ЗМІСТ

 

ВСТУП____________________________________________________1

1. ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ І ВИДИ ПРЕДґЯВЛЕННЯ         
    ДЛЯ ВПІЗНАННЯ________________________________________2
2. УЧАСНИКИ ПРЕДґЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ___________7

3. ОРГАНІЗАЦІЯ СЛІДЧИМ ПРЕДґЯВЛЕННЯ

    ДЛЯ ВПІЗНАННЯ.

    ЗАСТОСУВАННЯ ФОТО ТА ВІДЕО ЗЙОМКИ_____________10

4. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ 
    ПРЕДґЯВЛЕННЯ  ДЛЯ ВПІЗНАННЯ______________________22

ВИСНОВОК_______________________________________________24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ______________________25

ВСТУП
    Пред’явлення,  для впізнання,  як самостійна слідча дія, було вперше закріплена в кримінально-процесуальному кодексі України в 1961 році. Слідча і судова практика розширили коло об’єктів впізнання, удосконаливши тактику проведення цієї слідчої дії на досудовому і судовому слідстві.
              Тема даної курсової роботи зацікавила мене тим, що пред’явлення для впізнання широко застосовується при розслідуванні таких  небезпечних злочинів,  як вбивство,  розбій, грабіж, розкрадання майна, рекет, хабарництво, згвалтування і т.п. де, в більшості випадків пред’являються об’єкти, які стають речовими доказами і за допомогою яких вирішується успіх  в розслідуванні справи. Так наприклад, при розслідуванні вбивства пред’явлення для впізнання трупа невідомої особи і знаряддя вбивства, виявлених на місті події, будуть першими слідчими діями, за допомогою яких можна встановити особу потерпілого і злочинця, що забезпечує успіх розкриття злочину.        Безумовно, що ця слідча дія може вважатися законною і дає користь лише у випадку, коли буде проведена відповідно до вимог кримінально процесуальних норм.
1. ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ І ВИДИ ПРЕДґЯВЛЕННЯ         
        ДЛЯ ВПІЗНАННЯ
            Пред’явлення для впізнання є актом індивідуальної ідентифікації і базується на сприйнятті і запам’ятовуванні очевидцями події, характерних ознак об’єкта і впізнанні його по цих ознаках. У цьому випадку впізнаючий в думках порівнює ознаки об’єкта, які він спостерігав раніше, з ознаками пред’явленого йому об’єкта і на основі цього робить висновки про наявність або відсутність тотожності. З цього слідує висновок, що для впізнання можуть пред’являтися тільки такі об’єкти, які особа, що пізнає безпосередньо сама сприймала в минулому в зв’язку з подією, яка розслідується. Інакше кажучи, це є варіант ототожнення по пам’яті.
               Об’єктами впізнання можуть бути: предґявлення особи для впізнання (ст. 174) і пред’явлення предметів для впізнання (ст. 175). Пред’явлення для впізнання трупів, або їх частин, предявлення для впізнання тварин законом не передбачено. Однак про впізнання трупа в законі мова не йде, хоча тактичні прийоми впізнання цих об’єктів відрізняються . Цілком очевидно, виникла необхідність в змінах  окремих процесуальних норм , які регламентували б пред’явлення для впізнання трупа і тварин, оскільки слідча і судова практика в цьому надто зацікавлені.
    Закон повинен передбачити можливість пред’явлення для впізнання об’єктів як в натурі, так і по зображенню на фотознімках, кіноплівці, відеокасетах. Це обумовлюється тим, що не завжди є можливість пред’явити об’єкт в натурі (труп вже похований, а ті що впізнаються знаходяться в лікарні) і тоді впізнання цілком можливо по фотознімках. Нарешті,  впізнання особи по ході краще проводити по відеозаписах, на яких зафіксована хода різних осіб, без показу їх обличчя,  Необхідно відмітити, що публікація в газетах, спеціальних плакатах портретів злочинців, показ їх по телебаченню з метою розшуку не переслідує цілей впізнання, а є одним із способів оперативно-розшукових заходів і не має доказового значення.
           Закон передбачає можливість пред’явлення будь якої особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному. У слідчій практиці найбільш пошириними є впізнання потерпілим обвинуваченого, що обумовлюється контактом,  в якому вони перебували в момент скоєнння злочину[1].
     Впізнання людини можливе:
     а) по анатомічних ознаках будови обличчя і тіла та особливих прикметах.,
     б) по голосу і особливостях мови.,
     в) по ході.
      У кожному з цих випадків пред’яаленню для впізнання передує допитий впізнаючого. У ст. 147 КПК України записане: в разі необхідності предявлення якої небуть особні для  впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особ, а також про обставини, при якихупізнаючий бачив цю особу, про що складається протокол допиту[2].
     Слідчий починаючи поведення пред’явлення для впізнання, пояснює учасникам цієї слідчої дії їх права та обов’язки. А саме, необхідно розяснити вимоги закону про пред’явлення для впізнання тільки тих осіб які схожі між собо, звернути увагу присутніх, що дану вимогу закону виконано. Необхідно це для того щоб поняті і пред’являємі особи могли своєчасно зробити заяву, якщо в підборі пред’являємих громадян була допущена помилка.
     Важливим тактичним прийомом пред’явлення для впізнання є розміщення особи яка підлягає впізнанню, серед інших осіб, тієї ж статі в кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу (ст. 174 КПК).
