Зміст
Вступ
Розділ І. Опис хвороби
1.1. Причини виникнення і клінічна течія гіпертонічної хвороби
1.2. Ступені, форми і симптоми ГХ
Розділ ІІ. Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі
2.1. Механізми лікувальної дії фізичних вправ
2.2. Основні принципи лікування і реабілітації хворих ГХ
2.3. Комплекс вправ при ГХ
Розділ ІІІ. Удосконалення професійної підготовки студентів інституту фізичної культури та реабілітації
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Гіпертонічна хвороба — це хронічне захворювання, що вражає різні системи організму, що характеризується підвищенням артеріального тиску вище за норму, найпоширеніше захворювання серцево-судинної системи. Встановлено, що страждаючі гіпертонічною хворобою складають 15 — 20% дорослого населення за даними різних епідеміологічних досліджень. ГХ досить часто приводить до інвалідності і смерті. В основі захворювання лежить артеріальна гіпертензія. Артеріальна гіпертензія є одним з головних чинників ризику розвитку ІБС, мозкового інсульту і інших захворювань.
Тема нашої роботи – Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі.
Актуальність полягає у тому щоб розглянути реабілітацію при цій хворобі, адже Гіпертонічна хвороба знаходить неухильну тенденцію до зростання і зв'язано це, перш за все з тим, що гіпертонічна хвороба — це хвороба цивілізації, її негативних сторін (зокрема, інформаційного буму, збільшеного темпу життя, гіпокінезії і ін.). Все це викликає неврози, у тому числі серцево-судинні, негативно впливаючи на організм і його регуляторні механізми, у тому числі на регуляцію судинного тонусу. Крім цього, неврози і стреси ведуть до зайвого викиду в кров катехоламинів і тим самим сприяють розвитку атеросклерозу.

Розділ І. Опис хвороби
1.1 Причини виникнення і клінічна течія гіпертонічної хвороби
Причинами виникнення гіпертонічної хвороби є атеросклерозні поразки периферичних судин і порушення нейроендокринної регуляції.
Повної ясності в розумінні етіології гіпертонічної хвороби немає. Зате добре відомі чинники, сприяючі розвитку захворювання:
— нейропсихічне перенапруження, емоційний стрес
— спадково-конституційні особливості
— професійні шкідливості (шум, напруга зору, підвищена і тривала концентрація уваги) надмірна маса тіла і особливості харчування (надмірне споживання солоної і гострої їжі) зловживання курінням і алкоголем вікова перебудова регуляторних механізмів (юнацька гіпертонія, клімакс у жінок)
травми черепа
гіперхолестеринемія
хвороби нирок
атеросклероз
алергічні захворювання і ін.
Оскільки рівень АТ визначається співвідношенням серцевого (хвилинного) викиду крові і периферичного судинного опору, патогенез ГХ формується унаслідок зміни цих двох показників, який можуть бути наступними:
підвищення периферичного опору, обумовлене або спазмом, або атеросклерозною поразкою периферичних судин;
збільшення хвилинного об'єму серця унаслідок інтенсифікації його роботи або зростання внутрішньосудинного об'єму циркулюючої крові (збільшення плазми крові через затримку натрію);
поєднання збільшеного хвилинного об'єму і підвищення периферичного опору.
Незалежно від клінічного і патогенетичного варіантів перебігу гіпертонічної хвороби підвищення АТ приводить до розвитку артеріосклерозу трьох основних органів: серця, головного мозку, нирок. Саме від їх функціонального стану залежать течія і результат гіпертонічної хвороби.
1.2 Ступені, форми і симптоми ГХ
В останньому варіанті класифікації артеріальної гіпертензії, рекомендованої експертами ВОЗ (1962, 1978, 1993, 1996), передбачається виділення трьох стадій артеріальної гіпертензії (АГ), яким передує прикордонна гіпертензія (лабільна або транзиторна гіпертензія) трьох ступенів тяжкості.
