План
 Вступ
1.Міжнародний банк реконструкції й розвитку
1.1. Група Всесвітнього Банку
1.2. Діяльність Банку
 Висновок
 Вступ
2. Поняття й склад міжнародної торгівлі

          

2.1.Динаміка й обсяг міжнародної торгівлі
2.2.Товарна структура міжнародної торгівлі
2.3.Особливості й географічна структура сучасної міжнародної торгівлі
 Висновок
 Список використаної літератури
                                 Вступ
      Після   криз  30-х  років,  що потрясли буквально  увесь  світ  й   в

результаті втрат від  Другої  світової  війни,  світове  господарство  виявилося

розбалансованим. Країни вплутувалися в торговельні конфлікти один  з  одним,

фінансова, валютна й кредитна система занепала. Але до  середини  ХХ

століття поступово  виникало  розуміння  того,  що  світове  господарство  не  в

стані стабільно функціонувати без  яких-то  загальних  для  всіх  країн

механізмів координації й керування. На макрорівні  в  плині  десятиліття

виникла  ціла  система   міждержавних  економічних  і   фінансових

організацій, що    спостерігають    за    світовим    економічним     розвитком,

попереджуючих про виниклі  дисбаланси  й надають   країнам  у  випадку

необхідності всебічну підтримку. У їхньому числі  -  МВФ,  Всесвітній   банк,

Світова торговельна організація й т.д.

       Всесвітні організації, що діють у  галузі  економіки  й  валютно-

фінансових  відносин,  природно,   попадають   у   сферу   впливу   ООН.

Діяльність самої  ООН у цих областях обмежена. На  практиці  її  цілком

заміняє ЮНКТАД. Але серед спеціалізованих організацій, що залежать від  ООН,

дуже важливу роль грають органи, створені по  Бреттон-Вудським  угодам,

і ГАТТ, що заміняють спеціальні установи ООН. Дж. Кейнс, що заклав  основу

регулювання  сучасної  макроекономіки,  у  тому  числі  й  міжнародної

економіки, поставив у числі  інших  актуальний  і  донині  питання  про

ступеня державного втручання в економічний  розвиток.   Він  став

одним з ідеологів й  авторів  статей  угоди  (уставу)  Бреттон-Вудських

інститутів (МВФ  і  Всесвітнього  банку),  створених  для  міждержавного

регулювання  й   донині   є   ключовими   міжнародними

економічними організаціями.  У липні 1944 року Бреттон-Вудська  конференція

об'єднала представників 44 країн-членів тоді ще що тільки створилася  ООН.

Кінцевим результатом конференції була установа в грудні  1945  року  двох

спеціалізованих організацій ООН:  МВФ  і  МБРР.  Я  свою  роботу  присвячу

діяльності однієї із цих організацій - МБРР.
                1.Міжнародний банк реконструкції й розвитку
     Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) створений в 1946 р.  в

відповідності з домовленістю учасників  Бреттон-Вудської  конференції.  28

країн підписали  "Статус угоди про Міжнародний  банк  реконструкції  й

розвитку", що був розроблений на  конференції  Організації  Об'єднаних

націй по валютно-фінансових питаннях.  Устав  МБРР  неодноразово  змінювався.

Банк як спеціалізована установа ООН  входить  у  систему  Об'єднаних

Націй.

      Штаб-квартира  МБРР  перебуває  у  Вашингтоні.  Банк  має  близько  70

регіональних і країнових бюро й представництв, у тому числі  й  у  Росії.

За даними на 1996 рік[1] 180 держав є членами  МБРР[2].  Членство

відкрито тільки для членів  МВФ  у  той  час  і  на  тих  умовах,  які

визначаються банком. Кожна країна - член МБРР повинна стати передплатником  його

капіталу, причому мінімальна частка внесеного  капіталу  визначається  банком.

Росія вступила в МБРР в 1992 році.

      МБРР  зрівняємо  з  міжнародним  кооперативом,   що   належить

державам-членам. Розмір паю країни визначається  співвідношенням  економіки

країни щодо всесвітньої  економіки.  На  частку  індустріально  розвинених

країн доводиться близько 45 відсотків. Це порозумівається їхньою  значною  роллю

у міжнародних  економічних  зв'язках.  Як  наслідок,  найбагатші  країни

мають визначальний вплив на політику Банку.  На  частку  Сполучених  Штатів

Америки доводиться 17 відсотків від загального  паю  що  дає  США,  можливість

накласти вето на будь-які зміни в Уставі Банку тому що для цього потрібно  85

відсотків.  Однак,  фактично  всі  інші  питання,  включаючи  твердження

позик, вирішуються всіма членами Банку більшістю голосів.
                          1.1.   Група Всесвітнього Банку
      Всесвітній банк, багатобічна кредитна установа, що складається їх п'яти

тісно  зв'язаних  між  собою  інститутів,  загальною  метою  яких  є

підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються,  за  рахунок  фінансової  допомоги

розвинених країн.

