Реферат Корекція ціннісних орієнтацій інтернет залежністю
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ЗМ
ІСТ
Вступ 3 ст.
I. Теоретико-методологічні основи формування інтернет
залежності 5 ст.
1.1. Характеристика інтернет залежної особистості у працях сучасних науковців.
1.2. Інтернет як інформаційно-комунікативне середовище.
1.3. Особливості вікового розвитку як фактор формування залежності від інтернету.
II. Ціннісні орієнтації підлітка з інтернет залежністю.
2.1. Психологічні аспекти формування особистості підлітка.
2.2. Психологічна характеристика інтернет залежного підлітка.
2.3. Ціннісні орієнтації в підлітковому віці.
2.4. Діагностика ціннісних орієнтацій у підлітковому віці.
III. Корекція ціннісних орієнтацій інтернет залежністю.
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНОСТІ
1.1.
Характеристика інтернет залежної особистості у працях сучасних науковців.
За всю історію людства не було ще такого часу, коли люди б не страждали від яких-небудь залежностей. Приохотитися до чогось не сильно корисного - справа нехитра. Куди складніше потім відмовитися від шкідливої звички. Є і ще один важливий момент: навіть зовсім безневинне на перший погляд захоплення може стати згубним для організму, якщо не знати міри.
Лікарів, учених, та і простих користувачів проблема глобальної інтернетизації турбує вже не перший рік. З одного боку, це чудово: розширюється круг спілкування, стираються расові межі. З іншої - в наявності негативні наслідки: число людей з червоними очима, тремтячими руками і що розмовляють на незрозумілому простому смертному мові неухильно росте.
Медики розвинених країн вже б`ють на сполох. Молодь все більше часу проводить за комп`ютером, віддаючи перевагу віртуальному світу над реальним, у пресі раз по раз з`являються повідомлення про «смерть за монітором». Західні психіатри навіть придумали спеціальний термін «інтернет-залежність», проте більшість українських психологів про це небезпечне захворювання і не чули.
Надмірна захопленість Інтернетом змушує багатьох людей проводити все більше часу в Мережі. Психологи сперечаються: чи йде мова про появу ще одного виду залежності? Феномен "залежності від Інтернету" інтенсивно обговорюється в даний час (Це напевно єдина область у всьому спектрі гуманітарних досліджень в Інтернеті, на розробку якої не претендує ніхто, крім психологів). Термін „залежність" був запозичений із лексикона психіатрів для полегшення ідентифікації проблеми Інтернета шляхом асоціації її з характерними соціальними та психологічними проблемами. Він часто називається захворюванням чи синдромом (Internet Addiction Disorder чи IAD). З'явився також дуже образний термін Netaholic, чи Інтернет-адикт.
Дехто виправдовує "зависання" у Інтернеті самотністю, начебто спілкування у чатах та на сайтах знайомств позбавить від самоти. Але насправді - це сурогат спілкування. Що більше адресатів у користувача, то менше справжніх друзів. Це і є шлях до самоти. Що стосується любові по Інтернету... У Фрейда є таке поняття: сублімація еротичної енергії. Нереалізовану еротичну енергію можна направити на творчість, роботу, а секс-сайти блокують природну сублімацію, властиву людині, що зрештою призводить до розвитку розладів в інтимній сфері.
На думку експертів, найбільше від Інтернет-залежності потерпають підлітки та юнацтва. За даними соціологічних опитувань, щонайменше 4,4 мільйона тінейджерів більшою або меншою мірою страждають від надмірного захоплення комп'ютером та Інтернетом.
За даними лікарів психологічних центрів, всі пацієнти клінік мають хімічний дисбаланс мозкової діяльності. Під час перебування в Інтернеті або під час комп'ютерних ігор мозок продукує органічний компонент 5-HT, який передає відчуття ейфорії або депресії по всьому тілу. Коли цього компонента занадто багато, людині може здаватися, що вона не потребує ні їжі, ні відпочинку.
Термін «інтернет-залежність» вперше був запропонований американським лікарем Голдбергом, кілька років тому. Під цим поняттям він розумів непереборний потяг до Інтернету, що характеризується «згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності». За ступенем відходу від реальності інтернет-залежність дуже нагадує потяг до наркотиків, алкоголю, азартних ігор. Згідно з дослідженням американських учених, 6-8% користувачів Інтернету вже мають дану патологію, адже багато хто використовує його не тільки для роботи або навчання, але і ведуть листування, користуються сайтами, призначеними для розваг, займаються сексом по Інтернету.
Поведінково Інтернет-залежність виявляється в тому, що люди настільки віддають перевагу життю в Інтернеті, що фактично починають відмовлятися від свого "реального" життя, проводячи до 18 годин на день у віртуальній реальності та не менше 100 годин в тиждень.
Інше визначення Інтернет-залежності: «нав'язливе бажання ввійти в Інтернет, знаходячись off-line, і нездатність вийти з Інтернету, будучи on-line». Часто використовується ще й таке: "Інтернет-залежність - це нав'язлива потреба у використанні Інтернету, що супроводжується соціальною дезадаптацією та яскраво вираженими психологічними симптомами» [9;56].
За даними різних досліджень Інтернет-залежними сьогодні є близько 6-10% користувачів серед західних користувачів мережі, за даними К. Сурратт та Д. Грінфілда (дехто навіть називає кожного другого користувача ПК, що має доступ до Мережі Інтернет-залежними) і 2-6% серед російських та українських, серед яких більше ніж 70 відсотків студентів. Хоча в ці результати не вірять багато фахівців, так, наприклад, А. Е. Войскунський у своїй книзі «Психологічні дослідження феномену Інтернет-адикції» пише наступне : «Усі ці цифри абсолютно недостовірні. Вони ні про що не говорять. Тому що це звичайні Інтернет-опитування, що складаються з невеликого числа питань. Відповідають на такі опитувальники жартівники, ті, хто вважає себе Інтернет-залежними, і багато людей, що не вважають себе Інтернет-залежними. Це не репрезентативне опитування «населення» Інтернету. Достовірних опитувань поки ніхто не проводив ні закордоном (в Англії, Канаді, Німеччині, Америці), ні в нашій країні. Тому цифра 6 відсотків мало що означає. Я вважаю, що якщо залежність і існує, то залежних набагато менше» [17;251-253].
Незважаючи на те, що офіційно проблема Інтернет-залежності не визнана, вона приймається до уваги в багатьох країнах, наприклад, у Фінляндії молодим людям з Інтернет-залежністю надається відстрочка від армії.
Вже й юристи визнали правомірність залежності від Інтернету - коли відомого американського хакера Кевіна Мітніка засудили в перший раз, то захист будувався на визнанні його адиктом, і даний «діагноз» був прийнятий і визнаний пом'якшуючою обставиною. Захисники британця Пола Бедуорта змогли переконати суд, що їх підзахисний страждає нав'язлими потягами до комп'ютерів і не підлягає засудженню за свої злочини, всі з яких відбулися в Мережі.
Відзначаються особливості Інтернет-залежності. Це не хімічна залежність, тобто вона не приводить до руйнування організму. Якщо для формування традиційних видів залежності вимагаються роки, то для Інтернет-залежності цей термін різко скорочується. За даними К. Янг, 25% залежних придбали залежність протягом півроку після початку роботи в Інтернеті, 58% - протягом другого півріччя, а 17% - незабаром по закінченні року. Крім того, якщо довготривалі наслідки залежності від алкоголю та наркотиків добре досліджені, то стосовно Інтернет-адикції відсутня можливість довготривалого спостереження [99; 13-20] .
Завзятого комп`ютерника можна відрізнити відразу. Він звернений усередину себе, не помічає або ігнорує зовнішні події, погано адаптується до реального життя. Навіть краса природи - і та сприймається з меншим захопленням, оскільки можливості комп`ютерної графіки безмежні, і на екрані монітора з`являються чудові, фантастично прекрасні, але неіснуючі насправді, пейзажі. Потяг до комп`ютерних ігор - із подорожами до неймовірних світів усе більше занурює у віртуальність. Цей стан вже й називається інтернет-залежністю.
На першій стадії це більш-менш легкий розлад. Через захоплення «новою іграшкою», людина перестає займатися усім іншим. Поступово людина віддаляється від родичів і друзів, залишаючи пріоритет за «усесвітньою павутиною». Як правило, користувач приховує від рідних (або співробітників в офісі), скільки часу він проводить на сайтах.
На другій стадії симптоми наростають як сніжний ком. Якщо людину силою відлучити від мережі, вона переживатиме почуття, схожі на муки наркомана, якому не дали чергову дозу. У користувача порушується увага, знижується працездатність, з`являються нав`язливі думки, безсоння, аж до повного відмовлення від сну, різко зростає потяг до стимуляторів - кави, сигарет, спиртних напоїв, наркотиків, причому деколи "на голку" сідають і ті, хто ніколи в житті наркотиків не пробував. Тому можна вважати, що в деяких випадках наркотична залежність є наслідком захоплення спілкуванням у мережі. До психічних розладів додаються головний біль, перепади тиску, ломить кістки.
Третя стадія - соціальна дезадаптація. Користувач, вже не одержуючи задоволення від спілкування через Інтернет, все-таки постійно «висить» на сайтах. Стан депресії призводить до серйозних конфліктів на роботі і в сім`ї.
Сильні, вольові особи ще можуть спробувати перемкнути свою увагу на щось інше, наприклад, закохатися, знайти іншу роботу. Слабкішим нічого не залишається, окрім як звернутися по допомогу до фахівців. До речі, у США інтернет-залежність вважають офіційним діагнозом і лікують психологи і психіатри. У нас вони лише розробляються. Без Інтернету у хворих починається ломка [18; 235].
Термін «Інтернет-залежність» часто трактується дуже широко і позначає велику кількість проблем поведінки і контролю над потягами. Основні п'ять типів, що були виділені в процесі дослідження, характеризуються в такий спосіб (саме в студентському середовищі поширені всі ці основні п'ять типів, в інших «вікових» групах деяких може просто не існувати):
1. Кіберсексуальна залежність - нездоланний потяг до відвідування порносайтів, обговорення сексуальної тематики в чатах чи спеціальних телеконференціях «для дорослих» і заняттю кіберсексом (Першість по цьому типу з великою перевагою утримують чоловіки).
2. Пристрасть до віртуального спілкування та віртуальних знайомств - надмірна кількість знайомих і друзів у Мережі, великі об'єми листування, постійна участь у форумах, чатах тощо (першість у жінок).
3. Нав'язлива «фінансова» потреба у Мережі - гра в онлайнові ігри (як азартні так і рольові), постійні покупки чи участь в Інтернет-аукціонах.
4. Інформаційне перевантаження (нав'язливий web-серфінг) - нескінченні подорожі по Мережі, пошук інформації по базам даних і пошуковим сайтам.
5. Комп'ютерна залежність - нав'язлива гра в комп'ютерні ігри (стрілялки - Doom, Quake, Unreal та ін., стратегії типу Star Craft, чи квестові), або програмування та інші види комп'ютерної діяльності по Мережі.
На сьогоднішній день в Україні не існує психологічного чи психіатричного діагнозу «Інтернет» чи «комп'ютерної» залежності. В останню версію «Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів» (DSM-IV), що встановлює стандарти класифікації типів психічних хвороб, не ввійшла жодна з цих категорій. Чи будуть ці види залежності включені в посібник, покаже час. (Є думка, що якщо Інтернет-адикція буде згодом визнана захворюванням (у якості, наприклад, так званого "кіберрозладу"), то число страждаючих від нього буде істотно менше, ніж це уявляється зараз. У розширенні симптоматики на даний момент зацікавлені фахівці з психічного здоров'я і дослідники цього феномена.)
Як і у всіх подібних випадках, винесенню такого діагнозу повинне передувати всебічне дослідження. При цьому необхідно враховувати два основних критерії: послідовний, надійно діагностуємий набір ознак, що визначають цей розлад і існування кореляцій - загальні елементи в анамнезі, особистісних характеристиках і прогнозах на майбутнє у людей, що діагностувалися подібним чином. До тих пір, поки ці вимоги не будуть дотримані, постановка діагнозу не може вважатися обґрунтованою, і є не більш ніж навішуванням ярликів.
В даний час психологи зосереджені на першому критерії, намагаючись визначити сукупність симптомів, що складають комп'ютерну чи Інтернет-залежність. Так Кімберлі Янг діагностує Інтернет-адикцію на підставі п'яти і більше позитивних відповідей, що характеризують поведінку людини за останній рік. При цьому вона фокусує увагу на залежності від Інтернету, а не на більш загальній комп'ютерній залежності:
1. Чи почуваєте Ви себе стурбованим Інтернетом ( чи думаєте Ви про попередній он-лайн сеанс і чи смакуєте наступні)?
2. Чи відчуваєте Ви потребу в збільшенні часу, проведеного в Мережі?
3. Чи були у Вас безуспішні спроби контролювати, обмежити чи припинити використання Інтернету?
4. Чи почуваєте Ви себе втомленим, пригнобленим чи роздратованим при спробах обмежити чи припинити користування Інтернетом?
