Топографія стародавнього Воїня

Вступ
Перша згадка про місто Воїнь міститься у «Повісті временних літ» під 1055 р. В цьому році переяславський князь Всеволод Ярославич ходив до Воїня на торків, які з’явилися тоді вперше в південно-руських степах, і здобув перемогу. Потім Воїнь згадується під 1079 р. в зв’язку з міжусобною князівською боротьбою, активну участь у якій брали половці. Роман Святославич, позбавлений княжіння старшими князями Ярославичами, змушений був втекти до Тмутаракані. Тут він заручився підтримкою половців і разом з ними виступив на Русь проти своїх дядьків. Половці і з ними Роман підступили до Воїня. Але переяславському князю Всеволоду Ярославичу вдалося розладнати союз Романа з половцями і перетягти їх на свій бік. Роман втік з Воїня і був убитий своїми колишніми союзниками.
Під 1110 р. літопис розповідає про те, що до Воїня підійшли руські і половецькі війська, але супротивники з якихось причин не вступили в бій і розійшлися. Ще одна літописна згадка про Воїнь міститься під 1147 р. В цьому році під Воїнем був укладений мир між київським князем Ізяславом Мстиславичем і половцями.
Літописні згадки про Воїнь характеризують його як значний населений пункт, що був добре відомий на Русі. Саме за ним літописець визначає місце подій, які його цікавили. З літописних згадок випливає, що Воїнь знаходився на пограничній території Русі, на лівому березі Дніпра в межах Переяславського князівства.
Археологічні розкопки Воїнського городища почалися в 1956 р. в зв’язку будівництвом Кременчуцької гідроелектростанції і підготовкою території до затоплення. Вони провадилися протягом чотирьох років. Останнім сезоном розкопок було літо 1959 р., коли вже було закінчено переселення мешканців і закінчувалося очищення площі. Весною 1960 р. була перекрита гребля гідроелектростанції і почалося наповнення водосховища.
Кременчуцька древньоруська експедиція Інституту археології АН УРСР поставила перед собою завдання як можна ширше розкрити городище і вивчити матеріальні залишки Воїня. Обмежений час і велика площа не давали можливості виконати це завдання шляхом суцільного розкриття культурного шару. Тому роботи зосереджувалися на окремих ділянках, що здавалися найважливішими з точки зору планування та можливих результатів дослідження.
На дитинці роботи провадилися в північній, східній і південній частинах, на валу і прилеглій до нього площі, а також на розташованій між валом і внутрішнім ровом рівній площадці з добре виявленим культурним шаром. Деякі роботи були проведені на низькій заплаві між внутрішнім ровом і руслом річки.
На посаді з метою ознайомлення роботи провадилися в кількох місцях: в східній частині – недалеко від дитинця; в північній, прилеглій до Кривулі; на Івановому горбу; в західній частині, прилеглій до Рівчака; на південь від дитинця та в центрі. Розкопувався також могильник за Рівчаком. Досліджено територію площею 7735 км², що становить близько 2,5% площі міста.

Дитинець
Оборонні споруди
Розташування Воїня на південно-східній окраїні руської землі і його роль як одного з пунктів Посульської оборонної лінії та укріпленої гавані вимагали будівництва потужних споруд. Вже зовнішній огляд валу і рову дають можливість зробити висновок, що вони дійсно відповідали захисним вимогам. При розкопках виявлені залишки кріпосних конструкцій і кілька систем, які або збудовані в різні періоди, або мали окремі фортифікаційні завдання.
Перші оборонні споруди Воїня були закладені під час заснування міста в X ст., певно, за часів Володимира Святославича, тоді, коли укріплялись кордони Русі. Від них збереглися лише сліди, виявлені в двох місцях дитинця в південній і північній частинах під залишками валу, насипаного вже під час другого будівельного періоду. Дитинець спочатку був обнесений двома валами, між якими був рів. Сліди валів висотою 5 м. І шириною 20–22 м та рову глибиною 6 м і шириною близько 16 м виявлені в південній частині при зачистці профілю валу, що тут розмивався річкою та в спеціально закладеній траншеї.
Внутрішній вал першого будівельного періоду був збудований з глини, у якій простежено сирцеву кладку з вальків або цегли. З певністю про таку будову валу можна говорити щодо південної його частини, де він обривався до Сули. З північної сторони дитинця вал мав і дерев’яні конструкції, від яких в траншеї, що тут була закладена, виявлено залишки гнилих стовбурів та колод. Але якими були ці конструкції, ми не знаємо.
Найдавніші вали дитинця насипалися і будувалися в північній і західній частинах на підвищеному плато на рівні природного горизонту, а в південній-на рівні низької заболоченої заплави. Матеріалом для підсипки був ґрунт, викинутий з рову, а на заплаві – принесений з інших місць; він складався з чорнозему, глини, піску і болотної землі, пророслої корінням рослин.
