Національний технічний університет України «КПІ»
Видавничо-поліграфічний інститут
Кафедра видавничої справи та редагування
Контрольна робота
з історії видавничої справи
на тему:
Остріжська друкарня
та її славний плід –Остріжська Біблія
Виконав:
студент групи СР-42
Москаленко Євгенія
Київ
2008

Зміст
Вступ
Остріжська друкарня та її славний плід – Остріжська Біблія
Висновки
Література

Вступ
Остріжська Біблія 1580 і 1581 р.  –  велична пам’ятка української культури, перша повна друкована Біблія на Сході Європи. Її видано в острозький період діяльності Івана Федоровича. Остріжська друкарня була заснована ним 1577 р., тоді ж розпочинається складання Біблії.
"Українському народові випала велика честь і заслуга - дати слов'янству першу повну друковану Біблію, - підкреслював Іван Огієнко. - <...> Остріжська Біблія лягла в основу теї Біблії, якої вживає весь православний слов'янський світ"  
Остріжська Біблія на жаль, не має ще доброї наукової монографії — про неї звичайно пишуть дослідники принагідно в своїх працях. Цікаве питання, — чи було два видання, 1580 і 1581 рр., чи тільки одне, — авторитетно ще не вирішене; порівняння цих Біблій 1580 і 1581 рр., приводять вчених до думки, що було тільки одне видання 1580 р.; але з різних причин довелося деякі листи передрукувати — і ця виправлена Біблія вийшла вже в світ 1581 р. 12 серпня , а видання 1580 р.  12 липня  в продаж не поступало, — тільки невелике число примірників його було роздане зацікавленим особам. Прикладів подібних двох видань наша давня література знає немало. Острізька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої. Також Остріжська Біблія дуже цікава своїми наголосами — їх тут ставлено по-українському. Передмова в Остріжській Біблії 1581 р. є дуже цінна і писана, як вважають дослідники, Мелетієм Смотрицьким від імені Костянтина Остріжського.
Біблія, видана в Москві 1663 р., була передруком Біблії Остріжської, про що згадується в передмові. 1915 року в Москві старообрядці перевидали цілу Остріжську Біблію з надзвичайно доброю імітацією оригіналу.
В Острозі видрукував Хведорович три книжки: 1) Псалтир і Новий Завіт 1580 р., — це «первый овощ от дому печатнаго Острозскаго»; 2) Хронологію Римші, 5 травня 1581 р.; 3) Славна Остріжська Біблія;
Острозька друкарня під покровительством відомого українського мецената Костянтина Острозького проіснувала понад 36 років, випустивши більше 22 книжок.
Актуальність дослідження зумовлена відсутністю нових великих  досліджень про історію створення і функціонування Остріжської друкарні.
Метою дослідження є розгляд історії створення і функціонування Остріжської друкарні і, зокрема, видання нею такого шедевру видавничої справи, як Остріжська Біблія.
Об’єктом дослідження є Остріжська друкарня та Остріжська Біблія.
Предметом дослідження є значення Остріжської друкарні та, зокрема, її плоду – Остріжської Біблії в історії розвитку української видавничої справи.
Структура роботи. Контрольна робота складається зі вступу, одного розділу, висновків, списку використаних джерел.

 Остріг на Волині, в давнину Луцького повіту, — це була славна столиця могутніх українських князів Остріжських. Своєю силою особливо славився Остріг в другій половині XV віку, ціле XVI століття та самий початок XVII віку. Остріг став в кінці справжнім культурним центром, став осередком цілої Волині і в справах культури був першим містом на всю Україну, значно перевищуючи навіть Львів.
Один з князів Остріжських, Костянтин Костянтинович (народився 1527 р. або 1526, при хрещенні названий Василем, але звичайно звався іменем батька свого) особливо вславився своєю працею на культурнім полі. Найсумніший для України акт, — акт Люблінської унії 1569 р., силою якого приєднувалася Литва, а з нею й вся Україна, до Польщі, цей трагічний для народу вкраїнського акт князь Костянтин легковажно підписав першим, і прикладом своїм приневолив та заохотив до підпису й інших магнатів. І вже в самий рік цього акту, з 1569 р. розпочалося переслідування українського народу, передусім за його віру. Польський правлячий клас, особливо польське духовенство, почали силою навертати український народ на католицтво. Розпочалася запекла релігійна боротьба, що тяглася більше двох віків і покінчилася таки одірванням частини українського народу (унія) від його загального кореня. І ось на тлі цеї оборони українського народу й повстав остріжський культурний осередок.
Князь Костянтин виступив на оборону прав свого народу українського, а передусім на оборону його батьківської віри, заснувавши в себе в Острозі найкращу для свого часу школу й друкарню при ній.
В містечку Миляновичах, в 20-ти верстах від Ковеля, жив на Волині московський емігрант князь Андрій Курбський. Людина високої освіти, князь Курбський заснував у себе при дворі школу, охоче держав коло себе вчених людей і мав безумовний вплив на підняття культурного стану Волині. Князь Курбський скоро близько зійшовся з князем Остріжським і вони приятелювали аж до смерті першого (в травні 1583 р.). Безумовно, князь Курбський, гарячий оборонець православної віри, помітно впливав на Остріжського, і це він перший прищепив йому думку закласти в Острозі добру школу та друкарню. Про те саме часто нагадували князеві також і вищі східні ієрархи, греки, що взагалі мали добрий вплив на розвиток культури українського народу; заснування, напр., братства, школи та друкарні у Львові — це справа їхньої ініціативи.
Нападаючи на православну віру і католики, і різні релігійні угруповання, що їх все було досить на Волині, постійно посилалися на книги св. Письма, розуміли їх по свойому, a всіх цих книг православні якраз тоді й не мали, І ось тому, щоби дати до рук свойому народові найміцнішу зброю, князь Остріжський надумався видати повну Біблію.
