Реферат на тему
Психологічні проблеми сімейного подружжя

План
  "1-3" \n \p " " Вступ
1. Стратегії ведення сімейної суперечки (методичні рекомендації)
1.1 Подружні взаємини і психологічна допомога молодому подружжю
2. Батьківські стосунки і психологічні проблеми у вихованні дітей
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Психологічна сумісність є достатньо ефективною співпрацею шлюбних партнерів в багатообразних видах сімейної діяльності, узгоджений розподіл праці, має рацію, обов'язків. Психологічна сумісність шлюбних партнерів заснована на взаємному позитивному психологічному сприйнятті якостей характеру, темпераменту, розуму, звичок і потреб. Психологічна сумісність також заснована на взаємній пошані, симпатії, дружбі, любові, на єдності поглядів і уявлень. Це поняття включає взаємне ухвалення, взаємна згода щодо вкладу кожного з учасників сімейної кооперації. Психологічна сумісність — сукупність позитивних емоцій і позитивних взаємних оцінок шлюбних партнерів. Психологічна сумісність заснована на взаємній комплексній оцінці образу думок, поведінки, намірів і бажань шлюбних партнерів.
Єдність поглядів, емоційного настрою, досягнення взаєморозуміння, приблизно однакова оцінка життєвих ситуацій, вимоги до співпраці - все це в якійсь мірі входить в поняття психологічної сумісності. Вона перш за все передбачає, що інша людина принаймні не викликає негативних емоцій при спілкуванні, співпраці, кооперації. Психологічна сумісність—інтегральна психологічна категорія, тому що вона синтезує цілу лаву якостей, властивостей характеру, темпераменту, розуму людини, його погляди і так далі і тому подібне Поняття психологічної сумісності включає і здібність до психологічної адаптації до іншої людини.
Можливо, психологічна сумісність пов'язана з готовністю особи йти на багато поступок в цілях досягнення певної мети і результатів спільної діяльності.
При аналізі подружніх взаємин на перший план виступають ті якості і властивості характеру подружжя, яке перешкоджає встановленню нормальних взаємин в сім'ї і є провокуючими умовами конфліктів і сварок. Такими рисами вдачі, як правило, є сварливість, дріб'язковість, злісність, злопам'ятство, егоїзм, егоцентризм, жорстокість, підозрілість, залежність, ворожість до людей, недовірливість, відсутність чуйності і теплоти, надмірна гордість і пихатість, надмірна хвороблива самолюбивість, похмурість, владність, емоційна холодність.
Наявність сукупності перерахованих вище рис і якостей характеру, як правило, свідчить про те, що в психологічній біографії людини (зачинаючи з дитинства) було багато випадків порушення міжособових стосунків з близькими людьми (матерью, отцем, братами, сестрами, іншими родичами), а також конфліктів з товаришами, друзями, вихователями в дитячому саду, вчителями в школі. Ці випадки породжували негативні емоції, які закріплювалися в психіці особи в період формування і становлення. Подібне часто трапляється, в результаті відсутності в сім'ї справжньої любові до дитяти, справжньої турботи про нього, розуміння його специфічних проблем, жорстокість батьків, їх холодність, несправедливість, надмірні і суперечливі вимоги.
Спори з приводу виховання дітей, сексу, стосунків з родичами, бюджету, а також релігійні і політичні розрізняючи можуть послужити іншими можливими причинами невдач в подружньому житті.
На думку Блада і Вольфе, браки виявляються нестійкими, якщо стосунки подружжя з родичами стають головною проблемою, руйнівною їх життя. Найсерйозніші конфлікти виникають між подружжям з приводу виховання дітей. Безліч розбіжностей може бути пов'язане з ролевими конфліктами, але вони в меншій мірі сприяють нестійкості браку, чим інші проблеми. (Ролеві конфлікти виникають з приводу роботи дружини і розподілу домашньої праці. Дружини часто скаржаться, що їх чоловіки мало отримують тоді як чоловіки докоряють дружинам за невміле ведення домашнього господарства).
Мабуть, найбільш небезпечні конфлікти, обумовлені особовими відмінностями між подружжям. Звички, які засуджує один з партнерів, наприклад пияцтво або куріння, часто приводить до зіткнень. Вони можуть стати причиною важкого стресу в подружньому житті.

Із-за чого ж бувають конфлікти в сімейних стосунках?

