Зміст

Вступ

Міжнародна торгівля долає обмеженість національної ресурсної бази; ємність внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національного ринку зі світовим; розширює масштаби виробництва, що обмежені кривою виробничих можливостей; забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва; розвиває спеціалізацію країни, збільшує об'єм виробництва.

Нові тенденції у світогосподарській системі, пов’язані з її глобалізацією, поглибленням нерівності між розвинутими країнами і рештою світу, переструктуризацією світової економіки, яка визначатиметься зміцненням нових центрів сили і зміною інститутів світового економічного порядку, зростанням дефіциту енергоресурсів і, відповідно, їхньої вартості, підвищенням ролі інфраструктурних факторів у соціально-економічному розвитку, дедалі більш жорсткими умовами міжнаціональної конкуренції, яка охоплює не тільки товарні ринки, але й ринки капіталів, технологій і робочої сили, формують досить несприятливе середовище з огляду на економічні перспективи України.

У таких умовах енергоємність вітчизняної економіки, нестабільність світової кон’юнктури щодо українських товарів експортної групи, відсутність чіткої стратегії просування національних інтересів після приєднання до СОТ можуть стати фактором втрати конкурентних переваг, істотного уповільнення темпів росту ВВП при одночасному зростанні внутрішніх цін в Україні.

Мета контрольної роботи проаналізувати місце України на світовому товарному ринку.

Основни завдання робот:

• 
  охарактеризовать оснвни тенденції зовнішної торгівлі України;
  
• 
  визначити проблеми входження України в світовій товарній ринок;
  
• 
  визначити перспективи розвитку України на світовому ртоварному ринку.
  

Глосарій

Експорт — вивіз із митної території країни за кордон товарів і послуг без зобов'язання їхнього зворотного повернення. 

Імпорт — ввезення товарів, послуг (іноді може вживатися стосовно капіталу, знань, технологій).

Зовнішньоекономічна політика — генеральна лінія дій, система заходів, які провадить держава у сфері експорту та імпорту, митного регулювання, торговельних обмежень, залучення іноземних інвестицій, зарубіжного інвестування, зовнішніх позик, надання економічної допомоги іншим країнам, здійснення спільних економічних проектів відповідно до інтересів країни.

Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств - це сфера господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом продукції, виходом підприємства на зовнішній ринок. 

Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграцїї виробництва збуту товарів послуг.

1. Закономерності розвитку України на світовому товарному ринку

Економічне зростання країни протягом 2000-2007 рр. та сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура знайшли своє відображення в динаміці зовнішньої торгівлі. Товарообіг товарів та послуг у 2008 р. був у 4,5 рази більший порівняно з 1996 р. Найбільша частка цього зростання була забезпечена розвитком торгівлі в 2003-2008 рр.: протягом цього періоду експорт товарів та послуг виріс у 2,8 рази, а імпорт – у 3,8 рази. Економіка країни є відкритою. Протягом 2005- 2010 рр. експорт товарів та послуг становив близько 47% від ВВП, імпорт – близько 50%, що зумовлює високу чутливість динаміки реального ВВП від коливань світової кон’юнктури, обмінних курсів та тенденцій економічного розвитку країн-партнерів.

До 2005 р. баланс зовнішньої торгівлі товарами та послугами був додатним. Проте, з розвитком кредитування споживчих потреб та за відсутності істотних змін у структурі виробництва та експорту (близько 75% всього експорту припадає на товари проміжного споживання) з 2005 р. обсяги імпорту товарів почали переважати над обсягами експорту, що зумовило формування від’ємного балансу торгівлі товарами та послугами. При цьому профіцит торгівлі послугами спостерігався протягом усього періоду спостереження.

