Реферат Укладення та зміст інвестиційного договору
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ...........................................................................................3
Розділ 1.Інвестиційний договір як вид цивільно-правового договору
1.1.Загальна характеристика інвестиційного законодавства.............5
1.2.Поняття, правова природа та класифікація інвестиційних договорів………………………………………………………………………..8
1.3.Поняття та правова природа інвестиційного договору..............10
1.4.Класифікація інвестиційних договорів……………………………..14
Розділ 2. Укладення та зміст інвестиційного договору
2.1. Учасники інвестиційних відносин..........................................16
2.2.Укладення інвестиційного договору........................................19
2.3.Зміст інвестиційного договору.Права та обов’язки сторін за договором………………………………………..……………………………21
Висновок…………………………………………..…………………………..28
Список використаної літератури………….……..…………................31
Вступ
Актуальність теми. Ефективність соціально-економічного розвитку України, формування ринкових відносин значною мірою обумовлені належним інвестиційним кліматом, станом та перспективами правового регулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності. Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, створення інвестиційного ринку, структурна переорієнтація та інноваційний розвиток економіки, науково-технічний прогрес неможливі без залучення національних та іноземних інвестицій, які є важливим елементом подальшого розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та одним із показників ступеня інтеграції країни у світову економіку.
Поряд з існуючою законодавчою базою інвестиційної діяльності, яка формується зі спеціальних нормативно-правових актів та актів загального характеру, регулювання конкретних правовідносин у даній сфері здійснюється на основі різноманітних договорів, що за своєю сутністю і змістом об’єднані в категорію інвестиційних договорів. Їх питома вага і значення як ефективного засобу цивільно-правового регулювання на практиці в сучасних умовах суттєво зростають, що обумовлює необхідність вивчення, аналізу і вироблення пропозицій щодо вдосконалення механізму реалізації цього засобу.
Водночас у законодавстві України щодо інвестиційної діяльності відсутні спеціальні правові норми, що регулюють форму інвестиційного договору, а також саме поняття інвестиційного договору, не визначені його ознаки та види. У даному випадку діє загальний принцип про свободу договору, закріплений Цивільним кодексом України. Зокрема, це стосується можливості сторін укласти договір, який не встановлено актами цивільного законодавства, але який відповідає загальним засадам цивільного законодавства, врегулювати у договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, і самостійно врегулювати відносини сторін.
Світовий досвід економічного розвитку свідчить про тісний взаємозв'язок між розвитком інвестиційного ринку та збалансованістю, гармонійністю законодавчої бази щодо забезпечення інвестиційної діяльності. Передусім це стосується стану правового забезпечення інвестиційних відносин, їх належного цивільно-договірного регулювання, спрямованого на захист прав та інтересів інвестора, створення сприятливих умов господарської діяльності як для національних, так і для іноземних інвесторів, детальну регламентацію форм здійснення інвестицій тощо.
Дослідженню проблем інвестиційної діяльності, організації, порядку і особливостей здійснення системи договірно-правових відносин у сфері інвестування, відповідальності їх суб’єктів тощо присвячувалося багато праць вчених-юристів та економістів. Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких радянських, російських, українських та зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, цивільного та господарського права, організаційно-правових та економічних засад інвестиційної діяльності, як: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, Д.В. Боброва, О.Г. Богатирьов, М.М. Богуславський, М.І. Брагінський, В.М. Бутузов, Ж. Ведель, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, Г.В. Виноградова, Н.Н. Вознесенська, О.В. Дзера, В.Д. Задихайло, О.Р. Кібенко, Л.О. Кокаєва, В.М. Коссак, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, Т.В. Майорова, В.К. Мамутов, Б.В. Муравйов, В.П. Нагребельний, Л.С. Нецька, А.В. Омельченко, О.О. Пересада, В.В. Поєдинок, В.Ю. Полатай, О.С. Семерак, О.Е. Сімсон, В.А. Січевлюк, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.М. Стойка, В.Е. Федорчук, О.Ф. Філіповський, О.М. Чабан, В.Д. Чернадчук, О.О. Чувпило, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, В.С. Щербина, І.Є. Якубівський та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є здійснення комплексного аналізу інвестиційних договорів (контрактів), визначення їх поняття, змісту і теоретичних засад класифікації, а також вироблення пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства України про інвестиційну діяльність.
Інвестиційний договір як вид цивільно-правового договору
1.1. Загальна характеристика інвестиційного законодавства
В сучасних умовах ринкової економіки надзвичайну актуальність і науково-практичне значення набуває розробка концепції інвестиційних договорів, яка має відповідати цілям державної інвестиційної політики і враховувати завдання правового регулювання у цій сфері для досягнення економічного та соціального ефекту від інвестиційної діяльності в Україні. Для цього необхідним є законодавча розробка відповідних понятійних категорій, зокрема інвестиційного договору (контракту), виділення окремих видів інвестиційних договорів, здійснення ідентифікації інвестиційних договорів з метою поширення на них загального режиму регулювання та державних ґарантій, розробка типових форм інвестиційних договорів з метою їх провадження у практичну діяльність тощо.
Незважаючи на те, що інвестиційна діяльність як вид підприємницької діяльності має свою нормативну основу – інвестиційне законодавство, більшість категорій цієї діяльності досі залишається невизначеною.
В інвестиційному законодавстві домінує принцип рівності в регламентації прав вітчизняних та іноземних інвесторів. Відповідно до цього принципу має формуватися система нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері інвестування.
За завданням та обсягом правового регулювання в сфері інвестиційної діяльності серед системи інвестиційного законодавства України можна відокремити дві основні групи:
1) комплексні законодавчі та підзаконні акти, які мають універсальний характер і встановлюють основні принципи та загальні положення правового регулювання діяльності на території України вітчизняних та іноземних інвесторів;
2) предметні або рамкові законодавчі та підзаконні акти, які спеціально орієнтовані на регламентацію правового режиму інвестиційної діяльності чи її конкретних організаційних та правових форм, легалізованих в Україні.
Норми права, що регулюють суспільні відносини у сфері інвестування, знаходять своє формальне закріплення у відповідних нормативних актах. Сукупність цих норм, закріплених у нормативних актах відповідних державних органів, покликана регулювати сукупність складних суспільних відносин, що виникають у процесі інвестування.
Інвестиційне законодавство містить широке коло нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Основою нормативно-правових актів, що регулюють цей вид діяльності є, безумовно, закони. Разом з тим, особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності є те, що ці відносини регламентуються розгалуженою системою підзаконних нормативних актів.
Так, інвестиційне законодавство це сукупність нормативних актів, що регулюють інвестиційні відносини – щодо безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і щодо керівництва такою діяльністю.