1.  Міжнародний  банк  реконструкції  й  розвитку  (МБРР).  Його   ціль   -

  надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР) заснована в 1960  році.  Її  ціль -

  надання особливо пільгових кредитів найбіднішим  країнам, що  розвиваються,

  які не в змозі брати кредити у Всесвітнього банку.

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), заснована в 1956 році,  метою

  яке є сприяння економічному росту в  країнах, що розвиваються

  шляхом надання підтримки приватному сектору.

4. Міжнародне агентство по інвестиційних гарантіях  (МАИГ).  Засновано  в

  1988  року.  Ціль  агентства  -  заохочення   іноземних   інвестицій   в

  країнах, що розвиваються,   шляхом   надання   гарантій   іноземним

  інвесторам від втрат, викликаних некомерційними ризиками.

5. Міжнародний  центр  по  врегулюванню  інвестиційних  суперечок  (МЦУИС)

  заснований в 1966 році.  Він  сприяє  збільшенню  потоків  міжнародних

  інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному  розгляді  й

  урегулюванню споровши між урядами й  іноземними  інвесторами.

  Його   цілями   є   -   консультування,   наукові   дослідження,

  надання інформації про інвестиційне законодавство.

      Варто сказати  ще про те, Що існує  нечітке  подання  про

Всесвітньому банку, з однієї сторони й МВФ - з іншої, що  найчастіше  стає

причиною  непорозумінь  через  ряд  зовнішніх  подібностей   цих   організацій.

Всесвітній  банк  і  МВФ  -  це  юридично  самостійні  організації  з

різними цілями. Перш ніж яка-небудь країна може звернутися із  проханням

про прийом до членів Всесвітнього банку,  вона  повинна  бути  членом  МФВ.  Головної

завданням Всесвітнього  банку  є  сприяння  стійкому  економічному

росту, що веде до скорочення  вбогості  в  країнах, що  розвиваються,  шляхом

надання   допомоги   по   збільшенню    виробництва    через    довгострокове

фінансування проектів і програм розвитку. А МВФ  головним  чином  стежить

за функціонуванням міжнародної валютної системи,  валютною  політикою  й

політикою валютних курсів його країн-членів. У той час  як  Всесвітній  банк

надає  позики  тільки  бідним  країнам,  МВФ  може  робити  це   по

відношенню  до  кожної  зі  своїх  країн-членів,  що  випробовує  недостачу

іноземної  валюти  для  покриття  короткострокових  фінансових   зобов'язань

кредиторам в інших країнах.
                    

                 1.2. Діяльність Банку
      На сьогоднішній день основні цілі Банку це:

 - сприяння реконструкції й розвиток територій держав-членів,  шляхом

   заохочення капіталовкладень для виробничих цілей;

 - Заохочення приватних іноземних капіталовкладень і на додаток до  часток

   інвестиціям,  якщо  їх  важко  забезпечити,  надання   фінансових

   засобів на меті виробництва;

 - Стимулювання  довгострокового  збалансованого  росту  й   сприяння

   підтримці рівноваги платіжних балансів шляхом заохочення  міжнародних

   інвестицій  для  розвитку  виробничих  ресурсів  держав-членів

   Банку.

      Основними напрямку діяльності МБРР у цей час є:

 - середньострокове й довгострокове кредитування інвестиційних проектів;

 -   підготовка,   технічне   й   фінансово-економічне    обґрунтування

   інвестиційних проектів;

 -  фінансування  програм  структурної  перебудови  в що  розвиваються  й

   пост соціалістичних країнах.

      Банк  виступає  як  партнер  для  країн   із що   розвивається

економікою й ринками, що розширюються, з метою поліпшити якість життя  людей.

На відміну від багатьох програм гуманітарної  й  технічної  допомоги,  Банк  не

надає гарантів.  Всі  позики,  видавані  Банком,  носять  поворотний

характер.