Світова криза мала істотний негативний вплив на розвиток зовнішньої торгівлі. В 2009 р. експорт товарів та послуг скоротився на 37,4% у доларовому еквіваленті, а імпорт – на 45,0%. Скорочення експорту товарів та послуг відбувалося, перш за все, через зменшення продажів металів, оскільки зовнішній попит різко скоротився на фоні згортання інвестиційних проектів у розвинених країнах. Імпорт товарів та послуг також знизився, перш за все, через зменшення попиту на товари інвестиційного (тривалого) споживання та мінеральні продукти.

Оскільки структурні зміни протягом кризового 2009 р. здійснені не були, поступове відновлення зовнішньої торгівлі в 2010 р. відбувається за рахунок відновлення експорту та імпорту відповідних категорій товарів. Основними торговельними партнерами України є СНД та країни ЄС.

Причому частка СНД в зовнішній торгівлі України невпинно скорочується: в 1996 р. частка СНД в загальному товарообігу становила 58,8%, в 2010 р. – 37,8%. Це відбувається на фоні збільшення частки країн ЄС та, останніми роками, Азії в зовнішній торгівлі України товарами та послугами.

Необхідно зауважити, що Україна протягом усього періоду спостереження була нетто-імпортером в торгівлі з країнами СНД, передусім, через істотні обсяги імпорту енергоносіїв, а з 2005 р. і нетто-імпортером у торгівлі з країнами ЄС на фоні збільшення попиту на товари тривалого споживання та обладнання.

Додатне сальдо в торгівлі товарами та послугами склалося з країнами Африки та Азії внаслідок високого експорту металів та продукції сільського господарства. Станом на 01.01.2011 р. на країни СНД припадало 33,9% українського експорту товарів та 43,3% імпорту товарів, на країни ЄС 23,9% та 33,9%, відповідно (рис.1.1.)

Незважаючи на те, що левову частку в зовнішній торгівлі України займають товари, частка послуг в експорті та імпорті послідовно зростала на фоні загальної тенденції збільшення ролі сектору послуг в економіці країни (табл.1.1).



Рисунок 1.1. Географічна структура товарообігу України у 1996-2010 рр.

[Джерело: складено автором за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/vnishno_t_balans/]
Таблиця 1.1

Зовнішня торгівля України в 2000-2010 рр.

[ Джерело: Джерело: складено автором за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/vnishno_t_balans/ ]

		2000	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Експорт товарів та послуг	млн дол. США	19522	44378	50239	64001	85612	54253	51430
Частка експорту послуг	% від загального обсягу	19,5	21,1	22,5	22,1	20,9	25,5	22,3
Імпорт товарів та послуг	млн дол. США	19897	43707	53307	71877	100132	56275	60740
Частка імпорту послуг	% від загального обсягу	15,1	17,3	17,2	16,0	15,5	19,9	21,7

Окрім змін у динаміці зовнішньої торгівлі товарами та послугами та основних її характеристик, упродовж останньої декади відбулися певні зміни й у структурі торгівлі.

Незважаючи на те, що основні категорії експорту товарів залишились незмінними – це товари промислового виробництва, машинне та транспортне обладнання, харчові продукти та живі тварини, нехарчова сировина – їх частки в загальному обсягу експорту дещо змінились.

В імпорті товарів переважають машини та транспортне обладнання, мінеральне паливо (частка якого істотно зменшилась за останні десять років), товари промислового виробництва та хімічної промисловості.

Необхідно ще раз вказати на те, що левову частку експорту та імпорту товарів займають товари проміжного споживання(табл.1.2).

У структурі зовнішньої торгівлі послугами переважають транспортні послуги, подорожі та фінансові послуги. Необхідно зауважити, що, порівняно з 1998 р., структура зовнішньої торгівлі послугами істотно змінилася.
Таблиця 1.2

Структура зовнішньої торгівлі товарами у 1996-2010 рр.

