Міністерство освіти і науки України
Івано-Франківський університет права імені
Короля Данила Галицького
Юридичний факультет
Кафедра екологічного трудового і адміністративного права
Реферат
із аграрного права
На тему: ” Загальна характеристика договірних відносин щодо реалізації сільськогосподарської продукції "
Виконав:
Ст. гр. Юс-2006-1
Перевірила:
К. ю. н., доцент
Івано-Франківськ 2009

Зміст
  Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика договірних відносин у сільському господарстві
Розділ 2. Договірні відносини щодо реалізації сільськогосподарської продукції
Висновки
Список використаної літератури

Вступ

Одним із основних принципів ринкової економіки є свобода у виборі форм і методів своєї діяльності та свобода реалізації виробленої продукції. Це стосується будь-якої продукції і сільськогосподарська у даному випадку не винятком. Цей принцип не був притаманний відносинам часів планової економіки, а його введення не завжди адекватно сприймається представниками державних органів та навіть окремими керівниками господарств.
Відносини з приводу реалізації сільськогосподарської продукції мають свою невід’ємну специфіку. Це пов’язано з тим, що така продукція є товарами першої необхідності та з тим, що її виробництво необхідно для задоволення основних потреб та інтересів кожного громадянина. Разом з тим, за своїми властивостями вона різниться від більшості інших видів промислової продукції, а саме: при виробництві використовується земля; вона має обмежений строк використання; така продукція вимагає особливих умов зберігання; більшість її видів потребує переробки на протязі короткого терміну або відразу після виготовлення; її виробництво характеризується сезонністю, проте споживання відбувається на протязі всього року.
Забезпеченість продукцією сільськогосподарського виробництва та продуктами її переробки може говорити про стан продовольчої безпеки країни, оскільки недостатня її кількість може мати непередбачувані соціальні та економічні наслідки. Для України ці питання набули особливої значимості, оскільки сільськогосподарське виробництво займає чільне місце у економіці країни.

Розділ 1. Загальна характеристика договірних відносин у сільському господарстві

За умов становлення і розвитку ринкових відносин аграрні підприємці різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання як суб‘єкти господарювання вступають у відносини зі споживачами їхньої продукції (робіт та послуг), між собою, з постачальниками, банками, інвесторами, біржами, підприємствами агросервісу, а також із будь-якими іншими суб‘єктами підприємницької діяльності з метою одержання від цього прибутку.
Юридичним засобом і правовою формою регулювання цих відносин є договір.
Договір є головною правовою формою регулювання зовнішніх і внутрішніх підприємницьких, зокрема виробничо-господарських, відносин аграрних підприємців як виробників товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Він використовується суб‘єктами агробізнесу в разі потреби врегулювання їхніх відносин з іншими легальними суб‘єктами підприємництва.
Основою правосуб‘єктності кожного аграрного підприємства є як загальні цивільно-правові засади, так і конкретні правові норми, що стосуються кожної зі сторін указаних договірних відносин. Так, Законом “Про підприємництво” (ст.2) суб‘єктами агробізнесу в Україні визнаються всі юридичні особи (незалежно від форм власності) та фізичні право - і дієздатні особи (незалежно від громадянства) [2].
Згідно зі статтями 19-21 Закону “Про селянське (фермерське) господарство”, ст.21 Закону “Про підприємства в Україні”, ст.14 Закону “Про колективне сільськогосподарське підприємство” суб‘єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання наділені правомочністю налагоджувати підприємницькі зв‘язки в усіх сферах діяльності на підставі договорів. Правовою основою договірної правосуб'єктності аграрних підприємців зі статусом юридичної особи, крім наведених вище правових нош законів України, є також такий локальний правовий акт, як статут кожного окремого взятого суб’єкта агро бізнесу, яким визначені його завдання, предмет і види підприємницької діяльності та правомочність щодо укладення господарських договорів.
Договірна правоздатність кожного окремо взятого суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається, по-перше, в законах України, по-друге, в підзаконних президентських та урядових актах, по-третє, в статутах аграрних підприємців, які мають статус юридичної особи. З прийняттям в Україні законодавчих і підзаконних актів, орієнтованих на створення ринкових відносин, аграрні підприємці набули практично необмеженої договірної правоздатності. Так, Законами "Про підприємництво" (ст.5), "Про підприємства в Україні" (ст.21), "Про господарські товариства" (ст.1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 19), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст.14) визначено, що будь-які приватні, колективні, державні, спільні та інші аграрні товаровиробники як підприємці мають гарантоване державою право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, приватними і громадськими підприємствами та з окремими громадянами, а також самостійно обирати партнерів, у тому числі й іноземних, для укладання і виконання договорів. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. [1]