Перша, найраніша лінія укріплень дитинця проходила там, де вона була і пізніше. Розміри дитинця залишалися в основному однаковими з часу його заснування до загибелі.
До першого будівельного періоду належить рів, виявлений на захід від дитинця на відстані близько 100 м. Він являв собою другу лінію оборони і проходив від Кривулі на півночі до заболоченої заплави на півдні, обіймаючи дугою частину плато, де розташовувався посад. Цей рів був засипаний ще в давнину. Виявлений він при розкопках. Його слідами на поверхні є дуже малопомітне пониження площі. В трьох місцях (на півночі, в центрі та на півдні) були зроблені поперечні розрізи рову, які дають можливість говорити про його розміри. Ширина рову 7–8 м, глибина від древнього рівня поверхні 2,5–3 м, ширина нижньої частини – близько 2 м. Паралельно рову з внутрішнього боку проходив вал, ніяких зовнішніх ознак якого не залишилося. Він був знесений під час засипки рову. На місці, де він знаходився, залишилась лише широка смуга дуже твердого грунту, що утворився, треба думати, в результаті тиску насипу на нижні шари.
Рів спочатку захищав посад Воїня, шо знаходився на захід від дитинця. Судячи з відстані між ровом і дитинцем (100 м), посад спочатку мав незначні розміри. В результаті зростання населення постала необхідність розширити територію посаду. Коли він вийшов за межі рову і став займати всю площу між дитинцем і Рівчаком, рів почав заважати, і його засипали. Сталося це десь в XI ст. На місці, де проходили рів і вал почали будувати наземні та заглиблені в грунт приміщення, залишки яких виявлено розкопками.
В XI ст. укріплення дитинця були значно реконструйовані. На місці двох валів і рову між ними було зведено один великий вал, а на ньому збудована потужна і складна лінія фортифікаційних систем, кожна з яких захищала дитинець з певної сторони.
В південній частині городища ця система складалася з двох рядів засипаних землею дерев’яних клітей, поставлених вздовж по валу і збудованих шляхом поділу трьох поздовжніх паралельних стін поперечними. Така система оборонних споруд називається терасами на відміну від городень, що являли собою ряд окремих дерев’яних зрубів, поставлених щільно один до одного в напрямку валу. За довжиною всі тераси в обох рядах були однакові, бо однаковою була відстань (3 м) між поздовжніми стінами. Ширина терас відповідала відстані між поперечними стінами і становила приблизно 1,5 м. Відхилення у розмірах окремих терас пояснюється зміщенням деревин від стін в результаті зсувів ґрунту. В цілому ширина всієї системи в південній частині, включаючи перший і другий ряд терас, була 6 м. Тераси засипалися землею, взятою, мабуть, з заплави. Вона мала грудкувату структуру і сліди зотлілих трав.
Збереженість терас різна. В більшості випадків залишилися лише одна-дві деревини, в окремих місцях стінки збереглися на висоту понад 1 м, де простежено від них 6–7 вінців. Вінця терас виявлені у 20–40 см від рівня поверхні валу, в ґрунт вони заглиблюються на 1 м і більше. Верхні вінця здебільшого обпалені, а нижні – напівзотлілі. Матеріалом для терас служили дубові стовбури, діаметр яких іноді досягав 30 см. Деревини мали різну довжину, бо стики між стовбурами знаходилися в різних місцях поздовжніх стін. На кутах стіни закріплювалися врубуванням одного стовбура в інший.
В південно-західній стороні вал був розкритий на 72 м: від місця, де він обривається в Сулу, до того місця, де він круто повертає на захід. На цьому відрізку виявлено 81 терасу: 40 – в першому ряду і 41 – в другому.
Виявлені з південної і північної сторін городища залишки стін являють собою лише нижні вінця терас. Вони будувалися вздовж валу, нижньою частиною входили в насип, захищаючи вал від сповзання і осідання. Основна частина терас підвищувалася над рівнем валу, утворюючи суцільну кріпосну стіну дитинця вздовж валу, над ровом. Тераси, мабуть, також засипалися землею, що робило їх більш міцними.
Товщина захисної стіни дорівнювала ширині обох рядів терас і становила в південній стороні 6 м, а в північній 8 м. її висоту встановити важко, оскільки не залишилося ніяких прямих свідчень про неї. Але висота стіни повинна була перевершувати товщину принаймні разів у півтора, що приблизно становить 9–12 м. Можливо, що зверху стіна була тоншою, ніж внизу. Якщо внизу вона дорівнювала ширині обох рядів терас, то зверху повинна була відповідати ширині лише першого зовнішнього ряду терас, а другий внутрішній ряд закінчувався десь посередині, утворюючи уступ, що використовувався як бойова площадка для оборони міста.
