КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ТЕМИ:

“Основні організаційні заходи стабілізації виробництва та формування ринку зерна”

Вступ

Серед сільськогосподарських культур, які вирощують в світі та в нашій країні зернові культури займають перше місце. Велике поширення їх пояснюється винятковим значенням і різнобічним використанням.

Зерно і продукти переробки є головним продуктом харчування більшості населення земної кулі. Хліб, крупа, макарони та багато інших продуктів містять достатню кількість білків, вуглеводів, мінеральних солей та вітамінів необхідних для організму людини. При тому продукти із зерна відзначаються високими смаковими якостями і задовольняють до 60-67% щоденної потреби людини в калоріях. Велика роль зернових культур у зміцнені кормової бази тваринництва. Кормова цінність зерна значно вища, ніж інших кормів. На корм використовується зерно кукурудзи, вівса, ячменю та відходи переробки зерна інших культур. Крім того значну кормову цінність мають солома і полова зернових культур. Зелена маса використовується для годівлі тварин і заготівлі силосу, сіна, сінажу. Солому також використовують на підстилку худобі, що збільшує вихід гною.

Зерно і солому багатьох зернових культур використовують як сировину для технічної переробки. Із зерна виробляють крохмаль, спирт, пиво, декстрин та іншу продукцію, а з соломи - папір, целюлозу, різні побутові речі, мати та інше.

Важливим є також те, що зерно може зберігатись декілька років, завдяки чому можна створювати запас продуктів харчування.

Зернові культури вирощують в різних ґрунтових і кліматичних зонах, дуже добре реагують на внесення добрив, зрошення та інші агротехнічні заходи. Цінним є також те, що мають досить високий коефіцієнт розмноження (1:20 і більше) і досить просту технологію вирощування, збирання врожаю, що дозволяє добре механізувати всі роботи.

Валовий збір зерна в світі з кожним роком збільшується. Якщо в 1913 р. було зібрано 480 млн. т., то в 1970 р. досяг 1258 млн. т. зерна, в 1985 р. - 1851млн. т., а у 1995 р. зібрано 2106 млн. т.

Збільшення валового збору зерна в світі відбувається в основному за рад підвищення урожайності. В 1995 р, вона становила 27 центнерів з 1 гек. Особливо висока вона була в країнах Західної Європи: в Німеччині 62 Франції - 69.3. Великобританії - 70.9 і Нідерландах 80.9 ц. з 1 га.

Зміни у структурі посівних площ зернових культур, їх урожайності та валового збору зерна в Україні приведені в поданій таблиці.

Посівна площа врожайність та валовий збір зернових культур в Україні.

Показники	1913 р.	1970 р.	1990 р.	1996р.
Посівна площа, млн. га	18.7	15.5	14.5	12,5
Врожайність, ц/га	12.4	23.5	35.1	19,6
Валовий збір зерна, млн. т.	23.2	36.4	51.0	24,6

Посівна площа зернових культур зменшується і буде зменшуватись так як будуть збільшуватись площі під технічні і кормові культури. Тому на далі збільшення валового збору зерна буде проходити в результаті підвищення врожайності на основі застосування інтенсивних технологій вирощування зернових культур.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Всі зернові культури належать до родини злакових, крім гречки. Зернові злаки - це однорічні рослини, які мають багато спільних ознак і біологічних властивостей. Але, крім спільних ознак, зернові злаки мають багато специфічних особливостей. Тому за господарським призначенням, морфологічними особливостями і способом вирощування зернові культури поділяють на дві групи:

1. Хлібні злаки першої групи (пшениця, жито, ячмінь і овес) - рослини довгого дня, мають озимі та ярі форми, досить холодостійкі, вологолюбиві. Зерно має борозенку, яка поділяє його вздовж на дві половини, проростає кількома корінцями. На початку вегетації відзначаються швидким ростом, через 10-15 днів після появи сходів починають кущитися і менше пригнічуються бур'янами.

2. Хлібні злаки другої групи, або просовидні (просо, кукурудза, рис, сорго) рослини короткого дня, більш теплолюбиві і посухостійкі (крім рису). Зерно в них без борозенки і проростає одним корінцем. На початку вегетації рослини ростуть повільно, тому дуже пригнічуються бур'янами. Зернову культуру гречку теж відносять до хлібів другої групи, але вона за своїми біологічними особливостями істотно відрізняється від зернових злаків, хоча зерно їі зя хімічним складом близьке до зерна хлібних злаків.

Коренева система у зернових злаків мичкувата, добре розвинена, основна маса якої розміщується в орному і підорному шарах. Розвиток її залежить від вологості і родючості ґрунту, температури, сортових особливостей та інших факторів. Краще розвиваються корені при ранніх строках сівби.

Стебло - соломина, яка складається з 5-7 міжвузлів, а у кукурудзи до 25-30, циліндричне, здебільшого порожнє, тільки у кукурудзи виповнене серцевиною. Висота стебла за сприятливих умов росту досягає 1 -2 м, а у кукурудзи і сорго до 2-4 м. і більше.

