давством вимог пожежної безпеки, у тому числі необережного по­
водження з вогнем (порушення встановлених законодавством ви­
мог пожежної безпеки — ст. 270 КК України).

Законодавством України про кримінальну відповідальність та­кож передбачена відповідальність за погрозу знищення чужого майна шляхом підпалу, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози (ст. 195 КК України).

Криміналістична характеристика умисного знищення або по­шкодження чужого майна шляхом підпалу, що заподіяло шкоду у великих розмірах, та порушення встановлених законодавством ви­мог пожежної безпеки являє собою сукупність взаємопов'язаних типових ознак — обставин злочину (предмет злочинного посяган­ня, спосіб, місце, час, механізм і обстановка вчинення злочину, особливості особи злочинців і наслідки, що настали).

Установлення предмета злочинного посягання дозволяє визна­чити характер, особливості й розмір пошкодженого чи знищеного при пожежі чужого майна. Інформація про предмет злочинного посягання може мати значення для встановлення способу вчинен­ня злочину, з'ясування мотивів злочинної поведінки і характерис­тики особи злочинця, що суттєво сприятиме пошуку винних осіб.

Розслідування пожеж має бути спрямовано передовсім на встанов­лення причини їх виникнення, оскільки це визначає напрямок подальшого розслідування і пошуку винних осіб, перелік фактів, які підлягають встановленню, і обставин пожежі. Практика засвід­чує, що джерелами займання можуть бути найрізноманітніші при­чини природної, соціальної та комбінованої характеристики. Причини виникнення пожеж можна згрупувати в такі основні ви­ди: природні; порушення встановлених законодавством вимог по­жежної безпеки; умисні підпали (табл. 20).

Таблиця 20 Види та причини виникнення пожеж

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки

Виробничо-конст­рукторські дефекти і порушення пра­вил експлуатації опалювальних, ос­вітлювальних, на­грівальних прила­дів і установок, мереж електроо-палення тощо

Вид виникнення пожежі може бути встановлений завдяки ви­значенню джерел займання (причин). Тобто, причина підпалу є подією, яка обумовлює утворення іншої події (наслідку) — пожежі. Установлення причини підпалу передбачає необхідність проведен­ня комплексу заходів, визначених процесуальною формою. У пер­шу чергу необхідно:

1. визначити первинне джерело пожежі;

2. зібрати інформацію про обстановку на місці пожежі до її ви­
   никнення;

3) установити механізм пожежі й руйнування, заподіяні ним.
Розслідування кримінальних справ про умисне знищення або

пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу, порушення вста­новлених законодавством вимог пожежної безпеки ускладнюється тим, що різні сліди, які мають інформацію про пожежу, можуть бути знищені від дії вогню, а також заходів із запобігання розпо­всюдженню вогню. Спосіб учинення підпалів, як правило, устано­вити після пожежі надто складно. Існують чотири основних типо­вих способи вчинення підпалів, які найчастіше використовують злочинці (табл. 21).

Таблиця 21

Основні способи вчинення підпалів

З використанням особливих умов, створених і розрахованих на

самозапалення пев­них речей і матеріа­лів

Злочинні порушення встановлених законодавством вимог по­жежної безпеки, як правило, не мають підготовчих дій, але нерід­ко вбирають у себе дії з маскування відповідної події. Існують шість основних злочинних порушень установлених законодав­ством вимог пожежної безпеки (табл. 22).

Таблиця 22 Типові злочинні порушення вимог пожежної безпеки

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки

(правил]

Зберігання пе­ревезення технології ви­готовлення і використання різних легко­займистих і вибухонебез­печних мате­ріалів

За місцем виникнення і розповсюдження пожежі можна класи­фікувати на сім груп. Зокрема, пожежі:

1. у житлових приміщеннях, що виникають при порушенні пра­
   вил експлуатації електронагрівальних приладів, опалювальних і
   газових плит, від коротких замикань електропроводки, непогаше­
   них недопалків, через пустощі дітей з вогнем;

2. на виробничих підприємствах за недотримання правил збері­
   гання й експлуатації легкозаймистих, горючих і вибухонебезпеч­
   них матеріалів, несправностей електрообладнання, систем охоло­
   дження і вентиляції, зневажливого поводження з вогнем та ін.;

3. на складах і в торговельних приміщеннях, де є значні матері­
   альні збитки, пожежі виникають за зневажливого поводження з
   вогнем або при самозайманні;

Початкові й подальші слідчі дії

На початковому етапі розслідування кримінальної справи про умисне знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпа­лу, що заподіяло шкоду у великих розмірах, та порушення встанов­лених законодавством вимог пожежної безпеки, багато що зале­жить від того, які є версії, як обґрунтовані припущення, висунуті слідчим. Конструктивна особливість таких версій зачіпає пробле­му наявності обставин і розвитку події як злочину, що розслідуєть­ся. Слідство цікавить, які причини, умови та які і яких осіб дії призвели до вчинення вказаного злочинного діяння, і чи є в цих конкретних діях наявність складу предметно визначеного злочину. Причому така версія слідчого має бути припущенням науково-гіпотетичного характеру, що узгоджується із слідчою ситуацією. Початкові слідчі дії згодом дозволяють упредметнити і конкрети­зувати типові версії за можливим способом вчинення цього злочи­ну. Кожна із зазначених п'яти типових слідчих ситуацій в кри­мінальних справах про відповідні злочини має притаманну їй сис­тему початкових слідчих дій. В окремих випадках такі слідчі дії є аналогічними.

У разі виникнення слідчої ситуації, коли причин пожежі не встановлено, у кримінальних справах про умисне знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, що завдало шкоду у великих розмірах, необхідно провадити такі слідчі дії: огляд місця події (пожежі), допит очевидців, потерпілих, матеріально відпові­дальних та інших осіб, розшук підозрюваної особи, медичну, по­жежно-технічну експертизи.

Якщо ж причина виникнення пожежі є очевидною, потрібно проводити такі слідчі дії: допит заявника; огляд місця події (поже­жі); допит очевидців; розшук підозрюваної особи і допит підозрю­ваного, пожежно-технічну експертизу.

У криміналістичному розумінні умисне знищення або пошко­дження чужого майна шляхом підпалу, що заподіяло шкоду у вели­ких розмірах, та порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки відзначається наявністю певних слідів, які ма­ють характерні ознаки. Такі сліди є матеріальними і в основному можуть бути виявлені на місці події (пожежі), вони мають свої особливості. Наприклад, таким слідом є місце, звідки почалося за­горяння (осередок пожежі), сліди ніг (взуття), транспортних засо­бів у місцях проникнення до предмета посягання (місця події), обгорілі речі, трупи людини.

Найбільш типовими слідчими діями на початковому етапі роз­слідування кримінальної справи про умисне знищення або по­шкодження чужого майна шляхом підпалу, що заподіяло шкоду у

352

великих розмірах, та порушення встановлених законодавством ви­мог пожежної безпеки, є: огляд місця події — пожежі, допит свід­ків і потерпілих, вилучення і огляд документів, проведення по­жежно-технічної криміналістичної, судово-психіатричної та інших експертиз, у тому числі судово-медичної. Часто на початко­вому етапі розслідування проводиться розшук і затримання підо­зрюваних осіб у вчиненні вказаних злочинів, огляд і вилучення їх­нього одягу, особистий обшук, освідування. У підозрюваних осіб за місцем їхнього проживання і роботи необхідно проводити та­кож обшуки.

Тактика проведення кожної слідчої дії не практиці є чітко на­працьованою. Щодо призначення згаданих експертиз, то предмет їх дослідження охоплює досить специфічні питання. Так, при призначенні судово-медичної експертизи у вказаних криміналь­них справах найхарактернішими є питання, що стосуються вста­новлення того, чи піддавалася жива людина або труп дії вогню і продуктів горіння.

Огляд місця події - пожежі

Огляд місця події — пожежі необхідно розпочинати завчасно, як правило, після ліквідації вогню, а також після висновків фахів­ця про безпечні умови. Несвоєчасне проведення огляду місця по­жежі може призвести до втрати цінних доказів, які мають особли­ве значення для розслідування кримінальних справ про зазначені злочини. Бажано провести спочатку загальний огляд місця поже­жі, скласти його початковий робочий план, установити джерело, звідки пожежа розпочалася, напрямок поширення вогню. Необ­хідно також проводити огляд навколишньої місцевості, можливих шляхів проникнення до об'єкта з метою виявлення матеріальних слідів злочинного діяння та інших речових доказів, з'ясовувати обстановку.

Закінчивши огляд місцевості, необхідно розпочати поетапний, детальний огляд місця пожежі — від її джерела (вогнища) за те­чією, куди до периферії був спрямований рух вогню. Як правило, об'єктами пожежі є приміщення — будинки, квартири будівлі, не-закінчені будівлі, промислові об'єкти, спеціально обладнані при­міщення для зберігання різних товарів, бази (великі склади про­мислових або продовольчих товарів) тощо. Перш за все, варто оглянути можливі пристрої для замикання дверей, замки, колод­ки (висячі замки), защіпки на всіх можливих входах і виходах, вік­нах, вентиляційних каналах, підвалах, підземеллях. Огляд об'єк­тів пожежі необхідно проводити ззовні і зсередини. Водночас при такому огляді його складовою частиною має бути огляд електро-

руху або експлуатації транспорту особами,

які керували транспортними засобами

Криміналістична характеристика злочину, передбаченого ст. 286 КК України

Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керу­ють транспортними засобами, як злочин передбачено ст. 286 КК України. Кожне таке порушення відповідно до теорії криміналь­ного процесу є подією, а її огляд у невідкладних випадках може бу­ти проведений до порушення кримінальної справи, оскільки не­вчасне його проведення призведе до втрати доказів. Обстановка порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (авто-

транспортна подія),— багатоелементна за змістом і складна за своєю структурою. Як одну з її складових можна виділити умови зовнішнього матеріального середовища, в якому здійснюється до­рожній рух. У механізмі автотранспортних подій криміналісти ви­окремлюють різну кількість стадій. Основним компонентом меха­нізму автотранспортної події є аварійна ситуація. Отже, аварійна ситуація може бути для учасників шляхового руху відкритою або прихованою. Ні відкрита, ні прихована аварійна ситуація не ви­ключає вини і відповідальності учасників автотранспортної події.