    Місце серед інших осіб, що пре’являються, впізнаваний повинен вибрати сам, така тактовна рекомендація закону зобов’язує слідчого, в присутності понятих, до початку пред’явлення для впізнання запропонувати впізнаваному вибрати певне місце серед осіб, які пред’являються. Ця важлива обставина обов’язково фіксується в протокоті і гарантує об’єктивність впізнання.
    Після того, як впізнаваний займе місце серед предявлених громадян, слідчий, не покидаючи свого кабінету, через помічника або по телефону викликає впізнаючого, який зазвичай знаходиться в сусідній кімнаті. Стан пред’являєммих може бути змінено по бажанню впізнаючого або за розсудом слідчого. Для зручності розглядання впізнаючим прикмет прид’являємих, слідчий може запропонувати їм встати, пойти деяку відстань, виконати певні рухи, задати запитання для того щоб впізнаючий почув особливості мови і голосу пред’являємих. Не припустимі прийоми які спрямовують увагу впізнаючого на особу, яка підлягає впізнанню, т.б. прийоми наводящого характеру. Підганяти впізнаючого при проведенні впізнання не можна.
    Для того, щоб дізнатись у впізнаючого про результати його спостережень, необхідно задати йому питання приблизно в такій формі: «Чи не впізнаєте ви кого-небудь з предявлених громадян?» Після позитивної або негативної відповіді слідчий продовжує ставити уточнюючі, деталізуючі запитання, відповідаючи на які впізнаючий міг би найбільш повно розкрити своє судження. Якщо він впізнав кого-небудь з предявлених громадян, то по проханню слідчого вказує рукою на ту людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого йде мова. Після цього слідчий пропонує впізнаючому назвати прикмети, за якими він впізнав вказаного їм громадянина. З первісної відповіді буває тяжко зробити висновок про ступінь впізнання- чи ототожнений впізнаваний або впізнаний як особа схожа, і тим самим встановлено лише групову приналежність. Тоді слідчий, задаючи уточнюючі ,а іноді і контрольні запитання, повинен добитися від впізнаючого розкриття і обгрунтування його судження про впізнання.
    У випадку впізнання слідчий зобовязаний поставити перед впізнаючим запитання, чи не бачить він яких небудь змін в зовнішньому вигляді впізнаваного, якщо такі є, то в чому конкретно вони виражені. У впізнаючого зясовується, скільки разів раніше і при яких обставинах він бачив впізнаваного. Він не повинен повторювати свої попередні показання у повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі допиту. У поясненні впізнаючого повинні міститися короткі відомості про характер злочину і конкретної дії впізнаваного. Виключення становлять справи про згвалтування. Потерпіла по справам цієї категорії вправі не характерезувати при впізнанні злочинця події при якій вона постраждала,оскільки це компроментує її в очах присутніх  громадян
     При заяві  впізнаючого про те, що він нікого  з предявлених громадян  не впізнав, необхідно зясувати, на чому грунтується висновок  впізнаючого, або він не памятає образ людини , яку він раніше спостерігав, або добре памятає його і бачить, що серед предявлених осіб немає тієї, яку   він бачив колись. Якщо впізнаючий стверджує,що серед предявлених осіб немає тієї яка підлягає впізнанню, необхідно уточнити, в чому він бачить різницю і чи є схожість між окремими рисами предявлених з тією людиною, образ якої він памятає. Відповідь на це запитання  допомагає слідчому  в подальшому найбільш правельно організувати розшук злочинця, точніше скласти його словесний портрет.
           У практиці зустрічаються випадки, які можна назвати непередбаченими впізнаннями,  наприклад,  коли  впізнаючий вкаже як на особу  ним впізнану, на кого-небудь з громадян, в числі яких находеться впізнаваний, або на понятого. Однак слідчий повинен вислухати всі доводи впізнаючого і не дивлячись на те, упевнений він чи ні, що вийшла помилка, проводити слідчі дії, спямовані на перевірку показань впізнаючого.
          Непередбачене впізнання може статися і тоді, коли свідок або потерпілий  при  випадковій зустрічі в місці  проведення розслідування впізнає особу, підлягаючу впізнанню. У такому випадку предявлення для впізнання  втрачає  сенс, а пояснення про впізнання  фіксується при допиті.
     Бувають випадки, коли через деякий час після предґявлення для впізнання і фіксації отриманих результатів  впізнаючий звертається із заявою, що він припустився помилки. Нове судження впізнаючого завжди потребує перевірки. У тому і іншому випадку  бувший впізнаючий повинегн бути допитаний.  У ході  допиту необхідно зясувати, коли і на основі чого.  Він прийшов до таких висновків. Якщо  допитаний  наново громадянин  заявив,  що  серед  предявляючихся був той чоловік,  якого він запамятав,  але внаслідок  певних причин (які він пояснює на новому допиті) він заявляє про  невпізнання,  необхідно  буде провести  повторне  предявлення  для впізнання  в присутності  і з участю  тих самих осіб.
     Особу також можливо впізнати і по  індивідуальних функціональних ознаках,а саме: по голосу і мові, по ході. У таких випадках,  коли впізнаючий  запамятав особливості  голосу і мови  злочинця.      
