ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АГРЕСІЯ: ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОСНОВНІ ТЕОРІЇ

1. Природа агресії, форма її прояву

2. Деякі результати дослідження агресивної поведінки в соціальній психології

3. Проблема взаємозв'язку агресивного поводження і переживання комплексу неповноцінності в підлітків

4. Психологічні особливості прояву агресивної поведінки у підлітковому віці

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ВИХОВАНЦІВ ШКОЛИ – ІНТЕРНАТУ

2.1 Методи діагностики особливостей агресивної поведінки підлітків

2.2 Рівневі показники виразності агресивної поведінки вихованців школи інтернату

ВСТУП

Проблема «важких учнів» – одна з головних психолого-педагогічних проблем. Якби не було труднощів у вихованні підростаючого покоління, то необхідність у віковій і педагогічній психології, окремих методиках педагогіки відпала б сама собою.

Велика суспільна важливість цієї проблеми стає актуальною в період побудови демократичної держави з ринковою економікою. Важке екологічне положення країни, усунення старого світогляду і не сформованість нового, відсутність відповідних знань і умінь життя і роботи в умовах конкурентного і високопродуктивного виробництва – усе це привело наше суспільство до визначених труднощів і внутрішніх конфліктів. Особливо важко в цей період підростаючому поколінню. Серед молоді поширюється нігілізм, демонстративна і зухвала поведінка стосовно дорослих, частіше й у крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросли правопорушення серед молоді, підлітків. Дуже зросли правопорушення і серед дорослої частини населення. Але все-таки 70% злочинів відбуваються особами до 30 років. Серед них особливо виділяються підлітки. Злочину в підлітковому віці на багато випереджають злочину в інших вікових групах. До того ж з'являються всі нові сторони поводження. Молодь бере участь у воєнізованих формуваннях політичних організацій екстремістів, співробітничають з мафією, займаються проституцією, сутенерством, роблять економічні злочини. Педагогам потрібно знати, що кількість підлітків, що не де не учаться, збільшилося серед правопорушників на 40%. Ці дані свідчу про те, що молоді вже сьогодні потрібна особлива допомога вихователів і педагогів. Але корекція поводження сучасного «важкого» учня можлива якщо сам педагог сам добре розуміє не тільки сучасні суспільні процеси, а і психологію сучасної молоді.

Нова мета виховання ставить нові завдання – гуманістичний підхід до особистості учня. А це вимагає знань психолого-педагогічних методів вивчення особистості дитини і допомоги йому в розвитку необхідних для самостійного життя якостей.

Напружені, хитливі соціальні економічні, екологічний, ідеологічні обставини, що склалися в наш час у нашому суспільстві, обумовлюють ріст різних відносин у розвитку і поводженні підростаючого покоління. Серед них особливу тривогу викликають не тільки прогресивне відчуження дітей, але і їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Найбільше гостро цей процес виявляється на границі переходу з дитинства до дорослого положення – у підлітковому віці. Причому проблема агресії підлітків, що торкається суспільства в цілому, викликає глибоке хвилювання як у педагогів, батьків, так і гострий науково-практичний інтерес дослідників. Але спроби пояснити агресивні дії молоді утрудняються тим, що не тільки в повсякденній свідомості, а й у професійних колах і в багатьох теоретичних концепціях, явище агресії має досить складне пояснення, заважаючи як його розумінню, так і можливості уваги на неї.

Багатопланові психологічні дослідження цієї проблеми в державній психології, по суті, лише починаються, хоча окремі питання вивчення агресії й агресивного поводження привертають увагу багатьох авторів: Г.М. Андрєєва, В.В. Знанов, Л.В. Колчина, Н.Д. Левітів, Е.В. Романин, у тому числі розглядалися особистості девиантного покоління підлітків (С.А. Беличева, Г.М. Менковский, М.А. Агеманскин).

Актуальність нашої роботи визначена тим, що, як це випливає з літературних даних, у сучасних умовах росте частота і ступінь виразності агресивного поводження підлітків взагалі і вихованців школи-інтернату зокрема. У теж час у літературних джерелах не представлені в достатньому ступені психологічні методи, що дозволяють ефективно визначати необхідні для корекційної роботи визначені параметри агресивності підлітків.

Новизна: запропоновані й описані методи визначення характеристик агресивності підлітків, виходи з яких можна приймати рішення про необхідність конкретних методів корекції.

Об'єкт дослідження – агресія як форма поводження підлітків.

Предмет дослідження – особливості прояву агресивного поводження підлітків, що виховуються в умовах школи-інтернату.

Ціль дослідження – визначити рівневі, структурні характеристики агресивності, етіологія і форма її прояву, запропонувати методи і принципи корекції агресивності в умовах шкільного навчання.

Гіпотеза дослідження: в основі даного дослідження лежить припущення про тім що можуть бути виділені особливості агресивності вихованців школи інтернату, визначені деякі причини агресивного поводження і запропоновані досить ефективні для деяких випадків методи і принципи корекції агресивності.