За ступенем участі в аварійній обстановці учасників автотранс­портної події виділяються: загальна ситуація, однобічна ситуація.

У момент виникнення загальної аварійної ситуації одночасно два чи більше суб'єктів, які здійснюють рух, позбавляються мож­ливості змінити своїми діями небезпечний хід розвитку подій. В однобічній ситуації аварійна небезпечність виникає в основно­му для одного з учасників, тоді як другий має практичну можли­вість розрядити обстановку, попередивши подію.

У криміналістиці автотранспортні події традиційно класифіку­ються на: зіткнення, наїзд і перевертання. Зіткнення можливе як при зустрічному, так і попутному напрямку руху. Ситуації зіткнен­ня в разі зустрічного руху виникають при порушенні правил обго­ну чи об'їзду нерухомих об'єктів. Попутне зіткнення має місце, як правило, через недотримання безпечної дистанції під час руху транспортних засобів в одному напрямку. Бокове зіткнення інко­ли трапляється на перехресті шляхів і під час маневрів, пов'язаних з виїздом з одного боку на інший. Деякі особи, керуючи транс­портними засобами дуже обережно, тим самим зменшують здат­ність до маневру, порушують ритм загального руху і стають «про­вокуючим фактором». Статистичні дані свідчать: 80% автотранс­портних подій учиняються водіями, 20—25% — пішоходами.

Дослідження обстановки автотранспортної події передбачає проведення комплексу заходів, установлених кримінально-проце­суальним законодавством.

Початкові та подальші слідчі дії

Однією з перших слідчих дій є огляд місця події — місця пору­шення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транс­порту особами, які керували транспортними засобами. При підго­туванні до виїзду на місце події необхідно потурбуватися, щоб потерпшим було надано допомогу, а також щоб повністю або част­ково був зупинений рух. Одночасно необхідно також вирішити питання: допомога яких спеціалістів буде потрібна і які саме бу­дуть необхідні засоби. У ході огляду місця порушення правил без-

357

пеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами, багато що залежить від ефек­тивної організації охорони. Відразу ж необхідно приступити до опитування очевидців і тих осіб, що виявили сліди автотранспорт­ної події. У свідків, що виявили сліди цього злочину, з'ясовується, звідки і куди вони рухались, який транспорт бачили, кого з пішо­ходів зустрічали або обганяли. Огляд рекомендується починати з ділянки дороги, на якій знаходилась автомашина напередодні ав­тотранспортної події, або з місця виявлення слідів автотранспорт­ної події. Перш за все потрібно провести заміри. Кожному виду автотранспортної події (наїзд, зіткнення, падіння пасажирів і т. п.) притаманні певні типові сліди. При наїздах на нерухомі перепони на них і біля них залишаються мікрочастинки фарби, скла, части­ни вантажу, мастила, пального і вузли, що відокремилися. У результаті наїзду на потерпілого на дорожньому полотні утворю­ються також сліди крові, траси від його волочіння. Ознаками зіткнення можуть бути плями води, антифризу, мастила, пального. У результаті обертання автомашин після зштовхування на поверх­ні дороги залишаються дугоподібні сліди від блокування і боково­го пересування коліс.

Перекидання автотранспортних засобів, крім того, супрово­джується утворенням слідів їх заносу, відбитків ударів бампера, тобто тих ударів, від яких сталося перекидання. Практика засвід­чує, що для всіх видів автотранспортних подій характерна наяв­ність слідів коліс (гойдання, гальмування). Такі сліди мають бути обов'язково зафіксовані в протоколі, сфотографовані та скопійо­вані на дактилоплівку і т. ін. Якщо автотранспортна подія сталася з участю декількох транспортних засобів, то в такому разі вже під час огляду потрібно диференціювати їхні сліди. У тих ситуаціях, коли відповідні діяння спричинили смерть потерпілого, необхідно проводити огляд трупа. За цих умов необхідно визначити і зафік­сувати позу трупа, стан одягу, а також розміщення трупа відносно автотранспортних засобів, слідів та інших елементів обстановки належної події. На одязі та шкіряній поверхні трупа необхідно провести пошук мікрочастинок фарби, скла, паливно-мастильних матеріалів, відбитків бампера і протектора.

Важливим елементом огляду місця події — місця порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту осо­бами, які керували транспортними засобами, є дослідження авто­транспортних засобів. Нерідко таке дослідження потрібно прово­дити з участю спеціаліста-автотехніка. Необхідно також зафіксу­вати всі видимі пошкодження автотранспортних засобів, що з'являються, як правило, від первинного контакту автомашини з перепоною, так і за вторинним ударом. У процесі огляду бажано

358

також фіксувати пошкодження, викликані не контактом удару, а деформацією деталей чи частин автомашини, з'ясовується також послідовність виникнення пошкоджень. В об'ємних слідах нале­жить здійснити виміри глибини пошкоджень корпусу на різних ді­лянках та уважно оглянути дно контактних площин. Огляд дна контактуючих площин дозволить виявити сліди відшарування і нашарування у вигляді частин фарби, металу, скла, дерева, тек­стильних волокон, крові, кістково-м'язової тканини. Усі виявлені мікрочастинки детально описуються і вилучаються, обов'язково складаються також масштабні плани і схеми.

За допомогою відтворення обстановки й обставин події вста­новлюється можливість утворення тих чи інших слідів при назва­ному очевидцями місцезнаходженні автотранспорту і швидкості його руху. Проведення відтворення обстановки і обставин події ви­магає застосування заходів суворого забезпечення безпеки відпо­відних учасників криміналістичної діяльності і оточуючих. У необ­хідних випадках для з'ясування обставин автотранспортної події слід провести автотехнічну експертизу. На вирішення автотехніч-ної експертизи необхідно поставити такі питання: а) про механізм автотранспортної події в цілому; б) про місце зіткнення транспорт­них засобів; в) напрямок їх руху; г) можливості утворення слідів у результаті зіткнення, наїзду, перевертання та ін. У деяких випадках потрібно проводити комплексні експертизи з участю не тільки екс-пертів-автотехніків, трасологів, але й фізиків, хіміків.

Особливості розслідування кримінальних справ про злочини — порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами, ви­значаються умовами різних ситуацій. У простих ситуаціях слідчо­му вже при виїзді на місце події в загальних рисах відомо, що тра­пилося, які результати настали. Після порушення кримінальної справи, допиту свідків і водіїв, медичного освідування ймовірних потерпілих і підозрюваних вдається отримати необхідну інформа­цію про фактичні обставини події, що розслідується.

Досить ефективним засобом перевірки версії щодо участі в ав­тотранспортній події невідомого суб'єкта є автотехнічна експерти­за, у ході якої здійснюється розрахунок механізму руху транспорт­них засобів, і результати дослідження зіставляються з передбачува­ними діями. Є випадки, коли водій зникає після автотранспортної події, але на місці залишає автомобіль. Як правило, це роблять ті, хто незаконно заволодів транспортним засобом, або ж особи — власники транспортного засобу (щоб заощадити час).

У разі зникнення особи, яка керувала транспортним засобом, з місця події організовується переслідування такого транспортного засобу і проводяться загороджувальні заходи уздовж імовірно

359

пристрої, призначені для проведення вибуху з метою ураження людей чи пошкодження об'єктів, що складаються із заряду (вибу­хової речовини), конструктивно об'єднаного із засобом його ініці­ювання.

Отже, вибухові пристрої- це предмети, що за своєю конструк­цією призначені для ураження людей, тварин і пошкодження різ­них об'єктів через вибухову хвилю чи уламки, що отримали напря­мок руху в результаті термічного розкладу вибухових речовин або їх замінників.

Злочинці застосовують вибухові пристрої саморобного і промислового виготовлення. Вибухові пристрої саморобного ви­готовлення - це ті, в яких хоча б один з елементів конструкції са­моробного виробництва або застосоване непромислове складан­ня. Інколи злочинці застосовують саморобні вибухові речовини для вчинення злочину, тобто речовини, що вироблені індивідуаль­но, групою осіб завдяки хімічним сполукам різних компонентів, у тому числі промислового виробництва, різної форми і розмірів, що за своїми характеристиками призначені для ураження людей, тварин, пошкодження різних об'єктів вибуховою хвилею чи улам­ками, які отримали напрямок руху в результаті їх термічного роз­кладу.

Між саморобними вибуховими речовинами і саморобними ви­буховими пристроями, як бачимо, є суттєва різниця. Найчастіше злочинці застосовують при вчиненні злочинів вибухові пристрої саморобного виготовлення. Однак трапляється, що злочини учи­няються із застосуванням спеціальних вибухових пристроїв — особливого заряду вибухової речовини, що з'єднана засобом ініці­ювання, який має зовнішні й внутрішні (сила вибуху) відмінності від інших, конструктивні та зовнішні елементи маскування і при­значений для вибуху з метою пошкодження об'єктів або ураження людей в незвичайних умовах.

Використовуються також для вчинення злочинів і вибухові ре­човини господарської діяльності. Це — предмети промислового виробництва у вигляді шашок різної форми і розмірів, що за свої­ми конструктивними особливостями призначені для використан­ня в господарській діяльності — підривання пластів грунту, твердих порід у кар'єрах, шахтах тощо.