2. УЧАСНИКИ ПРЕДґЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ.
    У ст. ст. 174, 175 КПК України прямо вказано, що пред’явлення  для впізнання проводиться в присутності понятих. Там же встановлюється і їх кількість - упізнаня проводиться із залученням двох понятих. Про більшу кількіст понятих в законі не вказується. Присутність понятих припроведенні пред’явлення для упізнання є одним із засобів, які забеспечують об’єктивність показань впізнаючої особи.
    Відсутність понятих у ряді випадків надає пред’явленню для упізнання не процесуальний характер і перетворює його з процесуальної дії в оперативно розшукове міроприємство, результати якого не можуть бути доказом по справі.
     Неприпустемо запрошувати в якості понятих осіб, котрі:
     а) зацікавлені прямо або побічно увирішенні розслідування злочину;
     б) мають близьке відношення до впізнаваючої або впізнаваємої особи або в якійсь мірі залежать від них;
     в) являються робітниками прокуратури або міліції;
     г) за своїми фізичними або психічними даними не взмозі правильно сприймати і передавати, що відбувається  в ході предявлення обєкту;
     д) являються людьми, серед яких предявляється особа,яка підлягає впізнанню.
    Запрошуючи понятих бути присутніми при впізнанні, необхідно розяснити їм  їх роль. Необхідно попередити, що вони, можливо,будуть пізніше викликані до суду і запропонувати уважно слідкувати за  тим як буде проводитись предявлення обєкту.
       Фахівець, педагог, психолог може бути запрошений у випадках, коли упізнаючим є не повнолітній у віці до 14 років. При цьому доцільно, щоб один і той же фахівець брав участь і при допиті неповнолітнього, і при проведенні пред’явлення для впізнання. Дотримання цієї умови дозволить найбільш повно вирішити задачу, що стоїть перед фахівцем в цих двох слідчих діях, об’єднаних однією метою - ототожнення людини, і полягає в наданні допомоги слідчому в отриманні правильного свідчення у малолітнього свідка, а також в забезпеченні додаткових правових гарантій даного суб’єкта. При цьому фахівець бере участь як у проведенні слідчої дії, так і при її підготовці.
    Готуючись до участі в допиті малолітнього, попереднього пред’явленню для впізнання, він насамперед вивчає обставини справи, пов’язані з характеристикою особистості малолітнього і умовами сприйняття події, пов’язаної із злочином. На самому допиті фахівець, використовуючи знання дитячої психіки, повинен помогти слідчому отримати більш точні відомості про зовнішній вигляд встановлюваної особи, яка підлягає надалі пред’явленню для впізнання.  
    Практика свідчить про великі ускладнення, виникаючі при отриманні від малолітнього відомостей про « словесний портрет»,  прикметах встановлюваної особи. Внаслідок свого розвитку діти часто не в змозі описати не тільки приватні ознаки зовнішності   (розміри, контури, форму окремих частин тіла), але і загальні (зріст, вік, статура). Однак при всьому цьому вони добре памятають і можуть впізнати людину, про яку їх питають.
    У процесі предявлення для впізнання фахівець має право за попередньою домовленістю зі слідчим задавати малолітньому впізнаючому уточнюючі, деталізуючі питання, які стосуються конкретизації прикмет зовнішності впізнаного. Фахівець як при підготовці, так і в процесі проведення предявлення для впізнання може звернути увагу слідчого на неправельність підбору осіб. Що підлягають предявленню для впізнання. Фахівець, який бере участь при предявленні для впізнання, має право робити заяви, повязані з отриманням доказів. Ці заяви заносяться в протокол.
    Участь фахівця іноді обовязково при предявленні для впізнання трупа. Для впізнання трупа велике значення має стан голови трупа, зокрема особи. Голова трупа може бути стльно змінена внаслвдок процесів розкладання або механічного впливу. Наявність істотних змін голови затруднює, а часом унеможливлює впізнання трупа. У цьому випадку фахівець вживає заходів до того,щоб додати голові трупа вигляд, близький при життєвому вигляд. Якщо голова трупа змінилася за рахунок роздуття шкіряних покровів і кольору, але шкіряний покрив ще не порушений, то придання йому вигляду, близько до прижиттєвого, проводиться шляхом обробки шкіряних покровів особи. Ця процедура називається « туалетом» трупа. Якщо ж голова постраждала від механічного впливу або від розвинених трупних явищ, дії по відновленню зовнішнього вигляду голови носять більш складний характер і іменуються реставрацією.
    У процесі пред’явлення для впізнання трупа, голова якого реставрувалася, може знадобитися участь фахівця, який допоможе слідчому розібратися у випадку, коли впізнаючий заявить, що впізнає труп, але вкаже  в той же час на істотні зміни в ряді ознак голови, наприклад, осіб. Фахівець зможе розяснити слідчому, які сталися зміни зовнішності внаслідок трупних явищ і  дій про реставрації голови трупа. Це, в свою чергу, сприяє правильній оцінці слідчим достовірності впізнання або не впізнання. Доцільно, щоб при пред’явленні для впізнання був присутнім той самий фахівець, який реставрував або проводив «туалет» голови трупа.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ СЛІДЧИМ ПРЕДґЯВЛЕННЯ