А.І. Кочетов називає сім основних причин, перераховуючи їх відповідно до частоти тієї, що зустрічається:
·                         порушення етики подружніх стосунків (зрада, ревнощі);
·                         біологічна несумісність;
·                         неправильні взаємини подружжя (одного з них) з людьми, що оточують їх, — родичами, знайомими, товаришами по службі і т. д.;
·                         несумісність інтересів і потреб;
·                         різні педагогічні позиції по відношенню до дитяти;
·                         наявність особових недоліків або негативних
·                         якостей біля одного, а часом і у обох подружжя; відсутність взаєморозуміння між батьками і дітьми.

1. Стратегії ведення сімейної суперечки (методичні рекомендації)
Мабуть, першою умовою ведення культурної суперечки двох подружжя, що любить один одного, має бути – не добиватися перемоги. Необхідно пам'ятати — твоя перемога — це ураження другого чоловіка, ураження коханого тобою людини. А чи так вже солодко добитися перемоги над коханим? Набагато цінніше і благоприятнее для сім'ї буде зміна меті в конфлікті, в спорі – не довести свою правоту, а обговорити об'єктивно, із-за чого виникла розбіжність.
На друге місце поставити таке — пошана чоловіка, яка б, на вашу думку, провина на нім не лежала. Навіть у хвилини, коли вас душить образа, ревнощі, злість, треба пам'ятати — адже це він (або вона) ще недавно був найдорожчою для вас людиною.
Нарешті, третя найважливіша умова мирного завершення сімейної сварки — не пам'ятати про неї. Фахівці, що вивчають психологію сімейних стосунків, затверджують — чим швидше забувається погане, тим благополучно, щасливіше виявляється сім'я. На їх думку, категорично забороняється згадка про ті причини, що спонукали сварку, які вже розібрані. Треба узяти за правило — яка б не була образа, нанесена одним чоловіком іншому, але якщо конфлікт відбувся, стосунки з'ясовані і настало примирення, забути про неї назавжди.
Не можна і таїти образу — чим раніше ви прореагували на неї, тим менше встигло напластоваться на неї всяких привходящих моментів, тим безболезненней опиниться операція по її ліквідації. Правда, тут необхідно пам'ятати ось про що: вам нанесена образа, ви готові сказати все, що думаєте, але у другого чоловіка саме сьогодні — день народження або радісна подія на роботі. Майте на увазі, в такій ситуації конфлікт буде сприйнятий в 2—3 рази гостріше. А може бути, коштує як виняток цю образу і пробачити.
Однією з умов сприятливого дозволу сварок і конфліктів фахівці називають і здатність людини чесно запитати біля самого себе (а головне, чесно відповісти самому собі), що ж насправді тебе хвилює. І тоді з'ясується, що пересолений суп, погано вигладжена сорочка або пізнє повернення з рибалки — тільки нікчемний привід для роздратування, а справжня причина ані найменшого відношення до другого чоловіка не має.

1.1 Подружні взаємини і психологічна допомога молодому подружжю

Сім'я і шлюб, як малі соціальні групи, об'єднані на основі взаємних інтересів, потреб, бажань, намірів. Взаємодія і взаємини подружжя витікають з необхідності координувати і погоджувати різноманітні матеріальні і духовні потреби: відпочинок, дозвілля, домашня праця і самообслуговування, догляд за дітьми і їх виховання. Природно, що настільки багатообразна діяльність подружжя вимагає того або іншого рівня взаєморозуміння між ними, приблизно однакової оцінки ситуацій, що виникають в сім'ї, в побуті, розуміння цілей і завдань сімейної кооперації.
В порівнянні з іншими видами малих груп сім'я є групою особливо близьких людей, зв'язаних спорідненими або кровноспорідненими зв'язками, об'єднаних спільним бюджетом, спільним веденням домашнього господарства. В цьому відношенні сім'я нагадує природну «комуну», члени якої взаимозависимы. Спільні дії, діяльність, спільне життя вимагають високої координації і кооперації, максимально можливої тотожності індивідуальних цілей і завдань подружньої пари. Індивідуальні цілі тут повинні повністю зливатися в групові цілі. Будь-яка групова дія складається з приватних вкладів осіб, складових ту або іншу групу. Те ж саме відбувається і в браку. Ці приватні вклади не лише взаємодоповнюють, вони перш за все оцінюються кожним партнером. У свою чергу ця оцінка виходить з індивідуальних уявлень чоловіка і дружини про взаємні права і обов'язки. C однієї сторони, ці уявлення оформилися під впливом громадської думки, яка сконцентрована в неписаних нормах шлюбно-сімейних стосунків, що уявляють узагальнені уявлення про взаємні обов'язки членів сім'ї. Норми задають індивідові обов'язкову, належну поведінку. Наприклад, мати і отець повинні любити своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, опікати їх, давати відповідну освіту, відповідати за їх моральну поведінку і так далі Якась частка соціальних норм, що стосуються шлюбно-сімейних стосунків, закріплена в сімейному праві певними юридичними актами. Проте значна частка соціальних норм є сферою громадської думки і психології, регульованої традиціями, звичаями, вдачами, стереотипами і стандартами прийнятої в даному суспільстві поведінки. Багато шлюбно-сімейних норм настільки увійшли до життя і поведінки мільйонів людей, що вони вважаються за само собою зрозумілих. Це стосується сексуальних взаємин між шлюбними партнерами, взаємна турбота один про одного, взаємна матеріально-фінансова підтримка і так далі
Сімейне життя вдале, якщо подружжя прийшло до угоди щодо взаємних прав і обов'язків. Кожен з подружжя має своє певне уявлення про те, які права і обов'язки мають бути у «дружини», «чоловіка», що таке «хороший чоловік», що таке «хороша хазяйка». Обов'язки — це те, що чекає, а часто і вимагає інший шлюбний партнер. Таким чином, має рацію і обов'язки є зміст шлюбних ролей, що витікає з взаємодії «Я» в такій малій групі, якій є сім'я.
