Реферат Якій етичній системі ви надаєте перевагу і чому
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство транспорта та зв’язку України
Дніпропетровський національний університет
залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна
Кафедра______________________
Контрольна робота
на тему:
Якій етичній системі ви надаєте перевагу і чому?
Виконав:______________
_______________________
Перевірив:_____________
______________________
_______________________
Дніпропетровськ 2008
План
Вступ 3
1. Епікурейська етична система 4
2. Стоїчна етична система 8
Висновки 11
Література 13
Вступ
В сучасну історичну епоху виникає інтерес до форм світогляду, які формувалися в переломні періоди розвитку людства, переходу до нового соціального укладу. До таких періодів історії належить і епоха еллінізму, в яку сформувався стоїцизм, як вчення грецької філософії самопізнання, а також епоха становлення епікуреїзму. В процесі аналізування цих питаннь мені хотілось би не лише вибрати етичну систему, яка мені ближче, але й суттєво розширити своє поняття світогляду.
1.
Епікурейська етична система
Школа Епікура виникла в Афінах наприкінці IV ст. до н.е. Сам Епікур (341-271) походив з острова Самосу (як і Піфагор). В цей час діяли і Академія Платона, і Ліцей Аристотеля, але школа Епікура відкривала зовсім інші інтелектуальні горизонти. Навіть місце, вибране ним, відображало дух його думок. Це була будівля в саду (навіть, городі) у передмісті Афін, осторонь шумного міського життя. Відповідно і школа стала називатися «Сад». Мотиви свого філософування Епікур пояснює бажанням звільнити людей від страху перед невідомим, таємничим, головно перед смертю. З цим мотивом зв'язані всі частини його філософії: логіка, фізика і етика. В царині логіки Епікур цінував вчення про критерії істини. Таким критерієм в теоретичному відношенні він вважав сприйняття, а в практичному – відчуття задоволення і страждання, які дозволяють впізнавати благо і відрізняти його від зла. Епікур вважає, що платонічний вибір прагнення Блага є самообман. Істинне благо – у відчутті задоволення, насолоди. Щоправда, він має на увазі не окрему якусь насолоду, а життя, повне насолоди, як ціле. Просто люди не знають, у чому полягає істинна насолода. Тому завдання філософії – піддати насолоду раціоналістичному дослідженню. Згідно Епікуру, існує три види задоволень:
1. природні і необхідні (тісно пов’язані із збереженням життя індивіда, їх легко отримати, бо вони мають природну межу),
2. природні, але не необхідні (вишукана їжа та напої, елегантний одяг тощо. Ці задоволення не мають природної межі, бо не пов’язані із тілесним стражданням, але призводять до нього),
3. неприродні і шкідливі (всі форми людської пихи, бажання влади, слави, розкоші. Вони ніяк не пов’язані з тілесними потребами, тому небезпечні для душі).
Відповідно, лише перші мають істинну користь і дають істинну насолоду. Вони позбавляють тіло від страждань (голоду, спраги, втоми, тощо), а це, в свою чергу, призводить до душевного спокою (ataraxia). Цього стану і слід прагнути. Для цього необхідно навчитися угамовувати пристрасті та плотські нахили, підпорядковуючи їх розуму. Отже, цілком помилкове уявлення про епікурейців, як про людей, що не знали меж у вжитку насолод життям. В дійсності вони прагнули до "природного", спокійного, та приємного життя, яке можливо найлегше, якщо "заховуватись від світу". В такому житті приязнь, приятелювання є одна з головних приємностей. Епікуреєць не зв'язує себе занадто тісно з суспільством, уникаючи навіть шлюбу, а тим більше якихось суспільних функцій та обов'язків.
Фізичним підґрунтям етичної максими Епікура був атомізм. Атоми Епікура, з яких складається все існуюче, навіть боги, мають форму, розмір і вагу. Під дією останньої вони падають вниз. Але під час падіння атом (довільно) може відхилитися від заданої вагою траєкторії. Тоді він штовхає інші, так повстає вихор атомів, в якому подібні до себе атоми збираються в купи і так повстає світ, що є цілком матеріальний, та в якому все відбувається випадково. Тому і людина вільна у своїх вчинках, бо свобода запрограмована природою атомів. Душа людини — теж матеріальна, хоч і складається з суміші якихось тонших елементів (атомів). Якби вона була безтілесна, вона не могла б мати ніякого зв'язку з тілом. Оскільки душа складається з атомів, вона вмирає разом з тілом. Це, за Епікуром, має позбавити людину від страху перед смертю і потойбічними покараннями. Адже поки ми є, смерті немає, а коли приходить смерть, то нас вже немає, отже, смерть не має до нас жодного відношення.
