Міністерство освіти та науки України
Черкаський державний технологічний університет
Кафедра філософії
Реферат з дисципліни культурологія на тему:
«Культура та історія»
Черкаси 2009

Вступ
Культура - це друга природа, все, що створила і створює людина в процесі своєї життєдіяльності. Якщо цей процес розвернути в часі та просторі, з’ясується, що в ньому існують тривалі історичні відрізки часу, протягом яких культура перебуває в відносно спокійному стані. Назвемо його агрегатним. В цьому агрегатному стані не відбувається глибоких змістовних змін. Тут напрошується аналогія з явищами фізики. Зокрема, вода в певних межах температур перебуває в твердому, рідкому і газоподібному стані. Так і культура: проходять століття, тисячоліття, змінюються покоління, з’являються цілі народи і цивілізації, а з точки зору історичного розвитку - ніяких змін, але наступає момент, «щось» відбувається в розвитку культури і переходить на тривалий період в інший агрегатний стан. І знову все повторюється. Такі агрегатні стани визначають історичні типи культури, характерними ознаками яких є певний сформований спосіб створення матеріальних цінностей, ставлення до природи, неписані правила поведінки, самосвідомість і само ідентифікація, світогляд, розуміння інших народів, суспільна форма організації індивідів тощо.
Історію культури можна розділити на такі етапи:
1) Первісна культура
2) Культура стародавнього світу
3) Історія античної культури
4) Культура стародавнього сходу
5) Історія середньовічної культури
6) Культура Відродження
7) Культура Нового Часу
8) Культура XX століття
9) Ера Постгутенберга (XXІ ст.)

Первісна культура
Під первісною культурою розуміється архаїчна культура, яка характеризує вірування, традиції і мистецтво народів, що жили більше 30 тис. років тому назад і давно померлих, або тих народів, які існують сьогодні, зберігши в незайманому вигляді первісний облік життя. Первісна культура охоплює переважно мистецтво кам’яного віку, це до - і безписемна культура.
Кроманьйонці (так називали тих людей за місцем першої знахідки їх останків - гроту Кро-Маньон на півдні Франції), що з’явилися від 40 до 35 тис. років тому назад, були людьми високого зросту (170-180 см), струнких, міцної будови тіла. Майже у всьому вони були схожими на сучасну людину і прославлялися як відмінні мисливці. В них була добре розвинена мова, тому вони могли узгоджувати свої дії. Вони майстерно виготовляли різноманітну зброю на різні випадки життя: гострі наконечники для списів, кам’яні ножі, кістяні гарпуни з зубцями, рубила, сокири і т.д.
З покоління в покоління передавалася техніка виготовлення зброї і деякі її секрети. Розкопки на місцях стоянок людей верхнього палеоліту свідчать про розвиток в них первісних мисливських вірувань і чародійства. З глини вони ліпили фігурки диких звірів і пронизували їх дротиками, уявляючи, що вбивають справжніх хижаків. Сотні вирізаних і намальованих зображень тварин вони залишали також на стінах печер. Археологи довели, що пам’ятники мистецтва з’явилися набагато пізніше, ніж знаряддя праці - майже на мільйон років.
Кроманьйонці залишали на стінах печер свої малюнки, зроблені за допомогою природних барвників і оксидів металів. Фарбу вони накладали або руками, або за допомогою пензлика з кістки з пучком шерсті якоїсь з диких тварин на кінці, а іноді і просто видували кольоровий порошок через трубкоподібну кістку. Вчені вважають, що таке печерне мистецтво мало не тільки декоративний характер. Зображення тварин, можливо, мисливські племена використовували і для здійснення різного роду релігійно-магічних церемоній.
Для неоліту і енеоліту і раннього бронзового віку в Європі ще більш характерні мегалітичні будівлі (від гр. «мега» - великий, «літос» - камінь). Це гігантські, особливо для тих часів, спорудження різноманітної форми: дольмени, кромлехи, кам’яні ящики і галереї. Стародавні люди споруджували їх з одного або багатьох блоків необробленого, а іноді і грубо обробленого каменю. В більшості ці споруди слугували для поховань чи були зв’язані з поховальними культами, але деякі з них, на думку вчених, були свого роду астрономічними обсерваторіями. Мегаліти отримали широке розповсюдження. Наявні карти свідчать про те, що головна полоса їх місцезнаходження протягується вздовж узбережжя Атлантики. На цій території знайдено тисячі мегалітичних споруд. Це археологічні пам’ятки в долині р. Войн, а також Стоунхендж і Ейвебері.