I. Класифікація по рівню АТ:
— нормальний АТ — нижче 140/90 мм рт. ст.;
— прикордонна АГ — АТ знаходиться в межах 140/90 — 159/94 мм рт. ст.;
- артеріальна гіпертензія — АТ дорівнює 160/95 мм рт. ст. і вище.
II. Класифікація по етіології:
— первинна артеріальна гіпертензія (гіпертонічна хвороба);
— вторинна (симптоматична) гіпертензія.
По характеру прогресування симптомів і тривалості гіпертонічної хвороби (ГХ) виділяють: доброякісну ГХ (поволі прогресуюча, або не прогресуюча) і злоякісну ГХ (швидко прогресуюча). Виділяють також ГХ кризової і некризової течії. Існує, крім того, розподіл гіпертонічної хвороби на три основні ступені: легку (м'яку), помірну і важку — з урахуванням вираженості і ступеня стійкості підвищення АТ. Для кожного з цих трьох ступенів характерні свої межі підвищення діастоли АТ: 90/100, 100/115, 115 мм рт. ст. відповідно.
Центральним симптомом — синдромом артеріальної гіпертонії — є підвищення АТ, що виміряється слуховим методом, по Короткову, від 140/90 мм рт. ст. і вище. Основні скарги: головні болі, запаморочення, порушення зору, болі в області серця, серцебиття. Скарги у хворих можуть бути відсутні. Для захворювання характерна хвилеподібна течія, коли періоди погіршення зміняються періодами відносного благополуччя. ГХ може привести до ряду ускладнень: серцевої недостатності, ІБС, інсульту, ураженню нирок. Течія ГХ у багатьох хворих ускладнюється гіпертонічними кризами. Вони характеризуються різким підйомом величин АТ і можуть виникати на всіх стадіях захворювання, при цьому може спостерігатися нудота, блювота, погіршуватися зір.

Розділ ІІ. Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі
2.1 Механізми лікувальної дії фізичних вправ
Фізичні вправи, будучи біологічним стимулятором регулюючих систем, забезпечують активну мобілізацію пристосованих механізмів і підвищують адаптаційні можливості організму і толерантність хворого до фізичних навантажень. Вельми важливо і те, що виконання фізичних вправ супроводиться, як правило, виникненням певних емоцій, що також позитивно впливає на протікання основних нервових процесів в корі великих півкуль.
Застосування різних засобів і прийомів для зниження підвищеного м'язового тонусу (елементи масажу, пасивні вправи, ізометричні вправи з подальшим розслабленням) може бути використано і для зниження підвищеного судинного тонусу. Застосування фізичних вправ надає позитивну дію на самопочуття хворого ГХ: зменшуються дратівливість, головні болі, запаморочення, безсоння, підвищується працездатність.
2.2 Основні принципи лікування і реабілітації хворих ГХ
Реабілітація хворих ГХ повинна бути строго індивідуальною і плануватися відповідно до наступних принципів:
Лікування осіб з прикордонною артеріальною гіпертензією і хворих ГХ I стадії проводиться, як правило, немедикаментозними методами (дієта без солі, лікувальна фізкультура, аутогенне тренування і ін.). Лише за відсутності ефекту призначають лікарські засоби.
У хворих I і II стадії ведуча роль в лікуванні належить систематичній медикаментозній терапії, яка повинна носити комплексний характер. Разом з тим необхідно систематично виконувати і профілактичні заходи, серед яких істотне місце займав засоби фізичної культури.
Фізичне навантаження хворих повинне відповідати стану хворого, стадії процесу і формі захворюванні.
Використовуються вправи для всіх м'язових груп, темп виконання середній, тривалість занять 25—30 мін. Хворі з I стадією проходять лікування амбулаторно, а також в профілакторіях і санаторіях. Звичайно у осіб з прикордонною АГ і у хворих ГХ I стадії використовують навантаження, при яких ЧС не повинна перевищувати 130—140 уд/хв, а АТ — 180/100 мм рт. ст.