Повної Біблії в той час український народ ще не мав; правда, уже перед тим вийшла Біблія Скорини, але вона не була повною і писана була мовою, близькою до живої. Князь Остріжський, безумовно під впливом князя Курбського, гарячого оборонця церковно-слов’янської мови, прийшов до думки видрукувати цілу Біблію тільки старою мовою. Думка про це давно вродилася у князя Костянтина; не виключається можність, що відомий Ісаія (Яким) Камянчанин 1561 р. їздив з Вільни до Москви за списком Біблії якраз з доручення Остріжського, але ця спроба мати Біблію покінчилася сумною невдачею, бо на Москві Ісаію арештували. У всякому разі, зараз же по 1570 р. князь Остріжський почав вже жвавіше шукати потрібних йому біблійних списків. Чув він давно вже, що на Москві єсть такий список, зроблений з приказу архієпископа Новгородського Геннадія в 1489 — 1499 рр., і тому й просив писаря Великого Князівства Литовського Михайла Гарабурду, що був з князем в близьких стосунках, привезти з Москви список Біблії. Три рази був на Москві Гарабурда з посольством — в 1570, 1572 і 1573 роках і в один з цих разів, скоріше 1573 р., й одержав від царя Івана геннадіїв список Біблії .
Роздобувши потрібного списка Біблії, князь Остріжський змушений був шукати також відповідних вчених людей, щоб переглянули цього списка й приготовили його до друку, але зробити це в той час було нелегко. Це все привело князя до думки про конечну необхідність закласти в Острозі школу та друкарню. Потрібний для цього друкар появився сам.
Не повелося Івану Хведоровичу у Львові; прожити з друкарства, як з ремесла, тоді ще було не легко, бо на друкарську справу треба було мати добрі кошти, може й без надії швидкого їх повороту. Спроба Хведоровича поставити друкарство на самостійний матеріальний грунт покінчилася невдачею.
Закінчивши у Львові 15 (25) лютого 1574 р. «Апостола», Хведорович, певне, побачився з Остріжським, а може й побував в Острозі з видрукованою книгою. Князь Остріжський безумовно знав уже про друкаря Хведоровича, знав, певне, від князя Курбського. Не знайшовши у Львові допомоги серед вищих верстов, Хведорович, як знаємо, знайшов її в низах — допомогли йому освічений монах Мина та підміщанин львівський Семен Сідляр. Обидві особи ці були в близьких стосунках з князем Курбським, і певне від них той і довідався про нового московського вигнанця, друкаря Івана Хведоровича.
Князю Остріжському якраз на руку прийшлася поява доброго друкаря, і він відразу запросив Хведоровича до себе на службу, запросив може ще в травні місяці 1574 р. Звичайно, Хведорович охоче прийняв запрошення князя, і, вернувшись до Львова, почав лагодитися до від’їзду в Остріг. Заставивши свою друкарню 6 травня 1574 р. за борг Сенькові Сідляреві, Хведорович перейшов до Острога.
Отже, велична думка ніби налагоджувалася, але трапилася перепона якраз там, де її кн. Остріжський може й не чекав — він не мав таки доброго тексту Біблії. Але, як ми бачили, роздобув він потрібного списка з Москви, а крім цього «таже и иных Вивлій много изобретохом, различных писмен и языков». В цей же час в Острозі зібрався вже невеличкий гурток вчених людей, і князь наказав їм добре розглянути («испытати») зібрані біблійні списки — «аще вси сгласуются в всем божественом писаній?» Ось тут і виявилося, що всі списки недобрі, злий був також і московський геннадіїв список... Певне, не забракло тоді й таких осіб, що взагалі висміювали «схизматицьку» Біблію та радили князеві покинути всю цю затію. Все це дуже засмутило князя і він навіть почав був вагатися, чи й справді не кинути йому таку важку справу. Але князь таки пересилив всі ці сумніви і вирішив продовжувати справу.
Щоб таки роздобути добрих біблійних списків, князь післав людей з своїми листами мало що не по всьому світові, — післанці його обійшли «яко Римскія пределы, тако и Кандійскія островы, паче же много монастырей Грецких, Сербьских и Болгарских, даже и до самаго апостолом наместника и всея Церкве Восточныа строєнію чиноначалника, пречестнаго Іеремія, вселенныа патріарха, доидох». Але тепер князь збирав не тільки потрібні книжки, але також і відповідних вчених людей, що змогли б як слід видати йому Біблію. Післанці княжі побували скрізь, «требуя c тщанієм и моленієм прилежным тако людій, наказаных в писаніах святых, Єллинских и Словенских, якоже и зводов, добре исправленых и порока всякаго кроме сведительствованых». І тепер вже повелося князеві: «Книг и книгочій настоящему дилу пресвятому по достоанію изобретох» [* Всі цитати — з передмови кн. Остріжського до Біблії 1581 р.].
Таким чином справа занадто зволікалася і запрошений друкар лишався без роботи. Щоб таки дати Хведоровичу хоч тимчасову працю, князь Остріжський 2 березня 1575 р. силою вигнав мирянина Михайла Джусу, що проти волі князя, стараннями поляків, став був нареченим ігуменом княжого Дерманського монастиря. На місце Джуси князь призначив «справцею» або «державцею» (управителем) цього монастиря нашого диякона-друкаря Івана Хведоровича і дав йому до рук монастиря зо всіма маєтками. І на цім місці Хведорович пробув щось коло двох років, чекаючи, поки закінчиться справа підшукання потрібних учителів та біблійних списків.
В давнину друкарня була цілком освітньою справою, а тому обов’язково з’єднувалася з школою; власне школи засновувалися в той час якраз для видання потрібних книжок, в першу чергу богослужбових; так і потім було скрізь: у Вільні, Львові, Стрятині і др. місцях. Так воно почалося й у Острозі: думка про видання Біблії привела до потреби заснування школи й друкарні коло неї.
Потроху в Острозі збиралися кращі вчені свого часу, і місто ставало найкращим освітнім осередком на Волині.
Князь радісно приймав до себе всіх, хто міг працювати на освітньому полі, і його замок справді скоро став Волинськими Афінами. В різний час в Острозі побувало багато видатних осіб, з яких немало працювали й в заснованій тут Остріжській Академії, наприклад, Герасим Данилович Смотрицький, чи не перший ректор Остріжського «триязичного Лицею», пресвітер Василь, вчений Клирик остріжський, священник Дем’ян Наливайко, перекладчик ієромонах Кипріян, Филалет Бронський, Мелетій Смотрицький, Тимох Михайлович і др.
