Реферат на тему Образ Прометея у трагедії Есхіла
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-01-19Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Вступ
Герої багатьох давньогрецьких міфів живуть серед нас, у сучасному мистецтві, проте жодного з них не можна порівняти з Прометеєм. Горді слова Прометея: «Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю», – з трагедії Есхіла «Прометей закутий» характеризують і їх автора, і його епоху. Ці слова – це основа поведінки незалежної та сильної духом особистості, тому вони мають особливе значення. Трагедія «Прометей закутий» належить до числа найвизначніших творів світової літератури, та разом з тим і до найбільш суперечливих в давньогрецькій літературі. «Прометей закутий» є чи не найкращим твором його автора. Навіть через два тисячоліття герой трагедії не тільки не втратив своєї величі, а й навпаки – став ще величнішим і актуальнішим.
Історичною основою для такої трагедії могла стати тільки еволюція первісного суспільства, перехід від тваринного існування людини до людського буття та цивілізації. Трагедія хоче переконати читача в необхідності боротьби зі всякою тиранією і деспотизмом, щоб захистити слабку і пригноблену людину. За Есхілом, ця боротьба можлива тільки завдяки цивілізації, а сама цивілізація можлива тільки завдяки постійному прогресу.
Автор цієї прекрасної трагедії, давньогрецький поет Есхіл, жив майже 2500 років тому. Якраз в ту епоху, коли закладалися підвалини філософії, моралі, релігійного світогляду, розвиток яких мав неабияке значення для подальшого історичного становлення народів Сходу та Заходу. Він був громадянином міста Афін, одного з найбільших центрів тодішньої культури. Есхіл жив радощами і турботами свого народу. Він та члени його родини особисто брали участь у війні проти персів, зокрема в славнозвісній Марафонській битві (490р.), де Есхіл втратив свого брата, який помер в бою, намагаючись заволодіти ворожим кораблем. Інший його брат командував кораблем, який розпочинав наступ у битві при Саламіні (483р.). Остаточна перемога над персами викликала надзвичайне піднесення серед народу. За короткий період часу були відновлені розбиті персами стіни Афін. Життя знову закипіло в них, і разом з тим загострилась політична боротьба. Партій було дві: консервативна, яку очолювали багаті землевласники, аристократи та демократична, до якої належали купці, багаті ремісники. В 60-х роках влада перейшла до демократичної партії. Вона одразу взялась ліквідовувати й обмежувати установи, які залишилися від аристократів, зокрема були обмежені права ареопагу, який вже не міг змінювати рішення народних зборів. Есхіл належав до противників цих реформ. Ймовірно, що саме непримиренність Есхіла з новою політичною силою змусила його покинути Афіни й переселитись на Сицилію, де він жив і творив при дворі сіракузького тирана Гієрона.
Есхіла справедливо назвали ще в давнину «батьком трагедії», оскільки він зробив для розвитку цього жанру значно більше, ніж його попередники. Хоча сам поет доволі скромно відгукувався про свої творіння, кажучи, що вони «лише крихти з розкішного столу Гомера». Якщо вірити легендам, то сам Есхіл розповідав, що, будучи ще дитиною, він стеріг виноградних і втомившись від спеки, задрімав й крізь сон побачив розчервоніле, веселе й разом з тим страшне обличчя Діоніса, який наказав хлопцю присвятити себе драматичному мистецтву. Так він і зробив, почавши свій творчий шлях досить успішно й вже у відносно ранньому віці здобував перемоги на театральній ниві. Також кажуть, що деякі постановки творів Есхіла просто жахали глядачів. Буцімто одного разу, коли сидіння в театрі були ще дерев’яні, під час однієї вистави вони почали завалюватись. Тоді через паніку постраждало багато людей. Звинувачення в цьому впали на Есхіла, казали, мовбито його твір розгнівав богів. Незвичайною була і смерть Есхіла. За легендами, він сидів під вулканом Етна, коли над ним пролітав орел, несучи в кігтях черепаху. Орел скинув свою здобич йому на голову прийнявши її за камінь. Існує думка, що Есхіл сам написав епітафію на свій надмогильний камінь, цей напис прославляв його як воїна, то були горді слова про воєнні подвиги поета, про те, що він хоробро бився й мужньо захищав вітчизну, але там не було нічого, що би нагадувало нам про його величну творчу діяльність. Роки військових заслуг Есхіла назавжди залишилися символом патріотизму й єдності греків у боротьбі за незалежність. Сам поет завжди ставив свої військово-громадянські заслуги вище від поетичних. Напевно, він не вважав творчість покликанням свого життя, хоча вона принесла йому славу й увіковічнила на сторінках історії.
Порівняно з його попередниками, Есхіл був новатором. За свідченнями Арістотеля, він збільшив число акторів з одного до двох, зменшив партії хору, дав більше місця діалогам. Але навіть якщо Есхіл надав більше місця діалогам, все ж хор залишався найважливішим виконавцем дії, розмови дійових осіб постійно переривалися піснями хору. Він застосовував у своїх трагедіях прийом зіставлення протилежних характерів, який пізніше використовували його послідовники. Есхілові приписують введення розкішних костюмів для акторів, масок, котурнів. Крім того, драматург запровадив у свої трагедії танці, сам вигадував танцювальні рухи й робив їхню постановку.
Сюжети його прості й грандіозні водночас, як в давніх епічних поемах. Трагедії Есхіла відзначалися простотою фабули, розвиток дії йде гладенько, без затримок та ускладнень, прямо рухаючись до цілі. Урочиста та піднесена мова трагедій Есхіла переповнена афоризмами, які згодом стали крилатими виразами: «Слово – лікар гніву» чи « Мудрий той, хто знає небагато, але потрібне». Він любив вживати багатозначні слова, багатством епітетів і незвичайних метафор, надавав мові своїх творінь монументальності й героїзму. Так, наприклад, орла, що роздирав тіло титана, він ототожнює з крилатим псом Зевса.
Есхіл на свій лад осмислював стародавні міфи, створював трагедії, в яких виходив за межі звичних для його часу уявлень про світ і намагався осягнути заповітні таємниці гармонії й краси. Відважне, титанічне прагнення Есхіла за своєю сміливістю рівнозначне хіба що подвигу оспіваного ним Прометея. З любов’ю поет зупинявся на слідах минулих часів і вірувань, зображуючи долі поколінь та держав. Характери дійових осіб сповнені твердої, залізної волі і благородства. Поет ніколи не робив спроби зворушити публіку до сліз. Його герої переносили горе спокійно і з честю, їх не треба оплакувати, їм треба дивуватися. В боротьбі з нездоланою силою – долею, героям доводилося показувати надлюдську та таємничу велич. Саме такою монументальністю вражає нас найвеличніший серед створених Есхілом образів – образ Прометея.
Датування трагедії та її стилістичні особливості, місце в ряді поряд з іншими драмами про Прометея, і навіть авторство Есхіла є предметом багатьох дискусій з вагомими суперечностями. Ніяких документальних даних про постановку «Прометея закутого» не збереглось, залишаються нез’ясованими питання про число акторів, що грали в цій трагедії. Також варто звернути увагу й на окремі особливості стилю й композиції, які не зустрічалися нам в інших трагедіях Есхіла. І, зрештою, здається зовсім протилежним світогляду поета образ Зевса, якого він наділив рисами безжалісного тирана.
Мова, якою написана трагедія, значно простіша, ніж в інших творах Есхіла, які збереглись, а роль хору значно менша. Все це дає нам право відносити «Прометея закутого» до пізніх творів драматурга, які були написані в останні роки його життя на Сицилії для місцевого театру, де не було півстолітньої традиції постановки трагедій з обширними партіями хору, як в Афінах. Але не відкидається й інший погляд на це – «Прометей закутий» не був показаний при житті Есхіла, а був опрацьований його сином Евфоріоном для постановки в Афінах в 40-рр. V ст. з значним спрощенням мови. Однак, навіть в такому випадку нема причин для сумніву в тому, що розробка центрального конфлікту трагедії належить самому Есхілу.
