Зміст.

Вступ.

Актуальність теми дослідження. Специфічне для кожного віку співвідношення внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов створює ту соціальну ситуацію, яка істотно детермінує психічний розвиток дитини.

Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає у неузгодженості процесів статевого дозрівання, загального органічного розвитку та соціального формування. У наш час це протиріччя, зумовлене тим, що статеве дозрівання значно випереджає два інші процеси, має особливо гострий характер.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. По всіх напрямках, виражаючи цей процес, відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин із дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та навчальної діяльності.

Серед умов сучасного життя слід виділити такі, які сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, рання самостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманітної за змістом інформації тощо), та такі, які гальмують цей процес (зайнятість підлітків лише навчанням за відсутності інших серйозних обов'язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися своїми дітьми тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.

Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності (так звана "криза тринадцяти років").

Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями (Т.В. Драгунова, Д.Б. Ельконін). Інші розглядають "кризу тринадцяти років" як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов'язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така криза не є загальною і в багатьох підлітків її просто не буває (Т.П. Гаврилова).

Як показують дослідження З. Фрейда і його послідовників, до 15-ти років в основному завершується формування тих рис вдачі, які надалі визначатимуть дану особистість. Не дивлячись на те, що в сучасній психології вважають інакше (особистість трансформується все життя), проте, найбільш інтенсивний характер пошукова діяльність людини носить саме в цьому віці.

Формування особистості – процес динамічний і неоднозначний, а тому й не відбувається без ускладнень і протиріч. У пошуках себе, в сумнівах, у подоланні того, що ще вчора здавалося досягненням, а сьогодні вже потребує корекції, вмінні конструктивно виходити з кожного нового кризового стану і пролягає нормальний шлях психічного розвитку людини.

Для того, щоб допомогти дитині подолати відхилення в поведінці і розвитку, необхідно врахувати, на якому віковому етапі вона перебуває, якими є типові складності віку. Виникнення у підлітка уявлення про себе як того, що переступив межу дитинства, визначає його переорієнтування з одних норм на інші – з „дитячих” на „дорослі”, а також появу специфічної соціальної активності, яка полягає в підвищеному інтересі до засвоєння різних норм, цінностей, способів поведінки, що існують в суспільстві саме для дорослих. Засвоєння різних зразків дорослості реалізується в практиці стосунків з дорослими і товаришами, через пряме запозичення або наслідування, шляхом самовиховання і самоосвіти. Рівняння підлітка на дорослих проявляється в прагненні бути схожим зовні, прилучитися до різних сторін їх життя і діяльності, набути їх особливості, вміння і привілеї, причому перш за все ті, в яких найяскравіше видно риси і переваги дорослих у порівнянні з дітьми.

На початку підліткового періоду складається ситуація появи суперечностей – якщо у дорослого зберігається ставлення до підлітка ще як до дитини. Таке ставлення, з одного боку, вступає в протиріччя із завданнями виховання дітей цього віку і розвитком соціальної дорослості підлітка, а з іншого боку, воно вступає в протиріччя з уявленням підлітка про ступінь власної дорослості і його претензіями на нові права. Саме це протиріччя є джерелом конфліктів і труднощів у стосунках дорослого і підлітка.

Отже, конфліктологічна активність підлітків пов’язана з постійною переоцінкою цінностей, яка відбувається в процесі спілкування з найближчим соціальним оточенням. Підліток не знаходить оптимального задоволення у спілкуванні з дорослими, зокрема батьками, вчителями. Якісні зрушення самосвідомості у формі виникнення уявлення про себе уже не як про дитину і прагнення увійти в світ дорослих є структурним центром особистості в цей період розвитку. На початку підліткового віку складається ситуація протиріч, яка надалі може ускладнитися, якщо у дорослого зберігається ставлення до підлітка ще як до дитини.

Таким чином, соціальна значущість проблеми, яка полягає в необхідності подальшого розширення теоретичних і експериментальних досліджень у цьому напрямі, і визначила вибір теми і мети нашого дослідження.

Об'єктом дослідження курсової роботи є схильність підлітків до девіантної поведінки.

Предмет дослідження – конфліктність як характерна риса підлітків, схильних до девіантної поведінки.

Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі та експериментальному дослідженні конфліктності як характерної риси підлітків, схильних до девіантної поведінки.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

1.проаналізувати психологічний зміст проблеми в науковій літературі.

2.здійснити емпіричне дослідження визначеної проблеми;

3.сформулювати висновки теоретико-емпіричного дослідження.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань дослідження було використано комплекс методів дослідження: теоретичні (системний аналіз психологічної та соціологічної наукової літератури з досліджуваної проблеми, узагальнення поглядів науковців, задля вивчення реального стану проблеми в соціально-психологічній науці, конкретизації змісту поняття конфліктності підлітків, встановлення суті означення девіантної поведінки підлітків); емпіричні (анкетування, тестування, спостереження, що здійснювалось на всіх етапах дослідження і дозволило виявити особливості прояву конфліктності у підлітків); статистичні методи (вимірювання, порівняльний аналіз) для якісної та кількісної обробки результатів проведеного дослідження.

Теоретичне значення дослідження полягає у:

- з’ясуванні специфіки виникнення і аналізі основних особливостей вияву конфлікту у підлітковому віці;;

- аналізі конфліктності підлітків як феномена, що залежить від низки чинників;

- з’ясування джерела специфічної картини поведінки і емоційного стану підлітків в ситуації конфлікту від напруженості до епізодичної агресивності.

Практична значущість дослідження. Результати проведеного дослідження будуть корисними як для батьків підлітків, так і для самих підлітків, можуть бути використані вчителями у практиці навчальної взаємодії, що сприятиме покращенню стосунків в навчальних колективах, а також в роботі практичних психологів, соціальних педагогів.

База дослідження. Дослідження здійснювалось на базі НВК «Школи-ліцею» № 19 міста Рівного. У дослідженні брали участь 70 учнів сьомих класів віком 12-13 років

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів – теоретичного аналізу проблеми та експериментального дослідження конфліктності підлітків, схильних до девіантної поведінки, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Теоретичні проблеми дослідження конфліктності як характерної риси підлітків, схильних до девіантної поведінки

1.1. Сутність конфлікту та його характерні риси

Конфлікт – це стосунки між суб'єктами соціальної взаємодії, які харак­теризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т.п.) [17].

Для з'ясування суті конфлікту важливо виділити його основні ознаки, сформулювати умови його виникнення.

1. Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів і суджень, які можна вважати необхідною умовою виникнення конфлікту.

Для конфлікту завжди характерно протиборство суб'єктів соціальної взаємодії, що виявляється через нанесення взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т. п.).

Необхідними й достатніми умовами виникнення конфлікту є наявність у суб'єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів і суджень, а також стан протиборства між ними.

Будь-який конфлікт можна розглядати у статиці (як систему взаємозалежних структурних елементів) і в динаміці (як процес).

Основними структурними елементами конфлікту є сторони конфлікту; предмет конфлікту; образ конфліктної ситуації; мотиви конфлікту; позиції сторін-конфліктерів (рис. 1.1).

Сторонами конфлікту вважають суб'єкти соціальної взаємодії, інтереси яких порушено безпосередньо, або суб'єкти, які явно (неявно) підтримують конфліктерів.

Предмет конфлікту – об'єктивно наявна чи уявна проблема, що служить причиною протиборства між сторонами (проблема влади, взаємин, першості співробітників, їхньої сумісності). Це саме та суперечність, яка є причиною виникання конфлікту [16, 35].

Відображення предмета конфлікту у свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії визначає образ предмета конфлікту.

Мотиви конфлікту, як внутрішні спонукальні сили, підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту. Мотиви виявляються у формі потреб, інтересів, цілей, переконань.

Позиції сторін-конфліктерів – це те, про що заявляють вони один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі.



Рис. 1.1. Структура конфлікту [17, 8]

S1 і S2 – сторони (суб'єкти) конфлікту; П – предмет конфлікту; ОК1 і ОК2 – образи конфлікту (конфліктної ситуації); Ml і М2 – мотиви конфлікту; Р1 і Р2 – позиції сторін-конфліктерів

1.2. Конфліктна ситуація та інцидент як передумови виникнення конфлікту

Конфлікт виникає тільки там, де два чи більше суб'єктів не тільки усвідомлюють розбіжність інтересів, але й активно протидіють один одному. Об'єктивно наявна розбіжність цілей та інтересів, узята сама по собі, так само, як і усвідомлення такої протилежності окремими індивідами (чи групами), ще не створюють реальних умов для розгортання конфлікту.

Передумовою для розгортання конфлікту є створення в соціальній системі потенціалу напруженості (рис. 1.2).

Переростання потенціалу напруженості в реальну, тобто відкрито виявлену напруженість, що матеріалізується в соціальних очікуваннях, позиціях індивідів (чи груп), у їхніх конкретних соціальних діях, означає, що сформувався суб'єкт конфліктної дії, здатний ініціювати конфліктну ситуацію (рис. 1.3).



Рис. 1.2. Виникнення потенціалу напруженості [17, 9]



Рис. 1.3. Виникнення конфліктної ситуації [17, 10]

Суб'єктом вважається соціальна група (чи індивід), що усвідомлює свій нерівноправний стан порівняно з іншою групою з приводу реального доступу (володіння) до матеріальних чи духовних благ, влади, впливу тощо. Але суб'єкт конфліктної ситуації формується тоді, коли індивідом чи групою усвідомлено або хоча б відчутно реальний факт нестачі якогось важливого життєвого ресурсу, що складає об'єкт конфлікту. Крім того, для виникнення конфлікту потрібні активні дії з боку його суб'єкту, які спрямовано на досягнення його цілей і які створюють інцидент (рис. 1.4).

Для виникнення конфлікту необхідна наявність компонентів:

• 
  потенційної напруженості (1) у даній конфліктній системі, викликаної наявним об'єктом конфлікту (2);
  
• 
  переходу потенційної напруженості в реальну (3) та виникнення на цій основі конфліктної ситуації (4);
  
• 
  усвідомлення соціальними групами протилежності своїх інтересів і формування суб'єкта конфлікту (5);
  
• 
  створення інциденту (6) для зав'язування реальної конфліктної взаємодії (7).
  

Рис. 1.4. Модель конфлікту як процесу [17, 10]

Розходження людей у поглядах, розбіжність сприйняття й оцінок тих чи інших подій дуже часто призводять до спірної ситуації. Якщо ситуація, що склалася, становить перешкоду для досягнення поставленої мети хоча б одного з учасників взаємодії, то виникає конфліктна ситуація. Будь-якому конфліктові передує спірна ситуація, проте далеко не всяка спірна ситуація веде до конфлікту [16]. Схему перетворення спірної ситуації на конфлікт представлено на рис. 1.5.

Для переростання наявної суперечності в конфліктну ситуацію необхідні:

• 
  значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії;
  
• 
  перешкода з боку одного з учасників досягненню цілей його опонентом (навіть якщо це суб'єктивне, далеке від реальності, сприйняття одним з учасників);
  
• 
  перевищення рівня особистої чи групової терпимості до наявної перешкоди хоча б в однієї зі сторін.
  

Рис. 1.5. Схема перетворення спірної ситуації на конфлікт

Конфліктна ситуація обов'язково передбачає суперечливі позиції сторін із будь-якого приводу, прагнення до протилежних цілей, використання різних засобів для їх досягнення, розбіжність інтересів, бажань тощо. Наприклад, проведення атестації перед майбутнім скороченням штатів, визначення кандидатури на престижне підвищення кваліфікації [16, 29].

