X
Рис. 3. Зміни пропозиції
Зміна нецінових параметрів призводить до зміщень кривої пропозиції.
До основних факторів зміни пропозиції належать:
Ціни на ресурси. Зниження цін на ресурси для виробництва певного товару дає змогу виробляти більше його за тієї самої ціни. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч. Збільшення цін на ресурси призводить до зміщення кривої пропозиції ліворуч.
Технології виробництва. Якщо технологія вдосконалюється, то за тієї самої ціни фірма (сукупність фірм) здатна виробляти більше. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч.
Кількість продавців на ринку. Збільшення продавців на ринку за інших однакових умов призводить до збільшення пропозиції.
Податки та дотації. Збільшення податків призводить до підвищення собівартості, відповідно відбувається зменшення пропозиції товару за тієї ж ціни. I, навпаки, зменшення податків, які надання державою дотацій виробникам, веде до зменшення собівартості і підвищення пропозиції.
Очікувані зміни цін. Якщо виробник очікує підвищення ринкових цін на його товар, то він зменшуватиме пропозицію цього товару, щоб притримати його до нових, вищих цін. I, навпаки, очікуване зниження цін призводить до підвищення пропозиції.
25. Ефективність олігополії
Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.
Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.
На думку деяких економістів, олігополія навіть більш небажана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходить антимонопольне законодавство.
Деякі вчені вказують на позитивний ефект олігополії. На їх думку, певні втрати суспільства від панування олігополії перекриваються виграшем від впливу олігополії на науково-технологічний прогрес (НТП).
26. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції
Ознаки монополістичної конкуренції:
1.  Товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виключні якості або характеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами. Диференціація може бути побудована на реальних та удаваних відмінностях.
Реальні відмінності:
а) якість товару (особливості сировини, якість роботи, дизайн);
б) місце продажу (невеличкий торговий кіоск на людному перехресті краще, ніж великий магазин на околиці);
в) додаткове післяпродажне обслуговування (безкоштовна доставка купленого товару, гарантійний термін безкоштовного ремонту, сервісне обслуговування);
г)   стимулювання збуту (зниження ціни оптовим або постійним покупцям, подарунки).                                       
Щоб виділити свій товар серед інших, продавці часто, крім реальних, використовують удавані відмінності. Це досягається за допомогою активної реклами, використання відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми.
2. На ринку існує відносно велика кількість продавців (10, 40 чи 100), кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.
3. Продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визначаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент поніс збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит.
4.  На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринок нових підприємств не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів також обмежена, що є додатковим бар'єром на шляху нових підприємців.
29. Попит на працю в умовах досконало конкурентного ринку ресурсів
Характеристика конкурентного ринку праці:
1.  Значна кількість фірм, що конкурують між собою за придбання трудових послуг.
2.  Велика кількість працівників однакової кваліфікації, що пропонують свої послуги незалежно один від одного.
3.  Ні окрема фірма, ні окремий працівник не можуть впливати на ринкові ставки заробітної плати.
При конкурентному ринку праці фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Вона може за цією ціною придбати нескінченну (з позиції з окремої фірми) кількість трудових послуг. Тому пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку буде абсолютно еластичною і матиме вигляд прямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні трудових послуг та граничним витратам на цей ресурс:
W = МRС (рис. 1).                                 

