом тривалого часу. Користуватися підкладним судном слід таким чином підкладають під хворого суху гумову клейонку, ставлять під сідниці судно; медична сестра підводить руку під крижі хворого, при цьому його таз підіймається, зігнуті в колінах ноги хворого розводять у сторони, судно підставляють під сідниці таким чином,, щоб над його великим отвором опинилася промежина, а трубка судна була між стегнами хворого у напрямку до колін.
Після акту дефекації судно виймають. Для цього медична сестра знову підіймає таз хворого, бере трубку судна та виймає його у напрямку, протилежному підкладанню. Судно гарячою водою, дезинфікують 1—2 % розчином хлорного вапна або 3 % розчином хлораміну. Хворого підмивають.
Для хворих, які пересуваються на кріслі каталці за допомогою медичної сестри, а також для хворих, які пересуваються на інвалідному кріслі, у санвузлах на унітазах прикріплюються спеціальні пристосування, щоб хворі могли триматися руками за них.
Користування сечоприймачем.
Треба знати, що більшість хворих через соромливість або незручність не можуть самостійно помочитися. Щоб допомогти їм, існують такі способи: судно має бути сухим та теплим, на дні його повинна залишатися невелика кількість теплої води, на сечостатеві органи ллють теплу воду, па лобок кладуть теплу грілку, відкручують кран з водою, щоб хворий чув звук її лиття. Якщо хворий і після цього не зможе самостійно помочитися, слід удатися до катетеризації сечового міхура. Сечоприймач — це звичайно скляна посудина, якою користуються і чоловіки, і жінки. Він має довгасту форму, закінчується короткою трубкою з отвором. Теплий сухий сечоприймач розміщують між ногами пацієнта. Жінкам сечоприймач ставлять таким чином, щоб отвір сечівника знаходився над лійкою трубки. Чоловічий статевий член уводять у отвір трубки. Після акту сечовипускання сечоприймач приймають, вміст його виливають в унітаз. У санітарній кімнаті сечоприймач миють теплою, водою, дезинфікують 3 % розчином хлораміну.
Догляд за ротовою порожниною у важкохворих.
У хворих з важкою хворобою та прикутих до ліжка швидко настає знесилення організму, зниження його опірності і легко виникають супутні запальні процеси, насамперед у ротовій порожнині — стоматит (запалення слизової оболонки ротової порожнини) або гінгівіт (запалення ясен). Це значно ускладнює перебіг основного захворювання. Крім цього, у важкохворих через інтоксикацію, як правило, виникає сухість язика та губ; при поганому догляді за хворими виникають надто болісні тріщини язика та губ, що можуть стати вхідними воротами для інфекції. Тому догляд за ротовою порожниною у важкохворих є важливим чинником їхнього одужання.
Існують такі правила догляду за ротовою порожнию двічі па день (вранці та ввечері) протирають ротову порожнину у важкохворого ватним тампоном, змоченим 2 % розчином натрію бікарбонату або 5 % розчином борної кислоти. Перед протиранням верхніх корінних зубів шпателем підтягують верхню губу, щоб запобігти потраплянню інфекції до вивідної протоки навколо вушної слинної залози. Протираючи язик лівою рукою, слід витягнути його з рота, кінчик обгорнути стерильною марлевою серветкою, правою рукою, у якій знаходиться корнцанг з ватною кулькою, змоченою розчином натрію гідрокарбонату, знімають наліт з язика. Якщо можливо, хворого спонукають ополоснути ротову порожнину якимось антисептичним розчином (перекису водню — 1 чайна ложка на 1 склянку води, 2 %' розчином борної кислоти — 1 чайна ложка на 1 склянку води, розчином фурациліну— 1 : 5000).
Полоскання рота проводять за допомогою гумової груші або шприца Жане. Для цього хворого слід посадити або покласти на бік. Під груди йому кладуть гумову клейонку, під підборіддя ниркоподібний лоток. Відтягуючи шпателем по черзі то праву, то ліву щоку, промивають рот, використовуючи при цьому до 1 л води.
Якщо язик та губи хворого сухі, їх змащують вазеліновою олією.
При виникненні запальних уражень язика (глосит), слизової оболонки рота, губ, застосовують загоюючи засоби — синтоміцинову емульсію, стрептоцидові мазь, обліпихову олію.
Догляд за очима у важкохворих.
Сюди входить дворазове вмивання хворого протягом дня. Якщо у хворого виник кон'юнктивіт (запалення слизової оболонки ока) та з'явилися гнійні виділення з очей, то слід промивати очі стерильним ватним тампоном, змоченим 2 % розчином борної кислоти. Тампон повинен бути окремим для кожного ока. Промивати очі слід у напрямку від зовнішнього кута ока до носа, щоб не занести інфекцію до нососльозного каналу.
Очі необхідно закрапувати розчином альбуциду або левоміцетину.
Догляд за вухами у важкохворих.
Туалет зовнішнього слухового проходу у важкохворих проводить медична сестра. Для пом'якшення вушної сірки закрапують у вухо, 3 % розчин перекису водню або камфорний спирт. На тонкий зонд з нарізкою намотують вату, лівою рукою відтягують вушну раковину до заду та вгору, праною обережно вводять зонд у слуховий прохід і легкими обертовими рухами очищають вухо.
Слід також протирати шкіру у складці на задній поверхні вушної раковини, біля місця її переходу у соскоподібний відросток, бо у цьому місці у важкохворих можуть виникати мацерації та грибкові ураження шкіри.
Догляд за порожниною носа у важкохворих.
У важкохворих медична сестра повинна щоденно звільняти носові ходи від кірочок, що там утворюються. Для цього треба зробити 2 ватні турунди, змастити їх вазеліновою олією або гліцерином. Обережно вводять турунди в обидва носові ходи і тримають їх там 2—3 хв. Обертовими рухами виймають ватні турунди разом з кірочками.
Годування важкохворих.
Годувати важкохворих зобов'язана палатна медична сестра.
Перед цим процесом слід закінчити всі лікувальні та гігієнічні процедури (перестеляння ліжка, переміну натільної білизни, туалет ротової порожнини, миття рук), прибирання та провітрювання палати.
Існує декілька варіантів годування. Якщо хворий може сидіти самостійно, то йому присувають до ліжка спеціальний столик зі стравами він їсть сам.