Трагедія « Прометей закутий» займає особливе місце в творчості драматурга, й, можливо, є першою із трилогії, частинами якої є « Прометей- вогненосець» та «Звільнений Прометей». Сюжет цієї трагедії взятий з давнього міфу, який був пов'язаний з культом Прометея в Аттиці, де останній уявлявся богом вогню. Першу згадку про Прометея ми знаходимо в поемах Гесіода, де він зображується як звичайний хитрун, який обдурив Зевса при складанні першого жертвоприношення й вкрав з неба вогонь, за що і був покараний. І за те, що Прометей віддав вогонь людям, Зевс наслав на землю красуню Пандору, від якої й пішли всі людські нещастя. Тому, за Гесіодом, виходить, що викрадення вогню Прометеєм стало для людей швидше джерелом нещасть, ніж благодіянням, та й сама кара Прометея сприймається Гесіодом як прояв справедливості верховного божества. Два століття по тому Есхіл надав образу Прометея зовсім іншого змісту. В Есхіла Прометей бере під свою опіку ціле людство, рятуючи його від загибелі, коли Зевс надумав винищити цілий людський рід. В Гесіода Прометей несе покарання за вже скоєний «злочин», а в Есхіла ці покарання є лише початком нових випробувань Прометея, бо Зевсу вкрай необхідно відкрити таємницю, яку так береже титан. Тому дія трагедії розгортається між двома покараннями: на початку Прометея приковують до скелі, а в кінці він провалюється під землю разом зі скелею та ще й в далекому майбутньому на нього чатуватиме орел, щоб кожного дня роздирати йому печінку.
Таким чином, Есхіл надав образу Прометея дві основні риси, які повністю відрізняють цей образ від архаїчної традиції: по-перше есхілівський Прометей не є примітивним хитруном, а є першовідкривачем всіх благ людства, який несе покарання за свою надмірну любов до людей; по-друге, він є могутнім та достойним суперником Зевса: і через те, що він належить до старшого покоління богів, і через те, що він володіє таємницею, якою змушує боятися самого Зевса.
Трагедія розпочинається тим, як на самому краю землі виконавці волі Зевса Влада та Сила дають розпорядження богу-ковалю Гефесту прикувати Прометея до скелі. Гефест жаліє Прометея, бо йому судилася така важка доля. Плачучи Гефест простромлює груди свого друга загостреним вістрям і обв’язує ланцюгами руки й ноги велетня. Гефест нічого не може вдіяти проти Влади та Сили. Поки бог ковальства неохоче виконує волю Зевса, Прометей мовчить, тим самим демонструючи всю непохитність свого характеру. Так Есхіл навчав глядачів громадській мужності. Поет часто застосовував прийом мовчання. Він керував емоціями глядачів: вони мимоволі чекали промови героя. Тільки після того як титан залишився зовсім наодинці, він починає нарікати на важку долю бога, що повинен терпіти муки від іншого бога, якому Прометей колись допоміг. Вся природа: й вітри, й морські хвилі, й сонце – все стає свідком його страждань. Цей образ вічно молодої природи ставиться на противагу жорстокості богів, і стражданням людини. Провидець Прометей передбачив свої муки. Він говорить про нездоланність неминучості. Прометей не кається в тому, що зробив. Почувши стогони титана, до нього прилітають на колісниці юні Океаніди, дочки Океану, які щиро співчувають титану, адже їх батько такий ж титан як і Прометей. Розмова Океанід з Прометеєм складає хор цієї трагедії, роль якого тут є набагато обмеженіша, ніж в інших творах Есхіла. Їх лякає доля Прометея і впертість Зевса. І хоча Океаніди занепокоєні бунтівною промовою Прометея, нагадують йому про жорстокість Зевса, вони не можуть схилити його до покірності: він бо знає, що з часом володарю Олімпу доведеться змиритися і шукати дружби зі своїм ворогом. Промовлені погрози на адресу Зевса, байдужість до застережливого голосу Океанід говорять нам про безкомпромісність Прометея в очікуючих на нього нових зустрічах з тираном Олімпу. Ця риса його характеру розвивається і далі, в наступній сцені, де згодом і сам старець Океан просить Прометея підкоритися Зевсу, та Прометей і слухати не хоче, його мучать думки не тільки про його долю, але й долю його брата Атланта, який змушений тримати небо на своїх плечах, його турбує також доля сина Землі Тіфона, якого Зевс знищив блискавками. Якщо в першому монолозі Прометея і в його словах при появі Океанід були присутні скарги і ображеність, то ні в діалозі з Океаном, ні в наступних сценах навіть немає натяку на такі почуття з його боку. Навпаки розповідь про благодіяння, які він зробив людям, він завершує новим натяком на поворот долі, який чекає на Зевса і дає зрозуміти, що володіючи цим секретом, він позбудеться кайданів. Тут в образі Прометея постає героїчна рішучість та стійкість його характеру.
Ще з перших рядків Прометей виступає другом та захисником всього людства, адже жорстока Влада дорікає Прометею за те, що він викрав небесний вогонь і подарував його людству. Вона говорить, що Прометей несе таке покарання через надмірну жалість та любов до людей. Та могутній титан визнає, що він дійсно страждає через те, що приніс людям вогонь і навчив їх всіх ремесел, визнає й те, що він став ненависним всім богам через надмірну любов до смертних. Варто зазначити, що ще на початку трагедії річ іде не тільки про дар вогню, але й про інші заслуги Прометея. Пояснюючи Океанідам причину своїх страждань, Прометей згадує, як він заступився за людей коли, новий володар Зевс, ділячи владу між богами, надумав знищити рід людський. З великою цікавість слухають Океаніди подальший монолог Прометея, де він розповідає про всі блага, які він дав людям, не згадуючи вже про вогонь. Прометей згадує ті часи, коли люди, нічого не тямлячи, ходили по землі, як вони, не вміючи будувати будинки, жили в печерах, куди не проникало сонце. Він же навчив їх впізнавати світила, дав поняття грамоти та числа, він перший запряг биків в ярмо та коней у вуздечку, навчив мореплавства. Та й це ще не все: до нього люди помирали від хвороб, він ж показав лікарські рослини та навчив віщуванню. Завдяки Прометею люди дізналися, що таке золото, срібло, та мідь. Прометей пишається тим, що саме він навчив людей усіх вмінь. Таким чином в монолозі Прометея, змальовані всі досягнення людської праці та думки, плодами яких користувалися сучасники Есхіла: добування корисних копалин, кораблебудування, медицина, письмо –вже це створювало образ прикованого титана, який символізував всі блага тодішньої цивілізації. Прометей стає символом людського прогресу.
Отже, осмислення Есхілом багатовікового процесу накопичення матеріальних і духовних багатств, що зробили можливими цей розквіт суспільства, свідком якого був поет, мало ще й міфологічний характер: образ Прометея – героя, який є основоположником всієї людської культури, створюється в рамках тої фольклорної традиції, яка робила одного героя визволителем від усіх бід, розбійників, чудовиськ, диких тварин.
Розмови й розповіді Прометея про минуле, а саме про його благодіяння людям, зовсім не просуваючи дію вперед, надають образу Прометея надзвичайно глибокого змісту, возвеличуючи і наповнюючи його в ідейному відношенні; без такого свого риторичного монологу образ Прометея міг би втратити своє глибоке значення. Так само діалоги з Океаном і Гермесом, знову ж таки не просуваючи дії вперед, досить виразно зображують нам стійкість і силу волі Прометея, а сцена з Іо увіковічнює Прометея як мудреця та провидця, який знає таємниці життя та буття.
Він впевнений, що його страждання не марні, адже влада Зевса не вічна. Володар над світом та всіма богами, Зевс виступає як жорстокий тиран, неприступність якого визнають і Гефест, і Океан. Та вступивши в боротьбу з Зевсом, Прометей свідомо іде на зустріч великій небезпеці і на стільки ж свідомо приймає на себе наслідки свого діяння. Прометей і Зевс протистоять одне одному: один – як захисник культури та прогресу людства, а інший – як тиран та кат. Цікаво, що, на відміну від міфу, де винуватицею всіх страждань Іо була ревнива Гера, Есхіл в «Прометеї закутому» не торкається цього питання, тому складається враження, начебто перетворення її в корову є справою рук Зевса. Таким чином Есхіл зображує Іо жертвою бажань олімпійця.
Проблема свідомо прийнятого рішення вимальовується в трагедії з більшою виразністю, тому, що діяльність Прометея зіставляється з відношенням до дії і знань зі сторони інших, протилежних йому образів. Так, Гефест змушений наказом Зевса прикувати до скелі свого друга, знаходить виправдання своїм діям в необхідності, «ананке». Для нього «ананке» - як притулок від власної нерішучості. А в Прометея, навпаки «ананке» служить джерелом непохитності, нехай навіть влада її є непереможна. На відміну від Океану, який радше б відмовився від знання, осягнення знань Прометея є активним, яке нерозривно пов’язане з діями: зважитись на крок, означає пізнати свій шлях, свій вбір. Любов до людей органічно поєднується в ньому з любов’ю до свободи. Він вважає своєю ціллю визволення людського роду від всякої тиранії. Він прагне зробити людство вільним та незалежним. Розум, який став найбільшим даром людям, є засобом для досягнення цього.
