1. ВСТУП

Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем.

Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку, та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

2.Сучасний стан ринку праці в Україні.

Протягом останніх років валовий внутрішній продукт країни зріс, зросли обсяги виробництва в промисловості, відбулось підвищення обсягів інвестицій в основний капітал, експорту та імпорту товарів. Випереджальними темпами порівняно зі збільшенням ВВП зростали реальні наявні доходи населення, підвищилася реальна заробітна плата. Досягнуті темпи економічного зростання суттєво перевищують темпи збільшення валового суспільного продукту в колишній УРСР, які у 1976—1980 рр. становили 3,4%, у 1981—1985 рр. —3,3%, в 1986—1990 рр. — 1,7%

Дані тенденції розвитку економіки України спричинили значні зміни на ринку праці України. По-перше, відбулось значне зростання потреби підприємств у працівниках. По-друге, знижується пропозиція на ринку праці. І по-третє, відбулось відповідне підвищення ціни на ринку праці. Визначені тенденції на ринку праці: скорочення сукупної пропозиції праці та одночасне підвищення попиту на неї — визначили зменшення навантаження на одне вільне робоче місце із 17 осіб на однувакансію в 2000 році до 5 осіб на одну вакансію в 2005 році

Якщо екстраполювати тенденцію скорочення навантаження на одне вільне робоче місце на 2 особи в середньому за рік (17- 5) / 6), вже в 2007 році кількість вакансій може в два рази перевищити обсяг пропозиції праці. При збереженні тенденції трьох останніх років — скорочення навантаження в середньому на 1 безробітного на одне робоче місце в рік—ринок праці може врівноважитись в 2009 році. Тож для забезпечення економічного зростання необхідним є збалансування попиту і пропозиції праці, але не за рахунок негативних тенденцій міграційних та демографічних процесів. При цьому особливої актуальності набуває розробка та реалізація ефективної демографічної політики. Щодо цього обґрунтованими є визначені Указом Президента України "Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року" фактори забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду, що полягають у: забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та ЇЇ членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей; поліпшенні стану здоров'я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці; створенні умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення, запровадженні системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування; розширенні можливостей загальнодоступного повноцінного відпочинку і оздоровлення населення; поліпшенні умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, наданні можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці; розвитку ринку житла, забезпеченні функціонування сім'ї на всіх етапах її життєдіяльності за рахунок створення розвинутої соціальної інфраструктури, державних та недержавних служб соціальної допомоги; створенні системи соціального захисту найбільш уразливих верств населення шляхом їх соціальної реабілітації, психологічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків .

Крім того, в умовах скорочення масштабів сукупної пропозиції на ринку праці України та одночасного підвищення сукупного попиту на працю потребує впровадження політики ефективної зайнятості населення, підвищення якості праці, забезпечення її продуктивності. Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання, в умовах необхідності запровадження нових ресурсозберігаючих технологій, схем організації виробництва, що забезпечать інтенсифікацію виробництва. Адже світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал — найефективніші. Саме інвестиціями в людський капітал обумовлена нова якість економічного зростання, що утвердилась за останні десятиріччя в розвинених країнах . В цьому напрямі обґрунтованими є положення послання Президента України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки" щодо підвищення людського потенціалу України, а саме:


1). Базова передумова розвитку і примноження людського капіталу в Україні визначається розробленням та реалізацією широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи освіти, наближення її якості до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави та суспільства, ринкової економіки. "Молоді люди повинні мати рівні і дедалі ширші можливості отримання якісної освіти, у т. ч. вищої, незалежно від доходів та матеріального стану їхніх сімей. Потрібно сформувати таке середовище, у якому позиції кожної людини, ЇЇ суспільний статус визначалися б передусім рівнем освіченості, набутими знаннями і вмінням застосовувати їх на практиці.

2). Швидкі темпи структурних зрушень у сучасній економіці, старіння знань, здобутих у процесі первинної професійно-освітньої підготовки, зумовлюють необхідність запровадження системи неперервної освіти та освіти протягом життя на основі зв'язку між загальною середньою, професійно-технічною і вищою її ланками, оптимізації системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, інтегрованих навчальних планів і програм.