      країни, Що Розвиваються,  запозичать  у  Банку,  тому  що   мають   потребу в

залученні фінансових ресурсів, технічної й організаційної допомоги.

      Позики банку можна розділити на дві категорії:

      1. Позики для країн, що розвиваються, які в стані без  шкоди  для

економіки оплатити відсотки по позичках. Гроші для цих  позик  залучаються

від інвесторів із усього  миру.  Ці  інвестори  купують  бонди, що  випускають

Всесвітнім Банком.

      2.  Позики  для   найбідніших   країн,   які   є   звичайно   не

кредитоспроможні на міжнародних фінансових  ринках  і  нездатні  оплатити

відсотки по позиках, і для яких Всесвітній банк, відповідно,  не  може

залучати для держав цієї групи засобів  на  міжнародних  фінансових

ринках.

      У  цих  випадках  позики  надаються   Міжнародною   Асоціацією

Розвитку  - членом Групи Всесвітнього банку. Більше 30  держав-членів  МАР

періодично надають гроші для фінансування подібних  кредитів  (про

цьому ще буде сказано докладніше в наступній главі).

      Основними партнерами Банку є  уряди  держав-членів.

Справа в тому, що відповідно до Уставу, Банка надає  позики  тільки

урядам держав-членів або під їхні  гарантії.  Крім  того,  саме

уряду  мають   більшу   частину   інформації,   необхідної   для

нормальної  роботи  Банку  й  всіх  проектів  реалізуються  відповідно  до

національними  законодавствами  й  під  національною  юрисдикцією.   Банк

заохочує уряду працювати в  тісному  контакті  з  неурядовими

організаціями (у цей час вони співробітничають у приблизно  половині

підтриманих банком проектів). Багато хто з Місій Банку  навіть  мають  у  штаті

фахівців зі зв'язку з неурядовими організаціями, щоб  полегшити

це співробітництво.

      Одним  із  пріоритетів  Банку  -  сприяння  стимулюванню  частки

сектора.  Причиною  подібної  уваги  є  та  обставина,   що

приватний сектор - основне джерело економічного росту й  високих  доходів.

Устав  забороняє  МБРР  надання   позик   безпосередньо   частці

сектору.  Цим  займається   інший   член   Групи   Всесвітнього   Банку   -

Міжнародна Фінансова Корпорація. Вона  створена  спеціально  для  вкладення

капіталу в підприємства приватного сектора. Так, в 1997  фінансовому  році,  МФК

вклала більше  чим  $8  мільярдів.  Подібна  діяльність,  зокрема,

допомагає   урядам    приватизувати    приналежній    державі

підприємства й зміцнює фінанси підприємств.

      Надання  позик  -   значна   складова   діяльності

Всесвітнього Банку. Однак робота Банку виходить за  ці  рамки.  Проекти  МБРР

звичайно містять у собі й надання технічної  допомоги.  Подібне  сприяння

може  стосуватися  як  консультаційної  допомоги  в   питаннях   розподілу

фінансів у бюджеті країни, так і проблеми створення  сільських  клінік  або

рекомендації з використання дорогого будівельного встаткування.  Щорічно

Банк  фінансує  кілька  проектів  присвячених  винятково  навчанню

фахівців. Крім цього, Інститут економічного  розвитку  МБРР  навчає

людей з держав-позичальників як створювати й виконати програми розвитку.

      Критерії Банку,  по  якому  оцінюється  успішність  реалізація  його

проектів  винятково  строгі.  Наприклад,   перш,   ніж   проект   може

кваліфікуватися як успішний, він повинен забезпечувати не  менш  чим  10-ти

процентну економічну  віддачу.  Цей  тариф  набагато  вище  чим  мінімум,

який потрібно у  відповідності  з  багатьма  двосторонніми  двостороннього

запозичення,   по   яких    звичайно    економічна    віддача    повинна

відповідати 5-6 відсоткам.

      Економічний розвиток і ризик - часто  дві  сторони  однієї  й  тієї  ж

медалі. Якби  проекти,  необхідні  для  підйому  життєвого  рівня  в

країнах, що розвиваються, були б завжди вільні від проблем, потреба  б  в

організаціях типу Всесвітнього Банку була б мінімальною. У  дійсності,

найбільш  необхідні  проекти,  часто  обумовлюються  високими   ризиками.

Інше неминуче джерело невизначеності - система  довгострокових  позик,

відповідно до якої Банк позички надаються на строк до 40 років.