Листок злакових культур лінійний і складається з піхви та пластинки. Листкова піхва захищає молоду частину стебла від пошкодження та надає йому стійкості проти вилягання. Там, де піхва переходить у пластинку, розвивається язичок, а в деяких злаків вушка.

Суцвіття у пшениці, жита, ячменю - колос, у проса, вівса, рису, сорго –волоть, у кукурудзи чоловіче суцвіття - волоть, жіноче - качан.

Квітка злакових має дві квіткові луски - зовнішню і внутрішню, три тичинки і маточку з верхньою зав'яззю та дволопатевою перистою приймочкою. Плід у хлібних злаків - зернівка, яка складається із зародка, ендосперму і двох оболонок: плодової і насінної. Зародок становить 2-3% маси зернівки і містить всі органи майбутньої рослини у зародковому стані.

Зернові злакові культури протягом вегетаційного періоду проходять такі фази росту і розвитку: проростання насіння, сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, формування і достигання зерна.

Для проростання зернівки потрібні вода, повітря і тепло. Вода потрібна для набубнявіння зерен і розчинення в них запасних поживних речовин. При цьому потреба у воді така: вівса, жита - 60-65%, пшениці, ячменю - 48-55% ; кукурудзи - 37-44%, проса і сорго - 25-30% від маси сухого зерна.

Мінімальна температура проростання насіння злаків першої групи 1 -2°С, другої групи 8-10°С і більше.

Оптимальна температура для проростання насіння першої групи 20-25°С, а просо видних - 25-30°С.

При проростанні зерна спочатку з'являються зародкові корінці, а потім і зародкове стебло. На поверхню ґрунту зародкове стебло появляється у вигляді шильця, покритого тонким прозорим чохликом, який називають колеоптилем. Він захищає стебло і перший листок від пошкоджень при виході їх з ґрунту.

Хлібні злаки мають таку біологічну властивість як кущіння, тобто утворювати з вузла кущіння бічні пагони. Кущіння починається після утворення на рослині 3-4 листків. Енергія кущіння, або кількість пагонів, які розвиваються в середньому на одній рослині, залежить від забезпечення рослин вологою і поживними речовинами, температури, глибини загортання насіння.

В кінці інтенсивного росту стебла з листкової трубки верхнього міжвузля назовні з'являється колос або волоть. Початком фази колосіння вважається період, коли колос або волоть наполовину вийде з листкової піхви. В цій фазі посилено росте листя, стебло і формується суцвіття.

За колосінням настає цвітіння. У жита воно триває 6-8 днів, пшениці - 3-5, вівса 3-4 дні. У цій фазі припиняється ріст вегетативної маси, відбувається запилення квіток. Залежно від особливостей запилення розрізняють самозапильні зернові культури (пшениця, овес, ячмінь, просо) та перехреснозапильні (жито, кукурудза, сорго), у яких пилок переноситься приймочки маточок вітром.

Після запліднення починається формування зерна, утворюється зародок і нагромаджуються поживні речовини. Із стінок зав'язі утворюється оболонки плода. Триває фаза формування 10-15днів. Маса зерна збільшується, а вміст води в ньому поступово зменшується.

Після формування настає фаза достигання зерна. Ця фаза має три етапи стиглості: молочна, воскова і повна.

У молочній фазі рослини ще зелені, але нижні листки їх починають жовтіти. Зерно вже сформувалося, має зелене забарвлення, а якщо його роздавити, виділяється рідина, яка нагадує молоко, вологість його від 60 до 40%.

У восковій стиглості зерно за консистенцією нагадує віск, легко розрізується нігтем,, стає типовим за кольором, вологість його зменшується до 30-40%, стебла стають жовтими, листки підсихають і припиняється надходження поживних речовин у зерно. В цей період починають роздільне збирання хлібів.

При повній стиглості зерно твердіє і зменшується в розмірі, вологість знижується до 15-20% і втрачає зв'язок з материнською рослиною, легко обсипається. Стебла і листки засихають. В разі запізнення із збиранням врожаю найбільш цінне зерно, яке достигає раніше, обсипається.

2. ІНТЕНСИВНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ОЗИМИХ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Серед сільськогосподарських культур за площею посіву і валовим збором перше місце в світі і нашій країні займає пшениця. Загальна світова посівна площа пшениці становить близько 240 млн. га. Великі площі пшениця займає в Китаї (26 млн. га), США. (22 млн. га), Канаді (10 млн. га), Україні (7-8 мл. Га). Вирощують її майже в усіх країнах світу.

Пшениця належить до найдавніших культур на земній кулі. У країнах Азії та Європи її вирощували вже за 5-6 тис. років, а в Єгипті - за 10 тисяч років до нашої ери. З стародавнього Риму вона поширилась у країни Західної Європи. На Україні зерно її знаходять в скіфських могилах.

Пшениця - основна продовольча культура в нашій країні і у багатьох країнах світу. Зерно пшениці має велику поживну цінність і краще, ніж зерно інших культур, відповідав вимогам харчування. Пшеничне борошно використовують для випікання хліба, виготовлення макаронів, печива та інших виробів. Якість пшеничних білків дуже висока, і вони добре засвоюються.

