ЗМІСТ

стор.

 ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1  Теоретичні підходи визначення  міжнародного  науково – технічного обміну на світовому ринку…………………………………………6

            1.1. Сутність, значення  та види міжнародного  науково – технічного обміну для розвитку економіки…………………………………………………6

              1.2. Методика аналізу ефективності міжнародного  науково – технічного обміну………………………………………………………………..18

            1.3. Нормативно – правова база регулювання міжнародного  науково – технічного обміну……………………………………………………………...20

РОЗДІЛ  2.  Аналіз  економічної ефективності міжнародного  науково – технічного обміну на сучасному етапі на прикладі ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування "…………………………………………………..29

            2.1. Загальна економічна  характеристика ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування "…………………………………………………..29

            2.2. Оцінка економічної ефективності використання іноземних технологій та інновацій міжнародного  науково – технічного обміну на ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування "…………………….……34

РОЗДІЛ 3. Шляхи впровадження іноземних технологій на підприємстві  ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування "………………………….40

            3.1. Прогноз розвитку підприємства на основі інтенсифікації  міжнародного  науково – технічного обміну………………………….……….40

            3.2.Пропозиції по вдосконаленню міжнародного  науково – технічного обміну на ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування"………………………………………………….…………...43

ВИСНОВКИ………………………………………………………….…..………48

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….……....51

ДОДАТКИ




ВСТУП:

За сучасних умов в нашій державі здійснюється системна трансформація суспільного виробництва, яка спрямована на розвиток ринкової економіки,  досягнення стабілізації національного господарства. Цей процес відбувається не ізольовано, а передбачає використання      різних чинників. Серед останніх одне з центральних місць посідає виважене впровадження в національних межах переваг сукупного науково-технічного потенціалу країн світового співтовариства. Головним напрямом використання здобутків у сфері науки і техніки є міжнародний науково-технічний обмін. Його впровадження і розвиток виступає важливою умовою здійснення ринкових перетворень та досягнення економічного зростання України.

            За умов, коли відбувається структурна перебудова економіки нашої держави, а платоспроможність вітчизняної промисловості щодо купівлі нових технологій дуже низька, все більш актуальними повстають питання розвитку інноваційного бізнесу, пошуку інвесторів, нових галузей застосування і нових ринків збуту новітніх технологій. Тому сьогодні усе сильніше  відчувається потреба в більш глибокому розумінні сутності, закономірностей і специфіки розвитку інноваційних систем.

  Сутність міжнародного науково – технічного обміну досліджували багато учених та фахівців. Серед них слід, насамперед,  вказати Авилкіна М., Борейко В., Галощапова О.Р., Гонорська О.В., Медведкін Т.О, Фомішин С. В., Онищенко В.А., Сініченко І., Федулова Л.

Проте у теорії міжнародного  науково – технічного обміну залишається ще безліч невивчених питань, які ускладнюють як оцінку інноваційної діяльності і її вплив на економічний розвиток, конкурентоспроможність підприємств і країн, так і регулювання цієї сфери на національному і міждержавному рівнях. Тому  тема є досить актуальною в наш час.
Метою курсової роботи є визначення ступіню розвитку міжнародного науково – технічного обміну в Україні на сучасному етапі та проведення аналізу  економічної ефективності  обміну на сучасному етапі на прикладі підприємства.

            У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні завдання:

            1. Розкрити сутність та значення міжнародного науково-технічного обміну;

            2. Визначити методику аналізу  ефективності міжнародного  науково – технічного обміну;

            3. Проаналізувати нормативно – правову базу регулювання міжнародного  науково – технічного обміну;

            4. Оцінити економічну ефективність даного процесу на прикладі ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування ";

            5. Намітити основні шляхи, дати  рекомендації щодо вдосконалення впровадження іноземних технологій на підприємстві  ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування ".

            Об’єктом дослідження виступає ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування " як суб’єкт міжнародного науково – технічного обміну.

            Предметом дослідження є процес міжнародного науково – технічного обміну на сучасному етапі на підприємстві.

            Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання. Під час написання  даної курсової роботи було опрацьовано багато літератури  (друковані публікації періодичні видання, закони і т.ін.) і серед  неї  виділяються  такі  видання  як “Економіст”, “Економіка України”,  “Актуальні проблеми економіки”, “Формування ринкових відносин в Україні”, “Международная экономика”, “Фінанси України”, “Економіка. Фінанси. Право“ та ін., в яких зібрані і надруковані цікаві та корисні матеріали по темі дослідження.

            В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо вивчення основних напрямів міжнародного науково - технічного обміну.

            З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, прогнозування   та спеціальні методи: статистичні, графічні, комп’ютерні програми.

Наукова новизна курсової роботи полягає в тому, що на основі аналізу сучасного стану і розвитку міжнародної науково-технічної сфери здійснюється поглиблене дослідження стратегії та основних напрямів формування механізму активізації участі українських підприємств в сучасному науково-технічному просторі.

Висновки та пропозиції, що містяться у курсовій роботі  можуть бути  використані  при розробці напрямів розвитку науково-технічного співробітництва підприємств з учасниками світового співтовариства .

            Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

  Інформаційною базою дослідження послужили нормативні і законодавчі акти України, навчальна і методична література, періодичні видання, глобальна мережа Internet, а також державна статистична звітність.
РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ВИЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО – ТЕХНІЧНОГО ОБМІНУ НА СВІТОВОМУ РИНКУ
1.1.                 Сутність, значення  та види міжнародного  науково – технічного обміну для розвитку економіки
В умовах сучасного етапу науково-технічної революції обмін науково-технічними знаннями в світі все більше розширюється і стає необхідним як на рівні держав, так і на рівні підприємств. В практиці міжнародної торгівлі використовуються різні терміни, що відносяться до обміну науково-технічними знаннями, такі як "міжнародний обмін результатами науково-технічної діяльності", "міжнародний технологічний обмін", "обмін промисловою технологією", "передача технологій" і т.д. Ці терміни за своїм змістом вважаються тотожними. Вони відносяться до науково-технічного обміну на комерційній основі між партнерами різних країн.

Науково-технічні знання являються результатом науково-технічної діяльності, яка передбачає проведення наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Вони можуть відсторонюватися у власника або укладенням торгової угоди купівлі-продажу, або підписанням договору про їх використання на протязі певного періоду за певну винагороду.

