Рис. 1.1. Схема змісту аналізу господарської діяльності підприємства

Ознака

Економічна ефективність

Рівень управління

Робоче місце, ділянка, цех, структурний підрозділ, підприємство, регіон, народне господарство

Кількість видів продукції

Монопродукт

Ефективність виробництва одного виду продукції

Номенклатура продукції

Ефективність виробництва одного виду продукції,

ефективність господарської діяльності підприємства

Вид діяльності підприємства

Операційна

Інвестиційна

Фінансова

Метод розрахунку

Абсолютний (загальний)

порівняльний

Підходи до розрахунку

Ресурсний

Затратний

Змішаний

Виробнича стадія

Виробництво продукції

Використання (експлуатація)

Показники

Символи

ВАТ

“Маркохім”

ВАТ

“Запоріж–

трансформатор”

ВАТ “Дніпро–

спецсталь”

ВАТ “Запорізький алюмінієвий комбінат”

ВАТ “Марганецький гірничо–збага–

чувальний комбінат”

Фондовіддача, грн/грн

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, грн/грн

Продуктивність праці, тис. грн/рік∙чол

Матеріаловіддача, грн/грн

Амортизація, грн/грн

Витратовіддача, грн/грн

Рентабельність продажів, грн/грн

Рентабельність продукції, грн/грн

Рентабельність виробництва, грн/грн

Рентабельність праці, тис. грн/рік∙чол

V_р/С_о

V_р/С_об

V_р/Ч

V_р/В_м

V_р/В_а

V_р/В_в

П/V_р

П/В

П/(С_о+С_об)

П/Ч

3,93

7,85

300,48

1,20

42,19

1,10

1.2. Закордонний досвід використання методів оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств

Для цілей оцінки управління діяльністю підприємства наука і практика виробили спеціальні інструменти, названі економічними показниками. Економічні показники моделюють економічні явища. Вони призначені для вимірювання й оцінки сутності економічних характеристик, економічної ефективності діяльності підприємства, його ділової активності.

Ефективність може використовуватися з різних сторін. В економічній літературі США рекомендується використовувати поняття “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Ці показники є узагальнювальними.

Під ефективністю (економічністю) роботи організації в широкому значенні розуміють обсяг випуску, поділений на обсяг споживаних ресурсів.

М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі [80] використовують два узагальнювальних показники ефективності як відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході. Перший – відносна ефективність (продуктивність праці) як міра того, як розпоряджаються на підприємстві конкретними ресурсами для своєчасного досягнення цілей, виражених через кількість і якість. Другий показник – ефективність виробництва (ефективність операцій), визначається ринковою вартістю продукції, поділеною на сумарні витрати ресурсів організації (загальну величину витрат організації).

Розкриваючи грошовий зміст ресурсів підприємства (матеріалів, праці, капіталу, енергії й інформації) К.Р. Макконнел і С.Л. Брю, а також Е. Дж. Долан, Д. Линдсей, С. Ейлон, Р. Піндайк [35; 76; 93; 136] зазначають, що необхідно розрізняти зовнішні (явні) та внутрішні (неявні) витрати на виробництво продукції. Повні витрати (вмінені витрати, економічні витрати), крім витрат на виробництво (бухгалтерських витрат) включають нормальний прибуток як мінімальну величину, при одержанні якої є сенс займатися підприємницькою діяльністю. Прибуток, одержуваний за виключенням із загального виторгу витрат на виробництво (зовнішніх, тобто бухгалтерських, витрат) називають бухгалтерським. Економічний прибуток (наднормальний прибуток) дорівнює різниці між загальним виторгом і повними витратами товаровиробника (застосованими витратами чи економічними витратами).

Не відкидаючи загального підходу до оцінки ефективності як ходу виробництва з мінімальними витратами – ключового розуміння при ухваленні рішення про те, як робити, Е. Дж. Долан і Д. Линдсей використовують також поняття економічної ефективності у виробництві й розподілі [34].

Категорія ефективності у виробництві передбачає запобігання втратам з погляду підприємця і трактується як “ситуація, у якій при наявному рівні знань і даній кількості продуктивних ресурсів неможливо зробити більшу кількість одного товару, не жертвуючи при цьому можливістю зробити певну кількість іншого товару“.

Ефективність у розподілі розглядається як “ситуація, у якій неможливо шляхом перерозподілу наявних кількостей благ задовольнити бажання однієї людини, не завдаюси цим збитку задоволенню бажань іншої людини“.

Якщо ефективність у виробництві розглядається з погляду вигідності для вкладника ресурсів, то ефективність у розподілі – з погляду справедливого і вигідного розподілу між споживачами певної кількості продукту. Обидва аспекти ефективності в цьому разі не стосуються економічної ефективності виробництва конкретного товару, виконання визначеної роботи чи послуги.

Автори повертаються до категорії економічної ефективності виробництва товару, використовуючи поняття “порівняльна перевага”.

Принцип порівняльної переваги у виробництві товару характеризує здатність виконувати роботу чи випускати товар з відносно меншою альтернативною вартістюі. Остання виступає як вартість виробництва товару чи послуг, вимірювана з погляду втраченої можливості займатися найкращим з доступних альтернативних видів діяльності. Порівняльна перевага застосовується в будь–якому масштабі: на рівені підприємства, регіону чи країни.

Проаналізуємо методи вимірювання одного з узагальнювальних показників, використовуваних на підприємствах США – продуктивності праці. Цей термін є, по суті, синонімом терміна “ефективність виробництва” [22; 44; 60; 140].

Основною вихідною формулою для розрахунку продуктивності праці в американській теорії є залежність:

Продуктивність праці (ПП) = ,

що на практиці виражається різноманітним набором показників. Показники продуктивності праці поділяють на натуральні та вартісні. Вартісні, у свою чергу, – на показники продуктивності праці з вимірюванням продукції за повною вартістю і за її частиною, та показники продуктивності праці з включенням у знаменник поточних витрат чи застосовуваних ресурсів.

Логічно вони є наслідком багатофакторної моделі:

.

Теоретично кількість таких показників дорівнює кількості ресурсів, але на практиці застосовують три основних:

;

;

.

Для всіх трьох показників як обсяг продукції може виступати: продукція, що зроблена по повній вартості чи по чистій вартості; продаж в у поточних чи постійних цінах; натуральні види продукції; надані послуги за вартістю чи за натурою; сукупний випуск товарів і послуг.

Для часткового показника продуктивності праці найбільш поширеними є такі форми: випуск на одну відпрацьовану чи оплачену годину (за ставками поточного чи базового періоду); випуск на одного зайнятого (з обліком і без частково зайнятих).

Як розрахунок, так і використання показника матеріаловіддачі не має помітних відмінностей від використання аналогічного показника у вітчизняній практиці. Зазвичай його застосовують у таких формах: випуск на один долар матеріальних витрат; випуск на один долар у постійних цінах.

Але найчастіше його використовують як показник матеріаловіддачі одного з основних видів матеріальних витрат, насамперед, таких, таких як енерговіддача, тобто випуск продукції на одиницю витраченої енергії (у натуральному чи вартісному вираженні).

Для капіталовіддачі застосовують три основні форми: випуск на один долар, внесений до основного капіталу; випуск на один долар амортизації; випуск на одну машино–годину.

Крім узагальнювальних, на підприємствах США використовуються часткові показники, основані на аналізі звітів про доходи й витрати балансового звіту підприємства [40]. Ці показники характеризують ділову активність підприємства.

Насамперед, це коефіцієнти ліквідності; відношення між капіталом (підсумок балансу) й основним капіталом, капіталом і всіма борговими зобов'язаннями підприємства; термін кредитування кредитів, коефіцієнт оборотності товарів, коефіцієнт оборотності капіталу, співвідношення між сумою продажів і постійних статей [40].

Коефіцієнти ліквідності (платоспроможності)

1. Коефіцієнт здатності компанії заплатити готівкою в цей момент часу (n_сп):

.

Справи в компанії йдуть добре, якщо n_сп > 1.

2. Коефіцієнт здатності компанії n_кр заплатити за короткостроковими борговими зобов'язаннями:

Якщо графік виплати й одержання боргів не дотримується чи складенй невдало, то показник може бути несприятливим.

3. Найважливішим показником ліквідності вважають коефіцієнт ліквідності оборотного капіталу. Він дорівнює відношенню всіх статей оборотного капіталу до короткострокових боргових зобов'язань:

.

Третій показник означає, що фірма має потенційні можливості погасити кожен долар по короткострокових і середньострокових боргових зобов'язаннях 1,69 долара із своїх поточних активних статей. В американській практиці вважається сприятливим, якщо коефіцієнт дорівнює чи перевищує 2,0. Якщо він дорівнює 3 чи 4, це вважається ненормальним і свідчить про занадто великі розміри оборотного капіталу.

4. Показник рентабельності власного капіталу:

.

Показник вважається гарним, якщо дорівнює 12%.

5. Чиста рентабельність обороту:

.

Цей показник використовуються для оцінки ефективності випуску виробів фірми для порівняння її загальної ділової активності з іншими фірмами галузі. У США вважається гарним показник, який дорівнює 4% . По суті, він виражає прибутковість продукції.

6. Доход на одну акцію:

.

Власники акцій та інвестори розглядають цей показник як індикатор фінансової стійкості своїх інвестицій. Якщо він протягом тривалого часу не зростає, це свідчить про занепад бізнесу.

Для аналізу фінансово–господарської діяльності також використовують інші показники.

7. Рентабельність усіх вкладених коштів:

.

8. Валова рентабельність обороту:

.

9. Оборотність капіталу:

.

10. Оборотність основного капіталу:

.

11. Інтенсивність використання сировини й матеріалів (матеріалоємність):

.

12. Інтенсивність витрат на утримання персоналу (зарплатоємність):

.

13. Оборотність дебіторської заборгованості:

.

14. Тривалість одного обороту капіталу:

.

15. Оборотність власного капіталу:

.

16. Показники амортизації:

1) Рівень покриття капітальних вкладень за рахунок амортизаційних відрахувань (%):

.

2) Середній відсоток амортизації основного капіталу в звітному періоді (середня норма амортизації):

.

3) Тривалість амортизаційного періоду:

.

Більшість коефіцієнтів не має нормативних значень. Завданя тих, хто виконує аналіз господарської діяльності – стежити за їх значенням, порівнювати їх у різні періоди роботи фірми з їх значеннями в інших фірмах і галузях.

