Вступ

Світовий досвід свідчить, що країни з ринковою економікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефективного використання інвестицій, джерелом яких є заощадження. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, заощадження та інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів і послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

В економічному житті суспільства явища заощаджень та інвестицій відіграють дуже важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку. Рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особ­ливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів. Заощадження відіграють важливу роль в інвестиційній політиці держави. Тому заощадження та інвестиції є складними та змістовними поняття, що інтегрують в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Для більш наочного дослідження заощаджень та інвестицій необхідною умовою виступає розгляд їх різних форм, виявів та тісний взаємозв’язок зі споживанням.

Мета даної роботи – дослідження форм та видів інвестицій і заощаджень в умовах ринкової економіки, їх прояви в економічній системі України, аналіз їх обсягів, структурних зрушень та визначення тенденцій, що складаються в процесах інвестицій та заощаджень в Україні за останні роки, визначення основних сфер, методів та напрямів стимулювання державою процесу відтворення інвестиційного та заощаджувального потенціалу української економіки, виявлення динаміки доходів і витрат домогосподарств, а також прогноз тенденцій зміни заощаджень як складової частини національних інвестиційних ресурсів.

Об’єктом виступають заощадження та інвестиції в умовах ринкової економіки та в умовах розвитку економіки України, заощадження населення як різниця між доходами і витратами домогосподарств, інвестиційні ресурси як основна складова економічного розвитку держави.

Предметом дослідження роботи є теоретичні основи заощаджень та інвестицій, тобто їх склад і структура: функції заощадження, інвестиційний попит, валові та чисті інвестиції, гранична та середня схильність до заощадження, валові приватні та чисті приватні заощадження, неорганізовані заощадження, класифікаційні ознаки інвестицій, класичний та кейнсіанський механізми урівноваження заощаджень з інвестиціями, роль інститутів спільного інвестування, значення заощаджень та інвестицій в економічній системі України.

Завдання полягає в тому, щоб дослідити тенденцію економічних зрушень в сфері заощаджень та інвестицій, їх визначну роль в економічній діяльності суспільства та стратегію їх подальшого зростання і розвитку, визначити особливості перебігу процесів трансформації доходів населення в інвестиційний ресурс країни вцілому та її регіонів, виявити обмеження та ризики у цій сфері.

Дану проблематику широко досліджували ряд іноземних та вітчизняних науковців, серед яких можна виділити Дж. Кейнса, В.Геєць, Б.Кваснюк, І.Крючкова, М.Меламед, А.Мороз, С.Панчишин, І.Радіонова, М.Савлук та інші.

Методологічною основою для написання даної курсової роботи стала сукупність прийомів і методів наукового пізнання. Головним із них є загальнонауковий, діалектичний метод, який сформував підґрунтя комплексного використання інших методів.

У процесі дослідження використовувалися:

─ формально-логічний та системно-структурний методи для з’ясування поняття і змісту заощаджень та інвестицій в умовах ринкової економіки;

─ порівняльний метод, за допомогою якого виявлено і проаналізовано проблемні аспекти співвідношення елементів заощаджень та інвестицій, їх структури та видів;

─ загально-логічні методи – аналізу, синтезу, дедукції, індукції, моделювання – дозволили уточнити соціально-економічну природу заощаджень та інвестицій, обґрунтувати їх види.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатку.


Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАОЩАДЖЕНЬ ТА ІНВЕСТИЦІЙ, ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Економічна сутність заощаджень та інвестицій, їх класифікація та інструментарій

Ринковій економіці притаманними є форма власності, свобода підприємництва і свобода  вибору, мотивація з урахуванням особистих інтересів, конкуренція та ціноутворення. В економічному житті суспільства явища заощаджень та інвестицій відіграють дуже важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку. У західній літературі висловлюється думка про те, що рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особ­ливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів. Основними господарюючими суб’єктами в умовах ринкової економіки є підприємства (фірми) та домогосподарства. Сектор фірм може збільшити свої чисті інвестиції тільки за рахунок заощадження домашніх господарств. Тому заощадження відіграють важливу роль в інвестиційній політиці держави. Заощадження та інвестиції – це складні та змістовні поняття, що інтегрують в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Оскільки інвестиції є одним з основних компонентів ВВП, то коливання інвестицій відображають закономірності циклічності розвитку економіки. Інвестиції визначають економічний ріст у довгостроковій перспективі. Заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Заощадження – це кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання[8].