Конфліктні ситуації, що існують у значній кількості, переходять у конфлікт лише у разі порушення балансу інтересів учасників взаємодії та за певних умов. Конфліктна ситуація – це умова виникнення конфлікту. Для переростання такої ситуації в конфлікт необхідними є зовнішній вплив, поштовх чи інцидент.

Інцидент (привід) характеризує активізацію дії однієї зі сторін, що зачіпає, нехай навіть ненавмисно, інтереси іншої сторони. Як інцидент можуть виступати і дії третьої сторони. Наприклад: висловлювання колеги, коли у вас відбулася складна розмова з керівництвом [16, 31].

Інцидент може виникнути випадково, незалежно від бажання учасників, унаслідок об'єктивних причин (випуск бракованої продукції) або як результат не­гра­мотної взаємодії (без урахування психологічних особливостей іншої сторони).

Для опису й наочного представлення механізму розвитку конфлікту використовують три формули (А, Б, В) [21, 83].

Перша формула відбиває залежність конфлікту (КФ) від конфліктогенів (КФГ):

КФГ 1 => КФГ2 => КФГ3 =>...=> КФ (А)

Механізм розвитку конфлікту за першою формулою ґрунтується на негативному сприйнятті й негативній реакції особистості, проти якої застосовано конфліктоген.

Конфліктогени – це слова, дії (чи відсутність дій), що можуть призвести до конфлікту.

Друга формула відбиває залежність конфлікту (КФ) від конфліктної ситуації (КС) та інциденту (І):

КС + І = КФ (Б)

Третя формула відбиває залежність конфлікту (КФ) від декількох конфліктних ситуацій (КС):

КС1 + КС2 + ... + КСn = КФ, (В)

де n > 1 – кількість конфліктних ситуацій.

У разі виникнення однієї конфліктної ситуації конфлікт закономірний, якщо ж з однієї конфліктної ситуації випливає інша чи незалежно з'являються декілька конфліктних ситуацій, то конфлікт неминучий.

Практичне значення формул конфліктів полягає в тому, що вони дозволяють досить швидко проводити аналіз багатьох конфліктів і знаходити шляхи їх вирішення. При цьому варто пам'ятати, що формули не можуть бути універсальним методом оцінювання та вирішення будь-яких конфліктів. Вони можуть служити тільки орієнтиром у складному й суперечливому процесі управління конфліктами.

1.3. Характерні ознаки прояву конфлікту

Для з'ясування суті конфлікту важливо виділити основні ознаки його прояву. Ознаками конфлікту є:

• 
  наявність ситуації, що сприймається учасниками як конфліктна;
  
• 
  неподільність об'єкта конфлікту, тобто об'єкт конфлікту не може бути поділено між учасниками конфліктної взаємодії;
  
• 
  бажання учасників продовжити конфліктну взаємодію для досягнення своїх цілей, а не вихід із наявної ситуації.
  

Характерними рисами конфлікту є невизначеність результату, розходження цілей і поведінки кожної зі сторін [17, 13].

Початок конфлікту визначається об'єктивними (зовнішніми) ознаками поведінки, спрямованими проти іншого учасника. Якщо інший учасник усвідомлює, що ці акти спрямовано проти нього, і протидіє їм, то конфлікт починається; якщо дії не починаються, то виникає конфліктна ситуація. Початок конфлікту визначається із умов:

• 
  перший учасник свідомо й активно діє, завдаючи шкоди іншому учаснику (опоненту), при цьому під дією розуміється як передача інформації, так і фізична дія;
  
• 
  другий учасник (опонент) усвідомлює, що зазначені дії спрямовано проти його інтересів;
  
• 
  другий учасник починає у відповідь агресивні дії, спрямовані проти першого. Тільки з цього моменту можна вважати, що конфлікт почався [17, 14].
  

Таким чином, конфлікт відсутній, якщо діє тільки один учасник чи учасники виконують лише розумові дії (планування мети, обмірковування плану дій, прогнозування майбутньої поведінки). Конфлікт починається тоді, коли сторони починають активно протистояти один одному, переслідуючи кожен свою мету. До цього ми маємо лише конфліктну ситуацію.

Розвиток конфлікту, як правило, відбувається з поступовим розширенням складу його учасників, іноді й предмета конфлікту: виникнення невеликої конфліктної ситуації втягує у взаємодію двох суб'єктів, ті залучають своїх захисників, свідків, адвокатів; зачіпаються інтереси свідків, розростається предмет конфлікту та склад його учасників.

Закінчення конфлікту – припинення дій усіх сторін-конфліктерів, незалежно від причин, з яких почався конфлікт.

1.4. Об'єктивні й суб'єктивні складові конфліктної взаємодії

Структура конфлікту – це сукупність стійких зв'язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система та процес [17, 14].

При проведенні структурного аналізу конфлікту виділяють його об'єктивні й суб'єктивні складові.

До об'єктивних складових відносять учасників, об'єкт і предмет конфлікту, проблему, інцидент, умови його протікання (соціально-психологічне середовище).

Суб'єктивними (психологічними) складовими конфлікту вважають мотиви, потреби, цілі, позиції, інтереси й цінності його учасників.

Предмет конфлікту як об'єктивно наявна чи уявна проблема є основою конфлікту.

Об'єктивну складову конфлікту складніше виділити, ніж конфліктну проблему. Під об'єктом конфлікту розуміють те, на що претендує кожна зі сторін-конфліктерів, що викликає суперечності між ними чи частково позбавляє іншу сторону можливості домогтися своїх цілей (ресурси, право власності, право приймати рішення, нова посада і т. п.).

Основними рушійними силами будь-якого конфлікту є люди, тобто учасники конфлікту. Учасники конфліктної взаємодії, інтереси яких порушено безпосередньо, визначаються як суб'єкти конфлікту. Ними можуть виступати окремі особи, групи, підрозділи, організації.

Залежно від міри участі в конфліктних відносинах виділяють такі категорії суб'єктів: основні учасники, групи підтримки та інші учасники.

Основні учасники безпосередньо здійснюють активні дії один проти одного під час конфлікту. Серед основних учасників виокремлюють:

• 
  опонента (учасник конфлікту, що вважає свої проблеми невирішеними);
  
• 
  супротивника (опонент, що намагається реалізувати свої інтереси за рахунок нейтралізації інтересів іншого);
  
• 
  агресора (супротивник, що виявляє агресивність);
  
• 
  ворога (супротивник, інтерес якого полягає в знищенні протилежної сторони) [17, 15].
  

Іноді в конфлікті можна виділити учасника, що ініціював конфліктні дії. Це ініціатор конфлікту.

Рівень можливостей опонента реалізувати свої цілі в конфлікті, "сила", що виражається в складності та впливовості його зв'язків, його фізичні, соціальні можливості, знання, навички й уміння, його соціальний досвід конфліктної взаємодії називаються рангом опонента.

Групи підтримки представлено силами, які стоять за опонентами, і активними діями чи моральною підтримкою можуть впливати на розвиток конфлікту. До групи підтримки можуть входити друзі, колеги і т. п.

До інших учасників конфлікту належать такі категорії, що впливають на перебіг подій: підбурювачі, організатори, медіатори конфлікту. Підбурювач підштовхує учасників до початку конфліктних дій. Організатор планує, організовує конкретні дії та контролює перебіг конфлікту. Медіатор (посередник, суддя) вирішує завдання припинення конфлікту.

До об'єктивних складових відносяться також умови перебігу, тобто макро- й мікросередовище, у якому виникає конфлікт. Під час аналізу умов у першу чергу враховують соціально-психологічне середовище, зокрема, найближче оточення особи, соціальні групи, представником яких вона є. Облік умов дозволяє глибше зрозуміти змістовну сторону конфлікту та його психологічні складові.

Вивчення суб'єктивних (психологічних) складових становить значний інтерес під час проведення структурного аналізу конфлікту. До основних психологічних складових відносять мотиви учасників конфліктної взаємодії.

Мотиви визначають як спонукання до вступу в конфлікт, пов'язані з задоволенням потреб опонента, як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають конфліктну активність суб'єкта [3, 236]. У більшості випадків справжні мотиви поведінки учасників конфлікту складно визначити, тому що декларовані ними в ході взаємодії потреби найчастіше серйозно відрізняються від глибинного, ретельно приховуваного мотивування їхніх учинків.

Основними причинами підвищення активності опонентів у конфлікті вважаються їхні потреби, що визначаються відчуттям нестатку в чому-небудь (ресурсах, владі, духовних цінностях, безпеці тощо.).

Позиції та інтереси учасників відносяться до важливих психологічних обставин конфлікту. Невідповідність позицій є необхідною (але не достатньою) умовою виникнення конфлікту. Причини поводження учасників конфлікту зводя­ться до бажання задовольнити свої інтереси. Інтереси являють собою усвідомлені потреби, що забезпечують спрямованість на об'єкт конфлікту і сприяють реалізації конфліктної поведінки опонента. У перелік інтересів можуть входити: постійна робота, що приносить задоволення, повагу з боку колег; зручне робоче місце та ін. При проведенні структурного аналізу конфлікту особливу увагу слід приділяти вивченню побоювань – негативних думок його учасників (зниження в посаді, можливість невиплати заробітної плати, нецікава робота тощо).

До психологічних складових конфлікту відносять цінності, що відстоюють опоненти. Цінності поділяють на загальнолюдські (істинність судження, справедливість рішення тощо) і особистісні (честь, почуття власної гідності й ін.).

Поведінка учасників конфлікту визначається їхніми цілями – уявленням про конкретний кінцевий результат конфліктної взаємодії. У конфлікті виділяють стратегічні (оволодіння об'єктом конфлікту) і тактичні (тимчасові – компромісні) цілі. У деяких випадках основна стратегічна мета може деформуватися чи замінятися метою на зразок нанесення максимального збитку супротивникові.

2.1. Вікові особливості підлітків

Перехідний період, як лакмусовий папір, виявляє всі вади суспільства. Підлітковий вік – самий важкий і складний з різного дитячого віку. Його ще називають перехідним віком, тому що протягом цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитинства до дорослості, від незрілості до зрілості, який пронизує всі сторони розвитку підлітка: анатомо-фізіологічна будова, інтелектуальний, етичний розвиток, а також різноманітні види його діяльності.

У підлітковому віці серйозно змінюються умови життя і діяльність підлітка, що, в свою чергу, приводить до перебудови психіки, появи нових форм взаємодії між однолітками. У підлітка міняється суспільний статус, позиція, положення в колективі, йому починають пред'являтися більш серйозні вимоги з боку дорослих.

Пригадаємо деякі відомості з анатомії і фізіології, психології і педагогіки, які характеризують особистість підлітка. Анатомо-фізіологічні особливості підлітка характеризуються нерівномірністю його фізичного розвитку, вдосконаленням м'язового апарату, процесом окостеніння скелета. Для підлітка характерна невідповідність в розвитку сердечно-судинної системи, коли серце збільшується в об'ємі, внаслідок чого починає працювати більш могутньо, а діаметр кровоносних судин відстає в розвитку, що приводить до деяких тимчасових розладів кровообігу і т. д. У підлітків яскраво виражена нестійкість нервової системи, яка не завжди здатна витримати сильні або тривалі подразники, що спричиняє стан крайнього збудження або гальмування, веде до запальності, апатії і т. д. Активне статеве дозрівання підлітка відбувається при помітному відставанні в соціальному становленні підлітка, що спричиняє за собою соціально-психологічні проблеми статевого виховання. [19, 146]

У підлітковому віці у дитини виявляється потреба в пізнанні самої себе. Відповідь на питання "Хто я?" часто мучить підлітка. Він виявляє цікавість до самого себе, у нього формуються власні погляди і думки; з'являються власні оцінки тих або інших подій і фактів; він намагається оцінити свої можливості і вчинки, зіставляючи себе з однолітками і їх діями.