Останніми роками виріс інтерес до вправ у хворих ГХ в ізометричному режимі (статичні вправи). Гіпотензивна дія статичних навантажень обумовлена їх позитивним впливом на вегетативні центри з подальшою депресорною реакцією. Так, через годину після виконання таких вправ АТ знижується більш ніж на 20 мм рт. ст. Вправи в ізометричному режимі виконують в положенні сидячи або стоячи, вони включають утримання у витягнутих руках гантелей (1—2 кг), набивних м'ячів і інших предметів. Вправи в ізометричному режимі обов'язково поєднують з довільним розслабленням м'язів і дихальними вправами. Звичайно використовують навантаження для м'язів рук, плечового пояса, тулуба, ніг, рідше для м'язів шиї, черевного пресу.
Через декілька місяців занять хворі з прикордонною гіпертензією і I стадією захворювання при стійкому нормальному АТ можуть переходити до занять фізичною культурою в групах здоров'я, плаванням, оздоровчим бігом, деякими спортивними іграми, продовжуючи застосовувати вправи в розслабленні м'язів.
При гіпертонічній хворобі II стадії А і Б характер реабілітаційної дії і умови, в яких воно проводиться (поліклініка, стаціонар або санаторій), залежать від стану хворого, вираженості наявних ускладнень і ступеня адаптації до фізичного навантаження. На цій стадії велику питому вагу займають спеціальні вправи, зокрема, на розслаблення м'язів. Більшу увагу надається масажу і самомасажу, особливо комірної зони. Необхідні і достатньо ефективні дозована ходьба, плавання, помірне велоергометричне навантаження, теренкур, ігри, аутогенне тренування.
При гіпертонічній хворобі III стадії і після гіпертонічних кризів заняття проходять, як правило, в умовах стаціонару.
Програма реабілітації на стаціонарному етапі при гіпертонічній хворобі А і Б стадіях. В умовах стаціонару весь процес реабілітації будується по трьох рухових режимах: постільний: а) строгий, б) розширений; палатний (напівпостільний); вільний. При строгому постільному режимі ЛГ не проводять. Під час розширеного постільного режиму розв'язуються наступні задачі: поліпшення нервово-психічного статусу хворого; поступове підвищення адаптації організму до фізичного навантаження; зниження судинного тонусу; активізація функції серцево-судинної системи шляхом тренування інтра- і екстракардіальних чинників кровообігу. Заняття лікувальною гімнастикою проводяться індивідуально або груповим способом. Лікувальна фізкультура проводиться у формі лікувальної гімнастики, уранішньої гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Заняття лікувальною гімнастикою проводиться лежачи на спині з високо підведеним узголів'ям і сидячи (обмежено). Застосовуються вправи для всіх м'язових груп, темп повільний. Виконують елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок без зусилля, з обмеженою і поступово зростаючою амплітудою рухів в дрібних і середніх суглобах кінцівок, чергуючи їх з дихальними вправами (2:1). Кількість повторень 4—6 разів, тривалість занять — від 15 до 20 мін. В заняття включають вправи на розслаблення, поступове тренування вестибулярного апарату і діафрагмального дихання. Лікувальна гімнастика поєднується з масажем стоп, гомілки і комірної зони.
На етапі палатного (напівпостільного) режиму розв'язуються наступні задачі: усунення психічної пригніченості хворого; поліпшення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих навантажень шляхом строго дозованого тренування; поліпшення периферичного кровообігу, усунення застійних явищ; навчання правильному диханню і психічній саморегуляції.
Заняття лікувальною гімнастикою проводяться в положеннях сидячи і стоячи (обмежено) для всіх м'язових груп з невеликим м'язовим зусиллям в повільному і середньому, темпі. Хворий виконує елементарні фізичні вправи переважно для суглобів верхніх і нижніх кінцівок з повною амплітудою, рекомендується застосування вправ статичного і динамічного характеру в поєднанні з диханням (2:1). Загальна тривалість занять — до 25 мін. Вправи повторюються 4—6 разів. Призначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу — 10—12 мін. Широко використовуються вправи на розслаблення м'язів.
