Реферат Сім я, відтворення населення
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
План
Вступ
Розділ І
1.1. Відтворення населення. Сім’я, її функції
1.2. Сімейна структура населення України. Дітність української сім’ї
1.3. Основні процеси формування сімейної структури населення
1.4 Дітородні орієнтації в Україні
1.5 Перешкоди для народження дітей
1.6 Сімейна політика України щодо активізації народжуваності
Розділ ІІ
1. 1. Коефіцієнт шлюбної народжуваності в Україні
1.2 Коефіцієнт шлюбної народжуваності в міській та сільській місцевості
1.3 Коефіцієнт шлюбної народжуваності в Закарпатській та Сумській області
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сім’я являє собою невід’ємну складову життєдіяльності суспільства й відтворення населення. Це один із найдавніших соціальних інститутів, який, змінюючи свої форми, зберігався в умовах усіх відомих цивілізацій і культур.
Сімейний спосіб життя людство виробило протягом всього періоду свого існування й історичний досвід різних культур довів необхідність захищати та цінувати інститут сім’ї. Сучасна сім’я являє собою інститут, який насправді увесь час перебуває під тиском соціально-економічних обставин і невпинно змінюється.
Сімейні відносини та сімейна життєдіяльність тісно вплетені у соціальноекономічну реальність, і стан інституту сім’ї є одним із найважливіших індикаторів соціальної стабільності й благополуччя, тому ця тема є досить актуальною.
Джерелами інформації щодо різних соціально-демографічних та економічних аспектів функціонування сімейної сфери можуть слугувати також результати спеціальних вибіркових соціально-демографічних обстежень населення, зазвичай одноразових або таких, що здійснюються періодично.
Мета: висвітлення показника «відтворення населення в сім’ї» та чинників, що впливають на народжуваність в Україні.
Предметом реферату є формування сімейного складу населення та дітності сімей в Україні, дітородних орієнтацій населення, оцінки населенням державної сімейної й пронаталістської політики тощо на основі аналізу інформації із кількох джерел, як-то: даних переписів населення; підсумків вибіркових обстежень умов життя домогосподарств України; результатів репрезентативного вибіркового соціально-демографічного опитування населення дітородного віку «Сім’я та сімейні відносини», проведеного Центром «Соціальний моніторинг» навесні 2009 р.
Об’єктом самостійної роботи є шлюбна народжуваність в Україні.
Розділ І.
1.1.Відтворення населення. Сім’я, її функції
Особливість населення в тому, що не дивлячись на постійні зміни в його чисельності й структурі воно все ж зберігається як населення, тобто як самовідтворювана сукупність людей.
Цей процес самозбереження населення в ході його безперервних змін і називають відтворенням населення, та саме він утворює предмет демографії як науки.
Відтворення населення - це постійне відновлення чисельності та структури населення в процесі зміни поколінь людей через народження і смертність. Сукупність параметрів, що визначають цей процес, називається режимом відтворення населення.
Параметрами, що визначають відтворення населення, є народжуваність і смертність, представлені у вигляді своїх вимірників.
Зазвичай відтворення населення розглядають не в цілому, а стосовно до якої-небудь однієї статі, найчастіше жіночої. Вибір саме жіночого населення в загальному довільний, але мотиви такого вибору цілком зрозумілі. По-перше, репродуктивний період у жінок коротший, ніж у чоловіків. По-друге основні параметри жіночої репродуктивності (число народжених жінкою дітей, її вік при їх народженні тощо) набагато доступніший, ніж аналогічні характеристики для чоловіків, особливо в тому , що стосується позашлюбної народжуваності.
Роль віку як універсальної незалежної змінної демографічного аналізу та його постійна зміна (кожна людина протягом року неминуче або вмирає, або стає старшою, тобто переходить в іншу вікову групу) обумовлює те, що в аналізі відтворення населення велика увага приділяється віку, вивчення цього процесу в розрізі вікових груп.
Сім’я як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об’єднання людей, пов’язаних спільним побутом та взаємною відповідальністю, є базовою передумовою функціонування соціуму, невід’ємною ланкою у механізмі життєдіяльності та демографічного відтворення поколінь. Її значення настільки важливе, що сім’ю іноді визначають як «першоелемент суспільства».
Передумовою створення сім'ї, а відтак і народження дітей є шлюб, що укладається між чоловіком і жінкою як санкціонована й регульована суспільством форма відносин між ними, яка визначає їхні права й обов'язки один щодо одного і щодо дітей.
Протилежною подією щодо укладення шлюбу є його припинення, тобто розпад шлюбного союзу в результаті смерті одного із членів подружжя або розірвання шлюбу (розлучення).
