Вступ
1.                Поняття та значення цивільно-правового договору.
2.                Види договорів у цивільному праві.
3.                Зміст цивільно-правового договору та його тлумачення.
4.                Укладення цивільно-правового договору.
5.                Зміна та розірвання цивільно-правового договору.
6.                Свобода договору у цивільному праві.

Вступ
У договірному процесі первинна автономна воля учасників цивільних відносин до настання певних правових наслідків трансформується в їхню спільну консолідовану волю, яка висловлюється шляхом взаємоузгодженого волевиявлення. Актом такого волевиявлення, що легітимізує та певною мірою навіть сакралізує його, є цивільно-правовий договір (далі – договір).
Укладення договору повинно мати добровільний характер та базуватися виключно на взаємній вільній згоді його рівноправних сторін. Забезпечення сутності договору як домовленості сторін та свободи їхнього волевиявлення від диктату третіх осіб, зокрема органів публічної влади, є основною функцією однієї з фундаментальних засад сучасного цивільного права – принципу свободи договору.
 Цивільний кодекс України (надалі – ЦК) у ст. 3 прямо проголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства. Згідно зі ст. 6 ЦК сторони мають право укласти договір, не передбачений цивільним законом, урегулювати у передбаченому законом договорі свої відносини, не врегульовані ним, а також відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно ст. 627 ЦК встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору, а ст. 628 ЦК передбачає можливість укладення змішаних договорів, що складаються з елементів різних договорів.

1.                Поняття та значення цивільно-правового договору
У вітчизняній цивілістиці значення цивільно-правового договору прийнято розкривати щонайменше з двох точок зору:
1) його місця у структурі цивільного правовідношення (правової природи);
2) його функцій.
Щодо місця договору у структурі цивільного правовідношення у науці цивільного права склалося декілька підходів:
-        договір розглядається як різновид правочину, тобто юридичний факт, на підставі якого виникає договірне правовідношення (Красавчиков Октябрь Олексійович, Луць В.В.)
Згідно з цією позицією договір відрізняється від правочину двома особливостями:
1)                договір представляє собою різні, але узгоджені дії двох або більше учасників цивільних відносин (сторін), які мають як правило протилежні інтереси, однак виражають їх взаємне волевиявлення (цим він відрізняється від одностороннього правочину);
2)                договір спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків саме його сторін, а не інших осіб (договором в окремих випадках можуть встановлюватися права інших осіб, однак ним не можуть покладатися обов’язки на учасників цивільних відносин, які не є його сторонами).
-        договір ототожнюють із цивільним правовідношенням, яке виникає на підставі правочину (Р.О. Халфіна), оскільки в поняття договору не достатньо включати узгодженість воль двох або більше сторін; він не може існувати без їх взаємних прав та обов’язків.
-        договір пропонують розглядати як різноаспектне явище, яке поєднує в собі юридичний факт (правочину), і цивільне (зобов’язальне) правовідношення (Брагінський М.І., Вітрянський В.В.).
-        договір в деяких випадках розуміється також як документ, який фіксує акт виникнення зобов’язання з волі його учасників (Іоффе О.С.).
В основу положень Цивільного кодексу України покладено третій підхід, згідно з яким договір розглядається одночасно і як юридичний факт (правочин), і як цивільне (зобов’язальне правовідношення).
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Із цього визначення випливає, що договір трактується як юридичний факт – різновид правочину, в якому бере участь дві або більше сторін.
Водночас у ст.ст. 651-653 ЦК України вживаються терміни «зміна» та «розірвання», які прийнято вживати щодо правовідносин, а не юридичних фактів.
Систему функцій цивільно-правового договору було розроблено ще у 1980 р. професором Красавчиковим О.О.), до яких, зокрема, були віднесені:
1) Ініціативна;
2) Прграмно-координаційна;
3) Інформаційна;
4) Гарантійна;
5) Охоронна (захисна).
Регулятивна функція цивільно-правового договору.
Відмінність договору від правового акта:
1) договір виражає волю сторін, а правовий акт – органа, який його прийняв (видав);
2) договір поширюється на відносини його сторін, правовий акт створю права та обов’язки для невизначеного кола осіб, тобто має загальний характер.

