Реферат Платіжний баланс як показник міжнародної економічної діяльності
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЕКОНОМІКИ ТА ТОРГІВЛІ ІМЕНІ М. ТУГАН-БАРАНОВЬКОГО
Кафедра МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
КУРСОВА РОБОТА
З КУРСУ «МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА»
НА ТЕМУ: «ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ЯК ПОКАЗНИК МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»
Студентка Антонова Г. А. Керівник асистент
Група МЕ-07-А Білозубенко В. С.
____________
(підпис)
Донецьк – 2010
ЗМІСТ
стр.
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ТА
АДМІНІСТРУВАННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ
1.1. Економічна сутність платіжного балансу та принципи його
побудови;
1.2. Структура платіжного балансу та характеристика основних
його статей;
1.3. Особливості адміністрування платіжного балансу;
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПЛАТІЖНИХ БАЛАНСІВ КРАЇН
2.1. Аналіз платіжного балансу України за 2009 рік;
2.2. Аналіз платіжного балансу Росії за 2009 рік;
2.3. Вплив зовнішньоторговельних зв’язків України з Росією на стан
їх платіжного балансу;
РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ВРІВНОВАЖЕННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ
3.1. Проблеми врівноваження платіжного балансу та методи
їх подолання;
3.2. Основні напрями покращення платіжного балансу України та
пропозиції щодо їх удосконалення.
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Зовнішньоторговельна діяльність країни обчислюється у вигляді платіжного балансу. Економічне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб у лаконічній формі відбивати стан міжнародних економічних відносин даної країни з її закордонними партнерами, являючись індикатором для вибору кредитно-грошової, валютної, бюджетно-податкової, зовнішньоторговельної політики і управління державною заборгованістю.
Актуальність даної теми пов’язана з тим, що нашу країну та весь світ охопила економічна криза, яка негативно позначилася на економічній діяльності і безпосередньо призвела до зменшення попиту та цін на послуги та товари виробництва, а також зменшення фізичного обсягу товарів та послуг. Тому в даний час для України є необхідним визначити свою позицію та напрям оптимізація платіжного балансу країни для того, щоб поліпшити умови функціонування економіки в цілому, оптимізувати міжнародну економічну діяльність загалом та її окремих компонентів.
Практично всі представники буржуазної економічної науки, включаючи класиків буржуазної політичної економії - А. Сміта і Д. Рікардо, віддали данину проблемі рівноваги платіжного балансу, вносячи нові елементи та уявлення в процес складання платіжних балансів.
Метою даної роботи є дослідження платіжного балансу, його структури, методів регулювання та аналіз.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань, як:
визначити економічну сутність платіжного балансу та принципи його побудови;
виявити структуру платіжного балансу та характеристики основних його статей;
встановити особливості адміністрування платіжного балансу;
проаналізувати платіжний баланс України за 2007-2009 рр.;
проаналізувати платіжний баланс Росії за 2007-2009 рр.;
визначити, який має вплив зовнішньоторговельні зв’язки України з Росією на стан їх платіжного балансу;
виявити проблеми врівноваження платіжного балансу та методи їх подолання:
встановити основні напрями покращення платіжного балансу України та пропозиції щодо їх удосконалення.
Об’єктом дослідження виступає платіжний баланс та основні його статті.
Предмет дослідження – це фактори, що призвели до зміни рівноваги платіжного балансу.
Вирішення поставлених у курсовій роботі завдань здійснювалось за допомогою наступних методів: загальнонаукові (системний аналіз), методи економіко-статистичного аналізу (табличний, графічний, порівняння, групування).
Інформаційною базою дослідження є статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Центрального банку Російської Федерації, нормативні документи міністерств економіки, фінансів України та інших органів управління. Використані також вітчизняна монографічна література, періодичні видання, електронні джерела.
За структурою курсова робота складається з трьох розділів, перші два з яких мають 3 підпункти, останній – 2. В першому розглядаються теоретичні основи побудови та адміністрування платіжного балансу, в другому – аналіз платіжних балансів країн України та Росії, в третьому – заходи врівноваження платіжного балансу. Після основної частини відбувається синтез інформації і робляться висновки. Робота закінчується списком використаних джерел та додатками.
РОЗДІЛ I
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ
1.1. Економічна сутність платіжного балансу та принципи його побудови
Ознакою відкритої економіки є зовнішні економічні потоки, які відіграють надзвичайно важливу роль і наділяють національні господарства особливими рисами. Економічні агенти різних країн продають один одному товари, надають послуги, переказують доходи, дарують, позичають і повертають кошти, інвестують капітали в господарства інших країн.
Сукупність зовнішньоекономічних зв'язків окремої країни можна об'єднати в декілька груп, кожна з яких характеризує особливості її участі в міжнародному поділі праці. До першої групи входить множина торговельних операцій, пов'язана з експортом та імпортом товарів. Ця група зв'язків називається товарною торгівлею, або товарним експортом та імпортом. До другої групи належать послуги в галузі банківської справи, страхування, транспорту тощо, тобто операції, об'єктом яких є нефізичний (нематеріальний) продукт. Третя група зовнішньоекономічних зв'язків охоплює фінансові та інвестиційні операції, тобто купівлю-продаж акцій, облігацій, інших фінансових активів, а також матеріальних елементів капіталу – машин, обладнання, землі тощо. Названі операції, що здійснюються громадянами, фірмами та державними установами окремої країни за певний період часу (як правило, один рік), відображаються цілою системою рахунків, яка називається платіжним балансом.
Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, наукових досліджень тощо.
На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період. Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій. Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається одиницею резидентом, якщо вона на економічній території даної країни функціонує більше одного року і має центр економічного інтересу, тобто якщо інституційна одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і має наміри продовжувати цю діяльність протягом довгого часу.
Отже, існує декілька понять платіжного балансу:
Платіжний баланс – це співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). Він дає можливість аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовій економіці.
Платіжний баланс – це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.
Платіжний баланс - це сума всіх трансакцій, які мають місце між резидентами країни і резидентами всіх інших країн.
Платіжний баланс – відомість, у якій показаний рух коштів у вигляді платежів із однієї країни в іншу.
Платіжний баланс – це агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду часу.
Платіжний баланс – статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.
Платіжний баланс має велике значення для аналізу міжнародних економічних позицій держави, оскільки він характеризує реальні та фінансові потоки між даною країною та світовою економікою загалом. У цілому зовнішньоекономічні зв'язки окремої країни можна розглядати як сукупність товарно-фінансових потоків, які можна умовно поділити на дві групи. До першої групи належать реальні (не фінансові) потоки. Цей термін використовується для позначення операцій, які мають місце в процесі виробництва або придбання товарів та послуг. Другу групу становлять фінансові потоки, до яких відносять зміни обсягів міжнародних фінансових активів та зобов'язань країни. У платіжному балансі відображаються всі операції між резидентами даної країни та нерезидентами.
Згідно з законодавством України резидентами можуть виступати:
а) фізичні особи, що мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі тимчасово перебувають за межами України;
б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням в Україні;
в) підприємства й організації, що не є юридичними особами і створені відповідно до законодавства України;
г) дипломатичні й інші офіційні представництва України, що перебувають за межами України;
д) філії, що перебувають за межами України, і представництва резидентів , зазначених у підпунктах «б» й «в».
Уніфікована схема платіжного балансу була створена ООН, яка була опублікована в 1947 році і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом, що знаходить відображення в періодичних випусках “Керівництва з платіжного балансу”. Запропонована МВФ схема в загальних рисах нагадує прийняту систему побудови статей платіжних балансів найбільш розвинутих країн світу, проте з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати та аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.
Платіжний баланс реєструє джерела (надходження) і використання (платежі) коштів для зовнішніх трансакцій країни. Він не є ані балансовим звітом, ані звітом про результати господарської діяльності, це – форма звіту про джерела і використання коштів, яка відображає зміни в активах, пасивах та вартості майна з урахуванням зобов’язань протягом визначеного періоду. Джерелами коштів є експорт, доходи від інвестицій, отримані трансферні платежі з-за кордону, короткотермінові та довготермінові позики. Використанням коштів є імпорт, доходи від інвестицій, сплачені за кордон, трансферні платежі за кордоном, довготермінові й короткотермінові кредити та інвестиції за кордоном і збільшення офіційних резервних активів. Платіжний баланс складається згідно з принципами подвійного запису, прийнятого в бухгалтерії, коли кожна трансакція має два однакові записи – дебет і кредит. Будь-які трансакції, результатом яких є надходження з-за меж країни або збільшення чистих вимог до іноземців, записуються як кредит. Надходження, незалежно від їх форми, реєструються як дебет. І навпаки, будь-які трансакції, що їх результатом є платежі за межі країни або збільшення чистих зобов’язань перед іноземцями, записуються як дебет. Платежі реєструються як кредит. Якщо всі міжнародні трансакції в платіжному балансі поділити на вертикальні колонки дебету і кредиту, сума дебету має дорівнювати сумі кредиту. Між дебетом і кредитом завжди існує ідентична рівність, оскільки записам кредиту, які є результатом надходжень від продажу товарів, вимог чи офіційних резервів, мають відповідати запису дебету, які є результатом платежів за купівлю знову ж таки товарів, вимог чи офіційних резервів.
Платіжний баланс може бути поділений на три ширші частини: поточний рахунок, у якому записуються трансакції з товарами і послугами та трансферні платежі, рахунок руху капіталів, який відображає зміни у фінансових активах і пасивах країни, і офіційний міжнародний резервний рахунок, у якому записуються трансакції з монетарним золотом та іншими резервними активами, такими як конвертована валюта, «резервний транш» країни в Міжнародному валютному фонді і володіння спеціальними правами запозичення в МВФ.
Поточний платіжний баланс має завжди дорівнювати балансові руху капіталу плюс офіційні резерви (з оберненим знаком), оскільки платіжний баланс складається як бухгалтерська форма. В показниках економічних трансакцій це означає, що коли зростання вимог до іноземців переважатимуть зобов’язання перед іноземцями хоч на якусь мінімальну величину, тобто коли країна спроможна інвестувати за кордоном, то експорт повинен переважати над імпортом. Якщо ж країна має дефіцит поточного рахунку, він повинен перекриватися інвестицією з-за кордону і/або за рахунок втрати резервів.
Отже, платіжний баланс є формою відображення стану зовнішньоекономічних зв’язків між країнами у світі, ступінь їх розвитку. При цьому опосередковано відображають і внутрішню економічну ситуацію в країні, рівень її розвитку.
1.2. Структура платіжного балансу та характеристика основних його статей
Кожна позиція платіжного балансу містить досить важливу характеристику тієї чи іншої форми зв'язку національної економіки зі світовим господарством. На практиці економічного аналізу користуються певними агрегованими показниками. За визначеною методикою МВФ платіжний баланс складається з двох частин (рис. 1.1):
1. Рахунок поточних операцій;
2. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій, який включає резервні активи.
Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти. Статті поточного рахунку характеризують джерела й напрями використання національного доходу країни. Позитивне сальдо поточного рахунку свідчить про перевищення національного доходу країни у звітному періоді над її витратами. Від’ємне сальдо поточного рахунку засвідчує протилежне.
Рахунок «Товари» охоплює більшу частину поточних операцій, пов’язану з експортом та імпортом товарів і послуг. До експорту й імпорту належать операції, внаслідок яких право власності або розпорядження товаром у звітному періоді переходить від резидента (експорт) до нерезидента або навпаки імпорт. Експорт та імпорт мають визначатись за однаковими цінами, а саме – цінами на умовах поставки F.O.B., коли відповідальність за вантаж і право власності на товар переходить до покупця на кордоні країни-постачальника. На практиці ціни імпорту визначають звичайно на умовах C.I.F., коли товар приймається імпортером не на кордоні, а за місцем його перебування, і доставляється до місця призначення за свій рахунок.
Торговельний баланс є різницею між вартістю експортованих та імпортованих товарів. Торговельний баланс активний, якщо експорт товарів перевищує імпорт, і пасивний, якщо імпорт перевищує експорт. Пасивний торговельний називається також дефіцитним. Баланс послуг включає платежі та надходження з страхування; транспортних перевезень; міжнародного туризму; експортних послуг; обміну науково-технічним та виробничим досвідом; рекламі та ін.
Рис.1.1. Структура платіжного балансу
Стаття «Доходи» складається з оплати праці та доходів від інвестицій. Оплата праці включає заробітну плату й інші доходи, отримані резидентами країни за роботу, виконану за межами її економічної території (мешканці прикордонних районів, сезонні робітники, персонал міжнародних організацій тощо). Доходи від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів. Для їх відображення використовується метод нарахувань.
Трансферти характеризують передачу матеріальних та фінансових цінностей резидентам від нерезидентів і навпаки, яка не передбачає компенсації у вигляді певного вартісного еквівалента. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти утворюються: сплатою податків на доход та власність, штрафів та санкцій, наданням гуманітарної і технічної допомоги товарами, приватними трансфертами. Розрізняють міжурядові й приватні трансферти.
Рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок відображає рух фінансових активів, будь-яких зобов’язань і вимог, що виникають між економічними агентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позичанні грошей або товарів, при погашенні боргів, сплаті відсотків або інших видів доходу, при інвестуванні коштів у майно, цінні папери та інші закордонні активи. Рахунок операцій з капіталом та фінансами об’єднує два самостійних рахунки – операцій з капіталом та фінансовий.
Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, пробачення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію не фінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші. Обсяги операцій, що відображаються за цим рахунком в більшості країн світу, є незначними.
У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов’язань між резидентами та нерезидентами. Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов’язаннями (пасиви). Обидві групи у свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції.
Прямі інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10 або більше відсотків участі у статутному капіталі підприємства і (або) істотну участь в управлінні його діяльністю.
До складу портфельних інвестицій включаються такі основні види інструментів:
1) акції та інші форми участі в капіталі;
2) облігації та інші боргові цінні папери;
3) інструменти грошового ринку;
4) похідні фінансові інструменти.
Інші інвестиції включають усі операції фінансового рахунку, що не відносяться до прямих або портфельних інвестицій, а також резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви.
Найважливішою складовою частиною фінансового рахунку є резервні активи, що включають зовнішні активи країни, які знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. До резервних активів відносять такі статті: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, активи в іноземній валюті, що складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог.
За всіма статтями фінансового рахунку збільшення фінансових активів країни та зменшення зобов’язань відображаються як від’ємні значення, а зменшення активів та збільшення зобов’язань – як додатні.
Згідно з концепцією платіжного балансу він повинен бути врівноважений, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися. При цьому незбалансованими можуть бути лише окремі статті або розділи. Оскільки, на практиці рахунки платіжного балансу, як правило, не збалансовуються, в основному це пояснюється тим, що данні беруться з різних джерел або інформація по деяким рахункам платіжного балансу занижується або взагалі не відображається в обліку – окремо виділяють статтю «помилки та упущення». Ця стаття доповнює платіжний баланс не ідентифікованими операціями, які за своєю природою можуть відноситися на рахунок поточних або капітальних операцій. Тому сальдо цього розділу обчислюється як різниця між цими двома рахунками. Значні і довготривалі по часу помилки та упущення ускладнюють інтерпретацію та аналіз платіжного балансу країни. Великі значення даного показника або її нестабільна зміна протягом ряду років може також вказувати на зміну очікувань учасників ринку, наприклад неврахований відтік капіталу може бути спровокований очікуваннями девальвації.
Таким чином, підсумкове сальдо платіжного балансу дорівнює сумі сальдо рахунку поточних операцій (РПО), операцій з капіталом та фінансами (РКО), яке включає в себе резервні активи , а також помилок і упущень (ПУ) і повинно дорівнювати нулю. Формулу платіжного балансу можна записати так:
ПБ = РПО +РКО+ПУ (1.1)
Таким чином, сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю, тобто величина потоку грошових надходжень у країну дорівнює величині потоку її зовнішніх платежів. Але така технічна збалансованість (нульове сальдо) позбавлена якогось економічного змісту, оскільки в такому випадку ми не можемо нічого сказати про місце країни у світовому господарстві.
Особливості адміністрування платіжного балансу
При здійсненні оцінки стану платіжного балансу велика увага приділяється його збалансуванню та врівноваженню. Рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли надходження та витрати збалансовані й офіційні резерви не змінюють своєї величини.
В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом. У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). У середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо поточного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для розрахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту-імпорту товарів та послуг означає, що дана країна може надавати кредити іншим суб'єктам світового господарства. Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (основного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довгострокової або структурної стабільності національного господарства. В основі аналізу основного балансу лежить припущення про його нечутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коливання валютного курсу та відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності праці, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником не рівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви».
При аналізі основних статей платіжного аналізу вагомим є оцінка балансу товарів та послуг, переважно яким визначається сальдо рахунку поточних операцій. Дефіцит торговельного балансу, який не компенсується активним балансом послуг та чистими зовнішніми доходами, збільшує зовнішню заборгованість приватного сектору або уряду країни. Значний торговельний дефіцит може бути наслідком низької конкурентоспроможності виробництва, невисокої якості продукції, невідповідності товарів та послуг попиту або міжнародним стандартам торгівлі, а в деяких випадках – результатом неплатоспроможності підприємств або уряду. Дефіцит, який виникає внаслідок названих причин, має тенденцію перетворюватись на хронічний і збільшуватись, якщо зовнішні позички, за рахунок яких він покривається, витрачається переважно на споживання або на погашення заборгованості попередніх років. Водночас пасивний торговельний баланс не завжди свідчить про низьку конкурентоспроможність товарів або важкий економічний стан країни. Причиною торгового дефіциту можуть бути розвиток капіталомістких галузей виробництва, індустріалізація або прискорення економічного розвитку країни, модернізація капіталу й реструктуризація національної економіки на основі залучення іноземних інвестицій. В таких випадках торговий дефіцит сприятиме розвитку економіки в майбутньому. Великий надлишок торговельного балансу також не завжди може свідчити про економічні успіхи. Наприклад, активний торговельний баланс може бути обумовлений інтенсивним погашенням зовнішньої заборгованості минулих років і досягатися за рахунок обмеження внутрішнього споживання та інвестицій.
Таким чином незмінна рівновага торговельного балансу є недосяжною, при цьому досягнення її не має виступати як поставлена мета. Адже, країна, яка намагається підтримувати нульовий торговельний баланс відмовляється від вигод зовнішньої торгівлі й міжнародного кредиту. Вона обмежує себе в можливостях інвестувати за кордон та збільшувати відповідно дохід за рахунок міжнародних інвестицій, позичати на зовнішніх ринках. Тому, набагато важливіше контролювати стан платіжного балансу в цілому.
До традиційних методів балансування платіжного балансу можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди “своп”. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни боржники зобов’язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу. Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.
Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни. Валютне забезпечення платіжного балансу виражає зміст валютної ліквідності. Це поняття характеризує можливість тієї чи іншої країни безперервно сплачувати свої зовнішні зобов’язання відповідними платіжними засобами. Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом трьох місяців. В разі якщо не вистачає валютних резервів щоб покрити вторинне сальдо платіжного балансу виникає дефіцит фінансування платіжного балансу, що може спричинити збільшення товарних кредитів, зростання неплатежів і зовнішньої чистої кредиторської заборгованості підприємства країни, збільшення іноземних і внутрішніх займів та процентних ставок по них, прискорене зростання чистого зовнішнього боргу і обсягів його обслуговування, припинення імпортних поставок через відмову постачальників, передачу виробленої продукції, майна, землі, акцій та інших активів нерезидентам в рахунок погашення заборгованості.
Платіжний баланс здавна є одним із об'єктів державного регулювання. Це обумовлено наступними причинами.
По-перше, платіжним балансам властива неврівноваженість, що проявляється в тривалому й великому дефіциті в одних країнах і надмірному активному сальдо в інших. Нестабільність балансу міжнародних розрахунків на динаміку валютного курсу, міграцію капіталів, стан економіки.
По-друге, після скасування золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє слабко. Тому вирівнювання платіжного балансу вимагає цілеспрямованих державних заходів.
По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилося значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Завдання його зрівноважування входить у коло основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного росту, стримуванням інфляції й безробіття.
Крім балансування статей платіжного балансу з метою його врівноваження використовують також і економічні методи його регулювання. До них відносять: дефляційна політика, фінансова та грошово-кредитна політика.
Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться економічною теорією, як політика спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.
Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту й зміст імпорту товарів. Однак роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення й супутньої загальноекономічної й фінансової політики. Девальвація стимулює експорт товарів лише при наявності експортного потенціалу конкурентноздатних товарів і послуг і сприятливої ситуації на світовому ринку.
Здорожуючи імпорт, девальвація може привести до росту витрат виробництва імпортних товарів, підвищенню цін у країні й наступній втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Тому хоча вона може дати країні тимчасові переваги, але в багатьох випадках не усуває причини дефіциту платіжного балансу.
У сучасних умовах для зменшення дефіциту платіжного балансу широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.
Важливим об'єктом регулювання є торговельний баланс. У сучасних умовах державне регулювання охоплює не тільки сферу обігу, але й виробництва експортних товарів. Стимулювання експорту на стадії реалізації товарів здійснюється шляхом впливу на ціни (надання експортерам податкових, кредитних пільг, зміна валютного курсу й т.д.). Для створення довгострокової зацікавленості експортерів у вивозі товарів й освоєнні зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, уводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму.
З метою регулювання платежів і надходжень по «невидимим» операціях платіжного балансу приймаються наступні міри:
- обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;
- пряма або непряма участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;
- розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями й т.д.
- регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду іммігрантів для скорочення перекладів іноземних робітників.
Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого боку – на врівноважування платіжного балансу шляхом стимулювання припливу іноземних і перебудові національних капіталів. Цієї мети підлегла діяльність держави як експортера капіталів, що створює сприятливі умови для приватних закордонних інвестицій і вивозу товарів. Урядові гарантії по інвестиціях забезпечують страхування комерційного й політичного ризику.
У короткостроковій перспективі сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і платіжного балансу в цілому може змінитися під впливом факторів, що визначають обсяги заощаджень і інвестицій таких, як бюджетно-податкова політика. Величина національних заощаджень визначається мірами бюджетно-податкової політики. Стимулююча фіскальна політика в країні супроводжується зниженням обсягу національних заощаджень. Це призводить до позитивного сальдо фінансового рахунку і дефіциту рахунку поточних операцій. Стримувальна фіскальна політика в країні збільшує обсяг національних заощаджень, що супроводжується дефіцитом фінансового рахунка й активним сальдо рахунка поточних операцій.
Для регулювання платіжного балансу широко використовується монетарна політика. Особливо ця політика ефективна щодо впливу на платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валютні виплати країни перевищують надходження валюти за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися.
Новим явищем стало міждержавне регулювання платіжного балансу. Воно виникло як слідство інтернаціоналізації господарських зв'язків і недостатньої ефективності національного регулювання. Зі зростанням ролі зовнішніх факторів відтворення тривала не рівновага платіжного балансу підсилює диспропорції в економіці окремих країн й у світовому господарстві. Тому провідні країни розробляють методи колективного регулювання платіжного балансу. До міждержавних коштів регулювання платіжних балансів відносять: узгодження умов державного кредитування експорту; двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах по угодах «своп»; кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, насамперед МВФ.
Основним в регулюванні платіжного балансу є фінансова дисципліна держави й контроль умов оплати експортно-імпортних поставок. Фінансова дисципліна держави означає утримання уряду від збільшення бюджетного дефіциту, взяття на себе приватних зобов’язань, зокрема від надання гарантій та пільг по зовнішніх угодах, відмова від субсидування імпорту. Метою контролю за розрахунками є забезпечення балансу валютних надходжень і платежів при розрахунках по експорту та імпорту, запобігання втечі капіталу через експортно-імпортні операції.
Таким чином необхідно зробити наступні висновки:
Платіжний баланс – це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні данні про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн за певний період часу (місяць, квартал, рік). Він виступає макроекономічною моделлю, яка відображає економічні відносини між національною економікою та економікою інших країн.
Схема платіжного балансу була створена ООН в 1947 р. За її допомоги МВФ розробляє форми та принципи платіжного балансу. Нею користуються не тільки розвинені країни світу, а й ті, що розвиваються, або мають перехідну економіку.
Рахунок поточних операцій, рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій - це основні складові платіжного балансу. Товарно-фінансові потоки країни діляться на дві групи: реальні та фінансові потоки.
Платіжний баланс – це форма звіту про джерела коштів та їх використання, яка відображає зміни в активах, пасивах та вартості майна. Платіжний баланс має бути врівноваженим: надходження та вилучення повинні взаємно покриватися.
Традиційними методами адміністрування платіжного балансу виступають: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. Основним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.
Економічними методами регулювання платіжного балансу є: дефляційна, монетарна, фінансова та грошово-кредитна політика, девальвація, торговельний баланс.
Для уникнення кризи платіжного балансу країні необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на визначеному рівні. Платіжний баланс відіграє дуже важливу роль для країни. Він є об’єктом державного регулювання.
РОЗДІЛ ІІ
АНАЛІЗ ПЛАТІЖНИХ БАЛАНСІВ КРАЇН
УКРАЇНИ ТА РОСІЇ
2.1. Аналіз платіжного балансу України за 2007-2009 рр.
В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк (Закон України “Про Національний банк України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України
№ 517 “Про складання платіжного балансу” встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.
Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень під керівництвом Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року.
З метою оцінки стану платіжного балансу України за 2009 рік проведемо його аналіз.
Таблиця 2.1.
