Міністерство освіти і науки України
Любешівський технічний коледж ЛНТУ
«Іудаїзм»
Реферат підготував:
студент групи №32
Демих Вадим
Любешів 2009

План
Вступ
Виникнення іудаїзму
Межі поширення
Іудейська Біблія
Іудейські обряди і свята
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
Іудаїзм – це перша й найдавніша монотеїстична релігійна система. Всі три монотеїстичні релігійні системи, що відомі історії світової культури тісно пов’язані одна із іншою, виходить одна з іншою і своїми коренями сягають в один і той же регіон на близькому сході. Про іудаїзм написано багато. Ця релігія зі всіма її догматами та обрядами, багато історико-культурними традиціями, що зафіксовані у священних писаннях, фундаментально досліджувалась багатьма спеціалістами. За століття кожна значна релігія розвиває у собі велику кількість різноманітних течій. Іслам містить у собі кілька конкуруючих течій, християнство поділено на сотні конфесій. Сучасний іудаїзм також не є однорідним. У даному рефераті я намагаюсь описати іудаїзм як однорідну релігійну систему, не акцентуючи увагу на різні течії іудаїзму.
Враховуючи, що окрім 14,8 млн. іудеїв у світі проживає щонайменше 1750 млн. віруючих, релігія яких тісно пов’язана з іудаїзмом, легко зрозуміти, що вивчення іудаїзму є обов’язковим для розуміння феноменту світових релігій.

Виникнення іудаїзму
Нема нічого дивного у тому, що перша монотеїстична релігія виникла і набула характерних рис саме на близькому сході. Саме в цьому регіоні виникли найдавніші зародки цивілізації. Саме тут ще у ІІІ столітті до н.е. сформувались перші достатньо розвинуті релігійні системи. Існуючи у той час у цьому регіоні централізовані деспотії, в першу чергу Єгипет, сприяли появі монотеїзму, адже сама ідея абсолютної влади передбачала наявність лише одного верховного правителя. Але не слід сприймати такий зв’язок спрощено. Звісно концентрація земної влади у руках однієї особи могла спричинити появу думки, що і на небесах структура влади схожа на земну, але тоді не зрозуміло, монотеїзм не виник у Єгипті, якщо тенденції до його появи з’явились ще за часів Ехнатону. Справа у тому, що розвиток релігії багато у чому залежить від інерційних консервативних норм і традицій. Активно функціонуючи для збереження існуючої системи, звичайні норми та традиції рідко дозволяють новим релігійним системам зайняти місце старих. Це може відбуватися лише за надзвичайних обставин, коли відбуваються значні зміни у сталій структурі. Також для зміни культів древньоєгипетських богів, котрі були загально визначені і котрі оберігалися впливовими жрцями, на єдине божество потрібно була сила, якою міг володіти лише володарюючий деспот – фараон. Але Ехнатон не мав такої влади. Отже, саме так, де виникнення монотеїзму було найбільш вірогідним, протидія релігійної системи, що спиралася на міцний пласт традицій, не дозволила ідеї єдиного верховного божества бути визначною. Але ідея монотеїзму поширилася на всьому близькому сході і була підхоплена і розвинута відсталим кочовим племенем древніх євреїв, що деякий період перебувало у контакті з великою імперією фараонів.
Виникнення культу Яхве (Ягве).
В основному історія древніх євреїв і процес формування їх релігії відомі зі Старого Завіту Богів.
В середині ІІІ тис. до н.е. численні кочові племена хапіру вдерлися на територію Палестини. Ними була підкорена частина країни – Ханаан. Культура ханаанців була досить розвинутою. З часом плем’я змішалося з корінним населенням і почало називатися євреями – від древньоєвропейського слова «івриш» - окраїна. Так почали називати народ, який жив на березі моря.
На початку ІІ тис. до н.е. євреї, які і багато інших семітських племен Аравії і Палестини були політеїстами. Вони досить легко визнавали богів інших народів, особливо тих, що були завойовані ними. Це не заважало кожному коліну єврейського народу мати свого власного бога. Яхве був одним з таких богів: він був покровителем племені Іуди. Пізніше культ Яхве витіснив богів-покровителів інших колін і став єдиним для всіх євреїв. Чому ж саме Яхве став єдиним богом древніх іудеїв?
