1.     На практиці дуже важко виміряти споживання. Споживчі блага довгострокового користування створюють потік послуг з моменту їх придбання, і ці послуги повинні бути включені у споживання.
2.     Показники С і Y можуть бути виражені у фунтах стерлінгів або доларах, але їх також можна виразити у незмінних цінах за допомогою індексу споживчих цін для приведення до реального вигляду.
3.     Можуть бути обрані сукупні, на душу населення і навіть для одного домогосподарства значення С і Y [7, c.13].
Поведінка споживання та заощадження є ключем для розуміння економічного зростання та ділових циклів, тому, розглянувши поведінку у споживанні та заощадженні домогосподарств у залежності від рівня доходу, перейдемо до більш широкого кола факторів, які умовно назвемо недоходними[8, c.279]. Серед них Кейнс виділив:
·        Багатство. Під цим визначенням розуміють як нерухоме майно, так і фінансові засоби, якими володіє населення. Домашні господарства заощаджують, щоб нагромаджувати багатство. Чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання вгору, а заощадження – вниз.
·        Податки. Податки сплачуються частково за рахунок споживання та частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшення податків збільшує безподатковий дохід, і тому збільшує як споживання так і заощадження. І навпаки.
·        Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість деяких видів багатства, номінальна вартість якого вимірюється в грошах, а остання буде зворотною до зміни цін.
·        Очікування. Вони можуть бути пов’язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені збільшувати у поточному році на споживання та зменшують заощадження.
·        Споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домогосподарства будуть змушені зменшити споживання, аби ліквідувати минулу заборгованість.
·        Відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням.
Немає двох сімей, які витрачали б використовуваний дохід однаково. Проте статистика показує, що існує передбачувана закономірність , за якою люди розподіляють свої видатки між їжею, одягом та іншими важливими статтями споживання. В теорії, частіше за все, виділяють наступні компонент споживання:
ü  Товари поточного споживання (харчування, одяг, енергія інше);
ü  Товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби);
ü  Послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок, інше) [9, c. 433];
Економічну теорію не можуть влаштувати відомості споживчих мотивів до використання функціональних властивостей товарів та послуг. Коло таких мотивів значно ширше, включаючи, в тому числі, прагнення підтримки соціального статусу, входження в певну спільноту[10, c.310].
Дослідження національного споживання базується також на дослідженнях утилітаристської логіки задоволення особистих потреб. Тому тісне сполучення економічних і економіко-соціологічних підходів до аналізу споживання дасть більш об’ємне уявлення про сучасний розвиток суспільства споживання та його соціально-економічне становище для різних країн світу.
Наступний розділ ми присвячуємо дослідженню саме цих показників для України та в деякій мірі країнам СНД, з відчуженими та інноваційними практиками, з тими складностями, протиріччями та новими можливостями, яке породжує суспільство споживання.
2. СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ: ДОСЛІДЖЕННЯ НА ПРАКТИЦІ ТА В ПОРІВНЯННІ З КРАЇНАМИ СНД
Узагальнення інформації, що характеризує споживання населення, являє собою складний процес балансових розробок, націлений на співставлення різноманітних джерел даних. На його базі будуються баланси продовольчих ресурсів, визначається фонд споживання населенням основних продуктів харчування, і розраховуються натуральні середньодушові показники споживання, вивчається динаміка споживання. У СНР на макрорівні узагальнюючим вартісним показником споживання є витрати домашніх господарств на кінцеве споживання, що відображаються на рахунку використання доходу у розпорядженні й витрати, що включають:
1) кінцеве споживання домашніх господарств (резидентів і нерезидентів) на економічній території країни;
2) покупку споживчих товарів і послуг домашніми господарствами-резидентами за кордоном;
3) покупку споживчих товарів і послуг домашніми господарствами-нерезидентами на економічній території країни[11,c. 75].
Однак розглянутий узагальнюючий показник не враховує вартості спожитих населенням безкоштовних послуг.
Іншим узагальнюючим вартісним показником споживання виступає фактичне кінцеве споживання домашніх господарств, що відображає реальну величину, що забезпечується як за рахунок доходу у розпорядженні, так і за рахунок соціальних трансфертів у натуральній формі, надаваних населенню органами державного управління й некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства. Величина фактичного кінцевого споживання відображається на рахунку використання скоректованого розташовуваного доходу. Даний рахунок характеризує розподіл скоректованого розташовуваного доходу на фактичне кінцеве споживання й заощадження.
