Формування сучасного економічного мислення – не ізольована задача, а складова частина багатовекторного процесу певної переорієнтації суспільної свідомості, необхідність якої викликана глибокими якісними змінами, що відбуваються в житті суспільства. Сьогодні, в умовах становлення і розбудови власної державності, необхідне критичне переосмислення багатьох теоретичних уявлень, подолання усталених стереотипів мислення.
Економічна освіта молоді почала формуватися в Україні як самостійний напрям педагогічної теорії та практики лише останнім часом, проте вона не виникла самочинно, стихійно, а має певну науково-теоретичну основу започатковану педагогами-дослідниками радянських часів.
Суть будь-якої наукової проблеми, складають суперечності, які, в принципі, можливо подолати при наявності відповідної наукової основи.
Щоб з’ясувати, які суперечності визначають сутність проблеми економічного виховання школярів, необхідно шляхом аналізу вияснити, чи можливо, використовуючи теоретико-педагогічні та методичні надбання, які дісталися у спадок національній школі, вирішувати проблему підготовки молоді до трудової діяльності, виховання її економічної культури.
Сучасне економічне життя в нашій державі перебуває в стадії істотного реформування, зумовленого об’єктивною потребою переходу до ринкових відносин. При цьому істотних змін зазнає не тільки виробництво, але й психологія та культура трудівника.
Сьогоднішній трудівник повинен бути передусім добрим господарем, вміти визначати найбільш доцільний виробничий напрям, аналізувати ті чинники, шо матимуть найістотніший вплив на проектоване ним виробництво, прогнозувати перспективи його можливого розвитку, здійснювати відповідні розрахунки.
Сучасний працівник істотно відрізняється від працівника недалекого минулого, насамперед відношенням до предметів, знарядь праці, кінцевого продукту праці. Він є суб’єктом певної форми власності. Успадкована система підготовки школярів до трудової діяльності неспроможна була забезпечити формування цих якостей, оскільки вона була зорієнтована на так звану "всенародну власність".
Звідси випливає основна суперечність, яка проявляється у невідповідності педагогічних можливостей успадкованої системи економічної підготовки молоді об’єктивним потребам сьогодення.
Ця система, в основному, відповідала тим вимогам, яким мала відповідати трудова участь людини в умовах тоталітарної держави. Разом з тим, вона не може бути без належних змін перенесена в практику роботи національної школи насамперед тому, що її цільовий компонент (представлений метою та завданням економічної підготовки) не відповідає сучасному виховному ідеалу.
У наукових працях, присвячених проблемі економічного виховання молоді, виданих у радянську добу, не знаходимо таких завдань як виховання "господаря", "власника", "підприємця" і т. п. А мета і завдання, як відомо, зумовлюють всі інші елементи педагогічної системи (зміст навчання та виховання, їх методи і форми, характер діяльності вчителя та учнів тощо).
Принципова відмінність національної школи від школи часів тоталітаризму полягає насамперед у тому, що вона є культуротворчою установою (покликана сприяти відродженню та подальшому розвитку національної культури), орієнтованою на сучасні виховні ідеали, в тому числі на ідеал людини-трудівника.
"Ідеал людини, - це те найкраще, що створив народ в розумінні властивостей людської особистості та її призначення" [6].
Разом з тим ми не вправі нехтувати тими прогресивними ідеями, носіями яких були кращі представники педагогічної науки радянської доби. В цьому контексті великий інтерес викликає теоретична спадщина П. П. Блонського, С. Т. Шацького, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та ін.
П. П. Блонський у своїй праці "Трудова школа" писав, "що в індустріальному (економічному) вихованні найважливіший момент – це його організація, коли підлітки самі дістають будівельні матеріали, самі будують, доглядають за птахами, тваринами, роблять ремонт,закуповують і продають продукти, проводять культурне дозвілля та розваги" [4].
У практичній діяльності вченого-педагога особлива увага надавалася питанням наукової організації праці, її мобілізуючому значенню в досягненні високих продуктивних результатів.
Про результативність роботи на основі економічного аналізу говорить С. Т. Шацький: "А цій справі треба вчитися не на словах, а через практичну діяльність, в якій повинна бути чітко визначена лінія: задум – план – осмислення – процес – результат – аналіз".
С. Т. Шацький, визначаючи роль і місце економічного виховання у формуванні особистості, підкреслював: "Виховання вміння вдивлятися, оцінювати, планувати, перевіряти, завойовувати собі місце в середовищі дорослих, які поки що не визнають дитини, організовувати для суспільної роботи свої сили і досягати загальної мети загальними зусиллями в реальних умовах життя – досить серйозне завдання школи" [32].
Спираючись на науковий та практичний досвід своїх попередників, А. С. Макаренко на основі аналізу і педагогічного передбаченн розвинув, змістовно збагатив значення економічної освіти і виховання учнів. Особливу увагу приділяв він формуванню у підлітків таких якостей як цілеспрямованість, діловитість, ініціативність. Належне місце, в плані економічного виховання, відводить високоорганізованій продуктивній праці, в якій вбачав широкий простір для задоволення різноманітних інтересів своїх вихованців. Далеко не останню роль відводить Макаренко матеріальному стимулюванню праці підлітків, їх заробітній платі. "Зарплата не тому досконала, - пише він, - що дає гроші учню, вона досконала тому, що ставить його в умови власного бюджету, вона дає можливість виховати майбутнього господаря. …Гроші…можуть бути прекрасним вихователем, прекрасним педагогом" [19].
Творча спадщина А. С. Макаренка пронизана бажанням поєднання виховання колективізму з формуванням у школярів економічного мислення, господарського відношення до матеріальних цінностей, раціональної організації праці, підвищення її продуктивності. Аналіз його педагогічного досвіду свідчить, що основою методики вченого-педагога була продуктивна праця та її зв’язок з економікою.
Основні питання теорії і практики виховання, розроблені А. С. Макаренком, отримали подальший розвиток в педагогічній діяльності і працях видатного педагога В. О. Сухомлинського. Він не лише поділяв і пропагував ідеї Макаренка, але й успішно реалізовував їх в практиці роботи школи.
"Немає і бути не може виховання, - писав В. О. Сухомлинський, - поза працею і без праці, тому що інакше, у всій її складності і багатогранності, людину виховати неможливо". Надаючи великого значення участі дітей в продуктивній праці, він ратує за організацію економічно ефективної праці, оскільки "чим більше праця дітей подібна на працю дорослих, тим значиміша її виховна дія" [27].
Важливим виховним аспектом продуктивної праці є, на думку В. О. Сухомлинського, правильний підхід до матеріального стимулювання праці школярів. Послідовне і неухильне дотримання закону розподілу за працю – не лише суттєвий соціально-економічний фактор, але й педагогічний принцип. "Потрібна праця платна, - вважав Василь Олександрович, - щоби діти зрозуміли ціну грошам, змогли принести їх в сім’ю, порадувати її і порадуватись самим"[28].
Всі ці питання, безперечно, актуальні і для сьогодення. Вони мають надзвичайно важливе значення у вирішенні проблеми формування у молоді конкретних економічних знань, умінь, переконань.
Проблема економічної освіти і виховання досліджується в філософському, соціологічному, економічному, психологічному і педагогічному аспектах.
