Контрольная работа Історія театрів Санкт-Петербурга
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ПЛАН
1 Театри Санкт-Петербурга
2 Ермітажний театр
3 Маріїнський Державний академічний театр опери і балету
Список літератури
1 Театри Санкт-Петербурга
Місто на Неві. кожен, хто хоч би раз побував в Санкт-Петербурзі, назавжди залишає тут частинку свого серця. Зустрічі з Петербургом чекають, як свята, - це місто знають і люблять задовго до зустрічі з ним. Санкт-Петербург відомий всьому світу. Це місто "Трьох революцій", "колиска Великого жовтня", "місто-герой", "Північна столиця Росії", "вікно в Європу", "культурна столиця Росії", "Північна Венеція", "музей просто неба", "місто білих ночей", "архітектурна перлина" - це далеко не повний список епітетів, якими за усю свою трьохсотрічну історію був нагороджений Петербург. Може викликати здивування, що один, не найбільше місто має стільки назв. Але ті, хто коли-небудь був в Петербурзі, погодяться, що це дивне місто заслуговує на захоплення.
Санкт-Петербург - одне з красивих міст у світі. Не можна не віддати данину захоплення його неповторній, чарівливій красі, мистецтву видатних архітекторів, таланту російських майстрів-умільців, що зводили "місто на Неві", майстерності реставраторів, які відродили зруйновані в роки війни прекрасний палацово-паркові ансамблі. Вишукане поєднання архітектури різних епох, заворожливі палаци і собори, численні річки і канали, мости і набережні, краса вулиць і парків, прекрасні білі ночі - усе це надає Санкт-Петребургу якийсь неповторний шарм. Численні пам'ятки міста, таємничі садиби і передмістя, у поєднанні з його знаменитою і інтригуючою історією незмінно притягують в "місто на Неві" величезні потоки туристів з усіх куточків планети.
"Місто на Неві" справедливо вважають одним з найпрекрасніших європейських міст і одним з найбільш популярних світових туристичних центрів. Адже недаремно Петербург входить у вісімку кращих туристичних курортів світу. Санкт-Петербург завжди славився гостинністю. З роками в місті склалася своя культура обслуговування, що відрізняється високою якістю, різноманітністю і великою кількістю елементів туристичного сервісу. Відпочивати тут можна по-різному. Хтось любить активний культурний відпочинок - вивчення пам'яток, відвідування всіляких екскурсій, походи по театрах і художніх виставках, відвідування історичних пам'ятників. Комусь для відпочинку потрібний тихий, відокремлений куточок, можливість споглядати і роздумувати. Хтось, переважно молодь, віддає перевагу шумним тусовкам, нічним клубам, романтичним прогулянкам. У Санкт-Петербурзі, якістю, що славиться, і культурою обслуговування - створені найкращі умови для усіх видів і категорій відпочинку. Для своїх гостей Петербург пропонує надзвичайно великий вибір способів проведення дозвілля. Багато в чому завдяки театрам - хорошому і різному, яких в Петербурзі багато. Театр - територія, де можна не лише добре відпочити, повеселитися і розважитися, але і провести час з користю. Всьому культурному світу відомо, що в Росії є, що подивитися на театральних сценах. Серед міст Росії Санкт-Петербург особливо виділяється по кількості театрів і активності театрального життя.
Санкт-Петербург - особливе місто, це місто зі своїм характером, харизмою. Недаремно, Північна Пальміра, як ще називають Санкт-Петербург, отримала звання культурної столиці Росії. Сьогодні в Санкт-Петербурзі більше 100 театрів від всесвітньо відомих (великий драматичний театр, малий драматичний театр та ін.) до таких екзотичних, як "Театр дощів", де молоді експериментатори грають Чехова, або дитячого театру Бродяча собачка. Тільки за минулий рік з'явилося більше 60 нових постановок і показано в місті близько 5000 спектаклів. Театр виник в Санкт-Петербурзі незабаром після заснування нової столиці, за участю сестри молодого Петра I Наталії Олексіївни. Цікаво, що вона була також і першим автором п'єс. Цікаво, що перші п'єси були політичними, вони висміювали супротивників петрівських реформ. Перший театр і поміщався поряд з палацом царственої покровительки на Стрілці Васильєвського острова. У найзнаменитіших театрів Петербургу давня історія.
