Філософія економіки як основа формування стратегій соціального управління

У другій половині ХХ ст. розвиток філософського знання відзначився диференціацією та формуванням деяких специфічних напрямків дослідження. Основи цієї диференціації були закладені ще в межах теоретичного спадку баденської школи неокантіанства, в контексті якого було сформовано загальні принципи філософії культури як специфічної галузі дослідження та здійснено обґрунтування ціннісного плюралізму як джерела якісно нових тематично конкретизованих напрямків філософського поступу.
Одним із таких теоретичних відгалужень та актуальним сьогодні напрямком соціальних досліджень є філософія економіки як самостійна галузь соціального знання, окреслена власним змістом, сутністю та функціями. Основні сучасні концепції філософсько-економічної галузі соціальних досліджень ґрунтовно представлені в контексті таких провідних соціально-філософських напрямків, як неолібералізм, концепція постіндустріального суспільства, філософія глобальних проблем та комунікативна парадигма філософування. Зокрема, основним проблемним полем досліджень в концепції постіндустріального суспільства є науково-теоретичний та соціально-практичний потенціали так званої постіндустріальної економіки або "економіки, заснованої на знанні", основні дослідження в галузі якої сконцентровано в теоретичному доробку Д. Белла, М. Кастельса, Е. Тоффлера, В. Іноземцева та інших видатних представників філософської думки другої половини ХХ ст.
Так, російський дослідник В. Іноземцев, виявляючи своє ставлення до західних концепцій постіндустріального суспільства, наголошує, що, для сучасних варіантів постіндустріального господарства дійсно є характерним якісно новий лімітуючий фактор виробництва. Іноді таким фактором вважають інформацію, але, з його точки зору, це не зовсім правильно, оскільки, "інформація не може бути застосованою, не будучи усвідомленою" [1, 361].
Таким чином, за В. Іноземцевим, інформація для того, щоб включитися в процес виробництва, має втратити свою об'єктивовану форму і набути форми суб'єктивної, тобто модифікуватися з інформації в знання. В результаті цього "власники знання стають de facto основним виробничим класом в постіндустріальній економіці" [1, 361-362], тобто в контексті філософського аналізу сучасних соціальних реалій саме знання як особливий елемент економічної культури суспільства набуває виняткового значення в процесі соціального виробництва, і в такий спосіб постає як основа соціального поступу.
Свідченням на користь такого твердження є, зокрема, і той факт, що серед найбільш ґрунтовно розроблених проблем філософсько-економічної думки в контексті філософії неолібералізму, що також спирається на принцип визначення знання як основного чинника економічного та соціального розвитку, особливого значення набула концепція індивідуальної економічної свободи (Л. Мізес та Ф. Гаєк). Ця концепція виникла на фундаменті теорії дисперсії соціального знання, зміст якої зводиться до розкриття сутності ефекту неоднорідного розсіювання знання у суспільстві. Згідно з цією концепцією, знання як рушійна сила соціально-економічного розвитку часто має неформальний, інтуїтивний характер, що свідчить про неможливість ефективного конструювання соціально-економічної системи, означеного ієрархічною системою цілей, у межах якої зазвичай не враховується потенціал розсіяного у суспільстві системного знання.
Виходячи з цього, функціонування вільного суспільства можливе лише у формі практичної реалізації в економічній сфері системи неоднорідного соціального знання. Тому для ефективного функціонування економічної системи важливе значення має унікальне знання як єдине джерело індивідуального економічного успіху. А сукупність обставин та можливостей діяльності суб'єкта соціальної дії Л. Мізес та Ф. Гаєк називають економічною свободою, "без якої індивідуальна та соціальна свобода ніколи не були можливі" [2, 16], наголошуючи, таким чином, на першорядному значенні та провідній ролі економічних детермінант в контексті соціально-політичних реалій.