S=MRC=W

D=MRP

W

W1

L

L1

Рис.1. Пропозиція та попит
на працю для окремої фірми на конкурентному ринку
                           
Попит на працю для фірми визначається кривою граничного продукту в грошовому вираженні. Поки МRР > МRС, фірма братиме на роботу більше працівників і максимізує свій прибуток при МRР = МRС.
2. Корисність в економічній теорії і проблема її виміру. Економічні блага.
Блага — це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина вимушена споживати чи використовувати.
Економічні блага — це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх не вистачає на всіх.
Залежно від своєї корисності блага поділяються на блага 1 додатною корисністю та блага з від'ємною корисністю (або антиблага).
Блага з додатною корисністю— це блага, збільшення обсягу яких у розпорядженні людини є привабливим для людини (відпочинок, житло, одяг, більшість продуктів харчування).
Блага з від'ємною корисністю або антиблага— це блага, збільшення яких небажане для людини (наявність СО₂ у повітрі або радіонуклідів у довкіллі є антиблагом для всіх, хоча в кожної людини є особисті антиблага).
Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага).
Нормальні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу (більшість товарів і послуг).
Блага низької споживчої цінності — блага, обсяг споживання яких спадає при зростанні доходу (одяг чи взуття, що вийшли з моди; дешеві продукти харчування).
Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайні блага та блага (товари) Гіффена.
Звичайні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зниженні ціни (більшість товарів і послуг).
Блага (товари) Гіффена — блага, обсяг споживання яких спадає (зростає) при зниженні (підвищенні) ціни (картопля, хліб, крупа, інші порівняно дешеві продукти харчування, що мають значну частку в раціоні споживача).
Поняття корисності, сукупна та гранична корисність
Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності.
Термін "корисність" ввів англійський вчений Ієремія Бентамг (1748-1832).
Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може прийматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін "корисність" має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст М.Х. Бунге пропонував використовувати термін "годність" (придатність). "Потреба в наркотичних речовинах, — писав він, — безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців, — вони лише годні як речовина для наркотичного сп'яніння". А французький економіст Ш. Жид пропонував термін "бажаність". На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін "бажаність" підтримував і також відомий американський економіст і статистик I. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "безкорисністю" чи ще гірше — з "антикорисністю". Однак термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується й нині.
На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістський погляд), тому блага як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговою послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.
Існує також інша думка (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності.  Таке вимірювання досить умовне, оскільки не має чітко визначеної одиниці виміру. Для порівняння різних корисностей використовують умовні бали, які споживач присвоює благам.
Однією з концепцій чисельної кардинальної вимірності корисності є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною і еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.
6. Бюджетні обмеження і можливості споживача
Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету.
Бюджет — це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.
Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:
1.  Весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та Y У (наприклад, котлети та пиріжки).
2. Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.
3. Споживач не дає та не бере кредити.
У цьому випадку дохід споживача (I) дорівнюватиме всім його витратам:
І = Р_ХХ + Р_Г Y,                                    (1)
де Р_х і Ру — ціни відповідних благ, наприклад, булочки і молока. За рівнянням (1) можна визначити набори товарів X та Y, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що I = 20 грн., Р_х= 1 грн., а Р_у = 2 грн., варіанти можливих наборів наведено в табл..1.
Таблиця.1
Набори товарів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень

Набір товарів	N1	N2	N3	N4	N5	N6
Булочки, шт. Молоко, л	0 10	4 8	8 6	12 4	16 2	20 0

Цю залежність можна подати графічно (рис. 2).

Рис. 2. Лінія бюджетних обмежень
Лінія бюджетних обмежень — це всі ті набори товарів X і Y, які бюджет споживача дає змогу йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки №7, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо він зупиниться на наборі N8, то не витратить усі кошти, що у нього є.
Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення:
МRS = ∆Y/∆Х – Рх / Рy.
Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару X.
Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень. Зміна доходу та цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо збільшується дохід, то крива пересувається вправо, а якщо дохід зменшується — то вліво. При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується при зростанні цін на товар % та зниженні цін на товар У і зменшується, якщо на ринку складається
протилежна ситуація (рис. 3).
Зміна доходу
         
 
     
                          
    