      Оцінка результатів виконання проектів здійснюється у два етапи.  На

першому, кожна операція по завершенню оцінюється персоналом,  відповідальним

за реалізацію проекту. Далі , Департамент по оцінці  діяльності  проводить

незалежну  оцінку  результатів  завершеного  проекту,  його  успішність  й

рівень ефективності.

      Існує тільки дві  оцінки  ефективності  -  задовільна  й

незадовільна. Задовільна ефективність означає, що  проект

досяг більшості поставлених цілей, без принципових зауважень.

      Джерела  фінансування:  МБРР,   передплатниками   капіталу   якого

є всі держави-члени, фінансує свої кредитні операції  головним

образом із цього капіталу, позикових засобів з фінансових ринків, а  також  за

рахунок платежів у погашення раніше наданих позик.

      Проектний цикл у МБРР складається із шести  етапів:  визначення  об'єкта,

підготовча робота,  попередня  оцінка  вартості,  переговори  й

надання  проекту  керівництву  Банку,  практичне  здійснення  й

контроль за ним, оцінка результатів.

      Інспекційна група, що складається з осіб, що відбирають на основі їхніх знань

і досвіду в області розвитку, може при відповідному проханні  розглядати

скарги про випадки недотримання Банком своїх політики й процедур.

      Інститут економічного розвитку займається організацією й провидінням

навчальних  курсів  і  семінарів  для  службовців  із  країн, що  розвиваються.   Він

надає  допомогу  навчальним  і   дослідницьким   інститутам   керування,

підготовляє, видає й поширює навчальні матеріали.

      Банк здійснює більшу програму досліджень для  підтримки  своєї

оперативної діяльності  й  вживання  належних  заходів  у  відповідь  на  гострі

проблеми, з якими зіштовхуються його  члени.  З  1995  року  МБРР  є

членом консультативного органа, створеного Канадою, Францією,  Нідерландами,

США, Азбр, МФСР і Фондом розвитку капіталу ООН для координації  діяльності

країн-кредиторів  по  систематичному   фінансуванню   програм   і   для

забезпечення країн-кредиторів і країн-позичальників необхідним  інструментарієм.

Фонд інституціонального розвитку являє собою свого  роду  інструмент

швидкого  реагування  для  фінансування  невеликих,  орієнтованих  на

динамічні  дії  планів,  обумовлених  у  ході   загальноекономічної   й

галузевої роботи Банку і його політичного діалогу, у країнах  з  низьким  й

середнім  рівнем  доходів  населення.  Глобальний  фонд   навколишнього   середовища

є   механізмом  фінансування,  за  допомогою  якого що   розвивається

країнам  надаються  засоби  на  проекти  й  діяльність  по  охороні

навколишнього середовища.

      Всесвітній банк є одним зі спонсорів  Консультативної групи  по

міжнародним  сільськогосподарським   дослідженням  (КГМСИ),  створеної   в

цілях використання  сучасної  науки  в  інтересах  розвитку  стійкого

сільського господарства в бідних країнах.

      Регіональні місії Банку  функціонують  в  Африці,  Азії,  Європі  й

Латинській Америці.
      
                   

2.3.Особливості й географічна структура сучасної міжнародної торгівлі
       Для  географічного  розподілу  світової  торгівлі  характерно

перевага країн  з  розвитий  ринковою  економікою  промислово  розвинених

країн. Так, у середині  90-х  рр.  на  них  приділялося  близько  70%  світового

експорту.

       На   відміну   від   більшості    країн, що   розвиваються,    «нові

індустріальні країни») особливо чотири  «малих  дракони»  Азії  (Південна

Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур), демонструють швидкий ріст експорту.  Їх

частка у світовому експорті в середині 90-х років становила  10,5%.  Що набирає

економічні звороти в останнє десятиліття КНР досягла 2,9% (було  менш

1%). США у світовому експорті займають 12,3%, Західна Європа  -  43%;  Японія

-9,5% (див. табл. 2).