[Джерело: http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/vnishno_t_balans/]

	Експорт					Імпорт
	1996	2000	2005	2009	2010	1996	2000	2005	2009	2010
Загальний обсяг, млрд дол. США	14,4	14,6	34,2	39,7	51,4	17,6	14,0	36,1	45,4	60,7
% від загального обсягу
Харчові продукти та живі тварини	14,8	5,6	9,0	15,2	13,3	6,1	4,6	5,3	8,2	6,8
Напої та тютюнові вироби	1,3	0,7	1,4	1,6	1,8	1,4	1,3	1,3	1,4	1,5
Нехарчова сировина	9,1	12,7	7,2	9,6	13,2	4,7	5,5	4,0	3,4	4,4
Мінеральне паливо	4,5	5,6	9,8	5,4	4,3	47,8	43,0	29,6	32,2	33,4
Олії тваринного та рослинного походження	1,3	1,6	1,7	4,4	5,7	0,2	0,3	0,5	0,7	1,5
Продукція хімічної промисловості	12,7	9,0	9,0	6,2	5,3	6,7	8,6	11,7	15,3	18,4
Товари промислового виробництва	36,9	45,1	43,6	36,1	33,1	11,5	12,8	14,8	13,7	12,1
Машини та транспортне обладнання	14,6	12,9	13,8	16,6	15,4	17,1	17,6	26,5	18,5	15,3
Змішані промислові товари	3,6	4,5	3,7	4,0	6,5	3,7	3,5	5,5	5,8	6,1
Товари, не класифіковані за МСТК	1,2	2,4	0,8	0,9	1,4	0,9	2,7	1,0	0,8	0,5

Частка транспортних послуг в експорті послуг зменшилася з 81% в 1998 р. до 45% в 2010 р. через зниження ролі послуг трубопровідного транспорту, а частка імпорту транспортних послуг зросла на фоні збільшення експорту товарів та попиту на його транспортування. Розвиток фінансового посередництва в країні призвів до збільшення частки фінансових послуг в імпорті послуг до 12% в 2009 р. з 4% в 1998 р.

Додатне сальдо торгівлі послугами з 2004 р. спостерігають в усіх групах країн з незначними винятками (наприклад, у 2009 р. невелике від’ємне значення спостерігали для країн ЄС).

В імпорті послуг переважають країни ЄС, на які припадає 58,8% імпорту станом на кінець 2010 р.

Це пояснюють як істотним товарообігом з країнами ЄС, так і високим попитом на туристичні послуги цих країн.

2. Основін проблеми України на світовому товарному ринку

Міжнародна торгівля долає обмеженість національної ресурсної бази; ємність внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національного ринку зі світовим; розширює масштаби виробництва, що обмежені кривою виробничих можливостей; забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва; розвиває спеціалізацію країни, збільшує об'єм виробництва.

Україна як молода держава перебуває на новому етапі входження в систему світогосподарських зв'язків і від того, як цей процес буде здійснюватися, залежить не тільки, та й не тільки динаміка зовнішньої торгівлі, скільки можливість розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

Товарна структура зовнішньої торгівлі України протягом вісімнадцятиріччя практично не змінилася, незмінною лишилася й номенклатура товарів, які забезпечують основну частину валютних доходів. У цілому структура експорту охоплює багато видів національних товарів, але список товарів, на які припадають основні обсяги валюти, налічує не більше десяти позицій: метали, товари хімічної промисловості, добрива, деякі види продукції харчової промисловості.

Провідні позиції в українському експорті належать металопродукції (44% експорту), мінеральним продуктам і хімії (22%), тоді як на продукцію машинобудування припадає лише 12%.

Провідні позиції в українському експорті належать металопродукції (44% експорту), мінеральним продуктам і хімії (22%), тоді як на продукцію машинобудування припадає лише 12% [4].

