Зміст

Вступ............................................................................................................3  1. Інвестиції.................................................................................................5

1.1. Поняття, види інвестицій та інвестиційний процес. .......................5

1.2. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності......8

1.3. Необхідність створення сприятливого інвестиційного клімату....13

1.4. Іноземний інвестиційний капітал,  як каталізатор економічної активності............................................................................................................17

2. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні............20

2.1. Пріоритетні сфери, зони та об'єкти іноземного інвестування в Україні. ................................................................................................................20

2.2. Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України. .......................................................................25

2.3. Політика держави та основні напрямки по залученню іноземних інвестицій.............................................................................................................32

2.4. Іноземні інвестиції, які можуть залучатися через холдингові системи………………………..………………………………………….……..38

3. Тенденції і перспективи іноземного інвестування в Україну.................................................................................................................43

3.1. Стратегія підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземного капіталу.......................................................................43

3.2. Міжнародне кредитування. Тенденції та перспективи прямого іноземного інвестування......................................................................................47

Висновки.....................................................................................................51

Список використаної літератури……………...………………...………52
Вступ
Зараз настав етап відродження української економіки, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення деструктивних процесів. Перш за все це виявилось у значному скороченні у порівнянні з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних об'ємів виробництва. Став більш насичений споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Суттєвою передумовою для підвищення ділової активності в економіці являється подальший розвиток процесу приватизації державної власності.

Ці і деякі інші позитивні тенденції в господарській динаміці свідчать про рух економіки України до стабілізаційної фази перехідного періоду. Однак, стійкість даного руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається недостатньо міцною при відсутності необхідних структурних зрушень в реальному секторі економіки.

Таким чином, у зв'язку з продовженням нестабільності в економічному стані України багато ведучих економістів пов'язують майбутнє нашої держави з залученням в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє довгострокові цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим рівнем життя населення.

Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які лише помножують загальний державний борг.

Приток зарубіжних капіталовкладень життєво важливий для досягнення середньострокових цілей, таких як вихід з сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому, звичайно, українські громадянські інтереси не співпадають з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не лишити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей. Ця задача має рішення, що підтверджується світовим досвідом (наприклад утворення нових індустріальних країн), але для знаходження яких-небудь визначальних дій по її здійсненню потрібно в першу чергу вивчити конкретний стан у сфері залучення іноземних інвестицій у справжніх українських умовах, розглянути економічну і законодавчу бази, які забезпечують інвестиційний клімат в країні. Адже зараз такий могутній інструмент по залученню іноземного капіталу як законодавство одночасно є основною причиною, утримуючою інвесторів від великих вкладів.

Курсова робота розкриває проблеми залучення іноземного капіталу, як фактору розширення промислового ринку. У роботі розглядаються загальні теоретичні питання та основні види і поняття інвестицій. Також приділено певну увагу інвестиційному клімату держави, політичних та законодавчих проблем та суперечностей. В структурі іноземних інвестицій, які надходять до України розглядаються види інвестицій в залежності від галузевої направленості, їх кількісного виміру, та по країнам - інвесторам.. Також висвітлюються основні перешкоди, які не дають економіці України вільно розвиватися та стати більш привабливою для іноземного інвестора.

Як приклад у курсовій роботі надана структура інвестиційних взаємовідносин між Україною та Польщею, і показана можливість залучення інвестиційного капіталу через холдингові системи.

Зараз Україна намагається перейти від планової економіки, до ринкової. Ця стадія характеризується певними труднощами. Ці труднощі можливо подолати при ефективному залученні і використанні іноземного капіталу. Ось в чому полягає актуальність даної курсової роботи.
1. Інвестиції

1.1
.
 Поняття, види інвестицій та інвестиційного процессу

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися в нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів в нашій економіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттю є неоднозначні .

Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.

Термін "інвестиції" означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:

Інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів.

Для того, щоб мати уявлення про інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування.

Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що “прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Інвестиції в об`єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, з метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об`єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи, як матеріальні, так нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об`єкти інвестування Або прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Або також говорять, що непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни та за кордоном. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

6. Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо високо-ризикові та мало ризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

Таким чином, інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку. Незалученні грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку.. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгострокових фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк. У моєму випадку, всі ці поняття ототожнюються з поняттями “міжнародний” або “світовий”.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, її компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції. Більш того учасники часто взаємодіють на міжнародному рівні. Такі іноземні капіталовкладення також можуть існувати між іноземною державою та вітчизняним підприємством, між іноземним підприємством і підприємством даної країни.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії, в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна, особливо у випадку інвестування іноземного капіталу.
1.2.        
Економічний зміст,  мета та завдання інвестиційної діяльності
Україна потенційно може бути однією з провідних країн по залученню іноземних інвестицій як прямих так і портфельних. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована і в водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої.

Проте притоку в інвестиційну сферу іноземного та приватного національного капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, та ще однієї дуже важливої причини корупції. Саме через корупцію і бюрократію у світі склався негативна думка про нашу державу, додамо до цього нашу систему оподаткування і ось ми маємо результат - Україну віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком.

Сьогодні ще остаточно не вирішено, якою буде податкова політика держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають увійти до українського ринку. Вони повинні мати впевненість, що нові підходи не погіршать економічного стану об`єкту їх інвестицій. Тому, зараз важливо надати їм відповідні гарантії. Не обов`язково нові закони ввести в дію вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно задекларовані. Потрібно зауважити, що процес внесення інвестицій повинен мати певний пільговий режим. Непоодинокі випадки, коли грошові кошти, які перераховуються інвесторами на розвиток підприємств, оподатковуються за звичайною ставкою податку на прибуток. Гроші, які надходять за цільовим призначенням не повинні розглядатися, як “дар”, це гроші націлені на розвиток української економіки в цілому. Відомо, що кожен долар інвестицій може збільшувати національний продукт на декілька доларів. Тому, не можна різати курку, що несе золоті яйця державі.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

- новостворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

- цінні папери (акції, облігації та ін.);

- цільові грошові внески;

- науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом:

- пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;

- створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;

- придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;

- придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

- надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

-  інвестори (замовники);

-  виконавці робіт (підрядники);

-  користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

- постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

- юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

- громадяни України;

- іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою (контрак­том) свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.

Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення.

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі підприємства.

3. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності, Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці об­ставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Забезпечення високих темпів розвитку підприємства може бути досягнуте за рахунок добору високоприбуткових інвестиційних проектів, та за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізації прибутку.

Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Виходячи з цього, серед розглянутих завдань інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація доходу (прибутку) від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компаній (фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.
1.3
.
Необхідність створення сприятливого інвестиційного клімату

Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.

Іноземні інвестори відчувають деяку невпевненість і з причини постійних змін підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, які могли користуватися ними ще щонайменше декілька років, такої впевненості не додало. Зрозуміло, що бажано залучити до державного бюджету України додаткові кошти від оподаткування таких підприємств, що такі пільги ставлять у дещо нерівні умови хазяйнування іноземних і вітчизняних підприємців. Проте, про це потрібно розмірковувати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Фірми, які прийняли рішення про вхід в Україну, базуючись на розрахунках, які були зроблені на основі діючого законодавства, сподіваються, що вже нічого не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони отримали і державні гарантії. Зараз, прийняття законів, які суттєво погіршують стан інвесторів, підтверджує сумну репутацію України, як країни з одним з найвищих рівнів ризику для інвесторів.

Але для нашої країни, яка знаходиться в стані переходу до ринкових відносин дуже важливі інвестиції, внесені іноземними суб’єктами, тому що ми зараз не маємо можливостей в повному обсязі здійснювати внутрішнє інвестування. Ось чому велику увагу треба приділяти вдосконаленню клімату, який відповідає за залучення іноземного капіталу.

Та незважаючи на помилки та перешкоди, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багато секторна система капітального будівництва. Ліквідовані будівельні міністерства. Розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення. Все це поліпшує не тільки вітчизняне. А й іноземне інвестування.

Чинники, що формують інвестиційний клімат держави.

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

2) правове поле держави (законодавча база);

3) політична воля усіх гілок влади;

4) стан фінансово-кредитної системи;

5) статус іноземного інвестора;

6) інвестиційна активність населення.

За умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.

Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найважливіших чинників, що впливає на покращення інвестиційного клімату. Тому що ВВП являє собою один з головних показників економічного стану країни. Постійно зростаюче багатство країни є сигналом її розвитку. А це є привабливим для іноземного інвестування. Крім того інвестування з-за кордону стає менш ризиковим. На жаль, до 1997 р. ми маємо стійке падіння цих показників. Ретроспективна картина погіршується тим, що наша методика визначення ВВП суттєво відрізняється від світової, на що вказує шерег вітчизняних і зарубіжних вчених. Зараз ми маємо ліпшу картину, але все ще дуже далеку від сприятливої стабільному економічному зростанню.

Важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат, є рівень розвитку інвестиційної сфери, особливо активних її елементів — підприємств і організацій будівельного комплексу.

Підприємства мають зношене та морально застаріле обладнання, але при першочерговому їх переозброєнні можуть стати впливовим чинником активізації інвестиційних процесів в Україні. Приватизація цієї сфери з залученням іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.

Одним з найважливіших чинників покращення інвестиційного клімату в Україні є створення адекватного ринковій економіці правового поля, яке цілком залежить від політичної волі за­конодавчої та виконавчої гілок влади. Так, наприклад, реалізація угоди про вільну торгівлю між Україною та РФ дозволила вести торгівлю з Росією без стягування ПДВ, що значно покращило інвестиційний клімат.

Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється законами, більшість з яких прийняті ще в 1991 р.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни, які обумовлені поліпшенням інвестиційного клімату держави. Найважливіші з них:

-   прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;

-  портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

-  кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України. Неабияку роль в цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну:

- Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;

- Національне агентство України по реконструкції і розвитку;

- Державний інвестиційно-кліринговий комітет;

- Палата незалежних експертів з питань інвестицій;

- Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну;

- Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;

- Координаційна  рада з питань  інвестиційно-клірингового співробітництва.

 Указом Президента було створено Національне агентство України по реконструкції і розвитку, завданням якого є участь в формуванні державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями і закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітарної і технічної допомоги, іноземних інвестицій. Згідно з По­ложенням про Агентство, воно має статус міністерства і повинно здійснювати контроль за ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.

Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов'язані з залученням фінансових і інвес­тиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин.

Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій функціонує згідно з Положенням і є постійно діючим консультативно дорадчим органом при Президентові України, метою якого є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами і органами виконавчої влади.

Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій.

Рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міністрів України.

Перші спільні підприємства в Україні почали створюватись в 1991 р. Цей процес регулюється нормативними актами різної юридичної сили в яких обумовлюється порядок реєстрації іно­земних інвестицій, надання або відміна пільг спільним підприємствам, умови розподілу та реінвестування прибутків, їх оподаткування тощо. Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими, як вже говорилося, іноземному інвестору досить важко керуватися в зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. Тому для створення сприятливого для іноземного інвестора клімату потрібно розв’язати протиріччя, які насамперед пов’язані з недосконалим законодавством.

3.
2
Міжнародне кредитування. Тенденції та перспективи прямого іноземного інвестування

Світовий досвід доводить, що країни з перехідною економікою не в змозі вийти з економічної кризи без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формування національних інвестиційних ринків, а й активізують інші факторні ринки та ринки товарів та послуг.

Зрозуміло, що активізація міжнародного інвестування має стати одним із головних пріоритетів економіки України.

Розвиток спільної із закордоном інвестиційної діяльності у цілому характеризується певною динамікою, розширенням масштабів, видів і сфер діяльності, географічною диверсифікацією.

В український економіці працює близько 2,7 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій. Це не багато, однак динаміка іноземного інвестування в економіку України досить велика. Так, чистий приріст прямих іноземних інвестицій становив (млн. дол.)

1992 – 80,56

1993 – 102,7

1994 – 129.13

1995 – 237,13

1996 – 258,5

1997 – 326,3

1998 – 352,6

1999 – 388,4

2000 – 501,3

Отже, досить очевидною є тенденція до стійкого збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну. Однак обсяги іноземного інвестування не задовольняють навіть невеликої частини наявного попиту.