Задачі нашого дослідження:

1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі агресивного поводження підлітків;

2. діагностування особливості агресивного поводження в підлітків;

3. установити взаємозв'язок деяких властивостей особистості з агресивним поводженням підлітків;

4. визначити вплив відчуття комплексу неповноцінності на агресивне поводження;

5. визначити рівень інтелекту в підлітків і вплив на агресивне поводження;

6. запропонувати деякі принципи і методи корекції агресивного поводження в підлітків, що виховуються в умовах школи інтернату.

РОЗДІЛ 1. Агресія: визначення і підстава теорії

1.1 Природа агресії, форма її прояву

При вивченні агресивного поводження людини ми відразу ж зіштовхуємося із серйозною і суперечливою задачею: як знайти виразне і придатне визначення основного поняття.

Відома книга Конрада Лоренса, видана в нашій країні під лаконічною назвою «Агресія», в оригіналі називається інакше – «Так називане зло». Саме це формулювання чітко позначає позицію автора: агресія яку прийняте вважати злом, насправді таким не є, а виступає природним, біологічно доцільним механізмом виживання живих істот.

На численних прикладах автор демонструє: напористий агресор має більше шансів домогтися свого, а «примиренець», як правило, буває подавлений у широкому змісті слова «використаний», навіть знищений. Така природа всіх живих істот, у тому числі і людину і будь-які спроби її переробити приречені на провал. З природою необхідно просто вважатися, намагаючись направити древні імпульси в прийнятне русло. Хоча остання задача також представляється практично нездійсненної – протягом всієї історії людства вона постійно ставилася, але ще не кому не вдавалося знайти її бездоганне рішення.

Протилежну точку зору відстоює наш співвітчизник В.П. Эфротисон. За його переконанням біологічно доцільним пристосувальним механізмом є аж ніяк не тяга до насильницького придушення інших, а навпроти – альтруїстичне прагнення робити іншим підтримку. Культивуючи це прагнення (головним чином – беззвітним), людина і став людиною, хоча джерела людського альтруїзму простежуються автором ще у тваринному світі.

Питання в тім, чи є агресивність невід'ємним атрибутом людської природи або соціально обумовленим перекрученням цієї самої природи, донині залишається гостро дискусійним. Так чи інакше, агресія за всіх часів виступала важливим елементів соціального буття людини, більш того – часто складала для людини серйозну проблему: більшість людських лих – це страждання жертв агресії.

«Агресія – індивідуальне або колективне поводження, дія, спрямована на нанесення фізичної або психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини або групи людей. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті. Від подібної реактивної агресії в різних її проявах (експресивна агресія, імпульсивна агресія, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, що характеризується ціленаправлено-свідомим наміром нанесення шкоди іншому, і інструментальною агресію, де ціль дії суб'єкта нейтральна, а агресія використовується, як один із засобів її досягнення. Для форм агресії, що розвиваються в масових соціальних явищах (терор, геноцид, расові, релігійні, ідеологічні зіткнення) типові супровідні їхні процеси зараження і взаємної індукції, стереотипизації представлень у створюваному «образі ворога», готовність суб'єкта до агресивного поводження розглядається як відносно стійка риса особистості – агресивність.

Рівні агресивності визначаються як наученим у процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, найважливішими з яких виступають норми соціальної відповідальності і норма відплати за акти агресивності. Важливу роль тут грають також ряд ситуативних перемінних. Агресивні дії можуть направлятися суб'єктам на самого себе, приймаючи форму аутоагресії (наприклад, суіцидне поводження). Деякі прояви агресивності й аутоагресії можуть служити ознакою що розвиваються патопсихологічних змін особистості, тому що збудлива психопатія, параноя, епілепсія. У формуванні самоконтролю над агресивністю і стримуванні агресивних актів велику роль грають розвиток психологічних процесів емпатії, ідентифікації, дизентрации, що лежать в основі здатності суб'єкта до розуміння іншої людини і співпереживанню йому, що сприяють формуванню представлення об іншому людину як унікальної цінності [7]

Для психолого-педагогічної науки питання про природу агресивності особливе значення, оскільки від відповіді на нього залежить вибір способів гуманізації суспільства за допомогою виховних впливів.

Якщо агресивність споконвічно властива людині, то чи можливо зм'якшення і придушення цієї природної тенденції, напрямок її в прийнятне русло.

Якщо умова існування примушують людини бути агресивним, то що це за умови і не можна чи їхній змінити?

Якщо людина здобуває цю непорядну рису в наслідку дурних впливів, не можна чи нівелювати ці впливи або принаймні знизити їхній негативний ефект?

Існує три основних підходи в поясненні природи агресивності.

Перший поєднує теорії в які агресивність трактується як уроджена інстинктивна властивість людини (сюди входять різноманітні теорії психологічної користі починаючи з ортопоксального фрейдистского психоаналізу, а також близькі до них теорії (этологические)).

У рамках другого підходу (почасти пересічного з першим) агресія описується як поведінкова реакція на фрустрацію.

Третій складають концепції рассматривающие агресивність як характеристику поводження формирующуюся в результаті научения (бихевиоральные теорії).

Щоб оцінити, наскільки практично продуктивними є той або інший підхід, розглянемо в наступній главі основні положення кожного.