Основними загальними інвестиційними законами є: 1) Закон України “Про інвестиційну діяльність”, який визначає правові, організаційні та економічні основи інвестиційної діяльності в Україні; 2) Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.04.1996 р., який визначає особливості правового режиму іноземного інвестування; 3) Закони України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 19.02.1997 р., “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 15.05.1996 р., “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10.07.1996 р., а також Указ Президента України “Про державну програму приватизації” від 12.02.1999 р.. Ці нормативні акти визначають принципи та порядок інвестування в процесі приватизації державного майна; 4) Закони України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р., “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р., “Про державне регулювання ринку цінних паперів” від 30.05.1996 р., “Про оренду державного та комунального майна” від 14.03.1995 р., “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21.11.1995 р., „Про холдингові компанії в Україні” від 15.03.2006 р. та інші, які визначають корпоративну форму інвестування; 5) Закон України “Про інноваційну діяльність” від 04.07.2002 р., яким здійснюється правове регулювання інноваційної діяльності.
Спеціальна частина інвестиційного законодавства включає нормативні акти, які регулюють особливості здійснення інвестиційної діяльності та функціонування її суб’єктів в окремих галузях економіки (промисловості, сільському господарстві, транспорті тощо), сферах інвестиційної діяльності (проектуванні, будівництву, приватизації державного майна, кредитуванні, інноваційній діяльності тощо), за участю окремих суб’єктів (іноземне інвестування), чи на окремих територіях (спеціальних економічних зонах). Зокрема, до спеціальної частини інвестиційного законодавства слід віднести наступні нормативно-правові акти: 1) Закон України “Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 р., який визначає загальні правові засади фінансового лізингу; 2) Закони України “Про управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів” від 19.02.1993 р., “Про основи містобудування” від 16.11.1992 р.та інші нормативні акти, які здійснюють правове регулювання капітального будівництва; 3) Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.1992 р.
Таким чином, можна зазначити, що в цілому в Україні створено нормативно-правові засади здійснення інвестиційної діяльності. Проте, враховуючи „роздрібненість” які регулюють інвестиційну діяльність в цілому, та інвестиційний договір – зокрема, деякі науковці наголошують на необхідності розробки та прийняття Інвестиційного кодексу.
На мою думку, прийняття системоутворюючого акту (в деякій мірі цю прогалину заповнює Закон України “Про інвестиційну діяльність”), який потрібний для того, щоб: 1) зробити інвестиційне законодавство зручним для практичного застосування; 2) створити стійку і взаємопов’язану ієрархію актів, у якій, виходячи з основної регламентації, можна було б отримати точні дані щодо вирішення питання в підзаконному нормуванні; 3) в ієрархії нормативного регулювання витримати вимоги послідовної відповідності актів нижчого рівня актам вищого рівня; 4) поєднати приватноправове та публічно-правове регулювання інвестиційних відносин; 5) за рахунок створення загальної частини інвестиційного законодавства забезпечити не тільки єдність правового регулювання, а й зекономити нормотворчий матеріал, в якому принципові положення не потребували б повтору в кожному підрозділі особливої частини інвестиційного законодавства.
1.2. Поняття та правова природа інвестиційного договору
Як вже зазначалося, у чинному законодавстві України щодо інвестиційної діяльності відсутні правові норми, що регулюють форму інвестиційного договору, відсутнє і саме поняття інвестиційного договору, не визначені його ознаки та види таких договорів. У даному випадку діє загальний принцип цивільного законодавства, передбачений ЦК України про свободу договору, зокрема, щодо можливості сторін укласти договір, який не встановлено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, врегулювати у договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, і самостійно врегулювати свої відносини
Відсутність визначення поняття „інвестиційний договір” не вплинуло на той факт, що законодавець виділяє окремі види інвестиційних договорів: концесійні договори, угоди про розподіл продукції, договори про спільну інвестиційну діяльність та деякі інші.
Інвестиційні процеси, які відбуваються сьогодні в нашій державі, припускають зіткнення різноспрямованих (і досить часто протилежних) інтересів, зокрема: інтересів держави, інтересів підприємства-реципієнта інвестицій, інтересів інвестора, зокрема іноземного інвестора. Правовою формою, яка покликана забезпечити баланс цих інтересів і створити додаткові ґарантії їх реалізації, є договір, який в літературі називають інвестиційним договором або договором інвестиційного характеру.
При ідентифікації інвестиційного договору і формулюванні такого поняття необхідно враховувати численність існуючих варіантів його визначення. Вважається, що ключовим моментом у визначенні поняття може бути економічна доцільність (ефективність), тобто оптимальне співвідношення інтересів інвестора та держави на всіх стадіях здійснення інвестиційних відносин .
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, основним правовим документом, що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір, який в юридичній літературі визначається як інвестиційний договір. Він є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Договір повинен відповідати економічній сутності інвестування, тобто відображати факт вкладення коштів в об'єкт інвестування. Саме ж інвестування, у свою чергу, поділяється на: 1) самоінвестування, тобто інвестування власної підприємницької діяльності. У цьому випадку інвестиційні відносини не будуть мати двосторонній зобов'язальний характер; 2) інвестування діяльності іншої особи. У цьому випадку приймають участь принаймні два суб'єкта інвестиційної діяльності – інвестор та суб'єкт підприємницької діяльності.
Таким чином, в більшості випадків, під інвестиційним договором розуміють домовленість між суб’єктами інвестиційної діяльності щодо виконання конкретних дій для реалізації інвестиційного проекту. Проте, доцільно зауважити, що термін “інвестиційний договір” розглядається у вузькому та широкому значеннях. У вузькому розумінні термін “інвестиційний договір” застосовується щодо правочинів між інвестором і учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації інвестицій. В широкому розумінні цей термін використовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Інвестиційний договір є різновидом господарсько-правового договору, який має специфічний предмет і мету.
Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності (інноваційна діяльність, капітальні вкладення в основні фонди, корпоративна форма, лізинг, придбання не забороненого законами України рухомого та нерухомого майна, створення підприємств, що повністю належить інвестору, чи придбання останнім у власність діючого підприємства повністю, придбання майнових прав). Предметом інвестиційного договору можуть бути також дії, послуги тощо, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.
Мета інвестиційного договору – це той безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони в процесі його укладання та виконання. Інвестиційний договір спрямований на досягнення кінцевої мети інвестування – здійснення інвестицій та досягнення в результаті цього певного результату – одержання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.
Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі. Інвестиційні договори різноманітні, що обумовлює необхідність їхньої класифікації.
Поділ інвестиційних договорів на види має певне практичне значення: договори, що належать до одного виду мають подібний правовий режим.
1.