Якщо порівняти структуру зовнішньої торгівлі України з аналогічними показниками країн Центральної і Східної Європи, то стає очевидним, що таке порівняння не на нашу користь. По-перше, експорт сировини і товарів з низькою доданою вартістю з України в 4 - 10 разів перевищує аналогічні показники для Чехії, Угорщини та Польщі. По-друге, експорт продукції українського машинобудування у 2 - 5 разів нижчий, ніж із країн Центральної Європи.. На світових ринках за Україною поступово закріплюється стратегічно невигідна товарна структура експорту, що підтверджує аналіз основних товарних позицій.

Нинішні труднощі пояснюються тим, що в цілому структура експорту дісталася Україні в спадок від колишнього СРСР і відображає суперечності сучасного перехідного періоду. Так, у промисловості частка важких галузей (електроенергетика, паливна промисловість та чорна металургія) збільшилася до 54,5% у 2007 р. (19,7% у 1990 р.). За той же період частка машинобудування, легкої та харчової промисловості зменшилася з 62,3% до 27,5%.

За розрахунками експортерів, Україна витрачає на 1$ ВВП 3,25 кг еквівалента нафти. Для порівняння: у країнах із середнім рівнем доходів цей показник становить 0,6 кг, а в країнах Організації економічного співробітництва й розвитку - 0,27 кг на 1$ ВВП. Зазначені структурні зміни у промисловості України призводять до збільшення залежності від імпорту енергоносіїв, і як наслідок - до збитковості виробництва та неплатежів.

Конкурентоспроможність продукції промисловості України, передусім продукції машинобудування, на зовнішніх ринках є порівняно досить низькою. У товарній структурі українського імпорту протягом останніх років суттєвих змін не спостерігалося. У 2008 р. темпи падіння обсягів імпорту становили 20,5%. За рік до України було імпортовано товарів майже на 13 млрд. дол. США, в тому числі з країн СНД і Балтії - на 7,4 млрд., з інших країн світу - на 5,5 млрд. дол. США. Зменшення обсягів імпорту в 2008р. зумовлювалося багатьмя причинами, серед яких - негативні наслідки кризи (девальвація гривні, зниження реальних доходів населення та внутрішнього споживчого попиту тощо), застосування урядом України низки заходів щодо обмеження імпорту протягом 2007-2008 рр. Енергетичний імпорт, який становить 42% загальних обсягів імпорту, скоротився на 11,8%, або майже на 730 млн. дол. США. Слід зазначити, що в 2008 р. до України було імпортовано природного газу на 6,4 млрд. м більше, ніж у попередньому, але вартість його за рік зменшилася майже на 375 млн. дол. США. Одночасно скоротилися вартісні (на 163 млн. дол. США) та кількісні (на 488 тис. т) обсяги імпортованої сирої нафти [12].

Ще динамічніше відбувалося падіння обсягів неенергетичного імпорту, який скоротився на 25,8% порівняно з попереднім роком.

Суттєво звузився імпорт товарів інвестиційного характеру. Поставки машин та устаткування зменшилися на 33,9%, або на 1,2 млрд. дол. США, порівняно з 2008 р., в основному за рахунок зменшення на 39% імпорту цієї продукції з країн далекого зарубіжжя.

Загалом слід зазначити, що динаміка складників зовнішньої торгівлі, зокрема зовнішньоторговельного обороту, експорту та імпорту, багато в чому залежить від змін обсягів внутрішнього споживання та ВВП. За постійногоскорочення ВВП на внутрішньому ринку утворюється дефіцит ресурсів, призначених для внутрішнього споживання.

Ліквідація цього дефіциту об'єктивно можлива шляхом збільшення імпортних надходжень необхідних ресурсів та поступового скорочення експорту.

Зниження обсягів імпорту було наслідком впровадження низки заходів тарифного регулювання щодо більшості товарів, які в достатній кількості виробляються в Україні, передусім щодо сільськогосподарської та харчової продукції - м'яса, цукру, олії соняшникової, картоплі тощо.

Важливе значення для впровадження імпорту мало обмеження ввезення готової продукції, у вартості якої давальницька сировина сягає 80%.

