Реферат Роль та місце позабюджетних фондів у структурі державних фінансів України

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 8.11.2024

                                                 Зміст                                                       С
Вступ                                                                                                                 2

1 Теоретичні основи організації діяльності системи позабюджетних українських фондів                                                                                                  4

1.1 Історія та причини формування позабюджетних фондів                            4

1.2 Класифікація та порядок утворення позабюджетних фондів                     9

2 Позабюджетні українські фонди в фінансовій системі України                  16

2.1 Зв'язок цільових фондів з іншими ланками фінансової системи              16

2.2 Особливості формування цільових фондів України                                 22

3 Аналітична оцінка формування та використання коштів                            24

позабюджетних фондів

3.1 Позабюджетні фонди енергозбереження                                                  24

3.2 Позабюджетний фонд « Україна – дітям »                                               31

3.3 Позабюджетні фонди сприяння місцевому самоврядуванню                   44

Висновки                                                                                                         52

Список використаної літератури                                                                    54

Додатки
Вступ
У фінансовій системі України спеціальні фонди займають важливе місце. Ці фонди концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти цих фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони дають змогу насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які вже не працюють за віком, у зв'язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам перекваліфікуватися тощо.

Спеціальні фонди, як правило, мають цільовий характер. Так, Фонд соціального страхування використовується для виплати пенсій, кредитні фонди − для надання кредитів підприємцям, інноваційний фонд фінансує нові проекти, створення нових виробництв і технологій. Тому актуальним є питання наукового обґрунтування обсягу, призначення й цільового використання фондів, а також контролю за цим процесом.

Досвід розвинутих країн свідчить, що у фінансовій системі важливу роль відіграють спеціальні фонди, які виконують насамперед економічні й соціальні функції. Використовуючи кошти цих фондів, держава може втручатися в процеси виробництва, надавати субсидії і кредити підприємствам, а також зовнішні позики, забезпечувати населення соціальними послугами.

Мета курсового дослідження − вивчити основні особливості функціонування українських позабюджетних фондів.

Завдання курсової роботи полягає у :

− визначенні причин і доцільності формування спеціальних соціальних фондів ;

− дослідженні особливостей функціонування позабюджетних фондів в Україні;

− окресленні перспектив розвивання спеціальних фондів в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні аспекти функціонування позабюджетних фондів.

Об’єктом дослідження виступає фінансова діяльність позабюджетних фондів України.

Інформативною базою дослідження виступили праці вітчизняних та закордонних фахівців в галузі фінансів , матеріали періодичної преси, статистичні дані , всесвітня мережа Інтернет.

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновку та додатків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, висвітлюються особливості функціонування позабюджетних фондів України, а також перспективи розвитку цих фондів. У висновках сформульовано основні висновки по дослідженню, в додатках наведено допоміжний ілюстративний матеріал.
1 Поняття та зміст цільових фондів держави
1.1 Історія та причини формування позабюджетних фондів
Соціальні позабюджетні фонди постійно розвиваються й удосконалюються залежно від фінансової і соціальної політики держави, яка на кожному етапі розвитку суспільства застосовує певні форми, методи та важелі впливу на соціальні процеси. Держава забезпечує проведення єдиної політики у цій сфері, реалізацію прав громадян на соціальний захист, дотримання всіма учасниками законів і нормативно-правових актів, адаптацію вітчизняних соціальних стандартів до міжнародних. Регулювання у сфері соціальних позабюджетних фондів полягає у розробленні та прийнятті законів, що регламентують відноси учасників; перегляді страхових внесків, норм і порядку формування доходів з урахуванням поточної соціально-економічної ситуації; підвищенні розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян; контроль за рухом грошових коштів і діяльності робочих органів фонду.

До 1991 р. система позабюджетних фондів у колишньому Союзі РСР не була достатньою мірою розвинутою. Адміністративно-командне управління передбачало концентрацію всіх фінансових ресурсів у єдиному централізованому фонді − бюджеті. У складі державного бюджету виокремлювався бюджет державного соціального страхування. Крім того, були доброчинні фонди ( Дитячий фонд , Фонд миру тощо)[21,ст.16-17].

З проголошенням незалежності України почали запроваджуватися нові форми фінансової системи властиві для держави з ринковою економікою, у тому числі цільові фонди. Проте цей процес не мав достатніх теоретико - організаційних та правових засад . Органи законодавчої та виконавчої влади не визначили стратегії розвитку та місця позабюджетних фондів у системі державних фінансів. Численні зміни, які вносяться до порядку формування та використання фондів, їх співвідношення з бюджетом, не сприяють ефективному управлінню державними фінансовими ресурсами.

Запровадження сучасної методики встановлення розміру страхових внесків та рівня соціальних виплат залежить від стану економіки, доходів суб’єктів господарювання та громадян, політики, уряду.

Ще однією особливістю вітчизняної системи позабюджетних фондів є надання переваги фондам соціального призначення. Це позитивно характеризує роль держави у забезпеченні соціального захисту населення в умовах ринкових трансформацій. Однак не менша увага має приділятись й економічним проблемам, бо від обсягу валового внутрішнього продукту, стану економіки залежать наповнюваність дохідної частини бюджетів соціальних позабюджетних фондів та їх фінансова стабільність.

Найбільші зміни у складі соціальних позабюджетних фондів та їх взаємодії з державним бюджетом відбувалися з 1991 по 2001 р. У 1991—1992 рр. були сформовані: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Останній постійно знаходився у складі державного бюджету.

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 1994 рік" (ст. 8) до складу державного бюджету було включено бюджет Пенсійного фонду. У 1994 р. 80 % надходжень коштів від приватизації майна державних підприємств спрямовувались до бюджету, з яких 30 % зараховувалося до державного бюджету на фінансування витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій.

У 1996 р. склад доходів і видатків державного бюджету поповнився ще одним цільовим фондом — Державним фондом сприяння зайнятості населення. У 1997 р. у зв'язку зі значним зростанням розмірів виплат пенсіонерам, а отже, збільшенням обсягу видаткової частини бюджету Пенсійного фонду, він був виведений зі складу доходів і видатків державного бюджету і став самостійним позабюджетним фондом.

У 1999 р. були скасовані обов'язкові внески підприємств, організацій та установ до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

З 1 січня 1999 р. кошти усіх державних та місцевих позабюджетних фондів, крім Пенсійного та Фонду соціального страхування, повинні були зараховуватись до відповідних бюджетів і витрачатись на передбачені законодавством заходиp[8,ст.76].

У 2000 р. до складу доходів і видатків державного бюджету був введений Фонд соціального страхування, тобто всі державні цільові фонди, крім Пенсійного, знаходились у централізованому фонді держави з метою поповнення його доходів та збалансування з видатками.

Фінансування витрат у 2000 р. з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення проводилось за рахунок коштів Державного бюджету України. Доходи, додатково отримані від погашення заборгованості із збору до цього фонду, спрямовувались на державні капітальні вкладення.

До 1 квітня 2000 р. будь-які цільові та позабюджетні фонди, створені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами, повинні були зарахуватись до відповідних бюджетів.

У 2001 р. започатковано новий етап розвитку соціальних позабюджетних фондів. З цього часу вони функціонують як самостійні фінансові системи та не включаються до складу Державного бюджету України. Державний фонд сприяння зайнятості населення трансформований у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а Фонд соціального страхування — У Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Створено новий Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України[3,ст.234-237].

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (ст. 65) вперше встановлено частку видатків на організацію роботи соціальних позабюджетних фондів (організаційно-управлінські видатки, видатки на інформатизацію, капітальні вкладення тощо) в їх доходах у таких розмірах: Пенсійний фонд України — 1,83 %; Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності — 4,2; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття — 14,9; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України — 4,9 % від передбачених доходів без урахування залишку за попередній рік.

У законах про Державний бюджет України на кожний рік встановлюються зміни та доповнення до нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері соціальних позабюджетних фондів. Уточнюються розміри обов'язкових внесків юридичних і фізичних осіб до бюджетів фондів, змінюються співвідношення між соціальними фондами, підвищуються розміри соціальних виплат та граничних величин заробітку, на який нараховуються страхові внески. Вітчизняна практика свідчить про те, що впродовж поточного року можуть прийматися постанови Кабінету Міністрів України або правлінь фондів щодо внесення змін до порядку формування доходів та використання коштів бюджетів відповідних позабюджетних фондів. Зарубіжний досвід теж свідчить про тривалий процес розвитку спеціальних фондів соціального призначення.

Викликане науково-технічним прогресом не збігання інтересів різних соціальних груп суспільства, кількісне зростання безробіття, загальне старіння населення у багатьох країнах об'єктивно сприяли необхідності підвищення ролі соціальних фондів. Соціальні фонди часто створюються як фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування. Такі фонди формуються в основному за рахунок страхових внесків юридичних і фізичних осіб та субсидій держави. Страхові внески громадян у більшості країн світу встановлені у відсотках до валового заробітку. При цьому передбачена річна максимальна сума внеску або максимальний дохід, до якого застосовується ставка. У зарубіжних країнах діє або один внесок з фізичних осіб за всі страхування (США), або декілька (Німеччина , Франція), сплата яких дає право на відповідні види соціальних послуг. Підприємства сплачують обов'язкові внески у відсотках, але не до загального фонду заробітної плати працюючих, а до наперед встановленої максимальної валової заробітної плати. Тому чим більшими є кількість кваліфікованих працівників на фірмі та їхня заробітна плата, тим меншу частку становитимуть відрахування у соціальні фонди в загальній сумі фонду оплати праці[6,ст.56-57].

У СІЛА діє велика кількість соціальних фондів, що знаходяться у різному адміністративному підпорядкуванні. Найбільшими з них є: фонд страхування зі старості, інвалідності і на випадок втрати годувальника; фонд страхування державних службовців; фонд допомоги незабезпеченим. Фонди соціального страхування Німеччини включають велику кількість автономних фондів, які охоплюють окремі види страхування: фонд пенсійного страхування робітників і службовців; фонд страхування на випадок хвороби; фонд страхування з безробіття тощо. У Великій Британії функціонують два основних соціальних фонди: фонд національного страхування і пенсійні фонди державних підприємств. У Японії нараховуються чотири великих фонди: фонд страхування здоров'я, фонд національних пенсій, фонд страхування від виробничого травматизму, фонд страхування від безробіття. У Франції найбільшими соціальними фондами є: фонд страхування на випадок хвороби, інвалідності, материнства, пенсійний фонд, національний фонд допомоги безробітним.