В Біблії сказано, що слід за Іосіфом, Сином Іакова, весь єврейський народ опинився у долині Нилу. Єгипетський фараон призначив Іосіфа своїм міністром, тому єврейський народ мав рівні з єгиптянами права. Але після смерті Іосіфа євреї залишалися у Єгипті ще декілька століть, причому вони були перетворені на рабів. З народженням Моісея єврейський народ нарешті отримав надію на визволення – справжнього месію, котрий зміг увійти у безпосередній контакт з Яхве, і зміг вивести євреїв з Єгипту з його допомогою. Згідно Біблії Моісея був першим європейським законодавцем, саме йому належить відомі десять заповідей. Моісей вважається чи не засновником іудейської релігії, що іноді називається його ім’я – мозаїзм.
Деякі вчені вважають, що історія про перебування єврейського народу у Єгипті і про його вихід з Єгипту навряд чи є правдивою. І такі думки є небезпідставними, адже у історичних документах не знайдено жодної згадки щодо факту поновлення єврейського народу єгиптянами. Але, зважаючи на те, що стародавні джерела є досить обмеженими, можемо припустити, що невелике семітське плем’я перебувало в Єгипті, або близько від нього, проживало там декілька століть, а потім залишило Єгипет, взявши багато культурних і релігійних ідей, в першу чергу тенденцію до формування монотеїзму. Потім масштаб цієї події міг бути значно перебільшений у Біблійських оповідях. Прямих доказів цього немає, але багато вчених звертають увагу на непрямі докази того, що єгипетська культура дійсно дуже вплинула на ідейно-дотринні іудеїв, що зафіксовані у Біблії. Так біблейська космогонія дуже схожа на єгипетську космогонію з Гермополя. Ще одним доказом може бути вражаюча схожість між 103-м псалмом Біблії та відомим гімном богу Антону. Отже, можливо, що реформи Ехнатона дійсно сильно вплинули на світогляд невеликого семітського племені, що певний період було у контакті з Єгиптом.
Якщо ми припустимо, що це так, то вірогідність появи у цьому племені лідерарефарметора, харизматичної особистості, котра об’єднала навколо себе єврейське плем’я, людини, що згодом змогла остаточно трансформувати європейський політеїзм у монотеїзм, є досить реальною. У Біблії такою особистістю є Мойсей. Він не тільки вивів євреїв з Єгипту, а і видвинув на перший план культ єдиного бога Яхве, приписав йому всі свої реформи та закони. Містифікація цих подій у Біблії зовсім не заперечує реального існування реформатора і пророка-месії, котрий дійсно зіграв важливу роль в історії єврейського народу та його релігії. Тобто образ Мойсея може уособлювати реальний процес поширення монотеїзму серед євреїв. Крім того, легендарний “вихід” євреїв і їхнє поселення в Палестині приходяться якраз на той самий період коли Ехнатон впровадив свої реформи у Єгипті (XIV-XIII до н.е.).
Євреї у Палестині.
Завоювавши Палестину євреї почали вести осілий спосіб життя і займатися землеробством. Вони створили у Палестині свою власну державу. Як вже було сказано, єврейське населення змішалося з місцевими семітськими племенами і частково перейняло їхні традиції. Першими царями єврейської держави були Саул, Давид і Соломон. Але жодному з цих царів не вдалося створити міцну державу, яка після володарювання Соломона розпалася на дві держави – Ізраїль на півночі та Іудею на півдні. Оскільки влада царів у обох державах була дуже слабкою, то жреці, різноманітні “слуги господні”, назореї і пророки мали великий авторитет і значно розвинули культ Яхве. Тепер релігія стосувалась всіх сфер життя людини. Ці “слуги господні” бачили спасіння лише у безапеляційному, сліпому віруванні. Вони боролися з будь-якими проявами політеїзму. Іерусалімський храм з часом стає практично єдиним місцем, де проводилися ритуали і жертвоприношення. Всі інші святилища та алтарі, як і культи всіх інших богів ханаанців, поступово відмирали, починаючи з І тис. до н.е. Багато пророків проповідували культ Яхве; їхні вчення були включені до Старого завіту Біблії і збереглися до наших часів. При цьому пророки були чимось на зразок опозиції до офіційного курсу культу Яхве.