Як я вже згадував, вище східне духовенство, греки багато допомагали розвиткові культури в нас на Вкраїні; під їх впливом також повстали Остріжська Академія та друкарня. Князь Костянтин увесь час запрошував до себе вчених греків і їх стільки зібралося в Острозі, що тут навіть окрема улиця звалася грецькою. Тут працювали такі видатні греки, як Кирило Лукарис та протосингел патріаршого престолу Никифор; був тут гостем і сам патріарх вселенський Єремія.
Коли вчені люди були в зборі, коли потрібні біблійні тексти розшукано, приступили накінець до пильної праці вироблення одного доброго тексту. Сам князь розказує в передмові до Біблії 1581 р., що коли було вже все потрібне, тоді він з своїми учителями, а також «купно и с иними многими, наказаными добре в писаніах божественых, доволно советовав; и с общим советом и изволенієм єдиномысленым» постановлено покласти в основу Біблії грецького текста 72 перекладчиків.
І ось в той час, десь 1576 р. Хведорович переходить до Острога і за цей рік та за половину 1577 р. вже остаточно уряджує Остріжську друкарню — під його доглядом робляться потрібні урядження, а він відливає біблійні черенки, можливо, не в Острозі, а у Львові, за допомогою Лавріна Пилиповича; взагалі, в справах друкарні, а разом і в своїх власних справах (головно — продаж книжок) Хведорович за цей час часто бував у Львові. Друкарня була остаточно уряджена і почала працювати десь в середині 1577 р.; першою книжкою, звичайно, почали складати славнозвісну Біблію.
Коло друкарської справи в Острозі Хведорович працював не один, про що він сам свідчить в післямові до Біблії 1581 р., — він працював тут «купно c поспешники и єдіномисленики моими». Разом з ним працював тут син його Іван та його учень, Гринь Іванович з Заблудова, що десь в кінці 1579 р. прибув до Острога з двохлітньої науки у Львові; можливо також, що тут працювали з Хведоровичем і його львівські учні: Сачко Сенькович Сідляр та Корунка Семен, а може й приятель кн. Курбського — отець Мина; працював, певне, й «убогий» пресвитер Василь.
Друкарня містилася десь в передзамку (замок дільний), поруч з Остріжською Академією, недалеко церкви св. Миколая. До нашого часу збереглося декілька описів Остріжського замку, і всі вони згадують про друкарню.
Здається, князь Костянтин заклав також в Острозі папірню, але докладніше про це не знаємо.
Друкування Біблії йшло вперед дуже поволі, бо Академія, здається, без поспіху виробляла потрібного текста. Праці було багато — треба було уважно рівняти списки з основним грецьким. Учителі остріжські складали, так би сказати, біблійну комісію, що все перевіряла того текста, що мав друкуватися; можливо, що до цеї комісії входив також і сам друкар Хведорович. Головним редактором Біблії і остаточним коректором її був, здається, Герасим Смотрицький.
І тому, що виправлення тексту Біблії відбирало багато часу, друкарі лишалися без роботи. Тоді була велика потреба в Новім Завіті та Псалтирі; книжки ці, як найчастіше вживані, здавна вже були в нас в добрих списках, і тому виправлення їх довгого часу не потребувало.
І в Острозі, з наказу князя, вирішили приступити до негайного їх друку, постановили випустити їх окремою книжкою. Книжка ця мала служити для практичного вжитку не тільки в церкві, але й при тодішніх постійних релігійних змаганнях, а тому вирішено складати її в зручнім форматі. Здається, до цеї праці приступили в 1580 р., на початку його; так можна розуміти заяву друкаря Хведоровича в післямові: «Начата і совершена бысть сія книга Новаго Завета повеленієм благочестиваго князя Констянтина Констянтиновича... в лето 1580».
Цей Новий Завіт мав стати підручною книжкою для українського духовенства та народу; вийшов він «посреди рода строптива и развращенна», як читаємо в передмові, коли численні вороги «растерзают немилостиво Церковь Божію и возмущают нещадно стадо» Христове. Працювало коло цього видання декілька чоловік, передмову написав, здається, Герасим Смотрицький. Щоби надати цій книжці практичного характеру та більше зручності для користання при релігійних змаганнях, до книжки додано докладного предметового покажчика, на 52 листах: «Собраніє вещей нужнейших, вкратце, скораго ради обретенія в книзе Новаго Завета, по словесем азбуки»; склав його Тимофей Михайлович. Покажчик цей вийшов по 1 вересня 1580 р., певне, разом з Новим Завітом.
Ця книжка — «Книга Новаго Завета, в ней же на преди Псалмы Блаженнаго Давида пророка и царя», — ця книжка була першим друком остріжським, це «првый овощь от дому печатнаго Острозскаго», як сказано в передмові; вийшла вона «в насажденіє всему народу Русскому», вийшла коштом кн. Костянтина, що дав «доволно на деланіє богодухновеннаго писанія».

Але не цей Новий Завіт мав бути найпершою остріжською книжкою — складати першою почали десь ще в середині 1577 р. Біблію, та різні перешкоди не дали змоги цій книжці стати остріжським первенцем. Хоч, власне, Біблія була таким первенцем: по довгих трудах працю закінчили ще до випуску Нового Завіту — кінчили 12 липня 1580 р., про що на останнім листі Біблії й читаємо в заяві друкаря Івана Хведоровича. Але книжки цеї, що зовсім була готова до виходу в світ, проте в світ не пустили. З яких саме причин це сталося, докладно не знаємо; здається, в надрукованій Біблії знайшли якісь помилки, а тому мусили деякі листи передрукувати. Можливо також, що нову книжку перед випуском у світ давали читати якімсь окремим особам, а все це протяглося більше як на рік.
Але ось настала в кінці й велична хвиля: 12 серпня 1581 р. закінчено таки довголітню працю коло Біблії і вона нарешті побачила світ. Славна, повік незабутня Остріжська Біблія була вінцем культурної праці не тільки князя Остріжського й його Академії, не тільки найціннішим твором друкарського «куншту» Івана Хведоровича, — вона була вінцем і всеї культурної праці на Волині за XVI вік.