Платіжний баланс України за 2007-2009 рр., млн. дол. США
| Статті платіжного балансу | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. |
| Рахунок поточних операцій | –5 272 | –12 763 | –1 801 |
| Баланс товарів та послуг | –8 152 | –14 350 | –2 022 |
| Експорт товарів та послуг | 64 001 | 85 612 | 54 253 |
| Імпорт товарів та послуг | –72 153 | –99 962 | –56 275 |
| Баланс товарів | –10 572 | –16 091 | –4 655 |
| Експорт товарів | 49 840 | 67 717 | 40 394 |
| Імпорт товарів | –60 412 | –83 808 | –45 049 |
| Баланс послуг | 2 420 | 1 741 | 2 633 |
| Експорт послуг | 14 161 | 17 895 | 13 859 |
| Імпорт послуг | –11 741 | –16 154 | –11 226 |
| Доходи (сальдо) | –659 | –1 540 | –2 440 |
| Поточні трансферти (сальдо) | 3 539 | 3 127 | 2 661 |
| Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій | 14 693 | 9 700 | –11 925 |
| Рахунок операцій з капіталом | 3 | 5 | 595 |
| Фінансовий рахунок | 14 690 | 9 695 | –12 520 |
| Прямі інвестиції (сальдо) | 9 218 | 9 903 | 4 654 |
| Портфельні інвестиції (акціонерний капітал) | 694 | 398 | –63 |
| Кредити та облігації | 23 105 | 12 412 | –9 139 |
| Середньо- і довгострокові кредити, облігації | 18 238 | 13 443 | –4 665 |
| Сектор державного управління | 1 059 | 8 | –1 118 |
| Надходження | 2 942 | 2 902 | 961 |
| Виплати | –1 883 | –2 894 | –2 079 |
| Банки | 10 526 | 7 586 | –3 272 |
| Надходження | 11 879 | 11 500 | 5 442 |
| Виплати | –1 353 | –3 914 | –8 714 |
| Короткострокові кредити | 4 867 | –1 031 | –4 474 |
| Органи грошово-кредитного регулювання | 0 | 0 | 0 |
| Банки | 4 497 | –1 559 | –4 372 |
| Інші сектори | 370 | 528 | –102 |
| Інший капітал | –18 327 | –13 018 | –7 972 |
| Готівкова валюта поза банками | –13518 | –12897 | –9713 |
| Помилки та упущення | –437 | 531 | 656 |
| Зведений баланс | 9 421 | –3 063 | –13 726 |
Поглиблення кризових явищ у світі та в Україні визначило збереження в 2009 році дефіциту платіжного балансу, насамперед, у частині фінансового рахунку. В цілому за 2009 рік дефіцит поточного рахунку суттєво скоротився – до 1.8 млрд. дол. США (1.5% від ВВП) порівняно з 12.8 млрд. дол. США в 2008 році (7.0% від ВВП) і в порівнянні з 2007 роком - 5.9 млрд. дол. США (4.2% від ВВП) ( див. тбл. 2.1. ).
Формування значного від’ємного сальдо рахунку фінансових операцій (4.5 млрд. дол. США) було спричинене уповільненням притоків довгострокового капіталу, значним відтоком короткострокових кредитів та високим попитом на іноземну валюту, чистим погашенням накопиченої в докризовий період зовнішньої заборгованості приватним і державним секторами економіки.
Швидке падіння світового попиту та зниження цін на світових товарних ринках призвели до падіння обсягів експорту товарами та послугами, викликавши серйозний спад вітчизняного промислового виробництва. Водночас під впливом різкого послаблення обмінного курсу та скорочення внутрішнього попиту імпорт скорочувався ще більш активно, що призвело до зменшення дефіциту поточного рахунку до 819 млн. дол. США.
Подвійний дефіцит було профінансовано за рахунок резервних активів України, що скоротились на 5.3 млрд. дол. США (див. рис. 2.1).
Рис. 2.1. Рахунок поточних операцій, млн. дол. США
Тепер докладніше проаналізуємо рахунок поточних операцій. У 2009 році від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу становило 819 млн. дол. США. Зниження дефіциту поточного рахунку порівняно з минулим роком, насамперед, відбулось внаслідок девальвації гривні та суттєвого скорочення внутрішнього попиту, внаслідок падіння імпорту товарів та послуг вищими темпами, ніж експорту (43.7 та 36.6% відповідно), що призвело до зменшення від’ємного сальдо товарного балансу до 4.7 млрд. дол. США (16.1 млрд. дол. США – у 2008 році та 110.3 млрд. дол. США – у 2007 році).
Однак відбулось покращення показників, що характеризують стан поточного рахунку за останні 4 квартали. Так, негативне сальдо товарного балансу скоротилось до 13.4 млрд. дол. США порівняно з 16.9 млрд. дол. США у 2008 року та підвищилось на 2.8 млрд. дол. США порівняно з 2007 роком (10.6 млрд. дол. США) , а дефіцит поточного рахунку – до 10.1 млрд. дол. США порівняно з 12.9 млрд. дол. США у 2008 року та 16.3 млрд. дол. США у 2007 році.
Скорочення зовнішнього попиту та відповідне зниження світових цін на товари традиційного українського експорту зумовили значне зменшення його вартісних обсягів (на 39.2% порівняно з 2008 роком і на 46.4 порівняно з 2007 роком). Однак більш активне зниження внутрішнього попиту разом з різким подорожчанням імпортних товарів внаслідок девальвації гривні зумовили більш значне скорочення вартісних обсягів імпорту (на 48.3%).
Експорт товарів. Аналіз показників показав, що в 2009 році він становив 40.4 млрд. дол. США, що на 40.3% нижче ніж у 2008 року, а у 2007 році він становив 49.8 млрд.дол США. Через світову економічну кризу та зниження світового попиту значно зменшились фізичні обсяги експорту. Падіння цін на товарних ринках призвело до зниження експортних цін і відповідного зменшення вартості експортованих товарів. Навіть девальвація гривні та відповідне підвищення цінової конкурентоспроможності вітчизняних товарів не компенсувало негативних наслідків стагнації світових товарних ринків.
Відповідно до розподілу експортних операцій за великими економічними класами товарів, за напрямками їх кінцевого використання (що приблизно відповідає трьом основним классам товарів в системі національних рахунків – засоби виробництва, проміжні товари і споживчі товари) найшвидше скорочувався експорт товарів інвестиційного призначення (на 48.3% у 2008 року і на 54.7% у 2007 році) і товарів проміжного споживання (на 39.5% і відповідно на 42.1%). Це було обумовлено скороченням обсягів виробництва у країнах-торговельних партнерах та зниженням інвестиційної активності. У той же час споживчий попит скорочувався повільніше і тому експорт споживчих товарів зменшився лише на 29.3%.
Відповідно питома вага експорту товарів споживчого призначення порівняно з 2008 роком зросла на 1.6 і до 11.7%, в той час як частка інвестиційного експорту знизилась на 1.5 і до 8.3%. Питома вага експорту товарів проміжного споживання залишалась стабільною – 79.7%.
За товарним розподілом вартісні обсяги експорту знижувались майже за всіма традиційними групами, окрім продукції АПК (внаслідок відносно стабільного світового попиту на продовольство) (див. табл. 2.1).
Таблиця 2.2.
Обсяги експорту товарів за товарними групами
| | Експорт товарів млн. дол. США, 2009 рік | Об’єм, % до загального експорт | Темпи приросту, % до І кварталу 2009 року | Темпи приросту, % до ІV кварталу 2009 року |
| Металургійна продукція | 2953 | 34.8 | - 49.8 | - 31.3 |
| Машинобудівна продукція | 1313 | 15.5 | - 45.4 | - 45.2 |
| продукція АПК | 2036 | 24.0 | + 12.4 | - 37.8 |
| продукція хім. промисловості | 751 | 8.8 | - 53.6 | - 41.8 |
У географічній структурі експорту випереджаючими темпами скорочувались обсяги поставок до країн СНД та Європи (відповідно на 43.2% та 44.2%). Експорт з країн Азії знизився лише на 23.8%, що зумовило збільшення їх частки майже до 30% (у 2008 році – 23.8%, у 2007 році – 26.1%).
Імпорт товарів. У 2009 році в Україну було імпортовано товарів на загальну суму 45.0 млрд. дол. США, що на 46.2% менше ніж в 2008 році, а в 2007 році він становив – 60.4 млрд. дол. США, що перш за все було зумовлено зменшенням фізичних обсягів імпорту внаслідок істотного скорочення внутрішнього попиту та подорожчання імпортованих товарів. Крім того, на зниження вартісних обсягів вплинуло падіння світових цін.
Скоротився імпорт інвестиційних товарів, що було зумовлено скороченням внутрішнього виробництва та відповідного зниження інвестиційної активності підприємств. Нижчі темпи падіння імпорту товарів проміжного споживання (44.0%) були спричинені зростанням вартісних обсягів імпорту природного газу. У 2009 р. до обсягів імпорту були додатково включені обсяги природного газу, що знаходився в українських ПСГ та був переданий українській стороні в рахунок плати за транзит (в обсязі 11 млрд. м3 на суму 1.7 млрд. дол. США). В цілому обсяги імпорту природного газу становили 13.5 млрд. м3 (на 5.8% менше ніж у 2008 року і на 7.1% - у 2007 році).
Загалом мінерального палива було імпортовано на 34.2% менше ніж на початку 2008 року. Окрім негативних тенденцій у промисловості на вартісні обсяги імпорту палива також вплинуло значне зниження ціни на нафту.
Скорочення обсягів імпорту споживчих товарів (на 39.6%) відбувалось під впливом девальвації гривні, майже повної відсутності споживчого кредитування та зниження наявних доходів домогосподарств. Однак, високі очікування подальшої девальвації разом з невизначеністю щодо введення додаткових обмежень та митних надбавок на споживчий імпорт гальмували звуження попиту та відповідно більш значне скорочення імпорту товарів, призначених для споживання.
В таблиці 2.2 продемонстровано високі темпи падіння обсягів імпорту товарів за всіма товарними групами.
Таблиця 2.3.
Обсяги імпорту за товарними групами
| | Імпорт товарів, млн. дол. США | Об’єм, % до загального імпорту | Темпи приросту, % до І кварталу 2009 року | Темпи приросту, % до ІV кварталу 2009 року |
| мінеральні продукти | 3484 | 36.2 | -34.3 | - 21.5 |
| машинобудівна продукція | 1820 | 18.9 | -68.8 | - 66.1 |
| продукція хім. промисловості | 1395 | 14.5 | -44.4 | - 44.3 |
| продукція АПК | 1156 | 12.0 | -13.1 | - 31.2 |
У географічному розподілі імпорту товарів почала поступово збільшуватися питома вага країн СНД (до 44.2% порівняно з 42.3% у 2008 року), частка країн далекого зарубіжжя зменшилась на 1.9 і до 55.8%. Падіння загальних обсягів імпорту найбільш помітно відобразилось на торгівлі з країнами Азії та Європи, обсяги надходжень з яких скоротились відповідно на 23.6% та 25.4%.
Торгівля послугами. У 2009 року позитивне сальдо торгівлі становило 2,6 млрд. дол. США (1,7 млрд. дол. США у 2008 році і 2.7 млрд. дол. США у 2007 році). При цьому зростання сальдо було забезпечено більш значним зниженням імпорту послуг (на 23.6%) порівняно зі скороченням експорту (на 20.8%).
Нерезидентам було надано послуг на суму 2.8 млрд. дол. США (у 2008 році – 3.1 млрд. дол. США, у 2007 році – 4.1 млрд. дол. США). Зменшення загальних обсягів експорту відбулось внаслідок скорочення обсягів послуг з транспортування (на 22.7%), здебільшого з транспортування трубопровідним транспортом в 1.8 рази, а також падіння обсягів послуг з подорожування (на 32.4%) через зниження кількості іноземців, що відвідали Україну у звітному періоді (на 17.6%) (див. рис. 2.2).
Рис. 2.2. Баланс послуг, млрд. дол. США
Обсяг послуг, що були надані резидентам України у 2009 р., становив 2.6 млрд. дол. США, що на 23.6% менше ніж у 2008 р.. Падіння обсягів відбулось за всіма видами послуг, крім послуг зв’язку. Значного скорочення зазнали обсяги транспортних послуг, особливо послуг з морського транспорту (на 55.8%), залізничного транспорту (на 44.4%) та трубопровідного (на 22.9%).
Доходи. Від’ємне сальдо балансу доходів у 2009 року становило 2440 млн. дол. США (в 2008 році цей показник становив – 1540 млн. дол. США, а в 2007 – 659 млн. дол. США). Зменшення надходжень за статтею «доходи» на 12.8%, що обумовлено зменшенням оплати праці українських громадян за кордоном, а також доходів від розміщення резервів. В той же час нерезидентам було сплачено 1.7 млрд. дол. США, що на 32.9% менше ніж у 2008 року. Це було пов’язано насамперед із зменшенням виплат дивідендів за прямими інвестиціями (у 2.8 раза до 465 млн. дол. США) та відсотків за довгостроковими кредитами (на 24% до 620 млн. дол. США) (див. рис. 2.3).