Весь період древньоєврейської історії до завоювання Ієрусаліму Вавілонією у 586 р. до н.е. називається періодом Першого храму. Храм цей був побудований у 960 р. до н.е. Соломоном з ліванського кедру. Будова цього храму спричинила невдоволення серед населення, адже вона потребувала надзвичайно великих коштів і зусиль. Деякі історики припускають, що саме тому єврейська держава і розпалася після Соломону.
Період Першого храму – це епоха зростання впливу жреців і посилення культу Яхве. Вже тоді утворилися ті основи ієрократії та теократіїї, що згодом у повній мірі проявилися пізніше, в період Другого храму. Цар Соломон відновив закон про десятинний збір для жреців, і це, звичайно стало сильним поштовхом для посилення ролі жреців у житті суспільства. Жреці були найбагатшою кастою.
Після завоювання Вавілонії перським царем Кіром у 538 р. до н.е. євреям дозволили повернутися в Іерусалім, а храм був заново відбудований. Жреці знову отримали всі привілеї. В період Другого храму культ Яхве став ще більш очищеним від залишків політеїзму. Жреці храму, практично забравши у свої руки владу в країні, взагалі заборонили виготовлення будь-яких ідолів, в тому числі й ідолу Яхве. На межі нашої ери в іудейському суспільстві поширилась ідея про месію, цю ідею сповідувало багато сект, що чекали божественного втручання у хід історії. Ця ідея певною мірою спровокувала виступ іудеїв проти римлян. Римляни жорстоко подавили повстання іудеїв. Іудейська держава припинила своє існування, євреї розселилися по всьому світу.
Іудаїзм євреїв діаспори.
Немало євреїв перебувало за межами своєї держави ще до цього, але саме розгром храму (70 р.) та зруйнування Іерусаліму (133 р.) поклали кінець існуванню давньоєврейської держави, а разом з цим – і стародавньому іудаїзму.
Євреї розселилися по всьому світі. На початку нашої ери тільки в Римській імперії проживало 4-4,5 млн. євреїв, у той же час у Палестині проживав лише 1 млн. Звісно таке розселення євреїв потребувало реформування релігії.
Життя євреїв концентрувалось навколо їх релігійного центру – общини. За вимогами ритуалу євреї збирались щосуботи для богослужіння, читання священного писання, обговорення різних справ, що стосувалися всієї общини. В діаспорі виникає нова релігійна організація – синагогальна. Синагога – це молитвений будинок, релігійний та суспільний центр єврейської общини, де рабини та інші знавці Тори тлумачать священні тексти, моляться Яхве та вирішують всі спірні питання і проблеми за допомогою свого авторитету. Складений у ІІІ – V ст. Талмуд став основним збірником релігійних приписів. Талмуд виник в результаті необхідності пристосувати старе релігійне вчення і біблейське законодавство до нових умов життя євреїв. Іудаїзм, в період якого складається Талмуд прийнято називати талмудичним.
В епоху феодалізму в багатьох містах Європи євреї жили окремо від інших мешканців в спеціальних кварталах – гетто. Але такий гніт лише зміцнив єврейські общини.
Вже у ХІХ ст. з’являється тенденція до ще одного, остаточного реформування іудаїзму. Багато євреїв, особливо у Західній Європі та США, переходять у християнство. Ліквідація гетто призвела до послаблення общинних стосунків, адже євреї більше почали спілкуватися з людьми іншої національності. Деякі єврейські старшини, занепокоєні таким станом справ, погодились на часткові зміни. Реформісти стверджували, що потрібно відмовитися від суворих наказів рабинів, їхніх віджилих розпоряджень. Інші були категорично проти. Так з’явились два типи синагог – ортодоксальні та реформовані.
Межі поширення
Нижче подано дані про кількість віруючих у різних країнах.
Європа: Великобританія - 450 тис. (у Великому Лондоні - 280 тис.), Італія - ЗО тис., Франція - 535 тис. (у Парижі - 300 тис.), Австрія - 8 тис., Нідерланди - ЗО тис., Швейцарія - 21 тис., Німеччина - 20 тис., Греція - 6 тис., невеликі групи по кілька тисяч у Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Румунії, на території кол. СРСР.