Прихильником економічного лібералізму є також Ю. Габермас, який соціальною передумовою формування сфери громадянської відкритості вважає саме "тенденційно лібералізований ринок, що перетворює рух у сфері суспільного відтворення, де це тільки можливо, на справу стосунків між приватними особами і тільки так доводить до завершення приватизування громадянського суспільства" [3, 20] і, відповідно, у межах цієї системи громадянське суспільство визначається, насамперед, як підприємницький загал. Отже, феномен громадянського суспільства як соціально-політичної детермінанти будь-якої сучасної країни, що спирається на ідеологічні принципи неолібералізму, Ю. Габермас визначає саме крізь призму економічних факторів, наголошуючи на первинності соціально-економічної структури суспільства над соціально-політичними вимірами.
Відповідно до неоліберальної теорії вільного суспільства Ю. Габермас обґрунтовує також і переваги системи вільної конкуренції. Він вважає, що будь-яка соціально-економічна система має здатність до саморегулювання засобами вільної конкуренції, що передбачає дієвість принципу leisses faire, а отже, є необхідною умовою соціального розвитку, оскільки саме з "розширенням ринкових економічних стосунків зароджується сфера соціального" [3, 125], що також свідчить про зумовленість особливостей соціальної структури суспільства його соціально-економічним потенціалом.
Разом з тим на сьогодні економічний лібералізм, що став підґрунтям визнання провідних позицій індивідуальної економічної свободи в процесі формування соціально-економічних систем, значною мірою зазнав і скептичного ставлення до себе. Адже, як зазначає І. Валлерстайн, сучасний неолібералізм як ідеологічна стратегія економіки та стратегія соціального управління і розвитку "була спрямована на зняття обмежень з ринку, і тим самим на відхід від перерозподільних механізмів держави загального добробуту" [6, 224], що, за своєю суттю, є відмовою від соціального підґрунтя національного розвитку суспільства. Саме тому, на наш погляд, неможливо не погодитися з тим, що такий підхід до організації соціального розвитку цілком може бути визначений як регрес соціальної політики [6, 224], наслідки якого сьогодні чітко простежуються в контексті глобального процесу уніфікації соціально-економічних систем.
Сьогодні особливого статусу набуває філософія глобальних проблем, цілі та завдання якої полягають в аналізі передумов розв'язання глобальних проблем так званого постмодерністського стану цивілізації, а основним предметом її дослідження є, відповідно, філософські аспекти соціального та економічного прогнозування та здійснення пошуку шляхів перебудови світового економічного порядку. Останнім часом значного поширення, актуальності та потужного розвитку набуває усвідомлення потреби у формуванні концепції "сталого економічного розвитку" ("sustainable development"), сутність якої полягає у розробці ефективних програм економічного розвитку, що забезпечували б мінімальний вплив на зовнішнє середовище.
В цьому ж проблемному полі сконцентровано і основні принципи комунікативної парадигми філософування, в межах якої не остання увага приділяється проблемам дослідження економічної діяльності людини в контексті екологічних проблем сучасності. В такому теоретичному вимірі неможливо не згадати праці К.О. Апеля та Г. Йонаса. У межах сучасного філософсько-економічного знання відбувається екологізація економічної сфери соціальної діяльності, а отже, і екологізація економічної свідомості, що не дивно, адже сьогоднішня екологічна ситуація дійсно вимагає від людини врахування в процесі економічної діяльності, насамперед, екологічних факторів.
Отже, цілі та завдання, а також методи та засоби їх досягнення, що формуються в межах сучасних соціально-політичних програм в якості принципів утворення нового соціального порядку, як то соціальні проекти та стратегії збереження і відновлення екологічно прийнятних умов існування людства, зумовлені їх проблематизацією в контексті філософсько-економічного знання і постають, насамперед, як концентрований вираз вихідних філософських засад економічного світогляду - одного із факторів визначення сутності соціальних трансформацій.
Звернемо увагу і на той факт, що розвиток сучасного філософсько-економічного знання відбувається також в теоретичному контексті двох таких напрямків філософсько-економічного знання, як філософія бізнесу та філософія господарства. А визначення сутності та співвідношення останніх в контексті загального філософсько-економічного знання потребує, на нашу думку, ґрунтовного дослідження. Адже філософія бізнесу та філософія господарства дійсно є різними вимірами філософського осягнення економічного буття, а отже, в чистому вигляді вони є різними стратегіями соціального поступу. При цьому філософія бізнесу як парадигма економічного мислення здебільшого представлена у межах західноєвропейської соціально-економічної парадигми і бере свій початок у філософії прагматизму, а філософія господарства здебільшого є виразом східноєвропейської світоглядної парадигми (С. Булгаков). Втім, в чистому вигляді історії відомі випадки лише господарського регулювання економічних систем, а для економічних систем, у межах яких значне місце відводиться такому виду економічної діяльності, як бізнес, характерним є поєднання репродуктивного знання, властивого господарській системі, з творчим потенціалом бізнес-діяльності.