Вибухові пристрої складаються з двох основних елементів: за­ряду і засобу ініціювання. Засоби ініціювання спрацьовують від звичайного початкового імпульсу (удару, тертя, сколу, нагрівання, іскрового заряду) і призначені для запалення заряду чи його дето­нації. Для вибуху зарядів вибухових речовин застосовують такі способи: 1) вогневий; 2) електричний; 3) механічний; 4) хімічний. Інколи можлива різноманітна комбінація цих способів. Вибухо-

вий пристрій може бути миттєво або сповільнено приведений в дію. Для застосування вибухового пристрою потрібен вибуховий механізм. Нині вибухові механізми є таких типів: 1) керований; 2) сповільненої дії; 3) спрямованої дії. Залежно від того, як приво­диться в дію вибуховий механізм, виділяють три основних спосо­би: 1) безпосередньо злочинцем; 2) автоматично; 3) у результаті впливу на вибуховий механізм потерпілого.

Велике поширення серед злочинців набули вибухові пристрої, що спрацьовують від включення праски, фену, магнітофону, радіо­приймача, телевізора, інших предметів побутової техніки, що пра­цюють від електричної мережі. В автомобілі вибуховий пристрій може спрацювати при повертанні клеми запалення чи в момент, коли вмикаються споживачі енергії (фари, склоочисники і т. ін.). Вибухові пристрої можуть бути встановлені в найрізноманітніших місцях і замасковані, камуфльовані під різні предмети, які не мо­жуть бути виявлені. Злочинців, які вчиняють злочини із застосу­ванням вибухових пристроїв, залежно від рівня знань, можна по­ділити на шість груп:

1. спеціалісти-вибухівники (майстри підривники, інженери
   техніки, сапери);

2. особи, що мають певну підготовку (служба у війську, навчан­
   ня в гірничому технікумі, інституті);

3. особи, що знайомі з вибуховою справою за родом своєї діяль­
   ності (шахтарі, будівельники, працівники складів і т. д.);

4. особи, що самостійно вивчають літературу, експерименту­
   ють, слухають розповіді досвідчених осіб;

5. особи, що перебували на державній службі в спеціальних під­
   розділах;

6) особи, що працюють на спеціальні підрозділи інших держав.
При вчиненні злочину із застосуванням вибухового пристрою

необхідно проводити такі початкові слідчі дії. Перш за все огляд міс­ця події. Перед тим як відповідні суб'єкти криміналістичної діяль­ності будуть проводити огляд місця події — місця застосування ви­бухового пристрою, його має оглянути спеціаліст-піротехнік, щоб уникнути нових вибухів. Огляд місця події має свої особливості, що пов'язані з виявленням, фіксацією і вилученням речових доказів. Основними завданнями огляду є:

1. установлення факту вибуху і його характеру, причин;

2. попередження небезпечних наслідків вибуху;

3. з'ясування особи потерпілого, надання допомоги пораненим;

4. визначення часу, обстановки, способу і засобів учинення зло­
   чину;

5. виявлення даних, що характеризують особу можливого зло­
   чинця, і вірогідного мотиву вчинення злочину.

Негайний виїзд слідчого на місце події — місце вчинення злочи­ну із застосуванням вибухових пристроїв — сприяє ефективності ви­лучення слідів деяких вибухових речовин. І це тому, що з часом діє­вість процесу вилучення таких слідів зменшується. Це, насамперед, стосується одорологічних слідів — газоутворених і легколетких.

Спеціалісти з питань вибухових пристроїв можуть запросити компетентних працівників вибухотехнічних лабораторій, експерт­но-криміналістичних підрозділів МВС України, саперних інже­нерно-технічних підрозділів загонів міліції особливого призначен­ня, саперних військово-інженерних частин, військових кафедр вибухової техніки закладів вищої освіти, органів державного тех­нічного нагляду та ін. Спеціаліст-піротехнік оперативно досліджує вибухові пристрої, що не спрацювали, виявляє замасковані вибу­хові пристрої.

Необхідно завчасно організувати охорону місця події та опиту­вання очевидців. Спочатку, поки спеціалісти ведуть пошук вибухо­вих пристроїв, які не спрацювали, суб'єкти криміналістичної діяль­ності мають провести загальний огляд місця події та скласти плани і схеми. Зауважимо: в згаданих умовах вибухотехнічне оперативне дослідження спеціалістів може бути як процесуальною, так і непро-цесуальною діяльністю. Загальновизнано, що вибухотехнічне опе­ративне дослідження — це не процесуальне обстеження і вивчення, що проводиться для встановлення обставин підготовленого вибуху, даних про його можливі наслідки і руйнівні дії планованих для ви­користання вибухових речовин та вибухових пристроїв. Але буде правильним у такому разі діяльність мінерів-піротехніків регламен­тувати як участь спеціалістів при проведенні огляду місця події.

У подальшому, при згоді спеціалістів, необхідно розпочати де­тальний огляд місця події — місця вчинення злочину із застосуван­ням вибухового пристрою. Детальний огляд місця вибуху дозволить дослідити всі об'єкти на місці події, відшукати сліди і речові докази. Розпочинати огляд потрібно з центру вибуху і продовжувати в на­прямку до периферії. За загальними правилами методики розсліду­вання злочинів, учинених із застосуванням вибухових пристроїв, центром місця вибуху є встановлений чи передбачуваний осередок вибуху, тобто місцезнаходження заряду вибухової речовини, почат­кова точка розтрощення і розповсюдження ударної хвилі.

З центру місця вибуху потрібно обов'язково взяти ґрунт, сніг чи воду з дна можливої ями. Така кількість кожного компонента вка­заних речових доказів має становити не менше 1 кг. Грунт, сніг упаковуються окремо, указується час, місце їх вилучення. Воду потрібно набрати в спеціальну скляну ємність. Береться також контрольний зразок ґрунту і води. Для пошуку металевих залиш­ків використовується металошукач.

364

Початкові та подальші слідчі дії

Методика розслідування злочинів, учинених із застосуванням вибухових пристроїв, передбачає проведення огляду місця вибуху на трьох етапах. Кожний з етапів — це, перш за все, колоподібний сектор з певним радіусом, відлік якого розпочинається з центру вибуху. Перший сектор (його огляд) має радіус до 10 м, відповідно, другий — 25, третій — 200.

Особливу увагу потрібно також приділити огляду потерпілих. Слідчий має зафіксувати в протоколі позу трупа і розташування окремих його частин, тобто з участю судово-медичного експерта провести зовнішній огляд трупа. Слідчому потрібно знати, що на трупі, його одязі, взутті можуть бути залишки вибухових речовин, тому необхідно докласти всіх зусиль для їх пошуку.

Інколи в результаті вибуху великої потужності від трупа зали­шаються лише окремі його частини. Слідчий звертає увагу на опи­сання осколочних поранень, їх локалізацію, форму, дефекти тка­нини, розміри, особливості країв.

Другою початковою слідчою дією поряд з оглядом місця події — вибуху є допит потерпілих, свідків, призначення вибухотехнічної експертизи, комплексної вибухотехнічної експертизи. Допит по­терпілих, свідків у кримінальній справі про злочини, вчинені із застосуванням вибухових пристроїв, проводиться з метою опера­тивного одержання показань від указаних учасників криміналіс­тичної діяльності про обставини, які мають значення для правиль­ного вирішення справи. Слідчому необхідно враховувати вік до­питуваних, їхній психічний стан, характер слідчої ситуації, місце допиту та інші чинники. Якщо потерпілі є пораненими і потребу­ють госпіталізації, необхідно забезпечити безпеку цих осіб, а в ра­зі необхідності — й свідків.

Вибухотехнічна експертиза призначається для встановлення обставин підготовленого або здійсненого вибуху, даних про його наслідки і руйнівні дії, застосовані або плановані для використан­ня вибухової речовини та вибухових пристроїв. Комплексна вибу­хотехнічна експертиза — це новий клас судової експертизи, у про­цесі проведення якої експерти різних спеціальностей — піротехні­ки, криміналісти, судові медики та інші комісійно (через багато­предметність поставлених питань) вирішують такі проблеми: силу вибуху (у тротиловому еквіваленті вибухової речовини); його ура-жувальні властивості; яка вибухова речовина була використана як заряд; сфери застосування вибухової речовини; установлення при­чин смерті потерпілого тощо.

§ 50. Особливості тактики розслідування масових заворушень

Криміналістична характеристика масових заворушень. Обставини, які необхідно встановити

Демократична Україна неможлива без створення правової дер­жави, основою якої мають бути законність, правопорядок, забез­печення законних прав, свобод та інтересів. Різка зміна соціально-економічних факторів у суспільстві призводить до загальної неста­більності в державі, до вчинення масових заворушень. У сучасних умовах масові заворушення стали реальною загрозою для інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського по­рядку. Ці обставини зумовлюють необхідність дослідження кримі­налістичної характеристики масових заворушень, змісту їхніх головних структурних елементів. Тому важливим питанням є вдос­коналення методики розслідування масових заворушень і вироб­лення на відповідній інформаційній базі типових рекомендацій для успішного їх розкриття і розслідування.