^{1. 2 Класифікація та порядок утворення позабюджетних фондів}

   Позабюджетні фонди — важлива складова державних фінансів і самостійна ланка фінансової системи країни. Їх виникнення та функціонування пов'язане з наявністю товарно-грошових відносин.

Державні фонди були запроваджені задовго до формування бюджету як єдиного централізованого грошового фонду й існували у вигляді спеціальних фондів та особливих рахунків. Із розширенням сфери діяльності держава потребувала все більших грошових коштів , що зосереджувалися в особливих фондах і мали спеціальне призначення. Таким фондам притаманний , як правило, тимчасовий характер. Після виконання запланованих заходів і припинення їх фінансування спеціальні фонди ліквідовувалися. Множинність таких фондів створювала певні фінансові незручності й потребувала додаткових коштів на управління.

Із розвитком і зміцненням держави спеціальні фонди було уніфіковано і створено на основі їх об'єднання державний бюджет , який після розгляду і схвалення парламентом набував статусу закону, обов'язкового до виконання.

У сучасних умовах через державні фінанси здійснюється важливий вплив на соціальні та економічні процеси , які відбуваються в суспільстві. Виконуючи властиві для конкретного етапу розвитку функції , держава забезпечує фінансування заходів щодо соціального захисту населення , підтримки державного сектору національної економіки , реалізації пріоритетних загальнодержавних програм. Основну роль у перерозподілі фінансових ресурсів між територіями , галузями, сферами діяльності , юридичними , фізичними особами відіграють державний та місцеві бюджети. Обсяги видатків бюджетів залежать від їх дохідної частини , а також не мають чинити надмірний вплив на підприємницьку діяльність.

З метою вирішення окремих загальнодержавних програм залучаються інші форми перерозподілу централізованих фінансових ресурсів, до яких належать позабюджетні фонди. Ринкові умови господарювання і наявність різних формвласності створюють об'єктивні умови для функціонування позабюджетного механізму розподілу грошових коштів, який надає можливість залучати додаткові фінансові ресурси від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб і спрямовувати їх на суспільні потреби.

Позабюджетні фонди мають певні переваги. Зміни, які відбуваються в економіці та соціальному житті суспільства, потребують прийняття оперативних управлінських рішень. Формування і використання бюджетних коштів регламентується нормативно-правовими актами на рік, а в позабюджетних фондах, що регулюються органами виконавчої влади, можливі зміни впродовж звітного періоду. Так, за наявності додаткових надходжень коштів можуть бути збільшені розміри соціальних виплат. Кошти, інвестовані в цінні папери, приносять додатковий дохід. Позабюджетні фонди підлягають управлінню та контролю на засадах трипартизму.

Дослідження теоретичних засад позабюджетних фондів виявило різні підходи до їх визначення. Їх розглядають як: державні цільові фонди, що є формою перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб; фонди фінансових ресурсів цільового призначення , які використовуються для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян; загальнодержавні фонди цільового призначення.

Поняття "фонд" означає кошти, акумульовані на спеціальному рахунку і призначені на конкретні цілі. Фінансові ресурси можуть використовуватись у фондовій та нефондовій (потоковій) формах. Позабюджетні фонди належать до першої групи, а їх назва вказує на цільове призначення. У перспективі фінансова наука може запропоновувати нове поняття або використати іноземний досвід з визначенням їх як спеціальних фондів.

До спеціальних фондів у світовій практиці належать різноманітні автономні і приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошториси і рахунки, які виконують, у першу чергу, економічну та соціальну функції. За рахунок коштів таких фондів держава надає соціальні послуги населенню, субсидії та кредити підприємствам, регулює національну економіку тощо.

У фінансових системах більшості країн світу спеціальні фонди займають вагоме місце. Обсяг акумульованих у них коштів є досить значним. У Франціїспеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни , Японії зі спеціальних фондів фінансується більше половини державних видатків, у Великобританії — понад третина.

Позабюджетні фонди різняться один від одного за правовим статусом, строком дії, цілями використання тощо (таблиця 1.1).

В Україні найбільшого поширення набули загальнодержавні соціальні позабюджетні фонди, що мають постійний характер.

Соціальні позабюджетні фонди доцільно розглядати як особливе явище товарно-грошових відносин. Вони є формою перерозподілу валового внутрішньо-продукту у грошовому вираженні з метою формування Централізованих фондів грошових коштів та їх використання на соціальні програми.
Таблиця 1.1 −   Класифікація позабюджетних фондів

Класифікаційна ознака	Види
	Загальнодержавні
За рівнем управління	Регіональні
За періодом функціонування	Постійні
	Тимчасові
За формою власності	Державні
	Недержавні
	Соціальні
За цільовим призначенням	Економічні
	Інвестиційні
За цільовим призначенням	Науково-дослідні
	Військові
	Кредитні
	Страхові

Всі види розподільних відносин, які здійснюються за допомогою соціальних позабюджетних фондів, можна виокремити в такі групи:

− між органами державної виконавчої влади і фізичними особами, які сплачують внески та отримують соціальні допомоги з цих фондів;

− між органами державної виконавчої влади, пов'язані з перерозподілом коштів державного бюджету, окремих соціальних фондів;

− між органами державної виконавчої влади та кредитними установами з приводу отримання та повернення кредитів, вкладення тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки;

− між робочими органами фондів й установами, організаціями, які надають громадянам соціальні послуги;

− між органами державної виконавчої влади та юридичними особами, які сплачують внески у фонди.

Сукупність зазначених вище грошових відносин характеризує зміст позабюджетних фондів. Об'єктивна необхідність таких фондів пов'язана з тим, що в умовах товарно-грошових відносин держава має ефективно організувати перерозподіл валового внутрішнього продукту, формуючи фонди грошових коштів з метою повної реалізації своєї соціальної політики[19, ст. 223-225].

Матеріальним вираженням цих відносин є централізовані фонди грошових коштів, які характеризуються такими ознаками:

− цільове призначення коштів;

− правове регулювання формування і використання коштів;

− перебування коштів у розпорядженні спеціальних органів державної виконавчої влади;

− перерозподіл коштів всередині кожного напряму соціальної політики;

− динамічність;

− мобільність;

− наявність резервних фондів у їх складі.

За формою бюджети соціальних позабюджетних фондів є фінансовими планами спеціальних органів державної виконавчої влади, які мають особливий склад і структуру доходів та видатків, характеризуються певним порядком складання, затвердження і виконання.

Організаційна структура позабюджетних фондів складається з правлінь та виконавчих дирекцій, що розпоряджаються коштами цільового призначення.

Робочі органи позабюджетних фондів взаємодіють із законодавчою владою, між собою, з фінансовими та кредитними організаціями (таблиця 1.2).

Основним призначенням соціальних позабюджетних фондів є забезпечення спеціальних органів державної виконавчої влади таким обсягом фінансових ресурсів, який був би достатнім для виконання ними своїх повноважень. Фонди відіграють важливу роль, яка виявляється у:

− вони є важливою формою перерозподілу валового внутрішнього продукту, яка активно застосовується державою в умовах ринкових перетворень. Обсяг соціальних фондів становить близько половини обсягу доходів державного бюджету;

− формуючи позабюджетні фонди, держава використовує додаткові до бюджетних канали надходження грошових коштів у формі обов'язкових внесків Для своєї соціальної політики, закріплюючи за страховими внесками конкретні соціальні виплати й послуги;

− соціальні позабюджетні фонди функціонують на страхових засадах, що передбачає солідарний перерозподіл коштів між учасниками; за мінімальних Платежів забезпечуються грошові виплати у зв'язку з настанням страхових випадків;

− вони є інструментом соціального захисту населення. Держава гарантує громадянам матеріальну підтримку в разі настання пенсійного віку, втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, народження дитини;

− соціальні позабюджетні фонди є важливим інструментом державного впливу на ринку праці при вирішенні демографічних проблем, організації охорони праці на підприємствах.
Таблиця 1.2 − Суб'єкти управління коштами соціальних позабюджетних фондів

Кабінет Міністрів України	Секретаріат Президента України	Верховна Рада України
	Міністерство праці та соціальної політики України
	Пенсійний фонд
	Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
	Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття
	Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань
	Міністерство фінансів України
	Державна податкова адміністрація України
	Контрольно-ревізійна служба України
	Державне казначейство України

2 Позабюджетні українські фонди в фінансовій системі України

2.1 Зв’язок цільових фондів з іншими ланками фінансової системи

   Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

   Фінансова система держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

   Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України. Її можна представити таким рисунком    (рисунок 2.1).

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

Фінансова система

Державні фінанси

Фінанси підприємницьких структур

Централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів

Державний кредит

Страхові та резервні

фонди

Фінансовий ринок

Фінанси

домогосподарств

Фінансове законодавство

Фінансовий апарат

Рисунок 2.1 −   Структура фінансової системи України
   До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.

   У нефінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.

   Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеному бюджеті держави.

   Зведений бюджет – це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

   Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

   Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

   Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

   Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких − покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

   Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви – об’єктивне явище в економіці держави, що пов’язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

   Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов’язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

   Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

   Ринок грошей або валютний ринок – це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

   Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

   Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

   Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім’ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержанні від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

   До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю – це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов’язана з іншими підсистемами фінансової системи.

   Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

Цільові фонди тісно пов'язані з бюджетом і між собою. Різноманітність цільових фондів обумовлює складні багатоступінчаті зв'язки між цими фондами і іншими ланками фінансової системи. Розрізняють односторонні , двосторонні і багатобічні фінансові зв'язки[1,cт.234].

