Міністерство освіти і науки України

Харківський національний економічний університет
Кафедра бухгалтерського обліку
Контрольна робота

з навчальної дисципліни

"Управлінський облік"
Харків, 2010


ЗМІСТ
1.            CVP - аналіз. Напрямки використання, особливості проведення та основні припущення що покладено в його основу

2.            Тести

3.            Задача

4.            Задача

Список використаної літератури


1.               
CVP- аналіз. Напрямки використання, особливості проведення та основні припущення, що покладено в його основу
За своєю сутністю CVP-аналіз є досить простим, базується на легко обчислюваних показниках і дає змогу оперативно оцінити вплив величини та структури витрат, обсягу продажу продукції на прибуток, аналізувати його залежність від рівня цін і структури виробництва, обґрунтовувати маркетингову стратегію. Із самої назви випливає, що CVP-аналіз з’ясовує зв’язок між витратами, рівнем операційної активності та прибутком. Термін «операційна активність» характеризує результативність діяльності підприємства. Для виробничого підприємства вона визначається обсягом виготовленої продукції. При цьому мається на увазі, що всю виготовлену продукцію продано, тобто обсяги виробництва і продажу продукції за певний період збігаються. Оскільки прибуток — основний результативний показник діяльності підприємства, важливо знати його залежність від двох попередніх показників — витрат й обсягу продукції. Ця залежність ускладнюється тим, що витрати поділяються на змінні й постійні, а обсяги виробництва і продажу продукції мають непрості зв’язки з цінами на окремі вироби. Крім цього, як відомо, не всі змінні витрати є пропорційними, а постійні витрати включають деякі елементи дегресуючих змінних витрат. Це все створює певні труднощі в моделюванні зазначеної залежності.

За CVP-аналізу співвідношення «витрати—випуск—прибуток» спрощується і припускається, що в його основі лежать лінійні залежності. Тобто аналіз базується на таких передумовах:

·                     усі витрати можна чітко поділити на змінні та постійні;

·                     усі змінні витрати є пропорційними, а постійні не містять елементів дегресуючих витрат і є лише функцією часу;

·                     ціни на вироби не залежать від обсягу виробництва і в межах розрахункового періоду стабільні.

Ці обмеження означають, що CVP-аналіз здійснюється в межах даної виробничої та організаційної структури підприємства, тобто стосується короткострокового періоду. За цих умов функції витрат та обсягу виробництва (продажу) є лінійними. Їх графічну інтерпретацію наведено на рис. 6.1.


Рис. 6.1. Динаміка витрат (С), виручки (В) та точка беззбитковості (Nб)
У процесі CVP-аналізу обчислюються та аналізуються такі показники:

·                     маржинальний прибуток (збитки);

·                     коефіцієнт маржинального прибутку;

·                     рівноважний обсяг операційної (виробничої) діяльності (точка беззбитковості);

·                     рівень безпеки операційної діяльності;

·                     обсяг операційної діяльності (обсяг виробництва), що забезпечує цільову прибутковість;

·                     операційний ліверидж (операційна залежність), який дає змогу оперативно аналізувати залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і структури витрат.

Маржинальний прибуток (іноді його називають покриттям або внеском у прибуток) обчислюється за формулою


ПМ = В – СЗ ,
де ПМ — величина маржинального прибутку за певний період;

В — виручка від продажу продукції;

СЗ — змінні витрати за цей же період.

Отже, маржинальний прибуток дорівнює постійним витратам та операційному прибутку, тобто прибутку від продажу продукції:
ПМ = СП + П,
де П — операційний прибуток.

Відповідно, операційний прибуток, або просто прибуток, є різницею
П = ПМ – СП.
Маржинальний прибуток є верхньою межею прибутку за зміни величини постійних витрат СП, а саме: коли постійні витрати прямують до нуля (СП → 0), прибуток прямує до маржинального прибутку (П → ПМ).