       Характеризуючи основні тенденції  в  географічній  спрямованості

міжнародної  торгівлі,  варто  підкреслити  той  факт,  що  розвиток  й

поглиблення  міжнародного  подолу  праці  між  промислово  розвиненими

країнами  веде  до  збільшення  їхньої  взаємної  торгівлі  й  зменшенню   частки

країн, що розвиваються.  Основні  товаропотоки  протікають  у  рамках  «великий

тріади»: США - Західна Європа - Японія.
                                                              Таблиця 2
                Найбільші держави-експортери в 1994 р.*
 країни                              |експорт, млрд.   |доля в світовій|

|                                            |дол.                   |торгівлі, %          |

|США                                  |512                       |12,3                    |

|Германія                            |421                       |10,1                    |

|Японія                               |397                       |9,5                      |

|Франція                             |236                       |5,7                      |

|Великобританія                |205                       |4,9                      |

|Італія                                 |189                        |4,5                      |

|Канада                               |165                       |4,0                      |

|Гонконг                             |152                       |3,7                      |

|Голландія                          |148                       |3,6                      |

|Бельгія/Люксембург        |131                       |3,1                      |

|Китай                                |121                        |2,9                      |

|Сінгапур                           |96                          |2,3                      |

|Південна Корея               |96                          |2,3                      |

|Тайвань                            |93                          |2,2                      |

|Іспанія                              |73                          |1,7                      |
 

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується наступними особливостями:
1.  Прискорення розвитку міжнародної торгівлі після другої світової війни. Якщо за період з 1873 по 1913 р. експорт за вартістю зріс приблизно втроє, то за 40 років після другої світової війни (з 1945 по 1985 р.) товарний експорт збільшився за вартістю більш ніж в 37 разів. Хоча слід зазначити, що цей ріст включає не тільки реальний ріст товарообміну, але й підвищення цін під впливом інфляції.
2.  Переважний ріст зовнішньої торгівлі в порівнянні із загальними темпами розвитку економіки країни. Наприклад, в 1990 - 1995 р. ВВП США зріс на 31, 4%, у той час як експорт - на 48,4%, імпорт - на 50,5%. Для Японії ці показники рівні відповідно 13,2%, 53,1%, 37,1% (Е. Баранова. Сучасна міжнародна торгівля. - МЭ й МО, 1998. - №6. - С.74.).
3.  Зріс вплив циклічних економічних криз на динаміку міжнародної торгівлі. Так, світова економічна криза 1980-1982 р. у зовнішньоторговельній сфері виявився в абсолютному зниженні звороту міжнародної торгівлі, а спад виробництва у світовому господарстві в період чергової кризи 1991-1993 р. спричинив зниження темпів росту міжнародної торгівлі в 1991-1992 р.  й абсолютне падіння світового експорту й імпорту в 1993р. у поточних цінах.
Таблиця 3.1 – Динаміка світового промислового виробництва й світової торгівлі в 90-х рр. (щорічні зміни), %       1990  1991  1992  1993  1994  1995

Світове промислове виробництво       2,6     1,5     2,4     2,4     3,7     3,5

Обсяг світової торгівлі      4,8     4,0     6,0     4,0     9,2     8,8
Поновлення росту світової економіки виразилося в розширенні світового товарообігу в 1994-1995р.
4.    Ріст експортної квоти економіки (нагадаємо, що експортна квота - це відношення експорту товарів і послуг до ВВП країни). Це порозумівається тим, що на експорт останнім часом надходить зростаюча частка продукції, зробленої в рамках національних господарств. Якщо в 1978-1987р. на експорт направлялося 13,% вартості всієї зробленої у світі промислової продукції, в 1990 - 15,2%, в 1995р. - 17%, то в 1999р. експортна квота склала 20%. Однак у деяких країн вона ще вище: у Німеччині- 23%, Великобританії - 28,3%, у Нідерландах - 53%, а в Бельгії навіть 72,6% від ВВП. Для останніх країн закордонні ринки збуту грають більше важливу роль у реалізації виробничих товарів і послуг, чим національні.
Особливо варто сказати про ріст експортної квоти окремих галузей промисловості. Якщо вона вище, ніж по економіці в цілому, легко виявити напрямок спеціалізації країни в міжнародній торгівлі. Наприклад, про міжнародну спеціалізацію Німеччини можна судити по тому, що експортна квота в її електротехнічній і хімічній промисловості, загального машинобудування й автомобілебудування вище, ніж  у середньому по національній продукції.
5    Наступна  особливість пов'язана із глибокими зрушеннями, що відбулися в 90-х рр. у географічній структурі міжнародної торгівлі:

а) перевага промислово розвинених країн як в експорті (б. 67,9% - в 1995р.), так й в імпорті (66,6% - в 1995р.) товарів. При цьому провідна роль належить трьом центрам світового господарства - США, країнам ЄС й Японії,  на які доводиться близько 60% світового експорту й імпорту;

