Реферат Финансовый кризис 2008 год
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Як ми бачимо, світова фінансова криза почалася в середині 2008 року і перейшла в найбільшу світову фінансово-економічну. Вона призвела до різкого зниження темпів економічного росту в світовій і національних економіках. У найбільшій мірі криза зачепила ті країни, де домінують сировинні і добувні галузі, в експорті переважає продукція з низьким ступенем переробки, де не вирішені питання зміцнення своїх позицій у світовій економіці завдяки цілеспрямованому і форсованому розвитку високотехнологічного і наукомісткого виробництва. Щодо України, то спостерігається низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних (НДР) і дослідно-конструкторських розробок (ДКР). Тому головною проблемою в управлінні підприємством стає проблема управління підвищенням ефективності його інноваційної діяльності.
Проблемою підвищення інноваційної активності (джерело) займається дуже багато спеціалістів, бо цей процес є безперервним. Її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а, отже, й прискорити економічне зростання національної економіки. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності. Також інноваційний шлях відкриває змогу стати економічно незалежною країною.
Згідно з Концепцією розвитку національної інноваційної системи головні недоліки національної інноваційної системи спричинено []:
· непослідовністю реалізації зовнішньої та внутрішньої економічної політики;
· відсутністю стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, непослідовністю у формуванні та реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;
· недостатньою результативністю вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок, зокрема низькою активністю державних наукових установ у сфері патентування і ліцензування [] прав інтелектуальної власності;
· низьким рівнем інноваційної культури [] суспільства та неефективністю впливу освіти на його підвищення;
· домінуванням галузевого підходу до провадження інноваційної діяльності над функціональним;
· нерозвинутою інноваційною інфраструктурою [];
· відсутністю ефективних економічних стимулів до оновлення суб'єктами господарювання основних фондів та здійснення інвестицій у розвиток інноваційного потенціалу;
· зниженням стимулюючої ролі плати за працю, продуктивності праці та рівня фондоозброєності працівників [] у наукоємних галузях національної економіки;
· недостатньою підтримкою з боку держави вітчизняних експортерів інноваційної продукції в умовах високої конкуренції на світовому ринку високотехнологічних товарів і послуг [];
· незавершеністю процесів перерозподілу власності шляхом приватизації, які об'єктивно пов'язані, зокрема, з банкрутством [] окремих підприємств та галузей промисловості.
Галузева структура промислового виробництва так і залишається неефективною. Промислова продукція в основному орієнтується на виробництві сировини, матеріалів та енергетичних ресурсів, які складають більш як 2/3 загального обсягу. Частка продукції соціальної орієнтації поступово знижується. Тепер знаходиться на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Галузь машинобудування взагалі майже у 2-3 рази нижча за рівень, який мають розвинені європейські країни. Сировинна спрямованість виробничої структури, розрахована переважно на потреби експорту, робить промисловість і економіку в цілому надзвичайно залежними від кон'юнктури зовнішнього ринку [], стримує розвиток внутрішнього ринку і звужує національні можливості щодо розвитку економіки та призводить до виснажливого та нераціонального використання природних ресурсів, прискорення процесів забруднення і деградації довкілля. Вкрай загострилася проблема технологічного стану промислового виробництва. Досвід розвинених країн показав, що досягнення високого рівня споживання і якості життя можливо лише на засадах нової постіндустріальної цивілізації [], найсуттєвішими ознаками якої є інноваційний розвиток.
Інтелектуальний потенціал України, за даними ЮНЕСКО, й дотепер залишається досить потужним - 23-е місце, в той час як Фінляндія - 1-е, США - 13-е, Росія - 27-е. Хоча за останні роки науково-технічний потенціал скоротився у 2,5-3рази. У рейтингу Всесвітнього економічного форуму у 2008-2009 роках Україна серед 134 країн посіла у сфері розвитку початкової освіти 37 місце, у сфері розвитку вищої освіти - 45 місце, у сфері формування факторів інноваційного розвитку 52 місце, за оснащеністю сучасними технологіями - 65 місце, у сфері захисту прав інтелектуальної власності [] — 114 місце.
Україні має високі показники розвитку сфер, що є первинними джерелами інноваційного розвитку. Проте однією з головних проблем є те, що інноваційний потенціал використовується, у порівнянні з іноземними країнами, менш ефективно. Тому є загроза перетворення України у країну, яка експортує сировинні ресурси [] для промислового й інтелектуального виробництва. Визначальним критерієм оцінки ефективності інноваційно-трансформаційних змін в економіці країни є зростання наукоємності ВВП або зростання масштабів фінансування наукових досліджень і розробок у ВВП. В Україні, з 1995 року цей показник тримається на рівні 1,2-1,3%, що навіть нижче від законодавче встановленого рівня (1,7%) і від рівня 1990 року (3,11% від ВВП). У той час як високорозвинені країни забезпечують наукоємність на рівні 3% від ВВП.