Законодавство України про кримінальну відповідальність (ст. 294 КК України) визначає масові заворушення як організацію зазначених злочинних діянь, що «супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захоплен­ням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях». У процесі масових заворушень ті самі дії учасників можуть призводити до загибелі людей або до інших тяж­ких наслідків. Головний елемент криміналістичної характеристики масових заворушень — спосіб їх учинення. Аналіз масових завору­шень, що відбулися в Одесі, Караганді, Душанбе, Сумгаїті, Кірова-баді (Гянджа), Шамхорі, Оші, Баку, АРК, Києві, Маріуполі, дозво­лив виділити у своєрідну криміналістичну систему основні способи вчинення цього злочину. Складовими цієї системи є:

1. погроми натовпом з осіб певної національності квартир, бу­
   динків, де проживають особи іншої національності;

2. захоплення натовпом за національними, політичними, релі­
   гійними переконаннями будівель або споруд;

3. насильство натовпу над окремими особами чи групами осіб;

4. провокаційні підпали організаторами масових заворушень
   чужого майна;

5. застосування зброї або використання інших предметів як
   зброї учасниками натовпу, які чинили опір представникам влади;

366

6. масові заворушення натовпу вболівальників у процесі чи
   після спортивних змагань (наприклад, футбольних матчів);

7. опір учасників політичних акцій (зборів, мітингів, походів і
   демонстрацій) представникам влади (міліції) із застосуванням
   зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя;

8. масові заворушення засуджених в установі виконання пока­
   рань.

Кожний з перелічених способів учинення масових заворушень має свої типові форми застосування зброї та інших предметів, які використовуються як зброя. Тобто, будь-яка відповідна типова форма має певні специфічні ознаки, може за деяких умов зміню­ватися, оскільки спосіб учинення масових заворушень — це зав­жди система дій, яка залежить від таких чинників, як: мотиви, міс­це, час, учасники натовпу, кількість натовпу. Крім того, спосіб учинення масових заворушень залежить від того, мають вони орга­нізований чи випадковий характер. Організовані масові завору­шення супроводжуються опором із застосуванням короткодульної вогнепальної зброї (револьверів, пістолетів, гвинтівкових утинків, утинків мисливських рушниць), холодної зброї або інших завчас­но підготовлених предметів (металеві прути, різні цепи, газові піс­толети і балончики). Організатори вчинення масових заворушень іноді тривалий час керують їх підготуванням. Вони не тільки зав­часно утворюють організовану групу, а й підготовляють велику кількість коротких металевих прутів, які в необхідний момент під­возять автомобілями до натовпу. Так, зокрема, було вчинено напе­редодні масових заворушень у Сумгаїті в лютому 1988 р.

При випадкових масових заворушеннях їх учасники використо­вують каміння, палиці, порожні або чимось наповнені пляшки тощо. Слід зауважити, що при організації масових заворушень, на­передодні їх учинення та в процесі протікання, можуть бути вико­ристані різні вибухові пристрої. Є три основні причини застосу­вання вибухових пристроїв при вчиненні зазначених діянь. Пер­ша — паралізувати рух транспорту, сприяти утворенню великих натовпів. Друга — вплинути на майбутніх учасників масових заво­рушень психологічно. Третя — умисно знищити або пошкодити чуже майно, заподіявши шкоду конкурентам. У процесі масових заворушень майже всі учасники використовують інші предмети як зброю. Учиняючи масові заворушення, учасники можуть завдава­ти фізичної, моральної й матеріальної шкоди. Така шкода є пере­важно комплексною. Масові заворушення можуть учинятися в денний, вечірній та нічний періоди доби. Можуть бути коротко­тривалими й довготривалими (можуть розпочатися в денний час доби, а закінчитися в нічний). Відомі випадки, коли масові завору­шення тривали декілька діб, наприклад, у Сумгаїті та Кіровабаді.

367

Масові заворушення можуть учинятися в різних місцях: селах, се­лищах, містах, в установах виконання покарань. Місце вчинення такого злочину визначається мотивами, часом, складом учасників, економічною та політичною ситуацією в державі. Так, у великому місті залежно від мотивів місцем учинення масових заворушень можуть бути: мікрорайони, що примикають до стадіонів, мікрора­йони, де проживають особи певної національності, центральні ву­лиці міста, сектори промислового виробництва тощо.

Спосіб і обставини вчинення масових заворушень залежать від соціально-психологічних характеристик особи їх організатора, учасника вчинення, натовпу. Указані соціально-психологічні ха­рактеристики необхідно класифікувати на два основних види: ін-дивідуально-передбачувані; натовпові.

Криміналістична система основних способів учинення масо­вих заворушень передбачає, що для дій кожного її складового елемента характерні свої особливості, у тому числі й типовий на­товп, який утворюється ситуативно-стихійно чи завчасно орга­нізовано. До складу активних учасників натовпів входять, як правило, особи чоловічої статі у віці від 16 до 40 років. Щодо со­ціальної належності, освіти, лідерства, то відповідні показники залежать від виду масових заворушень, способу їх учинення, місцевості, часу та інших особливостей. Формування натовпу і на засадах ситуативної стихійності, і на засадах завчасної органі­зованості здійснюється за особливими соціально-психологічни­ми законами.

У процесі досудового слідства кримінальних справ про масові заворушення, виходячи зі ст. 64 КПК України, необхідно встано­вити такі обставини:

1. які саме діяння вчинено учасниками натовпу: чи є в них
   ознаки масових заворушень і якщо так, то які конкретно;

2. місце і час учинення масових заворушень, обставини, за яких
   вони відбулися (проведення мітингу, демонстрації, страйку, спор­
   тивних заходів тощо);

3. які інші злочини були вчинені в процесі масових заворушень;

4. який ступінь організованості масових заворушень, їх мотиви,
   наявність лідерів-виконавців;

5. хто є організатором масових заворушень та їх активні учасни­
   ки, чи не притягалися вони раніше до адміністративної, кримі­
   нальної відповідальності;

6. чи застосовувалися зброя або інші предмети як зброя;

7. винність обвинуваченого у вчиненні масових заворушень,
   мотиви і мета, форма його діянь;

8. хто є потерпілими, чи не спровокували вони самі підбурю­
   вання людей до непокори, збудження в них негативного, ворожо-

368

го ставлення до громадського порядку, чи заподіяна шкода здо­ров'ю потерпілих і якщо так, то який ступінь тяжкості;

9) який характер і розмір шкоди, завданої масовими заворушен­
нями та іншими злочинами кожному потерпілому, а також розмі­
ри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування по­
терпілих від злочинних діянь;

10. якої загальної шкоди завдано масовими заворушеннями;

11. які причини й умови сприяли вчиненню масових завору­
    шень;

12. якщо учасники масових заворушень учиняли діяння специ­
    фічним способом, то необхідно встановити криміналістичний ме­
    ханізм відповідної специфіки, а також національний, соціальний,
    віковий, статевий склад натовпу і мотиви злочину;

13. якщо обвинувачений неповнолітній, то необхідно встано­
    вити умови його життя, виховання, а також, хто є підбурювачем,
    який схилив неповнолітнього до вчинення масових заворушень
    тощо;

14. якщо в натовпі, що безчинствує, перебували психічно хворі
    особи, то необхідно додатково встановити їх кількість, вік, умови
    та місце проживання, причини появи в громадському місці, відпо­
    відних організаторів;

15. шляхом проведення судово-плебсологічної експертизи вста­
    новити причини й умови зібрання маси людей, її трансформації в
    натовп, що безчинствує (мотиви збудження). Події, що відбулися, є
    суспільними чи масовими заворушеннями (який їх вид і характер).

Особливості тактики початкових слідчих дій

Огляд місця події — масових заворушень потрібно провести не­гайно після їх учинення. Витрата зусиль на організаційно-управ-лінські проблеми та здійснення перевірки заяви або повідомлення про злочин завжди потребує певного часу. А тому необхідно вжити заходів до організації охорони місця вчинення масових завору­шень. Якщо масові заворушення є тривалими в часі, а місцем від­повідної події є значні площі місцевості, велика кількість квартир, різних будівель, які піддалися погромам, то у такому разі заходи охорони можуть належних результатів не дати. З цих причин при­пустимим є введення надзвичайного стану.

Застосування науково-технічних засобів (звуко-, кіно- і відео-запису) для фіксації обставин, перебігу і результатів проведення огляду місця події — масових заворушень сприяє його ефективнос­ті, оскільки апаратура, яка фіксує звук і зображення, фактично на відповідних носіях містить багатшу інформацію. Матеріали відео-, кінозапису, що зроблені в процесі огляду, необхідно додати до про-

369

токолу як такі, що пояснюють його зміст. Особливо переконливи­ми, цілком очевидними такі пояснення є тоді, коли під час масо­вих заворушень були знищені, пошкоджені, зруйновані примі­щення, магазини, житло, мости, інші об'єкти, засоби виробництва тощо.

При огляді місцевості як місця вчинення масових заворушень особливу увагу потрібно звертати на пошук матеріальних слідів злочину, що утворилися внаслідок ходу злочинних діянь і його ре­зультатів. Під час просування, наприклад, вулицею натовпу, що безчинствує, зазнає матеріальних змін навколишня обстановка. Джерелами слідів натовпу, що безчинствує, у ході масових завору­шень є не тільки механічний вплив його учасників, а й різні фізич­ні, хімічні процеси, що ними організовані. Тому матеріальні сліди діянь можуть свідчити про осіб, які їх учинили.

Якщо масові заворушення супроводжувалися погромами квар­тир у багатоповерхових будинках, зґвалтуванням потерпілих — їх мешканців, заподіянням їм тілесних ушкоджень, то при огляді та­ких квартир потерпілі заявляють суб'єктам криміналістичної діяльності про ознаки зовнішності окремих учасників натовпу. Але, як правило, такі особи невідомі потерпілим. Це підтверджує, наприклад, практика розслідування кримінальної справи про ма­сові заворушення в м. Сумгаїті. У процесі огляду квартир, де мали місце погроми та інші злочинні діяння, необхідно з'ясувати обста­вини їх учинення і характер та розмір завданої потерпілим шкоди.