Частина валу, що захищав дитинець з півдня, відрізняється від інших. Вал тут вужчий, ширина його лише 10 м, на поверхні відсутня рівна площадка, що смугою проходить гребенем в інших місцях валу. Замість такої площадки є гостроверхий висип. Тут виявлено на протязі 28 м ряд деревин, покладених горизонтально вздовж валу і присипаних зверху землею. Вал складався з паралельних деревин і мав загальну ширину близько 2,5 м. Між паралельними деревинами виявлено ряди вертикальних, трохи похилених стовбурів. Ряди ці проходили поперек валу на різних відстанях один від одного. Нижні кінці входили в землю поміж горизонтальними деревинами, верхні були відхилені в зовнішній бік. Число стовбурів у поперечних рядах дорівнювало числу горизонтально покладених деревин поздовжнього ряду. Відстань між поперечними рядами стовбурів була різною. В північній частині вона досягала 1,8 м. далі на південь стовбури були розташовані майже впритул. Всього їх виявлено 29. Конструкція складалася з дубових значної товщини деревин, що досягали 20 см в діаметрі. Там, де вони були присипані землею, їх залишки збереглися в напівзотлілому стані, а де виходили з землі.
Залишки оборонної споруди, що захищала дитинець з заходу, важко піддавалися реконструкції. Мабуть, вони являли собою лише нижню присипану землею частину оборонних споруд. Найбільш ймовірно, що верхня частина, яка згоріла, була подібна до неї основними конструкціями. Якщо це так, то оборонні споруди, що захищали дитинець з заходу, являли собою дерев’яну стіну з паралельно покладеними деревинами вздовж валу, укріпленими рядами сторч поставлених стовбурів. Від споруди залишився лише нижній ряд, присипаний в землі. Товщина стіни становила 2,5 м. Але немає ніяких даних щодо її висоти. Можливо, що вона складалася з кількох розташованих один на другому горизонтальних рядів, а її висота в цьому місці не могла бути меншою за висоту в інших місцях. Інакше це порушувало б ефективність всієї оборонної системи Воїня в цілому.
Таким чином, маємо три типи оборонних споруд у Воїні, кожна з яких захищала дитинець з певної сторони. З південної – це стіна, що складалася з двох рядів засипаних землею терас однакових розмірів. З північної сторони проходила стіна з двох рядів терас різних розмірів. З заходу – кріпосна стіна.
Різноманітність укріплень у Воїні і наявність різних типів кріпосних стін, що захищали дитинець, не можна пояснити їх функціональними особливостями. З усіх боків, де дитинець був доступніший ворогові, потрібні були оборонні споруди більш-менш однакової потужності. Очевидно, вони будувалися не одночасно і за різних обставин. Спочатку будувалися найбільш потужні укріплення в північній і південній частинах; з якихось причин будівельники не могли закінчити їх. При будівництві укріплень в західній частині застосували інший тип споруд – менш трудомісткий і менш потужний.
Можна припустити, що оборонні споруди Воїня мали вежі. Підставою для такого припущення є зовнішні ознаки валу. В двох місцях з західної і північно-західної сторін він робить круті повороти, утворюючи помітний кут. Його обриси нагадують прямокутник. В цих же місцях вал має помітні підвищення, зручні для будівництва веж, дуже потрібних для нагляду за військовими діями і командування під час оборони міста.
На жаль, культурний шар у цих місцях знищений бліндажами під час Великої Вітчизняної війни, і розкопками тут виявлено лише скупчення в безладному стані горілого дерева в більш значній кількості, ніж в інших місцях.
Кліті
Житлові й господарські будівлі Воїня різних конструктивних типів. У дитинці, біля укріплень, зосереджувалися пов’язані з оборонною системою кліті. Недалеко знаходилися відокремлені заглиблені в ґрунт наземні приміщення.
Розкопками, що провадилися на внутрішніх схилах валу, виявлено великі скупчення перепаленої землі, переважно глини, та обгорілого дерева. Шар цей проходив по внутрішньому схилу валу, причому найбільшим він був внизу схилу і поширювався частково на площу, що примикала до валу. Він досягав місцями 0,5 м товщини. Нижче лежав шар вугілля, попелу і обпаленого дерева. Місцями дерево добре зберегло свою форму. Це товсті кругляки (до 20 см), покладені один біля одного щільними рядами, перпендикулярно лінії валу. Під ними іноді вдавалося простежити шар обаполів, покладених вже паралельно лінії валу. Нижче, в шарі завалу, простежувалися деревини від стін приміщень. Ще нижче виявлялися залишки дощок або рівна глиняна обпалена площадка, тобто дерев’яна або глиняна підлога. Все це – залишки клітей, що розташовувалися біля кріпосної стіни дитинця, примикаючи до неї з внутрішньої сторони. Вони дають змогу уявити в загальних рисах конструктивну систему клітей в цілому, а також будову та планування окремих приміщень.