Структура капіталу. Структуру капіталу багато в чому визначає профіль підприємства. У роботі промислового підприємства основний капітал буде перевищувати оборотний капітал. Необхідно стежити за структурними пропорціями капіталу, тому що від них залежить мобільність фінансового управління, аналізувати їх динаміку та взаємозв'язок з іншими показниками, особливо з тими, що відображають рентабельність.

17. Коефіцієнти, що оцінюють структуру капіталу:

.

.

.

Аналіз ефективності капіталовкладень. Вигідно чи невигідно вкладати гроші в той чи інший проект? Скільки можна брати в борг? Як порівнювати комерційну привабливість кількох проектів? На ці запитання допомагає відповісти аналітична робота, що складається з трьох фаз: визначення рентабельності інвестицій, визначення співвідношення низки фінансових коефіцієнтів та визначення комерційного ризику.

Рентабельність інвестицій є мірилом ефективного використання фондів. Цей показник виражається у відсотках і визначається діленням прогнозованих річних прибутків на суму всіх активів, використовуваних у проекті.

Для оцінки співвідношення фінансових показників використовують відношення суми боргів фірми до суми всіх інвестицій по проектах.

Для управління фінансами в акціонерних компаніях використовують три коефіцієнти: заборгованості, фінансування, напруженості [40].

18. Коефіцієнт заборгованості:

.

Це значить, що на кожен долар власного капіталу фірми приспадає 2,4 долара позикових коштів.

19. Коефіцієнт фінансування:

.

Тобто на кожен долар позикового капіталу фірма має 0,41 долара власних коштів.

20. Коефіцієнт напруженості:

.

Тут на кожен долар усього капіталу (оборотний + основний) приходиться 0,7 долара позикових коштів.

Головне, що відображають ці коефіцієнти, – рівень залежності компанії від позикового капіталу. Чим вищою є питома вага власного капіталу, тим вище фінансова стабільність фірми і більше свободи для управління нею. Фірмі не потрібно постійно піклуватися про обов'язкові платежі й вид відсотків по кредитах, а також по інших боргових зобов'язаннях.

21. Для визначення ролі капіталу у структурі капіталів фірми розраховують показники покриття [40].

Перший показник показує, наскільки власний капітал пов'язаний з основним:

.

Другий показник свідчить про те, яка частина основного капіталу покривається за рахунок позикового капіталу:

.

Аналіз показників, використовуваних на підприємствах США для оцінки ефективності їх роботи та ділової активності, свідчить про те, що поряд з узагальнювальними розраховуються часткові й додаткові показники. Часткові показники характеризують економічну ефективність використання окремого фактора виробництва, а додаткові – ділову активність підприємства, його фінансовий стан. Теоретичні підходи зарубіжних авторів до розрахунку бухгалтерських (зовнішніх) та економічних (внутрішніх) витрат виробництва кореспондуються із змістом собівартості, зумовленої економічними елементами витрат, і поняттям суспільних (повних) витрат, що включають, крім витрат виробництва, нормативний прибуток, що розглядається в економічній теорії України.

1.3. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств

Аналіз свідчить, що для оцінки ефективності виробничо–господарської діяльності підприємств використовують систему показників. Вона має включати як часткові, так й узагальнювальні показники ефективності. Узагальнювальний показник має дати інтегральну оцінку, що характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (витрат) підприємства.

Жоден з перерелічених економічних показників не може бути узагальнювальним, тому що результат діяльності не відповідає сукупним витратам. Узагальнювальний показник повинний по побудові відповідати принципам, що будуть розглянуті в другому розділі дисертації.

Розглянемо пропозиції, наявні в економічній літературі, щодо формування узагальнювальних показників економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства.

Основи формування теорії ефективності виробництва, що характеризує співвідношення результатів і витрат, варто зарахувати до моменту аналізу двох факторів товару: споживної вартості і вартості, розкритої К. Марксом [79, с. 48–50]. Формуючи економічні закони економії часу і зростання продуктивної сили праці в розрахунку на одиницю споживаної вартості, К. Маркс відзначає: “Узагалі, чим більше продуктивна сила праці, тим меншим є робочий час, необхідний для виготовлення відомого виробу, тим меншою є кристалізована в ньому маса праці, тим менше його вартість” [79, с. 49].

Ми вважаємо, що математична інтерпретація закону економії часу може бути представлена виразами:

;

,

де t₁/Q_n1; t₂/Q_n2 – витрати часу на випуск одиниці споживної вартості Q_n1, Q_n2 у базовому і новому періодах; c₁ і с₂ – постійний капітал у базовому і новому періодах; V₁ і V₂ – змінний капітал у базовому і новому періодах; m₁ і m₂ – додана вартість у базовому і новому періодах.

Закон зростання продуктивної сили праці, по суті, взаємозалежний із законом економії часу і може бути представлений виразами:

Ми вважаємо, що математичне подання законів економії часу і зростання продуктивної сили праці дає можливість визначитися, що являє собою показник загальної (абсолютної) і порівняльної економічної ефективності виробництва.

Теорія ефективності набула розвитку у 19–20–х роках. Це було зумовлено вирішенням завдання раціонального використання капітальних вкладень, порівняння варіантів при розробці проектів будівництва електростанцій, залізниць, меліоративних споруд. У середині 19–20–х років проблема ефективності починає ставитися як проблема визначення ефективності капітальних вкладень по окремих галузях і промисловості в цілому, що зумовлюється потребами практики: індустріалізацією країни, реконструкцією народного господарства в умовах дефіциту матеріальних ресурсів. Згодом проблема ефективності стає все ширшою, і, нарешті, полеміка щодо неї переростає у суперечку про народногосподарську ефективність.

Предметом дискусій, що проходили в Інституті промислово–економічних досліджень ВСНХ СРСР, Інституті економічних досліджень Держплану СРСР, Комуністичній академії, були вузлові питання – зміст категорії ефективності суспільного виробництва, критерії та показники ефективності на рівні суспільства та підприємства, способи її вимірювання тощо. Активну участь в обговоренні взяли Г. Абезгауз, В. Акуленко, М. Барун, Г. Бурштейн, Ф. Вінник, Р. Гольдберг, А. Калмановський, В. Красовський, Л. Літошенко, Ю. Митлянський, П. Маслов, С. Розентул, Я. Розенфельд, А. Сегаль, М. Сміт–Фалькнер, С. Струмилін, Ш. Турецький, Г. Фельдман, Н. Шапошніков, Л. Юшков та інші. Однак у той час економістам не вдалося дійти згоди, багато їх цікавих думок не були зрозумілими сучасників [12; 23; 29; 30; 70; 71; 131].

Дискусії виявили різні підходи до питання про сутність, критерії, показники ефективності та методики її обчислення. Ці розбіжності знайшли відображення під час обговорення проблем генерального плану. Особливі суперечки викликало питання про зміст поняття ефективності. У найзагальнішому вигляді ефективність визначалася як одержання якого–небудь результату від зроблених витрат, співвідношення результатів і витрат праці. Однак уже тоді багато економістів справедливо відзначали недостатність подібного тлумачення, його невизначеність, відсутність у ньому соціально–економічного змісту. Таку точку зору висловлював, зокрема, Г. Абезгауз: “Зверталася увага на необхідність не тільки розглядати економічний ефект від зроблених витрат, а й оцінювати його з погляду народногосподарських інтересів”. Деякі автори, наприклад, Л. Літошенко, пов'язували питання про ефективність з рівнем реалізації мети виробництва, максимуму задоволення суспільних потреб.

У ході дискусії Г. Бурштейн, А. Колдобський, Л. Літошенко, Я. Розенфельд та інші порушили питання про необхідність розмежування критеріїв ефективності на рівні суспільства та підприємства.

Більшість економістів у той час вважала, що принцип рентабельності не може бути керівним при поділі суспільної праці і капітальних вкладень між різними галузями народного господарства. Такої позиції дотримувалися й економісти старої школи. Наприклад, Л. Літошенко вважав, що планове господарство має керуватися, насамперед, принципом найменших витрат, а не найбільшої маси прибутку. Він писав: “Функціонально побудоване народне господарство, що ставить собі певні соціально–економічні цілі, не може керуватися механічною гонитвою за найбільш вигідним застосуванням капіталу” [70]. Н. Шапошніков вважав, що принципом рентабельності на рівні народного господарства можна керуватися тільки у разі збігу інтересів підприємства й суспільства. В умовах, коли такого збігу немає, рентабельність не може бути критерієм народногосподарської ефективності. Він указував на можливість відступу від принципу рентабельності, якщо витрати пов'язані з віддаленими результатами. На його думку, у цьому разі критерієм мають бути інтереси всієї нації, задоволення потреб майбутніх поколінь [131].

Водночас багато економістів допускали рентабельність як критерій ефективності господарської діяльності підприємства. Такого погляду дотримувалися А. Колдобський, Я. Розенфельд та інші. Деякі вчені робили застереження, що при соціалізмі не можна перетворювати прибутковість підприємства на єдине джерело його права на існування. Такі ідеї були висловлені, зокрема, В. Мілютіним. Певною мірою така позиція відображала негативне ставлення до вартісних категорій в умовах соціалістичного господарювання, що існувало в ті роки.

Багато суперечок породжувало питання про показники ефективності, у ролі яких пропонувалися: продуктивність праці, собівартість, фондовіддача, зниження матеріалоємності, трудомісткості тощо. Велику полеміку викликав показник фондовіддачі. Окремі економісти закликали “раз і назавжди усунути цей нікчемний і небезпечний показник з теорії і головне – з нашої практики”. Інші в менш категоричній формі говорили про недоцільність застосування цього показника на практиці на тій підставі, що зростання технічного прогресу може супроводжуватися в окремі періоди спадом фондовіддачі. Однак саме по собі це ще не може бути оцінене як зниження ефективності виробництва [23]. Водночас ряд економістів (Ф. Вінник, А. Кристін, В. Красовський, Я. Розенфельд та інші) підкреслювали важливість використання фондовіддачі як одного з показників ефективності капітальних вкладень. У ті роки єдиної думки з приводу використання цього показника економісти не дійшли.

У більшості випадків підхід до показників не виходив за межі оцінки техніко–економічної ефективності, однак окремі економісти питання про них ставили в аспекті соціально–економічної ефективності. Це знайшло відображення в працях Л. Літошенко, Ю. Мітлянського, С. Струмиліна, Г. Фельдмана. Було поставлено проблему існування однакової системи оцінки та кількісного вимірювання ефективності на рівні як підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому. Деякі економісти спрямовували зусилля на вироблення єдиного синтетичного показника ефективності чи намагалися представити в єдиній формулі різні її показники [29; 30]. Ці спроби Г. Абезгауза, М. Баруна, Р. Гольдберга, А. Колдобського, Ю. Мітлянского, Г. Руденка, М. Сміт–Фалькнер, Н. Шапошнікова, Л. Юшкова й інших не були доведені до кінця, хоча постановку питання про єдиний інтегральний показник ефективності варто оцінити позитивно [28].