Вивчення та узагальнення кримінальних справ, порушених за фактами вчинення масових заворушень у містах Сумгаїті, Кірова-баді свідчить про те, що в процесі огляду місцевості як місця вчи­нення натовпом злочинних діянь об'єктами огляду були предмети, що належали: державі (55%), потерпілим (34%), злочинцям (11%). Так, зокрема, серед предметів, що належали державі, переважно були: пересувні лави в парках, паркани, вітрини рундуків, зупин­ки громадського транспорту, автотранспорт тощо. Серед предме­тів, що належали потерпілим, переважав автотранспорт, а також одяг (на трупах), взуття, годинники, інші предмети. Об'єктами ог­ляду, що належали злочинцям, є різні предмети, які використову­валися ними як знаряддя вчинення злочину.

Вивчення кримінальних справ, порушених за фактами масових заворушень в містах Сумгаїті, Кіровабаді, дозволило зробити такий висновок: якщо масові заворушення супроводжувалися погромами квартир у багатоповерхових будинках, то учасники натовпу, що без­чинствував, пошкоджували такі квартири, а майно потерпілих зни­щували, псували або заволодівали ним. Тому об'єктами огляду були квартири, вхідні двері та двері кімнат, стіни між кімнатами, а також майно мешканців житла, шафи, столи, інші меблі, посуд, книги,

370

одяг тощо та фрагменти одягу злочинців, їхні недопалки, предмети, які використовувалися як зброя (металеві прути, кухонні сокири, каміння). Отже, у даному випадку огляд предметів — власності по­терпілих був складовою огляду місця події — приміщення, а примі­щення, у свою чергу,— складовою огляду місцевості.

Одяг потерпілих жінок, якщо вони були зґвалтовані, потрібно вилучати з метою виявлення на ньому слідів сперми злочинців, мікрочастинок їхнього одягу, різних речовин та різних пошко­джень. Інколи за оглянутим та вилученим одягом підозрюваних вдається встановити його належність певній особі. Потерпілі переважно не можуть впізнати учасників у натовпі, що безчин­ствував, за ознаками зовнішнього вигляду і прикметами цих осіб. Вони лише розповідають про обставини вчинення злочину та прикмети верхнього одягу злочинців. При вчиненні безчинств у приміщеннях (квартирах) учасники масових заворушень та потер­пілі перебувають на близькій відстані, і потерпілі чують розмови між злочинцями, як вони називають імена один одного, які слова вживають найчастіше. Можливе також, що на одяг потрапляють сліди крові, інші речовини біологічного чи штучного походження у вигляді мікрочастинок (зокрема з одягу). Доцільно одяг і потер­пілих, і підозрюваних відразу ж вилучати і проводити його огляд у лабораторних умовах з використанням криміналістичної техніки.

Затримання учасників масових заворушень є однією з невід­кладних слідчих дій в кримінальних справах відповідного виду зло­чинів. Затримання учасників масових заворушень фактично відбу­вається у двох формах, які мають кримінально-процесуальний ха­рактер. Перша форма — це затримання органом дізнання учасника масових заворушень як підозрюваного у вчиненні злочину відпо­відно до ст. 106 КПК України. Необхідність у такому затриманні виникає раптово, вона має невідкладний характер і тому фактично здійснюється до порушення кримінальної справи, хоч в Україні є загальновизнаним, що затримання підозрюваного є допустимим лише після порушення кримінальної справи. Однак практика під­тверджує, що затримання органом дізнання особи, підозрюваної у вчиненні злочинного діяння — масових заворушень, можливе лише за наявності такої підстави, коли цю особу застали (захопили) при вчиненні безчинств або безпосередньо після їх учинення. Такі за­тримання, враховуючи їх численність, а також недосвідченість пра­цівників міліції, оформлялися рапортами.

Інша форма затримання учасників масових заворушень — це затримання їх як підозрюваних у вчиненні відповідного злочину після порушення кримінальної справи, тобто в процесі її розсліду­вання. Це означає, що у справі має бути зібрано достатньо доказів про те, що особа підозрюється у вчиненні масових заворушень.

371

Рішення про затримання особи, підозрюваної у скоєнні масових заворушень, слідчий приймає самостійно відповідно до вимог ста­тей 115, 130 КПК України. Орган дізнання також зобов'язаний затримати особу, підозрювану у вчиненні масових заворушень, як­що йому дав таке доручення слідчий.

Затримання учасників масових заворушень може тривати та­кож не в порядку, регламентованому кримінально-процесуальною формою, а передбаченою адміністративно-правовою формою. Які б види затримання не застосовувалися до учасників масових заво­рушень, у процесуальних джерелах-рапортах, протоколах необхід­но вказувати конкретні, деталізовані анкетні дані учасників та оче­видців, а також обставини події. Одночасно необхідно вказувати, якою була поведінка особи під час її затримання. Важливою також є проблема використання тактики затримання до осіб, підозрюва­них у вчиненні масових заворушень. І це тому, що розслідування кримінальних справ, які порушені за фактом масових заворушень, мають свої особливості. По-перше, злочинні діяння вчинюються натовпом, що безчинствував,— масою людей. По-друге, учасники натовпу, що безчинствував, можуть мати зброю або інші предмети, які вони використовують як зброю. По-третє, масові заворушення переважно вчинюються стихійно, відбуваються рідко, і правоохо­ронні органи психологічно не підготовлені до виконання відповід­них повноважень.

Вибір тактики затримання залежить від цілої системи чинників. Інколи таке затримання взагалі застосовувати недоцільно. Це в то­му разі, коли неподалік від натовпу, який безчинствує, чинить опір працівникам влади — міліції, перебуває, зокрема, велика маса лю­дей. Затримання учасників натовпу, що безчинствував, може ви­кликати збудження у маси людей, вороже, негативне ставлення до правоохоронців. Аналогічна ситуація склалася, наприклад, 9 бе­резня 2001 р. в Києві при вчиненні злочинних діянь натовпом, що безчинствував, на вулиці Банковій. У таких випадках потрібно за­стосовувати відеозапис, щоб зафіксувати зовнішній вигляд і прик­мети учасників натовпу, що безчинствував, ужити інших опера­тивних заходів, щоб в подальшому затримати підозрюваних. У да­ному випадку реалізується принцип «завчасного підготування» до затримання підозрюваних — учасників масових заворушень. Таке завчасне підготування є специфічним саме для цього складу зло­чину — масових заворушень. Дотримання принципу «завчасного підготування» сприяє забезпеченню безпеки осіб, які затримува­тимуть підозрюваних — учасників масових заворушень, а також дозволить уникнути загибелі людей або інших тяжких наслідків — збройного конфлікту тощо.

Досить часто переважній більшості учасників масових завору-

372

шень вдається зникнути з місця події, а там залишаються лише по­терпілі, яким заподіяні тілесні ушкодження, та трупи постражда-лих. Потерпілі з тілесними ушкодженнями, що залишилися на місці події, можуть також бути учасниками масових заворушень. З цих причин необхідно вжити заходів щодо надання їм медичної допомоги та встановлення особи кожного з них. У разі госпіталіза­ції потерпілих необхідно забезпечити їх охорону, а потерпілих, які не потребують госпіталізації, потрібно супроводжувати до район­ного управління міліції.

Органи дізнання мають вжити заходів щодо розшуку зниклих учасників масових заворушень по «гарячих слідах». У разі їх роз­шуку вони мають бути затримані. В іншому ж випадку, у процесі досудового слідства кримінальної справи про масові заворушення, необхідно зібрати докази про винуватість зниклих осіб і оголосити їх розшук.

Практика підтверджує, що натовпи учасників масових завору­шень не тільки чинять опір працівникам влади — спеціальним під­розділам міліції, військовим із застосуванням зброї, інших пред­метів, використаних як зброя, а й активно проводять наступальні дії. Такі злочинні діяння можуть бути вчинені учасниками масових заворушень лише в умовах натовпу — маси людей. У таких випад­ках необхідно встановити обставини на місці події, кількість осіб у натовпі всього, а також кількість осіб, які формально, з цікавості знаходяться у натовпі. Затримувати підозрюваних — учасників ма­сових заворушень можна тільки в разі чисельної переваги право­охоронців. Після затримання підозрюваних — учасників масових заворушень відразу ж необхідно провести їх особистий обшук. Адже є достатні підстави вважати, що учасник масових завору­шень має заховану зброю, знаряддя вчинення злочинних діянь, а також речі, цінності, якими він заволодів під час погромів, та інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істи­ни в кримінальній справі, порушеній за фактом масових завору­шень.

Особистий обшук учасника масових заворушень потрібно про­водити відокремлено від інших, вилучаючи всі предмети. Бажано такий обшук проводити у два етапи. Перший етап — попередній, на місці події або неподалік біля нього. І другий — основний, що в процесуальному значенні є додатковою слідчою дією, яку бажано провести в закритому приміщенні.

Учасниками масових заворушень є, як правило, особи психічно неврівноважені, нервово збуджені, тому в ході обшуку за ними не­обхідно спостерігати. Таке спостереження потрібно для того, щоб затримана й обшукувана особа не змогла вчинити напад на право­охоронців, які проводять її обшук. Напад на працівників право-

373

охоронних органів затримані й обшукувані особи — учасники ма­сових заворушень — учиняли в Кіровабаді та в інших містах. Обшу­кувані особи можуть зробити спробу викинути, позбутися тих предметів, які вони мали при собі захованими.