Якщо хворий не може самостійне приймати їжі самостійно .сидіти в ліжку, хворим, що прикутий до ліжко або це йому заборонив палатний лікар (гострий період інфаркту міокарда), тоді слід надати йому на пів сидячого положення і погодувати його. Лівою рукою охоплюють хворого за шию і тримають його так, годуючи правою рукою. Можна підняти підголівник функціонального ліжка або підкласти під голову хворого декілька подушок.
Шию та груди хворого прикривають серветкою, їжу таким хворим дають невеликими порціями в рідкому або напіврідкому вигляді (протерті каші, супи, молоко, вершки, соки, киселі, бульйони тощо).
Годують хворих ложкою (ні в якому разі не виделкою!) або за допомогою поїльника.
Треба пам'ятати: якщо хворий не хоче ковтати, силоміць вливати в нього їжу не можна, бо хворий може поперхнутися і вдихнути їжу в дихальні шляхи, що може викликати аспірацій ну пневмонію.
Якщо хворий свідомо, через відсутність апетиту, відмовляється від їжі, слід зробити спробу переконати його в необхідності прийняти їжу, удатися до штучного годування.
Штучне годування хворих.
Цей вид харчування передбачає введення в організм хворого поживних речовин ентеральним або парентеральним шляхом.
Ентеральне введення харчових продуктів відбувається за допомогою зондів, фістул, клізм, парентеральне передбачає введення в організм поживних речовин, обминаючи травний канал.
Показання: утруднене ковтання внаслідок паралічу, парезу, надмірної виснажливості, слабкості; звуження або непрохідність стравоходу; стеноз воротаря; після операцій на стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці; при нестримному блюванні; при втраті великої кількості рідини (нестримне блювання, пронос); несвідомий стан хворого протягом тривалого часу; психічні хвороби, що супроводжуються відмовою від їжі.
Існують такі види штучного годування: 1. Через зонд, уведений у рот або ніс і далі у шлунок. 2. Через операційну фістулу (норицю) шлунка (гостростому) або тонких кишок (єюностому). 3. Через пряму кишку (ректальне) за допомогою клізми. 4. Парентеральне — переважно внутрішньовенна.
Техніка харчування хворого через шлунковий зонд.
Цю процедуру виконує лікар, а медична сестра йому допомагає. Для цього треба мати шлунковий зонд (м'яка гумова, пластмасова або силіконова трубка довжиною 1,5 м, діаметром 3—5 мм), лійку І ємністю 200—250 мл або шприц Жане, вазелінову олію або гліцерин
Перед годуванням хворого лійку або шприц Жане кип’ятять і охолоджують до кімнатнoї температури. Страви поїльників
Підігрівають до температури 45—55 °С. Кінець зонда змащують вазеліновою олією або гліцерином.
Якщо можливо, вводять зонд у положенні хворого сидячім. Якщо це неможливо (непритомний стан, надмірне виснаження, слабкість хворого), то вводять зонд у положенні хворого лежачи на боку. Щоб увести шлунковий зонд через ніс, треба відхилити голову хворого назад, зонд ввести у ніс, повільно просуваючи його вздовж внутрішньої стінки нижнього носового ходу (мал. 40). Коли зонд увійде в носоглотку на глибину 15—17 см, голову хворого нахиляють трохи вперед, вказівний палець вводять у рот, намацують кінець зонда, злегка притискують його до задньої стінки глотки, а другою рукою просувають зонд далі до шлунка, загалом приблизно на довжину 45— 50 см.
Слід пам'ятати таке: якщо зонд потрапив замість стравоходу до гортані або трахеї, у хворого в стані притомності починається кашель, у непритомному стані це може виявитися появою ціанозу або задишки. шлунковий зонд, у потрапив зонд у трахею? До кінця зонда підносять пушинку вати і дивляться, чи не коливається вона в такт дихальним рухам грудної клітки.
Якщо під час уведення зонда хворий міцно стискує щелепи, його рот розширюють за допомогою рото розширювача або вводять у рот палець, обгорнутий бинтом (на випадок, якщо хворий стисне щелепи), і надавлюють ним на корінь язика.
Слід пам'ятати, що при введенні зонда не можна застосовувати силу. При наявності перешкод процедуру слід припинити, бо можуть виникнути важкі ускладнення (перфорація стравоходу або шлунка, носова, стравохідна або шлункова кровотеча).
Введений зонд треба зафіксувати лейкопластиром до шкіри щоки або зовнішнього слухового проходу. Якщо хворий знаходиться у непритомному стані, вільний кінець зонда фіксують до губи або щоки шовковим швом.
Техніка штучного годування через гастростому. Після операцій з приводу звуження стравоходу (пухлинного, опікового) або у разі неоперабельної пухлини стравоходу, що закрила його прохід, накладають шлункову фістулу (норицю) —так звану гастростому, через яку хворого протягом тривалого часу можна годувати.
Харчуватися через гастростому хворий може самостійно або його годує медична сестра чи родичі.
Спочатку хворого годують невеликими порціями (по 150—200 мл) 5—6 разів на день, їжа має бути підігрітою. Поступово разову кількість їжі збільшують до 350— 500 мл, а кількість годувань зменшують до 3—4 разів.
Продукти харчування ті ж, що й при годуванні через зонд, але можна додатково призначити протертий сир, змішаний з кефіром, гомогенізовані м'ясні, овочеві та фруктові консерви, протерте м'ясо, змішане з бульйоном.
Необхідно здійснювати належний догляд за гастростомою. Слідкують, щоб її краї не забруднювалися їжею та не роз'їдалися шлунковим соком. Уведений зонд біля рани обгортають лейкопластиром і прикріплюють його до шкіри.
Після кожного годування слід проводити туалет шкіри навколо гастростоми. З цією метою шкіру змащують 96 %'; етиловим спиртом, накладають на шкіру просушуючи мазі — цинкову або пасту Лассара. Поверх гастро стоми до наступного харчування накладають суху асептичну пов’язку.
Ректальне штучне годування - так звана годувальна клізма. Найбільшого поширення вона набула при опіковому ураженні обличчя, стравоходу.
За 1 год. до застосування годувальної клізми хворому ставлять очисну клізму (до повного випорожнення кишок). Через годувальну клізму можна вводити обмежену кількість продуктів, а саме: м'ясні та рибні бульйони, молоко, вершки, ізотонічний розчин натрію хлориду, глюкозу, продукти гідролізу білків (альбумін, казеїн).