При односторонніх зв'язках грошові кошти йдуть в одному напрямі: від фінансових ланок до цільовому фонду. Такий зв'язок з'являється при формуванні фондів або використання ними коштів. (Наприклад, валютні фонди багатьох країн утворюються за рахунок коштів центрального бюджету у формі безповоротних субсидій. Дорожній фонд США, що створюється за рахунок спеціальних податків за наявності надлишків, надає позики федеральному бюджету).

При двосторонніх зв'язках грошовий потік рухається між цільовими фондами і іншими ланками фінансової системи в двох напрямах. Так фонди соціального страхування утворюються не тільки за рахунок страхових внесків, але і коштів державного бюджету. Одночасно за наявності активного сальдо вони набувають державних цінних паперів і стають кредитором бюджету.

При багатобічних зв'язках один цільовий фонд одночасно приходить в зіткнення з різними фінансовими ланками і іншими цільовими фондами, тобто гроші рухаються у різних напрямах між ними[12,ст. 12-16].

2.2 Особливості формування цільових фондів України

Цільові фонди, будучи складовою частиною фінансової системи України, володіють рядом особливостей:

− заплановані органами влади і управління та мають строгу цільову спрямованість;

− грошові кошти фондів використовуються для фінансування державних витрат;

− формуються в основному за рахунок обов'язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб;

− страхові внески до фондів і взаємини, що виникають при їх сплаті, мають податкову природу, тарифи внесків встановлюються державою і є обов'язковими;

− на відносини, пов'язані з численням, сплатою і стягненням внесків до фондів, поширена більшість норм і положень Закону України «Про основи податкової системи України»;

− грошові ресурси фонду знаходяться в державній власності і не підлягають вилученню на які-небудь цілі, прямо не передбачені законом;

− витрачання коштів з фондів здійснюється по розпорядженню Уряду або спеціально уповноваженого на те органу (Правління фонду).

Цільові фонди - форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що привертаються державою для фінансування деяких суспільних потреб і що комплексно витрачаються на основі оперативної самостійності строго відповідно до цільових призначень фондів.

В Україні з 1992 р. почали діяти більше двох десятків цільових фондів серед яких можна виділити соціальні, економічні та інші. До соціальних цільових фондів відносяться: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів та ін.

Область перерозподілу бюджетних коштів набагато ширше, ніж цільових фондів, рамки перерозподілу яких обмежені цільовим призначенням фонду, а в галузевих фондах — ще і галузевою приналежністю. Така обмеженість в перерозподільній функції цього сегменту державних фінансів в окремих випадках має ряд переваг перед бюджетною формою перерозподілу фінансових ресурсів. При виділенні до цільового фонду частини фінансових коштів легше є видимою відповідність джерел, що централізуються, і потреб, оперативніше розв'язуються питання управління даною частиною фінансових ресурсів, усувається неминучість дефіциту по цих фондах, що неможливо досягти в бюджетах в умовах економічної кризи.

Державні соціальні цільові фонди лише формою, а не за змістом є фондами взаємного страхування населення. І справа зовсім не в тому, що платниками страхових внесків в переважній частині є працедавці, а не працівники. Економічна природа коштів, що зараховуються до соціальних цільових фондів, є не що інше, як частина вартості відтворення робочої сили. Порядок же сплати внесків є формою прояву цієї суті. Ніщо не заважає органам влади держави встановити мінімальний рівень оплати праці (який є нижнім рівнем для будь-якого працедавця), що включає як прожитковий мінімум, так і частку платежів до соціальних цільових фондів, переклавши обов'язок вносити страхові платежі з працедавців на працівників. Проте діючий порядок простіший і звичніший для менталітету нашої держави і населення. У інших країнах страхові внески розподілені більш рівномірно між працівниками і працедавцями, а в окремих державах переважну частину внесків сплачують працівники[9,ст.27-29].
3 Аналітична оцінка формування та використання коштів позабюджетних фондів
3.1 Позабюджетні фонди енергозбереження
Формування джерел фінансування енергозберігаючих заходів є основою успішної реалізації державної енергозберігаючої політики. Фінансування заходів може здійснюватись з кількох джерел, а саме, за рахунок власних коштів підприємств, за рахунок коштів держави та за рахунок залучення позабюджетних інвестицій.

Для умов України на сьогодні фінансування державою сфери енергозбереження можливе шляхом цільового виділення коштів з державного бюджету та шляхом формування спеціальних фондів енергозбереження з використанням визначених законодавством механізмів наповнення цих коштів. Існування фонду енергозбереження у вигляді позабюджетного фонду енергозбереження, як було передбачено Законом України “Про енергозбереження ” на сьогодні, рішенням Верховної Ради визнано недоцільним.

Постала необхідність формування інших джерел фінансування енергозберігаючих проектів та формування спеціалізованих фондів енергозбереження в рамках державного бюджету. Джерелами наповнення таких фондів можуть служити як економічні санкції за нераціональне використання енергоресурсів, так і формування таких фондів за рахунок економії коштів, що досягається у результаті запровадження енергозберігаючих заходів.

Формування джерел надходжень коштів до спеціалізованих фондів в Україні до 2000 року, механізм наповнення позабюджетного фонду енергозбереження формувався на основі постанов Кабінету Міністрів України від 02.09 1993 р. №699 “Про заходи щодо ефективного використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві ”, від 28.10.1996 р. №1308 “Про порядок використання коштів, одержаних за неефективне використання газу ” та від 07.07.2000 р. №1071 “Про деякі заходи щодо раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів ” та розробленим Держкоменергозбереження та зареєстрованим у Мін’юсті “Порядком проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання ”[5,ст.4-6].

Вказаними постановами сформовано механізм застосовування санкції до підприємств, які нераціонально використовують енергоресурси, що призводить до значного перевищення всіх допустимих показників витрат енергоресурсів на виробництво продукції. Показником, який перевищувати не допускалось і після перевищення якого вже застосовуються санкції служать, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №786, міжгалузеві та галузеві (граничні) норми питомих витрат ПЕР.

Із закінченням терміну дії перехідних положень Конституції України, відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України врегульовуються питання покладання адміністративної відповідальності та штрафних санкцій. З іншої сторони, згідно з ст. 13 Бюджетного кодексу України розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законами про Державний бюджет України. Таким чином, постала необхідність врегулювати на законодавчому рівні механізм формування спеціальних фондів енергозбереження.

Держкоменергозбереження вдосконалюючи механізм накладення та стягнення економічних санкцій за неефективне використання енергоресурсів розроблено зміни та доповнення до Закону України “Про енергозбереження ”, відповідно до яких на законодавчому рівні передбачається запровадження спеціальних видатків Державного бюджету для фінансування енергозберігаючих заходів. Це передбачено пунктом 1 статті 63 проекту Закону України “Про зміни і визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Конституції України ”. Вказаний законопроект внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України від 17.05.2001 р. за №7304, знаходиться у Комітеті з питань правової реформи та буде розглянутий на сесії Верховної Ради. Отже, на законодавчому рівні дане питання буде врегульоване найближчим часом.

Для конкретизації формування механізму наповнення спеціальних видатків Державного бюджету для фінансування енергозберігаючих заходів Комітетом розроблено законопроект “Про внесення доповнень до Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік ”[20,ст.314-317].

Іншим джерелом наповнення спеціалізованих фондів є економія енергоресурсів внаслідок впровадження енергозберігаючих заходів. Держкоменергозбереження розроблено пакет законопроектів щодо внесення змін і доповнень до Законів України “Про енергозбереження ”, “Про оподаткування прибутку підприємств ” і “Про систему оподаткування ”, який передбачає створення фондів енергозбереження підприємств за рахунок економії коштів, що досягається у результаті запровадження енергозберігаючих заходів.

Законопроектами пропонується звільнити від оподаткування частину прибутку платників податків, яка отримана в результаті ефективного використання енергетичних ресурсів енергоємними підприємствами, що дорівнює різниці витрат на паливно-енергетичні ресурси в обсягах виробництва звітного періоду по відношенню до нормативних питомих витрат за цей же період. Звільнена від оподаткування економія коштів підприємств використовується на наповнення спеціальних фондів енергозбереження підприємств. Використані не за призначенням кошти цих фондів підлягають оподаткуванню у загальному порядку[14,ст.12].

На жаль, пропозиції Держкоменергозбереження не знаходять розуміння в Міністерстві фінансів України, що гальмує подання погоджених усіма іншими зацікавленими відомствами законопроектів на розгляд не тільки Верховної Ради України.

В світовій практиці, існують інші механізми наповнення спеціалізованих фондів енергозбереження.

У Японії утворено спеціалізований фонд енергозбереження і затверджено список об'єктів пільгового кредитування за рахунок засобів даного фонду. Умови надання кредитів по цьому фонду передбачали необхідність підвищення ефективності використання енергії не менше ніж на 10%. При цьому величина кредитів може складати 50% від загальної суми інвестицій у випадку запровадження заходів, які сприятимуть підвищенню ефективності використання енергії більше ніж на 20% по відношенню до існуючого обладнання. Кредити можуть надаватись на 5 років при 8% річних[4,ст24-26].

Створено також фонд фінансування малих та середніх підприємств, з якого виділяються кошти на кредитування робіт з підвищення ефективності використання енергії не менше ніж на 10-20% (в залежності від обладнання). Кредити виділяються терміном на 10 років при 8% річних, але не перевищувати деяку визначену суму.

Крім того Японія створила систему податкового характеру, яка дозволяє за рахунок скорочення податків та списання в амортизацію створити два фонди для фінансування інвестицій в енергозберігаючу техніку. Перший фонд формувався за рахунок:

− скорочення податку на прибуток в розмірі 7% від вартості енергозберігаючого обладнання, але вартість цих 7% не повинна була перевищувати 20% від загальної величини податку на прибуток;

− відрахувань в рахунок амортизації, норма якої була встановлена на рівні 30% вартості обладнання в перший рік його експлуатації.

Другий фонд формувався за рахунок відрахувань, що утворилися в результаті скорочення на 75% норм оподаткування основного капіталу протягом 3 років (надходження від таких податків передбачені для бюджету місцевих органів влади на відміну від податків на прибуток, що ідуть в державний бюджет). Перелік видів обладнання, що фінансується за рахунок цих фондів визначається урядом та періодично коректується чи доповнюється[22,ст. 84].