У 1785 р. був відкритий Ермітажний театр в Зимовому палаці це стара театральна будівля з нині існуючих в Санкт-Петербурзі. В день основи Александринського театру в Росії зародився професійний театр. Дата заснування Александринського театру вважається днем народження Російського професійного театру. Будівля була побудована за проектом великого К. Россі і вважається дорогоцінним пам'ятником світової архітектури. У репертуарі театру з часів його створення головна перевага віддається російській класичній драматургії.
Першим і найголовнішим театром в сучасній Росії зараз вважається Маріїнський театр, його керівник Валерій Гергиев є всесвітньо відомою людиною. Будівля театру виконана з царським розмахом і має свою давню історію. Якщо ви бажаєте побачити шедеври російської опери і балету, то вам обов'язково варто сюди заглянути. Тут ви зможете відчути себе в центрі самих останніх культурних подій. Академічний Театр опери і балету замикає трійку імператорських театрів, що створених і знаходяться під контролем царюючих осіб. Театр не такий масштабний, як Маріїнський, в 19 столітті навіть носив назву малої сцени, але професіоналізм і масштаб спектаклів вас здивують. Будівля театру входить в архітектурний ансамбль з Михайлівським палацом і площею Мистецтв, тому має другу назву Михайлівський.
З театрів заснованих за часів радянської Росії величезну популярність має Великий драматичний театр ім. Товстоногова - це один з гігантів сучасного театрального мистецтва. Так само великий інтерес представляє Державна Академічна капела - стара музична установа, історія якої бере свій початок в 15 столітті.Природним вважатиме, що така невід'ємна частина культури, як театр, тут має особливий розвиток, свою історію, різноманіття. Відвідавши, м. Санкт-Петербург, обов'язково приділите увагу театру. Тут проходять найзнаменитіші постановки опери, балету, спектаклів зарубіжної і російської класики, сучасних авторів.
2 Ермітажний театр
петербург ермітажний маріїнський театр
Катерина II, яку Вольтер іменував у своїх віршах "Північною Мінервою", покровителькою ремесел і мистецтв, що здавна вважалася, проявляла особливу турботу про культурну освіту Росії. Не обійшла імператриця своєю увагою і театральне мистецтво. Вона ініціювала будівництво театральних будівель, всіляко заохочувала драматургів і художників, опікала вітчизняних і іноземних акторів і, як відомо, сама складала і переводила історичні драми і комедії.
І в першу чергу вона відчувала необхідність створення придворного театру компактного, витонченого, у будь-який момент готового до її послуг. Саме такий Камерний театр, названий згодом Ермітажним, і побудував знаменитий архітектор Джакомо Кваренги. Це був кращим на ті часи театр, будівля якого відмінно вписалася в єдиний ансамбль з палацом, Малим і Великим Ермітажами.
Оформлення будівлі театру і його залів прекрасно і є шедевром класичної палацової архітектури. Це невеликий придворний театр місткістю 250 місць, розрахований на імператорську сім'ю і невелике коло обраних і наближених осіб.
Сам зал для глядачів унікальний: невеликий за об'ємом, він влаштований так, що не вимагає використання театральних біноклів. Що усе відбувається на сцені видно добре з будь-якого місця. Зал має унікальну, з античним відтінком, форму і особливий об'єм з природною прекрасною акустикою. Ці особливості театру ще раз підкреслюють майстерність і природний дар його архітектора.
Ермітажний театр - найстаріше з театральних будівель Санкт-Петербургу, що збереглися. У листопаді 2005 року йому виповнилося 220 років. А ось його фундамент, на якому він стоїть, по своєму віку ровесник самому місту. Архітектор використовує основу і стіни попередніх споруд. Кам'яний театр при Ермітажі будується на місці приміщень старого, четвертого по рахунку, Зимового палацу. Перед початком будівництва ця будівля знаходилася у веденні дирекції Імператорських театрів, і носила назву "Театральний корпус".