В період вільного режиму вирішуються задачі поліпшення функціонального стану центральної нервової системи і її регуляторних механізмів; підвищення загального тонусу організму, пристосовності серцево-судинної і дихальної систем і всього організму до різних фізичних навантажень; зміцнення міокарду; поліпшення обмінних процесів в організмі.
Цей руховий режим в умовах стаціонару відрізняється найбільшою руховою активністю. Хворому дозволяється вільно ходити по відділенню, рекомендується ходити по сходам (в межах трьох поверхів) з паузами для відпочинку і дихальними вправами. Форми ЛФК: ЛГ, УГГ, самостійні заняття; ЛГ проводять сидячи і стоячи, із зростаючою амплітудою рухів рук, ніг і тулуба. Включаються вправи з предметами, на координацію, на рівновагу, на розслаблення м'язових груп. В процесі заняття і в кінці нього використовуються елементи аутогенного тренування. Співвідношення дихальних вправ до загальнорозвиваючих 1:3. Загальна тривалість занять складає 20—35 мін.
Застосовується фізіотерапевтичне лікування (хлоридно-натрієві, вуглекислі, сульфідні, йодобромні і радонові ванни). За наявності басейну добре використовувати лікувальне плавання.
Заняття на велоергометрі у ввідному розділі починають з навантаження низької потужності (10 Вт) і низькою швидкістю педалювання (20 об/хв) протягом 5 мін для поступової врабатываемости організму.
В основному розділі використовують інтервальний метод занять, коли інтенсивне педалювання протягом 5 мін із швидкістю 40 об/хв на «індивідуальній потужності» навантаження чергує з 3-хвилинними періодами повільного педалювання без навантаження із швидкістю 20 об/хв. Число періодів інтенсивного педалювання в основному розділі занять дорівнює 4. Пульс в кінці кожної 5-й хвилини інтенсивного педалювання повинен бути 100 уд/хв. Заключний розділ занять на велоергометрі проводиться з потужністю навантаження 15 Вт при педалюванні 20 об/хв протягом 5 мін для зниження величини навантаження на організм і відновлення показників серцево-судинної системи до початкової величини. Заняття на велоергометрі повинні проходити у присутності лікаря (особливо спочатку).
На етапі вільного режиму крім масажу голови і комірної зони може призначатися сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон, в положенні хворого сидячи з опорою голови на руки або подушку.
Фізична реабілітація хворих на поліклінічному етапі є важливою її ланкою, оскільки в амбулаторних умовах проходять лікування і відновлення хворі з прикордонною артеріальною гіпертензією, ГХ 1 стадії. Хворі інших стадій ГХ після закінчення відновного лікування в стаціонарі і санаторії також потрапляють в поліклініки за місцем проживання, де проходять підтримуючу фазу реабілітації. Поліклінічний етап фізичної реабілітації хворих ГХ включає три режими рухової активності: щадний руховий режим (5—7 днів); щадно-тренуючий режим (2 тижні); тренуючий руховий режим (4 тижні).
Щадний руховий режим. Задачі: нормалізація артеріального тиску; підвищення функціональних можливостей кардіореспіраторної системи; активізація обмінних процесів в організмі; зміцнення серцевого м'яза. Засоби фізичної реабілітації: ЛФК, заняття на тренажерах, дозована ходьба, масаж, фізіотерапевтичні процедури.
Заняття ЛГ проводяться груповим способом в положеннях сидячи і стоячи, призначаються вправи для крупних і середніх м'язових груп, темп повільний і середній. Співвідношення до дихальних — 3:1, число повторень 4—6 разів. В заняття також включаються вправи на розслаблення, рівновагу, координацію рухів. Тривалість заняття — 20—25 хв. Уранішня гігієнічна гімнастика повинна проводитися весь період занять, включаючи 10—12 вправ, які повинні періодично мінятися.
За наявності тренажерів заняття на них найбільш підходять для хворих з ГХ: велотренажер, доріжка, що біжить (темп повільний); крокуючий тренажер. При цьому АТ не повинне перевищувати 180/110мм рт. ст., а ЧСС — 110— 120 уд/хв. Широко використовується дозована ходьба, починаючи з 2—3-м днем — відстань 1—2 км при темпі 80—90 кроків/хв.