Культура Стародавнього світу
Питання про історію культури давніх цивілізацій - доволі проблематичне. По-перше, воно безпосередньо пов'язане зі з'ясуванням дійсних витоків і особливостей розвитку світової цивілізації. У зв'язку з цим набуває гостроти полеміка між Сходом і Заходом стосовно провідної ролі у цьому процесі. По-друге, нові відкриття в галузі сучасної археології, палеонтології, палеогеографії, палеоботаніки, геології та багатьох інших наук нерідко ставлять під сумнів або й відверто спростовують традиційні погляди й звичні стереотипи, призводять до несподіваних висновків низки питань про історію культури Стародавнього Світу.
Під давніми цивілізаціями розуміють просторово-часові соціальні утворення, що характерні вже достатньо високим рівнем економічного, політико-правового й культурного розвитку, зростанням гармонійної ролі духовних чинників. Відомо, що перші такі цивілізації виникали там, де були сприятливі кліматичні та геолого-географічні умови, родючі землі, потужні водні артерії, багаті лісові ресурси та поклади корисних копалин, передусім металевих руд та ін. Це великі землеробські центри на широкому терені Азії, Африки й доколумбової Америки. З-поміж них - Месопотамія (або Дворіччя, IV тис. до н.е.), Середня Азія та Кавказ і Закавказзя (IV тис. до н.е.), Стародавня Індія (IV тис. до н.е.), Стародавній Китай (II тис. до н.е.), Стародавній Іран (І тис. до н.е.), Стародавній Єгипет (VI тис. до н.е.), Ефіопське і Кушське царства (до III тис. до н.е.). Для більшості з них спільним було тривале збереження залишків родового, общинного ладу, централізована влада, зі сакралізованим правителем, що реалізовувалася через розвинений чиновницький апарат, опиралася на залежність формально вільних землеробів і ремісників, а також працю рабів.
Вивчення стародавніх текстів і даних сучасної археології дають змогу вченим висувати нові, нетрадиційні гіпотези. Дослідники аналізують питання: звідки у давніх народів з'явилися такі глибокі й точні знання в галузі математики та астрономії, виплавки та обробки металів, медицини? Причому ці знання постали без тривалого попереднього розвитку, в готовому вигляді. Вони ґрунтуються на розрахунках, які в окремих випадках недоступні для сучасної науки (згадаймо, зокрема, таємниці єгипетських, індіанських або китайських пірамід). Вчені прагнуть зрозуміти, як логічно сумістити наявність таких унікальних точних знань із міфологічним мисленням стародавніх народів, їх наївними космогонічними і космологічними уявленнями, використанням в основних видах діяльності примітивних знарядь праці.
Чимало спільних рис у матеріальній і духовній культурі давніх цивілізацій навіює на думку про існування в минулому єдиної планетарної цивілізації або кількох мегацивілізацій (так звана країна Му, Лемурія, Гондвана, Атлантида та ін.), які припинили існування внаслідок природних катаклізмів).
Фактів, які б переконливо засвідчували про існування в неосяжному минулому високорозвинених мегацивілізацій, поки що не так багато, але й ними не можна нехтувати. Низка давніх цивілізацій достатньо вивчена для того, щоб скласти більш або менш цілісну уяву про їх особливості та внесок у розвиток світової цивілізації. З-поміж них - Месопотамія, Давній Єгипет, давні Китай та Індія, цивілізації майя, ацтеків, інків.
Антична культура
Античним ("античний" лат. antiquus - "давній") світом традиційно називають цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Епоха античності охоплює період з III тис. до н.е. (час формування давньогрецької культури) до середини V ст. н.е., коли перестала існувати Західна Римська Імперія. Античні цивілізації Греції та Риму межували зі стародавніми цивілізаціями Сходу - Єгиптом, Фінікією, Персією та іншими державами, підтримували з ними жваві торговельні та культурні контакти.
Антична культура у початковий період свого розвитку запозичила чимало ідей від розвинутих у той час культур Стародавнього Сходу. Водночас вона стала глибоко оригінальним явищем, культурою гуманістичною за своїм змістом, інтерактивною, раціоналістичною та антропоцентричною, позбавленою східної традиційності. На противагу античній культурі, характерною рисою культури Стародавнього Сходу був теоцентризм.
Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навколишні землі зі селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. З VI ст. до н.е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Сутність полісного життя становила єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів і римлян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.
Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки (а пізніше і римляни) уявляли у вигляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси перебувала в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило неминуще значення античної доби для людства, його культурного поступу.
Культура Стародавнього Сходу
Під терміном «Стародавній Схід» розуміють той період історії, який хронологічно і генетично передував еллінству і християнству. Історію народів Стародавнього Сходу прийнято вивчати з появи перших класових спільнот і державних утворень в долинах Нілу і Євфрату в другій половині 4 тис. до н.е. і закінчувати для Ближнього сходу 30-20-ми роками 4 ст. до н.е., коли греко-македонські війська під керівництвом Олександра Македонського захопили весь Ближній Схід, Іранське нагір’я, південну частину Середньої Азії і Північно-Західну частину Індії. Що стосується Середньої Азії, Індії і Дальнього Сходу, то стародавня історія цих країн вивчається до 3-5 ст. н.е. До того часу, коли на зміну стародавньому суспільству тут прийшло феодальне, Таким чином, історія народів Стародавнього Сходу нараховує близько 3 тисячоліть. Велика географічна зона, що називається Стародавнім Сходом, простилається з заходу на схід від сучасного Тунісу, до сучасного Китаю, Японії та Індонезії, а з півдня на північ - від сучасної Ефіопії до Кавказьких гір і Південних берегів Аральського моря.
Розвиток Культури стародавнього Сходу був нерозривно пов'язаний з багатьма сторонами соціальних процесів Сходу. Культурологічний аспект східного життя ввібрав в себе риси економіко-політичного устрою, релігійних і філософських уявлень, побутових традицій, правових та етнічних норм. Культура Стародавнього Сходу виросла на основі первісної і зберігала магічне призначення. Так само, як і стародавні пращури, народи перших східних цивілізацій вважали, що певні дії, які здійснюються над зображення , сприяють їх виконанню і відповідно до оригіналу.
Середньовічна культура
Під культурою Середньовіччя розуміється культура пори раннього феодалізму. Важливою особливістю середньовічної культури є особлива роль християнського віровчення та церкви в умовах загального занепаду культури відразу після розпаду Римської Імперії тільки церква протягом багатьох століть залишалась єдиним соціальним інститутом, загальним для всіх європейських країн, племен і держав. Церква здійснювала величезний вплив на формування релігійного світогляду, розповсюдження ідеї християнства, проповідуючи любов і прощення і всіх зрозумілі норми соціального побуту, віру в загальне щастя, рівність, добро. В середньовіччі картина світу базувалася головним чином на образах і тлумаченнях Біблії. Вихідним пунктом пояснення світу було повне, безперечне протиставлення Бога і природи, неба і землі, душі і тіла.
В свідомості людини епохи Середньовіччя світ уявлявся як арена протиборства добра та зла, як деяка ієрархічна система, в якій знайшлось місце і Богу, і Ангелам, і людям, і потойбічним силам темряви. При цьому свідомість людини цієї епохи була глибоко магічною. Це була культура молитов, казок, міфів магічних заклинань. Значення слова , записаного і особливо озвученого було надзвичайно великим. Історія культури Середньовіччя – це історія боротьби церкви і держави.

Культура доби Відродження
Розквіт культури Відродження(Ренесансу) припадає на ХV-ХVI ст.. Це не тільки особлива епоха, але й специфічний феномен західноєвропейської культури, що має світове значення.
В загальному розумінні Відродження розуміють як направленість культури до воскресіння античності. В цьому зв’язку культура Ренесансу розглядається як заперечення середньовіччя, як антитеза середньовічній схоластиці.
Такою є загальна характеристика доби Відродження:
- індивідуалізм практичний і теоретичний, що означає, що в центр свого світогляду і життєвої практики була поставлена людська індивідуальність;
- культ світського (не церковного) життя з підкресленим прагненням до чуттєвого задоволення;
- світський дух релігії з тенденцією до язичництва (тобто залишаючись релігійними людьми, представники Ренесансу стали приділяти менше значення обрядовій і культовій стороні релігійного життя, зосередивши свою увагу на внутрішній, духовній стороні);
- звільнення від влади авторитетів, що значило інше відношення до авторів і вченням, признаних середньовічною схоластикою;
- особлива увага до минулого, стародавності;
- надзвичайний смак до мистецтва.