Завдяки таким сталим ролям сімейна кооперація значно полегшується і стає успішною.
Ефективність подружньої співпраці і кооперації багато в чому залежить від того, якою мірою між подружжям існує згода, яка ґрунтується на однаковій оцінці різних життєвих ситуацій, на обліку взаємних інтересів, на розумінні душевних переживань іншого шлюбного партнера.
Достатньо складне пристосування два «Я» в шлюбному житті стає можливим завдяки тому, що один з партнерів може передбачати заздалегідь, як вчинить інший при вирішенні багатьох проблем, що виникають в шлюбному і сімейному житті. Природно, в сім'ї лава обов'язків, таких, як домашня праця, самообслуговування, спільне задоволення потреб, повторюються, тому очікувані вклади в спільну кооперацію чоловіка або дружини стають стійкими.
Як і в будь-якій малій групі, в браку кожен з подружжя переслідує свої власні інтереси, проте він вимушений максимально враховувати інтереси іншого партнера. Мабуть, облік інтересів в браку найбільш максимальний в порівнянні з іншими видами груп. Сімейний побут і домашня праця—сфера різноманітна. Тут і догляд за дітьми, їх виховання, закупівля продуктів, приготування їжі, відвідини підприємств побутового обслуговування, поліклінік, прання, прибирання кімнат, відпочинок, дозвілля і так далі Все це вимагає не мало часу і трудових зусиль. Не випадково сферу домашньої праці називають «другою робочою зміною». Саме зі всіх цих обставин у подружжя утворюється яскраво виражена потреба у взаємодопомозі і співпраці і перш за все саме у сфері домашньої праці.
Ні в якій іншій області люди не здійснюють стільки помилок, як у взаєминах з близькими людьми: дружиною, власним дитям, матерью, отцем, найближчим іншому. Велика кількість подібних помилок характерна насамперед для молоді, внутрішній світ якої ще недостатньо підготовлений до розуміння людей. Тому потрібна велика підготовча, роз'яснювально-виховна робота, що стосується проблем людських взаємин, оскільки шлюбні стосунки несуть в собі всі недоліки і помилки минулого виховання, погані звички і схильності.
Інколи обізнаність про слабкості і недоліки один одного в якійсь мірі є достатньо небезпечною, якщо нею необережно користуватися, зловживати, намагаючись принизити честь і гідність шлюбного партнера. Мабуть, це сама уразлива ланка в подружніх стосунках, саме на цьому ґрунті виникають взаємна неприязнь, роздратування, відчуження один від одного.
Таким чином, є всі підстави вважати, що нестійкість молодих шлюбних союзів дуже часто криється в області первинного входження в психологічний світ один одного. На жаль, мистецтво налагодження людських взаємин ще не придбало права громадянства в сучасній психологічній науці. Тому про нього в шлюбно-сімейних консультаціях і в лекційній пропаганді самі фахівці з проблем браку і сім'ї можуть сказати вельми небагато що.
Отже, психолог, що працює в сімейно-шлюбній консультації, повинен стати достатньо хорошим фахівцем з частки психологічного діагнозу конкретних труднощів у взаєминах між подружжям, між батьками і їх дітьми. Вони повинні за зібраними даними відтворити картину розвитку стосунків між членами даної сім'ї і, більш того, знайти способи, прийоми, методи «лікування», дії, перебудови системи стосунків, що склалася.