У демографії часто використовується термін "шлюбність", що означає утворення шлюбних (подружніх) пар у населенні, включаючи укладення як перших, так і повторних шлюбів. Разом з процесами овдовіння (припинення шлюбу, викликане смертю одною з членів подружжя) та розлучуваності (припинення шлюбу внаслідок його розірвання) шлюбність визначає відтворення шлюбної структури населення, тобто сукупності переходів особи з однієї категорії шлюбного стану в іншу.
Для кількісної характеристики шлюбності використовується показник — загальний коефіцієнт шлюбності, який дорівнює кількості укладених шлюбів (за рік) в розрахунку на 1000 чоловік населення.
Як соціальний інститут сім'я виконує певні функції й характеризується структурою та розподілом ролей між членами сім'ї.
У функціях сім'ї відображається система взаємодії сім'ї та суспільства і сім'ї та особистості. У процесі еволюції суспільства змінювались вимоги до сім'ї, а це у свою чергу змінювало зміст та значимість окремих її функцій. Найважливішою функцією сім'ї було й залишається народження та виховання дітей. Така ж функція сім'ї, як надання певного соціального статусу всім її членам, втратила своє значення. Основними функціями, які притаманні сучасній сім'ї, є «репродуктивна, виховна, господарсько-економічна, рекреативна (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація дозвілля та відпочинку), комунікативна та регулятивна (включаючи первинний соціальний контроль та реалізацію влади й авторитету в сім'ї)».
Розрізняють три основні історичні типи відтворення населення.
1. Архаїчний. Притаманний родовому суспільству. Вважається, що кількість народжуваних дітей тут не регулювалась, формувалась стихійно.
2. Традиційний. Притаманний докапіталістичним, аграрним суспільствам, а також тим, які перебували на ранніх стадіях розвитку капіталізму. Кількість народжуваних дітей регулювалася нормами традицій. Кожне нове покоління у сімейному житті дотримувалось традицій батьків і дідів.
3. Сучасний, або раціональний, тип відтворення населення. Складався і домінує в економічно розвинутих країнах. Кількість народжених дітей у сім'ї визначається свідомим і вільним вибором батьків, раціональною нормою.
Структура сім'ї — це сукупність відносин між їі членами: родинні, духовні, моральні, а також відносини влади й авторитету тощо.
У літературі вирізняють авторитарну структуру. Для таких сімей характерне суворе підпорядкування дружини чоловіку і така ж сувора дисципліна у взаємовідносинах батьків і дітей.
Демократичні сім'ї характеризуються розподілом ролей між членами сім'ї (між чоловіком і дружиною) відповідно до особистих якостей, рівноправною участю їх у прийнятті рішень, добровільним розподілом домашніх обов'язків та обов'язків щодо виховання дітей. В основі сімейних стосунків лежить не примушування, а усвідомлення своїх обов'язків. Розвиток суспільства сприяв суттєвим змінам у сімейних відносинах. Це. зокрема, проявилось у тому, що жінки значною мірою почали брати участь у виробничій діяльності, підвищилась їхня роль в економічному забезпеченні сім'ї. Такий перебіг подій мав позитивні наслідки — розвиток особистості жінки-матері, рівноправність подружніх відносин. Але водночас це негативно вплинуло на демографічну поведінку, зумовило зниження народжуваності та збільшення розлучуваності.
1.
2.
Сімейна структура населення України. Дітність української сім’ї.
На підставі розподілу сімей за розміром виділяються сім’ї, які складаються з двох, трьох, чотирьох, п’яти, шести, семи, восьми, дев’яти, десяти і більше осіб. Важливим компонентом дослідження сімейного складу населення є аналіз розподілу сімей за їх типами, які виділяють відповідно до структури споріднених відносин у родині: прості сім’ї, в основі яких одна подружня пара; складні сім’ї, які складаються з двох і більше подружніх пар; неповні сім’ї (дитина/діти з одним із батьків), а також сім’ї, які об’єднують родичів не по прямій лінії. Усі ці типи сімей можуть включати дітей, батьків подружжя та інших родичів.
Основними джерелами даних про сімейний склад населення слугують:
• переписи населення, що проводяться раз на десять років, але охоплюють все населення;
• щорічні вибіркові обстеження умов життя домогосподарств, які не можуть охопити увесь спектр питань стосовно сімейного складу населення;
• спеціальні соціально-демографічні обстеження населення, що проводяться епізодично, але охоплюють широкий спектр питань.
Сімейний склад населення України в останні десятиріччя зазнав структурних змін за всіма характеристиками.
