Реферат Електоральна географія Японії
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛАННЯ
КАФЕДРА ТУРИЗМУ
Реферат на тему:
«Електоральна географія Японії»
Виконала:
студентка групи ЗТ-071
Шевченко О.В.
Перевірив:
к. геогр. н., доц.. каф. тур
Пархоменко О.Г
Чернігів 2011
Японія - конституційна монархія. Імператор здійснює певні церемоніальні функції (присутній на офіційних урочистостях, національні свята). На підставі рішення кабінету міністрів він підписує офіційні документи, підготовлені урядом, закони, міжнародні договори, скликає парламент на сесії і розпускає нижню палату, призначає дату виборів до парламенту, запевняє призначення і відставки міністрів та інших вищих посадових осіб, підтверджує повноваження своїх послів і приймає іноземних послів, підтверджує оголошення амністії, поважає нагороди і почесні звання.
Конституція була прийнята парламентом країни і вступила чинності 3 травня 1947.
За законом поправки до конституції мають бути ініційовані парламентом і прийняті 2 / 3 загальної кількості кожної з двох палат парламенту, після чого проводиться всенародний референдум, який повинен засвідчити їх підтримку більшістю населення. Замість референдуму можливо вторинне розгляд поправок новим складом парламенту, для чого можуть бути проведені спеціальні вибори. До теперішнього часу поправки не вносилися, хоча і висловлювалося незадоволення щодо низки положень конституції, зокрема - дев'ятою статті, констатуючої відмова від ведення війни і утримання армії.
Законодавча влада. Законодавчу ініціативу в Японії в багатьох випадках проявляють чиновники. Коли назріває необхідність перегляду існуючих законів або введення нових, вони готують відповідні законопроекти, які потім розглядаються урядом і у разі схвалення представляються парламенту.
Парламент складається з палати представників (нижня) і палати радників (верхня). Палата представників налічує 500 депутатів, 300 з яких обираються в одномандатних округах і 200 - від партій за системою пропорційного представництва в 11 виборчих округах. Термін їх повноважень - чотири роки, але він може бути скорочений у разі розпуску палати представників, наприклад, якщо в результаті вотуму недовіри уряд вважатиме за необхідне оголосити нові парламентські вибори. Після цього вибори повинні бути проведені протягом 40 днів. Палата радників налічує 252 члена, які обираються на шість років.
Значна частина законодавчої роботи в обох палатах парламенту здійснюється комітетами. Призначення депутатів залежить від ступеня впливу політичних партій. Головують в комітетах представники партії, яка має більшість у палаті. Членів кабінету міністрів часто викликають на засідання комітетів, де представники опозиції можуть задавати гострі питання; хід засідань носить досить жвавий характер.
Коли законопроект одержує підтримку в комітеті, по ньому проводиться голосування всією палатою. Схвалені палатою документи направляються в палату радників.
Виконавча влада. За формування та здійснення національної політики, проведення в життя Конституції і законів, зовнішню політику відповідають прем'єр-міністр і кабінет міністрів, що складається з міністрів та державних міністрів. Члени кабінету, якими практично завжди є політики, обрані до парламенту, очолюють міністерства і спеціалізовані управління (наприклад, управління національної оборони). До складу кабінету міністрів входять також міністр кабінету (керуючий справами уряду) і голова законодавчого бюро (органу, через який проходять всі законопроекти). У міністерствах і управліннях працюють чиновники, які призначаються за результатами спеціальних конкурсних іспитів.
Політичні партії та вибори. Робота парламенту в значній мірі залежить від розподілу впливу між партійними групами. ЛДП, створена в 1955 в результаті злиття Ліберальної і Демократичної партій, утримувала влада з моменту виникнення і до 1993. Великий фінансовий скандал і пішов за ним вотум недовіри прискорили проведення виборів, в результаті яких ЛДП втратила контроль над нижньою палатою. Сім опозиційних партій об'єднали зусилля для завоювання більшості депутатських місць і добилися права сформувати кабінет міністрів. Ця коаліція включала широкий спектр політичних напрямів: від соціалістів і комуністів ліворуч, демократичних соціалістів і Комейто в центрі до реформістські налаштованих консерваторів, раніше перебували в ЛДП і залишили її, щоб створити Партію нової Японії і Партію поновлення Японії. Наступний етап в японській політиці почався, коли нове покоління лідерів закликало до перегляду виборчої системи та практики фінансування виборчих кампаній.
