Херсонський факультет
Запорізького юридичного інституту МВС України
Кафедра гуманітарних та соціально-економічних дисциплін
М.С. Хрущов
РЕФЕРАТ З ПОЛІТОЛОГІЇ

Виконав	курсант 22 взводу Попроцький В.А.
Керівник	доцент кафедри, доктор історичних наук, майор міліції Водотика Сергій Григорович

ХЕРСОН

ЗМІСТ
  \t "Заголовок 2;1" Вступ                                                                                                                       3
1. Життєвий шлях М. Хрущова                                                                          5
2. Прихід до влади країни нового керівника                                                    6
3. Внутрішня та зовнішня політика М. Хрущова                                            9
4. Припинення повноважень М. Хрущова                                                      13
Висновки                                                                                                               15
Список використаної літератури                                                                      17

Вступ

Час Хрущова – один з найбільш значних і непростих періодів нашої історії. Значний – тому що перегукується з перебудовою, що йде зараз у стані, з нинішнім процесом демократизації. Непростих – тому що стосується десятиліття, що спочатку називалося “славним”, а потім засуджено як час “волюнтаризму” і “суб'єктивізму”. Але ж саме тоді відбулися XX і XXII з'їзди партії, що відбили гострі політичні баталії і визначили новий політичний курс країни.
Більш ніж 30-ти літнє правління И.В. Сталіна – це ціла епоха в житті Радянського Союзу. Після тяжкої війни, після довгих років сталінської диктатури країна чекала змін. Пройшло зовсім небагато часу, як Радянський Союз розгромив гітлерівську Німеччину, врятував світ від тотального поневолення, врятував свій суверенітет і територіальну цілісність. Однак післяпереможна ейфорія й ентузіазм проходили. Люди гостро мали потребу в житлі, продуктах харчування, товарах широкого ужитку Врожайність зернових була низка. Промисловість вимагала технічного переозброєння. І чим далі в минуле відходив ентузіазм перемоги, тим більш рельєфно проступали прості, буденні, що стосуються, всіх проблеми. Відновлення зруйнованого війною народного господарства відбувалося в умовах найжорстокішого тиску з боку капіталістичного оточення, що хоч якось виправдує труднощі життя. Радянська людина зуміла за історично короткий термін перетворити відсталу Росію в могутню індустріальну державу. Однак за всіма успіхами крилися і страшні злочини авторитарного сталінського керівництва, що коштували багатьох мільйонів безневинних жертв. Країна нагадувала стиснуту пружину. Стримувався розвиток культури. Зріла розв'язка. Потрібна була людину, що після смерті Сталіна могла розв'язати тугий вузол проблем і повести країну до прогресу. І така людина була – Микита Сергійович Хрущов. Саме йому історією було визначено стояти на чолі Радянського Союзу протягом цілого десятиліття, десятиліття незвичайного, названого у світі “десятиліттям відлиги”.
Довго, дуже довго про ці бурхливі роки не прийнято було говорити. Доля самого Хрущова, та й цілого ряду найважливіших подій періоду, донедавна була не відома, багато чого прояснилося завдяки гласності і демократії. Майже 20 років лежало табу на імені М.С. Хрущова.
Головна мета цієї роботи – спробувати на основі нового фактичного матеріалу розібратися у важливому історичному періоді, у його плюсах і мінусах, тим більше, що події тих днів багато в чому нагадують реалії наших часів.
Завдання мого реферату полягає у розкритті сенсу та змісту поставлених питань, навчитися користуватися літературою, робити пошук монографій, складати бібліографію, приводити цитати, застосовувати історичні джерела, поєднуючи це з власними думками з приводу досліджуваної тематики.
Практичне значення реферату полягає у поглибленні моїх знань з політології та історії, зокрема про епоху М.С. Хрущова, практичному придбанні умінь і навичок самостійної робити з літературою та джерелами, що є досить важливим для подальшого навчання і вдосконалення своїх розумових здібностей.
Методами пізнання  є способи дослідження, які дозволяють встановити істинні знання про предмет реферату.
Спосіб дослідження - це поняття, яке вказує на інструмент пізнання предмету реферату. Методологія пізнання застосовує:
а) логічні прийоми людського мислення (дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз та синтез, порівняння, узагальнення, аналогію і т. ін.);
б) принципи теоретичного засвоєння фактичного матеріалу (історизму, єдності історичного та логічного та ін.);
в) загальнонаукові (формально-логічний, системний, структурно-функціональний, соціологічний, конкретно-історичний, статистичний та ін.)