У дисертації не ставиться на меті аналіз розвитку теорії економічної ефективності виробництва. Ці питання вже вирішені деякими авторами [54]. Завдання полягає в тому, щоб виявити, коли вперше автори висунули ідею узагальнювальної оцінки ефективності, визначення взаємозв'язку часткових показників економічної ефективності в єдиному інтегральному, синтетичному показнику.

На рівні народного господарства як узагальнювальний показник економічної ефективності виробництва вчені пропонують використовувати співвідношення [94]:

,

де V_чп – чистий продукт з урахуванням його складу і якості;

В_ж – витрати живої праці;

М – поточні витрати упредметненої праці;

Ф – одноразові вкладення у виробничі фонди;

– коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, що дає змогу підсумовувати витрати і вкладення.

Цей підхід концептуально відображає сутність будови показника, але скористатися ним на практиці неможливо, тому що не зрозуміло, як виразити коефіцієнт приведення. Не ясно, що являють собою витрати живої праці. Формула відрізняється за будовою від математичного виразу закону продуктивної сили праці. Відсутній критерій (граничний норматив) судження про ефективність.

Такої ж точки зору дотримуються Т.С. Хачатуров, А.С. Толкачов, Б.П. Плишевский. Вони вважають, що ефективність варто розглядати через критерій максимізації національного доходу при заданих ресурсах на його виробництво [120; 139].

На практиці для оцінки ефективності суспільного виробництва використовують відношення національного доходу до кількості працівників [139]. Ця формула найбільшою мірою відповідає змістові економічних законів хоча б з тієї причини, що національний дохід – це результат витрат живої праці, тобто результати відповідають витратам. Однак по цьому розрахунку є такі зауваження:

1. Враховані не всі результати й витрати праці.

2. Відсутній критерій судження про ефективність.

Інші дослідники – Г.М. Сорокін, В.Н. Черковець, В.А. Мєдвєдєв, Е.П. Дунаєв – вважають, що в національному доході враховується тільки частина продукту, необхідного суспільству. Авансовані витрати праці зіставляються не з усім виробленим продуктом [37; 77, с. 142–144].

Дослідження ефективності суспільного виробництва буде неповним, якщо не розглянути виробничі функції, що характеризують залежність випуску продукції від факторів виробництва [141]. Першим варіантом таких функцій є виробнича функція Кобба – Дугласа, що розглядає залежність обсягу виробництва тільки від двох факторів – капіталу і праці:

,

де V – обсяг виробництва;

К – виробничі фонди;

L – робоча сила;

А – коефіцієнт пропорційності чи масштабності;

– коефіцієнти еластичності обсягу виробництва по капіталу та праці, що характеризують приріст обсягу виробництва, який припадає на 1% приросту відповідного фактора виробництва.

Цей вираз був удосконалений рядом дослідників, у тому числі економістами Р. Солоу, Е. Денісоном, А.І. Анчишкіним, С.М. Вєшнєвим, П.Ф. Почкіним, Ю.Л. Штерном, які запропонували враховувати у вигляді особливих коефіцієнтів такі фактори, як кваліфікація працівників, технічний рівень виробництва тощо.

У підсумку функція Кобба–Дугласа набула такого загального вигляду:

,

де е^Rt – фактор, що відображає вплив якісних зміні у виробництві, у тому числі технічного прогресу.

Виражена в показниках середньорічних темпів приросту, функція перетворює і має такий вигляд:

,

де І_о, І_к, І_ч – відповідно, темп приросту продукції, виробничих фондів, робочої сили; R – комплексний показник зростання сукупної економічної ефективності усіх факторів виробництва [141, с. 367].

Якщо використовувати виробничу функцію Кобба–Дугласа, то ефективність суспільного виробництва можна виразити, на думку автора дисертації, відношенням обсягу виробництва (у грошовому вираженні) до витрат:

Вище розглянуто математичні моделі формування показника економічної ефективності на рівні народного господарства. Для рівня підприємства є інші пропозиції.

У теорії та на практиці як узагальнювальному віддають перевагу рівню рентабельності виробництва [138]. Таке твердження є суперечливим через різні причини. По–перше, прибуток не є результатом тільки оборотності виробничих фондів. По–друге, цей показник (чисельник) може збільшуватися за рахунок зростання цін, тоді як інші показники ефективності можуть погіршуватися, тобто фондовіддача, матеріаловіддача, продуктивність живої праці будуть знижуватися. По–третє, за період, у який буде отримано прибуток, оборотні кошти здійснять ряд оборотів, а основні засоби прослужать тільки частину терміну служби. По–четверте, автор дисертації вважає, що для цілей вимірювання ефективності діяльності підприємства основні й оборотні кошти не можна складати, незважаючи на те, що ці складові вимірюються в гривнях.

І останнє. Як випливає з теорії трудової вартості, а також досліджень закордонних авторів [34; 79; 92], прибуток є складовою витрат. У зв'язку із цим усі показники рентабельності (крім рентабельності продажів) являють собою відношення витрат до витрат і вважати їх показниками ефективності не слід. Прибуток являє собою перевищення виторгу над бухгалтерськими витратами і джерелом ряду витрат. Якщо перенести кожну з цих витрат у витрати, то вони збільшаться. Автор дисертації дотримується точки зору тих учених, які вважають, що прибуток є частиною витрат живої праці, вираженої в грошовій формі. Прибуток – це неоплачена праця, частина вартості товару, тобто частина економічних витрат виробництва.

Для оцінки діяльності підприємства Ц.Г. Огонь пропонує ввести коефіцієнт активності витрат, обумовлений як відношення активних витрат до собівартості продукції [88]. При цьому під активними витратами розуміються витрати на оплату праці, впровадження нових технологій. Такий показник має право на існування, однак зарахувати його до узагальнювального не можна. Він не відображає загальні результати роботи підприємства й ресурси (витрати) на їх одержання.

В останній період в економічній літературі знайшла відображення категорія “економічна ефективність фінансових результатів” [118; 134]. Так, С.Ф. Покропивний вважає, що серед показників ефективності виробництва (діяльності) варто виділити групу показників ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестиційних) [134, с. 454].

Значну увагу приділили цій категорії А.В. Чупіс і С.Н. Закоморний [118; 130]. Особливість цього підходу полягає в тому, що на думку авторів, “ефективність фінансових ресурсів” включає й “ефективність виробництва” [130, с. 61]. У чому полягає сутність підходу? Автори вважають, що узагальнювальним показником оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства має бути ресурсовіддача, яку слід визначати відношенням доходу підприємства до середньорічного обсягу його фінансових ресурсів. Під доходом підприємства як результатом виробництва, розуміють перенесену вартість – для основних фондів, і нововироблену вартість – для живої праці. Фінансові ресурси представляють як сукупність вартості основних й оборотних коштів. Узагальнювальний показник записують у такій формі:

де К_ф.р. – коефіцієнт використання фінансових ресурсів;

А – повні амортизаційні відрахування;

З – заробітна плата працівників підприємства;

П – балансовий прибуток підприємства;

Ф_о – середньорічна вартість основних засобів;

Ф_об – середньорічна вартість оборотних коштів підприємства.

Важко повністю погодитися з пропозиціями авторів цього дослідження, зважаючи на такі причини.

1. Взявши за основу формування показника економічної ефективності відношення результату до витрат, автори підмінили результати витратами, включивши в них амортизацію, витрати на оплату праці та прибуток. Наприклад. Хіба відношення амортизації до вартості основних фондів є показником економічної ефективності? Адже це не що інше, як норма амортизації, тобто кількість оборотів основних фондів на рік.

2. Суперечливим є уявлення авторів про те, що заробітна плата і прибуток характеризують міру використання оборотних коштів. Адже вони покликані забезпечити кругообіг матеріальних витрат, оплату праці, беруть участь у формуванні прибутку. Але прибуток не є наслідком функціонування тільки оборотних коштів.

3. Основні фонди й оборотні кошти – це не всі витрати живої й упредметненої праці, необхідні для випуску продукції.

4. У витратах не враховано нематеріальні активи як елемент ресурсів.

5. На думку Л.П. Драгуна, найбільш узагальнювальну оцінку ефективності виробництва дає коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку [36]. Його визначають відношенням чистого прибутку до обсягу товарної продукції. Для вирішення завдань внутрішньо–господарського оперативного аналізу Л.П. Драгуна пропонує співвідношення зведених річних витрат і обсягу товарної продукції. Зведені річні витрати розраховують при цьому як суму витрат виробництва й величини основних фондів, оборотних коштів і трудових ресурсів, виражених з урахуванням коефіцієнтів зведення. Ці коефіцієнти визначають відношенням величини податків (ПДВ, податок на прибуток, на землю, акциз та інші) до вартості, відповідно, основних фондів, оборотних коштів і фонду заробітної плати з нарахуваннями [36].

Ця пропозиція є суперечливою через різні причини. По–перше, відсутній критерій для судження про ефективність ухваленого рішення. По–друге, коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (читай – рентабельність товарної продукції) є частковим показником хоча б з тієї причини, що прибуток не є результатом (наслідком) випуску товарної продукції (причина). По–третє, автори випустили з уваги, що зведені річні витрати мають виражати витрати живої й упредметненої праці на випуск продукції. По–четверте, випущено з виду, що оборотні кошти забезпечують оборот матеріальних витрат, реалізацію продукції й оплату праці. Іншими словами, оборотні кошти містять частину витрат живої праці, тому відбувається подвійне обрахування при обліку трудових ресурсів.

Значний інтерес становить пропозиція P.M. Пєтухова щодо оцінки ефективності промислового виробництва [93, с. 22]:

де Е – коефіцієнт економічної ефективності виробництва;

V_в – річна валова продукція, обчислена в порівнянних оптових цінах;

З – сукупні зведені витрати;

В – річні виробничі витрати даного виробничого підрозділу;

Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень;

С_о – середньорічна вартість основних виробничих фондів;

С_об – оборотні кошти;

К_е – економічна оцінка кадрів.

Тут К_е трактується як витрати на професійну підготовку кадрів, як капітальні вкладення в підготовку кадрів.