У 70-80-х роках, дослідниками педагогічного аспекту даної проблеми було виконано значний обсяг робіт по виявленню складових частин процесу економічного виховання школярів. Більшість авторів, приймаючи за вихідний момент економічну діяльність, мету економічного виховання вбачали в підготовці до цієї діяльності, до участі в економічному житті суспільства. Звідси випливають й основні завдання економічного виховання: послідовність формування у школярів економічної свідомості, розумних потреб, вміння співставляти їх з матеріальними можливостями; усвідомлення необхідності трудової спрямованості в пошуку шляхів задоволення потреб; набуття умінь та навичок економічного аналізу; оволодіння основами наукової організації праці; виховання якостей притаманних господарнику тощо.
Дослідниками процесу економічного виховання було виділено основні напрямки його реалізації: координація внутрішкільного планування; встановлення системи педагогічних дій, спрямованих на набуття учнями економічних знань; формування у них економічних якостей; впровадження в школах режиму економії; економічна освіта і виховання в процесі суспільно корисної продуктивної праці, на уроках природничо-математичних, суспільних і гуманітарних дисциплін, в ході трудового навчання, в позакласній і позашкільній роботі, в сім’ї. Багато дослідників намагалися підійти до проблеми цілісно: з позицій системи економічного виховання школярів; провідних компонентів змісту (економічних знань та умінь); віку учнів.
В педагогічних дослідженнях паралельно з розробкою змісту проводився пошук форм та методів економічного виховання школярів. Деякі дослідники намагалися розглянути використання загальних форм та методів навчання і виховання школярів в процесі формування економічних знань, умінь та навичок, одночасно виділяючи при цьому специфічні засоби: економічні розрахунки, пости економії і т. п. Інші автори, зосереджуючи свою увагу на вивченні окремих питань економічного виховання, вели пошук форм та методів на базі аналізу економічної діяльності. Наприклад, в процесі продуктивної праці школярів у НВК ефективною формою є раціоналізаторська діяльність, що включає в себе, окрім процесу конструювання технічних об’єктів, елементи економічної діяльності: отримання найбільшої ефективності від раціоналізаторської діяльності, розрахунки, оцінку та аналіз її показників.
Автори виділяють ті основні фактори, які безпосередньо впливають на ефективність економічного виховання школярів: однакові матеріальні умови та можливості для всебічного розвитку дітей; впровадженн елементів наукової організації праці вчителів; створення режиму економії в школі; зміцнення звязків школи, сім’ї та громадськості з питань економічного виховання; вдосконалення економічної та методичної підготовки вчителів тощо.
В дослідженнях О. К. Улєдова, В. П. Фофанова, В. Д. Попова розглянуто економічні форми суспільної свідомості, охарактеризовано шляхи формування економічного мислення, визначно суть, місце та основні категорії економічного виховання.
В дослідженнях Д. Н. Богоявленського, Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва та інших психологів розкриті прийоми розумової діяльності, що сприяють усвідомленню учнями соціальних та економічних явищ суспільства. На базі цих розробок можуть бути побудовані процесуальні системи формування у учнів економічного способу мислення. В педагогічному аспекті, питання економічної освіти та виховання трактуються в роботах Б. П. Шемякіна, Ю. К. Васильєва, А.Ф. Аменда, О. Т. Шпака, А. С. Нісімчука, О. С. Падалки та ін.
Багато із них розкривають можливості економічного виховання школярів на матеріалі окремих навчальних дисциплін та факультативів.
Б. П. Шемякін розглядає основні принципи та напрямки економічного виховання старшокласників і шляхи найбільш раціонального використання отриманих ними знань. Автор переконаний, що економічне виховання повинно проводитись з врахуванням вимог, що випливають з необхідності економії часу. Ним розроблені структура і ознаки економічної підготовленості випускників школи.
А. С. Нісімчук досліджує напрямки, форми і методи економічного виховання учнів в процесі сільськогосподарської суспільно корисної праці [ ].
Він вказує, що ефективність економічного виховання школярів, залежить насамперед від наявності в них знань в галузі планування, обліку, контролю і аналізу виробничо-економічної діяльності шкільних навчально-виробничих бригад; від залучення учнів до економічної діяльності в процесі продуктивної праці на шкільному виробництві; від розвитку творчої активності кожного школяра.
Серед невирішених питань багатовекторної проблеми економічної освіти та виховання школярів А. С. Нісімчук відзначає: наступність в економічному вихованні учнів різних вікових груп, взаємозв’язок економічного, трудового і екологічного виховання, особливості організації економічної освіти учнів міських та сільських шкіл. Окрім того, він вказує, що не всі навчальні програми містять необхідні дані які б орієнтували вчителів-предметників на розкриття тих економічних законів, які проявляються в сфері конкретного виробництва; не визначено необхідний рівень економічних знань, які повинні бути засвоєні кожним учнем при вивченні певної навчальної дисципліни [22].
О. Т. Шпак в своєму дослідженні визначає шляхи вдосконалення організації економічної освіти і виховання старшокласників загальноосвітньої школи. Організація економічної освіти та виховання школярів розглядається ним як система, яка передбачає наявність в ній основних компонентів (школа, сім’я, виробничі колективи, громадськість) та ефективно існуючі між ними взаємозв’язки. Окрім цього, велику увагу він приділяє питанням економічої підготовки педагогічних кадрів, від яких значною мірою залежить готовність учнівської молоді до економічної діяльності в умовах зростаючих вимог ринкової системи господарювання. Творчий колектив педагогів-дослідників, до складу якого входить О. Шпак, вважає, що економічне виховання повинно бути зорієнтоване у трьох напрямках: науково-технічний прогрес, перевага споживання над виробництвом, удосконалення виробничих відносин. Така організація вимагатиме більш повного використання методологічних підходів до економічного виховання.
По-перше, необхідно давати студентам, учням чіткі уявлення про нове і застаріле у виробничих силах, базисі і надбудові.
По-друге, показати можливості росту нового і усунення з реалій сьогодення старого.
По-третє, повинні розкриватися взаємозв’язки і переходи виробничих сил у виробничі відносини.
І, нарешті, слід чітко визначити системи законів і можливості діяльності на їх основі (правовий аспект).
Виходячи з цих міркувань, слід розвивати творчі здібності студентів, учнів для їх активної участі у вирішенні найважливіших проблем сучасності:
§  демонтажу державної власності і пошук нових її форм з урахуванням повного використання можливостей її привласнення і відчуження;
§  розширення і поглиблення госпрозрахункової організації праці;
§  переходу від системи "безпосереднє виробництво – розподіл – обмін і споживання", в якій перевага належить виробництву, що орієнтується на безмежне антисоціальне зростання, до системи "споживання – обмін – розподіл – виробництво", котра обумовлює перевагу споживання, його соціальну спрямованість і підпорядкування виробництва;
§  розширення форм стимулювання творчих працівників.
При такому підході до економічного виховання його цілеспрямованість буде зорієнтована на участь у підвищенні ефективності виробництва і більш повне використання економічних законів у розвитку виробничих сил.
          В літературі і практиці виховної роботи широко використовують такі поняття, як "економічна освіта", "економічна підготовка", "економічна діяльність", "економічне мислення", "економічна культура". Досить часто в одне і теж поняття автори вкладають різний зміст. Тому виникає потреба в уточненні суті цих понять.
          В [21] знаходимо: "Економічне виховання є систематична, цілеспрямована дія суспільства на людину з метою формування знань, умінь і навичок, потреб та інших соціально-психологічних якостей, а головно – способу мислення та діяльності…". З таким тлумаченням не зовсім погоджується інший автор [9] , який вважає, що дане поняття ототожнене з поняттям "економічна підготовка", оскільки сюди включено економічну освіту.