Культура Нового часу
Специфічні особливості цього періоду: становлення техногенної цивілізації, буржуазних суспільних відносин, становлення раціоналістичного мислення.
Період Нового часу охоплює два різні за своїм соціально-психологічним характером етапи:
1) Майже все XVII ст. – держава абсолютизму у Франції, Іспанії, буржуазна революція в Англії, наукова революція і формування нової наукової картини світу і метафізичної системи в філософії.
2) Завершення стадії мануфактурного розвитку капіталізму, утвердження вільної конкуренції в економіці, лібералізму в політиці, відкрита боротьба із застарілим феодальним ладом, боротьбою за здолання монополії церкви, прагнення до вільного мислення і просвітлення.
Паралельно зі змінами у діяльності відбувались зміни у суспільних
стосунках: розриваються колишні зв'язки особистої залежності людини від людини, зникає «велика сім'я», а натомість з'являється вільний, автономний індивід що є засадою явища під назвою «буржуазний індивідуалізм». Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя. Зростання масштабів соціальної динаміки.
Відбуваються величезні зміни у розвитку наукового природознавства і філософії. Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки. Йому належить думка, що наука має спиратися на спостереження і експерименти і користування математичною мовою. Саме на цій основі Ньютон створив класичну механіку. Видатні філософи XVII ст. - Ф.Бекон, Т.Гобс, Ф.Декарт, Б.Спіноза, Г. Лейбніц та інші - звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософського пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти.
Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:
- з'являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку;
- народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;
- виникають національні Академії наук, з'являються перші газети та часописи, у тому числі і наукові, з'являється міський транспорт.
Нарешті все це знайшло своє виявлення у новому світогляді:
- світ тепер розглядається як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина - як суб'єкт, тобто вихідний автономний пункт активності;
- світ постає в якості нескладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник;
- людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло «Знання є сила» стає показовим у цьому плані);
природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності;
- нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним.
Культура ХХ століття
ХХ ст. – найдинамічніше в історії людства, що не могло не відобразитися на характері його культури. Для нього характерним є розвиток науки, людського інтелекту, епоха соціальних вихорів, потрясінь, парадоксів.
В історії культури ХХ ст. можна виділити три періоди:
1) поч. ХХ ст. – 1917 р. (гостра динаміка соціально-політичних процесів, різноманітність художніх форм, стилів, філософських концепцій);
2) 20 – 30-ті рр. (корінна перебудова, деяка стабілізація культурної
динаміки, утворення нової форми культури – соціалістичної);
3) післявоєнні роки 40-ві рр. – вся друга половина ХХ ст. (час формування регіональних культур, підйом національної самосвідомості, виникнення міжнародних рухів, бурхливий розвиток техніки та науки, поява нових передових технологій, активне освоєння територій, злиття науки з виробництвом, зміна наукових парадигм, формування нового світогляду).
Духовна і матеріальна культура ХХ ст. – це продовження соціокультурних процесів ХІХ ст., що не виправдав сподівань людства і спричинив нову кризу і потрясіння: протиріччя, що накопичились всередині суспільства, не могли вирішуватися в ході природних історичних змін.
Наприкінці XIX ст. відбулися незворотні зміни, що стосувалися нового розуміння людини, її ставлення до світу, нової мови мистецтва. Приклад такого нового ставлення дав французький живопис, який став не тільки активно темпераментним, але пофарбованим суб'єктивними переживаннями людини: з'являється імпресіонізм, головна мета якого – відобразити мить життя.
Культура в XX ст. розвивалася в кількох паралельних напрямах. При цьому жодна з лав стильової еволюції мистецтва і літератури не вичерпує собою усього їх розвитку та не охоплює його в цілому, тільки у взаємодії вони формують цілісну історію культури XX ст.
На рубежі XIX-XX ст. відбуваються принципові зміни: культура стає інтернаціональною, інтегруючи духовні цінності практично всіх етнічних регіональних типів і від цього стаючи ще більш різноманітною. Це різноманіття не могло не позначитися на мистецтві, літературі, філософії, тобто на культуру в цілому, що відобразили і культурний занепад, і деградацію техногенної цивілізації на рубежі двох останніх століть II тисячоліття, і метафізичний підхід до вирішення глобальних проблем, спробу усвідомлення нової ролі людини у світі. У культурології, мистецтвознавстві та науці цей культурний процес рубежу XIX - XX ст. отримав назву «декаданс», а мистецтво і література - декадентські. Головна властивість і особливість декадансу - розгубленість перед світом, що різко змінився: суспільство виявилося нездатним раціонально, науково пояснити зміни в політиці та економіці, нові соціальні відносини, нову картину світу. Склалася суперечлива свідомість, що торкнулася найважливішого елементу світогляду, - питання про закономірності в природної та соціальної дійсності. Тому й відбувається сплеск ірраціоналізму, містики, виникають нові релігійні течії.