Азія: Іран - ЗО тис., Турція - 40 тис., Ліван - 3 тис., невеликі групи майже у всіх країнах Південно-Західної Азії (Йемен, Саудівська Аравія, Оман, Афганістан, Пакистан, Ірак, Кувейт, Сита ін.). В Ізраїлі більша частина населення сповідує іудаїзм, де він оголошений державною релігією.
Африка: Марокко - 48 тис., у Ефіопії один із народів агау – фалаша або так звані “чорні євреї” додержуються іудаїзму - ЗО тис.
Північна Америка: Канада - 280 тис. (у Монреалі - 110 тис., у Торонто - 88 тис.). Більше всього іудеїв у США - 5,7 млн. (у Нью-Йорку з передмістями - 2,4 млн., у Лос-Анджелесі - 535 тис., Філадельфії - 330 тис., Чікаго - 270 тис., Бостоні - 175 тис., Майамі - 140 тис., Вашингтоні - 100 тис.).
Південна Америка: Аргентина - 500 тис. (у Буенос-Айресі - 360 тис.), Бразилія - 50 тис., Уругвай – 55 тис., Мексика - 49 тис., Чілі - 35 тис., Венесуела - 12 тис., Колумбія - 10 тис.
Австралія -120 тис.
Іудейська Біблія
Вся історія і теорія іудаїзму знайшли своє відображення у Старому завіті Біблії. Хоча Біблія, як сума священних книг, стала складатися ще на межі ІІ-І тис. до н.е. , основна частина текстів, і, напевно, редакція загального зібрання датується періодом Другого храму. Вавілонський плен лише прискорив написання цих книг: жреці, що знаходилися у полоні, мали багато вільного часу і могли зосередитися на переписуванні та редагуванні свитків, написанні нових текстів. Після повернення з полону ця праця була продовжена і, нарешті, закінчена. Згідно традиції Старий Завіт поділяється на три частини:
Перш за все це книги закону (по-єврейські “Тора”), або так зване “П’ятикнижжя Моїсея”, - книги, складання яких приписується легендарному-міфічному Моїсею. В п’ятикнижжі викладені основні постулати іудаїзму.
Перша біблейська книга п’ятикнижжя у євреїв називається “В начале” або книга Буття. Ця книга – це розповідь про створення Богом світу, про життя перших людей в Раю і про їхнє вигнання з раю, про розмноження людства і про його стародавню історію, про всесвітній потоп і про врятувавшогося Ноя з сім’єю, про патріархів-родоначальників єврейського народу – Авраама, Ісаака, Іакова, Іосіфа з братами, про поселення євреїв у Єгипті.
Друга книга називається “Ісход” (по-єврейські “Ізмена”) – книга, котра розповідає про про життя та діяльність законодавця євреїв Моїсея та про визволення євреїв з єгипетського плену. Ця книга містить відомі 10 заповідей та інші релігійні приписи.
Третя книга – “Левіт” (“І воззвал”) – книга релігійного законодавства.
Четверта книга – “Числа” (“В пустелі”) розповідає про законодавство та історію євреїв після виходу євреїв з Єгипту і до завоювання Палестини.
П’ята і остання книга – “Другозаконня” (“Слова”) – книга релігійного законодавства.
Другу групу біблейських книг устворюють”історичні” книги або “писання”. В цю групу входять: книга причей Соломонових, книга Пісні Пісень, збірка псалмів Давида (“Псалтирь”), книги царств.
Третю групу утворюють пророцькі книги: книги пророків Данііла, Черекііля, Іерімія та книги 12 “малих пророків”: Авдія, Аггея, Осія, Амоса та ін.
Відомі дві редакції Старого Завіту – масоретська і септуагинта.
Масорети – це єврейські рабини, які остаточно відредагували Старий Завіт у ІІ ст. до н.е. , а септуагинта – це переклад староєврейського тексту на грецьку мову. Останній текст успадкований християнством і є найбільш розповсюдженим.
Новий Завіт євреями не визнається.
Біблія – це перш за все церковна книга, що виховує у читача сліпу віру у всемогутність бога, але в біблійських текстах також пристутньо багато роздумів про світостворення і першооснови буття, про відносини між людьми, про моральні норми, соціальні цінності і.т.п. , що зазвичай зустрічається в кожній священній книзі.