Одноразово за допомогою гумової груші в водять— 250 мл розчину, підігрітого до температури 37—38 °С. При застосуванні крапельної годувальної клізми можна вводити 1—1,5 л їжі протягом 2—3 год.
Треба пам'ятати, що часто застосовувати годувальну клізму не рекомендується, щоб не викликати запалення прямої кишки у хворого, прикутого доліжка, або ректальної кровотечі з гемороїдальних вузлів.
Парентеральне харчування застосовується тоді, коли відсутня можливість годувати хворого ентерально, а саме: при великих операціях у черевній порожнині, у процесі передопераційної підготовки хворих, при великих опіках, при значних порушеннях у системі травлення (холера, важкий перебіг дизентерії, нестримне блювання).
Для парентерального харчування застосовують донорську кров, плазму крові, гідролізати білків (альбумін, амінокровін, аміно-пептид), розчин глюкози з вітамінами. Організація лікувального харчування у стаціонарі
За лікувальне харчування у стаціонарі відповідають палатним (черговий) лікар, палатна медична сестра, старша медична сестра, дієтичні лікарі (у великих лікарнях) та дієтичні сестри.
Палатний лікар, оглянувши новоприбулого хворого, призначає, йому певну дієту, повідомляє хворого, яку дієту йому призначено, контролює дотримання призначеної дієти.
Палатна медична сестра виписує з листків призначень дієту хворих, які поступили до відділення, складає порційну підмогу, де вказує па кількість хворих, які одержують той чи інший дієтичний стіл, допомагає роздавальниці роздавати їжу, годує важкохворих.
Старша медична сестра перевіряє порційні вимоги, складені палатною медичною сестрою, та подає їх о 9.00 до харчоблока, здійснює контроль за роботою роздавальниць та годуванням важкохворих палатними медичними сестрами.
Дієтичні лікарі та дієтичні сестри слідкують за правильністю складання та застосування лікувальних дієт, консультують палатних лікарів відносно оптимального вибору лікувального харчування, слідкують за правильністю приготування страв того чи іншого лікувального стола.
Треба знати, що дозвіл на роздачу дієтичних страв з харчоблока до відділень дає черговий лікар після зняття проби.
Надходження страв із харчоблока до відділення. У буфетних відділеннях є спеціальні відра та каструлі, підписані відповідно до страв, які в них перевозяться (наприклад, «Для перших страв», «Для компоту» та ін.). Застосовувати ці відра і каструлі в інших цілях забороняється. З харчоблока їжа перевозиться до відділення спеціальним автотранспортом, який крім продуктів нічого не перевозить. До відділення їжа подається спеціальним ліфтом, на дверях якого є напис «Ліфт для перевезення їжі». Двері ліфта відкриваються безпосередньо у буфетній відділення.
Буфетна та їдальня є в кожному відділенні лікарні. Вони обладнані
2. Антисептика та асептика
Антисептика - комплекс заходів, які спрямовані на знищення мікробів у рані, патологічному вогнищі або в організмі в цілому.
Проблема профілактики і лікування гнійних запальних процесів у сучасних умовах надзвичайно актуальна. Основними збудниками гнійних захворювань є стафілокок, кишкова паличка, протей, стрептокок, синьогкійна паличка, анаеробні бактерії та ін. У зв'язку зі змінами не лише видового складу, але й властивостей збудників, які визначаються високою вірулентністю і високою стійкістю до антимікробних засобів, нині асептику та антисептику слід розглядати у більш широкому значенні. При цьому необхідно передбачати не тільки засоби і методи запобігання інфікуванню ран і боротьби з мікробами, які потрапили в рану, але й методи запобігання гнійним ускладненням, що зумовлені хірургічним втручанням і впливом епідемічного середовища, в якому перебуває хворий.
Основними джерелами неспецифічної хірургічної інфекції є хворі з післяопераційними гнійними ускладненнями, а також бацилоносії. Залежності від локалізації осередку запалення збудники виділяються з організму через різні органи і тканини (дихальні шляхи, органи травлення, сечовивідні шляхи та ін.). Збудники внутрішньо лікарняних інфекцій поширюються повітряно-крапельним і контактним шляхами.
Основні фактори передачі інфекції: повітря, руки, білизна, перев'язувальний матеріал, інструментарій, апаратура тощо. Для профілактики післяопераційних гнійних ускладнень проводять комплекс санітарно-профілактичних заходів, які спрямовані на запобігання розвитку збудників інфекції в рані, їх знищення і переривання шляхів передачі.
Розрізняють фізичні, механічні, хімічні та біологічні методи антисептики.
Головна мета фізичних методів антисептики полягає в створенні в рані несприятливих умов для розвитку бактерій і всмоктування токсинів та продуктів розпаду тканин. Це забезпечується зовнішнім дренажуванням інфікованої рани тампонами та дренажами, а також висушуванням ран за допомогою теплових і світлових процедур, зокрема опромінювання солюксом, кварцовою лампою тощо. Пластмасові й гумові дренажі використовують не лише для забезпечення відтоку ранового вмісту, продуктів розпаду тканин, мікробів та їх токсинів, але й для промивання гнійних порожнин антисептичними розчинами. Відтік ранового вмісту через дренажі може відбуватися пасивно (в пов'язку або посудину з антисептичним розчином) й активно (шляхом його аспірації за допомогою різних відсмоктувачів).
Механічна антисептика включає ряд механічних прийомів, які спрямовані на якнайшвидше (в перші години) видалення з рани некротичних тканин, згустків крові, сторонніх тіл, а разом з ними і мікроорганізмів, що потрапили в рану. З цією метою проводять ретельний туалет рани (гоління волосся, змащування шкіри навколо рани 5 % розчином йоду спиртовим, видалення сторонніх тіл) або первинна хірургічна обробка рани. Мертві тканини і згустки крові є поживним середовищем для бактерій, а сторонні тіла є їхніми джерелами. Механічні заходи антисептики, здійснені в перші години після поранення, сприяють видаленню переважної більшості бактерій з рани та їх загоєнню без нагноєння.
Хімічна антисептика забезпечує знищення мікробів у рані за допомогою різних антисептичних засобів. Антисептичні засоби мають бути бактерицидними або бактеріостатичними і не завдавати шкоди тканинам організму. Крім того, їхня дія не повинна послаблюватися при стиканні з живими тканинами.