В деякій мірі на позиціях партій в парламенті відбиваються особливості електоральної системи. До внесення до неї змін у 1996 метод обрання в нижню палату мали унікальний характер: виборчі округи направляли від 2 до 6 (більшість від 3 до 5) депутатів. Таким чином, великим партіям доводилося висувати кілька кандидатів, які на виборах повинні були змагатися з членами не тільки інших, але і своїх партій. У результаті приналежність до певної політичної партії перестала грати вирішальну роль. Цілями введення нової виборчої системи були ліквідація корупції, переорієнтація симпатій виборця з конкретної особи на політичну партію, а також зменшення ролі фракцій у формуванні кабінету і здійсненні державної лінії. Нинішня виборча система віддає перевагу ЛДП. У міських районах до парламенту направляють одного депутата від 250-350 тис. виборців, у той час як у сільських районах - лише від 130-140 тис. чоловік.
Політичні партії Японії:
1. Демократична партія Японії— японська політична партія соціально-ліберального спрямування заснована у 1998 році. До 2009 року виступала головною опозиційною силою у Парламенті Японії. Відома також як ДПЯ. Різка критика коаліційного уряду Ліберально-демократичної партії Японії і партії "Нова Комейто", особливо у питаннях соціального захисту населення, перетворило її у потужну політичну силу сучасного японського політукуму.
На виборах 2009 року Демократична партія здобула впевнену перемогу й прийшла до влади, фактично створивши передумови для формування двопартійної системи в Японії.
2. Комуністична партія Японії — японська політична партія комуністичного спрямування. Відома також як КПЯ.
Друкований орган партії — газета "Акахата". Під егідою партії діє Ліга демократичної молоді Японії.
Традиційно перебуває у опозиції і виступає з різкою, часто популістською, критикою уряду. Її основні положення — блокування зміни діючої Конституції, остаточне визволення Японії від "американських окупаційних військ", створення рівноправного соціалістичного суспільства. КПЯ виступає проти володіння ядерною зброєю будь-якою країною та концепції військових блоків.
На виборах в палату представників 2009 року партію підтримало близько 7,03% виборців, а на виборах в палату радників 2010 року — 7,3% (по префектурам) та 6,1% (по загальнодержавному округу).
В січні 2010 відбувся XXV з'їзд КПЯ, що прийняв резолюцію про основні завдання партії на даний момент.
3. Конституційно-монархічна партія — японська політична партія. Заснована 18 березня 1882 року. Очолювалася громадським діячем Фукуті Ґен'їтіро. Перебувала на позиціях консерватизму і монархізму. Підтримувала уряд і виступала проти руху за волю та народні права. Розпущена 24 вересня 1883 року через відсутність підтримки уряду і населення.
4. Ліберальна партія Японії (1881—1884) - японська загальнонаціональна політична партія. Заснована 18 жовтня 1881 року. Очолювалася політичним діячем Ітаґакі Тайсуке. Перебувала на позиціях радикального лібералізму французького зразка. Брала участь в русі за волю та народні права, який вимагав від японського уряду скликання Парламенту. Розпущена 29 жовтня 1884 року через переслідування владою та внутрішньопартійній розкол.
5. Ліберально-демократична партія — японська політична партія консервативного спрямування. Скорочено — ЛДП. Найбільша політична сила в країні після Другої світової війни. Заснована в листопаді 1955 року в результаті об'єднання Ліберальної та Демократичної партій. З 1955 по 1993 роки беззмінно і одноосібно керувала Японією. Сприяла повоєнному відродженню країни, заклала основи японської політичної, економічної, фінансової та освітньої системи. Має різну кількість фракцій і груп, через що інколи називається блоком партій.