          Під економічною підготовкою, вважає він, слід розуміти процес і результат засвоєння суми економічних знань, набуття економічних умінь та навичок, процес і результат формування якостей притаманних господарнику. Економічна підготовка здійснюється шляхом економічної освіти та економічного виховання, але ці поняття не тотожні.
В ході економічної освіти, людина засвоює певну систему знань, набуває умінь та навичок економічних розрахунків, економічного аналізу виробничої діяльності, без яких самі знання не знайдуть практичного застосування, будуть відірвані від економічної діяльності індивіда.
Знання і уміння – це дві взаємопов'язані частини будь-якої цілеспрямованої дії. Характер і зміст знань при виконанні певної дії визначає якість уміння. Уміння визначити шляхи економії праці, розрахувати продуктивність праці на робочому місці, визначити собівартість продукції і т. п. – все це складові економічної освіти. Не менш важливою складовою процесу економічної освіти є формування навичок – дій, що характеризують високу міру засвоєння, коли дії здійснюються легко і швидко, не викликаючи при цьому затруднень.
Економічна підготовка не обмежується економічною освітою. Економічна освіта складає основу економічної підготовки. Разом з тим одних лише знань, та й навіть умінь, недостатньо для ефективної участі в господарській діяльності. Для того щоби знання перетворилися в переконання, а уміння та навички – в звичку працювати, необхідно проводити роботу з економічного виховання. Економічне виховання спрямоване на розвиток таких якостей господарника як бережливість, дисциплінованість, підприємливість, творче відношення до праці і т. п.
Таким чином, говорячи про рівень економічної підготовленості особистості слід брати насамперед до уваги об’єм її економічних знань, глибину пізнання та усвідомлення суті і переваг ринкової системи господарювання, розуміння принципів та структури механізмів функціонування цієї системи, що в кінцевому рахунку дозволяє ефективно проводити аналіз господарської діяльності, раціонально організовувати свою працю, виробляти риси економічно вихованої людини.
Для того щоби економічне виховання було дієвим засобом формування всебічно розвиненої особистості, сприяло готовності до активної економічної (підприємницької, господарської, трудової) діяльності воно не повинно обмежуватись часовими рамками шкільного навчання, а продовжуватись протягом усього житття людини, охоплюючи при цьому всі сторони її трудової діяльності. Основи економічного виховання повинні бути закладені в сім’ї, дитячому садочку, школі. Його необхідно здійснювати сумісними зусиллями батьків, педагогів, громадськості. В школі ним повинен бути пронизаний весь навчально-виховний процес.

1.2 Особливості економічного виховання школярів у сучасних умовах

          Останні роки ХХ століття, аж надто 90-ті роки, характеризуються надзвичайною нестабільністю в усіх сферах життєдіяльності людини. Зокрема, це характерно для економічної, соціальної та політичної сфери. Сьогодні відбуваються зміни приоритетів в системі моральних цінностей людей. Руйнуються стереотипи громадської думки в ставленні до влади, закону, власності. У суспільному житті молоді чітко прослідковуються тенденції прагматичного характеру: успіху, авторитаризму, лідерства, що є яскравим проявом егоцентричних орієнтацій. Формується стиль економічної поведінки який не обтяжений жодними моральними устоями.

          Цей процес має суперечливий характер та загострюється цілою низкою причин соціально-економічного характеру: різким падінням життєвого рівня, відсутністю економічної стабілізації, розшаруванням суспільства.
          Серед загального спектру суспільних проблем, що турбують сьогодні молодих українців, пріоритетними виявились економічні проблеми, а саме: безробіття (ним занепокоєні 40% респондентів), зростання цін (34%), зубожіння населення (33%), незадовільний стан вітчизняної економіки (31%), низький рівень заробітної плати (29%), загальне зниження рівня життя (26%) [35].
          Сьогоднішня економічна анархія в суспільстві проповідує чужий українському менталітету стиль поведінки, спрямований на крайній економічний егоїзм. Молодь, розмежовуючи свій ціннісний світ, віддає перевагу саме цінностям мікрорівня (сім’я, родичі) перед сферами суспільного, національного, а також макрорівня, що стосується спільної долі людства у планетарному масштабі.
Розмитість і противоречивість суспільного буття зорієнтовує молодь на непевні ціннісні стандарти, що негативно впливає на слабку психіку та нестійкі моральні засади, від чого, в кінцевому рахунку, страдає суспільство в цілому.
Процес соціалізації підростаючого покоління значною мірою випав з-під контролю спеціалізованих виховних інститутів, які здійснювали його протягом тисячоліть (сім’я, громадськість, школа). Результати цього настільки руйнівні, що бездуховність, ціннісна аморфність орієнтирів, аморальність нових поколінь загрожують уже самому існуванню і планети, і цивілізації.
У цьому ми вбачаємо найістотніші прогалини теперішнього виховання. Багато мислителів, моделюючи таку ситуацію, піднімають проблему суперечності між культурою і цивілізацією в тому розумінні, що технічний прогрес не супроводжується відповідним культурним, моральним, гуманітарним прогресом людини, і вона не в змозі розумно розпорядитися своїми матеріально-технічними можливостями, які постійно зростають.
Індивід, що пізнає лише окремі сторони, процеси світобудови, пізнає світ частково. Вища форма пізнання всесвіту – це пізнання світобудови як єдиного цілого, тобто такого, яким він є в дійсності. Цілісне знання світобудови і ролі людини в ньому є основою формування цілісної особистості гуманістичного суспільства [1].
Історичний досвід все більше підтверджує істину, висунуту ще древніми філософами, про те, що найкращий суспільний устрій забезпечується доброю освітою та вихованням. Саме тому передові країни світу визнають і реалізують на практиці принцип реальної пріоритетності науки, освіти і виховання перед усіма іншими.
Соціалістична система господарювання, зокрема перекоси останніх так званих "застійних" років, призвела до того, що багато людей втратили трудову мотивацію. Кінцевий результат праці практично ні на що не впливав: ні на держзамовлення, ні на заробітну плату, ні на інші чинники діяльності виробництва чи конкретної людини. Крім цього командна економіка зламала психологічний стереотип поведінки особистості й призвела до знищення економічної моралі населення. Байдужість до результатів праці, відсутність ініціативи, праця на "цифру та звіт", пасивний неорганізований саботаж були психологічною захисною реакцією людини на невідповідність між цілеспрямованістю особистості та її реальними життєвими можливостями.
Хоча, і це підкреслює всесвітньо відомий економіст, лауреат Нобелівської премії в галузі економічного аналізу В. Леонтьєв, радянська економіка, керована безжалісними методами, протягом досить таки тривалого часу розвивалася достатньо швидкими і стійкими темпами, що в загальному обємі національного продукту Радянський Союз поступався лише Сполученим Штатам Америки. Але тут же В. Леонтьєв пояснює головну причину високих темпів радянської економіки, яка по суті була сформульована майже 200 років тому Адамом Смітом: для швидкого збільшення своїх прибутків необхідно скоротити споживання, зменшуючи таким чином життєвий рівень народу, в той же час примушуючи його працювати в поті чола [18].
Ринкова економіка висуває якісно нові завдання по формуванню особистості, виробленню абсолютно нового підходу до економічного виховання.
В цих умовах школа повинна змінити підхід до економічного виховання, орієнтувати учнівську молодь на реальний внесок в економічне відродження України. Тільки в такому випадку орієнтація на активне використання механізмів ринкової системи господарювання буде проходити паралельно з відродженням економічної духовності держави.
Перш ніж приступити до розкриття питання про особливості економічного виховання, видається доцільним з'ясувати, що становить виховання в цілому як педагогічна категорія.
