Зміст

1 Вступ..............................................................................................3

2 Боги................................................................................................4

3 Загробне життя..............................................................................6

4 Використана література.............................................................10

1 Вступ

Великий вплив на життя кожного народу становлять релігійні вірування.

Скласти уявлення про вірування , культи , обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти : гімни і молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Най-важливішими є так звані “ Тексти пірамід ” – складна система заклять , замовлянь і молитов , що супроводжували заупокійні царські ритуали . Їх тексти вирізані на стіна внутрішніх приміщень пірамід фараонів V та VI династій давнього царства (XXVI – XXIII ст. до н. е.) .

Найстаріший текст знайдено в піраміді фараона Уласа , мабуть , останнього правителя V династії , але особливості накреслення ієрогліфів , стиль написів , лексика та інші особливості вказують , що тексти написані ще у до династичний період.

Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства стародавнього Єгипту використовуються і так звані “ Тексти пірамід ” , що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXVI – XXIII ст. до н. е.) , а також “ Книга мертвих ” , створена від періоду Нового царства і до кінця історії Стародавнього Єгипту , та численні збірки заупокійних текстів . “ Книга мертвих ” була написана частково на основі найдавніших релігійних текстів . Це найвідоміша збірка релігійних текстів і заклять у Стародавньому Єгипті . Примірники ілюстрованої “ Книги мертвих ” клалися до могили поряд з мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі.

За релігійним уявленнями жителів Стародавнього Єгипту , схід , де встає сонце , місце народження і відродження , а захід , де сонце зникало , – місце смерті й потойбічного життя . Схід називався Країною Бога , адже там сонце кожного дня піднімалось у славі .

2 Боги

У “ Книзі мертвих ” перша поява Ре - Атума – бога творця – відбувається на “ первісному пагорбі , що в Єрмополі ” , де за єгиптянами виникло життя .

Єгипетський ієрогліф , яким позначали “ первісний пагорб творення ” , читався і як “ являтись у славі ” . Він зображав кулястий пагорб , з якого вгору піднімаються сонячні промені , і тим самим давав дохідливу графічну ілюстрацію дива першої появи бога – творця .

В давні часи бог сонця мав свою сім’ю богів , яка складала також вищу раду богів . Ця група богів називалась Енеадою , Дев’ятерицею , що мала центральне святилище у храмі Сонця . До неї входили : Атум , Шу , Тефнут , Геб , Нут , Осіріс , Ісіда , Сет і Нефтіда . Бог сонця Атум , що з’явився на вершині “ первісного пагорба ” , виник , за традицією , “сам собою ” . Ім’я Атум означає “все” , а також “нічого ” .

Подружня пара Шу , бога повітря , і Тефнут , богині вологи , породила бога землі Геба і богиню неба Нут . За іншою версією , бог повітря піднявся і відірвав небо від землі . Потім Геб і Нут , небо і земля, породили ще дві пари : Осіріса і Ісіду та Сета і Нефтіду .

Геродот писав про надзвичайну релігійність єгиптян , що їх виділяло серед інших народів . Спочатку богів зображали у вигляді тварин , пізніше вони набували подоби людей із головами тварин : Ра мав голову сокола , Сехмет – лева , Анубіс – собаки , Хатор – корови .

Існували боги тільки з людськими рисами – Пта , Мін , Осіріс. Найбільшого розвитку культ тварин досяг у період Нового царства . Найпопулярнішим був культ священного Апіса . Як богів шанували і інших тварин : крокодила , кішку , мавпу .Тіло померлої священної тварини муміфікували й ховали в саркофагах .

Жерці намагалися систематизувати безліч богів . Але як і в Месопотамії , після перемін у суспільно – політичних умовах занепадали або підносилися міста , а разом із ними і їхні боги – покровителі .