P.M. Пєтухов вважає, що запропонований показник можна використовувати для порівняння економічної ефективності роботи підприємств різних галузей.

Дамо критичну оцінку цій пропозиції. Власне кажучи, показник відображає відношення обсягу валової продукції і витрат, необхідних для випуску. Отже, критерієм вибору варіанта має бути умова, при якій чисельник перевищує знаменник, тобто показник більше (дорівнює) одиниці. Але такий стан повиннен спостерігатися в кожному господарюючому суб'єкті, коли результати виробництва перевищують зведені річні витрати на їх виробництво. Якщо ця умова не виконується, то підприємство працює збитково. З цього варто зробити висновок: даний показник для порівняння економічної ефективності роботи різних підприємств не підходить. Це перше. Друге. Нормативний показник економічної ефективності капітальних вкладень відсутній у статистичній і фінансовій звітності підприємства. Третє. Автор випустив з уваги, що добуток Е_н(С_о + С_об + К_е) являє собою нормативний прибуток, виражений у частках від капітальних вкладень. Четверте. Капітальні вкладення в живу працю уже враховуються частково в оборотних коштах, тому відбувається подвійне обрахування при обліку витрат. П'яте. Спроба автора подати зведені річні витрати у вигляді ресурсно–затратного підходу до оцінки економічної ефективності виробництва є неправомірною. Це затратний підхід. Тільки частина витрат живої праці у вигляді нормативного прибутку виражена в частці від ресурсів.

Аналіз методів вимірювання показників економічної ефективності діяльності підприємства дає змогу зробити такі висновки:

1. В економічній літературі для оцінки економічної ефективності використовується система часткових показників, що характеризують результативність роботи підприємства або величини авансованих ресурсів, або величини їх споживання (витрат) у процесі виробництва (табл. 1.7, 1.8, 1.9).

2. У закордонних джерелах є загальні пропозиції з розрахунку узагальнювального показника, що відображає економічність роботи підприємства і дорівнює відношенню обсягу випуску до обсягу витрачених ресурсів. Для підприємств України економісти рекомендують як узагальнювальний показник використовувати рівень рентабельності виробництва.

3. Економічні показники мають різне найменування. Наприклад, рентабельність продажів називають: рентабельність обороту, комерційна маржа, коефіцієнт прибутковості. У зв'язку із цим ми вважаємо, що необхідно створити державний стандарт на економічну термінологію.

4. Практичних працівників, підприємців для забезпечення тривалості виживання фірми (підприємства) цікавить ефективність виробництва не тільки з погляду збільшення виходу на одиницю витрат за рахунок внутрішніх факторів, а й вплив зовнішніх факторів. Таким чином, ефективність господарської діяльності – це економічна категорія, що залежить від внутрішніх і зовнішніх змінних.

5. Оскільки прибуток є результатом живої праці, отриманим за допомогою засобів і предметів праці, то актуальним вважається питання визначення впливу кожної витратної величини (кожного ресурсу) на розмір одержуваного прибутку.

6. При оцінці ефективності діяльності підприємства автори розглянули не всі варіанти. Запропоновані в економічній літературі показники є частковими. У них весь результат переноситься на один з факторів виробництва чи враховані не всі витрати виробництва. Результат не є наслідком, а витрати – причиною.

7. Відсутні чи недостатньо обґрунтовані граничні значення розглянутих показників. Динаміка зміни показників, що розраховуються, свідчить лише про їх поліпшення (погіршення).

8. Певні труднощі для практики становлять безліч часткових показників, які дублюють інформацію. На наш погляд, варто виділити:

– узагальнювальний показник;

– основні часткові показники;

– додаткові часткові показники економічної ефективності господарської діяльності підприємства.

9. Одним з недоліків, що не дає змоги всебічно й точно виміряти ефективність роботи підприємства, є відсутність узагальнювального чи інтегрального показника, що давав би можливість виміряти рівень і приріст ефективності по підприємству в цілому і був взаємозалежним з показником економічної ефективності по народному господарству.

Велика сукупність часткових показників через їх різноспрямованість не дає змоги дати однозначну оцінку рівня й підвищення ефективності виробництва.

10. У сукупності показників відсутня логічність, єдність, взаємозв'язок і взаємозумовленість, системність, порушуються основні принципи побудови узагальнювального показника ефективності.

Таблиця 1.7

Використовувані на практиці показники ефективності виробництва

(змішаний підхід)

Таблиця 1.8

Використовувані на практиці показники ефективності виробництва (затратний підхід)

Таблиця 1.9

Використовувані на практиці показники взаємодії витрат і результатів виробництва (затратний підхід)

Висновки до розділу 1

Аналіз стану й основних напрямів дослідження економічної ефективності господарської діяльності підприємств дав змогу встановити таке:

1. Аналіз господарської діяльності підприємства охоплює управлінський і фінансовий аналіз. Комплексна оцінка економічної ефективності господарської діяльності підприємства є складовою внутрішньогосподарського виробничого і фінансового аналізу.

2. Запропоновано класифікацію видів ефективності залежно від таких ознак: рівня управління (робоче місце, ділянка, цех, структурний підрозділ, підприємство, об'єднання підприємств, регіон, народне господарство); кількості видів продукції (ефективність виробництва одного виду продукції, ефективність господарської діяльності підприємства); виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова); методу розрахунку (абсолютна, порівняльна ефективність); підходу до розрахунку (ресурсний, затратний, змішаний); виробничої стадії (стадія виробництва, стадія використання).

3. Здійснено аналіз показників, що характеризують ефективність і ділову активність діяльності підприємств США. Закордонні дослідники розрізняють узагальнювальні, часткові й додаткові показники. У ролі узагальнювальних виступають категорії “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Як часткові розраховують показники, що характеризують ефективність використання одного з видів ресурсів (продуктивність, капиталовіддача, фондовіддача). Додаткові показники характеризують ділову активність підприємства. За будовою вони відрізняються від показників ефективності, які дорівнюють відношенню результату до витрат.

Закордонні дослідники розрізняють два види витрат: бухгалтерські (зовнішні, явні) й економічні (внутрішні, неявні). Економічний прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом та економічними витратами.

4. У вітчизняній економічній літературі для використання в практичній діяльності рекомендовано систему часткових показників, що характеризують віддачу окремих факторів виробництва або величини авансованих, чи використаних, ресурсів. Як узагальнювальний показник рекомендовано використовувати рівень рентабельності виробництва, рентабельність товарної продукції.

Нами розраховано основні показники економічної ефективності підприємств на рівні народного господарства, Запорізької області та промислових підприємств: ВАТ “Маркохім”, ВАТ “Запоріж–трансформатор”, ВАТ “Дніпроспецсталь”, ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”, ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат”. Виконано порівняльний аналіз діяльності акціонерних товариств.

У дисертації здійснено критичний аналіз пропозицій щодо вимірювання економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства.

Результати досліджень, основні положення та висновки, викладені в розділі, опубліковані автором у працях [100; 101].

РОЗДІЛ 2

УДОСКОНАЛЕННЯ РЕСУРСНОГО І ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Формування принципів узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств

Принципами є орієнтири, правила, керівні засади, які будуть використані в дисертації для побудови моделі управління ефективністю роботи підприємства. Порушення основних принципів призводить до методичних неточностей, помилкових і необґрунтованих висновків. На нашу думку, принципи мають бути спрямованими на досягнення основної мети господарюючого суб'єкта і цілей його структурних підрозділів. Причому цілі останніх повинні підпорядковуватись основній меті господарюючого суб'єкта. Отже, на початку треба визначитися, якою є основна мета підприємства і яка мета оцінки ефективності його діяльності.

Розглядаючи головну мету оцінки економічної ефективності діяльності підприємства, варто підкреслити, що вона нерозривно зв'язана з головною метою (місією) господарюючого суб'єкта. Єдності в науковій економічній літературі щодо цілей підприємства немає. Тут варто виділити кілька підходів.

1. Представники класичної економічної теорії (А. Сміт, А. Курно) стверджували, що головною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Прихильники цієї ідеї вважають, що підприємець, який прагне отримати прибуток, поліпшує добробут суспільства. Власники фірм, що прагнуть максимізувати прибуток, хочуть досягти найбільшого перевищення доходів над витратами (витратами виробництва). Однак це формулювання головної мети зазнало критики. Прагнення до максимізації прибутку відображає інтереси тільки тих, хто має гроші й ігнорує важливі соціальні проблеми. Воно спрямоване на зниження витрат, а отже, на прагнення заощаджувати на оплаті праці, витратах, спрямованих на оздоровлення навколишнього середовища.

2. Сучасна економічна теорія як головну мету фінансової діяльності підприємства ставить максимізацію добробуту акціонерів. Акціонери зацікавлені в доходах на свої інвестиції (прибуток, зарахований до ринкової вартості акції). Ця мета також зазнала критики, вона ґрунтується на факті відчуження між власниками і керуючими, власниками й найманими працівниками, власниками, споживачами та постачальниками. Кожний з учасників цієї коаліції має одержати певний мінімум переваг, що вступають у конфлікт із завданням максимізації добробуту акціонерів.

3. Однією з цілей, пропонованих економістами, є максимізація доданої вартості [16, с. 35]. Під доданою вартістю у закордонній літературі розуміють валовий дохід за винятком матеріальних витрат й амортизації.

4. Як основну мету підприємства беруть виконання його місії, спрямованої на випуск такої продукції, що задовольняє вимоги споживачів і ринку [80].

Формулювання місії організації має враховувати: завдання фірми з погляду її основних виробів і послуг, основних ринків і технологій; вплив факторів зовнішнього середовища, що визначають робочі принципи фірми; культуру організації, тобто робочий клімат усередині неї.

На цей час є невизначеною позиція щодо важливості мети серед інших. З погляду власників (акціонерів) – максимізація прибутку в розрахунку на одну акцію. Тут перша і друга мети збігаються. Однак забезпечити досягнення цієї мети можна, якщо будуть вироблятися товари і послуги, що будуть реалізовані. Отже, на перший план виходить мета, сформульована як місія організації. Щоб забезпечити виживання підприємства в довгостроковій перспективі, необхідно виробляти продукцію, що відповідає потребам клієнтів і вимогам ринку.

Тут доречно згадати категорію “життєвий цикл товару на ринку”. Концепція життєвого циклу формулюється таким чином: кожен товар перебуває на ринку обмежений час. Він, як і все живе, народжується, живе і вмирає [38].

Таким чином, фірма має піклуватися про товар, його відновлення. Треба додати, що це особливо необхідно в умовах, коли пропозиція товарів випереджає попит на них.