Лікувальний масаж: масаж паравертебральних сегментів голови, шиї і комірної зони, тривалість — 10—15 хв, курс лікування — 20 процедур. Корисні загальні повітряні ванни при температурі 18—19 ⁰С від 15 до 25 хв, купання у відкритих водоймищах при температурі води не нижче 18—19 °С, тривалістю до 20 мін. З фізіотерапевтичних процедур: електросон, сірководневі, йодо-бромисті і радонові ванни, ультрафіолетове опромінювання.
Щадно-тренуючий режим. Задачі: подальша нормалізація АТ; активізація обмінних процесів; зміцнення і тренування серцевого м'яза; підвищення адаптації серцево-судинної системи до фізичних навантажень; підготовка до побутових і професійних фізичних навантажень.
Заняття ЛГ більш інтенсивне, більш тривале — до 30—40 хв, в основному стоячи, для відпочинку — сидячи. При виконанні фізичних вправ беруть участь всі м'язові групи. Амплітуда рухів максимально можлива. В заняття включаються нахили і повороти тулуба, голови, вправи на координацію рухів, загальнорозвиваючі дихальні вправи. Співвідношення ОРУ до ДУ 4:1. Додатково вводяться вправи з тими, що обтяжили (гантелі — від 0,5 до 1 кг, медицинболи — до 2 кг).

Засоби фізичної реабілітації ті ж, що і в щадному режимі, але інтенсивність навантаження і її об'єм зростають. Так, дистанція дозованої ходьби збільшується до 3 км. Вводиться дозований біг «підтюпцем» починаючи з 30 до 60-метрових відрізків, який чергує з ходьбою. Час повітряних процедур подовжується до 1,5 г, а купань — до 40 хв. Також проводяться заняття на тренажерах, сеанси масажу і фізіопроцедури.
Тренуючий руховий режим. Задачі: тренування серцево-судинної і дихальної систем; підвищення фізичної працездатності і витривалості хворого; розширення функціональних можливостей кардіореспираторної системи; адаптація організму до побутових і трудових навантажень; досягнення максимальної індивідуальної фізичної активності.
На заняттях ЛГ застосовуються різні початкові положення, амплітуда рухів максимальна, темп середній, кількість повторень вправ 8—10 разів, КРИЧУ до ДУ — 4:1, тривалість занять — 40—60 хв. Для того, що обтяжив застосовуються гантелі — від 1,5 до 3 кг, медицинболи — до 3 кг. Широко використовуються вправи на координацію рухів, рівновагу, тренування вестибулярного апарату, дихальні вправи. Застосовуються окремі елементи спортивних ігор: кидки, передачі м'яча, гра через сітку, але необхідно пам'ятати про емоційний характер ігор і їх вплив на організм і, отже, про строгий контроль і дозування.
Дистанція ходьби збільшується послідовно в межах від 4 до 8 км, темп складає 4 км/годину. Дозований біг на відстань 1—2 км із швидкістю 5 км/г. Тривалість повітряних процедур — 2 г, купання і плавання — 1 г. Влітку рекомендуються прогулянки на велосипеді, взимку — на лижах.
Санаторно-курортне лікування відрізняється більш сприятливими умовами для ефективного застосування найрізноманітніших лікувальних дій (фізіотерапія, ЛФК, теренкур, аутогенне тренування, дієтотерапія і ін.).