У США одним з традиційних методів фінансування енергозбереження є використання коштів споживачів енергії. Найбільш потужним інструментом реалізації цього принципу є включення в структуру тарифів на енергоносії цілеспрямованої складової на фінансування енергозберігаючих заходів.

Величина цієї складової (від 3 до 10%) визначається з врахуванням національної і регіональної потреби (планів і програм) в фінансуванні енергозберігаючих проектів. Споживачі енергії можуть накопичувати цю частину платежів у своєму фонді на реалізацію власних заходів з енергозбереження. Механізм стягнення грошових засобів також є простим: при оплаті за використані енергоносії, споживач проводить дві сплати - енергопостачальні організації (основна частка тарифу) та в той фонд енергозбереження, який визначався державою, як цільовий та акумулюючий (муніципальний, регіональний чи власний).

У Республіці Корея після прийняття “Закону про використання енергії” була створена Корейська державна корпорація енергоменеджементу КЕМСО. Частка державного фінансування КЕМСО становить 30%, решта - плата за послуги приватним компаніям з енергозбереження та котлонагляд. Кошти КЕМСО, що надходять від податку на імпортовані ПЕР, концентруються у фондах стабілізації цін на нафту та раціоналізації споживання енергії. З фондів, через КЕМСО, держава надає кредити під реалізацію програм енергозбереження у економіці Кореї.

Незалежно від цієї корпорації існує фонд енергозберігаючого устаткування при Корейському банку економічного розвитку, який фінансує енергозберігаючі проекти. Для впровадження та поширення енергозберігаючої техніки та технології серед споживачів паливно-енергетичних ресурсів передбачено визначення основних типів енергозберігаючих проектів які можуть кредитуватися з боку держави.

У Росії передбачено створення регіональних фондів енергозбереження, які наповнюються за рахунок:

− платежів організацій у вигляді передбачених законодавством санкцій;

− відрахувань енергопостачальної організації (обленерго) 1 % від чистого прибутку;

− за рахунок обов'язкових відрахувань 1% від тарифних виплат за використану тепло - та електроенергію;

− підвищення тарифів в залежності від обсягів використаної енергії, які перевищують обсяг, передбачений контрактом.

Пайові інвестиційні фонди не є юридичною особою, тому не є платником податку на прибуток. В сучасних умовах ці фонди вважаються найбільш ефективним, надійним та оперативним методом для масової мобілізації вільних коштів юридичних та фізичних осіб. Інвестор платить тільки 12 % прибуткового податку від всієї суми прибутку, який отримав для нього пайовий фонд.

Ефективною є діюча в Росії схема само інвестування підприємств. Вона полягає в тому, що частина прибутку підприємства, отримана за рахунок впровадження енергозберігаючого обладнання (технології) виділяється із загальної суми прибутку та звільняється від оподаткування строком на 2 роки при умові використання коштів на енергозбереження

Податкові пільги, як засіб фінансового стимулювання енергозбереження найбільш широко використовується в США, Японії, і ряді Європейських країн з кінця 70-х - початку 80-х років. Податкові пільги можуть надаватися наступним чином:

− в результаті безпосереднього звільнення частини отриманого прибутку від сплати податку (наприклад на вартість досягнутої економії енергоресурсів);

− відрахування частини податкових виплат в рахунок погашення затрат на придбання обладнання та технологій;

− встановлення підвищених норм амортизації нового енергоефективного обладнання.

Мета використання цих заходів є підвищення фінансової привабливості енергозбереження в тих сферах де цьому перешкоджають ринкові обмеження.

Для створення механізмів фінансування енергозберігаючих проектів та підвищення цінового фактору в стимулюванні ефективного використання енергоресурсів в ЄС використовується механізм енергетичних податків. Вперше податок на використання нафти ввела Данія в 1977 р., для того щоб примусити споживачів економити електроенергію. З 1982 року в країні запроваджено податок на використання вугілля. Коли в середині 80-х ціни на нафту різко впали, енергетичні податки були збільшені настільки, щоб зберегти споживчі ціни на попередньому високому рівні.

В 1992 році Данія одна із перших ввела податок на вуглекислий газ СО₂, який також повинен стимулювати економію енергії та сприяти використанню екологічно чистих джерел енергії. Екологічні податки на енергію також використовують Норвегія, Нідерланди, Швеція, Фінляндія.

Починаючи з кінця 1993 року і в інших країнах ЄС широко використовуються податки на використання палива та енергії (Франція, Італія, Німеччина, Греція, Великобританія). Поряд з цим, досвід вказує на той факт, що економічному розвитку не наноситься ніякої шкоди, в країнах де введено енергетичні податки при одночасному скороченні інших видів податків, перш за все на прибуток.

Огляд світової практики формування джерел фінансування енергозберігаючих заходів вказує на необхідність створення спеціалізованих фондів енергозбереження. Наповнення цих фондів може відбуватись з кількох джерел, а саме: застосування економічних санкцій; пільгового оподаткування; введення надбавки до тарифу на енергоресурси; ведення екологічних податків.

Держкоменергозбереження працює в цьому напрямку, працює над створенням подібних механізмів. На жаль, поки що, не вдається переконати вищі державні органи, що опікуються податками держави в необхідності особливого підходу до сфери енергозбереження.

Кошти фонду енергозбереження використовуються для фінансування зазначених заходів, включаючи науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи у   сфері енергозбереження, пайову участь у здійсненні програм структурної   перебудови   економіки, спрямованої    на енергозбереження, розробку   та   впровадження   енергозберігаючих технологій та обладнання, надання кредитних пільг і субсидій для розробки й реалізації енергозберігаючих заходів і програм. Кошти Фонду використовуються також для розвитку нетрадиційної енергетики, проведення   державної    енергетичної    експертизи, організації підготовки   та   перепідготовки   кадрів, розробки енергетичних стандартів, норм і нормативів, участі в оснащенні підприємств засобами обліку.

Отже, у нашій країні потрібно розвивати особливий підхід до фондів енергозбереження.
3.2 Позабюджетний фонд « Україна – дітям»
Національний фонд соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям" - благодійна організація, метою якої є допомога матерям і дітям, що через матеріальне становище або стан здоров'я потребують від суспільства підтримки, а часом - негайної допомоги.

Необхідність створення такої організації була обумовлена потребою адресної підтримки матерів і дітей, допомоги найбільш потребуючим, знедоленим, сиротам та напівсиротам, соціально-незахищеним категоріям населення.

Серед членів Наглядової ради Фонду: Міністр охорони здоров'я, Голова Національного банку України, Міністр освіти та науки України, Міністр культури України, Міністр юстиції України, директор Інституту педіатрії, акушерства і гінекології Академії медичних наук України, Голова Київської міської державної адміністрації та інші державні і громадські діячі. Головою Фонду за Указом Президента призначено академіка НАН України Володимира Петровича Семиноженка.

Безпосереднім натхненником і учасником більшості заходів Фонду є її Почесний президент - Людмила Миколаївна Кучма.

За масштабами діяльності Фонд є однією з провідних благодійницьких організацій в Україні. Фонд має свої представництва у всіх областях України, в Криму.

Практична реалізація завдань Фонду передбачена такими основними програмами, як “Здоров’я дітей ”, “Шляхами добра ” та “Обдаровані діти ”.

До масштабних проектів Фонду відносяться такі, як “Врятуємо дітей від СНІДу ”, „Здоров’я майбутньої матері ”, „Здоров’я новонароджених ”, „Попередження передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини ”, ”Дитяче харчування ”, “Слухові апарати ”, „Забезпечення медичних закладів та дитячих лікарень діагностичною ультразвуковою апаратурою для діагностики і лікування захворювань щитовидної залози у дітей ”, “Матеріальна допомога дітям-сиротам, інвалідам та дітям з малозабезпечених багатодітних сімей, а також дитячим інтернатним закладам”, ряд інших акцій та заходів Міжнародного і Всеукраїнського рівня та широкомасштабна Програма літнього і зимового оздоровлення дітей.

Фонд співпрацює з усіма гілками виконавчої та місцевої влади, державними та комерційними установами, багатьма політичними партіями і фракціями парламенту.

Налагоджено співробітництво з країнами близького та дальнього зарубіжжя. Найбільш плідним воно виявилося з компаніями – «Проктер енд Гембл», «Сіменс», «Віфор Інтернешнл», «Авентіс Фарма Інтернешнл», «Берінгер Інгельхайм», «Елі Ліллі», «Лечіва», «Санофі», «СмітКляйн Бічем», «Нестле», «Оріфлейм», «Ферросан», німецьким фондом «Діти Чорнобиля» Федеральної Землі Нижня Саксонія, фондом «Майбутнє Болгарії» тощо.

Ефективність діяльності Фонду значною мірою обумовлена тісною співпрацею та спільними програмами з Мінпраці, МОЗ, МВС, Мінкультури, Міносвіти, Мінтрансом, Держмитслужбою, Держкомсім”ямолодь, Держкомзв’язку, Київською міською, Вінницькою, Волинською, Закарпатською, Запорізькою, Житомирською, Одеською та Чернігівською обласними державними адміністраціями, Національною філармонією, Українською дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит», Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології, Національним університетом культури та мистецтв, Національним педагогічним університетом, Інститутом теоретичної фізики НАН України, акціонерними товариствами – “Фалбі”, «Гамалія», «ДіаПроф Мед», «Київмедпрепарат», «Крафт Фудз Україна», «Фармак», державними і комерційними підприємствами«Укрхімтрансаміак», «Південно-західна залізниця», «Донецька залізниця», «Вітамін-Трейд», «Фармімпекс», «Торговий дім «Мегаполіс», «Топтранс», громадськими організаціями та релігійними конфесіями - Українським благодійним фондом «Ренесанс», Київським дитячим фондом, Роторі-клубом «Київ-Центр», Єпіскопатом Української Лютеранської церкви, Всеукраїнським союзом об’єднань євангельських християн-баптистів, творчими колективами - Вінницьким міським центром художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва «Барвінок», Кіровоградським державним комплексом хореографічного мистецтва, Київською дитячою студією «Стиль і мода», палацом творчості дітей та юнацтва Солом’янського району м. Києва, Державною дитячою хореографічною студією українського танцю «Барвіночок» тощо.