3). У 2002—2003 рр. потрібно здійснити цільову програму інформатизації навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл. Слід сприяти демократизації навчально-виховного процесу, розвитку мережі недержавних навчальних закладів за умови забезпечення єдиних стандартів якості освіти, формування конкурентного середовища на ринку освітніх послуг. Назріла потреба в запровадженні механізмів пільгового кредитування студентів на період навчання у вищій школі, створенні державного фонду сприяння здібній молоді в здобутті вищої освіти за кордоном. Предметом постійної уваги держави і влади має стати підвищення соціального статусу вчителя, суспільного престижу його професії".

В цьому напрямі позитивним є зростання питомої ваги осіб з вищою освітою у складі робочої сили — з 39,9% у 2000 році до 42,0% у 2002 році. Проте у розвитку сучасної системи освіти спостерігаються значні диспропорції, викликані збільшенням масштабів підготовки економістів та юристів, що може викликати перенасиченість національного ринку праці даними фахівцями і структурну невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці. Натомість необхідним є забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання. Так, проведений в цьому році аналіз і прогноз потреб Полтавської області у фахівцях за освітньо-кваліфікаційними рівнями свідчить про значне скорочення за період 2000—2003 рр. чисельності зареєстрованих безробітних серед інженерів та архітекторів (відповідно на 21,3% та 22,1 %), будівельників (на 9,3%), лікарів та педагогів (на 23% та 9,5% відповідно), тоді як чисельність зареєстрованих економістів, бухгалтерів та юристів, спеціалістів сільського господарства зросла. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об'єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, що вимагає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. При цьому аналіз і прогноз попиту за професіями та рівнями кваліфікації має стати основою реформування системи формування пропозиції праці.

Таким чином, ринок праці України увійшов до нової фази свого розвитку, що характеризується такими факторами: сукупний попит на ринку праці зростає, підвищується реальна ціна праці. Разом з тим, підвищення сукупного попиту на ринку праці не супроводжується зростанням сукупної пропозиції в довгостроковій перспективі, що визначається особливостями демографічної ситуації в країні. Тобто, на даному етапі розвитку України необхідним є по-перше, збільшення масштабу пропозиції праці (забезпечення розширеного відтворення населення та збільшення тривалості його трудового періоду, регулювання міграційних процесів); по-друге, підвищення якості пропозиції праці (всебічний розвиток професійних знань, вмінь та навичок населення, інтелектуальних, духовних та фізичних його здібностей); по-третє, оптимізація структури пропозиції праці відповідно до прогнозів розвитку сукупного попиту на неї (формування ринку професій відповідно до оцінки та прогнозу потреби в робочих місцях в економіці країни, визначення і стимулювання створення нових та збереження існуючих високопродуктивних робочих місць відповідно до територіальних та галузевих пріоритетів, підвищення професійної та регіональної мобільності праці). При цьому перспективні та щорічні програми зайнятості населення України, що розробляються на національному та регіональному рівнях, доцільно було б розширити, трансформувати в програми розвитку ринку праці України та її регіонів, що не тільки включали б аналіз та план діяльності центрів зайнятості щодо надання соціальних послуг, а були комплексними програмами розвитку ринку праці, включаючи формування потенційного та фактичного рівня сукупної пропозиції, її професійно-кваліфікаційної структури, формування ефективного попиту на працю відповідно до пріоритетних сфер розвитку країни та її регіонів, регулювання ціни на ринку праці.

Враховуючи демографічну ситуацію в Україні, а саме, скорочення чисельності населення взагалі і економічно активного населення зокрема, слід прогнозувати поступове врівноваження ринку праці України та її регіонів і підвищення ринкової ціни праці.

3.Пропозиція робочої сили в Україні.

Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні - до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар'єром економічного зростання.

Чисельність та віковий склад економічно активного населення. Зрушення вікової структури і їх вплив на ринок праці. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними стандартами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі - для Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей.

Загальна чисельність економічно активного населення залишається практично незмінною від початку виходу з кризи і становить 22644,9 тис. осіб (9 місяців 2003 p.). Однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п'ята економічно активна особа - старша 50 років, а кожна чотирнадцята - старша працездатного віку) створює певні перешкоди для нормалізації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.
Особливо гострою є проблема старіння робочої сили у сільській місцевості, передусім у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях. Це може стати непереборним бар'єром розвитку нових відносин в аграрному секторі цих регіонів.