5. Чи знаходитеся Ви он-лайн більше, ніж думали бути?
6. Чи були у Вас випадки, коли Ви ризикували одержати проблеми на роботі, навчанні чи в особистому житті через Інтернет?
7. Чи траплялося Вам брехати членам родини чи іншим людям щоб приховати час перебування в Мережі?
8. Чи використовуєте Ви Інтернет для того, щоб піти від проблем чи від поганого настрою (наприклад, від почуття безпорадності, провини, роздратованості чи депресії).
Людина вважається Інтернет-залежним у випадку п'яти чи більше позитивних відповідей на ці питання.
Кімберлі Янг називає чотири ознаки Інтернет-залежності:
· нав'язливе бажання перевірити e-mail;
· постійне чекання наступного виходу в Інтернет;
· скарги навколишніх на те, що людина проводить занадто багато часу в Інтернет;
· скарги навколишніх на те, що людина витрачає занадто багато грошей на Інтернет.
Більш розгорнуту систему критеріїв приводить Іван Голдберг. На його думку, Інтернет-залежність можна констатувати при наявності 3 пунктів з наступних:
· Кількість часу, яку потрібно провести в Інтернеті, щоб досягти задоволення (іноді почуття задоволення від спілкування в мережі межує з ейфорією), помітно зростає;
· Якщо людина не збільшує кількість часу, що вона проводить в Інтернеті, то ефект помітно знижується;
· Користувач робить спроби відмовитися від Інтернету чи хоча б менше проводити в ньому менше часу;
· Припинення чи скорочення часу, проведеного в Інтернеті приводить користувача до поганого самопочуття.
Воно розвивається в проміжку від декількох днів до місяця. Такий стан може виражатися емоційним і руховим порушенням, тривогою, нав'язливими міркування про те, що зараз відбувається в Інтернеті, фантазіями і мріями про Інтернет, довільними чи мимовільними рухами пальців, що нагадують друкування на клавіатурі.
Доктор М. Орзак виділяє не тільки психологічні, але і фізичні симптоми, до яких відносить:
· враження нервових стовбурів руки, зв'язане з тривалою перенапругою м'язів;
· оніміння пальців руки, що тримає „мишку";
· сухість та різь в очах;
· головні болі по типу мігрені;
· болі в спині;
· нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі;
· зневага до особистої гігієни;
· розлад сну, зміна режиму сну.
Російські психологи з МДУ виділяють наступні поведінкові характеристики Інтернет-залежних:
· активне небажання відволіктися, навіть на короткий час від роботи в Інтернеті;
· роздратування при вимушених відволіканнях;
· невміння спланувати час закінчення сеансу роботи в Мережі;
· використання все більших сум грошей для забезпечення роботи в Інтернеті, у тому числі і в борг;
· готовність брехати, говорячи про тривалість і частоту роботи в Інтернеті; забування у ході роботи в Мережі про домашні справи, навчання чи службові справи, важливі особисті і ділові зустрічі;
· небажання приймати критику подібного образу життя;
· готовність миритися з руйнуванням сім'ї;
· втрата кола спілкування з-за Мережі;
· зневага власним здоров'ям;
· скорочення тривалості сну, внаслідок роботи в Інтернеті в нічний час; уникання фізичної активності.
Отже, керуючись вище перерахованими характеристиками Інтернет-залежності, ми можемо судити про власну Інетрнет-залежність чи наявність такої у своїх знайомих. Психотерапевтичний досвід показує, що якщо людина визнає в себе наявність того чи іншого виду залежності, будь те залежність від шкідливих речовин чи від Інтернету, то вона намагається впоратися з цим самостійно чи за допомогою близьких йому людей, а також фахівців (психіатрів, наркологів, психотерапевтів чи психологів).
1.2
. Інтернет як інформаційно-комунікативне середовище.
Непрямим поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським Союзом у 1957 році першого штучного супутника Землі. На той час уже почалася Холодна війна і Сполучені Штати, розуміючи, що супутник - це ще не вершина радянських наукових досліджень у військовій галузі, побачили для себе загрозу використання ракет СРСР як ядерної зброї. У цьому ж 1957 році при департаменті оборони США було створене Агентство дослідницьких проектів особливої складності - ARPA. Одним із напрямків роботи Агентства стало створення комп'ютерних технологій для військових цілей, зокрема для зв'язку.
Перед американськими ученими Пентагон поставив нелегке завдання: створити комп'ютерну мережу, якою могли б користуватися військові при ядерному нападі на країну. Мережа повинна була використовуватися для здійснення зв'язку між командними пунктами системи оборони. Головним критерієм при створенні мережі вважалась її невразливість до часткової руйнації під час ядерної атаки. Навіть при руйнації деяких гілок і вузлів, повідомлення повинні були потрапляти до адресата.
Єдиним способом формування такої комп'ютерної мережі було особливе з'єднання комп'ютерів, при якому комунікація не залежала б від якого-небудь центрального сервера. При втраті одного, декілька чи навіть більшої частин комп'ютерів, підсистеми повинні були продовжувати працювати, забезпечуючи можливість удару у відповідь.
Замовники вказували, що кожен будинок має систему електропроводки, при якій одна перегоріла лампочка не впливає на роботу інших. Для виконання цієї умови Поль Берен використав теорію пакетної пересилки файлів, висунуту Леонардом Клейнроком у 1961 році. Саме тоді Леонард Кейнрок опублікував статті з викладом пакетної пересилки інформації (packet switching theory).
У 1962 році він запропонував концепцію, що базується на двох основних ідеях:
· відсутність центрального комп'ютера - усі комп'ютери мережі рівноправні;
· пакетний засіб передачі файлів по мережі.
Ще одним теоретичним джерелом створення мережі стала концепція "Галактичної мережі" Джозефа Ліклайдера. Відповідно до цієї концепції за допомогою мережі будь-яка людина з будь-якої точки Землі може одержувати інформацію й обмінюватися файлами з будь-якою іншою людиною. Нині ця концепція втілена у сучасній мережі Інтернет.
У 1962 році Управління перспективних досліджень APRA, одне з підрозділів Міністерства оборони США, завершило роботу над проектом, що повинний був, з одного боку, призвести до створення каналів, що не піддаються руйнації зв'язку, а з іншого боку - полегшити співробітництво між розкиданими у всіх штатах дослідницькими організаціями оборонної промисловості. У рамках Агентства ARPA розпочали роботи з комп'ютерними проектами. Керував комп'ютерними програми Джозеф Ліклайдер.
Леонард Кейнрок вважає, що перший значний крок у створенні Інтернету був зроблений 2 вересня 1969 року в Каліфорнійському університеті, де він разом зі своєю командою успішно з'єднав комп'ютер з маршрутизатором (мережний пристрій передачі даних), відомим за назвою Interphase Message Processor, розміром з холодильник. Перша спроба з'єднати два комп'ютери в мережу закінчилася невдачею. В інтерв'ю агентству Рейтер Леонард Клейнрок описав це в такий спосіб: 20 жовтня 1969 року група компьютерщиків Каліфорнійського університету (КУ) вирішила з'єднати свій комп'ютер з комп'ютером у Стенфордського дослідницького інституту (СДІ) на півночі Каліфорнії. Один учений сидів за комп'ютером у КУ і розмовляв по телефону з ученим зі СДІ. Коли відбулося з'єднання, перший повинний був написати слово "log", а фахівець у СДІ у відповідь повинний був написати "in", у результаті чого мало утворитися слово "login" (процедура ідентифікації користувача при підключенні до комп'ютера по лінії зв'язку). Науковець у КУ написав "l" і запитав по телефону колегу в Стенфорді, чи той одержав букву. Відповідь була позитивний. Успішно передалася буква "o". А далі з'єднання обірвалося і більше нічого не вдалося передати. Проте початок був покладений. Спочатку мережа допомагала вченим користатися інформацією, що знаходиться в комп'ютерах колег в інших центрах.
У 1966 році було почате створення комп'ютерної мережі Арпанет. У жовтні 1967 року англійський учений Дональд Девіс, що досліджував питання пакетної пересилки файлів, уперше застосував термін "пакет".
У жовтні 1967 року для створення Арпанет вирішено використовувати концепції П. Берена і Дж. Ліклайдера.
В основу проекту були покладені три основні ідеї:
· кожний вузол мережі сполучений з іншими, так що існує декілька різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла;
· усі вузли і зв'язки розглядаються як ненадійні - існують автоматично обновлювані таблиці перенаправлення пакетів;
· пакет, призначений для несусіднього вузла, відправляється на найближчий до нього вузол, відповідно до таблиці перенаправлення пакетів, при недоступності цього вузла - на наступний і т.д.
Суть ідеї П. Берена полягає в тому, що файл, що потрібно передати по мережі, розбивається на декілька частин - пакетів. Кожен пакет передається незалежно від інших. На кінцевому пункті в комп'ютері всі пакети збираються в один файл. Оскільки пакети передаються незалежно, то кожен пакет може дійти до кінцевого комп'ютера своїм власним шляхом.
Щоб мережа, що складається з рівноправних комп'ютерів, працювала, кожному комп'ютеру присвоюється ім'я, і в кожен комп'ютер записується таблиця імен усіх комп'ютерів мережі і таблиця з'єднань. Завдяки цим даним кожен комп'ютер "знає", яким шляхом направити пакет. Спочатку перевіряється найкоротший шлях, якщо він зайнятий або зруйнований, то перевіряється наступний найкоротший шлях і т.д. Після того, як пакети потраплять на комп'ютер-отримувач, перевіряється наявність усіх пакетів, що складають файл. Якщо якогось пакета не вистачає, комп'ютер надсилає запит на комп'ютер-відправник і повідомляє, який пакет відсутній. Потрібний пакет наново посилається адресату. Усі правила кодування і пересилки файлів записуються в мережному протоколі.
Ці ідеї повинні забезпечити функціонування мережі у випадку руйнації будь-якої кількості її компонентів. У принципі, мережу можна вважати працездатною навіть у випадку, коли залишається функціонувати усього два комп'ютери. Крім того створена за таким принципом система не мала централізованого вузла управління, і отже безболісно могла змінювати свою конфігурацію.
В американській комп'ютерній індустрії 1970-х-80-х років різні фірми випускали різні комп'ютери з різними оперативними системами (наприклад, IBM, цифрові обчислювальні машини, Microsoft і Apple). Не дуже складно виявилося об'єднати п'ятдесят комп'ютерів IBM у мережу IBM чи п'ятдесят комп'ютерів Макінтош у мережу Макінтош, але п'ятдесят IBM і п'ятдесят Макінтошів об'єднати в мережу, здатну на обмін інформацією, було набагато складніше.
Для мережі Арпанет був створений протокол IP (Інтернет протокол), що дозволяв поділяти файли на пакети і передавати пакети від вузла до вузла. Потім був створений протокол TCP, що забезпечував передачу пакетів між комп'ютером-відправником і комп'ютером-приймачем, цей протокол дозволяв також досилати загублені пакети. Всі ці властивості протоколу TCP дозволили використовувати його для міжмережевого обміну файлами.
З жовтня по грудень 1969 року чотири університетські центри США - Каліфорнійський університет Лос-Анджелеса, Каліфорнійський університет Санта-Барбари, Стенфордський дослідницький інститут і Університет штату Юта об'єдналися в одну мережу.
1969 рік вважається роком народження Інтернет, тому що подальші події показали, що основою Інтернет стала мережа Арпанет.
Після Арпанет у США й інших країнах створювалися комп'ютерні мережі, що з'єднували комп'ютерні центри наукових і державних організацій. Багато мереж стали використовувати протокол IP. Цей протокол був зручний тим, що можна легко нарощувати мережу, приєднуючи будь-скільки нових комп'ютерів. Але крім IP-мереж, створювалися мережі, що працюють за іншими мережними протоколами.
У 1972 році у Вашингтонові пройшла перша Міжнародна конференція комп'ютерних комунікацій. У конференції брали участь вчені з 10 країн. Учасникам конференції вперше в історії продемонстрували мережу Арпанет, вона перестала бути секретною розробкою.
Мережа Арпанет - перша глобальна мережа; в ній найбільш повно використані сучасні мережні розробки. Саме тому до Арпанет стали приєднуватися інші мережі, розроблені освітніми, науковими й урядовими організаціями.
З 1972 року починає функціонувати громадська організація INWG - робоча група з міжнародних мереж під керівництвом Вінсента Сьорфа. INWG координувала роботу зі створення можливості міжмережевого обміну. Для об'єднання мереж, що працюють за протоколом IP і мереж, що працюють за іншими протоколами, був необхідним спеціальний міжмережевий протокол. Таикй протокол, TCP, розробили Вінсент Сьорф і Роберт Кан у 1974 році. Після об'єднання в 1982 році двох протоколів TCP і IP в один, протокол TCP/IP став стандартним протоколом об'єднаної мережі - Інтернет. У цьому ж році Сьорф і його колеги ввели термін "Інтернет". Сьогодні Вінсента Сьорфа називають "Батьком Інтернет".