За визначенням експертів ЮНКТАД до міжнародного обміну технологій належать " угоди між сторонами незалежно від їхньої правової форми, що переслідують як мету або  зі своїх цілей уступку стосовно ліцензій чи передачу прав на промислову власність, продаж або будь-який інший вид передачі технічних послуг".  [94, с.93]

ОЕСР визначає трансфер технологій більш широким поняттям, що включає комерційні угоди: з передачі технічних засобів із використанням патентів і ліцензій, передачі ноу-хау; щодо трансферу (продажу, ліцензу­вання, франчайзингу) проектів, торгових марок і зразків; з надання по­слуг технічного змісту, включаючи технічне й інжинірингове навчання, а також технічну допомогу; з трансферу результатів НДДКР. [95, с.37-38]

На думку багатьох дослідників, технологія перетворюється у вирішальний фактор соціально – економічного розвитку. Нагачевська Т.В. визначає поняття «міжнародна передача технологій» як комплекс процесів та відносин в міжнародній економіці з приводу вивозу та ввозу технології, яка передається в уречевленій або не уречевленій формах. [72, с.29]

Ці визначення розкривають повну сутність процесу міжнародної передачі технологій та дають змогу зрозуміти основні принципи здійснення даної діяльності. Однак, на нашу думку, пропущено одну з ключових характеристик технології – це її новизна.  Технологія може мати національну, регіональну або світову новизну, від чого залежать мотиви та масштаби її експорту-імпорту в міжнародній економіці.

Переплетіння різноманітних циклів НТП в окремих державах з новими потоками міжнародного обміну ліцензіями, ноу-хау, а також пов'язаних з ним зростом товарів, послуг та капіталу, формує основи нового розподілу праці, що базується на торгівлі технологіями як провідному факторові процесу виробництва. Обмін технологіями, таким чином, стає причиною і наслідком змін у міжнародному розподілі праці, надає йому нового якісного стану.

Суб'єктами міжнародної передачі технологій є:

   -  науково-виробничі об'єднання,   підприємства,   установи    і організації  незалежно від форми власності,  де створюються та/або використовуються технології;

    - Національна академія  наук  України і галузеві академії наук, установи науки,  освіти,  охорони здоров'я та  інші  установи,  де створюються  та/або  використовуються  технології  і яким належать майнові права на технології;

   -  фізичні особи,  які беруть участь у створенні,  трансфері  та впровадженні технологій,  надають інформаційні,  фінансові та інші послуги на всіх стадіях просування технологій та їх  складових  на ринок;

    - юридичні та  фізичні  особи,  які є постачальниками складових технологій,  що використовуються під час застосування  технологій, які пропонуються до трансферу;

   -  юридичні та  фізичні  особи,  що  надають  технічні  послуги, пов'язані із застосуванням технологій;

   - центральний орган  виконавчої  влади  у  сфері освіти і науки (далі - уповноважений орган),  а також інші центральні та  місцеві органи виконавчої  влади,  органи  місцевого самоврядування,  які беруть  участь   у   закупівлі,   передачі   та/або   використанні технологій. [2, с.13]

Найбільш вагомими суб'єктами міжнародної передачі технологій є фірми розвинутих країн, які забезпечують більшу частину обороту світового технологічного ринку. Світовим лідером на цьому ринку є США. Вони щорічно експортують наукомістку продукцію на суму близько 700 млрд дол. У рейтинзі експортерів друге місце займає Німеч­чина (понад 500 млрд дол. США), третє — Японія (400 млрд дол.). Найбільші витрати на НДДКР несуть США. [85, с. 109]

При визначенні стратегічних напрямків використання інновацій доцільно орієнтуватися на досвід розвинутих країн світу – США, ФРН, Японії, Китаю. Саме в цих країнах досягнуто досить високого насичення робочої сили вченими та спеціалістами (0,4-0,7%).  І триває випереджаючими порівняно із загальною зайнятістю темпами нарощування кількості вчених-дослідників, розробників нових технологічних систем і робототехніки. Одночасно, в цих країнах збільшуються витрати на науково-дослідницькі роботи, розширюються мережі наукових та інноваційних організацій, зростає рівень загальної освіти населення, його професійної підготовки [22, с.206].

У міжнародний технологічний обмін широко  залучені  всі чотири сфери людської діяльності:  наука,  техніка,  виробництво і керування,

Будучи складовою міжнародної торгівлі, науково-технічне співробітництво має свою специфіку, форми і  методи,  обумовлені  самою  природою науки і техніки.

Обмін новими знаннями дає можливість потенційним партнерам по науково-технічному обміні орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, одержувати загальні зведення про наявні досягнення в різних галузях науки і виробництва.  Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і  створює  можливості для розвитку  майбутньої  торгівлі технологіями. 

Міжнародний обмін технологіями може відбуватися як за некомерційним, так і по комерційних каналах. Найбільш поширеними формами некомерційними передачі технологій є публікації з науково-технічної тематики, конференції фахівців, виставки та ярмарки, навчання студентів і т.д. Оскільки значення багатьох з названих форм у поширенні технологій порівняно невелика, в даній роботі вони не будуть розглядатися. Об'єктом нашого аналізу є найважливіші ринкові форми міжнародного обміну технологіями.

Основною формою міжнародної передачі технологій є ліцензійна торгівля, яка здійснюється на основі ліцензійних угод. При укладанні ліцензійної угоди власник передає права на нематеріальні активи покупцеві на певний термін і за певну плату. Об'єктом ліцензійної угоди можуть бути патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми, торгові марки, франшизи, програми і т. д. При цьому угода зазвичай зобов'язує ліцензіара (продавця технології) надати технічну інформацію і допомогу, а ліцензіата (покупця) - використовувати отримані права. [67, с.185]

Передаючи права, фірма-продавець більшою чи меншою мірою втрачає контроль над новою технологією. У зв'язку з цим виникає ряд проблем, які повинні бути враховані при складанні ліцензійної угоди. У їх числі умови, при яких контракт може бути перерваний або призупинено, якщо сторони не виконують встановлених вимог, а також перевірки якості, територіальна область застосування нововведення. Як показує практика без точної фіксації подібних умов можливі конфліктні ситуації, коли, наприклад, низька якість вироба, виробленого в одній країні, буде підривати репутацію аналогічного виробу, що випускається в інших країнах, ускладнювати його збут. Особливо слід виділити проблему конфіденційності, яка виникає у зв'язку з тим, що цінність багатьох технічних новинок знижується, якщо інформація про них стає доступною. Тому умова збереження в таємниці конфіденційної інформації традиційно є неодмінним пунктом ліцензійної угоди.

Права на активи передаються за певну плату. Умови і розмір виплат винагороди ліцензіару за використання предмета угоди ліцензіатом можуть бути різними і визначаються в ході переговорів зацікавлених сторін по кожному контракту окремо. На розмір винагороди впливають такі фактори, як:

- переваги нової технології та її цінність для ліцензіата;

- спосіб застосування ліцензії;

- особливості законодавства і рівень конкуренції;

- вміння вести переговори.

Кожна зі сторін визначає для себе верхні і нижні межі ціни, а реальна ціна контракту визначається в результаті переговорів. Можливість і необхідність торгуватися один з одним визначаються тим, що жодна зі сторін не знає граничної ціни свого партнера і будує свої розрахунки на очікуваннях.