1. Життєвий шлях М. Хрущова

Народився в 1894р. у селі Калиновка Курської губернії, рано почав трудове життя. З 12 років уже працював на заводах і шахтах Донбасу. Про свою робочу молодість і слюсарне ремесло він часто і, здається, не без задоволення згадував. У 1918 р. Хрущова приймають у партію більшовиків. Він бере участь у громадянській війні, а після її закінчення знаходиться на господарській і партійній роботі. Був делегатом від України на XIV і XV з'їздах ВКП (б). У 1929р. почав учитися в Промисловій академії в Москві, де був обраний секретарем парткому. Із січня 1931 р. – секретар Бауманського, а потім Краснопресненського райкомів партії, у 1932 – 1934 р. працював спочатку другим, потім першим секретарем МГК і другим секретарем МК ВКП (б). На XVII з'їзді ВКП(б), у 1934 р., Хрущова обирають членом ЦК, а з 1935 р. він очолює Московські міську й обласну партійні організації. У 1938р. стає першим секретарем ЦК КП(б) України і кандидатом у члени Політбюро, а ще через рік – членом Політбюро ЦК ВКП(б).
В роки Великої Вітчизняної війни Хрущов був членом військових рад Південно – Західного напрямку, Південно – Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького і 1 – го Українського фронтів. Скінчив війну в званні генерал – лейтенанта. З 1944 по 1947р. працював Головою Ради Міністрів (СНК) Української РСР, потім знову обраний першим секретарем ЦК КП (б) У.
З грудня 1949 р. він – знову перший секретар Московського обласного і секретар Центрального комітетів партії. У березні 1953р., після смерті Сталіна, цілком зосереджується на роботі в ЦК, а у вересні 1953р. обирається Першим секретарем ЦК. З 1958р. – Голова Ради міністрів СРСР. На цих посадах знаходився до 14 жовтня 1964р. Жовтневий (1964р.) Пленум ЦК звільнив М.С. Хрущова від партійних і державних посад “за станом здоров'я”. Персональний пенсіонер союзного значення. Умер 11 вересня 1971 року.[1]