Спочатку мережа складалася з 17 мінікомп'ютерів. Пам'ять кожного мала обсяг 12 Кбайт. У квітні 1971 року до мережі вже залучено 15 вузлів. У 1975 році мережа APRAnet складалася з 63 вузлів.
У середині 1972 року серед користувачів мережі стало поширюватися думка про те, що передавати лист через комп'ютерну мережу набагато швидше, легше і дешевше, ніж традиційним методом. Так почав зароджуватися перший сервіс, без якого сьогодні не мислимий Інтернет - це E-Mail. У 1976 році з'явилася програма UUCP (Unix-to-Unix Copy) - Інтернет офлайн (фрінет - не можна проглядати сторінки), що призвело до створення такої послуги, як USEnet (групи новин).
Саме так спочатку називалася мережа, що дозволяла користувачу ввійти на машину, де розміщувалася інформація і вибрати звідти всі потрібні йому матеріали. Вже на початковому етапі розвитку кількість користувачів мережі USEnet щорічно потроювалася.
До 1983 року кількість вузлів мережі досягла 600, а в 1985 році добовий трафік мережі склав більше мегабайта інформації. Сьогодні USEnet нараховує більше 15000 конференцій, сумарний обсяг яких дорівнює декільком десяткам мегабайт у день.
Наприкінці 80-х років Радянський Союз підключився до мережі APRAnet.
У 1990 році мережа APRAnet перестала існувати і на її місці виник Інтернет. Він уможливив вільний обмін інформацією, незважаючи на відстані і державні межі. Проте, напочатках його ресурси були доступні лише за допомогою програмного забезпечення, орієнтованого виключно на пересилку файлів і неформатованого тексту. Зрештою фізики Тім Бернерс-Лі (Tim Berners-Lee) і Роберт Кайо (Robert Cailiau) із Женевського ЦЕРНа (CERN) вирішили розробити інфраструктуру, що дозволить обмінюватися результатами досліджень через Інтернет у вигляді звичного відформатованого й ілюстрованого тексту, що включає посилання на інші публікації. Так було започатковано World Wide Web (WWW) - Всесвітню інформаційну павутину, яка на сучасному етапі охопила своїми мережами практично весь комп'ютерний світ і зробила Інтернет доступним і привабливим для мільйонів користувачів.
Сьогодні Інтернет - це об'єднання великої кількості мереж. Кожна мережа складається з десятків і сотень серверів. Сервери сполучені між собою різноманітними лініями зв'язку: кабельними, наземним радіозв'язком, супутниковим радіозв'язком. До кожного серверу підключається велика кількість комп'ютерів і локальних комп'ютерних мереж, що є клієнтами мережі. Клієнти можуть з'єднуватися із сервером не тільки прямими лініями, але і завдяки звичайним телефонним каналам.
Сучасний Інтернет має також дуже багато соціальних та культурних граней. Він є універсальним середовищем для спілкування, розваг та навчання. За допомогою Інтернету стало можливо робити покупки та оплачувати послуги. Для багатьох людей Інтернет — це спосіб заробітку. А в цілому Інтернет — це віддзеркалення сучасного суспільства та світосприйняття. В сучасному Інтерет-просторі прийнято розділяти так званні мережеві субкультури:
¾ Інтернет-товариства. Інтернет пропонує широкі можливості для спілкування; в ньому легко знайти людей зі спільними інтересами, хобі та світоглядом. Окрім того, в мережі психологічно значно простіше спілкуватись, аніж при особистій зустрічі. Ці причини обумовлюють створення та активний розвиток інтернет-товариств — груп людей зі спільними інтересами, котрі спілкуються переважно через Інтернет. Такі товариства поступово грають все важливішу роль у житті всього сучасного суспільства.
¾ Мережеве суспільство — суспільство, яке грунтується на горизонтальних соціальних зв'язках і головну роль в якому відіграють не ієрархічні моделі, а соціальні мережі. Значну роль в формуванні такого суспільства відіграють сучасні комунікації, особливо мережевого типу на зразок інтернету. Автором терміну є іспанський соціолог Мануель Кастельс, який спеціалізується в галузі теорії інформаційного суспільства.
¾ Віртуальні співтовариства— новий тип співтовариств, які виникають і функціонують в електронному просторі (перш за все за допомогою мережі інтернет) з метою сприяння вирішенню своїх професійних, політичних задач, задоволення своїх інтересів у мистецтві, дозвілля тощо. Також: об'єднання користувачів мережі в групи із спільними інтересами для роботи в електронному просторі з метою подальшого удосконалення мережі. Віртуальні співтовариства — це абсолютно реальні групи реальних людей, які для взаємообміну інформацією використовують електронні засоби та мережі. У свою чергу такі співтовариства теж можуть об'єднуватись у мережеві структури на підставі спільних інтересів. Інформатизація всіх сфер діяльності сучасної людини і бурхливий розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій (НІКТ) створюють всі умови для реалізації програм оперативного доступу до віддалених матеріальних і інтелектуальних ресурсів, розподіленим по всій земній кулі. Сьогодні основна мета таких програм — створення універсального механізму вирішення особливо складних питань у науці, економіці, державному управлінні й інших сферах діяльності суспільства, що вимагають залучення для рішення цих задач груп, колективів, співтовариств висококваліфікованих фахівців у різних областях діяльності і широкого спектра матеріальних ресурсів і технологій, постачання яких у потрібні (як правило, гранично стиснуті) терміни жодна комерційна компанія або група компаній не може забезпечити в повному обсязі — тобто ціль таких програм полягає в створенні необхідних умов для об'єднання зусиль великої кількості творчих і продуктивних сил суспільства, діяльність яких безупинно забезпечується надходженням необхідних матеріальних ресурсів з будь-якої точки світу. В індустріальному суспільстві таке об'єднання в єдину працюючу структуру настільки різнорідних елементів, розділених географічними відстанями, кордонами, розходженнями в національному законодавстві, мовними бар'єрами, розходженнями в культурі, звичаях, традиціях, а також у напрямках політики національних урядів, зажадало б значних витрат часу і зусиль, що обмежувало ефективність спільної участі різних сил суспільства в рішенні складних задач у режимі цейтноту. Така фактична неповороткість соціальних систем індустріального суспільства робило його беззахисним перед будь-якими швидкими змінами структури соціальної організації і характеру суспільних відносин. У такій формі взаємодії соціальні структури можуть поєднуватися як тимчасово (для рішення конкретного питання або групи питань), так і на постійній основі.
Для багатьох користувачів мережі актуальним є поняття інтернет-знайомства. Знайомства в Інтернеті зазвичай пов'язують із розвагами або пошуком чоловіка за кордоном. Обидва напрямки нерідко стають своєрідною залежністю. Дуже рідко можна знайти службу знайомств, що здійснює виключно серйозні знайомства для шлюбу, зокрема, знайомства для християн чи, взагалі, людей з традиційними поглядами на шлюб.
Наразі мережу неможливо уявити без тролінгу. Тролінг — це психологічний та соціальний феномен, що зародився в Інтернеті протягом 1990-х років. Інтернет-тролями, або просто тролями у Всесвітній мережі називають людей, котрі спеціально публікують провокаційні статті чи повідомлення (на форумах, в групах новин Usenet, у вікі-проектах), завдання яких — викликати конфлікти між учасниками, флейм, образи тощо. Такі статті чи повідомлення також іноді називають тролями, а процес їх написання — тролінгом. Сьогодні будь-який популярний ресурс (форум, група новин, вікі-проект) стикається з цим явищем.
Великою популярністю серед користувачів Інтернетом користуються соціальні мережі. Першим інтернет-сайтом, який пропонував можливості роботи із соціальними мережами, був classmates.com, який з'явився в 1995 році. У слід за ним, в 1997 році з'явився SixDegrees.com. Починаючи з 2001 року почали з'являтись сайти, в яких використовувалась технологія під назвою Коло друзів. Ця форма соціальних мереж, яка широко використовується у віртуальних спільнотах, набула широкої популярності в 2002 році та розквітнула з появою сайту Friendster. Наразі, існує більш ніж 200 сайтів з можливостями організації соціальних мереж. Популярність цих сайтів постійно зростала, і в 2005 році було більше переглядів сторінок сайту MySpace, аніж сайту Google. В 2004 році була стоврена найбільша на сьогоднішній день соціальна мережа у світі Facebook. Google також пропонує веб-стайт з можливостями роботи із соціальними мережами orkut, який було запущено в 2004 році. Соціальні мережі почали розглядатись як складова інтернет стратегії приблизно в той самий час: в березні 2005, Yahoo запустила Yahoo! 360°, а в липні 2005 News Corportaion запустила MySpace.
В цих спільнотах, спочатку, група перших користувачів надсилає запрошення членам власних соціальних мереж приєднатись до спільноти сайту. Нові члени повторюють цей процес, збільшуючи загальну кількість учасників та зв'язків в мережі. Сайти, також, пропонують такі можливості, як автоматичне оновлення адресних книг, перегляд особистої інформації один одного, утворення нових зв'язків за допомогою «служб знайомств» та інших форм соціальних зв'язків у мережі. Соціальні мережі також можуть організовуватись навколо ділових стосунків, як, наприклад, у випадку LinkedIn.
Змішування мереж — це підхід до соціальних мереж, який комбінує особисті зустрічі та елементи комунікації в мережі. MySpace, наприклад, будується на основі незалежних музичних та святкових сцен, а Facebook віддзеркалює університетські спільноти. Нові соціальні мережі в Інтернеті все більше зосереджуються на певних галузях, наприклад, на мистецтві, тенісі, футболі, автомобілях, та, навіть, пластичній хірургії.
Більшість із соціальних мереж в Інтернеті є публічними, дозволяючи будь-кому приєднатись. Деякі організації, такі як великі корпорації, також мають доступ до приватних служб соціальних мереж, наприклад Enterprise Relationship Management. Вони встановлюють ці програми на власних серверах та надають можливість робітникам оприлюднювати свої мережі контактів та відносин із зовнішніми особами та компаніями.
Інші приклади соціальних мереж: в Інтернеті — мережа для обміну фотографій Flickr, перосональній онлайн щоденник LiveJournal.
Українські соціальні мережі: Folk — мережа для неформального спілкування, Connect.ua та Vkontakte.ru — молодіжні соціальні мережі, Profeo — ділова соціальна мережа для професіоналів, Українські науковці у світі — соціальна мережа для науковців.
3.1.
Особливості вікового розвитку як фактор формування залежності від інтернету.
Підлітковий вік пов’язаний з перебудовою всього організму дитини, зумовленою насамперед статевим дозріванням та є важливим періодом формування особистості і як наслідок в цей період дитина є дуже вразливою, що й може спровокувати бажання перебувати багато часу в мережі. Активізація діяльності як статевих, так і інших залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.
Прискорюється ріст організму, досягаючи для хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15 - 17 років. У дівчаток цей процес розпочинається і закінчується на два роки раніше. Зміцнюється м’язово-скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи, яка не дозволяє постачати потрібну кількість крові до різних ділянок тіла, зокрема до мозку.
Вага головного мозку наближується до показників дорослої людини. Далі розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі і тім’яні), відбувається внутрішньоклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв’язки між різними ділянками мозку. Досконалішими стають гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Все це знаходить своє вираження в розумовій активності підлітка, зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкірки тощо.
Наряду з цим підлітки підвищено збудливі, їх поведінка нестійка, імпульсивна, дії часто нестримні, безконтрольні, неадекватні стимулам.
Як уже говорилося, специфічне для кожного вiку спiввiдношення внутрiшнiх процесiв розвитку та його зовнiшнiх умов складає ту соціальну ситуацію, яка і детермінує психічний розвиток дитини.
Основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. В наш час це протиріччя, зумовлене випередженням статевим дозріванням двох інших процесів, носить особливо гострий характер.
Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід вiд дитинства до дорослості. По всіх напрямках, відображаючи цей процес, відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової діяльності.
Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють становленню дорослостi підлітків (акселерацiя фiзичного та статевого дозрiвання, iнтенсивне спiлкування з однолiтками, бiльш рання самостiйнiсть через зайнятiсть батькiв, величезний потiк рiзноманiтної по змiсту інформацiї тощо), та такі, що гальмують цей процес (зайнятiсть лише учiнням при відсутності інших серйозних обов’язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися тощо).
Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм, цінностей i способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.
Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності (так звана “криза 13 років”).
Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями (Т. В. Драгунова, Д. Б. Ельконін). Інші розглядають “кризу 13 років” як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов’язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така криза взагалі не є обов’язковою, і в багатьох підлітків її просто не буває (Т. П. Гаврилова).
Нагадаємо, що суть кризи полягає в глибокій, якісній зміні всього процесу психічного розвитку людини, а не в якихось яскраво виражених зовнішніх вираженнях цієї зміни.
Одиницею соціальної ситуації розвитку особистості, де нерозривно пов’язані психічні особливості дитини і соціальне середовище, є переживання, які відображають актуальні потреби дитини і рівень їх задоволення. В силу того, що в критичні періоди розвитку змінюються провідні переживання дитини, перебудову системи переживань можна вважати критерієм кризи психічного розвитку. Саме з такою перебудовою ми зустрічаємось в підлітковому віці, про що ще буде йти мова нижче.