6. Парламентська ліга — загальнонаціональна громадсько-політична організація в Японії. Виникла 1880 року шляхом перейменування Патріотичного товариства Японії. Брала участь в русі за волю і народні права, що вимагав скликання всенародного Парламенту. Розпущена 1881 року з метою створення Ліберальної партії Японії.
7. Партія "Нова Комейто" — японська політична партія консервативного спрямування заснована у 1998 році нео-будистами секти "Сока Ґаккай". Після загальних парламентських виборів 2005 року перебуває у коаліції з ЛІберально-демократичною партією Японії. Ряд членів партії є міністрами діючого японського уряду Абе Сіндзо.
8. Партія конституційних реформ або Реформістська партія — японська політична партія. Заснована 16 квітня 1882 року. Очолювалася політичним діячем Окумою Сіґенобу. Перебувала на позиціях британського парламентаризму і еволюційного реформізму. Брала участь в русі за волю та народні права, який вимагав від японського уряду скликання Парламенту. Розпущена 1 березня 1896 року в зв'язку з утворенням Прогресивної партії.
9. Патріотична громадська партія — перша японська політична партія. Заснована 1874 року. Перезаснована 1890 року. Перебувала на позиціях правого лібералізму. 1890 році злилась із Ліберальною партією.
10. Патріотичне товариство — перша загальнояпонська політична партія. Заснована 1875 року на базі Товариства самодопомоги. Відновлена після трирічної перерви 1878 року. Припинила існування 1880 року. Поборник руху за волю і народні права. Виступала а за відкриття всенародного Парламенту. Заклала основи Ліберальної партії Японії.
11. Соціал-демократична партія Японії — японська політична партія соціал-демократичного спрямування заснована у 1996 році шляхом перейменування Соціалістичної партії Японії. Відома також як СДПЯ. Соціалістична партія Японії була заснована у 1945 році і до 1990 років предсавляла собою найбільшу опозиційну групу у Парламенті Японії. Однак невдачі сформованого нею у 1994-1996 роках уряду, змусили змінити імідж партії, що спричинило зміну назви на "Соціал-демократична партія Японії". У 1996 році соціал-демократи зазнали повного провалу на парламентських виборах і їхне місце опозиціонерів посіла Демократична партія Японії. Вибори 2005 року також успішними не були. Втрата партією електорату пов'язується, насамперед, із наближенням позицій соціал-демоктратів до комуністів, а ідеї останніх не мають широкої підтримки у сучасного населення Японії.
12. Товариство самодопомоги — японська громадсько організація, провідна політична структура в русі за волю і народні права періоду Мейдзі. Виступала з позицій лібералізму. Вимагала від уряду створення парламентської системи і дотримання прав людини.
Місцеве самоврядування. В адміністративно-територіальному відношенні Японія розділена на 47 префектур. В якості окремих префектур виділяються о.Хоккайдо, а на Хонсю - мегаполіс Токіо і дві міські агломерації, Осака і Кіото.
У Японії існує розвинена система органів місцевого самоврядування та управління на рівні префектур, міст, селищ і сіл. У всіх цих адміністративно-територіальних одиницях раз на чотири роки проводяться вибори депутатів до органів самоврядування - зборів відповідного рівня. На такий же термін обирають префектів, мерів міст і сільських старост. До компетенції цих посадових осіб входить скликання зборів на чергові і позачергові сесії. Крім того, вони мають право вето стосовно рішень зборів, дострокового розпуску зборів. Префекти можуть бути достроково зміщені прем'єр-міністром, а мер міста і староста села - префектом. Вищі посадові особи загальної компетенції мають право зупиняти виконання актів центральних органів влади на їх території. Виконавчі повноваження на місцях належать спеціальним постійним комісіям місцевих зборів. Члени цих комісій обираються зборами або призначаються головою адміністрації за згодою зборів. За діяльністю органів місцевого самоврядування та управління здійснюється жорсткий прямий контроль центральних відомств. Діяльність поліції, шкіл, лікарень контролюють відповідні міністерства. Фінансова система країни також сприяє посиленню централізації, оскільки 70% всіх податків надходить до державного бюджету і лише 30% залишається на місцях.