2. Деякі результати дослідження агресивного поводження в соціальній психології

Початок вивчення психологічних механізмів агресивності зв'язано з ім'ям Зиґмунда Фрейда, що виділив два фундаментальних інстинкти – інстинкт життя (творчий початок у людині, Ерос, що виявляється зокрема, у сексуальному потязі) і інстинкт смерті (танатос – початок руйнівне, з яким і зв'язується агресивність). Ці інстинкти вічні, уроджені і незмінні. Звідси й агресивність як невід'ємна властивість людської природи. Енергія, що накопичується, «агресивного драйву» час від часу повинна одержати «розрядку» у спалахах агресивності. Психоаналітики вважають, що для того, щоб не відбулося неконтрольованого насильства, неконтрольованої реалізації агресивності, потрібно, щоб агресивна енергія постійно розряджалася (спостереженнями за жорстокими діями, руйнуванням неживих предметів, участю в спортивних змаганнях, досягненням позицій домінування влади та інше).

Є теорія, що уподібнює агресивність людини, агресивності тварин і пояснює це чисто біологічно – як засіб вижити в боротьбі з іншими істотами, як засіб захисту і твердження себе, свого життя через знищення або перемогу над суперником (етологическая теорія агресивності). У цьому змісті чоловік як активний захисник свого життя (і життя родича) біологічно запрограмований на агресивність. Таким чином, етологи розглядають агресивне поводження людини як спонтанну уроджену реакцію. Ця точка зору знайшла своє вираження в роботах К. Лоренса. Згідно Лоренсу, природа людської агресивності інстинктивний, так само як і механізм що забороняє умерщвлять собі подібних, але Лоренс допускає можливість регуляції людської агресивності і покладає надії на виховання, посилення моральної відповідальності людей за своє майбутнє.

Пізніше самою популярною теорією агресивності стала теорія «фрустрації-агресії», суть якої в наступному: усяка фрустрація створює внутрішнє спонукання або мотив до агресії (Домгарт Д.). Агресивне поводження достатнє докладно вивчали біхевіористы, вони зв'язували агресію з фрустрацією. Фрустрація – емоційний стан людини, що виникає у випадку появи нездоланних перешкод на шляху до досягнення бажаної мети, фрустрація – це неможливість задоволення потреби. Будь-яка агресія може бути зрозуміла як викликана якоюсь фрустрацією. Фрустрація й агресія можуть виникати від соціального порівняння («мені дали менше, ніж іншим»). Фрустрації здатні накопичуватися підсилюючи і закріплюючи агресивність людини або формуючи комплекс неповноцінності; і в кінцевому рахунку агресія вихлюпується, як правило, не на винуватця фрустрації, а на ті, хто «більш слабкий». Агресія – це однобоке подпитанное негативними емоціями відображення реальності, що приводить до перекручування, необ'єктивності, невірності розуміння дійсності до неадекватного поводження. Часто аналіз показує, що агресія переслідувала яку-небудь позитивну мету для людини, але обраний агресивний спосіб поводження є невдалим, неадекватним, приводить до загострення конфлікту і погіршенню ситуації. Чим більш фрустрирована і невротична особистість, тим частіше і гостріше здійснюється неадекватне агресивне поводження. У теорії фрустрації – агресії Берковец увів три істотних виправлення: 1) фрустрація не обов'язково реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них; 2) навіть при готовності агресія не виникає без належних умов; 3) вихід із фрустрируючій ситуації за допомогою агресивних дій виховує в людини звичку до подібним до дій.

Теорія соціального научения агресії затверджує, що фрустрація, міжособистісний конфлікт, полегшує прояв агресії, є необхідним, але не достатньою умовою її виникнення. Для того що б ситуації фрустрації виникло агресивне поводження, необхідна наявність у людини схильного поводитися агресивно в подібних ситуаціях. Така схильність формується і закріплюється через соціальне научение: спостерігаючи поводження навколишніх, власний удалий досвід застосування агресії. У такий спосіб першорядна роль у формуванні агресивних особистісних схильностей приділяється соціальному оточенню. В даний час ця теорія займає пануюче положення.

Найбільш відомим представником поведінкового підходу до агресії є Арнольд Басс. Він визначає фрустрацію як блокування процесу бажаного поводження і вводить поняття атаки – акта, що поставляє організмові ворожі стимули. При цьому атака викликає сильну агресивну реакцію, а фрустрація – слабку. Басс указував на ряд факторів, від яких залежить сила агресивних звичок:

– частота й інтенсивність випадків, у яких людина була атакована, фрустрирован, роздратований;

– часте досягнення успіху шляхом агресії приводить до закріплення агресивних звичок;

– культурні і субкультурні норми, засвоювані людиною, можуть полегшити розвиток у нього агресивності;

– впливає темперамент: такі якості темпераменту, як імпульсивність і помисливість реакцій, рівень активності і т.д.;

– прагнення до самоповаги, до захисту від групового тиску, прагнення до незалежності викликає первісну тенденцію до неслухняності, а потім, зустрічаючи опір навколишніх провокує людини до прояву агресивних форм поводження.

Басс вважає, що потрібно враховувати розходження між окремими видами агресії. Для класифікації агресивного поводження він пропонує три дихотомії: фізична – вербальна агресія, активна – пасивна, спрямована – ненаправлена.