Цікаво, що батьки та вчителі суб’єктивно пов’язують труднощі виховання не з кризою як такою і не з докризовим періодом, коли розпочинався і протікав процес руйнування старих психологічних структур, а з післякризовим періодом (14 - 15 років). Тобто для дорослих суб’єктивно найбільш складним є період творення, формування нових і прогресивних психологічних структур. Пов’язано це передусім з неефективністю у нових умовах старих виховних підходів, та невмінням знаходити інші, які б більшою мірою відповідали цьому післякризовому періоду.
Психологічні новоутворення. Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвiдомостi. Самосвідомість підлітка характеризується передусiм почуттям дорослості.
При цьому зводити останнє в основному до бажання наслідувати дорослим, хоч це дійсно має місце у поведінці пiдлiткiв, - явно обмежуватись лише зовнішньою стороною явища, не розкриваючи його психологічної сутності. Дорослість суб’єктивно пов’язується підлітком не стільки з наслідуванням, скільки з входженням до свiту дорослих. Підліток намагається зайняти мiсце дорослого в системі реальних стосункiв мiж людьми, тому для нього i мужність, i сміливість, i одяг важливі передусім у зв’язку з цією соціальною позицію.
Пiдлiток вимагає визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоч для цього i відсутні реальні передумови – i фізичні, i інтелектуальні, i соціальні. Лише в спеціально організованій діяльності можна створювати ситуації , в яких взаємостосунки з дорослими (та i однолітками також) відповідали б претензіям i потребам підлітків. Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування.
Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами. Якщо для молодших школярів основою для об’єднань найчастіше виступає спільна діяльність, то тепер, навпаки., привабливість тих чи інших занять та інтереси визначається передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками.
Слід мати на увазі і ту обставину, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками, вони прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їх претензіям. Для одних це бажання бути лідером, для інших - користуватись авторитетом в якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга, та завжди це прагнення є провідним мотивом поведінки у цьому віці.
Спілкування з однолітками все більше виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, захоплюючи все нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяючись в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя.
Сказане пояснює, з одного боку, підвищений конформізм підлітків щодо компаній однолітків, і, з другого, їх недисциплінованість і навіть правопорушення через невміння добитись бажаного положення в таких компаніях.
Суб’єктивне значення для підлітка сфери спілкування з однолітками серйозно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчителями. Самі підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими і значущими, в той час як вчителі думають, що підлітків більше всього хвилюють стосунки з ними, а батьки приписують таке ж значення взаєминам в сім’ї.
Спілкування з товаришами в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відтісняє на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Так, серед причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афектних переживань одне з головних місць займає невдоволеність підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється ні дорослими, ні самими підлітками.
Суттєво міняються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені ним переживання впродовж підліткового віку. Якщо в IV класі домінує просте бажання бути серед однолітків, гратись з ними, щось разом робити, то вже в V - VI класах основним стає прагнення зайняти певний статус в їх колективі, а в VII - VIII класах мова йде про потребу підлітка в автономії в колективі однолітків та пошук визнання цінності власної особистості в їх очах. Дослідження свідчать, що саме фрустрація потреби бути значущим серед товаришів у багатьох підлітків спричинює найбільш важкі негативні переживання.
З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов’язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослого (успішність, поведінка, громадська активність тощо), то у підлітків на перший план виходять особисті якості, а серед них найважливіша - товариськість, далі - сміливість, уміння керувати собою, знання (а не просто успішність) тощо.
В підлітковому віці розвивається вміння орієнтуватись на вимоги товаришів, враховувати їх. Серед таких вимог особливе місце займає необхідність слідувати певному кодексу товариськості (як правило, до норм останнього відносять повагу гідності, рівність, чесність, допомога товаришам та ін.). Цікаво, що підлітковий кодекс товариськості інтернаціональний за своїм характером, а порушення його норм завжди і скрізь зауважується і засуджується однолітками. Так звані “ізольовані” підлітки мають спільну характерну особливість. На думку однолітків, у них відсутні якості “хорошого товариша”, що не може бути оправдано вже нічим іншим.
Важливу роль у розвитку особистості підлітка відіграють взаємини з товаришами та близьким другом. До дружніх стосунків висовуються особливі вимоги - взаємної відвертості та розуміння, рівності, чуйності, здатності співпереживати, вміти зберігати таємниці тощо.
Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різними однолітками - йде пошук друга. З кожним роком потреба у взаєминах з ним стає все гострішою.
Спілкування з близьким другом є темою особливих розмірковувань підлітка. Саме тут (побудова стосунків з другом та дії в їхніх рамках) відбувається пізнання підлітком іншої людини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання (вміння порівнювати, аналізувати і узагальнювати вчинки друга та власні, бачити їх етичну сутність і оцінювати її, розширення уявлень про власну особистість та особу товариша, зміни в оцінках інших та самооцінках тощо).
Підлітки дорожать дружбою, водночас будучи вкрай ревнивими, вимогливими та схильними до обід.
Істотно змінюються взаємини хлопчиків та дівчаток. Появляється взаємний інтерес, бажання сподобатись і, як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв’язку.
Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються самі незначні зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. Появляється і увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням з симпатичними однолітками.
Підлітковий вік - це період становлення якісно нових взаємин з дорослими. Підлітки вже, яка правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, як такі, що не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостійності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні.
Невиконання розпоряджень дорослого, різні форми протесту тощо, - все це ніщо інше, як форма боротьби підлітка за зміну існуючого типу взаємостосунків. Нові форми взаємин поступово витісняють старі, але вони тривалий час співіснують, зумовлюючи конфлікти, взаємонепорозуміння та труднощі у спілкуванні дорослого з підлітком.
Підліток претендує на нові права. Дорослість - це, передусім, самостійність, і підліток прагне самостійності у вирішенні самих різних проблем: коли, де, з ким йому гуляти, коли вчити уроки, як одягатись, що робити та ін. З віком це проявляється все гостріше, інколи так, ніби підліток взагалі не визнає авторитету дорослого і відмовився від слухняності у стосунках з ним в принципі.
Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється там і тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджують необхідні корективи стосунків з дорослими, коли ініціатором таких коректив виступає підліток, а дорослі усіма силами цьому противляться.
Підлітковий період - надзвичайно складний етап психічного розвитку, при характеристиці якого слід мати на увазі ряд обставин. З одного боку, по рівню та особливостям свого психiчного розвитку підлітки ще не повністю вийшли з дитинства; з другого, - вони вже стоять на порозі дорослого життя, в їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та ставлень.
Важливим психічним новоутворенням підліткового віку є розвиток довільності всіх психічних процесів, спричинений передусім новими, більш високими вимогами до них з боку навчальної діяльності. Підліток вже в змозі самостійно організовувати свою увагу, пам’ять, мислення, уяву, певною мірою регулювати власні емоційно-вольові процеси тощо.
Увага підлітків розвивається в зв’язку з формуванням у нього умінь вчитись і працювати, стаючи водночас одним із їх компонентів. Виробляється вміння свідомо спрямовувати увагу на певні об’єкти, тривалий час на них зосереджуватись, переборювати відволікання, переключати увагу на нові завдання та розподіляти її, тобто формуються вищі довільні форми уваги. Пов’язані такі зміни із загальним психічним розвитком підлітка, зокрема з розвитком його мислення.
Зростає обсяг уваги, її концентрація та стійкість. В той же час підліткам ще важко керувати увагою в умовах підвищених вимог до себе, що зумовлено певною імпульсивністю, властивою віку.
Зростають можливості підлітка зосереджуватись на об’єктах, даних не лише наочно, але й уявно, мисленно.
Вдосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу. Увага стає більш контрольованою, зростають елементи самоконтролю та саморегуляції.
Увага пiдлiткiв характеризується не лише тим, що зростає її обсяг та стійкість, але й специфічною вибірковістю.
Розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов’язаний з формуванням наполегливості, а її зростаюча довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.
Відчуття і сприймання підлітка розвиваються та функціонують в органічному взаємозв’язку. Удосконалення чутливості відчуттів знаходить своє відображення на повноті та детальності сприймань. Тоншими і диференційованішими стають відчуття, водночас більш змістовними – сприймання. Все це призводить до трансформації процесів відчуття та сприймання на цілеспрямовані сенсорні та перцептивні дії.
Удосконалення сприймання в цьому віці пов’язане як з розвитком уміння краще і продуктивніше використовувати свої органи чуттів, так і з формуванням здатності до більш складних аналізу і синтезу сприйманих об’єктів, спрямованих насамперед на з’ясування внутрішніх властивостей останніх. Інтелектуалізація процесів сприймання - необхідна умова успішного засвоєння любого навчального матеріалу
В перцептивній діяльності підлітка дедалі більше місце займає саморегуляція, тісно пов’язана з мотивацією.
Сприймання все більшою мірою починає характеризуватися планомірністю і послідовністю. Систематичнішими стають спостереження, включаючи в себе розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення і класифікації сприйманих об’єктів.
Значно зростає обсяг пам’яті, причому не лише за рахунок кращого запам’ятовування матерiалу, але i його логічного осмислювання. Пам’ять підлітків, як i їх увага, поступово набуває характеру організованого, регульованого i керованого процесу. Швидко формується смислова логічна пам’ять.
Саме в цьому віці пам’ять розвивається в напрямку інтелектуалізації. Зростає число школярів, які застосовують прийоми опосередкованого запам’ятовування. Збільшується число таких прийомів, а їх використання стає все більш усвідомленим, довільним і цілеспрямованим. Підкреслимо, що існує пряма залежність між використанням таких прийомів та рівнем продуктивності запам’ятовування і відтворення матеріалу.
Зміни в інтелектуальній сфері виражаються передусiм у розвитку здатності до абстрактного мислення, в зміні співвідношень між конкретно-образним та абстрактним мисленням на користь останнього, в формуванні понятійного мислення. Таке мислення (теоретичне, рефлексивне) характерне передусім для юнацького віку, але починає розвиватись уже у молодших підлітків.
Мислення набуває здатностi виробляти гiпотетично-дедуктивнi судження (тобто здатностi будувати логічні міркування на основі висунутих гіпотез). Розвивається здатність до розумових експериментів, до мисленного розв’язання задач на основi певних допущень тощо. Вміння оперувати гіпотезами при вирішенні інтелектуальних задач - найважливіше досягнення підлітків в аналізі дійсності.
Специфікою цього рівня мислення є й те, що його предметом стає не лише розв’язання зовнішніх задач, але й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.
Важлива особливість цього віку - формування активного, самостійного, творчого мислення.
Відбуваються прогресивні зміни і в уяві підлітка. Так, розширюється зміст її образів, оскільки уява бере участь в утворенні образів безпосередньо не сприйманих об’єктів, у процесах розуміння художніх творів, технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяльності тощо. З другого боку, саме завдяки цьому і створюються можливості для розвитку уяви.
Розширюються способи утворення образів уяви, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє. Процеси уявлювання набувають довільності, поступово перетворюючись в особливі імажинативні дії, спрямовані на побудову образів ще не сприйманих суб’єктом предметів, ситуацій, конструкцій тощо. Ці дії стають характерними як для творчої, так і для репродуктивної уяви.
Зростає вимогливість підлітків до утворень своєї уяви. Важливою формою уяви стає мрія, яка творить образи бажаного майбутнього.
Психічний розвиток підлітка нерозривно пов’язаний з подальшим розвитком процесу мовлення, що відбувається внаслідок оволодіння рідною мовою, її лексичними, граматичними, фонетичними можливостями. Розвивається мовлення і як засіб спілкування з іншими людьми, і як спосіб набування знань, і як інструмент творення та засіб вираження емоційних станів та вольової регуляції поведінки, і як об’єкт вивчення.
Основним у цьому віці є вдосконалення мовлення як засобу спілкування. Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразності мови, оскільки багато хто з підлітків вбачає в оволодінні зовнішнім мовленням свою інтелектуальну силу. Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до писання віршів.
Мовні дії стають більш контрольованими. Зменшується кількість зайвих вставок (“ну”, “от”, “значить” та ін.).
Виконуючи регулятивну функцію в житті підлітків, мова стає формою існування самосвідомості їх особистості.
Збагачується словниковий запас, нагромаджується досвід активного використання різноманітних мовних категорій, ускладнюється граматична і синтаксична форми мовлення.
Мовлення стає контекстним, все менше пов’язаним з конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються.
У зв’язку з підвищенням загального рівня розумового розвитку вдосконалюється і писемне мовлення підлітків, наближуючись до літературної мови, формується здатність більш адекватно виражати абстрактні думки.
Наголосимо, що основу соціальної ситуації розвитку сучасних підлітків визначає по при все та обставина, що вони є школярами. Основна суспільна вимога, яка висувається до підлітків у контексті сучасної культури, - оволодіти певною сумою знань, вмінь та навичок, необхідних для входження в життя суспільства. Ця вимога, поєднуючись з загальною культурною традицією ставлення до освіти, робить проблему учіння і навчальних досягнень дуже важливою у підлітковому віці.