Епікурейська школа проіснувала довгі століття. «Сад» відкривав двері усім: знатним і безрідним, вільним і рабам, чоловікам і жінкам. Сюди приходили гетери у пошуках своєї спокути і душевного звільнення. Новизна «Саду» полягала у його просвітницькому дусі: в ньому не було чистого інтелектуалізму, він кликав до життя незвичного. В самому Епіркурі було щось від пророка чи святого, але в світському дусі. Своїм сучасникам, позбавленим впевненості, сповненим переживань і страхів перед життям, він відкривав новий шлях до щастя, який був викликом долі і фатуму, бо народжується в самій людині. Поки ми живі і будемо жити, істинне благо – в нас самих. Істинне благо – то життя, а для життя потрібно небагато, і все це є у нашому розпорядженні, а все інше – суєта суєт.
Знайдено цілу бібліотеку епікурейської літератури (в дуже пошкодженому стані: напівобвуглені "книги" ("сувої") спочатку вчені прийняли за дрова) в руїнах Геркуланума (місто, що згинуло разом з Помпеєю при вивержені Везувія). Це дає нам змогу скласти собі уявлення про характер пізнішої літератури цієї "школи".
Епікуреїзм пройшов три етапи:
1. елліністична доба (IV-III ст. до н.е.) – період творчості самого Епікура та його найближчих друзів. Метод викладання – бесіди і листування.
2. греко-римська доба (ІІ-І ст. до н.е.).
3. період римської імперії (І-VІ ст. н.е.)
До пізнішої традиції належить епікурейська філософія історії, подана в гарній поемі епікурейського латинського поета Лукреція Кара(96-55 р. до Р. X.). Його філософська поема «Про природу речей» містить найбільш систематизований аргументований виклад епікуреїзму. Професори Києво-Могилянської академії Ф.Прокопович, Г.Конисський, Г.Щербацький у своїх філософських курсах приділяли значної уваги цьому твору Лукерці. Тут епікуреєць не обмежується думками свого головного керівника, Епікура, а черпає з Демокрита, а може, і з софістичної традиції: він малює ступені розвитку людського суспільства від природного, власне тваринного стану, та показує певну історичну необхідність, з якою повстає культура, зокрема, матеріальна, суспільні організації: родина, громада, держава. Вища форма суспільного життя, яку малює Лукрецій, є демократична держава.
Ще в іншому пункті пізніші епікурейці почасти відійшли від основоположника школи: вони зміняють його релігійний індиферентизм атеїзмом (Епікур, мовляв, не висловив своїх атеїстичних переконань лише із страху перед афінянами). Так і Лукрецій, який з великим пафосом доводить, що віра в богів є одним з джерел "неволі" людини та страху смерті, від якого Епікур в першу чергу хотів своїх прибічників звільнити. Щоправда, Епікур вмів гасити свої тривоги екзистенційного порядку, Лукрецій же став їх жертвою і закінчив своє життя у 44 роки в нападі меланхолії самогубством.
2.
Стоїчна етична система
У кінці IV ст., вже після заснування «Саду», в Афінах народилась ще одна школа. Її заснував молодий семіт Зенон. Він рішуче заперечив дві концептуальні ідеї «Саду»: зведення світу і людини до набору атомів та ототожнення блага із задоволенням.
Оскільки Зенон не був афінянином, то не мав права на оренду цілого будинку. Тому він проводив свої лекції у Портику (галерея з колонадою). Грецькою Портик – «Стоя», тому прибічників цієї школи стали називати стоїками.
Стоїцизм передбачав певний стиль мислення та відповідний спосіб життя. Як філософський напрям представлений трьома періодами:
1. стародавня Стоя (ІІІ-ІІ до н.е.). представники (і серед них Зенон, засновник школи) вирізнялись твердістю, суворістю суджень, безкомпромісністю поведінки і аскетизмом життя.
2. середня Стоя (ІІ-І ст.. до н.е.) репрезентує греко-римський період і є більш поміркованим.
3. пізня Стоя (І-ІІ ст..н.е.) – час римської імперії. Представники: Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. В цей період стоїцизм шукає Бога, бореться з християнством і водночас живить його, бо є об’єктивним передчуттям нового (саме християнського) світовідчуття.
Для філософії стоїків притаманне еклектичне поєднання різних вчень. Саме їм належить ідея розподілу філософії на три розділи: фізику, етику і логіку. Частини філософії ієрархічно пов’язані між собою – фізика й логіка підпорядковані етиці, яка є серцевиною філософії, бо визначає смисл і мету життя.
Існуючий космос стоїки порівнювали з єдиним організмом, в якому сутність розлита по всіх членах і не існує окремо від них. Вихідним буттям організму є «Первинний вогонь», або вогняне дихання (пневма), що творить все існуюче, у тому числі і людину. Тому «Первинний вогонь» існує водночас і як «інтелектуальне тіло», якому невід’ємно притаманний Логос – Закон існування природи, людини, суспільства, держави. Проявом божественного логосу є Доля. Щоб діяти розумно, людина має діяти відповідно до божественного Логосу, і на підставі цього вибудовувати свою поведінку. Отже, «фізика» відкриває людині те, що залежить від неї (наприклад, сфера людських відносин), і те, що не в її владі (природа, історичні умови, економічний стан). Мудра людина та, що усвідомила сутність існуючого і «любить свій фатум». (Приклад з собакою, що прив’язана до воза). Отже, одна з головних тез етики стоїків: треба жити згідно з природою (теза, що її повторює Сковорода). Свідоме культивування в собі стоїчних принципів і моральних пріоритетів допоможе людині дістатися фундаменту всіх стоїчних чеснот – апатії (стану, коли будь-які пристрасті в серці навіть не народжуються, нехай то страх чи милосердя), стану незворушності й байдужості до того, на що людина вплинути не може.