Отримавши замовлення на будівництво театру, Кваренги спроектував його на античний манер - з напівкруглим амфітеатром, одним центральним і двома бічними маршами сходів. Зал обходила окружна галерея, відокремлена від нього парними колонами і балюстрадами. Разом з напівкруглими вікнами верхнього ярусу це надало інтер'єру легкість і повітряну наповненість. Між колонами в нішах - як в залі, так і на сцені - архітектор помістив скульптурні зображення Аполлона і дев'яти муз, а над ними барельєфи знаменитих діячів мистецтв - своїх сучасників. Вони оточували увесь зал і замикалися над сценою головою Медузи Горгони, як символу магії мистецтва, що зачаровує. І усе прекрасне приміщення освітлювалося десятьма люстрами, розвішеними попарно і пов'язаними в єдину закінчену композицію. Сама імператриця скоректувала проект, прибравши галерею і поставивши крісла замість лавок.
16 листопада 1785 року прем'єрою комічної опери А. Аблесимова "Мірошник, чаклун, обманщик і сват" театр відкрив свій перший сезон. Представлення проходили два-три рази в тиждень, а в дні урочистих прийомів і частіше. У зв'язку з відсутністю фасаду гості проходили в зал з Ермітажу через арку-перехід, перекинуту архітектором Ю. Фельтеном над Зимовою канавкою.
Одночасно Джакомо Кваренги продовжував роботу, по будівництву фасаду. Новий фасад з класичною колонадою другого поверху і скульптурними фігурами і бюстами грецьких поетів гармонійно доповнив палацову панораму невської набережної.
Катерина Велика "найвище завітала" одну з двох лож "під партерами збоку" в довічне користування придворному архітекторові і Кваренги спускався сюди прямо зі своєї квартири у флігелі, що виходить вікнами на Зимову канавку, і міг бути присутнім на кожному спектаклі з усім своїм численним сімейством.
Відразу після відкриття театр почав бурхливе і дуже насичене життя. Прем'єри слідували одна за одною. Тут виступали запрошені імператрицею світові знаменитості: композитори Доменико Чимароза і Джузеппе Сарти, художники і декоратори Пьетро Гонзага і Томас Дампьери, танцівник Карл Ле Пік і актор Жак Офрен. У придворних спектаклях бере участь російська, італійська, французька, німецька трупи і балет. Театр був справжньою школою російського театрального мистецтва XVIII століття. Проте підйом театру закінчується разом із смертю Катерини II в 1796 році.
Друга частина. У XIX столітті правителі Росії - від Олександра I до Миколи II - безуспішно намагалися відродити минулу славу придворної сцени. У місті розвивалися професійні загальнодоступні театри, і роль Ермітажного, як першого театру країни, все більше йшла в історію.
Після революції знову використовувати театр для народних представлень з подачі наркома А. Луначарского, спробував В. Мейерхольд. Він намітив репертуар і списки діячів мистецтва, що притягалися, : В. Соловйова, С. Радлова, М. Крокувала, А. Головина, М. Добужинского, О. Книппер, Ф. Шаляпина. Почалися репетиції і пройшли пробні представлення в залах музею. Проте у кінці травня 1919 року було вирішено відкласти відкриття сезону у зв'язку з необхідністю відгородити театр від музейних експозицій живопису. На цьому ідея відродження театру затихнула.
С1927 року приміщення театру почали використовувати, як лекторій музею Ермітажу. У 1932 - 1935 роках на сцені театру проходили "тематичні концерти" під керівництвом З Гинзбурга. У них брали участь оперні солісти, музиканти, артисти балету. На концертах демонстрували французьку і німецьку музику, розповідали про творчість Паганіні, Вагнера, Перголези, показували європейські танці XVI - XVII віків. Лекції - концерти мали постійний успіх у публіки, але були руйнівні для Ермітажу, і тому припинили своє існування.
Відтоді театр перестав використовуватися по своєму прямому призначенню. Тут читалися лекції з історії мистецтва, проводилися наукові конференції і засідання. Усі підсобні приміщення театру були зайняті науковими відділами, службами і лабораторіями. Проте від непрофільного використання вентиляція, повітряне опалювання, конструкції сцени і самої будівлі почали руйнуватися, і на початок 80-х постало питання про виселення співробітників і закриття приміщень.