10. Концепція цінової еластичності попиту  у визначенні міри чутливості споживача до зміни цін на товари.
Еластичність попиту за ціною — це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% ціни на товар уздовж даної кривої попиту на нього. Вона показує чутливість обсягу (величини) попиту до змін ціни товару за умови, що всі інші фактори, які впливають на попит, залишаються незмінними:
                           Е_d = (∆ Х/Х):( ∆Р/Р),       (1)               
де ∆Х і ∆Р — це приріст (зміни), відповідно, попиту і ціни (вони завжди з різним знаком).
Еластичність попиту — завжди від'ємна величина, тому що крива попиту має від'ємний нахил. Але для практичного застосування часто беруть еластичність модуля: Е_d. Якщо: 0 < | Е_d | < 1 — попит нееластичний; | Е_d | = 1 — попит з одиничною еластичністю;
1 <  | Е_d | < ∞— попит еластичний.
Еластичність попиту за ціною залежить від цілого ряду факторів, зокрема:
- наявності товарів-субститутів. Чим більше існує товарів, здатних досить ефективно замінити один одного, тим активніше реагує попит на зміну цін на них (наприклад, автомобілі одного класу, різні види прохолодних напоїв);
- часу пристосування до зміни цін. У короткотерміновому періоді попит менш еластичний, ніж у довготерміновому, адже для пошуку товарів-субститутів та зміни структури споживання потрібен час;
-  частки споживацького бюджету, що витрачається на продукт. Тут залежність зворотна: чим більша частка, тим менша еластичність і навпаки.
Показники еластичності попиту мають досить широке практичне застосування. Кожен підприємець має мету максимізувати свій прибуток. Якщо його витрати відносно постійні, тобто майже не залежать від обсягу наданих споживачам послуг (оренда торгового кіоску чи складського приміщення, проведення футбольного матчу чи естрадного концерту, транспортні послу-і и, дитячі атракціони та каруселі і т. д.), то величина прибутку залежить від виручки. Обсяг виручки підприємець може регулювати, збільшуючи або зменшуючи ціну послуги. Звичайно, при зміні ціни буде змінюватись і обсяг попиту, тому менеджерів подібного бізнесу цікавить чутливість величини попиту до зміни ціни їх товару на 1%, а це і є не що інше як еластичність попиту. При цьому всі менеджери повинні знати, що не обов'язково повинен бути аншлаг у залі або повністю заповнена дитяча карусель, щоб отримати найбільшу грошову виручку. Адже, якщо попит на квитки відомої футбольної команди нееластичний, то це означає, що збільшення ціни на ці квитки призведе до зменшення попиту, але з менш відчутною силою, ніж підвищення цін, тобто виручка зростатиме. Саме через це ми часто можемо бачити не заповнені стадіони, зали, каруселі, купейні вагони, літаки, торгові місця на ринках і т. д.
Більшість вчених-економістів вважають справедливими наведені у табл. 1 залежності між еластичністю попиту на товар та доходом продавця (або витратами споживача).
При зниженні ціни з 10 до 2 грн. обсяг попиту зріс з 100 до 200 одиниць товару. Тобто ціна зменшилася на 80%, а обсяг попиту збільшився на 100 %, здавалося б виручка повинна зрости, адже (табл. 1) попит на товар еластичний: | Е_d | = ((200 - 100)/100 : (2 - 10)/10) =
-1,25, а ціна знижується. Однак розрахунок показує, що виручка суттєво зменшилася (з 1000 до 400 грн.).
При підвищенні ціни з 10 до 20 грн. обсяг попиту зменшився з 100 до 30 одиниць товару. Тобто ціна збільшилася на 100%, а обсяг попиту зменшився на 70 %, здавалося б виручка повинна зрости, адже (табл. 5.2) попит на товар нееластичний | Е_d | = ((30 - 100)/100 : (20 - 10)/10) = - 0,7, а ціна підвищується. Однак розрахунок показує, що виручка суттєво зменшилася (з 1000 до 600 грн.).
Таблиця 1. Вплив еластичності попиту за ціною на загальний дохід продавця

Еластичність попиту за ціною	Ознака еластичності	Зміна виручки
		при зниженні ціни	при підвищенні ціни
Еластичний 3одиничною еластичністю Нееластичний	| Еd | > 1 | Еd | = 1 | Еd | < 1	Збільшується Не змінюється Зменшується	Зменшується Не змінюється Збільшується