Герої багатьох давньогрецьких міфів живуть серед нас, у сучасному мистецтві, проте жодного з них не можна порівняти з Прометеєм. Горді слова Прометея: «Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю», – з трагедії Есхіла «Прометей закутий» характеризують і їх автора, і його епоху. Ці слова – це основа поведінки незалежної та сильної духом особистості, тому вони мають особливе значення. Трагедія «Прометей закутий» належить до числа найвизначніших творів світової літератури, та разом з тим і до найбільш суперечливих в давньогрецькій літературі. «Прометей закутий» є чи не найкращим твором його автора. Навіть через два тисячоліття герой трагедії не тільки не втратив своєї величі, а й навпаки – став ще величнішим і актуальнішим.
Історичною основою для такої трагедії могла стати тільки еволюція первісного суспільства, перехід від тваринного існування людини до людського буття та цивілізації. Трагедія хоче переконати читача в необхідності боротьби зі всякою тиранією і деспотизмом, щоб захистити слабку і пригноблену людину. За Есхілом, ця боротьба можлива тільки завдяки цивілізації, а сама цивілізація можлива тільки завдяки постійному прогресу.
Автор цієї прекрасної трагедії, давньогрецький поет Есхіл, жив майже 2500 років тому. Якраз в ту епоху, коли закладалися підвалини філософії, моралі, релігійного світогляду, розвиток яких мав неабияке значення для подальшого історичного становлення народів Сходу та Заходу. Він був громадянином міста Афін, одного з найбільших центрів тодішньої культури. Есхіл жив радощами і турботами свого народу. Він та члени його родини особисто брали участь у війні проти персів, зокрема в славнозвісній Марафонській битві (490р.), де Есхіл втратив свого брата, який помер в бою, намагаючись заволодіти ворожим кораблем. Інший його брат командував кораблем, який розпочинав наступ у битві при Саламіні (483р.). Остаточна перемога над персами викликала надзвичайне піднесення серед народу. За короткий період часу були відновлені розбиті персами стіни Афін. Життя знову закипіло в них, і разом з тим загострилась політична боротьба. Партій було дві: консервативна, яку очолювали багаті землевласники, аристократи та демократична, до якої належали купці, багаті ремісники. В 60-х роках влада перейшла до демократичної партії. Вона одразу взялась ліквідовувати й обмежувати установи, які залишилися від аристократів, зокрема були обмежені права ареопагу, який вже не міг змінювати рішення народних зборів. Есхіл належав до противників цих реформ. Ймовірно, що саме непримиренність Есхіла з новою політичною силою змусила його покинути Афіни й переселитись на Сицилію, де він жив і творив при дворі сіракузького тирана Гієрона.
Есхіла справедливо назвали ще в давнину «батьком трагедії», оскільки він зробив для розвитку цього жанру значно більше, ніж його попередники. Хоча сам поет доволі скромно відгукувався про свої творіння, кажучи, що вони «лише крихти з розкішного столу Гомера». Якщо вірити легендам, то сам Есхіл розповідав, що, будучи ще дитиною, він стеріг виноградних і втомившись від спеки, задрімав й крізь сон побачив розчервоніле, веселе й разом з тим страшне обличчя Діоніса, який наказав хлопцю присвятити себе драматичному мистецтву. Так він і зробив, почавши свій творчий шлях досить успішно й вже у відносно ранньому віці здобував перемоги на театральній ниві. Також кажуть, що деякі постановки творів Есхіла просто жахали глядачів. Буцімто одного разу, коли сидіння в театрі були ще дерев’яні, під час однієї вистави вони почали завалюватись. Тоді через паніку постраждало багато людей. Звинувачення в цьому впали на Есхіла, казали, мовбито його твір розгнівав богів. Незвичайною була і смерть Есхіла. За легендами, він сидів під вулканом Етна, коли над ним пролітав орел, несучи в кігтях черепаху. Орел скинув свою здобич йому на голову прийнявши її за камінь. Існує думка, що Есхіл сам написав епітафію на свій надмогильний камінь, цей напис прославляв його як воїна, то були горді слова про воєнні подвиги поета, про те, що він хоробро бився й мужньо захищав вітчизну, але там не було нічого, що би нагадувало нам про його величну творчу діяльність. Роки військових заслуг Есхіла назавжди залишилися символом патріотизму й єдності греків у боротьбі за незалежність. Сам поет завжди ставив свої військово-громадянські заслуги вище від поетичних. Напевно, він не вважав творчість покликанням свого життя, хоча вона принесла йому славу й увіковічнила на сторінках історії.
Порівняно з його попередниками, Есхіл був новатором. За свідченнями Арістотеля, він збільшив число акторів з одного до двох, зменшив партії хору, дав більше місця діалогам. Але навіть якщо Есхіл надав більше місця діалогам, все ж хор залишався найважливішим виконавцем дії, розмови дійових осіб постійно переривалися піснями хору. Він застосовував у своїх трагедіях прийом зіставлення протилежних характерів, який пізніше використовували його послідовники. Есхілові приписують введення розкішних костюмів для акторів, масок, котурнів. Крім того, драматург запровадив у свої трагедії танці, сам вигадував танцювальні рухи й робив їхню постановку.
Сюжети його прості й грандіозні водночас, як в давніх епічних поемах. Трагедії Есхіла відзначалися простотою фабули, розвиток дії йде гладенько, без затримок та ускладнень, прямо рухаючись до цілі. Урочиста та піднесена мова трагедій Есхіла переповнена афоризмами, які згодом стали крилатими виразами: «Слово – лікар гніву» чи « Мудрий той, хто знає небагато, але потрібне». Він любив вживати багатозначні слова, багатством епітетів і незвичайних метафор, надавав мові своїх творінь монументальності й героїзму. Так, наприклад, орла, що роздирав тіло титана, він ототожнює з крилатим псом Зевса.
Есхіл на свій лад осмислював стародавні міфи, створював трагедії, в яких виходив за межі звичних для його часу уявлень про світ і намагався осягнути заповітні таємниці гармонії й краси. Відважне, титанічне прагнення Есхіла за своєю сміливістю рівнозначне хіба що подвигу оспіваного ним Прометея. З любов’ю поет зупинявся на слідах минулих часів і вірувань, зображуючи долі поколінь та держав. Характери дійових осіб сповнені твердої, залізної волі і благородства. Поет ніколи не робив спроби зворушити публіку до сліз. Його герої переносили горе спокійно і з честю, їх не треба оплакувати, їм треба дивуватися. В боротьбі з нездоланою силою – долею, героям доводилося показувати надлюдську та таємничу велич. Саме такою монументальністю вражає нас найвеличніший серед створених Есхілом образів – образ Прометея.
Датування трагедії та її стилістичні особливості, місце в ряді поряд з іншими драмами про Прометея, і навіть авторство Есхіла є предметом багатьох дискусій з вагомими суперечностями. Ніяких документальних даних про постановку «Прометея закутого» не збереглось, залишаються нез’ясованими питання про число акторів, що грали в цій трагедії. Також варто звернути увагу й на окремі особливості стилю й композиції, які не зустрічалися нам в інших трагедіях Есхіла. І, зрештою, здається зовсім протилежним світогляду поета образ Зевса, якого він наділив рисами безжалісного тирана.
Мова, якою написана трагедія, значно простіша, ніж в інших творах Есхіла, які збереглись, а роль хору значно менша. Все це дає нам право відносити «Прометея закутого» до пізніх творів драматурга, які були написані в останні роки його життя на Сицилії для місцевого театру, де не було півстолітньої традиції постановки трагедій з обширними партіями хору, як в Афінах. Але не відкидається й інший погляд на це – «Прометей закутий» не був показаний при житті Есхіла, а був опрацьований його сином Евфоріоном для постановки в Афінах в 40-рр. V ст. з значним спрощенням мови. Однак, навіть в такому випадку нема причин для сумніву в тому, що розробка центрального конфлікту трагедії належить самому Есхілу.