У зв'язку з цим було прийнято рішення провести повну реконструкцію і реставрацію усієї будівлі. Для цього урядом були виділені кошти Державному Ермітажу і ув'язнений контракт з фінською будівельною фірмою "Пуолиматка". Реставраційні Роботи в залі театру і в розташованих під ним залах Петрівського палацу провели майстерні музею. Були відновлені і відреставровані обробка залу, ряди крісел, стеля, системи освітлення і акустики. Додатково змонтували сучасне сценічне устаткування, система синхронного перекладу (до 5 мов одночасно), кіноустановка з апаратурою зворотної проекції, звукопідсилюючі і світлові установки з комп'ютерним управлінням. Основні роботи були завершені до 1989 року.
Третя частина. 7 січня 1991 року Ермітажний театр знову розкрив свої двері перед публікою. Продовжив роботу лекторій музею, знову проводяться наукові конференції, семінари, симпозіуми.
В той же час, сцена Ермітажного театру стала одним з наймодніших майданчиків Санкт-Петербургу. На ній був проведений фестиваль "Скрипка Паганіні в Ермітажі", на якому відомий скрипаль С. Стадлер виконав класичні твори на скрипці Паганіні, спеціально доставленій з Генуї. Тут же відбувся фестиваль, присвячений 100-річчю фінського композитора Я. Сибелиуса, "Повернення легенди". 1 січня 1995 року з Ермітажного театру транслювалися на весь світ виступи М. Ростроповича в програмі "Симфонія світу". На сцені театру пройшли ряд чудових прем'єр, серед яких "Борис Годунов" М. Мусоргського в постановці Театру камерної опери Санкт-Петербургу, "Соломія" Р. Штрауса, представлена у виконанні солістів, хору і оркестру Маріїнського театру. Постійно проходять концерти випускників Академії балету ім. А.Я.Вагановой. Стали традицією виступу Оркестру Державного Ермітажу.
Зараз, в театральний сезон в Ермітажному театрі практично щодня проводяться оперні спектаклі і концерти артистів балету. Часто виступають зі своїми постановками трупи Маріїнського, Александринського театрів, театру "Санктъ-Петербургъ опера". Серед глядачів багато іноземних гостей нашого міста. Та все ж для відтворення минулої слави театр чекає свою власну трупу і свій власний неповторний репертуар.
3 Маріїнський Державний академічний театр опери і балету
Історія трупи Маріїнського театру починається в 1783 році, коли в Петербурзі був побудований Великий театр (зараз в цій будівлі консерваторія).
У 18 столітті в Петербурзі з'явилася площа Карусель. Так називалося те, що любиться придворному суспільству театралізована кінна вистава. На цій же площі проходили народні гуляння і стояла непоказна дерев'яна будівля з сценою, де виступали драматичні артисти, трупа італійської опери за участю учнів Петербурзької танцювальної школи.
На місці дерев'яної будівлі, за наказом Катерини Другої, був побудований Великий (Кам'яний) театр для створення придворного театру. Нова будівля, за словами сучасників, своєю пишністю і пишнотою перевершував кращі європейські театри. Його відкриття відбулося в 1783 році оперою Дж. Паизиелло "Світ місяця", площа Карусель назвали Театральною. Придворний театр виступав тут до середини 19 віків, трупа об'єднувала як музичних, так і драматичних артистів.
Перший час в репертуарі були, в основному, італійські опери, але потім стали з'являтися і твори російських композиторів : "Орфей" і "Ямщики на підставі" Е. Фомина, "Мірошник - чаклун, обманщик і сват" М. Соколовского, "Нещастя від карети" В. Пашкевича. В цей час йшло формування російської школи виконання опери і балету, становлення свого стилю.
У кінці 18 - початку 19 віків на сцені Великого виступали видатні оперні виконавці: Н. Семенова, Я. Горобців, А. Пономарев, А. Рамазанов, П. Злов, Е. Сандунова, П. Булахов; і артисти балету И. Вальберх, Е. Колосова, А. Истомина, А. Глушковский, Н. Гольц, А. Новицкая і інші.
До початку 19 віків театр грав значну роль в культурному житті столиці. Оперна і балетна трупа стали самостійними колективами, а в 1803 році драматична трупа відокремилася від музичних.