Біологічні методи антисептики спрямовані на підвищення захисних сил організму і створення несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів. До біологічних антисептичних засобів належать антибіотики, ферменти,, імунні сироватки. Антибіотики призначають лікарі за суворими показаннями. Медична сестра не має .права самостійно призначати чи відміняти їх, але вона повинна знати властивості призначеного антибіотика, його дозу, шляхи введення, можливі ускладнення. Обов'язковою умовою для призначення антибіотика є визначення чутливості до нього мікроорганізмів. Доцільною є комбінація кількох препаратів з урахуванням їх синергізму і різних шляхів введення. Досить ефективною є комбінація антибіотиків з сульфаніламідами (сульфадимезин, норсульфазол, етазол, сульфадиметоксин, сульфатридазин, сульфален та ін), які мають широкий спектр дії.
Ефективність лікування гнійних та запальних процесів залежить від своєчасного і правильного виділення збудника і визначення його антибіотико чутливості.
Медична сестра до початку лікування і в процесі лікування повинна регулярно направляти взятки у хворого матеріал у бактеріологічну лабораторію для визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Не слід застосовувати антибіотики з профілактичною метою, оскільки малі дози антибіотиків призводять до появи форм мікробів, резистентних до даного препарату. При тривалому застосуванні антибіотиків придушується флора кишечники, розвивається дисбактеріоз і кандидамікоз.
Серед біологічних засобів антисептики виділяють ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин, кристалічний хімопсин, рибонуклеаза, стрептоліаза). їх застосовують місцеве та парентерально. Препарати очищують рани і гнійні порожнини від гною та згустків фібрину, вони мають протизапальну дію і посилюють активність антибіотиків.
Для підвищення опірності організму до інфекції широко застосовують також пасивну й активну імунізацію. З цією метою вводять анти стафілококову плазму, анти стафілококовий гамаглобулін, анти стафілококовий анатоксин, протигангренозну сироватку, протиправцевий анатоксин та ін. Зазначені препарати призначає лікар згідно з відповідними інструкціями.
Асептикою - комплекс заходів, спрямованих на запобігання проникненню мікробів у рану. В основу асептики покладене правило: все, що стикається з раною (руки медичного персоналу, інструменти, перев'язувальний і шовний матеріал, операційна білизна, повітря в операційній та перев'язочній), має бути стерильним.
Особливе значення для додержання асептики має стан рук медичного персоналу. На шкірі рук міститься дуже багато мікробів. Вони є не лише на її поверхні, але й у порах, численних складках, волосяних цибулинах, потових і сальних залозах. Особливо багато мікробів під нігтьовими пластинками. Тому нігті на руках у медичного персоналу мають бути коротко підстрижені. Осіб, які мають тріщини, садна, подряпини, задирки, мозолі, гнійнички та інші запальні процеси, не допускають до операцій. Щоб шкіра рук була еластичною та м'якою, її на ніч змащують вазеліном чи ланоліновим кремом. Обробку гнійних ран медична сестра повинна проводити в гумових рукавичках. Важливою передумовою стерильності рук є обов'язок хірурга, операційної сестри, акушерки оберігати свою шкіру від всіляких травм і забруднень.
Існує багато способів очистки шкіри рук. Метод Фюрбрінгера. Руки миють теплою проточною водою двома стерильними щітками (кожною по 5 хв.) з милом. Спочатку обробляють пальці, потім долоні, тильні поверхні кисті й передпліччя. Під час миття і змивання мильної піни руки тримають догори кистями. Після витирання рук стерильними серветками (спочатку кисті, а потім передпліччя) їх обробляють 3 хв. 70 % етиловим спиртом і 3 хв. — розчином дихлориду ртуті (1:1000). Нігтьові ложа змащують 5 % або 10 % розчином йоду спиртовим.
Альфельд дещо змінив метод Фюрбрінгера. Він виключив дихлорид ртуті, а натомість для фіксації бактерій, що метод Спасокукоцького — Кочергіна ґрунтується на розчиненні на поверхні та в порах шкіри жирів за допомогою лужного розчину аміаку і вимиванні разом з ними бактерій. Після миття під проточною водою з милом без щіток руки миють послідовно в двох тазах у свіжо приготованому 0,5 % розчині аміаку стерильними серветками по 3 хв. (мал. 3). Після просушування рук стерильними серветками або рушником їх протягом 5 хв. обробляють 96 % етиловим спиртом, а кінчики пальців змащують 5 або 10 % розчином йоду спиртовим.
Обробка рук первомуром (препарат С-4). Для приготування вихідного розчину змішують 171 мл 33 % розчину перекису водню і 69 мл мурашиної кислоти: Суміш розводять водою до 1 л і ставлять на 1 —1,5 год. в холодильник. Потім 120 мл вихідного розчину розводять водою до 5 л. Цього розчину достатньо для послідовної обробки рук 10 осіб. Розчин зберігають протягом 6—8 год. Обробляють руки первомуром у декілька етапів: 1) миття рук теплою проточною водою з милом без щіток протягом 1—2 хв.; 2) просушування рук рушником; 3) миття рук у тазу в приготованому розчині псрвомуру протягом 1—2 хв.; 4) просушування рук стерильним рушником або серветками.
При цьому методі не треба додатково обробляти шкіру рук антисептичними засобами.
Обробка рук діоцидом. У стерильний таз наливають дісцид (1:5000), в якому миють кисті й передпліччя стерильними серветками протягом 5 хв. Потім руки протирають 96 % етиловим спиртом.
В екстрених випадках користуються методами, які ґрунтуються лише на дубленні шкіри. Зокрема, можна застосувати обробку рук протягом 10 хв. 96 % етанолом або протягом З хв. 2 % розчином йоду спиртовим.
Однак усі згадані вище методи обробки рук не забезпечують абсолютної стерильності, тому після обробки рук рекомендується надягати рукавиці.