Разом з цим учіння зазнає значних змістовних і організаційних змін, зумовлених зростанням самостійності підлітків. Так, в процесі вивчення основ наук підлітки переходять від емпіричних узагальнень до теоретичних понять.
Ускладнення змістовної сторони знань вимагає від учнів і більш досконалих способів їх здобуття. Зростає рівень абстрагування і узагальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають більш усвідомленими, обгрунтованими і логічно досконалішими.
Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь учитись.
Якісних змін зазнає і мотивація учіння підлітків.
Підлітковий період - це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, появи прагнення бути і вважатись дорослим, переорієнтації з цінностей, характерних для дітей, на цінності світу дорослих.
Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією її якістю, в якій відображається нова життєва позиція в ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання і афектні реакції.
Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорослими повною мірою, по-справжньому. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов’язково буде розвиватись, і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.
Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світу дорослих. По суті, мова йде про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу на інші, дорослі, про вироблення особистісних утворень, які відіграють особливу і вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальною ситуацією дорослого (Д. І. Фельдштейн).
Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Одночасно підлітки гостро потребують доброзичливої і тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала здійсненню їх прагнення до самостійності.
Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. Так, у поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішня сторона життя дорослих, те враження, яке їх вчинки справляють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними і безконтрольними.
Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм вкрай важко прилюдно визнати свою провину, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.
Ставлення старших підлітків до своїх вчинків більш свідоме. Вони вже схильні до самоаналізу, хоч ще не завжди здатні справитись з ним. Їх вже цікавить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості.
Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, в його оцінці ефективності різних видів своєї діяльності та своїх стосунків з дорослими і однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія.
Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки. Переважна орієнтація підлітка на самооцінку пов’язана передусім з його прагненням до самостійності та незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе (Є. І. Савонько).
Вже починаючи з шостого класу інтенсивно розвиваються особистісна та міжособова рефлексія, внаслідок підлітки починають вбачати причини своїх конфліктів чи, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особистості.
Характерна для молодшого школяра рівновага позитивних і негативних самооцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, яке поширюється як на учбову діяльність, так і на всю системі взаємин з оточуючими. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопчикам, чим дівчаткам.
Виникає інтерес до себе та до інших людей, прагнення зрозуміти особливості людини та її взаємостосунки з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання. Яскраво виражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо це стосується різних вчинків, адже саме в них виражається ставлення людини до чогось або ж до когось.
Розмірковування підлітка про себе, про своє життя не абстрактні, як це характерно для ранньої юності, а стосуються передусім того, що відбувається з ним, з іншими людьми, його стосунків з ними, життєвих планів тощо.
Підліток оцінює власні вчинки, прагнучи осмислити їх наслідки в майбутньому. Він намагається зрозуміти свої особливості, взнати власні недоліки, що зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими і однолітками, бути на висоті вимог інших людей, та й своїх власних.
Останнє зумовлює домінуючу орієнтацію підлітків на позитивне в іншій людині (точніше, на те, що він вважає за таке), готовність брати з неї приклад. Орієнтація на певні зразки багато в чому визначає зміст нової системи життєвих цінностей та загальну спрямованість у формуванні особистості підлітка.
Так, привабливими в цьому віці можуть стати зовнішні ознаки дорослості, саме в яких передусім вбачаються характерні ознаки і переваги цього статусу (куріння, випивка, слідування дорослій моді в одязі, косметиці, формах відпочинку, флірті тощо). Для підлітків освоєння їх часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної дорослості найбільш легким шляхом - через наслідування.
Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, зростає самостійність їх суджень з цього приводу. Однак інших людей підлітки поки що оцінюють повніше і правильніше, ніж себе. Особливо це стосується тих, з ким у них склалися близькі стосунки.
Підлітки відкриті для спілкування з людьми, як однолітками, так і дорослими. Їх замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправедливості чи неповаги до себе.
У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від того, що про тебе говорять, і як до тебе ставляться. Підлітки намагаються відкрити себе з кращого боку, заслужити схвальних відгуків від інших, особливо тих, чия думка для них важлива. Страх показати своє незнання або невміння може слугувати причиною надмірної сором’язливості та невпевненості в собі, набувати хворобливого характеру. Все це часто маскується напускною розв’язністю, бравадою і грубістю, які покликані прикрити внутрішню невпевненість.
Цей вік характеризується емоційною нестабільністю та імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку роблять, а вже потім думають про зроблене, хоч i усвідомлюють при цьому, що слід було б поступити навпаки.
Помітного розвитку набувають вольові якості - наполегливість, впертість у досягненні мети, вміння долати перешкоди i труднощі тощо.
Підлітки, на відміну вiд молодших школярів, спроможні не тільки на окремі вольові дії, але й на вольову діяльність. Вони вже в змозі самі поставити перед собою мету та спланувати її досягнення.
Недостатність волі полягає передусім у тому, що, проявляючи величезну наполегливiсть в одному виді діяльності, підлітки можуть не виявляти її в інших видах.
Бурхливо розвивається емоційна сфера. Раптово можуть змінюватись емоційні стани підлітка, з різкими переходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості.
Підвищена емоційність підлітків зумовлена статевим дозріванням та неурівноваженістю процесів збудження і гальмуванням, з явною перевагою перших. Їх підвищена збудливість пояснює схильність до афектів - різких виявів радості, гніву, невдоволення та ін.
Переживання набувають дедалі більшої стійкості. У підлітковому віці має місце подальший розвиток почуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають тривалішими і стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на всі сторони життя підлітків.
Інтенсивно формуються моральні почуття, завдяки чому засвоювані підлітками норми поведінки можуть ставати ефективним поштовхом до дій.
У підлітковому віці поступово відбувається перехід від ситуаційного переживання краси явищ, природи, музичних і літературних творів, творів живопису, до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання.
Аналіз змісту та динаміки переживань підлітків протягом цього вікового періоду свідчить, що і для молодших, і особливо, для старших підлітків негативні переживання пов’язані з пізнанням самого себе. Причому з віком число таких переживань, пов’язаних із знаходження в собі все нових і нових негативних рис і якостей, невпинно зростає.
Є всі підстави вважати, що зумовлено це не стільки віковими особливостями, скільки є результатом інтеріорізації, засвоєння підлітками тих уявлень і оцінок, які даються їм іншими людьми, передусім батьками та вчителями. А для таких оцінок характерні наступні особливості: висловлювання дорослих про позитивні сторони підлітків, як правило, дуже скупі, носять вкрай абстрактний характер і не міняються з віком; судження про недоліки, навпаки, гранично конкретні, різноманітні, зміняються з віком. Саме вони максимально впливають на процес особистісного самовизначення підлітків, хоч в психології, однак, показано, наскільки важливо в становленні особистісної самоідентичності спиратись на позитивні сторони свого “Я”.
Переживання підлітків, які, як правило, носять позитивний характер, - це ті, які пов’язані з самореалізацією, з активної роботою по розвитку власної особистості.
Характеризуючи інтереси підлітка, відмітимо передусім, що, у порівнянні з молодшим шкільним віком, вони набувають більшої цілеспрямованості, активності та глибини. З другого боку, інтереси ще багато в чому зберігають свою мінливість, і лише у старших підлітків набувають певної стійкості.
Саме в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості.
Нерідко вже можна спостерігати і визначення професійних намірів, яке супроводжується серйозними зусиллями по підготовці себе до омріяного майбутнього. Чим більш визначені та стійкі професійні наміри підлітка, тим більш диференційоване його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розрізнюються як “потрібні” та “непотрібні”).
Самостійна діяльність таких підлітків все більше набуває характеру самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою - оволодіти знаннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності.
Підлітковий вік - дуже важливий період у розвитку ідеалів особистості. Якщо для молодших підлітків такими ідеалами виступають образи конкретних людей, то у старших підлітків вони набувають синтетичного характеру, базуючись на узагальненні уявлень про людей, якості яких їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, у відповідності з яким намагаються діяти підлітки.
Отже, підлітковий вік в житті людини є дуже вразливим проміжком часу. Будь які порушення в розвитку та травматичні ситуації можуть спровокувати прояв девіантної поведінки у підлітка, а як наслідок різні види залежності, в тому чеслі і залежності від інтернету.
РОЗДІЛ 2.
ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ ПІДЛІТКА З ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНІСТЮ.
2.1. Психологічні аспекти формування особистості підлітка.
Підлітковий вік можна сміливо назвати улюбленим об’єктом дослідження вікової психології. Причиною цього є те, що цей період є визначальним у житті будь-якої дитини. Він являє собою доволі довгий і проблемний перехід від дитинства до дорослості. В цьому віці змінюється все, причому зміни починаються від цілісної особистості: відбувається подальше становлення її структури. Саме тому цей вік завжди в центрі уваги і саме тому він фіксується в усіх без винятку системах періодизації розвитку дитини, якими б різними вони не були.
Проте, серед психологів не сформувалось спільної думки щодо питання меж підліткового періоду. Складність періодизації даного вікового етапу пов'язана із виразною соціокультурною специфікою подорослішання, зі значною гетерохронністю настання психологічних змін, характерних для віку, з явищем акселерації тощо. У західній психології взагалі спостерігається традиція об'єднання підліткового віку і юності у віковий період який називається періодом подорослішання (adolescence). Змістом його є перехід від дитинства до дорослості, а межі можуть простиратися за різними періодизаціями від 12 до 25 років. Часто вживаним також є слово „тінейджер" як спільна назва для всіх, кому від 13 до 19 років (від назви чисел, які закінчуються на – „teen”).
У сучасній вітчизняній психології та психології пострадянського простору ці періоди розмежовуються. Підлітковий вік розглядається у хронологічних межах 9/11-14/15 років, що співпадає в сучасній українській школі з часом навчання дітей у 5-9 класах [43;21].
Вивчення питання слід розпочати із розкриття змісту теоретичних положень найважливіших концепцій підліткового віку. Це дасть змогу окреслити коло питань, що безпосередньо стосуються цього віку, його симптоматику, побачити стабільне й історично мінливе в психології підлітка, розрізнити феномен і його інтерпретацію в різних наукових концепціях, краще усвідомити підхід до проблем підліткового віку. Розглянемо ці концепції.
Ряд досліджень дорослішання дітей в різних соціо-культурних середовищах (Б.Зазо, М.Мід. Н.М.Толстая, М.Коул) експериментально доводять, що специфіка протікання та тривалість підліткового періоду варіює залежно від рівня розвитку суспільства та його етно-культурних особливостей.
Особливо варто відмітити внесок соціального антрополога Маргарет Мід у поглиблення уявлень про перехідний період життя людини. У своїх роботах М.Мід описує процес подорослішання в різних архаїчних суспільствах (Самоа, Гвінея, острови Океанії). Нею показано, що незважаючи на різні традиції подорослішання, у первісних суспільствах підлітковий вік протікає без особливих потрясінь, безконфліктно як для дівчаток, так і для хлопчиків. У більшості архаїчних суспільств перехід від дитинства до дорослості здійснюється через особливий обряд ініціації, переважно орієнтований на хлопчиків. Обряд виконує у такому суспільстві функцію соціалізації, яка включає ряд завдань: розвиток соціальної, групової та гендерної ідентичності.
У постіндустріальному суспільстві підлітковий період є не лише досить тривалим у часі і має тенденцію до збільшення, саме о цій порі тимчасово наростають негативні зміни у поведінці, спілкуванні та навчанні дитини. Очевидні відмінності у протіканні підліткового періоду в різних типах культур М.Мід пояснює кардинальною відмінністю у змісті завдань соціалізації людини.
Швидкий і безкризовий перехід від дитинства до дорослості, властивий архаїчним суспільствам, обумовлений тим, що завдання соціалізації тут не орієнтовані на індивідуальний розвиток особистості людини, а спрямовані на розвиток її спільності із соціальною групою. Тут прабатьки бачать у своїх онуках повне повторення і реалізацію себе.
Тривалість і кризовий характер підліткового віку в постіндустріальних суспільствах пов'язані з тим, що:
· соціальна та психологічна зрілість в умовах складної культури настає значно пізніше біологічної зрілості:
· процес соціалізації і культурної передачі допускає більш широку індивідуальну варіативність:
· втрачає значення жорстка гендерна ідентичність, припускається більш широке поєднання маскулінності та фемінності при виконанні гендерних ролей;
· молоді люди більше не повторюють моделі життя своїх батьків і повинні самовизначатися у житті [97;10-11].
Продовжимо розгляд теоретичних ідей щодо розвитку підлітка, які сформувались у європейській і американській психології розвитку і представлені концепціями Ст. Холла, Е. Шпрангера, Ш. Бюллер, Е. Штерна, Е. Еріксона, Ж. Піаже.
Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Стівен Холл, осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.
Відповідно до теорії рекапітуляції Ст.Холл вважав, що підліткова стадія в розвитку особистості відповідає періоду романтизму в історії людства. Це проміжна стадія між дитинством — епохою полювання і збирання — і дорослим станом — епохою розвиненої цивілізації. На думку Ст.Холла, цей період відтворює епоху хаосу, коли тваринні, антропоїдні, напівварварські тенденції зіштовхуються з вимогами соціального життя.