При одиничній еластичності попиту (коли ціна і попит змінюються на однаковий процент) вважається, що виручка не повинна змінюватися. Однак практика показує, що ця залежність взагалі ніколи не підтверджується. Якщо візьмемо навіть однакові обсяги ціни і попиту (наприклад, 10 грн. та 10 одиниць товару) і станемо змінювати їх на однаковий процент, то отримаємо меншу ніж 100 грн. виручку в усіх випадках (9x11 = 99, 12x8 = 96, 7 х 13 = 91, 14 х 6 = 84, 5 х 15 = 75, 16 х 4 = 64 і т. д.).
Останню спростовану нами залежність можна спростувати і математично: оскільки виручка до і після змін ціни та попиту не змінюється, то це означає, що:
       ХР = (X- ∆Х) х (Р + ∆Р).          (2)            
Перемноживши праву частину цього рівняння, отримаємо:
   ХР = ХР - ∆ХР + Х∆Р - ∆Х∆Р.        (3)          
Відкинувши в обох частинах рівняння ХР і винісши ∆Х за дужки, будемо мати:
    ∆Х(Р + ∆Р) = Х∆Р.                        (4)  
Тепер нагадаємо формулу (1) визначення цінової еластичності попиту:                                    Е_d = (∆ Х/Х):( ∆Р/Р),     яка при одиничній еластичності матиме вигляд:
  (∆ Х/Х):( ∆Р/Р)= 1,                        (5)
тобто це означає, що:      (∆ Х/Х)=( ∆Р/Р) або Х∆Р = -∆ХР.               (6)
Цю рівність підставимо тепер в отриману вище рівність (4) і одерж
∆Х(Р + ∆Р) = -∆ХР,                                   (7)
звідси
  Р + ∆Р = - Р або ∆Р = -2Р.                         (8)
Отже, ми дійшли до суперечності: приріст ціни не може одночасно дорівнювати двом цінам і бути від'ємним, адже ціна завжди є додатною величиною. Тобто наше припущення про те, що збільшення ціни та зменшення попиту на однаковий відсоток не змінює початкову виручку, — неправильне.
Недосконалість залежностей таблиці 1 криється в недосконалості самої формули визначення еластичності попиту за і ціною (1), потрібно змінити підхід до визначення еластичності: враховувати не прирости ціни та попиту, а темпи їх зміни. Тобто ми хочемо замінити вираз "на n %" виразом "у n разів" або, іншими словами, дію віднімання і ділення — лише діленням. Наприклад, змінюючи і ціну, і попит на 10%, ми отримаємо відмінне від початкового значення виручки (10 х 10 = 100, а 9 х 11 = 99), а змінивши ціну і попит у 1,1 рази, одержимо дійсно одиничну еластичність, тобто виручка не зміниться (ціна стане 11 грн., а попит 10/1,1 = 9,091 одиниць). Тому ми пропонуємо при зростанні ціни користуватись формулою:
Е_d = ( Х₁/Х₂):( Р₁/Р₂)                              (9)
а при зниженні ціни використовувати:
Е_d = ( Х₁/Х₂):( Р₁/Р₂)                          (10)
де Х₁ і Х₂ — це попит до і після змін ціни, а Р₁ і Р₂ — відповідні ціни.
Зробимо перевірку цієї формули при одиничній еластичності:
( Х₁/Х₂):( Р₁/Р₂)=1 або ( Х₁/Х₂)=( Р₁/Р₂)        (11)
  Рівність можна переписати у вигляді:
        Х₁*Р₁ Х₂*Р₂                                 (12)
Тобто, як і повинно бути при одиничній еластичності, виручки до і після змін ціни однакові.
Для зручності користування формулами (9) і (10) ми можемо об'єднати їх в одну формулу:
    Е_d = ( Х _Б / Х _м):( Р _Б  / Р _м)                 (13)
де Р_Б і Р _м — більша і менша ціна, а Х _Б і Х _м — більший і менший попит при відповідних цінах (звичайно, при більшій ціні — менший попит і навпаки).
16. Прибуток як кінцевий результат діяльності. Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізації продукції: ТК = Р х Q, де Р — ціна продукції, Q — кількість продукції.
Середня виручка (АR) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції АR = ТR / Q.
Гранична виручка (МR) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МR = ∆ТR / ∆Q.
Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.
Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами.
Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.
19. Еластичність пропозиції. Методи обчислення.
Еластичність пропозиції за ціною — це співвідношення між відносною зміною пропозиції та відносною зміною ціни:
                                     Е_р = (∆S/S) : (∆Р/Р).
Із визначення закону пропозиції (зростання пропозиції при підвищенні ціни) випливає, що значення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною завжди буде додатним.
Аналогічно до обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною можна розрахувати низку інших показників, що показують еластичність пропозиції за деякими іншими факторами, що впливають на неї.
20 . Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики
Умови досконалої (чистої) конкуренції
1. Велика кількість продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Частка кожного з них на ринку повинна бути настільки мала (< 1%), що будь-які його дії (збільшення чи зменшення обсягу продаж, зміна ціни) ніяк не вплинуть на ринкову ситуацію. Такі умови досить рідкісні. Умовним прикладом ринку досконалої конкуренції можна назвати ринок сільськогосподарської продукції, біржові торги, продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.
2.  Стандартна продукція. Споживач не розрізняє продукцію різних продавців, йому однаково, в кого купити певний товар.
3.  Неможливість впливу окремого продавця на ринкову ціну. Продавець може продати товар дешевше ринкової ціни, але це ніяк не вплине на загальну ринкову ціну через мізерну частку продавця на ринку. Крім того, це суперечить припущенню про максимізацію вигоди кожним економічним суб'єктом. Продавець може також продавати товар дорожче його ринкової ціни, але в цьому випадку різко зменшиться попит на відповідний товар, адже продукція конкурентів виявиться дешевшою.
4.  Відсутність нецінової конкуренції. Оскільки на ринку досконалої конкуренції товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає, оскільки вона, як правило, ґрунтується на диференціації товарів.
5. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов.
6.  Вільний вступ та вихід з галузі. Не повинно існувати ніяких законодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, що можуть завадити появі або зникненню підприємств, що виробляють певний товар.
На відміну від ринкового попиту, крива попиту, з якою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична, адже скільки б продукції він не запропонував до продажу, це ніяк не вплине на ринкову ціну (рис.1).