Інший відомий представник поведінкового підходу А. Байдура, підкреслював, що якщо людина з дитинства бачив приклади агресивного поводження людей, особливо батьків, то в силу наслідування він навчається агресивним діям. Дослідження показали, що агресивні хлопчики виховувалися родителями, що застосовували стосовно них фізичне насильство – вони могли поводитися покірно будинку, але стосовно ровесників і сторонніх людей виявляли більше агресивності, чим їхні товариші, у яких у родині була інша, мирна ситуація. Саме по цьому ряд досліджень вважали фізичне покарання дитини – моделлю агресивного поводження, переданого дитині дорослими. Покарання може бути ефективним тільки при дотриманні таких умов, як позитивне відношення караючих до що карається і прийняття кара норм караючого.

1.3 Проблема взаємозв'язку агресивного поводження і переживання комплексу, неповноцінності в підлітків

Кожен психологічний акт володіє визначеним енергетичним потенціалом, іншими словами енергетично забезпечений. Якщо психологічний акт блокується перешкодою зовнішнього або внутрішнього плану, виникає відома напруга. «Психічно напруга виявляється в почутті занепокоєння і пригніченості. Це почуття походить з потреби яким-небудь способом відновити рівновагу і зняти напругу. Проблема людини та ж, що і будь-якої енергетичної системи: знайти шлях найменшого опору для розрядки напруги можливо скоріше і з найменшою небезпекою.» Емоції виступають як енергетичні джерела, що дають імпульси до рішення проблем.

Якщо, наприклад, з'являється стимул, когнітивно оцінений як «погроза»; страх індивіда викликає фізіологічне порушення і «наказує» йому почати якісь дії, щоб віддалити погрозу й усунути страх.

Своєрідність ексквізитной ситуації полягають у тім, що в ній обов'язково є присутнім інший реальний або интеризированный стимул перешкоджаючому спонтанному реагуванню на перший. Іноді він може збігатися з першим стимулом, у тому числі, коли гнів на більш сильного суб'єкта не може бути виражений через острах протидії з його боку.

Таким чином, ексквізитна ситуація представляє можливість для розробки нових або перебудови наявних механізмів захисту при дозволі протиріччя, переходу на новий рівень відображенні і регуляції і, тим самим, удосконалювання індивідом своїх адаптивних здібностей. При цьому кількість власне ексквізитних ситуацій у житті адаптованого індивіда значно знижується. Нормативне функціонування механізмів захисту забезпечуємо стабільність індивідуальної картини світу, що упорядковується, настільки щирої і настільки перекрученої, наскільки це задано загальноприйнятими стандартами.

В даний час у психології існує чотири загальних проблеми адаптації розташовані у визначеному порядку, відповідають базисним психологічним потребам, особливо актуальними на відомих періодах онтогенезу. Про ці потреби писали в різний час А. Адлер, К. Хорни, Э. Эриксон, Э. Фром, Э. Берн і їхні послідовники. Це – потреби: у безпеці (тимчасовість); у волі й автономії (ієрархія в успіху й ефективності (територіальність)); у визнанні і самовизначенні (ідентичність)

Спочатку захисні механізми особистості були зв'язані з класичним психоаналізом, а саме з теорією лібідо і фрейдівскою структурною моделлю особистості, що включає три інстанції: воно, я і понад я. Свою класичну роботу «Психологія «Я» і захисні механізми» А.Фрейд присвятила аналізові «засобів, за допомогою яких «Я» обороняється проти невдоволення і страху і намагається затвердити своє панування над імпульсивним поводженням, афектами і потягами».

Один з яскравих представників его-психології Х. Хартичиани висловлював думку про те, що захисні механізми «я» можуть одночасно служити як для контролю над потягами, так і для пристосування до навколишнього світу.

Усього А.Фрейд згадує десять способів захисту: витиснення, регресія, формування реакції, ізоляція проекції, інтроекция, заміщення і сублинеация.

У нашій роботі зупинимося небагато на такому механізмі захисту як заміщення і коротке охарактеризуємо його.

Заміщення розвивається для стримування емоції гніву на більш сильного, старшого або значимого суб'єкта, що виступає як фрустратор, щоб уникнути відповідної агресії або відкидання. Індивід знімає напруги звертаючи гнів і агресію на більш слабкий одушевлений або не одушевлений об'єкт або на самого себе. По цьому заміщення має як активні так і пасивні форми і може використовуватися індивідами незалежно від їхнього типу конфліктного реагування і соціальної адаптації.

Особливості захисного поводження в нормі: імпульсивність, дратівливість, вимогливість до навколишньої, брутальність, запальність, реакція протесту у відповідь на критику, нехарактерність почуття провини, захоплення «бойовими» видами спорту (бокс, боротьба, хокей), перевага кінофільмів зі сценами насильства, прихильність до будь-якої діяльності зв'язаної з ризиком, виражена тенденція до домінування іноді сполучиться із сентиментальністю, схильність до занять фізичним працею.