За роки розкопок у всіх частинах дитинця їх було виявлено 52. Але насправді у дитинці древнього Воїня було значно більше клітей. Довжина лінії, що йшла паралельно валу з внутрішнього боку і по якій проходив ряд клітей, становила у тій частині городища, що збереглася, близько 400 м. Довжина однієї кліті разом з інтервалом між двома клітями становила в середньому 4,5 м. Таким чином, всіх клітей по лінії від того місця, де вона обривається руслом Сули на південному сході, до місця, де городище було частково змите старим руслом Сули на півночі, мало бути близько 90. До них треба додати ще кліті, що існували в південній і північній частинах і були знищені водами Сули. Отже, всіх клітей у Воїні було близько сотні.
Більшість розкопаних клітей була залишена ще до загибелі городища і згоріла вже пустими. У них не виявлено речей, що належали мешканцям городища. Нижні вінця клітей, ближчих до терас, були замулені наносами грунту ще до моменту пожежі і згнили, в той час як верхні вінця, не замулені, згоріли. Цікаво, що у шарі мулу простежується значна кількість спадаючих прошарків, які утворилися наносами і відповідають періодам замулення порожніх клітей.
Кліті дитинця древнього Воїня поділяються на два конструктивних типи. Ті, що знаходилися в південній частині і проходили по лінії з сходу на захід, будувалися одночасно з кріпосними стінами-терасами і є їх конструктивною частиною. По лінії оборони будувалися три ряди приміщень-клітей, що утворювалися поділом простору між чотирма поздовжніми паралельними стінами рядом поперечних стін, поставлених на певній відстані. Терасам відводилися два зовнішніх ряди, клітям – третій внутрішній ряд. Для будівництва клітей готувалася площадка. В кількох місцях виявлена вимостка з кісток нижче рівня підлоги. Вона була зроблена, мабуть, для того, щоб перешкодити проникненню вологи в приміщення. Спочатку зводилися стіни клітей, а коли вони досягали висоти валу, лаштувались і стіни терас шляхом накладання вінець на всю систему. Крайня, обернена до середини дитинця поздовжня стіна терас була одночасно і тильною стіною клітей. Кліті і тераси пов’язувалися поперечними стінами, що в багатьох випадках були для них. спільними. Таким чином вся система зводилася на певну висоту. Паралельно терасам копався рів, земля з якого йшла на їх засипку. Тераси засипалися землею всередині та присипалися зовні, збоку рова. Кліті залишалися порожнистими.

Всі кліті в південній частині мали ширину 2,5 м. що дорівнює відстані між поздовжніми стінами. Поперечні стіни будувалися на відстані 1,5 і 3,5 м і, таким чином, поділяли простір між поздовжніми стінами на приміщення розмірами 1,5x2,5 м та 3,5x2,5 м. У деяких приміщеннях відстань між стінами була іншою. Відхилення пояснюються зміщенням деревин від їх первинного положення в результаті зрушень при пожежі, осідання валу тощо. Менші приміщення являли собою лише проміжні інтервали між клітями.
Кліті західної частини дитинця, що проходили з півдня на північ, мали дещо іншу конструкцію. Вони являли собою дерев’яні, поставлені паралельно лінії терас зруби і примикали до них. Кожна кліть ряду була окремою будовою і конструктивно не пов'язувалася ні з іншими зрубами, ні з терасами. Вона могла окремо і самостійно будуватися і перебудовуватися. У багатьох клітях-зрубах західного ряду простежено на засипці терас відбитки деревин від західних тильних стін. Можливо, що тераси тут не мали внутрішньої, оберненої до центра дитинця стіни, а її роль виконували внутрішні, обернені до валу стіни зрубів.
Кліті-зруби за розмірами були майже однакові і мали по лінії вздовж валу від 3 до 3,4 м і в поперечному напрямку від 2,5 до 3 м. Відстань між клітями-зрубами становила 1,1 – 1,2 м. Причому кінці поздовжніх стін виступали за межі поперечних на 20 – 30 см і ніби замикали проміжки між клітями, утворюючи окремі приміщення. Простір між виступаючими за межі поперечних стін кінцями поздовжніх стін, що становив 50–60 см, служив входом до міжклітьових приміщень. Ці приміщення мали підлоги на рівні підлог клітей і використовувалися, певно, також для якихось господарських цілей.