За період між переписами населення 1970 р. та 2001 р. в Україні значно зросла кількість сімей у міських поселеннях: з 1970 до 1979 р. їх кількість збільшилася на 22,8%, а за міжпереписний період 1979–1989 рр. – на 14,4%, однак за період 1989–2001 рр. таких сімейних домогосподарств стало менше на 1,9%. Кількість сімейних домогосподарств у сільській місцевості за весь досліджуваний період неухильно скорочувалася і зрештою зменшилася до 4,3 млн.
Рис.1 Кількість сімейних домогосподарств за даними переписів населення 1970, 1979, 1989, 2001р.
У дослідженні сімей залежно від структури родинних зв'язків вирізняють кілька типів сімей, а саме: проста, або нуклеарна сім'я — сім'я, що складається з чоловіка, дружини та дітей, які не перебувають у шлюбі. Цей тип сім'ї поширений найбільше: розширена, або складна сім'я — особливістю цієї сім'ї є те, що хтось із дітей у сім'ї перебуває в шлюбі. Так, сім'я може включати три й більше поколінь або дві й більше нуклеарних сім'ї, якщо вони разом проживають і ведуть спільне господарство. Сім'ї також поділяють на повні, до складу яких входять і чоловік, і жінка, та неповні, де є тільки один із подружжя.
Розгляд розподілу сімей за їх типами свідчить, що у сімейному складі населення України безумовно переважають прості (нуклеарні) сім’ї, які складаються з подружньої пари з дітьми та без дітей; на момент останнього перепису населення їх частка становила 56,2% від усіх сімейних домогосподарств.
Небажаних змін зазнає частка неповних сімей. У сучасній Україні неповні сім’ї не викликають подиву і сприймаються як норма, вони стають звичним явищем як у містах, так і у сільській місцевості. За міжпереписний період 1979–1989 рр. питома вага неповних сімей у цілому по Україні зросла з 12,8% до 13,5%, а на момент перепису населення 2001 р. частка таких сімей становила вже 17,1%. У міських поселеннях частка неповних сімей збільшилася з 13,1% у 1979 р. до 14,8% у 1989 р. і до 19,3% у 2001 р., причому у містах темпи її зростання майже вдвічі вищі, ніж у сільських поселеннях, на що впливає більш поширене у містах розірвання шлюбів, народження дітей поза шлюбом, урізноманітнення форм шлюбно-сімейних відносин тощо. Хоча у сільській місцевості, де ставлення до шлюбу більш традиційне, частка таких сімей за міжпереписний період 1979–1989 рр. знизилася з 12,3% до 10,8%, однак вже під час перепису населення 2001 р. питома вага таких сімей знову становила 12,0%.
Неухильно змінюється й величина різних типів домогосподарств. Частка невеликих домогосподарств, які складаються з двох та трьох осіб, стрімко зростає, а питома вага сімейних осередків з чотирма і більше особами знижується (рис.2.).
Рис.2 Розподіл індивідуальних домогосподарств в Україні за розміром (за даними переписів населення 1970, 1979, 1989, 2001 років)
Найважливішими характеристиками складу сім'ї є наявність у ній обох чи лише одного з батьків. їхній вік, кількість дітей та ін. Демографічний склад сім'ї визначає її демографічний тип, що відповідає певній фазі сімейного циклу. При переході з однієї фази до іншої тип сім'ї може змінюватись, а може залишатися незмінним. Так, при укладенні шлюбу старшою дитиною тип сім'ї змінюється, вона стає розширеною, або складною. Якщо ж у сім'ї народилася ще одна дитина, то вона залишається простою (нуклеарною).
За більш ніж три десятиріччя в Україні на 26,9% збільшилася частка сімей, які складаються з двох осіб (їх було 28,3% у 1970 р і 35,9% – у 2001 р.), і на 7,7% зросла питома вага сімей, які складаються з трьох осіб (у 1970 р. їх було 27,6%, у 2001 р. – 29,7%). Наразі серед сімей України найбільшою часткою характеризуються сім’ї, які складаються з двох осіб (35,9%). Частка сімей з трьох осіб дещо менша – їх близько 30%. Показово, що кількість сімей з чотирма особами у своєму складі зменшилася за той самий період на 16,1% (1970 р. – 25,5%, 2001 р. – 21,4%), а сімей з п’ятьма особами стало менше на 31,7% (1970 р. – 12,0%, 2001 р. – 8,2%). Не дивно, що зменшується частка домогосподарств із шести і більше осіб: за тридцять років їх частка зменшилась з 6,7% до 4,8%.
За період 1970–2001 рр. середній розмір сім’ї у цілому по Україні скоротився з 3,4 осіб до 3,2 осіб. При цьому у 2001 р. порівняно з даними перепису 1989 р. середній розмір сім’ї не змінився. У містах середній розмір сім’ї був і залишається нижчим, ніж у сільській місцевості. Так, у міських поселеннях середній розмір сім’ї за період 1970–2001 рр. зменшився з 3,3 осіб до 3,1 осіб, тоді як у селах – з 3,6 осіб до 3,4. Зауважимо, що у 2001 р. порівняно з 1989 р. відбулося певне покращення ситуації стосовно середнього розміру домогосподарства у сільській місцевості: він зріс з 3,3 до 3,4 особи.