ДЛЯ ВПІЗНАННЯ.

 ЗАСТОСУВАННЯ ФОТО ТА ВІДЕО ЗЙОМКИ

   
      У більшості випадків місце пред’явлення для впізнання є кабінет слідчого, якій проводить розслідування. Приміщення повинне добре освітлюватися природним світлом, щоб громадян, які пред’являються, в тому числі і тих, що на результат впізнання може вплинути сила і спрямованість штучного освітлення, необхідно підготувати різні джерела світла ( настільну лампу, електричний ліхтарик і т.д.) і штори для затемнення кабінету. 
    У випадку, коли в впізнаючого погана пам’ять, доцільно пред’явити йому об’єкт в тому місці, де він спостерігав його перший раз. Проведення пред’явлення для впізнання в тому ж місці допомагає заповнити пробіли в пам’яті впізнаючого і тим самим впливає позитивним чином на правильність упізнання. Крім того, пред’явлення об’єкта в аналогічних умовах дає можливість впізнаючому зіставити об’єкт, що пред’являється йому з навколишніми предметами, серед яких він його бачив раніше і більш упевнено висловити свою думку про впізнання або не впізнання об’єкта.

    При виборі місця і обстановки пред’явлення для впізнання  потрібно враховувати віддаленість предмета від спостерігача, різне уявлення особи про колір об’єкта при зміні освітлення.
    Кажучи про обстановку пред’явлення для впізнання  взагалом. Необхідно, щоб вся вона була такою, при якій впізнаючий не випробовував би хвилювання, оскільки виникаючі при цьому емоції можуть негативно вплинути на його спомин, обираючи обстановку пред’явлення для впізнання, слідчий повинен виключати можливість стороннього впливу, впливу на думки впізнаючого  як до, так і в процесі пред’явлення для впізнання.1 У зв’язку з цим потрібно звернути увагу на помилки, що зустрічаються, які допускаються слідчим, коли  до пред’явлення для впізнання чекаючого виклику  впізнаючого  розміщують так, що той зазделегідь бачить впізнаваних,, яких ведуть під конвоєм, або коли впізнаючий, прибувши по виклику, бачить того, що впізнається або громадян, в числі  яких він буде знаходитися. Побачивши людину, яку ведуть під конвоєм, упізнаючий інтуїтивно робить висновок, що саме на цю людину падає підозра в злочині. 
    Готуючись до пред’явлення для впізнання, слідчий повинен вирішити ряд  організаційних питань:
      а) забезпечити охорону впізнаваних, які  підозрюються ( звинувачується) в вчиненні якого-небудь  злочину, тим більше коли  пред’явлення для впізнання  проводиться на місцевості. Відомі випадки втечі під час пред’явлення для впізнання навіть з кабінету слідчого;
      б) підготувати необхідні науково-технічні кошти для фіксації процесу пред’явлення для упізнання і об’єкта що упізнається. До числа цих коштів відноситься фото, відео і звукозаписна апаратура;
      в) заздалегідь вирішити питання про підбір понятих, якими можуть бути повнолітні громадяни, не зацікавлені у виході справи. Не можна залишати це питання без достатньої уваги, сподіваючись на те, що в останній момент вдасться запросити понятими будь-кого з громадян, які опинились на місті проведення слідчої дії. Зневажливе відношення до цієї рекомендації може привести до різних небажаних наслідків;
      г) у випадку, якщо впізнаючий або впізнаваний не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, потрібно своєчасно в процесі підготовки вирішити питання про участь перекладача, підшукати його і запросити заздалегідь. Аналогічно поступають якщо що упізнає або особа, впізнання якої проводиться, є німим або глухим: заздалегідь визначають особу, яка розуміє знаки німого, гліхого.
    В кримінально-процесуальному кодексі вказано що при необхідності предявити для впізнання особу, слідчий, суд спочатку допитує впізнаючого про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, при яких впізнаючий бачив цю особу. При необхідності пред’явити для впізнання який-небудь предмет, слідчий, суд спочатку допитують впізнаючого про ознаки цього предмету і обставини, при яких він цей предмет бачив. В Постанові Пленуму Верховного Суду України вказано, що не дотримання цих вимог закону є підставою для скасування вироку.
    Попередній допит особи яка може впізнати необхідно проводити відразу, після порушення кримінальної справи, незважаючи на наявність об’єкту який можна пред’явити для впізнання. Якщо  об’єкт, який підлягає впізнанню, зможуть впізнати декілька осіб, то їх необхідно допитати і за допомогою їх показань повніше і точніше зробити висновки про вигляд об’єкта та обставини при яких він спостерігався, так як одна особа могла не помітити тих, чи інших ознак обєкту, могла недостатньо описати його зовнішність. В таких випадках свідчення однієї особи доповнюються і перевіряються свідченнями інших осіб. Крім детального з’ясування прикмет і особливостей зовнішніх ознак об’єкту, слідчий  з’ясувати в особи, що допитується: де коли, при яких обставинах і при яких умовах, скільки часу,  на якій відстані мало місце спостереження об’єкта, в якому стані знаходився об’єкт , хто крім нього бачив, міг бачити . Важливо вияснити, чи впізнаючий сам бачив об’єкт, чи він почув про це від когось. Необхідно також з’ясувати стан допитуваного в момент спостереження ним об’єкту і після того, чи не знаходився в стані страху, втоми, нетверезому стані. Вияснити спрямованість його уваги,  тривалість сприйняття, дефекти зору, слуху, міра знайомства з об’єктом, освітлення,  розташування об’єкту серед інших об’єктів, чи здатний допитуваний правильно сприймати бачене, його психічний стан шляхом постановки відповідних питань і особистого спостереження.
       Допитуючи впізнаючого слідчий повинен вияснити, чи не мав він можливості спостерігати об’єкт для того, щоб краще його запам’ятати і при пред’явленні для впізнання достовірно його впізнати.
       Виясняючи прикмети обличчя ,слідчий пропонує допитуваному вільно розповісти що він пам’ятає про нього. Якщо відомості, повідомлені допитуваним при вільній розповіді, досить обгрунтовані ,але не повні, слідчий повинен розширити круг питань з ціллю доповнення опису словесного портрета. Допомагаючи описати зовнішність людини, слідчий може використовувати композиційні, комп’ютерні портрети.
        При наявності декількох осіб які можуть впізнати об’єкт, вони допитуються окремо, по можливості в різний час, для відвернення їхнього спілкування. Якщо особи, які впізнають дають.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       
         Допит перед пред`явленням для впізнання повинен проводитися ввічливо, тактовно, м`яко. Необхідно враховувати, що особа, якій буде пред`явлений об`єкт, нерідко допитується після того, як воно знаходилося в стані страху, переляку і т.д., тому рівна і коректна поведінка слідчого придбаває велике значення.