Судова система. Конституцією передбачена незалежна судова влада. Верховний суд країни складається з головного судді, призначуваного імператором за поданням кабінету міністрів, і 14 суддів, які призначаються самим кабінетом. Конституція встановлює референдарную відповідальність членів Верховного суду: кожні 10 років одночасно з виборами до парламенту виборці голосують «за» чи «проти» конкретних суддів. Є вісім регіональних вищих судів, 50 окружних (чотири на Хоккайдо і по одному в інших префектурах) та мережу низових судів. Верховний суд володіє прерогативою визначати конституційність адміністративних дій та вводяться в силу законодавчих актів.
Збройні сили. Незважаючи на конституційну заборону на утримання збройних сил, в 1950 американські окупаційні війська поклали початок створенню в Японії національного поліцейського резерву, реорганізованого в «національні сили безпеки» в 1952 і в «сили самооборони» у 1954. Військова служба носить добровільний характер. У 1996 сухопутні війська налічували 148 тис. особового складу. У військово-морських силах, що включали 63 бойових корабля і 171 літак, служили 43 тис. чоловік на флоті і 12 тис. - у морській авіації. ВПС налічували 44 тис. особового складу і 300 бойових літаків. Японський військовий потенціал як і раніше залишається суто оборонним; країна не має в своєму розпорядженні ні авіаносцями, ні стратегічними бомбардувальниками. Відповідно до американо-японським договором про взаємне співробітництво і безпеку 1960, США повинні здійснювати оборону Японії у випадку іноземного вторгнення, а американцям дозволено мати в країні військові бази.
В якості відповідної реакції на мілітаризм 1930-х років і втрати, понесені у Другій світовій війні, в країні починаючи з 1950-х років широко поширені пацифістські настрої. Після приблизно дворічних запеклих дебатів у 1992 парламент прийняв закон, що дозволяє відправку військовослужбовців за кордон для участі у міжнародних миротворчих акціях. Вперше з 1940-х років японські війська у вересні 1992 були розміщені за кордоном, беручи участь в операції ООН в Камбоджі.
Зовнішня політика. Японія прагне до збереження дружніх відносин з усіма державами. Крім військового альянсу, Японія тісно пов'язана з США в економічному плані.
Відносини з іншого наддержавою, СРСР, були зумовлені низкою невирішених питань. Напруженість викликає суперечку про чотири невеликих островах південної частини Курильської гряди (Ітуруп, Кунашир, Шикотан, Хабомаї), що відійшли до СРСР в кінці Другої світової війни. Японці вважають ці острови своєю територією, але СРСР відмовлявся їх повернути до тих пір, поки в Японії розміщуватимуться американські військові бази. Розбіжності навколо островів залишилися предметом спору і у відносинах Японії з Росією.
Японія має тривалу історію взаємин з Китаєм. З точки зору Японії, величезний Китай представляє інтерес перш за все як найбільший потенційний ринок і вигідна сфера капіталовкладень. Японія має тісні зовнішньоекономічні зв'язки з Республікою Корея і Корейською Народно-Демократичною Республікою.
Японія - член ООН, Організації економічного співробітництва (ОЕСР) та Азіатського банку розвитку і учасник Плану Коломбо.
Література:
1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Політичні_партії_Японії
2. http://ru.wikipedia.org/wiki/Парламентские_выборы_в_Японии_(2009)
3. http://www.easttime.ru/countries/3/9/
4. http://www.easttime.ru/countries/topics/3/9/64.html
5. http://leit.ru/modules.php?name=Pages&pa=showpage&pid=430
6.