Трагедія « Прометей закутий» займає особливе місце в творчості драматурга, й, можливо, є першою із трилогії, частинами якої є « Прометей- вогненосець» та «Звільнений Прометей». Сюжет цієї трагедії взятий з давнього міфу, який був пов'язаний з культом Прометея в Аттиці, де останній уявлявся богом вогню. Першу згадку про Прометея ми знаходимо в поемах Гесіода, де він зображується як звичайний хитрун, який обдурив Зевса при складанні першого жертвоприношення й вкрав з неба вогонь, за що і був покараний. І за те, що Прометей віддав вогонь людям, Зевс наслав на землю красуню Пандору, від якої й пішли всі людські нещастя. Тому, за Гесіодом, виходить, що викрадення вогню Прометеєм стало для людей швидше джерелом нещасть, ніж благодіянням, та й сама кара Прометея сприймається Гесіодом як прояв справедливості верховного божества. Два століття по тому Есхіл надав образу Прометея зовсім іншого змісту. В Есхіла Прометей бере під свою опіку ціле людство, рятуючи його від загибелі, коли Зевс надумав винищити цілий людський рід. В Гесіода Прометей несе покарання за вже скоєний «злочин», а в Есхіла ці покарання є лише початком нових випробувань Прометея, бо Зевсу вкрай необхідно відкрити таємницю, яку так береже титан. Тому дія трагедії розгортається між двома покараннями: на початку Прометея приковують до скелі, а в кінці він провалюється під землю разом зі скелею та ще й в далекому майбутньому на нього чатуватиме орел, щоб кожного дня роздирати йому печінку.
Таким чином, Есхіл надав образу Прометея дві основні риси, які повністю відрізняють цей образ від архаїчної традиції: по-перше есхілівський Прометей не є примітивним хитруном, а є першовідкривачем всіх благ людства, який несе покарання за свою надмірну любов до людей; по-друге, він є могутнім та достойним суперником Зевса: і через те, що він належить до старшого покоління богів, і через те, що він володіє таємницею, якою змушує боятися самого Зевса.
Трагедія розпочинається тим, як на самому краю землі виконавці волі Зевса Влада та Сила дають розпорядження богу-ковалю Гефесту прикувати Прометея до скелі. Гефест жаліє Прометея, бо йому судилася така важка доля. Плачучи Гефест простромлює груди свого друга загостреним вістрям і обв’язує ланцюгами руки й ноги велетня. Гефест нічого не може вдіяти проти Влади та Сили. Поки бог ковальства неохоче виконує волю Зевса, Прометей мовчить, тим самим демонструючи всю непохитність свого характеру. Так Есхіл навчав глядачів громадській мужності. Поет часто застосовував прийом мовчання. Він керував емоціями глядачів: вони мимоволі чекали промови героя. Тільки після того як титан залишився зовсім наодинці, він починає нарікати на важку долю бога, що повинен терпіти муки від іншого бога, якому Прометей колись допоміг. Вся природа: й вітри, й морські хвилі, й сонце – все стає свідком його страждань. Цей образ вічно молодої природи ставиться на противагу жорстокості богів, і стражданням людини. Провидець Прометей передбачив свої муки. Він говорить про нездоланність неминучості. Прометей не кається в тому, що зробив. Почувши стогони титана, до нього прилітають на колісниці юні Океаніди, дочки Океану, які щиро співчувають титану, адже їх батько такий ж титан як і Прометей. Розмова Океанід з Прометеєм складає хор цієї трагедії, роль якого тут є набагато обмеженіша, ніж в інших творах Есхіла. Їх лякає доля Прометея і впертість Зевса. І хоча Океаніди занепокоєні бунтівною промовою Прометея, нагадують йому про жорстокість Зевса, вони не можуть схилити його до покірності: він бо знає, що з часом володарю Олімпу доведеться змиритися і шукати дружби зі своїм ворогом. Промовлені погрози на адресу Зевса, байдужість до застережливого голосу Океанід говорять нам про безкомпромісність Прометея в очікуючих на нього нових зустрічах з тираном Олімпу. Ця риса його характеру розвивається і далі, в наступній сцені, де згодом і сам старець Океан просить Прометея підкоритися Зевсу, та Прометей і слухати не хоче, його мучать думки не тільки про його долю, але й долю його брата Атланта, який змушений тримати небо на своїх плечах, його турбує також доля сина Землі Тіфона, якого Зевс знищив блискавками. Якщо в першому монолозі Прометея і в його словах при появі Океанід були присутні скарги і ображеність, то ні в діалозі з Океаном, ні в наступних сценах навіть немає натяку на такі почуття з його боку. Навпаки розповідь про благодіяння, які він зробив людям, він завершує новим натяком на поворот долі, який чекає на Зевса і дає зрозуміти, що володіючи цим секретом, він позбудеться кайданів. Тут в образі Прометея постає героїчна рішучість та стійкість його характеру.
Ще з перших рядків Прометей виступає другом та захисником всього людства, адже жорстока Влада дорікає Прометею за те, що він викрав небесний вогонь і подарував його людству. Вона говорить, що Прометей несе таке покарання через надмірну жалість та любов до людей. Та могутній титан визнає, що він дійсно страждає через те, що приніс людям вогонь і навчив їх всіх ремесел, визнає й те, що він став ненависним всім богам через надмірну любов до смертних. Варто зазначити, що ще на початку трагедії річ іде не тільки про дар вогню, але й про інші заслуги Прометея. Пояснюючи Океанідам причину своїх страждань, Прометей згадує, як він заступився за людей коли, новий володар Зевс, ділячи владу між богами, надумав знищити рід людський. З великою цікавість слухають Океаніди подальший монолог Прометея, де він розповідає про всі блага, які він дав людям, не згадуючи вже про вогонь. Прометей згадує ті часи, коли люди, нічого не тямлячи, ходили по землі, як вони, не вміючи будувати будинки, жили в печерах, куди не проникало сонце. Він же навчив їх впізнавати світила, дав поняття грамоти та числа, він перший запряг биків в ярмо та коней у вуздечку, навчив мореплавства. Та й це ще не все: до нього люди помирали від хвороб, він ж показав лікарські рослини та навчив віщуванню. Завдяки Прометею люди дізналися, що таке золото, срібло, та мідь. Прометей пишається тим, що саме він навчив людей усіх вмінь. Таким чином в монолозі Прометея, змальовані всі досягнення людської праці та думки, плодами яких користувалися сучасники Есхіла: добування корисних копалин, кораблебудування, медицина, письмо –вже це створювало образ прикованого титана, який символізував всі блага тодішньої цивілізації. Прометей стає символом людського прогресу.
Отже, осмислення Есхілом багатовікового процесу накопичення матеріальних і духовних багатств, що зробили можливими цей розквіт суспільства, свідком якого був поет, мало ще й міфологічний характер: образ Прометея – героя, який є основоположником всієї людської культури, створюється в рамках тої фольклорної традиції, яка робила одного героя визволителем від усіх бід, розбійників, чудовиськ, диких тварин.
Розмови й розповіді Прометея про минуле, а саме про його благодіяння людям, зовсім не просуваючи дію вперед, надають образу Прометея надзвичайно глибокого змісту, возвеличуючи і наповнюючи його в ідейному відношенні; без такого свого риторичного монологу образ Прометея міг би втратити своє глибоке значення. Так само діалоги з Океаном і Гермесом, знову ж таки не просуваючи дії вперед, досить виразно зображують нам стійкість і силу волі Прометея, а сцена з Іо увіковічнює Прометея як мудреця та провидця, який знає таємниці життя та буття.
Він впевнений, що його страждання не марні, адже влада Зевса не вічна. Володар над світом та всіма богами, Зевс виступає як жорстокий тиран, неприступність якого визнають і Гефест, і Океан. Та вступивши в боротьбу з Зевсом, Прометей свідомо іде на зустріч великій небезпеці і на стільки ж свідомо приймає на себе наслідки свого діяння. Прометей і Зевс протистоять одне одному: один – як захисник культури та прогресу людства, а інший – як тиран та кат. Цікаво, що, на відміну від міфу, де винуватицею всіх страждань Іо була ревнива Гера, Есхіл в «Прометеї закутому» не торкається цього питання, тому складається враження, начебто перетворення її в корову є справою рук Зевса. Таким чином Есхіл зображує Іо жертвою бажань олімпійця.
Проблема свідомо прийнятого рішення вимальовується в трагедії з більшою виразністю, тому, що діяльність Прометея зіставляється з відношенням до дії і знань зі сторони інших, протилежних йому образів. Так, Гефест змушений наказом Зевса прикувати до скелі свого друга, знаходить виправдання своїм діям в необхідності, «ананке». Для нього «ананке» - як притулок від власної нерішучості. А в Прометея, навпаки «ананке» служить джерелом непохитності, нехай навіть влада її є непереможна. На відміну від Океану, який радше б відмовився від знання, осягнення знань Прометея є активним, яке нерозривно пов’язане з діями: зважитись на крок, означає пізнати свій шлях, свій вбір. Любов до людей органічно поєднується в ньому з любов’ю до свободи. Він вважає своєю ціллю визволення людського роду від всякої тиранії. Він прагне зробити людство вільним та незалежним. Розум, який став найбільшим даром людям, є засобом для досягнення цього.