Акцентуація: збудливість «эпилептоидность». Можливі дії поводження: агресивність, некерованість, схильність до деструктивних і насильницьких дій, жорстокість, аморальність, бродяжництво, промискуетет, проституція, часто хронічний алкоголізм, самоушкодження і суїциди.

Тип групової ролі: «роль шукаючого козла відпущення»

У літературі й у нашому дослідженні зокрема, показано що деякі випадки агресивного поводження представляють собою специфічну форму эго-защиты, по цьому є підстави припустити про наявність взаємозв'язку між визначеними визначеннями агресії і переживанням людиною комплексу неповноцінності. Безпосереднє відношення до висунутого припущення має представлення, що розвиває у своїх роботах А. Адлера.

А. Адлер думав, що почуття неповноцінності бере свій початок у дитинстві. Він пояснив це в такий спосіб: дитина переживає дуже тривалий період залежності, коли він зовсім безпомічний і, що б вижити, повинний спиратися на батьків. Цей досвід викликає в дитини глибоке переживання неповноцінності в порівнянні з іншими людьми в сімейному оточенні, більш сильними і могутніми. Поява цього раннього відчуття неповноцінності позначає початок тривалої боротьби за досягнення переваги над оточенням, а так само прагнення до досконалості і бездоганності. Адлер затверджував, що прагнення до переваги є основною мотиваційною силою в житті людини.

Таким чином, згідно А. Адлеру, фактично усе, що роблять люди, має на меті подолання відчуття своєї неповноцінності і зміцнення почуття переваги. Однак відчуття неповноцінності по різних причинах може в деяких людей стати надмірним. У результаті з'являється комплекс неповноцінності – перебільшене почуття власної слабості і неспроможності. Адлер розрізняв три види страждань, випробовуваних у дитинстві, що сприяють розвитку комплексу неповноцінності: неповноцінність органів, надмірна опіка, відкидання з боку батьків.

По-перше, у дітей з якою-небудь уродженою фізичною неповноцінністю може розвитися почуття психологічної неповноцінності. З іншого боку, діти, батьки яких надмірно їх балують, потурають їм в усьому, виростають недостатньо упевненими у своїх здібностях, тому що за них завжди усі робили інші. Їх турбує глибоко укорінене почуття неповноцінності, тому що вони переконані, що самі не здатно перебороти життєві перешкоди, нарешті, батьківське зневага дітьми, відкидання може стати причиною появи в них комплексу неповноцінності з тієї причини, що діти, що відкидаються, в основному почувають себе небажаними. Вони йдуть по життю без достатньої впевненості у своїй здатності бути корисному, улюбленому й оціненими по достоїнству іншими людьми. Кожний з цих трьох видів страждань у дитинстві може зіграти вирішальну роль у виникненні неврозів у зрілі роки.

Розглядаючи у своїй роботі етиологию агресивного поводження вихованців школи-інтернату ми прийшли до представлення про те, що в ряді випадків ця форма поводження може бути наслідком переживання дитиною комплексу неповноцінності. Підставою такого припущення є наступне:

1. Ситуація розвитку гнітючої більшості вихованців школи-інтернату така, що особливості цієї ситуації з високою імовірністю викликає в дитини переживання почуття ущербності, незахищеності, а також переживання недостатньої акліматизації прогнозу благополуччя власного майбутнього. Ці переживання по суті, і є переживаннями дитиною «комплексу неповноцінності».

2. Агресивне поводження в ряді випадків є, по суті своєю, формою захисного поводження. У свою чергу можна екати, що представлення «захисного поводження» вище в тих випадках, коли більш інтенсивно переживається комплекс неповноцінності.

1.4 Психологічні особливості прояву агресивного поводження в підлітковому віці

Підлітковий вік часто називають «важким», «критичним», «переломним». І це не випадково. У період від одинадцяти до чотирнадцяти років (± 2 роки) відбувається багаторівнева перебудова організму дитини, завершується формування особистості.

«Відбуваються зміни з боку мотиваційної сфери особистості – на ряді з навчальною мотивацією на перший план починає виступати потреба в спілкуванні з однолітками, засвоєння цінностей і норм підліткової сфери. Стосовно батьків виявляються ознаки реакції емансипації в діапазоні від відстоювання своєї точки зору по тим або інших питаннях, до втеч з будинку. У зв'язку з активним формуванням особистості в цей період загострюються особливості характеру.» [8]

Нам відомо, що центральним новотвором підліткового віку є почуття дорослості, тобто прагнення бути і здаватися дорослими. Саме в цьому виражається життєва позиція підлітка визначає його бажання, прагнення, поводження в цілому. Виникнення нової життєвої позиції супроводжується значними труднощами не тільки для батьків, педагогів, але і для самого підлітка. Він ще не упевнений у своїх силах, а це викликає в нього напруженість, постійне прагнення перевірити силу свого «я», затвердити себе, виявляючи при цьому непокора, упертість, що веде до агресії.

Проблема росту дитячої агресії усе більш активно обговорюється в родині, школі, суспільстві. Де джерела дитячої агресії? Як запобігти її прояв?