Формування особистості не може проходити стихійно, цей процес вимагає цілеспрямованої та наполегливої праці. Успіх забезпечується точним знанням цілей та завдань виховання, клопітким обліком закономірностей, які визначають формування поглядів, переконань, культурних цінностей особистості. Згідно теорії соціального детермінізму, виховання характерихзується як особливий процес, при допомозі якого певна спільнота намагається передати його членам свою культуру, включаючи норми життєдіяльності [23].
"Проектування особистості, як продукту виховання, повинно вироблятися на підставі замовлення суспільства" [19].
Звичайно, держава та й суспільство в цілому повинні контролювати процес виховання, щоб надати можливість підростаючому поколінню отримати таку освіту, світоглядні цілі та орієнтири, які б дозволили в майбутньому, брати активну участь в суспільному та економічному житті, розвивати свої інтереси та нахили. Тут держава повинна виступати гарантом, соціальним захисником. Разом з тим, держава невправі бути ініціатором і виконавцем заходів, спроможних поставити під загрозу найбільш цінний вигляд свободи, а саме – свободу інтелектуальну.
У філософській та педагогічній літературі можна знайти десятки визначень, які розкривають категорію виховання. Так А. С. Макаренко метою виховання вважав програму людської особистості, програму людського характеру [19]. В. О. Сухомлинський – спосіб життя [27]. Доповнює ці визначення, з точки зору культурологічних цінностей, таке висловлювання І. Канта: " Де ж шукати досконалість та виходячи з чого можна мати надію на її досягнення ? Ніде, крім виховання. Воно повинно співвідноситися з усіма цілями природи, громадянського суспільства та сім’ї… бути спрямованим на розвиток переконань, які повинні використовуватися в ім’я добра… на розвиток талантів, на формування морального характеру людини" [11]. Більш лаконічне та дидактично спрямоване визначення П. П. Блонського, що виховання є зумисно організованим, довготривалим впливом на розвиток дитини [4].
Педагогічна наука радянської доби, тривалий час розглядала процес виховання підростаючого покоління однобічно, у напрямку від вчителя до учня. В результаті відбувалася підміна складного процесу виховання особистості спрощеним просвітництвом та навчанням. Вчитель, образно кажучи, " вбивав у голови учнів " шаблонні зразки, такі, які відповідали прийнятим ідеологічним нормам.
У зв’язку з цим цікавими є міркування публіциста та педагога С. Соловейчика про відмінність між " радянською " та " американською " системами виховання. Теорія комуністичного виховання, - пише він, - закликала "обробляти" людину до тих пір, допоки зовнішні вимоги педагога не стануть внутрішніми переконаннями самого вихованця, тобто доки останній не стане сприймати чужу волю як власну. Американська ж, демократична, система виховання має зворотнє спрямування – з середини назовні і, припускає суверенітет особистості яка діє за власним спонуканням [26]. Цю ж думку підтверджує висновок Я. А. Коменського про те, що один-єдиний засіб, який може привести до успіху у вихованні дітей – це добре спрямована свобода [13].
Гуманістична орієнтація сучасної педагогічної науки вимагає корегування навчально-виховної діяльності, в усіх закладах освіти, на основі іншої логіки, орієнтованої на виявлення та реалізацію неподільної цілісності розвитку духовних та духовно-практичних здібностей людини.
При такому підході основною ланкою у виховному процесі стає особистість – її здібності, зацікавленість, соціальний досвід, самопізнання. Цілком природньо, що сьогодні необхідна розробка системи ціленастанови на основі глибокого розуміння сутності людини, психологічного та соціального становлення особистості, котра братиме активну участь в економічній та підприємницькій сферах діяльності.
Що ж взагалі треба розуміти під категорією "економічне виховання"? Дану проблему розглядало чимало педагогів-дослідників, економістів.
Найбільш оптимальний варіант відповіді на питания, що розглядається, був, на наш погляд, даний доктором педагогічних наук А. С. Нісімчуком та доктором економічних наук Л. С. Бляхманом. Вони припускають, що економічне виховання являє собою переконання, мотив, настанови, ціннісні орієнтації особистості [22], які досягаються через цілеспрямовану діяльність по передачі сучасного розуміння суті економічних явищ, досвіду та методів раціональної економічної поведінки [5]. Вони вказали на важливість підвищення рівня економічної культури [22], без чого неможлива організація процесу економічного виховання та оцінки його результатів.
Успішна реалізація поставлених логікою економічного виховання цілей, передбачає управлінську та виконавчу діяльність [23]. Діяльність цих ланок спрямована на створення доцільної та добре скоординованої системи економічного всеобучу школярів, виховання в них високих моральних якостей. Слід зауважити, що ці дві ланки мають лише відносну систему підпорядкованості тому, що тісно взаємопов’язані між собою, вони доповнюють і впливають одна на одну. В управлінську ланку входять науково-дослідні економічні та педагогічні установи, лабораторії педагогічного новаторства, інститути післядипломної підготовки працівників освіти, адміністрації навчальних закладів. Названі структури визначають основні напрями розвитку економічної освіти і виховання, здійснюють перспективне планування роботи, створюють відповідне навчально-методичне забезпечення тощо. Вони вивчають і координують діяльність вчителів, сім’ї, громадських організацій, проводять аналіз результатів педагогічного експерименту, розробляють інноваційні технології економічного навчання та виховання. молоді.
До виконавчої ланки відносять вчителі та батьків. Вчителі вирішують наступні завдання: розкривають учням основні економічні поняття, категорії, закони ринкової економіки, формують економічий світогляд школярів, організовують самостійну роботу учнів, сприяють становленню ціннісних орієнтирів підростаючого покоління. Далеко не останню роль в економічному вихованні дітей відведено сім’ї. Адже саме тут, вперше в реальному житті дитина стикається з матеріальними клопотами, фінансовими прибутками та витратами батьків, з такими економічними поняттями як "купівля", "витрати", "гроші". В родині необхідно прищепити дітям економічну самостійність та господарську підприємливість. Це одне з стратегічних завдань економічного виховання.
В цілому, економічне виховання переслідує такі цілі і виконує наступні завдання.
1. Застосування економічних знань, категорій, законів.
Кожна людина все своє свідоме життя перебуває в економічних відносинах з іншими людьми на приватному (офіційному) рівні і зацікавлена будувати ці відносини так, щоби отримати з цього певну користь. Це диктує потребу в економічній освіченості, економічних знаннях.
2. Формування економічної свідомості, економічного мислення, економічної культури.
На основі отриманих економічних знань учням слід удосконалювати економічне мислення, виробляти власний стиль, щоб свідомо застосовувати на практиці орієнтири економічної поведінки.
3. Орієнтація учнів на модель особистої економічної самочинності, яку в житті можна досягнути серйозно подумавши над вибором майбутньої професії, виду та сфери економічної діяльності.
В процесі виховання, підкреслював В. О. Сухомлинський, надзвичайно важливим є спрямування духовно-практичних сил людини на досягнення тих особистісних цілей, задля яких вона готова працювати [27].
Завершальною сходинкою структури економічного виховання слід вважати його зміст, тезаурус якого міститься в двох основних формах навчально-виховної діяльності загальноосвітніх закладів. Іншими словами, економічне виховання повинно проходити в школі паралельно з вивченням циклу природничо-гуманітарних дисциплін та трудового навчання. Важливість трудової діяльності полягає в тому, що людина набуває звички до праці, в неї формується готовність до трудової та виробничої діяльності, що переростає надалі в працелюбство. Але при цьому не слід впадати в іншу крайність і підмінювати економічне виховання трудовим, оскільки "можна бути працьовитим і в той же час економічно безграмотним" [12]. Більш широкою за своїм змістом та не менш важливою є інша форма економічного виховання, яка реалізується в процесі позакласної роботи. Основні ланки цієї роботи викладені на схемі 1.