У цьому віці відбувається тимчасове психологічне віддалення підлітка від сім'ї і школи, їх значення в становленні особистості підлітка знижується, тоді як вплив однолітків посилюється. Часто він стоїть перед вибором між офіційним ко­ле­ктивом і неформальною групою спілкування. Перевага підлітка віддається тому середовищу і групі, в якій він відчуває себе комфортно, де відносяться до нього з повагою. Це може бути і спортивна секція, і технічний гурток, а може бути і підвал будинку, де збираються підлітки, спілкуються, курять, випивають та ін.

Як правило, в цьому віці у підлітків виникають проблеми з дорослими, зокрема з батьками. Батьки продовжують дивитися на свою дитину як на маленьку, а він намагається виритися з цієї опіки. Тому взаємовідносини з дорослими звичайно характеризуються підвищеною конфліктністю, посилюється критичність по відношенню до думок дорослих, але при цьому стає більш значущим думка однолітків. Змінюється характер відносин зі старшими: з позиції підкорення підліток намагається перейти в позицію рівності. Одночасно змінюється і характер взаємовідносин з однолітками, з'являється потреба в спілкуванні з метою самоствердження, що в несприятливих умовах може привести до різних форм поведінки, що відхиляється; підвищений інтерес до питань інтимного життя людини, що може приводити до асоціальних порушень сексуального життя підлітка.

У підлітка формується почуття дорослості, яке виявляється через прагнення до незалежності і самостійності, протест проти бажання дорослих "повчити" його. Підліток в цьому віці нерідко вибирає для себе кумира (героя фільму, сильного дорослого, героя передачі, видатного спортсмена та ін.), якому він намагається наслідувати: його зовнішньому вигляду, манері поведінки. Зовнішність для підлітка має дуже велике значення. Незвичайна зачіска, сережка, а то дві і три у вухах, рвані джинси, яскрава косметика і інші атрибути дають підлітку можливість відокремити себе від інших, затвердитися в групі дітей.

Все це відбувається на фоні зміни емоційно-вольової сфери. У підлітка виявляється емоційно виражене прагнення пізнання навколишньої дійсності, прагнення до спілкування з однолітками, потреба в дружбі на основі спільних інтересів і захоплень. У підлітка формуються уміння самовладання, самоуправління своїми думками і вчинками, розвиваються наполегливість, завзятість, витримка, терпіння, витривалість і інші вольові якості.

Значно змінюються інтереси підлітка в порівнянні з дитиною молодшого віку. Нарівні з допитливістю і прагненням до творчої діяльності, для нього характерна розкиданість і нестійкість інтересів.

Таким чином, можна виділити характерні особливості підліткового віку: емоційна незрілість, недостатньо розвинене уміння контролювати власну поведінку, розміряти бажання і можливості в задоволенні своїх потреб, підвищену сугестивність, бажання самоутвердиться і стати дорослим.

Підліток – це ще недостатньо зріла і недостатньо соціально змужніла людина, це особистість, що знаходиться на особливій стадії формування її найважливіших рис і якостей. Стадія ця прикордонна між дитинством і дорослістю. Особистість ще недостатньо розвинена, щоб вважатися дорослою, і в той же час настільки розвинена, що в стані свідомо вступити у відносини з навколишніми і слідувати в своїх вчинках і діях вимогам суспільних норм і правил.

Підліток здатний ухвалювати продумані рішення, здійснювати розумні вчинки і нести за них етичну і правову відповідальність. Потрібно особливо виділити, що підліток – особа, що вступила в період правової відповідальності за свої дії і вчинки. І хоч закон, враховуючи особливості соціально-психологічного розвитку неповнолітніх, встановлює для нього обмежену відповідальність, можна вважати старший підлітковий і юнацький вік як такий, що характеризується особистісною відповідальністю.

2.2. Девіантна поведінка сучасних підлітків в контексті соціальної ситуації.

Сьогодні через нестабільність суспільства, нехтування загальнолюдських цінностей і зниження рівня життя населення, посилились негативні тенденції, які висувають підвищені вимоги до самовизначення і стабільності особистості, а також провокують її девіантну поведінку, аномалії розвитку й, нерідко, деградацію та саморуйнування. Це пов’язано з глибокими соціально-економічними і політичними змінами, що різко загострило соціальні проблеми, збільшило безпритульність, знедоленість, психологічні розлади великої кількості населення, особливо підлітків. Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була однією з найважливіших у педагогіці, психології, кримінології, але зараз, вона носить масовий характер та потребує особливої уваги.

У нашому суспільстві існує низка причин для прояву в підлітків девіантної поведінки. Існує залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливу гостроту ця проблема придбала в нашій країні, де всі сфери громадського життя перетерплюють серйозні зміни, відбувається знецінення колишніх норм поведінки. Звичні способи діяльності не приносять бажаних результатів. Неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель своєї поведінки, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни зазнають і самі норми.

Дослідження соціологів кінця XIX - початку XX ст. Ж. Кетле, Е. Дюркгейма, Д. Дьюі, М. Вебера, Л. Леві-Брюля та ін. встановили зв'язок між девіантною поведінкою і соціальними умовами існування людей. Статистичний аналіз різних аномальних проявів (злочинності, самогубств, проституції), проведений Ж. Кетле та Е. Дюркгеймом, показав, що число аномалій кожен раз неминуче зростало в періоди воєн, економічних криз, соціальних потрясінь, що свідчило про соціальні корені цього явища. Для його означення Е. Дюркгейм ввів поняття аномії як стану послаблення нормативної системи суспільства, що викликається різкими змінами.

Людина як особистість формується під впливом системи соціальних відносин, у яку вона включена; цей процес детермінується сукупністю соціальних норм, чинних на даний момент у суспільстві. Таким чином, соціальні норми є правилами суспільства щодо поведінки особистості, визначаючи характер, а також межі можливих і припустимих її проявів. Ці вимоги можуть бути закріплені в письмових джерелах законах, статутах. Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».

Соціальна норма — це правило загального характеру, що характеризує певну сферу життєдіяльності суспільства, встановлюється державою, суспільством, об'єднаннями громадян чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Соціальна норма – це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю.

Поведінку, що характеризується відхиленням від прийнятих норм, називають девіантною. Девіантна поведінка визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відповідають встановленим в даному суспільстві нормам і цінностям.

Під девіантною (лат. Deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне. Девіантна поведінка поділяється на дві групи:

поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров'я (шизоїди, астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру);

поведінка, що має відхилення від морально-правових норм, які виявляються у форму проступків і злочинів.

При визначенні суб'єктивної сторони девіацій, керуються поділом на дві групи:

девіантна поведінка, орієнтована на зовнішнє середовище (екстравертивна) - вона може бути цільовою, заздалегідь запланованою (корисливі та інші цілеспрямовані протиправні діяння і аморальні вчинки) або афективною (насильницькі злочини, сварки в родині);

девіантна поведінка, орієнтована суб'єктом на самого себе (інтровертивна) - пияцтво й алкоголізм, наркоманія, самогубство та ін.

Соціальні відхилення різноманітні, як і соціальні норми, але їх розмаїтість вища: норма типова, а відхилення завжди індивідуалізоване.

Соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це – соціальна творчість: наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні – дизфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це – соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид. Через таку девіантну поведінку проходять негативні витоки соціуму. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності. У дійсності багато людських діянь не є нормативними не лише тому, що вони здійснюються всупереч нормам, але здебільшого через те, що норми поведінки існують не з кожного конкретного питання людських взаємовідносин.

Можливість ненормативної поведінки обумовлена тим, що людська свідомість здатна виходити за межі будь-яких стереотипів і виробляти нові, раніше не існуючі варіанти поведінки. Межа між позитивним і негативним девіантної поведінки мінлива в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців). Ступінь соціальної "незручності" різних видів ненормативної поведінки різниться - від таких, що викликають осуд найближчого соціального оточення, до вчинення тяжких злочинів, покарання за які передбачається повна ізоляція особи від суспільства. Тому своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності молоді до ненормативної поведінки, розробка комплексу заходів психологічної допомоги особистості у зазначених випадках потребує сукупних зусиль теорії і практики.

Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом і тому прояви соціально неприйнятної поведінки найвиразніше проявляється саме у них. В цьому віці, коли не сформований стійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси та погляди оточуючих, вони вбирають їх і в подальшому керуються ними. Характерною рисою девіантних підлітків є недостатня сформованість у них навичок спілкування, а саме замкнутість; нездатність одержувати інформацію в спілкуванні; нездатність використовувати зворотний зв'язок, тобто наявність труднощів при формулюванні запитання для одержання додаткової інформації; нездатність звернутися по допомогу і прийняти її; нездатність брати участь у спільній діяльності з іншими дітьми при виконанні спільного завдання. такі характерні риси являють собою критерії наявності відхилень у комунікативній сфері або критерії девіантності.

Критеріями наявності відхилень підлітка можна вважати: ситуативний інтерес до інших людей; відсутність розуміння мотивів поведінки та емоційного стану іншої людини; нестійка самооцінка; ситуативне само сприйняття; підвищений рівень тривожності; нездатність передбачати наслідки власних дій; нездатність до логічного узагальнення; нездатність розуміти логіку розвитку ситуації взаємодії, значення поведінки інших людей; нездатність розуміти невербальні реакції іншої людини; нездатність мислити абстрактними категоріями.

Девіантна поведінка, схильність до неї є проявом внутрішнього стану особистості, який детермінується такими умовами та факторами (за Шнейдером):

• 
  прагнення одержати сильні враження;
  
• 
  захворювання дитини;
  
• 
  підвищена збудливість, невміння контролювати себе;
  
• 
  неблагополучна ситуація в родині, неповні родини;
  
• 
  прагнення до самостійності й незалежності;
  
• 
  брак знань у батьків про те, як справлятися з важкими педагогічними ситуаціями;
  
• 
  відставання в навчанні;
  
• 
  зневага з боку однолітків;
  
• 
  нерозуміння дорослими труднощів дітей;
  
• 
  недостатня впевненість дитини в собі;
  
• 
  негативна оцінка дорослими навичок дітей;
  
• 
  стресові життєві ситуації;
  
• 
  напружена соціально-економічна ситуація в житті дитини (погана забезпеченість, безробіття батьків);
  
• 
  приклади насильства, жорстокості, безкарності, отримані зі ЗМІ;
  
• 
  надмірна зайнятість батьків;
  
• 
  конфлікти з батьками;
  
• 
  надмірні заборони з боку батьків (педагогів);
  
• 
  постійні дорікання, лайка в родині;
  
• 
  слабість інтелектуальної сфери дитини;
  
• 
  підвищена комунікативність дітей;
  
• 
  низький рівень емоційно-вольового контролю у дітей;
  
• 
  самітність, нерозуміння іншими;
  
• 
  зайвий контроль, авторитарність батьків (педагогів);
  
• 
  нездатність дітей протистояти шкідливим впливам;
  
• 
  генетична схильність;
  
• 
  нерівномірність психофізичного й статевого дозрівання;
  
• 
  відсутність навичок соціальної поведінки;
  
• 
  зниження культури, інтелектуального рівня;
  
• 
  маса вільного часу;
  
• 
  нудьга,«просто так»;
  
• 
  бажання звернути на себе увагу;
  
• 
  вплив вулиці.
  

Найсприятливішими умовами девіантної поведінки для таких підлітків є: відсутність установки на працю і навчання; відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів, до гострих переживань, потяг до діяльності у неформальній підлітковій групі, неадекватна самооцінка. Типологічні риси особистості з девіантною поведінкою: слабка адаптація до нових ситуацій, конфліктів, підвищена тривожність, психічна незрілість, депресивність, вживання наркотиків, алкоголю.