        Часто допитувані особи, навіть ті, які добре запам`ятали ознаки об`єкта, який ними спостерігався, утрудняються описати його. Пояснюється це тим, що для людини без навичок опису ознак яких- небудь об`єктів- задача психологічно більш важка, ніж впізнавання.Тому може виникнути ситуація, при якій той, що допитується стверджує, що може упізнати об`єкт, що спостерігався раніше, але перерахувати детально його ознаки не в змозі. У такому випадку слідчий повинен з`ясувати, на чому засновується така упевненість допитуваного, який його загальний кругозір і т.д. Можливо, допитуваний володіє доброю здоровою пам`яттю, але зовсім не уміє описувати бачене.
            Якщо той, що допитується заявляє, що не неспроможній упізнати об’єкт, то пред’явлення об’єкта проводити не треба. Недоцільність пред’явлення для впізнання в цьому випадку очевидна1.
            Проводячи попередній допит, необхідно уникати всякої спроби вселяти впізнаючому образ підлягаючого впізнанню об’єкта.
           Звичайно навіювання образу об’єкта проводить шляхом постановки слідчим навідних питань, Іноді можна спостерігати, коли слідчий задає, наприклад, такі питання: «А чи не був той, який Вас пограбував в чорній куртці і синіх брюках?»
або «Чи не була сумка, викрадена у Вас, білого кольору з блискавкою по середині?» і т.д.
            Навідні питання не допустимі. Шкода їх полягає в тому, що слідчий, задаючи навідне питання, як би підказує відповідь особі, яка допитується. Навідні питання можуть вплинути на правильність свідчення допитуваного у випадку, коли він добре бачив і запам`ятав ознаки зовнішнього вигляду об`єкта, тому його важко переконати в наявності інших ознак. Однак якщо особа, яка має упізнати об’єкт, має погану пам’ять або не помітила окремих ознак об’єкта, або знаходилася під час спостереження його в стані переляку, страху, сильного сп’яніння і т.д., тобто завжди є небезпека того, що пропуск в пам’яті особи, яка допитується відносно забутих або непомічених ознак об’єкта буде заповнений ознаками або обставинами, що містяться в навідних питаннях слідчого.
            Від навідних питань необхідно відрізняти питання уточнюючі, постановка яких допустима і доцільна. Якщо, наприклад, потерпілий на питання слідчого «якої комплекції був грабіжник?» відповість «худорлявий», то шляхом постановки такого уточнюючого питання потрібно якомога точніше з’ясувати зовнішній вигляд грабіжника. Так само слідчий повинен діяти і відносно інших об’єктів і інших ознак.
              При допиті особи якій буде пред’явлений об’єкт, не треба виражати сумніви в  правдивості її розповіді.
    З метою з’ясування сумнівних питань необхідно лише якомога детальніше з’ясувати деталі, що характеризують образ об’єкта і обстановку, в якій його спостерігав допитуваний. Особливо це необхідно зробити, якщо особою, що допитується є обвинувачений або підозрюваний, з боку яких частіше, ніж збоку інших осіб, можна чекати обмови, що приведе помилкового впізнання1.
              Проводячи допит перед пред’явленням для впізнання , не треба переривати відповіді допитуваного на тій, наприклад, основі, що зовнішні ознаки об’єкта, що описується ним не зовсім співпадуть з тими які були вказані раніше допитаними особами.
              Особливо обережно потрібно поводитися слідчому при допиті неповнолітніх осіб. Враховуючи їх вікові особливості, легку прищеплюваність, схильність до фантазування, швидке забування баченого, слідчий при допиті неповнолітнього повинен виявляти максимум терплячості, повинен створити обстановку довір’я до себе
            Допит неповнолітніх перед пред’явленням йому об’єкта для упізнання відповідає правилам ст.167( допит свідка) і ст.168( допит неповнолітнього свідка) КПК України. Згідно з цими статтями допит таких осіб повинен проводитися в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків або інших законних представників неповнолітнього.
           Використовуючи дані сучасної психології потрібно розглянути питання про доцільність повторного допиту, попереднього пред’явленню для впізнання. У  разі неповного переліку допитуваним ознак об’єкту, про який його питають, виникає необхідність в повторному допиті. Проведення такого допиту може принести позитивні результати,  якщо мала місце короткочасна втрата пам’яті, що відбулася внаслідок властивостей організму даної людини (наприклад, перенапруження нервових кліток). Надалі, відпочивши, нервові клітини відновлюють нормальну роботу і тимчасово забуте може бути відтворено знову. Буває і так, що первинне відтворення ,що пройшло відразу після сприйняття, виявляється менш повним ніж відтворення, відкладене на два-три дні. Таке явище пам’яті  називається в психології ремінісценцією і пояснює, чому іноді повторний допит, зроблений через декілька днів, може дати більш повні відомості про зовнішність людини, що підлягає пізнанню.
           Іноді  при повторному допиті з’ясовується не тільки додаткові відомості про ознаки об’єкта, але дається інший опис тим ознакам, про які говорилося  на першому допиті, слідчий повинен уточнити причини зміни свідчення. Коли на першому і другому допиті по - різному описуються ознаки об’єкта і це розходження не усунено, наявна суперечність в свідченні, то подальше впізнання не може мати доказового значення.
              Що ж потрібно розуміти під зовнішньою схожістю людей, які пред’являються для впізнання?  Підбір цих осіб повинен відповідати наступним вимогам:
   1). Їх вік, зріст, статури не повинні мати різких відмінностей;
   2). Обличчя тих, що пред’являються повинні мати схожість за формою, контуром, розмірами окремих частин обличчя, кольором  волосся і зачіскою, також необхідно враховувати расові і національні особливості зовнішності осіб, які пред’являються;
  3). Верхній одяг і взуття на пред’являємих повинні мати схожість по найменуванню, фасону, кольору, мірі зношеності.
            Коли мова йде про однорідність предметів, що пред’являються, потрібно мати на увазі, що в цьому випадку розуміється: однорідність найменування предметів, схожість марки, моделі, форми, розміру, кольору міри зношеності. Кримінально- процесуальний закон визначив лише мінімальну кількість осіб, які пред’являються для впізнання: їх повинно бути не менше трьох. Максимальне число осіб, які пред’являються для впізнання визначається слідчим. Необхідно враховувати, що із збільшенням кількості об’єктів, що пред’являються буде меншати концентрація уваги  впізнаючого. Законом не визначена кількість предметів, що пред’являються для впізнання, лише вказується, що їх повинна бути група.
              Необхідно мати точні адреси і телефони громадян, які пред’являються для упізнання, щоб суд міг викликати їх у різні необхідності.
             До цього дня залишається відкритим питання про процесуальне положення осіб, які пред’являються для упізнання запрошені для участі в цій слідчій дії громадяни, як правило йдуть назустріч проханню слідчого, але вони мають право і відмовитися.