Для більш наочного дослідження заощаджень та інвестицій необхідно розглянути їх різні форми, вияви та тісний взаємозв’язок зі споживанням.

Інвестиції поділяють на:

─ інвестиції в основний капітал підприємств;

─ інвестиції в житлове будівництво;

─ інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій та їх подвійність у Дж. Кейнса: з однієї сторони він бачить у них величину акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншої сторони інвестиції виступають у формі вкладень, які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як „поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду”. Це „ ... та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання”[7].

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків у банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Інвестиції в основний капітал і в житлове будівництво називають капіталовкладеннями. Як відомо, розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції – це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися. Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість зношених капітальних благ. Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Інвестиції в товарно-матеріальні запаси – це нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Єдиним джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення майбутнього споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю.

Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Вона відображає зв’язок між використовуваним доходом і заощадженнями. Частина функції заощадження, яка лежить нижче від нульової горизонтальної лінії, вказує на від’ємні заощадження. Додатні заощадження відбиває та частина функції, яка лежить вище від нульової лінії. Точка нульового заощадження міститься на нульовій горизонтальній лінії (рис. 1.1)



У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у заощадженнях, тобто граничній схильності до заощадження, яка є дзеркальним відображенням граничної схильності до споживання[9].

Гранична схильність до заощадження (
MPS
) – це величина додаткового заощадження, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження. Можна також сказати, що MPS – це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни у доході, яка викликала цю зміну в заощадженні:

                      

В аналізі заощадження важливу роль відіграє такий показник, як середня схильність до заощадження. Частку, або відсоток заощадження у використовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження (APS
).

Особливість інвестиційного процесу полягає в тому, що інвестиції являють собою потік ресурсів у поточному періоді з метою збільшення запасу капіталу в майбутньому. Тобто, при формуванні інвестиційних планів суб’єкти мають справу з деякою глибиною тимчасового горизонту планування, тому що між моментами інвестування та одержання вигод існує деякий інтервал. Звідси, інвестиції – це довгострокове вкладення економічних ресурсів із метою створення й одержання чистих вигод у майбутньому.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного і приросту реального капіталу.



Рис.1.2 Графік інвестиційного попиту

Аналізуючи структуру інвестування в ній вирізняють структуру виробничу, технологічну, відтворювальну та територіальну.

Виробнича (галузева) структура інвестицій показує їхній відсоток, який скеровує у різні галузі національної економіки; вона характеризує її майбутню структуру. Технологічна структура інвестицій відбиває співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи та на придбання устаткування, машин, інструментів. Що більша частка активної частини інвестицій, то вища ефективність інвестування. Відтворювальна структура інвестицій є відношенням між вкладеними у нове будівництво та технічним переозброєнням і реконструкцією наявних підприємств. Інвестиції в технічне переозброєння і розширення наявних підприємств є ефективніші, ніж у нове будівництво. Територіальна структура інвестицій відображає співвідношення між обсягами інвестування в різні регіони країни.

Оскільки заощадження тісно пов’язані із споживаннями, то в умовах стабільного економічного розвитку гранична схильність до споживання (MPC) має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження (MPS) – до зростання. В умовах інфляції спостерігається інший процес, а саме: MPC має тенденцію до збільшення, а MPS – до зменшення. При нестабільному економічному стані, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Окремим видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, автомобілі, дачі тощо.

На заощадження, споживання та інвестиції можуть впливати недохідні фактори, а саме:

─ багатство, під яким розуміють як нерухоме майно, так і фінансові засоби, що їх має населення;

─ податки, які сплачуються частково;

─ рівень цін;

─ відрахування на соціальне страхування. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом життя;

─ очікування – якщо вони несприятливі, то господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному періоді збільшує споживання, зменшує заощадження та призводить до зростання інвестицій.