І потерпілі, і затримані підозрювані мають пройти судово-ме­дичне обстеження, бажано, щоб його провів судово-медичний експерт. Судово-медичне обстеження потрібне, щоб виявити і за­свідчити наявність на тілі потерпілих і підозрюваних — учасників масових заворушень — синців, подряпин, садна, переломів — слі­дів злочину. Судово-медичне обстеження підозрюваних — учасни­ків масових заворушень — потрібне для того, щоб виявити і засвід­чити наявність у них наркотичного чи алкогольного сп'яніння. Це є надзвичайно важливим тому, що таким чином можна здобути до­кази про причетність певних осіб до організації масових завору­шень. Так, розслідуванням кримінальної справи, порушеної за фактом масових заворушень у м. Сумгаїті, було встановлено, шо напередодні безчинств учасникам натовпів заінтересовані особи — організатори видавали спиртні напої. І стан сп'яніння, і сліди зло­чинів на тілі потерпілих, учасників масових заворушень можуть з часом зникнути, тому судово-медичне обстеження потрібно про­водити негайно.

Допити потерпілих і свідків у кримінальній справі, порушеній за фактом масових заворушень, за можливості необхідно проводити відразу ж після встановлення відповідної особи. Але визначення часових меж проведення допитів, їх тривалості залежить від систе­ми процесуальних і непроцесуальних факторів, у тому числі: опера­тивної обстановки в місті, районі, регіоні; особливої складності кримінальної справи; строків досудового слідства; кількості слід­чих слідчої бригади; особливостей загальної слідчої ситуації, яка склалася на початок допиту та інших. Практика засвідчує, що при масових заворушеннях потерпілими можуть бути представники різних національних, соціальних і вікових груп. Визначення мож­ливих типових груп потерпілих і свідків при масових заворушеннях залежить від різновиду останніх (політичний, кримінальний, змі­шаний), їх видів та стадій, організованості (організовані, спровоко­вані, комбіновані), місця і часу вчинення інших складових.

Так, при кримінальному різновиді масових заворушень потер­пілими можуть бути особи різних національних, соціальних і віко­вих груп, працівники правоохоронних органів, військовослужбов­ці. Суттєво впливає на визначення типу групи потерпілих і свідків вид, стадія, організованість масових заворушень. Наприклад, як­що масові заворушення є локальними, політичного різновиду, то особливих проблем із встановленням потерпілих свідків фактично не існує. Основне завдання допиту потерпілих і свідків полягає в

374

з'ясуванні всіх обставин, що підлягають доказуванню в кримі­нальній справі про злочин — масові заворушення, у тому числі встановленню вини конкретної особи.

Якщо учасники масових заворушень не затримані, то у такому разі особи можуть бути відомі й невідомі слідству. Коли учасники масових заворушень невідомі, необхідно акцентувати увагу в про­цесі допиту потерпілих і свідків на прикмети, які можна викорис­тати для встановлення і розшуку відповідних осіб. Виконати це не завжди можливо з різних причин. Тому доцільно хід масових заво­рушень завжди фіксувати оперативними можливостями, застосо­вуючи відеозапис, а в процесі розслідування кримінальної справи про злочин відповідні відеозаписи використовувати з метою пред'явлення осіб для впізнання, відповідно до вимог ст. 174 КПК

України.

Кого саме необхідно допитувати першим — потерпілих чи свід­ків Це залежить від криміналістичної характеристики масових за­ворушень, особливостей слідчої ситуації, інших чинників. Щодо впливу криміналістичної характеристики на визначення першо­черговості допиту зазначених учасників криміналістичної діяль­ності, то вона становить певну систему особливостей, характерних саме для масових заворушень. Це чітко підтверджується типовістю елементів криміналістичної характеристики масових заворушень: предметом злочинного посягання; способом учинення і прихо­вання злочину; обставинами, за яких готувався і учинявся цей злочин; особливістю залишення злочинцями слідів; особами зло­чинців і потерпілих. Зазначені елементи криміналістичної харак­теристики масових заворушень мають своєрідність, відмінну особ­ливість, що впливає на визначення першочерговості допиту. Це передусім несподіваність установлення: обставин, які відносять до події злочину (об'єкт і ознаки об'єктивної сторони); винуватості особи, що брала участь у вчиненні масових заворушень, їх мотивів; обставин, що впливають на ступінь тяжкості масових заворушень, характеризують особу кожного їх учасника.

Вплив слідчої ситуації на визначення першочерговості допиту потерпілих, свідків масових заворушень також є незаперечним. У процесі проведення початкових слідчих дій в кримінальній справі про масові заворушення обставини можуть раптово зміню­ватися. Тому слідчі мають враховувати відповідні умови. Ситуа-тивність як загальне положення криміналістичної тактики суттєво впливає на визначення порядку допиту учасників криміналістич­ної діяльності у кримінальній справі про масові заворушення. Допити потерпілих і свідків у кримінальній справі про масові заво­рушення є складними відповідальними слідчими діями. Тому бажано розробляти плани допитів потерпілих і свідків. Однак

і потерпілих, і свідків у кримінальній справі про масові заворушен­ня варто допитувати негайно.

Допит підозрюваного у кримінальній справі про масові завору­шення доцільно проводити відразу ж після застосування щодо нього заходу процесуального примусу — затримання. Масові заво­рушення — це порушення громадського порядку натовпом, що безчинствуює. У такому натовпі завжди є певна кількість осіб, де одні з них беруть активну участь у масових заворушеннях, інші — ні. Це означає, що затриманих підозрюваних у вчиненні масових заворушень може бути декілька. Невідкладний допит позбавить підозрюваних можливості виробити спільний напрям поведінки-захисту. Своєчасне і швидке проведення досудового слідства кри­мінальної справи про масові заворушення в сукупності з іншими умовами фактично не дає слідчому можливості ретельно підготу­ватися до допиту підозрюваних.

Практика підтверджує, що в ході таких допитів підозрюваних слідчі використовують інформацію матеріалів перевірки заяв, по­відомлень про масові заворушення до порушення кримінальної справи — пояснення від громадян, посадових осіб, витребувані до­кументи, рапорти працівників міліції. Якщо хід масових завору­шень зафіксовано на відеозапис, де зображена участь у вчиненні злочину допитуваного, підозрюваного, то у такому разі можна йо­го допитувати до потерпілих і свідків. Перший допит підозрювано­го щодо його участі в масових заворушеннях може мати різні зав­дання. Усе залежить від окремих елементів криміналістичної ха­рактеристики масових заворушень (особа підозрюваного, напрям проведення захисту) і кримінально-процесуальних елементів (об'єм і характер доказів).

Слідчому необхідно отримати від підозрюваного інформацію про події злочину, дії підозрюваного та інших учасників натовпу, що безчинствував. На перших допитах підозрювані можуть давати або не давати правдиві показання. Підозрювані, як правило, пам'ятають обставини вчинення масових заворушень, але вважа­ють, що не у власних інтересах говорити правду, тому перекручу­ють подію злочину, замовчують окремі обставини. Завдання слід­чого полягає не в тому, щоб підозрюваний визнав свою вину, а в тому, щоб отримати від нього правдиві показання.

Отже, у ході допиту підозрюваного у вчиненні масових завору­шень слідчий має використати систему тактичних прийомів і так­тичних комбінацій.

Відповідно до ст. 43-1 КПК України, підозрюваний має право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. До допиту підозрюваного з участю захисника слідчому необхідно підготува­тися: мати чіткий перелік питань, які необхідно з'ясувати. Бажано

376

хід допиту підозрюваного з участю захисника зафіксувати на віде­озапис. По-перше, відеозапис результатів і перебігу допиту підо­зрюваного містить більш багату інформацію. По-друге, застосу­вання відеозапису впливає на захисника як фактор стримання, що якоюсь мірою дисциплінує його, зобов'язує дотримуватися мо­ральних і процесуальних форм. Бажано, щоб підозрюваний і за­хисник підписували відповіді на кожне запитання.

Слідчий має уважно слухати захисника, звертати увагу на його роздуми щодо тих чи інших обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, а згодом вживати всіх передбачених зако­ном заходів для всебічного, повного й об'єктивного їх досліджен­ня. Водночас, слідчий має бути обережний, щоб не повідомити за­хисникові інформації, яка не повинна бути йому відома до певно­го часу. У ході допиту підозрюваного слідчий має право відвести питання захисника, але зобов'язаний записати відведені запитан­ня до протоколу і зазначити в ньому відповідні причини.

Обшук необхідно проводити за місцем проживання, роботи підозрюваного у вчиненні масових заворушень, в офісах громад­ських організацій, партій, членом яких він був, а також в інших приміщеннях і місцях, коли є достатні підстави вважати, що там знаходяться знаряддя вчинення злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі чи забезпечення ци­вільного позову.

Узагальнення матеріалів кримінальних справ про масові заво­рушення дозволило зробити висновок, що в процесі досудового слідства цих справ достатніми підставами для проведення обшуку були відомості, що містилися в показаннях підозрюваних, обвину­вачених, свідків, потерпілих у протоколах слідчих дій. Належні ві­домості в 15% випадків були одержані в ході проведення оператив-но-розшукової діяльності.

Пошуку і вилученню в кримінальних справах про масові заво­рушення підлягають: вогнепальна і холодна зброя; інші предмети, які використовувалися як зброя (залізні прути, газові балончики і пістолети тощо); боєприпаси; вибухові пристрої та їх складові час­тини; наркотичні засоби і психотропні речовини, їх аналоги, пре­курсори; інші об'єкти, що доказують факт учинення масових заво­рушень. Пошуку і вилученню підлягають також об'єкти, що свід­чать про вчинення підозрюваними інших злочинів.

Особливу групу об'єктів пошуку і вилучення в ході обшуків у кримінальних справах про масові заворушення становлять ті з них, що є доказами фактів готування до цього злочину, замаху на його вчинення та організації: документи, листи, бухгалтерські й банківські документи про перерахування грошей тощо. Організа-

377

тори масових заворушень можуть влаштовувати схованки для збе­рігання перелічених об'єктів, наймати автотранспорт для їх спро­щеного, швидкого перевезення.