Розділ 2. Договірні відносини щодо реалізації сільськогосподарської продукції

Аграрні товаровиробники мають право на договірній основі реалізувати продукцію за державним контрактом, за спотовими, форвардними, ф'ючерсними контрактами, за опціонами, через біржу, торговий дім і т. ін.
Поставка аграрної продукції і сировини за контрактною системою здійснюється: державний контракт - за рахунок коштів державного бюджету, а регіональний - за рахунок місцевого бюджету. Відповідно до Указу Президента України від 18 січня 1995 року "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" закупівля частини аграрної продукції здійснюється шляхом торгів ф'ючерсними, форвардними та спотовими контрактами, іншими угодами на спеціалізованих аграрних біржах [3].
Торгівля за ф'ючерсними контрактами проводиться з метою гарантованого збуту виробленої продукції. У цьому разі укладається угода на поставку продукції в майбутньому з оплатою після поставки за цінами, які складуться на момент переходу права власності.
Відповідно до законодавства торгівля за форвардними контрактами проводиться при поставці стандартного товару в майбутньому (через один, три, шість чи дев'ять місяців) з оплатою протягом двох днів після укладення угоди [6,234c.].
Торгівля за спотовими контрактами проводиться наявним стандартним товаром, який протягом тижня після укладення угоди поставляється до сертифікованого біржового складу за рахунок продавця. Оплата продукції здійснюється протягом двох днів після укладення угоди.
Опціонна угода засвідчує право придбати (продати) товар на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Слід зазначити, що біржова торгівля аграрною продукцією не досягла значного обсягу, закупівля її заготівельними організаціями в товаровиробників здійснюється здебільшого за договором контрактації та інших договорів.
За договором контрактації аграрний товаровиробник зобов'язується виростити (виробити) сільськогосподарську продукцію і передати її у власність контрактантові (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант (одержувач) зобов'язується прийняти цю продукцію і оплатити її за обумовленими цінами.
У цьому договорі зазначається: вид продукції (її кількість), якість, строки, ціна, порядок та умови доставки, місце здачі-приймання, вимоги до тари (упаковки), порядок розрахунків, обов'язки заготівельника по наданню господарству допомоги в організації виробництва аграрної продукції, її транспортуванні, майнова відповідальність сторін за порушення договору та інші умови.
У разі порушення сторонами своїх обов'язків за договором контрактації настає майнова відповідальність у вигляді неустойки і відшкодування збитків. Так, при невиконанні умов щодо кількості, асортименту, термінів здачі аграрної продукції сільськогосподарські виробники сплачують заготівельним і переробним підприємствам неустойку, розмір якої встановлюється в договорі у відсотковому відношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими в договорі [5,178c.].
За невиконання договірних зобов'язань з приймання продукції заготівельник сплачує аграрному товаровиробнику неустойку, як правило, в розмірі, в якому товаровиробник відповідає перед заготівельником за несвоєчасну здачу продукції. Контрактант також відшкодовує сільськогосподарському виробнику фактичні витрати, пов'язані з доставкою (її вартість перевезення в обидва кінці), якщо ця продукція транспортувалася до місця приймання засобами останнього.
Відповідно до Закону України від 22 листопада 1996 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в разі прострочення платежу за аграрну продукцію заготівельник сплачує пеню [4].
Аграрні товаровиробники реалізують сільськогосподарську продукцію на основі і інших договорів. Так, реалізація вирощеної аграрної продукції може здійснюватись за договором купівлі-продажу безпосередньо зі складу аграрного товаровиробника, з поля, з транспортного засобу самим виробником або через власні крамниці, лотки, а також через товарні біржі, торгові доми, продовольчі державні і приватні крамниці тощо. Продукція переробки реалізується аграрними товаровиробниками за договорами поставки.
Законодавство України регламентує реалізацію сільськогосподарської продукції і за договором комісії, і шляхом міни.

Висновки

Питання про договори в сільському господарстві є одним зі спірних і проблемних у науці аграрного права, але в будь-якому разі слід мати на увазі, що аграрно-правові договори є предметом саме аграрного права.
У сучасних умовах розвитку ринкових відносин у сільському господарстві договірна форма економічних зв'язків між учасниками АПК набуває особливої актуальності. Договір в АПК - природний спосіб оформлення товарно-грошових відносин, притаманних ринковій економіці. Товарно-грошові відносини потребують узгодженого регулювання, яким і є договір, не обтяжений надмірно державним втручанням.
Договір виступає правовою формою регулювання економічних відносин усіх без винятку аграрних підприємців. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами.
Одним із договірних зобов'язань, що притаманні сільському господарству є зобов’язання щодо реалізації сільськогосподарської продукції. Аграрні товаровиробники мають право на договірній основі реалізувати продукцію за державним контрактом, за спотовими, форвардними, ф'ючерсними контрактами, за опціонами, через біржу, торговий дім.
У цих договорах зазначається: вид продукції, її кількість, якість, строки, ціна, порядок та умови доставки, місце здачі-приймання, вимоги до тари, порядок розрахунків, обов'язки заготівельника по наданню господарству допомоги в організації виробництва аграрної продукції, її транспортуванні, майнова відповідальність сторін за порушення договору та інші умови.
Наведені форми реалізації продукції аграрними товаровиробниками є законними способами здійснення ними своїх правомочностей щодо вільного розпорядження своєю власністю - сільськогосподарською продукцією та сировиною, у тому числі переробленою продукцією як власного виробництва, так і придбаною в інших аграрних товаровиробників на законних підставах.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV;
2. Закон України “Про підприємництво” від 18 жовтня 2005 року;
3. Указ Президента України "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" від 18 січня 1995 року;
4. Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року;
5. Гайворонський В.М., Жушман В.П., Корнієнко В. М Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. - X.: Право, 2003. - 240 с.
6. Погрібний О. О Аграрне право України: Підручник. - К.: Істина, 2006. - 284с.