У рамках Програми оздоровлення за останні 7 років Фондом оздоровлено понад 16 тисяч дітей.

Так, у 2000 році Фонд оздоровив біля 2 тисяч дітей, у 2001 вже більше 2 тисяч дітей, серед яких 736 дітей - інвалідів, у 2002 рік оздоровлено 3,5 тисячі дітей, серед яких 1,5 тисячі дітей – інвалідів, вихованців інтернатних закладів системи Міністерства праці та соціальної політики, проведено санаторно-курортне лікування 1 тисячі дітей цієї категорій, а також 1000 дітей-сиріт, напівсиріт, дітей з малозабезпечених та багатодітних сімей майже з усіх регіонів України.

У 2003 році Фонд оздоровлено та направлено на санаторно-курортне оздоровлення під час зимових канікул біля 3,3 тисяч дітей з усіх областей України.

У 2004 - біля 3 тисяч дітей-сиріт, інвалідів, напівсиріт, дітей з малозабезпечених багатодітних сімей та проведено санаторно-курортне лікування до 1 тисячі дітей цих категорій.

У 2005 році, при незначному обсязі фінансування, під час літніх канікул було оздоровлено лише 600 дітей, а у 2006 році, за відсутності фінансування, Фондом робота з оздоровлення дітей не проводилася.

За літній період 2007 року Фондом на узбережжі Чорного моря оздоровлено понад 1600 дітей з усіх областей України. Діти відпочили та оздоровились в дитячому лікувально-оздоровчому комплексі „Сузір’я Таврії”, який розташований у Скадовському курортному районі Херсонської області на узбережжі Чорного моря в Джарилгачській затоці та в дитячому оздоровчому таборі „Казковий” в м. Одеса.

Відповідно до ініціативи Почесного Президента Фонду «Україна - дітям » Л.М.Кучми Фонд щорічно надає 200 путівок для оздоровлення та санаторно - курортного лікування дітей працівників Міністерства внутрішніх справ, Служби Безпеки України та Міністерства з надзвичайних ситуацій, батьки яких загинули при виконанні службових обов’язків, а також дітей з малозабезпечених сімей віком від 9 до 15 років.

Фонд підтримує співробітництво з благодійними фондами Швеції, Великої Британії, Німеччини, Голландії та інших держав та плідно співпрацює з Фондом землі Нижня Саксонія "Діти Чорнобиля" (Німеччина). Як результат діяльності – реалізація на протязі останніх десяти років довгострокового благодійного проекту “Раннє виявлення захворювань щитовидної залози у дітей ” з передачею дитячим лікарням України 115 апаратів ультразвукової діагностики марки Sonoline Adara фірми Siemens в центральні районні та дитячі лікарні таких 14 областей України.

Велика допомога ліками та продуктами дитячого харчування надана іноземними фірмами „Берінгер Інгельхайм", „Ферросан", „Нутріція" (Голандія), „Сміт Кляйн Бічем Фармасьютікалс" (Велика Британія), а також вітчизняними.

Фонд ставиться небайдуже і до такої проблеми як СНІД. З 2000 року разом з компанією „Берінгер Інгельхайм” започатковано довгострокову програму "Врятуємо дітей від СНІДу", сутність якої полягає у вирішенні проблем неможливої передачі ВІЛ - інфекції та СНІДу від матері до дитини.

Реалізація прав дітей на життя та розвиток у сучасній Україні потребує консолідації зусиль держави і громадськості для розв'язання комплексу соціальних, правових, юридичних, психологічних і педагогічних проблем. У розвинутих суспільствах потреби і проблеми підростаючого покоління перебувають у зоні спільної відповідальності держави і громадянського суспільства, а досвід неурядових організацій і громадських об'єднань відіграє значну роль у формуванні державної політики соціального захисту материнства і дитинства. В Україні тривають процеси інтенсивної модернізації соціально-економічних і політичних засад державності, які супроводжуються відчутним загостренням соціальних проблем. Тому в нашій державі актуальність заснування громадських організацій і фондів, що спеціалізуються на вирішенні питань соціального захисту материнства і дитинства, зумовлена часом.

   На сьогодні в Україні зареєстровано понад 20 тис. громадських організацій різних напрямів діяльності. Найбільша кількість їх зосереджена у Києві та Київській області (близько 22%). Близько 11% усіх активних організацій мають відношення до формування здорового способу життя.

   За даними соціологічного дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, щодо участі громадських організацій у соціальній роботі з молоддю, яким було охоплено 183 громадські організації з восьми областей, найбільш активну роботу з дітьми та молоддю проводять дитячі організації (19%) і організації, що займаються соціальною роботою з інвалідами (18%). Меншою мірою беруть участь жіночі і молодіжні організації (по 12%) і організації соціально-медичного профілю (11%). Найнижчі показники у культурологічних (8%), релігійних (б%) і патріотичних (3%) організацій. Решта 11% припадає на інші організації, що не могли бути ідентифіковані за вищенаведеним переліком.

   Переважна більшість громадських організацій (34%) працює з усіма категоріями населення, 20% - з дітьми шкільного віку, 19% - з дітьми-сиротами і дітьми-інвалідами, 18% - з молоддю, 13% - з малозабезпеченими категоріями населення, по 10% - з жінками і багатодітними сім'ями. Громадські організації, що спеціалізуються на роботі з алкогольно – та наркозалежними людьми, ВІЧ-інфікованими, дорослими інвалідами, особами, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, військовослужбовцями і особами, які повернулися з місць позбавлення волі, загалом становлять від 1% до 3% загального обсягу досліджуваних організацій.

   Основну увагу в своїй діяльності громадські організації приділяють матеріальній підтримці, фінансовій допомозі, розподілу гуманітарної допомоги, наданню нужденним категоріям населення продуктів харчування. Майже половина громадських організацій (49%) залучена саме до таких видів соціальної роботи, 28% займаються організацією дозвілля, 22% - питаннями, що стосуються власне виховання і планування сім'ї. Природно, що соціальна робота різних громадських організацій неоднакова і пов'язано це з профілем організацій, місцевими особливостями, можливостями, іншими суб'єктивними чинниками.

   Отже, громадські організації надають сьогодні широкий спектр соціальних послуг різним категоріям населення. На часі інтеграція багатого досвіду роботи громадських організацій і благодійницьких фондів України у єдину концепцію благодійництва, яка повинна стати підґрунтям самодостатньої стратегії суспільного розвитку.

   За сім років діяльності Національний фонд соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям" став однією з авторитетніших благодійницьких організацій у країні. Фондом відпрацьовані ефективні механізми допомоги і підтримки дітей, матерів і сімей різних соціальних категорій.

   Проводиться велика робота з виконання Національної програми "Діти України", затвердженої Указом Президента України від 18 січня 1996 року, Указів Президента України від 24 травня 2000 року № 717 "Про основні напрями соціальної політики на період до 2005 року", від 30 грудня 2000 року № 1396 "Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей", від 24 січня 2001 року № 42 "Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України" на період до 2005 року", від 23 червня 2001 року № 467 "Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями", Розпорядження Президента України від 29 листопада 2000 року № 359 "Про заходи щодо поліпшення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування ", Законів України від 26 червня 2001 року № 2402 "Про охорону дитинства" та від 21 червня 2001 року № 2558 "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю".

   З питань поліпшення соціального захисту і покращення стану здоров'я дітей Фонд співпрацює з усіма гілками виконавчої та місцевої влади, державними та комерційними установами, багатьма політичними партіями і парламентськими фракціями.

   Налагоджено плідне співробітництво з такими компаніями, як "Проктер енд Гембл", "Сіменс", "Віфор Інтер-нешнл", "Авенгіс Фарма Інтернешнл", "Берінгер Інгельхайм", "Елі Ліллі", "Ле-чіва", "Санофі", "СмітКляйн Бічем", "Нестле", "Оріфлейм", "Ферросан", німецьким фондом "Діти Чорнобиля" Федеральної Землі Нижня Саксонія, фондом "Майбутнє Болгарії" тощо.

   Ефективність діяльності Фонду значною мірою обумовлена тісною співпрацею в рамках реалізації спільних програм з Мінпраці, МОЗ, МВС, Мінкультури, Міносвіти, Мінтрансом, Держмитслужбою, Держкомсім'ямолоддю, Держком-зв'язку, Київською міською, Вінницькою, Волинською, Закарпатською, Запорізькою, Житомирською, Одеською та Чернігівською обласними держадміністраціями, а також з Палацом мистецтв "Український дім", Національною філармонією. Українською дитячою спеціалізованою лікарнею "Охматдит", Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології, Національним університетом культури та мистецтв. Національним педагогічним університетом, Інститутом теоретичної фізики НАН України, Трускавецьким інститутом проблем медичної реабілітації, санаторієм "Патрія", компанією "Київміськбуд", акціонерними товариствами "Фалбі", Тамалія", "ДіаПроф Мед", "Київмедпрепарат", "Крафт Фудз Україна", "Фармак", державними і комерційними підприємствами "Укрхімтрансамі-ак", "Південно-західна залізниця", "Донецька залізниця", "Вітаміни-Трейд", "Фармімпекс", Торговий дім "Мегапо-ліс", "Топтранс", громадськими організаціями та релігійними конфесіями − Українським благодійним фондом "Ренесанс", Київським дитячим фондом, Роторі-клубом "Київ-Центр", Єпископатом Української лютеранської церкви, Всеукраїнським союзом об'єднань євангельських християн-баптистів, творчими колективами - Вінницьким міським центром художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва "Барвінок", Кіровоградським державним комплексом хореографічного мистецтва, Київською дитячою студією "Стиль і мода", Палацом творчості дітей та юнацтва Солом'янського району м. Києва, Державною дитячою хореографічною студією українського танцю "Барвіночок" тощо.

   Результати діяльності Національного фонду соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям", що являє собою приклад системної роботи з проблемами материнства і дитинства, є надійним фундаментом національної доктрини благодійництва.