Пшеничні висівки є цінним концентрованим кормом для всіх видів тварин. Пшеничну солому і полову використовують як грубий корм і на підстилку. Висівають озиму пшеницю у зеленому конвеєрі, для забезпечення тварин зеленою масою на початку вегетації. Озима пшениця є добрим попередником для інших культур сівозміни.

За біологічними особливостями пшениця має озиму і яру форми. Озима пшениця; має довший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу і поживні речовини ґрунту і дає вищий урожай, ніж ярі зернові культури. В умовах теплої осені вона розвиває міцну кореневу систему і у посушливу весну краще використовує зимову вологу, ніж навіть ранніх строків сівби. Крім того, осіння сівба озимої пшениці дає змогу краще використовувати робочу силу і засоби виробництва.

Середня врожайність озимої пшениці у 1990 р. на Україні становила 40.2 ц/га, зернових - 35.1 ц/га, у 1997 р. відповідно 28.3 і 24.5 ц/га.

Велике значення для підвищення врожайності озимої пшениці має правильний добір сортів з урахуванням їхніх вимог до грунтово-кліматичних умов. Для південно-східних районів потрібні сорти посухостійкі, а для західних районів достатнього зволоження - стійкі проти вилягання, випрівання та ураження грибковими хворобами. Саме тому на Україні вирощують багато сортів озимої пшениці. Найбільш поширені такі сорти: Альбатрос одеський, Безоста 1, Одеська 51. Миронівська 27,30,40,61, Поліська-90. Лютесценс 7, Донська напівкарлик, Збруч, Мерлебен, Ювілейна 75 тощо.

Озима пшениця - вимоглива культура до умов життя. Насіння починає проростати при температурі 1-2°С, але дружні сходи появляються при 12-15°С. Під сніговим покривом рослини витримують морози 25-30°С, а без снігу гинуть при мінус 16-18°С. Особливо знижується холодостійкість в кінці зими. Високі температури (35-40°С) пшениця переносить добре, особливо при наявності вологи в грунті. У фазі достигання зерна найкраща температура повітря - 22-25°С. До вологи пшениця вимоглива, особливо в період сходів, кущення, колосіння і цвітіння. Вона добре використовує осінні та весняні опади. Якщо після цвітіння немає вологи, то це приводить до пустоколосся, знижується маса 1000 насінин. Транспіраційний коефіцієнт-350-400.

Озима пшениця вимоглива до ґрунтів, поживних речовин, особливо азоту.

Кращими ґрунтами для неї є чорноземи, каштанові, темно-сірі та сірі опідзолені, з реакцією ґрунтового розчину рН 6-7.5. Малопридатні для озимої пшениці супіщані, кислі, підзолисті ґрунти.

При вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією насамперед має значення вибір найкращих попередників. Вона вимагає родючих і чистих ґрунтів. До попередників ставляться вимоги, щоб вони своєчасно звільняли поле від попередньої культури для підготовки ґрунту до посіву, очистки від бур'янів, збереження і нагромадження вологи, що забезпечить одержання дружніх сходів озимої пшениці. У районах Степу України таким вимогам найбільше відповідають такі попередники, як чисті чорні та ранні пари. Вони сприяють нагромадженню і збереженню вологи в ґрунті, дають можливість очистити площі від бур'янів, особливо від кореневищних і коренепаросткових, підвищують запас поживних речовин в ґрунті.

Цінними попередниками озимої пшениці в районах Степу є також зайняті пари, озимина на зелений корм, горох, кукурудза на зелений корм і силос, баштанні культури. При нестачі попередників у Степу допускається сівба пшениці два роки підряд після парів.

В районах Лісостепу чисті пари не мають переваги перед ранніми зайнятими парами. Кращими попередниками тут є багаторічні та однорічні трави, зернобобові, кукурудза на силос і зелений корм.

На Поліссі цінними попередниками озимої пшениці є пари, зайняті конюшиною та кормовим люпином, які використовують на один укіс, а післязбиральні рештки заорюють на зелене добриво

Озима пшениця є цінним попередником для цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, картоплі, льону-довгунця, зернобобових культур. Раннє збирання її дає можливість своєчасно провести обробіток ґрунту під наступні культури, що і має велике значення для піднесення культури землеробства та його інтенсифікації.

Важливим заходом для підвищення врожаю озимої пшениці та покращення якості зерна є система удобрення.

Науково обґрунтовані норми добрив розраховують на основі даних агрохімічних аналізів вмісту хімічних елементів в ґрунті, запланованого врожаю та показників виносу елементів живлення на одиницю продукції.

Система удобрення озимої пшениці складається з основного, рядкового внесення добрив та підживлення рослин. При застосуванні інтенсивної технології, як основне удобрення використовують гній та фосфорно-калійні. добрива. В Україні органічні добрива вносять лише після однорічних трав приблизно 40-60 тонн на гектар. Мінеральні добрива рекомендується вносити в межах 60-90 кг діючої речовини фосфору і калію на гектар. Основне удобрення вносять під оранку.