Рис. 2.3. Баланс доходів, млн. дол. США
Трансферти. Сальдо поточних трансфертів у 2009 року зменшились до 2.7 млрд. дол. США (3.1 млрд. дол. США – в 2008 р. і 4.6 млрд. дол. США – в 2007 році), насамперед внаслідок зменшення надходжень грошових переказів робітників (на 18.2%). Обсяги сплачених резидентами трансфертів у звітному періоді становили 175 млн. дол. США, що на 8.7% більше ніж в 2008 року.
Фінансовий рахунок. В 2009 році після кризові прояви в Україні, а саме високі девальваційні очікування, недовіра до банківської системи, негативні настрої іноземних інвесторів щодо українських позичальників тощо, обумовили збереження значного від’ємного сальдо за фінансовим рахунком (12.5 млрд. дол. США).
Рис. 2.4. Прямі інвестиції в економіку України, млрд. дол. США
Тоді як за результатами 2008 року сальдо було додатнім. Притік прямих іноземних інвестицій залишався на низькому рівні, в той час як високі обсяги виплат за борговими зобов’язаннями приватного та державного секторів покривались новими залученнями лише частково. В значних обсягах продовжувалось накопичення готівкової валюти поза банківською системою, і лише певна стабілізація валютного ринку дозволила уповільнити ці процеси та сформувати дефіцит за фінансовим рахунком. Основними визначальними умовами формування потоків за фінансовим рахунком у 2009 році були:
– дефіцит вільної ліквідності у світі та нестабільність світового та українського фінансових ринків;
– значні обсяги боргів, накопичених приватним сектором у попередні роки, із терміном погашення у 2009 році. (див. рис. 2.4).
Прямі іноземні інвестиції. Через стагнацію світової економіки обсяги інвестування продовжили знижуватись. В 2009 році обсяги притоку прямих іноземних інвестицій в Україну були в 2.1 раза меншими ніж в 2008 році – 4654 млн. дол. США, а в 2007 цей показник становив 9218 млн. дол. США.
Рис. 2.5. Рахунок операцій з капіталом та
фінансових операцій, млн. дол. США
Із загального обсягу накопичених інвестицій у фінансовому секторі зосереджено 30.1% капіталу іноземних інвесторів, в оптовій торгівлі, посередництві в оптовій торгівлі – 21.1%, у металургійному виробництві – 12.7%, оптовій торгівлі та посередництві в оптовій торгівлі – 7.2%. Частки інших видів економічної діяльності не перевищують 5%.
У розрахунку на одну особу обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій склав 1 132 дол. США, збільшившись за рік на 11.1%.
Кредити та облігації. У 2009 році від’ємне сальдо за операціями з кредитами та облігаціями приватного сектору було від’ємним – на рівні 9.1 млрд. дол. США (порівняно з 12.4 млрд. дол. США у 2008 року та з 13.5 млрд. дол. США в 2007 році) і сформувалось, насамперед через значні обсяги чистого погашення короткострокових кредитів банківським сектором.
Рефінансування виплат за раніше залученими кредитами та облігаціями приватного сектору за рахунок нових позик оцінено в 84.5%, що в умовах фінансової кризи може розцінюватись як достатньо позитивний результат. Для банківського сектору цей показник становив 78.4%, реального сектору – 105.1%.
Чисте погашення кредитів та облігацій банківського сектору в І кварталі становило 1.1 млрд. дол. США: при скороченні заборгованості за короткостроковими кредитами (від’ємне сальдо – 2.2 млрд. дол. США) досить активно залучались «довгі» кредити (додатне сальдо – 1.4 млрд. дол. США), насамперед банками з іноземними інвестиціями. Чисті залучення реального сектору економіки за кредитами та облігаціями у 2009 року становили 100 млн. дол. США, насамперед внаслідок достатньо низьких обсягів виплат за довгостроковими кредитами – 2.1 млрд. дол. США, що на 17.2% менше ніж у 2008 році. Також у 2009 році було здійснено чисте погашення державної заборгованості на загальну суму 812 млн. дол. США.
Інший капітал. Високі девальваційні очікування населення та недовіра до банківської системи сприяли збереженню значних обсягів накопичення готівкової валюти поза банківською системою в 2009 року – 4.1 млрд. дол. США. З іншого боку, слід відзначити частковий відтік капіталу за операціями з цінними паперами та поверненням прямих інвестицій (139 млн. дол. США проти 504 млн. дол. США у 2008 р. та 674 млн. дол. США у 2007 р.).
Зведений баланс. Від’ємне зведене сальдо за 2009 рік становило 13.7 млрд. дол. США. Частково цей дефіцит було профінансовано за рахунок отримання ІІ та ІІІ траншів від МВФ за кредитом stand-by (відповідно 2.8 млрд. дол. США та 3.3 млрд. дол. США) та коштів від розподілу Спеціальних прав запозичень (2.0 млрд. дол. США). Варто зауважити, що більша половина ІІ траншу (1.5 млрд. дол. США) і повністю ІІІ транш було отримано безпосередньо урядом. Також в ІV кварталі відбувся продаж майже всієї суми, отриманої в результаті розподілу СПЗ, і отримані кошти зараховано на рахунок уряду.
Крім того, на покриття зведеного дефіциту платіжного балансу було використано резервні активи в обсязі 5.7 млрд. дол. США. У результаті рівень міжнародних резервів за станом на 01.01.2010 р. становив 26.5 млрд. дол. США, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг протягом 4.9 місяця майбутнього періоду.
2.2. Аналіз платіжного балансу Росії за 2007-2009 рр.
В 2009 році платіжний баланс Російської Федерації формувався в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон'юнктури і втрати довіри інвесторів до ринків, які розвиваються та привело до скорочення розмірів як поточних, так і фінансових операцій. Разом з тим рівновага платіжного балансу була підтримана комплексом заходів загальнодержавної економічної політики. Було забезпечено своєчасне виконання поточних зовнішніх боргових зобов'язань економіки, значно скорочений вивіз приватного капіталу.
Рахунок поточних операцій. Позитивне сальдо рахунку поточних операцій скоротилося в 2009 році в 2,1 рази в порівнянні з 2008 роком (103 722 млн. дол. США, і в 2007 році він склав 77768 млн. дол. США) і склало 48 971 млн. дол. США. На його величину вплив зробило послаблення торгового балансу, що зменшився до 111 585 млн. дол. США (на 37,9%) (див. рис. 2.5.)
Експорт товарів. Цей показник скоротився до 303 388 млн. дол. США, що на 35,7% нижче максимуму 2008 року - 471 603 млн. дол. США (2007 рік – 354 401млн. дол. США). Найбільші темпи зниження зафіксовані в I кварталі 2009 року (майже в два рази в порівнянні з I кварталом 2008 року) в умовах погіршення цінової кон'юнктури на світових товарних ринках для російських експортерів. Надалі показники експорту поступово поліпшувалися: у III кварталі відновився фізичний об'єм експорту основних енергетичних товарів, підвищилися їх ціни на міжнародному ринку. У IV кварталі вартість вивозу була близька до показнику у відповідному періоді 2008 року.
Зниження експорту істотно не вплинуло на структуру вивозу: топливноенергетичні товари складали близько дві треті сукупного об'єму постачань за кордон.
Рис. 2.6. Відношення основних компонентів рахунку поточних операцій платіжного балансу РФ у 2005-2009 роках
Фізичні об'єми експорту сирої нафти і нафтопродуктів дещо перевищували рівень 2008 року, але значне зниження контрактних цін на них в сукупності зі скороченням продажів природного газу зумовили падіння вартості основних енергоносіїв на 38,5% до 190,7 млрд. дол. США. Експорт продукції металургії зменшився на 38,4% і склав 33,6 млрд. дол. США. У звітньому періоді знизився вивіз як чорних (на 44,6%), так і кольорових металів (на 27,9%), включаючи вироби з них. Скорочення постачань пов'язане з одночасним падінням експортних цін і фізичних об'ємів вивозу. Зменшення вартості даної товарної групи відбувалося прискореними темпами, в результаті її питома вага в сукупному вивозі товарів знизилася до 11,1%.
Постачання за кордон продукції хімічної промисловості і пов'язаних з нею галузей були на 38,2% менше, ніж в 2008 році, і не перевищили 18,7 млрд. дол. США. Основним чинником скорочення експорту було падіння на 33-50% цін на добрива і полімери. Частка групи в сумарному вивозі зменшилася до 6,2% (див. рис. 2.7).
Рис. 2.7. Товарна структура зовнішньої торговлі в 2009 році, %
Падіння вартісних об'ємів експорту вуглеводневої сировини, основними споживачами якого є країни Європейського союзу (ЄС), зумовило зниження їх долі в географічному розподілі російського експорту до 53,3%. Питома вага країн СНД і країн-учасниць організації Азіатсько-тихоокеанського економічного співпраці (АТЕС) при цьому виріс до 15,5 і 15,1%, відповідно. Ведучими партнерами залишалися Нідерланди (12,0%), Італія (8,3%) і Німеччина (6,2%).
Імпорт товарів. Він в 2009 році оцінюється у 191 803 млн. дол. США, що на 34,3% нижче за рівень 2008 року - 291 861 млн. дол. США (в 2007 році цей показник був від’ємним і становив 223 486 млн. дол. США). При незначному падінні цін (на 0,3%) істотне скорочення фізичних об'ємів ввезення позначалось по всім позиціям. Найбільший спад імпорту зафіксований в першому півріччі (на 39,2% в порівнянні з відповідним показником 2008 року).
Падіння постачань з-за кордону переважно торкнулося значної групи товарів, що імпортуються, - машин, устаткування і транспортних засобів. Їх вартість впала з 140,8 до 72,6 млрд. доларів США, а питома вага в сукупному імпорті - з 52,7 до 43,4% (див. рис. 2.7). Основною причиною зниження було стиснення внутрішнього попиту на інвестиційні товари і споживчі товари тривалого користування.
Зниження постачань до Росії групи товарів продовольства і сировини для його виробництва - з 35,2 до 30,1 млрд. дол. США було істотно меншими, що зумовило зростання частки групи в сукупному імпорті з 13,2 до 18,0% (див. рис. 2.7).
Відставання темпів скорочення імпорту продукції хімічної промисловості і пов'язаних з нею галузей також привело до збільшення питомої ваги цієї товарної групи до 16,6%.
У географічній структурі імпорту із-за різкого зниження ввезення продукції машинобудування помітно зменшилася частка країн АТЕС (до 31,0%). Питома вага ЄС при цьому зросла до 45%, на країни СНД доводилося 13,0% імпорту. Найбільшими постачальниками імпортних товарів були Китай (13,6%) і Німеччина (12,7%).
Дефіцит балансу зовнішньої торгівлі послугами знизився з 24,3 до 19,9 млрд. дол. США (в 2007 році – 18 888 млн. дол. США), при однакових темпах падіння як експорту, так і імпорту – на 18,4%.
Експорт послуг. Цей показник зменшився до 41 722 млн. дол. США в порівнянні з 2008 роком - 51 155 млн. дол. США, і в 2007 році цей показник був ще менше – 39 257 млн. дол. США, переважно внаслідок стиснення трансграничного товарообігу і загального зниження ділової активності. Найбільше по абсолютному значенню зниження спостерігалося по транспортним послугам (з 15,0 до 12,4 млрд. дол. США) і послугам, пов'язаним з поїздками нерезидентів в Російську Федерацію (з 11,8 до 9,4 млрд. дол. США), а також по ділових професійних і технічних послугах (з 12,5 до 10,7 млрд. дол. США).
В складі наданих нерезидентам транспортних послуг, що зменшилися на 2,6 млрд. дол. США (17,7%), найбільше падіння демонстрували вантажні перевезення (на 1,6 млрд. дол. США), як результат скорочення об'єму перевезень, так і через зниження тарифів.
Витрати нерезидентів по статті «поїздки» скоротилися на 2,4 млрд. дол. США (20,5%), переважно за рахунок зниження витрат іноземців, пов'язаних з діловими поїздками до Росії, включаючи тимчасове працевлаштування, - на 1,6 млрд. дол. США.
Експорт будівельних послуг впав на 1,4 млрд. дол. США, або на 30,2%. Зниження вартості наданих нерезидентам ділових, професійних і технічних послуг склало 1,8 млрд. дол. США (14,3%). Позитивна динаміка надходжень зафіксована по ліцензійним платежам, виплати яких на користь резидентів склали 0,5 млрд. дол. США.
Рис. 2.8. Структура експорту та імпорту послуг за 2009 рік, %
Імпорт послуг. Він знизився з 75,5 до 61,6 млрд. дол. США ( в 2007 році він складав 58,1 млрд. дол. США). Його падіння обумовлено, перш за все, значним скороченням вартості наданих нерезидентами будівельних і транспортних послуг, а також зниженням витрат на поїздки російських громадян за кордон.