Так, протягом 1999-2006 рр. кінцеві споживчі витрати коливалися в межах 71,2-76,5% від розміру ВВП. Кінцеве споживання домогосподарств склало у 2004 і 2005 році саме 52,3% та 57,2% відповідно(Додаток А). Це свідчить, що споживання домогосподарств зростає. Проте відомо, що країна, в якій споживання становить левову частку ВВП, розвивається більш повільними темпами, ніж та, в якій споживання менше заощаджень[12,c. 307].
На рівні домашніх господарств споживання вивчається на основі вибіркового обстеження їхніх бюджетів. Програмою обстеження передбачений збір інформації, що характеризує не тільки доходи, але й витрати населення. Витрати домогосподарств включають витрати на споживання й витрати, не пов'язані зі споживанням. До останнього ставляться податки, відрахування на пенсії й соціальне страхування й інші страхові внески, грошові перекази, подарунки.
Споживчі витрати охоплюють всі поточні витрати на товари й послуги незалежно від того, повністю або частково вони були оплачені протягом обстежуваного періоду й чи призначалися вони для споживання усередині домашнього господарства. Споживчі витрати складаються з витрат на покупку продуктів харчування (у тому числі витрати на харчування поза домом), алкогольних напоїв, непродовольчих товарів і витрат на оплату послуг. Безкоштовні послуги з освіти, медичні й інші послуги в споживчі витрати не включаються [13,с.7]. Споживання продуктів харчування враховується в натуральних одиницях і за вартістю.
Для вирахування показників забезпеченості населення відповідними предметами товари розбиваються на 3 групи:
·        товари однократного користування (продукти харчування).
·        товари нетривалого користування (строк використання - до 3-х років);
·        товари тривалого користування (строк використання - більше 3-х років) [14, c.82];
Дослідивши динаміку зміни витрат домогосподарств протягом 1999-2006 рр., наводимо наступні показники: продукти харчування та безалкогольні напої у 1999р. складали 65,2% від загальної структури сукупних витрат, тоді як за 2005-2006 роки склали 56,6% та 53,2% відповідно. Алкогольні напої, тютюнові вироби у 1999р. складали 2,9%, 2005-2006рр. 2,9% та 2,6% відповідно. Як не прикро, але споживання «шкідливих» товарів за 7 років не скоротилося.
Вивчення споживання непродовольчих товарів по програмі вибірки бюджетів домашніх господарств здійснюється по наступних видах: витрати на одяг, білизну, взуття, тканини, меблі й предмети домашнього побуту, товари культурно-побутового призначення, транспортні засоби, гігієнічні, парфумерні й фармацевтичні кошти, будівельні матеріали й інші непродовольчі товари. Натуральні показники споживання обчислюються по споживанню взуття й тканин. По інших непродовольчих товарах розраховуються лише вартісні показники, а також структура споживання [11, c.79].
Непродовольчі товари та послуги у 1999р. складали 28,5%, а 2005-2006рр. – вже 31,6% та 34,7% відповідно, в тому числі (2005-2006рр.): одяг і взуття – 5,7% та 5,8%; житло,вода,види палива – 8,5% та 9,6%; предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла – 2,6% та 2,8%; різні товари і послуги – 1,8% для обох років.
Для ряду товарів тривалого користування, використовуваних, як правило, спільно членами домогосподарства, середній рівень споживання переважно розраховується на домогосподарство в натуральних одиницях, а забезпеченість розуміють, як ступінь поширеності даних товарів в особистому користуванні громадян. Такого роду показники лише побічно характеризують споживання. Точніше розкриває забезпеченість населення товарами тривалого користування показник, використовуваний у закордонній практиці: він визначається часток домогосподарств, що володіють як мінімум одним предметом даного виду (наприклад, одним холодильником, одним телевізором і т.д.), і обчислюється як відношення числа домашніх господарств, що мають даний вид предмета, до загального їхнього числа[11, c. 81].
Темпи споживання в домогосподарствах окремих товарів тривалого користування (у середньому на 100 домогосподарств, штук) протягом 2001-2006рр. змінювалися досить різними темпами по окремим видам товарів [15,c.64]. 2001р. наявність телевізорів кольорових спостерігалася майже у 70% , 2006р. цей показник став дорівнювати 96%, також до 100-відсоткової наявності наблизилися такі товари, як фотоапарати, пральні машини, а мобільні телефони взагалі перестали бути предметом розкоші і 81 домогосподарство зі 100 має їх у користуванні. Протилежна тенденція спостерігається у споживанні магнітофонів, швейних машин, мотоциклів. Можливо, це пояснюється появою взаємозамінних та більш модернізованих товарів, а зменшення користування мотоциклами компенсується ростом споживання особистого авто ( Додаток Б).