З погляду споживачів необхідно, щоб товаровиробники випускали якісні товари за низькою ціною, задовольняючи відповідні потреби. Тому держава має створити такі умови, таке законодавство, щоб виконати вимоги споживачів, що можливо тільки тоді, коли пропозиція товарів перевищує попит, в умовах конкурентного середовища, коли є необхідність боротися за споживача.

Прибуток – дуже важливий показник, який свідчить, що виторг перевищує витрати на виробництво. Прибуток має бути отриманий у розмірі не нижчому від норми. Однак одержання прибутку, його максимізація – це внутрішня справа організації.

Усі інші цілі організації повинні бути спрямованими на виконання її місії. Це значить, що оцінка економічної ефективності діяльності підприємства має на меті як головне випуск продукції, що задовольняє потреби ринку.

При розробці принципів будови моделі управління ефективністю роботи господарюючих суб'єктів автор спирався на розробки різних дослідників.

Оскільки оцінка ефективності діяльності підприємства є складовою економічного аналізу, то в основу необхідно покласти його принципи [109].

Коротко зупинимося на змісті цих принципів аналізу.

1. Аналіз має базуватися на державному підході при оцінці економічних явищ, процесів, результатів господарювання. Інакше кажучи, оцінюючи певні прояви економічного життя, потрібно враховувати їх відповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці й законодавству.

2. Аналіз повинен мати науковий характер, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, використовувати досяг-нення НТП і передового досвіду, новітні методи економічних досліджень.

3. Аналіз має бути комплексним. Комплексність дослідження потребує охоплення всіх ланок і всіх аспектів діяльності та всебічного вивчення причинних залежностей в економіці підприємства.

4. Одним з вимог до аналізу є забезпечення системного підходу, коли кожен досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система, що складається з низки елементів, певним чином пов'язаних між собою і зовнішнім серодовищем. Вивчення кожного об'єкта слід здійснювати з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремих елементів.

5. Аналіз господарської діяльності повинен бути об'єктивним, конкретним, точним. Він має базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки його повинні обгрунтовуватись точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного удосконалення організації обліку, внутрішнього й зовнішнього аудиту, а також методики аналізу з метою підвищення точності й вірогідності його розрахунків.

6. Аналіз має бути дієвим, активно впливати на хід виробництва та його результати, вчасно виявляючи недоліки, прорахунки, недогляди в роботі й інформуючи про це керівництво підприємства. З цього принципу випливає необхідність практичного використання матеріалів аналізу для управління підприємством, розробки конкретних заходів, обґрунтування, коригування й уточнення планових даних. В іншому разі мета аналізу не досягається.

7. Аналіз необхідно здійснювати за планом, систематично, а не від час від часу. З цієї вимоги випливає необхідність планування аналітичної роботи на підприємствах, розподілу обов'язків з її виконання між виконавцями та контролю за її проведенням.

8. Аналіз має бути оперативним. Оперативність означає уміння швидко й чітко здійснювати аналіз, ухвалювати управлінські рішення й запроваджувати їх у життя.

9. Один із принципів аналізу – це його демократизм. Участь у проведенні аналізу широкого кола працівників підприємства забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання наявних внутрішньогосподарських резервів.

10. Аналіз повинен бути ефективним, тобто результати мають перевищувати витрати на його проведення.

Таким чином, основними принципами аналізу є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, вірогідність, дієвість, оперативність, демократизм, ефективність. Ними варто керуватися, здійснюючи аналіз господарської діяльності на будь–якому рівні.

С.Ф. Покропивний вважає, що, формуючи систему показників ефективності діяльності підприємств, доцільно дотримуватися таких принципів:

– забезпечення органічного взаємозв'язку критерію й системи конкретних показників ефективності діяльності;

– відображення ефективності використання всіх видів використаних ресурсів;

– можливість використання показників ефективності для управління різними ланками підприємства;

– виконання головними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності) [134, с. 454].

П.А. Малишев та І.Г. Шилін пропонують враховувати такі принципи раціонального господарювання при розрахунку узагальнювального показника ефективності:

– повний облік витрат і результатів;

– відповідність інвестиційного періоду здійснення витрат і одержання результатів [78].

При оцінці ефективності діяльності підприємства необхідно брати до уваги принципи, використовувані І.О. Бланком при формуванні капіталу створюваного підприємства, формуванні активів підприємства й управлінні потоками капіталу в процесі його обороту [18; 19; 20].

До принципів формування капіталу створюваного підприємства зараховано:

1. Урахуванняперспектив розвитку господарської діяльності.

2. Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу обсягу формуємих активів підприємства.

3. Забезпечення мінімізації витрат з формування капіталу з різних джерел.

4. Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій фінансової стійкості розвитку підприємства.

5. Забезпечення необхідного фінансового контролю над діяльністю підприємства з боку його засновників [20].

Процес формування активів підприємства будується на основі таких принципів:

1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності і форм її диверсифікованості.

2. Забезпечення відповідності обсягу й структури формованих активів обсягу і структури виробництва та збуту продукції.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності.

4. Забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх використання.

5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення зростання ринкової вартості підприємства [18].

Процес управління потоками капіталу І.О. Бланк будує на таких основних принципах:

1. Принцип інформативної вірогідності.

2. Принцип забезпечення збалансованості потоків капіталу за видами, обсягами, часовими інтервалами.

3. Принцип забезпечення ефективності в процесі управління грошовими потоками капіталу.

4. Принцип забезпечення ліквідності на основі підтримки платоспроможності підприємства [19].

Пропозиції авторів доповнені стосовно побудови економіко–математичних моделей узагальнювальної оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств.

Для узагальнювальної оцінки економічної ефективності діяльності підприємства пропонуємо використовувати такі принципи:

1. Взаємозв'язок показника із сутністю та дією економічних законів.

2. Взаємозв'язок показників економічної ефективності виробництва на рівнях народного господарства і господарюючого суб'єкта.

3. Системність.

4. Логічна стрункість, взаємозв'язок із частковими показниками економічної ефективності.

5. Взаємозумовленість показників при їх зміні на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці.

6. Забезпечення самооплатності виробництва як обмеження змін часткових показників.

7. Повний облік витрат і результатів виробництва, їх відповідність один одному в часі й за змістом.

8. Охоплення всіх видів діяльності підприємства.

9. Наявність критеріїв при визначенні часткових і узагальнювальних показників ефективності.

10. Відображення ефективності використання всіх видів авансованих, застосованих і використаних ресурсів.

11. Спрямованість на досягнення головної (генеральної) мети виробництва, тобто місії організації.

12. Логістичний підхід до оцінки ефективності діяльності підприємства.

13. Кількісна вимірюваність показників і критерію ефективності.

14. Порівнянність порівнюваних варіантів.

Розкриємо зміст цих принципів.

Принцип взаємозв'язку показників економічної ефективності виробництва на рівні господарюючого суб'єкта і народного господарства з дією економічних законів перебачає, що має існувати взаємозв'язок рівнів управління. Показник на рівні підприємства за побудовою повинен бути подібним до такого показника на рівні народного господарства. Показники на рівні народного господарства мають бути побудованими відповідно до змісту й дії закону економії часу і закону зростання продуктивної сили праці. Це значить, що як результат повинні виступати споживні вартості, а як витрати – витрати живої й упредметненої праці на їх випуск. Це значить, що коли йдеться про економічну ефективність роботи підприємств, як результат має виступати обсяг реалізації, а як витрати – економічні витрати виробництва.

Принцип системності. Усі показники економічної ефективності поєднуватись у певну систему, яка має відображати взаємодію форм результатів і витрат живої й упредметненої праці. Необхідно розрізняти систему показників, які характеризують економічну ефективність виробництва окремого виду продукції, і систему показників, що характеризують економічну ефективність господарської діяльності, коли підприємство випускає номенклатуру виробів.

Принцип логічної стрункості, взаємозв'язку між частковими показниками економічної ефективності. Цей принцип передбачає, що часткові показники ефективності можуть бути по'єднаними на основі їх взаємозв'язку в єдину модель, у єдиний узагальнювальний показник. Варто виділяти основні й додаткові часткові показники. Основні характеризують ефективність використання окремих видів ресурсів (основного капіталу, матеріальних витрат і живої праці), побудовані на основі співвідношення витрат і результатів. Додаткові – відступають від цього положення.

Принцип взаємозумовленості показників. В умовах прискореного впровадження нової техніки у виробництво частка живої праці має зменшуватись, а частка минулої може збільшуватись, але так, щоб загальна сума праці знижувалась. Тому при управлінні частковими показниками ефективності роботи підприємства слід витримувати взаємозумовленість між ними. Зміна одних часткових показників має підпорядковуватись іншим. Наприклад, при управлінні співвідношенням індексу продуктивності праці й індексу середньої заробітної плати перший показник повинен випереджати другий.

Принцип забезпечення самооплатності виробництва передбачає, що необхідно дотримуватися критерію, при якому величина грошового кінцевого результату буде дорівнювати витратам, що зумовили цей результат, чи перевищувати іх. Це означає, що виторг від реалізації має дорівнювати (перевищувати) економічним витратам на його одержання.

Принцип повного обліку витрат і результатів виробництва, їх відповідності один одному в часі та за змістом передбачає, що необхідно врахувати всі результати від здійснення даних витрат і, навпаки, необхідно враховувати всі витрати на одержання даного результату. Результат повинен відповідати витратам. Це особливо важливо, коли одержання результату зміщається в часі щодо здійснення витрат. Розглянутий принцип означає, що, якщо витрати враховані в ресурсному вигляді, то й результат має бути вираженим за один оборот цих ресурсів. Чи, якщо результат виражений у розрахунку за певний період, то й витрати необхідно враховувати за цей самий період. Розглянутий принцип часто порушують дослідники. Як результат беруть обсяг продукції (прибуток) на рік, а як витрати – ресурси (сума вартості основних фондів й оборотних коштів та ін.). Порушення цього принципу призводить до методичних помилок авторів.

Принцип охоплення всіх видів діяльності підприємства. Оцінка економічної ефективності має охоплювати три види діяльності: операційну, інвестиційну і фінансову. Операційна діяльність – основний вид діяльності підприємства, з метою здійснення якої його створено. Її основу становить виробничо–господарська діяльність підприємства, що доповнюється здійснюваною підприємством інвестиційною й фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації. Вона є головною формою забезпечення зростання операційної діяльності підприємства і стосовно її цілей і завданнь має підпорядкований характер.