Високі прирости врожаю дає озима пшениця при внесенні мінеральних, добрив у рядки під час сівби. Краще всього вносити по 1 ц. нітроамофоски на гектар. Рядкове удобрення створює оптимальні умови для живлення рослин в перші фази росту і розвитку добре розвивається коренева система і підвищується зимостійкість пшениці. Якщо немає в господарстві нітроамофоски, то вносять інші добрива в розрахунку 10-15 кг N. і по 15-20 кг Р і К на один гектар.

Надзвичайно важливе значення має підживлення озимої пшениці, особливо азотом, при вирощуванні високопродуктивних сортів озимої пшениці кращі результати дає роздрібнене внесення азотних добрив і в першу чергу в критичні періоди.

Перше підживлення посівів азотними добривами проводять навесні по таломерзлому ґрунті. Доцільність внесення добрив диктується тим, що в цей період мікрофлора пригнічена низькою температурою і не мінералізуються органічні речовини, а ґрунті мало поживних речовин і рослини відчувають нестачу азоту. При цьому вносять 30% від повної норми азоту, але не більше за 60 кг діючої речовини на гектар.

Друге підживлення проводиться в фазі виходу рослин в трубку, під час якого використовується 50% норми азоту, але не більше 60-90 кг/га. Достатня кількість азоту в цей час дозволяє збільшити продуктивність колоса.

Якість врожаю створюється під час наливу зерна. Для збільшення маси зерен, вмісту білка і клейковини на початку колосіння пшениці до наливу зерна проводять трете підживлення, вносячи 30-40 кг діючої речовини азоту на гектар.

Система обробітку ґрунту залежить від попередника, рельєфу, забур'яненості, а також конкретних умов господарства. Вона повинна бути направлена на збереження вологи і створення дрібно грудочкуватого стану.

Після багаторічних трав, відразу за збиранням врожаю, поле лущать дисковими знаряддями на глибину 6-8 см в два сліди, а через 7-9 днів орють на глибину 23-25 см плугами з котками або боронами.

Після гороху або однорічних трав дискують в 2 сліди на глибину 6-8 см, а потім орють на глибину 20-22 см.

Слідом за оранкою проводять поверхневий обробіток грунту на глибину 8-12 см.. Для цього при появі бур'янів поле культивують, по мірі випадання дощів боронують і розробляють ріллю до придатного для сівби стану. Перед сівбою ґрунт розпушують культиваторами з боронами на глибину загортання насіння.

При інтенсивній технології сівбу озимої пшениці проводять високоякісним насінням кращих сортів. Оптимальна маса 1000 зерен - 45-55 грамів. Перед сівбою насіння протруюють машиною ПС-10. На одну тонну насіння витрачають один із препаратів: 2.5-3 кг вітаваксу, 75% змочуючого порошку, фундазолу –50%, 2кг байтану.

Для нормального розвитку озимої пшениці потрібно, щоб період осінньої вегетації тривав 50-55 днів. Наприклад, кількість днів в Тернопільській області набирається з 10 вересня до 1 листопада. У зв'язку з цим оптимальні строки сівби озимої пшениці в умовах області - з 10 по 25 вересня. Як запізнення з сівбою, так і проведення її раніше знижує зимостійкість рослин і призводить до зниження врожайності пшениці. На строки сівби також впливають вологість і родючість ґрунту, біологічні особливості сорту, а також метеорологічні умови.

Найбільш прогресивний спосіб сівби пшениці є вузькорядний, з шириною міжрядь - 7.5-6.5 см. При цьому більш рівномірно розмішується насіння, в результаті чого рослини краще розвиваються, менше пригнічуються між собою сильніше розвивається коренева система, краще використовується світло, волога, елементи живлення.

Сіють в господарствах також звичайним рядковим способом, з міжряддям 13 -15 см, або перехресним. При сівбі залишають технологічну колію для руху агрегатів під час догляду за посівами. Швидкість руху агрегатів не більше 5-6 км/год.

Глибина загортання насіння залежить від вологості і механічного складу ґрунту, кліматичних умов, величини насіння, періоду оранки, біологічних особливостей сорту. При достатній кількості вологи в ґрунті, найкраще рослини розвиваються при мінімальній глибині загортання насіння на 3-5 см, Проте в період сівби часто верхній горизонт ґрунту містить мало вологи, тому треба заробляти насіння на глибину 5-6 см. На площах з недостатньо осілим ґрунтом глибину збільшують до 6-7 см.

Дуже глибоке загортання насіння затримує появу сходів, розвиток рослин, зменшується кущистість.

Як зріджені, так і загущені посіви завжди дають знижені врожаї, тому дуже важливим є правильне встановлення норми висіву насіння. Залежить вона від багатьох причин: часу і способу сівби, родючості грунту і біологічних особливостей сорту, удобрення і якості насіння та інших факторів. В умовах області, при сівбі в оптимальні строки, висівають озиму пшеницю сорту Киянка, Збруч - 5.5 млн., сортів Поліська, Миронівка 5.0-5.5 млн. схожих насінин на 1га. Після сівби на другий день посіви коткують кільчасто-шпоровими, кільчасто-зубчастими котками. Це сприяє переміщенню вологи з нижніх шарів у верхні, в результаті чого одержують дружні сходи і краще кущення рослин восени. При потребі, не пізніше як за місяць до припинення вегетації, проводять підживлення фосфорно-калійними добривами.