Імпорт будівельних послуг скоротився практично вдвічі і склав 4,5 млрд. дол. США. Об'єм наданих резидентам транспортних послуг зменшився на 3,5 млрд. дол. США, або 27,1%. Близько дві третини його зниження обумовлено зменшенням вартості вантажних перевезень водним і повітряним транспортом, здійснених іноземними компаніями. Вартість пасажирських перевезень впала не так сильно – на 14,4%. Витрати, пов'язані з поїздками російських громадян за кордон, знизилися на 3,0 млрд. дол. США. Зменшення відбувалося як за рахунок скорочення числа що виїжджають, так і за рахунок падіння їх середніх витрат за кордоном. Повільніше зниження витрат на особисті поїздки зумовило зростання їх частки з 90 до 91,6%. Імпорт ділових, професійних і технічних послуг був менший на 2,1 млрд. дол. США, що частково пов'язане зі скороченням витрат російських компаній на консалтингові і рекламні послуги іноземних контрагентів.
Баланс оплата праці. Від’ємне сальдо балансу оплати праці зменшилося на 38,6% до 8 702 млн. дол. США в порівнянні з 2008 роком (14 179 млн. дол. США) і не набагато зменшився в порівнянні з 2007 роком – 7 318 млн. дол. США. Динаміка показника зумовило скоротити використання праці іноземних працівників в російській економіці і знизити доларовий еквівалент їх заробітної плати. У 2009 році тимчасово працевлаштованим нерезидентам було виплачено 12 027 млн. дол. США – на третину менше, ніж в 2008 році. Отримані доходи від оплати праці резидентів за кордоном зменшилися на 12,3% і склали 3,3 млрд. дол. США.
Інвестиційні доходи. Дефіцит балансу інвестиційних доходів знизився з 34 763 млн. дол. США в 2008 році до 31 534 млн. дол. США в 2009 році (на 9,3%). В порівнянні з 2007 роком він зріз на 8 104 млн. дол. США – 23 434. Доходи нараховані до виплати, склали 63 977 млн. дол. США; доходи до отримання –32 443 млн. дол. США.
Скорочення позитивного сальдо інвестиційних доходів органів державного управління і органів грошово-кредитного регулювання відбулось в 2,7 разів до 6,3 млрд. дол. США, що обумовлено різким падінням відсоткових ставок на міжнародних фінансових ринках.
Негативне сальдо інвестиційних доходів банків і інших секторів зменшилося на 27,3% до 37,9 млрд. дол. США, в основному за рахунок зниження нарахованих до виплати іноземним інвесторам доходів за участь в капіталі.
Витрати приватного сектора на обслуговування іноземних обов’язків в 2,6 разів перевищили відповідні доходи від зарубіжних активів.
Поточні трансферти. Негативне сальдо балансу поточних трансфертів зменшилося з 2 765 до 2 503 млн. дол. США (2007 рік – 3 506 млн. дол. США). Отримані трансферти оцінюються в 8 764 млн. дол. США основними джерелами доходів були податки на нерезидентів. Виплати у розмірі 11 267 млн. дол. США представлені переважно грошовими переказами населення за кордон.
Операції з капіталом. Сальдо рахунку операцій з капіталом є негативним у розмірі 11 648 млн. дол. США в порівнянні з 2008 роком коли він позитивним у розмірі 496 млн. дол. США (2007 рік – він є від’ємним), головним чином внаслідок вибачення органами державного управління заборгованості іноземним державам.
Фінансовий рахунок. Сальдо фінансового рахунку , залишаючись негативним, скоротилося в 2 рази: з 92 891 млн. дол. США в 2008 році до 36 099 млн. дол. США в 2009 році (2007 рік – 54 197 млн. дол. США). Приріст зовнішніх зобов'язань російської економіки багато разів сповільнився: з 100,5 млрд. дол. США в 2008 році до 6,9 млрд. дол. США в 2009 році у зв'язку з плановим і достроковим погашенням іноземних зобов'язань, що відбувалося при обмеженому доступі резидентів на міжнародні фінансові ринки.
Таблиця 2.4.
Структура іноземних інвестицій
до Російської Федерації у 2009 році, млрд. дол. США
| Вид інвестицій | 2009 | Довідково: 2008 рік | ||||
| I квартал | II квартал | III квартал | IV квартал | рік | ||
| Прямі | 9,4 | 10,1 | 12,3 | 6,8 | 38,7 | 75,5 |
| Портфельні | -10,0 | 3,5 | 0,7 | 0,8 | -5,0 | -37,8 |
| Інші | -16,5 | -3,0 | -3,2 | -4,2 | -26,9 | 62,9 |
| Всього | -17,0 | 10,7 | 9,8 | 3,4 | 6,9 | 100,5 |
Іноземні пасиви органів державного управління виросли на 2,4 млрд. дол. США, переважно внаслідок придбання нерезидентами цінних паперів Уряду Російської Федерації на вторичному ринку. Фактичні платежі по державному зовнішньому боргу в 2009 році, включаючи відсотки, склали 4,9
млрд. дол. США (у 2008 році 6,8 млрд. дол. США). Коефіцієнти боргового навантаження залишалися невисокими: відношення платежів по обслуговуванню державного зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг склало 1,4%, а до прибутків бюджету – 1,3%.
Обов’язки органів грошово-кредитного регулювання збільшилися на 11,9 млрд. дол. США, передусім за рахунок розподілу на користь Російської Федерації еквіваленту 8,9 млрд. дол. США в рамках нових випусків Спеціальних прав запозичення (СДР), здійснених Міжнародним валютним фондом в III кварталі 2009 року. За своїм змістом, СДР є безстроковими ресурсами органів грошово-кредитного регулювання, що враховуються в міжнародних резервах, і підлягають поверненню тільки у разі виходу країни з МВФ.
Прямі іноземні інвестиції в російський банківський сектор збільшилися на 6,4 млрд. дол. США в основному за рахунок реінвестованих прибутків, портфельні інвестиції - на 1,0 млрд. дол. США. Обов’язки банків по фінансових інструментах зменшилися на 13,1 млрд. доларів США.
Залучення іноземного капіталу іншими секторами зменшилося в порівнянні з 2008 роком в 2,8 разу до 35,8 млрд. дол. США. На відміну від банківського сектору планове погашення позикової заборгованості небанківськими корпораціями було рефінансовано за рахунок нових великих кредитних ліній, притягнених як від іноземних банків (Китайського банку розвитку), так і від міжнародних фінансових організацій (ЄБРР). У структурі прямих інвестицій, що склали 32,3 млрд. дол. США, також переважали міжфірмові кредити, об'єм яких перевищив приплив фінансових ресурсів у формі внесків в капітал. Потім скорочення вкладень нерезидентів в інструменти російського фінансового ринку в 2008 року, у звітному періоді портфельні інвестиції збільшилися на 2,9 млрд. дол. США.
Таблиця 2.5.
Структура інвестицій резидентів Російської
Федерації до іноземних активів у 2009 році, млн. дол. США
| Вид інвестицій | 2009 | Довідково: 2008 рік | ||||
| I квартал | II квартал | III квартал | IV квартал | рік | ||
| Прямі | 13,6 | 11,6 | 9,8 | 11,0 | 46,1 | 56,1 |
| Портфельні | 2,4 | 2,0 | -0,7 | -2,7 | 1,0 | -1,3 |
| Інші | -0,3 | -6,5 | 14,5 | -15,1 | -7,5 | 177,5 |
| Всього | 15,7 | 7,1 | 23,6 | -6,8 | 39,6 | 232,3 |
Іноземні інвестиції приватного сектору склали 48,2 млрд. дол. США (у 2008 році - 229,8 млрд. дол. США). Зовнішні активи банків на тлі скорочення іноземних пасивів знизилися на 11,9 млрд. дол. США (у 2008 році їх приріст складав 65,1 млрд. дол. США). Зменшення відбулось переважно через падіння об'єму позик і депозитів, наданих нерезидентам. На відміну від 2008 року, коли об'єм позиково-депозитних операцій збільшився на 60,2 млрд. дол. США, в 2009 році російські банки скоротили вказані вкладення на 11,8 млрд. дол. США. Зміна активів відбувалася нерівномірно. Послідовне зниження об'єму іноземних вимог в першому півріччі змінилося збільшенням зовнішніх активів банків в III кварталі 2009 року (на 20,1 млрд. дол. США). У IV кварталі зниження іноземних вимог відновилося і склало 16,5 млрд. дол. США.
У структурі вивезення вітчизняного банківського капіталу на тлі загострення кредитних і інвестиційних ризиків зросла роль вкладень в інструменти міжнародного фінансового ринку, у тому числі в єврооблігації, видані іноземними компаніями в інтересах резидентів.
Знизилась інтенсивність вивезення капіталу у формі прямих інвестицій за кордон - у звітному періоді їх об'єм склав 1,2 млрд. дол. США (1,8 млрд. дол. США у відповідному періоді).
Вивезення капіталу небанківськими корпораціями відбувався в основному у формі підтримки залежних і дочірніх зарубіжних організацій, який здійснювався за допомогою збільшення участі в капіталі, а також надання кредитів і реінвестування нарахованих прибутків. Прямі інвестиції виросли на 44,9 млрд. дол. США, у тому числі, за рахунок участі в капіталі зарубіжних компаній - на 21,2 млрд. дол. США, портфельні, - на 2,1 млрд. дол. США. Об'єм наданих нерезидентам позик і займів скоротився на 5,9 млрд. дол. США.
За підсумками 2009 року чисте вивезення капіталу приватним сектором знизилося більш ніж у два рази - до 56,9 млрд. дол. США (133,9 млрд. дол. США в 2008 році).
Міжнародні резерви. За рахунок операцій, які відображені у платіжному балансі, резервні активи збільшилися за 2009 рік на 3,4 млрд. дол. США. У числі операцій, що викликали зростання міжнародних резервів, був розподіл МВФ на користь Російської Федерації нових випусків СДР в розмірі, еквівалентному 8,9 млрд. дол. США. З обліком інших змін міжнародні резерви в 2009 році зросли на 12,8 млрд. дол. США і на 1 січня 2010 року досягли 439,0 млрд. дол. США. У структурі резервних активів 94,9% приходилось на іноземну валюту, СДР і резервну позицію в МВФ. Частка монетарного золота в результаті його придбання органами грошово-кредитного регулювання на внутрішньому ринку і позитивної переоцінки зросла до 5,1%.
Рівень міжнародних резервів на кінець 2009 року був достатній для фінансування російського імпорту товарів і послуг протягом 21 місяця.
2.3. Вплив зовнішньоторговельних зв’язків України з Росією на стан їх платіжного балансу
Отже значний вплив, як позитивний так і негативний,на платіжний баланс має зовнішньоторговельні зв’язки між Україною та Російською Федерацією. Росія є найважливішим торгівельно-економічним партнером України, незважаючи на те, що зовнішня торгівля між країнами має тенденцію до зменшення. Якщо в 2004 році експорт України до Росії становив понад чверть усього експорту товарів, у 2008 - 23%, то у 2009-17,8%. Протягом останніх п'яти років частка Росії в українському товарному імпорті невпинно скорочувалася (з 48% до 37%). Оскільки протягом 2006 – 2009 років вартість імпорту стабілізувалася на рівні 5,8 – 5,9 млрд. дол., то приріст загального імпорту в Україну, який мав місце у цей час, відбувся не за рахунок імпорту з Росії, Україна залишається залежною від імпорту з Росії більшою мірою, ніж від експорту в Росію, проте залежність від імпорту зменшується швидше, ніж залежність від експорту.
Стабільний розвиток українсько-російських економічних і торгових відносин є важливим чинником, що гарантує стабільний і передбачуваний економічний розвиток, енергетичну безпеку і, значною мірою, політичну стабільність на всьому євразійському просторі.
Протягом останніх чотирьох років Україна фактично захистилася від участі у регіональних інтеграційних проектах за участю Росії, що дозволяло зберегти власний економічний суверенітет і продовжувати курс на економічну інтеграцію з ЄС. Однак намагання України будувати відносини з РФ, у тому числі економічні, на двосторонній основі негативно сприймається у Російський Федерації.
Важливою характеристикою сучасного стану відносин між Україною та РФ є значний вплив політичного чинника на розвиток українсько-російського економічного співробітництва.
Зовнішньоекономічний контекст, в якому відбувається розвиток українсько-російських економічних відносин, наразі значною мірою формується під впливом світової фінансово-економічної кризи. Беручи до уваги значну економічну взаємозалежність, а також експортно орієнтований характер економік України і Росії, сучасна фінансово-економічна криза може мати відчутний негативний вплив на двосторонню торгівлю. Основними чинниками цього є:
- зменшення попиту на продукцію, що становить основні статті взаємного експорту й імпорту в результаті гальмування темпів економічного зростання в обох країнах;
- значне подорожчання імпорту як наслідок високої інфляції та швидкої девальвації національної валюти, що особливо відчутно в Україні;
- ризик введення з боку уряду РФ додаткових обмежень доступу української продукції на російський ринок з метою підтримки національної економіки у кризових умовах.
На сьогодні Російська Федерація посідає одне з провідних місць серед основних економічних партнерів України. Частка Росії в загальному обсязі зовнішньої торгівлі України (товари і послуги) становила у 2007 р. 27,12 %.