Вже з самого початку трагедії образ Прометея набирає рис величі, величність його духу полягає в тому, що він ще з початку знав про муки, які йому судилося терпіти :
Καιτοι τι φεμι; παντα προυξεπισταμαι
σκεθρως τα μελλοντ’ ουδε μοι ποταινιον
πημ’ ουδεν ηξει. την πεπρωμενην δε χρη
αισαν φερειν ως ραστα, γιγνωσκονθ’ οτι
το της αναγκης εστ’ αδηριτον σθενος
(101-105)¹
Що мовлю я? Прийдешнє все виразно
Я передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене ,-отже, легко
Повинен долю зносити присуджену!
То нездоланна сила Неминучості.
(101-105)²
Але тим не менш, він все ж пожертвував собою й віддав себе на вічні страждання. Ще більш трагічного змісту набуває все дійство, коли стає відомо, що Прометей може стати вільним, оскільки він знає одну таємницю, якою володіє і його мати Феміда, але від збереження цієї таємниці залежить майбутнє падіння Зевса.
Чому Прометей не відкриє таємницю Зевсу? Через жагу до помсти чи через протест проти його влади і через небажання примиритися з ворогом? Прометей терпить все не тільки через гуманізм, свою любов до людей, а й через свою велику гордість.
Чому ж саме Прометей володіє таємницею, яка може призвести до падіння Зевса? Безперечно, що ще до Есхіла була відома легенда про, те як богиня Феміда врятувала Зевса від загибелі. Вона пояснила йому, що Фетіді судилося народити сина, який буде сильнішим за батька, і якщо цим батьком буде Зевс, то йому не уникнути падіння з престолу. Тоді Фетіду видали заміж за Пелея, а їхній син Ахілл і справді перевищував батька й силою, і хоробрістю. В доесхілівській міфології таємниця, яку розкрила Феміда, була частиною легенди про падіння Трої і не мала жодного відношення до Прометея. Есхіл ж змінив походження Прометея, зробивши його сином Землі-Феміди, якому вона передала цю таємницю.
Однак, в чому полягає таємниця Зевса, Прометей пояснює пізніше, у розмові з Іо, прихід якої зміцнює віру Прометея в майбутнє звільнення.
Бідна Іо виступає тут як жертва любовного бажання Зевса, який не зміг захистити її, вона була перетворена в корову Герою. Ревнива дружина Зевса ще й наслала на неї овода, від якого вона постійно змушена тікати. Нещасна Іо навіть готова кинутись зі скелі, щоб зупинити своє страждання. Прометей щиро співчуває їй і дарує їй надію на звільнення від мук, говорячи про те, що її нащадок звільнить його. Доля бідної дівчини яскраво демонструє нам ворога титана.
Зустріч з Іо ще більше підбурює Прометея до непокірності. Разом з Іо перед нами постає не величний титан, який володіє заповітними таємницями, а добрий наставник, який бачачи страждання Іо, забуває про свої і вступає з нею в розмову як мудрий і терплячий вчитель. Крім пророцтва про своє звільнення, Прометей ще багато говорить з Іо, про її поневіряння, описуючи географічні місцевості, які вона пройшла і які ще має пройти. В цьому діалозі Есхіл розкриває все, що знала його епоха про далекі країни і їх мешканців. Варто зазначити, що уявлення греків про географічне розташування тих чи інших країн були в той час неточними й навіть наївними. До цього можемо додати, що мова географічних описів Прометея дуже проста з точки зору синтаксису. Це пояснюється тим, що в той час афінським глядачам було важко сприймати на слух монологи про далекі країни, тому Есхіл максимально спростив цю частину, зробивши її доступною для аудиторії. Описування Прометеєм географічних місцевостей ще більше підкреслювало гуманність його характеру, оскільки Прометей поставав не тільки як відкривач усіх благ, але й як великий знавець світу. Ця розповідь,зовсім не містить драматизму, але, тим не менше, дуже важлива для змалювання мудрості Прометея.
Він відкриває лише частину таємниці, говорячи, що одного разу Зевс одружиться і від цього шлюбу може народитися претендент на трон Зевса, але він не називає ім’я цієї жінки, Зевсу навіть не вдається дізнатися чи ця жінка смертна. Суть пророцтва Прометея полягає в тому, що ніхто, навіть Зевс, не має влади над долею. До цього слід додати й те, що в уяві Есхіла і над Прометеєм, і над Зевсом стоїть вища сила, якій вони обидва врешті-решт повинні підкоритися. Ця сила – це необхідність або мойра, яка виступає в «Прометеї закутому» як могутня закономірність світового порядку. Образ немічної дівчини, що кричить від болю і жаху, контрастує з суворою витримкою мужнього Прометея. Цей прийом зіставлення протилежних характерів візьмуть на озброєння послідовники Есхіла – Софокл і Еврипід.
Невмолимість Прометея робить його образ справді трагічним: переможений борець не здається, а сам ледве терплячи муки, тримає долю свого поневолювача в своїх руках.
Τοιωνδε μοχθων εκτροπην ουδεις θεων
δυναιτ’ αν αυτω πλην εμοι δειξαι σαφως
εγω ταδ’οιδα χω τροπω. Προς ταυτα νυν
θαρσων καθησθω τοις πεδαρσιοις κτυποις
πιστος, τινασσων τ’ εν χεροιν πυρπνουν βελος.
Ουδεν γαρ αυτω ταυτ’ επαρκεσει το μη ου
Πεσειν ατιμως πτωματ’ ουκ ανασχετα.
( 913- 919)¹
А як з біди такої Зевсу вимкнути-
З богів нікому не добрати способу.
Лиш це я знаю. Хай на троні сидячи,
Він тішиться громами піднебесними
Хай сипле з рук вогнями - блискавицями
Та вже не допоможе це ніяк йому -
Впаде безславно і не підведеться він .
( 913-919)²
Більш яскраво ця сторона образу Прометея відкривається, коли перед ним з’являється посланець та син Зевса, Гермес. Гермесу було доручено вивідати таємницю у невмолимого титана. Однак Прометей знає своє. Він був свідком того, як з Олімпу були скинуті два тирани, і знає, що скоро впаде третій. Нехай Зевс залякує його скелями, які поховають його на століття, байдужий залишається він і до Зевсового орла, який має клювати йому печінку. Все ж марно звертається бог до титана з проханнями та погрозами, марно він залякує його знову та знову, стражданнями – гордий Прометей лише насміхається з нього. Сарказм Прометея щодо Гермеса якнайкраще передає нам спокійну впевненість Прометея у своїх переконаннях. Погрози не переконують його, він надає перевагу яким завгодно стражданням на шляху до повалення свого ворога і мучителя. Могутній титан страждає і скаржиться на свою долю, коли йому боляче, але знаходить в собі сили не приймати поради Океану, який спонукав його підкоритися; він ласкаво відноситься до знедоленої Іо, але водночас зневажає вірного посіпаку Зевса Гермеса.
Після того як Прометей яскраво продемонстрував свою непокірність, він наражається на гнів Зевса і вступає в непримиренну сутичку з верховним богом, якого Есхіл наділив рисами жорстокого тирана. Суворість Зевса визнають на початку трагедії й Океаніди, й Океан, і навіть Гефест нагадує Прометею: « Суворий, самовладний цар керує світом». Крім того, тут Зевс постає не всемогутнім і не наймудрішим із богів, як це було в попередніх трагедіях Есхіла, де він звеличував його, а постає підступним зрадником, хитруном та боягузом. Коли ж ми починаємо задумуватися над цією трагедією, то стає очевидним, що таке відношення до Зевса не є випадковим, безсумнівним є те, що ця трагедія була просвітницькою, навіть революційною.
Дрижать гори, чути як шалений грім розколює небеса, блискавки спалахують і вітри вирують в дикому танці, небо змішується з землею. Зевс скидає обіцяні скелі, і ховає Прометея в підземний світ на довгі століття. Цей конфлікт непереможних сторін лише з першого погляду завершується поразкою Прометея, насправді саме Прометей виходить переможцем, бо ж всі намагання Зевса не зламали його залізну волю. Ця геологічна катастрофа в кінці трагедії демонструє нам знову ж таки могутню силу волі Прометея, який може протистояти всьому: і силі природи, і всім богам, що володіють нею. Так закінчується трагедія Есхіла «Прометей закутий». Варто зазначити, що в трагедії Есхіла немає песимізму. І не через те, що в ній чимало натяків на майбутнє визволення Прометея. Уся трагедія пройнята вірою в торжество розуму та справедливості. Есхілів Прометей став символом борця проти гнобителів, який жертвує собою заради щастя народу.