Низькою від світового рівня є й наукоємність промислового виробництва України. Вона складає близько 0,3%. За випуском продукції 3-й технологічний уклад в Україні сьогодні складає майже 58% (базується на використанні в промисловому виробництві електроенергії, розвитку важкого машинобудування та електротехнічної промисловості на основі сталевого прокату, нових відкриттях у галузі хімії, становленні хімічної промисловості, відбувається концентрація банківського і фінансового капіталів []), 4-й технологічний уклад - 38% (базується на подальшому розвитку енергетики із використанням нафти, нафтопродуктів та газу, а також засобів зв’язку, нових синтетичних матеріалів, на ринку панує олігопольна конкуренція, утворюються транснаціональні корпорації []), і лише 4% - 5-й технологічний уклад (спирається на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, освоєння нових видів енергії, космічного простору, супутникового зв’язку тощо []). Слабка інвестиційна активність і відсутність результативної промислової політики, заходи з реструктуризації [] економіки не дозволяють модернізовувати виробництво на основі передових технологій [].
Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету протягом останніх 5 років взагалі не відповідає статті 34 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» [], тобто 1,7%. Воно не перевищує 0,4% ВВП. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10 % загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30%. Однією із причин є велика кількість (понад 40) розпорядників державних коштів в науковій сфері, яка призводить до розпорошення та не ефективного використання. Крім того, вони спираються на законодавчі акти, норми яких часто суперечать одна одній.
Результативність інноваційної діяльності в Україні не відповідає вимогам забезпечення стабільного інноваційного розвитку. За даними Держкомстату у 2008 р, інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1397 підприємств, або 13,0% обстежених промислових (проти 1472 114,2% у 2007 р.). Як бачимо Івано-Франківський, Чернігівський, Чернівецький, Вінницький, Тернопільський, Кіровоградський, Миколаївський регіони, Автономна Республіка Крим та м. Київ мають більшу за середню в Україні частку інноваційно активних підприємств. Зазначимо, що на інноваційну діяльність 1066 підприємствами було витрачено 12,0 млрд.грн. (у 2007р. - 1175 підприємств і 10,8 млрд.грн.). Майже кожне спрямувало кошти на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення (7,7 млрд.грн.), майже кожне четверте - на виконання внутрішніх НДР [] (1,0 млрд.грн.), кожне сьоме - на придбання результатів НДР у зовнішніх виконавців [] (0,3 млрд.грн.) та майже кожне десяте — на інші зовнішні знання або придбання нових технологій (0,4 млрд.грн.). Слід зазначити, що у 2008 р. 216 підприємств проводили тренінги для свого персоналу саме для розробки та впровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів, 138 - діяльністю щодо ринкового запровадження інновацій, включаючи ринкові дослідження та рекламну кампанії (). Але все одно спостерігався суттєвий спад у кількості підприємств, які впроваджували інновації. У 2008 р. всього було 1160 таких підприємств (83% інноваційно активних або 10,8% обстежених промислових), що на 2,2% менше, ніжу 2007 р.
У розрізі видів економічної діяльності найбільша частка, як і раніше, належить переробній промисловості, а саме підприємствам з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (34% обстежених промислових підприємств даної галузі), машинобудування (21%), хімічної та нафтохімічної промисловості (20%), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (14%). Так у 2008 р. 515 підприємств (або 36,9% інноваційне активних) впровадили 1647 нових або вдосконалених методів обробки та виробництва продукції (технологічних процесів), з них маловідходних і ресурсозберігаючи - 680 процесів; 114 підприємств впровадили нові або вдосконалені методи логістики, доставки та розповсюдження продукції та 151 підприємство - нову або вдосконалену діяльність з підтримки процесів системи матеріального обслуговування [] або операції щодо закупівель та обліку. Слід зазначити, що кожне друге інноваційне активне підприємство впроваджувало нові види продукції, кількість яких становила 2446 найменувань (з них нові види машин, устаткування, прилади, апарати - 758 найменувань), 34,3% яких були новими виключно для ринку (64,9%). Нові методи продажу, включаючи значні зміни в дизайні або упаковці продукту, його складуванні та просуванні на ринок впроваджували 269 підприємств, нові організаційні методи в своїй діяльності (організацію робочих місць або зовнішніх зв'язків) - 257 підприємств.