Хворі на гіпертонічну хворобу II стадії доброякісної течії без частих гіпертонічних кризів і при недостатності кровообігу не вище I стадії можуть лікуватися в тих же санаторіях, що і хворі ГХ I стадії. Хворим ГХ III стадії санаторно-курортне лікування протипоказано. Якнайкращі віддалені результати відновлення і значне підвищення працездатності наголошуються звичайно у хворих на гіпертонічну хворобу, що лікувалися на курортах і санаторіях, розташованих в зонах, мало відмінних по кліматичній характеристиці від місця проживання. Оптимальною порою року для напряму хворих ГХ на санаторно-курортне лікування є весна, літо і осінь. Якщо у хворого діагностована ГХ I, II стадії, то лікування в санаторії починають з медикаментозної терапії і лише при зниженні артеріального тиску використовують фізичні методи лікування. Бальнеотерапія при гіпертонічній хворобі I, II стадії може поєднуватися з ЛФК, масажем, електросном. Широко використовується фізіотерапія, водолікування і ін. Під впливом фізичних чинників зменшується нервово-психічна напруга, поліпшується функціональний стан ЦНС, сприяючи зниженню тонусу артеріол, підвищенню кровопостачання органів і обмінних процесів в тканинах. Важливу роль в комплексному санаторно-курортному лікуванні грають водні процедури.
Серед інших форм кліматотерапії заслуговують уваги аеро- і геліотерапія, що роблять специфічний вплив на організм. В атмосферному повітрі курортів міститься значна кількість фітонцидів і інших летючих речовин рослинного походження, легких аероіонів, які підвищують окисляючі властивості кисню. У зв'язку з цим сон зовні приміщення знімає перезбуджування нервової системи, нормалізує функцію парасимпатичного і симпатичного її відділів. Геліотерапія приводить до вираженої зміни фізико-хімічних процесів в тканинах, прискорює кровообіг в капілярах, впливає на утворення вітамінів.
Важливу роль в нормалізації порушених функцій у хворих ГХ грає електросон, викликаючи охоронну захисну реакцію, обумовлюючи стан, аналогічний природному сну. Він сприяє пом'якшенню проявів функціональної патології (зменшує безсоння), знижує артеріальний тиск, покращує кіркову нейродинаміку і обмінні процеси.
Практично на всіх курортах хворим ГХ призначають певний комплекс фізичних вправ. Особливо ефективна ЛФК, що проводиться на відкритому повітрі. Вплив кліматичних чинників, живописний пейзаж місцевості, органічно зливаючись з безпосередньою дією гімнастичних вправ, дозволяє досягти позитивного результату. У хворих ГХ в процесі занять збільшується сила і рухливість нервових процесів, поліпшується загальний тонус організму, зменшується збудливість, усуваються невротичні прояви. В умовах курорту ЛФК направлена також на залучення хворих ГХ до рухомого способу життя, навчання їх різним гімнастичним вправам, які вони можуть виконувати і в домашніх умовах. Виразний позитивний ефект спостерігається при тривалому і систематичному застосуванні ЛФК, особливо в амбулаторних умовах. Санаторно-курортне лікування дозволяє значно поліпшити загальний стан хворих ГХ, знизити артеріальний тиск і створити благополучний фон для подальшої терапії в умовах поліклініки.
2.3 Комплекс вправ при ГХ
Вправи 1-го етапу:
Індивідуальне положення сидячи, голова нерухома.
Рухи очима вгору, вниз, вліво, управо.
Узяти в руку невеликий предмет, відвести на відстань 90 см від очей. Наближаючи кульку до себе до 30 см, очима стежити за його наближенням.
Вправи 2-го етапу.
І.П. стоячи, ноги на ширині плечей.
Обертальні рухи голови вліво і управо.
Покласти на підлогу який-небудь предмет (м'яч). Підняти предмет, дивлячись прямо вгору.
Нахилитися вперед. Передача предмету (м'яча) з однієї руки в іншу під колінами.
Вправи 3-го етапу.
І.П. стоячи, ноги на ширині плечей. Руки на поясі.
Відкривати і закривати очі.
Повороти в ліву і праву сторони.
Вправи 4-го етапу ( з партнером).
Партнери стоять один напроти одного. Ноги на ширині плечей. Перекидання м'яча один одному.
Партнери стоять спиною один до одного. Один з партнерів подає м'яч іншому між ніг. Другий партнер бере м'яч і передає його назад через голову. Робити вправи потрібно щонайшвидше.