Не менш яскравою характеристикою відрізняються й другорядні герої трагедії. Неначе жива постає перед нами жорстока Влада; Океан – добрий старець, який бажавши допомогти Прометею, був готовий іти на компроміс; Іо– дівчина, що страждає фізично і морально, і яка вже на межі божевілля від спричиненого їй болю; Гефест та Гермес – обоє виконують волю Зевса, тільки один проти своєї волі, а інший намагаючись догодити володарю.
В образі Прометея поєднуються фізичні і душевні муки: він страждає не тільки тому, що його прикували до скелі, яка була відкрита вітрам та грозам, а й тому, що він відчуває себе осоромленим через це несправедливе покарання, через те, що він був виставлений на посміх богам і на радість ворогам. Але це ще не все. На відміну від інших героїв Есхіла, тривалість його страждань залежить від нього самого. Прометей тримає в руках таємницю Зевса, яка може звільнити його від страждань, але він вважає, що буде правильно, якщо він збереже таємницю, тим самим прирікаючи себе на муки протягом віків.
Грандіозна битва прикованого, але не підкореного Прометея з Зевсом, все ж не робить чітким сам образ Прометея, який, можливо, є найбільш людиноподібним і найбільш різностороннім з усім образів майстра Есхіла. Людиноподібні боги, перестають бути богами в Есхіла, а залишаються зразками негативної чи позитивної поведінки людини. Так, в першій частині «Прометей закутий » відомої трилогії, в образі Прометея ми бачимо героя, який виступає не тільки за правоту своїх переконань, а й як захисник та покровитель всього людського роду. Есхіл увіковічнив цей образ в Прометеї.
Яка ж подальша доля Прометея? Про це ми дізнаємося з тридцяти п’яти уривків не збереженої повністю трагедії «Звільнений Прометей», яка була логічним продовженням до «Прометея закутого». Дія «Звільненого Прометея» відбувається через багато років після того, як могутній титан був захоплений землею, якраз тоді і здійснюються обіцяні погрози Гермеса. Прометей знову бачить білий світ, але цього разу його муки стають ще нестерпніші, він як і раніше прикований до скелі, але цього разу ненаситний орел Зевса прилітає кожних три дні й роздирає безсмертне тіло титана, живлячись його печінкою. І так продовжується з дня на день, і з року в рік. Муки титана нестерпні. Але ось знаходиться безсмертний кентавр Хірон, який був випадково поранений стрілою Геракла. Він вирішує зійти в царство мертвих, таким чином врятувавши Прометея. Тим часом Зевса лякає таємниця, єдиним охоронцем якої є Прометей і відкриття якої мало б пролити світло на його майбутнє. Великий бог, бачачи непохитність титана, і самопожертву кентавра, вирішує змиритись. Але Прометей і не збирається просити пробачення. Тоді самому володарю світу не лишається нічого іншого як схилитися перед ним, і Прометей відкриває цю грандіозну таємницю, застерігаючи Зевса, що якщо він одружиться з морською богинею Фетідою, то їхній спільний син може позбавити влади Зевса. Вдячністю стало звільнення Прометея. Зевс наказав своєму синові Гераклу звільнити нещасного титана. Могутнім ударом палиці Геракл розбиває кайдани, а своєю влучною стрілою вбиває кровожерливого орла. Сам Прометей, подякувавши Гераклу, показує йому дорогу на захід, до саду Гесперід, куди повинен був прямувати Геракл. Тоді вже звільнений Прометей, гордий зі своєї перемоги, іде на Олімп, щоб разом з іншими богами взяти участь в святковому бенкеті, на якому, бажаючи втекти від власної долі, видає богиню Фетіду за смертного царя Пелея. А Прометей назавжди залишає на руці одне з кілець своїх кайданів. Це згадка про ті жахливі муки, які йому довелось терпіти заради щастя людства і разом з тим пам'ять про вічну боротьбу з тиранією.
Якщо ми ще певним чином можемо робити здогадки про те, що йшлося в «Звільненому Прометеї», то значно гірше все складається з «Прометеєм Вогненосцем». Один вірш, який дійшов до нас, нічого не може нам сказати про сюжет цієї трагедії. Є припущення, що зміст трагедії полягав у запровадженні культу Прометея в передмісті Афін, Колоні.
Висновки
Трагедія Есхіла «Прометей закутий» мала свою особливу долю в світовій культурі. Насичений гуманістичними ідеями, образ непідкореного титана, заступника всього людського роду став в свідомості багатьох поколінь символом непереможної мужності в боротьбі за справедливість і переконання.
Есхілів Прометей бунтар і мислитель. Він надав міфу зовсім іншого значення, постійно поглиблюючи конфлікт. Есхіл створив узагальнений образ тираноборця. Прометей втілює в собі розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей. Такий героїчний образ міг бути створений тільки в таку епоху, коли результатом інтенсивного суспільно-політичного розвитку суспільства стало формування такого індивіда, який би був вільний у своєму виборі та поведінці. Гордість за перемогу Греції, переросла в Есхіла в гордість за людину. «Прометей закутий» історично обумовлений античною дійсністю. Велич Есхіла в тому, що він виразив свою історичну епоху з її великими протиріччями в соціальній сфері. В цій трагедії він осмислив такі проблеми, які були характерні для епохи класового гніту. Епоха Есхіла –це епоха великих політичних потрясінь, боротьби Греції з Персією, боротьби класів і партій всередині Греції. Саме це знайшло своє відображення в «Прометеї закутому».
В «Прометеї закутому» Есхіл художньо змальовує один з найважливіших конфліктів в світовій історії: у світі триває боротьба між темними силами природи й прагненнями людини до безмежної свободи; прогрес досягається в результаті цього конфлікту.
«Прометей закутий» – трагедія про богів, але її персонажі наділені людськими рисами. Вона оспівує силу розуму людини, будучи об’єктивно направленою проти всіх небесних і земних богів.
Монументальною простотою вирізняється ця трагедія. Сам герой хоч і страждає й нарікає на свою долю, все ж всередині зберігає спокій. В глибині душі він незворушний, адже є древнім, безсмертним, мудрим бог, і людські слабкості не є йому відомі. Його страждання викликають в нас повагу та гордість за нього, але аж ніяк не сльозливу жалість. Жаліти й оплакувати Прометея можуть тільки несміливі Океаніди. Дуже важко уявити собі конкретний образ Прометея. Він занадто сильно виражає спільне, ціле, типове. Він наче весь вилитий з бронзи або вирізьблений з каміння. Есхіл сам був суворим і відважним воїном, який напевне пережив велику життєву трагедію, і напевне, беручи приклад з себе, створив такого ж суворого і могутнього героя як Прометей. Есхіл зображує силу людини в більш широкому значенні цього слова. Він змальовує образ борця, морального переможця в умовах фізичних страждань. Есхіл вважає, що дух людини не можна нічим побороти, ніякими стражданнями й погрозами, якщо людина озброєна глибокою ідейною й залізною волею. Саме цей героїзм непоступливості, який складає основний зміст образу Прометея, забезпечив трагедії Есхіла почесне місце в історії світової культури й разом з тим загадав одну з найскладніших загадок дослідникам його творчості.
Міф присвячений Прометею, поети опрацьовували до і після Есхіла. Так, давньогрецький філософ Платон у діалозі «Протагор» розповів, як сперечалися про Прометея два філософи – Сократ і Протагор, а давньогрецький сатирик Лукіан зробив з Прометея спритного софіста. Проте, саме завдяки Есхілові згодом виникає термін «прометеїзм». Широко вживаний, цей термін означає невгасиме прагнення до свободи, до нових звершень у науці, в поезії та мистецтві, невмирущу потребу в героїчних діяннях на благо народу. Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. На кожному етапі історії прометеївська тема сприймається по-іншому, але завжди ототожнюється з прагненням до свободи та боротьби за справедливість. Свого часу образом Прометея надихалися великі люди: Мікеланджело, Бетховен, Гете, Байрон. Не слід забувати скільки українських видатних особистостей надали належне цьому образу. Тарас Шевченко, в якого Прометей – символ народу, що бореться і перемагає. Іван Франко був переконаний, що справжній поет – носій прометеїзму, його зброя – «вогонь в одежі слова». Прометеєвою дочкою називали Лесю Українку, яка в численних поемах згадує Прометея. Андрій Малишко, Максим Рильський теж зверталися до цього образу. Як бачимо, Прометей став символом боротьби за справедливість, символом прагнення до пізнання, бажання свободи. Цей образ, пройшовши тисячоліття, знайшов вияв в усіх сферах мистецтва й навіки закріпився в пам’яті людства.