Серед причин агресивного поводження підлітків ми можемо виділити як соціальні, котрі обумовлені соціальною напругою, психологічна неврівноваженість усього суспільства, так і психологічну, зв'язану з віковими психологічними особливостями підліткового характеру, міжособистісними взаєминами дітей даної вікової групи. Однак дані причини настільки тісно зв'язані між собою, що можна говорити про соціально-психологічні причини агресивного поводження підлітків, не розбираючи них окремо. Ми розглядаючи лише деякі найбільш загальні причини.

«Криза соціальної системи, збільшення екологічної й економічної нестабільності, зміна в політичній ситуації – усе це відбилося на свідомості почуттях і поводженні дітей, підлітків, молоді. У багатьох з них має місце катастрофи моральних ідеалів, дефіцит моральних почуттів.

Поляризація доходів, вільна торгівля привели молоде покоління до користолюбства, хабарництву, шахрайству. Розгул злочинності, воля дій, поширення духовного цинізму, культ насильства на телеекранах і багато чого іншого створює негативне тло для аморального розвитку дітей і підлітків. У суспільстві, де висміюється ентузіазм і шляхетні вдачі, здійснюються акти вандалізму стосовно пам'ятників культури, а дорослі демонструю приклади непокори, стає усе сутужніше виховувати підростаюче покоління.

Психологи відзначають, що в цілому в дітей збільшилася асоціальна спрямованість, вони стали набагато агресивніше, дошкульніше, швидко виходять зі стану рівноваги. Можна сказати, що діти відбивають у своєму характері усі ненормальності сучасного суспільства. [Бовть]

Крім перерахованих вище причин агресивного поводження підлітків ми вважаємо за необхідне вказати на деякі загальні психологічні причини агресії дітей підліткового віку. Насамперед, як відомо, до вікових психологічних особливостей належить акцентуація, що загострюється в цей період. Варто також виділити обумовлене віком прагнення до зростаючої фізичної активності, що може виявлятися в задирчивости, псуванню майна, що руйнують діях і інших формах агресії, що засуджуються суспільством.

Як було сказано нами вище, нерідко формуванню і посиленню агресивності сприяє характерна для даного віку потреба підлітка в самоствердженні. Якщо дана потреба переважає, то найбільш енергійні підлітки стають агресивними і прагнуть домінувати. Боротьба за лідерство у свою чергу базується на жорстокому підпорядкуванні одному і примусові інших. Лідер, як правило, утримує статус за допомогою насильства.

«Дитина підліткового віку домагається уваги, розуміння і довіри дорослих. Він намагається грати визначену соціальну роль не тільки серед однолітків, але і серед дорослих, тобто виявляє соціальну активність, але іноді дорослі стримують цю активність, у наслідку чого між дорослими і підлітком виростає психологічний бар'єр, що намагаються перебороти багато підлітків застосовуючи активну форму поводження.» [1]

Якщо підлітки не знаходять взаєморозуміння з ближніми ним людьми – у родині, то такі діти більш схильні до агресивного поводження. «У такий спосіб: родина є основним джерелом для одержання дітьми знань про моделі агресивного поводження. Характер відносин між родителями, між родителями і дітьми, дисгармонією в родині, постійне агресивне поводження батьків – усе це визначає агресивне поводження дітей.» [Райгор, Дьяч]

Розглядаючи дану проблему, нам стало відомо, що агресивність приносить підліткам тимчасове полегшення й у теж час може змусити навколишніх звернути на нього увага, якщо він відчуває потребу в батьківській турботі.

Не можна залишати без уваги і ситуативні фактори, на які вказує И. Фурманів і які також впливають на можливі агресії в дітей: «Оцінка іншими людьми». Було встановлено, що присутність інших людей уже саме по собі може або підсилювати, або гальмувати агресію. «Навмисність агресії». Існує точка зору, що для початку агресії нерідко буває досить знати, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього акта агресії не було. «Сприйняття агресії». Сюжети насильства у відео- і телепрограмах роблять дитини більш агресивним і жорстоким. «Бажання мести». Часто агресія може виникнути як відповідна реакція на поводження навколишніх, тобто як акт мести за що-небудь» [Скребец]

Особлива увага нам би хотілося приділити особистісним характеристикам підлітків, що, на нашу думку, відіграють важливу роль у формуванні агресивного поводження. До них ми відносимо високий рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється у високій збудливості, депресивності, що і ведуть високому рівневі тривожності, замкнутості, непевності в собі.

У такий спосіб ми прийшли до висновку, що виникнення агресії в підлітків лежить в основі незадоволенні життєво важливих для дитини потреб, таких як потреба в спілкуванні, самовираженні, самоствердженні. Виступає способом відреагувати і своєрідним захисним механізмом на несприятливу обстановку в родині і жорстоке відношення з боку батьків, досягнення значимої мети.

На закінчення хотілося б сказати, що існує думка про те, що в агресії є свої позитивні і негативні тенденції. Так, наприклад, вона може виявлятися в ініціативній активності або ворожості, неслухняності і відсічі. Агресивність у стані розвити ініціативність, а так само зробити дитини наполегливим, недовірливим і боязким.

Звідси нашою головною задачею є розвиток позитивних сторін агресивності в підлітку і попередження негативних.

Викладені вище теоретичні положення лягли в основу нашого експериментального дослідження агресивності, як властивості особистості вихованців школи-інтернату, і протягом усієї подальшої роботи будемо постійно спиратися на них.