2. Прихід до влади країни нового керівника

Криза сталінського уряду почався ще до того, як помер И.В. Сталін; він збігся з кульмінацією “холодної війни”.
Усе більш ускладнювалися економічні проблеми. П'ятилітній план 1951- 1955 років був представлений країні з запізненням майже на 2 роки. Глибокий занепад села викликав у народу побоювання нового голоду. Ізоляція від всіх інших країн світу і манія таємності заморожували науковий і технологічний прогрес.
XIX з'їзд партії був останнім прижиттєвим з'їздом И.В.Сталіна. Тут він намічав обговорити програму переходу до комунізму. На з'їзді партія більшовиків була перейменована в Комуністичну партію Радянського Союзу; підтверджена наявність великої кризи. Але сам факт, що з'їзд відбувся майже через 13 років після XVIII з'їзду ВКП (б), говорить багато про що. На з'їзді багато уваги було приділено питанням зміцнення дисципліни в партії. Сталін обрушився на своїх найближчих сподвижників Молотова і Мікояна. Зріла чергова, третя після 1928 і 1937 років хвиля чищення партії, хвиля розправ.[2]
Намірам Сталіна не призначено було збутися. 5 березня 1953 р. він помер. Після смерті И.В. Сталіна на чолі КПРС стала президія ЦК, у котру увійшли найближчі соратники вождя: Маленков, Берія, Молотов, Ворошилов, Хрущов, Булганін, Каганович, Мікоян, Сабурів, Первухін. Маленков став Головою Ради Міністрів, а його заступниками були призначені Берія, Молотов, Булганін і Каганович. Головою Президії Верховної Ради СРСР став Ворошилов. Берія одержав посаду міністра внутрішніх справ, Молотов повернувся до керівництва Міністерством закордонних справ, а Булганін залишився міністром оборони. Його заступником були призначені видатні Маршали Радянського Союзу Жуків і Василевський. Це було важливо, тому що цих людей шанував і поважав весь радянський народ і його Збройні Сили. Остання обставина була надзвичайна важливою в сформованій ситуації нестабільності. М.С. Хрущов пішов з посади глави партійної організації Москви й очолив новий Секретаріат ЦК партії.
Таким чином, здавалося три чоловіки прийшли до керівництва країною: Маленков, Берія і Молотов. Берія прагнув одержати популярність. Однак через три місяці він був сам обвинувачений у змові з метою установлення своєї особистої влади. Жорстокий і цинічний, він був оточений загальною ненавистю. Головним його прагненням було: поставити МВС над партією й урядом. Для зміни положення не було іншого шляху, крім рішучої боротьби з Берією і його апаратом.
Небезпечну роботу зі скинення Берія очолив М.С. Хрущов. У грудні 1953 року було повідомлено про судовий процес над Берією і його розстрілі.
У вересні 1953 року відбувся Пленум ЦК, на якому виступив М.С. Хрущов з доповіддю про стан сільського господарства. Це був глибока, але різка доповідь, у якій, крім вичерпного аналізу справ у селі, було відзначено, що 1928 рік був найкращим у всієї росіянки і радянської історії. Саме на цьому Пленумі Хрущов був обраний Першим секретарем ЦК КПРС, положення якого порівнювалося з положенням Генерального секретаря в роки правління Сталіна.
Найважливішою політичною подією розглянутого періоду правління Хрущова був XX з'їзд КПРС, що проходив з 14 по 25 лютого 1956 р. і був першим після смерті Сталіна.
У першій частині звітної доповіді Хрущов вперше оголосив про світову соціалістичну систему. Друга частина доповіді була присвячена розпаду колоніальної системи, обґрунтуванню “загальної кризи капіталізму”. Головним висновком зробленим у доповіді, був висновок про те, що альтернативою можливій ядерній війні може бути мирне співіснування держав з різним суспільним ладом. Відзначалося, що війни не є фатально неминучими, але у світі існують сили, здатні порушити цю неминучість. Уперше був запропонований реальний вихід з тупика ядерної конфронтації. СРСР знову виявила здатність до лідерства в ідейній сфері. Ім'я Сталіна в доповіді була названо лише двічі, коли мова заходила про його смерть. Критика культу була прозорої, але ім'я Сталіна в ній не називалося. Найбільше різко з критикою культу особистості виступив Мікоян. Однак його ніхто не підтримав. Обговорювалася доповідь Булганіна про новий п'ятилітній план. З'їзд підходив до кінцю, однак, зненацька для всіх делегатів, було оголошено, що з'їзд продовжується ще на один день. 25 жовтня на секретному засіданні Хрущов виступив з доповіддю “Про культ особистості і його наслідків”. Хрущов сам зважився на цей крок. Головною причиною цього було те, що в партії утворилися дві фракції і їхнє зіткнення могло б привести до повторення репресій сталінського років. “Не можна було допустити їхнього повторення” – пояснював згодом це сам Хрущов. Самим рішучим образом цій доповіді противилися Ворошилов, Молотов і Каганович.[3]
