Міністерство освіти та науки України
Національний гірничий університет
 
 
 
 
Кафедра філософії
 
 
 
 
Реферат
З дисципліни: „Релігієзнавство”
на тему: „Католицизм у сучасному світі. Його напрями”
 
 
 
 
 
 
Виповнила:
Студентка гр. ГЕк-02-1
Никанорова Ю. Ю.
 
Перевірила:
Журавлева Т. Л.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Дніпропетровськ
2004
 
 
Зміст:
1. Протестантизм ………………………………………………………. 3
2. Лютеранство …………………………………………………………. 4
3. Кальвінізм ……………………………………………………………. 4
4. Догматика …………………………………………………………….. 7
5. Список літератури ……………………………………………………. 10
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Протестантизм у сучасному світі. Його напрями.
Протестантизм – найбільш гнучка й витончена форма християнства. Особливості ідеології та орієнтації сучасного протестантизму зумовлені історією його виникнення і подальшого розвитку.
 Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно виникали  ворожі одна одній церкви, групи. Відбувалося це тому, що християнські ідеї неоднаково проникали р різні соціальні верстви, виступаючи як ідеологічне оформлення їх класових та політичних позицій. Починаючи з XVI ст., дрібні прояви опозицій церкві злилися в могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напряму християнства – протестантизму.
Це було у XVI ст. – епоху Реформації, епоху, коли на арену боротьби виходив новий клас буржуазії, для якого рамка феодального ладу стали надто тісними. В той час римсько-католицька церква була великим центром феодальної системи, догмати якої відігравали роль священного запинала феодалізму, феодальних виробничих відносин. Католицька церква була і найзаможнішим землевласником, їй належало не менше трьох частин усіх земельних володінь в католицьких країнах.  Буржуазія, піднімаючись на боротьбу проти феодалізму, неминуче повинна була виступити й проти католицької церкви. Перший акт буржуазної революції було розіграно у формі релігійної війни, оскільки почуття і свідомість мас були в цілому вигодовані духовною їжею, яку їм пропонувала церква. І тому історичний рух,  змістом якого був перехід від феодалізму до капіталізму, повинен був набути релігійного забарвлення. Саме в цей період розвинулась „протестанська єресь” на противагу феодальному католицизму.
Виступаючі проти церкви як невід`ємного інституту феодалізму, ідеологи протестантизму заперечували богослужбову практику католицької церкви, ті догматичні положення, на яких вона грунтувалась. Свої ж реформи протестанти обгрунтували „дійсним прочитанням священного писання” (Біблії), яке вони оголосили єдиним авторитетом у питаннях віри.
Людина для протестантизму – уже не є ланкою в ланцюзі надособистої спільності, як це було в середньовічному християнстві. Індивідуалізація, характерна для буржуазної епохи, висуває на порядок денний таку перебудову релігійних уявлень, в якій людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у ситуацію релігійного переживання. Наприклад, якщо православ`я і католицизм регламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання, виходячи з власних смаків, пристрастей, звичок. 
Зазнала змін у протестантизмі і сама ідея Бога. З погляду протестантської ідеології, Бог існує тому, що він потрібен людині, котра в нього вірить. „У що віриш, те й маєш” – ось формула протестантів. У різних країнах Західної Європи протестантизм набуває особливих, специфічних форм. Найбільш значними напрямами у протестантизмі, що виникли в XVI ст., були лютеранство і кальвінізм.
Лютеранство. Одним з перших кроків реформаторського руху був виступ у 1517 р. Німецького ченця Мартіна Лютера (1483-1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Одним з центральних догматів протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри у спокутні жертву Христва. Лютер твердив, що людина може врятувати душу тільки завдяки особистої вірі, яка безпосередньо дарується їй Богом. Таким чином, він виступав проти претензії католицького духовенства щодо контролю віри і совісті на правах посередника між людьми і Богом. Було висунуто вимогу скасування відособленого стану священиків, усунення чернецтва, римської курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого коштує. Було відкрито й авторитет папських декретів та послань, рівень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано „священне писання”, право тлумачити яке надавалось кожному  віруючому.