В осінній період проводять боротьбу з шкідниками і хворобами озимих. Особливо великої шкоди завдають мишовидні гризуни. При наявності в осінній період 3 і більше жилих колоній мишовидних гризунів на 1 га, витрачаю 2-3 кг/га зернових принад, отруєних фосфід-цинком або гліфтором. На один кілограм зерна беруть 30 г олії і 40 г фосфіду цинку. На 100 кг зерна витрачають 600 га гліфтору, який розчиняють у 40 л води і томлять 7-8 годин.

Важливо своєчасно визначити площі озимої пшениці, які будуть насіватись та пересіватись. Пересіву підлягають розкушені посіви з густотою менше 150 рослин на 1 м², а також в фазі 1 -2 листочки, з густотою 250-300 рослин на 1 м². Площі з густотою 150-200 штук на 1 м² підлягають ремонту.

Найкраще підсівати озиму пшеницю ярим ячменем або ярою пшеницею. Підсів і пересів проводять в дуже короткі строки - в 2-3 дні на початку весняних польових робіт.

Важливим агротехнічним заходом догляду за озимою пшеницею є весняне боронування, при цьому знищується кірка, зменшується випаровування вологи, посіви очищаються від відмерлих листків. Боронують, коли ґрунт досягає фізичної стиглості, впоперек напряму рядків на малій швидкості агрегату, щоб найменше пошкоджувати рослини. На загущених посівах рекомендується після першого боронування через тиждень провести друге. На площах, де спостерігається випирання, замість боронування проводять коткування.

На початку виходу в трубку, проти хвороб і для запобігання можливого вилягання рослин, посіви обприскують 0.6 кг/га фундазолу в суміші з препаратом ТУР (доза 2.6 кг/га). В цей період посіви також обробляють гербіцидами.

При утворенні другого і третього міжвузлів проводять повторну обробку препаратом ТУР (доза 2,6 кг/га), а проти хвороб - байлетоном (0.6-0.8 кг/га) або тілтом (0.5 кг/га).

В період цвітіння і наливу зерна, при появі шкідників, площі обробляють вофатоксом 30%, метафосом 50% по 1 кг/га.

Збирають озиму пшеницю роздільним способом або прямим комбайнуванням, при тому важливо правильно визначити, яким способом будуть збирати озиму пшеницю. Роздільне збирання розпочинають наприкінці воскової стиглості або на 5-6 днів раніше, ніж пряме комбайнування, що дає змогу скоротити строки збирання і зменшити втрати врожаю. Роздільно збирають також забур'янені площі, полеглі, високостебельні та сорти з нерівномірним достиганням колосся. Коли наступає повна стиглість, площі, чисті від бур’янів, та низькорослі збирають прямим комбайнуванням, при добовій погоді під час збирання, перевагу надають прямому комбайнуванню, при нормальних умовах - роздільному збиранню. Незалежно від способу збирання, озиму пшеницю необхідно зібрати в стислі строки-за 7-8 днів. Через 2 тижні після початку збирання врожаю, втрати досягають 4-8 ц/га. Після збирання озимої пшениці, зерно ще раз очищають, доводять до вологості 14% і відправляють на продаж або зберігання. Солому стягують волокушами і скиртують, а поле готують під другу культуру.

Озиме жито - одна з цінних продовольчих і кормових культур нашої країни. В 1905 р. посівна площа становила 9 млн. га, а світова-близько 20 млн. га. На Україні посіви жита займають біля 1 млн. га, з них на Тернопільщині - 6.4 тис. га. Основні площі жита зосереджені в північних районах України. Озиме жито належить до високоврожайних культур. В окремі роки врожайність жита на сортодільницях досягає 50-60 ц/га, а іноді і більше. Так, на Вишнівецькій сортодільниці врожайність жита становила 62.2 ц/га. Проте середня врожайність жита на Україні становить 18-20 ц/га, а в 1987 р. по Тернопільській області зібрали по 29,3 ц/га.

Жито менш вимогливе, ніж пшениця до ґрунту, клімату та інших умов життя. Має добре розвинену кореневу систему, яка краще від інших культур засвоює елементи живлення із важкодоступних сполук.

До попередників озиме жито менш вимогливе, ніж пшениця. Крім тих попередників, що під озиму пшеницю, можна висівати також по стернових культурах, які йшли по удобрених просапних.

Всі агротехнічні заходи по вирощуванню озимого жита такі ж, як і по озимій пшениці.

Озимий ячмінь сіють в районах з м'яким кліматом так як зимостійкість його нижча, ніж озимої пшениці або жита. Врожайність озимого ячменю вища, ніж ярого, бо рослини краще використовують запаси вологи.

Агротехнічне вирощування озимого ячменю аналогічне вирощуванню інших озимих зернових культур. Відмінністю є лише те, що строки сівби кради пізніше проводяться з 20 по 25 вересня. Збирають його на 10-12 днів раніше інших зернових культур.

3. ІНТЕНСИВНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ЯРИХ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Серед ярих зернових культур четверте місце в світі (близько 80 млн. га), друге на Україні (5 млн. га) займає ярий ячмінь.

Зерно ячменю використовують на корм тваринам, для виробництва крупи і на пивоваріння.

На Україні урожайність ячменю за останні роки становила 22-27 ц/га. Окремі господарства одержують по 40 і більше центнерів з гектара посіву. У Тернопільській області в 1987 р. з площі 98.6 тис. га зібрали по 36.1 ц/га зерна ячменю.

Ярий ячмінь - культура раннього висіву, насіння проростає при температурі 1 –2°С, легко витримує заморозки мінус 5-7°С. Рослини стійкі проти високих температур.

До вологи ячмінь менш вимогливий, ніж інші зернові культури, краще переносить посуху. Добре росте на всіх ґрунтах, але кращими для ячменю є чорноземи з високим вмістом поживних речовин і нейтральною або слаболужною реакцією.

Ячмінь має порівняно слабо розвинену кореневу систему і невисоку здатність засвоювати поживні речовини з важкорозчинних сполук. В зв'язку з цим, посіви його розміщують на високородючих і чистих від бур'янів полях. Найкращими попередниками ярого ячменю в умовах області є цукрові та кормові буряки, картопля..

Після збирання попередників, восени поле орють на глибину 22-25 см. Весною, як тільки ґрунт досягне фізичної стиглості, проводять боронування або шлейфування. На площах, де під ячмінь будуть підсіватись багаторічні трави після накриття вологи проводять дві культивації: першу - на глибину 6-10 см., другу - на глибину 5-6 см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками. Якщо багаторічні трави під ячмінь не підсіватимуться, то можна обмежитись лише однією передпосівного культивацією.

Ячмінь дуже чутливий до внесення добрив, так як він потребує інтенсивного живлення на початку росту. Однак надмірне удобрення приводить до вилягання рослин. Тому під ячмінь вносять лише мінеральні добрива, а органічні лише під попередник. Під стійкі до вилягання сорти вносять по 60 кг д.р. азоту, фосфору і калію, а під малостійкі до вилягання - по 30-40 кг. Вказані добрива вносять під зяблеву оранку або навесні під культивацію, при сівбі в рядки вносять 1 ц. гранульованого суперфосфату або нітрофоски на 1 гектар. При посіві добре удобрених попередниках або високородючих ґрунтах добрива вносять лише час сівби.

Сіють ячмінь весною у перші дні польових робіт, навіть незначне запізнення призводить до різного зниження врожаю. Кращим способом сівби є вузькорядний. Застосовують також звичайний рядковий і перехресний.

Глибина загортання насіння при достатній кількості вологи - 4-5 см, важких ґрунтах - 3-4 см. Перед сівбою насіння протруюють проти збудників і хвороб. Важливе значення для формування врожаю має норма висіву, залежить від біологічних особливостей сорту і умов вирощування. Для сортів низький коефіцієнтом продуктивного кущіння висівають 5 млн. схожих зерен на 1 га, а з високим коефіцієнтом - 4 мли. зерен. За масою це становитиме 160-180 кг/га. Ори підсіві багаторічних трав норма зменшується на 10-15%.

Після посіву, якщо верхній шар ґрунту сухий, поле коткують кільчасто-шпоровими катками, а якщо підсіяні багаторічні трави, то застосовують гладкі.

Якщо на посівах; заявилася кірка, то поле боронують звичайними зубовими боронами впоперек рядків або по діагоналі і на малій швидкості. При ні і трави кірку руйнують ротаційними мотиками. Для боротьби з бур'янами застосовують відповідні гербіциди. Проти вилягання вносять 4-5 кг/га препарату ТУР.

Найкраще збирати ячмінь роздільним способом. Починають його збирати і в кінці фази воскової стиглості. Чисті від бур'янів площі, в фазі повної стиглості, збирають прямим комбайнуванням. Закінчити збирання потрібно через 5-1 після настання фази повної стиглості, бо в перестиглих колосках легко ламається колосовий стержень, що проводить до значного зниження врожаю.

Овес - цінна зернофуражна і частково продовольча культура. Зерно поїдається всіма тваринами. Солома вівса також використовується як корм. Цінним кормом є зелена маса і сіно в суміші із зернобобовими культурами.

Із зерна вівса виготовляють толокно, крупу, пластівці, та інші продукти, які використовують у дієтичному і дитячому харчуванні. Світова площа вівса становить біля 30 млн. га, а в Україні - 950 тис. га. Поширений овес у районах, де є достатня кількість вологи, більше - в північних і західних районах.

Врожайність вівса на Україні - 20-22 ц/га. В передових господарствах збирають вівса по 40-50 ц/га.

Овес не вимогливий до тепла. Добре витримує весняні приморозки до 4-5°С і більше.

До вологи овес вимогливий. Найбільш критичний період - 10-15 днів до викидання волоті. До родючості ґрунту овес менш вимогливий, ніж інші зернові культури. Він може рости на важких глинистих, заболочених і піщаних ґрунтах. Краще за інші зернові культури переносить кислотність ґрунту.