У 2008р. інноваційну продукцію [] реалізовували 993 підприємства, її обсяг становив 45,8 млрд, грн.. або 5,9% загального обсягу промислової продукції (проти 40,2 млрд. грн. і 6,7% у 2007р.). Більша за середню по Україні — частка продукції, що реалізована підприємствами машинобудування (16,8%), целюлозно-паперової промисловості та видавничої діяльності (10,9%), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (8,4%). Більше половини всієї інноваційної продукції (58,6%) реалізовано відкритими акціонерними товариствами. Кожне третє підприємство поставляло продукцію, що була новою для: ринку України, обсяг якої склав 14,7 млрд. грн. (у 2007р. - 420 підприємств і 22,3 млрд.грн. відповідно); з них 148 підприємств експортували свою продукцію в обсязі 6,2 млрд.грн, (у 2007р. - 180 підприємств і 7,5 млрд. грн.).
Продукцію, що була новою, виключно для підприємства, реалізувала 792 підприємства, що на 6.6% більше, ніж у попередньому році. Обсяг такої продукції становив 31,1 млрд. грн, (проти 17,9 млрд. грн. у 2007р.). Майже кожне третє таке підприємство реалізовувало продукцію за межі України на загальну суму 17,5 млрд. грн ().
Для впровадження будь-якого товару, що є новим чи значно поліпшеним за його властивостями, або нового чи значно поліпшеного способу виробництва продукту, 257 підприємств придбали 603 технології в Україні та 232 - за її межами. З них 262 придбано з устаткуванням (178), 372 - результат досліджень і розробок (24), 79 - за договорами на придбання прав на патенти, за ліцензіями па використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей (3), 50 - за угодами на придбання технологій та ноу-хау [47] (15) та 32 технології придбано разом з цілеспрямованим прийомом на роботу кваліфікованих фахівців (11).
У період з 2006 по 2008 рр. [43, 45] додатково вивчалось питання щодо інноваційної активності промислових підприємств відповідно до міжнародних рекомендацій. У цей період інноваційною діяльністю займалися 1878 промислових підприємств з 10728 обстежених, з них 1467 підприємств купували передове машинне обладнання та програмне забезпечення для створення нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів, 428 - здійснювали, навчальну підготовку персоналу для інноваційної діяльності, 460 - здійснювали внутрішні НДР і 264 – придбавали зовнішні НДР, 272 - займались ринковим запровадженням інновацій (з урахуванням ринкового дослідження та рекламної кампанії) та 493 підприємства займались іншими роботами для запровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів (додаток Ж). Інновації впроваджували 1404 підприємства, у т.ч. 1063 - впроваджували інноваційну продукцію, з яких 364 підприємства - нову тільки для ринку та 863 - нову тільки для підприємства; 1026 підприємств запроваджували нові або суттєво вдосконалені виробничі процеси, з яких 948 - нові або вдосконалені методи обробки або виробництва продукції, і 86 - нові або вдосконалені методи логістики, доставки чи розповсюдження продукції та 264 - нову або вдосконалену лояльність з підтримки процесів, зокрема, системи матеріального обслуговування, операцій щодо закупівель, обліку та розрахунків. Організаційні інновації (тобто нову практику бізнесової діяльності, нові методи організаційних робочих зобов'язань або організацію зовнішніх стосунків) [31] запроваджувало 415 підприємств; нові маркетингові концепції та стратегії - 408 підприємств.
За період 2000-2007 рр. майже 40 % загального обсягу нових технологій, необхідних для модернізації вітчизняної промисловості, було придбано за межами України, з них: 29% - патенти і ліцензії, 10,6% - результати досліджень і розробок, 52% - нові технології, «ноу-хау», 42,8% - устаткування. В окремі роки ці показники були навіть значно вищими ().
Найбільші запозичення іноземних технологій здійснювались в галузях економіки, які традиційно мають в Україні достатньо розвинену виробничу і наукову бази. Так, у 2007 році хімічна і нафтохімічна галузі придбали за межами України 32% нових технологій, галузь металургійного виробництва - 18,4 %; машинобудування -35,6% ().
Таким чином, [44] вітчизняні підприємства підтримують не власну науку, а, фактично, фінансують закордонних інноваторів. Тільки за 2007 рік обсяг технологічних запозичень оцінюється у 3,7 млрд. грн., а за 2005-2007 роки - у 8,3 млрд. грн. ().