Одне із завдань психології шлюбно-сімейних стосунків, мабуть, полягатиме в перебудові особи і усуненні шкідливих негативних психологічних чинників, а також в тому, «...щоб допомогти особі самостійно вирішити складну для неї ситуацію, щоб полегшити досягнення емоційної зрілості, яка зробить можливим самостійне ухвалення рішень і відповідальність за їх реалізацію».
Психологічна допомога сім'ї полягатиме в тому, щоб змінити цілу лаву установок одного або обох шлюбних партнерів, що склалися, закріплених в свідомості, і вселить цілу лаву нових способів реагування як на життєві ситуації, так і на іншого партнера по шлюбному союзу. Подружжю часто потрібно допомогти усвідомити природу і суть конфліктних ситуацій, підказати можливі способи і прийоми їх сприятливого дозволу. Звичайно, є безліч реальних життєвих проблем, які практично нерозв'язні. У подібному випадку завдання полягатиме в тому, щоб по-новому їх психологічно сприйняти, пом'якшивши їх неприємні сторони.
Одним з практичних завдань психології сімейно-шлюбних стосунків є підвищення ступеня психологічної сумісності молоді шляхом розвитку в ній рис, якостей і властивостей альтруїзму, емпатії, терпимості, демократизму, уміння поступитися своїми інтересами.
Для цілей практики робіт сімейно-шлюбних консультацій, психотерапевтичних і сексологічних кабінетів, для лікування різних видів неврозів і психозів особливого значення набуває створення методики діагнозу сімейних взаємин, а також прогнозу розвитку цих стосунків.
Поради подружжю.
1. Поважай себе. Щоб користуватися пошаною другого чоловіка, його батьків, своїх дітей, сусідів (а людина не живе без контакту з іншими людьми), треба перш за все поважати себе. Самоповага передбачає перш за все чесність, щирість, неможливість зробити підлоту, зрадити або принизити іншу людину. Людина, що поважає себе, не може вчинити так, як йому не хотілося б, щоб вчинили з ним.
1.                 Поважай чоловіка. Постійно, а особливо в критичних ситуаціях, пам'ятай, що ще не так давно саме ця людина була найближчою для тебе, що він (вона) — батько (мати) твоїх дітей.
2.                 Ніколи не ображай і не принижуй другого чоловіка наодинці або тим більше у присутності дітей і сторонніх. Немає в сімейному житті таких гріхів і злочинів, про які б не можна було сказати, не завдаючи особистої образи. Утримайся від поспішних рішень. Ти можеш виявитися неправим, але вимовлені образливі слова із здійснять непоправне.

3.                 Не перебільшуй власні здібності і достоїнства, не рахуй себе завжди і у всім правим. Погодься, що, вибираючи чоловіка, ти ж не хотів одружуватися (вийти заміж) на недалекій, примітивній людині. Як же могло трапитися, що через якийсь термін, який він провів в спілкуванні з тобою, чоловік так безнадійно змінився?
4.                 Будь уважним. Не оцінивши самопочуття, настрою другого чоловіка, легко зробити нетактовність, допустити невибачний промах. Особливо уважним треба бути чоловікові. І тому що самопочуття і настрій жінок більш лабільне, і тому що жінка більше потребує цього. Нова зачіска, плаття, прикраса... Тільки жінки знають, як ранить їх байдужий, незрячий погляд.
5.                 Будь вдячним. Не приймай зроблене другим чоловіком як належне, не варте подяки, навіть якщо це входить в круг його обов'язків. Може трапитися, що не оцінені і не віддячені зусилля перестануть здійснюватися. І як же міняється відношення до справи, якщо знаєш, що за нього почуєш щирі слова подяки.
6.                 Навчися слухати і чути чоловіка, ставати на його місце. Звичайно, не завжди є час, а частіше — бажання витрачати власні нервові клітини на чужі переживання. Але в тому-то і справа, що ці переживання не чужі (якщо тільки бажання створити сім'ю щиріше), вони хвилюють найближчу тобі людину. І від того, наскільки ти зумієш розділити його переживання, залежить, чи стане сім'я благополучної. У сімейних стосунках звичайні закони арифметики трансформуються у вищу математику відчуттів — неприємність, розділена на двох, зменшується удвічі, радість, розділена на двох, збільшується в 4 рази.
7.                 Постарайся швидко і краще дізнатися свого чоловіка. Знаючи, які негативні риси є у іншого чоловіка, і їх легше, по-перше, нейтралізувати, а по-друге — виправити. Або прогнозувати поведінку в якихось екстремальних ситуаціях.