Уряд ужив також заходів, аби обмежити ввезення товарів фізичними особами: максимально дозволений неоподатковуваний обсяг ввезення товарів було встановлено в розмірі 200 ЕКЮ.

За оцінками, ввезення в Україну сільгосппродукції фізичними особами зменшилося в 2006 р. порівняно з попереднім роком приблизно вдвоє.

Подальше скорочення імпорту, зважаючи на високу питому вагу у ньому (понад 80%) енергоносіїв та продукції промислово-технічного призначення, можливе лише з урахуванням забезпечення потреб економіки необхідними виробничими ресурсами [10].

Отже, можна зробити висновок, що:

• 
  українська продукція надзвичайно енергомістка через зношування основних фондів та застарілі технології. На 1 дол. ВВП Україна витрачає в 5,5 рази більше енергоресурсів, ніж країни Центральної Європи, й у 12 разів більше, ніж держави ОЕСР.
  
• 
  кінцева продукція має високу собівартість. Тому й не дивно, що ціни на окремі види української продукції на 30 - 70% перевищують ціни міжнародних ринків.
  
• 
  наявні схеми фінансування експорту все ще далекі від досконалості. Високі процентні ставки на кредитному ринку України, обмежений доступ до "довгих" кредитів спричиняють те, що для українських експортерів фінансові ресурси сьогодні обходяться в 6 - 10 разів дорожче, ніж для їхніх західних конкурентів.
  

Таким чином, незважаючи на те, що Україна вже 18 років існує як незалежна держава, єдиної обгрунтованої програми соціально-економічного розвитку країни, яка б сфокусувала увагу на пріоритетних напрямках міжнародної торгівлі і тим самим стимулювала використання ринкових переваг вітчизняного виробництва досі не розроблено.

Це негативно впливає на розвиток міжнародних комерційних зв'язків українських підприємств, стирає межі між політичними й маркетинговими факторами міжнародного співробітництва[10].

3. Перспективі розвитку України на світовому товарному ринку

Після стрімкого падіння, світова економіка і торгівля демонструють поступове відновлення у всіх регіонах світу. Показники перших трьох кварталів 2010 року дають підстави стверджувати, що, попри уповільнення темпів, яке спостерігається в кінці 2010 року, ймовірність другої хвилі кризи є незначною. Світова торгівля поступово наближається до докризових показників. Як період кризи, так і період післякризового відновлення продемонстрували застосування країнами протекціоністських заходів, які певною мірою були обмежені зобов‘язаннями по Угодах в рамках СОТ. Водночас потреба в захисті власних інтересів та жорсткі рамки щодо застосування захисних заходів, створені провідними світовими економічними інститутами, такими як СОТ, призвела до появи нових, раніше не існуючих видів протекціоністських заходів.

З 2000 по 2009 рр. загальна світова потужність вітрових електростанцій зросла з 18 до 160 ГВТ, сонячних фотоелектричних станцій - з 1,8 до 22,9 Гвт. ДО 2008-2009 рр. Поновлювальні джерела енергії (ПДЕ) вийшли на перше місце за приростом світових потужностей (40 % в 2009 р.). Поряд з ПДЕ в електроенергетиці, справжній бум пережили в 2000-х рр. світові вуглецеві ринки. Їхній обсяг до 2009 р. досяг 120 млрд дол. на рік, збільшившись за 10 років в 10 разів. Інвестиції в «розумні мережі» досягли до 2009 р. 21 млрд дол. у США й 69 млрд.дол. у світі загалом. Обсяг ринку енергосервісних послуг у США і ЄС досяг 4-5 млрд дол. Фінансово-економічна криза вплинула на еволюцію наукової економічної думки, направивши її в русло пошуку шляхів побудови нової архітектури світових економічних та торговельних відносин з метою уникнення або мінімізації глобальних криз, подібних до криз 2008-2009 років. Питання регіоналізації і глобалізації та взаємодії між ними все в більшій мірі постає на порядку денному світової економічної спільноти. Це підкреслює, що саме через міждержавні форми економічних відносин лежить шлях до забезпечення стійкого економічного розвитку країн світу [9].