Іудейські обряди та свята
Значна частина всіх іудейських обрядів має собі за мету відокремити євреїв від не євреїв.
Чи не найбільш відомим серед них є обряд обрізання. Згідно з біблейськими легендами Бог подарував єврейському патріарху Аврааму землю ханаанську, а вдячні євреї повинні за це у всьому йому підкорятися і на знак союзу з ним у всіх хлопчиків на восьмий день після народження відбувається обряд обрізання. Талмуд вважає, що це повинно бути символом незалежності до богообраного народу.
На житлі віруючого єврея прибивається коробочка з молитвами на пергаменті, щоб до будинку не проникла нечиста сила (медуза – кусок пергаменту, на якому написані вірші з Тори). Такі ж амулети(філактерії) прикріплюються на лоб і на ліву руку під час молитви.
Не останнє місце в іудаїзмі займає ритуальний обряд обмивання. Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят здійснювати обмивання рук в мікві – спеціальному басейні з дощовою або джерельною водою – перед кожною молитвою.
Релігійні свята іудаїзму тісно пов’язані з культом Яхве. Головним з них є Судний день. В цей день Бог вирішує долю кожної людини на майбутній рік. В це свято віруючі повинні виявити найбільшу покірність і смиренність, повинні розкаюватись у гріхах і просити у Бога прощення. Свято обов’язково супроводжується жертвоприношенням. За чоловіка – білого півня, а за жінку – курку.
За дев’ять днів до цього свята відмічається запозичене у вавілонян свято, яке у сучасному іудаїзмі перетворилося у свято нового року. Згідно з вченням іудаїзму в цей день бог Яхве нібито все підраховує, щоб через дев’ять днів винести вирок.
Значне місце в іудейському релігійному календарі займає свято Суккот (кучки). У давніх євреїв його святкували щорічно після жнив і збору винограду. На святі глава сім'ї приносив жертву, частина якої йшла священику, а іншу частину з'їдали чисті. Вісім днів продовжувалися молебни, під час яких древні євреї розмахували на честь Бога зеленими гілками, благали дати хороший врожай, а також проводили обряд водовиливання з метою забезпечити своєчасні дощі. Це давнє свято в сучасному іудаїзмі набуло іншого вигляду і присвячене спогадам про міфічний вихід євреїв з Єгипту. Як і колись свято продовжується вісім днів, під час яких віруючий повинен щоденно вранці та увечері відвідувати синагогу. Рабини у ці дні закликають повернутися до землі батьків, до Ізраїлю - духовного центру іудаїзму.
Віруючі під час свята махають над головою правою рукою з лулавом (своєрідний букет з верби, мірти і пальмових листів), в лівій тримають етрог (плід одного з різновидів лимона). При цьому обов'язково згадують Всевишнього. На шостий день лулавом стукають об підлогу, поки з нього не опаде листя. На восьмий день - з ним танцюють навколо синагоги на знак того, що закінчилося читання останнього розділу П'ятикнижжя Мойсея.
В танці беруть участь всі присутні в синагозі - бідні та багаті. Церковне духовенство трактує цей обряд як прояв єдності та класового миру серед єврейського народу.
В дні зимового сонцестояння також вісім днів відзначається свято Ханука - освітлення будинку божого. Воно повинно нага дувати про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі, надаючи виключного значення цій події як врятуванню релігії євреїв. Головне в обряді - запалювання ханукальних свічок, додаючи щовечора по одній свічці. Нагадаємо, що це свято дуже даввнє і також відмічалося багатьма народами, як день світла. Наприклад, єгиптяни присвячували його богу Осірісу, вавілоняни - богу сонця Шамашу, греки - Діонісу. Іудейські землероби охоче запозичили його у сусідів, але жреці з часом прибрали до рук і цс свято.