Ціна ліцензії розраховується як сума добутку роялті, об’єму виробленої продукції протягом року та ціною продукції в кожному році.

                                                                           (1.1.)

де: - об’єм виробленої продукції протягом року;

        - ціна продукції в кожному році;

        R – роялті.

Поряд з названими видами розрахунків за ліцензійною угодою, іноді практикується отримання винагороди у вигляді участі в прибутку або участі у власності. У першому випадку продавцю відраховується певний відсоток прибутку від комерційного застосування технології, у другому - продавець отримує винагороду у вигляді частини акцій фірми, що використовує нову технологію. [61, с.158]

Оскільки основний потік нових технологій іде з розвинених країн у країни що розвиваються, уряди останніх іноді втручаються в процес ціноутворення, обмежуючи верхню межу ціни за ліцензійною угодою.

Винагорода ліцензіару, що виплачується ліцензіатом за використання нової технології, може здійснюватися по-різному. Найчастіше це винагорода виплачується у вигляді роялті, тобто періодичних відрахувань (зазвичай поквартально або річними внесками), встановлених у відсотках від фактично отриманого прибутку або обсягу продажів при комерційному використанні ліцензії.[ 75, с.578 ] Ставки роялті можуть коливатися в досить широких межах в залежності від того, що прийнято у кількості бази для розрахунку винагороди. У ряді випадків використовуються гнучкі ставки роялті в залежності від тривалості ліцензійної угоди, обсягів виробництва, ринкової ціни та інших факторів.

Застосування роялті передбачає тісну співпрацю ліцензіара і ліцензіата, створює обопільну зацікавленість в ефективному використанні об'єкта ліцензії. Однак сума винагороди у вигляді роялті може коливатися, іноді досить відчутно.

На відміну від роялті паушальний платіж являє собою одноразову винагороду, сума якого твердо зафіксована в контракті.[83, с.153] Іноді паушальні платежі здійснюються шляхом розбиття на кілька виплат відповідно до етапів практичної реалізації ліцензії - після підписання ліцензійної угоди, завершення поставок устаткування, надання ноу-хау і т. д. Але в будь-якому випадку паушальні платежі встановлюються заздалегідь на основі експертних оцінок можливого економічного ефекту і очікуваного прибутку. [83,с.156]

Багато країн світу віддають перевагу іншій формі передачі технологій -  франчайзинг, який являє собою контракт на передачу торгової марки. Продавець (франшизер) не тільки передає покупцеві (франшизу) право на використання торгової марки, але і надає йому постійну допомогу у веденні бізнесу. Ця допомога виражається в наданні технічних послуг, підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації, управлінні підприємством за певну плату.  По суті, продавець і покупець у цьому випадку діють як вертикально інтегрована фірма, філії якої взаємозалежні і виробляють для споживача частина товарів і послуг. Особливо це характерно для комплексного франчайзингу, який передбачає повне забезпечення дилера, включаючи маркетинг, керівництво експлуатацією підприємства, стандарти і контроль якості продукції. [52, с.431]

Історія франчайзингу сходить до XIX століття і пов'язана з США, де близько третини обороту роздрібної торгівлі являє собою франчайзинг. Число таких фірм  росте досить швидко. Сфера їх діяльності - ресторанний бізнес, продукти харчування, продаж автомобілів, бензоколонки, тобто переважно це сфера послуг.

Франчайзинг швидко поширюється по всьому світу. Широке застосування знаходить наступний спосіб проникнення франшизера в іншу країну: у якості головної франшизи вибирається місцева фірма, якій передаються права за використання торгової марки. У ряді випадків за кордоном відкривається кілька торгових точок, які виконують рекламні функції, залучаючи місцевих потенційних покупців.

Швидке поширення франчайзингу по всьому світу не означає, що цей вид бізнесу не створює жодних проблем і труднощів. Зокрема за кордоном фірми - франшізери стикаються з наступною дилемою: з одного боку, висока стандартизація продукції зменшує її привабливість для іноземців, з іншого ж боку, чим вище рівень урахування місцевих умов, тим менше потреба у франшизах.

Важливою формою міжнародної передачі технологій є інжиніринг, що охоплює широку сукупність видів технічної діяльності, спрямовану на підвищення ефективності зарубіжних інвестицій, мінімізацію витрат з реалізації проектів різного призначення. Він включає в себе різноманітні послуги, яких потребує покупець при придбанні, монтажі, освоєння та експлуатації нової техніки.[67, с 175]

У рамках інжинірингу можуть надаватися послуги, перш за все, з підготовки нового виробництва. В їх число входять складання техніко-економічного обґрунтування проекту, розробка генеральних планів і креслень, управління та нагляд за будівництвом, приймально-здавальні роботи. Після закінчення будівництва нового об'єкта та здачі його в експлуатацію інжиніринг зводиться до надання послуг з організації процесу виробництва і управління підприємством. Іноді він поширюється на сферу збуту продукції, що випускається. [78, с. 137]

Форми оплати послуг інжиніринг можуть бути різними. Це може бути погодинна оплата праці інженерів-консультантів, відшкодування фактично понесених витрат плюс відоме винагорода, оплата у відсотках від вартості будівництва об'єкта.

Науково – технологічний обмін може приймати форму передачі патента. Патент був першим документом, який використовувався у торговельних відносинах між винахідниками та споживачами їх продукції. Видача патенту – свого роду компроміс між приватними інтересами винахідників і виробників нової продукції та суспільною потребою в її використанні. Економічний зміст патенту полягає в наданні державою на своїй території монопольного права винахідникові на використання його винаходу протягом певного терміну (як правило, 15 – 20 років). [94, с.93] Це монопольне право полягає в тому, що в межах вказаного терміну дії патенту тільки його власник може виготовляти, використовувати і продавати товари, в яких втілюється його винахід або використовувати певні методи та засоби виробництва цієї продукції. Власник патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок може повністю передати свої права третій особі. Для цього необхідно оформити договір про передачу виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності.  Договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або повністю ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Практично всі товари, які виходять на ринки розвинених країнах, є запатентованими.

Не кожний винахід може бути захищений патентом. Патентоспроможність винаходу означає, що він пропонує технічне вирішення завдання шляхом створення нових машин чи технологічних процесів, характеризується новизною, підвищує рівень традиційного інженерного розв’язання технічного завдання і може бути використаний на практиці.

Контракти "під ключ"  як форма міжнародної передачі технологій припускають укладення угоди на будівництво об'єкта, що після його повної готовності до експлуатації передається замовнику. Такі проекти зазвичай реалізують великі будівельні фірми та фірми-виробники промислового устаткування, між якими поділені відповідні ринки.

