Реферат Экономический анализ инфляции
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
от 25%
договор
Зміст
Вступ 2
1.Поняття інфляції та її наслідки 4
2.Динаміка інфляції 16
Висновки 20
Використана література 21
Вступ
Інфляція як спеціфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з’явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов’язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може може значно впливати на виробництво. Найбільш яскравими представниками доктрини «Гроші стимулюють торгівлю» були так звані паперово-грошові меркантилісти Джон Лоу з його працею «Аналіз грошей та торгівлі» (1705), Якоб Вандермет- «Гроші відповідають всім речам»(1734), єпіскоп Берклі- «Вопрошающий» (1737), що робили висновок, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню, припускаючи при цьому наявність постійної ринкової нерівноваги.
Протилежні погляди на ці речі можна знайти у Кантільона в «Нарисі про природу торгівлі»(1755), що перевернув грошовий аналіз з голови на ноги, показавши, що вплив зростання кількості грошей на ціни та доходи залежить від способу попадання готівкових грошей в економіку.
Велику увагу приділяв проблемі інфляції і Рікардо, який вважав, що конвертованість паперових грошей забезпечує автоматичний контроль за надлишковою емісією грошової одиниці або паперово-грошовою інфляцією.
Джон Стюарт Мілль повторював стосовно інфляції основні положення Рікардо. Докази Юма-Кантільона про позитивний вплив на виробництво більшої кількості грошей він заперечував, стверджуючи, що в подібній ситуації доходи одних перекриваються збитками інших.
Надзвичайно цікавими є ствердження Кейнса по проблемам інфляції, який розглядає останню як такий стан економіки, коли крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції в точці доходу, що перевищує рівень останнього в умовах повної зайнятості.
Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80х рр. вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією- пише М. Фрідмен, -я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Ствреджується, що причини інфляції - у сфері обігу, а тому допускається обмеження впливу держави на процеси суспільного виробництва.
Паралельно з середини 60х рр. у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляції. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери: вивчення тісного переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.
Часто зростання гррошової маси виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Причини та наслідки інфляції змінюються місцями, тому всіляке зростання цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів- у виробництві, у сфері державних фінансів, у грошово-кредитній сфері- інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням (абсолютним чи відносним) грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю.
Поняття інфляції та її наслідки
Інфляція – довгострокове стійке підвищення загального рівня цін, що призводить до знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності. Інфляція спричиняється перевантаженням сфери обігу грошовою масою, незабезпеченою товарам та послугами. Внаслідок цього змінюються параметри рівноваги потоку товарів і послуг та потоку грошей:
Пропозиція грошей * Швидкість обігу =Загальний рівень цін* Кількість товарів і послуг.
Також існують поняття дефляції – довгострокове і безперервне зниження загального рівня цін – і дезінфляції – уповільнення темпів інфляції. Для кількісного визначення інфляції використовуються індекси цін і рівень цін. На практиці інфляція, як правило, вимірюється зміною індексу споживчих цін.
Інфляція – з макроекономічної точки зору – це диспропорція попиту та пропозиції, а також інших пропорцій у народному господарстві, що веде до зростання цін. Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін, який можна розрахувати як по роздрібних, та к і по оптових цінах. На практиці найчастіше для виміру інфляції використовують індекс ВНП. В макроекономіці визначають такі види інфляції за наступними критеріями:
1. За темпами росту цін: помірну(ціни ростуть до 10% на рік і зберігається вартість грошей, використовують номінальні ціни при укладенні контрактів); галопуючу (ціни ростуть на 100% і більше на рік, контракти укладаються з врахуванням темпу росту цін); гіперінфляція – ціни зростають від 100% і більше, в економіці спостерігається обвал доходів, цін і темпів росту.
2. За ступенем розходження росту цін по різних товарних групах: збалансована – ціни ростуть рівномірно і співвідношення цін різних товарів один до одного залишається незмінним; незбалансована – ціни різних товарів змінюються відносно один одного непропорційно.
3. За ступенем передбачуваності: очікувана – така, яку можна прогнозувати; неочікувана – навпаки [3].
Фактори, які визначають інфляцію
Монетаристи, розглядаючи довгострокові періоди, стверджують, що головною умовою існування інфляції є збільшення грошової маси. У короткострокові періоди діють також інші причини інфляції.