Ці закономірності цінні для аналізу впливу динаміки обсягу виробництва на прибуток. Коли змінюється обсяг виробництва, постійні витрати залишаються на попередньому рівні, тому прибуток змінюється на величину маржинального прибутку.

Співвідношення між маржинальним прибутком та обсягом виробництва зручно аналізувати за допомогою відносного показника — коефіцієнта маржинального прибутку (kПМ):
.


За даних цін і норм змінних витрат коефіцієнт маржинального прибутку — величина постійна. Тому приріст (зменшення) прибутку можна визначити так:
∆П = ∆ВkПМ.
Якщо, наприклад, передбачається збільшити обсяг виробництва і продажу продукції на 60 000 грн. за kПМ = 0,4, то матимемо приріст прибутку на 24 000 грн. (60 000 Ч 0,4).

Операційна діяльність з виготовлення продукції або надання послуг уважається врівноваженою, коли виручка від продажу цієї продукції/послуг (дохід) дорівнює сукупним витратам. Цей обсяг продукції називають також точкою беззбитковості, оскільки на графіку в точці, що відповідає його величині, перетинаються функції витрат і виручки (доходу). Зазначений обсяг виробництва — точка беззбитковості — розмежовує сфери збиткового (ділянка 1) і прибуткового (ділянка 2) виробництва (див. рис. 6.1).

Унаслідок наявності постійних витрат (СП) виробництво продукції до певного її обсягу (точка беззбитковості Nб) є збитковим, оскільки загальні витрати в сумі змінних і постійних (С) більші за виручку: С > В. Сфера збиткового виробництва (Nзб) на графіку знаходиться в межах

0 ≤ Nзб < Nб.

Зі зростанням обсягу виробництва за умови, що змінні витрати на одиницю продукції менші за ціну, тобто СЗО < Ц, збитки зменшуються і в точці беззбитковості вони дорівнюють нулю.

На практиці беззбитковий обсяг виробництва обчислюється, як правило, аналітично. Необхідна для цього формула виводиться досить просто. В точці беззбитковості виручка дорівнює сукупним витратам, тобто:



NбЦ = NбСЗО + СП.




Звідси маємо формулу

У чисельнику цієї формули — постійні витрати, у знаменнику — маржинальний прибуток на одиницю продукції (питомий маржинальний прибуток).

У стартовий період діяльності підприємства, коли N = 0, збитки дорівнюють постійним витратам. Зі збільшенням обсягу виробництва і продажу на один виріб (∆N = 1) збитки зменшуються на питомий маржинальний прибуток (Ц – СЗО). Після досягнення точки беззбитковості відповідно зростає прибуток.

Беззбитковий обсяг виробництва за наведеною формулою визначається у натуральному вимірі. Це прийнятно для однопродуктового виробництва. У багатопродуктовому виробництві в такому разі виникає проблема розподілу постійних витрат між виробництвами окремих продуктів. Тому за цих умов частіше визначають загальний обсяг беззбиткового виробництва у грошовому вимірі, тобто в обсязі виручки В.

Для виведення формули обчислення беззбиткового обсягу виробництва у грошовому вимірі скористаємось попередньою формулою, помноживши ліву і праву її частини на ціну виробу Ц. У результаті матимемо


Оскільки NбЦ = Вб, а — коефіцієнт маржинального прибутку kПМ, то




.
Як видно з викладеного, у точці беззбитковості постійні витрати СП покриваються маржинальним прибутком. Проте не всі постійні витрати є витратами у формі готівкових видатків. Частина з них не потребує грошових виплат, а має форму нарахування. Це передусім амортизаційні відрахування на реновацію основних засобів і нематеріальних активів. Тому являє собою інтерес обсяг виробництва, за якого виручкою від продажу продукції покриваються лише ті витрати, що пов’язані з реальними грошовими виплатами. Назвемо його обсягом (точкою) готівкової беззбитковості. Він обчислюється за формулою
,
де: Nбг — обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі, що забезпечує готівкову беззбитковість;

СПГ — постійні витрати, що потребують виплат готівкою.