Вартість контрактів «під ключ» нерідко вимірюється сотнями мільйонів і навіть мільярдами доларів. Масштабність подібних контрактів пояснюється особливою значущістю об'єктів, що створюються для країн, де вони зводяться, необхідністю створення інфраструктури нерідко в малоосвоєних районах, великим житловим будівництві, завезенням великих груп робітників. Генеральний підрядник залучає для реалізації проектів «під ключ» велику кількість дрібних фірм як субпідрядників. При цьому їм надається допомога при жорсткому контролі якості робіт та продукції.

При такій формі міжнародної передачі технологій замовник отримує повністю готовий до експлуатації об'єкт, не зазнаючи труднощів з освоєнням нової техніки. Імпортне обладнання та технологічні процеси на такому об'єкті знайомі, вони на практиці довели свою надійність і перспективність. Вся відповідальність за будівництво і введення об'єкта в експлуатацію покладена на одну юридичну особу. Тому подібні об'єкти зводяться дуже швидко і в стислі терміни приступають до випуску конкурентоспроможної продукції. [69, с.265]

Прикладом орієнтованого на передові досягнення в ключових науково-технічних, експортоорієнтованих галузях, заощаджувального господарського використання сировинно-енергетичних ресурсів є технополіси або технопарки, своєрідні прообрази виробництва, а до певної міри й соціальних відносин майбутнього. Досвід, який було нагромаджено американськими технополісами зараз широко використовується в провідних індустріальних країнах, про що свідчать спеціальні програми, які було прийнято і запроваджено в Японії, європейських країнах. Технополіси набули значного поширення в усіх провідних індустріально розвинутих країнах, а для держав з перехідними економіками вони є умовою прискорення розвитку виробництва, виходу на передові конкурентні позиції у світі.

Технополіс — це територіальний науково-промисловий комплекс або конгломерат науково-академічних, навчальних, дослідно-конструкторських закладів, промислових підприємств та ін. з розвинутою та динамічною системою виробничого постачання, комунікацій, об’єктів інфраструктурної мережі, який створюється за чіткою функціональною ознакою з метою розвитку в найсприятливіших умовах високотехнологічного, соціально необхідного, конкурентоспроможного, екологічно чистого виробництва, підготовки висококваліфікованих фахівців.[74,с.553] Від традиційного способу концентрації виробництва у вигляді регіональних індустріальних центрів технополіси відрізняє обов’язкова висока наукомісткість, а також мала матеріало- та енергоємність виробництва, орієнтованого виключно на нові види технологій.

         Яскравим прикладом світового технополісу є Сіліконова долина в штаті Каліфорнія(США) – регіон, що відрізняється великою щільністю високотехнологічних компаній, пов'язаних з виробництвом комп'ютерів та їх складових, особливо мікропроцесорів, а також програмного забезпечення, пристроїв мобільного зв'язку, біотехнології тощо Виникнення і розвиток цього технологічного центру пов'язане з зосередженням провідних університетів, великих міст на відстані менше години їзди, джерел фінансування нових компаній, а також кліматом середземноморського типу. Згідно з даними на 2006 рік, Силіконова долина - третій за величиною технологічний центр у США (по числу зайнятих у сфері високих технологій - 225300 робочих місць) після Нью-Йорка і Вашингтона. За іншими даними, в зоні затоки Сан-Франциско трудяться більш ніж 386000 фахівців ІТ галузі, що дає право Силіконовій долині вважатися найбільшим технологічним центром в США. Середня заробітна плата в Силіконовій долині складає $ 144,800 в рік. На кожну 1000 зайнятих припадає 286 працівників ІТ сфери.[97]

Отже, технополіси  відіграють, по суті, роль «локомотивів» в економіці, засобу активізації експорту, оскільки у результаті підтримки, прискореного технологічного розвитку окремих територій і галузей створюється якісно нова система вимірів господарської ефективності, поява додаткових стимулів та орієнтирів у конкурентній боротьбі на національному та міжнародному рівнях для решти підрозділів національної економіки.

Отже, міжнародна передача технологій посідає особливе місце в сучасній системі міжнародної економіки. В основному це зумовлено такими факторами:

- в епоху постіндустріальної цивілізації технологія та інформація стали головним фактором економічного розвитку;

- відбуваються якісні зміни в міжнародному поділі праці, що характеризується виділенням наукомісткої спеціалізації та прискореним розвитком науково-технічної кооперації;

-  ринковий характер розвитку міжнародної економіки, що постійно вимагає інновацій;

-  загострюється міжнародна конкуренція за науково-технічні ресурси та продукти;

- настала нова стадія міжнародної конкурентоспроможності країн, на якій ключовим фактором є інновації.

Технологічний розвиток не просто є складовою загального прогресу людства. Він випереджає зміни в інституційній сфері, під нього «підлаштовуються» відносини між економічними агентами, які реалізуються як на національних ринках, так і на рівні глобалізованого ринкового середовища. Тому його стимулювання має бути стратегічним завданням кожної держави.
1.2.                 Методика аналізу ефективності міжнародного  науково – технічного обміну
Процес міжнародного науково – технічного обміну завжди передбачає введення на підприємстві нових технологій, тобто впровадження інновацій. В зв’язку з цим аналіз ефективності даного обміну передбачає в першу чергу визначення результатів технічних нововведень.  Процес інноваційного розвитку необхідно розглядати з позиції конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність у взаємодії з постачальниками початкової сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами в конкретних економічних, політичних, правових, соціальних, демографічних, екологічних і інших умовах.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.

     Результат виконання  кожного  проекту  оцінюється за суммарною кількістю балів, нарахованих за такими критеріями ефективності:

1.     Показник прибутковості інноваційного проекту:

                                                                                        (1.2)

Де:  ОП - сума отриманого прибутку,  грн.;

  З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, грн.

2. Показник чистої прибутковості:

                                                                                         (1.3.)

Де: ОЧП - сума отриманого чистого прибутку, грн.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період,  грн.

3. Обсяг  реалізованої  інноваційної  продукції,   товарів, послуг:

                                                                                         (1.4) 

Де:  О - обсяг продукції у грн.;

        З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період,  грн.

4. Кількість працюючих, задіяних у виконанні проекту:

                                                                                         (1.5)

Де: К - кількість працюючих, осіб;

       З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, грн.

5. Бюджетна ефективність інноваційного проекту:

                                                                                         (1.6)

Де:  БЕП - обсяг коштів,  перерахованих до бюджету у ,грн. 

   З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, грн.