Не ухиляючись від суспільного життя, стоїки високо цінили державу, щоправда, не якусь з сучасних, а ідеальну, що вони її уявляли, як світову державу, що збудована на певних соціальних та моральних підвалинах. Стоїки були також першими та найбільш послідовними проповідниками ідеї гуманності в старому світі: вони були переконані в однаковості людської гідности усіх людей та вимагали любови до всіх. Адже від людини сама природа вимагає зберігати і любити себе саму. Але цей інстинкт не орієтований на збереження лише індивіда. Він розповсюджується на його дітей, родичів, врешті всіх людей.
Багато про вчення стоїків ми дізнаємося із творі Сенеки (бл. 4 н.е.- 65 н.е.). Він був вихователем імператора Нерона, посідав при ньому високі державні посади. Звинувачений Нейроном у державній зраді, був змушений учинити самогубство.
У своїх популярно-моральних творах, своєрідним підсумком яких стають «Листи до Луцілія», Сенека приймає вироки мудрості також інших шкіл (навіть Епікура він цитує досить часто). Його завдання — етичне виховання своїх читачів. З елементами релігійності, з уявленням про поворот по смерті душі до Бога він сполучує далекосяглі моральні вимоги, що багато де в чому нагадують християнську етику: всі люди рівні, також і раби є такі самі люди. Сенека вимагає любови до всіх людей, в тому числі і до ворогів, він цінить не добрий вчинок сам, а намір робити добро; поліпшення людини має бути наслідуванням Бога. Людське життя цінне лише за умов його розумності. Мудрості має бути підпорядковане усе, бо тільки мудра Людина може протистояти злу, зносити страждання і удари долі, не втрачаючи душевної рівноваги і спокою, бо вона володіє абсолютним благом мудрості, а тому може зробити щасливою саму себе.
Висновки
Отже, зробивши такий огляд розвитку стоїчної та епікурейської філософіїя, всеж-таки, я більш схиляюсь до ідей стоічної філософії.
Звичайно, ця філософія була у розпорядженні меншості, але меншості освіченої, яка становила еліту римського суспільства.
Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства, з іншого боку, вона виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Стоїцизм претендував на роль “охоронця душ”, і це було визнане законним. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі. Він міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу цезаря. Разом з тим, у характері стоїчного мудреця з”являється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності. Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ригористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись “до самої себе”, заглибившись у свій внутрішній світ. Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Незважаючи на це, стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Можливо, проповідник був повний почуттів, але він боявся до них звернутись. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю. Самі стоїки відчували цей недолік у своєму вченні. Та й ми відчуваємо, що у стоїцизмі немає джерела релігійних переживань, немає братерської близькості, яка створюється саме єдністю цих переживань. Стоїцизму не вистачає почуттів, адже римляни були “людьми з заліза”, вони не визнавали ніякої екстатичності, сліз благоговіння. Для об”єднання людині необхідне щось більше. Саме християнство це зрозуміло і його швидке поширення пояснюється саме цим. Проте, римський стоїцизм можна справедливо розглядати як “підготовчу школу” християнства, а самих стоїків (Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія) як “шукачів Бога”.
Отже, зі смертю Марка Аврелія помер і стоїцизм. Точніше, почалося його безсмертя. В тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі стоїцизм відрожувався в історії неодноразово. Стоїками були англійські пуритани, носії “духу капіталізму” і засновники Нової Англії.
Саме стоїки запропонували термін "логіка", який сьогодні загальновживаний. Вони розуміли за ним словесний вираз чуттєвих данних про зовнішній світ, уявлення та загальні поняття. Логіка стоїків була спрямована на аналіз відношень, які панують у свідомості та мисленні.
Стоїцизм дуже важливий і сьогодні для тих людей, які живуть на своїй Бітьківщині і не бажають її залишати заради ситого і комфортного життя в чужих краях, а мислять, творять, працюють на рідній землі. Отже, “будь подобен скале: волны беспрестанно разбиваются о нее, она же стоит недвижимо, и вокруг нее стихают взволнованные воды” (Марк Аврелий, ІУ, 49).
Література
1. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней, Петрополис, 1994.
2. Богомолов А.С. Античная философия. – М., 1985.
3. Надольний І. Ф . Філософія : навч посіб К., 2001
4. Збірник. Римские стоики. Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М., 1998.
5.
www.ukrreferat.com –
«Проблема людини у філософії античності»