Агротехніка вирощування вівса мало чим відрізняється від агротехніки ярого ячменю. Попередником можуть бути озимі культури. Овес висівають в більш ранні строки порівняно з ячменем і насіння загортають на меншу глибину.

Збирати овес краще роздільний способом, бо зернівки достигають нерівномірно. Спочатку достигає зерно у верхній частині волоті, а потій у середній і нижній, скошують овес, коли зерно у верхній частині волоті досягне повної стиглості При цьому недостигле зерно достигає у валках і зменшуються втрати врожаю від осипання.

Яра пшениця - найцінніша продовольча культура. Зерно має високі борошномельні і хлібопекарські якості, використовується для виробництва круп і макаронних виробів. На Україні її вирощують лише як страхову культуру на площі 70-100 тис. га. Невелика площа ярої пшениці на Україні пояснюється тим, що вона поступається врожайністю перед озимою пшеницею.

Агротехніка ярої пшениці в умовах Тернопільщини подібна до ярого ячменю.

Кукурудза на зерно - одна з найбільш поширених культур універсального використання: продукт харчування для людини, корм для тварин, технічна сировина. Світова площа посівів кукурудзи займає біля 129 млн. га. На Україні посіви кукурудзи займають 6-6.5 млн. га, з них 2-2.5-на зерно.

Кукурудза - високоврожайна культура. В передових господарствах збирають до 50-60 ц/га, а в умовах зрошення - 60-100 ц зерна і по 400-500 ц зеленої маси.

Кукурудза - теплолюбива культура. Насіння проростає при 8-9°С тепла, сходи переносять короткочасні заморозки до мінус 2-3°С, Оптимальна температура для росту і розвитку - 22-27°С тепла. Із зниженням температури до мінус 2°С в кінці вегетації рослини гинуть.

Кукурудза - рослина короткого дня. Для нормального росту і розвитку їй потрібне інтенсивне сонячне освітлення, бо затінення продовжує період вегетації і качани не утворюються.

Кукурудза відносно посухостійка рослина. Вона більш продуктивно

використовує вологу, порівняно з іншими зерновими культурами. Проте вона витрачає багато води, бо розвиває велику вегетативну масу і має довгий вегетаційний період.

При правильному обробітку та удобренні кукурудза росте майже на всіх ґрунтах, але кращими є чорноземи, темно-каштанові і сірі опідзолені з реакцією ґрунтового розчину рН 6-7.5.

Індустріальна технологія вирощування кукурудзи передбачає: розміщення її по найкращих попередниках, сівбу насінням високопродуктивних ранньостиглих гібридів, раціональне використання добрив, застосування ефективних препаратів для захисту рослин від шкідників і збудників хвороб знищення бур'янів, своєчасне і якісне проведення всіх технологічних операцій.

Кращими попередниками кукурудзи є озимі зернові, зернобобові, картопля і цукрові буряки.

Якщо кукурудзу висівають після зернових, то слідом за збиранням врожаю попередника проводять перше лущення дисковими лущильниками на глибину 7-8 см, через 1.5-2 тижні-друге лемішне на глибину 12-14см. Дальше, через 10-14 днів після останнього лущення, орють на глибину 25-27 см. Після просапних культур проводять лише зяблеву оранку.

Весняний обробіток ґрунту починають з раннього боронування та двох-трьох культивацій - перший раз на глибину 10-12 см, другий - при появі бур'янів, на глибину 8-10 см і третій - перед сівбою, на глибину загортання насіння.

Під час обробітку ґрунту вносять гербіциди для боротьби а бур'янами.

Під зяблеву оранку вносять органічні добрива 30-40 т/га, азоту -90- 120, фосфору - 80-60 і калію - 60-90 кг діючої речовини на гектар. В рядки при сівбі вносять 0.5-1 ц/га гранульованого суперфосфату або нітрофоски. Підживлюють кукурудзу гноївкою по 4-6 т/га, а також мінеральними добривами: азоту – 30-40, фосфору і калію - 20-30 кг діючої речовини на гектар.

Велике значення для вирощування високих врожаїв кукурудзи має сівба в оптимальні строки. Приступають до сівби, коли середньодобова температура ґрунту на глибині 8-10 см досягне 10-12°С. При висіванні у мало прогрітий ґрунт насіння плісніє і призводить до зрідження посівів.

Основним способом сівби кукурудзи є пунктирний з шириною міжрядь 70 см. Оптимальна густота рослин перед збиранням становить 65-70 тис/га. Норма висіву кукурудзи буде становити 12-18 кг/га. На зелений корм і силос сіють густіше (160-180 тис. рослин і більше). Глибина загортання насіння при достатньому зволоженні на важких суглинистих ґрунтах - 2-3 см на середніх і легких суглинках - 3-4 см, а якщо ґрунт сухий, то збільшують до 5-6 см. Після сівби поле коткують.