2.                Види договорів у цивільному праві
При класифікації цивільно-правових договорів за загальним правилом використовуються ті ж критерії, що характерні для поділу на види правочинів.
Разом з тим, для поділу договорів на види застосовуються і спеціальні критерії, які характерні лише для договорів як дво- або багатосторонніх правочинів.
За кількістю сторін:
1) двосторонні;
2) багатосторонні.
За розподілом прав та обов’язків між сторонами:
1) односторонні (односторонньозобов’язуючі);
2) двосторонні (двостронньозобов’язуючі).
За наявністю, або відсутністю майнового еквіваленту:
1) відплатні;
2) безвідплатні.
В цивільному праві існує кілька форм відплатності:
§     грошова;
§     речова (матеріальна);
§     відробіткова.
У ч.5 ст. 626 ЦК України закріплено презумпцію «відплатності цивільно-правових договорів».
За моментом укладення:
1) консенсуальні;
2) реальні.
За їх взаємозв’язком та значенням:
1)головні
2) додаткові.
За послідовністю досягнення цілей:
1) основні;
2) попередні.
За колом суб’єктів для яких створюються правові наслідки договором:
1) на користь сторін договору;
2) на користь третіх осіб;
3) про виконання третім особам.
За характером прав, які встановлюються договором:
1) зобов’язальні;
2) речові.
Статтями 633 та 634 ЦК України встановлені нові договірні інститути:
публічний договір і договір приєднання.
Групи цивільно-правових договорів:
1) договори про передання майна у власність (інші речові права);
2) договори про передання майна у тимчасове користування;
3) договори про виконання робіт;
4) договори про надання послуг
-        фактичних;
-        юридичних;
-        змішаних (юридично-фактичних);
5) договори про розпорядження майновим правами інтелектуальної власності;
6) договори про спільну діяльність.
3.                Зміст цивільно-правового договору та його тлумачення
Зміст цивільно-правового договору визначається з урахуванням його правової природи, а саме: місця договору у структурі цивільного правовідношення.
Якщо виходити із правової природи договору як юридичного факту (різновиду правочину), то його зміст повинні становити умови договору.
Якщо ж підтримувати позицію про договір як зобов’язальне правовідношення, то його зміст становитимуть права та обов’язки сторін.
Разом з тим, у цивілістичній літературі став усталеним погляд про те, що зміст договору становлять його умови.
Ця ж позиція відображена у ст. 628 ЦК України, відповідно до якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З урахуванням цієї законодавчої норми усі умови договору за їх значенням прийнято поділяти на:
1) істотні;
2) неістотні.
Істотними в свою чергу вважаються у мови (ч.1 ст. 638 ЦК):
-                     щодо предмету;
-                     включені до тексту договору за вимогою хоча б однієї із сторін;
-                     в якості істотних передбачені у законі;
-                     не включені до договору, або не передбачені законом в якості істотних, однак є необхідними для договорів даного виду (умова щодо ціни; щодо строку у попередньому договорі тощо).
Типові умови договору:
1) у випадках, передбачених договором;
2) у разі відсутності посилання у договорі на типові умови можуть бути застосовані як звичаї ділового обороту.
Проблема звичайних та випадкових умов:
-        звичайні не потребують їх включення до тексту договору;
-        випадкові набувають правового значення лише у разі влючення у договір.
Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до загальних правил тлумачення правочину, закріплених у ст. 213 ЦК.
Таке тлумачення здійснюється з урахування кількох критеріїв:
1.                буквальне значення слів і понять, які вживаються у договорі, а також загальноприйняте у цій сфері відносин значення термінів;
2.                порівняння відповідної частини договору зі змістом інших його частин, усім змістом договору, намірами сторін;
3.                мета договору, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
4.                Укладення цивільно-правового договору
Укладення договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Проблема «неукладеного» та «недійсного» договору.
Форма договору (ст. 639 ЦК).
Традиційний та нетрадиційні (конкурентні) способи укладення договору.
Традиційний спосіб шляхом пропозиції однієї сторони укласти договіф (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Пропозиція до укладення договору (оферта) та її три ознаки (ст. 641)
Проблема «публічної оферти»
Суперечність ч.2 ст.641 та ст. 699 (публічна пропозиція укласти договір купівлі-продажу).
Стаття 699. Публічна пропозиція укласти договір купівлі-продажу
1. Пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору.
2. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.
Прийняття пропозиції укласти договір (акцепт) та його дві ознаки.
Момент укладення договру (ст. 640 ЦК).
Укладення договору за пропозицією, в якій вказаний і не вказаний строк для відповіді.
Відповідь із запізненням.
Стаття 645. Відповідь про прийняття пропозиції, яка одержана із запізненням
1. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань.
2. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.
Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією.
3. За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням.
5.                Зміна та розірвання цивільно-правового договору
Передбачені договором умови є обов’язковими до виконання сторонами. Водночас можуть виникати ситуації, коли в зміст договору необхідно внести зміни, або ж його треба розірвати.
6.                Свобода договору у цивільному праві.
Відповідно до ст. 3 нового Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.
У сучасних умовах свобода договору трактується ширше. Відповідно до ст. 627 нового Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Вона існує не лише на стадії укладення, але й виконання, зміни та припинення договору. Кожній із цих стадій властиві свої елементи свободи договору. Таким чином, в залежності від стадії на якій проявляється свобода договору її можна поділити на:
1.                свободу укладення договору;
2.                свободу виконання договору;
3.                свободу зміни та припинення договору.
Однак, встановлюючи в законі свободу договору, варто пам’ятати слова В.Г. Сокуренка та А.М. Савицької: не може бути абсолютної свободи – вона завжди нормована відповідними соціальними нормами і знаходить свій вираз в правах і обов’язках. Юридичною мірою свободи є права і обов’язки, встановлені в законі.
Згідно з ст. 627 нового Цивільного кодексу України свобода договору встановлюється з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
На підставі відповідних норм нового Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства України можна виділити п’ять елементів свободи укладення договору.
1.                Сторони вільні у виборі: укладати договір чи ні.
2.                Сторони є вільними у виборі контрагента.
3.                Сторони вільні у виборі типу договору, яким вони мають намір опосередковувати свої зв’язки.
4.                Сторони є вільними у визначенні умов договору.
5.                Сторони є вільними у виборі форми договору.
Новий Цивільний кодекс України встановлює декілька елементів свободи виконання договору. В залежності від сторони договору, яка має свободу виконання, останню можна поділити на свободу:
1). яку має кредитор;
2). яку має боржник;
3). яку мають обидві сторони.
Аналіз змісту нового Цивільного кодексу України дає підстави виділити такі елементи свободи виконання договору.
1.                Кредитор вільний у виборі способу виконання договору (одноразово чи частинами).
2.                Боржник вільний у виборі виконувати договір особисто чи покладати його виконання на іншу особу.
3.                Боржник вільний у виборі місця виконання договору.
4.                Боржник вільний у виборі способу виконання грошового зобов’язання або зобов’язання передати цінні папери;
5.                Боржник вільний у виборі предмету виконання альтернативного зобов’язання.
6.                Сторони вільні у виборі часу виконання договору.
7.                Сторони вільні у виконанні зобов’язання в якому беруть участь кілька кредиторів і кілька боржників.