Ст.Холл уперше описав амбівалентність і парадоксальність характеру підлітка, виділивши низку основних протиріч, властивих цьому віку. У підлітків надмірна активність може призвести до виснаження, божевільна веселість змінюється зневірою, впевненість у собі переходить у сором'язливість і смуток, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, жага до спілкування змінюється замкнутістю, тонка чутливість переходить в апатію, жвава допитливість — у розумову байдужість, любов до читання — у зневагу до нього, прагнення до реформаторства — у любов до рутини, захоплення спостереженнями — у нескінченні роздуми. Ст.Холл по праву назвав цей період періодом «бурі та натиску». Зміст підліткового періоду Ст.Холл описує як кризу самосвідомості, переборовши яку, людина здобуває «відчуття індивідуальності» [41;10].
Інший великий дослідник підліткового віку, німецький філософ і психолог Е. Шпрангер у 1924 р. випустив книгу «Психологія юнацького віку», яка не втратила своєї значущості дотепер. В цій праці підлітковий вік розглядається як перша фаза юності. Ця фаза характеризується кризою, зміст якої є звільнення від дитячої залежності.
Е.Шпрангер розробив культурно-психологічну концепцію підліткового віку, відповідно до якої підлітковий вік — це вік вростання в культуру. Він писав, що психічний розвиток — вростання індивідуальної психіки в об'єктивний і нормативний дух даної епохи. Обговорюючи питання про те, чи завжди підлітковий вік є періодом «бурі і натиску», Е.Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва:
· критичний (характеризується різким, бурхливим, кризовим перебігом, коли підлітковий вік переживається як друге народження, у підсумку якого виникає нове «Я»);
· м’який (плавний, повільний, поступовий ріст, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особистості);
· активний (підліток сам активно і свідомо формує і виховує себе, переборюючи зусиллями волі внутрішні тривоги і кризи).
· Головні новоутворення цього віку, за Е.Шпрангером, — відкриття «Я», виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності [Левченко А. Психологічні особливості підліткового віку // Психолог. – № 42 (90). – С. 9-16;; с.10]
Пошук біологічного змісту пубертатного періоду представлений у роботах Ш.Бюллер. Підлітковий вік у її роботах визначається на основі поняття пубертатності, не лише фізичної але і психічної. Психічна пубертатність, за Ш.Бюллер, пов'язана із визріванням особливої біологічної потреби — потреби в доповненні. Саме в цьому життєвому явищі і лежать, на її думку, причини тих переживань, що характерні для підліткового віку. Зовнішнє і внутрішнє збудження, яким супроводжується дозрівання, повинне вивести підлітка зі стану самовдоволення і спокою, спонукати його до пошуків і зближення з істотою іншої статі. Явища, що супроводжують дозрівання, повинні зробити людину шукаючою, незадоволеною своєю замкнутістю, і її «Я» повинно бути розкрите для зустрічі з «Ти».
Психічні симптоми перехідного віку починаються, як правило, в 11 — 12 років: підлітки неприборкані й задерикуваті, ігри старших підлітків їм ще незрозумілі, а для дитячих ігор вони вважають себе занадто великими. Перейнятися особистим самолюбством і високими ідеалами вони ще не можуть, і водночас у них немає дитячого підпорядкування авторитету. Ця фаза є, за Ш.Бюллер, прелюдією до періоду психічної пубертатності. Наступна фаза – негативна. Основні її риси, визначенні Ш. Бюллер, – це «підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан», а також «фізичне і душевне нездужання», що виражається в дратівливості й вередуванні. Підлітки незадоволені собою, їхня незадоволеність переноситься на навколишній світ. Закінчення негативної фази характеризується завершенням тілесного дозрівання. І тут починається третя фаза – позитивна. Позитивний період приходить поступово і починається з того, що перед підлітком відкриваються живі джерела радості, до яких він до цього часу не був сприйнятливий. До усього цього приєднується любов, тепер уже свідомо спрямована на доповнююче «Ти». «Любов дає вихід найважчій напрузі», — зазначає Ш.Бюллер.
У роботі Ш.Бюллер зроблена спроба розглянути пубертатний вік у єдності органічного дозрівання і психічного розвитку [42;11-12]
Е. Штерн привертає увагу до розвитку особистості підлітка, і в залежності від того, яка цінність в структурі особистості підлітка відіграє визначальну роль, створює типологію особистості і описує шість особистісних типів:
· теоретичний, усі прагнення якого спрямовані на об’єктивне пізнання дійсності;
· естетичний тип – особистість, для якої об’єктивне пізнання далеке, вона прагне осягнути одиничний випадок;
· економічний тип – життям такої людини керує ідея користі, прагнення „з найменшою витратою сили досягти найбільшого результату”;
· соціальний, сенс життя якого – любов, спілкування і життя для інших людей;
· політичний – характерне прагнення до влади, панування і впливу;
· релігійний – співвідносить будь-яке одиничне явище із загальним сенсом життя і світу.
За Е. Штерном, перехідний вік характеризує не тільки особлива спрямованість думок і почуттів, прагнень та ідеалів, але особливий спосіб дій – „серйозна гра” (проміжна форма між дитячою грою і серйозною відповідальною діяльністю – вибір професії, підготовка до неї, заняття спортом, участь у підліткових організаціях, кокетство, флірт, романтичні залицяння тощо) [41;12-13].
Класичні дослідження підліткового віку стосуються розвитку особистості в певний історичний період, період першої третини XX століття, коли дитяча психологія формувалася як самостійна наука, залишаючись під впливом біологізаторських ідей. Особливо яскраво це проявилося в трактуванні одного з найважчих психологічних етапів — підліткового. Психологічні зміни, що відбуваються в розвитку особистості підлітка, дослідники пов'язували насамперед із процесом статевого дозрівання.
У другій половині XX століття дослідники поглибили розуміння ролі середовища в розвитку підлітка. Так, Е.Еріксон, що вважав підлітковий вік найважливішим і найважчим періодом людського життя, підкреслював: психологічна напруженість, що супроводжує формування цілісності особистості, залежить не тільки від фізичного дозрівання, особистої біографії, а й від духовної атмосфери суспільства, від внутрішньої суперечливості суспільної ідеології. До настання підліткового віку діти дізнаються про цілий ряд різних ролей – учня або друга, брата або сестри, сина або дочки, покупця, пасажира тощо. У підлітковому віці та юності, за Е. Еріксоном, людині важливо зібрати у ціле всі знання про себе й інтегрувати ці численні образи себе у особисту ідентичність [45;7].
Підлітковий вік у концепції Ж. Піаже розглядається як вік останньої фундаментальної децентрації – дитина звільняється від конкретної прив’язаності до даних у полі сприйняття об’єктів і починає розглядати світ з точки зору того, як його можна змінити. За Ж. Піаже, в цьому віці закінчується формування особистості, будується програма життя. Відчуваючи перешкоди з боку суспільства у реалізації своїх життєвих програм і планів перетворення світопорядку і залишаючись залежним від нього, підлітки поступово соціалізуються [43; 14].
Специфіка віку та розвиток особистості підлітка розглядаються вітчизняними психологами Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконіним, Л.І Божович у системі трьох взаємопов’язаних категорій: джерело, рушійні сили, умови розвитку. Дана понятійна тріада розкриває специфіку розвитку підлітка як соціально активного, діяльного індивіда.
Л.С. Виготський головне новоутворення вбачає втому, що, за його словами, в драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор – особистість самого підлітка. Виготський докладно розглядав проблему інтересів у перехідному віці, називаючи її «ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка». Він писав, що всі психологічні функції людини на кожному ступені розвитку, у тому числі й у підлітковому віці, діють не безсистемно, не автоматично і не випадково, а в системі, конкретними прагненнями, потягами й інтересами. підлітковому віці, підкреслював Л.С.Виготський, має місце період руйнування й відмирання старих інтересів і період дозрівання нової біологічної основи, на якій згодом розвиваються нові інтереси [97; 125].
Л.С.Виготський перелічив кілька основних груп найяскравіших інтересів підлітків, які він назвав домінантами. Це «езопова домінанта» (інтерес підлітка до власної особистості); «домінанта далини» (установка підлітка на великі масштаби, що для нього набагато суб'єктивно прийнятніші, ніж ближні, поточні, сьогоднішні); «домінанта зусилля» (потяг підлітка до опору, подолання, до вольових напруг, що іноді виявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховательського авторитету, протесті й інших негативних явищах); «домінанта романтики» (прагнення підлітка до невідомого, ризикованого, до пригоди, до героїзму). Л.С.Виготський відзначав також ще два новотвори віку — це розвиток рефлексії і на її основі — самосвідомості. Розвиток рефлексії у підлітка, писав він, не обмежується тільки внутрішніми змінами самої особистості, у зв'язку з виникненням самосвідомості для підлітка стає можливим незмірно глибше і ширше розуміння інших людей. Розвиток самосвідомості, як ніяка інша сторона душевного життя, вважав Л.С.Виготський, залежить від культурного вмісту середовища.
У концепції Д.Б.Ельконіна підлітковий вік, як будь-який новий період, пов'язаний з новоутвореннями, що виникають з провідної діяльності попереднього періоду. Навчальна діяльність робить «поворот» від спрямованості на світ до спрямованості на самого себе. Як уже зазначалося, багато авторів зводили симптоми підліткового віку до початку статевого дозрівання. Однак, як підкреслює Д.Б.Ельконін, самозміна виникає і починає усвідомлюватися спочатку психологічно внаслідок розвитку навчальної діяльності і лише підкріплюється фізичними змінами. Це робить навернення до себе ще інтимнішим. Порівнюючи себе з дорослим, підліток доходить висновку, що між ним і дорослим ніякої різниці немає. Він починає вимагати від навколишніх, щоб його більше не вважали маленьким, він усвідомлює, що також має права. Складається нова ситуація розвитку: панування дитячої спільноти над дорослими. У взаємодії із світом дитина засвоює у цьому віці насамперед сферу моральних норм, на основі яких будуються соціальні взаємини. Спілкування зі своїми ровесниками – провідний тип діяльності в концепції Д.Б. Ельконіна. Саме через цей вид діяльності засвоюються норми соціальної поведінки, норми моралі, тут встановлюються стосунки рівності та поваги одне до одного. В цій діяльності формується самосвідомість [41; 14-15].
Л.І. Божович пояснює вікову кризу підліткового віку суперечністю, яка виникає між прагненням підлітка знайти більш самостійну, більш дорослу позицію у житті і відсутністю реальних можливостей для цього. Характеризуючи підлітковий вік, вона насамперед звертає увагу на якісні зміни у мотиваційній системі дитини – це спрямованість на майбутнє, ієрархія мотивів, опосередкована дія мотивів на основі свідомо поставленої цілі і свідомо прийнятого наміру, оформлення моральних переконань і морального світогляду. Важливим новоутворенням підліткового віку, на погляд Л.І. Божович, є самовизначення, що характеризується розумінням себе, своїх прагнень, можливостей, розуміння свого місця у людському суспільстві [41;16].
Отже, враховуючи різні концепції, які були розкриті, можна стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин. Біологічний чинник діє на підлітка опосередковано – через соціальні стосунки з оточенням.
В підлітковому віці відбувається бурхливий розвиток емоційної сфери. Необхідно насамперед зосередити увагу на аналізі змін, пов'язаних із зростанням емоційної напруженості самосвідомості в цей період. Центральним утворенням у сфері переживань підлітка стає "почуття дорослості”. Воно виявляється як суб'єктивне переживання готовності бути повноправним членом колективу дорослих, виявляється у прагненні до самостійності, бажанні продемонструвати свою "дорослість", добиватися, щоб старші поважали його особистість, рахувалися з його поглядами (Д.І. Фельдштейн) [8;2].
Бажання виглядати дорослим в очах інших може бути виражене у дітей різною мірою і має тенденцію до підсилення, коли не знаходиться підтвердження у оточуючих. Розвиток дорослості в різних виявах залежить від того, у якій сфері намагається себе ствердити підліток, якого характеру набуває його самостійність.
Т.В. Драгунова пропонує такі види дорослості:
· наслідування зовнішніх ознак дорослості (паління, гра в карти, вживання алкоголю, косметика, прикраси, способи відпочинку, розваг, залицяння тощо);
· рівняння підлітків-хлопців на якості „справжнього чоловіка” сила, міць, сміливість, мужність, витривалість, воля, вірність у дружбі тощо);
· соціальна дорослість (виникає в умовах співпраці дитини і дорослого, де підліток посідає місце помічника дорослого);
· інтелектуальна дорослість (прагнення підлітка щось знати і вміти по-спрвжньому) [86;8-9].
Підлітковому віку властива різка зміна настрою та переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, амбівалентність почуттів. В цьому віці у дітей спостерігається наявність „підліткового комплексу емоційності”, який включає перепади настрою підлітків – від безмежної радості до похмурості і навпаки без очевидних на те причин, а також виявлення полярних якостей, що чергуються (сентиментальність і черствість; сором'язливість і розв'язність; боротьба з авторитетами і обожнення кумирів тощо).