─ споживча заборгованість. Коли вона зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, зростуть інвестиційні вкладення, і навпаки;

─ відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням, заощадженням та інвестиціями. Збільшення ставки відсотка збільшує витрати, тобто зростає споживання і скорочуються заощадження, тому обсяг інвестицій також скорочується.

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень та інвестицій, оскільки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни.

Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями. Відношення особистих заощаджень домогосподарств до ВВП називають рівнем особистих заощаджень.

Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємства. До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток та амортизація. Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження. Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.

Також заощадником є держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від’ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вирахувавши із них амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Зрозуміло, що від’ємні державні заощадження зменшують національні заощадження. Відношення валових національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових національних заощаджень. Відношення валових національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових національних заощаджень.

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи─матеріальні та нематеріальні інновації). Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2. За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” пряма інвестиція – це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. До прямих інвестицій також можна віднести безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій. До прямих відносять такі інвестиції, що формують більше 10-25 % капіталу фірми та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові, довгострокові. Короткострокові інвестиції – це інвестиції, на період до одного року. Довгострокові інвестиції – це інвестиції на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.

4. За формами власності інвесторів – приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні – державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні – фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні – суб’єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, та зовнішні – поза її межами.

Отже, інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Заощадження – це та частина доходу, яка в поточному періоді не споживається[46].

 Джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В ринковій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю[35].

Для характеристики інвестицій та заощаджень використовують різні напрями їх аналізу, зокрема визначають рівень і структуру інвестування та заощадження, віддачу на інвестиції та заощадження.

     1.2 Структура заощаджень та їх трансформація в інвестиції

Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції. Це обумовлює необхідність більш докладно розглянути їх сутність та взаємозв’язок.

Джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В будь-якій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання.

Зважаючи на рівняння S = s · Y розглянемо зв’язок між доходом та інвестиціями. По-перше, оскільки заощадження як джерело інвестицій є функцією від доходу, то зростання доходу збільшує фінансово-інвестиційні ресурси, а його зменшення скорочує ці ресурси. Це означає, що інвестиції опосередковано залежать від доходу. По-друге, динаміка доходу є індикатором ділової активності в країні. Зростання доходу свідчить про зростання сукупного попиту, для задоволення якого потрібно нарощувати основний капітал і збільшувати чисті інвестиції.

Аксіомою є те, що заощадження слугують єдиним джерелом фінансування інвестицій. Тому слід визнати аксіоматичним і те, що між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага, тобто S=I. Але для правильного розуміння цього положення потрібно враховувати, що заощадження є не чинником інвестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням. За таких умов жорсткої залежності між заощадженнями та інвестиціями у кожному окремому поточному періоді бути не може. Вона проявляється лише за тривалий період. Іншими словами, рівновага між заощадженнями та інвестиціями є не абсолютним законом, а законом-тенденцією.

Якщо рівновага між заощадженнями та інвестиціями об’єктивно обумовлена, то виникає питання щодо механізму її забезпечення. В макроекономічній науці єдиної відповіді на нього не існує. Найбільш рельєфно на цю тему конкурують між собою класична та кейнсіанська теорії.

Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансовому ринку завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження). Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями унаочнює рис.1.3.

        

         Рис.1.3 Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

За класичною теорією заощадження та інвестиції є високо еластичними до процентної ставки. При цьому заощадження знаходяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Тому на рис.1.3 крива заощаджень дає додатний нахил. Що стосується інвестицій, то вони знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки. У зв’язку з цим їх крива дає від’ємний нахил.

Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями знаходить своє відображення на рис.1.4. У цьому варіанті інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж у класичному. Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до процентної ставки. У зв’язку з цим на рис.1.4 крива заощаджень набуває вигляду вертикальної лінії.



Рис.1.4 Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

Кейнс не вважав, що зміна процентної ставки здатна суттєво впливати на бажання людей змінювати обсяг заощаджень. На його думку, вирішальний вплив на заощадження справляє дохід у тій частині, в якій він в процесі розподілу формує наявний дохід. Проте не лише Кейнс, а й сучасні макроекономісти піддають сумніву позицію класиків щодо існування високої еластичності процентної ставки до заощаджень або заощаджень до процентної ставки.