Під фінансовою діяльністю підприємства розуміють цілеспрямовану систему заходів для забезпечення залучення капіталу із зовнішніх джерел і своєчасного повного виконання зобов'язань щодо його обслуговування та повернення. Вона є головною формою забезпечення розвитку операційної й інвестиційної діяльності підприємства. Завдання фінансової діяльності та її масштаби визначають стратегія розвитку операційної діяльності підприємства і його інвестиційна політика. Забезпечуючи приплив фінансових ресурсів для розвитку операційної й інвестиційної діяльності, вона сприяє реалізації стратегічних цілей підприємства. Разом з тим, фінансова діяльність підпорядкована операційній та інвестиційної діяльності підприємства. Це пов'язано з тим, що формування фінансових ресурсів із зовнішніх джерел не є для підприємства самоціллю, а завжди підпорядковане завданням їх ефективного використання в процесі операційної й інвестиційної діяльності.

Принцип наявності критеріїв при визначенні часткових і узагальнювальних показників ефективності. Критерій – це міра судження про ефективність, норматив, порівняння з яким дає можливість вибрати економічно обґрунтоване, раціональне рішення. Нормативи можна установлювати чи самостійно приймати з урахуванням рекомендацій міністерств і відомств.

Принцип відображення ефективності використання всіх видів споживаних і застосованих ресурсів. Споживані ресурси, що авансуються, являють собою суму основних й оборотних коштів і нематеріальних активів. Ми вважаємо, що використані споживані ресурси включають ресурси, отримані після реалізації товарного капіталу. Вони більше від авансованих споживаних ресурсів на величину прибутку, отриманого за один оборот авансовиних ресурсів. Під застосованими ресурсами ми розуміємо річні витрати на випуск продукції. Застосовані авансовані ресурси формують бухгалтерські витрати, застосовані використані ресурси (застосований нововироблений капітал у результаті обороту авансованих ресурсів) – економічні витрати, що, крім бухгалтерських, включають прибуток підприємства.

Принцип спрямованості на досягнення головної (генеральної) мети виробництва, тобто місії організації. Місію організації визначають вимоги ринку та потреби споживачів. В основу визначення часткових і узагальнювальних показників ефективності діяльності підприємства має бути покладена головна мета, що визначає життєздатність підприємства в довгостроковій перспективі.

Принцип логістичного підходу до оцінки ефективності діяльності підприємства. Головним завданням логістики стала розробка ретельно зваженої й обґрунтованої пропозиції, що сприяло б досягненню найбільшої ефективності роботи фірми, підвищенню її ринкової частки й одержанню переваг над конкурентами. Логістика займається “стикуванням” двох сфер: пропонованого ринком попиту і висунутої компанією пропозиції, що базується на відповідній інформації.

У рамках координаційних функцій логістики виділився ще один з її напрямів – оперативне планування, продиктоване прагненням зменшити запаси, не знижуючи ефективності виробничої і збутової діяльності фірм. Суть його полягає в тому, що на основі прогнозу попиту, який коригується пізніше при надходженні реальних замовлень, розробляють графіки перевезень і в цілому порядок управління запасами готової продукції, що в підсумку і визначає планування виробництва, розробку програм постачання його сировиною і комплектуючими виробами [72]. Таким чином, логістика спрямована на мінімізацію всіх витрат підприємства в розрахунку на одержання одиниці корисного результату. Вона передбачає планування розміру фінансових ресурсів підприємства з погляду виконання заданої виробничої програми.

Принцип кількісної вимірності показників і критерію ефективності. Однією з вимог, що висуваються до цілей підприємства, є вимірюваність. Цілі мають бути вимірюваними. Витрати теж необхідно вміти звести до вимірюваного вигляду, з огляду на те, що додавати окремі елементи витрат важко (наприклад, витрати живої й упредметненої праці). Здійснити вибір можна тільки тоді, коли величина показника економічної ефективності зіставна з критерієм, тобто нормою, за якою можна судити про доцільність обраного варіанта господарського рішення.

Принцип порівнянності порівнюваних варіантів. Порівнювані варіанти необхідно звести до порівнянного вигляду за: кількістю і якостю, надійністю, довговічністю, безпекою праці, умовами праці, цінами, фактором часу, екологічним ефектом. Порівнянними мають бути ресурси і витрати виробництва за відповідністю періоду здійснення витрат і отриманих результатів.

Запропоновані в роботі принципи будуть використані для оцінки економічної ефективності роботи підприємства з використанням ресурсного і затратного підходів.

2.2. Методичні аспекти виміру результатів і витрат господарської діяльності промислових підприємств

Для побудови математичної моделі економічної ефективності роботи господарюючого суб'єкта необхідно вирішити низку завдань:

1. Визначитися, як можна виразити результати й витрати виробництва конкретного виду продукції, результати і витрати підприємства, якщо воно випускає номенклатуру виробів, виконує роботи, надає послуги.

2. Побудувати систему показників економічної ефективності виробництва одного виду продукції і господарської діяльності підприємства в цілому. Показати переваги й недоліки однієї й іншої системи.

3. Визначити взаємозв'язок між частковими показниками економічної ефективності діяльності підприємства в узагальнювальному показнику.

4. Виявити взаємозумовленість зміни часткових показників економічної ефективності роботи господарюючого суб'єкта.

5. Обґрунтувати граничні значення часткових і узагальнювального показників економічної ефективності.

6. Обґрунтувати поділ показників економічної ефективності на узагальнювальний, основні часткові та додаткові часткові показники.

7. Установити принципи, на основі яких буде побудовано математичну модель управління ефективністю роботи підприємства.

Результати виробництва. Підприємство випускає продукцію, виконує визначені певні послуги, роботи, функції. У загальному випадку будь–які результати виробництва будемо називати продукцією, яка може бути представленою в часі (трудомісткості виготовлення), натуральній, умовно–натуральній і вартісній формах. Для кількісної оцінки натуральної продукції застосовано фізичні одиниці (тонни, метри, кіловат–години і ін.). Результати ж виробництва у вартісній формі виражаються у грошових одиницях і можуть бути представленими такими своїми різновидами, як валова, товарна, чиста (чиста нормативна), умовно чиста продукція, прибуток тощо.

Валова продукція підприємства – показник загального обсягу виробництва ним продукції. Її обсяг визначають сумою вартості готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону, вартості робіт і послуг на сторону чи для потреб капітального будівництва, капітального ремонту і непромислових господарств свого підприємства, а також змін залишків незавершеного виробництва.

До товарної зараховують готову продукцію, напівфабрикати, роботи і послуги, призначені для реалізації на сторону.

Реалізованою вважають продукцію, оплачену споживачем.

Чиста продукція виражає нововироблену колективом підприємства вартість. Її обчислюють як різницю між реалізованою продукцією та матеріальними витратами на її виробництво й амортизаційні відрахування. Якщо у складі чистої продукції враховуються й амортизаційні відрахування, її називають умовно чистою. Тобто умовно чисту продукцію обчислюють як різницю між реалізованою продукцією та матеріальними витратами.

Прибуток підприємства є однією з форм відносин між вартістю та споживною вартістю товару, що виявляється на ринку в процесі його реалізації. Прибуток відображає, з одного боку, вартість додаткового продукту, створюваного додатковою працею, і є частиною витрат живої праці, з іншого – необхідність цієї праці і корисність товару, втілюваних у його ціні. Обчислюють прибуток як різницю між виторгом і витратами виробництва. В узагальненому вигляді він характеризує економічні результати господарської діяльності підприємств.

Відповідно до форми № 2 “Звіт про фінансові результати” розрізняють валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування і після нього (чистий прибуток).

Валовий прибуток дорівнює різниці між чистим доходом (виторгом) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Він, крім прибутку від операційної діяльності, включає доходи від позареалізаційних операцій, витрати на збут, адміністративні та інші операційні витрати. Прибуток від звичайної діяльності визначають як суму прибутку від операційної діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових та інших доходів за виключенням витрат від участі в капіталі, фінансових та інших витрат. Загальний прибуток від звичайної діяльності корегується на суму надзвичайних доходів і витрат. Після оподаткування цей прибуток вважають чистим прибутком, що залишається в розпорядженні підприємства.

Кінцевий продукт на рівні підприємства – показник обсягу виробництва, має натуральну форму. Кожна проміжна ланка (цех, ділянка, робоче місце) робить свій внесок у виробництво кінцевого продукту підприємства з речовинного боку тим, що робить якусь окрему операцію чи додаткову комплектацію.

У ринкових умовах на перший план виходить оцінка “результату” з позиції споживача. Цей новий момент ринкового механізму означає, що прибуток залишається найважливішим показником господарської діяльності підприємства. Його можна отримати, якщо на виготовлену продукцію існує попит.

З погляду кінцевих результатів діяльності підприємства умовно чиста продукція (додана вартість) виражає частину вартості створеного продукту. Тому її не може зіставляти з певним елементом потреби, на задоволення якої спрямований кінцевий результат діяльності підприємств – обсяг продукції, що випускається.

Для структурного підрозділу (цеху, ділянки, робочого місця) кінцева мета набуває форми завдань з випуску конкретної продукції, виконання визначеного обсягу робіт, функцій, послуг у цих ланках.

Витрати праці. Витрати праці відображають рух живої й минулої (упредметненої) праці товаровиробника. Витрати живої праці можуть бути представлені у вигляді:

• чисельності працюючих (ресурсний вид);

• робочого часу;

• витрат на оплату праці;

• суми витрат на оплату праці й нормативного прибутку (чистої доданої вартості).

В останньому випадку ми поділяємо точку зору тих учених – прихильників трудової теорії вартості, які вважають, що прибуток виникає в процесі виробництва за рахунок живої праці за допомогою засобів і предметів праці. Тому в грошовому (витратному) вираженні витрати живої праці у вигляді суми витрат на оплату праці і прибутку (чистої доданої вартості) повною мірою відповідають повним витратам живої праці. Чисельність працюючих – ресурсний показник.

Водночас зазначимо, що всі працівники підприємства поділяються на промислово–виробничий (працівники основних і допоміжних цехів і ділянок, а також зайняті на інших роботах, що належать до основної діяльності підприємства) і непромисловий персонал (працівники житлово–комунального господарства, дитячих. медичних, культурно–просвітніх та інших установ, які числяться на балансі підприємства). Залежно від виконуваних функцій працівники підприємства поділяються на категорії: робітники, керівники, фахівці, службовці.

Витрати минулої (упредметненої) праці також можуть бути представленими у вигляді ресурсів і витрат.