P

Q

D

а

Р

d

Q

 б)
Рис. 1 Відмінності ринкового попиту та попиту для конкурентного виробника: а) крива попиту для конкурентного виробника; б) крива ринкового попиту
Особливості попиту на продукт конкурентної фірми виявляються через наступні показники:
1.  Сукупна (валова) виручка (ТR) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції:
TR = QP,
де (Q — кількість товару, Р — його ціна.
2.  Середня виручка (АR) — це відношення сукупної виручки до кількості проданої продукції:
AR = ТR/Q = Р.
3.  Гранична виручка (МR) — це приріст валової виручки, що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару:
МR = ∆TR/∆ Q.
Залежність зміни перелічених показників від обсягу виробництва продукції зображено на рис.2.
Сукупна виручка конкурентного виробника зростає прямо пропорційно обсягу його продаж, а середня, гранична виручка та ціна товару в умовах конкурентного ринку будуть рівними між собою.

AR=MR=P

P

TR

Q

 

Рис. 2. Сукупна, середня та гранична виручка конкурентної фірми
24. Особливості організації олігополістичного ринку
Точний прогноз поведінки фірми в умовах олігополістичного ринку неможливий, бо існує декілька варіантів олігополії. У галузі може бути як 2-3 найбільші фірми ("жорстка" олігополія), так і 10-20 ("м'яка" олігополія). Тому виділяють такі варіанти ціноутворення олігополіста:
_ ламана крива попиту;
_ ціноутворення, зумовлене таємним зговором;
_ лідерство в цінах;
_ ціноутворення за принципом "витрати плюс".
1. Ламана крива попиту. Припустимо, що галузь має три рівноцінні фірми (А, В, С), що не погоджують свої ціни. При цьому можливі такі варіанти поведінки цих фірм:
а) якщо фірма А знижує ціну з Р₁ до Р₂, щоб реалізувати більше своєї продукції, а фірми-конкуренти повторюють цей маневр, то приріст продажу буде досить незначним (в основному за рахунок інших галузей);
б) якщо фірма А підвищить ціни, а її приклад наслідують інші, то це призведе до зниження загального обсягу продаж і до зменшення продажу кожною фірмою;
в) фірма А знизить ціни, а В і С — ні, тоді А збільшить обсяги продукції за рахунок В і С;
г) А підвищує ціни, а В і С — ні, тоді А втрачає частину ринку, його окупують В і С.
3 даних чотирьох альтернатив найбільш вірогідніші дві ситуації: 1) коли А знизить ціни, В і С будуть її наслідувати, щоб не втратити своєї частини ринку; 2) коли А підвищить ціни, то В і С проігнорують таку поведінку, щоб звільнитися від А і захопити його частку ринку. Тому крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 1).
Звідси зрозуміло, чому ціни на олігополістичному ринку є негнучкими (жорсткими), адже ініціатор зміни ціни не має виграшу ні при її підвищенні, ні при зменшенні. Крім того, ламана крива граничної виручки означає, що в певний момент зміни граничних витрат не впливають на ціну та обсяги виробництва (рис.1).

Рис. 1. Ламані криві попиту та граничної
виручки
для олігополіста
2. Ціноутворення, зумовлене таємним зговором.  Якщо кілька фірм у галузі приблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічний прибуток. Тому є стимули до таємного зговору з метою зафіксувати ціни та поділити ринки збуту. Такий зговір фактично перетворює ринок олігополістичної конкуренції в ринок чистої монополії.
Фактори, що протидіють укладанню картельних угод:
а)  адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність учасників цінової змови;
б) відмінності у витратах та обсягах продаж фірм олігополістів, тому важко домовитись за ціну;
в) при "м'якій" олігополії кількість фірм у галузі надто велика для погодження дій;
г) серед учасників угоди можливе порушення угоди (зниження цін) з метою отримання додаткових замовлень;
д) економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників.
3.  Лідерство в цінах. Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властиве узгодження дій через механізм "лідерство в цінах". Найважливіша фірма в галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскільки зміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядає їх рідко. Перед цим він обов'язково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їм можливість підготуватися до маневру і вивчити їх реакцію.
4. Ціноутворення за принципом "витрати плюс". Варіант ціноутворення за принципом "витрати плюс" використовується лідерами для спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Цей метод не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.
11. Методи обчислення показника еластичності