6. Сумарна кількість балів (ефективність виконання інноваційних заходів) визначається за формулою:

 ;                                          (1.7)

Де:  - відповідно ефективність кожного попереднього показника. [54, с.73]

Отже, необхідно відзначити, що проведення інноваційної діяльності за допомогою реалізації інноваційних проектів, націлених на отримання інновацій, дозволяє підприємствам оновлювати номенклатуру продукції, виходити на нові ринки, знижувати витрати на виробництво тощо. Як наслідок, проведення комплексного аналізу інноваційної діяльності сприятиме обґрунтуванню найбільш ефективних напрямів інноваційної діяльності, інноваційних програм та проектів підприємства.
1.3.     Нормативно – правова база регулювання міжнародного  науково – технічного обміну
Незважаючи на наявний могутній механізм правового захисту, нові технології найчастіше стають об'єктом промислового шпигунства. Промислове шпигунство - несанкціоноване отримання, використання або зміна інформації, яка має комерційну цінність. Тому у високорозвинених країнах, таких як США, ЄС, Японія, спостерігається швидке зростання міжнародного співробітництва у сфері науки та технологій суб’єктами всіх інституційних рівнів та вироблення механізмів їхнього захисту.

Інноваційна політика ЄС реалізується шляхом виконання Сьомої рамковаої програми по дослідженнях, технологічному розвитку і демонстраційних діях на 2007-2013 роки. Метою даної програми є досягнення європейського лідерства в ключових областях науки і технології через співробітництво між університетами, промисловістю, дослідницькими центрами і організаціями. Підтримка буде надана дослідницькій діяльності, що здійснюється через транснаціональне співробітництво, від спільних проектів до координації національних дослідницьких програм. Сюди ж входить співпраця між ЄС і третіми країнами. [96].

На світовому ринку наукомісткої продукції чітко простежується тенденція посилення конкуренції. У зв’язку із цим, дедалі більша частка витрат підприємств переноситься зі сфери промислового виробництва до сфери досліджень і розробок нових технологій і виробів. Водночас, зростає значення правового захисту об’єктів інтелектуальної власності для забезпечення світогосподарських ринкових позицій.

Як елемент несумлінної конкуренції, промислове шпигунство виявляється, насамперед, у порушенні прав власника на промислову або інтелектуальну власність через оволодіння технологіями виробництва чужої продукції (ноу-хау), торговельно-фінансовими секретами, сутністю відкриттів і винаходів.

Оскільки промислове шпигунство не знає національних меж, а обмін технологіями стає все більш загальноприйнятою формою міжнародного співробітництва, то охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки стає предметом активного міжнародного регулювання. Особлива роль у ньому належить Європейській патентній організації, спеціалізованій установі ООН-Всесвітній організації інтелектуальної власності, а також СОТ.

Європейська патентна організація(ЄПО)	Всесвітня організація інтелектуальної власності
Місцезнаходження, створення
Мюнхен(Німеччина) 1973	Женева (Швейцарія) 1970
Основні цілі
видача європейських патентів;	- охорона інтелектуальної власності в усьому світі;
розширення співробітництва між європейськими державами в області охорони винаходів;	розширення адміністративного співробітництва між союзом в області інтелектуальної власності
посилення патентного захист)'
Структура
Європейське патентне відомства	три адміністративних Ради (Генеральна асамблея, Конференція, Комітет з координації); інші органи
Адміністративна рада
Видає друковано
«Службовий вісник», «Європейський патентний листок», щорічний звіт, наукові монографії, різноманітний інформаційний матеріал	Періодичні видання «Industrial Property», «Copyright», "РСТ Gazett", "Les Marques International Designs Bulletin"

Рис 1.1 . Міжнародні організації, що регулюють технологічний обмін

Зазначені організації сприяють створенню і модернізації патентних систем, співробітництву в області патентної інформації, проводять консультації, створюють сприятливі умови для придбання запатентованих технологій та ін., тобто сприяють подальшому розвитку міжнародного обміну технологією. Так, СОТ, у випадку виникнення протиріч щодо комерційних аспектів інтелектуальної власності, пропонує використовувати наявну в нього систему вирішення суперечок ТРІПС - Згода по комерційних аспектах прав на інтелектуальну власність (до інтелектуальної власності належать патенти, авторські права, промислові зразки, товарні знаки, географічні зазначення, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, нерозголошувана інформація). Угода торкається п'яти великих областей:

порядок застосування основоположних принципів міжнародних угод щодо питань торгівлі та дотримання прав інтелектуальної власності;

- порядок забезпечення достатніх заходів з охорони прав інтелектуальної власності;

- заходи з охорони прав інтелектуальної власності на територіях окремих держав;

- порядок вирішення суперечок з питань інтелектуальної власності між державами-країнами СОТ;

- спеціальні заходи на перехідному етапі до нової системи охорони прав інтелектуальної власності.

Інтернаціоналізація процесу досліджень і розробок підсилюється, насамперед, у Західній Європі в зв'язку з поєднанням структур єдиного ринку. З цією метою заснований фонд Європейської науки, що поєднує біля шести десятків науково-дослідних рад і академій західноєвропейських країн.

Крім того, вже створені і функціонують - «Європейська асоціація з передачі технології, нововведень і промислової інформації», центр з обміну технологією в регіоні Південно-Східної Азії, національні системи, «банки ліцензій» у мережі найбільших фірм. Усі вони висококомп'ютеризовані, мають можливість взаємодіяти один з одним. [68, с.229]

Головні договори, які регулюють питання охорони інтелектуальної власності в міжнародному масштабі:

– Договір про патентне співробітництво (1970 р.);

– Конвенція Паризького союзу (учасниками якої є 85 держав);

– Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг (1957 р.);

– Договір про реєстрацію товарних знаків (1973 р., Відень);

– Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.);

– Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971 р.)

         Що стосується України, то більшість підприємств усвідомлює необхідність здійснення інноваційної політики, але успішне її здійснення повинно ґрунтуватися на відповідній нормативно-правовій базі.   Законодавство України у сфері науково – технологічного обміну базується    на    Конституції     України,   Цивільному   кодексі   України , Господарському кодексі України та низки законодавчих актів, інструкцій та постанов. 

Правові передумови державної інноваційної політики закладені в Конституції України, в якій стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової, технічної та інших видів творчої діяльності, захист інтелектуальної власності, авторських прав. Стаття 116 зобов’язує Кабінет Міністрів України забезпечувати здійснення економічної політики у сфері освіти, науки і культури. Згідно з пунктом 4 цієї ж статті Кабмін розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України. [1]

Законодавче забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні започатковане Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Цей закон з часом зазнав змін, і в 1998 році був прийнятий новий закон «Про наукову і науково-технічну діяльність».