Істотних змін зазнав розподіл домогосподарств із дітьми за кількістю дітей у їх складі. Найпоширенішим типом домогосподарств з дітьми віком до 18 років як за результатами перепису населення 2001 р., так і за даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств є однодітні сім’ї. Порівняльний аналіз даних переписів населення свідчить, що кількість сімей, які обмежуються лише однією дитиною, з року в рік збільшується. Так, у 2001 р. сімей з однією дитиною було на 315 тис. більше порівняно з 1989 р. Тенденція подальшого зростання частки однодітних домогосподарств простежується й за результатами вибіркових обстежень. Так, якщо у 2000 р. частка домогосподарств із однією дитиною серед усіх домогосподарств з дітьми становила близько 61%, то вже у 2008 р. вона піднялася майже до 71% (тобто зросла на 10 в.п.); відповідно, частки домогосподарств з двома та трьома й більше дітьми зменшилися до 25,4% і 3,7% (рис. 3).
Рис. 3. Розподіл домогосподарств із дітьми в Україні за кількістю дітей у їх складі у 2000 та 2008рр.,%
За даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, у 2008 р. у різних типах поселень частки домогосподарств із неповнолітніми дітьми були майже однаковими. Водночас розподіл домогосподарств з дітьми за їх кількістю мав чітко виражені міжпоселенські відмінності. Напружений, динамічний ритм життя городянок усе частіше схиляє їх до відмови від народження не тільки третьої, а й другої дитини, внаслідок чого три з кожних чотирьох домогосподарств з дітьми у міських поселеннях опікуються лише однією дитиною. Частка домогосподарств з однією дитиною у сільській місцевості залишається значно нижчою, ніж у міських поселеннях, однак її зростання відбувається більш високими темпами. Порівняно з 2000р. частка домогосподарств з однією дитиною серед домогосподарств з дітьми у сільській місцевості у 2008 р. підвищилась на 24,0%, тоді як у міських поселеннях за цей самий період – на 14,3% (рис.4). Частка домогосподарств, у складі яких було по дві неповнолітні дитини, у 2008 р. у містах становила 22,1%, а в селах – 32,8%.
Рис.4 Розподіл домогосподарств із дітьми в Україні за кількістю дітей у їх складі та типами поселень.(Джерело: за даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств України)
Результати перепису 2001 р. укотре підтвердили зворотний зв’язок освітнього чинника та народжуваності: із підвищенням рівня освіти матерів середня кількість дітей у них зменшується. Це справедливо для усіх вікових груп, однак різниця між показниками дітності більш та менш освічених жінок дещо зменшується у когортах, чия дітородна діяльність вже завершилась (рис. 5). Порівняно пізній початок дітонародження у жінок, націлених на отримання високого рівня освіти, та більш пізнє його завершення, планування терміну й інтервалів народження дітей, з одного боку, та більш високі дітородні наміри цих жінок, з іншого боку.
Рис. 5. Дітність жінок із різним рівнем освіти в Україні у 2001 р.(на 1 жінку відповідного віку і рівня освіти)(Джерело: дані Всеукраїнського населення 2001 р.)
1.
3
Основні процеси формування сімейної структури населення
Сімейних цикл починається зі шлюбу, що є моментом утворення сім’ї. До народження першої дитини сім’я перебуває у стані передбатьківства, а з народженням первістка починається період її зростання, етап дітородної активності, що завершується з народженням останньої дитини. Наступний етап – період батьківства, протягом якого відбувається зростання і соціалізація дітей, а кількісний склад сім’ї не змінюється. Цей етап завершується відокремленням одного з дітей від сім’ї батьків, і з цього моменту сім’я починає зменшуватися за рахунок відокремлення дітей, а згодом і смерті одного з членів подружжя. Цей період характеризується як етап затухання сім’ї чи етап прабатьківства (діти вже мають своїх дітей і засновники сім’ї стають прабатьками), він завершується зі смертю обох членів подружжя (схема 1). Його можна розподілити на період відокремлення дітей, коли сім’я поступово зменшується, і період «порожнього гнізда», коли літні батьки залишаються удвох. Період затухання батьківської сім’ї збігається у часі з періодом дітородної активності чи батьківства у сім’ях їхніх дітей. Сукупність сімей, що перебувають на різних етапах їх життєвого циклу, й утворює сімейну структуру населення.