Особливу увагу слід приділяти тісній співпраці школи та сім’ї. Саме школа повинна надавати активну допомогу батькам по формуванню економічних цінностей у дітей, оскільки тут зосереджений кваліфікований педагогічний корпус, який обізнаний з механізмом становлення особистості.
Сьогодні ринкова економіка висуває якісно нові завдання до формуванню особистості. Тому школа повинна бути не лише навчальним закладом, а й школою співробітництва. Виходячи з цього в центрі виховної моделі повинна стояти особистість з її задатками, здібностями, нахилами.
Таким чином можна виділити два головних напрямки економічного виховання.
Перший (або зовнішній) – спрямований на становлення людини як суб’єкта економічної діяльності.
Другий (або внутрішній) – процес економічного саморозвитку особистості.
Результатом взаємопроникнення цих двох напрямків є вироблення базових елементів економічної структури особистості: економічного мислення; економічної свідомості, що формує економічні інтереси, норми, переконання; економічної поведінки, яка визначає вибір професії, психологічну та професійну адаптацію, професійну та економічну діяльність в широкому розумінні слова; економічної культури.
Зупинимось докладніше на останньому елементі поданої структури. Дана категорія застосовується в широкому і вузькому розумінні. В першому випадку, це сукупність створених суспільством матеріальних та духовних засобів економічної діяльності [5]. В другому - економічна культура є системною якістю, яка відображає головні економічні явища та відносини, їх вдосконалення, перехід від одного рівня до іншого, "синтез минулого та теперішнього економічного досвіду поколінь, перспективні потреби та цілі майбутнього розвитку" [8]. Іншими словами: встановлені норми поведінки; етико-моральні принципи орієнтації на ті чи інші зразки поведінки, що заслуговують на наслідування; поняття справедливості, добра, краси, істини – тобто всі ті ціннісно-змістовні орієнтири, які набуває людина, в процесі економічного пізнання світу.
Економічна культура особистості, як складний діалектичний процес передбачає не тільки прилучення членів суспільства до умілого виконання конкретних трудових операцій, оволодіння певними виробничо-технічними і економічними знаннями уміннями та навичками, але і формування свідомого економічного мислення, творчого відношення до праці, відчуття господарника, власника, здатного брати на себе значну міру відповідальності за долю теперішніх та прийдешніх поколінь. Це, в свою чергу, передбачає виховання бережливості, уміння і потреби в економному, раціональному використанні природних, трудових, фінансових ресурсів, робочого часу тощо.
Схема 1


Важливим чинником виховання таких якостей, які з часом повинні перерости в норму поведінки, є практична участь школярів (учнів середніх та старших класів) в роботі підприємств тієї чи іншої форми власності.
Свідомо дієвим випускник школи може бути лише в тому випадку, коли його навчання, протягом усіх років перебування в школі, буде поєднуватися з конкретною життєвою практикою, коли в його практичній діяльності будуть враховуватись основи економічної культури і, коли учень, свої потреби, інтереси, нахили буде реалізовувати в соціальній практиці.
Визначальна роль соціальної практики в економічному вихованні школярів зовсім не применшує значення і важливості розвитку економічного мислення та свідомості в процесі вивчення основ наук. Більш того, формування основ економічної самочинності, повинно проходити в тісному взаємозв’язку з іншими сторонами національного виховання: розумовим, трудовим, етичним, правовим, екологічним, патріотичним тощо.
Всі ці сторони суті економічної культури особистості є об’єктом дії специфічних форм та методів роботи, що являють собою систему сучасного економічного виховання.
Отже, для того, щоби успішно розв’язувати завдання пред’явлені системі освіти ходом сучасних ринкових перетворень, питанням особливої ваги є проблема становлення широкої палітри економічної освіти та виховання учнівської молоді. Виходячи з таких міркувань, слід здійснювати переорієнтацію педагогічної системи на питання саморозвитку особистості; умілого керування цим процесом для успішного її самоствердження в умовах ринку. Тут, як головні, виділяємо два напрямки:
-                      передача учням соціально-економічного досвіду розвитку ринкових відносин, формування системи знань про сучасну ринкову економіку, основні її суб’єкти та принципи функціонування;
-                      створення належного підгрунтя для соціальної адаптації особистості, шляхом набуття необхідних якостей для майбутньої економічної діяльності, враховуючи при цьому її індивідуальні задатки.
Завважимо, що економічну культуру особистості школяра, що є показником (мірилом) її економічної вихованості, ми розглядаємо як категорію яка постійно саморозвивається і самовдосконалюється, оскільки учень, споживаючи цінності культури, в процесі свого розвитку піднімається на нову, вищу ступінь оволодіння основами економічного мислення. А це значить, що ефективність процесу економічного виховання визначається рівнем організації навчально-виховної роботи школи й виробничо-господарської діяльності школярів.
1.3 Завдання та зміст економічного виховання учнівської молоді в системі позакласної навчально-виховної роботи школи
Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формувння всебічно і гармонійно розвиненої особистості [30]. Дане поняття виходить із загальноприйнятого філософського визначення "системи" як організованої множини структурних елементів які взаємопов’язані між собою і виконують відповідні функції. "Система – зв’язане ціле, що обумовлює взаємопідпорядкування, узгодженість складових частин та елементів підпорядкованих спільній меті" [7].
Поняття системи, системного підходу, як певного методологічного принципу, широко використовується в різноманітних сферах наукової і практичної діяльності. Системний підхід використовували в своїх дослідженнях багато вчених, що займалися проблемою навчання та виховання школярів. Зокрема, А. Ф. Аменд, М. П. Рябінін, Л. Е. Епштейн і ін. ставили питання про створенння цілісної системи економічного виховання.
"Під цілісною системою, вказує В. Г. Афанасьєв, слід розуміти сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні) якості не притаманні її складовим" [3].
Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, методи і засоби виховання, його результати.
Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і, на основі формування особистісних рис громадянина України, що включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, економічну, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту [30].
Позакласна робота – це робота здійснювана в позаурочний час і спрямована на задоволення інтересів та запитів учнів, різноманітна освітня та виховна робота організована педагогічним колективом школи. Завдання позакласної роботи, в усіх її формах, полягає в залученні учнів до суспільно корисної діяльності, в стимулюванні їх ініціативи і самостійності, в розвитку індивідуальних інтересів, нахилів та здібностей. Специфіка педагогічного керівництва позаурочною роботою школярів полягає в здійсненні виховного впливу на їх життя, діяльність та поведінку під час проведення позакласних та позашкільних навчально-виховних заходів, безпосереднього залучення школярів до творчої технічної діяльності.
Таким чином, позакласна робота з учнями є органічною частиною і важливим елементом всієї навчально – виховної діяльності загальноосвітньої школи. Вона є продовженням та подальшим розвитком тієї роботи, яка проводиться на уроках відповідно до освітнього стандарту (але не дублює її).
Із цього випливає, що завдання позакласної роботи визначаються завданнями всієї навчально – виховної роботи школи. Це завдання по формуванню всесторонньо розвинутої, творчої особистості. Більш вузько та конкретно ці завдання випливають з навчально-виховних та освітніх завдань тих навчальних предметів, які відіграють визначальну роль у формуванні діалектико-матеріалістичного світогляду учнів, у здійсненні їх політехнічної, трудової підготовки, виховання у дусі творчого відношення до праці. Сюди можна віднести і математику, і фізику, і хімію, і біологію, і ін. Але найбільш тісно, цей напрям позакласної роботи пов’язаний з трудовим навчанням.