3
. Поняття та правова природа інвестиційного договору
Досліджуючи питання природи та поняття інвестиційного договору, слід керуватися характеристикою суб’єктів, об’єктів, предмету та мети (цілі) інвестиційного договору. Так, предмет інвестиційного договору становлять інвестиції та відносини, які виникають з приводу інвестицій, а його об’єкт –інвестиційні відносини. Об’єкт в інвестиційній діяльності є самостійним елементом, який фактично не залежить від суб'єктів інвестиційної діяльності. Об’єктами інвестування може бути будь-яке майно, майнові права, інтелектуальна власність, тобто будь-який предмет чи право, який може прийняти інвестицію і, об’єднавшись, співпрацюючи з нею, спроможний породити прибуток чи створити соціальний ефект.Але для того, щоб майно (власність) стало об'єктом інвестування, потрібно, щоб це майно мало певний правовий режим, порядок його використання, способи і межі розпорядження та інших правомірних дій людей щодо цієї речі, які визначаються правовими нормами.
У правовій літературі виділяють такі основні риси об’єктів інвестиційної діяльності: 1) це майно (майнові права) або об’єкти інтелектуальної власності, що мають матеріальне вираження; 2) об’єкти права власності; 3) об’єкт, в який вкладається інвестиція, повинен бути юридично відокремлений від інвестиції, знаходитись у власності іншої особи, а не інвестора; 4) об’єкт інвестування повинен мати певний правовий режим; 5) об’єкт повинен знаходитись „у співпраці” з інвестицією; 6) об’єкт повинен виступати у цивільному обігу самостійно та незалежно від інших об’єктів.
Таким чином, об’єктом інвестиційного договору виступають всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що є об’єктами цивільного права. Винятки становлять особисті немайнові блага та права. Об’єкти інвестицій є об’єктами інвестиційного договору і, таким чином, про види майнових та інтелектуальних цінностей варто говорити не як про інвестиції взагалі, а як про об’єкти інвестицій.
Варто зауважити на тому, що об’єктом інвестиційного договору є не тільки об’єкти інвестицій, але й будь-який інститут, в який можна вкласти гроші, розраховуючи при цьому на збереження та збільшення вартості інвестицій. В даному випадку можна говорити про об’єкт інвестиційного договору, який характеризується подвійністю. Таким чином, об’єкти інвестиційного договору можна поділити на два різновиди: 1) ті, що вкладаються: види майнових та інтелектуальних цінностей (в тому числі рухоме і нерухоме майно та майнові права), акції, займи, кредити, право на інтелектуальну діяльність, включаючи авторські права, патенти, товарні знаки, ноу-хау, промислові зразки, нормативно-технічну, технологічну проектну документацію, будь-яке право на здійснення діяльності, заснованої на ліцензії; 2) ті, в що вкладається капітал.
Говорячи про ціль інвестиційного договору, слід наголосити на інвестиційній меті, яка носить суб’єктивно-об’єктивний характер. Об’єктивний характер інвестиційної цілі проявляється в тому, що інвестиційний договір є ґарантією від порушень, які можуть виникнути у процесі виконання інвестиційного договору. Зрозуміло, що інвестори не вкладають капітал доти, доки їм не буде надано ґарантій від можливих ризиків. Тому, коли йдеться про інвестування іноземним елементом, перед державою стоїть завдання залучення інвесторів шляхом надання їм ґарантій, однією з яких є укладення інвестиційного договору. Укладаючи договір, сторони тим самим збільшують можливість запобіганню різних негативних наслідків і до мінімуму мають можливість знизити інвестиційний ризик. Суб’єктивний характер цілі проявляється в досягненні кінцевого результату, а саме в отриманні прибутку інвестором і в задоволенні певного інтересу стороною, яка приймала інвестиції.
Будь-яка інвестиційна ціль обумовлює, з одного боку, створення щорічного притоку грошового капіталу до певного строку, тобто отримання прибутку, і, з іншого – здійснення практичних дій: будівництво житла; розвиток певної галузі економіки тощо. В цьому розумінні ціль інвестиційного договору залежить від того, хто саме спрямовує усі зусилля для її досягнення – інвестор чи сторона, яка приймає інвестиції.
Інвестиційний договір є самостійним договірним видом. Проте одразу необхідно зауважити, що на сьогодні не існує єдиної точки зору щодо того, що слід вважати видом договору, а що типом. Одні науковці під типом договору розуміють самостійний інститут про певний договір (групи договорів), закріплений в ЦК України у вигляді окремої глави (наприклад, купівля-продаж), в межах якого передбачаються види, підвиди. Другі в межах договірних типів виділяють різновиди, а під видом розуміють об’єднання договорів за певними ознаками. Треті наголошують на юридично-технічному значенні типу, вважають його достатньо стійкою групою окремих видів договорів (наприклад, договори, спрямовані на передачу майна, виконання робіт тощо). Підставою виокремлення виду такі науковці визнають наявність сукупності певних ознак і відносять до них те, що перша і друга група науковців вважають типом: купівля-продаж, міна тощо .
На мою думку, враховуючи доцільність розробки єдиної термінології стосовно договорів, слід використовувати терміни „вид”, „підвид”, „різновид”. Різниця одного виду від іншого обумовлюється специфікою договірних відносин, необхідністю самостійного правового регулювання їх як окремого інституту. При виокремленні підвидів слід враховувати особливість предмета, суб’єктний склад. При цьому норми підвиду користуються пріоритетом щодо загальних норм відповідного виду. Ряд особливих рис в межах підвиду може вимагати існування додаткових особливостей в правовому регулюванні. В такому випадку можна говорити про різновид договору.
Таким чином, інвестиційний договір є різновидом цивільно-правового договору і є нічим іншим як домовленістю двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків сторін.
Видова самостійність інвестиційного договору обумовлена його особливостями. В правовій літературі до особливостей інвестиційного договору відносять: 1) його цивільно-правовий характер та мету – врегулювання відносин між учасниками інвестиційної діяльності (інвестиційного проекту); 2) суб'єктами таких відносин є інвестори, учасники інвестиційного проекту та особи, який інвестують, але вони відповідно до виду договору можуть мати різне правове положення; 3) укладається тільки в письмовій формі, але для деяких видів чинним законодавством встановлена обов’язкова державна реєстрація (наприклад, концесійні договори, угоди про розподіл продукції); 4) виступає як інструмент інвестиційної політики (інвестиційного проекту); 5) завжди консенсуальний (тобто вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін з усіх істотних умов) та, як правило, довгостроковий.
Безумовно, що вказаний перелік особливостей інвестиційного договору не є вичерпним. Так, суттєвими ознаками такого договору можуть бути визнані такі: 1) цінності (майно, майнові права), які можуть передаватися у власність чи користування або утворювати спільну власність учасників договору; 2) цінності надаються для їх господарського використання; 3) цінності надаються на досить тривалий строк; 4) договір передбачає участь інвестора у розподілі результатів та ризиків від діяльності по використанню цінностей; 5) договір містить певні організаційні моменти – від чіткого погодження дій учасників, спрямованих на реалізацію певного проекту, до наявності в інвестора повноважень контролю чи управління щодо процесу господарського використання вкладених ним цінностей .