Сутність даної проблеми окреслюється, таким чином, як позиціонування та визначення змісту і співвідношення таких відносно самостійних галузей філософсько-економічного знання, як філософія бізнесу та філософія господарства. На сьогоднішній день існує тенденція ототожнення економічної системи з системою господарювання, тобто визначення економіки як теоретичної основи господарської діяльності. Але такий підхід є продуктивним лише в контексті теоретичного аналізу закритих господарських систем і залишає відкритим питання щодо функціонального значення такої сфери соціально-економічної діяльності та соціальної інституції, як бізнес.
На сучасному етапі соціального розвитку економічна система неможлива не лише без визначення базових принципів господарської діяльності, а й має також бути придатною для їх ефективного поєднання з таким основним методологічним постулатом філософського обґрунтування бізнесу, як принцип свободи індивідуальної економічної діяльності. Тому, на наш погляд, основною функцією економіки як цілісної світоглядно-методологічної системи є визначення принципів та методів ефективного функціонування як господарства, так і бізнесу в контексті конкретної соціально-економічної системи.
Господарство ж в такому проблемному контексті будемо, в свою чергу, визначати як певну телеологічну парадигму, що зорієнтована на планування економічної системи, а соціальний зміст бізнес-діяльності постає в контексті її функціонування як елементу структури соціуму, форми соціальної поведінки, а також організації та регулювання господарського та соціального життя, що включає в себе сукупність соціальних норм та культурних зразків, формуючи, таким чином, соціальний капітал суспільства, що дає змогу розглядати бізнес як специфічну економічну інституцію.
Економіка в такому разі постає як соціальна підсистема, що поєднує в собі загальні принципи ведення бізнесу та господарства, тобто як сфера визначення та формування максимально ефективних стратегій отримання, розподілу, обміну і використання засобів соціально-економічної діяльності. Основна різниця між бізнесом та господарством в такому контексті полягає в суб'єкті управління, адже різноманітні господарські галузі економічної системи підлягають державному регулюванню, а бізнес-структури - здебільшого регулюванню з боку індивідуального (колективного) суб'єкта господарської діяльності.
Таким чином, різні варіанти визначення сутності економічної системи крізь призму господарювання та бізнес-діяльності формують різні принципи її організації, що і дає змогу розглядати філософію господарства та філософію бізнесу як різні парадигми економічного мислення. Разом з тим відзначимо і їхній діалектичний зв'язок як взаємозалежних елементів економічної сфери життєдіяльності суспільства, де бізнес виступає як відносно самостійна частина господарської системи, а господарство є невід'ємною складовою бізнес-процесу.
Звичайно ж, бізнес передбачає соціальну відповідальність підприємця як суб'єкта соціальної дії і являє собою сполучення різноманітних видів виробничої економічної діяльності, тобто постає як свідома виробнича діяльність, спрямована на досягнення загального суспільного блага, про що свідчить, зокрема, визначення сутності бізнесу як специфічної галузі соціальної діяльності в контексті "поєднання двох цілей, одна з яких… спрямована на стимуляцію соціально-економічного прогресу, інша - на отримання прибутку" [7, 66]. При цьому на перше місце ставиться саме соціальний вимір економічної діяльності.
У другій половині ХХ ст., у зв'язку з виявленням специфічних форм соціального знання, відбувається розширення та поглиблення змісту поняття "капітал": наприкінці 80 х років ХХ ст. виникають такі його теоретичні варіанти, як "людський капітал" та "соціальний капітал". При цьому "людський капітал" розглядається як система індивідуальних знань, вмінь та навичок, а "соціальний капітал" визначається як засвоєння сукупності норм, правил та зв'язків соціально-економічної поведінки, що виступають і як сприятливий елемент зовнішнього середовища для економічного суб'єкта [4], і як результат його соціально-економічної поведінки.
