Планування праці

1.                Задачі, зміст і показники плану з праці
План з праці – це один з розділів плану діяльності підприємства, його ціль – обґрунтувати показники з праці та забезпечити ефективне використання трудових ресурсів.
План з праці представляє собою систему кількісних і якісних показників, які відображають потребу підприємства у трудових ресурсах і заробітній платі і їх використання.
Найважливішими задачами планування соціально-трудових показників в умовах ринкової економіки є забезпечення повної зайнятості трудових ресурсів, високої продуктивності праці, створення нормальних умов для роботи персоналу, підвищення рівня оплати праці, якості життя працівників.
Планування трудових показників дозволяє вирішувати такі задачі:
обґрунтування планової чисельності працівників;
розрахунок додаткової потреби кадрів, визначення джерел набору нових працівників, форм навчання і підвищення кваліфікації;
встановлення оптимальних пропорцій в чисельності персоналу, зайнятого у виробництві, сфері обслуговування і управлінні;
виявлення резервів росту продуктивності праці, посилення матеріальної зацікавленості кожного працівника і колективу в цілому в кінцевих результатах діяльності.
План з праці повинен розраховуватися на основі аналізу трудових показників за попередній період і враховувати виявлені резерви підвищення ефективності використання трудових ресурсів. План з праці розробляється на основі інших розділів плану: плану з виробництва продукції, інвестиційного плану, плану соціального розвитку і інших розділів.
В умовах ринкової економіки поряд з традиційними показниками плану з праці велике значення набувають і інші показники, і в першу чергу такий показник, як величина витрат на персонал, віднесена до одиниці виробу. Витрати на персонал – це інтегральний показник, який загальновизнаний в країнах ринкової економіки. Витрати на персонал містять в собі всі витрати, які пов’язані з функціонуванням людського фактору: витрати на заробітну плату, виплати роботодавця по різним соціального страхування, виплати підприємства на соціальні виплати і пільги на утримання соціальних служб, на навчання і підвищення кваліфікації персоналу, на виплату дивідендів.
2.                Планування чисельності і складу кадрів
У ринкових умовах господарювання надзвичайно важливим є визначення оптимальної чисельності працівників, необхідних для виконання виробничої програми. Потреба у персоналі на підприємствах визначається попитом на продукцію (роботу чи послуги), що виготовляється на підприємстві. Вихідними даними для визначення необхідної кількості працівників є: виробнича програма на плановий період часу; норми часу, норми виробітку; трудомісткість виробничої програми; організаційно-технічні заходи по зниженню трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм; баланс робочого часу одного працівника і деякі інші документи.
Існують різні методи планування чисельності працівників, основні з них такі:
на основі трудомісткості,
за нормами виробітку за одиницю часу,
за нормами обслуговування.
При обґрунтуванні чисельності працівників, необхідних для виконання планового обсягу робіт на основі планової трудомісткості виробничої програми. Планова трудомісткість виробничої програми визначається по плановому нормативу трудових затрат на одиницю продукції, помноженому на плановий випуск продукції планову чисельність працівників визначають шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на ефективний фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується заплановане перевиконання норм часу:
Чпл = Т пл. / Фпл х Квн,
де Чпл – планова чисельність робітників-відрядників;
Тпл – планова трудомісткість виробничої, програми, нормо-годин;

Фпл – плановий ефективний фонд часу одного працівника, годин;

Квн – плановий коефіцієнт виконання норм.
Планова трудомісткість виробничої програми визначається по плановим нормативам трудових затрат на одиницю продукції, помноженими на плановий випуск продукції.
Чисельність працівників для виконання заданого обсягу робіт в натуральному вираженні як правило, визначають по нормах виробітку. Для цього спочатку визначається необхідний фонд ресурсів праці, виходячи з норм виробітку:
Тв = Q /q,
де Тв – робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами;
Q – обсяг і-их робіт в прийнятих одиницях виміру;
q – планова норма виробітку і-тої продукції за одиницю часу (в прийнятих одиницях виміру).
Коли відома кількість нормованого часу, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт, можна розрахувати необхідну чисельність працівників за формулою:
Чпл = Тв / Фпл х Квн,