Якщо заощадження нееластичні до процентної ставки, то, очевидно, існує інший спосіб досягнення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з кейнсіанською теорією, цей спосіб спирається на пряму залежність заощаджень від доходу, а доходу від інвестицій.

Ще одна відмінність кейнсіанської теорії полягає в тому, що згідно з цією теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями може забезпечуватися в економіці, яка знаходиться в умовах неповної зайнятості. І дійсно, у кейнсіанців лише за рахунок скорочення фактичного ВВП порівняно з ВВП повної зайнятості обсяг заощаджень може зменшуватися до обсягу інвестицій.

Досі заощадження ринкової економіки розглядалися як єдине ціле. Насправді ж приватні заощадження – це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом – це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання:

Заощадження                   Особистий                Споживання

домогосподарств    =      наявний дохід    -        домогосподарств

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств. Прибуток відображує перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток – це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств:

       Чисті                         Чистий

    заощадження        =       прибуток     -    Дивіденди

     підприємств 

Валовий прибуток – це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою:

     Валові                    Чистий

заощадження    =    прибуток      -    Дивіденди    +   Амортизація

підприємств

або

         Валові                          Чисті

     заощадження       =    заощадження      +    Амортизація

      підприємств

Отже, заощаджують як домогосподарства, так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з одного боку, заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого – заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств.

Отже, можна зробити кілька загальних висновків щодо взаємозв’язку заощаджень з інвестиціями:

1.               Заощадження домогосподарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у ринковій економіці;

2.               Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі „фірми”;

3.               Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб, мають бути позичені сектором „фірми” для інвестування.

На підставі наведених трьох висновків можна формалізувати зв’язок між інвестиціями та заощадженнями в такому вигляді: I_p = З – Д_п , де I_p – інвестиційні ресурси, що надходять у розпорядження фірм; З – загальна маса заощаджень, що надійшла на грошовий ринок; Д_п – сума приросту державних позик, розміщених на грошовому ринку.

Дотримання цієї рівності є необхідною передумовою збереження рівноваги на грошовому ринку, а, отже, передумовою збалансованості грошового обороту, нормального функціонування банків та інших фінансових посередників, оскільки формування кредитних ресурсів буде відповідати попиту на кредит.

На різних фазах розвитку об’єктивна потреба економіки у нагромадженнях, тобто в інвестуванні в основні фонди, суттєво змінюється. Грошові заощадження мають свої закономірності, вони є більш стабільними і не обов’язково відповідають тому, що є необхідним для виробництва.

Балансування потреби у заощадженнях з їх фактичним обсягом через ставку є лише одним з міфів розлогої міфології, породженої абсолютизацією концепції попиту-пропозиції та її поширенням на всі сфери економіки, і все це при тому, що ця концепція є хибною навіть стосовно своїх основних сфер прикладання. Статистичних підтверджень залежності заощаджень від відсоткової ставки не існує. Проте у традиційному аналізі заощадження завжди дорівнюють інвестиціям і використовуються повністю, що не відповідає дійсності.

У проблемі „заощадження – інвестиції” важливе значення має не тільки нагромадження достатнього обсягу збережень у сімейному секторі, а й повна трансформація цих збережень в інвестиції. Грошовий ринок покликаний створити ефективний механізм такої трансформації.

Висновки

В економічному житті суспільства явища заощаджень та інвестицій відіграють дуже важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку. У західній літературі висловлюється думка про те, що рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особ­ливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів.

Інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Заощадження – це кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання. Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків у банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. Особливість інвестиційного процесу полягає в тому, що інвестиції являють собою потік ресурсів у поточному періоді з метою збільшення запасу капіталу в майбутньому.

Заощадження є джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В будь-якій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання.

На різних фазах розвитку об’єктивна потреба економіки у нагромадженнях, тобто в інвестуванні в основні фонди, суттєво змінюється. Грошові заощадження мають свої закономірності, вони є більш стабільними і не обов’язково відповідають тому, що є необхідним для виробництва.