Проте зазначені переліки особливостей інвестиційного договору є неповними. Тому, керуючись правовою природою інвестиційних договорів та нормами чинного інвестиційного законодавства, до особливостей інвестиційного договору слід віднести: 1) передумова укладення договору – наявність інвестиційного проекту; 2) довготривалий характер відносин сторін; 3) цільове використання коштів інвестора, і відповідно можливість інвестора впливати на виробничу діяльність іншої сторони; 4) обов’язкове здійснення інвестицій у формі вкладання майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності; 5) комерційна заінтересованість або досягнення певних соціально-економічних наслідків (за умови здійснення державних інвестицій); 6) спільна (часткова) власність на вкладене майно і на результат інвестиційної діяльності; 7) за цим договором цінності у вигляді інвестицій вкладаються в об'єкти права, а не надаються суб'єктам права як за іншими подібними цивільно-правовими договорами. Але з цього правила є виняток, який зводиться до того, що інвестиції можуть вкладатися в об'єкти інвестиційної діяльності, які є одночасно суб'єктами права. Так, відповідно до додатку № 2 Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р., об’єктом здійснення інвестицій може бути підприємство. Згідно з ст. 62 ГК України підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання. При цьому в ст. 4 Закону “Про інвестиційну діяльність” міститься вичерпний перелік об’єктів інвестиційної діяльності, однак до складу його не входить підприємство. В цьому разі доцільно визнати об’єктом підприємство як майновий комплекс.
В підсумку вищезазначеного, інвестиційний договір можна визначити як правочин між двома або кількома особами, який встановлює на певний строк права і обов’язки у відносинах між сторонами щодо вкладання всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
1.4. Класифікація інвестиційних договорів
Інвестиційні договори різноманітні, що обумовлює необхідність їхньої класифікації.
Залежно від кількості сторін та співвідношення прав і обов’язків кожної зі сторін інвестиційного договору розрізняють двосторонні та багатосторонні договори. У двосторонніх договорах сторони взаємно беруть на себе конкретні зобов’язання. У випадках, коли в договорі беруть участь три і більше учасники, зміст такого договору становлять взаємні права та обов’язки сторін, а сам договір вважається багатостороннім.
Наступним критерієм класифікації є оплатний чи безоплатний характер інвестиційних договір. Так, за критерієм оплатності розрізняються:
1) оплатні інвестиційні договори, які мають місце за умови, якщо інвестиції здійснюються з метою отримання прибутку, однак цей прибуток може не залежати безпосередньо від результатів дій контрагентів (як це має місце при здійсненні спільної підприємницької діяльності, коли інвестор отримує зустрічне матеріальне задоволення не безпосередньо від свого партнера, а від здійснення інвестицій);
2) безоплатні інвестиційні договори, які мають місце за умови, якщо досягається певний соціальний ефект.
За часом виконання розрізняються:
1) інвестиційні договори з одноразовим виконанням, які передбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії впродовж короткого проміжку часу;
2) інвестиційні договори зтривалим виконанням, які передбачають їх виконання впродовж тривалого часу.
За економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють такі види інвестиційних договорів:
1) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управлінняз метою здійснення інвестиційної діяльності;
2) договори про передання майна у користування з метою здійснення інвестицій;
3) договори про передання майнових прав;
4) договори про спільну підприємницьку діяльність;
5) договори про виробничу кооперацію;
6) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності;
7) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності;
8) договори на придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності;
9) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав;
10) договори підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов’язаних з ними робіт;
11) договори концесії;
12) договори про розподіл продукції.
Заслуговує на увагу запропонований в юридичній літературі поділ інвестиційних договорів на мінові та ризикові. До ризикових відносяться договори, які відрізняються тим, що за метою та наміром кінцевий результат договору, матеріальна його цінність поставлені в залежність від невідомої, випадкової або ймовірної події. Але, враховуючи те, що в інвестиційному договорі існує розрив у часі між моментом укладення договору та моментом його виконання, тобто досягненням його мети, а також характер самої мети, пов'язаної в основному з отриманням прибутку, то такий договір слід віднести до ризикового.
Залежно від того, хто виступає інвестором, виділяються інвестиційні договори на державне інвестування, іноземне інвестування та інвестування національним суб'єктом.
За матеріальним об'єктом (видом інвестиції) інвестиційні договори поділяються на: інвестиційні договори на інвестування майна, що належить інвестору на праві власності; інвестиційні договори на інвестування майнових прав; інвестиційні договори на інвестування прав інтелектуальної власності. За юридичним об’єктом або формою інвестування, якій вони відповідають, виділяються: інвестиційні договори, спрямовані на придбання у власність рухомого і нерухомого майна з метою здійснення підприємницької діяльності; інвестиційні договори, спрямовані на придбання інших майнових прав: корпоративних, прав на користування землею та природними ресурсами, права інтелектуальної власності тощо; інвестиційні договори, спрямовані на заснування юридичної особи для реалізації інвестицій з метою отримання прибутку. Залежно від ступеня ризику розрізняють: інвестиційні договори з середнім ступенем ризику; інвестиційні договори з високим ступенем ризику; інвестиційні договори авантюрні (спекулятивні) щодо купівлі акцій.
За напрямом інвестиційної діяльності виділяються:
1) галузеві інвестиційні договори;
2) регіональні інвестиційні договори;
3) мегаполісні (спеціальні) інвестиційні договори (у вільній економічній зоні та зоні зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності).
Наявність в теорії різнопланових класифікацій інвестиційних договорів є позитивним явищем, оскільки сприяє поглибленому аналізу даного інституту.
Укладення та зміст інвестиційного договору
2.1. Учасники інвестиційних відносин
Сторонами договорів інвестиційного характеру в переважній більшості виступають суб’єкти інвестиційної діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність” суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
Закон України “Про режим іноземного інвестування” визначає суб’єктів іноземної інвестиційної діяльності – іноземних інвесторів як суб’єктів, що проводять інвестиційну діяльність на території України.
В юридичній літературі виділяють наступних учасників інвестиційної діяльності:
1) виконавці – суб'єкти господарювання, що здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій. Наприклад, проектні, будівельні, впроваджувальні та інші організації, що виконують роботи, виготовляють продукцію, надають послуги, необхідні для реалізації інвестицій;
2) банки та інші фінансові структури, що надають кошти для вкладення інвестицій;
3) інвестиційні інститути, серед яких чільне місце посідають інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, довірчі товариства (виконують роль фінансових посередників на ринку інвестицій);
4) органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого тощо господарського управління (міністерства та відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів, господарські об'єднання тощо);
5) органи державного регулювання в сфері інвестиційної діяльності.