Зростаючу роль у споживанні населення грають різноманітні послуги. Оцінка їх має свою специфіку. Послуги – особливий вид споживчої вартості, що існує у формі корисної діяльності для людини й суспільства[7, c.467]. Час виробництва послуг збігається з часом їхнього споживання.
У статистику споживання об'єктом дослідження виступають лише послуги, що надаються населенню і задовольняють потреби людини. Послуги ж колективного характеру, що задовольняють суспільні потреби (у сфері керування, оборони, правопорядку, науки й т.п.), до цієї групи не ставляться, хоча відповідно до міжнародних статистичних стандартів, вони включаються в обсяг валового випуску (виробництва) і споживання (проміжних і кінцевого) послуг і відображаються в рахунках виробництва й використання доходів СНР, у тому числі й сектора домашніх господарств.
Отже, за 2005-2006 рр. витрати на послуги становили: охорона здоров'я – 2,5%; транспорт – 3,0% та 3,7% відповідно; зв'язок – 2,1% та 2,6%; відпочинок і культура – 2,6% та 2,7%; освіта – 1,1% та 1,2% [16, c.111].
Дослідивши структуру витрат країни за період 1999-2006 років, можна навести наступні дані: сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство у гривнях 1999 року становили 426,5, а 2005 і 2006 - 1229,4 та 1442,8 відповідно. Розрахунки у відсотках показують, що продукти харчування та безалкогольні напої за 2005-2006 роки склали 56,6% та 53,2%, непродовольчі товари та послуги - 31,6% та 34,7%, неспоживчі витрати – 9,8% та 9,5% відповідно [17, c.24]. Важливо відмітити, що за період 1999-2006 років зменшилося споживання продуктів харчування на 12%, проте збільшилося споживання непродовольчих товарів і послуг на 6,2% у розрахунку від початкового до кінцевого терміну( Додаток Д).
З метою дослідження рівня життя різних соціальних груп населення Держкомстатом України у 2006р. проведено обстеження 10,5 тис. домогосподарств, а за І квартал 2007р. – вибірково. Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2006р. склали 1443 грн., що на 17% більше, ніж у 2005р., а у І кварталі 2007р. склали 1658 грн. За 2006 - І кв.2007рр. міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1519 грн. та 1751 грн., сільське – 1274 грн. та 1451 грн. відповідно. В середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 555 грн. на місяць у 2006 та 638 грн. у І кв. 2007р, в міських домогосподарствах – 598 грн. та 689 грн., в сільських – 463 грн. та 530 грн. відповідно. Середньомісячні сукупні витрати однієї особи перевищили рівень прожиткового мінімуму на 18% у 2006р. (у 2005р. – на 11%). Рівень середньомісячних загальних доходів однієї особи у І кв. 2007р. майже на третину перевищив рівень встановленого на цей період прожиткового мінімуму (492 грн.)[18, c. 537-538].
Слід відзначити, що темп росту середньодушових сукупних витрат у 2006р. порівняно з попереднім роком перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 117,8% проти 109,1%, а темп росту середньодушових загальних доходів у І кварталі 2007р. порівняно з аналогічним періодом минулого року перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 118,8% проти 110,2%.
Частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 38%. Серед мешканців міст ця група становила третину, серед селян – половину населення.
Розподіл населення України за рівнем середньодушових місячних сукупних витрат свідчить про зменшення в порівнянні з 2005р. частки населення у групі з низькими сукупними витратами (до 420 грн. у місяць) і збільшення – в усіх інших групах. Частка населення із середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася на 4 в.п. і склала 51%. Більш суттєво зменшилася частка такого населення серед міських жителів (з 50% до 45%) проти сільських (з 65% до 64%). Кожні дві особи з п’яти, рівень життя яких нижче прожиткового мінімуму – це працюючі (загалом – 45% усіх осіб цієї групи), кожна п’ята – непрацюючий пенсіонер (відповідно 48%), кожна четверта особа – дитина до18 років (64%). Серед домогосподарств з дітьми частка домогосподарств, рівень життя яких нижче прожиткового мінімуму, зменшилася на 5 в.п. і склала 60% (проти 43% – в середньому по всіх домогосподарствах).[19, c.447-448]
У І кв. 2007р. співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 6,3 раза, у тому числі серед міського населення – 5,7 раза, сільського – 6,1 раза. Найбільш заможні 20% населення отримували 37% усіх загальних доходів.