Біблійні книжки, здається, друкували в Острозі не в звичайнім порядкові, а в міру виправлення тексту, тому Біблія складається з п’яти частин, з окремою пагінацією кожної (276, 180, 30, 56 і 78, до цього ще 8 листів передмов, а разом 628 листів, чи 1256 с.). До Біблії додано дуже цінну передмову від імені кн. Остріжського (написав її, здається, Герасим Смотрицький), де докладно розказано про історію вишукування списків для Біблії. Біблію прикрашено різними гравюрами, певне, роботи Гриня Івановича, а можливо, також і Лавріна Пилиповича, маляра львівського, що вчив Гриня Івановича. Проте ці графічні прикраси не відповідають величності цілої праці, — вони занадто скромні, а часом і вбогі. Для цілого тексту відлили особливого шрифта, — дуже дрібного на ті часи (в 24,8 мм), але виразного й гарного; це характерний шрифт, якого доти ніде не було, — так званий «остріжський» шрифт, виготовлений під доглядом самого Івана Хведоровича. Заголовні букви Остріжської Біблії нагадують трохи великі Скоринині букви. Взагалі шрифт Остріжської Біблії постільки особливий, що його вже не забудеш, раз побачивши.
Остріжська Біблія має заслужену віковічну славу. Вона появилася саме в час, коли її було так потрібно; вороги нападали на українську віру, і все посилалися на біблійні книжки, а їх то всіх тоді й не було. Князь Остріжський своєю Біблією дав духовенству й громадянству найміцнішу зброю в обороні проти римо-католицтва, і цеї заслуги ніколи не забуде Остріжському український народ. Самі впорядчики Остріжської Біблії були дуже високої думки про свою працю; так, в передмові (писав її, певне, Герасим Смотрицький) князь каже про Біблію, що вона «не яко вещи человеческіа, но яко свыше сходящеє дарованіє духовноє». Князь був надзвичайно втішений, що бачив кінець «дила сего честнаго и вся превосходящаго», і просив громадянство приняти Библію «не яко вещи земныя, но яко дарованіє небесноє».
Українському народові випала велика честь і заслуга — дати слов’янству першу повну друковану Біблію. Остріжська Біблія розійшлася по всьому слов’янському світові, і скрізь вона мала правдиву заслужену пошану. Остріжська Біблія лягла в основу теї Біблії, якої вживає ввесь православний слов’янський світ і сьогодні.
Значно пізніше, десь по 1660 р., задумали видрукувати повну Біблію й на Москві. Цар Олексій Михайлович і духовний собор думали перше видати Біблію, добре перевірену з грецьким текстом. Але думки цеї виконати тоді в Москві не було змоги, бо «переводов добрых не изобретено, подобне и преводником греческим немнозем сущем обретатися»; крім цього люди «первыя изданныя книги похваляху, настоящія же презираху и хуляху, глаголет бо: ветхоє лучши єсть», та й час до цього був невідповідний: «неудобоносимоє время, сієсть настоятелство браней». Ось через ці причини вирішили видрукувати Біблію «вскоре, с готоваго перевода, князя Константина Острозскаго печати, неизменно, кроме орфографіи и неких вмале имен и реченій нужднейших, явственных погрешеній». Передрукували таким чином не тільки текста, але й першу передмову склали на зразок передмови князя Констянтина, змінивши тільки вираз: «народ Русскій» на «народ Великороссійскій». Лише пізніше, за цариці Лисавети 1751 р. вийшла вже значно виправлена (українцями) Біблія, що вживається й до сьогодні.
Остріжська Біблія хутко розійшлася по цілому слов’янському світові і вже 1663 р., як ми бачили вище, на Москві її було трудно дістати. Здається, часом продавалась вона й частинами.
В літературі відомі два видання Біблії: 1580 і 1581 р. Ці видання майже цілком однакові: заголовний лист один, з зазначенням 1581 р., ті самі передмови; головна різниця: післямови друкаря Івана Хведоровича в обох виданнях цілком різні, часом помічається також різниця в шрифті, складі і прикрасах.
Остріжська Біблія була лебединою піснею друкарської праці Хведоровича: більше по цьому цілих книжок він вже не друкував. Трохи перед цим, 5 травня 1581 р. певне Хведорович видрукував т. зв. «Хронологію» Римши, лише на 2 с.
Іван Хведорович був не тільки друкарем, він також і продавав книжки. Видрукувану Біблію князь Остріжський доручив Хведоровичу продавати у Львові, і той вивіз їх туди декілька сотень. В числі цих Біблій було багато примірників не повних. Здається, що Хведорович вивіз до Львова більше примірників, як дозволено; можливо також, що в друкаря на цім грунті вийшли якісь непорозуміння з князем, — у всякому разі знаємо, що князь Остріжський наклав арешта «на все рухоме майно, а особливо на руські книжки, що були власністю друкаря Івана Москвитина».
Після непорозуміння з князем Костянтином, Хведорович знову переїжджає до Львова, десь в кінці 1582 р. Друкарня його ще з 1579 р. знаходилась в другім закладі, у жида Ізраїля Якубовича, а тому Хведорович заходився закласти собі нову друкарню, шрифта зробив йому Гринь Іванович, зробив цілком на зразок шрифту остріжського, ,бо Хведорович в першу чергу хотів додрукувати неповні примірники Біблії, — вона добре розходилася й давала не злий прибуток. Хведорович найняв собі склепа в домі львівського міщанина Івана Білдаги, продавав тут свої книжки і тут же вмістив свою друкарню і розпочав додруковувати неповні примірники Остріжської Біблії.
Скільки додрукував Біблій І.  Хведорович, не знаємо, — смерть 5 чи 6 грудня 1583 р. припинила його працю; але вже по смерті Хведоровича, 20 вересня 1585 р., в склепі його знайдено уряджену друкарню, 120 повних Біблій, 80 неповних і раму з складеним одним аркушем, певне — Біблії. Все це Хведорівське майно за борги перейшло учням його, друкарям Сеньку Корунці та його пасинкові Сачкові Сідляреві, які продовжували додруковувати неповні Біблії й продавати їх.
Але ці друкарі, здається, не мали добрих прибутків з своєї друкарні, а тому вони порішили продати її. 1588 р. був у Львові віленський друкар Кузьма Мамонич і 24 лютого наші друкарі продали йому свою (Хведоровичеву) друкарню разом з 40 примірниками недокінчених Біблій. Ось таким чином друкарня Івана Хведоровича, разом з Бібліями, попала до Вільни. Ці 40 неповних Біблій у Вільні, звичайно, були додруковані і так повстала так звана Віленська Біблія.