Висновки
Загальний та спеціальний догляд за хворими, або гіпургія, є невід'ємною частиною медицини, тому цілком доцільно викладати цей курс студентам медичних інститутів як самостійний предмет. Він має на меті донести до студентів необхідність догляду за хворими, дати їм певні знання з організації лікувального процесу у медичних закладах, висвітлити коло обов'язків середнього медичного персоналу, який безпосередньо виконує всі заходи, що стосуються догляду за хворими. Студеній повинні усвідомити необхідність знання медичної етики та деонтології HDH догляді за хворими з різною внутрішньою патологією. Цей курс має охопити широке коло теоретичних знань і донести їх до студентів, а також навчити їх виконувати різні маніпуляції.
Дотепер вже існує декілька підручників з догляду за хворими, призначених для студентів медичних вузів. Але, на жаль, вони мають деякі вади, що унеможливлює їх застосування у медичних вузах України.
По-перше, всі існуючі підручники є російськомовними, по-друге, підручники, призначені для студентів медичних вузів, мало чим різняться від таких для учнів медичних училищ — як за глибиною подання матеріалу, так і за його обсягом.
Тому перший в Україні підручник з догляду за хворими автори намагалися створити більш-менш адаптованим до курсу внутрішніх хвороб. Майже в кожному розділі подано патогенетичні механізми впливу тих чи інших процедур на організм людини, найпростішу клінічну симптоматику та її зв'язок з різними методами догляду за хворими. Докладно описуються різні невідкладні стани у клініці внутрішніх хвороб та особливості надання першої медичної допомоги при них.
Значної уваги приділено методам збирання від хворих різного матеріалу для лабораторного дослідження, методиці підготовки хворих до рентгенологічних та ендоскопічних досліджень.
Використана література
1. Сестринська справа за редакцією професора М.Г. Шевчука Київ «Здоров'я» 1992 Навчальне видання; ст. 15 – 28.
2. Касевич Ніна Микитівна «Практикум сестринської справи» Київ, «Здоров'я» ; ст. 18
3. «Здоров'я матері та дитини енциклопедія» Київ видавництво« Украинская енциклопедия» Імені М. П. Бажана 1994; ст. 254
Полоскання рота проводять за допомогою гумової груші або шприца Жане. Для цього хворого слід посадити або покласти на бік. Під груди йому кладуть гумову клейонку, під підборіддя ниркоподібний лоток. Відтягуючи шпателем по черзі то праву, то ліву щоку, промивають рот, використовуючи при цьому до 1 л води.
Якщо язик та губи хворого сухі, їх змащують вазеліновою олією.
При виникненні запальних уражень язика (глосит), слизової оболонки рота, губ, застосовують загоюючи засоби — синтоміцинову емульсію, стрептоцидові мазь, обліпихову олію.
Догляд за очима у важкохворих.
Сюди входить дворазове вмивання хворого протягом дня. Якщо у хворого виник кон'юнктивіт (запалення слизової оболонки ока) та з'явилися гнійні виділення з очей, то слід промивати очі стерильним ватним тампоном, змоченим 2 % розчином борної кислоти. Тампон повинен бути окремим для кожного ока. Промивати очі слід у напрямку від зовнішнього кута ока до носа, щоб не занести інфекцію до нососльозного каналу.
Очі необхідно закрапувати розчином альбуциду або левоміцетину.
Догляд за вухами у важкохворих.
Туалет зовнішнього слухового проходу у важкохворих проводить медична сестра. Для пом'якшення вушної сірки закрапують у вухо, 3 % розчин перекису водню або камфорний спирт. На тонкий зонд з нарізкою намотують вату, лівою рукою відтягують вушну раковину до заду та вгору, праною обережно вводять зонд у слуховий прохід і легкими обертовими рухами очищають вухо.
Слід також протирати шкіру у складці на задній поверхні вушної раковини, біля місця її переходу у соскоподібний відросток, бо у цьому місці у важкохворих можуть виникати мацерації та грибкові ураження шкіри.
Догляд за порожниною носа у важкохворих.
У важкохворих медична сестра повинна щоденно звільняти носові ходи від кірочок, що там утворюються. Для цього треба зробити 2 ватні турунди, змастити їх вазеліновою олією або гліцерином. Обережно вводять турунди в обидва носові ходи і тримають їх там 2—3 хв. Обертовими рухами виймають ватні турунди разом з кірочками.
Годування важкохворих.
Годувати важкохворих зобов'язана палатна медична сестра.
Перед цим процесом слід закінчити всі лікувальні та гігієнічні процедури (перестеляння ліжка, переміну натільної білизни, туалет ротової порожнини, миття рук), прибирання та провітрювання палати.
Існує декілька варіантів годування. Якщо хворий може сидіти самостійно, то йому присувають до ліжка спеціальний столик зі стравами він їсть сам.
Якщо хворий не може самостійне приймати їжі самостійно .сидіти в ліжку, хворим, що прикутий до ліжко або це йому заборонив палатний лікар (гострий період інфаркту міокарда), тоді слід надати йому на пів сидячого положення і погодувати його. Лівою рукою охоплюють хворого за шию і тримають його так, годуючи правою рукою. Можна підняти підголівник функціонального ліжка або підкласти під голову хворого декілька подушок.
Шию та груди хворого прикривають серветкою, їжу таким хворим дають невеликими порціями в рідкому або напіврідкому вигляді (протерті каші, супи, молоко, вершки, соки, киселі, бульйони тощо).
Годують хворих ложкою (ні в якому разі не виделкою!) або за допомогою поїльника.
Треба пам'ятати: якщо хворий не хоче ковтати, силоміць вливати в нього їжу не можна, бо хворий може поперхнутися і вдихнути їжу в дихальні шляхи, що може викликати аспірацій ну пневмонію.
Якщо хворий свідомо, через відсутність апетиту, відмовляється від їжі, слід зробити спробу переконати його в необхідності прийняти їжу, удатися до штучного годування.
Штучне годування хворих.
Цей вид харчування передбачає введення в організм хворого поживних речовин ентеральним або парентеральним шляхом.
Ентеральне введення харчових продуктів відбувається за допомогою зондів, фістул, клізм, парентеральне передбачає введення в організм поживних речовин, обминаючи травний канал.
Показання: утруднене ковтання внаслідок паралічу, парезу, надмірної виснажливості, слабкості; звуження або непрохідність стравоходу; стеноз воротаря; після операцій на стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці; при нестримному блюванні; при втраті великої кількості рідини (нестримне блювання, пронос); несвідомий стан хворого протягом тривалого часу; психічні хвороби, що супроводжуються відмовою від їжі.