У той час оперною трупою керував капельмейстер, оперний і балетний композитор К. Кавос, балетний колектив очолював Ш.Дидло. У своїх роботах вони прагнули вийти за рамки придворного репертуару. У 1813 році з'явився балет на музику К. Кавоса "Ополчення, або Любов до вітчизни" И. Вальберха і Огюста про патріотизм у Вітчизняній війні 1812 року. У 1815 році відбулася прем'єра опери К. Кавоса "Іван Сусанин", попередниці твору Глинки. В1823 року Ш. Дидло поставлений балет "Кавказький полонений" по твору А.С.Пушкина, на музику К.Кавоса.
Знаковим для російського музичного мистецтва став 1836 рік. З Великого театру драматична трупа переїжджає в Александринський. Оперно-балетна трупа отримує самостійність і визнана однією з кращих в Європі. 27 листопада 1836 року відбулася прем'єра опери М. Глинки "Життя за царя", цю подію прийнято вважати народженням російської класичної опери.
У 1942 році вийшла друга опера Глинки "Руслан і Людмила".
Найбільш популярні балети в 40-х роках 19 віків були "Жизель", "Есмеральда", "Катарина, дочка розбійника", "Корсар" Ж.Перро.
У 1843 році для опери настали скрутні часи. Не дивлячись на те, що оперні спектаклі Великого театру користувалася великим успіхом у глядачів, в Петербург запрошена італійська трупа і їй віддана сцена театру. Постановка вітчизняних композиторів офіційно заборонена. Частину російських співаків перевели до італійців, а інший колектив опери в 1846 переводять в Москву.
29 січня 1849 року відкрився, побудований навпроти Великого театру, кінний цирк. Дерев'яна будівля була спроектована так, що його можна було використовувати і для театральних постановок.
У 1850 році оперна трупа повернулася в Петербург, але приміщення так і не отримала. Спектаклі проходили в цирку, в ті дні, коли сцена була вільною від циркових виступів.
Зі сходженням на престол Олександра Другого, почалося реформування і демократизація суспільства. Кода в 1859 році, цирк згорів, то Олександр повелів на його місці побудувати театр для музичних виступів. Через рік архітектор А. Кавос відновлює будівлю. Сюди переїхали оперна, а потім і балетна трупи.
Урочисте відкриття відбулося 2 жовтня 1860 року оперою "Життя за царя". Театр назвали Маріїнським, на честь дружини Олександра Другого Марії Олександрівни.
За словами сучасників, це був театр "прекрасний в Європі". Проте, в будівлі виявилися недостатньо продумані службові приміщення, дерев'яні конструкції застарівали, що викликало необхідність проводити реконструкції. У 19 столітті будівля двічі піддавалася реконструкціям - в 1884-1886 роках перероблені закулісні приміщення, а в 1894-1896 роки піддалася перебудові глядацька частина, до лицьового фасаду прибудували новий корпус з вестибюлем, парадними сходами і фойє, а з боків від основної будівлі з'явилися флігеля.
До наших днів збереглися білосніжні скульптури, оббивки і драпіровки в блакитних тонах, позолота. По ескізах професора К. Дузи виконаний чудовий плафон живописцем Е. Фрачиоли. Величезна бронзова люстра з трьох ярусів з кришталевими підвісками і канделябри виготовлені на пожертвування купця К. Плескоті.
Першим головним капельмейстером Маріїнського театру став К. Лядов, потім з 1863 по 1016 роки його змінив Е.Направник. За роки своєї роботи, Е. Направник створив видатний творчий колектив, який успішно конкурував з італійською трупою, що пропрацювала у Великому театрі до кінця 19 століття. Неймовірною популярністю у глядачів користувалися О. Петров, М. Степанова, до них приєдналися молоде покоління оперних співаків Ю. Платонова, М. Сариотти, Ф. Комиссаржевский, И. Мірошників, Ф. Стравінський, Е. Мравина, М. Славина, Н. і М. Фигнери, М. Долина, Е. Павлівська, пізніше В. Куза, Н. Фріді, Н. Забілу, М. Корякин, Ф. Литвин, А. Давидов, И. Алчевский, В. Касторский і інші. Високий професійний рівень Маріїнського театру створив умови для появи в трупі таких геніальних оперних виконавців як Іван Ершов і Федір Шаляпин.
