Реферат Грузинско -осетинский конфликт
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Домашнє індивідуальне завдання №3
Грузинсько-осетинський конфлікт
Дане протистояння стало наслідком загострення Південноосетинського конфлікту, офіційною датою початку якого прийнято вважати 10 листопада 1989г., коли радою народних депутатів Південноосетинської автономної області Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки було прийнято рішення про створення автономної Південноосетинської республіки.
Найбільш яскраві витки цього конфлікту відбувалися і раніше: у 2004 році (коли 31 травня грузинська сторона перекинула підрозділи своїх Внутрішніх військ з важкою військовою технікою в зону Грузинсько - Осетинського конфлікту), у лютому 2006 року, а також в 2007 році, коли стався інцидент з падінням «російської» ракети в районі грузинського селища Цителубані.
Проте, загострення Грузинсько - Осетинського конфлікту в серпні 2008 року, безперечно, є самим кровопролитним за всю його історію.
В кінці липня - початку серпня 2008 року відбувалася ескалація Грузинсько - Південноосетинського конфлікту. Регулярно відбувалися перестрілки і нальоти різної міри інтенсивності. Мирні жителі Південної Осетії в масовому порядку стали покидати зону конфлікту.
Вдень 7 серпня 2008 року секретар Ради безпеки Південної Осетії Анатолій Баранкевіч заявив: «По всьому кордону з Південною Осетією спостерігається активність військ Грузії. Все це говорить про те, що Грузія починає широкомасштабну агресію проти нашої республіки».
Компоненти інформаційно-аналітичної діяльності:
Мета – мета полягає у визначенні принципових положень Грузинсько - Південноосетинського конфлікту, та припущення подальшого розвитку.
Сутність – полягає в тому, що деякі державі бажають домінувати над іншими.
Причина. Існує декілька причин по, яким розгорілася війна на території Південної Осетії. Розглянемо основні з них:
Версія Грузії:
8 серпня командувач грузинськими миротворцями Мамука Курашвілі назвав дії Грузії в Південній Осетії «операцією по наведенню в Цхинвальськом регіоні конституційного порядку». Державний міністр Грузії по реінтеграції Темур Якобашвілі пояснив, що «метою керівництва Грузії є не узяття міст. У Тбілісі хочуть лише поставити крапку на кримінальному режимі, щоб ніхто не загрожував нашим містам, громадянам і інфраструктурі». Грузинська сторона заявила, що дії грузинській армії в Південній Осетії були відповіддю на порушення режиму припинення вогню.
22 серпня державний міністр Грузії по питаннях реінтеграції Темур Якобашвілі заявив в інтерв'ю українському агентству «УНІАН»: «рішення атакувати Цхинвалі було прийнято лише тоді, коли колона російської військової техніки почала входити до Південної Осетії. Розповіді про те, що ми з установок „Град“ нанесли удар по Цхинвалі - брехня! Цхинвалі бомбили росіяни після того, як ми узяли його на чотири з половиною години. Ми бомбили навколишні висоти, використовуючи, у тому числі авіацію і „Град“. Підкреслюю, не населені пункти».
5 вересня заступник міністра закордонних справ Грузії Грігол Вашадзе в інтерв'ю дипломатичному кореспондентові «Інтерфаксу» заявив, що «з 1 по 7 серпня важка артилерія так званих Південноосетинських сил під керівництвом російських військових зрівняла із землею всі грузинські села, прилеглі до зони конфлікту».
По офіційних заявах грузинської сторони, російські миротворчі сили, що залишилися на території Грузії після підписання плану Медведева-Саркозі, «реально представляли окупаційні війська, головною метою яких було не врегулювання конфлікту, а привласнення грузинських територій».
Версія Південної Осетії:
У Південноосетинській інтерпретації, війна викликана етнічним конфліктом між осетинами, які захищали відвічно-осетинські землі, і грузинами, які ущемлювали права осетин і винні в геноциді; осетини при помірній підтримці російських військ назавжди вигнали грузин і добилися незалежності. 8 серпня президент Південної Осетії Едуард Кокойти повідомив про багаточисельні жертви серед мирних жителів Південної Осетії і звинуватив президента Грузії Михайла Саакашвілі в геноциді осетинського народу. У своєму інтерв'ю Кокойти так само визнав випадки мародерства в грузинських селах.