Основу “секретної доповіді” складали результати розслідування репресій. Хрущов детально проаналізував методи, за допомогою яких Сталін сконцентрував у своїх руках усю владу і підтримував у країні культ самого себе. З'їзд був уражений почутим. Після доповіді була прийнята коротка резолюція, у якій доручалося знову обраному ЦК ужити заходів по “подоланню культу особистості і ліквідації його наслідків у всіх областях”. XX з'їзд змінив усю політичну атмосферу в країні. Відбувся остаточний розкол в урядовій коаліції. Незважаючи на опір сталінців, “секретна доповідь” була зачитана на відкритих зборах на підприємствах, в установах і у Вузах. Сама брошура з доповіддю випущена не була, але матеріали потрапили в спецслужби США і були опубліковані. Вони потрясли увесь світ. Звалили старі догми і старі міфи. Люди побачили реалії тоталітаризму. Серйозні інциденти відбулися в Грузії й у Прибалтиці Польщі й Угорщині. Стали відновлюватися автономні державні утворення, звільнялися незаконно засуджені, їм поверталися загублені права. З 1956 року спеціальні комісії з перегляду справ вирішували справи і звільняли реабілітованих на місці. Результатом їхньої діяльності стало повернення декількох мільйонів чоловік. Скасовувалися найбільш волаючі норми в карному законодавстві сталінської епохи; було скасоване поняття “ворог народу”; з 14 до 16 років підвищений вік настання кримінальної відповідальності; заборонено прибігати до погроз і насильства при одержанні визнання; за деяким виключенням, судові засідання стали відкритими і т.д. Лютий 1957 року приніс так само реабілітацію народам депортованим у 1944-1945 роках. У рідні місця було дозволено повернутися чеченцям, інгушам, балкарцям, карачаевцам і калмикам, однак нічого не було зроблено для поволзьких німців і кримських татар, тому що території, що їх змусили залишити, були заселені росіянами й українцями. Хрущова підтримала частина інтелігенції, іншу ж частину інтелігенції з'їзд розчарував саме у відношенні творчих перспектив, що відкриваються перед нею. Згідно Хрущову, історія, література й інші види мистецтва повинні були відображати роль Леніна, а також роздувати досягнення комуністичної партії і радянського народу. Директиви були чіткими: інтелігенція повинна була пристосовуватися до “нового ідеологічного курсу”. У печатці розгорнулася бурхлива полеміка з питань історії і соціології. Однак представники опозиції незабаром заборонили ці дискусії. Незабаром з'явився “самвидав”. У Президії ЦК оформилися дві протиборчі групи: Хрущов і Мікоян, з одного боку, Молотов, Ворошилов, Каганович і Маленков – з інший, а між ними група коливних. Положення Хрущова, як глави Секретаріату ЦК партії восени 1956 року, виявилося під погрозою. Його врятував успіх аграрної політики. Це відбулося завдяки освоєнню цілинних земель, у зв'язку з чим, помітно покращилося продовольче постачання міст, завдяки XX з'їзду, численним поїздкам по країні і величезному авторитеті, а так само страху людей про можливість повернення до репресій у випадку приходу до влади опозиції. Уже на першому засіданні Пленуму ЦК Хрущов зміг почати настання на опозицію. Було прийняте рішення зняти Молотова, Маленкова, Кагановича з усіх посад. Вони не були репресовані. Молотов одержав посаду посла в Монголії, Маленков і Каганович – посади директорів окремих підприємств (перший – у Казахстану, другий – на Уралі). Усі вони залишилися членами партії, що неможливо було собі представити произойди все це при Сталіні. Одержали підвищення і стали членами і кандидатами в члени Президії ЦК ті, хто був на боці Хрущова: Аристов, Бєляєв, Брежнєв, Козлов, Ігнатов, Жуков.
Хрущов завоював необмежену владу в партії і державі. Відкривалася гарна перспектива поглибити демократизаційні процеси в суспільстві, викрити залишки сталінізму. Однак цього не відбулося, що в остаточному підсумку відбилося на долі самого Хрущова. 