Відомою була тріада богів з міста Фіви : Амон , його дружина Мут і син Хонсу .З рядових богів Раннього царства , починаючи від XVIII династії, Амон став головним богом Єгипту внаслідок політичного впливу касти жерців . Верховний жрець Амона ( пізніше його ототожнили з богом Сонця Ра і стали називати Амон – Ра ) мав у своїх руках велику політичну владу , міг впливати на фараонів .

Серед названої Дев’ятериці богів Осіріс , Ісіда та їхній син Гор створюють тріаду богів . За традицією , Осіріс – перший правитель Єгипту , він навчив людей обробляти землю , створив перші закони . Ісіда – богиня родючості – стала також символом подружньої вірності й материнства . Її культ поширився далеко за межі Єгипту . Предмети її культу знайдені на території нинішніх Австрії та Угорщини.

Гор став символізувати владу фараона і тому фараони носили його ім’я .

Образ Ісіди з маленьким Гором на руках став одним із прообразів християнської Марії Христом – немовлям .

Ще одну тріаду богів утворюють Птах , який був богом отцем , його дружина – богиня Сехмет та син – Нофертум . Згідно з “Мемфіським богословським трактатом ” Птах , як один із найстаріших богів , створив світ і дав життя іншим богам та людям . У пізніші часи його ототожнювали з богом Сонця . Сехмет мала подвійну сутність : була богинею війни і спустошення , але також і богинею – заступницею . Їх син Нофертум був богом рослинного світу й зображався у вигляді квітки лотоса .

3 Загробне життя

Уявлення стародавніх єгиптян про загробне життя мали вирішальне значення в їхній релігії . Ці уявлення справили значний вплив на розвиток і формування стилю пірамід і гробниць , на всю архітектуру Стародавнього Єгипту .

Основною умовою загробного життя вважали збереження тілесної оболонки померлого . Для цього тіла мерців бальзамували , прагнучи зберегти зовнішній вигляд людини . Крім цього , рідня небіжчика забезпечувала його всім необхідним , що б могло знадобитись у потойбічному світі .

Єгиптяни вірили , що душа людини після її смерті продовжує існувати і час від часу відвідує тіло. Тому вони так старанно зберігали тіла померлих ; бальзамували і зберігали в надійних похоронних спорудах. Щоб покійний міг і в замогильному житті насолоджуватися всіма благами, йому давали з собою всілякі багато прикрашені предмети побуту і розкоші, а також статуетки слуг. Предмети , що закладались до могили , могли мати і символічний характер , як , наприклад , маленькі глиняні тарілі з глиняними зображеннями страв . На випадок, якщо тіло померлого по якійсь причині зазнає руйнування, створювалася ще портретна статуя самого померлого.

Робили і жертвопринесення біля гробниці : померлому давали харчі в дорогу , напої , одежу .

Більш усього піклувалися про те, щоб забезпечити вічне життя володарю країни – фараону . Вже при його житті , протягом десятиріч , тисячі його підданих вирубували зі скель величезні кам'яні блоки для царської гробниці. Якщо взяти до уваги який низький був рівень техніки в ті часи , то неважко уявити, яких трудів і скількох людських життів коштували ці будівництва . Потім з'явилися великі так звані ступінчасті піраміди , найстаріша з них знаходиться в Саккарі і була споруджена чотири з половиною тисячоліття тому . Шедеврами давньоєгипетського будівельного мистецтва були піраміди. Вони приголомшують уяву своїми розмірами , геометричною точністю , а також кількістю праці затраченої на їх побудову .

У відповідний час кожного року потрібно було приносити померлим реальні або символічні жертви . Біля пірамід для цього будувались храми , де статуя фараона з свого покою через спеціальний отвір могла спостерігати за ритуалом жертвопринесення .

У часи Середнього царства до могили клали маленькі статуетки слуг і рабів . Пізніше в Новому царстві вони були схожими на маленькі мумії і називались “ ушбеті “ Так як і в земному житті , в загробному світі вони мали служити померлому і виконувати за нього роботу .