Завдання шкільного курсу трудового навчання окреслені програмою даної навчальної дисципліни. Основною метою організації позакласної роботи з техніки є сприяння найбільш повній та всесторонній реалізації цих завдань.
Позакласна робота з техніки будується на основі загальних принципів навчання і виховання. Разом з тим, організація та проведення конкретних заходів, в позаурочний час, вимагає врахування деяких специфічних особливостей.
Однією з таких особливостей позакласної роботи є добровільний характер цієї діяльності. Учні включаються в роботу, що інколи вимагає значного розумового та фізичного навантаження, затрат часу, але не під тиском педагога, а за власним бажанням, внаслідок виявленого зацікавлення до тієї чи іншої галузі техніки, виробництва тощо. Займаючись з цікавістю та захопленням справою яка подобається, досить часто школярі проявляють більше активності аніж на уроках. Розвиток цих якостей є необхідною умовою для виховання творчої ініціативи учнів.
Основною і первинною формою організації колективної творчої роботи учнів в тій чи іншій галузі науки, техніки, технічної праці є гурток. Зауважимо, що гуртки, за своєю суттю, є добровільним об’єднанням учнів за інтересами. Це стосується не лише факту вступлення у гурток, але і визначення конкретного змісту їх діяльності, вибору теми, об’єднання в групи, бригади тощо.
Відомо, що особистий інтерес – це рушій людини і джерело прогресу взагалі. Тому саме тут, на заняттях гуртків, найбільш невимушено проходить становлення світогляду дитини, виховання її творчої активності, вироблення естетичних смаків, трудових умінь та навичок, формується позитивне ставлення до праці як найпершої життєвої потреби.
При всій багатогранності змісту роботи діяльність кожного технічного гуртка сприяє вирішенню певних педагогічних задач. Функціонально їх можна поділити на три групи – освітні, виховні та практичні.
Вирішення завдань першої групи полягає e тому, щоби ознайомити підлітків, в доступній їх розумінню формі, з значенням техніки в житті людини, з основними напрямками науково-технічного прогресу, з провідними, для даного економічного району, галузями промислового та сільськогосподарського виробництва. На конкретних прикладах розкрити значення науки, її законів та закономірностей як фундаменту сучасного економічного розвитку. Учнів ознайомлюють з основними масовими професіями, організацією та культурою праці, методами роботи новаторів, раціоналізаторів, винахідників, можливими шляхами підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Окрім цього в процесі пошуково-конструкторської діяльності в учнів інтенсивно розвивається техніне мислення.
До завдань другої групи можна віднести виховання у дітей та підлітків поваги до людей праці, бажання внести посильний вклад у справу розбудови української держави. Участь в творчій технічній діяльності сприяє розвитку патріотичних почуттів, гордості за видатний вклад вітчизняних вчених та винахідників у світову науку, техніку, культуру. Вона служить ефективним засобом вдосконалення моральних якостей особистості, формування її національної самосвідомості.
Безпосередня участь у роботі технічних гуртків сприяє вирішенню цілого ряду практичних завдань по підготовці школярів до майбутньої трудової діяльності. Вона сприяє, насамперед, оволодінню мовою техніки – читанням ескізів та складанням робочих креслень, виробленню умінь та навичок користування ручним та електрофікованим інструментом, контрольно-вимірною апаратурою та приладами, тобто всім тим, що служить базою для технічно грамотної побудови моделей, приладів, приспосіблень тощо. Участь в творчому процесі допомагає школярам краще бачити та вирішувати технічні задачі з навколишнього життя, формулювати їх, шукати кращі варіанти вирішення, опираючись при цьому на знаннях, отриманих як на уроках так і гурткових заняттях.
Суттєвим результатом пошуково-конструкторської діяльності є вироблення в учнів уміння користуватись бібліографічними довідниками, каталогами, реферативними журналами, читати технічну документацію.
Велику роль у вдосконаленні та розвитку технічної творчості школярів, окрім технічних, відіграють предметно-технічні гуртки. Ці гуртки функціонують, здебільшого, на базі шкільних навчальних кабінетів і об’єднують учнів, котрі виявили зацікавлення в більш глибокому вивченні окремих природничонаукових чи технічних питань.
Зміст занять такого типу гуртків полягає в самостійному пошуку літератури та вивченні питань з зазначеної проблеми, з наступним їх обговоренням, в підготуванні рефератів (доповідей), проведенні експериментів. Належне місце в діяльності предметного гуртка займає і пошуково-дослідна робота, конструювання та виготовлення демонстраційних моделей, наочних посібників, експериментальних приладів.
Економічна криза, яку переживає нині Україна, є наслідком не тільки руйнування єдиного економічного простору і переходу до принципово іншої економічної моделі, а й попереднього стану господарства. В таких умовах особливо актуальним стає питання економічного виховання підростаючого покоління.
Відомо, що основу економічної підготовки складає економічна освіта. Під час навчання (на уроках загальноосвітніх дисциплін чи позакласних заняттях) проходить засвоєння певної суми знань, умінь та навичок економічного розрахунку, аналізу виробничої діяльності тощо. Однак, було б помилково говорити про соціально-економічну підготовленість індивіда беручи до уваги тільки рівень його знань та умінь. Одного лише освітнього рівня інколи є недостатньо для ефективної участі особистості в економічному житті суспільства. Щоби знання трансформувались в переконання, а уміння та навички – в звичку працювати, повинна бути добре поставлена робота з економічного виховання.
Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів. Економічна свідомість сприяє виробленню у індивіда розуміння економічного життя суспільства, стимулює його творчу активність. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості та самочинності підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.
Завдання економічного виховання в процесі занять технічних гуртків:
§  ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням його ефективності, вдосконаленням виробничих відносин, системою та методами управління;
§  формування здатності до економічного мислення, творчого пошуку підвищення продуктивності праці, вміння швидко оволодівати новими формами і методами праці;
§  виховання почуття і рис господарника, що працює з віддачею, бережливо ставиться до результатів праці;
§  виховання здорових матеріальних потреб, уміння ефективно розпоряджатися заробленими коштами.
Зміст економічного виховання в процесі гурткових занять повинен розкривати такі ідеї:
§  економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки; вона має бути рентабельною та ефективною;
§  учасник економічної сфери життя повинен осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва, бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо;
§  працівник виробництва сумлінно ставиться до праці, дотримується трудової, технологічної, планової дисципліни;
§  на виробництві дотримуються наукової організації праці, яка визначає розстановку сил, задає певний режим і ритм роботи, забезпечує технологічну послідовність операцій і якість кінцевого результату;
§  продукт праці, що не відповідає естетичним смакам споживача, не користується попитом, завдає шкоди виробництву і економіці;
§  кожен працівник прагне вносити зміни в свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.
Більшість авторів, які досліджували проблему економічного виховання підростаючого покоління, схильні вважати, що економічне виховання є складним конгломеративним процесом виховного впливу різних соціальних інститутів на особистість з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку її високоморальних якостей. "Виховує все: і люди, і речі, і явища" [30]. На процес формування ціннісних орієнтацій особистості школяра впливають ряд об’єктивних закономірностей. Відзначимо деякі з них.