3. Внутрішня та зовнішня політика М. Хрущова

Великий вплив на міжнародні відносини зробила “холодна війна”. Після закінчення Другої світової війни довіра друг до друга союзників по антигітлерівській коаліції стало невблаганно танути. Ріст впливу Радянського Союзу в Східній Європі й утворення там урядів на чолі з комуністами, перемога китайської революції в Півдня – Східної Азії привели до нового розміщення сил на світовій арені, до поступової конфронтації між учорашніми союзниками. Самим гострим зіткненням двох сил на початку 50-х років став корейський конфлікт. Він показав, як легко “холодна війна може перерости в збройне зіткнення. Нове керівництво нашої країни, на чолі з Хрущовим, почало ряд поїздок за рубіж з метою встановлення особистих контактів з лідерами дружніх країн. Обновляючи контакти з закордонними країнами, Радянський уряд постійно пропонувало розширювати торгові відносини. Це вітали країни Західної Європи, що почали зазнавати збитків від тривалого ембарго оголошеного США.[4]
Важливою віхою в зміцненні відносин між соціалістичними країнами було створення Організації Варшавського Договору. Союзу – що проголосив своєю метою проведення оборонної політики. Був укладений договір про колективну безпеку в Європі за участю США. Нові відносини з зовнішнім світом не могли обмежуватися тільки економікою і технікою, установлювалися контакти і почався обмін делегаціями з парламентами інших країн. Швидко росло число журналістів акредитованих у Москві. Наша печатка початку писати не тільки про те, що поганого відбулося в інших країнах, але і про тім корисному, що можна там знайти.