На початку 20 століття репертуар театру був насичений видатними творами вітчизняних і європейських композиторів. Серед російських творів "Кам'яний гість" і "Русалка" А. Даргомижского, "Юдіфь", "Рогнеда" і "Вража сила" А. Серова, "Псковитянка", "Оповідь про невидимий град Кітежі" і інші твори Н. Римского-Корсакова, "Борис Годунов" і" Хованщина" М. Мусоргського, "Князь Ігор" А. Бородина, "Демон" А. Рубінштейна, усі опери П. Чайковського (на прем'єрі "Чародійки" в 1887 диригував сам автор). З європейських композиторів: "Пророк" Дж.Мейербера, "Кармен" Ж. Бизе, "Ромео і Джульєта" Ш. Гуно, "Мефистофель" А. Бойто, "Манон" Ж. Массне, декілька опер Дж.Верди, опери Р. Вагнера, серед яких виділяється постановка усієї тетралогії "Кільце нібелунга".
Перші експерименти в режисурі опери почав проводити О. Палечек. На початку 20 століття геніальні новаторські спектаклі поставив Всеволод Мейерхольд - "Тристан і Ізольда" Р. Вагнера, "Орфей" і "Евридика" К.В.Глюка, "Борис Годунов" М. Мусоргського, "Електра" Р. Штрауса, "Кам'яний гість" А. Даргомижского, "Снігуронька" Н. Римского-Корсакова, "Соловей" И.Стравинского.
У кінці 19 початку 20 віків блищить балетна трупа театру, якою керував видатний постановник М. Петипа. Його приголомшливі балети, особливо на музику П. Чайковського і А. Глазунова, розкрили дарування багатьох танцівниць різних поколінь. На початку 20 століття в трупі танцювали такі зірки балету світової величини як А. Павлова, М. Кшесинская, О. Преображенская, Т. Карсавина, О. Спесивцева, А. Ваганова, В. Нижинский, Н. і С. Легато.
Нове слово в театральному живописі сказали геніальні художники Олександр Бенуа, Костянтин Коровин, Олександр Головин, Валентин Серов.
По ескізах Олександра Головина, в 1914 році, створена завіса, що стала емблемою Мариинки. У 1952 році, художник С. Вирсаладзе змінив темно-червону гамму завіси на синьо-блакитну, в тон обробки залу для глядачів.
Разом з революцією в театр прийшли важкі часи. Маріїнський театр переданий у відомство народного комісаріату по освіті, в 1919 році названий академічним, а в 1920 перейменований в Державний театр опери і балету.
З приходом радянської влади з театру йдуть майже усі провідні артисти балету, але все-таки вдається зберегти класичний репертуар. Театр піддається більшовистським рейдам, інструкціям і циркулярам, артистам урізаються норми продовольства і тому подібні лиха.
У оперній трупі в якійсь мірі положення врятував Федір Шаляпин, який повернувся в театр в 1918 році і став його художнім керівником. Він притягнув в творчий колектив театру талановиту молодь, зумів зберегти костюми і реквізит театру, які більшовики збиралися роздати незаможним селянам. Шаляпин відновив декілька росіян і європейських класичних опер, багато виступав сам. У 1922 році Шаляпин емігрував з Росії, залишивши в Маріїнському театрі сильний колектив артистів і диригентів.
У 1922 році балетну трупу очолив Ф. Лопухів, який зумів відродити багато класичних балетних спектаклів і створити нові. З 1917 року в хореографічному училищі викладає А. Ваганова, чиї талановиті учні поповнюють колектив театру. Багато хто з них здобув всесвітню популярність - О. Іордану, Т. Вечеслова, Г. Уланова, Н. Дудинская, Ф. Балабина, А. Шелест, В. Чабукиани, А. Ермолаев, К. Сергеев, Н.Зубковский.
Дуже плідною виявилася співпраця театру з композитором Б.Асафьевим.
У 1934 році театру присвоєно ім'я С. М. Кирова.
Під час Великої Вітчизняної війни, театр евакуювали в Перм, де він продовжував працювати і випускати нові спектаклі. Частина артистів залишилася в Ленінграді і працювала в концертних бригадах. Під час блокади Ленінграда в будівлю Маріїнського театру потрапило більше двадцяти снарядів, але до осені 1944 року воно вже було відновлене.