Розділ 2. Експериментальне дослідження особливостей агресивного поводження вихованців школи-інтернату

2.1 Методи діагностики особливостей агресивного поводження підлітків

Наше дослідження було проведено в Донецькій області, міста Слов'янська в інтернаті №1. В експерименті брали участь підлітки 8-А і 8-б класів. Експериментальна група складалася 35 чоловік: 17 дівчинок і 18 хлопчиків. Середній вік випробуваних склав 14 років.

Відповідно до поставленої гіпотези в процесі роботи нами були розроблені приватні задачі:

1) діагностика показника агресії в підлітків;

2) оцінка розвиненості особистісних якостей дітей підліткового віку;

3) діагностика інтелектуального розвитку підлітків;

4) визначення рівня комплексу неповноцінності в підлітків;

5) визначення ступеня значимості зв'язку між показником агресивності, особистісних якостей особистості, рівнем інтелектуальних здібностей і рівнем комплексу неповноцінності.

З метою рішення даних задач нами були використані такі психодіагностичні методики:

1) методика діагностики показників і форм агресії А. Басса й А. Дарки (адаптація А.К. Осмицкого) [10]

2) методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (16-ФЛО-105-С)

3) критериально орієнтований нормативний тест розумового розвитку Ю.З. Гельбуха (Контур)

4) опросник по визначенню рівнів комплексу неповноцінності.

При виборі даних методик ми спиралися на те що питання в них сформульовані і подаються так, що б уникнути впливу на відповіді тенденцій соціальної бажаності, що дозволить нам одержати найбільш адекватні результати.

2.2 Рівневі показники виразності агресивного поводження вихованців школи інтернату

Для дослідження агресивності застосовуються ті ж групи методів, що і для інших властивостей особистості: спостереження, опитувальні і проективні методики. Частина методів є спеціалізованими, тобто спрямованими на діагностику тільки агресивності. Застосовуються і допоміжні методики, що виявляють агресивність разом з цілим комплексом інших особистісних властивостей і психологічних станів.

У своєї роботі ми використовували опросник А.Басса й А.Дарки, що визначають якісні і кількісні характеристики прояву агресії. Вони можуть бути використані для визначення форм агресивності і ворожості підлітків, до яких відносяться:

фізична агресія – використання фізичної сили;

вербальна агресія – вираження негативних почуттів у виді сварок, лементу, вереску, а також погрози, прокльону;

непряма агресія – використання спрямованих проти інших осіб пліток, жартів і виявляється в неупорядкованих вибухах люті;

негативізм – опозиційна форма поводження, спрямована проти авторитету і керівника;

роздратування – схильність до роздратування, запальності, різкості, брутальності при найменшому порушенні;

підозрілість – схильність до недовіри й обережного відношення до людей, через переконання, що навколишні мають намір заподіяти шкода;

образа – прояв заздрості, ненависті до навколишнього, обумовленим почуттям гніву, невдоволення кимсь саме або усім миром за дійсні або мнимі страждання;

почуття провини – відношення і дії стосовно себе і навколишнє зв'язане з можливим переконання обстежуваного в тім що він є поганою людиною, надходить добре.

У результаті дослідження агресивного поводження учні школи-інтернату за методикою А. Басса – А. Дарки нами були виявлені показники «ворожості» і «агресивності» у даної групи (Табл.1)

Для перекладу балів в рівневі показники нами були використані методи побудови шкал рівневого оцінювання.

Вид нашої шкали зображений на Малюнку 1.

о.н.у. н.у.нормав.у.о.в.у.

Рис 1. Загальний вид шкали рівневого оцінювання показників.

Де – середнє значення

– стандартне відхилення.

Шкала для рівневого оцінювання по показниках «ворожості» має такий вигляд (малюнок 2)

Малюнок 2. Уровневая шкала показників індексу «ворожості» учнів 8-х класів школи-інтернату.

Де = 61

= 13

Для характеристики даної вибірки по параметрах ворожості ми розглядали процентне співвідношення показників учнів, що мають різні рівні виразності. Графічно це представлено на малюнку 3.

Отримані нами дані свідчать про те, що 17% учнів даної вибірки мають низький рівень ворожості, 51% середній і 32% високий.

Таким чином, Аналізуючи отримані нами результати ми можемо затверджувати наступне: така реакція «ворожість», що розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей і подій, головною метою яких є заподіяння страждань і шкоди жертві, властива значному (32%) кількості учнів досліджуваної групи. Це значить, що багато хто неадекватно сприймають навколишніх їхніх людей, що виявляється в недовірі, підозрілості, заздрості.

Визначена частина дітей (17%) мають низький рівень ворожості. Ми можемо припустити, що така особливість цих дітей може позначатися на зниженні можливості адаптації вихованців школи-інтернату до специфічного середовища.