 Важливою подією 1955 року з'явилося примирення СРСР із Південнославією. Радянське керівництво прийшло до висновку, що Південнославський режим не став “реставрованим капіталізмом”, а що Південнославія випливає до соціалізму другим шляхом. Велика заслуга у відновленні відносин з цією країною належала Хрущову, що прибув у Белград з візитом і підписав угоду про взаємну повагу і невтручання у внутрішні справи ні по яких мотивах. Це було перше визнання різноманіття шляхів до соціалізму, проголошеного на XX з'їзді КПРС.
Під час “угорських” подій 1956 року усередині соціалістичної системи обрисувалися три полюси: Москва, Пекін, Белград. Південнослави були супротивниками втручання в справи угорців. Китайці – навпаки, вважали, що треба рішуче втрутитися і “навести порядок”. Позиція СРСР і Китаю зблизилася. Снову почалася критика Південнославського керівництва, знову виникла кризова ситуація.
Основною метою радянської дипломатії була стабілізація ситуації в Європі шляхом узаконювання положення, що склалося після війни. Однак США і їхні союзники виступили проти визнання двох Германій. Це спричиняло і невизнання блоком НАТО нових земель, що належать Польщі після закінчення війни, між ріками Одер і Нейсе. Іншою проблемою переговорів зі США, було роззброювання.
Важливим аспектом дипломатії Радянського Союзу була антиколоніальна тема. Кінець 50-х років ознаменувався різким посиленням боротьби колоній проти монополій. Були змушені піти з Африки Англія і Франція.
У 1955р. населення СРСР досягло передвоєнного рівня. У 1959р. чисельність міського населення зрівняла з чисельністю сільського, а в 1969 році перевищило його. В другій половині 50-х років СРСР виконала задачі індустріалізації, однак, сільське господарство давало тільки 16% національного продукту, у той час як промисловість – 62% і будівництва – 10%.
У 1959 році на XXV з'їзді КПРС Хрущов видумав саму авантюрну зі своїх ідей: наздогнати і перегнати США як у підвищенні промислового виробництва, так і сільськогосподарського на душу населення до 1970р.
Війна позбавила даху мільйони родин, люди жили в землянках, у бараках, у коммуналках. Одержати вибільну упоряджену квартиру для багатьох було майже не сбиточной мрією. Темпи ведення житлового будівництва в першій половині 60-х років наша країна не знала ні до, ні після цього періоду. У результаті вжитих заходів з 1956 по 1963 роки в СРСР було побудовано більше житла, чим за попередні 40 років.
У 1957 – 1958 роках Хрущовим було проведено 3 реформи. Вони стосувалися промисловості, сільського господарства і системи утворення. Хрущов прагнув до децентралізації керування промисловістю, тому що ставало усе сутужніше керувати підприємствами, що знаходяться на периферії. Було вирішено, що промислові підприємства повинні керуватися не міністерствами, а місцевими органами – совнархозами. М.С. Хрущов сподівався в такий спосіб раціонально використовувати сировинні ресурси, усунути ізольованість і відомчі бар'єри. У дійсності ж совнархози стали просто багатогалузевими міністерствами і зі своїми задачами не справилися. Реформа звелася до бюрократичної реорганізації.
Набагато значніше на структуру виробництва вплинули перетворення в сільському господарстві. М.С. Хрущов, всупереч опору, змінив критерії планування в сільському господарстві. Тепер колгосп одержував тільки обов'язкові завдання по заготівлях замість твердої регламентації діяльності. Він уперше міг вирішувати сам, як використовувати власні ресурси й організувати виробництво. Відбулося скорочення числа колгоспів і ріст числа радгоспів. Характерною рисою було укрупнення господарств за рахунок не перспективних сіл. Цими рамками й обмежилася нова реформа М.С. Хрущова. Поспішність у здійсненні реформи не дала бажаних результатів.[5]
Третя реформа Хрущова торкнулася системи освіти. В основі реформи лежали два заходи. Хрущов ліквідував систему “трудових резервів”, тобто мережа воєнізованих училищ, що існували за державний рахунок. Їх замінили звичайними професійними училищами, у которі можна було вступати після 7-го класу. Середня школа одержала “політехнічний” профіль, що припускав сполучення утворення з трудовою діяльністю, для того, щоб учень одержав представлення про одній чи декількох професіях. Однак недолік засобів не дозволив обладнати школи сучасним устаткуванням, а підприємства не могли повноцінно нести педагогічне навантаження.
У промисловості 1958/59 – 1964/65 років були відзначені: значним збільшенням капіталовкладень і швидким ростом кредитів, що превишали можливості державного бюджету; різким і неконтрольованим ростом промисловості, що робить засобу виробництва; n непередбаченим масовим припливом низько кваліфікованої робочої сили із сільської місцевості, що усилили плинність кадрів, що так і не удалося перебороти прийнятим у 1960 році законом проти “літунів”; відчутним зниженням темпів економічного росту; збільшенням дефіциту, зв'язаним зі зниженням інтенсивності розвитку промисловості засобів споживання.
Будучи з візитом у США в 1957р. Хрущов побував на полях в американського фермера, що вирощує гібридну кукурудзу. Хрущов був буквально осліплений нею. Він прийшов до висновку, що підняти “м'ясну цілину” можна лише вирішивши проблему кормопроизводства, а та у свою чергу спирається в структуру посівних площ. 22 травня 1957 року на зборах представників колгоспників Хрущов кинув знаменитим гасло, що стало: “Наздогнати і перегнати Америку!”. Мова в даному випадку йшла про змагання з цією країною в двох конкретних областях: у виробництві м'яса і молочних продуктів. Замість травопілля вирішено було перейти до широких і повсюдних посівів кукурудзи, що “і зерно дає і зелену масу на силос”. Там же, де кукурудза не росте, “рішуче змінювати керівників, которие самі засохли і кукурудзу сушать”. Хрущов з великою запопадливістю став упроваджувати кукурудзу в радянське сільське господарство. Її просували аж до Архангельської області. Це було наругою не тільки над віковим досвідом і традиціями ведення селянського сільського господарства, але і над здоровим глуздом.
Експерименти з кукурудзою й освоєнням нових земель привели до падіння середньої врожайності і подорожчанням виробленого на цих територіях зерна. Крім того, практично цілком припинився розвиток традиційних зернопроизводящих регіонів.
Сільське господарство виявилося на грані кризи. Символом науково-технічного прогресу СРСР став штурм космосу. Перші космічні успіхи з'явилися результатом діяльності блискучої групи вчених, очолюваних академіком Коралевим. Він і запропонував випередити американців у запуску супутника. Хрущов гаряче підтримав його. У жовтні 1957р. був запущений перший штучний супутник Землі. Почалася космічна ера. Потім космічні ракети понесли в космос тварин, облетіли Луну. Перші тимчасові невдачі аналогічних експериментів у США підсилили враження переваги радянської науки. А в квітні 1961р. у космос ступнула людина, перша людина планети, радянський юрію-людин-юрій Гагарін. Радянський Союз відтепер володів не тільки ядерною зброєю, але і міжконтинентальними ракетами, здатними доставити його в задану крапку світу. З цього моменту США втратили невразливість через океан. Якщо раніш у світі існувала одна наддержава, то тепер з'явилася друга, більш слабка, але имеющая достатню вагу для визначення усієї світової політики. На американців, що недооцінив можливості свого “супротивника”, це зробило шокове враження. З Радянським Союзом США відтепер довелося вважатися і вважатися серйозно. Однак. Скорення космосу зажадало колосальних засобів. За ціною не стояли. У цьому був не тільки науковий, але і військовий інтерес. Вірили, що недалеко час, коли радянські космонавти як привітні хазяїни будуть зустрічати в далекому космосі посланців інших країн, у тому числі і США. Здавалося, Радянський Союз надовго і міцно став лідером науково-технічного прогресу людства .