4.Освітня та професійна підготовка робочої сили.

Якість підготовки робочої сили має першорядне значення саме у період економічного зростання в зв'язку з необхідністю запровадження нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили - з 39,9% у 2000 р. до 42,0% у 2002 р. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом 2000-2002 pp. обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася з 28,1% у 2000 р. до 23,9% у 2002 р.

Однак здобуття вищої освіти не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого - якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя.
Після тривалого скорочення стабілізувалися обсяги підготовки кваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти. Є позитивні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти, зорієнтованих насамперед на підготовку спеціалістів для аграрного сектору економіки. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об'єктивні потребою стає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. Аналіз і прогноз потреби в робочій силі за професіями та рівнями кваліфікації має стати дієвим інструментом реформування системи передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, а отже, нагальною професійної підготовки.

5. Зовнішня трудова міграції.

При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами. Понад 80% учасників трудових міграцій не мали постійної роботи в Україні і ще 7% перебували в неоплачу-ваних відпустках.

Отримання можливостей праці за кордоном хронологічно збіглося з початком економічного спаду і стало засобом поліпшення не тільки економічного становища, а й соціального статусу, особливо у сільській місцевості та невеликих містах західних регіонів. Не змінилася на краще ситуація з працевлаштуванням і з початком економічного зростання. Понад те, за оцінками Нацбанку, обсяги переказів заробітної плати робітників, які працюють за кордоном менше 1 року, за 2000-2002 pp. збільшилися у 2,2 раза, а тих, хто працює за кордоном більше 1 року, - вдвічі. Тривала ця тенденція і в 2003 р. Тимчасові поїздки українських громадян за кордон стали об'єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем, масштаби якого, за оцінками, становлять близько 2 млн. осіб на рік. При цьому за сприянням офіційних посередників за кордоном працевлаштоване лише трохи більше 40 тис. осіб. Водночас, виходячи з фінансових потоків, зменшується зайнятість іноземної робочої сили в Україні.
Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною та повною середньою освітою. Мало освічені люди через низьку кваліфікацію мають заздалегідь невеликі шанси працевлаштування за кордоном, а високоосвічені прошарки менше зацікавлені в цьому через кращі можливості працевлаштування в Україні. Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно малокваліфіко-ваною працею, зокрема на будівництві. Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Загалом наші співгромадяни займаються переважно роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні.
Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів є Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-15%), Італія (майже 10%), Португалія (4-6%). У цілому понад 90% загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) та держави Південної Європи.
Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. Оскільки в трудових міграціях бере участь майже 10% економічно активного населення, то пропозиція робочої сили громадян України за межами нашої держави складає 5% від загальної пропозиції робочої сили. Таким чином, сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує їіякість.
Ситуація, ймовірно, істотно зміниться вже найближчим часом у зв'язку зі вступом до ЄС західних сусідів України. Поліпшення можливостей зайнятості в країнах Південної Європи (Португалія, Греція) не компенсує втрати таких можливостей у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині. Менше 10% колишніх трудових мігрантів відкриває в Україні власну справу, і лише окремі особи створюють робочі місця для найманих працівників - переважна частина після повернення працює за наймом. Отже, ймовірне зменшення масштабів трудової міграції викличе певне посилення навантаження на вітчизняний ринок праці.
Таким чином, основними проблемами у сфері пропозиції робочої сили є:

невідповідність потребам економіки за професійно-кваліфікаційними ознаками;
високий рівень старіння, насамперед у сільській місцевості;

вимивання " через трудову міграцію прошарку населення із середнім рівнем кваліфікації, але високою економічною активністю.
6 . Безробіття

Економічне зростання закономірно віддзеркалилося у зменшенні масштабів безробіття, але поки що не супроводжується відповідним скороченням його тривалості.