В інвестиційному процесі прямо чи опосередковано приймають участь декілька осіб, інтереси яких можуть не завжди співпадати, а саме:
1) дрібні інвестори, в основному фізичні особи і в першу чергу громадяни України, які заінтересовані в отриманні від своїх вкладень реальних прибутків (дивідендів, відсотків) у найбільш оптимальні строки;
2) великі інвестори, які заінтересовані вкласти свої кошти, в тому числі акумульовані кошти дрібних інвесторів, в реальні та ґарантовані інвестиційні проекти, мати контроль за діяльністю підприємницьких структур, що інвестуються, отримати ті ж прибутки, за їх рахунок профінансувати свої управлінські витрати та розрахуватись з його вкладниками, а також мати і інші інтереси: створення свого іміджу, власна виробнича діяльність, представницькі витрати тощо;
3) учасники інвестиційного процесу, що заінтересовані отримати по можливості більшу частку здійснюваних інвестицій і тому можуть завищувати ціни на виконані роботи чи надані послуги;
4) трудові колективи підприємницьких структур, які інвестуються і прагнуть отримати прибуток шляхом високих зарплат та соціальних витрат;
5) адміністрація (менеджери), які здійснюють регулювання фінансових потоків і заінтересовані в тому, щоб вкладені інвестиції довгий час знаходились в їх розпорядженні, а також в направленні отриманого прибутку на реінвестування. Вони можуть мати і корисливі інтереси: невиправдані заробітні платні, високі премії, невиправдані відрядження, нераціональне використання матеріальних та інших ресурсів;
6) посередницькі структури, що обслуговують інвестиційний процес, наприклад незалежні реєстратори, на послуги яких витрачається частина отриманого прибутку .
При цьому Закон “Про інвестиційну діяльність” умовно поділяє суб’єктів інвестиційної діяльності на дві категорії: інвесторів та учасників інвестиційної діяльності. Закон по суті не розділяє сторін, тим самим наділяючи самих суб’єктів правом самостійно визначити, хто із них є інвестором та якого виду інвестиції заплановано отримати або надати, і відповідно, якими будуть взаємні зобов’язання сторін для досягнення належного результату та якою буде відповідальність кожної сторони, якщо вчинилися дії, що суперечать її компетенції.
В даному контексті варто зауважити, що недоліком інвестиційного законодавства є відсутність терміну для позначення сторони, яка приймає інвестиції. Зрештою, можливо й відсутня особлива необхідність в законодавчому закріпленні даного поняття, оскільки всі нормативно-правові акти, які регулюють види інвестиційного договору, використовують її найменування, виходячи з виду відносин.
Згідно зі ст. 1 Закону “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестори – це суб’єкти, які здійснюють інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені у відповідності не з українським законодавством; фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені в дієздатності; іноземні держави, а також міжнародні організації, інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності. З аналізу положення ст. 1 вказаного закону, доцільно наголосити на тому, що складається враження відсутності в суб’єктному переліку іноземних інвесторів фізичних осіб – громадян України, які не мають постійного місця проживання на території України. Таким чином, іноземним інвестором виступає фізична, юридична особа або держава, які мають постійне місце знаходження (проживання) за межами території України та приймають рішення про переміщення вільних або залучених коштів в економіку України . Інвестори – це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування, визначають порядок використання інвестицій та контролюють цільовий характер їх використання.
Залежно від виду інвестицій розрізняють портфельних, фінансових та стратегічних інвесторів, а також національних (українських) та іноземних інвесторів.
Дієздатність фізичних осіб розрізняється за обсягом залежно від віку та рішення суду при визнання фізичної особи повністю дієздатною, обмежено дієздатною, недієздатною. Самостійно вирішувати питання про участь в інвестиційній діяльності в якості інвестора може тільки повністю дієздатна особа – по досягненню 18-річного віку – і з 14-річного віку, якщо неповнолітній розпоряджається своїми доходами. Якщо ж неповнолітній не має своїх доходів, то він може виступати інвестором тільки за наявності письмового дозволу своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Обмежено дієздатна фізична особа може бути інвестором тільки за наявності згоди своїх піклувальників, оскільки вчинення ними правочинів, які не відносяться до дрібних побутових, можливе тільки за згодою піклувальника, а до таких правочинів відноситься інвестиційний договір. Крім фізичних осіб, інвесторами можуть виступати юридичні особи. При цьому необхідно зауважити, що інвестором можуть бути не тільки підприємницькі організації, але й непідприємницькі. Це твердження випливає з цілей інвестування, які можуть полягати як в отриманні прибутку, так і носити інший соціально корисний характер. Непідприємницькі організації за загальним правилом можуть здійснювати інвестування з метою отримання прибутку у випадку, якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Серед інвесторів як особливий суб'єкт виділяється Україна як держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади держава, які приймають участь в інвестиційному процесі через державний сектор економіки, шляхом інвестування соціальних програм або через свої органи виконавчої влади. Держава здійснює інвестування тих галузей та виробництв, що мають загальнонаціональний характер, від яких залежить її безпека та забезпечення потреб населення. Особливим інструментом державної інвестиційної діяльності є кредитна політика, за допомогою якої стимулюється вкладення коштів в пріоритетні інвестиційні проекти.
2.2. Укладення інвестиційного договору
Єдиного порядку укладання інвестиційного договору не існує. Якщо за адмінстративно-командної економіки інвестиційні договори укладалися, як правило, на планових засадах у традиційному порядку, то в зв'язку з запровадженням в економіку України елементів ринкової системи господарювання широкого застосування набули нові форми:
• шляхом торгів (тендерів) на реалізацію майна, робіт, послуг — договір укладається з покупцем, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, чи роботи, послуги, що пропонуються;
• шляхом торгів (тендерів) на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг — договір укладається з тим продавцем або виконавем, що запропонував найнижчу ціну за майно, що необхідно придбати,чи за виконання необхідних для інвестора (замовника) робіт;
• шляхом конкурсу — договір укладається з виконавцем, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання ;
• шляхом переговорів — укладанню основного договору передує підписання між сторонами протоколу про наміри чи передконтрактної угоди, в якій фіксуються наміри і обов'язок сторін в майбутньому укласти основний договір із заздалегідь визначеними параметрами.
Зберігся також і традиційний спосіб укладання інвестиційного договору як різновиду господарського, порядок якого регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України ( ст. 10 ) тобто шляхом надсилання зацікавленою стороною проекту договору майбутньому контрагенту з усіма притаманними цьому способу етапами (1 етап — розробка проекту договору та його надсилання майбутньому — потенційному контрагенту; 2 етап — розгляд одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у майбутнього контрагента виникли розбіжності з проектом договору — то складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором автору проекту протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору; 3 — розгляд і узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, та передача переддоговірного спору на розгляд арбітражного суду протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей (якщо узгодження розбіжностей не відбулося); 4 етап — судове рішення, якщо розбіжності не були врегульовані і одна зі сторін передала спір на розгляд арбітражного суду).
Взаємовідносини сторін за інвестиційним договором починаються з моменту укладення договору та закінчуються його виконанням. Процес укладення інвестиційного договору передбачає всі стадії, які необхідні для укладення звичайного цивільно-правового договору, та визначається вчиненням наступних дій. Кожна сторона інвестиційного договору виражає своє волевиявлення діями, які проявляються через оферту (пропозицію укласти договір), акцепт (прийняття пропозиції на укладення договору) та інші дії (оформлення договору, нотаріальне посвідчення, отримання ліцензії тощо).