4. Припинення повноважень М. Хрущова

Найважливішою внутрішньополітичною подією періоду, що обдивляється, був і XXII з'їзд КПРС. Він став одночасно і тріумфом усієї політики, зв'язаної з ім'ям Хрущова, і початком його кінця.
На з'їзді Хрущов почав нове настання на Сталіна, що знову придбало особистий характер. Після з'їзду стало можливим публікувати в печатці трагічні сторінки сталінського правління, назвати імена жертв репресій. У діяльності Хрущова почалася друга хвиля реформ. Насамперед, він змусив партію ще більше зосередиться на економічній роботі. У березні 1962 року він провів реорганізацію всього керівного апарата сільського господарства. Це була прелюдія до самої незвичайної хрущовської реформи. Відповідно до проекту реформи, уся партія зверху до низу змінювала територіальну структуру на виробничу. Ніколи колись з'їзди не збирали такого числа делегатів: у 1956р. – їхній було 1430, а в 1961-м – 4800, хоча чисельний склад партії збільшився лише на 28 %.
Дуже важливим новим пунктом, включеним на цьому з'їзді в Статут КПРС, був пункт, відповідно до якого ніхто не міг займати виборну посаду більш трьох термінів підряд, а склад керівних органів повинний обновлятися щонайменше на одну третину. Однак, не допускаючи виключень для первинних і регіональних організацій, ці правила передбачали виключення для ЦК і Президії. Обновляючи керівний склад на низах, Хрущов прагнув залучити якнайбільше громадян до участі в роботі органів влади.
Після з'їзду Хрущов спробував обійти опір консерваторів за допомогою інтелігенції. Восени 1962 року, борючи за зм'якшення цензури, він домігся дозволи на публікацію епохального добутку “ один день з життя Івана Денисовича”, написаного тоді ще невідомим письменником – Солженициним. Повість була присвячена подіям происходившим у сталінських таборах. Поема Евтушенко з зухвалим назвою “Сталінські спадкоємці” була надрукована 21 жовтня в “Правді”. Підтримка цих публікацій залишилася одиничним актом.
Положення Хрущова стало особливо складним після розриву радянсько-китайських відносин. Вони настільки загострилися, що виливалися часом у прикордонні конфлікти. Цей розрив згубно відбився і на міжнародному комуністичному русі. Розбіжності були викликані розходженнями в оцінці рішень XX з'їзду КПРС. Китай негативно поставився до оцінки діяльності Сталіна.
Хрущовські починання усе більше і більше ставали судорожними спробами утекти від дійсності в дозвільній надії домогтися консенсусу або усередині партії, або поза нею.
У 1964 році завершилася політична діяльність М.С. Хрущова, що очолював протягом десяти років Радянський Союз. Його десятиліття реформ було дуже важким часом. Космос і цілина, кукурудза і “хрущовки”, ядерна енергія і дисиденство, прикордонні конфлікти з Китаєм і гоніння на художників-абстракціоністів, усе це відбулося за це десятиліття. І все-таки в жовтні 1964 року Хрущов був звільнений від усіх займаних посад і відправлений на пенсію в повній ізоляції. Хоча це і здивувало увесь світ, його падіння було лише фіналом тривалого процесу. Хрущов так і не оправився від поразки кінця 1962 – першої половини 1963 років: карибська криза, невдачі в сільському господарстві, ідеологічне протистояння і конфлікт з Китаєм. Формально, у цей період, усі його дії сприймалися з належною шанобливістю, але мовчачи і завзято саботувалися як у центрі, так і на периферії. Популярність Хрущова у всіх шарах суспільства різко упала. Президія ЦК зібралася в його відсутність на розширене засідання 12 жовтня, що б вирішити питання про його зсув. Відставка Хрущова була результатом змови за всіма правилами. Хрущов відпочивав на Чорноморському узбережжі, у той час, як у Москві готувалося його усунення. Хрущова викликали в Москву 13 жовтня, коли основні резолюції були вже прийняті. Його доставили в Москву на військовому літаку, привезли прямо в зал, де ще засідала президія ЦК, і повідомили йому про погоджене рішення звільнити його від основних посад. Обвинувачення, що пред'явили Хрущову, стосувалися внутрішньої і зовнішньої політики, а так само його стилю керівництва, що вважали занадто авторитарним. Основним автором нападок був Суслов. Як і в 1957 році, у перший момент, мали намір залишити його в складі ЦК на другорядних посадах, однак відмовлення Хрущова підкоритися вироку змусило Президію підписати заявку про його відставку. 14 жовтня в Москві був скликаний пленум ЦК КПРС, що заслухав доповідь Суслова. Обговорення практично не було і засідання тривало лише кілька годин. Обидві посади, сполучені Хрущовим з 1958 р. (Перший секретар ЦК КПРС і Голова Ради Міністрів), були розділені і було прийняте рішення, що їх не повинна більше займати одна людина. Посада Першого секретаря ЦК КПРС була віддана Брежнєву, а посада Голови Ради Міністрів СРСР – Косигіну. Ця новина стала відома 16 жовтня 1964 року. В офіційному повідомленні говорилося про відставку через похилий вік і погіршенні стану здоров'я. Зняття Хрущова з великою радістю зустріли китайські керівники. Вони спробували налагодити контакти з новим керівництвом, однак це їм не удалося. Листопадовий Пленум ЦК КПРС 1964 року першою справою ліквідував хрущовську реформу, що розділяла партію на аграрну і промислову частини. Були ліквідовані й іншої реформи М.С. Хрущова. Совнархози знову були замінені міністерствами. Поступово були ліквідовані зачатки політичного плюралізму.