де Чпл – чисельність працівників.
Чисельність працівників необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів і машин та ін., визначається за відповідними нормативами за формулою:
Чпл = А х Ч х S х Те / Фдн,
де А – число робочих агрегатів;
Ч – число робітників, необхідне для обслуговування одного агрегату протягом зміни (норма обслуговування);
S – число змін на добу;
Tе – число діб роботи агрегату в плановому періоді;
Фдн – число днів роботи за плановим балансом робочого часу.
Планування чисельності працівників за числом робочих місць і нормами обслуговування. Планування чисельності працівників, які виконують роботи, на які є норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явочне число працівників визначається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслуговування:
Чсп = Q х S х Ксп / Нобс,
де Q – кількість об'єктів обслуговування;
Нобс – норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, розмір виробничих площ, тощо, що обслуговуються одним або групою працівників;
Ксп – коефіцієнт, середньоспикового складу, який визначається діленням номінального фонду робочого часу на планове число робочих днів.
Розрахунок кількості робочих місць застосовується під час планування чисельності тих працівників, для яких не можуть бути встановлені ні обсяги робіт, ні норми обслуговування. Робота їх виконується на певних робочих місцях і пов'язана з обслуговуванням конкретного об'єкту.
Розрахунок чисельності працівників за кількістю робочих місць полягає в складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в працівниках для кожного з них, що можна розрахувати за формулою:
Чсп = М х S х Ксп,
При плануванні загальної потреби керівників, спеціалістів і службовців на підприємствах використовується метод розрахунків по нормованим витратам праці.
Основою розрахунків планової чисельності служить схема управління підприємством, яка визначає необхідний штат керівників і робітників цехів і відділів. В залежності від обсягів робіт, що виконують керівники, спеціалісти і службовці при плануванні їх чисельності можливі розробки і використання нормативів чисельності.
Розробляючи нормативи чисельності для керівників необхідно враховувати норми управляє мості, для спеціалістів і службовців роботу яких можна про нормувати прямим шляхом – норми часу, для спеціалістів і службовців труд яких залежить від багатьох показників – норми обслуговування і норми чисельності.
На основі розрахунку потреби у персоналі розробляється штатний розклад підприємства, який затверджується керівником за згодою з профспілками.
Штатний розклад – це документ, який указує обов’язкову чисельність робітників по кількості, складу, професіям, спеціальностям, кваліфікації, розміру постійній частки заробітної плати на одиницю часу і на рік, а також доплати і надбавки відносно постійного характеру. Після визначення потреби в персоналі проводяться заходи по набору робітників необхідної кваліфікації. В обґрунтуванні розробки розрахунків чисельності персоналу підприємства і складається кадрова політика.
3.                Планування зростання продуктивності праці
Основною метою планування продуктивності праці на підприємстві є пошук резервів, використання яких дозволило б досягти економії витрат на робочу силу і цим забезпечити собі конкурентноздатність. Планування зростання продуктивності праці здійснюється такими основними методами:
прямого розрахунку,
за техніко-економічними факторами,
аналітичним,
моделювання.
Метод прямого розрахунку припускає, що продуктивність праці розраховується діленням планового обсягу виробництва (ОВ_пл) на планову чисельність працівників (Ч_пл).
ПП _пл = ОВ_пл. / Ч_пл
Метод розрахунку зростання продуктивності праці за техніко-економічними факторами базується на показниках відносної економії чисельності працюючих за рахунок впливу окремих факторів на рівень виробітку продукції: структурних змін у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; рівня виконання норм виробітку; спеціалізації виробництва; використання робочого часу; скорочення форми тощо.
Вихідна чисельність працівників (Чв) на даний обсяг робіт може бути визначена таким чином:
1) при незмінній структурі виробництва
Чв = Ч_баз х Iов

де Ч_баз – чисельність працівників в базовому періоду;
Iов – індекс росту обсягів виробництва.
2) при наявності структурних зрушень
Ч в = Ч_{і *} Iов_і
де Ч_і – чисельність працівників і-го структурного підрозділу;
Iов_і – індекс росту обсягу виробництва і-го структурного підрозділу.
Економію чисельності робочої сили (ЕЧр) за рахунок модернізації або впровадження нового обладнання розраховують за формулою:
ЕЧр = (1 – М х 100 / (Мст х 100 + Мм х Пп.)) х Чв х Тд / Тк,
де М – загальна кількість одиниць обладнання;
Мст- – кількість немодернізованого обладнання;
Мм – кількість нового і модернізованого обладнання;
Пп – ріст продуктивності праці під час експлуатації нового або модернізованого обладнання, %;
Тд – число місяців дії нового або модернізованого обладнання;
Тк – календарна кількість місяців у розрахунковому періоді.
Економія чисельності працюючих (ЕЧпвп) визначається за формулою:
ЕЧпвп = Чпвпв х Ер х Уз / 100 х 100,
де Чпвпв – вихідна чисельність працюючих для виробництва планового обсягу продукції виходячи з виробітку базисного періоду;
Уз – частка працівників, зайнятих обслуговуванням обладнання, до чисельності промислово-виробничого персоналу, %;
Ер – відносна економія чисельності працівників, %:

ЕЧр = (1 – М х 100 /(Мст х 100 + Мм х Пп.) х Тд / Тк х 100,
Зростання продуктивності праці за рахунок підтягування працівників, які не виконують норми виробітку, визначається двома способами:
1)       обчисленням безпосереднього росту продуктивності праці за рахунок підтягування тих працівників, які не виконують норми до 100%-го або середнього проценту виробітку колективу:
Пп. = Чрі ((100 – Х1) + (100 – Х2)) х Д / (Чр1 + Чр2),
де Чр1, Чр1 – чисельність працівників по групах, у яких рівень виконання норм виробітку нижче 100%;
Х₁, Х₂ – середнє виконання норм відповідно по групах;
Д – питома вага працівників, які не виконують норми
загальної чисельності працівників;
2) виявленням економії чисельності працівників за рахунок заходів по виконанню норм виробітку працюючим
ЕЧр = Чрбаз х ПВрн х Ер х 0,5 / 100,
ЕЧр = Прн х У / 100,
де П_рн – планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою працівників, які не виконують норми виробітку, %;
ПВ_рн – питома «вага групи працівників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності працюючих, %;
У – питома вага працівників-відрядників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності робітників, %;
0,5 – коефіцієнт, який показує рівномірність підвищення рівня виконання норм протягом всього планового періоду.
Економія робочої сили за рахунок спеціалізації виробництва розраховується за формулами:
ЕЧр = (ПВпл – ПВбаз) х ОВпл / Вбаз х 100,
де ПВ_пл, ПВ_баз – питома вага кооперованих поставок відповідно до планового і базисного періодів, %;
ОВ_пл – обсяг виробництва в плановому періоді, грн;
В_баз – виробіток на одного працівника в базисному періоді, грн., а також за формулою:
ЕЧр = Чв х (1 – (100 – ПВпл) / 100 – ПВбаз),
Економія робочої сили за рахунок кращого використання робочого часу:
ЕЧр = Чв х ПВр / 100 х (Пбаз – Ппл) /100 – Ппл,
де ПВ_р – питома вага працівників в чисельності промислово-виробничого персоналу, %;
Пбаз і Ппл – втрати робочого часу відповідно в базисному і плановому періодах, %.
Скорочення невиходів на роботу веде до економії чисельності, яку можна обчислити за формулою:
ЕЧр = Чв х Пвр (Фпл – Фбаз) / Фбаз