          Таким чином, для участі особи у пред’явленні потрібна його згода. Це особа у разі участі в пред’явленні для упізнання має право на отримання заробітної плати по місцю служби за час знаходження у слідчого.
            Особи, запрошені для пред’явлення, повинні бути ознайомлені з  правилами пред’явлення для впізнання,  щоб сприяти успішному проведенню слідчої дії і мати реальну можливість у разі необхідності оскаржити  дії слідчого. Але у цих осіб виникають і певні обов’язки. Погодившись брати участь в пред’явленні для впізнання, вони повинні виконувати розпорядження слідчого про зміну поз відповідати на поставлені питання для  прослуховування  їх голосу і мови. Попереджені слідчим, вони не повинні розголошувати ті дані  попереднього розслідування, які стали їм відомі.
          Особливо стоїть питання про те, чи має право слідчий сфотографувати всю групу  осіб, які пред’являються або зробити їх відеозапис, або потрібна згода осіб, в числі  яких  знаходиться  впізнаваний. Погоджуючись з думкою Гинзбурга  А. Я., потрібно відмітити, що оскільки громадяни дали згоду  бутиприсутніми при слідчій дії, вони не мають право перешкоджати його проведенню і фіксації, а тому фотографування або відеозапис всієї групи потрібно вважати правомірним без додаткової згоди присутніх. Мета фотографування або відеозапису  може бути роз’яснена присутнім1.
         Процесуально не вирішене питання, що  стосується  положення предметів, в числі яких пред’являється той,  який підлягає пізнанню. Такі предмети можна запозичити на час проведення слідчої дії у громадян, в скупних магазинах, на складах. З числа  безхозних речей і т.п.  у зв’язку з цим в практиці виникає питання, чи  потрібно фіксувати факт отримання цих предметів і їх приналежність. Деякі слідчі  відображають такі дані в довідці, прикладеній до справи.- в рапорті, інші взагалі не відображають подібні відомості в справі.
         Правильний вибір моменту пред’явлення для впізнання може вплинути істотним чином на результати цієї слідчої дії, а іноді і на весь хід розслідування. Визначення терміну залежить від конкретних особливостей справи, але узагальнення слідчої і судової практики дозволяє указати на деякі закономірності в цьому питанні.
          На основі вище приведеного можна викласти, що достовірність впізнання  знаходиться в прямій залежності від чинника часу. Як показує практика, після закінчення часу  слідчим органам потрібно дуже обережно підходити до акту впізнання. Прострочення в пред’явленні для  впізнання навіть протягом декількох  днів іноді може поставити достовірність впізнання під сумнів. Необхідність своєчасного пред’явлення для впізнання того або іншого об’єкта  після його виявлення  пояснюється і тим, що можуть виникнути самі непередбачені ситуації, від яких може залежати успіх розслідування. Зневага цим правилом веде до небажаних наслідків. 
             З числа науково-технічних засобів, які можуть бути використані при пред’явленні для апізнання, на самперед потрібно вказати на фотографію. В КПК України прямо сказано, що об’єкти, які пред’являються, по можливості, повинні фотографуватися.
    Фотографічні знімки, зроблені при пред’явлені для впізнання, є цінним наочним матеріалом, що дозволяє:
    а) перевірити дотримання правил пред’явлення для впізнання;
    б) перевірити свідчення впізнаючих осіб;
    в) при пред’явленні особистості  перевірити підстави карб осіб, які впізнаються на необєктивність проведення пред’явлення для впізнання;
    У ході пред’явлення для впізнання фотографу підлягає:
     а) обстановка, в якій пред’являється об’єкт;
     б) вся група об’єктів, що пред’являються разом з об’єктом, який підлягає впізнанню;
     в) об’єкт, що пред’являється для впізнання, взятий ізольовано;
     г) характерні ознаки об’єкта, по яких впізнаючий впізнав його.
        Знімки, отримані при цих видах фотографування, будуть достатнім наочним матеріалом для перевірки і правильної оцінки об’єктивності пред’явлення для впізнання.
          При пред’явленні будь-якого об’єкта необхідно ширше впроваджувати такі види фотографії, як  кольорова, стереоскопічна, масштабна, які в практиці предявлення для впізнання досі майже не знаходить свого застосування, незважаючи на перевагу їх перед звичайною фотографїєю.
          Перевага кольорової фотографії в порівнянні з чорно-білою фотографією полягає в тому, що кольорова фотографія дає можливість відтворювати колір пред’являємих об’єктів. Чорно-біла ж фотографія всі кольори природи передає різною щільністю нейтрально-сірої шкали, в наслідок чого впізнання по чорно-білому фотознімку може призвести до серйозних помилок.
     Кольорові фотографії передають більшу кількість ознак об’єктів, які знімаються, що має важливе значення, по-перше, для полегшення впізанання, по-друге, для перевірки і правильної оцінки свідчення що пізнає і скарг що пізнається, по-третє, для перевірки і оцінки об’єктивності проведення впізнання. Якщо наприклад, буде потрібно перевірити, чи правильно були підібрані кольором об’єкти, серед яких пред’являвся об’єкт, то кольоровий фотознімок з’виться в цьому випадку цінним наочним матеріалом.
       Необхідність застосування при предявленні для впізнання масштабної фотографії зумовлена тим, що, користуючись масштабним фотознімком предявленого обєкта, можна по ньому судити про розміри обєкта, що вельми важливо при перевірці і оцінці свідчення особи впізнаючого.
    Масшабна фотографія повинна застосовуватися не тільки при фотозйомці речей, які предявляються, як це звичайно буває, але і при фотографуванні людей, що предявляються, для упізнання і трупів, оскільки при перевірці і оцінці свідчення упізнаючого може виникнути необхідність в точному встановленні зростання цих обєктів.
     У ході предявлення для упізнання в числі технічних засобів необхідно застосовувати кінозйомку і відеозапис,які можуть виявитися особливо цінними при предявленні для впізнання особистості в порядку виконання окремої вимоги. Предявлення для впізнання особистості в ппорядку виконання окремої вимоги звичайно проводиться по фотографіях особи, що підлягає впізнанню. Однак фотознімкии мають істотні недоліки. На них не відбиваються динамічні ознаки людини (хода, жестикуляція, усмішка) і т.д. які часто грають велику роль для правильного вупізнання. Кінозйомка і відеозапис, навпаки дозволяють відобразити і продемонструвати перед впізнаючою особою не тільки статичні але й динамічні  ознаки людини
    Перед тим як провести впізнання із застосуванням відеозапису, слідчий повинен запитати впізнаючого, чи згодний він з тим, що при даній слідчій дії буде застосована кіно зйомка або відеозапис. В разі відмови особи, яка впізнається, про це відмічається в протоколі  предявлення для впізнання.
 
4. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ПРЕДґЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ.
         У відповідності зі ст.  176 КПК   України про предґявлення для впізнання складається протокол.
     Протокол предявлення для впізнання повинен містити вказівки про місце, де він складався, число місяць і рік його складання, класному чині і прізвищі слідчого, про прізвища, імена  і побатькові понятих і їх адресах, про прізвище, імя і по батькові особи впізнаючого. У протоколі повинна бути вказівка про те, де предявлявся обєкт (в кабінеті слідчого, на вулиці і т.д.), які були умови освітлення. Стан погоди, якщо предявлення відбувалося поза приміщенням.
    Протокол повинен містити відомості про обєкт, що предявляється і обєкти, серед яких він предявлявся (їх число і короткий опис зовнішнйого вигляду). Якщо предявляється обєкт, що володіє рухливістю, то необхідно в протоколі відмітити, в якому стані (руху або спокою) він показувався впізнаючій особі.
     При предявленні обєкта свідку або потерпілому  в протоколі повинна міститися вказівка про попередження їх про кримінальну відповідальність за відмову від впізнання і за помилкове впізнання
      якщо обєкт предявлявся обвинуваченому, підозрюваному або неповнолітній особі, то такої вказівки не потрібно. У протоколі необхідно вказати заяву особи, яка впізнає.                                      Фіксуючи висновок, потрібно детально перерахувати ті ознаки, предмети. По яких він впізнав обєкт.
     Крім вказаних вище відомостей, в протоколі повинна бути відмітка про прочитання протоколу впізнаючому і особам, які були присутні при предявленні для впізнання.якщо з боку впізнаючого, а при предявленні особистості і з боку впізнаючого, а також з боку понятих були які-небудь заяви або зауваження, то про це також необхідно вказати в протоколі.
    Протокол підписується впізнаючим, понятим і слідчим .При предявленні  особистості  додатково повинен бути підпис особи, яка впізнається. Якщо для впізнання предявлялася фотокартка, до протоколу повинна бути прикладена фототаблиця, завірена посадовою особою. У цьому випадку, якщо впізнання фіксувалося шляхом відео-або звукозапису, то додатком до протоколу повинна бути касета  в опечатаному вигляді з засвідчувальними підписами.
     Застосування відеозапису при предявленні для впізнання доцільне тоді, коли фіксується впізнання по ходу. У цьому випадку  важко переоцінити значення такого відеозапису. Як би детально і точно не описувалися  в протоколі предґявлення для впізнання особливості ходи всіх осіб, предявлених для впізнання, тільки наочне зображення може створити повне і  правильне уявлення про це. Аналогічне значення відеозапису при впізнанні по голосу і усній мові. Магнітофонний запис доцільно  також застосовувати при предявлення для впізнання в двох випадках:
коли стан здоровя впізнаючого викликає сумнів в його явці до слідчих органів і суду;
 коли впізнаючий є малолітній.
      