Кальвінізм. На початку XVI ст. Виник ще один різновид реформаторського руху – кальвінізм. Жан Кальвін, який виступив проти католицизму, очолив реформаторський рух. Головні ідеї свого вчення він виклав у працях „Повчання в християнській вірі” та „Церковні настанови”. Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про „абсолютне приречення”: ще до „створення світу” Бог, начебто, визначив долю людей, одним – рай, іншим – пекло, і ніякі зусилля людей, ніякі зусилля людей, ніякі „добрі справи” не зможуть змінити того вироку. Хоча накреслення Бога людям невідомі, вони можуть здогадуватися про свою долю з того, як складається їхнє земне життя: професійна діяльність кожного є „Боже приречення” і великі успіхи в ній є ознакою обраності для спасіння.    
Кальвінізм, стоячи на позиціях консерватизму у розв’язанні докорінних соціально-політичних проблем сучасності, підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Вчення найрадикальніше реформувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу – ікони, свічки тощо – було скасовано, основне місце у богослужінні посіли читання та коментування Біблії, співи псалмів. Керівна роль в общинах відводилася пресвітерам – старшинам і проповідникам, які й спрямували релігійне життя общини.
Так проходила Реформація в Німеччини та Швейцарії. В Англії, на відміну від інших європейських країн, вона розпочалася з ініціативи правлячих кіл. У 1534 р. Англійський парламент проголосив незалежність церкви від папи, а Генріха VIII її главою. Церковні відносини з Ватиканом було розірвано, закрито всі монастирі, а їхнє майно конфісковано. В 1549 р. Введено молитовник, скасовано безшлюбність духовенства; проте католицькі догмати та обряди було збережено.
З часом вплив протестантизму на англійську церкву посилився, що призвело до розмежування  її з католицизмом. В 1571 р., у період правління Єлизавети I, парламент прийняв англійський „символ віри” із 39 статей, де заперечувалися католицький догмат про чистилище, практика індульгенцій, папська влада, поклоніння іконам, святим, безшлюбність духовенства. Англійська церква прийняла протестантські догмати про виправдання вірою і „священне писання” як єдині джерела віри, заперечення вчення католицизму про індульгенцію, поклоніння іконам. Але при цьому визнавався католицький догмат про рятівну силу церкви, церкву як необхідного посередника для врятування людей, залишився недоторканим єпископам. Таким чином, англійська церква електрично поєднала в собі протестантські та католицькі догмати. Вона є прикладом компромісного варіанту протестантизму, якого було досягнуто внаслідок тривалої боротьби англійської королівської влади проти політичних та економічних домагань папського двору.
У Шотландії реформаторський дух проходив під прапором кальвінізму. Його представником став англійський богослов Джон Нюкс (1505-1572). Реформація була пов`язана з боротьбою проти династії Стюартів. Відомо, що в кінці 60-х років XVI ст. Марія Стюарт, спираючись на католицьку знать і підтримку з боку папства, зазнала поразки. У Шотландії утворилося пресвітеріанська церква, яка визнавала єдиновладдя Христа в общині віруючих та рівні права всіх її членів. Було скасовано сан єпископа і збережено пресвітерство в дусі кальвінізму. Пізніше, в кінці XVI – на початку XVII ст., в Англії загострилися соціальні суперечності, виникає буржуазна опозиція абсолютистському режимові, не вдоволена королівською Реформацією. Серед англійської буржуазії поширюється кальвінізм, прихильників якого називали пуританами. На правому фланзі цього руху стояли пресвітеріанці, що захищали інтереси великої буржуазії. В їхній програмі висунуті вимоги встановлення пресвітеріанської церкви, захисту світської влади, права переслідувати єресі. Радикальне крило пуритан цілком заперечувало принцип державної церкви, вважаючи, що кожна окремо взята община повинна бути вільною  у виборі віросповідання. Одна з головних вимог – перебудова церкви на основі конгрегації. Активізація демократичних елементів призвела до виникнення релігійних сект конгрегаціоналістів, баптистів, квакерів та інші. У ряді випадків виникнення цих сект в релігійної формі відобразило незадоволеність низів наслідками буржуазної революції.
Можна зробити висновок, що головними напрямками у протестантизмі були і залишаються лютеранство, кальвінізм, англіканство, що виникло в період Реформації. Всі інші протестантські утворення відображають лише основні принципи цих течій.
В середині XIX ст. протестантизм проникає в Росію (баптизм, адвентизм, євангелізм). У 30-40-х рр. XX ст., у зв’язку із входженням західних українських і білоруських земель, Буковини, прибалтійських держав до складу Радянського Союзу, виникло ще кілька видів протестантизму (лютерани, реформатори, і єговісти, п`ятидесятники та інші), що стали проникати далі на сході.
У наш час налічується більш як 344 млн. протестантів, об`єднаних у Всесвітню раду церков, яку було створено 1943 р. На території колишнього СРСР існують такі протестантські церкви і секти: лютеранська в Естонії і Латвії, найбільша – Естонська євангельська церква на чолі з архієпископом; кальвіністи і реформатори в Закарпатті; євангельські християни-баптисти; адвентисти, п`ятидесятники, свідки ієгови, менноніти.