         Та в Україні сьогодні, на жаль, на всіх рівнях й до цього часу відсутнє розуміння виняткової ролі розробки, освоєння і широко­го використання високих технологій в інноваційному розвитку еконо­міки, а також необхідності створення для їхнього розвитку правової бази й умов для ресурсного забезпечення. Серед документів, значним досягненням яких є визначення пріоритетних напрямів промислового розвитку, слід назвати Закон України «Про пріоритетні напрямки інно­ваційної діяльності в Україні» №433-ІУ від 16 січня 2003 року, у якому сформульовано правові, економічні й організаційні основи формуван­ня і реалізації пріоритетних напрямків у країні. Метою закону є законо­давче забезпечення концентрації ресурсів на провідних напрямках науково-технологічного відновлення виробництва і сфери послуг у країні, забезпечення потреб суспільства у високотехнопогічній, конку­рентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послу­гах, збільшення експортного потенціалу держави, забезпечення вихо­ду конкурентної наукоємної продукції на світовий ринок. На жаль, у розглянутому законі в цілому й у ряді середньострокових пріоритет них напрямків не приділено належної уваги питанням, пов'язаним з науковими дослідженнями, розробками й витратами на їх виконання, а вони, як відомо, випереджають організацію виробництва нової про­дукції в наукомістких галузях і сприяють їхньому розвитку.

Важливого значення в інноваційному розвитку економіки країни мав би набути Закон України «Про Загальнодержавну комплексну програму розвит­ку високих наукоємних технологій» №1676-І\/ від 9 квітня 2004 року. Метою Програми є забезпечення сприятливих умов для створення і розвитку наукоємних технологій і на цій основі широкомасштабна мо­дернізація національної економіки. Програма повинна була реалізову­ватися в два етапи: перший етап (2005-2008 роки) — реалізація про­ектів з розробки наукоємних технологій, з орієнтованим обсягом фі­нансування 8755,6 млн.грн., у тому числі виконання НДДКР — 2361,1 млн.грн.; другий етап до 2013 року—впровадження на підприємствах наукоємних технологій, розроблених у період першого етапу. Перера­ховані в Програмі завдання щодо реалізації проектів відповідають стратегічним пріоритетним напрямкам інноваційної діяльності у вище­вказаному законі. Проте не­визначеність у формулюванні щодо фінансування Програми за рахунок коштів державного бюджету й інших джерел фінансування, не заборонених законодавством, позначились на реальному інвестуванні Програми, яке й так обмежене. Виконання Програми має бути пого­джено з послідовною реалізацією методів стратегії інноваційного ро­звитку і формуванням Національної інноваційної системи України, з подальшим використанням відомих механізмів стимулювання та орга­нізаційно-фінансового забезпечення потреб науки та наукоємного ви­робництва. [93, с.33]

Важливим регулюючим документом має стати Закон України «Про державне регулювання діяльності в сфері трансферу технологій». На жаль, й до цього часу не вдається практично реалізувати інструмента­рій передачі прав на розроблені технології за рахунок державного бю­джету (тобто платників податків) науковим організаціям-розробникам або будь-якому національному виробнику, а також створити механіз­ми розвитку кооперації між науково-дослідним сектором і підприєм­ницьким середовищем.

З метою реалізації положень Закону України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” розроблено та впроваджено низку підзаконних актів у сфері трансферу технологій:

– постанову Кабінету Міністрів України  від 4 червня 2008 № 520 „Про затвердження мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер”, яка спрямована на захист прав всіх суб’єктів трансферу технологій та сприятиме розвитку цивілізованого ринку трансферу технологій, інноваційних продуктів, товарів і послуг в Україні та підвищить рівень їх конкурентоспроможності на міжнародному рівні;

– розпорядження Кабінету Міністрів України  від 6 лютого 2008 № 252-р „Про передачу МОН повноважень на затвердження порядку ведення Державного реєстру договорів про трансфер технологій”, яке дозволить систематизувати та уніфікувати інформацію щодо здійснення трансферу технологій та/або їх складових, забезпечити охорону майнових прав на вітчизняні технології та  забезпечити проведення моніторингу у цій сфері.

На виконання зазначеного розпорядження Кабінету Міністрів України розроблено Порядок державної реєстрації договорів про трансфер технологій та ведення Державного реєстру договорів про трансфер технологій, який  затверджено наказом МОН України від 14.05.08 № 409, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 28.05.08 за № 464/15155.

З метою комерціалізації науково-технічних розробок вищих навчальних закладів, наукових установ та новаторів видано:

– наказ Міністерства освіти і науки України від 31.07.08 № 713 „Про затвердження Складу Міжвідомчої робочої групи з комерціалізації науково-технічних розробок вищих навчальних закладів, наукових установ та новаторів”;

– Положення „Про Міжвідомчу робочу групу з питань комерціалізації науково-технічних розробок вищих навчальних закладів, наукових установ та новаторів” затверджено наказом МОН від 31.07.08 № 713. [99]

В цілому в Україні створена важлива законодавча база для здійснення і розвитку інноваційної діяльності та діяльності у сфері науково – технологічного обміну (близько 70 документів), але все ж за кількістю і якістю нормативних законодавчих актів вона поступається подібним системам у розвинутих країнах світу. Формування в Україні інноваційної моделі економічного зростання потребує сприяння держави у створенні та ефективному функціонуванні інноваційної інфраструктури, особливо на міжгалузевому та регіональному рівнях. Створення інфраструктури інноваційної діяльності, комерціалізація результатів НДДКР, збереження розвинутої мережі малого інноваційного підприємництва є одним із небагатьох шляхів відновлення економіки, розвитку науки і освіти. 
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1:

               Отже, в умовах інтернаціоналізації господарського життя роль процесів, пов’язаних з міжнародним науково-технічним трансфером, набуває все більш вагомого значення. Це пов’язано з рядом причин, серед яких основними є: прискорення темпів розвитку науково-технічного прогресу і перетворення науки у безпосередню виробничу силу; посилення нерівномірності розвитку економіки окремих країн і, як наслідок цього, неоднаковий рівень розвитку науки і техніки у різних країнах; зацікавленість окремих країн, які не володіють  достатніми коштами для здійснення НДДКР, в забезпечені більш високих темпів економічного розвитку за рахунок сучасних передових досягнень інших країн. На сучасному етапі міжнародний науково – технічний обмін відбувається перважнов комерційній формі: ліцензійна торгівля, франчайзинг, інжиніринг, патентна торгівля, контракти "під ключ" .

Для   проведення комплексного аналізу інноваційної діяльності запропонована методика, яка сприятиме обґрунтуванню найбільш ефективних напрямів інноваційної діяльності, інноваційних програм та проектів підприємства.

В цілому в Україні створена важлива законодавча база для здійснення і розвитку інноваційної діяльності та діяльності у сфері науково – технологічного обміну, але все ж за кількістю і якістю нормативних законодавчих актів вона поступається подібним системам у розвинутих країнах світу.
РОЗДІЛ  2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО – ТЕХНІЧНОГО ОБМІНУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ НА ПРИКЛАДІ ВАТ "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО МАШИНОБУДУВАННЯ "
2.1. Загальна економічна  характеристика ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування "
            Машинобудування — особливо  важлива галузь  народного  господарства України. Протягом останніх років у машинобудуванні помітні позитивні тенденції. Проте як і будь – яка галузь економіки комплекс постраждав від кризи. Проблеми розвитку машинобудування є частиною загальних проблем економіки, які потребують вирішення на нових засадах інноваційного соціально-економічного розвитку країни. Машинобудуванню приділяється особлива роль у вирішенні соціальних проблем, утвердженні позиції України на міжнародному ринку, у широкомасштабному переосна­щенні народного господарства на основі сучасної техніки і технології.