Основні форми інвестицій – це внески у формі рухомого і нерухомого майна (70%) і грошові внески (27%). Іноземні інвестори представлені в Україні:

1)    транснаціональними корпораціями;

2)    аутсайдерами, що не витримали конкуренції в своїх країнах;

3) фірмами з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидку віддачу.

Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків із традиційними партнерами, а з другого – потребою диверсифікації перш за все міжнародної інвестиційної діяльності. Для географічної структури прямого іноземного інвестування характерним є збереження провідної ролі США, Німеччини, Великобританії, Кіпру, Швейцарії, РФ тощо.

Протягом останніх років, на відміну від географічної та регіональної структур, відбулися зміни в галузевій структурі надходження прямих іноземних інвестицій. Знизилися обсяги надходження іноземних інвестицій у виробництво і, зокрема, в промисловість. Причинами такого зменшення обсягів надходження є низька інвестиційна привабливість промислових підприємств через значну застарілість основних фондів, обмежені можливості для іноземних інвесторів щодо приватизації цілісних майнових комплексів, ненадійність правового базису.

Галузева структура іноземних інвестицій формується переважно за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування і металообробки, фінансових послуг.

Швидкі темпи розвитку іноземної інвестиційної діяльності в Україні значно ускладнюють проведення її повноцінного економічного аналізу. Однак сьогодні вже можна говорити про наявність певних рис іноземного інвестування в економіку України. Це:

1) переваження партнерів з країн, що розвиваються, - за кількістю іноземних інвестицій і партнерів з промислово розвинутих країн – з огляду на розмір інвестицій; поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД у загальному обсязі інвестицій;

2) нерівномірність розподілу інвестицій за галузями та регіонами України, їх зосередження у промислових центрах;

3) реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

4) велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальний обсяг інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування;

5) орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені

6) небажання західних інвесторів здійснювати значні за обсягами інвестиції, яке зумовлено політичною та економічною нестабільністю, відсутністю надійних гарантій захисту інвестицій, втручання часто неправомірного втручання місцевих органів влади у діяльність інвесторів тощо;

7) орієнтація більшості іноземних фірм на проведення разових, часто суто посередницьких або відверто спекулятивних операцій з високим рівнем віддачі при досить незначних обсягах інвестування.

Знову ж таки ключовим моментом активізації іноземного інвестування в економіку України залишається питання формування елементів сприятливого інвестиційного клімату. Важливим його елементом є активізація співпраці з міжнародними економічними інституціями, вплив яких на фінансові потоки в системі світового господарства досить значний.

Серед багатьох причин, пов’язаних із низьким рівнем іноземних інвестицій в Україну, недостатньою ефективністю використання коштів міжнародних фінансових організацій, кредитів окремих країн та їх угрупувань, слід у першу чергу назвати не тільки раніше перелічені фактори, а ї повільність процесу приватизації. Процеси приватизації та іноземного інвестування у країнах із перехідною економікою розвиваються взаємопов’язано. Наприклад. У Чехії, Румунії та Польщі, де приватизація досягла значних успіхів, в останні два роки відзначається й інтенсифікація іноземної інвестиційної діяльності. Для сприяння процесові іноземного інвестування в українську економіку необхідно забезпечити рівні конкурентні умови приватизації для національних та іноземних інвесторів.

Для усунення негативних тенденцій і стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно вдатися до комплексу загальних і спеціальних заходів, орієнтуючись на такі принципи:

- незмінності основних законодавчих положень щодо умов іноземного інвестування;

- диференційованого підходу до податкових та інших пільг іноземним інвесторам з огляду на обсяги іноземних інвестицій, види, форми й сфери інвестування та з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України;

- надійного, доступного й оперативного організаційно та інформаційно – методичного забезпечення, залучення і здійснення іноземних інвестицій.

Висновки

Значний вплив на розвиток економіки здійснюють іноземні інвестиції. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації міжнародного економічного співробітництва можливо очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.

Стримуючим фактором тут являється інвестиційний клімат, який продовжує залишатись несприятливим із-за політичної та економічної нестабільності, високого рівня криміногенності в підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

Вище названі проблеми перевищують такі риси України, як багаті природні ресурси, потужний, хоча технічно застарілий виробничий потенціал, наявність дешевої та кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживачів.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу паливно-енергетичні галузі що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту.