Прояви девіантної поведінки, які найчастіше зустрічаються у підлітків:

1) Підліткова злочинність. Це - крадіжки, хуліганство, вимагання, у яких переважають корисливі мотиви, мотиви задоволення потреб, частково - помсти, наприклад, при здійсненні хуліганських дій проти «кривдників». Хуліганство, брутальність і агресивність підлітків виникають як своєрідна форма самозахисту від зазіхань на їхню особистість із боку батьків, учителів, співробітників міліції. Підлітки, схильні до скоєння насильницьких злочинів, мали або мають постійний «живий» приклад насильства й жорстокості відносно своєї особистості. Особливий характер носить мотивація психологічного захисту в групових майнових злочинах у дівчат. Тут діє заздрість до своїх забезпечених ровесниць, що мають престижні речі; красти спонукує прагнення «виглядати не гірше інших», оскільки відставання від моди сприймається як трагедія, особиста соціальна ущербність.

Безперечним є той факт, що телебачення надає нам велику кількість зразків насильства. Спостереження зразків насильства по ТВ: а) веде до посилення агресивності; б) підвищує поріг чутливості глядачів до насильства; в) формує неадекватні погляди на соціальну реальність. Прикладів відтворення злочинів, показаних по телебаченню, безліч. В опитуванні 208-мі ув'язнених кожні 9 з 10 припускали: телевізійні програми про злочинність можуть навчити нових кримінальних трюків. А кожні 4 з 10 сказали, що намагалися повторити деякі злочини, побачені колись на екрані телевізора.

2) Прояв девіантної поведінки: алкоголізм – це зловживання алкоголем. По даним опитування спиртні напої у восьмому класі вживали приблизно 75%, в дев’ятому - 80%, в десятому - 95% хлопчиків. Це, звичайно, не пияцтво, але чим раніше підліток долучається до алкоголю, тим сильніше й стійкіше буде його потреба в ньому.

3) Наркоманія - хвороблива залежність людського організму від постійного прийому наркотичних засобів. Виникненню наркоманії сприяють:

а) пре- і постнатальная патологія;

б) черепно-мозкові травми, важкі й тривалі соматичні захворювання;

в) резидуальне (залишкове) органічне ураження головного мозку;

г) затримка статевого дозрівання, що найчастіше пов'язана з конституціональною затримкою розвитку, має психологічні наслідки;

д) виховання в неповній родині;

е) постійна зайнятість одного з батьків;

ж) хворий - єдина дитина в родині;

з) алкоголізм або наркоманія когось із близьких;

і) психічні захворювання, патологічний характер поведінки близьких родичів;

к) раннє (до 12-13 років) вживання алкоголю або зловживання летючими наркотично діючими речовинами.

4) Суїцид - є свідоме, самостійне позбавлення себе життя. Самогубство розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціальних конфліктів. Суїцидальна поведінка – це різні форми людської активності, обумовлені прагненням позбавити себе життя і служать засобом вирішення особистісної кризи, що возникли при зіткненні особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. Суїцидальна поведінка має внутрішні й зовнішні форми свого прояву.

Внутрішні форми:

• 
  антивітальні уявлення (тобто міркування про відсутність цінності життя);
  
• 
  пасивні суїцидальні думки (міркування на тему своєї смерті при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «добре б умерти» і т.д.);
  
• 
  суїцидальні задуми (розробка плану самогубства, продумування його деталей);
  
• 
  суїцидальні наміри (ухвалення рішення про самогубство).
  

Зовнішні форми:

• 
  суїцидальні висловлення;
  
• 
  суїцидальні спроби (цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилося смертю);
  
• 
  завершений суїцид .
  

Усвідомлення неминучості відхилень в поведінці частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх елімінування чи мінімізації. Позитивний ефект дає робота в напрямках:

Відмова від карного чи адміністративного переслідування «злочинців без жертв» (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи на увазі, що тільки соціальні заходи дозволяють зняти чи нейтралізувати дані форми соціальної патології.

Створення системи служб соціальної допомоги: суїцидологічна, наркологічна, специфічно вікова (геронтологічна, підліткова), допомога соціальної реадаптації.

2.3. Психогенні чинники і типологія конфліктів у підлітків, схильних до девіантної поведінки.

Як показують дослідження З. Фрейда і його послідовників, до 15-ти років в основному завершується формування тих рис вдачі, які надалі визначатимуть дану особистість. Не дивлячись на те, що в сучасній психології вважають інакше (особистість трансформується все життя), проте, найбільш інтенсивний характер пошукова діяльність людини носить саме в цьому віці.

Багато девіацій, не пов'язаних з патологічною фізіологією, сходять саме до цього феномена: через пошукову діяльність підліток пізнає навколишній світ і прагне зайняти в ньому свою нішу.

Феномен "важкого підлітка": властива, нібито, цьому віку агресивність і жорстокість, добре відомі і детально проаналізовані фахівцями.

Ротенберг В.С. і Бондаренко С.М. вважають, що поведінка підлітків, яка відхиляється від норми, включаючи невмотивовані напади жорстокості, у ряді випадків може бути "диким" проявом неправильно орієнтованої пошукової активності: в ході психічного, фізичного і статевого дозрівання потреба в пошуку дуже гостра і якщо вона неправильно орієнтована, то часто є причиною девіантної поведінки.

Німецький психотерапевт Г. Аммон стверджує, що людина народжується з потенціалом так званої конструктивної агресивності, яку він розглядає як окремий випадок пошукової поведінки. При правильному вихованні конструктивна агресивність розвивається і посилюється, стимулюючи творчий розвиток в іграх, спілкуванні з однолітками і дорослими: коли стикається з конфліктами в сім'ї – тоді з'являється агресивність деструктивна, оскільки потреба в пошуку повинна знайти вихід для збереження фізичного здоров'я.

В.С. Ротенберг і С.М. Бондаренко вважають, що неправильно орієнтована потреба в пошуку може виявлятися на тільки в невмотивованій агресивності і несподіваних антисоціальних вчинках, але й деякі періодично виникаючі масові молодіжні рухи типу хіппі або панків мають також в своїй основі незадоволену потребу в пошуку.

В. Кондрашенко вказує на той факт, що порушення поведінки, її відхилення від загальноприйнятих норм серед підлітків зустрічаються досить часто. І підтвердженням тому є той факт, що у 30-50 % підлітків, які надходять у психіатричні стаціонари, виявлені девіантні форми поведінки.

Синдром соціальної дезадаптації набагато частіше зустрічається серед хлопчиків. Це особливо виразно виявляється у випадках антигромадської поведінки, де число хлопчиків перевершує число дівчаток приблизно як 10:1.

Порушення поведінки у підлітків можуть носити найрізноманітніший характер. Це можуть бути і протиправні дії, і ігнорування загальноприйнятих вимог, і пияцтво, і сексуальна розбещеність, і бродяжництво, і суїцидальні явища.

Складність проблеми полягає в тому, що важко буває відповісти на питання: чи є відхилення в поведінці ознакою психічного захворювання, чи це психологічна особливість перехідного віку або просто дефект виховання.

Ще одна складність проблеми в тому, що вона стоїть на стику багатьох наук: психіатрії, психології, соціології, педагогіки, філософії, юриспруденції і кожна розглядає цю проблему в своїй термінології і в своєму розумінні. Найбільш тісне переплетення спостерігається в соціально-психіатричному і психологічному аспектах, але вони настільки переплетені, що важко виділити в чистому вигляді той або інший аспект. Проте, у будь-якому випадку, девіантна поведінка має безпосередній зв'язок з особистістю, вказує на будь-які відхилення в її формуванні і утрудняє соціальну адаптацію дорослішаючої людини.

Психогенні чинники і пов'язані з ними конфлікти в соціумі займають велике місце в генезисі підліткових девіацій. Їх можна розділити на дві групи – хронічні конфліктні ситуації і неправильне виховання. Подібний поділ умовний, нерідко вони переплітаються один з одним, але практично корисний, оскільки вимагає різних психотерапевтичних підходів і медико-педагогічних рекомендацій.

Хронічні конфліктні ситуації. У підлітковому віці зустрічається декілька типів досить характерних конфліктів. Частина з них є відкритими конфліктами з безпосереднім оточенням, частина є внутрішньою, глибоко прихованою і украй неохоче розкриваною. До "відкритих" конфліктів відносяться наступні.

Емансипаційний конфлікт розвивається як наслідок зіткнення реакції емансипації з надмірним контролем і опікою із сторони старших. Цей конфлікт найбільш характерний для гіпертимної, шизоїдної і істероїдної акцентуації. Наслідком цього конфлікту бувають гострі афектні реакції і ситуативно зумовлені порушення поведінки, рідше – неврози.

Конфлікт на основі реакції групування з однолітками виникає, коли через різні причини ця реакція не може реалізовуватися. Причини звичайно відрізняються перш за все залежно від типу акцентуації характеру. У гіпертимного підлітка – це найчастіше насильницьке позбавлення його товариства однолітків, переривання контактів з ними, у сенситивного і шизоїдного – невміння вступати в контакти внаслідок соромливості або замкнутості. У істероїда конфлікт з групою однолітків виникає як наслідок його завищених домагань, незадоволеного прагнення до лідерства, у епілептоїда – в результаті зловживання владою, прагнення до деспотизму і тиранії. Емоційно-лабільні і конформні підлітки переживають подібний конфлікт в окремих випадках, коли підліткова група відкидає їх через дійсні або уявні недоліки [22].

Корінна ломка життєвого стереотипу може бути пов'язана зі зміною місця проживання у незвиклих з дитинства до переїздів підлітків, з переходом в інший учбовий заклад, що різко відрізняється по складу учнів і стилю роботи, із змінами у складі сім'ї і зміною тієї ролі, яку підліток грає в ній. Така ломка особливо важка при конформній акцентуації, але може надати травмуючу дію і при сенситивній, і при шизоїдній, і при циклоїдній (у субдепресивній фазі) акцентуації. Під дією ломки життєвого стереотипу субдепресія у циклоїдних підлітків може затягуватися [22, 51].

До "закритих" тобто внутрішніх, прихованих конфліктів звичайно відносяться наступні види.

Конфлікт на основі комплексу власної неповноцінності найбільш частий у підлітків сенситивного типу, але зустрічається і при інших типах акцентуації. Конфлікт будується на дійсних, але перебільшених або взагалі уявних недоліках в своїй зовнішності, в своїх здібностях і особових якостях. Але в основі конфлікту може бути і особливе положення серед однолітків – принижене, позбавлене тих можливостей, які є в інших, а тим більше положення ізгоя і відщепенця.

Подібного роду конфлікт нерідко виникає у підлітків за наявності тієї форми прикордонної розумової відсталості, яка виявляється при ускладненні шкільних програм у 5-6 класі. Відчувши свою неспроможність, в глибині душі її важко переживаючи, але нікому не признаючись в цьому, такі підлітки починають шукати шляхи до самоствердження в асоціальних компаніях (реакція компенсації).

Іншим прикладом подібного конфлікту є переживання сенситивних і психастенічних підлітків з приводу онанізму і безсилої боротьби з сексуальним потягом. Нерідко на базі звинувачення себе в розпусті і розкаянь совісті зростають утрирувані до гротеску морально-етичні вимоги до себе та інших (реакція гіперкомпенсації).