В жодній кліті не простежено віконних і дверних прорізів. Про них ми можемо говорити на підставі логічних міркувань. Лише одна фасадна стіна кліті, обернена всередину дитинця, була відкритою. Через неї у приміщення могло поступати світло. Зрозуміло, що в цій стіні знаходилися вікна. Віконного скла або іншого прозорого матеріалу, що міг бути використаний замість нього, в жодній з клітей не виявлено. Можливо, вікна затулялися матеріалом органічного походження, який не зберігся, наприклад пузирями тварин. Найбільш ймовірно, що двері знаходилися також у стіні, оберненій всередину дитинця. Але не виключено, що вхід міг бути і через міжклітьове приміщення. В цьому випадку двері могли бути в зовнішній стіні міжклітьового приміщення або в боковій поперечній стіні кліті. Щоб потрапити в кліть, людині потрібно було пройти через двері в міжклітьове приміщення, а звідси через двері у боковій стіні в кліть. Проте в тих клітях, де збереглися поперечні стіни на шість-сім вінець і на висоту близько 1 м, в жодному випадку дверних прорізів не помічено. Отже, якщо існували проходи у кліть через міжклітьове приміщення, то не у всіх, а лише, як виняток, у деяких.
У восьми клітях простежено залишки дерев'яної підлоги з дощок, покладених в поздовжньому напрямку на поперечні лежні. В одній кліті на підлозі виявлені тонкі прошарки крейди чи вапна, певно, від побілки стелі й стін.
В кожній з розкопаних клітей на підлозі знаходилася значна кількість печини. Особливо часто вона зустрічалася у правому кутку між зовнішньою поздовжньою і поперечною стінами. Купи печини здебільшого виходили за межі клітей і займали певну площу міжклітьового простору перед поздовжньою стіною. Але в печині не завжди виявлено конструктивні ознаки печі: черінь, фрагменти склепіння тощо. Піч, як відомо, є головною ознакою житла. Отже, чи були кліті житлами, чи лише господарськими приміщеннями – не з’ясовано. Можна припустити, що житлами були не лише ті кліті, де виявлені виразні ознаки печі. Можливо, що і в інших клітях печі існували, але через невідомі причини не збереглися або не були виявлені їх залишки. У кількох клітях знайдені різноманітні речі господарського і побутового призначення. Клітей з певними комплексами речей було вісім. Причому це саме ті кліті, в яких виявлені і залишки дерев’яної підлоги. Ці кліті, певно, також були житлами. Окремі ж використовувалися як складські приміщення. Складськими були, наприклад, кліті 4 та 41, де виявлено по кілька бочок з зерном пшениці, жита і проса тощо. Можна говорити про призначення кліті 36, на підлозі якої знаходилася у великій кількості луска риб. Як про це вже говорилося, риб'яча луска вкривала підлогу кліті суцільним шаром. Це лає підставу вважати, що кліть використовувалася як спеціальне приміщення для зберігання риби. Можливо, в ньому в'ялена або сушена риба зберігалася протягом багатьох років.
Приміщення в центрі дитинця
Для вивчення характеру культурного шару і способу забудови внутрішньої площадки городища між валом і внутрішнім ровом, що заливався водою, і який ми вважаємо гаванню, було закладено кілька траншей і розкопів. Культурний шар на цій площадці виявився дуже значним і насиченим. Товщина його нерівномірна і збільшується в місцях, що наближалися до валу. Біля валу він заглиблювався до 2 м, біля внутрішнього рову – до 50 см. В культурному шарі зустрічалася значна кількість речей – фрагментів кераміки, кісток тварин, металевих речей виробничого і побутового призначення тощо. Причому внизу культурного шару зустрічалися черепки посуду, характерного за формою для X–XI ст., а вверху – переважно черепки посуду XII–XIII ст. їх було більше.
В багатьох місцях виявлено в культурному шарі прошарки з скупченням попелу, вугілля, кусків печини та інших речей. В таких місцях природно вбачати сліди будівель. В деяких місцях простежено, крім цих скупчень і будівельних залишків, ями, що заглиблювалися в материковий ґрунт нижче рівня залягання культурного шару. Ями ці опущені в порівнянні з древнім рівнем поверхні на глибину від 80 см до 1,3 м, ширина їх – від 2 до 3,5 м. Можливо, що ці ями були нижніми частинами заглиблених в ґрунт приміщень. По скупченнях будівельних залишків в культурному шарі і ямах можна твердити, що площа дитинця була густо заселена. У траншеях, що проходили по внутрішній площі дитинця в східній, південній і західних частинах, на кожних 8 – 10 м виявлено залишки будівель наземних та заглиблених в ґрунт конструкцій. Кілька з них було розкрито повністю.