Найбільш вагомою статтею (54%) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). У порівнянні з І кварталом 2006р. частка цих витрат зменшилася на 4 в.п. На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 36% усіх витрат, що на 4 в.п. більше, ніж у січні–березні 2006р. Частка неспоживчих сукупних витрат склала 8% усіх витрат домогосподарств і зросла на 0,4 в.п. [20, c. 109].
Зростання у січні–березні 2007р. у порівнянні з січнем–березнем 2006р. реальних наявних доходів населення сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке покращання структури харчування: збільшилося споживання в домогосподарствах фруктів, ягід, горіхів, винограду на 18%, м’яса та м’ясопродуктів – на 9%, яєць – на 6%, риби і рибопродуктів – на 5%, цукру – на 3%, овочів і баштанних – на 2% та молока і молочних продуктів – на 1%. Споживання олії та інших рослинних жирів залишилося на рівні I кварталу 2006р. Скоротилося споживання хліба і хлібних продуктів та картоплі – на 6% кожного. Порівняно за період 1999-2006рр. ці показники значно зросли.
У домогосподарствах з дітьми однією особою було спожито на 8–3% більше, ніж у січні–березні 2006р., м’яса та м’ясопродуктів, риби та рибопродуктів, яєць, цукру, молока та молочних продуктів, у 1,2 раза – фруктів, ягід, горіхів та винограду. Кількість основних продуктів харчування, спожитих однією особою в домогосподарствах з дітьми, була в 1,6–1,1 раза меншою, ніж у домогосподарствах без дітей [20, c.111].
Зростання наявних реальних доходів населення сприяло підвищенню доступності для домогосподарств непродовольчих товарів. У січні–березні 2007р. обсяги продажу непродовольчих товарів у порівнянних цінах зросли на 32%, а обсяг реалізованих населенню послуг зріс на 11,7%[21, c.54].
На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства щомісячно спрямовували 36% сукупних витрат (у січні–березні 2006р. – 32%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду, електроенергію, газ та інші види палива пересічне домогосподарство витрачало кожну сьому гривню, на оновлення гардеробу – 6%, на інші напрями споживання (на транспорт, охорону здоров’я, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, зв’язок, відпочинок і культуру, освіту тощо) від 3 до 1% сукупних витрат.
Споживчі витрати на ці цілі міських домогосподарств у 1,6 раза перевищували аналогічні витрати в сільських домогосподарствах, зокрема, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива, на одяг і взуття, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, охорону здоров’я (медикаменти та медичні послуги) та на транспорт ­– у 1,8–1,1 раза; на освіту, зв’язок та відпочинок і культуру – в 3–2,3 рази більше.
У структурі сукупних витрат домогосподарств оплата житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) становила 11% або 180 грн. на місяць (у січні–березні 2006р. – 8% або 107 грн.). Міське домогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 214 грн., сільське – 103 грн. [22, c. 208].
Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства у І кварталі 2007р. склали 1725 грн., міського – 1804 грн., сільського – 1548 грн. і зросли порівняно з січнем–березнем 2006р. у цілому по Україні на 18%, в міських поселеннях – на 20%, у сільській місцевості – на 13%. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 663 грн., 710 грн. та 565 грн.
Продовжувалися позитивні зміни у структурі формування ресурсів домогосподарств. Збільшилася частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 84% у січні–березні 2006р. до 87% у І кварталі 2007р[23,c.38-39].
Взагалі, доходи населення за період 2006р. зросли майже втричі порівняно з 2001р. Так, у 2001р. вони становили 157996 млн.грн., а на кінець 2006р. цей показник становив 479309 млн.грн. Відповідно зі збільшенням доходів збільшилося споживання і заощадження.(Додаток Е)
Коливання питомої ваги у ВВП на кінцеве споживання, відмічені вище при аналізі даних, пов’язані у першу чергу з зміною частки відповідних витрат домогосподарств. Скорочення вказаних витрат визивалося в першу чергу зниженням купівельної спроможності населення; наряду з цим, воно відображало закладену в концепцію реформ установку на перерозподіл споживчої частини ВВП на користь буржуазії й інтересів форсування першопочаткового нагромадження приватного капіталу. Збільшення в ВВП частки витрат на кінцеве споживання в кращому випадку лиш в деякій мірі компенсувало зниження реальних доходів основної частини населення. В остання роки збільшення витрат на кінцеве споживання доповнюється певним розширенням внутрішнього ринку товарів та послуг.