Розділ ІІІ. Удосконалення професійної підготовки студентів інституту фізичної культури та реабілітації
В зв’язку з введенням в сучасний навчальний процес модульних технологій, в нашій роботі досліджувались рівні спеціальних знань, моторно-функціональних якостей і професійних навичок та умінь студентів 1 – 3 курсів інституту фізичної культури та реабілітації.
Модульні технології навчання передбачають поділ навчальної дисципліни на самостійні, логічно завершені блоки теоретичного і практичного матеріалу, реалізація якої відбувається в ході модульного дидактичного процесу. Його характерною особливістю є індивідуалізація та диференціація навчання. Модульний дидактичний процес розглядається як подвійна структура у вигляді: 1) завершеності процесу засвоєння студентами системи знань, норм і цінностей, тобто досягнення ними нормативного рівня засвоєння; 2) завершеності процесу оволодіння технологічним досвідом, як основи професійно-педагогічної підготовки, тобто досягнення ними 2-го рівня самореалізації. Модульний дидактичний процес базується на реалізації навчальних модулів, до складу яких входять змістові модулі як основні компоненти структури, які реалізуються через пізнавально-операційні і технологічні модулі. Пізнавально-операційні і технологічні модулі реалізуються, відповідно, через автоматизовану систему тестування знань і систему завдань для самостійної роботи та лабораторно-практичних занять (4).
Згідно професіограми, що є стандартизованим описом мети, умов, особливостей трудової діяльності та вимог, які ставляться до працівників фізичного виховання, тільки звичайний їх опис займає двадцять найменувань розділів (1).

Таблиця 1
Рівні спеціальних професійних знань (за аналізом анкет)

Курси	На початку навчального року			В кінці навчального року
	Низький рівень (%)	Середній рівень (%)	Високий рівень (%)	Низький Рівень (%)	Середній рівень (%)	Високий рівень (%)
1	65	25	10	53	27	20
2	51	26	23	32	35	33
3	34	33	33	26	28	46

Таблиця 2
Рівні розвитку моторно-функціональних якостей студентів 3 курсу

Моторно-функціональні якості	На початку навчального року			В кінці навчального року
	Низький рівень (%)	Середній рівень (%)	Високий рівень (%)	Низький рівень (%)	Середній рівень (%)	Високий рівень (%)
Сила	23	21	56	20	23	57
Гнучкість	42	35	23	45	31	24
Спритність	63	31	16	51	26	23
Динамічна рівновага	52	37	11	61	26	13
Статична рівновага	24	14	62	20	10	70

Таблиця 3
Рівні оволодіння методикою професійних навичок та умінь

Курси	На початку навчального року			В кінці навчального року
	Низький рівень (%)	Середній рівень (%)	Високий рівень (%)	Низький Рівень (%)	Середній рівень (%)	Високий рівень (%)
1	82	13	5	63	22	15
2	53	24	23	32	47	21
3	31	16	23	25	31	44

Рівні спеціальних професійних знань, (Таблиця 1) та оволодіння методикою професійних навичок та вмінь, (Таблиця 3) покращувалось від першого до третього курсу та від початку до кінця кожного навчального року. На початку навчального року на 1 курсі студентів з низькими рівнями професійних навичок було 82%, на 2-му – 53%, то на 3-му – 31%; студентів з високими рівнями було, відповідно, - 5%, 23%, 23%; в кінці навчального року на першому курсі з низькими рівнями було 63%, на 2-му -32%, на 3-му - 25%, а з високими, відповідно: 15%, 21%, 44%.
Моторно-функціональні якості студентів 3 курсу були кращими порівняно з першокурсниками (Таблиця 2). Кількість студентів з низькими показниками сили на початку навчального року було 23%, середніми – 21%, високими – 56%; в кінці року, відповідно: 20%, 23%, 57%; гнучкості на початку року – з низькими рівнями – було 42%, середніми - 35%, високими 23%; в кінці року, відповідно: 45%, 31%, 24%; спритності на початку, відповідно: 63%, 31%, 16%; в кінці року, відповідно: 51%, 26%, 23%; статичної рівноваги на початку, відповідно 24%, 14%, 62%; в кінці – 20%, 10%, 70%. Показники динамічної рівноваги студентів 3-го курсу навіть декілька погіршились порівняно з першокурсниками. Вимірювання проводились після повернення студентів з педагогічної практики. Якщо на початку навчального року студентів з низькими рівнями динамічної рівноваги було 52%, то в кінці року їх стало 61%, але збільшилась кількість студентів з високими рівнями: на початку року було – 11%, а в кінці – 13%.