I. Утворення сім’ї (взяття шлюбу)
ІІ. Народження першої дитини
ІІІ. Народження останньої дитини
ІV. Відокремлення першої дитини від батьківської сім’ї
V. Кінець існування сім’ї
Схема 1. Повний життєвий цикл сім’ї
Сімейний склад респондентів та соціально–демографічні характеристики їх сімей.
Діти в сім’ї.
Рис.6 Розподіл сімей різних типів за кількістю дітей віком до 18 років, % (квітень 2009 р.)
Порівняння дітності сімей різних типів у міських поселеннях і сільській місцевості ще раз опосередковано підтверджує вищу дітородну активність сільського населення: сім’ї без дітей більш поширені серед усіх типів міських сімей, і для них характерною є вища частка однодітних, ніж у сільських сім’ях відповідних типів. У сучасній Україні гостро стоїть проблема збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування; тож важливою є будь-яка достовірна інформація, що стосується цієї групи дітей. Загальновизнано, що найкращим шляхом влаштування таких дітей є їх усиновлення. У 1,2% домогосподарств, де проживають респонденти, виховуються діти, які є всиновленими або знаходяться під опікою чи піклуванням. Ця частка здається дуже малою, але слід враховувати, що загальна чисельність цієї категорії дітей (діти-сироти та діти, які знаходяться під опікою чи піклуванням) становить саме 1,2% усіх дітей віком до 18 років у країні, тож частка сімей респондентів, в яких проживають ці діти, відповідає дійсним масштабам зазначеної проблеми. Через особливе становище таких дітей, їх відірваність від природного для дітей середовища – батьківської сім’ї – вони потребують особливої уваги.
За даними обстеження, більшість випадків всиновлення чи взяття дитини під опіку (і в абсолютному, і у відносному вимірі) припадає на сім’ї, що складаються з подружньої пари та дітей без інших родичів (нуклеарні сім’ї). Дві третини цих сімей мешкає у міських поселеннях, решта – у сільській місцевості.
1.4 Дітородні орієнтації в Україні
Під бажаною кількістю дітей розуміють ту кількість дітей, яку хотів би мати респондент за наявності необхідних умов, виходячи лише з його особистих схильностей, але без урахування конкретних життєвих обставин (насамперед матеріальних умов) та індивідуальної біографії.
Серед усіх респондентів 19,3% зауважили, що навіть за наявності всіх необхідних умов вони хотіли б мати лише одну дитину; 12,8% респондентів хотіли б мати трьох дітей і лише 2,5% – чотирьох і більше дітей. Найчисельнішою виявилась група опитаних, які висловили бажання народити дві дитини (54,7%). Не визначилися з точним числом бажаних дітей 9,5% респондентів, у тому числі 2,8% відповідь на запитання про кількість бажаних дітей сформулювали «скільки народиться», а 6,7% опитаних, хоча й планували обмежити кількість дітей у своїй сім’ї, однак «не знали» скільки дітей вони хотіли б мати. Жодної дитини навіть при створенні необхідних умов не хотіли б мати 1,2% респондентів.
В обстеженні «Сім’я і сімейні відносини, 2009» порівняно з обстеженням попереднього року чітко простежується зменшення часток опитаних, які бажають мати двох, трьох та чотирьох і більше дітей, натомість частка бажаючих народити лише одну дитину зросла (рис. 7). Якщо в рамках опитування 2008 р. частка тих, хто за наявності необхідних умов хотів би мати трьох дітей, перевищувала частку респондентів, бажаючих мати лише одну дитину, то опитування 2009 р. продемонструвало зміщення даної переваги на користь останніх. Ймовірно процес «перетікання» тридітності у дводітність та дводітності в однодітність продовжуватиметься, якщо й далі соціально-економічне середовище життєдіяльності сімей погіршуватиметься.
Рис.7 Розподіл респондентів за бажаною кількістю дітей (без врахування відповідей «скільки народиться» і «не знаю»), (квітень 2008 та 2009 рр.)
Залежність бажаної кількості дітей від кількості дітей у сім’ї, в якій вони виховувалися (у їх батьківській сім’ї), простежувалася досить чітко. Так, серед опитаних, кожний з яких був єдиною дитиною в сім’ї, частка тих, хто навіть за наявності необхідних умов хотів би мати лише одну дитину, була значно більшою, ніж відповідна частка для групи респондентів, які мали братів чи сестер. В усіх групах опитаних найбільшою є частка тих, хто хотів би мати двох дітей, однак у групі респондентів, які виросли в дводітній сім’ї, ця частка має найбільше значення. Респонденти з багатодітних сімей більшою мірою, ніж інші, були налаштовані мати трьох та чотирьох або більшу кількість дітей.