Серед усіх країн-торговельних партнерів України на РФ приходиться 25,7 % усього експорту товарів і 27,8 % усього імпорту. У 2009 р. експорт товарів в Росію перевищив 12,6 млрд дол., а імпорт склав більше 16,8 млрд. Негативне сальдо для України склало більше 4,2 млрд дол.
У структурі українського товарного експорту в Росію провідні позиції займає продукція машино- і приладобудування (більше 36 %), чорні метали і вироби з них (27 %), продовольство і продукція харчової промисловості (більше 10 %), хімічна продукція і полімерні матеріали (біля 7 %). Аналізуючи статистику за 2007-2009 рр. слід відзначити позитивну динаміку зростання обсягів експорту практично всієї номенклатури товарів.
В імпорті з РФ переважають енергетичні матеріали, нафта та продукти її переробки (46,8 %), продукція машино- і приладобудування (біля 20 %), чорні метали і вироби з них (9,3 %).
Продукція обробної промисловості України, зокрема з високим ступенем переробки, має порівняно високий попит на території Росії та країн СНД. Отже, Росія є споживачем українських промислових товарів, тоді як решта світу – української сировини та напівфабрикатів. Як наслідок, експорт українського машинобудування та споживчих товарів залежить насамперед від попиту в Росії, тому в інтересах України зберегти цей попит, чому, безперечно, сприятиме створення в СНД зони вільної торгівлі. Однак попит на українські товари в Росії та СНД більш нестабільний, ніж у ЄС.
Аналізуючи структуру товарної торгівлі між Україною і Росією можна зробити висновок, що український експорт є більш диверсифікованим, а частка продукції з високим ступенем обробки у ньому більша, ніж в імпорті з Росії.
Практично за всіма товарними групами, що становлять основну частину українського експорту в Росію (у тому числі продукції машино- і приладобудування), Україна має позитивне сальдо. Виключенням тут є лише наземні транспортні засоби (крім залізничних), де негативне сальдо становить 362 млн дол., прилади й апарати – 56 млн дол. відповідно, а також деяка хімічна продукція.
Протягом 2004 – 2009 років темпи зростання українського експорту в Євросоюз жодного разу не були негативними і лише в 1999 дорівнювали нулю. Водночас експорт до Росії протягом 2002—2004 років зменшувався майже на 20% щорічно, у 2005 збільшення становило 48%; а у 2006 – темпи знизилися до +5%.
У минулому році, за попередніми підрахунками, український експорт до Росії знову зменшився на 13%. Імпорт протягом 2005-2008 років зменшувався і з Росії, і з ЄС майже однаковими темпами. Проте в останні три роки імпорт з Росії є стабільним, а імпорт з ЄС щороку зростає. Відповідно роль ЄС у зовнішній торгівлі України зростає, а Росії – зменшується. Більше того, послідовно скорочується частка Росії у торгівлі України з країнами СНД. Так, протягом 2002 – 2006 років частка Росії в імпорті України з країн СНД становила 80-90%, а у 2007 – 2009 роках вона різко зменшилася до 65 – 70%.
Таблиця 2.6.
Показники динаміки торгівлі товарами України з Росією,
тис. дол. США
| | Експорт | Імпорт | ||||||
| 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | |
| Торгівля товарами з Росією, тис. дол. США | 8650699,8 | 12668323,9 | 15735571,9 | 8495072,3 | 13787221,5 | 16837595,5 | 19414212,5 | 13235774,4 |
| Темпи росту, % | - | 146,4 | 124,2 | 54 | - | 122,12 | 115,3 | 68,2 |
| Темпи приросту, % | - | 46,4 | 24,2 | -46,01 | - | 22,1 | 15,3 | -31,8 |
| Всього по всім країнам, тис. дол. США | 38367704,4 | 49248063,6 | 66954429,8 | 39702883,3 | 45034491,1 | 60669923,0 | 85535356,4 | 45435559,2 |
| Питома вага Росії в загальній торгівлі товарами,% | 22,5 | 25,7 | 23,5 | 21,4 | 30,6 | 27,8 | 22,7 | 29,1 |
| Торгівля товарами з країнами СНД, тис. дол. США | 12665526,6 | 18615176,8 | 23809374,8 | 13473894,8 | 20184878,9 | 25629473,7 | 33569424,7 | 19692666,1 |
| Питома вага Росії в торгівлі з країнами СНД, % | 68,3 | 68,1 | 66,1 | 63,0 | 68,3 | 65,7 | 57,8 | 67,2 |
Таблиця 2.7.
Показники динаміки торгівлі послугами України з Росією,
тис. дол. США
| | Експорт | Імпорт | ||||||
| 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | |
| Торгівля послугами з Росією, тис. дол. США | 3137030,2 | 3410567,7 | 3851594,0 | 3531286,1 | 596582,8 | 696697,8 | 894214,7 | 793211,4 |
| Темпи росту, % | - | 108,7 | 112,9 | 91,7 | - | 116,8 | 128,4 | 88,7 |
| Темпи приросту, % | - | 8,7 | 12,9 | -8,3 | - | 16,8 | 28,4 | -11,3 |
| Всього по всім країнам, тис. дол. США | 7505,5 | 8989155,7 | 11694241,6 | 9520757,3 | 3812,4 | 4878259,2 | 6646782,2 | 5168803,6 |
| Питома вага Росії в загальній торгівлі послугами,% | 41,8 | 37,7 | 32,8 | 37,3 | 16,1 | 14,0 | 13,8 | 13,6 |
| Торгівля послугами з країнами СНД, тис. дол. США | 3451,3 | 3706783,1 | 4293101,7 | 3808748,8 | 702,3 | 808306,3 | 1069531,2 | 779572,1 |
| Питома вага Росії в торгівлі з країнами СНД, % | 90,7 | 92,0 | 89,7 | 92,7 | 85,0 | 86,2 | 83,6 | 101,8 |
Сировинний характер імпорту з Росії визначається переважанням у його структурі енергетичних матеріалів (46,8 %). Водночас велике значення для Української промисловості має імпорт кольорових металів, на які приходиться біля 3 % усього імпорту з РФ.
Під впливом світової фінансової кризи та спричиненого нею падіння виробництва в обох країнах, обсяги двосторонньої торгівлі впали. Серед номенклатури товарів найбільшого удару зазнала продукція чорної металургії, хімічної галузі та деякі сільськогосподарські товари. Водночас впровадження Росією масштабних інфраструктурних проектів для підтримки національної економіки дає певні шанси українській машинобудівній галузі (особливо важкому машинобудуванню) зберегти високі обсяги замовлень на свою продукцію з боку російських партнерів.
Протягом 2009 р. зберігалася тенденція зростання обсягів торгівлі товарами між Україною і Російською Федерацією, яка сформувалася в останні роки. За даними Держкомстату в січні-жовтні 2009 р. експорт товарів до Російської Федерації збільшився у порівнянні з аналогічним періодом 2008 р. на 36,5 % та становив більше 14 млрд дол. Імпорт товарів досяг майже 17,8 млрд дол. і збільшився у порівнянні з січнем-липнем 2007 р. на 30,2 %.
У сфері торгівлі послугами Росія також виступає основним торгівельним партнером України. За підсумками 2009 р. експорт послуг в РФ склав 37,7 % від усього експорту послуг, а імпорт, відповідно – 14 %. Позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією склало у 2009 р. більше 2,7 млрд дол. Високе позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією дозволяє Україні значною мірою компенсувати традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі.
У структурі торгівлі послугами провідні позиції займають транспортні послуги (74,4 % – всього експорту до Росії та 51,2 % імпорту), а також ділові, професійні і технічні послуги (9,8 % і 20,8 % відповідно). Це підтверджує значення ефективного використання транзитного потенціалу України, яка забезпечує транспортування як енергоносіїв, так й інших товарів між Сходом і Заходом континенту.
Завдяки транзиту Україні вдається зберігати позитивний баланс торгівлі послугами. Транзит енергетичних матеріалів, особливо газу й нафти, протягом 2007 – 2009 років становив 86% у загальній структурі вантажопотоків. Майже весь вантажопотік забезпечує Росія: близько чотирьох п'ятих вантажопотоку з Росії – це енергоносії, що надходять до Європи українськими трубопроводами.
Територією України здійснюється переважна частина поставок природного газу з Росії на європейський ринок (90%) та значна частина нафти. Експансія Росії на українському енергоринку посилюється, оскільки через Україну пролягає найбільш економічно вигідний і натепер практично єдиний шлях в Європу для російських енергоносіїв.
Енергоекспорт для Росії – це питання життєздатності держави і, значною мірою, її геополітичної могутності. Більше половини надходжень до російського бюджету припадає на надходження від експорту енергоресурсів. Потенціал Росії в розвитку експорту енергоносіїв до Європи ще довго залишатиметься вагомим. Нагадаємо, що в Російській Федерації зосереджено понад 38% розвіданих світових запасів газу, 13% нафти, 12% вугілля, величезний потенціал гідроенергетичних ресурсів, з якого використовується лише п'ята частина. Тому Росія так активно домагається спільного управління газовими магістральними мережами України і не тільки газовими, але нещодавні події , які відбуваються стосовно відносин між Україною та Росією погіршились, що в майбутньому , на мою думку , буде відображено на платіжному балансі нашої країни.
Підсумовуючи аналіз стану торгівельних українсько-російських відносин, слід зазначити, що для РФ Україна є 5-м за значенням торгівельним партнером. Частка України в загальному торговому обороті Росії за 2009 р. склала 5,6 %. За цим показником Україну випереджають лише Німеччина (9,5 %), Нідерланди (8,5 %), Китай (7,2 %) та Італія (6,4 %).
Існування перепон, що ускладнюють розвиток двосторонньої торгівлі має об’єктивні економічні причини. Певна тотожність української та російської економік у деяких галузях і схожість номенклатури товарів, що пропонуються країнами на зовнішніх ринках, робить їх природними конкурентами. Через це, зокрема, виникають питання доступу товарів на взаємні ринки.
Використання як Україною, так і РФ інструментів захисту інтересів внутрішнього ринку. Зокрема, за інформацією українського уряду, наразі на ринку Російської Федерації у відношенні українських товарів діють 8 захисних заходів, та проводиться ще 3 розслідування. Зі свого боку, Україна застосувала антидемпінгові заходи та проводить розслідування до 12 російських товарних груп.
Ефективність двостороннього договору про створення зони вільної торгівлі, підписаного ще у 1993 р., характеризується встановленням низки виключень і обмежень на певні категорії товарів, що оформлені відповідними протоколами. Фактично повноцінної зони вільної торгівлі між Україною і Росією сьогодні не існує.
Негативно впливає на двосторонню торгівлю застосування Росією експортного мита на газ, нафту і газовий конденсат, що експортуються до України. Це ще більше ускладнює проблему значного дефіциту торговельного балансу України з Росією, що зумовлено імпортом енергоносіїв.
Крім Російської Федерації Україна має експортно-імпортні відносини з країнами СНД такими як Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргистан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та інші. Відповідно до показників відбувається скорочення по всім статтям (див. тбл. 2.7.).
Таблиця 2.8.
Динаміка експорту-імпорту товарів за
країнами світу (2006-2009 рр.), тис. дол. США
| | Експорт | Імпорт | ||||||
| | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 |
| Всього | 38367704,4 | 49248063,6 | 66954429,8 | 39702883,3 | 45034491,1 | 60669923,0 | 85535356,4 | 45435559,2 |
| Країни СНД | 12665526,6 | 18615176,8 | 23809374,8 | 13473894,8 | 20184878,9 | 25629473,7 | 33569424,7 | 19692666,1 |
| Азербайджан | 421974,9 | 631235,6 | 910521,0 | 546638,7 | 41005,7 | 31096,5 | 75694,2 | 282794,6 |
| Бiлорусь | 1222688,8 | 1561387,0 | 2105576,7 | 1258938,2 | 1255184,8 | 1444792,4 | 2809645,7 | 1692833,9 |
| Вiрменiя | 137240,4 | 215161,5 | 263608,3 | 165628,0 | 21319,1 | 35793,1 | 25456,2 | 28217,0 |
| Казахстан | 828008,6 | 1433699,0 | 1832582,7 | 1418429,7 | 965678,3 | 1591828,9 | 3118852,3 | 2033942,1 |
| Киргизстан | 38008,7 | 71592,8 | 83650,1 | 83839,1 | 5353,9 | 6330,5 | 9119,7 | 4012,5 |
| Молдова | 671230,5 | 911306,1 | 1171987,3 | 693621,2 | 122409,0 | 168246,1 | 169569,7 | 52058,9 |
| Росiйська Федерацiя | 8650699,8 | 12668323,9 | 15735571,9 | 8495072,3 | 13787221,5 | 16837595,5 | 19414212,5 | 13235774,4 |
| Таджикистан | 39793,4 | 51175,2 | 77673,6 | 80383,1 | 4258,1 | 4353,7 | 5355,6 | 3973,0 |
| Туркменiстан | 132791,7 | 196708,2 | 376943,9 | 325172,2 | 3492044,2 | 4266613,3 | 5631673,5 | 718288,5 |
| Узбекистан | 210696,4 | 346854,9 | 595271,0 | 406172,3 | 418046,0 | 546008,0 | 2118262,6 | 1640771,1 |
| Iншi країни свiту | 25702177,8 | 30632886,8 | 43145055,0 | 26228988,5 | 24849612,2 | 35040449,3 | 51965931,7 | 25742893,1 |
Найбільш активно операції по експорту та імпорту товарів відбуваються між Україною та Білоруссю, Казахстаном й Молдовою.