Конфлікт на ґрунті краху завищених домагань найбільш властивий істероїдній акцентуації. Підліток претендує на престижне для себе положення – "модний" учбовий заклад, приналежність до "вибраного кола", лідерство в компанії однолітків, роль коханого або коханої у дівчинки або хлопчика, що викликає захоплення товаришів і подруг, заздрісну увагу своєї компанії, якою добивається зображенням з себе неабиякої особи, вигадками про високе положення своєї сім'ї або повне принадних пригод минуле. Звичайно для всіх цих домагань немає ніяких підстав. Конфлікт виникає, коли надій на задоволення пихатих задумів не залишається або підліток виявляється скинутим з почесного п'єдесталу, на який сам незаслужено забрався (у принадний учбовий заклад не пройшов по конкурсу, приятелі вивели на чисту воду, дівчина віддала перевагу іншому і т.п.). Суть конфлікту звичайно ховається від інших, а в якості причин виникаючих порушень – від невротичних до поведінкових – висуваються абсолютно інші, нерідко придумані, але такі, що завжди "справляють враження" на оточуючих події або доводи.

Конфлікт на основі неможливості задовольнити високі вимоги до самого себе – відмінно вчитися, добитися високих результатів в якій-небудь області, доставити радість і щастя емоційно значущим людям і т.п., – найчастіше зустрічається при психастенічній акцентуації. Цей конфлікт виникає не тільки тоді, коли вже виявилася неможливість досягти бажаного, коли зрив вже відбувся, але ще частіше тоді, коли підліток відчуває, що його напруження досягло межі, що "провал" ось-ось може відбутися.

Розділ 2. Емпіричне дослідження конфліктності як характерної риси підлітків, схильних до девіантної поведінки.

Мета дослідження – з’ясування джерел специфічної моделі поведінки і емоційного стану підлітка у ситуації конфлікту.

Завдання дослідження:

1) визначити і проаналізувати основні особливості вияву конфлікту у підлітковому віці;

2) з’ясувати джерела специфічної картини поведінки і емоційного стану підлітків в ситуації конфлікту від напруженості до епізодичної агресивності.

Невирішені методичні проблеми вивчення конфлікту, особливо в підлітковому середовищі, обумовлюють брак емпіричного матеріалу в сфері опису феноменології конфлікту. Тому в нашому дослідженні зроблено спробу на базі 7-х класів (середина підліткового віку) виявити підлітків, які характеризуються як „конфліктні”, діагностувати їх оцінку стосовно своєї конфліктності, з’ясувати, яким стратегіям поведінки у конфліктних ситуаціях вони віддають перевагу.

Методика дослідження.

Дослідження проводилось в школі № 19 м. Рівного серед учнів 7-х класів у кількості 70 осіб віком 12 - 13 років. Для експериментального дослідження конфліктності підлітків було використано такий інструментарій:

1. Тест „Самооцінка конфліктності” (додаток 1).

2. Методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса (адаптація Н. Гришина) (додаток 2).

3. Методика „Особистісна агресивність і конфліктність” Е. Ільїна, П. Ковальова (додаток 3).

Вивчаючи проблему конфлікту, обов’язково слід розібратися з самооцінкою конфліктності, тобто виявити ступінь власної конфліктності суб’єкта, а також чи збігаються судження підлітка про його конфліктність з думкою оточуючих про цю його властивість. Для цієї оцінки використовувався тест „Самооцінка конфліктності”, який містить шкалу, що використовується для самооцінки за 10 парами тверджень.

У своєму опитувальнику з виявлення типових форм поведінки К.Томас описує кожний з п'яти наведених можливих варіантів 12 судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 3О пар .

Методика Е.Ільїна, П. Ковальова діагностує прояв схильності суб’єкта до конфліктності і агресивності як особистісних характеристик.

На початку психологічного експерименту було перевірено дієздатність досліджуваних (стан здоров’я) та бажання брати у ньому участь.

Експеримент проводився окремо в кожному класі і в різні дні.

Дослідження конфліктності в підлітковому віці було проведено у три етапи, в ході яких було використано три вищезгадані методики.

На першому етапі дослідження необхідно було визначити рівень самооцінки конфліктності. Для цього було використано методику діагностики самооцінки ступеня конфліктності особистості, а також оцінки експертом ступеня конфліктності особистості (Ладанів І.Д.)

Шкала використовується для самооцінки і для оцінки ступеня конфліктності інших осіб.

Інструкція. Прочитайте судження і дайте самооцінку своїх дій у конфліктних ситуаціях. Відзначте на шкалі балів рівень, що притаманний саме Вам. Відведений час – 15-20 хвилин.

Обробка результатів.

Після виконання завдання підраховується загальна сума балів за всіма показниками.

Сума в 60-70 балів вказує на дуже високий ступінь конфліктності; 40-59 балів – на виражену конфліктність; 20-39 балів – середній рівень конфліктності. Сума 10-19 балів – низький рівень, що свідчить про схильність уникати конфліктних ситуацій.

Результати дослідження.

Таблиця №1.

Рівень конфліктності	Кількість чоловік	Відсоток респондентів
Високий рівень конфліктності Виражена конфліктність Середній рівень конфліктності Низький рівень конфліктності	_____________ 17 37 16	_______________ 24,2% 52,9% 22,9%

На основі аналізу отриманих результатів з’ясовано, що з 70 досліджуваних середній рівень самооцінки конфліктності характерний для 37 осіб (52,9 % вибірки). Це свідчить про несприйняття себе як висококонфліктної особистості більшістю опитаних. Відтак можна зробити висновок, що їм властиво бути такими, як всі, не відрізнятися від інших, тобто характерне превалювання середньої самооцінки себе як конфліктної особистості. Що цікаво: жоден з підлітків не вважає себе висококонфліктною особистістю. Низький рівень самооцінки конфліктності властивий 16 досліджуваним (22,9 %). Виражена конфліктність виявилась у 17 підлітків, що становить 24,2 % респондентів.

Другим етапом дослідження було вивчення стратегій поведінки підлітків у конфліктних ситуаціях.

Для цього було використано методику К.Томаса діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки, адаптація Н.В.Гришиної.

Мета: визначення переважного способу поведінки підлітка в конфліктних ситуаціях.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях, К.Томас запропонував двовимірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій є кооперація (пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених до конфлікту) і напористість (для якої характерний акцент на захисті власних інтересів). Відповідно цим двом вимірам, автор виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

1. 
   суперництво (конкуренція) як прагнення досягти своїх інтересів на шкоду іншому;
   
2. 
   співпраця, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін.;
   
3. 
   компроміс;
   
4. 
   уникнення — відсутність як прагнення до кооперації, так і тенденції до досягнення власних цілей;
   
5. 
   пристосування — на противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересів заради іншого
   

Інструкція. У кожній з поданих пар виберіть те судження, яке є найбільш типовим для вашої поведінки. Відведений час — 20-30 хвилин.

Обробка результатів.

По кожному з пяти розділів опитувальника ( суперництво, співпраця, компроміс, уникнення, пристосування ) підраховується кількість відповідей, що співпадають з ключем.

Результати дослідження.

Підрахувавши відсоткове значення за кожною стратегією і порівнявши їх, ми побачили, що такий показник, як суперництво (протиборство) набрав найбільше балів – 22,9 %. Це може свідчити про агресивний стиль поведінки підлітків до оточуючих, їх небажання йти на компроміс. Найменшу кількість балів набрало уникнення, що характеризує прагнення уникати вирішення проблем – 17,7 %.

Такий стиль поведінки в конфлікті, як співробітництво набрав 20,5 % балів серед досліджуваних, для яких характерне спільне вироблення рішення, котре задовольняє всі сторони.

Компроміс набрав 19 % балів. Це може свідчити про готовність підлітків до врегулювання розбіжностей через взаємні дії, взаємні поступки.

Шкала пристосування набрала 20 % балів. 1/5 опитаних підлітків змінює свої позиції, перебудовує поведінку, згладжує суперечності на шкоду власним інтересам.

На третьому, завершальному етапі була застосована методика на визначення схильності суб’єкта до конфліктності і агресивності як особистісних характеристик.

Інструкція: Вам пропонується ряд тверджень. При згоді з твердженням в карті опитування у відповідному квадратику поставте знак «+» («Так»), при незгоді - знак «-» («Ні»).

Обробка результатів.

Відповіді на питання відповідають 8 шкалам: "запальність", "наступальність", "образливість", "непоступливість", "безкомпромісність", "мстивість", "нетерпимість до думки інших", "підозрілість". За кожну відповідь "та чи ні" нараховується 1 бал. За кожною шкалою досліджувані можуть набрати від 0 до 10 балів.

Результати дослідження схильності підлітків до агресивності і конфліктності.
Таблиця №2.

Шкала	Відсоток набраних балів
Запальність Наступальність Образливість Непоступливість Безкомпромісність Мстивість Нетерпимість до думки інших Підозрілість	18% 12% 10% 15% 20% 8% 8% 9%

Підрахувавши відсоткове значення за кожним показником і порівнявши їх, ми побачили таку картину. Такі шкали, як мстивість і нетерпимість показали найнижчі показники (по 8 %), які свідчать про низький рівень негативної агресивності, що має деструктивний характер. Виявлено також високі показники позитивної агресивності: наступальність (12 %) і непоступливість (15 %). Це, на нашу думку, характеризує прагнення підлітків до перебудови своїх стосунків з оточуючими.

Що ж стосується конфліктності, то така якість, як образливість набрала порівняно менший відсоток балів (10 %), тобто досліджуваним не властиво ображатися на когось тривалий час. А найвищі бали отримали два показники конфліктності: безкомпромісність (20 %) і запальність (18 %). Це свідчить, що підліткам характерна емоційність, пристрасність і небажання знаходити компромісні рішення в суперечливих ситуаціях.

Узагальнивши результати проведеного дослідження, можна зробити

такі висновки:

Загалом в результатах немає великих коливань за шкалами, тобто всі стратегії поведінки в тій чи іншій мірі притаманні підліткам.

Психологічні особливості конфлікту у підлітковому віці визначаються специфікою соціальної ситуації розвитку підлітка („почуття дорослості”) та її неприйняття дорослими.

Результати, отримані за шкалами позитивної агресивності, свідчать про високий рівень наступальності (12 %) і непоступливості (15 %). Підліток не знаходить оптимального задоволення в спілкуванні з дорослими, що, у свою чергу, провокує прояви агресивності. Зокрема, непоступливість характеризується таким тезами:

· якщо мені не подобається встановлене правило, я намагаюсь його не виконувати;

· якщо мене не попросять по доброму, то я не поступлюся;

· для мене має велике значення те, чия точка зору в суперечці виявиться правильною – моя чи чужа.

Наступальності властиві такі ознаки:

· в суперечці я завжди намагаюсь захопити ініціативу:

· думка, що напад – найкращий захист, правильна;

· в суперечці я часто перебиваю співбесідника, нав’язуючи йому свою точку зору;

· я завжди переконливо захищаю правильність своєї думки.

„Опікунський” стиль стосунків дорослих з підлітками стає для останніх неприйнятним, не відповідає їх уявленню про рівень власної дорослості. Відповідно простежується зв’язок наступальності і непоступливості з підозрілістю (риса конфліктності), підліток не довіряє, підозрює батьків, вчителів у прагненні обмежити його права.

Завдання розвитку соціальної дорослості підлітка диктує необхідність переходу до нового типу стосунків у порівнянні з дитинством. Загальмовує розширення прав підлітка інерція попереднього досвіду дорослого, внаслідок чого проявляється образливість з боку підлітка. Образливість як якість конфліктності характеризується такими висловлюваннями:

· я часто ображаюсь на зауваження інших, навіть якщо і розумію, що вони справедливі;

· я завжди ображаюсь, якщо серед нагороджених за справу, в якій я брав участь, мене немає;

· мене ображає брак уваги з боку оточуючих;

· я ображаюсь, коли мені говорять про мої вади.