Ідеї богообраності єврейського народу підтримуються і розповсюджуються і під час свята Пурим. Воно святкується в березні і являє собою підготовку до весняного свята - Паски. Дуже значним щорічним святом іудейської релігії є Паска Коли давні єврейські племена займались тваринництвом, існувало весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище - Песах. Під час цього свята приносились жертви (ягнятко або козеня) духам плодючості, з метою отримати приплід від худоби і збереження їх молодняка. З часом, головним заняттям древніх євреїв стало землеробство. Тоді свято Песах перетворилося у свято зем леробства Мацуот, яке проходило під час жнив в Палестині (весною). В жертву приносився перший сніп, з якого випікали священні коржики, котрі отримали назву маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято Паску, але його вже стали пов'язувати з біблейським міфом про вихід євреїв з Єгипту. Жертовні церемонії під час Паски повинні віддячити богові за те, що він зробив древніх євреїв обраним народом. Потім рабини, котрі прийшли на зміну жрецям, розробили церемонію святкування Паски, пов'язавши її ще й з вірою в прихід месії, перетворили її в сімейне свято. В одну з пасхальних ночей, проповідують богослови, прийде предтеча месії - Ілля, а за ним сам месія, і поверне бог Ягве обраному народу його колишню силу і славу.
Ця ідея знайшла своє відображення серед обрядів, котрі винайшли та застосували рабини. За Їх вказівкою двері приміщенння, де відбувається пасхальна вечеря, повинні залишатися відкри-тими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не .має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима проголошується: «Благословен той, хто повинен прийти». До молитви рабини додали ще й побажання: «В майбутньому році в Єрусалимі», - то була віра в те, що очікуваний прихід месії здійсниться протягом наступного року.
Згідно з нововведенням, заборонялось приносити в жертву тварин, але мацу потрібно було вживати обов'язково. Замість ритуальної проби жертовного м'яса під час пасхальної вечері (сейдера) рабини пропонували вживати страви із смаженого м'яса, риби, яєць, овочів. В такому вигляді Паска, що склалася ще від сьомого століття до нашої ери, дійшла до наших днів. Але ще й тепер в неї вносяться корективи.
Потрібно також сказати і про щотижневе свято суботи (Шабат). Про значення цього свята свідчить те, що в Талмуді про порядок його проведення записано таке: не можна в суботу здійснювати 39 дій - їхати, залазити на дерево, їсти яблуко, зірване в суботу, пити видоєне в суботу молоко, їсти яйце, знесене в суботу, запалювати вогонь і т.ін. Біблія висуває такі причини святкування суботи: Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня треба відпочивати; субота святкується на ознаменування союзу Яхве з іудейським народом; суботнє свято відбувається на знак виходу євреїв з Єгипту.
Але відомо, що суботу святкували багато народів Сходу, святкували її і давні євреї. Це було свято на честь місяця. В ті часи віруючі люди вважали, що в темноті злі духи особливо активні, а коли світить місяць, їм немає такої волі. Тому потрібно йому поклонятися, задобрювати його жертвами, танцями, молитвами. Це відбувалося в дні змін фаз місяця, тобто щотижневе, і такий день став називатися Шабат. Шабат цілком присвячується місяцю. Того дня не можна запалювати вогонь, працювати, навіть залишати житло. При створенні культу Яхве свято було присвячено новому богу. Шабат у первісних євреїв був замінений суворим святом з великою кількістю заборон, порушення яких суворо засуджувалося.

Висновки
Іудаїзм як монотеїстична релігія, як розвинена культурна традиція відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку світової культури, і перш за все релігії. Беручи свій початок з Єгипту культурно-релігійна спадщина іудаїзму проникла і на захід і на схід. Залишається незрозумілим, чому іудаїзм у своїй першотворній формі не розповсюдився так, як, скажімо, християнство чи іслам. Причиною цього стало те, що іудаїзм поступово все більш замикався в рамках своїх общин і відокремлювався від оточуючих його релігій. Можливо, якби іудаїзм “поглинав” інші релігії, зазнаючи при цьому невеликих трансформацій, то зараз би ця релігія претендувала б на звання світової. Але більш розвинені монотеїстичні релігії випередили іудаїзм. Тому ми можемо визнати надзвичайно важливий вплив іудаїзму на розвиток світової культури і релігії, але сучасний іудаїзм не є впливовою релігією.

Список використаних джерел
1.     Васильев Л.С. “История религии востока». 1988 р.
2.     Лубський В.І. “Релігіознавство”. Видавництво “Вілбор”, 1997 р.
3.     “Большая енциклопедия Кирила и Мефодия”, 1998р.
4.     Біблія, Старий Заповіт