В цей час з'являється новий емоційний стан – „афект неадекватності” (Л.Г.Божович та ін). Дослідження показали, що в його основі лежить невідповідність самооцінки, як правило, низької для підлітків високому рівню домагань. Це переживання надуманої несправедливості і неадекватної образи підлітком у ситуації неуспіху, коли відкидається власна відповідальність за результат, використовується захисна форма усвідомлення подій, а у невдачах звинувачуються інші люди або обставини.
Загальне зростання особистості підлітка, розширення кола його інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками – все це призводить до інтенсивного зростання соціально цінних спонук і переживань, таких як: співчуття чужому горю, здатність до безкорисливої самопожертви та ін. Порівняно з попереднім періодом, більш стійкими стають емпатичні переживання, але домінує егоцентрична емпатія, тобто переживання за себе, страждання іншого виступає приводом переживати за себе. На кінець підліткового періоду в спілкуванні з ровесниками з'являється здатність до емоційної децентрації, коли підліток здатний відсторонитися від власних емоційних переживань, сприймати емоції, емоційні стани іншого.
При переході від підліткового до юнацького віку самосвідомість молодої людини втрачає емоційну напруженість, існує на спокійному емоційному фоні. Зростає диференційованість емоційних реакцій і способів виявлення емоційних станів, а також підвищується самоконтроль і саморегуляція емоційних станів.
Щодо мотиваційної сфери підлітків, то розкриття даного питання варто розпочати з відтворення динаміки розвитку мотиваційної сфери дитини на попередніх етанах та виокремити ті новоутворення, які підготовлюють кардинальні зміни в мотивації підлітка. При аналізі мотивації підлітка необхідно враховувати: біологічні зміни (статеве дозрівання); психологічні зміни (ускладнення о форм мислення, розвиток самосвідомості, розширення сфери вольової активності); соціальний контекст життя підлітка.
Головну увагу потрібно звернути на зміни, які торкаються організації системи мотивів, а також наслідків їх більшої усвідомленості підлітками.
В підлітковому віці створюється ієрархічна система мотивів. З розвитком процесів самосвідомості спостерігаються якісні зміни мотивів, вони стають більш стійкими, більшість інтересів набувають стійкого захоплення. За механізмом дії мотиви стають не безпосередньо діючими, а такими, що виникають на основі свідомо поставленої цілі і свідомо прийнятого наміру. Виникнення опосередкованих потреб робить можливим для підлітка свідоме управління своїми потребами і прагненнями, оволодіння своїм внутрішнім світом, формування довготривалих життєвих планів і перспектив [95;32-33].
Окремої уваги заслуговує питання егоцентричної спрямованості підлітків. Вже на початку підліткового віку виникають стійкі інтереси і потреби, пов'язані із „Я”, іншими словами виникає егодомінантна настанова, що проявляється у інтенсивному інтересі підлітка до свого внутрішнього світу, власної особистості (Л.С.Виготський), яка структурує всю мотиваційно-потребову сферу підлітка, присутня у всіх його поведінкових виявах, його емоціях, почуттях, переживаннях. Зовнішніми ознаками цієї домінанти виступають: реакція емансипації, негативізм, прагнення до ризику, а також такі специфічні феномени підліткової поведінки, як „уявна аудиторія”, „персональний міф”. Особливу увагу вважаємо слід приділити останнім.
Характерна для підлітків ідея, що за ними постійно спостерігають і оцінюють, отримала назву уявна аудиторія (Elkind, 1967). Створена направленою на себе уявою підлітка, уявна аудиторія співіснує в його думках і переживаннях. Підлітки використовують уявну аудиторію з метою вивчення різних установок і поведінки. Уявна аудиторія також є й джерелом негативних переживань – постійної хворобливої відкритості іншим людям. Так як підлітки не впевнені в своїй ідентичності, вони надмірно сприйнятливі до думок інших, намагаючись зрозуміти хто ж вони насправді.
Водночас підлітки охоплені своїми почуттями. Інколи вони вважають, що їх емоції унікальні. Їм здається, що ніхто й ніколи не переживав таких почуттів і страждань. Одним із проявів егоцентризму, який Девід Елкінд визначив як персональний міф, є відчуттям, що вони настільки унікальні, що повинні бути виключені із звичайних законів природи. Вони думають, що з ними не може статися нічого поганого і що вони будуть жити вічно. Ці відчуття можуть лежати в основі ризикованої поведінки, яка є дуже поширена в підлітковому віці [5;516-517]
Наразі дуже важливою э проблема підліткової кризи.
Психологи різним чином тлумачать причини виникнення, характер і значення підліткової кризи. Найбільш впливовими й емпірично обґрунтованими є два теоретичні підходи: безкризового протікання підліткового віку (Х.Ремшмідт, Д.Б.Ельконін, М.Кле, М.Раттер та ін.) та нормативності вікової кризи (Л.С.Виготський).
Відповідно до першого - криза розглядається як результат неправильного ставлення дорослих, суспільства в цілому до підлітків, пояснюється тим, що особистість не може справитися з проблемами, що постали перед нею на новому віковому етапі [7;2]. Сутність другого полягає в тому, що характер протікання, зміст і форми підліткової кризи відіграють суттєву роль у загальному процесі вікового розвитку. Протиставлення себе дорослим, активне завоювання нової позиції є не лише закономірним, але і продуктивним для формування особистості підлітка.
Варто звернути увагу на те, що інтенсивність, частота кризових симптомів та способи їх виявлення досить сильно відрізняються, залежно від етапу підліткового віку (фази: негативна, кульмінаційна - 13 років, посткритична), а також залежать від індивідуальних особливостей дитини та середовища її розвитку. В літературі описано два різних шляхи протікання підліткової кризи – криза незалежності та криза залежності (І.В.Дубровіна). З точки зору розвитку підлітка, найбільш сприятливим є саме перший варіант протікання кризи, який забезпечує стрибок вперед, вихід за межі старих норм, правил. Звернемо увагу на те, що в реальному житті, як правило, зустрічаються підлітки які мають суперечливу внутрішню позицію, де водночас присутнє і прагнення до незалежності (намагання розширити свої права, утвердити нові погляди і межі дозволеного), і прагнення до залежності (очікування допомоги, підтримки, захисту, опіки), і мова може вестися лише про те, яка з тенденцій домінує.
2.2. Психологічна характеристика інтернет залежного підлітка.
Серед факторів, що сприяють зануренню людини в Мережу, експерти особливо виділяють нестачу спілкування в реальному світі: велика частина Інтернет-залежних "сидить" у Мережі заради спілкування, оскільки віртуальне спілкування має переваги в порівнянні зі спілкуванням реальним.
К.Янг, досліджуючи Інтернет-залежних, з'ясувала, що вони найчастіше використовують [Янг К. С. Діагноз - Інтернет-залежність] :
· чати (37%),
· MUDs (он-лайн ігри) (28%),
· телеконференції (14%),
· E-mail (12%),
· WWW (7%),
· інформаційні протоколи (ftp, goper та інш.) (2%).
Приведені сервіси Мережі можна розділити на ті, котрі зв'язані зі спілкуванням, і ті, котрі зі спілкуванням не зв'язані, а використовуються для одержання інформації. До першої групи відносяться чати, MUDs, телеконференції, e-mail, до другого – інформаційні протоколи. Янг відзначає, що в цьому дослідженні було також встановлено, що "Інтернет – незалежні користаються переважно тими аспектами Інтернет, що дозволяють їм збирати інформацію і підтримувати раніше встановлені знайомства. Інтернет – залежні переважно користуються тими аспектами Інтернет, що дозволяють їм зустрічатися, соціалізуватися й обмінюватися ідеями з новими людьми у віртуальному просторі". [Kimberly S. Young. Internet Addiction: Symptoms, Evaluation, And Treatment. – University of Pittsburgh at Bradford, 1999.].
Таким чином, Інтернет-залежні підлітки часто користуються мережею для одержання соціальної підтримки (за рахунок приналежності до визначеної соціальної групи: участі в чаті чи телеконференції); сексуального задоволення; можливості створення віртуального героя (створення нового "Я"), що викликає певну реакцію навколишніх, визнання навколишніх. Під соціальною підтримкою тут мається на увазі не просто емоційна підтримка, але і відчуття приналежності до визначеної групи людей, встановлення корисних контактів.
Оскільки Інтернет надає необмежений доступ до інформації, це здатно викликати у особливо допитливих підлітків так званий "інформаційний вампіризм"(або хапаємо все, що можемо або шукаємо надточну і надперепровірену інформацію про те, що конкретно потрібно)
Також, перебування підлітка в мережі стимулює почуття захищеності. За даними опитування Інтернет-залежних приваблюють такі особливості мережі, як: анонімність (86%), доступність (63%), безпека (58%) і простота використання (37%). Будучи включеними у віртуальну групу, Інтернет-залежні підлітки стають здатними приймати більший емоційний ризик шляхом висловлення більш суперечних думці інших людей суджень – про релігію, субкультури, уподобання і т.п. Тобто вони виявляються здатними відстоювати свою точку зору, говорити "ні", у меншій мірі боячись оцінки і відкидання навколишніх, чим у реальному житті. У кіберпросторі можна виражати свою думку без страху відкидання, конфронтації чи осуду тому, що інші люди є менш досяжними, і тому, що особистість самого комунікатора може бути замаскована.
Невпевненому, вразливому підлітку Інтернет дає можливість піти від реальності: на сьогоднішній день можна стверджувати, що Інтернет став одним з видів «буферної» реальності, що охороняє особистість від прямого зіткнення з реальним світом, реальним людським спілкуванням.
Занурення у віртуальне середовище може бути обумовлено внутрішніми психологічними конфліктами, викликаними, наприклад, проблемами в особистому і сімейному житті, через непорозуміння з однолітками, вчителями тощо. Занурюючись у віртуальну реальність, підліток ніби захищає себе від якихось проблем, тривоги, комплексів. Віртуальний світ може використовуватися як засіб компенсації невдач. Саме віртуальний світ дає ту волю дій, волю вираження думок, почуттів і емоцій, що у реальному житті найчастіше не завжди можливі. Також мережна залежність може бути наслідком психотравмуючої ситуації (втрата близької людини, родини, розлучення батьків, насильницькі дії і т.д.).[ 8;75]
Багато хто з підлітків, що користуються Мережею, як вважається, мають високий рівень абстрактного мислення. Вони індивідуалісти, готові задовольнятися опосередкованими контактами з іншими, не схильні до конформного поводження, відчувають себе "піонерами" на "незвиданій території". Здатність постійно поповнювати знання й освоювати нові види діяльності - джерело їхньої самоповаги. Нерідко вони виявляють у собі невідомий їм раніше інтелектуальний потенціал, здібності, що дрімають і нові інтереси. Встановлено, що найбільшу найбільшу схильність до Інтернет-залежності мають ті підлітки, які страждали тривалими депресіями, Крім того серед Інтернет-залежних виявилося багато таких, які в реальному житті часто відчувають стан тривоги і ніяк не можуть його позбутися.
У ході роботи з Інтернетом дехто відзначає виникнення почуття наближення до своєї справждньої сутності, заявляє про несподівані для самих себе напрямки особистісного росту, про те, що Інтернет сприяє самоактуалізації. Говорити про ступінь обгрунтованості таких заяв важко. Крім того залежні схильні до гіпертрофованих емоційних реакцій на слова інших людей - подібне розжарення емоцій не заохочується в більш традиційних формах спілкування. Нові соціальні зв'язки вони вкрай цінять і підтримують їх шляхом систематичної і тривалої участі в групових видах активності. Згадаємо, що часте і тривале перебування в Інтернеті - одна з ознак, що найбільш кидається в очі, по якій неспеціалісти найчастіше судять про виникнення залежності від Інтернету.
Деякі психологи затверджують, що пристрасть до еротичної інформації в Інтернеті не свідчить про схильність до розпусного поводження в реальному житті і не дає основ для пророкування психосексуальних відхилень, а є тільки змогою задовольнити цікавість, що характерна для цього вікового періоду. Інші фахівці, щоправда, воліють залишити це питання відкритим, думаючи, що емпіричних фактів поки недостатньо
Мабуть, найбільше занепокоєння викликає "азартне" застосування Інтернету - з метою гри у віртуальних казино чи гри у мережеві ком¢ютерні ігри. Проте, глибокі психологічні дослідження з цієї теми поки не проведені.
Головними рисами Інтернет-залежного підлітка є крайня несамостійність, не вміння відмовити, сказати "ні" (те, що в народі називають слабкою волею) через страх бути відкинутим іншими людьми, ранимість через критику чи несхвалення, не бажання брати на себе відповідальність і приймати рішення, і як наслідок сильне підпорядкування значимим людям; усе це характеризує пасивну життєву позицію, коли людина відмовляється першим вступати в контакт із навколишніми і самостійно приймати рішення. Крім того, для залежного типу особистості властивий страх самітності і бажання його уникати, часто буває соціальна дезадаптация, що характеризується вузьким колом спілкування (можливе спілкування з багатьма людьми, але дуже поверхневе), не вмінням висловити, поділитися своїми переживаннями з навколишніми, недостачею близьких відносин, імпульсивністю, не вмінням спланувати свій час, домагатися поставлених цілей і добре планувати свою діяльність (як наслідок можливі проблеми з навчанням та з батьками). Ці діти, часто відмовляються від раніше намічених цілей і як наслідок перебувають у стані депресії.