Більш ефективними показниками по експорту-імпорту послуг є торгівля України з Білоруссю, Грузією, Молдовою та Казахстаном (див. тбл. 2.6.).
Таблиця 2.9.
Динаміка експорту-імпорту послуг за
країнами світу (2006-2009 рр.), тис. дол. США
| | Експорт | Імпорт | ||||||
| | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 |
| Всього | 7505520,7 | 9038866,2 | 11741292,9 | 11937211,1 | 3719398,2 | 4980621,9 | 6467956,7 | 6932411,6 |
| Країни СНД | 3451304,8 | 3717066,6 | 4311211,7 | 4662123,7 | 702249,3 | 815652,1 | 1077247,1 | 1115319,3 |
| Азербайджан | 11051,6 | 14335,3 | 24462,9 | 28721,7 | 3977,6 | 7022,1 | 8510,7 | 8921,2 |
| Бiлорусь | 57939,7 | 81257,8 | 123253,8 | 194684,9 | 26973,3 | 35902,8 | 54650,9 | 58932,1 |
| Вiрменiя | 8606,1 | 7601,7 | 9526,5 | 12411,2 | 2729,5 | 4665,3 | 6638,7 | 7145,5 |
| Грузiя | 41392,5 | 50760,6 | 65681,3 | 71321,5 | 11948,2 | 15798,9 | 19246,5 | 22793,4 |
| Казахстан | 33339,3 | 67527,9 | 113106,1 | 115874,9 | 12977,3 | 20447,9 | 38270,6 | 40731,5 |
| Киргизстан | 2336,4 | 1535,8 | 2731,2 | 3581,5 | 477,4 | 825,0 | 1648,8 | 1854,3 |
| Молдова | 35266,7 | 53390,8 | 68935,1 | 74821,5 | 25086,1 | 29855,7 | 47211,9 | 50632,9 |
| Росiйська Федерацiя | 3137030,2 | 3410567,7 | 3851594,0 | 4456739,3 | 596582,8 | 696697,8 | 894214,7 | 943695,5 |
| Таджикистан | 1636,3 | 2243,8 | 2062,5 | 1954,5 | 81,7 | 159,5 | 241,4 | 274,6 |
| Туркменiстан | 114753,3 | 16415,7 | 37941,9 | 40754,6 | 18493,6 | 1429,6 | 1936,6 | 2011,2 |
| Узбекистан | 7952,8 | 11429,5 | 11916,4 | 13892,5 | 2922,0 | 2847,5 | 4676,3 | 4932,7 |
| Iншi країни свiту | 4054215,9 | 5321799,6 | 7430081,2 | 8037886,3 | 3017148,9 | 4164969,8 | 5390709,6 | 5863590,4 |
Експортні мита застосовуються Росією у торгівлі з усіма країнами, що не є членами Митного союзу ЄврАзЕС. Беручи до уваги, що вступ України до Митного союзу є неактуальним, оскільки він суперечить її стратегії на побудову зони вільної торгівлі з ЄС, можна стверджувати, що в найближчій перспективі вирішення зазначеної проблеми є малоймовірним.
У зв’язку зі вступом України до СОТ і лібералізацією торгівлі з країнами-членами цієї організації, Росія висловила стурбованість можливістю зростання експорту Україною до Росії дешевих імпортних товарів. Тому можна очікувати застосування РФ додаткових заходів щодо захисту російського ринку. Під нові обмеження може потрапити м’ясна продукція, рослинна олія, цукор, спирт, а також деякі промислові товари, у тому числі продукція авіаційної промисловості, кольорової металургії, меблі.
Таким чином необхідно зробити наступні висновки:
Виходячи з проведеного аналізу платіжного балансу України слід зазначити про його незбалансованість та не повну забезпеченість необхідними фінансовими ресурсами.
Спостерігається скорочення показників по більшості основним статтям платіжного балансу. В результаті кризових явищ відбулось зниження світового попиту та цін на ринках, що призвело до скорочення обсягів експорту товарів та послуг. Імпорт скоротився внаслідок послаблення обмінного курсу та зниження внутрішнього попиту та в результаті відбулось зменшення дефіциту поточного рахунку.
В балансі доходів відбулось зменшення надходжень, що обумовлено скороченням оплати праці українських громадян за кордоном. Недовіра іноземних інвесторів щодо українських позичальників, девальваційні очікування обумовили значне від’ємне сальдо по фінансовим рахункам, а також обсяги інвестування.
Аналіз платіжного балансу Росії показав зменшення розмірів поточних та фінансових операцій внаслідок погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури й втрати довіри іноземних інвесторів.
Скорочення відбулось по таким статтям як рахунок поточних операцій; імпорт товарів та послуг; експорт послуг – внаслідок зниження ділової активності; оплата праці, що призвело до зниження використання праці іноземних працівників і скорочення доларового еквіваленту їх заробітної плати.
Внаслідок падіння відсоткової ставки на міжнародних фінансових ринках скоротилися інвестиційні доходи, а через вибачення органами державного управління заборгованості іноземним державам сальдо рахунку операцій з капіталом є негативним.
Існує як негативний так і позитивний вплив зовнішньоторговельних зв’язків між Україною та Росією на платіжний баланс. Внаслідок світової фінансової кризи та падіння виробництва в обох країнах, обсяги двосторонньої торгівлі впали.
РОЗДІЛ ІІІ
ЗАХОДИ ВРІВНОВАЖЕННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ
3.1. Проблеми врівноваження платіжного балансу та методи їх подолання
Складаючи платіжний баланс, його статті поділяють на основні та балансуючі. До основних належать ті статті, в яких відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу та є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансуючих статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відображають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо.
Поділ платіжного балансу на основні та балансуючі статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту, активу або надлишку. Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансуючих статей. Отже, формально платіжний баланс врівноважений. Саме сальдо основних статей прийнято називати сальдо платіжного балансу.
Якщо платежі перевищують надходження за основними статтями, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей. Традиційно для цього використовуються позики та ввезення підприємницького капіталу. Це — тимчасовий метод врівноваження платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов'язані виплачувати високі відсотки та дивіденди, а також суму позики. Існує і небезпека того, що іноземні кредитори одночасно у майбутньому можуть масово вилучити свої внески. Новим способом покриття пасивного сальдо балансу є короткострокові кредити, які взаємно надаються центральними банками у національній валюті.
Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає країнам-членам МВФ резервні (безумовні) кредити, які обумовлені жорсткими вимогами проведення стабілізаційних програм МВФ.
Промислово розвинені країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу кошти на світовому ринку позикових капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик. Сенс заключається в тому, що активну участь в цьому процесі беруть комерційні банки (особливо Євробанк) для покриття дефіциту платіжного балансу. Перевагою банківських кредитів у порівнянні з кредитами міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій є їх доступність і не обумовленість стабілізаційних програмами. Однак банківські кредити дорожчі й важкодоступніші для країн, що мають велику зовнішню заборгованість.
До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу належать також пільгові кредити, одержані країною по лінії іноземної допомоги. Тобто кредити, що надані позичальникам на більш сприятливих умовах, ніж це встановлено внутрішніми документами банку, що визначають його кредитну та облікову політику.
Однією остаточною альтернативою врівноваження платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів. Іноді Центральний банк країни може продавати частину своїх резервів та купувати на них національну валюту з метою підтримки її обмінного курсу. Таке використання резервів утворює статтю кредиту, оскільки резерви ніби надходять на баланс, одночасно залишаючи рахунок резервів. Отже, резерви можуть використовуватися для покриття дефіциту з будь-якої позиції платіжного балансу. І навпаки, якщо з тієї чи іншої статті платіжного балансу утворюється додатне сальдо, то отримані кошти можна застосувати для формування резервів.
Іншими словами, скорочення офіційних резервів (додатне значення у статті офіційних резервів) показує масштаби дефіциту платіжного балансу країни; зростання офіційних резервів (від'ємне значення у статті офіційних резервів) означає активне сальдо платіжного балансу. Головним засобом остаточного врівноваження платіжного балансу є резерви ВКВ; з 70-х років почали використовувати СПЗ, переказуючи їх з рахунка однієї країни на рахунок іншої у МВФ; з 1979 р. країни-члени ЄВС покривають тимчасовий дефіцит платіжного балансу також за допомогою екю (ECU).
Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому сталі, або тривалі, дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок цих резервів, призведуть до їх вичерпання. Саме це викликало встановлення жорстких меж, у яких золотовалютні резерви можуть використовуватися для покриття дефіциту балансу. Крім того, якщо резерви витрачаються надто швидкими темпами, то може виникнути криза довіри, і країні доведеться вжити спеціальних заходів для коректування платіжного балансу. Ці заходи можуть спричинити хворобливу перебудову на макроекономічному рівні, встановлення торгових бар'єрів та аналогічних обмежень або зміну міжнародної валюти.
Остаточним засобом погашення дефіциту платіжного балансу є й іноземна допомога у формі субсидій та подарунків. Наприклад, в 1947 р. 75% сукупного дефіциту платіжних балансів країн Західної Європи були покриті за рахунок допомоги США ціною економічних і політичних поступок. У сучасних умовах залучення допомоги особливе характерно для більшості країн, що розвиваються, платіжні баланси яких, як правило, дефіцитні.
Допоміжним засобом регулювання платіжного балансу є продаж іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту. Наприклад, США частково погашають пасивне сальдо свого платіжного балансу, розміщуючи облігації скарбниці у центральних банках інших країн.
Платіжний баланс є одним із об'єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, поляризація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, перетікання капіталу, особливо «гарячих грошей», негативно впливає на грошовий обіг і, зрештою, — на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове регулювання діє слабо. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Врівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.
Державне регулювання платіжного балансу — це сукупність економічних, зокрема валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.
Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть стимулювати їх або перешкоджати їм з певною метою, або під тиском лобістів, і вони, зазвичай, цим користуються. Навіть якщо рівень державного втручання обмежений, може виникати стан нерівноваги, що призводить до збільшення втручання. Припинення або переривання торгівлі чи руху капіталу — лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно точно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують численні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивезення дивідендів. Уряди можуть підтримувати свою грошову одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.
Другим із зазначених методів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення змін у внутрішній економіці. Одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу є інфляція (переповнювання каналів обертання грошової маси понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці і ріст цін). Темпи її можна зменшити жорсткою грошовою та фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контролем за зарплатою та цінами. Але цей шлях призводить до економічного застою та безробіття. Можна також урізноманітнити експорт за допомогою індустріалізації та перерозподілу ресурсів на продукцію, що конкурентоспроможна на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо це економічно виправдано.
Третій шлях — це можливість зміни валютного курсу для відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий чинник прийняття рішення про доцільність чи необхідність зміни курсу їх валюти, роблять вітчизняну продукцію дешевшою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, а це призводить до зниження попиту і отже, — до скорочення імпорту.
Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема на регулярних зустрічах на вищому рівні країн «Великої сімки» (Group of Seven).
До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі: узгодження умов експортних кредитів (передбачає встановлення сприятливих умов для фінансового стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками); двосторонні урядові кредити (міжурядові позики, які здійснювалися за рахунок асигнувань із бюджету або поставки із державних фондів матеріальних цінностей, зокрема, на умовах лізингу), короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами СВОП; кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, насамперед МВФ (пов’язані з наданням у випадку структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу, надання пільгової допомоги найменш забезпеченим країнам, для стабілізації платіжного балансу, дефіцит якого має тимчасовий або циклічний характер).
Світовий досвід врівноваження платіжного балансу свідчить про труднощі одночасного досягнення зовнішньої і внутрішньої рівноваги національної економіки. Це посилює дві тенденції - партнерство і розбіжності - у відносинах країн з активним і пасивним платіжним балансом.
3.2. Основні напрями покращення платіжного балансу України та пропозиції щодо їх удосконалення
Розглядаючи економічну суть платіжного балансу слід звернути увагу на те, що його стан формується під впливом різноманітних кон’юнктурних, циклічних, структурних та інших факторів. Саме вони визначають характер розвитку зовнішньоекономічних зв’язків кожної країни. Найважливішими довгостроковими факторами є структурні особливості національного господарства: галузева структура, ефективність, експортно-імпортна орієнтація виробництва, якість продукції, місце країни в міжнародному поділі праці, ступінь її залежності від певних ринків збуту та постачання, схильність населення до споживання імпортних товарів і послуг. Основними чинниками короткострокового впливу є зовнішні шоки і заходи економічної політики, які діють на платіжний баланс через реальний обмінний курс, процентні ставки, заощадження та інвестиції.
Всі вище перераховані фактори є стимулом до виникнення не рівноваги платіжного балансу.