За немонетарною теорією причинами інфляції є:
- перерозподіл національного доходу;
- збільшення сукупного попиту;
- зміна структури попиту;
- адміністративне підвищення цін монополіями, олігополіями, державою.
В сучасній економічній літературі виділяють три основних сили, які призводять до дисбалансу економіки і викликають інфляцію:
- державна монополія на емісію грошей і на зовнішню торгівлю;
- профспілкова монополія, яка визначає розмір зарплати і зайнятості;
- монополія найбільших фірм на визначення витрат виробництва і цін.
В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.
Інфляція попиту
Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.
Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів"
Інфляція пропозиції
Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.
Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:
Загальні витрати
Загальні витрати на одиницю продукції = -------------------------------------
Кількість одиниць продукції
Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.
На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат [2].
Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.
Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різ один тип іняції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.
Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.
В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.
Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат [1].
Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від інфляції.
Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номiнальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номiнального прибутку.
Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.
Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції.
Номiнальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.
З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку [3].
Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.
Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.
Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.
Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.
Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи [5].
Причини інфляції
Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.
Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополiзації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді iнфляційне.
Таким чином, зростання цін, пов’язане із циклічними коливаннями кон’юнктури, не можна вважати iнфляційним. По мірі проходження фаз циклу - особливо при іноді маючій місце їх "нестандартної" розтягнутостi помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу із кризи.
Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - т. з. інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується підвищенням загального рівня цін.
Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і т. і. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть опускатися.
Таким чином, до найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:
Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.
Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі олігополiстичний. Оскільки олігополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.
Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.
Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті [1].
Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:
Державна монополія на емісію грошей.
Профспілкова монополія.
Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.
Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.
Економічні і соціальні наслідки інфляції
Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.
Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.
Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.
В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.
Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат [7].
Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від інфляції.
Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номiнальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номiнального прибутку.
Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі “білі комірці”, частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.
Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції.
Номiнальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.
З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.
Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.
Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію [3].
Динаміка інфляції
Проблема інфляції стала одною з найважливіших в балансі макроекономічних ризиків у період з початку 2000–х до 2009 р. Під час кризи в 2009 р. неконтрольований приріст цін відійшов на другий план, поступившись першим місцем підтримці економічного зростання та контролю за курсовою стабільністю. Зокрема, фактори, які стали причиною надмірно високих темпів інфляції в докризовий період (16,6% та 22,3% в 2007 р. та 2008 р. відповідно), значно знизили свій негативний вплив, в результаті чого в 2009 р. темп приросту цін скоротився до 12,3%. Так, споживацький бум став ключовим чинником, що спровокував високу інфляцію до 2009р. На даний момент дія даного фактору значно ослабла, враховуючи суттєве скорочення роздрібного кредитування, значно нижчих реальних наявних доходів населення та значного подорожчання імпортованих товарів за рахунок девальвації гривні в 2008 р. В результаті, різке скорочення платоспроможного попиту стало чинником поступового стихання інфляційного процесу, яке супроводжувалося накопиченням товарної маси, яка не знаходила кінцевого споживача. Таким чином, за підсумками 1 кварталу 2010 р. темпи зростання цін скоротилися до 11%, а після фіксації місячної дефляції в квітні, травні та червні (-0,3%, -0,6% та -0,4% відповідно) темпи інфляції сповільнилися до 6,9% в річному еквіваленті.
С
т
р
ук
т
у
рн
а д
и
н
а
м
і
к
а і
н
ф
л
я
ції Д
и
н
а
м
і
к
а ці
н
о
в
и
х і
нд
е
к
с
і
в
Y–o–Y (%)
60
50
40
30
20
Продукти харчування та напії
Одяг та взуття
Житлово-комунальні послуги Предмети домашнього вжитку Транспорт
Y–o–Y (%)
50
40
30
20
10
Зміна індексу цін виробників, у -о-у
Зміна індесу цін споживачів, у-о-у
10 0
0 -10
Джерело: Держкомстат Джерело: Держкомстат
Незважаючи на поточне сповільнення інфляції, зберігається декілька факторів ризику, які можуть відновити інфляційний тренд. Зокрема, таким чинником є необхідність скорочення граничного обсягу бюджетного дефіциту за рахунок поетапного підвищення тарифів на газ для населення (для вирівнювання бюджету НАК «Нафтогаз України»), а також зростання тарифів на інші послуги житлово–комунального господарства, яке відкладалося на протязі декілька років. Окрім того, тиск на ціни можуть справляти інфляційні очікування підприємств, що зберігаються на фоні значного зростання цін виробників промислової продукції (+21,7%,
+27,9% та +21,5% в річному еквіваленті в квітні, травні та червні 2010 р. відповідно).