2.2. Ціннісні орієнтації в підлітковому віці.
1.3.
Діагностика ціннісних орієнтацій у підлітковому віці.
Для підбору адекватного інструментарію нами проведений аналіз техніки і методик, спрямованих на вивчення тривожності підлітків.
3. КОРЕКЦІЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ПІДЛІТКІВ З ІНТЕРНЕТ ЗАЛЕЖНІСТЮ.
У дослідженні, що було нами проведено, в якості об’єкту були обрані та характер тривожності підлітків, що активно користуються сферою сучасних інформаційних технологій.
Перед початком дослідження ми запропонували гіпотезу: у двох сформованих нами групах користувачів, що схильні до Інтернет-залежності і тих, що не мають такої схильності, будуть виявлені значимі відмінності в рівні самооцінки.
В процесі емпіричного дослідження було використано три методики.
Тест на Інтернет-залежність розроблений Кулаковим С.А. Ця методика використовувалася для виділення групи людей які мають схильність до Інтернет-залежності.
Тест шкільної тривожності Філіпса був використаний нами для виявлення загального рівня тривожності у всіх піддослідних та виявлення характеру цієї тривожності.
Також ми використали шкалу соціально-ситуативної тривожності Кондака.
Дослідження проводилось у загальноосвітній школі № 53 м. Херсона. Контингент склали учні 9 класів (50 чоловік) віком 15-16 років.
В ході дослідження серед п’ятдесяти респондентів було виявлено 12 підлітків що за даними опитування мають залежність від Інтернету, це номера 3, 5, 7, 13, 16, 19, 23, 28, 38, 40, 41, 47 (Додаток ).
За результатами діагностики учнів методикою шкільної тривожності Філіпса ми отримали наступні результати.
З низьким рівнем загальної шкільної тривожності не було виявлено жодного учня. Середній показник тривожності отримали 14 учнів з 50. Високий рівень тривожності спостерігався у 34 учнів. Також у одного учня був виявлений дуже високий рівень шкільної тривожності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. – М., 1997. – 672 с.
2. Анастази А. Психологическое тестирование. Т.1. - М.: Педагогика, 1982. – 688 с.
3. Андрійчук І. Корекційно-розвивальна програма спілкування для підлітків // Психолог. – 2007. – № 25-27 (265-267). – С. 12-32.
4. Бабаева ЮМ., Войскунский А.Е. Одаренный ребенок за компьютером. М., 2003. – 215 с.
5. Бабик Г. Вправи з психокорекції // Психолог. – 2002. – № 16. – С. 5-9.
6. Бабик Г. Вправи з психокорекції // Психолог. – 2002. – № 16. – С. 5-9.
7. Бовть О. Как препятствовать закреплению агрессивных форм поведения школьников // Рідна школа. 1997. – № 11. – С. 61-62.
8. Божик Л.М. Підліток на шляху до себе // Шкільний світ. – 2000. – №5. – С. 2.
9. Бурова В.В. Социально-психологические аспекты Интернет-зависимости. – М., 2001. – 285 с.
10. Вереніч Н. Особливості тривожності сучасних підлітків // Психолог. – 2004. – № 23-24 (119-120). – С. 41-43;
11. Виготский Л. С. Динамика и структура личности подростка. – В кн.: Виготский Л.С. Собрание сочинений. – М., 1984, т.4., – С. 220-243;
12. Видайко С. Допомога – поруч // Психолог. – 2003. – № 15. – С. 5-14;
13. Вікова психологія /За ред. Г.С. Костюка. Київ, 1976. – 564 с.
14. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 459с.
15. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. М., 1979. – 645с.
16. Войскунский А.Е, Феномен зависимости от Интернета // Гуманитарные исследования в Интернете / Под ред. А.Е. Войскунского. М, 2000. С 100-131.
17. Войскунский А.Е. Психологические исследования феномена Интернет-аддикции // Тезисы докладов 2-й Российской конференции по экологической психологии. М.: Экопсицентр РОСС. 2000 С. 251-253.
18. Войскунский А.Е. Психологические исследования феномена Интернет-аддикции. - М., 2000. – 159 с.
19. ВойскунскийА Е. Исследования Интернета в психологии // Интернет и российское общество / Под ред. И. Семенова. М.. 2002 С 235-250 См также: hltp: //pubs.cameEie.m/books/2002/D8is/pdf/0208is-full. pdl
20. Гайда В.К., Захаров В.П. Психологическое тестирование: учебное пособие. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1982. –202 с.
21. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – СПб.: Свет, 1997. – 506с.
22. Долныкоеа А.А., Чудова Н.В. Психологические особенности суперпрограммистов// Психол жури. 1997. Т. 18(1). С. 113-121.
23. Елисеев О.П. Практикум по психологии личности. – СПб: Питер, 2000. – 554 с.
24. Закон України „Про освіту” // ВВР. – 1991. – № 34. – С. 4.
25. Захаров А.І. Предупреждение отклонений в поведении ребёнка. – С. Пб., 1997. – 368с.
26. Захаров Ю. Подростки "группы риска" // Воспитание школиков. – 2001. – №4. – С. 29-37
27. Ильин Е.П. Психология индивидуальньїх различий. – СПб.: Питер, 2004. – 701с
28. Качаєва А. Шкільна тривожність: її вплив на розвиток учня // Психолог. – 2006. – № 13. – С. 4;
29. Качуровська О. Програма психокорекційної та розливальної роботи для підлітків: Стань капітаном свого життя // Психолог. – 2007. – № 25-27 (265-267). – С. 42-51;
30. Квин В. Прикладная психология. – СПб., 2000. – 560 с.
31. Кон И.С. Психология ранней юности. – М., 1989. – 536 с
32. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1989. – 255с.
33. Корекційна робота психолога // Упоряд. О. Плавник. – К.: Шкільний світ, 2002. – 112 с.;
34. Корнилова Т.В., Смирнов С.Д., Григоренко Е.Л. Влияние нарушений социальной экологии /как условий жизни/ на психологические особенности подростков // Вестник Московского университета. Сер. 14. Психология. – 2002. – №1. – С. 3-16.
35. Короленко И. П. Аддиктивное поведение. Общая характеристика и закономерности развития // Обозрение психиатрии и медицинской психологии имени В. М. Бехтерева. – 1991. – № 1. – С 8-15.
36. Крайг Г. Бокум Д. Психология развития. – 9-е изд. – СПб.: Питер, 2007. – 940 с.
37. Крылов А.А. Практикум по общей и экспериментальной психологии. Л.: Издательство Ленинградского Университета, 1987. – 256с.
38. Кузьмин Е.С. Методы социальной психологии. – Л.: ЛГУ, 1977. – 168с
39. Кулаков С. А. Основі Психосоматики. – М: 2003. – 360 с.
40. Куницына В.Н. Восприятие подростками других людей и себя. - Л., 1972. –144 с.
41. Кучеренко ВВ.. Петренко В.Ф., Госсохин А В. Измененные состояния сознания: психологический анализ // Вопросы психологии. – 1998. – № 3. – С 70-78.
42. Левченко А. Психологічні особливості підліткового віку // Психолог. – № 42 (90). – С. 9-16;
43. Личко А.Е.. Mamma Н.Я Словарь современной американской психиатрической терминологии с ее отличиями от принятой в России /У Обозрение психиатрии и мс.чшишскпй психологии имени П.М. Бехтерева. – 1992. – С. 63-84
44. Лозиця В.Г. Протиріччя підліткового віку // Лозиця В.Г. Психологія і педагогіка: основні положення: Навчальний посібник. – К., – 2001. – 271 с.
45. Мадорский Л.Р. Глазами подростков. Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 176с.
46. Максименко С. Онтогенез особистості: Особливості підліткового віку // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 10. – С. 1;
47. Максименко С. Підлітковий вік з позиції шкільної психології // Психолог. – 2006. – № 4. – С. 16;
48. Маркоф Дж., Хефнер К. Хакеры. – Киев, 1996. – 352 с.
49. Маценко А. Моніторинг індивідуального розвитку особистості підлітка // Психолог. – 2003. – № 28 (76). – С. 2-14;
50. Международная классификация болезней (10-й пересмотр). Классификация психических и поведенческих расстройств / Под ред. ЮЛ. Нуллера, С.Ю. Циркина. – СПб.,1994. – 303 с.
51. Мир детства.Подросток / Под ред. А.Г. Хрипковой. – М., – 1982. – 589 с.
52. Мюррей К Интернет-зависимость с точки зрения нарративной психологии // Гуманитарные исследования в Интернете / Под ред. А Е. Войскунского. – М. 2000. – С.132-140.
53. Настольная книга практического психолога: Учеб.пособие: В 2 кн. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – Кн. 1: Система работы психолога с детьми разного возраста. – 384с.
54. Немов Р.С. Личность подростка // Немов Р.С. Психология: в 3 кн. – М. – 2000. – кн. 2. – С.221-235;
55. Нуркова В.В. Свершенное продолжается: психология автобиографической памяти личности. – М., 2000. – 348 с.
56. Особливості тривожності сучасних підлітків / Вереніч Н. // Підліток: як йому допомогти. – К. 2004. – С.60-65.
57. Отрочество как зтап жизни и некоторьіе психолого-педагогические характеристики переходного возраста / И.С.Кон, Д.И.Фельдштейн // Хрестоматия по возрастной психологии: Учеб. Пособие. – М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЗК», 2003. – 400с. – С.333-343.
58. Подмазин С.И., Сибиль Е.И. Как помочь трудному подростку с “трудным” характером. — К., 1996. – 326 с.
59. Подросток по мнению одноклассников / Цьшев В., Мельницкий В. // Шкільний психолог. – 2002. – №11. – С.42-43.
60. Полякова Г., Кружева Т. Подолання тривожності в шкільному середовищі // Психолог. – 2005. – № 2. – С. 10-13;
61. Практикум по возрастной психологии: Учеб. пособие / Под ред. Л.А. Головей, Е.Ф. Рыбалко. – СПб.: Речь, 2002. – 694с.
62. Практикум по общей, зкспериментальной и прикладной психологи Под ред. А.А. Крьілова, С.А. Маничева. – СПб.: Питер, 2003. – 560с.
63. Практикум по основам психологии: Тесты и хрестоматия. Учебное пособие для студентов медицинского института / Составитель - З.А.Мельников. Симферополь: «СОНАТ», 1997. – 254с.
64. ПрихожанА.М. Диагностика личностной тревожности /Диаг-ностическая й коррекционная работа школьного психолога. — М., 1987. – 654 с.
65. Психологическая диагностика: проблемы и исследования / Под ред. К.М. Гуревича. - М.: Педагогика, 1981.— 232 с.
66. Психологические тесты / Под ред. А.А. Карелина: В 2т. —М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003.—312с.
67. Психологическое тестирование. 7-е изд. / А. Анастази, С. Урбина. —СПб.: Питер, 2003. - 688с.
68. Психотерапия детей и подростков / Под ред. Х. Ремшмидта. — М., 2000. — 424 с.
69. Психофизиология: Учебник для вузов. 2-е изд., доп. И перераб. /Под ред. Ю.И. Александрова. — СПб.: Питер, 2003. —496с. — С. 142-166.
70. Рабочая книга школьного психолога. — М., 1991.
71. Рогов Е.Н. Настольная книга практического психолога в образовании. - М., 1995
72. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер, 2005. - -С.551-586.
73. Свит К. Соскочить с крючка. СПб , 1997
74. Семпси Дж. Псибернетическая психология: обзор литературы по психологическим и социальным аспектам многопользовательских сред (MUD) в киберпространстве // Гуманитарные исследования в Интернете / Под ред. А.Е. Войскунского. М.. 2000. С. 77-99.
75. Сечейко О. Взаємозв’язок індивідуально-психологічних та виховних особливостей підлітків // Рідна школа. – 1999. – № 9. – С. 60-61;
76. Сисун М. Програма корекції тривожності у підлітків // Психолог. – 2004. – № 16 (112). – С. (вкладка);
77. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю.Головин. – Минск: Дарвест, М.: АСТ, 2003. – 800с.
78. Туріщева Л.В. Позитивні та негативні протиріччя характерні для підлітка (за Сухомлинським) // Виховна робота в школі. – 2006. – № 9. – С. 33-36;
79. Фельдштейн Д.И. Психология современного підростка. – М.: Педагогика, 1988. – 114с
80. Хімелн Н. Становлення самосвідомості підлітка: почуття дорослості, самоствердження, самооцінка // Психолог. – 2007. – № 25-27. – С. 7-11;
81. Экспериментальная психология: Учебник для вузов /В.Н.Дружинин. - 2-е изд., доп. - СПб.: Питер, 2003. -- 319с.
82. Янг К. С. Діагноз - Інтернет-залежність // Мир Інтернета. - М., 2000. - № 2.