Одним із наслідків світової фінансової кризи для України є погіршення стану її платіжного балансу, а точніше виникнення ситуації, коли платежі перевищують валютні надходження. В Україні спостерігається тривалий дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, який зріс з 2,4 млрд. дол. США на поч. XXI ст. до 8,4 млрд. дол. США.
Стан платіжного балансу потребує врегулювання, що можливо провести за допомогою корекції балансу (врівноваження статей балансу до сприятливих та позитивних показників) або фінансування дефіциту балансу(залучення іноземних кредитів для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу). Корекція поточного платіжного балансу є набагато складнішим завданням, ніж фінансування дефіциту, адже вона передбачає значно продуктивнішу працю чи зменшення витрат. Разом з тим суспільно-політична ситуація в країні призвела до зволікання й відкладання корекції, що разом із світовою рецесією стало причиною виникнення надто загрозливого стану – кризи платіжного балансу країни.
Отже, виникає потреба у визначенні джерел, за рахунок яких можна мінімізувати дефіцит платіжного балансу та сприяти оптимізації зовнішньоторговельного балансу регіонів України в умовах фінансової кризи.
Матеріальною основою регулювання платіжного балансу слугують: державна власність, в тому числі офіційні золотовалютні резерви; зростання долі національного доходу, який перерозподіляється через державний бюджет; безпосередня участь країни в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів кредитора, гаранта, позичальника; регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.
Загалом державне регулювання платіжного балансу зводиться до сукупності економічних (у тому числі фінансових, грошово-кредитних, валютних) заходів, спрямованих на раціональне формування його основних статей, усунення причин та факторів появи неврівноваженого стану. Арсенал методів, які можна застосувати до вирівнювання платіжного балансу, доволі широкий та різноманітний. Їх вибір залежить від валютно-економічного стану країни та стану її міжнародних розрахунків. Для країн з дефіцитним платіжним балансом, до яких належить і Україна, звичайно застосовуються заходи, що стимулюють експорт товарів та ввіз іноземних капіталів і стримують імпорт товарів та обмежують вивіз капіталів.
У перелік таких заходів, які можуть значною мірою знайти відповідне адаптаційне використання в умовах України, входять:
- дефляційна політика, тобто скорочення внутрішнього попиту, обмеження бюджетних видатків переважно на загальносуспільні цілі, „заморожування” цін та зарплати. Вона спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Її складовими виступають: фінансові та грошово-кредитні інструменти, що дозволяють досягти зменшення бюджетного дефіциту; зміна облікової ставки національного банку (дисконтна політика); кредитні обмеження; встановлення меж зростання грошової маси. Однак необхідно усвідомлювати, що в умовах системної кризи (загроза виникнення якої є і в Україні) така політика буде загрожувати наростанням соціальних конфліктів;
- девальвація (зниження курсу національної валюти, що відбувається в Україні), спрямована на стимулювання експорту й стримування імпорту продукції. Слід особливо підкреслити, що така впливовість на національну економіку можлива й доцільна лише за наявності в країні високого експортного потенціалу, тобто конкурентоспроможних товарів і послуг, а також сприятливої ситуації на світовому ринку. Якщо донедавно така політика для України, враховуючи експортно-зорієнтоване спрямування металургійної та хімічної промисловості й сприятливу кон’юнктуру на світовому ринку, була прийнятною, то нині, зважаючи на рецесію у виробництві й значні зміни в попиті на світовому ринку, її не можна визнати ефективною для України. Адже у змінених умовах, характерних для нинішньої ситуації, девальвація, здорожуючи імпорт, буде призводити до зростання витрат виробництва (від використання імпортної продукції, підвищення цін тощо), отриманих з її допомогою тимчасових конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Отже, роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення та супутньої загальноекономічної й фінансової політики;
- валютні обмеження, пов’язані з блокуванням інвалютної виручки експортерів, ліцензуванням, продажем іноземної валюти імпортерам, зосередженням валютних операцій в уповноважених банках;
- цілеспрямована фінансова і грошово-кредитна політика, яка полягає у виділенні бюджетних субсидій експортерам, підвищенні імпортних зборів, мит на імпортні товари, відміні податку з відсотків, що виплачуються країнам-власникам цінних паперів, з метою надходження капіталів у країну.
Найкращим джерелом фінансування дефіциту платіжного балансу є прямі іноземні інвестиції. Для країн Східної Європи створення привабливого інвестиційного середовища (нові технології, сучасний менеджмент, стабільна і передбачувана динаміка обмінного курсу) є першочерговим завданням, виконання якого дає змогу водночас фінансувати від’ємне сальдо поточного рахунку і стимулювати економічне зростання.
Обсяги прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку Україну, перевищують такий же показник щодо країн Балтії, Словенії та Болгарії, наближаються до обсягів прямих іноземних інвестицій в економіки Словаччини та Румунії і є значно меншими від обсягів таких інвестицій в економіку Польщі, Чехії, Росії і Туреччини.
Негативні тенденції на ринку портфельних інвестицій та падіння інвестиційних рейтингів України та більшості вітчизняних фінансових установ спонукають багатьох експертів до песимістичних оцінок щодо можливостей фінансування негативного сальдо поточних операцій платіжного балансу за рахунок його капітальної частини. Власне, це й стало одним із мотивів звернення уряду до Міжнародного валютного фонду з проханням щодо відкриття кредитної лінії для України.
Залучення іноземних кредитів для покриття пасивного сальдо платіжного балансу породжує проблему врегулювання зовнішньої заборгованості. Державний борг України станом на 1 січня 2010 р. складав 104 млрд. дол. США (88.7% від ВВП). Зведене сальдо платіжного балансу сформувалося позитивним у розмірі 8,3 млрд. дол. США, що дозволило накопичити міжнародні резерви до рівня 39,5 млрд. дол. США, однак за підсумками січня-вересня 2009 р. негативне сальдо зовнішньої торгівлі становило 14,3 млрд. дол. США, що майже в 1,5 рази більше, ніж за той самий період 2008 р.
Позика, надана МВФ, у 8 разів за обсягом кредитної програми перевищує українську квоту в цій фінансовій організації. Ризиком такого інструменту погашення дефіциту платіжного балансу, як іноземні кредити, є наростання державного боргу, оскільки виникає обов’язок країн-позичальників виплачувати як основну суму позики, так і відсотки. Також слід враховувати, що вимоги МВФ по позиці суттєво впливають на загальну макроекономічну ситуацію в країні (насамперед, йдеться про збалансування бюджету, вирівнювання платіжного балансу тощо). Сказане вище актуально і для чергової позики МВФ Україні у розмірі 16,5 млрд. дол. Тільки для обслуговування цього боргу Україні буде необхідно щорічно 2,5 млрд. дол. США.
Отже, постає потреба раціонального та ефективного для економіки країни витрачання кредитних коштів, оскільки чим ефективніше вдасться вкласти кошти в найбільш важливі для суспільного та економічного розвитку сектори за наступні півроку, тим кращими будуть наслідки для економіки держави.
Таким чином необхідно зробити наступні висновки:
На даному етапі платіжному балансу характерна не врівноваженість, яка проявляється в довгостроковому та великому дефіциті в одних країнах та надлишковому активному сальдо в інших. Нестабільність балансу міжнародних розрахунків впливає на динаміку валютного курсу, міграцію капіталів, стан економіки.
Для того, щоб його врівноважити використовують різноманітні засоби та методи в залежності від стану балансу. До основних з них належать: короткострокові, резервні (безумовні) кредити, використання офіційних золотовалютних резервів країною, допомога у формі субсидій та подарунків, продаж іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту, зміна валютного курсу, корекція балансу та фінансування дефіциту балансу.
З економічної точки зору стан платіжного балансу формується під впливом кон’юнктурних, циклічних, структурних та інших факторів.
Важливу роль у врівноваженні платіжного балансу відграє державне регулювання. Головним завданням економічної політики держави є врівноваження балансу міжнародних розрахунків. Основними методами державного регулювання є: дефляційна політика, девальвація, валютні обмеження, фінансова та грошово-кредитна політика. Матеріальною основою виступає державна власність, золотовалютні резерви, участь країни в міжнародних економічних відносинах, регламентація зовнішньоекономічних операцій.
ВИСНОВКИ
Інтегрованим вираженням усіх зовнішньоекономічних зв'язків країни є її платіжний баланс. Платіжний баланс країни - це сума усіх трансакцій, які мають місце між резидентами країни і резидентами інших країн. Платіжний баланс характеризує співвідношення між валютними надходженнями в країну і її платежами за кордоном. Статі платіжного балансу покликані відображати всі зовнішньоторговельні операції країни з зовнішнім світом.
Виходячи з розглянутої множини чинників впливу на платіжний баланс, можна зробити висновок, що досягнення щорічної збалансованості валютних надходжень у країну з її виплатами іншим країнам є надзвичайно складним завданням. Тому жодна держава світу не намагається його вирішити, оскільки не існує безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певній невідповідності вхідних і вихідних потоків валюти. Так, при довгостроковому пасивному сальдо платіжного балансу, необхідно для покриття дефіциту іноземної валюти використовувати офіційні резерви і тим самим зменшувати їх обсяги. Так, як ці резерви не є безмірними, то країна, щоб виправити ситуацію, повинна вводити різноманітні протекціоністські заходи для обмеження імпорту і стимулювання експорту. В результаті дефіциту платіжного балансу можлива зміна курсової вартості національної валюти.
В основному розгортання світової економічної кризи за даними 2008-2009 років не оминула зовнішньоекономічної діяльності України і безпосередньо принесла досить негативні явища в економіку країни.
Розглянувши платіжний баланс України та Російської Федерації видно, що більшу частину формування експортних операцій України спрямовано саме на Росію та країни СНД. Стосовно відносин з Російською Федерацією можна сказати, що за останній час ситуація склалась більш напружена та гостра за рахунок незлагодженої роботи Українського уряду. Це виходить з ціни на газ, експортно-імпортних відносин які є стратегічними та важливими для нашої держави тому, що Росія – «історичний брат» України та стратегічний партнер з усіх питань. Згідно з Проектом Державного бюджету на 2009 рік основними пріоритетами бюджетної політики буде фінансування програм соціального характеру та активна розбудова інфраструктури. Негативний вплив на економічний розвиток можуть мати такі фактори, як прискорення інфляції поточного року, подальше зростання цін на енергоносії, погіршення кон’юнктури на міжнародних ринках основних товарів українського експорту та деякі інші чинники.
Сьогодні платіжний баланс всебічно вивчається фахівцями в області міжнародних економічних відносин як джерело найважливішої інформації, що розкриває особливості участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами і капіталами.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. - К.:АртЕк, 2008. – с.187-232.
Козик В.В., Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. – Л.: Львівська політехніка,2007. – 267 с.
Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка: Навч. посібник. – К.: ВІПОЛ, 2008. – с.51-57.
Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2007. - 948 с.
Пищик П. В. Регуливование платежного баланса и проблема мароэкономического развития // Деньги и кредит. – 2009. - №8. – с. 38-43.
Румянцев А.П., Климко Н.Г., Міжнародна економіка: - К.: Знання, 2008. – 447с.
Рут Франклін Р., Філіпенко А.С. Міжнародна торгівля та інвестиції. - К.: Основи, 2006. – С.389-415
Пузакова Е.П. Мировая экономика и международные экономические отношения. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2008
Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2002. - 552с.
Иванов Н. О новых рекомендациях МВФ по платежному балансу // Вопросы экономики. 2009. - № 9. –С.84-94.
Потемкин А. Платежный баланс России за 2008 г. // Внешняя торговля. – М., 2009. - № 6. – С. 10-17.
Шенаев В.Н. Деньги, валюта и платежный баланс России. – М., 2009. –117 с.
Бровкова Е.Г., Продиус И.П. Внешнеэкономическая деятельность: - М.: МТ - Пресс, 2007
Международные экономические отношения / Под ред. Б.М. Смитиенко. – М.: ИНФРА-М, 2008
Современная внешнеэкономическая деятельность. Под ред. д.э.н. Б.М. Смитиенко - М.: МГУП, 2009.
«Платіжний баланс України основні тенденції та їх економічне значення» Хоменко Т., №4 2009 ст. 14-28 // Банківська справа.
Жаліло Я.А., Покришка Д.С., Головач В.Б, Молдован О.О. Динаміка зростання та ризики нестабільності економіки України в 2008 році - К.: НІСД, 2008.- 41 с.
Науково-аналітичний щоквартальник: «Стратегічні пріоритети» №3 (4). - 2008.
Шевчук В.О., Атаманчук З.А. «Монетарні ефекти платіжного балансу і ремонетиризація української економіки». – 2009. ст. 67-75
Міжнародні валютно-фінансові відносини : підручник / С. Я. Боринець. 5-те вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 2008. - 583с.
Газета "Коммерсантъ" № 180/П (3997) от 06.10.2008 года
www.rg.ru
http://www. bank. gov.ua
http://www.imf.org
http://www.ukrstat.gov.ua
http://www.cbr.ru