8.                 Не опускайся. Не красуйтеся один перед одним в нижній білизні, і в прямому, і у переносному значенні слова. Свої недоліки, якщо до весілля ти і не ховав, то, в усякому разі, не виставляй напоказ. Не треба виставляти їх і зараз. Навпаки, постарайся позбавитися від того, що діє другому чоловікові на нерви.
9.                 З найперших днів сімейного життя необхідно зрозуміти, осмислити і освоїти ролі дружини і чоловіка. У чомусь потрібно обмежити себе, від чогось звичного відмовитися, чимось не дуже приємним зайнятися. Тут важлива психологічна установка на такі зміни. Наприклад, в необхідності відмовитися від регулярних зустрічей з друзями, від звички проводити відпуск з вудкою можна бачити тільки негативне, до того ж невисоко оцінювати (як само собою зрозуміле) те, що пропонується взамін втраченому — вечір удвох з дружиною, відпуск на садовій ділянці і так далі Подібне відношення приведе до постійної незадоволеності, виникненню в будинку напруженою, гнітючою атмосфери.
10.            Знай, у кожної людини є декілька сфер і рівнів домагань. Людина, наприклад, може бути однакове середнім інженером і поетом. Але сфери і рівні домагань в цих двох областях різні. І якщо критика інженерного рішення його мало хвилює, то зауваження з приводу віршів сприймаються хворобливо. Це не означає, звичайно, що вірші не можна критикувати. Але робити це слід максимально шанобливо, тактовно і аргументація. Пам'ятай — образити людину набагато легше, ніж заслужити потім на прощення.
11.            Ніколи не узагальнюй (це, до речі, поважно не лише при спілкуванні подружжя, але і в стосунках з дітьми) навіть явні недоліки. Треба мати на увазі: назвавши чоловіка (дитини) нечепурою, а дружину (дочка) — копункою, ти закриваєш шлях до вдосконалення, до усунення недоліку; оскільки така характеристика сприймається як оцінка пороку, що вже сформувався, позбавитися від якого важко або неможливо. Треба говорити конкретно: «Знову забув прибрати за собою...» або, ще краще: «Якою будеш молодець, якщо прибереш за собою...» Негативні спільні характеристики (навіть якщо вони вірні) завжди сприймаються як образи і відкидаються особою. Краще оцінювати даний конкретний вчинок і при цьому так, щоб, «не заганяючи людини в кут», дати зрозуміти, що віриш в його здатність наступного разу проявити себе з кращого боку.
12.            Ніколи не оцінюй вчинки іншого чоловіка без врахування мотивів, що спонукали його до них.
13.            У сімейному житті інколи краще не знати правду, ніж в що б те не стало намагатися встановити істину. Древні говорили: «Якщо не хочеш бути обдуреним — не питай».
14.            Май на увазі, далеко не завжди приносить користь відверта сповідь чужій людині. Особливо небезпечно шукати втіху у людей, які тобі співчувають, яким ти небайдужий. Їх коротка репліка, що розуміє підтакування, що схвалює погляд, здавалося б, ллють бальзам на рани душі. Але цей бальзам підступний і отруйний — адже він чорнить другого чоловіка, руйнує об'єктивну думку про нього, підриває цілісність сім'ї.
15.            Відносься до захоплень чоловіка з цікавістю і пошаною. Не вважай себе за здатного замінити дружину весь світ. Як би він не любив тебе, мир набагато ширший і цікавіший. І тому не варто розлучати чоловіка із старими друзями (подругами) і відучувати його від колишніх традицій.
16.            Позерство і безмірні хвастощі у чоловіків, мабуть, в крові. Чоловік може прожужжать вам вуха розповіддю про те, на межі якого великого відкриття він знаходиться. Підтримаєте його, скажіть, що ви завжди вірили в його талант, та що там талант — в його геній! Загалом, ви нічим не ризикуєте: по-перше, буде задоволено його самолюбивість, по-друге, він приготує обід, по-третє — звідки знати — може, він і справді відкриє щось таке, чого до нього ніхто не помічав? Але якщо ви переб'єте розповідь, то напевно зіпсуєте настрій і йому і собі, а ще гірше — підштовхнете чоловіка до пошуку іншої пари ушей, приголосній вислухувати будь-які його бредні.
17.            Чоловік любить очима (зовнішність), жінка — вухами (розмови про зовнішність). Жінка повинна з'ясувати, що саме в ній більш всього приваблює чоловіка, і експлуатувати цю частку тіла, не забуваючи одночасно про можливості вдосконалення і всього останнього. Подобається чоловікові шия — носите відкриті блузи, груди — декольтовані, ноги — пошити халатик з єдиним ґудзиком під підборіддям. Але не забувайте, що за допомогою фізкультури і спеціально підібраних вправ можна збільшити бюст і зменшити талію, змінити в бажаному напрямі форму ніг і так далі Чоловік же, який не забуває щодня повторювати дружині, що вона прекрасна, може відчувати себе в цілковитій безпеці: його не змусять мити посуд, бігати зайвий раз в магазин і віддавати всю зарплату до копійки.