Сьогодні ці філософсько-економічні категорії активно використовуються в межах соціально-економічного аналізу та філософського знання і посідають чільне місце в сучасних соціально-філософських дослідженнях [5], у межах яких вони постають в якості предмета ґрунтовного аналізу та набувають певного конкретного визначення (Г. Беккер, Ф. Фукуяма). Дієвість останніх підкреслюється здебільшого в контексті бізнес-структур, адже вважається, що саме ці види капіталу забезпечують їх гнучкість та орієнтацію на нові шляхи розвитку господарської і соціальної діяльності та застосування нових ідей, знань та нововведень, що є надійним критерієм ефективної адаптації економічної системи до нових соціальних вимог.
Таким чином, філософське осмислення теоретичних засад бізнесу як виду соціальної практики, основний зміст якої полягає в індивідуальному управлінні господарством та соціальній відповідальності перед споживачем, свідчить, що основним фактором філософії бізнесу, тобто основною його світоглядною засадою, є саме можливість реалізації у його межах індивідуального або колективного творчого потенціалу, що, на наш погляд, дає можливість формувати нові виміри соціально-економічного розвитку. Тому бізнес, на наш погляд, постає як сфера екстерналізації та вільного акумулювання нового соціального знання, тобто як відкрита і гнучка система, що відіграє значну роль в процесі розвитку соціально-економічних систем. Адже саме у межах бізнес-діяльності формуються відкриття у галузі господарювання, що, в свою чергу, відкриває можливості формування нових підходів до буття, які сприяють зміні уявлень про соціальну реальність та причинну зумовленість соціально-економічної діяльності. Причинність у такій відкритій системі, як бізнес, розуміється, насамперед, як самодетермінація, а не як характерний для господарських систем вплив зовнішніх факторів. В такому разі у межах відкритих соціальних систем процес управління взаємодією суб'єктів економічної діяльності здійснюється через зміну станів економічного простору, а не через прямий вплив одних суб'єктів на інших.
Тобто звернення до визначення економічної системи за допомогою засобів аналізованого в сучасній філософсько-економічній літературі поняття "економічного середовища" [8] підводить до ідеї необхідності врахування двох типів соціального управління, таких, як безпосереднє управління процесами і суб'єктами економічної діяльності, і опосередковане управління через зміну характеристик економічного середовища. З нашої точки зору, перший із зазначених способів соціального управління є засадничим принципом господарської діяльності, а другий - більш характерний для філософії бізнесу.
Разом з тим для різних типів культури характерні різні варіанти пошуку стратегій гармонізації співіснування та співвідношення таких світоглядно-методологічних концепцій, як філософія господарства та філософія бізнесу, тобто стратегій їх системного поєднання у межах економічного світогляду конкретної соціально-економічної системи. Відповідно, множинність варіантів їх конструктивного сполучення є визначальним фактором у формуванні моделей економічного розвитку суспільства, а також принципів та методів соціальної модернізації, а, відповідно, і різних стратегій соціального управління.
Отже, філософія економіки в такому контексті постає як основа формування певного соціального порядку, що є основою соціальної діяльності економічного суб'єкта як у сфері господарства, так і у сфері бізнесу, створюючи їх системну єдність, що, на наш погляд, дає можливість за допомогою таких засобів формувати принципово нові бачення і якісно нові стратегії та концепції соціального управління. Таким чином, саме філософія економіки як основа формування стратегій соціального управління постає як засіб формування максимально ефективних стратегій соціально-економічного розвитку, набуваючи у такий спосіб дійсно вирішального значення в процесі формування економічного світогляду.
Такий методологічний вимір філософсько-економічного знання набуває особливого значення при визначенні найважливіших чинників та орієнтирів соціально-економічного розвитку і формуванні їх за допомогою стратегії розвитку національної економічної системи в контексті соціально-економічного самовизначення у світових соціальних процесах. Це особливо важливо в контексті пошуку самостійного шляху соціально-економічного розвитку в межах глобалізаційних процесів, якого все ще потребує сучасне українське суспільство.