де Фпл, Фбаз – кількість робочих днів, які відпрацьовує один працівник відповідно–в плановому і базисному періодах.
Скорочення браку продукції сприяє економії робочої сили працівників-відрядників, яку можна обчислити за формулою:
ЕЧр = (Ббаз – Бпл) /100 х Чрбазс,
де Ббаз, Бпл – втрати від браку в процентах до собівартості продукції відповідно в базисному і плановому періодах;
Чрбазс – чисельність працівників-відрядників у базисному періоді.
Економія чисельності від змін у складі (асортименті) продукції розраховується за формулою:
ЕЧр = (Тбаз – Тпл) х Qпл / Квн х Фпл
де Тбаз і Тпл – питома трудомісткість продукції відповідно в базисному і плановому періодах, нормо-год;
Qпл – обсяг продукції в плановому періоді;
Квн – коефіцієнт виконання норм виробітку в плановому році;
Фпл – фонд корисного часу роботи одного працівника в плановому році, год.
Вплив кожного фактора на зростання продуктивності праці (ПТ_і) обчислюють за формулою:
ПТі = ЕЧрі х 100 / Чв – ЕЧ,
де ЕЧрi – економія чисельності робочої сили по і-му фактору, чол.
ЕЧ – економія робочої сили, обчислена по всіх факторах, чол.
Приріст продуктивності праці по всіх факторах визначається шляхом сумування його приросту по кожному фактору.
Аналітичний метод планування продуктивності праці базується на зниженні трудомісткості продукції і покращенні використання робочого часу в плановому році. Він знаходить застосування у внутрішньовиробничому плануванні, де ведеться облік і планування технологічної трудомісткості продукції.
Моделювання зростання продуктивності праці здійснюється на основі використання багатофакторних регресій них моделей. Багатофакторне моделювання дозволяє виявити фактори, які визначають рівень продуктивності праці і розробити нормативи для її планування на поточний рік. При плануванні на перспективу потрібно використовувати регресій не багатофакторне динамічне моделювання.
4.                Планування фонду оплати праці
Головна ціль планування фонду оплати праці – забезпечення високих результатів виробництва, безпосередньої залежності розміру оплати праці від обсягу виробництва продукції і прибутку.
Кошти, які направляються на оплату праці, складають фонд оплати праці. Він складається з фонду основної заробітної плати і фонду додаткової заробітної плати.
Фонд основної заробітної плати залежить від результатів праці працівників і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками. посадовими окладами.
Фонд додаткової заробітної плати залежить від результатів господарської діяльності підприємства і встановлюється у вигляді премій, винагороджень, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, які не передбач5ені КЗОТ, або у розмірах, які перевищують встановлені законодавством.
Основними вихідними даними для планування фонду оплати праці є: обсяги випуску продукції; трудомісткість продукції; чисельність працюючих; відрядні розцінки; тарифні ставки; штатний розклад керівників, спеціалістів і службовців; форми і системи заробітної плати, які використовуються на підприємстві; нормативи обслуговування; законодавчі акти з праці і заробітної плати.
Існують різні методи планування фонду оплати праці:
укрупнені,
прямого розрахунку,
нормативний,
поелементний.
Укрупнений розрахунок здійснюється за формулою:
ФОПпл = ФОПб х Ко х Н + Е х ЗПсер,
де ФОПпл – фонд оплати праці на плановий рік, грн.;
ФОПб – фонд оплати праці в базисному році, грн.;
Ко – коефіцієнт зростання обсягу виробництва;
Е – зміна чисельності у зв’язку з впливом технічних факторів в плановому році, чол.;
ЗПсер – середньорічна заробітна плата одного працівника в базисному році, грн.;
Н – норматив приросту заробітної плати на 1% зростання обсягу виробництва.
Метод прямого розрахунку ґрунтується на визначенні планової чисельності за категоріями персоналу і їх середньорічної заробітної плати.
Плановий фонд оплати праці визначається за формулою:
_n
ФОПпл = Σ ЗПіпл х Чіпл,
ⁱ⁼¹

де ЗПіпл – середньорічна заробітна плата одного працівника і-ої категорії персоналу в плановому періоді, грн.;
Чіпл – планова чисельність і-ої категорії персоналу, чол.;
і = 1,2,3…. n – категорії персоналу.
Нормативний метод дозволяє за базовими показниками, а на нових підприємствах розрахунковим шляхом визначити норматив заробітної плати на одиницю або на 1 тис. грн. продукції. При розрахунку за базовими вихідними даними фактичні витрати заробітної плати коректуються на планове відношення індексу зростання середньої заробітної плати (Ісер.зп) до індексу продуктивності праці (Іпп):
Нбаз = Ісер.зп / Іпп
В умовах інфляції норматив заробітної плати більш доцільно виражати не у грошовому виразі, а у відсотках до вартості товарної продукції. Розраховують такий норматив таким чином: питому вагу заробітної плати у товарній продукції базового року множать на відношення індексу зростання заробітної плати до індексу продуктивності праці, тобто за вище наведеною формулою з тією різницею, що Нбаз виражається у відсотках.
Фонд оплати праці у плановому періоді дорівнює добутку планового нормативу витрат заробітної плати і планового обсягу продукції.
При плануванні визначають фонд годинної оплати праці, фонд денної оплати праці, фонд річної (квартальної, місячної) оплати праці.
Годинний фонд оплати праці являє собою оплату за вироблену продукцію або обсяг робіт, за фактично відроблений час (чоловіко-годин) робітниками, а також за виконання спеціальних функцій у робочий час. Він включає: оплату за відроблений час за тарифними ставками і відрядними розцінками, премії за відрядно і погодинно-преміальною системам, доплати за роботи в нічний час, доплати за керівництво бригадою та навчання учнів.
Денний фонд оплати праці – це оплата за час, який підлягає підробці, в чоловіко-днях. В його склад, окрім фонду годинної оплати праці, входять доплати підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв в роботі матерів, які годують; оплата тимчасового сумісництва, за суміщення професій.
Місячний (річний) фонд оплати праці – це весь фонд оплати праці, нарахований робітникам підприємств. Він включає: фонд денної оплати праці; оплату відпусток; оплату часу, який витрачено на виконання держобов’язків; виплати вихідних допомог, заробітної плати робітникам, які відкомандировані на інші підприємства або на навчання; оплату за вислугу років та ін.
Розмір фонду годинної оплати праці визначається таким чином. Спочатку розраховують фонд оплати праці працівників-відрядників (Пвід) за формулою:
ФОПвід = Розці х ОПі,
де Розці – штучна відрядна розцінка на одиницю обсягу виробничої програми;
ОПі – обсяг продукції /-го виду.
Цей фонд можна обчислити по трудомісткості продукції:
ФОПвід = Нti х ОПі х Тсі,
де Нti – норматив трудозатрат на одиницю i-ої продукції;
ОПi – обсяг виробництва і-го виду продукції;
Тсі – тарифна ставка і-го виду робіт.
Плановий фонд робочого часу працівників-погодинників (ФОПпог) визначають за формулою:

ФОПпог = Тспогі х Чспогі х Фплі,
де Тспогі – годинна тарифна ставка працівника-погодинника і-го розряду;
Чспогі – чисельність працівників-погодинників і-го розряду;
Фплі – плановий фонд робочого часу і-го розряду.
Фонд оплати праці керівників, спеціалістів і службовців (ФОПксс) визначається згідно з посадовими окладами шляхом множення місячного окладу кожної групи працівників на кількість місяців за рік і на кількість працівників у групі:
ФОПксс = 12 х Чі х Окі,
де Чі – чисельність керівників, спеціалістів і службовців, які мають однаковий посадовий оклад, чол.;
Окі – місячний оклад, грн.
До фонду оплати праці включають також стимулюючі виплати – премії, їх розмір за відрядно-преміальною і погодинно-преміальною системами оплати праці (Зпр) визначається відповідно до діючих преміальних систем на підприємстві. Для цього використовуються формули:
Зпр = (Звід х Ппр) / 100, Зпр = (Зтар х Ппр) / 100,
де Ппр – процент премії до відрядної заробітної плати або тарифної ставки.
Відсоток премії за виконання і перевиконання науковообґрунтованих норм встановлюється в залежності:
Зпр = ФОПвід х Ппер х Ппр х Унон х У,