    Захист материнства і дитинства, актуальний за будь яких часів, в умовах сучасності набуває величезного значення. Загострення соціальних та економічних проблем, ескалація техногенних ризиків, значні зміни екологічної ситуації - усі ці та інші фактори небезпеки сучасного світу вимагають від держави і суспільства пильного ставлення до проблем підростаючого покоління. Лише здорові, благополучні, гармонійно розвинуті діти надають нації шанс на гідне майбутнє.

    За даними Державного комітету статистики, що були отримані в результаті перепису населення від 1 грудня 2001 року, в нашій державі проживає 48 415,5 тис. осіб, серед яких 10769540 дітей.

    Враховуючи зростання захворюваності серед дітей у 2001, що відмічається в межах 7,0% - 3,0% майже серед усіх хвороб, стан їх здоров'я викликає стурбованість.

    У структурі захворюваності дітей віком до 14 років перше місце посідають хвороби органів дихання (в 2001 році - 63,6%); на другому місці - хвороби шкіри та підшкірної клітковини (в 2000 і 2001 роках - по 5,6%), деякі інфекційні та паразитарні хвороби (в 2001 році - 5,1%, в 2000 році - 5,0%); третє місце за хворобами органів травлення (в 2001 році - 4,0%, в 2000 році -4,2%).

    Захворюваність дітей в 2001 році мала тенденцію до зростання серед усіх вікових груп, залишаючись самою високою серед дітей першого року життя з перевищенням захворюваності серед усіх дітей на 60,9%.

    Епідемічного характеру набуло поширення ВІЛ/СНІДу. За даними Державного комітету статистики, на 1 січня 2002 року в Україні налічувалося 928 дітей з первинно встановленим діагнозом "ВІЛ-інфіковані", 1744 дитини стоять на обліку в медичних закладах. На кінець 2001 року хворіли на СНІД 27 дітей, з них 12 дівчаток і 15 хлопчиків. Ще 33 дітей перебувають на медичному обліку.

    Дещо знизився рівень захворюваності на туберкульоз серед дітей. Так, на кінець 2001 року на обліку у лікувально-профілактичних закладах перебувало 1548 дітей, хворих на активний туберкульоз.

    Накопичення хронічних захворювань у дитячому віці призводить до поширення такого явища, як інвалідність. За даними Державного комітету статистики, на 1 січня 2002 року на обліку в органах соціального захисту перебувало 153 453 дитини-інваліди, з них 152 935 - віком до 16 років та 518 - віком від 16 до 18 років.

    На сьогодні в Україні діє багатофункціональна служба охорони здоров'я матері і дитини у складі 27 обласних дитячих лікарень. Української спеціалізованої лікарні "Охматдит", 104 дитячих міських лікарень, 7 дитячих інфекційних лікарень.

    Реальним кроком до медицини майбутнього стало затвердження Урядом Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації", яка відповідає стратегії ВООЗ "Здоров'я для всіх у XXI столітті". Велика увага приділяється виконанню цільової комплексної програми генетичного моніторингу в Україні, затвердженої Указом Президента України від 4 лютого 1999 р. №188, що розроблена на виконання Указу Президента України від 26 березня 2001 року № 203 "Про Національну програму "Репродуктивне здоров'я 2001-2005". Продовжується дооснащення родопомічних та дитячих закладів медичною апаратурою, централізована закупівля ультразвукових апаратів та апаратів штучної вентиляції легенів для новонароджених[7,ст.188-190].

    Оскільки останніми роками спостерігається збільшення чисельності дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, Міністерством охорони здоров'я в грудні 2001 року затверджено галузеву програму "Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини на 2001-2003 роки". На сьогодні лікувально-профілактичні заклади, які надають акушерську допомогу, централізовано отримали в повному обсязі препарати для профілактики передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини, що знижує ризик інфікування в 4 -10 разів.

    Таким чином, державою в певному обсязі реалізуються програми і завдання щодо інтенсифікації заходів з медичної профілактики та лікування шляхом упровадження в медичну практику сучасних технологій профілактики та діагностики.

    Екологічна ситуація в країні та необхідність покращення стану здоров'я підростаючого покоління обумовлюють необхідність оздоровлення дітей та збереження інфраструктури дитячих оздоровчих закладів як один із пріоритетних напрямів державної політики щодо дитинства.

    За даними органів статистики, влітку 2001 року функціонувало 8578 таборів (7615 - у 2000 році), в яких було оздоровлено 1 млн. 55 тис. дітей віком 7-16 років, що становить 15,3% їх загальної кількості.

    Діти мали змогу відпочити і покращити здоров'я у 734 позаміських оздоровчих таборах, 79 закладах санаторного типу, 1472 таборах праці і відпочинку, 43 таборах відпочинку для старшокласників та учнівської молоді, 5655 закладах з денним перебуванням, 592 профільних та інших таборах. За формами власності оздоровчі табори розподілилися таким чином: 7259 - державна власність, 1232 - колективна, 75 - приватна, 3 - власність інших держав, 9 - власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Слід відзначити, що загалом спостерігається тенденція поступового збільшення кількості оздоровлених дітей.

    Особлива увага приділяється оздоровленню соціально незахищених дітей. Так, влітку 2001 року оздоровлено 73 324 дитини, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, 77 966 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 8269 дітей-інвалідів, 245 963 дитини із малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей. Щороку Урядом України та місцевими органами виконавчої влади виділяються кошти на оздоровлення соціально незахищених категорій дітей. У цілому протягом 2001 року на оздоровлення дітей було виділено 187 млн. грн.

    Останніми роками Урядом приділяється велика увага питанням освіти, передусім щодо оновлення її матеріально-технічної бази. В той же час багато шкіл не мають кабінетів з лінгафонним обладнанням (лише 2659) та кабінетів з основ інформатики і обчислювальної техніки (7649). Найгірша ситуація в селах, де із 14738 загальноосвітніх навчальних закладів тільки 7804 мають кабінети хімії, 7199 - біології, 6149 - іноземної мови (без спеціальних шкіл, шкіл-інтернатів та шкіл, які перебувають на капітальному ремонті). Не повною мірою задоволені потреби учнів у комп'ютерній техніці: відсутні комп'ютери в 1399 загальноосвітніх навчальних закладах міст та 10 933 - сільської місцевості.

    З метою розвитку творчого потенціалу, пошуку, підтримки і стимулювання обдарованих дітей та молоді, самореалізації творчої особистості в сучасному суспільстві Указом Президента України від 8 лютого 2001 року № 78 затверджена Програма роботи з обдарованою молоддю. З метою сприяння виконанню положень загальнодержавної Програми "Діти України" на період до 2005 року, Програми роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки, інших державних програм Національний фонд "Україна-дітям" розробив власну програму "Обдаровані діти", якою визначено основні напрями діяльності Фонду щодо пошуку, розвитку, надання допомоги та підтримки талановитих дітей і заходи щодо її реалізації.

    За даними Міністерства освіти і науки України, протягом 2001 року діяв 1491 позашкільний заклад (дитячі позашкільні клуби, будинки школяра, художні та музичні школи) (у 2000 році -1497) а також 21 будинок художньо-технічної творчості (як і в 2000 році). Усього позашкільною освітою і вихованням охоплено 1,2 млн. дітей та учнів, з якими працює 25 тис. педагогічних працівників (24021 -у 2000 році).

    Національний фонд соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям" реалізує низку програм і проектів, які спрямовані на вирішення актуальних питань щодо покращення соціального стану та здоров'я дітей в Україні, всебічного розвитку інтелектуальних, фізичних, творчих здібностей підростаючого покоління.
ЗВЕДЕНИЙ ЗВІТ

про фінансово-господарську діяльність

за 2005 – 2008 роки
Діяльність Фонду головним чином спрямовувалась на поліпшення соціального захисту матерів, дітей і сім`ї, забезпечення гармонійного розвитку підростаючого покоління, підтримку обдарованої молоді, розроблення, здійснення та підвищення ефективності програм, акцій і заходів цієї сфери.

Для надання адресної допомоги дітям-сиротам, інвалідам, дітям, які залишилися без піклування батьків, з малозабезпечених багатодітних сімей, а також дошкільним, лікувальним, навчально-виховним, соціально-реабілітаційним та іншим дитячим закладам Національним фондом соціального захисту матерів і дітей “Україна—дітям” разом з Представництвами залучено коштів, матеріальних цінностей та надано благодійних послуг (див. Додаток А).

Висновки: Як бачимо з графіка найбільше абсолютне відхилення спостерігається у 2008/2009 роках – 2506,5 тис. грн.(залучення коштів фондом). Найменше абсолютне відхилення − -911,7 тис. грн.(благодійна допомога). Отже, залучення коштів фондом зросло , тоді як благодійна допомога скоротилася у великих масштабах. Благодійні послуги теж скоротилися про що свідчать показники (Рисунок 3.1).

Темп приросту показників ілюструє Рисунок 3.2 .

В тому числі, Фондом за 2005-2008 роки залучено матеріальних цінностей у вигляді одягу, ліків, медичного обладнання, а також коштами (див. Додаток В).

Висновки: Як бачимо з графіка найбільше абсолютне відхилення становить 1362,8 тис. грн. , тобто збільшилися кошти на покупку предметів побутового призначення( темп приросту становив 1639,9 %). Найменше абсолютне відхилення спостерігалося за 2007/2008 роки у медичній допомозі(Рисунок 3.3). Особливо збільшилася допомога на культурно-масові заходи про що свідчить темп приросту 6646%( Рисунок 3.4 ).