18.            Як правило, жінки обожнюють приємні сюрпризи і дарунки, але особливо — здійснювати покупки. Відвідини промтоварного магазину можуть зайняти уяву жінки на довгий час. Чоловік повинен мобілізувати волю, зібрати сили, але поводитися з нею в магазині так, щоб не зіпсувати відношення. Категорично забороняється рекомендувати купити першу річ, що попалася на очі, — навіть якщо це дійсно краще і саме те, про що дружина мріяла, таку раду вона сприйме як бажання скоріше обробитися з неприємною для вас процедурою, і ні за що не купить. Зібравши мужність, потерпите з півгодини і тільки потім вкажіть на вподобаний виріб.
19.            Пам'ятай, жінка взагалі, і твоя дружина зокрема, значно більше, ніж чоловік, потребує теплоти — не лише душевної, але і звичайно, фізичної.
20.            Уникай пересичення. У подружжя, яке і рік, і три, і п'ять постійно удвох-утрьох (ось якби дітей було багато!) в чотирьох стінах, накопичується емоційно-психологічна перенасиченість спілкуванням. Жінка — вона і мати, і нянька, і друг, і порадник, і колега, і сексуальний партнер... Приблизно такі ж обов'язки і у чоловіка. Як тут не зірватися! А ще — втома психологічна, втома від безперервного партнерського діалогу. І ось — спалах гніву, на перший погляд невмотивований. Подружжя втомилося один від одного! Треба відпочити! Але зовсім не обов'язково виїхати поодинці у відпуск. До того ж, сварки виникають незалежно від службового графіка! Щоб зняти емоційну напругу, цілком достатньо одного дня, одного вечора... Охота, рибалка, театр, посиденьки у подруги...
21.            Знай, якими б емансипованими не були жінки у наш час, їх натура вимагає, щоб коли-небудь, в яких-небудь ситуаціях вони залишалися просто жінками — слабкими, беззахисними, потребуючими опіки і підтримки сильного друга. Дуже погано, якщо чоловік забуває про це і добровільно перетворюється в сім'ї ще в одного дитяти — безвідповідальної і несамостійної, постійно вимагають до себе уваги.
22.            Запам'ятай — сексуальні порушення у другого чоловіка можуть минути тільки завдяки активній допомозі першого. Тільки! Звичайно, при цьому потрібні рекомендації психолога. Але виконання їх неможливо без найактивнішої і зацікавленішої участі першого чоловіка.
23.            Не забувай — один з найпотужніших засобів, поліпшити сімейну атмосферу, знімаючи напругу, таких, що ініціюють любовне спілкування і інтимну близькість, - поцілунки. Ще в Древній Індії винайшли більше 20 типів поцілунків: стислими, напіввідкритими і відкритими губами, за участю одного або двох мов, різних за тривалістю, силі і так далі Сучасна сексологія не лише не виступає проти винаходу древніх, але і доповнює його з урахуванням новітніх наукових даних. Так, якщо раніше вважалося, що поцілунки потрібні перш за все жінці, то тепер доведено — вони просто необхідні і чоловікові. І головне при цьому не техніка, а щирість.

2. Батьківські стосунки і психологічні проблеми у вихованні дітей

 

Формування особи людини відбувається не в ідеальних умовах. Якими б хорошими людьми не були батьки подружжя, вони мають ті або інші недоліки характеру і стилю поведінки, які так чи інакше можуть передаватися дітям в процесі сімейного спілкування, впливу, наслідування, тобто не шляхом генетичної спадковості, а через механізми соціального спадкоємства. Соціалізація і виховання в сім'ї розуміються нами як стихійне і часто неусвідомлене наслідування або запозичення манер, поглядів, установок батьків.
На виробництві діяльність батьків підкоряється системі формальних і неформальних групових норм, правил пристойності, етикету і так далі Зовні поведінка батьків може бути цілком соціально прийнятним, оскільки воно підкоряється існуючій моралі, правилам і нормам взаємин. Проте зовнішня соціальна форма поведінки подружжя може різко розходитися з дійсними їх якостями і властивостями. Вона, тобто форма поведінки, є ролевою, заданою поведінкою в тому або іншому колективі або малій групі. Службові ролі і обов'язки задають певний стандарт поведінки. Множинність ролей, які виконують батьки в суспільстві (керівник групи, член партбюро, уболівальник, рибалка, керівник семінару, відрядження, глядач, учасник спортивних змагань і так далі і т. п.), накладають на Їх поведінку особливі риси. Проте сімейна поведінка батьків значно відрізняється від всіх інших ролей і типів поведінки в інших ситуаціях. Ця поведінка менше всього задана зовнішніми стандартами, зразками, моделями, обов'язковими нормами і правилами поведінки і найбільш адекватно психологічної суті батьків.