Форма інвестиційного договору повинна відповідати загальним правилам про форму договорів і тому є письмовою, що не позбавляє сторін можливості за взаємною згодою укласти договір у кваліфікованій письмовій форма, тобто нотаріально посвідченій.
Однак для дійсності деяких видів інвестиційного договору необхідне їх нотаріальне посвідчення
Більшість комерційних договорів підлягають реєстрації у зв’язку з необхідністю їх обліку з боку держави з метою недопущення порушень публічних інтересів та їх своєчасного попередження, адже виконуватися такі договори повинні лише після їх реєстрації. Чинне законодавство передбачає реєстрацію й деяких окремих видів інвестиційних договорів.
Інвестиційний договір укладається в письмовій формі. При цьому законодавство передбачає такі види письмової форми, що застосовуються при укладенні інвестиційних договорів:
1) повна письмова форма, яка включає комплект необхідних для укладення договору документів: підписаний сторонами інвестиційний договір, протокол розбіжностей (якщо розбіжності при укладанні договору мали місце) та інші;
2) спрощена письмова форма, яка має вигляд комплекту листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку, якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору
3) договір приєднання. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. При цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, умови договору приєднання заздалегідь визначені та не підлягають коригуванню.
4) нотаріальна форма, яка застосовується у разі придбання нерухомого майна, а також продажу в процесі приватизації цілісних майнових комплексів підприємств (їх структурних підрозділів), застави нерухомого майна тощо. Отже, вимога нотаріального посвідчення інвестиційного договору обмежена, оскільки застосовується тільки до конкретних його видів, що чітко визначено законодавством.
На сьогодні не існує єдиного порядку укладення інвестиційного договору, але за загальним правилом договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх його істотних умов.
2.3. Зміст інвестиційного договору. Права та обов’язки сторін за договором
При укладенні інвестиційних договорів сторони визначають зміст договору.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Тобто зміст інвестиційного договору – це сукупність його умов. Серед умов інвестиційного договору розрізняють:
а) істотні умови;
б) звичайні умови;
в) випадкові (вільні) умови.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, істотні умови інвестиційного договору – це такі умови, без наявності яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна із сторін. До істотних умов відносяться:
1) предмет договору (інвестиції);
2)кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій;
3) ціна договору;
4) умова про одержання прибутку.
Мета інвестиційного договору – це той безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони у процесі його укладення та виконання. Тому можна стверджувати, що мета інвестиційного договору не обов’язково повинна передбачати або одержання прибутку, або досягнення соціального ефекту. Можливим є здійснення інвестицій з досягненням сукупної мети.
Серед умов інвестиційного договору розрізняють й звичайні умови (додаткові),тобто такі,відсутність яких не впливає на юридичну силу договору, мають диспозитивний характер і включаються до договору за згодою (бажанням) сторін. До звичайних умов інвестиційного договору можна віднести: строк, порядок передачі інвестицій, визначення порядку виконання та прийняття виконання і відповідальність сторін за порушення договірних зобов’язань.
Так, виходячи із сутності інвестування, інвестиційний договір, як правило, має тривалий (довгостроковий) характер, який визначається в порівнянні з строком обігу капіталу в певному секторі економіки.
Як і в будь-якому договорі, строком встановлюються часові межі існування договору та періоди, впродовж яких повинні виконуватися зобов’язання контрагентів.
Варто зауважити, що більшість інвестиційних договорів носять довгостроковий характер, але зустрічаються середньо – та короткострокові інвестиційні договори. Строки в договорі визначаються диференційно, в залежності від його виду та конкретного зобов’язання.
До звичайних умов інвестиційного договору відноситься й порядок передачі інвестицій, який включає строк передачі інвестором другій стороні інвестицій в повному обсязі або певними частинами. За відсутності узгодження даної умови буде застосовуватися положення про розумний строк виконання зобов’язання інвестором. У випадку відсутності вказівки в договорі про виконання зобов’язання інвестором частинами буде застосовуватися положення про повне виконання зобов’язання стороною.
Щодо відповідальності сторін за порушення договірних зобов’язань, то варто зауважити, що деякі науковці вважають, що відповідальність за порушення договірних зобов’язань слід віднести до істотних умов інвестиційного договору.
Законом “Про інвестиційну діяльність” передбачено, що при невиконанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України та укладеними договорами. Сплата штрафів та неустойки, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з ст. 10 Закону “Про режим іноземного інвестування” інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду й моральну шкоду, завдану їм в результаті дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями.
Отже, до інвестиційних договорів пред’являються певні вимоги, серед яких можна зазначити такі:
1) договори повинні відповідати положенням чинного цивільного законодавства України;
2) відповідність договорів статутним цілям та завданням суб'єкта інвестиційної діяльності – юридичної особи. Ця вимога зумовлена тим, що у випадку виявлення фактів укладення інвестиційного договору з порушенням статуту він визнається недійсним;
3) договір повинен бути укладений у відповідній формі, яка передбачена для цього виду договорів. Для окремих видів договорів форму передбачено спеціальним законо або відповідним державним органом затверджено типову форму. Невідповідність договору передбаченій законом формі приводить до визнання його недійним;
4) договір повинен бути підписаний уповноваженою на те особою з обов'язковою вказівкою на займану посаду чи видане у встановленому порядку доручення, на підставі якого діє ця особа. Коло уповноважених на укладення договору осіб передбачається, як правило, у статуті підприємства, а якщо статуту не передбачено законодавством, то у засновницькому договорі;
5) якщо передбачено додатки до договору (специфікація, протокол розбіжностей тощо), то про це робиться в договорі (відмітка про наявність додатків) і самі додатки не повинні суперечити договору;
6) деталізувати відповідальність сторін у разі порушення договірних зобов'язань;
7) в договорі потрібно вказувати на порядок вирішення розбіжностей, а також передбачати можливість дострокового виконання договірних зобов'язань;
8) в договорі потрібно зазначити форс-мажорні обставини, наслідки невиконання угоди у разі одноосібної відмови від виконання договору та інші обставини залежно від виду договору.