Еластичність   попиту   за  доходом  розраховується  як співвідношення відносної зміни попиту та відносної зміни доходу споживача (I).
На рис. 1 показано підвищення попиту (переміщення кривої вправо) на ∆Х (Х₂ – Х₁), що викликане зростанням доходу на ∆І (І₁ - І₂). У такому випадку еластичність попиту за доходами дорівнює:
                         Е₁ (∆Х / Х) : (∆І / І)
Еластичність попиту за доходами може приймати різні значення: Е₁ > 0 — для нормальних товарів; Е₁ > 1 — для предметів розкоші; Е₁ < 0—для неякісних товарів. У випадку нульової еластичності попиту за доходами споживання даного товару взагалі не залежить від рівня доходу споживача (сіль).
Ціни на інші суміжні товари (Р_У) також впливають на попит, і силу такого впливу показує коефіцієнт перехресної еластичності попиту, що показує відсоткову зміну обсягу придбаних товарів X залежно від одновідсоткової зміни ціни будь-якого товару Ү:
              Е _с = (∆Х / Х): (∆Р_Ү / Р_Ү).
Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має додатне значення, то із підвищенням ціни на товар У зростає попит на товар X. Відповідна залежність характерна для товарів-субститутів. Взаємозамінність різних сортів ковбаси достатньо висока, тому навіть невелике збільшення цін на один із них призведе до різкого підвищення попиту на інший.
Для комплементарних товарів характерне від'ємне значення коефіцієнта перехресної еластичності попиту (залежність між цінами на бензин та попитом на автомобілі, цінами на електроенергію та попитом на електричні плити, електрообігрівачі).
Коефіцієнт еластичності попиту набуватиме нульових значень для благ, які зовсім не пов'язані між собою.
Еластичність пропозиції за ціною — це співвідношення між відносною зміною пропозиції та відносною зміною ціни:
                            Е_р = (∆S/S) : (∆Р/Р).
Із визначення закону пропозиції (зростання пропозиції при підвищенні ціни) випливає, що значення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною завжди буде додатним.
Аналогічно до обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною можна розрахувати низку інших показників, що показують еластичність пропозиції за деякими іншими факторами, що впливають на неї.
13. Сукупний, середній та граничний продукт.  Щоб з'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:
1.  Сукупний продукт змінного  фактора виробництва (ТР) — це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.
2.  Середній  продукт  змінного  фактора  виробництва (АР) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР / X.
3.  Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах): МР=∆ТР/∆Х.
15. Сукупні, середні та граничні витрати
Розраховують відповідні показники для витрат і виручки.
Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.
Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС / Q
Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = ∆ТС / ∆ Q.
Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Тotal Соst) — це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.
У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерські й економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витрат і прибутку (табл. 8.1)¹.
Таблиця 8.1 Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку

Загальна виручка підприємства
Економічні витрати		Економічний прибуток
Явні витрати Витрати на обладнання Сировина Електроенергія Заробітна плата Інші явні виграти	Неявні витрати Процент на власний капітал Зарплата підприємця Нормальний прибуток Інші неявні витрати
Бухгалтерські витрати	Бухгалтерський прибуток

У короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють також на постійні і змінні (рис.1).
Постійні витрати (FС — Fіхеd Соst) — це витрати, що не залежать від обсягів виробництва продукції. Вони існують навіть тоді, коли продукція зовсім  не  виробляється. Наприклад,   відсотки  за  кредит,  амортизація, орендна плата, витрати на освітлення та опалення приміщень і т. д.
Змінні витрати (VС — Vагіаblе Соst) — це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції, тому ці витрати залежать від випуску продукції.
Основні види постійних витрат:
1.   Відсотки за кредит.
2.   Орендна плата.
3.   Амортизація.
4.    Капітальний ремонт.
5.   Податки.
6.   Страхові внески.
7.   Витрати на управління.
Основні види змінних витрат:
1.   Витрати на сировину.
2.   Оплата праці.
3.   Витрати на паливно-мастильні матеріали.
4.   Витрати на електроенергію.
У мікроекономіці використовуються не тільки показники сукупних витрат, але й середніх:
Середні постійні витрати (АFС — Аvеrаgе Fіхеd Соst) — це кількість постійних витрат виробництва (FС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
АFС= FС / Q
Середні змінні витрати (АУС — Аvеrаgе Vаrіаblе Соst) — це кількість змінних витрат виробництва (VС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
                                                  АVС = VС / Q
Рис.1. Криві сукупних (ТС), постійних (VС) та змінних (FС) витрат Q — обсяг випуску продукції,  С — витрати)                                    