Наслідок.
Економічний наслідок. Війна в Південній Осетії має хоч і не дуже великі, але відчутні економічні наслідки. Розв'язавши війну, Грузія сама викопала собі економічну яму. Міжнародні рейтингові агентства відчутно знизили довгострокові рейтинги цієї країни. Так, наприклад агентство Fitch понизило довгостроковий рейтинг Грузії в національній і іноземній валюті з «ВВ-» до «В+ (негативний)».
Геополітичний наслідок. Політичний резонанс теж не змусив себе довго чекати. Росія украй розчарувалася результатами партнерства із західними країнами, які практично одностайно встали на сторону агресора, що вбивав сотні російських громадян.
Тенденції.
1) Припиняються використання сили.
2) Остаточно припиняються всі військові дії.
3) Озброєні сили Грузії повертаються в місця їх постійної дислокації.
4) Озброєні сили РФ виводяться на лінію, передуючу початку бойових дій.
5) Початок міжнародного обговорення про питання майбутнього статусу Південної Осетії і Абхазії і доріг забезпечення їх міцної безпеки.
6)Розгортання конфлікту та збільшення кількості жертв.
Основний результат.
Основним результатом виступає аналітична інформація.
Основні завдання інформаційно-аналітичної діяльності.
- Визначити суть конфлікту
- Визначити чим цей конфлікт породжуються
- Визначити відношення до цього конфлікту
- Визначити чого можна чекати від цього конфлікту в майбутньому
- Визначити до яких наслідків приводить існування такого конфлікту
- Визначити чи можна змінити цей конфлікт
- Визначити у яку сторону, яким способом, ціною яких витрат.
Розрізняють функції інформаційно-аналітичної діяльності:
- пізнавальна
- перетворююча
Пізнавальна функція - глибинне і конкретне пізнанні конфлікту. Функція полягає у вивченні, дослідженні, аналізі конфлікту, виступає у вигляді одного або цілої групи взаємозв'язаних чинників. Ця функція направлена на “виробництво” нових знань про конфлікт. Зрештою пізнавальна функція є також основою для здійснення інших функцій.
Перетворююча функція. Суть Перетворююча функції полягає в тому, що виводи, рекомендації, пропозиції, оцінка стану конфлікту служить підставою для вироблення і ухвалення певних рішень.
Аналіз здійснювався на емпіричному та теоретичному рівнях.
На емпіричному рівні здійснювалось спостереження за конфліктом, фіксувалися факти, встановлювалися співвідношення, зв'язки, закономірності. На теоретичному — створювалась система знань, теорій, у яких розкривались загальні та необхідні зв'язки, формулювалися закони в їх системній єдності та цілісності.
На емпіричному рівні пізнання конфлікт відображається з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, які доступні переважно живому спогляданню. Формою вираження знання емпіричного рівня є сукупність суджень. На їх базі формулюються закони, що відображають взаємозв'язки, взаємодії явищ навколишньої дійсності та безпосередньої діяльності. Практичне застосування знання, одержаного на емпіричному рівні, обмежене. Що ж до розвитку знання загалом, то воно є початковим, вихідним для побудови теоретичного знання. На емпіричному рівні основний зміст знання одержується, як правило, з безпосереднього досвіду. Важливими тут є насамперед форма знання та поняття, що становлять мову науки і виражають результати емпіричного рівня пізнання . На цьому рівні дуже важко, а іноді й неможливо визначити ступінь загальності та застосовуваності одержаного знання. Тому практичне застосування цього знання часто призводить до помилок.
На теоретичному рівні пізнання конфлікт відображався з боку його внутрішніх зв'язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання. Тоді абстрактне, теоретичне мислення виступає не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.