Крім фінансової та матеріальної допомоги Фонд надав допомогу на    лікування та благодійну допомогу у вигляді послуг на суму 861,7 тис. грн., серед яких :

− проліковано та обстежено в науково-дослідних інститутах і лікарнях 243 дитини, вартість послуг складає 538,3 тис. грн.;

− послуги при наданні благодійної допомоги на суму 323,4 тис. грн.
3.3 Позабюджетні фонди сприяння місцевому самоврядуванню
У країнах, де реалізуються ринкові принципи управління економікою, перед державою   постає   актуальне завдання ефективного   і   рівномірного   надання важливих соціальних послуг проживаючому на його території населенню. Для вирішення цього складного питання виключно велике значення має продумавши розподіл обов'язків між органами влади різних рівнів та надання їм певної самостійності у вирішенні питань місцевого значення. Такий    розподіл сприяє скороченню необґрунтованих витрат і забезпечує більшу ефективність надання суспільно необхідних послуг та благ конкретному громадянину, оскільки держава не може на належному рівні ів необхідному обсязі   контролювати весь цей процес. Натомість вона повинна приділяти увагу питанням саме загальнодержавного значення, залишивши вирішення питань місцевого значення за органами місцевого самоврядування. Для цього вищі органи влади делегують свої повноваження органам місцевого самоврядування, які відповідно до покладених на них обов’язків повинні забезпечувати конкретні потреби громадян на визначеній території. Тобто відповідно до потреб кошти повинні локалізуватися за місцем проживання людей, які отримують необхідні суспільні послуги. Звідси і виникає територіальний аспект розподілу суспільних фінансових ресурсів[13,ст. 82-83].

Отже, численні реформи, розпочаті в Україні у 90-ті роки XX ст., спричинили виникнення нової ланки у фінансовій системі — різноманітні місцеві фонди коштів. За часів існування СРСР, у період жорсткої централізації всіх фінансових інститутів про існування поряд із централізованим фондом коштів (бюджетом) ще будь-яких позабюджетних фондів не могло бути і мови, адже ці фонди є атрибутом самостійності місцевих органів влади. З проголошенням незалежності в Україні починають з'являтися різні ланки фінансових ресурсів, спочатку як централізовані (наприклад Пенсійний фонд), а потім — галузеві, місцеві.

Органи державної виконавчої влади та місцеві органи почали відшукувати можливості одержувати кошти не тільки з бюджету, оскільки потреб завжди багато, а обмежені бюджетні асигнування не дозволяли їх фінансувати. Втім, законодавство в Україні не передбачало правових норм для створення подібних фондів на

   місцевому   рівні.   Інститут позабюджетних, валютних та інших цільових фондів в Україні   було   запроваджено лише в кінці 1990 р., після прийняття законодавства про місцеве   самоврядування та закону про бюджетну систему. Так, ст. 13 Закону «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» визначала можливість і джерела формування місцевими радами єдиного позабюджетного фонду, який формувався з таких джерел: додаткові доходи і заощаджені кошти, одержані, за рахунок організованих місцевими радами заходів із розв’язання економічних і соціальних проблем; добровільні внески і пожертвування громадян, підприємств, установ, об'єднань; доходи від місцевих позик, грошово-речових лотерей,   аукціонів,   штрафи   за необґрунтований прибуток,   від   продажу майна ліквідованих, безгосподарних комунальних підприємств і конфіскованого майна; орендна плата за землю, екологічний податок, штрафи за забруднення навколишнього природного середовища, порушення правил санітарних норм; штрафи за адміністративні правопорушення, доходи від продажу квартир населенню; виявлені податковими перевірками приховані або занижені доходи організацій, підприємств. Крім того, у 1990 р. Законом «Про бюджетну систему України» (ст. 16) остаточно визначалося, що кожна рада усіх рівнів має право утворювати і використовувати позабюджетні фонди, затверджувати їх статути (положення), якими визначалася б сфера дії кожного фонду, його мета, завдання, структура [15,ст.34-40].

Окремі уточнення щодо статусу та джерел формування     позабюджетних фондів було внесено Законом України від 1992 р. «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування». Цим законом було скасоване таке поняття, як єдиний позабюджетний фонд, та надано право радам формувати позабюджетні та цільові фонди. Окреслені були нові джерела формування та скасовано такі, як екологічний податок; укриті або занижені доходи, що були виявлені внаслідок перевірок податковими органами; доходи від продажу квартир громадянам, крім комунальної власності ; а в 1993 р. була скасована плата за землю як джерело доходу позабюджетних фондів.

Позабюджетні цільові фонди почали виникати часто на різних рівнях, особливо багато їх було створено на місцях за ініціативою місцевих органів виконавчої влади. Таким чином, до 1995 р. ці фонди були по суті єдиним джерелом коштів органів місцевого самоврядування, яке не перерозподілялося центральною владою. Вже в середині 1996 р. в Україні діяло понад 140 позабюджетних фондів, створених центральною владою та від 100 до 300 фондів у кожній області, створених за ініціативою виконавчих органів місцевої влади[17,ст.61].

А оскільки до позабюджетних фондів за рішеннями рад почали включав як податкові, так і неподаткові платежі, платежі від операцій з капіталом, тобто всі ті доходи, які мали б наповнювати місцеві бюджети, на це не міг прореагувати уряд. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.1996 р. міністерствам доручено було ліквідувати всі цільові позабюджетні фонди, діяльність яких не передбачена законодавством.

За даними Міністерства статистики України   на   рахунках   позабюджетних фондів   на   01.07.1996   р.   знаходилося 8375,6 млрд. крб. . Саме в цей час працівникам бюджетних організацій держава заборгувала виплату заробітної плати за 3 роки, і відповідно до цього було прийнято рішення за вилучені кошти з позабюджетних фондів погасити бюджетну заборгованість із виплати зарплат та соціальних виплат, включити позабюджетні фонди до складу бюджетів і враховувати при визначенні доходної та видаткової частини адміністративно-територіальної одиниці[10,ст.112].

Таким чином, органи місцевого само врядування на деякий час втратили самостійність і додаткове джерело доходів. Але в 1997 р. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відновив статус позабюджетних фондів — за ст. 68 цього Закону (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 06.09.2005   р.   №   2813-ІУ)   відповідні кошти мали перебувати на спеціальних рахунках в установах банків і не підлягали вилученню; закріплювалося, що порядок формування та використання зазначених коштів встановлюється положенням про ці фонди і затверджується відповідною радою.

Надання органам місцевого самоврядування права на формування і використання позабюджетних фондів повернуло відчуття самостійності на місця, але при цьому була допущена одна серйозна помилка – не були враховані недоліки попереднього введення позабюджетних фондів. Тобто так і не була розроблена правова база на рівні держави, яка б однаково для   всіх   встановлювала статус цих фондів, їх реєстрацію, класифікацію, закріплювала можливі джерела наповнення для кожного виду позабюджетних фондів, не було розроблене типове положення для цих фондів , не визначений порядок звітності й дієва система державного і громадського контролю за рухом грошових ресурсів у них.

Взагалі в Україні питання державного і місцевого фінансового контролю регулюються Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26,01-1993 р. Указом Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» від 27.08.2000 р.. Типовим положенням про   Головне фінансове управління обласної, Київської міської та фінансове управління Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2002 р., Законом України «Про Рахункову палату», деякими інтими актами, але загалом законодавча база з цього питання незначна, неузгоджена і не систематизована. Для порівняння: в   Російській   Федерації багато міст, областей, країв і суб'єктів федерації мають власні правові акти, якими регулюються питання фінансового контролю. Зокрема, там діють закони Володя мирської, Амурської, Брянської, Волгоградської, Нижньогородської, Омської, Орловської, Саратовської та інших областей про Контрольно-рахункові палати. І також закони про контрольно-ревізійні палати міст Москви та Санкт-Петербурга. Цими нормативними актами чітко встановлюється контроль як за бюджетними, так і за позабюджетними фондами за обсягами, цільовим призначенням, структурою, за своєчасністю руху коштів у місцевому бюджеті та в позабюджетних фондах в уповноважених банках та інших фінансово-кредитних організаціях[18,ст. 102-103].

В Україні такого систематизованого акта ні щодо державного фінансового контролю, ні щодо контролю з боку громадськості за позабюджетними фондами органів місцевого самоврядування не розроблено і немає дотепер. Це призвело до численних порушень порядку формування, розподілу та використана грошових ресурсів цих фондів. За даними органів прокуратури найбільш поширеними правопорушеннями у цій сфері були: протиправне кредитування суб'єктів господарської та підприємницької діяльності за рахунок вищезгаданих фондів; розміщення коштів фондів на депозитних рахунках комерційних банків із метою отримання прибутку; витрачання цих коштів на бюджетні цілі відповідних рад; утримання за рахунок коштів фондів працівників виконавчих органів місцевих рад і здійснення    матеріально-технічного    забезпечення цих органів; відсутність фінансування тих програм, щодо яких ці фонди створювались;     розпоряджались     цими коштами голови місцевих рад та їх виконавчі комітети; відсутність окремого обліку коштів, що надходять до кожного з цільових позабюджетних фондів[11,ст. 56-58].

Виходячи з тієї ситуації, що склалася з численними порушеннями з боку місцевих органів щодо фінансових ресурсів позабюджетних   фондів,   прийнятий   в 2001 р. Бюджетний кодекс України в ч. 8 ст. 13 заборонив створення позабюджетних фондів органам місцевого самоврядування. Але, ввівши заборону на створення нових позабюджетних фондів, законодавець нічого не сказав про ліквідацію тих фондів, які уже створені, порядок ліквідації та переведення коштів цих фондів до складу бюджетів, цим самим створивши колізію в законодавстві. Не вирішив це питання і Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» » від 06.09.2005 р., оскільки, як і Бюджетний кодекс України, встановлюючи заборону на створення нових позабюджетних цільових (зокрема валютних) фондів, позбавив органи місцевого самоврядування права створювати позабюджетні цільові фонди і мати позабюджетні цільові (зокрема валютні) кошти, а також позбавив права сільського, селищного і міського голову розпоряджатися коштами таких фондів, одночасно   дозволив   створення цільових фондів у складі спеціального фонду місцевих бюджетів [2,ст.150], але так і не визначив статус   вже існуючих позабюджетних фондів. Оскільки ж загальний реєстр цих фондів не вівся, а в кожному окремому органі   місцевого самоврядування були свої положення, що визначали статус фондів і порядок руху коштів у них складно сказати, чи були ліквідовані всі позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування. До того ж, невідомо, що в цьому випадку робити з регіональними відділеннями державних позабюджетних фондів та комунальними підприємствами, фонди яких теж є позабюджетними фондами органів місцевого самоврядування.