Схожі за характером пояснення можна привести і відносно змін питомої ваги у ВВП витрат на кінцеве споживання, що оплачувалися державними установами. Скорочення частки вказаної частини витрат відбувалася, з одного боку, через зменшення реального об’єму ВВП і великого дефіциту державного бюджету, а з іншої – воно витікало з загальної направленості реформ на роздержавлення економіки, максимально можливе скорочення видатків держави на її розвиток і обмеження бюджетного фінансування галузей соціальної сфери.[24,с.68]
Кінцеве споживання державними установами підрозділяється видатки на індивідуальні товари та послуги, що надаються домогосподарствам, та видатки на колективні послуги – загальне державне управління, оборону, наукові дослідження. Питома вага першої групи видатків навіть в деякій мірі підвищилася, що пов’язано зі зниженням рівня реальних доходів населення та у зв’язку з розширенням переліку натуральних пільг, але після 2001р. скорочувалася. Скорочувалася також і частка кінцевого споживання некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства цьому сприяла комерціалізація сфери послуг та передача установ соціальної сфери місцевим органам влади.
Фактичне кінцеве споживання домогосподарств включає видатки сектору на кінцеве споживання та отримані соціальні трансферти в натуральній формі. Співвідношення цих джерел формування кінцевого споживання продовжує змінюватися в бік зниження питомої ваги соціальних трансфертів й зростання частки видатків, що оплачуються власне населенням. До складу останніх перш за все збільшилася частка витрат на оплату послуг, що спричинено переведенням збільшуваної їх частини до платних форм і подорожчанням тарифів на послуги по відношенню до цін на товари. У видатках на кінцеве споживання скорочувалася частка споживання продуктів та послуг в натуральній формі[24,c.66].
Істотне місце в споживанні товарів та послуг більш високої якості належить їх придбанням з-за кордону. Цим джерелом споживання користуються переважно заможні люди, але зі збільшенням доходів до нього вдаються і деякі домогосподарства з середнім рівнем доходу. Питома вага у споживанні домашніх господарств соціальних трансфертів в натуральній формі скоротилася за всіма видами. Найбільш крупні позиції в їхньому складі є послуги охорони здоров’я т освіти, які все інтенсивніше переводяться у платні форми.
Зміни у складі споживання товарів та послуг відображають риси диференціації населення. В країні склалося три типи споживання з притаманними їм відмінностями в образі життя та поведінки: вузької верстви, що досягла успіхів в ході реформ багатих домогосподарств, де рівень та якість споживання відповідають споживанню крупної буржуазії; більш широкого «середнього класу», споживання якого в цілому по величині й складу лише в деякому випадку наближається до існувавшого у радянський період; і споживання великої за чисельністю верстви домогосподарств з душовими доходами, що менші за вартість прожиткового мінімуму і в зоні, що знаходиться поблизу цього мінімуму[25, c.89].
Статистичні дані про скорочення чисельності населення з доходами нижче величини прожиткового мінімуму часто не відображають реальної ситуації через заниження оцінок вартості цього мінімуму та недообліку зростання вартості життя в наслідок інфляції. За межею бідності – з душовими доходами нижче офіційного прожиткового мінімуму, у 2004 р. знаходилося близько 20% населення; більше половини населення було малозабезпеченим – їхній душовий дохід не досягав двох прожиткових мінімумів; отже, бідні й малозабезпечені складали більше 2/3 всього населення країни. Ці цифри показують межі бідності , виходячи з національних стандартів; якщо прийняти більш високі європейські стандарти, то за межею бідності опиниться 2/3 населення.
Дослідивши динаміку споживчих витрат в Україні, перейдемо до аналізу економічної ситуації на території CНД. Багато джерел, дослідивши критерії ефективності інтеграційних об’єднань, констатують невисоку ефективність функціонування CНД та низький рівень впливу на світову економіку. В даній роботі ми досліджуємо рівень внутрішнього споживання СНД задля висвітлення економічного рівня розвитку нашої країни на терені пост соціальних держав[26, с.19].