Отже, необхідні додаткові заходи, по зниженню дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні. Серед яких в якості першочергових виділимо:

Досягнення національної згоди між різноманітними соціальними групами, політичними партіями з приводу рішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи.

Вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією.

Уважна розробка правової бази інвестування.

Радикалізація боротьби із злочинністю.

Створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, іноземним інвесторам, їдучим на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат по уповільненню обороту капіталу у порівнянні з іншими оборотами їх діяльності.

Дані міри не абсолютні, але вони, на мій погляд, можуть відіграти позитивну роль в становленні вітчизняної економіки.

В заключенні відзначу, що інвестиції внутрішні і зовнішні являють собою складний багатоступінчастий механізм, здатний в значній мірі збільшити економічний потенціал держави, тому успіх, досягнений в даній сфері, в значній мірі визначить реалізацію всієї реформи в цілому.
Список використаної літератури

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зі змінами та доп. від 16.11.2006 // «Голос України» – 2007. – №3

2.                 Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-XІІ.

3.                 Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. № 887 – XІІ.

4.                 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», зі змінами та доп. від 19.12.06. // «Голос України» – 2007. – №5.

5.                 Багряна Й.В., Рєдіна Н.І., Власюк В.Є., Гетьман О.О. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / За ред. д-ра екон. наук, проф. Й.В. Багрової. – Київ, Центр навчальної літератури, 2004.-580 с.

6.                 Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник для вузов/ Под ред. Л.Е. Стровского, С.К. Казанцева, Е.А. Парашина и др. – 2-е изд М.ЮНИТИ, 1999. – 823 с.

         7. Гребельник О.П.,Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної  діяльності: Навч. посіб. – К.: Деміур, 2003. – 296 с.

8. Дегтярьова О.И., Полянова Т.Н., Саркисов С.В.Зовнішньоекономічна діяльність: Учеб.допомога. – М., 1999.

9. Козик В.В., Панкова Л.А., Карп'як Я.С., Григор'єв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні операціїї й контракти: Навч. посіб. – 2-гі вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.

10.            Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30 – 124 с.

11.             Облік та аналіз ЗЕД/ Ю.А. Кузьмінський, В.Г. Козак, Л. І. Лук’яненко та ін.; За ред. Ю.А. Кузьмінського. – К.: КНЕУ, 2001. – 179 с.

12.             Основы внешнеэкономических знаний: Учеб. для эк-го образования / Под ред. И.П. Фоминского. – М.: Межд-ые отношения, 1990 г., – с. 560

13.             Рум`янцев А.П., Рум`янцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність // Київ, 2004 р. – – с. 375

14.             Семенова М.В. Предприятия с иностранными инвестициями: учет и налогооблажение учредителей // Бух. Учет. –1998. – №6.-С. 11–14.

15.             Учет и техника проведения внешнеэкономических операций: Учебное пособие /Ермаченко В.Е., Лабунская С.В., Маляревская О.Г., Маляревский Ю.Д. – Х.: Издательский Дом «ИНЖЭК», 2004. – 468 с.

16.             Федорова Е.А., Савенков В.А., Организация ВЭД на предприятии: Учеб. пособ. – Тула, 1997 г., – с. 492

17. Реньи Габор. Управление инвестиционной деятельностю холдинговой компании. Авт. дис. Харьков. 1999 р.

18. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 68 с.

19. Гойко А. Ф. “Организация рынка финансового капитала и инвестиций в Украине”. К., Будівельник. 1998;

20. Шевчук В, Рогожин П. “Основи  інвестиційної  діяльності” 1997;

21. Федоренко С.В. Іноземне інвестування в Україні. Лютий 1999 р.

22. М’яких О. В.Вплив іноземного інвестування на процес економічної трансформації в країнах, що розвиваються, 2000

23. Зозуля Т.О. Міжнародне кредитування і формування сприятливого інвестиційного клімату і Україні. // Фінанси України № 12 2000р. стр. 104 – 111

24. Даниленко А. А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України. // Фінанси України №  9 2001р. стр. 50 – 55

25. Тіньова економіка України: причини існування та шляхи подолання.// “Зовнішньоекономічний кур’єр” № 1 – 2000