Подальші слідчі дії (допит обвинувачених)

Найтиповіші ситуації при допиті обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ст. 294 КК України, мають три можливих варіанти.

Перший варіант, передбачає обставини, коли обвинувачений повністю або частково заперечує свою причетність до вчинення відповідного злочину або визнає свою вину і наполягає на тому, що він діяв у натовпі, що безчинствував, самостійно, «автономно». Тобто, обвинувачений пояснює, що в натовпі, що безчинствував, він нікого не знав, усі рішення щодо управління собою приймав одноособово, незалежно. Таке розуміння обвинуваченим зазначе­них обставин в основному є помилковим.

Бесіди з обвинуваченими, що притягалися до кримінальної від­повідальності за вчинення злочинів у ході масових заворушень в м. Сумгаїті, дозволили зробити висновок, що особа в натовпі, що безчинствував, завжди поводить себе з меншим почуттям особис­тої відповідальності за вчинюване, оскільки вона відчуває власну анонімність і підтримку більшої частини маси людей. Наприклад, у такій бесіді обвинувачений М. із здивуванням запитав, чому до кримінальної відповідальності притягають його Адже він поводив себе, як й інші, і навіть не передбачав можливих наслідків. Цим і пояснюється інквізиційна жорстокість, з якою були вчинені зло­чини під час масових заворушень у м. Сумгаїті.

Другий варіант типової ситуації при допиті обвинувачених охоплює майже аналогічну ситуацію. Обвинувачений повністю або частково заперечує свою причетність до участі у вчиненні ма­сових заворушень чи визнає свою вину, але стверджує той факт, що в натовпі, що безчинствував, перебували і діяли знайомі йому осо­би. В умовах масових заворушень натовп людей перетворюється на динамічну соціальну масу, активно діючі структурні елементи якої — це групи в основному з молоді, з малозабезпечених сімей, що об'єднуються за такими ознаками: за місцем проживання, ро­боти, за товариством, знайомством. Як правило, учасники цих груп перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'янін­ня. Наприклад, активну участь у масових заворушеннях у м. Сум­гаїті брали особи, які діяли групами з так званих районів «Нахал-буду». Це специфічний мікрорайон, де в примітивно побудовано­му житлі, у бідності, антисанітарних умовах тисячами проживали переселенці із сільської місцевості.

378

Третій варіант типової ситуації при допиті обвинувачених най­складніший, оскільки ввібрав у себе умови, коли в натовпі, що безчинствував, діяли групи осіб; групи осіб за попередньою змо­вою; організовані групи; злочинні організації; найманці й запро­шені з інших міст, районів, областей і держав. Домінування еле­ментів третього варіанта залежить від різновиду масових завору­шень — національних, соціальних характеристик маси людей, які утворюють натовп, що безчинствує. Так, якщо масові заворушен­ня були стихійними і мали кримінальний різновид, то до натовпу, що безчинствує, входили переважно такі групи осіб: друзі, знайо­мі, родичі, колеги з місця роботи тощо. Якщо ж масові заворушен­ня мали політичний різновид і були організовані чи спровоковані, то переважно натовп, що безчинствував, складався з таких груп осіб: члени громадської організації, політичної партії, студенти, учні. Перелічені групи осіб можуть діяти також за попередньою змовою. Потрібно зазначити, що довести участь у масових завору­шеннях організованих груп, злочинних організацій надто складно, оскільки ці співучасники об'єднані «злочинними законами» та відповідними принципами.

Для кожного з трьох варіантів найбільш типової ситуації при допиті обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ст. 294 КК України, є свої тактико-криміналістичні рекомендації щодо вибору і застосування тактичних прийомів. Найчастіше при допи­ті обвинувачених у вчиненні масових заворушень можливе виник­нення таких нетипових ситуацій:

1. провідну (важливу) роль у вчиненні масових заворушень ві­
   діграли психічно хворі особи;

2. ватажкове значення в масових заворушеннях мав певний по­
   літичний, націоналістичний, релігійний фанатизм;

3. взаємозв'язок подій обумовлений плебсологічною формулою:
   форма — натовп, що безчинствує, об'єкт посягання — узгоджений.

Перелік нетипових ситуацій при допиті обвинувачених у вчи­ненні масових заворушень не є завершеним, він передовсім зале­жить від різновиду цього злочину, природи його виникнення, ін­ших факторів.

Перший імовірний різновид нетипових ситуацій: коли допиту­ваний визнає або не визнає свою вину, але пояснює при цьому, що в натовпі окремими групами діяли психічно хворі особи, які слугу­вали «взірцем» поведінки для інших. Є значущим рівень активнос­ті осіб, які страждають на психічні розлади, у виникненні й про­тіканні масових заворушень. Ці особи слугують потужним збудни­ком суспільного двигуна масових заворушень.

Другий різновид нетипових ситуацій при допиті обвинувачених у вчиненні масових заворушень охоплює ознаку: керівне значення

379

в натовпах, що безчинствують, має певний політичний, націона­лістичний, релігійний фанатизм. Учасники натовпів жагуче відда­ні політичній, національній чи релігійній ідеї до напівгіпнотично-го стану, характерного для бузувірства.

Наступний, третій різновид нетипових ситуацій є факультатив­ним, оскільки моделюється слідчим за плебсологічною формулою: форма — натовп, що безчинствує, об'єкт посягання — узгоджений, на основі відомостей про події та явища, зафіксовані в показаннях обвинувачених. Факультативний різновид нетипової ситуації дає об'єктивну можливість висунути версію, що масові заворушення були організовані. Наприклад, при допиті обвинувачений М. за­явив, що в одному з мікрорайонів м. Кіровабада в грудні 1988 р. хаотично діяли натовпи, що безчинствували. Слідчий, допитуючи обвинуваченого, проаналізував інформацію щодо об'єктів пося­гання учасників натовпу, що безчинствував (це були квартири, де проживали сім'ї вірмен), і зрозумів, що серед учасників натовпу була особа, яка мала перелік відповідних адрес. Згодом на запи­тання слідчого обвинувачений пояснив: серед натовпу, що без­чинствував, дійсно була особа чоловічої статі, яка час від часу діставала з кишені записи і вказувала, куди саме його учасникам необхідно рухатися.

Нетиповість факультативного різновиду ситуації полягає в тому, що відповідно до загальновизнаних правил, у теорії кримінального права організація масових заворушень — це збудження у маси людей негативного ворожого ставлення до громадського порядку, підбу­рювання натовпу до діянь, зазначених у диспозиції ст. 294 КК Укра­їни. У даному ж випадку заінтересовані в цьому особи провели на­лежне підготування до масових заворушень. Факультативний різно­вид нетипової ситуації може мати видозмінені криміналістичні форми, тобто відхилення від загальних категорій.

У випадку найтиповіших ситуацій при допиті обвинувачених — учасників масових заворушень — потрібно використовувати звичай­ні тактичні прийоми: встановлення психологічного контакту, пред'явлення доказів, конкретизація показань, актуалізація (понов­лення в пам'яті сприйнятого), сприяння безпосередньому словес­ному відтворенню, викриття неправдивих показань та їх мотивів, виявлення помилок у показаннях, допит за окремими епізодами.

Важливим і доцільним при допиті обвинувачених, як і інших учасників криміналістичної діяльності, у процесі розслідування кримінальних справ про масові заворушення є застосовування ти­пових плебсотактичних комбінацій:

1) створення у допитуваного з допомогою спеціальних прийо­мів перебільшеного уявлення про відповідальність натовпу та ін­формованість слідчого;

380

2) створення у допитуваного перебільшеного уявлення про
інформованість слідчого з допомогою спеціальних плебсологічних
прийомів, а також тривалості допиту та спростування другорядних

фактів;

3) створення у допитуваного за допомогою спеціальних прийо­
мів перебільшеного уявлення про інформованість слідчого про те,
що конкретні злочини в ході масових заворушень вчиняли особи,
які страждають на психічні розлади, з подальшим описом їх зов­
нішності та пред'явленням до впізнання;

4) використання принципу «діяння вчиняв натовп» — як основ­
них питань у процесі допиту.

Надто важливо з'ясувати при допиті обвинуваченого ступінь організованості масових заворушень, наявність у кожному натов­пі, що безчинствує, лідера, його роль і значення. Адже лідерство є фактором, який «спрощує поведінку натовпу, що безчинствує», і феноменом, що часто претендує на самостійну частину складу злочину — масових заворушень.

Узагальнення кримінальних справ про масові заворушення в містах Сумгаїті, Кіровабаді дозволили встановити три види лідер­ства:

1. лід ери-демагоги;

2. лідери-«практики» — керівники натовпів, що безчинствують;

3. лідери-професіонали (поєднання якостей першого і другого

видів).

Було визначено також, що лідери встановлювалися або шляхом самопризначення, або — стихійного вибору. Кожний вид лідерства має певний ефект, який збуджує агресію груп і натовпів та транс­формує її в безчинства.

Допитуючи обвинуваченого, слідчий має знати, що лідери-де-магоги в основному є представниками інтелігенції, які, виступаю­чи перед населенням, відкрито чи завуальовано закликають його до зборів, демонстрацій, мітингів, походів, страйків, інших актів масових мирних протестів, а також до безчинств. Лідери-«практи-ки» — керівники організованих злочинних утворень.

Якщо кримінальна справа про масові заворушення є багатоепі­зодною і в багатьох з цих епізодів брав участь обвинувачений, то при його допиті слідчий має в показаннях зазначати хронологічну послідовність злочинних діянь. Бажано, щоб обвинувачений здійснив власноручний запис своїх показань, а також склав схему місця чи місцевості, де були вчинені масові заворушення. На схе­мі необхідно зазначити напрямки рухів натовпів, що безчинству­ють, об'єкти посягання тощо. У подальшому при додаткових допитах обвинуваченого доцільно, щоб він повторно склав відпо­відні схеми. Це дасть змогу зіставити їх, протиставити і знайти

381

протилежне, різне, а отже, виявити неправдиві показання. З цією метою слідчому необхідно також зіставляти схеми, складені різни­ми обвинуваченими.