На теоретичному рівні кожне поняття асоціюється з певною сукупністю уявлень та наочних образів. Передбачається, що наявна в чуттєвому досвіді інформація осмислена й засвоєна новими понятійними засобами більш високого рівня абстрагування. Елементарні частинки, наприклад, не можуть бути предметом безпосереднього чуттєвого споглядання, але показання приладів, що їх реєструють, фіксуються органами чуття. Інша річ, що ці показники мало лише сприймати, їх треба розуміти. Йдеться про більш високий рівень теоретичного переосмислення чуттєвих даних у концептуальній картині дійсності. Теоретичний рівень пізнання здійснюється на широкому, різноманітному та складному фундаменті, ґрунтується на перегляді та переосмисленні розвитку попередніх теорій.
Отже, емпіричний і теоретичний рівні пізнання відрізняються, по-перше, гносеологічною спрямованістю досліджень. На емпіричному рівні пізнання орієнтується на вивчення явищ та поверхових, "видимих", чуттєво-фіксованих зв'язків між ними, без заглиблення в сутнісні зв'язки та відношення. На теоретичному ж рівні основними гносеологічними завданнями є розкриття сутнісних причин та зв'язків між явищами. По-друге — пізнавальними функціями. Основною пізнавальною функцією емпіричного рівня є описова характеристика явищ, теоретичного — їх пояснення. По-третє — характером і типом одержуваних результатів. Результатами емпіричного рівня є факти, певні знання, сукупність узагальнень, взаємозв'язки між окремими явищами. На теоретичному рівні знання фіксуються у формі сутнісних характеристик, законів, теорій, теоретичних систем та системних законів. По-четверте — методами одержання знань. Основними методами емпіричного рівня є спостереження, опис, вимірювання, експеримент, індуктивне узагальнення; теоретичного ж рівня — аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи, ідеалізація, єдність логічного й історичного, сходження від абстрактного до конкретного тощо. По-п'яте — співвідношенням чуттєво-сенситивного та раціонального компонентів у пізнанні. На теоретичному рівні домінує раціональний компонент, на емпіричному — чуттєво-сенситивний. Чуттєві та раціональні компоненти пізнання як вираження пізнавальних здібностей та можливостей суб'єкта завжди функціонують у єдності , хоча й співвідношення їх на емпіричному й теоретичному рівнях різне. Незважаючи на зазначені відмінності, емпіричний і теоретичний рівні пізнання органічно взаємопов'язані й взаємозумовлюють один одного в цілісній структурі пізнання .
Рівні інформаційно-аналітичної діяльності, за якими здійснювався аналіз:
- інформаційний
- аналітичний
Інформаційний рівень. На цьому рівні відбувається збір і аналіз величезної кількості інформації про причини виникнення конфлікту, її учасників і інші чинники.
Аналітичний рівень. На аналітичному рівні відбувалося узагальнення отриманої інформації.
Аналіз конфлікту відбувався за наступними формами інформаційно-аналітичної діяльності:
- моніторинг, що включав інформаційні зведення й огляди
- аналіз зовнішньополітичної діяльності (ефективності прийняття рішень);
- дослідження актуальних проблем (інформаційні розробки, оперативні дослідження, аналітичні дослідження
Джерела та канали отримання інформації, що використовувались:
Документальні джерела інформації;
Фактографічні джерела інформації.
Поняття документ використовують для визначення об'єктів, що мають на будь-якому матеріальному носії (папері, кіноплівці, магнітній стрічці тощо) інформацію за допомогою певної знакової системи, призначену для передачі в просторі і часі.
Фактографічні джерела інформації містять інформацію у вигляді конкретних фактів, подій або їхньої сукупності, необов’язково зафіксовані на матеріальному носії. Факт - деяка достовірна, одинична подія або явище, конкретний об'єкт, поданий докладним описом своїх характерних рис і властивостей.
Реалізовуючи інформаційні потреби користувача я в основному користувався документальними джерелами.
Вимоги до джерел інформації
Для того, щоб джерела міжнародної інформації ефективно виконували головне завдання - передавати факти міжнародної обстановки, до них пред'являються такі вимоги'.
