Бертран де Борн

(1140 - 1215)

Бертран де Борн — французький трубадур.

Один із видатних прованських трубадурів, Борн був рицарем і разом зі своїм братом володів укріпленим замком Альтафорт (зараз містечко Отефор). Данте хвалить його як талановитого поета, співця війни («Про народне красномовство «), згадує про його щедрість («Бенкет'), але прирікає Борна на дуже важку кару за гріхи серед «злопорадників» у восьмому колі пекла: видатний трубадур тримає свою відрубану голову в руці, «як ліхтар». За що ж судилася йому така кара?

За легендою, Борн відіграв вирішальну роль у політичних подіях свого часу і був чи не єдиним винуватцем кривавих чварів, що спалахнули у французьких володіннях англійської королівської родини Плантагенетів. Реальні події, однак, складалися інакше. Син Генріха II Плантагенета — Річард І Левове Серце отримав від батька великі володіння у Франції, а його старший брат Генріх (т. зв. «Молодий король») через заздрощі виступив проти нього зі зброєю. Борн був серед тих південнофранцузьких рицарів, які стали на бік «Молодого короля».

Як талановитий поет, він надзвичайно яскраво відобразив ідеологію дрібного рицарства, завжди готового взятися до зброї і змушеного, через нестатки, жити війною. Але він, звичайно, не був єдиним носієм цієї ідеології. Його творчість цікава саме тому, що у талановитій формі виражає погляди і почуття тієї частини феодалів, до якої він належав.

Після надзвичайно бурхливого життя Борн подався у монастир, де й помер.

Легендарна біографія приписує йому пристрасть до війни: «якщо траплявся мир і укладалось перемир'я, Бертран дуже бував незадоволеним і намагався своїми сирвентами розладнати мир». Оспівував війну, подвиги феодалів. В одній із сирвент писав:

Люблю я бачить, як погнав
Юрбу озброєний загін,
Як мчать отари серед трав,
А військо лине навздогін...
І видно над рікою,
Як замок між гірських горбів
Обложений з усіх боків,
І темною габою
Шеренги мерехтять бійців,
Що виглядають між ровів.

Сучасники звинувачували його в розпалюванні міжусобних воєн у сімействі Плантагенетів, де він підтримував Джефрі, герцога Бретонського, у боротьбі проти його батька англійського короля Генріха II.