Незважаючи на повільне покращення всіх досліджуваних факторів і критеріїв від молодших до старших курсів та від початку до кінця кожного навчального року, все ж бентежать високі відсотки низьких рівнів як теоретичних професійних знань: 65% - на 1-му, 51% - 2-му та 34% - на 3-му курсах; низьких рівнів моторно-функціональних якостей на 1-му курсі від 34% до 72% та від 23% до 63% - на 3-му курсі, а також низькі рівні оволодіння методикою професійних навичок та вмінь на 1-му курсі – 82%, на 2-му – 53% та на 3-му - 31% студентів.
Центральною ланкою відновлення освітньо-професійних програм вищої педагогічної освіти, на думку провідних учених, має стати перехід від пасивних, репродуктивних і монологічних способів організації навчальної діяльності майбутніх учителів до активних, продуктивних і діалогічних форм і методів організації їхньої навчально-професійної педагогічної праці, спрямованої на практичну реалізацію технології формування в них необхідних, професійно важливих умінь і навичок (4).

Висновки
На основі проведеної роботи можна зробити наступні висновки:
В реабілітації хворих з ГХ найбільш ефективний комплексний підхід, що включає лікувальну фізичну культуру, масаж, фізіотерапію, мануальну терапію, а також пасивну профілактику, саме корекцію хребта, спеціальні вправи і ін.
Ранній початок проведення реабілітаційних заходів важливий з погляду профілактики можливості дегенеративних змін та побічних ефектів хвороби. Раннє включення в лікувальний процес реабілітаційних заходів, адекватних стану хворого, багато в чому забезпечує більш сприятливу течію і результат захворювання, служить одним з моментів профілактики інвалідності.
В реабілітації хворих з ГХ основне значення мають фізичні вправи. Вправи необхідно розглядати як найбільш важливий зміцнюючий і лікувальний засіб для відновлення будь-якої угасаючої функції ослабленого органу. Вправи надають безпосередню лікувальну дію, стимулюючи захисні механізми, прискорюючи і удосконалюючи розвиток компенсації, покращуючи обмін речовин і репаративні процеси, відновлюючи порушені функції; перебудовується функціональний стан вегетативних центрів, які покращують трофіку внутрішніх органів і опорний – рухового апарату.

Список використаної літератури
1. Популярная медицинская энциклопедия. /Под ред. В.И.Покровского, 4-е издание – Ул.: «Книгочей», 1997, 688 с.
2. Журнал «Здоровье» №5, 1984, М.: «Правда».
3. Журнал «Физкультура и спорт» №3, 1987, Чехов: «ФиС».
4. Палыга В.Д., Чустрак А.П., Романов Н.А. и др. Методические рекомендации по оценке профессиональной подготовки студентов факультета физического воспитания по гимнастике. Министерство просвещения УССР. ОГПИ им. К.Д. Ушинского. Кафедра гимнастики. – Одесса. – 1988. - 22 с.
5. Мунтян І. С. Щодо сутності сучасної концепції організації професійної підготовки майбутніх учителів. // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського. Збірник наукових праць. Випуск 4-5. – Одеса, ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. – 2002. – С. 139.
6. Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики. // Збірник наук. Праць. Відповідальний редактор Н.В. Гузій. – К.– 1997. – 320 с.
7. Богданова І.М. Модульна технологія в системі професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів. // Науковий вісник. Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського. Збірник наукових праць. Випуск 5-6. – Одеса, ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. – 2003. – С. 42
8. Національна Доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті. – К. - 2001