Зміст інвестиційного договору становлять права та обов’язки сторін договору.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону „Про інвестиційну діяльність” всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
Основні (загальні) права суб'єктів інвестиційної діяльності визначено ст. 7 Закону „Про інвестиційну діяльність”:
1) право на розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено законодавством України відповідно ч. 2 ст. 4 цього Закону;
2) право самостійно визначати мету, напрями, види і обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у т. ч. шляхом організації конкурсів і торгів;
3) за рішенням інвестора володіти, користуватися і розпоряджатися інвестиціями, а також результатами їхнього здійснення відповідно до встановленого законом порядку і умов укладеного між ними (учасниками інвестиційної діяльності) договору;
4) залучати фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску у встановленому законодавством порядку цінних паперів і позик;
5) самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України;
6) набувати необхідне для здійснення інвестиційної діяльності майно у громадян та юридичних осіб безпосередньо чи через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
В даному контексті варто зауважити, що сьогодні в науковій літературі чітко виділяються основні права інвесторів на основі їх поділу на:
1) права щодо здійснення інвестування, які обслуговують власне здійснення господарської функції інвестора (право здійснювати інвестиції в будь-яких формах та в будь-яких видах, у будь-які об'єкти та в будь-яких обсягах, з урахуванням обмежень, встановлених законом; право використовувати власні, позичкові і залучені кошти для фінансування інвестиційної діяльності, за винятком випадків, коли використання позичкових та/або залучених коштів обмежене або заборонене законом; право залучати на договірній основі для реалізації інвестицій будь-яких учасників інвестиційної діяльності відповідно до законодавства, а також об'єднувати кошти з коштами інших інвесторів);
2) права щодо інвестицій та результатів їх здійснення (право на володіння, користування, розпорядження, здійснення інших правомочностей щодо об'єктів та результатів інвестиційної діяльності відповідно до закону та умов договору; право передавати за договором свої права та обов'язки щодо здійснення інвестицій з урахуванням обмежень, встановлених законом; право на припинення інвестиційної діяльності відповідно до законодавства та умов договору);
3) права щодо сприятливих умов інвестиційної діяльності (право на отримання суттєвої інформації про господарську діяльність реципієнта інвестицій та/або об'єкти інвестування; право на отримання державної підтримки в формах та випадках, передбачених законодавством, – прямої у вигляді надання бюджетних коштів та непрямої у вигляді надання пільг, а також додаткових ґарантій).
В ст. 8 Закону „Про інвестиційну діяльність” передбачено основні (загальні)обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності. При цьому законодавець розмежовує обов'язки інвесторів і обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності. До загальних обов'язків суб'єктів інвестиційної діяльності відносяться наступні:
1) додержуватися державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;
2) виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;
3) подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;
4) не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного регулювання;
5) для виконання спеціальних робіт, що потребують відповідної атестації виконавця, одержати ліцензію в порядку, визначеному КМ України.
Окремо на інвесторів додатково покладаються такі обов'язки: 1) подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних інвестицій; 2) одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво; 3) одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог, за винятком об'єктів цивільного та виробничого призначення, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов'язковим.
Зазначені права та обов’язки є загальними, але спеціальні закони, що регулюють окремі види інвестиційних правовідносин, залежно від їх виду передбачають додаткові (спеціальні) права і обов’язки
В загальному підсумку, до основних прав інвестора варто віднести наступні права:
1) інвестувати майно та майнові права в об’єкти інвестиційної діяльності;
2) визначати обсяг, розміри, напрямок інвестицій;
3) залучати на договірній основі третіх осіб для реалізації інвестицій;
4) передавати за інвестиційним договором свої права іншим особам (фізичним та юридичним особам, державі);
5) володіти, користуватися, розпоряджатися об’єктами інвестиційної діяльності;
6) набувати майно у інших осіб згідно з умовами інвестиційного договору. Варто зауважити, що даний перелік не є вичерпним і залежить від конкретного виду інвестиційного договору.
В обов’язки інвестора входять різні дії, пов’язані з виконанням договірних умов, які визначаються за згодою сторін.
Надзвичайно важливим для розвитку ринку інвестицій є законодавче забезпечення ґарантій прав суб’єктів інвестиційної діяльності та захист інвестицій. В цьому аспекті принциповою є глава IV Закону “Про інвестиційну діяльність”, в якій передбачені ґарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності, зокрема стабільність умов договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, які зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права. При цьому державні ґарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих ґарантій.
Слід наголосити, що серед державних ґарантій інвестиційної діяльності виділяються загальні ґарантії (держава ґарантує суб’єктам інвестиційної діяльності, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, однакові права та створює рівні можливості для доступу до різних ресурсів) та майнові ґарантії (держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур ґарантує недоторканість майна та захист права власності).
Законом “Про інвестиційну діяльність” передбачено, що держава ґарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Це зумовлено тим, що інвестиційна діяльність пов'язана з певним ризиком для інвестора, а тому обсяг інвестицій, особливо іноземних, залежить значною мірою від ефективності правових ґарантій, передбачених національним законодавством та міжнародними договорами. Обов’язком держави є створення та забезпечення ефективності існування механізму захисту інвестицій та інвесторів. І саме держава в особі уповноважених нею державних органів повинна забезпечити законодавчі засади щодо сприяння захисту прав інвесторів та створити належний механізм реалізації законодавчих норм.
Законодавство повинно забезпечити реалізацію таких основних прав інвесторів, як право на отримання прибутку від здійснення інвестиційної діяльності; право на пересилання прибутку за межі України; право на судовий захист законних прав та інтересів інвестора; право на відшкодування завданих інвестору збитків.
Держава ґарантує захист інвестицій незалежно від форм власності та джерел існування. Усім інвесторам забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, їхньому використанню та ліквідації. Інвесторам забезпечується рівноправний режим здійснення інвестиційної діяльності, включаючи незастосування дискримінаційних заходів, способів дискримінаційного характеру, які могли б зашкодити управлінню інвестиціями, їхньому використанню та ліквідації, а також передбачаючи умови і порядок вивозу вкладених цінностей та результатів інвестиційної діяльності.
Правовий статус суб’єктів інвестиційної діяльності, хоча й врегульований чинним законодавством, однак не позбавлений певних вад. Зрештою, можна стверджувати, що, керуючись ст. 9 Закону “Про інвестиційну діяльність”, суб’єкти інвестиційної діяльності як сторони інвестиційного договору можуть на власний розсуд узгодити комплекс своїх прав та обов’язків, з умовою, що це не буде суперечити законодавству України. Таким чином, сторони договору можуть поліпшити порівняно із законодавчим регулюванням своє правове становище та забезпечити належний рівень захисту своїх прав. Зрештою, визначення комплексу прав та обов’язків сторін є однією з істотних умов змісту будь-якого договору.
Висновок
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності.
Термін «інвестиційний договір» використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. В першому (широкому) розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
У другому (вузькому) розумінні термін «інвестиційний договір» застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці.
Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі. Інвестиційні договори різноманітні, що обумовлює необхідність їхньої класифікації.
Інвестиційний договір виконує усі притаманні господарському договору функції:
• регулятивну, оскільки регулює відносини між сторонами, враховуючи специфіку відносин контрагентів – учасників інвестиційної діяльності в межах закону, а якщо останній взагалі не регулює певні умови чи порядок здійснення інвестиційної діяльності, то й доповнює прогалини закону;
• координаційну, сторони інвестиційного договору розробляють умови цього договору шляхом погодження між собою його положень;
• інструменту планування (насамперед внутрішньофірмового): за допомогою (на підставі) цих договорів інвестор та інші учасники інвестиційної діяльності планують свою діяльність на певний проміжок часу;
• контрольну, за допомогою інвестиційного договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності його учасників;
• охоронну, сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення котроюсь з них своїх договірних зобов'язань.