У нашому дослідженні виявлено зв’язок між образливістю і мстивістю та нетерпимістю. Неприйняття дорослим якісно нових взаємостосунків з підлітком призводить до нерозуміння і переконання підлітка в несправедливості дорослого. А на цьому підґрунті може виникнути свідоме несприйняття вимог, оцінювань і поглядів дорослих.

Психологічні особливості конфлікту у підлітків визначаються їх психічними станами, настановленнями, індивідуальними властивостями і якостями особистості. Одержані результати вказують на високий рівень такої риси конфліктності, як запальність (18 %). У стосунках з дорослими підліткам властиві прояви певних емоційних станів:

· мене легко роздратувати, але я швидко заспокоююсь;

· мене охоплює лють, коли з мене насміхаються;

· я не вмію стримуватися, коли мені незаслужено докоряють;

· у конфліктній ситуації я не володію собою.

Суперечності, які породжує конфлікт, обов’язково емоційно заряджені, гарячковість поведінки підлітка надає йому „бунтівного” забарвлення.

Психологічними особливостями конфлікту у підлітковому віці можуть бути зміст і спрямованість соціальної активності особистості. Виникнення у підлітка „почуття дорослості” визначає появу підвищеного інтересу до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки дорослих. Безкомпромісність характеризує підлітка в плані власної позиції до позиції дорослих. Результати дослідження свідчать, що ця шкала налічує 20 % балів. Для безкомпромісності характерні такі висловлювання:

· в суперечці я не прагну знайти те, що влаштує обидві сторони;

· піти на компроміс - означає показати власну слабкість.

Підліток проявом непокори дорослому ламає попередні „дитячі” стосунки з ним і нав’язує новий тип „дорослих” стосунків, яким об’єктивно належить майбутнє, оскільки тільки при таких стосунках може розвиватися соціальна дорослість підлітка.

Проаналізувавши всі результати, ми спробували встановити існування значущого зв’язку між конфліктністю і агресивністю. Для цього було застосовано коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона.

Між запальністю і мстивістю існує прямий значущий зв’язок (0,377), тобто чим більша запальність (якість конфліктності), тим більша мстивість (якість агресивності), і навпаки – чим менша запальність, тим менша мстивість. Зв’язок між підозрілістю і непоступливістю (0,376), тобто чим більша підозрілість, тим більша непоступливість, і навпаки. Існуючий зв’язок між підозрілістю і наступальністю (0,372) вказує на те, що чим більша підозрілість, тим більша наступальність. Чим більша образливість, тим більша мстивість, і навпаки (0,357), що засвідчує прямий зв’язок між образливістю і мстивістю. Показник 0,297 вказує на прямий зв’язок між безкомпромісністю і самооцінкою конфліктності; наступний показник 0,285 набрали образливість і нетерпимість, що свідчить про наявність прямого зв’язку між ними, тобто чим більша образливість – тим більша нетерпимість, чим менша образливість – тим менша нетерпимість. Аналізуючи показник 0,292, можна зробити висновок про існування зв’язку між образливістю і самооцінкою конфліктності, тобто чим більша образливість – тим більша самооцінка конфліктності, чим менша образливість – тим менша самооцінка конфліктності.

Висновки.

Отже, конфлікт – це стосунки між суб'єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.).

Предмет конфлікту – об'єктивно наявна чи уявна проблема, що служить причиною протиборства між сторонами (проблема влади, взаємин, першості співробітників, їхньої сумісності). Це саме та суперечність, яка є причиною виникання конфлікту.

Конфлікт виникає тільки там, де два чи більше суб'єктів не тільки усвідомлюють розбіжність інтересів, але й активно протидіють один одному. Об'єктивно наявна розбіжність цілей та інтересів, узята сама по собі, так само, як і усвідомлення такої протилежності окремими індивідами (чи групами), ще не створюють реальних умов для розгортання конфлікту.

Розходження людей у поглядах, розбіжність сприйняття й оцінок тих чи інших подій дуже часто призводять до спірної ситуації. Якщо ситуація, що склалася, становить перешкоду для досягнення поставленої мети хоча б одного з учасників взаємодії, то виникає конфліктна ситуація. Будь-якому конфліктові передує спірна ситуація, проте далеко не всяка спірна ситуація веде до конфлікту.

Для з'ясування суті конфлікту важливо виділити основні ознаки його прояву. Ознаками конфлікту є:

• 
  наявність ситуації, що сприймається учасниками як конфліктна;
  
• 
  неподільність об'єкта конфлікту, тобто об'єкт конфлікту не може бути поділено між учасниками конфліктної взаємодії;
  
• 
  бажання учасників продовжити конфліктну взаємодію для досягнення своїх цілей, а не вихід із наявної ситуації.
  

Підлітковий вік – самий важкий і складний з різного дитячого віку. Його ще називають перехідним віком, тому що протягом цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитинства до дорослості, від незрілості до зрілості, який пронизує всі сторони розвитку підлітка: анатомо-фізіологічна будова, інтелектуальний, етичний розвиток, а також різноманітні види його діяльності.

Порушення поведінки у підлітків можуть носити найрізноманітніший характер. Це можуть бути і протиправні дії, і ігнорування загальноприйнятих вимог, і пияцтво, і сексуальна розбещеність, і бродяжництво, і суїцидальні явища.

Складність проблеми полягає в тому, що важко буває відповісти на питання: чи є відхилення в поведінці ознакою психічного захворювання, чи це психологічна особливість перехідного віку або просто дефект виховання.

Психогенні чинники і пов'язані з ними конфлікти в соціумі займають велике місце в генезисі підліткових девіацій. Їх можна розділити на дві групи – хронічні конфліктні ситуації і неправильне виховання. Подібний поділ умовний, нерідко вони переплітаються один з одним, але практично корисний, оскільки вимагає різних психотерапевтичних підходів і медико-педагогічних рекомендацій.

Девіантна поведінка молоді – одна з найбільш актуальних соціальних проблем. Зростання насильницької злочинності серед підлітків, спостережуване на всьому пострадянському просторі, служить тому підтвердженням. Ученими виділено декілька груп чинників девіантної поведінки людини, зокрема, біологічно-генетичні, індивідуально-психологічні особливості особистості, специфіка виховання, вплив субкультури, роль засобів масової комунікації і т.д. Одну з груп таких чинників складають ситуативні детермінанти – конкретні соціальні ситуації, що виникають в процесі міжособового (міжгрупового) спілкування.

Нині думки психологів стосовно труднощів у вихованні підлітків в принципі однакові. Їх можна узагальнити так: конфлікти і труднощі в цьому періоді не обов’язкові, вони породжуються неправильним вихованням, але все ж спостерігаються нерідко. Така точка зору складалась на основі педагогічної практики і випливала з низки досліджень, у яких розкривалась залежність труднощів у спілкуванні з підлітками від ставлення дорослого до нього.

Виникнення у підлітка уявлення про себе як того, що переступив межу дитинства, визначає його переорієнтування з одних норм на інші – з „дитячих” на „дорослі”, а також появу специфічної соціальної активності, яка полягає в підвищеному інтересі до засвоєння різних норм, цінностей, способів поведінки, що існують в суспільстві саме для дорослих. Засвоєння різних зразків дорослості реалізується в практиці стосунків з дорослими і товаришами, через пряме запозичення або наслідування, шляхом самовиховання і самоосвіти. Рівняння підлітка на дорослих проявляється в прагненні бути схожим зовні, прилучитися до різних сторін їх життя і діяльності, набути їх особливості, вміння і привілеї, причому перш за все ті, в яких найяскравіше видно риси і переваги дорослих у порівнянні з дітьми.

На початку підліткового періоду складається ситуація появи суперечностей – якщо у дорослого зберігається ставлення до підлітка ще як до дитини. Таке ставлення, з одного боку, вступає в протиріччя із завданнями виховання дітей цього віку і розвитком соціальної дорослості підлітка, а з іншого боку, воно вступає в протиріччя з уявленням підлітка про ступінь власної дорослості і його претензіями на нові права. Саме це протиріччя є джерелом конфліктів і труднощів у стосунках дорослого і підлітка.

Будь-яка форма конфлікту несе на собі відбиток соціально-економічного становища сім’ї. В сім’ях з низьким соціально-економічним статусом частіше виникають конфлікти, пов’язані з вимогами до його ввічливості, слухняності, поваги, тоді як в сім’ях середнього достатку батьки частіше занепокоєні розвитком у дітей самостійності та ініціативи. Помічено, що в сім’ях з низьким рівнем доходів батьки заклопотані тим, щоб убезпечити дітей від неприємностей у школі, тоді як в сім’ях з середнім достатком батьки більше заклопотані успіхами і досягненнями дітей.

Середовище, в якому виховується дитина, обумовлює ті страхи і тривоги, які відчувають батьки підлітка. Якщо підліток зростає в районі з підвищеною злочинністю і поширенням наркоманії, то, природно, його батьки будуть занепокоєні саме цими питаннями.

На ранніх етапах вивчення конфліктів широко використовувався термін «вирішення конфліктів», який має на увазі, що конфлікт можна і необхідно розв'язувати або елімінувати. Таким чином, метою вирішення конфліктів був деякий ідеальний безконфліктний стан, де люди працюють в повній гармонії.

Однак, останнім часом ставлення фахівців до цього аспекту дослідження конфліктів істотно змінилося. Це викликано, на думку К.Томаса, двома обставинами: усвідомленням марності зусиль з повної елімінації конфліктів, а також підтвердженням наявності позитивних функцій конфліктів. Звідси, згідно з підходом К.Томаса, наголос повинен бути перенесений з елімінування конфліктів на управління ними. Тому, автор вважає за потрібне сконцентрувати увагу на таких аспектах зміни конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них є більш продуктивними або деструктивними; яким чином можна стимулювати продуктивну поведінку.

К.Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна з сторін не досягає успіху. При таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або один з учасників виявляється у виграші, а інший програє, або вони обидва програють, оскільки йдуть на компромісні поступки. І тільки в ситуації співпраці обидві сторони виявляються у виграші.

В ході експериментального дослідження нами було встановлено існування значущого зв’язку між конфліктністю і агресивністю. Для цього було застосовано коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона.

Між запальністю і мстивістю існує прямий значущий зв’язок, тобто чим більша запальність (якість конфліктності), тим більша мстивість (якість агресивності), і навпаки – чим менша запальність, тим менша мстивість. Зв’язок між підозрілістю і непоступливістю, тобто чим більша підозрілість, тим більша непоступливість, і навпаки. Існуючий зв’язок між підозрілістю і наступальністю вказує на те, що чим більша підозрілість, тим більша наступальність. Чим більша образливість, тим більша мстивість, і навпаки, що засвідчує прямий зв’язок між образливістю і мстивістю. Показник 0,297 вказує на прямий зв’язок між безкомпромісністю і самооцінкою конфліктності; наступний показник 0,285 набрали образливість і нетерпимість, що свідчить про наявність прямого зв’язку між ними, тобто чим більша образливість – тим більша нетерпимість, чим менша образливість – тим менша нетерпимість. Аналізуючи показник 0,292, можна зробити висновок про існування зв’язку між образливістю і самооцінкою конфліктності, тобто чим більша образливість – тим більша самооцінка конфліктності, чим менша образливість – тим менша самооцінка конфліктності.

Причиною підвищеної конфліктності у школі є авторитарна структура управління педагогічним процесом. Конфлікт – це необхідна умова вирішення назрілих проблем. Він може бути використаний як інструмент для розкриття суперечностей, що заважають нормальному розвиткові взаємин людей.