Перша закономірність полягає в органічному зв’язку виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. У зв’язку з становленням та розбудовою власної держави постала потреба формування в підростаючого покоління національної самосвідомості, любові до свого народу, його традицій мови, культури, історії.
Друга закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки,орієнтації).
Наступна закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор єдності свідомості та поведінки.
Закономірні зв’язки проявляються у вихованні в усьому різномаїтті взаємозв’язків і взаємоперетворень. Під час організації будь-якого виховного заходу їх необхідно враховувати.
Аналіз існуючих нині програм технічних гуртків [36] показує їх слабку орієнтацію на використання компоненту економічного виховання. До основних завдань гуртка, їх автори відносять насамперед: розширення політехнічного світогляду учнів, розвиток пізнавального інтересу до техніки, сприяння професійній орієнтації на сферу діяльності, пов’язану з відповідною галуззю техніки, ознайомлення з принципом дії та конструктивними особливостями різних автоматичних пристроїв, розвиток конструкторських здібностей в процесі розробки і виготовлення відповідних приладів та механізмів. Не секрет, що школярів, здебільшого вчать виконувати певні трудові дії без усвідомлення економічних основ трудової діяльності.
Економічне виховання на заняттях технічних гуртків здійснюється на основі збагачення навчально-виховної роботи глибоким економічним змістом (проведення економічних розрахунів при плануванні та оцінюванні виконуваної роботи, вибір оптимальних шляхів і форм організації праці тощо).
Досить корисним є включення в зміст роботи гуртка економічної інформації (короткі діалоги про економічні події, бесіди). Словесні засоби мають велику силу переконання, коли не носять агітаційно-рекламний характер, а наповнені глибоким науковим змістом, розкривають суспільну цінність та економічну значащість праці [20].
У роботі технічних гуртків доцільно інтегрувати трудові уміння учнів з економічними знаннями. Це сприяє виробленню навичок раціонально планувати і нормувати свою роботу, шукати і використовувати прогресивні технології, співставляти отриманий результат із затратами, глибше усвідомити такі економічні поняття як собівартість, ціна, продуктивність, прибуток, рентабельність тощо.
Для активізації самостійної діяльності учнів, у плані економічного виховання, важливе значення має аналіз конкретних виробничих ситуацій. Слід вчити не просто економно мислити, а й вимагати обгрунтування прийнятого рішення.
Розвиток економічного мислення в учнів найбільш інтенсивно проходить тоді, коли постає нова технічна задача, яку неможливо розв’язати за допомогою відомих способів та засобів. Це, по суті, пошук нових шляхів вирішення проблеми, що забезпечує високі виробничі показники.
З огляду на це, в роботі технічних гуртків слід практикувати конкурсний підхід до вирішення того чи іншого технічного завдання з наступним обов’язковим обговоренням запропонованих проектів. Багатоваріантність розробок дозволяє відібрати кращі рішення, знайти найбільш раціональний шлях до досягнення мети. Альтернативні ж пропозиції також намарно не пропадуть. Все цінне може знайти своє використання в доопрацюванні проекту прийнятого за основу.
Висвітлення економічного аспекту технічної проблеми, поставленої перед гуртківцями, не лише урізноманітнить навчально-трудову діяльність школярів, але стане запорукою самостійного пошуку необхідної інформації (технологічної, патентної, екологічної тощо), її творчого переосмислення та критичного оцінювання. Окрім здатності формувати оригінальні рішення, у школярів виробиться досвід колективної роботи, з’явиться нове бачення відомих фактів і явищ, розвинеться здатність поєднувати технічні знання з їх правовим регламентуванням. Учні навчаться визначати предмет свого пошуку, повязаного з вирішенням поставленого завдання, самостійно отримувати результат, перевіряти його на практиці. Це дасть можливість вийти у новий освітній простір, легко "рухатися" в ньому, робити припущення, висувати гіпотези, шукати реальні шляхи розв’язання поставленої проблеми.
Таким чином, впровадження економічного аспекту виховання в практику роботи технічних гуртків створює кращі передумови для свідомого засвоєння економічних знань, дає змогу більш ефективно використовувати особисті потенційні можливості як у власних інтересах, так в інтересах суспільства, що в цілому позитивно впливає на формування загальної культури підлітка та економічної зокрема.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ НА ЗАНЯТТЯХ ТЕХНІЧНИХ ГУРТКІВ
2.1 Економічна підготовка школярів в умовах роботи технічного гуртка
Перехід країни до нової моделі господарювання, адекватної ринковій економіці, становлення та розвиток підприємництва на основі самостійної ініціативи та трансформації державної власності в інші форми, визначення конституційних основ незалежної Української держави суттєво позначилися на всіх напрямках розвитку нашого суспільства: політичному, економічному, культурному, освітньому. З огляду на це виникла реальна необхідність реалізації нових підходів у справі навчання та виховання шкільної молоді.
Щоби успішно формувати у школярів основи економічного мислення, спрямованого на розвиток ініціативи, творчого пошуку, на підвищення рівня відповідальності за доручену справу, керівник гуртка повинен знати суть завдань економічної освіти та виховання школярів, вміло реалізовувати їх у процесі педагогічної діяльності.
Як свідчить практика, в економічному вихованні підростаючого покоління важливу роль відіграє залучення підлітків до роботи в технічних гуртках. Пошуково-практичний (в деякій мірі навіть раціоналізаторський) характер діяльності технічних гуртків – це діяльність спрямована не лише на вдосконалення техніки та технології, але й на підвищення рівня планування й організації праці, контролю результатів тощо. Дана діяльність має свою специфіку, яка, з поміж інших, диктується віковими особливостями. В підлітковому віці починається інтенсивне формування світогляду, моральних переконань та ідеалів, системи оціночних міркувань. Одним з найбільш важливих моментів розвитку особистості підлітків є формування у них самосвідомості, потреби пізнати себе як особистість, перевірити свої здібності на практиці, в реальному житті. Учням, даного віку, притаманна здатність до більш складного аналого-синтетичного сприйняття предметів та явищ. Важливою особливістю розумового розвитку підлітків є зростаюча здатність до абстрактного способу мислення, до формування активного, самостійного і творчого відношення до вирішення трудових завдань, що є суттєвими факторами в їх економічному вихованні.
Займаючись в гуртках технічної творчості, школярі схильні до дій, спрямованих на вдосконалення оточуючих предметів, раціоналізації трудових процесів. Даний інтерес сприяє набуттю нових знань, формуванню практичних умінь та навичок, а також емоційному задоволенню, яке отримують учні, використовуючи набутий інтелектуальний багаж в практичній діяльності. Таким чином, в процесі творчої праці, раціоналізаторської діяльності як на уроках трудового навчання, так і на заняттях технічних гуртків, створюються найбільш сприятливі умови для економічного виховання школярів.
Ефективність процесу економічного виховання, в ході занять технічних гуртків визначається, насамперед, змістом їх діяльності. Основне завдання полягає в тому, щоби привити школярам культуру праці та елементи його наукової організації, сформувати певні економічні знання та уміння, сприяти виробленню в учнів потреби до високопродуктивної праці і на цій основі усвідомленому вибору професії.
Використання елементів економічних взаємовідносин між членами гуртка, активне залучення та стимулювання таких відносин з боку керівника гуртка є важливою умовою їх економічного виховання. В процесі гурткових занять широкі можливості відкриваються для планування етапів виконання роботи, вибору необхідних матеріалів, інструментів та приспосіблень, оцінки економічної ефективності виконаної роботи. Школярі ознайомлюються з раціональним розподілом трудового завдання, усвідомлюють необхідність ресурсозбереження.