Догляд за повівами кукурудзи починають з досходового боронування середніми або легкими боронами. До утворення 3-4 листків на рослинах посіви повторно боронують впоперек рядків і на невеликій швидкості агрегату (4,5-5 км/год.). В фазі 5-6 листків проводять перше рихлення міжрядь на глибину 5-6 см. По мірі проростання бур'янів проводять це 2-3 рихлення міжрядь на глибину 6-8 см. При висоті стебел 40-50 см кукурудзу підгортають. Якщо спостерігається висока забур'яненість, посіви обробляють гербіцидами - діаленом, зеноном або 2.4-Д.

На зерно збирають при повному дозріванні насіння в качанах, з вологістю зерна не вищій 40%, а з обмолотом - не вищій 30%. |

При вирощуванні кукурудзи на силос застосовується та ж технологія, тільки різниця в тому, що посіви густіші і збирати починають у фазі молочно-воскової стиглості.

Гречка є однією з найцінніших круп'яних культур. Крупа містить важливі і легкозасвоювані організмом людини поживні речовини.

Гречка - цінний медонос. Вона є також страховою культурою, добре затінює ґрунт, внаслідок чого багато бур'янів гине.

Світова площа гречки становить 3.5-4 млн. га., з них на Україні -250-280 тис. га.

За врожайністю гречка поступається перед іншими зерновими культурами, в середньому 10-12 ц/га по країні. Передові господарства збирають по 25-ЗОц/га.

Гречка - вибаглива до тепла. Насіння починає проростати при температурі 6°С, оптимальна - 20-25°С, приморозки до мінус 2-3°С пошкоджують рослини.

Температура понад 30°С зумовлює різке зниження врожаю зерна.

Гречка досить вимоглива до вологи, що зумовлюється високим коефіцієнтом. Транспірації і погано розвиненою кореневою системою.

Росте гречка на різних ґрунтах, але щоб вони були чистими від бур'янів і багатими на поживні речовини.

Кращими попередниками для гречки є цукрові буряки, картопля, озимі зернові та кукурудза на силос.

Гречка добре реагує на добрива. Вона добре використовує післядію добрив, які вносилися під попередники, проте на бідних ґрунтах для одержання високого врожаю вносять відповідну кількість добрив. Середня норма добрив становить - азоту 40-60, фосфору - 20-30 і калію 40-50 кг діючої речовини на гектар. В рядки обов'язково вносять гранульований суперфосфат по 0.5-1 ц/га або нітрофоску - по 0.7-1 ц/га.

Обробіток ґрунту під гречку залежить від попередника. Після стерньових попередників проводять лущення на глибину 8-10 см та зяблеву оранку на 22-25 см. Після просапних площу орють без попереднього лущення, весною обробіток ґрунту складається з закриття вологи і двох-трьох культивацій. Першої – на глибину 10-12 см, другої - 6-10 см і передпосівної - на глибину загортання насіння.

Перед сівбою насіння протруюють препаратом ТМТД, або фентіураном по 2 кг на 1 кг насіння.

Врожай гречки у великій мірі залежить від своєчасного проведення сівби.

Ранні посіви можуть пошкодитись весняними приморозками, а пізні - в період цвітіння та наливу зерна спекою, яка дуже погіршує умови запилення. Оптимальним строком сівби є період, коли ґрунт на глибині заробки насіння прогрівається до 12-14°С. В умовах області це співпадає з початком другої декади травня. Кращим способом сівби гречки в широкорядний, з шириною міжрядь 45 см. буряковою сівалкою. Норма висіву - 2.2-2.5 млн. схожих зерен на гектар, що становить 50-60 кг/га. Глибина загортання насіння - 4-5 см.

Догляд за посівами розпочинають з коткування кільчасто-шпоровими котками з одночасним застосуванням легких борін. Як тільки з'являються сходи, проводять перше рихлення міжрядь на глибину 4-6 см, у фазі бутонізації - друге, на глибину 7-8 см. Якщо необхідно, проводять і трете рихлення на початку цвітіння. Для кращого запилення вивозять бджоли не менше 2 сімей на 1 га.

Збирають гречку роздільним способом, коли на рослині побуріє 70- 75% плодів.

Скошують жатками на висоті 15-20 см і через 4-6 днів обмолочують комбайнами при зменшеній кількості обертів барабана. Обмолочене зерно очищають, підсушують до 15% вологості і засипають у склад на зберігання.

Література

1. З.Ф. Бриндзя, І.О. Джула. Система технологій в рослинництві. Навчальний посібник. Тернопіль: Консультаційний центр. – 2000, 188 с.

2. Основи сільського господарства. Практикум. Під редакцією Польського Б.Н. – К.: Вища школа, 1983.

3. Кияк С.Г. Рослинництво. К.: Вища школа. 1982 .

4. Бугай С.М. Рослинництво. К.: Вища школа 1987.

5. Зернові культури / за ред. Пікша Г.Р., Бондаренка В.І. – К.: Урожай, 1985. – 272 с.

6. Основи сільського господарства. Практикум. Польський Б.М., Стеблянко М.І., Чмир Р.Д., Яв орський В.С. – К.: Вища школа.

7. Довідник агронома / упоряд. В.А. Кононюк., та ін.; за ред. Л.Л. Зіневича. – К.: Урожай, 1985.

8. С.С.Рубін. Землеробство. К.: - Вища школа, 1980.