Рис.8 Розподіл відповідей респондентів щодо бажаної кількості дітей залежно від кількості дітей у сім’ї, в якій виховувався респондент (квітень, 2009 р.)
Згідно з результатами соціально-демографічного обстеження «Сім’я і сімейні відносини, 2009» половина респондентів планувала мати двох дітей, що разом з відповідями стосовно бажаної кількості дітей і відповідними даними обстеження «Сім’я і діти, 2008» підтверджує орієнтацію значної частини населення України на модель дводітної сім’ї.
За період між двома обстеженнями плани респондентів змінились насамперед на користь однодітності й бездітності, відповідно частки тих, хто запланував народити двох або трьох дітей, зменшились, що, найімовірніше, є відображенням реакції населення на дестабілізацію соціально-економічної ситуації в країні у другій половині 2008 р. – на початку 2009 р. Середня запланована всього кількість дітей за результатами обстеження «Сім’я і діти, 2008» становила 1,82 дит., а згідно з результатами обстеження «Сім’я і сімейні відносини, 2009» цей показник знизився до 1,76 дит.
Троє з кожних п’яти респондентів, які планували обмежитись народженням лише однієї дитини, навіть при створенні необхідних умов не змінили б свої дітородні плани. Третина опитаних, які планують мати одну дитину, за наявності необхідних умов хотіли б мати двох і більше дітей.
Рис.9 Взаємоз’язок запланованої кількості дітей з бажаною
Сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї.
1.5 Перешкоди для народження дітей
Запитання щодо основних перешкод для народження бажаної кількості дітей були спрямовані на виявлення обставин, які заважають повністю задовольнити потребу у дітях. Відповіді респондентів, які називали не гіпотетичні (як у випадках збігу запланованої та бажаної кількості дітей), а реальні причини, через які вони вимушені обмежити кількість дітей у сім’ї, мають велике значення для розробки заходів демографічної політики. За основну перепону для народження дитини опитувані найчастіше вказували недостатність матеріального забезпечення сім’ї. Однак якщо у загальній сукупності цей фактор відмітили 58,3% респондентів, то серед опитаних, які планували народити одну дитину, але за наявності необхідних умов хотіли б мати двох і більше дітей, на нього вказали 68,6%. Серед тих, хто планує народити двох дітей, але хотів би мати трьох і більше дітей, не можуть реалізувати це бажання через матеріальні труднощі 72,4% осіб. Відсутність належних житлових умов як перепона для народження бажаної кількості дітей частіше, ніж в інших групах, називалась серед респондентів, які планували обмежитися народженням двох дітей, але за наявності необхідних умов хотіли б мати їх більше (51,6%). Однак і серед опитаних, які планували народити одну дитину, але за наявності необхідних умов хотіли б мати двох і більше дітей, частка тих, хто відмовлявся від народження бажаної кількості дітей через зазначену перешкоду була більшою, ніж у загальній сукупності респонде нтів. Привертає увагу і той факт, що значущість фактора неможливість створення необхідних умов для забезпечення майбутнього дітей (дати дітям належну освіту тощо) як чинник обмеження кількості дітей у сім’ї для респондентів із «дисбалансом» запланованої та бажаної кількості дітей була істотно більш значущою, ніж для тих, у кого ці показники збігалися. Окрім того, респонденти, які планували народити одну дитину, але за наявності необхідних умов хотіли б мати двох або більше, частіше ніж інші вказували на проблеми зі здоров’ям. Такі соціально-психологічні чинники обмеження кількості дітей у сім’ї як бажання зосередитись на власних інтересах і бажання мати більше вільного часу не відігравали значної ролі у дітородному плануванні опитаних.
Основні перепони для народження бажаної кількості дітей у респондентів, у яких бажана кількість дітей перевищує заплановану, у % до відповідної сукупності респондентів* (квітень 2009 р.)
1.6 Сімейна політика України щодо активізації народжуваності
Тривалий час в Україні виплати при народженні дитини існували, але були настільки несуттєвими, що не можна говорити про будь-який їх ефект. Поступово виплати збільшувались. Наступне реформування системи виплат відбулось у 2008 р. і, поряд зі значними змінами в обсязі й принципах виплат,супроводжувалось значною політизацією даного питання. Найважливішим елементом реформування одноразової допомоги при народженні дитини стала диференціація обсягу виплат за черговістю народження дитини. Наразі допомога при народженні дитини, яка народилася після 31 грудня 2007 р., становить 12240 грн. – на першу дитину, 25000 грн. – на другу дитину, 50000 грн. – на третю та наступних дітей. Виплати здійснюються не одномоментно, а певними частинами протягом року або кількох років.