Так славно розпочала свою працю Остріжська друкарня, розпочала такими виданнями, яких до того ані одна друкарня не в силі була видати. Князь забезпечив друкарню, і відписав на неї якісь свої маєтки.
1582 р. князь Костянтин збудував в Острозі монастиря св. Тройці, заклав при ньому шпиталя та школу і переніс сюди й друкарню.
Остріжська друкарня була в близьких стосунках з друкарнею Віденською, а особливо з Львівською. Так, «за прозбою жителей столицы Великаго Князства Литовскаго, града Вильни» [ Післямова до Граматики 1586 р.] князь Костянтин передав до Вільни написану в Острозі Граматику Л. Зизанія, і віленська друкарня Мамоничів видрукувала її 1586 р.
Грецький шрифт мала Остріжська друкарня ще з початку свого, але мала його не багато; взагалі, друкарня ця великого запасу шрифтів не мала.
Знаємо з актів, що й пізніше просив князь Остріжський львівське Братство позичити йому грецьких черенків для надрукування «Розмови блаженного Мелетія, противу схизматиком и прочіим сектатором написаную»; князь писав: «на тот час литер готовых грецких не маю, прошу на выдрукованьє тои малой, але святой речи, литер отлитых и готовых каст со три мне прислати; а скоро ся книжка выдрукуєт, зараз вашей милости c подякованьєм их отошлю»; крім цього князь Костянтин разом з літерами просив прислати йому також складача Кясіяновича — «той сведом литер ваших грецких, як их до формы ставляти».
Вище грецьке духовенство часом заїжджало до Острога, і то особисто, то листовно — все заохочувало князя Костянтина до друкарської праці.
І справді, Остріжська друкарня головно працювала за життя Костянтина — він видав понад 25 книжок, але всіх їх ми ще не знаємо.
Найголовніше значення Остріжської друкарні в історії нашої культури — це те, що друкарня ця міцно боронила український народ та його прабатьківську віру від нападу латинників; полемічних видань ні одна друкарня не видала стільки, скільки їх видала друкарня Остріжська. Друкарні Віленська, особливо Львівська, були підневільними, жили тільки мінливою ласкою королівських привілеїв; за видання полемічного твору («Плач східної церкви 1610 р.) Віленську друкарню було на час навіть закрито та сконфісковано (хоч вона таки немало видрукувала полемічних книжок), а Львівська братська друкарня на полемічні видання ніколи не зважувалася. Великоможний магнат, один раз навіть перший кандидат на польський королівський престол, князь Остріжський ніколи не брав королівського привілея на свою друкарню, друкував вільно, що хотів, і ніхто не посмів спинити його діяльності. Ось тому з плином часу Остріжська друкарня стала в великій мірі друкарнею полемічною, уступаючи право друку книжок богослужбових та шкільних друкарням Віленській та Львівській.
І справді, спис полемічних творів, надрукованих в Острозі за життя князя, досить помітний. Ось він: 1) Новин Завіт з Псалтирем 1580 р.; 2) «Собраніє вещей нужнейших», цебто покажчик до Нового Завіта Тимоха Михайловича, 1580 р.; 3) Біблія 1581 р. Ці три книжки мали на меті також і полемічні цілі; 4) Листи патріарха Єремії, коло 1584 р., в справі нового календаря; 5) «Како подобаєт знаменоватися» коло 1584 р.; 6) «Ключ Царствія небеснаго» Герасима Смотрицького 1587 р.; 7) «Исповеданіє о исхожденіи св. Духа» 1588 р.; 8) «О єдиной истинной православной вере» 1588 р.; 9) «Обвещеніє» князя Костянтина про православність грецької церкви 1595 р.; 10) «Апокризис» Філарета 1598 р.; 11) Книжиця в 10 розділах 1598 р.; 12) «Отпис» Клирика Остріжського 1598 р. і 13) «Друга відповідь» Клирика Потію 1599 р.
Книжки богослужбові також друкував князь Костянтин, але не багато: 1) Часослов 1598 р.; 2) Псалтир слідуваная 1598 р.; 3) Часослов 1602 р.; 4) Требник 1606 р. і 5) Молитвослов 1606 р.
Друкувалися в Острозі також і книжки для побожного читання й іншого змісту, а саме: 1) «Хронологія» Римші 1581 р.; 2) «Книга о постничестве» 1594 р.; 3) «Ставленича грамота» 1587 р.; 4) «Маргарит» 1595 р.; 5) ;«Лямент» 1603 р.; 6) «Лекарство на оспалый умысл чоловечий» 1607 р. і 7) «Житіє Марій Єгипетьскія», без дати.
Як бачимо, за життя князя Костянтина з його друкарні вийшло понад 25 книжок — для того часу це поважне число, яке значно перевищує діяльність за такий час, скажемо, Львівської братської друкарні. І от за ці видання й став князь Остріжський на віки славний в історії української культури, за що його постійно вихваляли й за житя, і по смерті. «Світилник церкви», «Гладоутолитель», «Оборонца віри і церквей Божих», — це звичайні давні епітети князя Остріжського. А патріарх Олександрійський Мелетій 1597 р. писав Костянтину: «Про вас іде така слава заступника православія, що ім’я ваше в похвалі у всіх під сонцем».
Так хвалили князя хто з обов’язку, а хто й щиро; але пізніше, вже в наш час, кинули кн. Остріжському й важке обвинувачення — в скупості. І справді, князь, що мав у своїх руках 80 міст та 2760 сіл, що мав понад 1 200 000 злотих річного доходу, на дворі якого щоденно товклося до 2000 люду, такий князь, на погляд сьогоднішнього дня, дав не багато. Видання остріжські не пишаються якимись особливими прикрасами, та й самих цих видань могло бути більше. Але об’єктивно мусимо сказати, що князь Остріжський випустив книжок по свойому часу більше всіх — стільки не дав їх ані один давній меценат; друкарство, певне, не давало князеві жодного прибутку, а від нього вимагало все-таки великих коштів.
«Февруарія 13 в суботу первую св. Поста (1608 року) преставися благочестивый князь Константин-Василій Острожскій, жив лит 81» [* Рукопис львівського св. Онуфріївського монастиря. Ч. 49 (Лимонар Софронія)], а разом з князем спинилася й вся та величезна культурна праця, що її робив він для підняття освітнього рівня українського народу. Наслідник князя Костянтина, син його Януш, каштелян краківський, вже прийняв католицтво і став «заслуженим мужем для Річі Посполитої Польської», як величають його польські історики.