Існують такі види штучного годування: 1. Через зонд, уведений у рот або ніс і далі у шлунок. 2. Через операційну фістулу (норицю) шлунка (гостростому) або тонких кишок (єюностому). 3. Через пряму кишку (ректальне) за допомогою клізми. 4. Парентеральне — переважно внутрішньовенна.
Техніка харчування хворого через шлунковий зонд.
Цю процедуру виконує лікар, а медична сестра йому допомагає. Для цього треба мати шлунковий зонд (м'яка гумова, пластмасова або силіконова трубка довжиною 1,5 м, діаметром 3—5 мм), лійку І ємністю 200—250 мл або шприц Жане, вазелінову олію або гліцерин
Перед годуванням хворого лійку або шприц Жане кип’ятять і охолоджують до кімнатнoї температури. Страви поїльників
Підігрівають до температури 45—55 °С. Кінець зонда змащують вазеліновою олією або гліцерином.
Якщо можливо, вводять зонд у положенні хворого сидячім. Якщо це неможливо (непритомний стан, надмірне виснаження, слабкість хворого), то вводять зонд у положенні хворого лежачи на боку. Щоб увести шлунковий зонд через ніс, треба відхилити голову хворого назад, зонд ввести у ніс, повільно просуваючи його вздовж внутрішньої стінки нижнього носового ходу (мал. 40). Коли зонд увійде в носоглотку на глибину 15—17 см, голову хворого нахиляють трохи вперед, вказівний палець вводять у рот, намацують кінець зонда, злегка притискують його до задньої стінки глотки, а другою рукою просувають зонд далі до шлунка, загалом приблизно на довжину 45— 50 см.
Слід пам'ятати таке: якщо зонд потрапив замість стравоходу до гортані або трахеї, у хворого в стані притомності починається кашель, у непритомному стані це може виявитися появою ціанозу або задишки. шлунковий зонд, у потрапив зонд у трахею? До кінця зонда підносять пушинку вати і дивляться, чи не коливається вона в такт дихальним рухам грудної клітки.
Якщо під час уведення зонда хворий міцно стискує щелепи, його рот розширюють за допомогою рото розширювача або вводять у рот палець, обгорнутий бинтом (на випадок, якщо хворий стисне щелепи), і надавлюють ним на корінь язика.
Слід пам'ятати, що при введенні зонда не можна застосовувати силу. При наявності перешкод процедуру слід припинити, бо можуть виникнути важкі ускладнення (перфорація стравоходу або шлунка, носова, стравохідна або шлункова кровотеча).
Введений зонд треба зафіксувати лейкопластиром до шкіри щоки або зовнішнього слухового проходу. Якщо хворий знаходиться у непритомному стані, вільний кінець зонда фіксують до губи або щоки шовковим швом.
Техніка штучного годування через гастростому. Після операцій з приводу звуження стравоходу (пухлинного, опікового) або у разі неоперабельної пухлини стравоходу, що закрила його прохід, накладають шлункову фістулу (норицю) —так звану гастростому, через яку хворого протягом тривалого часу можна годувати.
Харчуватися через гастростому хворий може самостійно або його годує медична сестра чи родичі.
Спочатку хворого годують невеликими порціями (по 150—200 мл) 5—6 разів на день, їжа має бути підігрітою. Поступово разову кількість їжі збільшують до 350— 500 мл, а кількість годувань зменшують до 3—4 разів.
Продукти харчування ті ж, що й при годуванні через зонд, але можна додатково призначити протертий сир, змішаний з кефіром, гомогенізовані м'ясні, овочеві та фруктові консерви, протерте м'ясо, змішане з бульйоном.
Необхідно здійснювати належний догляд за гастростомою. Слідкують, щоб її краї не забруднювалися їжею та не роз'їдалися шлунковим соком. Уведений зонд біля рани обгортають лейкопластиром і прикріплюють його до шкіри.
Після кожного годування слід проводити туалет шкіри навколо гастростоми. З цією метою шкіру змащують 96 %'; етиловим спиртом, накладають на шкіру просушуючи мазі — цинкову або пасту Лассара. Поверх гастро стоми до наступного харчування накладають суху асептичну пов’язку.
Ректальне штучне годування - так звана годувальна клізма. Найбільшого поширення вона набула при опіковому ураженні обличчя, стравоходу.
За 1 год. до застосування годувальної клізми хворому ставлять очисну клізму (до повного випорожнення кишок). Через годувальну клізму можна вводити обмежену кількість продуктів, а саме: м'ясні та рибні бульйони, молоко, вершки, ізотонічний розчин натрію хлориду, глюкозу, продукти гідролізу білків (альбумін, казеїн).
Одноразово за допомогою гумової груші в водять— 250 мл розчину, підігрітого до температури 37—38 °С. При застосуванні крапельної годувальної клізми можна вводити 1—1,5 л їжі протягом 2—3 год.
Треба пам'ятати, що часто застосовувати годувальну клізму не рекомендується, щоб не викликати запалення прямої кишки у хворого, прикутого доліжка, або ректальної кровотечі з гемороїдальних вузлів.
Парентеральне харчування застосовується тоді, коли відсутня можливість годувати хворого ентерально, а саме: при великих операціях у черевній порожнині, у процесі передопераційної підготовки хворих, при великих опіках, при значних порушеннях у системі травлення (холера, важкий перебіг дизентерії, нестримне блювання).
Для парентерального харчування застосовують донорську кров, плазму крові, гідролізати білків (альбумін, амінокровін, аміно-пептид), розчин глюкози з вітамінами. Організація лікувального харчування у стаціонарі
За лікувальне харчування у стаціонарі відповідають палатним (черговий) лікар, палатна медична сестра, старша медична сестра, дієтичні лікарі (у великих лікарнях) та дієтичні сестри.
Палатний лікар, оглянувши новоприбулого хворого, призначає, йому певну дієту, повідомляє хворого, яку дієту йому призначено, контролює дотримання призначеної дієти.
Палатна медична сестра виписує з листків призначень дієту хворих, які поступили до відділення, складає порційну підмогу, де вказує па кількість хворих, які одержують той чи інший дієтичний стіл, допомагає роздавальниці роздавати їжу, годує важкохворих.
Старша медична сестра перевіряє порційні вимоги, складені палатною медичною сестрою, та подає їх о 9.00 до харчоблока, здійснює контроль за роботою роздавальниць та годуванням важкохворих палатними медичними сестрами.