Висновок
Таким чином можна підвести певні висновки.
В Цивільному Кодексі (2, ст. 452) містяться норми, що встановлюють певний порядок зміни і розірвання договору, а також всіх інших операцій пов’язаних з цивільними та адміністративними договорами.
Обов'язковою умовою зміни або розірвання договору за рішенням суду є дотримання спеціальної досудової процедури врегулювання суперечки безпосередньо між сторонами договору. До теперішнього часу діє положення, згідно якому суперечка може бути переданий на дозвіл арбітражного суду лише після ухвалення сторонами заходів по безпосередньому врегулюванню суперечки, за винятком деяких категорій суперечок, які не мають відношення до зміни і розірвання договорів.
Стаття 453 Цивільного Кодексу чітко регламентує правові наслідки зміни і розірвання договорів:
1.                При зміні договору зобов'язання сторін зберігаються в зміненому вигляді.
2.                У разі розірвання договору зобов'язання, з нього виниклі, припиняються
3.                Момент, з якого зобов'язання вважаються зміненими або припиненими, визначається по-різному залежно від того, яка здійснена зміна або розірвання договору: за угодою сторін або за рішенням суду.
В першому випадку виниклі з договору зобов'язання вважаються зміненими або припиненими з моменту висновку угоди сторін про зміну або розірвання договору. У свою чергу, цей момент повинен визначатися за правилами, встановленими відносно моменту укладення договору
В другому випадку, коли зміна або розірвання договору проводиться за рішенням суду, зобов'язання вважаються зміненими або припиненими з моменту вступу рішення до законної сили.
Таким чином, на минулих сторінках ми спробували обґрунтувати природу адміністративних та цивільних договорів. Як можна побачити з проаналізованого матеріалу законодавче підкріплення даної правової гілки, тому збоку держави має проводитися виважена законодавча політика по забезпеченню правової достовірності даного виду договорів.

1.                 Вітрянський В.В. Цивільний кодекс про договір/ Вісник Вищого Арбітражного суду Укр., 2004р.№ 10
2.                 Цивільний кодекс Укр/ К., 2004
3.                 Коментар частини першої Цивільного кодексу України/ Під ред. Брагінського М.В., К., 2003г
4.                 Цивільне право. Підручник. Ч.1. під. ред. Сергієнка А.П., Толстого Ю.К., К., „Махаон” 2002р.
5.                 Кабалкін А. Тлумачення і класифікація договорів. / Українська юстиція № 7 2004 р.
6.                 Указ Президента України від 16 грудня 1995 р. "Про загальноправового класифікатора галузей законодавства" / Збір актів Президента і Уряду України. 2003. N 51. Ст.4936
7.                 Андрієнко Л. Форми договорів і наслідки їх недотримання /. „українська юстиція”, 2003 № 2
8.                 Арбітражний процесуальний кодекс України / К. „Просвіта” 2004р.
9.                 Закон „Про захист прав споживачів” від 07.02.94г.