Очевидно, не існує єдиного рецепту, як мінімізувати збитки і одночасно отримати максимальні вигоди від інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків. Країни світу, переслідуючи таку мету, мають враховувати цілий спектр обставин, що сприяють посиленню національних економік у глобалізованому середовищі.

По-перше, у контексті формування національної зовнішньоекономічної політики необхідно враховувати правила, норми й рекомендації міжнародних організацій. Більшість активних учасників світової торгівлі формують власні торговельні політики саме в рамках чинної системи міжнародного обміну, моніторинг якої постійно проводять міжнародні організації. У свою чергу, торговельна й економічна активність країн впливає на структуру й динаміку світової та регіональної торговельної системи, і тим самим формує економічну спеціалізацію окремих країн.

По-друге, велике значення має якість управління національними економіками: управління стимулами та обмежувачами торгівлі, регулювання економічної активності усередині держав, модерація міжнародних торговельних відносин, інтеграційна активність і оптимальне визначення національних пріоритетів. Досягнення найкращого результату, таким чином, залежатиме від того, якою мірою країні вдасться «вписатися» у загальносвітові тенденції економічної конкурентоспроможності, будучи включеною у конкретні міжнародні торговельні відносини -регіональних і багатосторонніх торговельних співтовариств. З огляду на зазначені світові тренди, зовнішньоекономічна конкурентоспроможність України є низькою та позиціонує країну як таку, що перебуває на периферії основного «потоку» світового розвитку. Відтак, Україна є вразливою до зовнішньоекономічних викликів, що пливатимуть на процеси післякризового відновлення як окремих секторів, так національного господарства загалом [9].

З урахуванням існуючих тенденцій, одним із стратегічних завдань розвитку та посилення вітчизняної економіки є зниження уразливості національної економіки до зовнішніх чинників, а також підвищення зовнішньоекономічної конкурентоспроможності України. Серед першочергових заходів виокремимо наступні (що є відповіддю на сучасні виклики глобалізації світової економіки):

Відповідно до тренду, що є актуальним у сучасних умовах для країн, що розвиваються:

• 
  прискорений розвиток внутрішнього ринку, стимулювання внутрішнього споживання;
  
• 
  виважена курсова політика (пролонгація девальваційних ефектів 2008-2009 рр.);
  
• 
  стабільна макроекономічна політика, що сприятиме зниженню вартості кредитних ресурсів, збільшенню рівня заощаджень (та інвестицій);
  
• 
  географічна диверсифікація експорту з урахуванням перспектив стагнації попиту у розвинених країнах;
  
• 
  перепозиціонування України на ринках країн, що розвиваються, з урахуванням активізації політики імпортозаміщення щодо традиційних для України товарів та послуг (у першу чергу це стосується металургійної галузі та АПК) [11].
  

Державна політика стимулювання технологічного оновлення експортного продукту, стимулювання створення нових експортних продуктів через інститути Національних проектів, механізми субсидування та кредитування (приватного та державного). Кардинальне покращення інвестиційного клімату з огляду на різке зростання конкуренції з боку країн, що розвиваються.

Активна участь України у багатосторонніх та регіональних інтеграційних об‘єднаннях з метою розширення традиційних ринкових ніш та формування нових. З огляду на загострення геоенергетичної ситуації в світі Україна потребує модернізації енергетичної політики, основними завданнями якої мають стати: зниження енергоємності ВВП, стимулювання власного виробництва енергоносіїв (розвиток традиційної енергетики, розвиток поновлюваної енергетики, інтеграція науково-технічного ресурсу до розробки нових видів енергії).

Розробка секторальних Стратегій розвитку в експортоорієнтованних галузях економіки з урахуванням глобальних викликів та ризиків (АПК, гірничо-металургійний, енергетичний, машинобудівний).