Нами була побудована шкала рівневого оцінювання по показнику «агресивності». Вона має такий вигляд (Малюнок 4)

Малюнок 4. Рівнева шкала показників індексу «агресивності» учнів 8-х класів школи-інтернату

Де = 61

= 12

Характеризуючи випробуваних по параметрах «агресивності» ми також розглянули отримані показники в процентному співвідношенні по усіхіх рівням. Це співвідношенні графічно представлено на малюнку 3. З діаграми можна бачити, що в даній експериментальній групі 17,1% учнів мають низький рівень агресивності, 54,2% - середній і 28,7% - високий.

За отриманими результатами можна сказати, що 1/3 учнів досліджуваної групи властиві агресивні реакції. Підлітки з високим рівнем агресивності виявляють такі реакції як «фізична», «вербальна», «непряма» агресія. Цей показник говорить про схильності дітей до застосування фізичної сили проти іншого, вираження негативних почуттів у словесній формі, так і використання проти іншої або іншої пліток, сарказму, а також вибухів люті.

Досить цікавим нам представляється питання про те, чи має місце полове розходження в ступені виразності по показнику агресивності в підлітків школи-інтернату. Для того щоб визначити чи маються ці розходження і наскільки вони виражені нами було сформовано дві вибірки: хлопчики і дівчинки. Потім ми провели порівняння ступеня виразності деяких форм агресивності, що властиві кожної з цих груп. Результати цього порівняння графічно представлені на малюнку 5.

Для розглядання ступеня вірогідності розходжень деяких форм агресивного поводження між хлопчиками і дівчинками нами були використані критерії Стюдента ( – критерій). Цей критерій заснований як би на оцінці загальних частин двох статистичних сукупностей, тобто містить у собі «вимір» різниці середніх значень і їхній розкид.

де є так називана помилка середньої, що відбувається від представлення , у якості середньої М деякої генеральної сукупності;

і – середня арифметична розходження між якими перевіряється;

і – відповідні помилки середніх.

Отримані дані дозволяють говорити про те, що між групами має місце статистично достовірні розходження на ( ) по показниках «фізичної» агресії в хлопчиків і по показниках «почуття провини» дівчинок. Це свідчить про тім що хлопчики схильні вирішувати виникаючі питання, конфлікти за допомогою фізичної сили, що так само часто зміцнює їхньої позиції в колі однолітків. Можливо, на неусвідомленому рівні, хлопчики за допомогою своєї сили прагнуть до захисту від групового тиску.

Перевага дівчинок по шкалі «почуття провини», дозволяє говорити про те, що багато дівчинок даної вибірки вважаю себе «поганими» людьми, або усвідомлюють те, що в деяких випадках надходять недобре стосовно інших людей, але не бажають визнавати це, не перестають виявляти свою агресивність. Аналізуючи такі досить виражені результати дівчинок по шкалі «непряма» агресія, ми бачимо, що розходження між показниками статистично достовірні на ( ). Це свідчить про тім що дівчинки схильні використовувати стосовно навколишні неупорядковані вибухи люті: лементи, образи, сарказм, іронію – тим самим прагнучи понизити статус навколишніх у вербальній формі.

Нам стало відомо, що полові розходження не обмежуються власне половими характеристиками й особливостями психосексуального розвитку. Дівчинки дозрівають набагато раніш хлопчиків, наприклад. Так, у підлітковому віці процес психосексуального розвитку дівчинок починається на два роки раніш, ніж у хлопчиків і тривати в плині 3-4, а не 4-5 років. [см.:Раттер М.,1987р.,с.122]

Хлопчики не дивлячись на те що вони фізично сильніше дівчинок, мають набагато більшу чутливість до впливу як на фізичних так і психологічних факторів. Не випадково в хлопчиків частіше чим у дівчинок зустрічаються психічні порушення.

Не випадково даних психологів різних країн світу свідчать л тім що агресивне поводження набагато часте зустрічається в хлопчиків, чим у дівчинок, а випадки антигромадських учинків знаходяться в співвідношенні 10:1. Справа в тім що психологічні розходження хлопчиків і дівчинок визначається як половими особливостями так і специфікою прояву характерних типів мужністі і жіночності, обумовлені впливом соціальних факторів, рівнем розвитку суспільства.

Отримані нами в результаті дослідження дані показують значне розходження прояву агресивності хлопчиків і дівчинок 8-х класів школи-інтернату (Малюнок 6-7).

У висновки даного розділу спираючи на отримані нами експериментальні дані ми можемо зробити висновок про те, що ступінь виразності різних форм агресивного поводження істотно різне. Так само ми визначили, що має місце істотні полові розходження в ступені значимості (виразності). Так, у хлопчиків спостерігається тенденція до появи «фізичної агресії», «негативізм» і «підозрілості» що істотно відрізняє них від дівчинок. Дівчинки у свою чергу, більш схильні до прояву «вербальної», «непрямої агресії», а також «дратівливості» і відчуттю «почуття провини». Це зв'язано не тільки з біологічними особливостями, але і із соціально культурними стереотипами. Тобто за зовнішньою брутальністю хлопчиків і скритністю дівчинок криється складна картина статево-вікових розходжень їхнього розвитку і відбиває в тому числі й у характері агресивності підлітків, її прояву.

Для рівневого оцінювання ступеня виразності тих або інших форм агресивності в конкретних підлітків нами були побудовані шкали рівневого оцінювання ступеня виразності агресивних проявів.