Масштаби безробіття. Зниження безробіття у відповідь на економічне зростання вдвічі перевищує теоретичні очікування. За 2000-2003 pp. при зростанні реального ВВП на 32,9% осяги безробіття скоротилися на 23,5%. Рівень безробіття . визначений за методологією МОП зменшився з 11,7% у 2000 р. до 9,1% за 9 місяців 2003 р. Найвищим він був у Рівненській (14,3% економічно активного населення віком 15-70 років) та Сумській (13,6%) областях; найнижчий - в Одеській області та м. Києві (по 5,1%).
Підприємства, збільшуючи обсяги виробництва, поступово зменшують кількість працюючих в умовах вимушеної неповної зайнятості. Скорочення часткового безробіття, яке розпочалося у 2000 p., набуло значних темпів у 2001 р. і збереглося у 2002-2003 pp.
Поліпшення ситуації відчули представники всіх без винятку вікових груп, але найбільше скоротилося безробіття серед молоді.
Характерною ознакою українського безробіття є безумовна відсутність будь-яких виявів тендерної дискримінації.

Тривалість і причини безробіття. Понад половина безробітних в Україні не мають роботи більше 1 року. Такий високий рівень, характерний для більшості країн з перехідною економікою, є наслідком недостатньо динамічного розвитку економіки, невисокої мобільності робочої сили та загальної негнучкості ринку праці. Цілком імовірно, що дається взнаки також поширення незареєстрованої зайнятості.

Основними причинами втрати роботи залишаються звільнення за власним бажанням, з економічних причин (у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій), неможливість знайти роботу після закінчення навчального закладу.

Зневірені. Активне вжиття заходів щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в країні обумовило залучення до складу економічно активного населення осіб, які раніше не пропонували свою робочу силу на ринку праці через відсутність надії знайти роботу. Після 2001 р. спостерігається помітне зменшення чисельності осіб, які припинили пошук роботи у зв'язку з втратою надії на працевлаштування, як у містах, так і в селах України.
Допомога по безробіттю. Стандарти тривалості надання допомоги по безробіттю в Україні цілком відповідають загальноєвропейським, зафіксованим Конвенцією Міжнародної організації праці № 102 "Мінімальні норми соціального забезпечення", але рівень цієї допомоги є невиправдано низьким. І хоча протягом 2000-2003 pp. середній розмір допомоги по безробіттю істотно збільшився (як в абсолютному вимірі, так і стосовно встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб або до середньої заробітної плати), він становить лише 118,32 грн. (грудень 2003 p.).

Такий рівень не компенсує у прийнятних межах втраченого доходу, а отже не забезпечує необхідного соціального захисту безробітних і є однією з причин того, що більшість з них не реєструється у центрах зайнятості.

На позитивну оцінку заслуговує істотне збільшення частки виплат допомоги по безробіттю, що надається авансом для відкриття власної справи. Всього за 2002 р. таку допомогу отримали 39,2 тис. осіб, які завдяки цьому зайнялися (на умовах самозайнятості чи підприємництва) фермерством, птахівництвом, тепличним господарством, торгівлею, пошиттям одягу, автосервісом, транспортними послугами тощо. Але з огляду на 2,8 мільйона осіб, які отримали соціальні послуги та матеріальне забезпечення протягом року, ця група є надто малою.

Поряд з безумовними позитивними зрушеннями останніх 3 років у сфері безробіття існують серйозні проблеми: високий рівень і значна частка у складі безробітних осіб, які не мають роботи понад 1 рік; низькийрівень соціального захисту безробітних.

7.Основні напрями регулювання ринку праці.

Напрями збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць. Економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища. Відповідно необхідно:
Верховній Раді України забезпечити прийняття Законів України:
"Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2005-2008 роки";

"Про зайнятість населення" (у новій редакції);
Кабінету Міністрів України запровадити:
механізм пільгового кредитування створення нових робочих місць на визначений термін та відповідно до кількості створених робочих місць;

систему дотацій підприємцям на створення нових робочих місць;
розширення практики державного замовлення;

систему дієвих субсидій підприємцям на працевлаштування безробітних, передусім із соціальне вразливих верств населення та тих, хто не має роботи понад 6 місяців;
організацію короткострокових безкоштовних курсів, семінарів з правових основ підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку, забезпечення безкоштовними методичними матеріалами;

забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслуговування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників безкоштовної юридичної консультації, інформації про державні та громадські установи, які працюють з підприємцями;

сприяння об'єднанню підприємців у громадські організації, спілки для захисту своїх інтересів і здійснення спільних заходів;
стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі і з використанням сучасних індустріальних технологій;


диверсифікацію зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;
законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі;


визначення прав членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у т. ч. допомогу по безробіттю, з урахуванням демографічного складу сім'ї (чисельність працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) та об'єктивних можливостей здати земельну ділянку в оренду (наявність підприємств, згодних взяти землю в оренду, розмір орендної плати); Кабінету Міністрів України розробити механізми та віднайти необхідні фінансові ресурси для зацікавлення приватного інвестора у вкладенні коштів відповідно до визначених пріоритетів.