У післявоєнні роки в театрі поставлена безліч чудових опер і балетних спектаклів, виступають талановиті вокалісти, танцівники, режисери, балетмейстери, диригенти, музиканти. Найбільш відомими операми стали "Дуенья" (Заручення в монастирі) С. Прокофьева, "Декабристи" Ю. Шапорина, "Чарівна флейта" В. А. Моцарта, "Пітер Граймс" Б. Бритену; балети "Попелюшка" С. Прокофьева; "Мідний вершник" Р. Глиера, "Бахчисарайський фонтан" Б. Асафьева, "Гаяне" і "Спартак" А. Хачатуряна та ін.
Видатним балетмейстером в 60-70 х роках 20 віків став Ю. Григорович, на сцені блищали артисти балету И. Колпакова, Н. Макарова, А. Осипенко, И. Генслер, А. Сизова, Р. Нуреев, М. Баришників, В. Панів, Ю. Солов'їв та ін.
У 1976-1988 роках головним диригентом був Ю. Темирканов, в колективі працювали вокалісти И. Богачева, Г. Ковалева, Л. Филатова, Б. Штоколов, В. атлантів, Е. Гороховская, Л. Казарновская, Л. Шевченка, К. Плужников, Н. Мисливців, С. Лейферкус, Ю. Марусин та ін.
У 1992 році театр набуває свого колишнього імені - Маріїнський, тепер його повна назва - Маріїнський Державний академічний театр опери і балету.
Новий етап в житті театру почався з приходом в нього Валерія Гергиева. У 1988 році у віці 35 років він обирається художнім керівником оперної трупи, а з 1996 року стає художнім керівником-директором Маріїнського театру.
Валерій Гергієв - один з кращих диригентів у світі, талановитий і енергійний організатор, прагне зробити трупу Маріїнського театру кращою у світі.
Окрім виховання артистів світового рівня, головною заслугою Гергиева є розширення і оновлення репертуару, особливо російських класичних творів. Разом з традиційними спектаклями, він створив нові форми творчих виступів. Це монографічні фестивалі, присвячені творчості М. Мусоргського, С. Прокофьева, Н. Римского-Корсаков. Починаючи з 1993 року, під керівництвом Гергиева, щорічно проходить міжнародний фестиваль" Зірки білих ночей", однією з основних особливостей якого є традиційний показ усіх прем'єр поточного сезону. З 2000 року любителі балету зі всього світу з'їжджаються в Санкт-Петербург на фестиваль балету "Маріїнський".
У 2005 році театр уперше провів фестиваль дротів російської зими "Масниця".
Зараз з Маріїнським театром співробітничають найбільші оперні театри світу : Ковент Гарден, Метрополітен опера, Опера де Бастиль, Ла Скеля, оперні театри Тель-Авіва і Сан-Франциско. Зарубіжні опери стали звучати на мові оригіналу.
З 1998 року, за ініціативою Валерія Гергиева в Маріїнському театрі працює академія молодих співаків. Учні академії беруть участь в оперних спектаклях театру, виконуючи як невеликі, так і провідні ролі.
Незважаючи на численні реконструкції, на початку 21 століття назріла необхідність в перебудові будівлі театру і оновленні технічного оснащення. У 2003 році пройшов міжнародний конкурс на проект нової будівлі, переможцем якого став французький архітектор Домінік Перро. Його проект об'єднав останні досягнення архітектури і класику Санкт-Петербургу.
Цього року Маріїнський театр закрився на реконструкцію, його трупа виступає на інших сценічних майданчиках Санкт-Петербургу.
Список літератури
1. Русский театр. Иллюстрированная история театральной жизни
2. Одесский М.П. Правительственные агитационные модели и ранняя русская драма //Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2006. № 2 (24). С. 30-35.
3. Юрий Москаленко. Кто и когда поставил первую пьесу в России?
4. Куприянов А.И. «Городская культура русской провинции. Конец XVIII — первая половина XIX века». Новый хронограф. М. 2007 стр. 129—132
5. Как возник русский придворный театр? Автор Татьяна Маркинова
Размещено на Allbest.ru