Житло наземної конструкції виявлено в південній частині внутрішньої площі. Контури стін чітко не простежені, але виявлено пляму з інтенсивними вкрапленнями попелу, вугілля і печини. Приблизні розміри житла 6–4 м. На площі простежено п’ять круглих ям, можливо, від стовпів, що входили в конструкцію житла. Проте певної системи в розміщенні цих стовпів встановити не вдалося. В північно-східній частині цієї плями знаходилася піч. Від неї зберігся частково лише черінь. Отже, пляма є слідом наземного житла. На північ від житла знаходилася яма розміром 3–1,1 м і знайдено горщик (біля печі), фрагменти жорен і окремі черепки посуду. Біля житла виявлено значне скупчення рибної луски і знайдено частину сокири (обух).
Житло напівземлянкового типу виявлено в південній частині внутрішньої площадки. Нижня частина заглиблена в ґрунт на 1,2 – 1,3 м від древнього рівня поверхні. Викопане воно в твердому гумусованому піску темно-коричневого кольору, що поступово переходив у рихлий пісок світло-жовтого _кольору. Житло мало майже квадратну форму з сторонами 3.6–3,8 м. Орієнтоване по сторонах світу. Піч знаходилася в північно-західному кутку і була повернена челюстями на схід. Зроблена вона з твердої глини – глею. Стояла на останці ґрунту висотою 7 см. Розмір її 1,1–1 м, ширина челюсті – 40 см. товщина стін 12 см. Стіни печі збереглися на висоту до 20 см. Внутрішня поверхня стін була вигладжена, слідів дерев'яного каркаса не простежено.
Отже, дитинець Воїня був забудований будівлями різних конструктивних типів. Під валом з внутрішнього боку проходила лінія клітей, пов'язаних конструктивно з терасами кріпосної стіни. Біля клітей знаходилися наземні будівлі легкого типу, що складали разом з клітями окремі господарські комплекси. Посередині внутрішньої площі в дитинці розташувалися наземні та заглиблені в ґрунт житла.
Кліті і наземні будівлі, що знаходилися біля клітей та посередині дитинця, існували одночасно, вони і загинули у вогні разом з наземними дерев’яними частинами оборонних споруд. Шар пожарища, який залишився від цих будівель, займає всю площу дитинця і включає в себе, залишки як клітей, так і наземних споруд посередині дитинця. Заглиблене в ґрунт житло-напівземлянка, розкопане на внутрішній площі дитинця, загинуло не в результаті пожежі – тут не виявлено її слідів. Воно, мабуть, було залишене мешканцями раніше, ніж відбулася пожежа, бо шар пожарища перекривав залишки напівземлянки. Але це здогадка; у напівземлянці не було знайдено речей, які б підтвердили це припущення.
Посад
Розкопки на посаді Воїня були сплановані таким чином, щоб вони дали можливість скласти уявлення про характер культурного шару на всій площі. Проводилися розкопки в центрі, в північній, західній, південній і східній частинах, а також на відокремленій площі на північний схід від городища. В цих місцях закладалися розвідкові траншеї, в разі виявлення помітних будівельних залишків, закладалися значні розкопки. Таким чином на посаді було розкрито близько 3000 м². Завдяки такому плануванню розкопок одержано певні відомості про характер забудови посаду Воїня.
Культурний шар на посаді починається з самої поверхні, де він порушений оранкою, і заглиблюється на 50–100 см відповідно до рельєфу місцевості та інтенсивності життя. Це чорнозем, в якому досить часто трапляються різні культурні залишки – черепки посуду, кістки тварин, вугілля, куски печини, попіл та окремі речі з металу і каменю. Місцями зустрічаються прошарки з особливо значним скупченням культурних залишків. Вони фіксують місця будівель. Внизу культурний шар поступово переходить в гумусовий суглинок, що є материковим шаром. В північній частині посаду, прилеглій до Кривулі, материковим шаром є мертель світлого кольору.
Взагалі культурний шар на посаді насичений менше, ніж на дитинці. Серед культурних залишків найчисленнішими є черепки посуду. Зустрічаються поміж ними черепки ліпного посуду, що належать до роменської культури, а також поодинокі черепки кружального посуду X ст.
Площа, розкопана на посаді, незначна в порівнянні з площею цієї частини Воїня. що мала близько 20 га. Вона недостатня для того, щоб вивчити посад більш-менш повно – його забудову і планування. Під час розкопок не вдалося встановити місцеположення площ і вулиць, які безумовно існували тут. Не простежено також окремих дворів та розташування будівель на них.
Вдалося лише констатувати ступінь забудови посаду та виявити залишки окремих приміщень, що дають змогу говорити про їх конструктивні риси.