В Україні інвестиційна діяльність та заощадження охоплюють усі сфери народного господарства – матеріального виробництва і соціальну. Розгляд економічної ролі держави у вирішенні цієї проблеми має принципове значення. Раніше інвестиції та заощадження були спрямовані на відтворення основних фондів шляхом капітальних вкладень у народне господарство. У ринкових умовах інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Заощадження становлять кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання.

 Інвестиції та заощадження справляють вирішальний вплив на формування темпів економічного зростання і добробуту населення країни, що, у свою чергу, безпосередньо пов’язане із забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням.

Грошові заощадження населення, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах є неорганізованими. Частина неорганізованих заощаджень населення може набувати натуральної форми через вкладання їх у товари тривалого користування. Найбільш розповсюдженою формою заощаджень є використання частини доходу для створення накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в банках або для придбання цінних паперів.

На тлі світового досвіду механізм трансформації заощаджень населення в потужний інвестиційний ресурс України знаходиться на початковому етапі формування як внаслідок невисокого рівня одержуваних населенням доходів, так і внаслідок недостатнього розвитку відповідних фінансових структур, їх нерівномірної локалізації в регіонах.

Отже, у ході розгляду проблем розширеного відтворення в економічній літературі акцентується увага на процесах інвестування та заощадження як головних чинниках забезпечення економічного та соціального ефектів. При цьому інвестиційний та заощаджувальний процеси розглядаються як складові частини процесу нагромадження. У макроекономічному аналізі проблем розширеного відтворення процес формування фондів нагромадження і споживання неможливо відривати від процесу формування заощаджень та інвестицій, пошуку коштів для їх діяльності, спрямованої на розширене відтворення та ліквідацію диспропорцій у розвитку національної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://inozmi.glavred.info/articles/47.html.

2.     [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua. glavred.info/archive/2008/02/06/174742-6.html.

3.     [Електронний ресурс]. – Режим доступу:      http://www.bank.gov.ua/Publication/Of_vydan/Annual%Reports/A_report_2007.pdf.

4.      [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www/horizoncapital.com.ua/ukr/files/press_2008/AIR_Ukraine_20

     (Ukr.).pdf.

5.     [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www/ukrstat.gov.ua.

6.     [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua./.

7.     J. M. Keynes. General Theory of Employment, Interest and Money.

     Collected Writings of John Maynard Keynes, vol. VII, London: Macmillan,

     1973

8.     Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка:

     Підручник / За редакцією В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., випр. – К.:

     Знання, 2006. – 623 с.

9.     Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. -  К.: Центр навчальної

     літератури, 2005. – С.98-109

10. Банківська справа. – 2007. - № 2

11. Банківська справа. – 2007. - № 6

12. Батенко Л. Реструктуризация как путь к финансовому оздоровлению и  

     прибыльности предприятия // Бізнес. Бухгалтерия. – 2006. - № 3. –

     С.116-119

13. Бесєдін В.Ф., Музиченко А.С., Рибчак Б.І., Курмаєв П.Ю. Інвестиційна

     політика в Україні. Регіональні аспекти. Монографія. – Черкаси: „Ваш

     дім”, 2005. – 292 с.

14. Ватаманюк О.З. Фінанси України, 2007. - № 4. – С.58-68

15. Гайдуцький А.П. Оцінка інвестиційної привабливості економіки //

       Економіка і прогнозування. – 2005. - № 4. – С.19-129

16. Голубій І.Є. Оцінка впливу прямих іноземних інвестицій на    стимулювання експорту / І.Є.Голубій // Проблемы развития     внешнеэкономических связей и привлечения иностранных    инвестиций: региональный аспект. – 2007. – Ч.1. – С.146-153

17. Гриньова В.М. Функціонально-вартісний аналіз інноваційної

     діяльності: Монографія. – Х.: ВД „ІНЖЕКТ”, 2004. – 124 с.

18. Данилов А.Д., Вдовиченко А.Н. Финансовие ресурсы инвестиционных процессов в условиях деформации сберегательного поведения населения // Бизнес-информ. – 2007. - № 12. – С. 57-60

19. Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2008. - №2. – С. 196-199

20. Економіка та держава. – 2008. - № 3. – С. 32-34

21. Економіка та держава. – 2008. - № 11. – С.48-51

22. Єкімов С.В., Бєлая Е.А. Інвестиції в умовах невизначеності: Монографія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – 192 с.

23. Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. - № 2299-ІІІ від 15.03.2001 р.

24. Зовнішня торгівля: право та економіка. - № 2(37), 2008

25. Іващенко Л.А. Удосконалення механізму іноземного інвестування в Україні / Л.А.Іващенко // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. - № 3. – С.18-20

26. К.С.Солонінко Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: ЦУЛ, 2002. – С.71-88

27. Каламбет С.В. Податкові аспекти регулювання інвестиційної діяльності підприємств у регіоні: монографія. / С.В.Каламбет, А.В.Антонов. – Дніпропетровськ: Пороги, 2004. – 168 с.

28. Кожем’якіна С.М. Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - № 11. – С.66-70

29. Кредитна система України і банківські технології: Навчальний посібник: У 3 кн. / В.Стельмах, А.Шаповалов, В.Кротюк та ін. – Львів, 2002. – С.560

30. Круш П.В., Тульчинська С.О. Макроекономіка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – С.118-132

31. Малиш Н.А. Макроекономіка: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. – К.: МАУП, 2004. – С.62-67

32. Малютін О.К. Фінанси України. – 2008. - № 11. – С.64-74

33. Мельникова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка: Навчальний посібник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене. – К.: ВД „Професіонал”, 2005. – С.110-125

34. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: навч. посіб. / А.С.Музиченко. – К.: Кондор, 2005. – 406 с.

35. Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник. – Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003. – С.158-189

36. Олександренко І.В. Держава та регіони: Серія: Економіка та підприємництво. – 2008. - № 5. – С.117-123

37. Офіційний сайт комісії з цінних паперів та фондового ринку. www.ssmsc.gov.ua

38. Панчишин Степан Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С.98-139

39. Платіжний баланс України 1995-2008 рр. – http://www.bank.gov.ua

40. Правик Ю.М. Стратегічні напрями залучення і використання іноземних інвестицій / Ю.М.Правик // Інвестиції: практика та досвід. – 2006. - № 18. – С.26-30

41. Про затвердження Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування. Рішення ДКЦПФР від 11.01.2002 р.. - № 12

42. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991 року

43. Регіональна економіка. – 2009. - № 1. – С.264

44. Румянцева С. Цінні папери України, 2008. - № 34. – С.31

45. Рябошлик В. Економіст, 2008. - № 3. – С.22

46. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – С.202-211

47. Семіноженко В.П. Україна – шлях до постіндустріальної цивілізації. – Харків: Константа, 2005. – 360 с.

48. Смесова В.Л. Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво, 2008. - № 5. – С.182-187

49. Солдатенков В.В., Федоренко С.В. Аналіз інвестиційного клімату України // Економіка та держава. – 2005. - № 5. – С.17-20

50. Стат. збірник „Діяльність підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності”, 2006, ч.1, С.124-126

51. Статистична звітність ф. № 2 – ін за 2007 рік

52. Статистичний щорічник України за 2007 рік. – К.: Консультант, 2008. – С.202

53. Трансформаційні процеси та економічне зростання в Україні / За ред. Гейця В.М. – Харків: ФОРТ, 2003. – 437 с.

54. Україна: Фінансовий сектор. Нові стратегічні завдання / А.Роу, Ю.Власенко, І.Жиляєв та ін. – Світовий банк, 2001

55. Федоренко В. Економіка України, 2007. - № 5. – С.12-17

56. Формування ринкових відносин в Україні. - № 2(81). – 2008. – С. 65-68

57. Формування ринкових відносин в Україні. - № 4(63). – 2008. – С.54-58

58. Формування ринкових відносин в Україні. - № 10(77). – 2007. – С.68-72

59. Шаров О. Державне управління інвестиціями і світлі міжнародного досвіду / О.Шаров // Журнал Європейської Економіки. – 2006. – Т.5  (№ 3). – С.299-310

60. Швабій К., Серебрянський Д. Економіка України, 2007. - № 7. –

61. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: навч. посіб./ Л.А. Швайка. – К.: Знання, 2006. – 435 с.