Ера Постгутенберга
Це є віком інформаційних технологій (ХХІ ст.).
Останні десятиліття ХХ століття відзначені подіями, що істотним чином трансформували сучасну соціокультурну реальність. Мова йде про активне входження в життя суспільства новітніх інформаційних технологій, що сталося в результаті бурхливого розвитку електроніки; а також про формування і поширення особливого типу світовідчуття, концептуалізованого в ряді філософських, соціологічних, літературознавчих та культурологічних теорій, що отримав широку популярність під загальною назвою " постмодернізм ".
Починаючи з середини 60-х років західними соціологами і соціальними філософами (Д. Белл, Д. Рісман, О. Тоффлер, А. Турен та ін.) активно обговорюється питання про вступ найбільш розвинених країн в якісно іншу стадію соціального розвитку, що охарактеризована ними як постіндустріальне або інформаційне суспільство, головним відрізняючим критерієм якого є визначальна роль інформаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності людей. Але якщо в 60-і роки ідеї про інформаційне суспільство мали швидше характер футурологічних прогнозів, то із вдосконаленням електронної техніки і цифрових технологій, більшість з передбачених теоретиками подій знайшли своє реальне втілення, що виразилося в бурхливому розвитку засобів масової комунікації, особливо телебачення, в створенні та широкому розповсюдженні персональних комп'ютерів, у побудові глобальних інформаційних мереж, у розробці технологій віртуальної реальності та інших технологічних інноваціях.
У своїй сукупності, ці досягнення докорінно змінили життя суспільства, не тільки висунувши на передній план інформаційну діяльність, тобто діяльність, пов'язану з виробництвом, споживанням, трансляцією і збереженням інформації, а й ускладнивши і трансформувавши світ так, що осмислити його в рамках традиційних підходів стало досить важко.
Взагалі, інформаційні технології не можна більше розглядати як щось, що належить виключно до світу техніки, бо вони настільки глибоко проникли в життя людей, вплелися в саму тканину її повсякденності, що виокремити їх із загального світоглядного та культурологічного контексту вже не уявляється можливим. Якісний стрибок в інформаційній індустрії вказує на необхідність аналізу новітніх технологій крізь призму світоглядних змін. На мою думку, ці зміни найбільш адекватно відображені в постмодерністської філософії, завдання якої полягає не тільки в деконструкції основних категорій попередньої європейської філософської думки, а й у формуванні основних світоглядних принципів, що взаємодіють з типом світовідчуття, що розповсюджується в інформаційному суспільстві.

Висновки
Світ переступив через поріг нового тисячоліття. Люди відчували на собі вплив історичного буття протягом століть і тисячоліть. У культурології склалися різні підходи до розмежування людської історії. Одні мислителі виділяли в історії окремі формації, інші - специфічні стадії, треті – пропонували співвідносити історію зі своєрідними соціальними «хвилями». Досвід вивчення соціальних аспектів історії показав, що в ній немає фаталізму. Суспільство розвивається альтернативно, завжди на роздоріжжі часів є можливі варіанти руху в той чи інший бік. На характер суспільної динаміки впливають численні фактори. Культурологія органічно включає в себе історичну свідомість. Вона всебічно вивчає її генезис, становлення, відтінки і перспективи.

Список використаної літератури
1. Кравченко А.И. Культурологія: Навчальний посібник для ВНЗ. - 3-є вид. - М.: Академічний проект, 2001. с. 231-251.
2. Гуревич П.С. Культурологія: Підручник для ВНЗ. – М.:Проект,2003. с. 197-198.
3. Оганесян А.А. Культурологія: Конспект лекцій. – М.:Пріор,2001.-с.102-103.
4. Культурологія для технічних ВНЗ. - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2001.
5. Подольська Є. А. Культурологія: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 390 с.
6. Шаповалов В.Ф. Основи філософії: Від класики до сучасності. - М.: Фаїр-Прес, 1998. – 576 с.
7. Ємєлін В. А. ст. "Информаційні технології в контексті постмодерністської філософії".