Зміст інвестиційного договору – це сукупність його умов.
а) істотні умови;
б) звичайні умови;
в) випадкові (вільні) умови.
Інвестиційний договір укладається, як правило, в письмовій формі, як і інші різновиди господарських договорів (п. 1 ст. 44 Цивільного кодексу України). Усна форма застосовується щодо угод, які виконуються під час їх укладання (ст. 43 Цивільного Кодексу України), але з обов'язковим отриманням організацією чи індивідуальним підприємцем письмового документа, що стверджує одержання грошей та підстави цього, а також в деяких інших випадках.
Інвестиційний договір укладається з метою його виконання, тобто здійснення інвестицій на тих умовах, що визначеню в договорі. Реальному та належному виконанню інвестиційних договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють господарсько-правові та цивільно-правові способи забезпечення виконання договірних зобов'язань.
До перших належать:
• правова робота, від організації якої залежить якість укладеного інвестиційного договору і виконання договором притаманних йому функцій;
• позитивне стимулювання, тобто надання стороні, що належним або покращеним способом виконала покладені на неї договірні зобов'язання, певних переваг або матеріальних цінностей;
• негативне стимулювання, тобто міри відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно з законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції).
До других (цивільно-правових) способів, що широко застосовуються в інвестиційних договірних відносинах належать:
• застава (усі її види);
• гарантія (ст. 196 Цивільного кодексу України);
• порука (статті 191—194 Цивільного кодексу України);
• завдаток (ст. 195 Цивільного кодексу України);
До способів, що зменшують ризики учасників інвестиційної діяльності як сторін договору, належить також страхування інвестиційних ризиків.
Щодо пропозицій, то слід віднести те, що значна чисельність нормативних актів, що видаються для регулювання інвестиційних відносин, велика кількість органів, уповноважених видавати такі акти, створює масив несистематизованих та неупорядкованих актів. В основі цього масиву відсутній системоутворюючий акт, який потрібний для того, щоб: 1) зробити інвестиційне законодавство зручним для практичного застосування; 2) створити стійку і взаємопов’язану ієрархію актів, у якій виходячи з основної регламентації, можна було б отримати точні дані щодо вирішення питання в підзаконному нормуванні; 3) в ієрархії нормативного регулювання витримати вимоги послідовної відповідності актів нижчого рівня актам вищого рівня; 4) за рахунок створення загальної частини інвестиційного законодавства забезпечити не тільки єдність правового регулювання, а й зекономити нормотворчий матеріал, в якому принципові положення не потребували б повторення в кожному підрозділі особливої частини інвестиційного законодавства.
Ці проблеми можуть бути вирішені тільки на основі кодифікації інвестиційного законодавства. І саме тому, заслуговує на підтримку думка про доцільність розробки та прийняття Інвестиційного кодексу України.
Класифікація інвестиційних договорів повинна ґрунтуватися на видовому поділі цивільно-правового договору.
Підставою поділу інвестиційних договорів на конкретні види, на мій погляд, має виступати правовий статус суб’єктів інвестиційних правовідносин, характер їх власності та специфіка законодавчого регулювання цих відносин.
Форма інвестиційного договору повинна відповідати загальним правилам про форму договорів і тому є письмовою, що не позбавляє сторін можливості за взаємною згодою укласти договір в кваліфікованій письмовій формі, тобто нотаріально посвідченій. При цьому вимога нотаріального посвідчення інвестиційного договору обмежена, оскільки застосовується тільки до конкретних його видів, що чітко визначено законодавством.
Детальний аналіз чинного законодавства з точки зору систематизації вимог щодо змісту інвестиційних договорів свідчить про недостатню урегульованість забезпечення захисту прав і законних інтересів кожної зі сторін таких договорів. Закон “Про інвестиційну діяльність” фактично встановлює виключні права і обов’язки інвестора (ст. 7, 8), які ніяким чином не можуть бути визнані достатніми (до обов’язків інвестора, наприклад, не включено додержання графіку внесення коштів, майна тощо, що власне й є інвестицією і що фактично є основним зобов’язанням інвестора). Щодо учасників інвестиційної діяльності, то для них законом встановлюються лише обов’язки (ст. 8), до яких, наприклад, не відноситься зобов’язання додержуватися графіка виконання робіт (що мало б бути визначено як основний обов’язок). Права ж учасників інвестиційної діяльності взагалі не визначені (хоча ст. 7 цього Закону має назву “Права суб'єктів інвестиційної діяльності”, проте визначає лише права інвестора).
Наслідком суттєвих прогалин законодавчого врегулювання правової основи укладення інвестиційних договорів, зокрема в частині визначення прав і обов’язків сторін, є реальна можливість укладення несиметричних договорів на користь більш сильного в економічному сенсі контрагента.
С
писок використаної літератури:
1. Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 47.
2. Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19 квітня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 19.
3. Цивільний кодекс України. – К.: “Атіка”, 2003. – 416 с.
4. Господарський кодекс України. – К.: “Атіка”, 2003. – 208 с.
5. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6.
6. Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19 квітня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 19.
7. Єрмоленко М. М. Аналіз і оцінка інвестиційних проектів:Навчю посіб./М. М.Єрмоленко, І.О. Плужников; Каціональна академія управління.- К.:Національна академія управління,2006.-155с.
8. Мойсеєнко І.П. Інвестування: Навч.посіб.- К.:Знання,2006-490с.
9.ПересадаА.А.,КоваленкоЮ. М.,Онікієнко С.В. Інвестиційний аналіз: Підручник/ КНЕУ.- К.: КНЕУ,2003.-485 с.
10. Бардиш Г.О. Проектне фінансування: Підручник.-Л.:ЛБІ НБУ, 2006.-463с.
11. Бардиш Г.О. Проектний аналіз : Підручник / Націрональний банк України. Лівівський банківський інститут.- К.: Знання,2006.-416 с.
12. Галіцин В.К. Моделі та методи оцінки інвестиційних проектів / В.К. Галіцин, О. П. Суслов, О.О. кубушко.- К.: КНЕУ,2005.-166с.
13. ЖуковВ.В. Проектне фінансування: Навч.посіб./ Харківський національний економічний університет – Х.: ВД «Інжек»,2006.- 248 с.
14. Загородній А. Г. Інвестиційний словник: Навч. Посібник; Науково-методичний центр вищої освіти Міністерства освіти та науки України.- Л.: Бескит Біт,2005.-512с.
15. Кириленко Т.П. Проектне фінансування : Підручник.- К.:Кондор,2006.-208с.
16. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. – Киев, «ИТЕМ ЛТД»,1995.