Тому поведінка батьків в сім'ї інколи виходить з-під самоконтролю і тоді, коли поряд з ними знаходяться діти. І ці дефекти поведінки батьків, дефекти їх власного виховання, недоліки характеру так чи інакше уловлюватимуться і сприйматимуться дітьми. Досвід сімейних взаимоотношений—и позитивні, і негативні моменти — стає вирішальним для людини, коли він зачинає будувати свою сім'ю. Тому не випадково, за спостереженнями деяких психологів, велика частка щасливих браків полягає вихідцями з благополучних, щасливих сімей.
Значний вплив на особу дитяти надає стиль його взаємин з батьками,который лише частково обумовлений їх соціальним положенням.
Існує декілька щодо автономних психологічних механізмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей. По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають за правильне, і караючи за порушення встановлених правил, батьки упроваджують в свідомість дитяти певну систему норм, дотримання яких поступово ставати для дитяти звичкою і внутрішньою потребою. По-друге, ідентифікація: дитя наслідує батькам, орієнтується на їх приклад, прагне стати таким же, як вони. По-третє, розуміння: знаючи внутрішній світ дитяти і чуйно відгукуючись на його проблеми, батьки тим самим формують його самосвідомість і комунікативні якості.
Сімейна соціалізація не зводитися до безпосередньої «парної» взаємодії дитяті з батьками. Так, ефект ідентифікації може бути нейтралізований зустрічною ролевим взаємодоповненням: наприклад, в сім'ї, де обидва батько уміють дуже добре вести господарство, дитя може і не виробити цих здібностей, оскільки, хоча у нього перед очима гарний зразок, сім'я не потребує прояву цих якостей; навпаки, в сім'ї, де мати безгосподарна, цю роль може узяти на себе старша дочка. Не менш важливий механізм психологічної протидії: хлопець, свободу якого жорстко обмежують, може виробити підвищену тягу до самостійності, а той, кому всі дозволяють, вирости залежним. Тому конкретні властивості особи дитяти в принципі не виводяться ні з властивостей його батьків (ні по схожості, ні по контрасту), ні з окремо узятих методів виховання
Разом з тим вельми важливі емоційний тон сімейних взаємин і переважаючий в сім'ї тип контролю і дисципліни.
Емоційний тон стосунків між батьками і дітьми психологи представляють у вигляді шкали, на одному полюсі якої коштують максимально близькі, теплі, доброзичливі стосунки (батьківська любов), а на іншому - далекі, холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, в другому - строгість і покарання. Безліч досліджень доводять переваги першого підходу. Дитя, позбавлене сильних і недвозначних доказів батьківської любові, має менше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні стосунки з іншими людьми і стійкий позитивний образ «Я». Вивчення хлопців і дорослих, страждаючих психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, невротичними розладами, труднощами в спілкуванні, розумовій діяльності або навчанні, показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються біля тих, кому в дитинстві бракувало батьківська увага і тепло. Недоброзичливість або неувага з боку батьків викликає неусвідомлену взаємну ворожість у дітей. Ця ворожість може виявлятися як явно, по відношенню до самих батьків, так і скрито.
Емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі, а у зв'язку з певним типом контролю і дисципліни, направлених на формування відповідних рис вдачі. Різні способи батьківського контролю також можна представити у вигляді шкали, на одному полюсі якої висока активність, самостійність і ініціатива дитяти, а на іншому - пасивність, залежність, сліпа слухняність.
За цими типами стосунки коштує не лише розподіл влади, але і різний напрям внутрішньо сімейної комунікації: у одних випадках комунікація направлена переважно або виключно від батьків до дитяти, в інших - від дитяти до батьків.
Зрозуміло, способи ухвалення рішень в більшості сімей варіюють залежно від предмету: у одних питаннях старшокласники мають майже повну самостійність, в інших (наприклад, у фінансових) - право вирішувати залишається за батьками. Крім того, батьки не завжди практикують один і той же стиль дисципліни: батьки, як правило, сприймаються хлопцями і насправді бувають жорсткішими і авторитарними, чим матери, так що спільний сімейний стиль певною мірою компромісний. Батько і мати можуть взаємно доповнювати, а можуть і підривати вплив один одного.