У цілому одноразова допомога при народженні дитини є найбільш вагомою складовою допомоги держави сім’ям з дітьми. Опосередковано результати проведеного дослідження підтверджують результативність цих заходів,оскільки саме чинники, пов’язані зі зростанням грошових надходжень для сімей з дітьми визнані найбільш вагомими серед інших можливих чинників підвищення дітородної активності населення України.
Якщо говорити про окремі компоненти політики щодо підтримки батьків у поєднанні їх економічної активності з народженням та вихованням дітей, то згідно з уявленнями населення України такі не матимуть належної ефективності в сучасних умовах – дана теза підтверджується думками населення щодо можливостей активізації політики в сфері народжуваності. Отже активно застосовувані в деяких європейських(насамперед, скандинавських) країнах різного роду системи відпусток по догляду за дитиною не являються витребувані суспільством. Ще одним чинником, що потенційно може сприяти активізації дітородної активності, є вирішення житлових проблем сімей з дітьми. Житлова політика вважається необхідним елементом сімейної політики у багатьох європейських країнах, хоча вона й не має прямого пронаталістського спрямування. Вельми вагомими у сімейному бюджеті жителів Європи є витрати на утримання житла.
Численні урядові програми декларують досить широке охоплення житлових проблем як сімей в цілому, так і сімей з дітьми (наприклад Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002–2012 роки, «Українська родина» 2001-2005, Державна програма підтримки сім’ї на період до 2010 року та ін.). Але на шляху їх реалізації зазвичай постає нестача та нераціональний розподіл коштів – традиційна перешкода для усіх позитивних починань в Україні.
Серед інших компонентів, впровадження яких може дати певний ефект і в умовах сучасної України, варто виділити також безкоштовні (або зі знижками) товари та послуги для дітей. Ця категорія може також включати знижки на оплату таких послуг, як електроенергія, автомобільне паливо, страхування та ін. Крім того, сім’ї з дітьми мають можливість отримувати різного роду картки зі знижками, обсяг який може варіювати залежно від кількості дітей.
Отже, в Україні формується сімейна політика пронаталістського спрямування, метою якої є підвищення дітородної активності населення. Проте застосовуваний інструментарій на нинішньому етапі досить вузький.
Поки що відчутним є певний ефект значних фінансових вливань у вигляді допомоги при народженні дитини, але навряд чи можна сподіватися на їх стійку тривалу дію. Серед напрямів подальшої інтенсифікації сімейної політики можна назвати розширення ролі щомісячних виплат шляхом підняття їх вікової межі. Так, виплати доцільно було б пристосувати до вирішення проблеми забезпечення сімей з дітьми житлом шляхом запровадження відповідних грантів, виплат, позик або ж диференціації поточних платежів за житло у залежності від кількості дітей. Доречним також видається підтримка сімей з дітьми шляхом надання їм безкоштовних (або зі знижками) товарів та послуг, необхідних для виховання дитини (спектр яких може бути дуже широким). Подібний інструмент (як і податкові пільги) буде вигіднішим для небагатої української економіки, ніж широкомасштабні виплати.
Висновки
Сім’я як засноване на шлюбі та кровному спорідненні об’єднання людей, пов’язаних спільним побутом та взаємною відповідальністю, є невід’ємною складовою життєдіяльності та демографічного відтворення поколінь. Важливою особливістю сім’ї у кризові періоди, коли відбувається занепад низки інших осередків відтворення населення є те, що вона є стійким і життєздатним осередком, здатним пом’якшувати наслідки кризових деструктивних змін. Тому в умовах сучасної демографічної кризи в Україні актуалізується дослідження сімейної форми демопроцесу та посилюється необхідність демополітичної підтримки функціонування і розвитку сім’ї.
Як свідчать результати аналізу сімейного складу населення за даними переписів населення, у сучасній Україні переважають прості (нуклеарні) сім’ї, які складаються з подружньої пари з дітьми або без дітей. За останній міжпереписний період в країні помітно скоротилась частка сімейних домогосподарств з неповнолітніми дітьми, що відбулось виключно за рахунок міських поселень. Найбільш поширеними серед домогосподарств з неповнолітніми дітьми наразі є однодітні сім’ї, частка яких продовжує поступово зростати. У сільській місцевості частка домогосподарств з однією дитиною поки ще залишається значно нижчою, ніж у міських поселеннях, однак виявляється тенденція до її прискореного збільшення. За підсумками переписів населення можна простежити, що у молодших когортах жінок України порівняно зі старшими збільшується частка тих, хто народив лише одну або дві дитини.