На перших порах князь Іван зберігав культурну працю свого великого батька і Захар Копистенський в своїй «Палинодії» ще міг написати про нього: «народ свой Росскій любил, православную веру отцев своих величал... Тестамент пресветлого родителя своєго сохранил, веру благочестія нашего побожне поважаючи, во вшеляком покои заховывал до смерти». Хвалить Копистенський князя Януша вже навіть за те, що він народові свойому «утисков и гвалтов жадных не чинил» [* Русская Историческая Библіотека. Т. IV. С. 1139], — і то вже була заслуга... Але разом з тим Копистенський записав і найбільшу провину старого кн. Констянтина: батько не вчив сина. Януш «частокрот мовлял: «Гды бым, мовит, пред тым в молодых литах о релегіи Грецкой и о Церкви Всходней ведал то, што теперь в том моим веку вижу и знаю, теды некгды бым не был сполечником костела заходнего...» Єсть много свидков живых, которыи частокрот слова тыи слыхавали» [* Там само. С. 1140].
Як би там не було, але князь Януш ніколи не проявив своєї ініціативи в справах друкарських, -і друкарство остріжське помалу завмерло. Десь 1611 р. якийсь вихованець Остріжської школи ще виготовив був до друку книжку: «Книга блаженнаго Феодора, нарицаємаго Авукара», з похвалою архімандритові дерманському Ісаії Балабану, але книжки цеї вже не видрукували... Лише єдину книжку (але вже не полемічну) видрукувано за князя Януша, — це Часослов, що 1612 р. вийшов у світ в двох частинах: Часослов і Місяцеслов; над цею книжкою учителі остріжські ще досить попрацювали, про що вони оповідають в передмові: «Й то теж видати маєш, иж в том выданью зводу грецкого найболше наслидовано». Ось цей Часослов і був лебединою піснею Остріжської друкарні.
Дослідники наших стародруків часом ще зазначають: «Книга Никона Чорныя горы», ніби вийшла 1640 р. в Острозі. Але сама книжка не має ані дати, ані зазначеного мтця, а тому таке твердження — плід непорозуміння. Іван Огієнко  досліджував цю книжку по примірнику Національного Музею у Львові № 604; на його погляд, це південно-слов’янське видання, про що свідчить правопис та система наголосу (напр. глбвизнб, вбсиліб), і при тому чи не видання друкаря Івана Хведоровича, бо тут заставки та кінцівки однакові з такими ж Апостола 1564 р. та 1574 р. Можливо  це друк Хведоровича. коли він пробував десь у Валахії
Князь Януш Остріжський помер 19 вересня 1620 р., на 66 році життя, помер, не лишивши по собі мужеського наслідства. Над величезними добрами остріжськими запанувала донька Костянтинова — княгиня Анна Алоїза Ходкевичева, вже фанатична римо-католичка. Вона скоро зруйнувала всю працю свого «схизматика»-батька; 1624 р. Остріг «пришол во строєніє Єввина племени», — княгиня Анна, на місце української Академії, заклала в Острозі вже єзуїтську католицьку колегію, з відповідною бурсою при ній...
А що ж сталося з славною Остріжською друкарнею? Докладних та точних відомостей про це ще не маємо. Звичайно панує думка, ніби Остріжську друкарню княгиня Анна передала єзуїтам, а ті перелляли її на польську.
Але єсть і друга думка про кінець славної Остріжської друкарні. З давнини існує в Києво-Печерській Лаврі переказ, ніби Печерська друкарня зачалася від друкарні Остріжської. 1894 р київський вчений їв. Каманин в «Кіев. Стар-», основуючись на виданій А. Соболівським приготовленій в Острозі до друку книжці «Книга блаженнаго Феодора, нарицаємаго Авукара» 1611 р., висловив думку, що архімандрит Дерманський Ісаія Балабан продав 1613 р. Єлисею Плетенецькому до Києва не тільки Стрятинську друкарню, але — з дозволу князя Януша — також друкарні Остріжську та Дерманську. Думка ця має підтвердження в тім, що київські першодруки справді мають деякі ознаки друкарні Остріжської. [ Порівняння київських першодруків з остріжськими показує, що справді остріжські та дерманські прикраси (заставки, кінцівки, ініціали) повторюються в перших київських виданнях; в меншій мірі те ж треба скязати й про шрифти.] Але справа ця ще мало досліджена.
Як би там не було, а 1648 р. козаки, розбивши польське військо Д. Заславського, взяли Остріг, і зараз же костел та єзуїтську колегію, а разом з ними й друкарню з книжками та архівами «пустили із димом до неба».
Значення Остріжської друкарні в історії українського життя — величезне. Це була найперша постійна друкарня на українській землі, бо друкарня братська Львівська розпочала свою постійну працю лише з 1591 р. Остріжська друкарня працювала більше 35 років і видала понад 26 книжок. Увесь той час Остріг був найсвітлішим центром української культури, і та його діяльність — це окрема доба в нашій історії. Видання остріжські увесь час користались на Вкраїні заслуженою пошаною. Ще навіть 1728 р. ігумен Сумського монастиря Єфрем «хулил книги Московской печати, предпочитая им Острожскія изданія».
Величне значення Остріжської друкарні в обороні українського народу. В той час, коли «никтоже может стати противу ярости» ворога, в той час Остріжська друкарня зайнялася полемічними виданнями. Остріжська друкарня сміло боронила український народ, і навіть брала під свою оборону цілий православний слов’янський світ, бо друкувала свої книжки на користь «всим, которыє где бы то ни было обретутся говорящими словенским языком и исповедующим православную виру».
Остріжська друкарня виразно служила на користь лише свойому народові, книжки видавала часто українською мовою і цеї діяльності її ніколи не забуде український народ.
На жаль, не багато знаємо певного про цю таку важливу для нас друкарню; великий пожар міста Острога 1648 р. понищив багато історичних залишків, а разом з ним й слідів з колишньої друкарні; а пожар 1821 та 1889 рр. доїв і те, що було лишилося.