Дієтичні лікарі та дієтичні сестри слідкують за правильністю складання та застосування лікувальних дієт, консультують палатних лікарів відносно оптимального вибору лікувального харчування, слідкують за правильністю приготування страв того чи іншого лікувального стола.
Треба знати, що дозвіл на роздачу дієтичних страв з харчоблока до відділень дає черговий лікар після зняття проби.
Надходження страв із харчоблока до відділення. У буфетних відділеннях є спеціальні відра та каструлі, підписані відповідно до страв, які в них перевозяться (наприклад, «Для перших страв», «Для компоту» та ін.). Застосовувати ці відра і каструлі в інших цілях забороняється. З харчоблока їжа перевозиться до відділення спеціальним автотранспортом, який крім продуктів нічого не перевозить. До відділення їжа подається спеціальним ліфтом, на дверях якого є напис «Ліфт для перевезення їжі». Двері ліфта відкриваються безпосередньо у буфетній відділення.
Буфетна та їдальня є в кожному відділенні лікарні. Вони обладнані
2. Антисептика та асептика
Антисептика - комплекс заходів, які спрямовані на знищення мікробів у рані, патологічному вогнищі або в організмі в цілому.
Проблема профілактики і лікування гнійних запальних процесів у сучасних умовах надзвичайно актуальна. Основними збудниками гнійних захворювань є стафілокок, кишкова паличка, протей, стрептокок, синьогкійна паличка, анаеробні бактерії та ін. У зв'язку зі змінами не лише видового складу, але й властивостей збудників, які визначаються високою вірулентністю і високою стійкістю до антимікробних засобів, нині асептику та антисептику слід розглядати у більш широкому значенні. При цьому необхідно передбачати не тільки засоби і методи запобігання інфікуванню ран і боротьби з мікробами, які потрапили в рану, але й методи запобігання гнійним ускладненням, що зумовлені хірургічним втручанням і впливом епідемічного середовища, в якому перебуває хворий.
Основними джерелами неспецифічної хірургічної інфекції є хворі з післяопераційними гнійними ускладненнями, а також бацилоносії. Залежності від локалізації осередку запалення збудники виділяються з організму через різні органи і тканини (дихальні шляхи, органи травлення, сечовивідні шляхи та ін.). Збудники внутрішньо лікарняних інфекцій поширюються повітряно-крапельним і контактним шляхами.
Основні фактори передачі інфекції: повітря, руки, білизна, перев'язувальний матеріал, інструментарій, апаратура тощо. Для профілактики післяопераційних гнійних ускладнень проводять комплекс санітарно-профілактичних заходів, які спрямовані на запобігання розвитку збудників інфекції в рані, їх знищення і переривання шляхів передачі.
Розрізняють фізичні, механічні, хімічні та біологічні методи антисептики.
Головна мета фізичних методів антисептики полягає в створенні в рані несприятливих умов для розвитку бактерій і всмоктування токсинів та продуктів розпаду тканин. Це забезпечується зовнішнім дренажуванням інфікованої рани тампонами та дренажами, а також висушуванням ран за допомогою теплових і світлових процедур, зокрема опромінювання солюксом, кварцовою лампою тощо. Пластмасові й гумові дренажі використовують не лише для забезпечення відтоку ранового вмісту, продуктів розпаду тканин, мікробів та їх токсинів, але й для промивання гнійних порожнин антисептичними розчинами. Відтік ранового вмісту через дренажі може відбуватися пасивно (в пов'язку або посудину з антисептичним розчином) й активно (шляхом його аспірації за допомогою різних відсмоктувачів).
Механічна антисептика включає ряд механічних прийомів, які спрямовані на якнайшвидше (в перші години) видалення з рани некротичних тканин, згустків крові, сторонніх тіл, а разом з ними і мікроорганізмів, що потрапили в рану. З цією метою проводять ретельний туалет рани (гоління волосся, змащування шкіри навколо рани 5 % розчином йоду спиртовим, видалення сторонніх тіл) або первинна хірургічна обробка рани. Мертві тканини і згустки крові є поживним середовищем для бактерій, а сторонні тіла є їхніми джерелами. Механічні заходи антисептики, здійснені в перші години після поранення, сприяють видаленню переважної більшості бактерій з рани та їх загоєнню без нагноєння.
Хімічна антисептика забезпечує знищення мікробів у рані за допомогою різних антисептичних засобів. Антисептичні засоби мають бути бактерицидними або бактеріостатичними і не завдавати шкоди тканинам організму. Крім того, їхня дія не повинна послаблюватися при стиканні з живими тканинами.
Біологічні методи антисептики спрямовані на підвищення захисних сил організму і створення несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів. До біологічних антисептичних засобів належать антибіотики, ферменти,, імунні сироватки. Антибіотики призначають лікарі за суворими показаннями. Медична сестра не має .права самостійно призначати чи відміняти їх, але вона повинна знати властивості призначеного антибіотика, його дозу, шляхи введення, можливі ускладнення. Обов'язковою умовою для призначення антибіотика є визначення чутливості до нього мікроорганізмів. Доцільною є комбінація кількох препаратів з урахуванням їх синергізму і різних шляхів введення. Досить ефективною є комбінація антибіотиків з сульфаніламідами (сульфадимезин, норсульфазол, етазол, сульфадиметоксин, сульфатридазин, сульфален та ін), які мають широкий спектр дії.
Ефективність лікування гнійних та запальних процесів залежить від своєчасного і правильного виділення збудника і визначення його антибіотико чутливості.
Медична сестра до початку лікування і в процесі лікування повинна регулярно направляти взятки у хворого матеріал у бактеріологічну лабораторію для визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Не слід застосовувати антибіотики з профілактичною метою, оскільки малі дози антибіотиків призводять до появи форм мікробів, резистентних до даного препарату. При тривалому застосуванні антибіотиків придушується флора кишечники, розвивається дисбактеріоз і кандидамікоз.
Серед біологічних засобів антисептики виділяють ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин, кристалічний хімопсин, рибонуклеаза, стрептоліаза). їх застосовують місцеве та парентерально. Препарати очищують рани і гнійні порожнини від гною та згустків фібрину, вони мають протизапальну дію і посилюють активність антибіотиків.