Догматичні особливості принципів протестантизму: врятування власною вірою, пастирство всіх віруючих, винятковий авторитет „священного писання” – являють собою релігійне утвердження буржуазного способу життя. В протестантизмі значно спрощено культ: скасовано облачення священиків, коштовне оздоблення церкви, дзвони, вівтарі, ікони. Не поклоняються мощам святих , скасовано багато свят, спеціальних служб, пов’язаних із вшануванням святих.
Типовою протестантською церквою є церква євангельських християн-баптистів. З неї виділилися адвентисти, п`ятидесятники, а з адвентизму, в свою чергу, єговізм. Секта євангельських християн-баптистів (ЄХБ) створена в 1944-1947 рр. Внаслідок об`єднання організації баптистів з євангельськими християнами та громадами п`ятидесятників. Пізніше, у 1963 р., до її об`єднання увійшла частина громад братських меннонітів. У жовтні 1963 р. відбувся Всесоюзний з`їзд ЄХБ, котрий ухвалив основні принципи віросповідання.
Догматика. Біблія – основний засіб, за допомогою якого Бог нібито домагається спасіння людей. Як вмістилище божественної свідомості, Біблія протиставляється людському знанню. Головна увага відводиться Новому завіту, але практично – його тлумаченню тією чи іншою сектою. Це стосується і сучасного баптизму, який тлумачить Євангеліє у своїх власних інтересах. Людина одержує порятунок і виправдання від Бога не власними ділами  - твердять баптисти, а через віру в жертву, принесену Христом на Голгофському хресті. Але врятовує тільки Бог, бо без божою допомогою не може з`явитися віра в серцях людей.
 Баптизм приваблює людей своїми моральними нормами, враховує те, що для віруючих релігія завжди виступала, як наука життя, як витлумачення їхнього життєвого досвіду. Певна концепція практичної діяльності і поведінки людей. В моралі баптистів можна виділити питання про зміст життя, норми моральності, правила поведінки. Проповідується ідея  богоданності моралі і аморальності безбожників. Баптисти підтримують віровчення про триєдиного бога, вірять у спокусливу місію Христа, його друге пришестя, в страшний суд. Баптисти вважають, що за всі їхні гріхи перед Богом і людьми уже поніс кару Христос. А їм залишається лише вірити в нього і таким чином „очиститися”.
Кілька разів на тиждень, обов’язково в неділю, баптисти збираються в молитовних будинках, де проголошуються колективні молитви, лунають релігійні гімни, нерідко в супроводі музичних інструментів. Раз на місяць, в першу неділю, відбувається причащання всіх членів общини (хлібопереломлення), або вечеря любові. Обряд хрещення відправляється над дорослими після відповідної релігійної підготовки і символізує „духовне відродження” і прийняті до общини. Баптисти заперечують хрещення немовлят, вважаючи, що ті не мають віри, у дорослого ж бо є віра і свобода вибору. Він свідомо обирає релігію. Не вважаються таїнствами хрещення і хлібопереломлення.
Зміст життя баптисти вважають у врятуванні і досягненні блаженства в раю. Баптисти відзначають усі християнські свята, пов`язані з іменем Христа, а також одруження, похорони, дні народження членів общини. Людина, що потрапила в баптистську общину, поступово втрачає зв`язок із зовнішнім світом. Все, що відбувається поза общиною, вважається гріховним. Життя баптиста чітко регламентоване. Увесь вільний час він присвячує пропаганді Біблії, баптистським зборам. Він віддає на користь общин значну частину свого заробітку, йому не рекомендується одружуватися з людьми іншої віри, а тим більше – з невіруючими.
Адвентисти поділяються на кілька угрупувань. Найчисленнішими серед них є послідовники „пророчиці” Олени Уайт, які визнають щонедільне свято суботи. У наш час близько половини членів усіх общин адвентистів проживають в Україні, здебільшого в Чернівецькій, Черкаській, Вінницькій областях.
П`ятидесятники вірять у можливість сходження до них святого духа і безпосередньо спілкування з Богом, з надією одержати від нього, так звані, дари святого духа: здібності по до вивчення інших мов, пророкування, зцілення. Збори  п`ятидесятників супроводжуються явищами масового релігійного екстазу, завдають шкоди здоровь`ю. Общини п`ятидесятників нині існують в Україні, в Білорусії, Молдові, Казахстані, різних областях Росії.
Ієговісти визначають єдиного бога Ієгову і готуються до армагеддону – кінця світу. Це одна з крайніх форм секстанства. В 1931 р. секта зареєструвалася під назвою „Товариство свідків Ієгови”. „Свідки Ієгови” в СРСР діють, головним чином, на Україні, в Молдові, на Північному Кавказі та в С