Рис. 8.2. Криві витрат виробництва
Середні сукупні витрати (АТС — Аvеrаgе Тотаl Соst) — це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
                                     АТС = ТС/ Q
Середні сукупні витрати (АТС або АС) можна розрахувати як суму середніх постійних               і середніх змінних витрат:      АТС = АFС + АVС = (FС+ VС) / Q.
Аналізуючи криві витрат виробництва (рис.2), можна зробити наступні висновки:
1.  При обсязі продукції, що дорівнює А, крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, а крива сукупних витрат (ТС) має перегин (вона з випуклої стає опуклою).
2.  Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних витрат (АТС) та середніх змінних витрат (АVС) у точках їх найменших значень.
3.  Середні змінні витрати (АVС) необхідні для оцінки ефективності господарювання, визначення рівноваги і перспектив розвитку: а) розширення діяльності; б) скорочення виробництва; г) вихід із галузі.
4.  Порівняння середніх сукупних витрат (АТС) з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. А це допомагає вибрати стратегію фірми у короткостроковому періоді.
Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, якщо кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу – однаковий граничний продукт.
21. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
Точка перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) — це точка їх рівноваги (С) (рис. 1).


Рис. 1. Модель встановлення рівноважної ціни
X — обсяг попиту та пропозиції; Р — ціна; С — точка рівноваги; Х_с — рівноважний обсяг попиту та пропозиції; Р_с — рівноважна ціна; Хі, Х₂ — обсяги попиту та пропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок;
 Р_н, Р_д — ціни, при яких встановлюється дефіцит та надлишок.
            У точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсяг попиту буде дорівнювати обсягу пропозиції (Х_с). Завдяки якому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги (Р_с), яка і покупців, і продавців однаково задовольняє.
Рівноважна ціна (Р_с) — ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.
Рівноважна ціна та рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. В умовах рівноваги економічний суб'єкт (виробник, продавець, покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї економічної поведінки. Але як тільки відбудуться зміни у співвідношенні факторів, що впливають на рівновагу, знову почнуть діяти економічні стимули. Рівність попиту і пропозиції — теоретична абстракція. Вона майже не зустрічається в реальній господарській практиці.
23. Основні ознаки олігополії
До основних ознак олігополії належать:
Панування на олігополістичному ринку кількох фірм. їх може бути від 2 до 20 (у СІПА антимонопольне законодавство дозволяє діяльність не менше 10 (найбільша — до 31%, дві найбільші — до 44%, 3 до 54%, 4 до 64 %; в Україні — до 35% ринку). Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі товари виробляються лише на певних територіях.
Продукт олігополії може бути як стандартним, так і диференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).
Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.
Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що й при монополії.
Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або таємного зговору.
Олігополія — досить поширена модель ринку. Олігополії виникають за таких обставин:
1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;
2)  злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.
27. Нецінова конкуренція
Монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхом проведення нецінової конкуренції.
Методи нецінової конкуренції:
1. Пов'язані з удосконаленням продукту. Продукт може змінюватись без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковка, дизайн, способи продажу), але в довгостроковому періоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.
2. Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.
22. Модель чистої монополії та її характеристики
Характеристики ринку:
1.  На ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому для чистого монополіста еквівалентні поняття "ринкова пропозиція" та "пропозиція окремої фірми", а також відсутній поділ на попит для окремої фірми і ринковий попит.
2. Товар, що виробляється монополістом, не має близьких замінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення ситуації будемо вважати, що у споживача є лише два варіанти: або взагалі відмовитись від споживання певного товару, або придбати його в монополіста.
3. Ціну на свій товар монополіст встановлює сам. Для монополіста попит збігається з ринковим і його можна розглядати як заданий, тому він встановлює ціну, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну, а зменшення пропозиції призводить до зростання цін.
4.  Заблокований вступ у дану галузь для інших виробників. Бар'єрами для вступу в галузь можуть бути:
а) масштаби виробництва (монополія — це велике підприємство, і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти);
б) легальні бар'єри (патент — виключне право на виробництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія — право на заняття певним видом діяльності);
в)  власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженість ресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);
г)  недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сировини, цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чиновників і т. д.).
Монополізація ринку може досягатися:
1. Розширенням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством  конкурентів,  їх  поглинанням до  досягнення фірмою повного панування в галузі.
2.  Об'єднанням капіталів на добровільних засадах. Форми монополістичних об'єднань:
а)  картель — це досягнення угоди про розподіл ринків збуту, квот та цін виробництва при умові збереження всіма учасниками комерційної та виробничої самостійності;