- оперативність (подача інформації в найбільше короткі строки)
- об'ємні (книги, часописи);
- площинні (аркуші, фотографії, карти, схеми);
- стрічкові (магнітні стрічки, фото- і кіноплівки).
Розміри визначають фізичний обсяг документа, що вимірюють габаритними розмірами, площею, об'ємом тощо.
Фізичний обсяг книг і часописів оцінюють кількістю друкованих аркушів (один друкований аркуш дорівнює 40 тис. знаків).
Регламент пошуку
Регламент пошуку розробляють відповідно до інформаційних вимог і запитів користувачів інформації.
База для пошуку документальних джерел інформації включає:
- інформаційну модель (ієрархічна структура) і рубрикатор з проблеми (теми) із виділенням конкретних завдань (питань), що підлягають аналізу;
- перелік галузей знань, науки, у яких може бути потрібна інформація;
- перелік країн, фірм і організацій, де може бути інформація;
- перелік необхідних видів документальних джерел.
Методи пошуку інформації
При виборі методу пошуку слід бути особливо обережним. Це зумовлено насамперед тим, що ЗМІ обох країн роблять все від них залежне, щоб висвітити події в саме тому ракурсі, що потрібно. Існують такі методи пошуку:
- іменний метод пошуку;
- посилковий метод пошуку;
- безпосередній перегляд документів.
Іменний метод пошуку передбачає використання іменних показників до реферативних часописів, книг, винаходів, патентовласників, довідників фірм і т.д.
Способи перевірки надійності і достовірності інформації
Саме цьому треба приділити особливу увагу через можливість існування провокаційної інформації з боку різних політичних сил.
Щоб оцінити реальну міру надійності і достовірності інформації існує ряд способів:
- для найпростішої перевірки необхідно вивчити наміри і мотиви створювача документа, проаналізувати умови, у яких він створювався;
- вивчаючи надійність, можна порівняти зміст документів, що виходять з одного джерела, при цьому вивчаючи зміни, що відбулися протягом певного часу в різних ситуаціях, можна відокремити постійні категорії від перемінних;
- в оцінці достовірності документів може допомогти аналіз виявлених помилок, що можна класифікувати на випадкові і систематичні, а останні – на свідомі і несвідомі.
Список використаних джерел
1. Гондюл В.П., Андрєєва О. М. Вступ до спеціальності "Міжнародна інформація": Електронний підручник. /За ред. Л.В. Губерського. – К.: ІМВ, 2006. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.iir.kiev.ua
2. Гондюл В.П. Вступ до спеціальності "Міжнародна інформація": Конспект лекцій (електронна версія презентації). – К.: ІМВ, 2006. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.iir.kiev.ua
3. Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./ Редкол.: Л.В. Губерський (голова) та ін. – К.: Знання України, 2004. – Т.1. – 760 с., Т.2. – 812 с.
4. Плэтт В. Стратегическая разведка. Основные принципы: Учебное пособие. – М.: Издательский Дом “ФОРУМ”, 1997. – 376 с.
5. Хант Ч., Зартаньян В. Разведка на службе вашего предприятия. – К.: Укрзакордонвизасервис, 1992. – 160 с.
6. Давыдов И.Ю. Тайна фирмы. – К.: Фирма КОЛИР-2, 1993. – 176 с.
7. Духов В.Е. Экономическая разведка и безопасность фирмы. – К.: ИМСО МО Украины, НВФ “Студцентр”, 1997. – 176 с.
8. Джарол Б. Мангейм, Ричард К. Рич. Политология. Методы исследования. Пер. с англ. – М.: Издательство “Весь мир”, 1997. – 544 с.
9. Бжезинский З. Великая шахматная доска. – М.: Международные отношения, 1998. – 256 с.
10. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. – К.: НІСД, 1999. – 384 с.
11. Чехонин Б.И. Журналистика и разведка. – М.: Алгоритм, 2002. – 352 с.
12. Информация, дипломатия, психология. – М.: Известия, 2002. – 616 с.
13. Кашлев Ю., Галумов Э. Информация и PR в международных отношениях. – М.: Известия, 2003. – 432 с.
14. Уэбстер Ф. Теории информационного общества. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 400 с.