Вирішуючи завдання економічного виховання підлітків, необхідно враховувати, що виховує не так сама праця, як та система відносин, до якої залучені гуртківці. Тут чітко прослідковується наступна закономірність: "зовнішнє" (тобто ті зовнішні чинники які оточують особистість) сприймається та осмислюється, стаючи "внутрішнім" –якостями та здібностями особистості..
Трудова діяльність школярів на заняттях технічних гуртків може бути ефективним засобом їх економічного виховання, коли за своїм змістом та організацією відповідає наступним вимогам: є соціально значимою; відповідає віковим та індивідуальним особливостям учнів; носить колективний характер (разом з тим не применшує ролі та значення індивідуальної роботи); поєднує педагогічне керівництво з творчою самодіяльністю учнів.
Добре організована творча технічна діяльність школярів повинна бути наскрізь пронизана економічним змістом. В загальному випадку сюди слід віднести: формулювання мети; вироблення плану сумісних дій; контроль за відповідністю трудового процесу наміченому плану; прийняття обгрунтованих рішень у випадку неординарних ситуацій. Зазначені види діяльності ставлять підлітків у ряд творців матеріальних цінностей, складають основу формування економічних знань та умінь, сприяють розвитку таких якостей як працелюбство, підприємливість; діловитість; ощадливість тощо.
Під працелюбством слід розуміти форму вираження особистістю свого позитивного відношення до праці. Воно проявляється в бажанні добросовісно працювати; з часом переходить в сферу усвідомлення соціальної та моральної цінності праці, глибокого розуміння її необхідності.
Підприємливість слід розглядати як форму виявлення трудової, суспільної активності, що виражається у винахідливості, ініціативності, практичності, самостійності в прийнятті рішень і відповідальності за їх виконання; "генеруванні" ідей, метою яких є отримання прибутків.
Діловитість визначається як сукупність творчих, виконавчих та організаторських якостей, завдяки яким особистість оптимально самореалізується в трудовій діяльності.
Ощадливість передбачає раціональний розподіл, оцінку та використання різного виду ресурсів, виявлення резервів для досягнення поставленої мети.
Зміст економічної діяльності підлітків у процесі гурткових занять може бути виражений через етапи організації технічної діяльності. Е.Г.Костяшкін виділяє наступні етапи організації праці: вибір об’єкту конструювання; складання плану роботи по конструюванню виробу; організація праці 14.
Співставлення цих етапів з етапами економічної діяльності ми вбачаємо в такому взаємозв’язку:
вибір обєкту конструювання – визначення тематики та мети роботи з урахуванням можливостей її досягнення;
складання плану роботи по
конструюванню виробу - планування трудової діяльності, підготовчі роботи, необхідні для досягнення поставленої мети (розподіл обов’язків, підбір інструментів та матеріалів тощо).
організація праці - визначення оптимальних варіантів виконання завдання, регуляція та саморегуляція діяльності, застосування прийомів, що сприяють підвищенню продуктивності та якості роботи, співставлення отриманих результатів з наміченими, аналіз виконаної роботи.
Працюючи над об’єктом конструювання, гуртківці ознайомлюються з такими економічними поняттями як: робоче місце, організація робочого місця, обладнання, інструменти, пристрої, трудова дисципліна; економія часу, сировини та матеріалів; облік, контроль, якість, брак, продуктивність праці тощо. В процесі гурткових занять ці поняття поглиблюються та доповнюються іншими: наукова організація праці, норма часу, режим економії, план, трудова і технологічна дисципліна, собівартість і ін.
Разом з тим, було б помилковим твердження про те, що дані економічні поняття, з достатньою глибиною засвоюються лише в процесі занять технічних гуртків. В своїй роботі ми хочемо лише підкреслити, що творча технічна діяльність школярів на гурткових заняттях, з поміж іншого, має широкі можливості для формування в школярів системи економічних знань. Розглянемо це на прикладі поняття "продуктивність праці".
Послідовність формування даного поняття включає в себе: визначення поняття і засвоєння його загальних ознак; розрахунково-аналітичну діяльність та практичне оперування даним поняттям у конкретних умовах; поглиблення та розширення змісту поняття.
В процесі гурткових занять учні дізнаються, що продуктивність праці вимірюється кількістю продукції виробленої за одиницю часу (годину, місяць), або ж кількістю часу затраченого на виготовлення одиниці продукції. Вони дізнаються, що продуктивність праці залежить від організації праці, матеріально-технічної бази, умов праці, вміння раціонально використовувати інструменти та пристрої тощо.
Заняття в технічних гуртках створюють широкі можливості для формування в учнів економічних умінь. Економічні уміння планувати, організовувати, контролювати, вести облік необхідні школярам для їх майбутньої трудової діяльності.
Для визначення результативності позакласної роботи з техніки в економічному вихованні школярів, доцільно керуватись такими критеріями:
       наявність економічних знань учнів, рівень розвитку їх економічного мислення;
       усвідомлення учнями суті морально-етичних якостей господарника;
       виявлення цих якостей у повсякденному житті та в спеціально створюваних педагогічних ситуаціях.
Відповідно до названих критеріїв при оцінюванні економічної підготовленості учнів можна виділити наступні рівні.
Високий рівень. Школярі добре усвідомлюють необхідність соціально-економічних знань та умінь. Володіють ними та систематично використовують у своїй діяльності. Часто виступають організаторами трудових справ, здійснюють економічну діяльність (беруть активну участь у плануванні, раціоналізації, вміють аналізувати результати, виявляють резерви підвищення ефективності конкретного виду діяльності). Схильні до економічного способу мислення та виявляють економічно значимі якості. У них достатньо розвинуті діловитість, підприємливість, комунікабельність; володіють етикою ділового спілкування.
Середній рівень. Учні усвідомлюють необхідність соціально-економічної підготовки у майбутній трудовій діяльності. Володіють комплексом економічних і правових знань та умінь, але використовують їх, керуючись мотивами особистого характеру чи вказівками вчителя. Виконують завдання економічного характеру з огляду необхідності. Приймають участь в колективному аналізі результатів діяльності, але при цьому не проявляють особистої ініціативи. В поведінці не завжди реалізують такі економічно значимі якості особистості як діловитість та підприємливість. Разом з тим вони працелюбні, ощадливі.
Низький рівень. Школярі усвідомлюють необхідність економічних, соціальних та правових знань, але в шкільні роки не виявляють до них зацікавлення. В економічній діяльності, організованій іншими, беруть участь формально. Не вносять пропозицій по вдосконаленню певного виду трудової діяльності (віддають перевагу використанню пропозицій ровесників). У своій поведінці не проявляють економічно значимих якостей особистості та економічного способу мислення.
Політехнічний підхід до формування економічних знань дозволяє підвищити їх дієвість у політехнічній підготовці школярів. Даний підхід забезпечує систематизацію та узагальнення економічних знань учнів, сприяє їх практичному використанню в конкретній трудовій діяльності.

2.2     Критерії відбору об’єктів конструювання
Технічній творчості учнів притаманний інтегральний характер. Іншими словами, творча технічна діяльність являє собою комплексну пізнавально-перетворюючу діяльність, яка складається із множини взаємозв’язаних компонентів, таких, як теоретичні дослідження, експерименти, вирішення технічних завдань, побудова моделей та пристроїв, їх випробування. Завдяки цій діяльності учні набувають поглиблених знань про навколишній світ, переконуються в правильності своїх міркувань, які в процесі технічної діяльності підтверджуються або ж спростовуються, набувають важливих практичних умінь та навичок.