            Створюючи  найактивнішу  частину  основних  виробничих  фондів - знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного   прогресу   в  інших   галузях   господарства, зростання  продуктивності  праці, інші  показники,  що  визначають ефективність виробництва. Машинобудівний комплекс  є провідником у господарство науково-технічного прогресу.

            Відповідно за даними Державного комітету  статистики продукція машинобудування займає значну частку в товарній структурі зовнішньої торгівлі України. За даними 2009 року частка експорту  даної продукції від загального обсягу становить 12,6%.[98]

            У загальному обсязі реалізації частка експортних поставок складає 30-85% загального обсягу реалізації за різноманітними машинобудівними підгалузями. Машино­будівна продукція експортується у 80 країн світу. Найбільші імпортери - Росія, Німеччина, Туркменистан, Індія, Китай, Іран - у ці країни надходить близько 70% загального обсягу експорту. Основні експортери машинобудівної продукції; ВАТ "Азовзагальмаш" (м. Маріуполь"), ВАТ "Маріуполь­ський завод важкого машинобудування", ВАТ "Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе", ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод" (м. Стаханов); ВАТ "Турбоатом" (м. Харків); ЗАТ "Новокроматорський машзавод" та ін. Питома вага експортної продукції цих підприємств складає близько 73% у загальному обсязі реалізації. [99]

            Випуск гірничо - шахтного устаткування для залізорудної промисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі. Дану галузь представляє відкрите акціонерне товариство "Криворізький завод гірничого машинобудування " відоме як "Криворiжгормаш". Підприємство створене у вiдповiдностi з установчим договором вiд 16.02.1998 р. Мiжрегiональним вiддiленням Фонду державного майна України по Днiпропетровськiй областi i органiзацiєю орендарiв орендного пiдприємства "КЗГМ" шляхом перетворення у вiдкрите акцiонерне товариство. Розташоване  в м. Кривий Ріг, вул. Халтурніа, 3.

Основними видами дiяльностi ВАТ "Криворiзький завод гiрничого машинобудування" за КВЕД є:

- виробництво машин та устатковання для добувної промисловостi й будiвництва ;

- монтаж машин та устатковання для добувної промисловостi й будiвництва ;

- виробництво чавуну сталi та феросплавiв ;

- виробництво алюмiнiю ;

- дiяльнiсть автомобiльного вантажного транспорту ;

- виробництво мiдi.

            Основнi види товарної продукцiї заводу - це буровi верстати, установки i допомiжне обладнання для розробки родовищ корисних копалин вiдкритим i пiдземним способами та для прохiдницьких робiт при будiвництвi тонельних споруд. ВАТ "Криворiжгiрмаш" є єдним виробником в Українi такої продукцiї як перфоратор телескопний ПТ 48А ; перфоратор переносний ПП50В1 ; навантажувач ПКУА ; навантажувальнi машини НК1 i МППЗ ; буровi верстати СБШ250МНА-32 ; буровi установки УБШ501АК, УБШ312А, УБШ501А.

            Основними ринками збуту продукцiї ВАТ "Криворiжгiрмаш" є гiрничодобувнi пiдприємства України i країн СНД.

            Пiдприємство є монополiстом у своїй галузi в Українi, виробляє досить унiкальнi машини та обладнання, чого на території України не робить майже нiхто в таких обсягах.

            Конкуренцiю за межами країни складають росiйськi пiдприємства вiдповiдної галузi, такi як ВАТ "Рудгормаш" м. Воронiж , ЗАТ "Старооскольський машинобудiвний завод", ВАТ "Киштимський машинобудiвний завод" , ВАТ "Дарасунський машинобудiвний завод", дiяльнiсть яких значно впливає на фiнансово-господарську дiяльнiсть емiтента.

            Економічну діяльність підприємства можна проаналізувати на основі річної фінансової звітності. На основі балансу підприємства на 31.12.2009 (див. Додаток А) можна зробити, що залишкова вартiсть основних засобiв на кiнець 2009р. склала 15513 тис.грн. Оборотнi активи сформованi з виробничих запасiв на суму 7656 тис.грн., що бiльше в порiвнянi з 2008р.на 1172 тис.грн. Загальна дебiторська заборгованiсть за звiтний рiк збiльшилась на 5307 тис.грн. i склала 14357 тис.грн. Загальна сума грошових коштiв на кiнець року 58 тис.грн.,що бiльше в порівнянні з 2008р.на 11 тис.грн. Станом на 31.12.2009р. нiяких обмежень що до використання грошових коштiв, що знаходяться на поточному рахунку не має. Станом на 31.12.2009р. статутний фонд товариства склав 16651 тис.грн. Вiн складається з акцiй 66604000 шт. Номiнальна вартiсть 0.25 грн. Станом на 31.12.2008 р. сума поточних зобов'язань товариства складала 22537 тис.грн. За звiтний перiод поточнi забов'язання збiльшились на 5254 тис.грн. порiвнянi з 2008р.

            У 2009р. доходи вiд реалiзацiї склали 13894 тис.грн. (див. Додаток  Б) У порiвняннi з 2008р. обсяг продажу зменшився на 32046 тис.грн. В цiлому за 2009р. операцiйнi витрати склали 8305 тис.грн. в порiвняннi з минулим роком вони зменшилися на 3355 тис.грн. У складi операцiйних витрат знаходяться витрати, що пов'язанi з реалiзацiєю послуг та управлiння пiдприємством. У звiтному перiодi пiдприємство одержало чистий збиток у розмiрi 6376 тис.грн.порiвняно зi збитком 3549 тис.грн. у попередньому році.

            Можемо проаналізувати стан підприємства визначення показникiв фiнансового стану ВАТ "Криворiжгiрмаш" за 2009 рiк Основою для розрахунків є: форма № 1 "Баланс на 31.12.2009 р."; та форма № 2 "Звiт про фiнансовi результати за 2009 рiк".

            Аналiз фiнансового стану здiйснемо за наступними показниками:

            1.Коефiцiент абсолютної лiквiдностi характеризує платоспроможнiсть на дату складання балансу - показує, яку частину короткострокових зобов'язань пiдприємство має можливiсть негайно погасити. Оптимальне значення цього показника становить 0,25-0,5.