б) збільшення в 90-і роки ХХ ст. питомої ваги країн, що розвиваються, у світовій торгівлі. Однак тенденції цього росту не поширюються однаково на всі регіони країн, що розвиваються. Знижується питома вага у світовій торгівлі країн Близького Сходу, Африки (крім ПАР), нестабільно зовнішньоторговельного положення країн Латинської Америки, де тільки Мексика й Бразилія за структурою експорту наближаються до параметрів нових індустріальних країн. Зате мають тенденцію до підвищення питомої ваги у світовій торгівлі країни Азії, насамперед Нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Сянган - колишній Гон-Конг й ін.), Китай.

в) більше швидкий ріст  торгівлі між країнами, що розвиваються, чим між промислово розвиненими державами.
Таблиця 3.2 – Питома вага окремих груп держав у світовому експорті й імпорті в 90-х рр., %Групи країн    Експорт     Імпорт

1992        1995  1992  1995

Промислово розвинені      71,1   67,9   70,5   66,6

Країни з перехідною економікою        3,1     3,9     2,6     3,6

 країни, Що     Розвиваються, 25,        8 28,  2 26,  9 29,8

В тім числі:

Африки 2,3     2,6     2,2     2,4

Східної й Південної Азії    15,7   18,3   17,0   20,3

Близького Сходу      4,3     3,5     3,6     2,8

Латинської Америки         3,5     3,8     4,1     4,3
*Джерело :International Financial Statistics. - 1997. - №3. P.74-79.
    Нерівномірність розвитку зовнішньої торгівлі окремих держав, що проявляється під впливом нерівномірності економічного розвитку країн миру.
    У післявоєнний період відбулося значне ослаблення позицій США, Англії, Франції, у той час як питома вага у світовій торгівлі Німеччини, Японії й Італії різко зріс.
   Однак в 90-х роках ХХ ст. зовнішньоторговельні позиції США стабілізувалися: вони знову посіли перше місце по загальному обсязі експорту товарів (в 1995р. на частку США доводилося 15%, Німеччини - 9%, Японії - 6,5%, Англії - 5,1% і т.д.). (*Джерело той же).
Новим явищем у середині 90-х ХХ ст. стало ослаблення зовнішньоторговельних позицій Японії, причиною чого з'явився тривалий спад у японській економіці, кризи на фондовому ринку, політична нестабільність, нестійкість валютного курсу ієни. Особливо ослабнули позиції Японії в експорті хімічних товарів і продукції електромашинобудування.
                                              Висновок
          Розвиток й ускладнення міжнародної  торгівлі  знайшло  відбиття  в

еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили  цього  процесу.  У  сучасних

умовах розходження в міжнародній спеціалізації можна проаналізувати  лише

на основі  сукупності  всіх  ключових  моделей  міжнародного  поділу

праці.

          Якщо розглядати світову торгівлю в плані тенденцій її розвитку,

те в наявності  з  одного  боку -  явне  посилення  міжнародної  інтеграції,

поступове  стирання  границь  і   створення   різних   міждержавних

торговельних блоків, з іншого боку -  поглиблення  міжнародного  поділу

праці, градація країн на промислово розвинені й відсталі.

          Не можна не помітити всі зростаючу роль сучасних засобів зв'язку

у  процесі  обміну  інформації  й  висновку  самих  угод.  Тенденції  до

знеособлюванню  й   стандартизації   товарів   дозволяють   прискорювати   процес

висновку угод і зворот капіталів.

          В історичному плані не можна не  відзначити  ріст  впливу  азіатських

країн на процеси світової торгівлі,  цілком  імовірно  в  новому  тисячоріччі

цей  регіон  займе  провідні  ролі  у  світовому  процесі   виробництва   й

реалізації товарів.
                             Список використаної літератури:
1. Авдокушин Е.Ф. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник.

М.: Маркетинг, 1997.
2. Борисов С. На сировину надії мало // Економіка й життя. 1997
   

3. Булатова А.С. Економіка. Підручник за курсом «Економічна теорія». М.: БЕК, 1997.
4.Міжнародна торгівля: фінансові операції, страхування й інші
    послуги. М., 1994.
5. Піскунова Ю.В.  Як робити бізнес у Європі: Вступить. -слово.

      М.: Прогрес, 1992 .
6.Теорія міжнародних відносин.Навчальний посібник.М.:Гардарики,2004.