У вигляді ресурсів до них варто зарахувати вартість основних засобів; нематеріальних активів; ту частину оборотних коштів, що забезпечують виробництво продукції, тобто матеріальні та інші витрати.

Зауважимо, що не всі оборотні кошти (крім тих, що витрачаються на оплату праці) ми зарахували до витрат живої упредметненої праці.

В економічній теорії розрізняють основні й оборотні кошти авансовані (споживані) і застосовані [141, т. 1, с. 421].

До авансованого капіталу зараховують споживані основні й оборотні кошти, виражені у вигляді ресурсів. Витрати, здійснювані за рахунок оборотності основних й оборотних коштів, визначають як застосований основний та оборотний капітал. До них зараховують амортизацію, матеріальні та інші витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи.

Вартість основних засобів і нематеріальних активів ми зараховуємо до споживаного авансованого основного капіталу. Амортизацію – до застосованого основного капіталу.

Складним є питання з капіталізацією матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Оборотні кошти не поділяють на складові, що забезпечують матеріальні витрати й оплату праці. Але ми розуміємо, що під час кругообігу вони застосовуються з метою забезпечення матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Цей факт залишився без уваги багатьох дослідників, що призводить до методологічних неточностей при викладі ресурсного і затратного підходів до оцінки економічної ефективності виробництва, повторного обліку витрат живої праці чи, навпаки, неповного обліку цих витрат.

У вигляді поточних витрат минула (упредметнена) праця може бути представлена у вигляді:

• амортизації;

• матеріальних та інших витрат.

Тепер розглянемо, як можна представити суму витрат живої й упредметненої праці у вигляді споживаних ресурсів і поточних витрат (застосованих ресурсів).

Ресурсний підхід можливий у кількох варіантах.

Перший варіант. Витрати ресурсів можуть бути представленими як сума вартості основних засобів, нематеріальних активів і матеріальних оборотних коштів (тобто тих оборотних коштів, що забезпечують матеріальні та інші витрати на виробництво й реалізацію продукції). Ця частина витрачених ресурсів не включає витрати живої праці.

Другий варіант. Сумою вартості основних засобів, нематеріальних активів й оборотних коштів. Останні включають дві складові: капіталізовану частину, що забезпечує матеріальні та інші витрати, і капіталізовану частину, що йде на оплату праці.

Вважаємо, що це також не всі витрати живої й упредметненої праці. Жива праця забезпечує ще одержання прибутку, що є джерелом ряду витрат.

Існує проблема сукупності грошового вираження сукупності ресурсних складових: коштів, предметів і живої праці. Економічна теорія та практика не дає відповіді на це запитання. Щоб знайти її, треба визначитися, для яких цілей, яких розрахунків необхідно це робити. Якщо необхідно визначити економічну ефективність віддачі кожного ресурсу, то слід брати відношення будь–якого виду результату до визначеного виду ресурсу. У результаті буде одержано систему часткових економічних показників. Для розрахунку узагальнювального показника економічної ефективності віддачі всіх ресурсів слід взяти за основу певні принципи.

Насамперед, необхідно, щоб результати були наслідком витрат, тому що витрати є причиною. Другим найважливішим принципом є повний облік результатів і витрат. Порушення цих основних принципів призводить до методологічних помилок. Наприклад, коли висувають як узагальнювальний показник рівень рентабельності виробництва, необхідно визначитися, чи відповідає він вищезазначенним принципам; чи є річний прибуток результатом виробничих фондів. Це не так. Цей показник не може бути узагальнювальним. Аналогічна спроба представити у вигляді узагальнювального показника відношення річного обсягу реалізованої продукції до вартості споживаних авансованих ресурсів призводить до тієї самої помилки. Річний обсяг реалізованої продукції – це результат застосованих ресурсів, а не авансованих. Результатом авансованих ресурсів є не що інше, як товарний капітал, який ще не реалізований, прибуток за нього ще не отриманий.

Через це спроби дослідників представити як узагальнювальний показник економічної ефективності суспільного виробництва відношення річного обсягу результату (національного доходу, валового внутрішнього продукту) до витрачених ресурсів вважаємо методично неправомірними.

Ми вважаємо, що загальні витрати ресурсів живої й упредметненої праці можна представити у вигляді:

Г^’ = С_о + С_м + К_ч · Ч ,

де Г^’ – загальні витрати ресурсів, грн; С_о– вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн; С_м – капіталізована вартість матеріальних та інших витрат (оборотні фонди), грн; К_ч– коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового виміру; Ч – чисельність персоналу, чол.

Коефіцієнт зведення пропонується визначати з умови, що жива праця може бути представлена сумою капіталізованих витрат на оплату праці (С_зп) та капіталізованого прибутку (С_п), тобто

С_зп + С_п = К_ч · Ч .

Звідси

Методи розрахунку цих складових буде розглянуто нижче.

Відповідно до теорії трудової вартості витрати ресурсів дорівнюють сумі витрат постійного капіталу, змінного капіталу й доданої вартості, матеріалізованих у споживній вартості [79, с. 223]. Та частина капіталу, яка перетворюється на засоби праці (основні засоби) і предмети праці (капіталізовані матеріальні витрати, тобто оборотні фонди), названі К. Марксом постійним капіталом, тому що вона не змінює в процесі виробництва величини своєї вартості. Та частина капіталу, за рахунок якої отримують робочу силу, що відтворює “власний еквівалент і понад це надлишок доданої вартості, що, у свою чергу, може змінюватися, бути більшим чи меншим”, названа змінним капіталом [79, с. 220]. Капіталізовані витрати на оплату праці (змінний капітал) і капіталізований прибуток (додана вартість) утворять капіталізовані, виражені в грошовій формі, витрати живої праці, тобто чисту додану вартість.

Практичне вирішення завдання зводиться до того, щоб виразити через показники, які містяться у статистичній звітності, величину капіталізованого прибутку, капіталізованих матеріальних витрат, капіталізованих витрат на оплату праці. Для цього необхідно визначитися, що є результатом споживаних авансованих і застосованих ресурсів.

Визначення складових основного й оборотного капіталу, капіталізованого прибутку, а також товарного капіталу в грошовій формі дасть змогу одержати ряд нових результатів, вирішити низку завдань:

1. Визначити суму грошей, що витрачаються для обороту основних засобів, перебувають в обороті й забезпечують матеріальні витрати, оплату праці, одержання прибутку, що є джерелом ряду витрат підприємства. У цей час такий розподіл загальної суми грошей, що перебуває в обороті, не здійснюється, але потреба в такій інформації існує. Необхідно знати, скільки оборотних коштів можна виділити на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, скільки – на виробництво продукції (мається на увазі тільки матеріальні й інші витрати).

2. Визначити економічну ефективність оборотності авансованого і застосованого капіталу.

3. Визначити економічну ефективність виробничої діяльності підприємства при використанні ресурсного підходу.

У табл. 2.1, 2.2 і 2.3 наведено результати і витрати господарської діяльності підприємства в ресурсному і затратному вигляді, що використовуються на практиці.

Відповідно до економічної теорії поточні витрати живої й упредметненої праці можуть бути представленими у вигляді бухгалтерських витрат, що дорівнюють сумі економічних елементів витрат, а також економічних витрат, які дорівнюють сумі бухгалтерських витрат і прибутку (табл. 2.4).

Таблиця 2.1

Результати господарської діяльності підприємства

Таблиця 2.2

Витрати упредметненої праці

Таблиця 2.3

Витрати живої праці

Таблиця 2.4

Загальні витрати живої й упредметненої праці

2.3. Удосконалення ресурсного підходу до оцінки ефективності господарської діяльності підприємств

Для узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств з використанням ресурсного підходу необхідно виразити інші елементи ресурсів (крім основних засобів і нематеріальних активів) у капіталізованому вигляді. Для спрощення міркувань припустимо, що нематеріальні активи належать до основного капіталу, матеріальні витрати включають відрахування на соціальні заходи, виробляється один вид продукції.

У цей час на практиці й в економічній теорії під ресурсами розуміють:

1. Вартість основних й оборотних коштів (виробничі фонди);

2. Вартість виробничих фондів і чисельність працюючих [134].

В останньому випадку знаходять коефіцієнт зведення, що дає смогу довавати чисельність персоналу до вартості виробничих фондів.

До сумарного представлення витрат ресурсів варто поставитися критично. У першому випадку враховані не всі витрати живої праці, тому що вона витрачається ще на створення капіталізованого прибутку. У другому випадку відбувається повторне обрахування, тому що оборотні кошти включать капіталізовані витрати на оплату праці, що є частиною витрат живої праці. Виразимо всі ресурси підприємств у капіталізованому вигляді.

Визначення величини капіталізованого прибутку. Для того щоб вирішити поставлене завдання, звернемося до економічної категорії “кругообіг капіталу”. Відомо, що в процесі кругообігу капітал проходить три стадії. На першій індивідуальний капітал починає свій рух у сфері обороту у вигляді певної суми грошей, що витрачається на придбання засобів праці, предметів праці і робочої сили. На другій стадії відбувається по'єднання робочої сили із засобами виробництва, у ході якого виробничий капітал перетворюється на товарний капітал. Нововироблений товар відрізняється від товарів, придбанних для виробництва продукції, тому що містить у собі додану вартість, вироблену в процесі виробництва.

На третій стадії кругообігу капітал знову вступає у сферу обороту. Вироблений товар має бути проданим. Товарний капітал перетворюється на грошовий, але у ще більшому розмірі, тому що містить капіталізовану додану вартість (капіталізований прибуток) [79].

Слід уточнити категорію “капіталізований прибуток”, її відмінність від річної маси прибутку, визначити зв'язок між цими величинами. Капіталізований прибуток представлений нами як прибуток, отриманий від реалізації за один оборот грошового капіталу. Капіталізований прибуток ми розуміємо як суму грошей підприємства, авансовану частину його фінансів, що перебуває в кругообігу й витрачається на сплату податку, формування фондів економічного стимулювання, виплату дивідендів (якщо це акціонерне товариство), створення резерву тощо. Річна маса прибутку – це застосований капіталізований прибуток. Вона залежить від періоду оборотності капіталізованого прибутку. Капіталізований прибуток, що обернувся протягом року, є дійсно застосованим. Виробничо спожитий протягом року капіталізований прибуток є частиною річного продукту, що містить додатковий продукт.