Майже [] п'ята частина наукового потенціалу України працює на закордонні замовлення (2001 р, - 22,4%, 2002 р. - 26,2 %, 2003 р. - 24,3 %, 2004 р. -21,4 %, 2005 р, -24,4 %, 2006 р- -19,4 %, 2007 р. - 15,9 %). В галузі технічних наук ця частка у 2007 році склала 24,6%, в секторі галузевої науки - 27,2 %, в інститутах Міністерства промислової політики - 41,4%. Тобто, це саме той сегмент науки, який мав би більш плідно сприяти технологічній модернізації вітчизняної промисловості ().
Всього за 2001-2007 роки кошти іноземних замовлень в структурі джерел фінансування наукових і науково-технічних робіт склали майже 6,3 млрд. грн., або 23 % від загального обсягу фінансування. Іноземні замовники 90 % своїх коштів спрямовують в технічні науки, галузевий сектор і інститути, що підпорядковані передусім Мінпромполітики [].
З одного боку іноземне замовлення підтримує українську науку, зокрема галузеву, з іншого — Україна в особі розробників втрачає авторські права та домінуючу частку доданої вартості створеної інтелектуальну власність. Економіка країни втрачає ринковий сегмент реалізації інноваційної продукції і інноваційну чутливість у формуванні національної інноваційної стратегії [30].
Однією із проблем є також неврегульованість базових питань при укладанні ліцензійних угод на трансфер технологій (перш за все, права власності, економічна доцільність, інвестиція), яка призводить до негативного досвіду участі України в цьому процесі []. Підприємці мало зацікавлені у підтримці виконавців вітчизняних наукових досліджень та у використанні українських інноваційних технологій саме із-за недостачі матеріальних ресурсів для збереження потенціалу науки і її досягнень, отриманих в попередні роки, відсутності зростання імпорту технологій.
Аналіз багатьох інвестиційних проектів [] показує, що, в основному, відбувається трансфер західних управлінських і підприємницьких методик, в той час як передача технологій відповідних виробничих процесів сучасного рівня досить обмежені. При цьому, іноземні інвестори досить часто передачу технології здійснюють шляхом надання морально застарілого обладнання. Іноземні структури створюють в Україні «благодійні фонди», науково-технічні центри, бізнес-інкубатори, керуючись ключовим фактором - низькооплачувані, але високої якості українські наукові ресурси. Тому, у рамках багатьох ТНК, що працюють на українському ринку, на відміну від пануючої думки, технології передаються не з Заходу на Схід, а навпаки зі Сходу па Захід.
Відтак, якщо вдосконалювати механізми державного регулювання міжнародного трансферу технологій через розробку комплексного документа з міжнародним науково-технічним співробітництвом, то підвищимо ефективність і забезпечимо активізацію процесів укладання двосторонніх міждержавних угод [].
Останнім часом [] витрати на інновації в промисловості отримали стійку тенденцію до зростання. У 2007 році обсяг таких витрат перевищив рівень 2001 року у 5,5 рази. Це свідчить про те, що інноваційна діяльність в системі заходів піднесення економіки набуває все більшої увага з боку підприємців. Ще одним підтвердженням такої тенденції можна вважати досить високу частку власних коштів . підприємств у структурі витрат на інноваційну діяльність за джерелами фінансування (2007р. -73,7%).
Кадровий потенціал є одним із головних стимулів науково-інноваційного забезпечення промисловості []. Інноваційний успіх, майже завжди, починається з виникнення ідеї, їх пропонують найбільш творчі особистості - винахідники, автори та власники ОПТВ. Чисельність науковців в промисловості має регресивний характер, У 2007 році вона склала 13,7 тис. осіб, що, майже вдвічі, менше, ніж було у 2001 році (25,6 тис). Деякою заспокійливою обставиною в оцінці наслідків такої динаміки може слугувати лише зростаюча продуктивність творчої праці. Обсяг виконаних наукових і науково-технічних робіт в розрахунку на 1000 фахівців, зайнятих у науковій діяльності, у 2007 році перевищив рівень 2001 року у 2,9 рази (2001 р. -35,3 мли. гри., 2007 р. - 101,7 млн. грн.).
Проте, навіть при зростаючій творчій віддачі тенденція скорочення інтелектуального кадрового ресурсу, як із загальносистемних позицій, так ї з позицій конкретної галузі, не може вважатися такою, що сприяє переходу країни до економіки знань і побудові постіндустріального суспільства.