Про Остріжську друкарню писали багато дослідників, але доброї наукової праці про саму друкарню ще не маємо й досі — не принесла цього й спеціальна (компілятивна) робота А. Сілецького.

Висновки
Острозька Біблія як пам'ятка культури привертала до себе увагу багатьох видатних українських дослідників. Серед них передусім варто вказати на І. Огієнка, який був не лише відомим вченим, а й видатним діячем українського «національного відродження».
Саме він здійснив перше комплексне дослідження цієї пам'ятки. Його перу належить розвідка «Острозька Біблія 1581 року», що побачила світ у 1931 р. Увага І. Огієнка до Острозької Біблії, а також до історії Острога та роду князів Острозьких пов'язана як з певними інтересами дослідника, так і з деякими моментами його біографії. Річ у тім, що І. Огієнко бував в Острозі, тут він закінчив гімназію.
У цій розвідці І. Огієнко спеціяльно звертає увагу на те, що в XVI ст. починають формуватися національні мови. І Україна в цьому пляні не була винятком. Відповідно, з'являються переклади біблійних текстів народними мовами. «Цього ж часу, — пише дослідник, — підо впливом Реформації упала колишня така міцна ідея про ідентичність мов Церкви й літератури, наслідком чого повстала нова українська літературна мова, вже сміло оперта на живій народній мові».
Посилаючись на передмову до Острозької Біблії, написану від імени В. Острозького, І. Огієнко говорить про ролю цього мецената в її виданні. Він вважає, що князю з Росії передали Геннадієву Біблію. До думки взяти для видання Острозької Біблії саме її князя ніби підштовхнули московські емігранти, зокрема Андрій Курбський. Однак, як справедливо зазначає дослідник, текст Геннадієвої Біблії не був якісним. Довелося звертатися до інших текстів. Тому для укладання Острозької Біблії використовувалися південнослов'янські, а також грецькі й латинські тексти.
За основу, вважає І. Огієнко, острозькі редактори взяли грецький текст — Септуагінту, не надавши єврейському тексту великого значення. З одного боку, це було виявом традиційного підходу, оскільки Септуагінта вважалася канонічним текстом. З іншого, «такий погляд підказали ті греки, що тоді пробували в Острозі, а їх була більшість в острізькому осередкові. Це був вияв грецького націоналізму, а не наукове ставлення». І.Огієнко вказує на складність і тривалість підготовки Біблії до друку. Зрештою, 1581 р. вона побачила світ. «Це була, — відзначає він, — величезна подія не тільки в історії української культури, але і в культурі загальнослов'янській, бо це ж була найперша кирилівська друкована Біблія».
Спеціяльно звертає І. Огієнко увагу на мову цього видання: «Острізьку Біблію "видрукували церковнослов'янською мовою, хоч тоді, як знаємо, серед українського народу був певний рух за переклад Св. Письма на живу мову. Острізька Академія зрозуміла грізний стан не тільки своєї Церкви, але й Церкви усіх слов'ян, і тому вирішила дати книжку загальнослов'янську, дати таку Біблію, яку прийняли б без застереження всі слов'яни. А через це не могло бути й мови про видання Біблії з такою ціллю в живій місцевій мові» Дослідник дотримується думки, що до видання такою мовою В. Острозького заохочували московські емігранти.
Уже в іншій роботі, «Історія української літературної мови», І. Огієнко твердить, що така настанова російських емігрантів мала погані наслідки для розвитку української народної мови: «.. відомий московський друкар диякон Іван Федорович..., друкар перших книжок українських, виступав проти живої мови, і в свої друки свідомо вносив московські наголоси...» Все це в кінцевому підсумку призвело до того, «що в нас ані один старий переклад Святого Письма, — а було їх рясно! — видрукуваний не був, а це сильно затримало розвій літературної мови в масах».
Та все ж І. Огієнко змушений був відзначити певне наближення мови Острозької Біблії до тогочасної української: «Острізькі коректори добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковнослов'янської мови, а тому часто змінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми на нові.
Через це Острізька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої».
Дослідник звертає увагу на долю Острозької Біблії, на те, що вона фактично стала канонічною для православних слов'ян, а також отримала визнання серед українських та білоруських греко-католиків. Попри загалом високу оцінку цього видання, І. Огієнко все ж відзначав ряд її недоліків. Зокрема, він писав: «Острізька Біблія має одну помітну недостачу: її складено з книжок не одного перекладу, а різних, — різного часу й різної землі. Що розшукали для князя Костянтина, те й ужили. Давніх текстів ужили зовсім мало. А проте наука сьогодні довела, що найдавніші біблійні тексти, т. зв. кирило-методіївські, без порівняння ліпші від пізніших, бо зроблені на кращих засадах: давні перекладачі пильнували дати ясний зміст, тоді як пізніші перекладали дослівно, не журячись про зрозумілість тексту...
Костянтин Острозький видрукував тільки випадкові тексти, які зміг розшукати, і сам не уважав їх ані за найліпші, ані за навіки усталені. Таким чином він, проти своєї волі, своїм виданням Біблії 1581-го року заступив нам наші найдавніші тексти, що були зроблені з повним додержанням правил слов'янської мови, а тому ясні і зрозумілі.
Друга недостача Острозької Біблії 1581-го року... — це її грецьке джерело. Сьогодні ми маємо дуже багато різних грецьких текстів, до певної міри знаємо, з якої рецензії роблено кирило-методіївські, взагалі найстаріші переклади. Нічого цього не мали коректори... острізькі..., вони не могли вибирати найкращого грецького тексту.
По-третє, наука тепер міцно встановила, що без користування гебрейським оригіналом не зрозуміємо правдивого значення біблійного тексту. Користуватися тільки грецьким текстом — це не догма. Кн. Костянтин Острозький наказав своїм перекладачам триматися тільки грецького тексту».