Матеріал для міркування про ступінь забудови посаду дала траншея довжиною 200 м, що проходила у 100 м на захід від дитинця через всю площу посаду з півночі на південь від Кривулі до болотистої заплави. На протязі всієї траншеї було виявлено залишки 10 печей від наземних жител, не заглиблених в ґрунт. Контури самих жител простежити не вдалося. Привертає увагу той факт, що розташування жител, виявлених траншеєю, було нерівномірним. Переважно вони зосереджувалися в північній частині, на відстані 10–15 м одне від одного. Рідше вони розташовані в південній частині посаду і ще рідше в центрі. Цей факт відбиває ступінь забудови площі посаду в різних її частинах.
Залишки печей виявлені на різних рівнях деякі з них знаходилися на глибині всього 25 см від рівня сучасної поверхні, інші глибше – до 50 см. Така стратиграфічна різниця при умові, коли ці залишки належать житлам наземної конструкції, відбиває різницю в часі їх будівництва. Але загалом всі житла, до яких належать виявлені залишки печей, відносяться до періоду не раніше XI і не пізніше першої половини XIII ст. Подібна стратиграфічна ситуація залишків будівель наземної конструкції виявлена і в інших частинах посаду Воїня.
В північній частині посаду, що прилягає до старого русла Сули – Кривулі, було закладено розкоп на площі 400 м, де виявлено залишки трьох печей від наземних жител та чотирьох заглиблених в грунт жител, а також семи господарських ям, які разом з житлами складали певні комплекси.
На одному місці простежено залишки трьох різночасних будівель, що знаходилися на різних рівнях. Так, зразу ж під орним шаром були залишки печі дуже поганої збереженості від наземного житла. Нижче лежав черінь площею 80–85 см також від наземного житла. Контури самого житла не простежені. На 45 см глибше череня знаходилася піч від заглибленого в ґрунт житла.
В західній частині посаду, що примикає до Рівчака, культурний шар виявився менш насиченим. Заглиблювався він тут не більше як на 40–50 см. З будівельних залишків тут виявлено кілька ям, певно, господарського призначення. Одна яма мала чотирикутну форму з розмірами 2,5 – 2,5 м, заглиблена в ґрунт на 1 м від сучасної поверхні.
Частиною посаду Воїня є підвищення у заплаві між старим і сучасним руслами Сули. Воно знаходилося на північний схід від дитинця на відстані близько 200 м. Ця місцевість мала назву Іванків бугор. На поверхні Іванкового бугра знайдено значну кількість черепків посуду, кістки тварин, печину, керамічні і залізні шлаки. Культурний шар залягав тут на глибину до 1 м. Під ним лежав материковий шар гумусованого піску, в якому виявлено сліди будівель.
Розкопками було простежено п’ять ям різного розміру і глибини, що не мали правильних обрисів. В їх розташуванні немає певної системи. Ями були заповнені ґрунтом, подібним до ґрунту культурного шару в інших місцях цієї площі, але з більшою кількістю культурних уламків. Тут були залізне долото, два залізних ножі, бронзова пряжка, защіпка від книги, вісім шиферних прясел, шиферне кільце, гральні кості, кістки з слідами обробки, кістяний виріб, що нагадує порохівницю, зроблений з оленячого рогу, астрагал з дірками, шиферна формочка для відливання круглої підвіски з вушком, фрагмент іншої шиферної формочки.
Зрозуміло, що виявлені на Іванковому бугрі ями є слідами якихось споруд, але вони не дають підстав, щоб сказати щось певне про конструкцію цих споруд.
Підсумовуючи розкопки на посаді у всіх його частинах, можна зробити такі висновки. Посад древнього Воїня був густо заселений, особливо в східній, прилеглій до дитинця, та в північній частинах. Життя на посаді простежується з X ст., що підтверджується знахідками черепків кераміки цього часу як на поверхні, так і в розкопках. Поодинокі знахідки черепків кераміки роменської культури дозволяють припускати існування осель на цьому місці і в VIII–IX ст. Але вони мали тимчасовий характер, оскільки не залишили після себе значного культурного шару і не поклали початок древньому Воїню. Основний культурний шар на посаді належить до XI–XII ст. (як і культурний шар на дитинці). Життя на посаді припинилося одночасно з його загибеллю, мабуть, після татарської навали.
На посаді існувало два типи будівель: наземні споруди, від яких крім залишків печей ніяких конструктивних ознак не залишилося, і будови, заглиблені в ґрунт, так звані напівземлянки, від яких простежено сліди стін та стовпів, що тримали стіни і покрівлю.
Речі, що супроводжували обидва типи приміщень, хронологічно не відрізняються. Отже, є підстави твердити, що наземні приміщення і напівземлянки існували на посаді одночасно.