б) синдикат — це створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спільного спеціалізованого підрозділу, що здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;
в)  трест — це об'єднання підприємств однієї галузі, що втрачають і комерційну і виробничу самостійність.
30. Капітал як ресурс тривалого використання, форми капіталу.
Капітал — це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищити ефективність людської праці.
Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо людина частину свого доходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користування для придбання споживчих благ (споживчий кредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином, заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва, де й складається їх ціна — плата за право користування цими капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсотка (r) — це процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу (ПК):
                                   r = ПВ / ПК  х 100%.
Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку (рис. 1). Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування.
ref  SHAPE  \* MERGEFORMAT
          пк
4. Вибір споживача з ординалістських позицій.
Теорія споживацького вибору заснована на припущенні, що споживач поводиться раціонально, намагаючись максимізувати задоволення своїх потреб у процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні.
Купуючи що-небудь у магазині чи на ринку, ми, перш за все, вибираємо те, що задовольняє наші потреби. Але одні і ті ж потреби можуть задовольняти різні блага, тому потрібно розглянути поняття "уподобання споживача".
Уподобання споживача — це система цінностей людини щодо благ, це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення своїх потреб.
Крім уподобань, на споживацький вибір впливають ціни благ та доходи споживача.
Отже, споживацький вибір — це прийняття та реалізація рішень на підставі уподобань, ціни благ та доходів споживача з метою максимізації задоволення його потреб.
Споживацький вибір — поняття суто індивідуальне, але є м альні, типові для більшості людей закономірності, що дозволяють з високою мірою вірогідності прогнозувати поведінку споживачів.
Умови, за яких споживач надає перевагу певним товарам ГО послугам.
1. Здібність до ранжування альтернатив:
а) це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання;
б) якщо є дві альтернативи, споживач може або віддавати перевагу одній з них, або вважати їх рівноцінними.
2. Транзитивність потреб споживача:
а) це послідовність задоволення потреб, певний логічний зв'язок між різними ступенями задоволення потреб;
б) якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором В, а набору В перед набором С, то це означає, що набір А має перевагу перед набором С;
в) транзитивність означає узгодженість у віддані переваги.
3. Більша кількість товару має перевагу над меншою:
а) передбачається, що споживач завжди захоче отримати більшу кількість товару, а не меншу, якщо товари якісні;
б)  йдеться про те, що потреби в товарах та послугах не можуть бути цілком насиченими.
Для повнішого розуміння наведених вище умов споживацького вибору і застереження від можливих помилок уточнимо і деталізуємо деякі їх особливості:
1.  Порівняння різних альтернативних благ здійснюється без будь-якого спеціального критерію: достатньо індивідуальних уподобань споживача.
2.  Система уподобань у кожного споживача своя, тому необхідно аналізувати споживацький вибір конкретної особи.
3.  Споживацький вибір стосується певного моменту часу, тому що з часом можливі зміни уподобань індивіда.
4.  Уподобання споживача та його реальний вибір — речі досить віддалені між собою, так як "бажати" і "могти" — не одне і теж. Для більшості "Мерседес" привабливіший, ніж "Таврія", але дозволити його собі можуть лише одиниці.
5.  Смаки та уподобання споживача є суб'єктивними, але це ні в якому разі не применшує важливість їх вивчення. Адже вони впливають практично на всі галузі людської діяльності: на деякі безпосередньо — виробництво одягу, парфум, а на інші — більш завуальовано.
6.  Збільшення кількості блага (з додатною корисністю) в наборі завжди робить даний набір привабливішим навіть тоді, коли людина сама не може спожити одночасно такої кількості блага (передозування перетворює благо на антиблаго). Це пояснюється тим, що завжди можна відкласти частину блага на майбутнє споживання або обміняти його на інше благо.
7.  Потрібно враховувати принцип "за інших однакових умов", адже важко порівнювати, наприклад, квартири в різних містах або площі землі без врахування їх рельєфу, розміщення та родючості.
       5. Криві байдужості як спеціальний інструмент мікроекономічного аналізу. Крива кривих байдужості.
Крива байдужості — це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик або кошик споживача)
Рис. 1 крива байдужості.                  

Y

Y1

Y2

X1

X2

X

                                                                                                   
                                                                                                                                           
                                                                                                                                                                                                                 
                                                  
Рис. 2 Карта кривих байдужост

Y

X

U1

U2

U3

 

X, Y – обсяги споживання відповідних товарів;
U, U₁, U₂, U₃, - криві байдужості.
Ринковий кошик (споживчий кошик) — це комбінація товарів для споживання їх протягом певного часу.
Споживач не розрізняє набори товарів X і Y, які розташовані на кривій байдужості U. Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий. Тому можна вважати, що і крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.
Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб (рис. 2).