Нарощування конкурентоспроможності щодо експорту послуг: «детінізація» експорту послуг, сприяння створенню нових продуктів та збільшенню доданої вартості традиційних послуг.

Екологізація ВВП: поступове підвищення вимог до екологічності виробничих стандартів, стимулювання соціальної та екологічної відповідальності бізнесу.

Сучасний етап соціально-економічного розвитку держави вимагає орієнтувати економічну політику на невпинне скорочення існуючого розриву між Україною та найбільш розвиненими країнами світу.

Виходячи з цього, слід:

По-перше, усвідомити, що ключове значення для розв’язання сучасних економічних проблем України мають реформи, які виходять за рамки економічної сфери. "Вузьким місцем" є система правозастосування, передусім, судова і правоохоронна системи. Країна підійшла до такої фази, коли подальший економічний розвиток значною мірою буде визначатися станом інститутів державної влади. Стале функціонування економіки неможливе без ефективного державного апарату, справедливого суду, достойної правоохоронної системи.

По-друге, необхідно виробити інструменти економічного зростання, завдяки яким:

1) зростання здійснюється високими темпами, забезпечуючи подвоєння ВВП за 9–10 років;

2) піднесення супроводжується прогресивними структурними зрушеннями (тобто забезпечує диверсифікацію) й підвищує конкурентоспроможність країни;

3) демонструє високі темпи і в середньостроковій, і довгостроковій перспективі, тобто є сталим;

4) забезпечує зближення за рівнем економічного розвитку з найбільш розвиненими країнами (тобто темп зростання є більш високим, ніж середньосвітовий або ніж темп зростання у найбільш розвинених країнах).

По-третє, абсолютним пріоритетом мають стати реформи секторів, пов’язаних з розвитком людського потенціалу, насамперед освіти та охорони здоров’я. Головні конкурентні переваги сучасної високорозвиненої країни забезпечуються високою якістю людського потенціалу й тими факторами, які безпосередньо пов’язані з життєдіяльністю людини.

По-четверте, здійснення будь-яких заходів економічної політики не повинне підривати досягнутий рівень макроекономічної стабільності. Грошова і фінансова стабілізація є найважливішим досягненням останнього десятиліття і найважливішим фактором формування сприятливого інвестиційного клімату.

По-п’яте, величезне значення у вирішенні завдань, що постали перед країною, має докорінне удосконалення її інституційної системи. Створення чітких і зрозумілих "правил гри" для всіх учасників соціально-економічного життя є загальною базою для досягнення цілей соціально-економічного розвитку. При цьому державі необхідно виробляти виключно тонкі механізми налаштування економічних процесів, що потребують обережного втручання у тканину економічного життя, оскільки за останній час з’явились певні тенденції до збільшення адміністративного потенціалу влади. Українська держава зміцніла не лише кількісно, але й якісно, і тепер може дозволити собі бути більш активною, ніж протягом більшої частини 1990-х рр [11].

Орієнтиром економічного розвитку України є входження до групи країн, де домінує інноваційний шлях розвитку.

Вихідними умовами формування ефективної економічної системи, здатної на прискорений розвиток, та відповідно сприятливого ділового клімату є утвердження прав приватної власності (перш за все, на землю та нерухомість) та забезпечення їх захисту, створення рівних умов конкуренції, розвиток стійких і ефективних фінансових інститутів та інститутів, що здійснюють адміністрування в економіці сьогодення.

Прискорення темпів інноваційної діяльності та підвищення її ефективності мають характеризуватися, передусім: активізацією структурної перебудови економіки і відповідним удосконаленням її матеріально-технічної бази з метою досягнення її сприйнятливості до науково-технічних новацій; більш досконалим і глибоким обґрунтуванням соціально-економічної доцільності, можливостей впровадження науково-технічних розробок на стадії їх планування з врахуванням рівня пріоритетності і престижності на ринках; підвищенням рівня фінансування науково-технічних розробок з урахуванням цього аспекту законодавчою базою, а також розширенням масштабів залучення позабюджетних коштів, особливо для інноваційної діяльності.