Відношення річної маси прибутку до авансованої величини капіталізованого прибутку дорівнює кількості оборотів, що він зробить протягом року. Чим більше оборотів на рік зробить капіталізований прибуток, тим більша величина річної маси прибутку буде використана у виробничій діяльності. У наших міркуваннях вважаємо, що прибуток не привласнюється для особистого споживання підприємця.

Визначення величини змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати). У цей час на практиці, у фінансовій і статистичній звітності, у бухгалтерському обліку не виділяють величину оборотних коштів, що використовуються на оплату праці. Оборотні кошти поділяють на оборотні фонди і фонди обороту. Разом з тим для визначення потреби підприємства у фінансових ресурсах важливо знати, яку суму оборотних коштів необхідно витратити на оплату праці.

К. Маркс назвав капіталізовану заробітну плату змінним капіталом, але не розглядав спосіб його визначення [79, т. 2, с. 347].

Ми використовуємо для аналізу поняття авансований змінний капітал і застосований змінний капітал. Під авансованим змінним капіталом (капіталізованою заробітною платою) розуміємо частину оборотних коштів, що перебуває в кругообігу і витрачається на оплату праці і відрахування на соціальні заходи. По суті, це заробітна плата за один її оборот. Під застосованим змінним капіталом розуміємо річні витрати на оплату праці й відрахування на соціальні заходи.

Між розглянутими категоріями існує взаємозв'язок. Річні витрати на оплату праці (з відрахуваннями) дорівнюють добутку змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати) на кількість оборотів, що він зробить протягом року. Отже, величину змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати) ми пропонуємо знайти із співвідношення:

де С_зп – змінний капітал (капіталізована заробітна плата), грн; В_зп – річні витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, грн/рік; n – кількість оборотів змінного капіталу на рік.

Сума витрат на оплату праці і прибуток – це знову створена вартість за рахунок живої праці. Жива праця, як було зазначено вище, може бути вираженою чисельністю працюючих чи представленою у грошовому вираженні (у ресурсному вигляді, як сума змінного капіталу і капіталізованого прибутку, чи затратному – як сума річних витрат на оплату праці й річний прибуток).

Взаємозв'язок живої праці в ресурсному представленні пропонується виразити як:

С_зп + С_п = К_ч · Ч ; (2.1)

де К_ч – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового ресурсного виду;

Ч – чисельність персоналу, чол.

Отже, коефіцієнт зведення витрат живої праці Кч дорівнює сумі нововиробленої вартості (чистої доданої вартості) в розрахунку на одного працюючого за один оборот капіталізованої заробітної плати (змінного капіталу) і прибутку.

Для наочності наведемо взаємозв'язок витрат живої праці у затратному вигляді, розуміючи, що витрати живої праці – це нововироблена вартість, тобто:

де В_зп, П – відповідно, річні витрати на оплату праці і прибуток, грн; – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового затратного виду, грн/рік∙чол.; Ч – чисельність персоналу, чол.

Звідси знаходимо:

Між коефіцієнтами зведення витрат живої праці в ресурсному і затратному вигляді існує взаємозв'язок:

;

Визначення капіталізованих матеріальних витрат. Капіталізовані матеріальні витрати ми розуміємо як авансовану частину оборотних коштів, що перебуває в кругообігу й витрачаються на здійснення матеріальних та інших витрат. Річна сума матеріальних й інших витрат у витратах виробництва – це застосовані капіталізовані матеріальні витрати. Застосовані витрати дорівнюють добутку авансованої частини на кількість оборотів на рік, тобто:

В_м = С_м · n .

Отже,

,

де С_м – капіталізовані матеріальні витрати, грн;

В_м – річні матеріальні та інші витрати, грн/рік;

n – кількість оборотів капіталізованих матеріальних витрат на рік.

Взаємозв'язок між капіталізованими матеріальними витратами і заробітною платою (змінним капіталом) зумовлений трьома обставинами. По-перше, їх сума становить оборотний капітал. По-друге, співвідношення капіталізованих матеріальних витрат і змінного капіталу дорівнює співвідношенню матеріальних витрат і витрат на оплату праці. По-трете, кількість оборотів, яку здійснюють авансовані матеріальні витрати і витрати на оплату праці, є однаковою. Це зумовлено тим, що кругообіг всіх елементів оборотного капіталу відбувається одночасно.

У математичній інтерпретації ці залежності пропонуємо представити як:

С_об = С_м + С_зп ; (2.2)

,

де С_об – оборотний капітал.

Необхідно провести грань між категоріями «оборотний капітал» і “оборотні кошти”. Треба більш чітко визначитися в цих теоретичних поняттях. Оборотний капітал, згідно з К. Марксом, – це частина основного капіталу, що витрачається на предмети праці (капіталізовані матеріальні витрати), і змінний капітал, що витрачається на оплату робочої сили (капіталізована заробітна плата) [79].

Оборотні кошти підприємств, у принципі, також витрачаються на фінансування матеріальних витрат й оплату праці, однак їх склад визначений за іншим принципом. Оборотні кошти включають: оборотні фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво) та фонди обороту (залишки готової продукції, відвантажена продукція, кошти на розрахункових рахунках і в касі підприємства, дебіторська заборгованість).

У табл. 2.5 наведен о пропонований метод визначення витрат живої й упредметненої праці в ресурсному вигляді.

Взаємодія результатів і витрат господарської діяльності (відношення результатів до витрат) формує систему часткових показників ефективності, побудованих з використанням ресурсного підходу (табл. 2.6).

Таблиця 2.5

Загальні витрати живої й упредметненої праці

(ресурсний вигляд)

Таблиця 2.6

Пропонована взаємодія результатів і витрат господарської діяльності підприємства (ресурсний підхід)

V_ч/n_об

Умовно чиста продукція,

V_у.ч/n_об

Вартість основних засобів, С_о

Вартість оборотних фондів, С_м

Капіталізована заробітна плата, С_зп

Вартість оборотних коштів, С_об

С_о + С_об

Капіталізований прибуток, С_п

С_о + С_об + С_п

Капіталізована чиста додана вартість,

К_ч · Ч = С_зп + С_п

Кругообіг капіталу дає підстави зробити висновок, що новоотриманий грошовий капітал більший від авансованого на величину капіталізованого прибутку, тобто на величину рентабельності авансованого капіталу

(2.3)

Тут: Г – авансований капітал, грн;

Г^’ – капітал, отриманий після реалізації товарної продукції (використаний капітал), грн;

К – рівень збільшення використаного капіталу Г^’ над авансованим Г;

С_о – вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн;

С_п – капіталізований прибуток, грн;

Р_а – рентабельність авансованого капіталу, частки од. (Р_а = С_п / (С_о + С_об)).

Критерієм вибору кращого господарського рішення має бути умова, при якій забезпечується прибуток не нижче від норми, тобто

Е_к 1 + Р_н.а ,

де Р_н.а – нормативна рентабельність авансованого капіталу, що становить відношення нормативного (капіталізованого, С_п.н) прибутку до авансовано-го капіталу, частки од.

Оскільки нормативний капіталізований прибуток є річним нормативним прибутком за один оборот оборотних коштів, то існує зв’язок між рентабельністю авансованого капіталу Р_н.а та рентабельністю виробництва Р_н.п:

(2.4)

де П_н – нормативний прибуток, грн/рік;

n_об – річна кількість оборотів оборотних коштів.

Для умов ВАТ “ЗАлК” у 2003 році

за формулою (2.3):

К = = 1,066, од.;

за формулою (2.4):

Р_н.а = = = 0,066, частки од.;

;

Р_н.а = Р_н.п / n_об = 0,142 /2,14 = 0,066, частки од.

Разом з тим треба підкреслити, що рівень збільшення використаного капіталу над авансованим К порівняно з нормативним значенням, хоч і дає змогу відібрати найкраще господарське рішення, не є показником економічної ефективності, оскільки є відношенням одних витрат до інших.

Щоб розрахувати економічну ефективність господарської діяльності з використанням ресурсного підходу необхідно взяти відношення результату, що являє собою товарний капітал у грошовому вигляді, та витрат ресурсів живої й упредметненої праці. Іншими словами, і чисельник, і знаменник формули пропонуєтьмо виразити в ресурсному вигляді.

Тут виникає низка запитань:

1. Чи можна виразити товарний капітал у натуральному вигляді?

2. Як представити його в грошовому вигляді?

3. Коли товарний капітал можна представити в натуральному вигляді?

4. Чи робимо ми методичну помилку, представляючи товарний капітал, отриманий за рік, а витрати – виразивши у вигляді ресурсів? До чого призвєде ця помилка?

5. Що є критерієм вибору найкращого господарського рішення?

Щоб відповісти на поставлені запитання, знову звернемося до оборотності грошового капіталу. На другій стадії кругообігу грошового капіталу відбувається по'єднання засобів праці, предметів праці і робочої сили (живої праці), виробничий капітал перетворюється на товарний капітал, у продукцію, що містить у собі додану вартість. Нововироблений товарний капітал за своїми властивостями та зовнішньою формою відрізняється від товарів, придбанніх для виробництва продукції, більшою вартістю.

Отже, товарний капітал можна представити й у натуральному вигляді (якщо випускається один вид продукції), і в грошовому вираженні. Оскільки на практиці обсяги продукції, що випускається, вимірюють тільки за певний період, представимо товарний капітал відношенням річного обсягу продукції, що випускається, до кількості оборотів товарного (грошового) капіталу на рік.

Це значить, що товарний капітал являє собою обсяг товарної продукції, що випускається (у натуральному чи грошовому вираженні) за один оборот грошового капіталу (фінансових ресурсів).

Іншими словами: річний обсяг випущеної товарної продукції дорівнює добутку товарного капіталу на кількість оборотів товарного капіталу на рік. Тут ми приймаємо припущення, що вся випущена товарна продукція (товарний капітал) буде реалізована.

Таким чином, товарний капітал може бути представлений і в натуральному, й у грошовому вираженні. У натуральному вираженні його треба представляти, коли йдеться про економічну ефективність виробництва одного виду продукції. Якщо ж ми говоримо про економічну ефективність діяльності підприємства, що випускає номенклатуру виробів, доцільним є тільки грошове представлення результату.

Виходячи з вищевикладеного, показник економічної ефективності діяльності господарюючого суб'єкта з використанням ресурсного підходу пропонуємо виразити відношенням:

де Е – показник економічної ефективності діяльності підприємства, відносні одиниці;

Т – товарний капітал, грн;

С_о – середньорічна вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн;

С_м – капіталізовані матеріальні та інші витрати, грн;

К_ч – коефіцієнт приводення ресурсних витрат живої праці, грн/чол.;