Як показують результати соціально-демографічного обстеження «Сім’я і сімейні відносини», половина осіб дітородного віку планує мати дві дитини у сім’ї, що, поряд з відповідями респондентів стосовно бажаної кількості дітей та відповідними даними минулорічного соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти» (2008 р.)1 підтверджує переважаючу орієнтацію на дводітну сім’ю в Україні. В обстеженні 2009 р. порівняно з 2008 р. Частки респондентів, зорієнтованих на однодітність та бездітність, підвищились.
Відповідно частки тих, хто запланував народити дві або три дитини зменшились, що, найімовірніше, є реакцією населення на дестабілізацію соціально-економічної ситуації у країні з кінця 2008 р. Середня запланована
кількість дітей за підсумками обстеження 2009 р. становить 1,76 дит. проти 1,82 дит. у 2008 р. У загальній сукупності респондентів, які мають чіткі репродуктивні плани на майбутнє, наразі кожен п’ятий не бачить для себе можливостей задовольнити повною мірою потребу у бажаній кількості
дітей.
Зв’язок дітородних орієнтацій з освітнім рівнем респондентів виявився слабким, а от залежність бажаної кількості дітей у опитаних від дітності сімей, в яких вони виховувались, простежується доволі чітко. Респонденти з багатодітних сімей більшою мірою, ніж інші, налаштовані мати трьох, чотирьох або більше дітей. Частка ж тих, хто навіть за наявності усіх необхідних умов хотів би мати лише одну дитину, найбільша у респондентів, які свого часу виховувались в однодітній сім’ї.
Дітородні плани респондентів на найближчу перспективу значною мірою залежать від очікуваних ними змін матеріального становища їх сімей.
Результати обстеження «Сім’я і сімейні відносини» виявили, що найвагомішими перепонами для народження бажаної кількості дітей в Україні наразі є недостатність матеріального забезпечення сім’ї та відсутність
належних житлових умов. Показово, що у порівнянні з попереднім соціально-демографічним обстеженням «Сім’я і діти», респонденти посилаються на ці обставини ще частіше. Поширення песимістичних настроїв щодо оцінки власних спроможностей у справі утримання й виховання нащадків демонструє збільшення частки респондентів дітородного віку, які вказують на неможливість створення необхідних умов для забезпечення
майбутнього дітей як перепону для народження бажаної їх кількості.
Сімейна політика – один із напрямів соціально-демографічної політики, метою якого є підтримка сімейного способу життя, зміцнення сім’ї, насамперед сім’ї з дітьми, створення найкращих умов для її утворення, функціонування та розвитку. Стратегічною метою сімейної політики в Україні має бути зміцнення інституту сім’ї і прискорення виходу з демографічної кризи шляхом підримки моделі середньодітної, економічно, соціально та духовно самодостатньої сім’ї, що побудована на паритетних засадах та забезпечує рівні можливості особистісної самореалізації для кожного члена сім’ї.
Наразі ж сімейну політику у нашій країні можна охарактеризувати як таку, що має переважно пронаталістське спрямування, її тактичною метою уявляється підвищення дітородної активності населення. Суттєве збільшення одноразових виплат при народженні дитини, яке було здійснене кілька років тому, мало певний позитивний ефект щодо дітородної ситуації.
Більшість респондентів як найбільш вагомі потенційні фактори підвищення дітородної активності в Україні виділяє саме підвищення стандартів оплати праці та вирішення житлової проблеми.
Досягнення ж стратегічної мети сімейної політики в Україні потребує: зміцнення у суспільній та особистій свідомості потреби в сім’ї, шлюбі, батьківстві й створення соціально-економічних умов для її реалізації; утвердження гендерної культури у сім’ї та суспільстві; нарощування економічного, виховного й соціалізуючого потенціалу сімей, поліпшення рівня та якості їх життя; забезпечення умов для народження і виховання бажаної для сім’ї й суспільної необхідної кількості дітей; збереження репродуктивного здоров’я населення; забезпечення всебічної підтримки сімей, які перебувають у кризових життєвих ситуаціях; мінімізації асоціальних проявів у процесах функціонування сім’ї. Лише за цих умов в Україні буде сформована цілісна сімейна політика і створено передумови для зміцнення інституту сім’ї та прискорення виходу з демографічної кризи.
Список використаної літератури
1. Батіщева Г. О., Зайцева 3. Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім'єю. Методичні рекомендації. - К.:А.Л.Д.,1996.
2. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / За ред. В. С. Стешенко. — К.: НАН України, Ін-т економіки, 2001. — 560 с.
3. Демографічна статистика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 132 с.
4. Пирожков С. И. Демографические процессы и возрастная структура населения. — М.: Статистика, 1976. — С. 82—115.
5. Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку. —К.: ТОВ «Основа-Принт», 2009. — 248 с.
6. http://www.ukrstat.gov.ua/ Дані вибіркових обстежень умов життя домогосподарств//Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України.