Створивши образ Прометея, Есхіл запалив благородний вогонь величного страждання в ім’я людства, який крізь сутінки історії нестимуть ті, хто з гордістю може повторити слова великого тираноборця: « Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю…»
Καιτοι τι φεμι; παντα προυξεπισταμαι
σκεθρως τα μελλοντ’ ουδε μοι ποταινιον
πημ’ ουδεν ηξει. την πεπρωμενην δε χρη
αισαν φερειν ως ραστα, γιγνωσκονθ’ οτι
το της αναγκης εστ’ αδηριτον σθενος
(101-105)¹
Що мовлю я? Прийдешнє все виразно
Я передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене ,-отже, легко
Повинен долю зносити присуджену!
То нездоланна сила Неминучості.
(101-105)²
Але тим не менш, він все ж пожертвував собою й віддав себе на вічні страждання. Ще більш трагічного змісту набуває все дійство, коли стає відомо, що Прометей може стати вільним, оскільки він знає одну таємницю, якою володіє і його мати Феміда, але від збереження цієї таємниці залежить майбутнє падіння Зевса.
Чому Прометей не відкриє таємницю Зевсу? Через жагу до помсти чи через протест проти його влади і через небажання примиритися з ворогом? Прометей терпить все не тільки через гуманізм, свою любов до людей, а й через свою велику гордість.
Чому ж саме Прометей володіє таємницею, яка може призвести до падіння Зевса? Безперечно, що ще до Есхіла була відома легенда про, те як богиня Феміда врятувала Зевса від загибелі. Вона пояснила йому, що Фетіді судилося народити сина, який буде сильнішим за батька, і якщо цим батьком буде Зевс, то йому не уникнути падіння з престолу. Тоді Фетіду видали заміж за Пелея, а їхній син Ахілл і справді перевищував батька й силою, і хоробрістю. В доесхілівській міфології таємниця, яку розкрила Феміда, була частиною легенди про падіння Трої і не мала жодного відношення до Прометея. Есхіл ж змінив походження Прометея, зробивши його сином Землі-Феміди, якому вона передала цю таємницю.
Однак, в чому полягає таємниця Зевса, Прометей пояснює пізніше, у розмові з Іо, прихід якої зміцнює віру Прометея в майбутнє звільнення.
Бідна Іо виступає тут як жертва любовного бажання Зевса, який не зміг захистити її, вона була перетворена в корову Герою. Ревнива дружина Зевса ще й наслала на неї овода, від якого вона постійно змушена тікати. Нещасна Іо навіть готова кинутись зі скелі, щоб зупинити своє страждання. Прометей щиро співчуває їй і дарує їй надію на звільнення від мук, говорячи про те, що її нащадок звільнить його. Доля бідної дівчини яскраво демонструє нам ворога титана.
Зустріч з Іо ще більше підбурює Прометея до непокірності. Разом з Іо перед нами постає не величний титан, який володіє заповітними таємницями, а добрий наставник, який бачачи страждання Іо, забуває про свої і вступає з нею в розмову як мудрий і терплячий вчитель. Крім пророцтва про своє звільнення, Прометей ще багато говорить з Іо, про її поневіряння, описуючи географічні місцевості, які вона пройшла і які ще має пройти. В цьому діалозі Есхіл розкриває все, що знала його епоха про далекі країни і їх мешканців. Варто зазначити, що уявлення греків про географічне розташування тих чи інших країн були в той час неточними й навіть наївними. До цього можемо додати, що мова географічних описів Прометея дуже проста з точки зору синтаксису. Це пояснюється тим, що в той час афінським глядачам було важко сприймати на слух монологи про далекі країни, тому Есхіл максимально спростив цю частину, зробивши її доступною для аудиторії. Описування Прометеєм географічних місцевостей ще більше підкреслювало гуманність його характеру, оскільки Прометей поставав не тільки як відкривач усіх благ, але й як великий знавець світу. Ця розповідь,зовсім не містить драматизму, але, тим не менше, дуже важлива для змалювання мудрості Прометея.
Він відкриває лише частину таємниці, говорячи, що одного разу Зевс одружиться і від цього шлюбу може народитися претендент на трон Зевса, але він не називає ім’я цієї жінки, Зевсу навіть не вдається дізнатися чи ця жінка смертна. Суть пророцтва Прометея полягає в тому, що ніхто, навіть Зевс, не має влади над долею. До цього слід додати й те, що в уяві Есхіла і над Прометеєм, і над Зевсом стоїть вища сила, якій вони обидва врешті-решт повинні підкоритися. Ця сила – це необхідність або мойра, яка виступає в «Прометеї закутому» як могутня закономірність світового порядку. Образ немічної дівчини, що кричить від болю і жаху, контрастує з суворою витримкою мужнього Прометея. Цей прийом зіставлення протилежних характерів візьмуть на озброєння послідовники Есхіла – Софокл і Еврипід.
Невмолимість Прометея робить його образ справді трагічним: переможений борець не здається, а сам ледве терплячи муки, тримає долю свого поневолювача в своїх руках.
Τοιωνδε μοχθων εκτροπην ουδεις θεων
δυναιτ’ αν αυτω πλην εμοι δειξαι σαφως
εγω ταδ’οιδα χω τροπω. Προς ταυτα νυν
θαρσων καθησθω τοις πεδαρσιοις κτυποις
πιστος, τινασσων τ’ εν χεροιν πυρπνουν βελος.
Ουδεν γαρ αυτω ταυτ’ επαρκεσει το μη ου
Πεσειν ατιμως πτωματ’ ουκ ανασχετα.
( 913- 919)¹
А як з біди такої Зевсу вимкнути-
З богів нікому не добрати способу.
Лиш це я знаю. Хай на троні сидячи,
Він тішиться громами піднебесними
Хай сипле з рук вогнями - блискавицями
Та вже не допоможе це ніяк йому -
Впаде безславно і не підведеться він .
( 913-919)²
Більш яскраво ця сторона образу Прометея відкривається, коли перед ним з’являється посланець та син Зевса, Гермес. Гермесу було доручено вивідати таємницю у невмолимого титана. Однак Прометей знає своє. Він був свідком того, як з Олімпу були скинуті два тирани, і знає, що скоро впаде третій. Нехай Зевс залякує його скелями, які поховають його на століття, байдужий залишається він і до Зевсового орла, який має клювати йому печінку. Все ж марно звертається бог до титана з проханнями та погрозами, марно він залякує його знову та знову, стражданнями – гордий Прометей лише насміхається з нього. Сарказм Прометея щодо Гермеса якнайкраще передає нам спокійну впевненість Прометея у своїх переконаннях. Погрози не переконують його, він надає перевагу яким завгодно стражданням на шляху до повалення свого ворога і мучителя. Могутній титан страждає і скаржиться на свою долю, коли йому боляче, але знаходить в собі сили не приймати поради Океану, який спонукав його підкоритися; він ласкаво відноситься до знедоленої Іо, але водночас зневажає вірного посіпаку Зевса Гермеса.
Після того як Прометей яскраво продемонстрував свою непокірність, він наражається на гнів Зевса і вступає в непримиренну сутичку з верховним богом, якого Есхіл наділив рисами жорстокого тирана. Суворість Зевса визнають на початку трагедії й Океаніди, й Океан, і навіть Гефест нагадує Прометею: « Суворий, самовладний цар керує світом». Крім того, тут Зевс постає не всемогутнім і не наймудрішим із богів, як це було в попередніх трагедіях Есхіла, де він звеличував його, а постає підступним зрадником, хитруном та боягузом. Коли ж ми починаємо задумуватися над цією трагедією, то стає очевидним, що таке відношення до Зевса не є випадковим, безсумнівним є те, що ця трагедія була просвітницькою, навіть революційною.
Дрижать гори, чути як шалений грім розколює небеса, блискавки спалахують і вітри вирують в дикому танці, небо змішується з землею. Зевс скидає обіцяні скелі, і ховає Прометея в підземний світ на довгі століття. Цей конфлікт непереможних сторін лише з першого погляду завершується поразкою Прометея, насправді саме Прометей виходить переможцем, бо ж всі намагання Зевса не зламали його залізну волю. Ця геологічна катастрофа в кінці трагедії демонструє нам знову ж таки могутню силу волі Прометея, який може протистояти всьому: і силі природи, і всім богам, що володіють нею. Так закінчується трагедія Есхіла «Прометей закутий». Варто зазначити, що в трагедії Есхіла немає песимізму. І не через те, що в ній чимало натяків на майбутнє визволення Прометея. Уся трагедія пройнята вірою в торжество розуму та справедливості. Есхілів Прометей став символом борця проти гнобителів, який жертвує собою заради щастя народу.