Могильники
На захід від посаду, за Рівчаком, знаходився древньоруський могильник, що належав древньому Воїню. Тут на поверхні та у місцях порушення культурного шару зустрічались поодинокі черепки древньоруської кераміки та людські кістки. На підставі цих знахідок можна говорити про розміри древньоруського могильника. Він займав значну площу на захід від Рівчака на підвищенні, що широкою смугою (100–150 м шириною і 200–300 м довжиною) проходила між Рівчаком і низиною. В північно-західній частині цього підвищення були закладені розвідкові траншеї, які виявили 21 поховання, з них одне пізніших часів.
Поховання знаходилися на різній глибині від рівня сучасної поверхні (від 0,65 до 1,75 м). Можливо, що різна глибина поховань пояснюється неоднаковою інтенсивністю відкладання культурного шару. Найбільше заглиблені поховання біля сучасних хат, де під час будівництва насипався для підвищення шар землі. Глибина поховань від рівня древньої поверхні становила в середньому 60–80 см. Над похованнями жодного разу не було простежено якихось могильних насипів. Отже, могильник був безкурганним.
Всі поховання орієнтовані на захід, з деякими відхиленнями на південь чи північ; відхилення ці мають, певно, сезонний характер. Кістяки лежали на спині у витягнутому положенні. У більшості випадків руки зігнуті у ліктях таким чином, що кисті знаходилися на грудях, животі або тазі. Причому права і ліва рука одного і того ж кістяка часто мали різне положення. Іноді руки були витягнуті вздовж тулуба. У деяких похованнях з боків кістяка простежувалися смужки трухлявого дерева від труни. Про те, що померлих ховали тут у трунах, можна говорити і на підставі знахідок кованих гвіздків, що траплялися біля кістяків. Але не можна встановити, чи ховали в трунах всіх померлих, чи лише окремих осіб.
Виявлено кілька поховань повторних або розчленованих. Так, в одному випадку виявлено кістяки людини, складені в купу, в другому – кістяк без черепа, в третьому – череп без кістяка.
Могильник древнього Воїня безінвентарний. Лише при чотирьох похованнях виявлено прикраси: це три персні і одна намистина. Речі ці є підставою для датування могильника XI–XII ст. Таке датування підтверджується і загальним характером обряду поховань, подібним до тих, які виявлені на інших древньоруських безкурганних могильниках.
Виявлені поховання можна віднести до XI–XII ст. Така дата підтверджується знайденими у похованнях речами та самим обрядом поховань, характерним для християнських часів.
На дослідженій ділянці могильника зустрічалися древньоруські речі, що безпосередньо не були пов’язані з похованнями. Це фрагменти древньоруської кераміки, залізне вушко від відра, фрагмент скляного браслета, що побував у вогні, кілька шиферних прясел. Мабуть, ці речі потрапили сюди завдяки близькому сусідству цієї території з міським посадом. Частину їх, наприклад фрагменти посуду, можна пов'язувати з обрядами на кладовищі під час поховань або свят.
Другий могильник було виявлено на площі самого городища в південній частині дитинця, прилеглій до південного ряду клітей. Деякі поховання безпосередньо примикали до клітей, інші знаходилися на віддалі близько 20 м. Було виявлено 73 поховання. Але їх тут було значно більше, бо не вся площа могильника була розкрита. Судячи з загальної площі могильника, можна припустити, що число поховань на ньому перевищувало сотню.
Поховання містились на глибині від 35 см до 1,9 м в сірому гумусованому грунті, що включав в себе культурні залишки часів Київської Русі – кераміку, кістки тварин тощо. Мілкі і глибокі поховання зустрічалися впереміш на всій площі могильника. Були випадки, коли поховання лежали одне над другим або одне перерізало друге. Контурів могильних ям в жодному випадку не простежено. Всі захоронені лежали на спині у витягнутому положенні і були орієнтовані головами на захід або з деякими відхиленнями на північ. Положення руку похованих різне: у деяких руки були витягнуті вздовж тулуба, у інших – лежали на грудях чи животі, або ж одна рука була витягнута, а друга зігнута. Більшість кістяків збереглася добре, у деяких струхлявіли значні частини або окремі кістки. Є зруйновані поховання, в яких кістки лежали не в анатомічному порядку. У двох випадках людські кістки зібрані в купи, причому не простежено пізніших ям, які можна було б вважати причиною порушення кістяків. У чотирьох похованнях відсутній череп, але решта кісток збереглася в анатомічному порядку.
Майже всі поховання безінвентарні. Лише в трьох виявлено речі: два залізних ножі, керамічну писанку і залізний наконечник стріли, що знаходився в області грудної клітки.