Призначення експертиз

Розслідування масових заворушень у сучасних умовах зумов­лює важливість використання наукових, технічних та інших спеці­альних знань і навичок. Тільки на основі використання нових досягнень науки і техніки можливе встановлення істини в кримі­нальних справах про масові заворушення. Насамперед, це — завдя­ки належному збиранню, дослідженню і використанню відповід­ної інформації, яка в процесі розслідування кримінальної справи про масові заворушення буде визнана у встановленому законом порядку доказами. У процесі розслідування масових заворушень наукові, технічні та інші спеціальні знання і навички можна засто­совувати у двох основних формах, кожна з яких передбачає вико­ристання спеціалістів, тобто віддзеркалює відповідними способа­ми певний бік дійсності. Перша форма передбачає використання слідчим слідчої бригади спеціальних знань і навичок спеціалістів у процесі провадження окремих слідчих дій. Це стосується пошуку, фіксації й вилучення слідів цього злочину, а також злочинів, що вчинюються в ході масових заворушень.

Друга форма використання слідчим слідчої групи спеціальних знань і навичок спеціалістів — це призначення і проведення екс­пертиз. Тобто, на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини кримі­нальної справи про масові заворушення, експерт проводить до­слідження в ході судової експертизи. Відповідна діяльність здійс­нюється державними спеціалізованими установами, відомчими службами.

У кримінальних справах про масові заворушення, як правило, призначають такі експертизи: 1) судово-медичні; 2) судово-медич­ні речових доказів (судово-біологічні); 3) судово-фізико-технічні; 4) судово-психіатричні; 5) судово-психологічні; 6) комплексні психолого-психіатричні; 7) криміналістичні (плебсологічні).

Судово-медична експертиза обов'язково призначається для встановлення: причин смерті потерпілого; тяжкості й характеру ті­лесних ушкоджень; статевої зрілості потерпілої (у разі її зґвалту­вання в ході масових заворушень); віку підозрюваного, обвинува­ченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і про це немає відповідних докумен­тів та неможливо їх одержати.

Судово-медична експертиза речових доказів (судово-біологіч-

382

на) визначає належність слідів крові, слини, інших виділень люд­ського організму конкретній особі. Це дає змогу встановити факт перебування обвинуваченого на місці події. Можливість призна­чення судово-медичної експертизи речових доказів (судово-біоло­гічну) виникає в тому разі, коли на місці масових заворушень вда­ється виявити виділення людського організму, недопалки.

Судово-медико-криміналістична експертиза, як правило, ви­значає: чи могли бути заподіяні загиблим людям тілесні ушкод­ження, які спричинили їх смерть, інші тілесні ушкодження пев­ною зброєю або іншими предметами, які використовувалися як зброя, вибуховими пристроями.

Практика засвідчує, що характер вчинюваних обвинуваченим дій в ході масових заворушень дає підстави для роздумів щодо йо­го психічної повноцінності. Якщо в кримінальній справі про масо­ві заворушення є інформація про відхилення від нормального роз­витку обвинуваченого, слід призначити судово-психіатричну експертизу. Складність людської психіки зумовлює те, що судово-психіатричну експертизу завжди проводять не менше трьох екс-пертів-психіатрів. Проведення судово-психіатричної експертизи може бути амбулаторним і стаціонарним. Така експертиза в кримі­нальних справах про масові заворушення дає можливість встано­вити:

1. чи не перебувала особа в стані неосудності під час учинення
   суспільно небезпечного діяння в процесі масових заворушень;

2. чи не захворіла особа (організатор масових заворушень або
   учасник), яка безпосередньо вчиняла злочин (злочини), на психіч­
   ну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії
   (бездіяльність) або керувати ними;

3. чи не була здатна особа під час учинення масових заворушень
   через наявний в неї психічний розлад повною мірою усвідомлюва­
   ти свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Судово-психіатрична експертиза переважно передує судово-психологічній експертизі. Якщо завдання загальної психології — вивчення процесів становлення особистості, формування її харак­теру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів поведінки, то обсяг предмета судово-психологічної експертизи, з одного боку, є кон­центрованим, системним фактором психічної діяльності людини, а з іншого — реально існуючим, досить точно визначеним. Вирі­шення психологічних питань, що виникають з практики розсліду­вання масових заворушень, має свої особливості, свою складну специфіку. Судово-психологічна експертиза у справах про масові заворушення досліджує:

1. чи є в особи елементи підвищеної сугестивності (навіюваності);

2. чи є в особи підвищена схильність до фантазування;

383

3. чи є в особи ознаки розумової відсталості, що не пов'язані з ду­
   шевним захворюванням, і якщо так, то в чому вони проявляються;

4. чи є в особи ознаки розумової відсталості або інші психічні
   особливості, викликані перенесеними соматичними захворюван­
   нями;

5. чи є в особи властивості, наявність яких могла зробити не­
   можливим чи можливим неповністю керувати своїми діями;

6. чи не могла особа напередодні масових заворушень і на їх по­
   чатку мати конфліктні переживання, що вплинули на її поведінку;

7. чи не перебувала особа в момент учинення масових завору­
   шень в гіпнотичному стані;

8. чи могла особа, враховуючи її індивідуальні особливості,
   неправильно сприймати факти, що мають значення для кримі­
   нальної справи про масові заворушення;

9. чи має особа індивідуальні особливості, що можуть впливати
   на об'єктивність її показань (підвищена схильність до фантазуван­
   ня, сугестивності (навіюваності));

10) чи можливо припустити наявність будь-якої конфліктної
ситуації, що могла послужити причиною виникнення натовпу,
його агресивності, трансформації на такий, що безчинствує;

11) чи могла особа за наявності виявлених у неї психічних особ­
ливостей усвідомлювати істинне значення своїх дій в натовпі, що
безчинствує, і керувати ними

У процесі розслідування кримінальних справ про масові заво­рушення постають питання про призначення комплексних психо-лого-психіатричних експертиз. Такі експертизи називають ще комісійними, виходячи з багатопредметності досліджуваних біо-лого-соціологічних, психолого-психіатричних проблем. Значу­щість проблематики обумовлює спільну, комплексну діяльність психологів і психіатрів. Дійсно, науково-експертне дослідження всіх видів розумових вад можливе в разі застосування і психологіч­них, і психіатричних знань. Предметом комплексної психолого-психіатричної експертизи є збірна група патологічних станів, що мають різновидне походження як біологічного, так і соціального характеру та відзначаються недорозвитком психіки. До конкурен­тного предмета психолого-психіатричної експертизи належать окремі види олігофренії (дебільність, імбецильність, ідіотія), пси­хофізичний інфантилізм.

У кримінальних справах про масові заворушення досить часто постають такі питання для комплексної психолого-психіатричної експертизи:

1. чи є в особи індивідуальні ознаки, які могли перешкодити їй
   керувати своїми діями в умовах натовпу, що безчинствує;

2. чи є в особи індивідуальні ознаки розумової діяльності, які

384

могли перешкоджати усвідомленню нею значення дій, що їй інк­римінуються;

3. чи перебував обвинувачений в момент учинення масових за­
   ворушень у стані фізіологічного афекту (враховуючи індивідуаль­
   но-психологічні особливості);

4. у зв'язку з тим, що особа страждає на психічне захворюван­
   ня — олігофренію в ступені дебільності, психофізичний інфанти­
   лізм тощо, чи могла вона керувати своїми діями в умовах натовпу,
   натовпу, що безчинствує.

Перелічені питання якоюсь мірою є типовими, але не є вичер­пними, оскільки до сфери комплексної психолого-психіатричної експертизи в кримінальних справах про масові заворушення по­трапляє широке коло проблем, які мають як соціальне, так і біоло­гічне походження. Тому зміст предмета дослідження комплексної психолого-психіатричної експертизи надто складний, чітко не окреслений.

Перед комплексною психолого-психіатричною експертизою в кримінальних справах про масові заворушення можуть бути постав­лені подібні та інші питання, що стосуються інших учасників кримі­налістичної діяльності — потерпілого, свідка. У такому разі шляхом комплексної психолого-психіатричної експертизи можна дослідити:

1. чи не сприйняла особа як галюцинацію певні події в натовпі
   (що безчинствував), і якщо так, то чи могли ці події виникнути по­
   за впливом реально існуючого у відповідний момент об'єкта
   подразнення;

2. чи не зрозуміла особа помилково (як галюцинацію) певні по­
   дії в натовпі (що безчинствував), що виникли поза впливом реаль­
   но існуючого у відповідний момент об'єкта подразнення;

3. чи не є розповіді особи про події масових заворушень преце-
   дентними діями-реакцією, відповіддю організму* що базується на
   ґрунті чуттєвих образів.

У кримінальних справах про масові заворушення призначають­ся також криміналістичні експертизи. Отже, експертиза відповід­но до згаданого посилання — це процесуальна дія, сутність якої полягає в дослідженні експертом за дорученням слідчого речових доказів, інших матеріальних об'єктів з метою встановлення фак­тичних даних і обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про масові заворушення. У кри­мінальних справах про масові заворушення призначаються такі криміналістичні експертизи: вибухотехнічні, судово-балістичні, криміналістичне дослідження холодної зброї, пожежно-технічні, екологічні, судово-фармакологічні, криміналістична експертиза наркотичних засобів. Досить часто призначаються комплексні су­дово-медичні й судово-психіатричні експертизи.

13 5—12