Якщо дослідити територію СНД, матимемо наступні темпи зростання індексів соціально-економічних показників за січень-вересень 2007р. до першого півріччя 2006р. у відсотках: валовий внутрішній продукт (у постійних цінах) Азербайджану становить 127,1, Білорусії – 108,4, Росії – 108,0, тоді як в Україні – 107,3. Промислова продукція (у постійних цінах) в Азербайджані – 127,0, в Узбекистані – 111,9, в Україні – 110,0. Наступним показником є індекси цін виробників промислової продукції, які в Росії складають 109,3, в Білорусії – 116,1, в Молдові – 125,9. У той час, як в середньому по СНД зростання цін на промислову продукцію становить 111, в Україні – 119,0. Індекси споживчих цін також зростають: в середньому по СНД – 109, Україна – 111,9. Роздрібний товарооборот (у постійних цінах; за всіма каналами реалізації) становить в Україні 127,6 і є найбільшим показником по СНД[22, c.208-209](Додаток Ж ).
Що цікаво, так грошові доходи громадян Азербайджану, Білорусії та Таджикистану становили 139,9, 124,7, та 146, 9 відповідно, тоді як витрати населення на купівлю споживчих товарів та послуг за цей період складали 137,5, 123,6 та 128,6 відповідно. І тільки в Україні доходи населення за цей період 128,4, а витрати – 130,2 [26, с.20].
Отже, на практиці дуже важко виміряти розміри національного споживання, проте статистика дає змогу в узагальненому і наближеному вигляді оцінити ці розміри. Для цього оцінюється споживання певної кількості домогосподарств, державних та недержавних установ тощо і на підставі середніх показників та з урахуванням певних зовнішніх та внутрішніх впливів в суспільстві середній показник сприймається як повноцінний показник споживання. Через такі умови дослідження вимагає поділу предметів споживання на: товари однократного користування (продукти харчування); товари нетривалого користування (строк використання - до 3-х років); товари тривалого користування (строк використання - більше 3-х років).
Випереджаючі темпи зростання галузей, орієнтованих на внутрішній ринок (насамперед харчової промисловості, виробництва будматеріалів), спонукають до приділення особливої уваги стимулюванню внутрішнього попиту в цих країнах. Тому дослідивши вищенаведені тенденції, можна стверджувати, що споживання в Україні неухильно збільшується. Це пов’язано і зі збільшенням доходів населення і розширенням внутрішнього ринку товарів і послуг. Не можна сказати, що на терені пострадянських країн Україна розвивається найдинамічніше, про що свідчать аналізовані соціально-економічні показники. Проте не слід забувати, що розміри споживання в багатьох випадках не відображають реальної ситуації через заниження оцінок вартості прожиткового мінімуму та недообліку зростання вартості життя в наслідок інфляції.

ВИСНОВКИ
Суспільство споживання часто трактується як породження "втечі" людини зі сфери рутинної відчуженої праці в царство "споживчої волі". Орієнтація на розширення меж споживання стає компенсацією обмежених можливостей самореалізації в процесі основної професійної діяльності. Поряд з масовою пропозицією споживчих благ, колосально зростає розмаїтість видів реалізованих продуктів і послуг, на яке нашаровується множинна й усе більше тонка диференціація корисних властивостей товарів і товарних марок.
Відбувається прискорюване відновлення видів товарів. І якщо раніше, наприклад, серед товарів тривалого користування він вибирав самі надійні й добротні предмети, здатні прослужити найбільш тривалий строк (тобто висував підвищені вимоги до фізичних характеристик товарів), то тепер ця ознака добротності втратив своє значення, розвинений набір споживчих функцій і сервісів виявляється важливіше фізичної надійності.
Взаємозв'язок споживчих благ й їхнє постійне відновлення сприяють втягуванню людини в постійну й усе більше прискорювану споживчу гонку, яка викликається постійною недостатністю задоволення потреб, коли в зоні споживчої уваги завжди виявляються об'єкти, більше привабливі, ніж тільки що придбані.
Тому не дивно, що дослідження споживання є досить важливою проблемою і безумовно є об’єктом аналізу і регулювання на макрорівні. Обсяги споживання за визначенням, безпосередньо залежать від доходу, а дохід в свою чергу показує рівень добробуту суспільства, соціального розшарування та економічного потенціалу.