Не менш яскравою характеристикою відрізняються й другорядні герої трагедії. Неначе жива постає перед нами жорстока Влада; Океан – добрий старець, який бажавши допомогти Прометею, був готовий іти на компроміс; Іо– дівчина, що страждає фізично і морально, і яка вже на межі божевілля від спричиненого їй болю; Гефест та Гермес – обоє виконують волю Зевса, тільки один проти своєї волі, а інший намагаючись догодити володарю.
В образі Прометея поєднуються фізичні і душевні муки: він страждає не тільки тому, що його прикували до скелі, яка була відкрита вітрам та грозам, а й тому, що він відчуває себе осоромленим через це несправедливе покарання, через те, що він був виставлений на посміх богам і на радість ворогам. Але це ще не все. На відміну від інших героїв Есхіла, тривалість його страждань залежить від нього самого. Прометей тримає в руках таємницю Зевса, яка може звільнити його від страждань, але він вважає, що буде правильно, якщо він збереже таємницю, тим самим прирікаючи себе на муки протягом віків.
Грандіозна битва прикованого, але не підкореного Прометея з Зевсом, все ж не робить чітким сам образ Прометея, який, можливо, є найбільш людиноподібним і найбільш різностороннім з усім образів майстра Есхіла. Людиноподібні боги, перестають бути богами в Есхіла, а залишаються зразками негативної чи позитивної поведінки людини. Так, в першій частині «Прометей закутий » відомої трилогії, в образі Прометея ми бачимо героя, який виступає не тільки за правоту своїх переконань, а й як захисник та покровитель всього людського роду. Есхіл увіковічнив цей образ в Прометеї.
Яка ж подальша доля Прометея? Про це ми дізнаємося з тридцяти п’яти уривків не збереженої повністю трагедії «Звільнений Прометей», яка була логічним продовженням до «Прометея закутого». Дія «Звільненого Прометея» відбувається через багато років після того, як могутній титан був захоплений землею, якраз тоді і здійснюються обіцяні погрози Гермеса. Прометей знову бачить білий світ, але цього разу його муки стають ще нестерпніші, він як і раніше прикований до скелі, але цього разу ненаситний орел Зевса прилітає кожних три дні й роздирає безсмертне тіло титана, живлячись його печінкою. І так продовжується з дня на день, і з року в рік. Муки титана нестерпні. Але ось знаходиться безсмертний кентавр Хірон, який був випадково поранений стрілою Геракла. Він вирішує зійти в царство мертвих, таким чином врятувавши Прометея. Тим часом Зевса лякає таємниця, єдиним охоронцем якої є Прометей і відкриття якої мало б пролити світло на його майбутнє. Великий бог, бачачи непохитність титана, і самопожертву кентавра, вирішує змиритись. Але Прометей і не збирається просити пробачення. Тоді самому володарю світу не лишається нічого іншого як схилитися перед ним, і Прометей відкриває цю грандіозну таємницю, застерігаючи Зевса, що якщо він одружиться з морською богинею Фетідою, то їхній спільний син може позбавити влади Зевса. Вдячністю стало звільнення Прометея. Зевс наказав своєму синові Гераклу звільнити нещасного титана. Могутнім ударом палиці Геракл розбиває кайдани, а своєю влучною стрілою вбиває кровожерливого орла. Сам Прометей, подякувавши Гераклу, показує йому дорогу на захід, до саду Гесперід, куди повинен був прямувати Геракл. Тоді вже звільнений Прометей, гордий зі своєї перемоги, іде на Олімп, щоб разом з іншими богами взяти участь в святковому бенкеті, на якому, бажаючи втекти від власної долі, видає богиню Фетіду за смертного царя Пелея. А Прометей назавжди залишає на руці одне з кілець своїх кайданів. Це згадка про ті жахливі муки, які йому довелось терпіти заради щастя людства і разом з тим пам'ять про вічну боротьбу з тиранією.
Якщо ми ще певним чином можемо робити здогадки про те, що йшлося в «Звільненому Прометеї», то значно гірше все складається з «Прометеєм Вогненосцем». Один вірш, який дійшов до нас, нічого не може нам сказати про сюжет цієї трагедії. Є припущення, що зміст трагедії полягав у запровадженні культу Прометея в передмісті Афін, Колоні.
Висновки
Трагедія Есхіла «Прометей закутий» мала свою особливу долю в світовій культурі. Насичений гуманістичними ідеями, образ непідкореного титана, заступника всього людського роду став в свідомості багатьох поколінь символом непереможної мужності в боротьбі за справедливість і переконання.
Есхілів Прометей бунтар і мислитель. Він надав міфу зовсім іншого значення, постійно поглиблюючи конфлікт. Есхіл створив узагальнений образ тираноборця. Прометей втілює в собі розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей. Такий героїчний образ міг бути створений тільки в таку епоху, коли результатом інтенсивного суспільно-політичного розвитку суспільства стало формування такого індивіда, який би був вільний у своєму виборі та поведінці. Гордість за перемогу Греції, переросла в Есхіла в гордість за людину. «Прометей закутий» історично обумовлений античною дійсністю. Велич Есхіла в тому, що він виразив свою історичну епоху з її великими протиріччями в соціальній сфері. В цій трагедії він осмислив такі проблеми, які були характерні для епохи класового гніту. Епоха Есхіла –це епоха великих політичних потрясінь, боротьби Греції з Персією, боротьби класів і партій всередині Греції. Саме це знайшло своє відображення в «Прометеї закутому».
В «Прометеї закутому» Есхіл художньо змальовує один з найважливіших конфліктів в світовій історії: у світі триває боротьба між темними силами природи й прагненнями людини до безмежної свободи; прогрес досягається в результаті цього конфлікту.
«Прометей закутий» – трагедія про богів, але її персонажі наділені людськими рисами. Вона оспівує силу розуму людини, будучи об’єктивно направленою проти всіх небесних і земних богів.
Монументальною простотою вирізняється ця трагедія. Сам герой хоч і страждає й нарікає на свою долю, все ж всередині зберігає спокій. В глибині душі він незворушний, адже є древнім, безсмертним, мудрим бог, і людські слабкості не є йому відомі. Його страждання викликають в нас повагу та гордість за нього, але аж ніяк не сльозливу жалість. Жаліти й оплакувати Прометея можуть тільки несміливі Океаніди. Дуже важко уявити собі конкретний образ Прометея. Він занадто сильно виражає спільне, ціле, типове. Він наче весь вилитий з бронзи або вирізьблений з каміння. Есхіл сам був суворим і відважним воїном, який напевне пережив велику життєву трагедію, і напевне, беручи приклад з себе, створив такого ж суворого і могутнього героя як Прометей. Есхіл зображує силу людини в більш широкому значенні цього слова. Він змальовує образ борця, морального переможця в умовах фізичних страждань. Есхіл вважає, що дух людини не можна нічим побороти, ніякими стражданнями й погрозами, якщо людина озброєна глибокою ідейною й залізною волею. Саме цей героїзм непоступливості, який складає основний зміст образу Прометея, забезпечив трагедії Есхіла почесне місце в історії світової культури й разом з тим загадав одну з найскладніших загадок дослідникам його творчості.
Міф присвячений Прометею, поети опрацьовували до і після Есхіла. Так, давньогрецький філософ Платон у діалозі «Протагор» розповів, як сперечалися про Прометея два філософи – Сократ і Протагор, а давньогрецький сатирик Лукіан зробив з Прометея спритного софіста. Проте, саме завдяки Есхілові згодом виникає термін «прометеїзм». Широко вживаний, цей термін означає невгасиме прагнення до свободи, до нових звершень у науці, в поезії та мистецтві, невмирущу потребу в героїчних діяннях на благо народу. Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. На кожному етапі історії прометеївська тема сприймається по-іншому, але завжди ототожнюється з прагненням до свободи та боротьби за справедливість. Свого часу образом Прометея надихалися великі люди: Мікеланджело, Бетховен, Гете, Байрон. Не слід забувати скільки українських видатних особистостей надали належне цьому образу. Тарас Шевченко, в якого Прометей – символ народу, що бореться і перемагає. Іван Франко був переконаний, що справжній поет – носій прометеїзму, його зброя – «вогонь в одежі слова». Прометеєвою дочкою називали Лесю Українку, яка в численних поемах згадує Прометея. Андрій Малишко, Максим Рильський теж зверталися до цього образу. Як бачимо, Прометей став символом боротьби за справедливість, символом прагнення до пізнання, бажання свободи. Цей образ, пройшовши тисячоліття, знайшов вияв в усіх сферах мистецтва й навіки закріпився в пам’яті людства.
Створивши образ Прометея, Есхіл запалив благородний вогонь величного страждання в ім’я людства, який крізь сутінки історії нестимуть ті, хто з гордістю може повторити слова великого тираноборця: « Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю…»