Відповідно І. Огієнко вважав, що острозькі книжники мали б при підготовці старозавітної частини Біблії брати за основу не Септуагінту, а єврейський текст. Проте така критична налаштованість дослідника не завжди є виправданою. Він виходив із сучасного йому стану речей, не враховуючи реальних умов, у яких працювали острозькі книжники. Тому тут є доречним навести міркування сучасного дослідника Острозької Біблії Р. Торконяка: «Нам потрібно застерегти читача, що в Острозі на той час не було наукових критичних видань, так як ми їх сьогодні маємо, тому ми не можемо закидати острозьким вченим, що вони не поступили по науковому, коли вживали різні тексти. Сьогодні у науковому світі вважається недоречним творити текст, в якому грецька і єврейська традиція змішані, однак у XVI столітті таких застережень не було. Острозькі вчені поступали за науковими канонами свого часу і підготували переклад високої якости, який у своїй науковій основі не тільки не поступався кращим перекладам того часу, а був рівноцінним або й перевищував. Ми могли б їхню працю окреслити як наукову спробу видати з оригіналів виправлене Святе Письмо. Подібну працю в тих часах робила лише римо-католицька церква, яка підготувала Сиксто-Клементинське видання Вульгати. І так як видання Вульгати, видане в 1592 році, стало міродайним для їхньої церкви до найновіших часів, так і Острозька Біблія стала міродайною для всіх слов'ян».
І. Огієнко звертав увагу не лише на зміст Острозької Біблії, а й на технічний бік її видання. Зокрема це бачимо в його роботі «Історія українського друкарства». На його думку, видання Острозької Біблії стало результатом колективної праці своєрідного «друкарського цеху»: «Коло друкарської справи в Острозі Хведорович працював не один, про що він сам свідчить в післямові до Біблії 1581 p., — він працював тут „купно с поспешники и єдіномисленики моими". Разом з ним працював тут син його Іван та його учень, Гринь Іванович з Заблудова..., що десь в кінці 1579 р. прибув до Острога з двохлітньої науки у Львові; можливо також, що тут працювали з Хведоровичем і його львівські учні: Сачко Сенькович Сідляр та Корунка Семен, а може й приятель кн. Курбського — отець Мина; працював, певне, й ,,убогий" пресвитер Василь».
Щоб друкарі не лишалися без роботи, оскільки «виправлення тексту Біблії відбирало багато часу», вирішено було приступити до друку Нового Заповіту й Псалтиря. Книжка ця, надрукована в 1580 р., мала служити не лише для тактичного вжитку в церкві, а й у тодішніх релігійних змаганнях. І. Огієнко звертав увагу на текстуальні відмінності між цим виданням та відповідними частинами Острозької Біблії. Тобто для друку цієї книги використовувався. менш відредагований варіянт.
Довголітня праця навколо Острозької Біблії завершилася лише 12 серпня 1581 р. І. Огієнко спробував реконструювати сам процес друку цієї книги. Він вважає, що цю працю в основному закінчили друкувати ще в липні 1580 p. На це вказує в післямові до книги Іван Федорович. «Але книжки цієї, що зовсім була готова до виходу в світ, проте в світ не пустили. З яких саме причин це сталося, докладно не знаємо; здається, в надрукованій Біблії знайшли якісь помилки. А тому мусили деякі листи передрукувати.Можливо також, що нову книжку перед випуском у світ давали читати якімсь окремим особам, а все це протяглося більше як рік». «Біблійні книжки, — пише І. Огієнко, — здається, друкували в Острозі не в звичайнім порядкові, а в міру виправлення тексту, тому Біблія складається з п'яти частин, з окремою пагінацією кожної (276, 180, З0, 56 і 78, до цього ще 8 листів передмов, а разом 628 листів, чи 1256 с.). До Біблії додано дуже цінну передмову від імені князя Остріжського (написав її, здається, Герасим Смотрицький), де докладно розказано про історію вишукування списків для Біблії. Біблію прикрашено різними гравюрами, певне, роботи Гриня Івановича... Проте ці графічні прикраси не відповідають величності цілої праці, — вони занадто скромні, а часом і вбогі. Для цілого тексту відлили особливого шрифта, — дуже дрібного на ті часи (в 24,8 мм), але виразного й гарного; це характерний шрифт, якого доти ніде не було, — так званий „остріжський" шрифт, виготовлений під доглядом самого Івана Хведоровича. Заголовні букви Остріжської Біблії трохи нагадували великі Скоринені букви».
Дослідник зазначав, що «в літературі відомі два видання Біблії: 1580 і 1581 р. Ці видання майже цілком однакові: заголовний лист один, з зазначенням 1581 p., ті самі передмови, головна різниця: післямови друкаря Івана Хведоровича в обох виданнях цілком різні, часом помічається різниця в шрифті, складах і прикрасах».
І. Огієнко також спробував прослідкувати подальшу долю додруковування та реалізації Острозької Біблії. Він вважав, що в Івана Федоровича виникли певні непорозуміння з В. Острозьким. Тому він повернувся до Львова. Із собою взяв чимало неповних примірників, які додруковував і продавав у цьому місті. Після смерти, яка сталася орієнтовно в кінці 1583 p., Федорович залишив 120 повних Біблій і 80 неповних. Все це перейшло його наступникам. У 1588 р. друкарню Федоровича та 40 недодрукованих Біблій викупив віденський друкар Кузьма Мамонич. Ці Біблії додруковувалися вже у Вільно. Таким чином постала Віденська Біблія.
Наведена реконструкція, оперта на документальний матеріял та порівняння певних примірників Острозької Біблії, не втратила свого значення і сьогодні.
Загалом І. Огієнко високо оцінив це видання, вказуючи на його значення у протидії католицькій експансії. Зокрема він писав: «Остріжська Біблія має заслужену віковічну славу. Вона появилася саме в час, коли її було так потрібно; вороги нападали на українську віру, і все посилалися на біблійні книжки, а їх то всіх тоді й не було. Князь Остріжський своєю Біблією дав духовенству і громадянству найміцнішу зброю в обороні проти римо-католицтва, і цеї заслуги ніколи не забуде Остріжському український народ».

Література
1. Огієнко І. І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — Либідь, 1994 — 448 с. («Пам’ятки історичної думки України»)
2. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2001. — 440 с., іл.(Видавничий проект Фундації імені митрополита Іларіона (Огієнка) "Запізніле вороття").
3. Кралюк П. Острозька Бііблія в дослідженнях Івана Огієнка // Визвольний шлях. – Кн. 1. – Січень. – С. 43-49.
4. Бібліотечний вісник. — 1999.— N 4.— С.44-51.
5. Тимошик М. Історія видавничої справи. – К.: Наша культура і наука, 2003. - 496 с.