Якнайкращі взаємини старшокласників з батьками складаються зазвичай тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності. Поведінка дитяти прямує в цьому випадку послідовно і разом з тим гнучко і раціонально: батько завжди пояснює мотиви своїх вимог і заохочує їх обговорення підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитяті цінуватися як слухняність, так і незалежність; батько встановлює правила і твердо проводить їх в життя, але не вважає себе за непогрішимого; він прислухається до думок дитяти, але не виходить тільки з його бажань.
Крайні типи стосунків, все одно, чи йдуть вони у бік авторитарності або ліберальної всетерпимості, дають погані результати. Авторитарний стиль викликає у дітей відчуження від батьків, відчуття своєї незначності і небажання в сім'ї. Батьківські вимоги, якщо вони здаються необґрунтованими, викликають або протест і агресію, або звичну апатію і пасивність. Перегин убік всетерпимості викликає у підлітка відчуття, що батькам немає до нього поділа. Крім того, пасивні, незацікавлені батьки не можуть бути предметом наслідування і ідентифікації, а інші впливи - школи, однолітків, засобів масової комунікації - часто не можуть заповнити цей пропуск, залишаючи дитяти без належного керівництва і орієнтації на складному і змінному світі. Ослаблення батьківського початку, як і його гіпертрофія, сприяє формуванню особи із слабким «Я» .

Висновок

Чому такі живучі авторитарні методи? По-перше, така традиція. Ставши дорослим, люди часто відтворюють те, що з ними самими проробляли батьки, навіть якщо вони пам'ятають, як важко їм доводилося. По-друге, характер сімейного виховання дуже тісно пов'язаний із стилем суспільних стосунків взагалі: сімейний авторитаризм відображає і підкріплює командно-адміністративний стиль, укорінений на виробництві і в суспільному житті. По-третє, люди несвідомо зганяють на дітях свої службові неприємності, роздратування, що виникає в чергах, переповненому транспорті і тому подібне По-четверте, низький рівень педагогічної культури, переконаність в тому, що кращий спосіб дозволу будь-яких конфліктних ситуацій - сила.
Але якщо з маленькими дітьми авторитарність ще «минає», то тепер вона неминуче породжує конфлікти, причому доводиться платити і по старих, давно забутих рахунках.
Як ні великий вплив батьків на формування особи, пік його доводиться не на перехідний вік, а на перші роки життя. До старших класів стиль взаємин з батьками давно вже склався, і «відмінити» ефект минулого досвіду неможливо.
Щоб зрозуміти взаємини старшокласника з батьками, необхідно знати, як міняються з віком функції цих стосунків і пов'язані з ними уявленнями. У очах дитяти мати і отець виступають в декількох «іпостасях»: як джерело емоційного тепла і підтримка, без якої дитя відчуває себе беззахисним і безпорадним; як влада, директивна інстанція, розпорядник благ, покарань і заохочень; як зразок, приклад для наслідування, втілення мудрості і кращих людських якостей; як старший друг і порадник, якому можна довірити все.
Співвідношення цих функцій і психологічна значущість кожній з них з віком міняється.
У основі емоційної прихильності дитяти до батьків спочатку лежить залежність від них. У міру зростання самостійності, особливо в перехідному віці, така залежність зачинає дитяти обтяжувати. Дуже погано, коли йому не вистачає батьківської любові. Але є цілком достовірні психологічні дані про те, що надлишок емоційного тепла теж шкідливий як для хлопчиків, так і для дівчаток. Він утрудняє формування у них внутрішньої анатомії і породжує стійку потребу в опіці, залежність як рису вдачі. Дуже затишне батьківське гніздо не стимулює пташеняти, що виросло, до вильоту в суперечливий і складний дорослий світ.
Сімейна діагностика – це оцінка сімейної системи з погляду порушень наслідком яких є соматичні або невротичні порушення у кого те з членів сім'ї. Є різні способи діагностики проектні, бланкові, ігрові і ін. Є різні напрями в сімейній терапії (стратегічна, структурна, динамічна, поведінкова і так далі) і кожне з них має свої підходи до діагностики сім'ї.

Список використаної літератури

1.     Сім'я. Під ред. І.С. Андрєєвой, А.В. Гулига. – М.:Политиздат, 1990г.
2.     Стійкість браку. В.А. Сисенко. – М.: Фінанси і статистика, 1981г.
3.     Психологія сучасної сім'ї. Ковальов С.В. – М.: Освіта, 1988г.
4.     Міжнародна комп'ютерна мережа INTERNET і її інформаційні ресурси