Але незважаючи на ті складнощі, що виникли в Україні з функціонуванням позабюджетних фондів, практика розвинених зарубіжних країн показує, що наявність позабюджетних фондів у органів місцевого самоврядування дає їм більше самостійності і забезпечує більшу гнучкість при виконанні ними своїх функцій. Адміністративно-територіальна   одиниця стає менш дотаційною, а отже, втрачає якоюсь мірою залежність від держави. Наприклад, у багатьох країнах органам місцевого самоврядування дозволено створювати страхові фонди для забезпечення гарантованих умов повернення коштів, залучених від розміщення муніципальних позик. Комунам у Франції дозволено створювати гарантійні фонди при кредитних установах, що дають гаранти за кредитами новоствореним   підприємствам.   Позабюджетні фонди діють у Польщі, Росії, в країнах Близького Сходу,   у   провінції Альберта (Канада) — Фонд спадщини, на Алясці (СІЛА) — Фонд перспективного розвитку, в Норвегії — Нафтовий фонд, у Нідерландах — місцеві фонди розвитку для структурної перебудови та розв'язання проблем зайнятості тощо. Деякі країни мають господарські регіони, що спеціалізуються на видобутку сировини, а після того, як запаси вичерпуються, кошти цих фондів використовуються для перепрофілювання економіки після згортання такого   виробництва.   Тобто   акумульовані в них кошти слугують для створення нових   робочих   місць,   перепрофілювання та соціальної адаптації вивільнених робітників, розвитку соціальної сфери. Крім того, за допомогою цих фондів відновлюються втрачені в процесі суспільного виробництва природні ресурси, підтримуються підприємства, що розвиваються, здійснюється інноваційна діяльність, оновлюються основні фонди комунальних та сільськогосподарських підприємств, підтримується сільське господарство, будується нове житло. Взагалі кошти цих фондів використовуються на нагальні потреби, що існують в окремо взятому регіоні[16,ст.94-95].

Отже, необхідність існування позабюджетних фондів підтверджує міжнародна практика. Той факт, що розвинені країни до сьогодні не відмовляються від створення цих фондів, говорить про економічну, соціальну та політичну доцільність їх створення. Якщо розглянути відповідний політичний аспект, то доцільність полягає в тому, що органи місцевого самоврядування отримують саме той рівень самостійності, який гарантує їм держава. Щодо соціального аспекту, то саме за допомогою цих фондів органи місцевого самоврядування мають змогу вирішувати актуальні саме для цієї адміністративно-територіальної одиниці соціальні проблеми.

Якщо ж говорити про економічну доцільність існування позабюджетних фондів, то слід мати на увазі, що вони є додатковим,   самостійним,   прогнозованим джерелом доходів органів місцевого самоврядування, яких на сьогодні так не вистачає, що допоможе вирішити певним чином проблему дотаційності регіонів.

Таким чином, ми вважаємо, що, не зважаючи на дотепер невдалі спроби надання органам місцевого самоврядування «права» на створення позабюджетних фондів, існує необхідність відновлення інституту позабюджетних фондів. Але перш ніж зробити це слід позбутися тих «грабель», на які ми постійно наступаємо.
Висновки
Узагальнюючи викладений в курсовій роботі матеріал зрезюмуємо основні положення роботи. Отже, необхідність створення позабюджетних фондів в будь-якій країні є необхідністю державної політики. Але потрібно розуміти різницю між позабюджетними цільовими фондами і позабюджетними спеціальними ( недержавними ) фондами, оскільки ця курсова робота розглядає, як об’єкт дослідження саме спеціальні позабюджетні фонди.

Як показує світова практика створення таких фондів позитивно впливає на розвиток держави, але якщо у розвинутих країнах вони виконують більш економічну функцію, то в Україні – соціальну. Крім того, створення спеціальних фондів в Україні пов’язано з тим, що в держави не вистачає коштів на такі соціальні видатки, адже кожного року в бюджеті України виникає бюджетний дефіцит. Тому джерелом наповнення коштів спеціальних фондів є внески фізичних і юридичних осіб, інші джерела .

Створення спеціальних фондів в Україні вимагає нормативно-правової бази щодо цих фондів, оскільки з кожним роком кількість цих фондів зростає, але більшість з них є сумнівного характеру. Тому уряду України треба законодавчо регламентувати діяльність цих фондів.

Крім того, для ефективного функціонування спеціальних фондів необхідно:

− класифікувати ці фонди, визначити конкретні джерела    фінансування   та   їх   цільове   призначення ;

−   ввести загальний реєстр цих фондів на рівні держави;

−   систематизувати    законодавство щодо державного і громадського контролю за порядком формування, розподілу і використання коштів   позабюджетних фондів;

− окреслити коло контролюючих суб'єктів і наділити їх чіткими функціями щодо здійснення фінансового контролю за рухом коштів у позабюджетних фондах органів місцевого самоврядування, визначити його порядок» внести відповідні зміни до проекту Закону України «Про фінансовий контроль в Україні»;

−   визначити порядок подання керівництвом фонду звітності про всі стадії руху коштів у цих фондах не тільки перед органами державної влади, а й перед громадськістю через ЗМІ;

−   визначити   суб'єктів   відповідальності і за нецільове   витрачання коштів позабюджетних фондів, невиконання поставлених задач та міру юридичної відповідальності за ці дії;

З вище написаного можна зробити висновок, що в Україні спеціальні фонди не досить розвинуті і не завжди правильно функціонують. Прикладом такого фонду може бути фонд сприяння місцевому самоврядуванню, який за невдалих результатів своєї діяльності, а точніше виходячи з тої ситуації, що склалася з численними порушеннями з боку місцевих органів щодо фінансових ресурсів позабюджетних   фондів,   прийнятий   в 2001 р. Бюджетний кодекс України в ч. 8 ст. 13 заборонив створення позабюджетних фондів органам місцевого самоврядування.

На мою думку, Україні потрібно залучати зарубіжну практику щодо правильного створення і функціонування спеціальних фондів, особливо високо розвинутих країн світу, оскільки діяльність їхніх фондів забезпечує стабільність, соціальну справедливість, економічну забезпеченість.
Список використаної літератури
1. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2000.С.324.

2. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради У країни. — 2001. — № 37—38. — С.189.

3. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України – К.: ЦНЛ, 2003.С.284.

4. Досвід реалізації політики енергозбереження Республікою Корея. Суходоля О.М., Енергоінформ №26(106) 2001 р.С.32.

5. Єфіменко К. Прокурорський нагляд за додержанням законності при витрачанні і використанні місцевих цільових фондів // Право України. — 1995. — № 9—10. — С. 10.

6. Закон України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" 16/98 -ВР // Відомості Верховної Ради України - 1998. - № 23.С.154.

7. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" // Закони України: В 11 т. - Верховна Рада України. Інститут законодавства. - К., 1996. - Т. 4.С.234.

8. Закон України № 1533 - НІ від 2.03.2000 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" // Відомості Верховної Ради, 2000. - №14. С.143.

9. Закон України № 2240 - НІ від 18.01.2001 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" // Відомості ВРУ, 2001. -№11.С.154.

10. Кравченко В. /. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. — 487 с.

11. Музика О. А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством: Монографія — Мл Атіка, 2004. — С. 274.

12. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 2004.С.87.

13. Про бюджетну систему України: Закон України від 05.12.1990 р. в редакції Закону України від 29.07.1995 р. № 253/95-ВР // Закони України. — К., 1996, 1997. — Т. І. —С. 48—70; Т. 9. — С. 96.

14. Про внесення змін до кошторисів за спеціальним фондом: лист Міністерства фінансів України від 31 травня 2001 р. № 0210-5/174 // Все про бухгалтерський облік. - 2001. - № 67. - 27 липня. - С. 15.

15. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України . Про внесення змін до Закону України від 06.09.2005 р. № 2813-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2005.С. 519.

16. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280-97-ВР // Закони України. — К., 1997. — Т. 12. — С. 180—229.

17. Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування: Закон України від 15.08.1992 р. № 320/92-ВР // Закони України. — К., 1995. — Т. 3. — С. 48—70.

18. Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування: Закон України від 07.12.1990 р. Мі 533-ХІІ // Закони України. — К., 1996. — Т. І. — С. 72—111.

19. Про спрямування коштів спеціального фонду державного бюджету на бюджетні видатки і їх відшкодування:Лист Державного казначейства України від 02.08.2000 р. №07-06-/803-5690/ /Дебт-кредит-2000.-№37. С.516.

20. Розвиток нормативно-правової бази енергозбереження та створення механізмів фінансового забезпечення енергозберігаючих проектів. Суходоля О.М., Енергоінформ №1(81) січень 2001 р.С.294.

21. Сало І. Проблеми фінансів у період переходу до ринкової економіки // Економіка України. – 1994. - №10.С. 34.

22. Система нормування питомих витрат енергоресурсів: за та проти - запрошення до обговорення. Суходоля О.М., Енергоінформ №40(120) 2001 р.С.112.

23. Финансы / Под ред. С. И. Лушина и др. — М.: Изд-во Рос. экон. акад., 2000. — С. 134.

24. Фінансове право: Підручник / Є. О. Алісов, Л. К. Воронова, С. Т. Кадькаленко та ін.; Кер. авт. кол» і відп. ред. Л, К. Воронова. — Харків: Консум, 1998. — С. 197.

25. Фінансове право: Підручник / Є. О. Алісов, Л. К. Воронова, С. Т. Кадькаленко та ін.; Кер. авт. кол. і відп, ред. Л. К. Воронова. — Харків: Консум, 1998. — С. 198.

26. Шевчук В.О. Становлення та розвиток системи державного фінансового контролю в Україні //Фінанси України. – 2003. - №11.

27. Шохин С. О. Проблемы и перспективы развития финансового контроля в Российской Федерации. — М.: Финансы и статистика, 1999. — С. 311.

28. Юрій С.І. Бюджетна система України. – К.: НІОС, 2003.

29. Офіційний сайт Міністерства праці та соціальної політики України: http://www.mlsp.gov.ua

Bukvasha