ВИСНОВОК

         Підводячи підсумки курсової роботи можна зробити висновок, що така слідча дія як предґявлення для впізнання має широке практичне застосування в кримінальному процесі. Але в нашому законодавстві є недоліки застосування даної слідчої дії, я вважаю що необхідно регламентувати в КПК України окрім, предґявлення особи для впізнання і предґявлення предметів для впізнання (ст.ст.174,175 КПК України), також і предґявлення для впізнання трупа, предґявлення для впізнання тварин, предґявлення для впізнання місцевості.
        Щодо кількості осіб, які предявляються для впізнання, також я вважаю чітко не визначене. Граматичне тлумачення ст.174 УПК України дає підстави твердити, що предґявлятись для впізнання мають чотири особи, оскільки в ній йдеться про інших осіб у кількості не менше трьох, а далі ставляться вимоги до цих трьох. Отже маємо одну особу, яка підлягає впізнанню і три особи, серед яких треба її предявляти, всього - чотири особи. Щоправда, судові органи приймають як доказ впізнання, в якому брали участь лише три особи. Щоб виправити становище, в законі потрібно чітко записати       «Особа, яка підлягає впізнанню предґявляється разом  з трьома сторонніми особами, не знайомими впізнаючому,  які не мають чітких розбіжностей в зовнішності та одягу».
           Такі пропозиції на мою думку чіткіше регламентуватимуть проведення даної слідчої дії і запобігали б неправильному тлумаченню кримінально - процесуальних норм щодо предґявлення для впізнання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.     Конституція України, Київ, 1996.
2.     Кримінальний Кодекс України, Київ, 2001.
3.     Кримінально – Процесуальний Кодекс України, 1961, зі змінами
    та доповненнями  станом на  01.09.2002.
4.     Михеєнко М.М. «Кримінальний процес України», Київ – 1992.
5.     Жогин Н.В., - «Руководство для следователя», Москва, 1971.
6.     Тертышник В.М., Слинько С.В. – «Теория доказательств», - 1998.
7.     Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. «Кримінально – процесуальне право», - 1997.
8.     Біленчук П.Д., Барилюк В.І.  «Криміналістика», Київ, 2000.
9.     Тертишник В.М.- «Науково – практичний коментар до кримінально – процесуального кодексу України», - 2002.
10.            Глазырин Ф.В. «Психология отдельных следственных действий». – Волгоград, 1983.
11.            Васильев А.Н. «Тактика отдельных следственных действий». – Москва, 1981.

---