Розглянуті причини типові і досить легко вирішуються. Головне, щоб вчитель був психологічно готовий до їх усунення, прагнув цього і не боявся труднощів і змін. Позитивне вирішення таких проблем полягає в усуненні причин, які обумовили конфліктну ситуацію. Таких конфліктів не слід уникати, їх необхідно розв’язувати.
Література.

1. 
   Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учеб. пособ. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. – 624 с.
   
2. 
   Агрессивность как свойство личности подростка // http://top.mail.ru
   
3. 
   Актуальні аспекти соціальної роботи з девіантною молоддю. Випуск 2. – Донецьк, червень 1996.
   
4. 
   Алмазов Б.Н. Психическая средовая дезадаптация несовершеннолетних. –Свердловск, 1986.
   
5. 
   Асмолов А.Г. Психология личности. – М., 1990.
   
6. 
   Белоусова З.И. Овсянникова В.В. Социально-психологические проблемы девиантного поведения детей и подростков. – Запорожье, 1998. – 98 с.
   
7. 
   Божович Л. Проблемы формирования личности. – М.: Педагогика, 1995.– 264 с.
   
8. 
   Бондарчук Е.М., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 168 с.
   
9. 
   Бурлачук А.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К.: Наукова думка, 1989. – 197 с.
   
10. 
    Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Издательство "Питер", 2000. – 352 с.
    
11. 
    Ветров Н. М. Профилактика правонарушений среди молодежи. – М.: Наука, 1986. – 244 с.
    
12. 
    Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1991. – 479 с.
    
13. 
    Дети с отклонениями в развитии: Метод, пособие для педагогов, воспитателей массовых и спец. учреждений и родителей. – М.: ЮНИТИ, 1997. – 362 с.
    
14. 
    Дзюбко Л.В. Рання шкільна дезадаптація: обґрунтування гіпотези // Педагогіка і психологія. – 1999. – №1. 111-112.
    
15. 
    Дроздов А.Ю. Агрессивное поведение современной молодежи в контексте социальной ситуации // http://hro.org.
    
16. 
    Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями: Учеб. пособие. – Саратов, 1980. – 563 с.
    
17. 
    Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. / За заг. ред. В.М. Петюха, Л.В. Торгової. – К.: КНЕУ, 2003. – 315 с.
    
18. 
    Жигарев Е.С. Криминологическая характеристика несовершеннолетних и организация их правового воспитания: Учеб, пособие. – М.: Педагогика, 1990. – 561 с.
    
19. 
    Заброцький M.М. Основи вікової психологи. Навчальний посібник. –Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 112 с.
    
20. 
    Заводенко Н. и др. Школьная дезадаптация: психологическое и нейропсихологическое исследование // Вопросы психологии. – 1999. – №4. 21-28.
    
21. 
    Запобігання відхиленням у поведінці школярів / Б.С. Кобзар, Є.І. Пєтухов, І.О. Литвинов та ін.; За ред. Б.С. Кобзаря, Є.І. Пєтухова. – К.: Вища шк., 1992. – 143 с.
    
22. 
    Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., испр. – М.: Издательский центр "Академия", 2004. – 288 с.
    
23. 
    Илешева Р.Г. Нарушения поведения у детей и подростков. – Алма-Ата, 1990.
    
24. 
    Іванова В.В. Причини та форми агресивної поведінки підлітків / Практична психологія та соціальна робота. – № 5. – 2000. – С. 14-16.
    
25. 
    Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. – Минск, 1988.
    
26. 
    Лебединская К.С. Подростки с нарушениями в аффективной сфере. – М., 1988.
    
27. 
    Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л., 1983
    
28. 
    Максимова Н. Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами: Методичні рекомендації. – К.: ІЗМН, 1997. – 136 с.
    
29. 
    Микадзе Ю.В. Психологический анализ нарушений поведения: методологические принципы // Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. – М., 1991. – Вып. 2 (6).
    
30. 
    Митерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. – СПб: Питер, 2000. – 688 с.
    
31. 
    Особенности агрессивного поведения несовершеннолетних и основы его профилактики: методические рекомендации // Под ред. Аликиной. К., 1991
    
32. 
    Особенности обучения и психологического развития школьников 13-17 лет / Г.М. Борисова, И.В. Дубравина и др. – М.: Педагогика, 1988. – 190 с.
    
33. 
    Полегенько А.В. Критерии социальной дезадаптации подростков по данным психологического обследования. – С.-Пб, 1995.
    
34. 
    Психологическая диагностика: Проблемы и исследования / Е.М. Борисова К.М. Гуревич. Под ред. К.М. Гуревича. – М.: Педагогика, 1981. – 232 с.
    
35. 
    Психологические особенности самосознания подростка / Под ред. М.И. Боришевского. – К.: Вища школа, 1980. – 165 с.
    
36. 
    Психология современного подростка / Д.И. Фельдштейн, Т.Н. Бостянжиева, М.И. Вериникина и др. – М.: Педагогика, 1987. – 236 с.
    
37. 
    Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся (Психолого-педагогический аспект): Пособ. для учителей / Под ред. В.А. Татенко, Т.М. Титаренко. – К.: Радянська школа, 1989. – 128 с.
    
38. 
    Реан А.А. Социальная педагогическая психология. – СПб: Питерком, 1999. – 416 с.
    
39. 
    Социальная психология агрессии / Б Крэйхи – СПб.: Питер, 2003. – 336с
    
40. 
    Т.А. Харрис. Я хороший, ты хороший. – М., 1993.
    
41. 
    Трудный подросток: причины и следствия / Ред. В.А. Татенко. – К.: Радянська школа, 1985.
    
42. 
    Устинова Н.Е. Особенности агрессивности старшеклассников // http://click.kmindex.ru
    
43. 
    Учителям и родителям о психологии подростков / Г.Г. Аракелов, Н.М. Жариков, Э.Ф. Зеер и др. – М.: Высшая школа, 1990. – 303 с.
    
44. 
    Шипунова Т.В. Агрессия и насилие как элементы социокультурной реальности // Социол. исслед. – 2002. – № 5.
    
45. 
    Эриксон Э. Теория психосоциального развития человека. – М., 1992.
    
46. 
    http://azps.ru.
    
47. 
    http://www.liveinternet.ru/click
    
48. 
    http://rspu.edu.ru.
    

Додатк

Додаток 1.

Тест «Самооцінка ступеня конфліктності особистості, а також оцінка експертом ступеня конфліктності особистості» (Ладанів І.Д.)
1.Рветься в суперечку 7 6 5 4 3 2 1 Ухиляється від суперечки

2.Свої доводи супроводжує тоном, що не терпить заперечення 7 6 5 4 3 2 1 Свої доводи супроводжує перепрошуючим тоном

3.Вважає, що доможеться свого, якщо буде завзято заперечувати 7 6 5 4 3 2 1 Вважає, що програє, якщо буде заперечувати.

4.Не звертає увагу на те, що інші не розуміють доводів 7 6 5 4 3 2 1 Шкодує, якщо бачить, що інші не розуміють доводів.

5.Спірні питання обговорю в присутності опонента 7 6 5 4 3 2 1 Міркує про спірні проблеми у відсутності опонента

6.Не бентежиться, якщо попадає в напружену обстановку 7 6 5 4 3 2 1 У напруженій обстановці почуває себе ніяково

7.Вважає, що в суперечці треба виявляти свій характер 7 6 5 4 3 2 1 Вважає, що в суперечці не потрібно демонструвати свої емоції

8.Не уступає в суперечці 7 6 5 4 3 2 1 Уступає в суперечці

9.Вважає, що люди легко виходять з конфліктів 7 6 5 4 3 2 1 Вважає, що люди з напруженістю виходять з конфлікту

10.Якщо вибухає, то вважає, що без цього не можна 7 6 5 4 3 2 1 Якщо вибухає, то незабаром відчуває почуття провини
Шкала використовується для самооцінки і для оцінки ступеня конфліктності інших осіб. Сума в 60-70 балів вказує на дуже високий ступінь конфліктності; 40-59 балів – на виражену конфліктність; 20-39 балів – середній рівень конфліктності. Сума 10-19 балів свідчить про схильність уникати конфліктних ситуацій.
Додаток 2.
Опитувальник К.Томаса діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки, адаптація Н.В.Гришиної.
1. А. Іноді я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за вирішення спірного питання.

Б. Замість того, щоб обговорювати те, в чому ми розходимося, я стараюся звернути увагу на те, з чим ми обидва не згодні.

2. А. Я стараюся знайти компромісне рішення.

Б. Я намагаюся улагодити справу з урахуванням інтересів іншого і моїх власних.

3. А. зазвичай я настійливо прагну добитися свого.

Б. Я стараюся заспокоїти іншого і, головним чином, зберегти наші відносини.

4. А. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

Б. Іноді я жертвую своїми власними інтересами заради інтересів іншої людини.

5. А. Улагоджуючи спірну ситуацію, я весь час стараюся знайти підтримку у іншого.

Б. Я намагаюся зробити все, щоб уникнути напруженості, від якої немає ніякої користі.

6. А. Я намагаюся уникнути виникнення прикрощів для себе.

Б. Я намагаюся добитися свого.

7. А. Я намагаюся відкласти розв'язання спірного питання з тим, щоб згодом вирішити його остаточно.

Б. Я вважаю за необхідне в чомусь поступитися, щоб домогтися іншого.

8. А. зазвичай я наполегливо прагну домогтися свого.

Б. Я насамперед стараюся ясно визначити те, в чому полягають всі порушені інтереси і питання.

9. А. Думаю, що не завжди варто хвилюватися через якісь розбіжності, що виникають.

Б. Я роблю зусилля, щоб домогтися свого.

10. А. Я твердо прагну досягнути свого.

Б. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

11. А. Я насамперед стараюся ясно визначити те, в чому полягають всі порушені інтереси і питання.

Б. Я стараюся заспокоїти іншого, і головним чином, зберегти наші відносини.

12. А. Часто я намагаюся не займати позицію, яка може викликати суперечки.

Б. Я даю можливість іншому в чомусь залишитися при своїй думці, якщо він також іде мені назустріч.

13.А. Я пропоную середню позицію.

Б. Я наполягаю, щоб було зроблено по-моєму.

14. А. Я повідомляю іншому свою точку зору і питаю про його погляди.

Б. Я намагаюся показати іншому логіку і перевагу моїх поглядів.

15. А. Я стараюся заспокоїти іншого, і головним чином, зберегти наші відносини.

Б. Я стараюся зробити все необхідне, щоб уникнути напруженості.

16. А. Я стараюся не зачепити почуттів іншого.

Б. Я намагаюся переконати іншого в перевагах моєї позиції.

17. А. зазвичай я наполегливо стараюся домогтися свого.

Б. Я стараюся зробити все, щоб уникнути напруженості,

від якої немає ніякої користі.

18. А. Якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість наполягти на своєму.

Б. Я даю можливість іншому в чомусь залишитися при своїй думці, якщо він також іде мені назустріч.

19. А. Я, насамперед, стараюся ясно визначити те, в чому полягають всі порушені інтереси і спірні питання.

Б. Я стараюся відкласти розв'язання спірного питання з тим, щоб згодом вирішити його остаточно.

20. А. Я намагаюся негайно подолати наші розбіжності.

Б. Я стараюся знайти найкраще поєднання виграшів і втрат

для нас обох.

21. А. Ведучи переговори, я стараюся бути уважним до бажань іншого.

Б. Я завжди схиляюся до прямого обговорення проблеми.

22. А. Я намагаюся знайти позицію, яка знаходиться посередині між моєю позицією і точкою зору іншої людини.

Б. Я відстоюю свої бажання.

23. А. Як правило, я заклопотаний тим, щоб задовольнити бажання кожного з нас.

Б. Іноді я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за розв'язання спірного питання.