Коефiцiєнт розраховується за формулою:

            Ка.л. = Ф.1(р.220 + р.230 + р.240) / Ф.1 р.620                           (2.1)

            Ка.л.= (0 + 58+0)/ 22537 = 0,0026

            Таке значення показника свiдчить про неспроможнiсть пiдприємства негайно погасити свою короткострокову заборгованiсть.

            2. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi (покриття) - показує достатнiсть ресурсiв пiдприємства, якi можуть бути використанi для погашення його поточних зобов'язань, оптимальне значення 1,0-2,0. Коефiцiєнт розраховується за формулою:

Кз.л.= пiдсумок роздiлу II Активу Ф.1 + р.270/ пiдсумок роздiлу IV Пасиву Ф.1 + р. 630                                                                                   (2.2)

            Кз.л.= (31495+ 1)/( 22537 + 0) = 1,3975

            Таке значення Кз.л.  вказує на достатнью кiлькiсть ресурсiв пiдприємства для погашення його поточних зобов'язань.

            3. Коефiцiєнт фiнансової стiйкостi(або платоспроможностi, або автономiї)- розраховується як вiдношення власного капiталу пiдприємства до пiдсумку балансу пiдприємства i показує питому вагу власного капiталу в загальнiй сумi засобiв, авансованих у його дiяльнiсть, оптимальне значення показника складає 0,25-0,5.

            Коефiцiєнт розраховується за формулою:

            Кф.с.= Пiдсумок р.I Пасиву/ стр. 640 Ф.1.                                 (2.3)

            Кф.с.= 21797/ 52488 = 0,4153

            На пiдприємствi значення коефiцiєнту склало - 0,4153. Таке значення показника свiдчить про те , що фiнансування активiв пiдприємства здiйснено за рахунок власних коштiв на 41,53%.

            4. Коефiцiєнт структури капiталу - розраховується як спiввiдношення залучених та власних засобiв i характеризує залежнiсть пiдприємства вiд залучених засобiв. Оптимальне значення складає 0,5-1,0. Розраховується за формулою:

            Кс.к.= (Пiдсумок роздiлу III Пасиву Ф.1 + Пiдсумок роздiлу IV Пасиву Ф.1)/ Пiдсумок роздiлу I Пасиву Ф.1                                                    (2.4)

            Кс.к.= (7562 + 22537)/  21797 = 1,3809

            На ВАТ "Криворiжгiрмаш" цей показник склав - 1,3809 , що ще раз пiдтверджує, що фiнансування активiв пiдприємства здiйснюється за рахунок власного капiталу.
2.2. Оцінка економічної ефективності використання іноземних технологій та інновацій міжнародного  науково – технічного обміну на прикладі ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування "
            Одним з найбільш важливих складових елементів загальної стратегії  ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування " є саме технологічна стратегія. Зростання значення інноваційності технологічних процесів підприємства як необхідної умови його конкурентоспроможності та, як результат, одержання ним стійких конкурентних переваг, є одним з основних завдань, яке постає перед підприємством. В умовах економічної кризи та загострення конкурентної боротьби важливо активізувати діяльність  у таких сферах, як пошук інновацій, їх впровадження, правова охорона, управління ними.

            ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування " усвідомлює важливість впровадження новітніх технологій. У зв’язку  з цим відбувається залучення іноземних інвестицій для удосконалення виробництва. Ще у 2006 році було намiчено впровадження нової технiки та запуск у серiйне виробництво перфоратора ПП65 та ПТ48; бурильної головки Б30 ; бурильної установки  убш236. Продовжити розробку конструкторської та технологiчної документацiї та виготовлення дослiдних зразкiв - податчика для установки УСБ1 ; опорного вузла та гусеничного ходу 100.01.00.000 УСБШ-250А.  Для цього пiдприємство  залучає інвестиції та виділяє  кошти для втілення інноваційних проектів.

            Результати впровадження нових технологій у виробництво представлені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Звіт про фінансові результати 2006 – 2009 роки

Стаття	Код рядка	2006	2007	2008	2009
1	2	3	3	4	5
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	10	41 511		45940	13894
Податок на додану вартість	15	4 187	5191.7	4721	2241
Акцизний збір	20	0	0	0	0
	25	0	0	0	0
Інші вирахування з доходу	30	0	0	0	0
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	35	37 324		41219	11653
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	40	26 052	32312.4	32812	9987
Валовий:
прибуток	50	11 272	10565.3	8407	1666
збиток	55	0	0	0	0
Інші операційні доходи	60	20	155.5	129	0
Адміністративні витрати	70	3 498	3457.6	4397	2376
Витрати на збут	80	3 055	2090.7	2516	442
Інші операційні витрати	90	8 230	3742.2	4747	5487
Фінансові результати від операційної діяльності:
прибуток	100	0	1430.3	0	0
збиток	105	3 491	0	3124	6639
Доход від участі в капіталі	110	0	0	0	0

Продовження Додатка А

1	2	3	4	5	6
Інші фінансові доходи	120	0	0	0	0
Інші доходи	130	67	45.7	549	374
Фінансові витрати	140	301	289.2	168	24
Втрати від участі в капіталі	150	0	0	0	0
Інші витрати	160	33	134	446	87
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:
прибуток	170	0	1052.8	0	0
збиток	175	3 758	0	3189	6376
Податок на прибуток від звичайної діяльності	180	305	589.7	360	360
Дохід з податку на прибуток від звичайної діяльності	185	0	0	0	0
Фінансові результати від звичайної діяльності:
прибуток	190
збиток	195	4 063
Надзвичайні:
доходи	200	0	0	0	0
витрати	205	0	0	0	0
Податки з надзвичайного прибутку	210	0	0	0	0
Чистий:
прибуток	220	0	463.1	0	0
збиток	225	4 063	0	3549	6376
ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ
Найменування показника	Код рядка	2006	2007	2008	2009
1	2	3	4	5	6
Матеріальні затрати	230	22 383	20252.3	9044	6401

Продовження Додатка А

1	2	3	4	5	6
Витрати на оплату праці	240	8 027	8099.2	9274	2082
Відрахування на соціальні заходи	250	3 542	3405.5	4223	704
Амортизація	260	1 341	1314.9	1352	1600
Інші операційні витрати	270	5 306	3739.1	4268	1916
Разом	280	40 599	36811	28161	12703
ІІІ. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ
Назва статті	Код рядка	2006	2007	2008	2009
1	2	3	4	5	6
Середньорічна кількість простих акцій	300	66 604 000	66604000	66604000	66604000
Скоригована середньорічна кількість простих акцій	310	66 604 000	66604000	66604000	66604000
Чистий прибуток, (збиток) на одну просту акцію	320	0,061	0.006	0.05329	0.09573
Скоригований чистий прибуток, (збиток) на одну просту акцію	330	0,061	0.006	0.05329	0.09573
Дивіденди на одну просту акцію	340	0	0	0	0