Для підвищення опірності організму до інфекції широко застосовують також пасивну й активну імунізацію. З цією метою вводять анти стафілококову плазму, анти стафілококовий гамаглобулін, анти стафілококовий анатоксин, протигангренозну сироватку, протиправцевий анатоксин та ін. Зазначені препарати призначає лікар згідно з відповідними інструкціями.
Асептикою - комплекс заходів, спрямованих на запобігання проникненню мікробів у рану. В основу асептики покладене правило: все, що стикається з раною (руки медичного персоналу, інструменти, перев'язувальний і шовний матеріал, операційна білизна, повітря в операційній та перев'язочній), має бути стерильним.
Особливе значення для додержання асептики має стан рук медичного персоналу. На шкірі рук міститься дуже багато мікробів. Вони є не лише на її поверхні, але й у порах, численних складках, волосяних цибулинах, потових і сальних залозах. Особливо багато мікробів під нігтьовими пластинками. Тому нігті на руках у медичного персоналу мають бути коротко підстрижені. Осіб, які мають тріщини, садна, подряпини, задирки, мозолі, гнійнички та інші запальні процеси, не допускають до операцій. Щоб шкіра рук була еластичною та м'якою, її на ніч змащують вазеліном чи ланоліновим кремом. Обробку гнійних ран медична сестра повинна проводити в гумових рукавичках. Важливою передумовою стерильності рук є обов'язок хірурга, операційної сестри, акушерки оберігати свою шкіру від всіляких травм і забруднень.
Існує багато способів очистки шкіри рук. Метод Фюрбрінгера. Руки миють теплою проточною водою двома стерильними щітками (кожною по 5 хв.) з милом. Спочатку обробляють пальці, потім долоні, тильні поверхні кисті й передпліччя. Під час миття і змивання мильної піни руки тримають догори кистями. Після витирання рук стерильними серветками (спочатку кисті, а потім передпліччя) їх обробляють 3 хв. 70 % етиловим спиртом і 3 хв. — розчином дихлориду ртуті (1:1000). Нігтьові ложа змащують 5 % або 10 % розчином йоду спиртовим.
Альфельд дещо змінив метод Фюрбрінгера. Він виключив дихлорид ртуті, а натомість для фіксації бактерій, що метод Спасокукоцького — Кочергіна ґрунтується на розчиненні на поверхні та в порах шкіри жирів за допомогою лужного розчину аміаку і вимиванні разом з ними бактерій. Після миття під проточною водою з милом без щіток руки миють послідовно в двох тазах у свіжо приготованому 0,5 % розчині аміаку стерильними серветками по 3 хв. (мал. 3). Після просушування рук стерильними серветками або рушником їх протягом 5 хв. обробляють 96 % етиловим спиртом, а кінчики пальців змащують 5 або 10 % розчином йоду спиртовим.
Обробка рук первомуром (препарат С-4). Для приготування вихідного розчину змішують 171 мл 33 % розчину перекису водню і 69 мл мурашиної кислоти: Суміш розводять водою до 1 л і ставлять на 1 —1,5 год. в холодильник. Потім 120 мл вихідного розчину розводять водою до 5 л. Цього розчину достатньо для послідовної обробки рук 10 осіб. Розчин зберігають протягом 6—8 год. Обробляють руки первомуром у декілька етапів: 1) миття рук теплою проточною водою з милом без щіток протягом 1—2 хв.; 2) просушування рук рушником; 3) миття рук у тазу в приготованому розчині псрвомуру протягом 1—2 хв.; 4) просушування рук стерильним рушником або серветками.
При цьому методі не треба додатково обробляти шкіру рук антисептичними засобами.
Обробка рук діоцидом. У стерильний таз наливають дісцид (1:5000), в якому миють кисті й передпліччя стерильними серветками протягом 5 хв. Потім руки протирають 96 % етиловим спиртом.
В екстрених випадках користуються методами, які ґрунтуються лише на дубленні шкіри. Зокрема, можна застосувати обробку рук протягом 10 хв. 96 % етанолом або протягом З хв. 2 % розчином йоду спиртовим.
Однак усі згадані вище методи обробки рук не забезпечують абсолютної стерильності, тому після обробки рук рекомендується надягати рукавиці.
Висновки
Загальний та спеціальний догляд за хворими, або гіпургія, є невід'ємною частиною медицини, тому цілком доцільно викладати цей курс студентам медичних інститутів як самостійний предмет. Він має на меті донести до студентів необхідність догляду за хворими, дати їм певні знання з організації лікувального процесу у медичних закладах, висвітлити коло обов'язків середнього медичного персоналу, який безпосередньо виконує всі заходи, що стосуються догляду за хворими. Студеній повинні усвідомити необхідність знання медичної етики та деонтології HDH догляді за хворими з різною внутрішньою патологією. Цей курс має охопити широке коло теоретичних знань і донести їх до студентів, а також навчити їх виконувати різні маніпуляції.
Дотепер вже існує декілька підручників з догляду за хворими, призначених для студентів медичних вузів. Але, на жаль, вони мають деякі вади, що унеможливлює їх застосування у медичних вузах України.
По-перше, всі існуючі підручники є російськомовними, по-друге, підручники, призначені для студентів медичних вузів, мало чим різняться від таких для учнів медичних училищ — як за глибиною подання матеріалу, так і за його обсягом.
Тому перший в Україні підручник з догляду за хворими автори намагалися створити більш-менш адаптованим до курсу внутрішніх хвороб. Майже в кожному розділі подано патогенетичні механізми впливу тих чи інших процедур на організм людини, найпростішу клінічну симптоматику та її зв'язок з різними методами догляду за хворими. Докладно описуються різні невідкладні стани у клініці внутрішніх хвороб та особливості надання першої медичної допомоги при них.
Значної уваги приділено методам збирання від хворих різного матеріалу для лабораторного дослідження, методиці підготовки хворих до рентгенологічних та ендоскопічних досліджень.
Використана література
1. Сестринська справа за редакцією професора М.Г. Шевчука Київ «Здоров'я» 1992 Навчальне видання; ст. 15 – 28.
2. Касевич Ніна Микитівна «Практикум сестринської справи» Київ, «Здоров'я» ; ст. 18
3. «Здоров'я матері та дитини енциклопедія» Київ видавництво« Украинская енциклопедия» Імені М. П. Бажана 1994; ст. 254