Уявлення про життя в потойбічному світі не були у єгиптян одними й тими ж . Період безсмертя і вічне життя символізували зірки , які постійно виднілись на небосхилі ( наприклад , Полярна зірка ) . Саме до неї прямували душі померлих , тому вхід до піраміди робився завжди на північ .

У Давньому царстві цю роль починає відігравати Сонце . Бог Сонця Ра мандрує вночі країною мертвих і вершить над ними суд . Пізніше цим став займатись бог Осіріс , який стає володарем загробного світу . Загробний суд добре описаний у 125-му розділі “ Книги мер –твих ” . В присутності Осіріса та інших богів вершиться психостасія : зважування серця померлого на вагах , урівноважених істиною . Грішника поглинало страшне чудовисько Амт ( лев із головою крокодила ) , а праведник оживав для щасливого життя на полях іару .

Духовний світ стародавніх єгиптян тісно пов’язувався з їхньою вірою в загробне життя . За релігійним вченням єгиптянин мав кілька душ .Головними були “ Ка ” та “ Ба ” . Перша мислилась як духовний двійник людини , з яким вона зустрічається після смерті . В культі мертвих “ Ка ” відігравала дуже важливу роль . Гробницю називали “Будинком Ка “ , а жерця що виконував поховальні обряди , – “служителем Ка ” . Ця душа забезпечувала померлому існування після смерті , робила можливим виконання життєвих функцій . Графічно “ Ка” зображалась у вигляді руки , що підтримує , захищає .

“ Ба ” називали “ чистим духом ” . Ця душа залишала людину після її смерті і прямувала на небеса . “ Ба ” , як внутрішня енергія людини , її божественний зміст .

Спочатку право існування в загробному світі мав тільки фараон . Тіло покійного фараона переправляли з Мемфіса через Ніл у Долинний храм . Для переправи використовувався поховальний човен , нагадував своєю формою традиційні човни зі стебел папірусу . Тут у Долинному храмі , тіло небіжчика підлягало ритуальному обмиванню на знак очищення і відродження його душі . Цей ритуал немовби повторював діяння бога Сонця , котрий щоранку відроджувався в водах озера Лілей . Це був перший етап дуже складного , але точно визначеного ритуалу , який забезпечував відродження душі фараона для його загробного життя.

Найголовнішим був обряд “ Відкривання уст ” , він проводився не на тілі покійного фараона , а на його статуях у повний зріст . Ці статуї, кількість яких сягала часом більше двох десятків , зберігались у нішах центральної зали Долинного храму . Син фараона або його нащадок мав окропити статуї водою , умастити пахучими маслами , здійснити перед ними жертвопринесення і доторкнутись до уст кожної з них священними “ знаряддями ” , такими як тесло і різець . Після цього ритуалу статуї з Долинного храму ніби отримували здатність зберігати в собі душу “ Ка ” фараона .

Після завершення цих церемоній у Долинному храмі набальзамоване тіло фараона з усіма царськими ознаками його влади і з його внутрішніми органами ( їх виймали з тіла , бальзамували і розміщали окремо в спеціальних ємностях – канопах ) урочиста процесія, в якій могли брати участь тільки ритуально очищені особи, відносила в Поминальний храм . Процесія ця рухалась пандусом . Стіни галереї , збудовані на пандусі , були досить високі , що оберігало процесію від непосвячених очей. У поминальному храмі , що будувався поряд із пірамідою , повторювався ритуал “ Відкривання уст ” над статуями покійного . Тільки після цього тіло володаря Єгипту несли до місця його вічного упокоєння в глибині піраміди .

Ритуал поховання фараона супроводжувався складними обрядами . Тут не можна було зробити навіть найменшої помилки . Адже від воскресіння “ Ка ” фараона та від його благополуччя в загробному житті залежали життя і добробут усього Єгипту .

Використана література

1. Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 392с.

2. Левчук Л. Т. та ін. Історія світової культури. – К.: Либідь, 1994.– 320с.