Третім фактором, що створює значний інфляційний навіс над українською економікою, є значне зростання грошової маси, яке стимулювалося Національним банком України в березні–червні 2010 р. з метою стимулювання кредитної активності. В результаті, з початку року даний показник зріс на 9,4%, продемонструвавши збільшення на 2,3% в червні 2010 р. та на 2,1% в травні 2010 р. З урахуванням вищевказаних факторів темпи інфляції за підсумками 2010 р. очікуються на рівні 11,5–12,0% з переходом до однозначного діапазону в 2011 р. Так, Світовий Банк (World Bank) за оновленим прогнозом очікує темп зростання цін на рівні 11,9% в 2010 р. та 9,5% в 2011 р., тоді як український уряд під час розгляду бюджету на 2010 р. виходив з прогнозу інфляції в розмірі 13,1% в поточному році (10% в 2011 р.) Прогноз МВФ по інфляції різниться з очікуваннями уряду лише по 2011р., в якому МВФ прогнозує 9%. В опублікованому
19 липня висновку рейтингового агентства Moody’s міститься прогноз по темпам зростання цін на рівні 11,4% в 2010 р. та 11% в 2010 р.
Зростання споживчих цін, очікуване підприємствами
у наступні 12 міс Динаміка грошової маси
Y–o–Y (%) Y–o–Y (%)
25%
20 %
20%
15 %
15%
10 %
5%
10%
0%
5% -5%
0% -10%
Джерело: НБУ Джерело: НБУ, оцінки AYA Capital
Значне сповільнення інфляційного тренду у квітні–червні 2010 р. створило передумови для покращення купівельної спроможності національної грошової одиниці, створюючи передумови для здешевлення базових грошей та відновлення кредитної активності. В результаті, заради стимулювання зниження інфляційних очікувань та формування тренду на здешевлення кредитів та зниження відсоткових ставок Національний банк України застосував поетапне зниження як базової, так і робочих ставок рефінансування. Зокрема, спочатку НБУ знизив облікову ставку з 10,25% до 9,5% (8 червня 2010 р.), а потім до 8,5% (8 липня 2010 р.). В результаті, дані зміни подали сигнал банківським установам про підтримку НБУ тенденції щодо зниження ставок по депозитам та кредитам, що стимулюватиме українські компанії до більш активного використання банківських ресурсів, і, відповідно, підтримає економічний розвиток.
Висновки
Таким чином, в наступні 2–3 місяці середні ставки по банківським кредитам можуть впасти на додаткові 3–5 в. п., однак подальша нормалізація відсоткових ставок в значній мірі залежатиме від схильності банків до прийняття на себе кредитних ризиків, подальшого покращення доступу до зовнішнього фінансування за рахунок випуску боргових інструментів, темпів повернення депозитів після їх відтоку в 2008–2009 р., а також послідовності підтримки Національним банком України достатньої грошової пропозиції. В разі подальшого зниження відсоткових ставок сформується ще одна передумова для розвитку кредитної активності, за рахунок чого закріпиться перехід української економіки від прокризової стагфляційної моделі до низькоінфляційного зростання економіки.
Використана література
Комісарук М.П. Макроекономіка. Курс лекцій.- Коломия, 2000.
Ковальчук В.М. Макроекономіка. Теоретичний конспект.- Тернопіль, 2002.
Базилевич Макроекономіка.- Київ, 2001.
Амосов А. Інфляція і криза: шляхи виходу - М.: Преса, 2000.
Балабанов І. Т. Валютні операції - М.: Фінанси і статистика, 1999.
Воронiн Д. "Інфляція - гірший з податків" //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті". – 2002.
Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: світовий досвід та наші проблеми - М.: Республіка, 2000.
Долан Е. Макроекономіка - С.-Петербург: Індекс, 1994.