Об’єми, структурні та якісні характеристики споживання населення визначаються і будуть визначатися в довгостроковій перспективі цілим рядом обставин, але перш за все купівельною спроможністю доходів. Рівень та купівельна спроможність доходів і характеристики споживання багато в чому будуть залежати від об’єму ВВП. Тут досить важливою є структура використання національного доходу, зокрема та частина, яка йде на кінцеве споживання.
Споживачем у багатьох випадках є домогосподарство, а не індивід. Домогосподарство приймає рішення, які базуються на компромісі між індивідуальними бажаннями всіх членів. Тому споживчий попит можна розглядати в контексті групових рішень, що відображають функцію суспільного добробуту. І.М.Д. Літтл стверджував, що «добробут» – це етичне поняття, яке можна прирівняти до задоволення індивідуальних уподобань і розглядати, як «технічний» термін. У цілому, твердження Літтла здобуло широку підтримку і визначення суспільного добробуту зазвичай визначають, як оцінне судження. Звідси, очевидно, що споживання безпосередньо відображає суспільний добробут.
В Україні останнім часом збільшуються обсяги споживання, що спричинене збільшенням доходів, розширенням ринку товарів та послуг. Проте проблемою залишається рівень споживання у порівнянні з розвиненими країнами світу, де стандарти життя зовсім інші. У такому випадку, якщо прийняти більш високі європейські стандарти, то за межею бідності опиниться 2/3 населення. І частка споживання та заощадження у ВВП вже не справить такого враження, як з першого погляду.
Споживання населення має достатньо багато важких і суперечливих моментів з огляду на свій тісний зв'язок з постійно змінними умовами життя і соціально-економічної ситуації в країні. Зрозуміло, що ці процеси регулюються на макрорівні, тому вся відповідальність лягає на державу. Важливими факторами забезпечення добробуту є стан та прогрес в області удосконалення розподільчих відносин, соціальної політики, регулювання цін та інфляції,структурної та інвестиційної політики, тобто всіх сфер суспільного життя, які призведуть до впорядкування економіки та підвищення її результативності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.     Общество потребления/ И.Н.Барулин// Финансы и кредит. - №20. – 2005. – С. 7-16.
2.     Долан Э. Дж. Макроэкономика/ Э. Дж. Долан, Д. Линдсей (пер. С англ. В. Лукашевича и др.; под. общ. ред. Б. Лисовика др.). С-Пб.:Литера плюс, 1997 г. – 406 с.
3.     Прошин Д.В. Проблема потребление в социокультурном аспекте/ Д.В.Прошин//Академічний огляд. – 2005. - №2. – С. 10-16.
4.     Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика: В 2-х ч.,Ч.1. Макроекономіка: пер. з англ. – 30-те вид. – Львів: Просвіта,1997. – 672с.
5.     Дорнбуш Р, Фішер С. Макроекономіка. – К.:Основи, 1996. – 814с.
6.     Лейонхфвуд А. Макроэкономическая теорія в ХХ ст..:основне вехи развития/А. Лейонхфвуд//Вопросы экономики. – 2006. – №11. – С.26 – 43.
7.     Словник сучасної економіки Макміллана/Пер. З англ.. – К.: „АртЕк”, 2000. – 640c.
8.     Іваненко В.М., Горбатюк М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2000. – 148c.
9.     Самюельсон П., Нордгауз А., Вільям Д. Макроекономіка. Пер. з англ.. – К.: Основи, 1995. – 544с.:іл.
10.            Потребление и сбережение в масштабах национальной экономики: кейнсианский анализ // Курс экономической теории / Под ред. М.Н. Чепурина.- К., 1996.- С. 308-314.
11.            Cукупні витрати приватної економіки та рівень виробництва // Макроекономіка: Підруч. / А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаєвич, О.М. Тітьонько та ін. - К., 1995. - С.73-92.
12.            Фомішина В.М. Заощадження як суперечливий чинник економічного зростання/В.М. Фомішина//Держава та регіони. Економіка та підприємництво. – 2006. - №5. – С. 305 – 309.
13.            Использование ВВП: потребление и накопление/ Б.П.Плышевский// Вопросы статистики: Учр.: Государственный комітет РФ по статистике. – 2006. - №11. – С.3 – 10.
14.            Землянская В. Cпоживчий елемент сукупного попиту як чинник економічного зростання// Банківська справа. – 2006. - №7. – С.74 – 85.