Забезпечення стабільних темпів розвитку економіки України в середньо- та довгостроковій перспективі потребує вирішення фундаментальних проблем:

• 
  прискореного інвестування реального сектора економіки завдяки реалізації державних заходів щодо запровадження ефективних механізмів залучення коштів населення, доходів від приватизації та створення сприятливих умов для внутрішніх і прямих іноземних інвестицій;
  
• 
  реалізації з боку держави ефективних інституційних перетворень у напрямку реформування інститутів власності, створення ринкової інфраструктури, розвитку корпоративного руху, підвищення ефективності виробництва та обміну, реалізації програми енергозбереження;
  
• 
  проведення жорсткої бюджетної політики шляхом зміцнення бюджетної дисципліни, підвищення контролю за видатками, оптимізації пільгового оподаткування при зменшенні податкового тягаря для виробників, вдосконалення системи державних закупівель;
  
• 
  використання ефективних інструментів грошово-кредитної політики щодо забезпечення необхідної збалансованості монетарних і макроекономічних показників [12].
  

Висновки

Міжнародні зв’язки стали сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, підвищення ефективності національного виробництва і взагалі структурних зрушень, виконуючи функцію каталізатора диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку. Економічна криза в країні гальмує вихід на світовий ринок у цілому та європейський зокрема, й утвердження на них потенційно конкурентоспроможних українських підприємств. До того ж, нагромадження взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити випуск кінцевої продукції. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. У ній традиційно переважають матеріало та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловості, виробництво сільськогосподарської техніки тощо.

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці та органічного включення її господарства в сучасні економічні процеси, можна назвати високу питому вагу експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу її з кризи. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх ринках. Часто міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств і відомств. Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та існуючих оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5–10 років, технологічної системи – 10–30 років, економічної системи – від 30 до 60 років. Як показує практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Список використаних джерел

1. 
   Мальський М. 3. Теорія міжнародних відносин: підручник / М.3. Мальський, М.М. Мацях. – 3Uтє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 461 с.
   
2. 
   Курків М.В. Контроль та захист економічної безпеки діяльності підприємств: навч. посібник / М.В. Куркін, В.Д. Понікаров, Д.В. Назаренко. – Харків: Харківський національний економічний університет, 2010. – 297 с.
   
3. 
   Мочерний С.В. Політична економія: навч. посібник / С.В. Мочерний. – К.: ЗнанняUПрес, 2002р. – 687 с.
   
4. 
   Петро Порошенко Зовнішня політика України: проблеми та перспективи http://www.razumkov.org.ua/ukr/journal.php?y=2010&cat=152.
   
5. 
   Колінець Л. Аналіз стимулювання експорту в Україні та шляхи його покращення Режим доступу: http://kolinets.pp.net.ua/publ/1U1U0U3
   
6. 
   Анатолій Зленко. Переосмислюючи зовнішню політику України: важкий шлях до досягнення консенсусу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukraineUnato.gov.ua/nato/ua/publication/content/43616.htm
   
7. 
   http://kolinets.pp.net.ua/publ/1U1U0U3
   
8. 
   Можливості комерційного співробітництва з системою ООН [Електронний ресурс]. – http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/25648.htm.
   
9. 
   Тарасюк Б. Привітавши українську "стабільність", ЄС переступив через власні цінності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ieac.org.ua/index.php?id=5&ch_id=22&ar_id=5857&as=0#ar5857
   
10. 
    http://uspishnaukraina.com.ua/strategy/60/273.html
    
11. 
    http://udau.edu.ua/library.php?pid=865
    
12. 
    http://www.niss.gov.ua/public/File/2011_nauk_an_rozrobku/svitivi_econom_tendensii_2010.pdf