де Ппер – процент перевиконання норм;
Ппр – процент премії за кожний процент перевиконання норм;
Унон – питома вага науково обґрунтованих норм по трудомісткості;
У – питома вага працівників, які будуть премійовані за виконання і перевиконання науково обґрунтованих норм у загальній чисельності працівників-відрядників.
Складовою частиною фонду оплати праці є компенсаційні виплати, які пов'язані з режимом праці І умовами праці, це такі виплати:
а) надбавки до заробітної плати за безперервний стаж роботи (ФОПнс), обчислюються за формулою:
ФОПнс = Чі хТзпі хКі / 100,
де Чі – чисельність працівників відповідного стажу роботи, чол.;
Тпзі – пряма (тарифна) заробітна плата відповідного працівника, грн;
Кі – величина надбавки за стаж роботи, %.
б) доплати за умови праці (Фдуп):
ФОПдуп = Чі х Тпзі х Кі / 100
де Чі – чисельність працівників, які працюють у важких і шкідливих умовах, а також в особливо тяжких І шкідливих умовах, осіб;
Тпзі – пряма (тарифна) заробітна плата відповідного працівника, грн;
Кі – величина надбавки за відхилення від нормальних умов праці, %.
в) доплати за роботу в нічний час:
ФОПдн = Чі х Тсті х Тнві х Кнві / 100,
де Чі – чисельність працівників, які працюють відповідно в нічній зміні, осіб;
Тсті – тарифна ставка працівників /-Ї групи, грн;
Тнві – фонд нічного часу, год;
Кнві – процент доплат до тарифної ставки за кожну годину нічної зміни, %.
г) оплата за роботу у вихідні і святкові (неробочі) дні (Фовд):
Фовд = Чі х Тсті х Тзм х Ді х Квн
де Чі – чисельність працівників, які працюватимуть у святкові дні, осіб;
Тсті – тарифна ставка працівників І'-ої групи працівників, грн;
Тзм – тривалість зміни, год.;
Ді – кількість святкових днів за рік для відповідної групи працівників, дн;
Квн – коефіцієнт доплат.
До складу фонду оплати праці включаються також грошові суми за невідпрацьований час відповідно до чинного законодавства:
а) оплата щорічних і додаткових відпусток (Фчв):
Фчв = СЗПпл х* Отпл
де СЗПпл – середня заробітна плата працівників, грн;
Отпл – середня планова тривалість відпустки, дн.
б) доплати матерям за час перерв у роботі на годування і догляд грудних дітей і доплати підліткам за скорочений робочий день.
Доплати матерям (Допм) визначається за формулою:
Допм = П * ФЗП
де. П – процент перерв одного працівника до реального фонду робочого часу одного працівника;
ФЗПгод – фонд годинної заробітної плати.
Величина доплат підліткам (Доппід):
Доппід = Тсгод х* Фп
де Тсгод – середня тарифна ставка підлітків, грн;
Фп – кількість пільгових годин у плановому періоді, год.
в) доплати незвільненим бригадирам за керівництво бригадою (Збр):
Збр = Тбр х Чбр х Дбр
де Тбр – заробітна плата бригадира по тарифу н плановому періоді;
Чбр – кількість бригадирів;
Дбр – розмір доплати бригадиру за керівництво бригадою у відсотках до тарифної ставки.
Середня заробітна плата визначається на основі розрахованої чисельності певних категорій працівників у фонді їх оплати. Для керівників, спеціалістів і службовців визначається середньорічна заробітна плата, а для працівників – середньорічна, середньоденна і середньогодинна:
СЗП = ФОПр / Фпл або СЗП = ФОПр / Чпл
де ФОПр – фонд оплати праці, грн.;
Фпл – розрахункова кількість люд. – год., люд.-днів роботи;
Чсп – середньоспискове число працівників у розрахунковому періоді.
В умовах стабільного виробництва плановий фонд заробітної плати може обчислюватися виходячи із прямої заробітної плати, розрахованої за розцінками і посадовими окладами, скоректованої на очікуваний відсоток інфляції і на «коефіцієнт додаткової заробітної плати». Останній показує у скільки разів повний річний фонд оплати праці перевищує фонд прямої заробітної плати, він може бути розрахований за звітом.
У випадках, коли змінюються обсяги виробництва і продуктивність праці на підприємстві, плановий фонд оплати праці може розраховуватися, виходячи зі звітного фонду, скоректованого на показники зміни чисельності і середньої заробітної плати або зміни обсягів виробництва, продуктивності праці і середньої заробітної плати, за однією з формул:
ФОПпл = ФОПб х Ічис х Іср.зп або ФОПпл = ФОПб х Іов х Ісрзп/Іпп
де Фпл – плановий фонд заробітної плати, грн;
Фб – фонд заробітної плати за звітний період, грн;
Iчис – індекс зміни чисельності працівників;
Iср.зп. – індекс зміни середньої заробітної плати (в умовах інфляції – з урахуванням очікуваного інфляційного індексу);
Iов – індекс обсягу виробництва;
Iпп – індекс продуктивності праці за планом.

Література
1.     Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 256 с.
2.     Рофе А.И., Лавров А.С., Галаева Е.В., Стрейко В.Т. ЭКОНОМИКА ТРУДА учебник для вузов, высш. Уч. Издательство: МИК, 2008 – 304c.
3.     Кириченко О., Квас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності – К.: Видавничий дім «Фінансист», 2000.
4.     Кирсанов К.А. Буянов В.П., Кирсанов К.А. Буянов В.П. Михайлов Л.М., Кирсанов К.А. Теория труда. Изд-во: ЭКЗАМЕН XXI, 2003. – 416c.
5.     Мумладзе Р.Г., Гужина Г.Н., Под ред. Мумладзе Р.Г. Экономика и социология труда Учебник для ВУЗов. Изд-во: КНОРУС, 2007. – 328 с.