Напрями підвищення якості робочої сили. Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла. З цією метою:

Верховній Раді України забезпечити прийняття Закону України "Про професійний розвиток персоналу на виробництві".

Кабінету Міністрів України та Національній академії наук України розробити довгостроковий прогноз потреби економіки країни у робочій силі за професійно-кваліфікаційними групами. Кабінету Міністрів України:
розробити механізми збільшення масштабів та розширення напрямів освіти дорослого населення, своєчасної підготовки та перепідготовки зайнятої робочої сили;

забезпечити спрямовування частини коштів, виділених на професійну освіту, на її модернізацію, належне технологічне оснащення і забезпечення методично-навчальною літературою;

забезпечити безпосередній зв'язок між стандартами оплати праці та освітньо-кваліфікаційним рівнем працівників;

запровадити багатоканальне фінансування професійної освіти;

забезпечити трансформацію професійно-технічної освіти, належну її відповідність потребам ринку праці;
істотно збільшити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних;
направляти осіб, що втратили роботу, на перекваліфікацію якомога раніше;
формувати державне замовлення на підготовку робочої сили, спираючись на результати прогнозу потреби економіки країни в робочій силі за професіями, і на тендерних засадах розміщувати замовлення у навчальних закладах (вищих та середніх);
забезпечити запровадження практики обов'язкової роботи протягом 3-річного періоду в державних навчальних закладах (передусім дошкільної, навчальної, середньої та професійної підготовки) усіх випускників педагогічних навчальних закладів, які здобули освіту за бюджетні кошти. Напрями регулювання трудової міграції. З метою підвищення територіальної мобільності робочої сили в межах України необхідно Кабінету Міністрів України:
створити систему постійного інформування населення про наявні вакансії на загальнонаціональному ринку праці;

запровадити систему доступних кредитів на житло, включаючи придбання житла на вторинному ринку;

реалізувати механізм надання доступного тимчасового житла.

З метою скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни та посилення соціального захисту українських працівників за кордоном

Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України:

приєднатися до конвенцій МОП щодо захисту прав працівників-мігрантів, статей Європейської Соціальної Хартії (оновленої) та забезпечити ратифікацію цього документа;
прийняти Закон України "Про особливості ліцензування та впровадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном".

Кабінету Міністрів України:

інтенсифікувати зусилля щодо підписання угод про працевлаштування з країнами-реципієнтами української робочої сили, а також розширення квот для працевлаштування українців у тих країнах, з якими договори вже укладено;
запровадити спеціальні посади у дипломатичних та консульських представництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів, створити спеціальні приймальні, забезпечити надання юридичних консультацій;
розробити програму стимулювання самозайнятості та мікропідприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном. Кабінету Міністрів України та місцевим органам влади:
активізувати зусилля з просвітницької діяльності щодо умов та наслідків нелегальної трудової діяльності, поширення інформації (рекламно-інформаційні буклети, спеціальні телепередачі, цільові випуски газет) щодо існуючої системи міждержавних угод про працевлаштування, законодавства України та країн-реципієнтів у сфері трудової міграції та регулювання ринку праці в цілому, а також можливості отримання допомоги з боку українських дипломатичних установ під час перебування за кордоном;
посилити контроль за діяльністю організацій-вербувальників вітчизняної робочої сили для роботи за кордоном та підвищити ефективність дій силових структур з виявлення та припинення діяльності фірм, що працевлаштовують громадян України за кордоном, не маючи на це дозволу.
Основні напрями реформування оплати праці. Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів. Для цього необхідно:
Кабінету Міністрів України за участю суб'єктів соціального партнерства на національному рівні:

підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України

зміни та доповнення до Закону України "Про оплату праці" у частині, що стосується вдосконалення порядку визначення та затвердження мінімальної заробітної плати;

проект законодавчого акта, що закріпить форми участі найманих працівників в управлінні виробництвом і розподілі його результатів, конкретні організаційно-правові механізми розвитку виробничої демократії на підприємствах і в організаціях України;

забезпечити поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму, встановленого на працездатну особу;
підвищити значення угод і договорів, які укладаються відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди", у регулюванні рівнів, структури і диференціації доходів від трудової діяльності;

розробити механізм підвищення доходів від трудової діяльності через використання джерел, пов'язаних з реструктуризацією витрат на виробництво, реалізацією резервів ресурсозбереження, стимулювання зниження матеріальних витрат та підвищення частки заробітної плати у собівартості продукції;

забезпечити вдосконалення оплати праці в бюджетній сфері, ввести в дію Єдину тарифну сітку оплати роботи працівників бюджетної сфери, передбачити поетапне встановлення міжкваліфікаційної (міжпосадової) диференціації в оплаті праці, побудованої з урахуванням відмінностей у складності виконуваних робіт (кваліфікації) та їхньої відповідальності.

Кабінету Міністрів України та Національній академії наук України розробити та здійснити експериментальне впровадження порядку встановлення мінімальної заробітної плати не в абсолютній сумі, а у відсотках до вартісної величини прожиткового мінімуму з урахуванням регіональних відмінностей.
Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних. Кабінету Міністрів та місцевим органам влади:
забезпечити істотне збільшення масштабів надання населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;

розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;
забезпечити поширення громадських робіт у соціальній сфері;
істотно збільшити масштаби надання допомоги на відкриття власної справи шляхом організації попередньої підготовки та дальшого супроводу, надання консультаційних послуг у перші роки самостійної діяльності;
використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення - щодо попиту на неї.
Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.


8. ВИСНОВОК

Україні відбувається природне скорочення постійного населення.

Зараз щороку відбувається скорочення населення в межах 350-400 тис.

осіб. Якщо в 1995 році воно складало 50,9млн, то вже у 2004році

скоротилось на 3,8млн. осіб.
Спостерігається тенденція зменшення кількості економічно активного

населення. У 1995 році економічно активного населення було 25562,1тис.

осіб, а в 2004 році – 22202,4тис. осіб. Тобто, відбулося його скорочення

на 13% у порівнянні з 1995 роком. Це відбувається з цілого ряду

економічних та соціальних причин. Однією з яких є нестабільний рістекономіки.

Здавалося б, що так як кількість постійного та економічно активного

населення зменшується, то й рівень економічної активності повинен

залишатися майже однаковим. Але відбувається його зниження. У порівнянні

з 1995 роком рівень економічної активності знизився з 50,3% до 47,2%. Це

пов’язано з тим, що темпи зменшення економічно активного населення

перевищують темпи зменшення постійного населення.

Таким чином, можна зробити висновок, що ринку праці в Україні притаманні слідуючи риси:

Відбувається скорочення кількості постійного населення та робочої сили.

До того ж темпи скорочення робочої сили випереджають темпи скорочення кількості постійного населення.

Зменшення рівня безробіття відбувається не за рахунок працевлаштування

безробітних, а за рахунок скорочення чисельності економічно активного

населення.

Ріст рівня зайнятості відбувається не за рахунок росту працевлаштування

безробітних, а за рахунок зменшення робочої сили.

Усе це свідчить, про необхідність регулювання ринку праці з боку

держави. Головними напрямками при цьому мають бути: підвищення кількості робочих місць, підвищення життєвого рівня, реальної заробітної плати та прожиткового мінімума, медичного обслуговування.

9.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. "Основи економічної теорії", с/а Міщенко В.С., К., 1994

2. "Экономика и рынок труда", М., 1994

3. "Сегментація ринку праці: теорія і практика регулювання", Петрова І.Л., К., Таксон, 1997.

4. http://www.ukrstat.gov.ua/" www.ukrstat.gov.ua .

5. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.:

МАУП, 2000. – 176с.: іл. – Бібліогр.: с.166-169.

6. Економічна теорія: Підручник/ За ред.. В.М. Тарасевича. –

Дніпродзержинськ: ДДТУ, 2005. – 784с.