Висновки

Десятиліття Хрущова не було спокійним періодом. Воно знало кризи, труднощів, внутрішні і зовнішні ускладнення. Здійснювався складний перехід від сталінського правління, періоду безперервного-надзвичайного, до нормального життя. Хрущов залишив спадкоємцям довгий список не вирішених проблем. Однак навряд чи можна покладати тільки на нього усю відповідальність за те, що вони не були вирішені. Перехід від авторитарної системи був здійснений не ціною нових розколів і нових жертв, а шляхом відновлення подавленою диктатурою енергії країни.
Успіхи окриляли Хрущова. Він висував безліч ідей, що, не знайшовши матеріальної підтримки, так і залишилися на папері.
Дуже важливо зрозуміти те, що в першій фазі свого правління Хрущов був виразником керівного шару радянського суспільства, що не бажали більше працювати в умовах страху і “чищень” партії, тому його підтримували. В другий період свого керівництва Хрущов не побажав зупинятися на досягнутому і пішов далі. Він задумав корінні реформи, що привели його до конфлікту з верхівкою партії, що противилася цьому. Він пішов проти офіційної ідеології й ортодоксальні структури в партії відчули в хрущовських реформах погрозу структурі держави. Це і послужило головною причиною зсуву Хрущова і поступовим поверненням до сталінських норм життя.
Головною заслугою Хрущова було те, що він із усієї властивої йому кипучої енергії зруйнував авторитарну систему керування, що склалася в країні за тридцятирічне правління Сталіна. Це Хрущов почав демократизацію суспільства, залучаючи до керування країною широкі шари населення. При ньому була багато в чому вирішена сама гостра проблема – житлова. Почався підйом сільського господарства, зробила могутній прорив промисловість. Десятиліття Хрущова по праву називають десятиліттям “відлиги”. Це справедливо не тільки для зовнішньополітичної діяльності Радянського Союзу, але і для внутрішнього життя країни. Було прагнення переконати співгромадян жити по принципах Морального Кодексу будівельника комунізму. Інтенсивно розвивалася культура. З'явилися нові блискучі письменники, скульптори, поети, музиканти. За роки правління Хрущова космос став “радянським”. Перший супутник землі – наша, перша людина в космосі – наш. І важливо, що в цей час був досягнутий ядерний паритет між СРСР і США, що дозволило визнати силу Радянського Союзу і вважатися з його думкою при рішенні найважливіших світових проблем.
У цілому, заслуги М.С.Хрущова можна було б перелічувати довго. Тут названі тільки найважливіші. Однак характеристика хрущовського десятиліття була б незавершеної, якби не був проведений аналіз прорахунків, допущених особисто М.С.Хрущовим.
Значна частина прорахунків була обумовлена його оточенням і рисами його характеру. Керування справами Хрущову приходилося вести в умовах складної як зовнішньополітичної, так і внутрішньої обстановки в країні. Дуже сильне було сталінське угруповання. Висуваючи найчастіше важливі рішення, не з огляду на розміщення сил, не підготувавши базу, Хрущов часто терпів поразки. Це створювало враження “ривків” і аж ніяк не створювало йому авторитет. Причиною тому був імпульсивний характер М.С. Хрущова. Йому не далекий був і волюнтаризм. Особливо підводило його відсутність економічних знань і бажання в найкоротший термін вирішувати глобальні задачі, хоча умови на той час об'єктивно ще не дозріли.
Головна причина успіху реформ полягала в тому, що вони відродили економічні методи керівництва народним господарством і були початі із сільського господарства, а тому одержали широку підтримку в масах.
Головна причина поразки реформ це та, що вони не були підкріплені демократизацією політичної системи. Зламавши репресивну систему, не торкнули її основу командно-адміністративну систему. Тому вже через п'ять-шість років багато реформ почали звертатися зусиллями, як самих реформаторів, так і могутнім адміністративно-управлінським апаратом, номенклатурою.
І все-таки незважаючи на помилки і прорахунки Хрущов ввійшов в історію як видний реформатор, що зробив для країни надзвичайно багато добрих справ, відзначених епохальними подіями сучасності. Микита Сергійович поспішав – хотів багато побачити при своєму житті. Поспішав і помилявся, терпів поразки від опозиції і знову піднімався.
Микита Сергійович Хрущов помер у 1971 році і похований на Новодівочому цвинтарі в Москві. На його могилі встановлений оригінальний пам'ятник, виконаний нині знаменитим Ернстом Невідомим, котрий, у свій час, так і не знайшов взаєморозуміння з Хрущовим і був змушений емігрувати за кордон. Між двома колонами, білої – що символізує добрі справи і чорної, як між двома полюсами, знаходиться невелике погруддя М.С. Хрущова, що оставив значний слід в історії Радянського Союзу.

Список використаної літератури

1.      Д. Волкогонов “Викликати і попередити.” Абсолютно секретно №4
2.      Д. Хостинг “Історія Радянського Союзу.”
3.      Н. Верт “Історія радянської держави.”
4.      О. Волобуєв, С. Кулушев “Історія перебудови. Публіцистичні замітки”
5.      Политиздат “Микита Сергійович Хрущов. Матеріали і біографії.”
6.      С. Хрущов “Кризи і ракети.”
7.      С. Хрущов “Пенсіонер союзного значення”

---