24. А. Якщо позиція іншого здається йому дуже важливою, я постараюся піти назустріч його бажанням.

Б. Я стараюся переконати іншого прийти до компромісу.

25. А. Я намагаюся показати іншому логіку і перевагу моїх поглядів.

Б. Ведучи переговори, я стараюся бути уважним до бажань іншого.

26. А. Я пропоную середню позицію.

Б. Я майже завжди заклопотаний тим, щоб задовольнити бажання кожного з нас.

27. А. Часто уникаю займати позицію, яка може викликати суперечки.своєму.

Б. якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість наполягти на

28. А. зазвичай я настійно прагну добитися свого.

Б. Улагоджуючи ситуацію, я зазвичай стараюся знайти підтримку у іншого.

29. А. Я пропоную середню позицію.

Б. Думаю, що не завжди варто хвилюватися через якісь розбіжності, що виникають.

30. А. Я стараюся не зачепити почуттів іншого.

Б. Я завжди займаю таку позицію в спірному питанні, щоб ми спільно з іншою зацікавленою людиною могли домогтися успіху.

Обробка даних:

По кожному з пяти розділів опитувальника ( суперництво, співпраця, компроміс, уникнення, пристосування ) підраховується кількість відповідей, що співпадають з ключем.
Ключ.

Питання	Суперництво	Співпраця	Компроміс	Уникнення		Пристосування
1				А		Б
2		Б	А
3	А					Б
4			А			Б
5		А		Б
6	Б			А
7			Б	А
8	А	Б
9	Б			А
10	А		Б
II		А				Б
12			Б	А
13	Б		А
14	Б	А
15				Б		А
16	Б					А
17	А			Б
18			Б			А
19		А			Б
20		А	Б
21		Б				А
22	Б		А
23		А			Б
24			Б			А
25	А					Б
26		Б	А
27					А	Б
28	А	Б
29			А		Б
30		Б				А

Додаток 3.
Тест "Особистісна агресивність і конфліктність" (Е.П.Ільін і П.А.Ковальов)

1. 
   Я легко гарячкую, але швидко заспокоююся.
   
2. 
   У суперечках я завжди прагну перехопити ініціативу.
   
3. 
   Мені найчастіше не віддають належне за мої справи.
   
4. 
   Якщо мене не попросять по-хорошому, я не поступлюся.
   
5. 
   Я прагну робити все, щоб уникнути напруженості в стосунках.
   
6. 
   Якщо по відношенню до мене поступають несправедливо, то я про себе накликаю кривдникові всякі нещастя.
   
7. 
   Я часто злюся, коли мені заперечують.
   
8. 
   Я думаю, що за моєю спиною про мене говорять погано.
   
9. 
   Я набагато дратівливіший, ніж здається.
   
10. 
    Думка, що "напад — кращий захист", правильне.
    
11. 
    Обставини майже завжди благоприятнее складаються для інших, чим для мене.
    
12. 
    Якщо мені не подобається встановлене правило, я прагну його не виконувати.
    
13. 
    Я прагну знайти таке рішення спірного питання, яке задовольнило б всіх.
    
14. 
    Я вважаю, що добро ефективніше мести.
    
15. 
    Кожна людина має право на свою думку.
    
16. 
    Я вірю в чесність намірів більшості людей.
    
17. 
    Мене охоплює лють, коли наді мною насміхаються.
    
18. 
    У спорі я часто перебиваю співбесідника, нав'язуючи йому свою точку зору.
    
19. 
    Я часто ображаюся на зауваження інших, навіть якщо розумію, що вони справедливі.
    
20. 
    Якщо хтось зображає з себе важливу персону, я завжди поступаю йому наперекір.
    
21. 
    Я пропоную, як правило, середню позицію.
    
22. 
    Я вважаю, що твердження (з мультфільму) "Зуб за зуб, хвіст за хвіст" справедливо.
    
23. 
    Якщо я все обдумав, то не потребую рад інших.
    
24. 
    З людьми, які зі мною люб'язніше, ніж я міг би чекати, я тримаюся насторожено.
    
25. 
    Якщо хтось виводить мене з себе, то я не обертаю на це уваги.
    
26. 
    Я вважаю за нетактовний не давати висловитися в спорі іншій стороні.
    
27. 
    При встановленні контакту з людиною — уміння зрозуміти, як треба поводитися, що і як говорити даній людині, уміти розкріпачити його, створити у нього позитивний, конструктивний настрій на майбутню розмову.
    
28. 
    Мене кривдить відсутність уваги з боку тих, що оточують.
    
29. 
    Я не люблю піддаватися в грі, навіть з дітьми.
    
30. 
    У спорі я прагну знайти те, що влаштує обидві сторони.
    
31. 
    Я поважаю людей, які не пам'ятають зла.
    
32. 
    Твердження "Розум — добре, а два — краще" справедливо.
    
33. 
    Твердження "Не обдуриш — не проживеш" справедливо.
    
34. 
    У мене ніколи не буває спалахів гніву.
    
35. 
    Я можу уважно і до кінця вислухати аргументи що сперечається зі мною.
    
36. 
    Я завжди ображаюся, якщо серед нагороджених за справу, в якій я брав участь, мене немає.
    
37. 
    Якщо в черзі хтось намагається довести, що він коштує попереду мене, я йому не поступаюся.
    
38. 
    Я прагну уникати загострення відносин.
    
39. 
    Часто я уявляю ті покарання, які могли б обрушитися на моїх кривдників.
    
40. 
    Я не вважаю, що я дурніший за інших, тому їх думка мені не указ.
    
41. 
    Я засуджую недовірливих людей.
    
42. 
    Я завжди спокійно реагую на критику, навіть якщо вона здається мені несправедливою.
    
43. 
    Я завжди переконано відстоюю свою правоту.
    
44. 
    Я не ображаюся на жарти друзів, навіть якщо ці жарти злі.
    
45. 
    Іноді я надаю можливість іншим узяти на собі відповідальність за рішення важливого для всіх питання.
    
46. 
    Я прагну переконати іншого прийти до компромісу.
    
47. 
    Я вірю, що на зло можна відповісти добром, і дію відповідно до цього.
    
48. 
    Я часто звертаюся до колег, щоб дізнатися їх думку.
    
49. 
    Якщо мене хвалять, значить, цим людям від мене щось потрібне.
    
50. 
    У конфліктній ситуації я добре володію собою.
    
51. 
    Мої близькі часто ображаються на мене за те, що в розмові з ними я ним "рота не даю відкрити".
    
52. 
    Мене не чіпає, якщо при похвалі за загальну роботу не згадується моє ім'я.
    
53. 
    Ведучи переговори із старшим за посадою, я прагну йому не заперечувати.
    
54. 
    У вирішенні будь-якої проблеми я віддаю перевагу "золотій середині".
    
55. 
    У мене негативне відношення до мстивих людей.
    
56. 
    Я не думаю, що керівник повинен вважатися з думкою підлеглих, тому що відповідати за все йому.
    
57. 
    Я часто боюся каверз з боку інших людей.
    
58. 
    Мене не обурює, коли люди штовхають мене на вулиці або в транспорті.
    
59. 
    Коли я розмовляю з кимось, мене так і підмиває швидше викласти свою думку.
    
60. 
    Іноді я відчуваю, що життя поступає зі мною несправедливо.
    
61. 
    Я завжди прагну вийти з вагону раніше інших.
    
62. 
    Навряд чи можна знайти таке рішення, яке б всіх задовольнило.
    
63. 
    Жодна образа не повинна залишатися безкарною.
    
64. 
    Я не люблю, коли інші лізуть до мене з радами.
    
65. 
    Я підозрюю, що багато хто підтримує знайомство зі мною з користі.
    
66. 
    Я не умію стримуватися, коли мені несправедливо дорікають.
    
67. 
    При грі в шахи або в настільний теніс я більше люблю атакувати, чим захищатися.
    
68. 
    У мене викликають жаль надмірно образливі люди.
    
69. 
    Для мене не має великого значення, чия точка зору в спорі здається правильною — моя або чужа.
    
70. 
    Компроміс не завжди є кращим дозволом суперечки.
    
71. 
    Я не заспокоююся до тих пір, поки не помщуся кривдникові.
    
72. 
    Я вважаю, що краще порадитися з іншими, чим ухвалювати рішення одному.
    
73. 
    Я сумніваюся в щирості слів більшості людей.
    
74. 
    Зазвичай мене важко вивести з себе.
    
75. 
    Якщо я бачу недоліки у інших, я не соромлюся їх критикувати.
    
76. 
    Я не бачу нічого образливого в тому, що мені говорять про мої недоліки.
    
77. 
    Будь я продавцем на базарі, я не почав би поступатися в ціні за свій товар.
    
78. 
    Піти на компроміс — означає показати свою слабкість.
    
79. 
    Думка, що якщо тебе ударили по одній щоці, то треба підставити іншу, справедливо.
    
80. 
    Я не відчуваю себе ущемленим, якщо думка іншого виявляється правильнішим.
    
81. 
    Я ніколи не підозрюю людей в нечесності.
    

Обробка результатів. Для зручності обробки відповідей (думок по твердженнях) доцільно, щоб досліджувані свої відповіді ("так", "ні") заносили в карту опитування.


Карта опитування.


№№ Так Ні №№ Так Ні №№ Так Ні №№ Так Ні
1 21 41 61

2 22 42 62

3 23 43 63

4 24 44 64

5 25 45 65

6 26 46 66

7 27 47 67

8 28 48 68

9 29 49 69

10 30 50 70

11 31 51 71
12 32 52 72

13 33 53 73

14 34 54 74

15 35 55 75

16 36 56 76

17 37 57 77

18 38 58 78

19 39 59 79

20 40 60 80

Ключ
Запальність

Відповіді «Так» по позиціях: 1, 9, 17, 65;

Відповіді «Ні» по позиціях: 25, 33, 41, 49, 57, 73.
Напористість, наступальність

Відповіді «Так» по позиціях: 2, 10, 18, 42, 50, 58, 66, 74;

Відповіді «Ні» по позиціях: 26, 34.
Образливість

Відповіді «Так» по позиціях: 3, 11, 19, 27, 35, 59;

Відповіді «Ні» по позиціях: 43, 51, 67, 75.
Непоступливість

Відповіді «Так» по позиціях: 4, 12, 20, 28, 36, 60, 76;

Відповіді «Ні» по позиціях: 44, 52, 68.
Безкомпромісність

Відповіді «Так» по позиціях: 5, 13, 21, 29, 37, 45, 53;

Відповіді «Ні» по позиціях: 61, 69, 77
Мстивість

Відповіді «Так» по позиціях: 6, 22, 38, 62, 70;

Відповіді «Ні» по позиціях: 14, 30, 46, 54, 78.
Нетерпимість до думки інших

Відповіді «Так» по позиціях: 7, 23, 39, 55, 63;

Відповіді «Ні» по позиціях: 15, 31, 47, 71, 79.
Підозрілість

Відповіді «Так» по позиціях: 8, 24, 32, 48, 56, 64, 72;

Відповіді «Ні» по позиціях: 16, 40, 80.
За кожну відповідь «Так чи ні» відповідно до ключа до кожної шкали нараховується 1 бал. За кожною шкалою випробовувані можуть набрати від 0 до 10 балів.
Інтерпретація результатів.

Сума балів по шкалах «наступальність (напористість)» і «непоступливість» дає сумарний показник позитивної агресивності суб'єкта.

Сума балів, набрана по шкалах «нетерпимість до думки інших» і «мстивість», дає показник негативної агресивності суб'єкта.

Сума балів по шкалах «безкомпромісність», «запальність», «образливість», «підозрілість» дає узагальнений показник конфліктності.