Відповідно у грошовому вимірі
.
Очевидно, що Nбг < Nб і Вбг < Вб.

На основі беззбиткового обсягу виробництва визначається рівень безпеки операційної діяльності. Критерієм такої безпеки є ступінь перевищення фактичного (планового) обсягу вироблюваної продукції над беззбитковим обсягом виробництва. Коефіцієнт безпеки операційної (виробничої) діяльності (kб) обчислюється так.

·                     У разі натурального виміру обсягу продукції (однопродуктове виробництво):
.
·                     У разі вартісного (грошового) виміру обсягу продукції (багатопродуктове виробництво):
,
де N, B — фактичний або плановий обсяг продукції відповідно у натуральному і грошовому вимірі.

Коефіцієнт безпеки операційної діяльності можна вважати мірою операційного ризику. Чим він більший, тим безпечніша ситуація з огляду на прибутковість діяльності. З його зростанням зменшується ризик зниження обсягу виробництва до точки рівноваги, і навпаки, з його зниженням такий ризик зростає.

Прибуток підприємства залежить від його операційної активності, яка на виробничих підприємствах визначається передусім обсягом вироблення і продажу продукції. Якщо йдеться про динаміку активності, тобто темп її зміни, то на величину прибутку істотно впливає й структура витрат, а саме їх поділ на змінні та постійні.

За аналізу залежності прибутку від операційної активності розглядаються такі два питання:

·                     який обсяг виробництва забезпечує цільовий прибуток підприємства?

·                     як реагує величина прибутку на зміну обсягу виробництва?

Послідовно розглянемо їх.

Цільовим у даному випадку називається прибуток, який підприємство хотіло б одержати в певному періоді виходячи зі своїх стратегічних завдань. Тому постає питання: скільки треба виготовляти і продавати продукції за певних цін і рівня витрат, аби зазначений прибуток забезпечити? Такий обсяг продукції обчислюється за формулами:

·                     за натурального виміру обсягу продукції
,
Або
;
·                     у разі вартісного виміру обсягу продукції
,
Або
,
де: NЦ, ВЦ — обсяг продукції, що забезпечує цільовий прибуток відповідно у натуральному і грошовому вимірі;

ПЦ — цільовий прибуток.

Тепер звернемося до відносної реакції прибутку на зміну обсягу виробництва. Цей аспект аналізу називають також операційною залежністю. Вона визначається за допомогою такого показника, як операційний ліверидж (важіль). Він обчислюється за формулою

тобто операційний ліверидж є відношенням маржинального прибутку до операційного прибутку.

Величина L — операційний ліверидж — показує, на скільки відсотків зміниться прибуток за зміни обсягу продукції (операційної активності) на 1 %.

Якщо, наприклад, L = 2, то за збільшення обсягу виробництва на 10 % прибуток зросте на 20 %. Прибуток зростає випереджаючими темпами стосовно збільшення обсягу виробництва, тому що є постійні витрати, які не реагують на його зміну.

Операційний ліверидж істотно залежить від частки постійних витрат у сукупних витратах підприємства. З її зростанням величина L збільшується, і навпаки. Чим більша величина операційного лівериджу, тим чутливіша реакція прибутку на зміну обсягів виробництва і продажу продукції.




ТЕСТИ
1. До функціональних обов'язків бухгалтера-аналітика підприємства входить:

а) управлінське консультування з питань планування, контролю і регулювання діяльності центрів відповідальності;

б) податкове консультування.

2. Тенденцією подальшого розвитку управлінського обліку є його інтеграція в систему:

а) стратегічного управління підприємством;

б) виробничого обліку;

в) обліку витрат.

3. Управлінський облік від організаційної структури підприємства:

а) не залежить;

б) залежить частково;

в) повністю залежить.

4. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з:

а) нормальної потужності підприємства;

б) фактичної потужності звітного періоду;

в) потенційної потужності підприємства;

г) номінальної потужності звітного періоду.

5. Вартість запасних частин, витрачених при ремонті основних засобів загальновиробничого призначення, відносяться до складу:

а) загальновиробничих витрат;

б) адміністративних витрат;

в) інших операційних витрат;

г) елемента „матеріальні витрати”.

6. Витрати пакувальних матеріалів, використаних для затарювання готової продукції, відносяться до складу:

а) інших операційних витрат;

б) прямих матеріальних витрат;

в) витрат на збут;

г) елемента „матеріальні витрати”.

7. Підприємство планує реалізувати 1000 одиниць продукції за ціною 20 грн за штуку. Якщо постійні витрати підприємства складають 6000 грн, а змінні – 12000 грн, то маржинальний дохід дорівнює:

а) 20000 грн;

б) 14000 грн;

в) 8000 грн;

г) 2000 грн.

8. Сукупні постійні витрати організації складають – 3000 грн., обсяг виробництва – 500 од. виробів. При обсязі виробництва в 490 од. виробів постійні витрати складуть:

а) 2940 грн. у сумі;

б) 3000 грн. у сумі;

в) 6,12 грн. на одиницю;

г) відповіді б и в;

д) жодна відповідь не вірна.

9. Чиста виручка підприємства склала 100 тисяч грн., постійні витрати – 20 тисяч грн., змінні – 60 тисяч грн., запас міцності даного підприємства дорівнює:

а) 100 000 грн.;

б) 80 000 грн.;

в) 40 000 грн.;

г) 50000 грн.

10. Для ухвалення рішення про вибір одного з альтернативних варіантів необхідна інформація щодо:

а) релевантних витрат і доходів;

б) сукупних доходів і витрат по кожному варіанту;

в) контрольованих і неконтрольованих витрат;

г) усі відповіді вірні.

11. До витрат періоду відносять:

а) адміністративні витрати і витрати на збут;

б) виробничі витрати, інформація про які накопичена на бухгалтерських рахунках за звітний період;

в) загальновиробничі витрати;

г) жодна відповідь не вірна.

12. Метод вищої і нижчої точок призначений для:

а) мінімізації витрат;

б) поділу умовно-постійних витрат на постійну і змінну складові;

в) оптимізації виробничих ресурсів;

г) усе перераховане вище вірно.

13. Найбільш точним методом розподілу витрат обслуговуючих підрозділів є метод:

а) прямого розподілу;

б) послідовного розподілу;

в) одночасного розподілу;

г) взаємних послуг.

14. Взаємні послуги обслуговуючих підрозділів не приймаються до уваги при використанні методу:

а) прямого розподілу;

б) одночасного розподілу;

в) взаємних послуг.

15. Ставка розподілу накладних витрат визначається як відношення:

а) загальних накладних витрат підрозділу до загального значення бази розподілу;

б) бюджетної суми виробничих накладних витрат до загального значення бази розподілу;

в) загальних накладних витрат підрозділу до бюджетної суми виробничих накладних витрат.
Задача.
Дані для розрахунку

Варіант	Продаж, грн.	Змінні витрати, грн.	Коефіцієнт маржинального доходу, грн.	Постійні витрати, грн.	Операційний прибуток, грн.
1	100000	80000	0,2	7500	12500
2	200000	175000	20	0	25000
3	6675000	6487500	35	112500	75000

Коефіцієнт = Маржинальний дохід
маржинального доходу Дохід від реалізації
Маржинальний дохід = Дохід від реалізації – Змінні витрати

Маржинальний дохід = Прибуток + Постійні витрати

Дохід від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати +

+ Операційний прибуток
Варіант1. Маржинальний дохід = 100000-80000=20000
Коефіцієнт = 20000 = 0,2

маржинального доходу 100000

Постійні витрати= 20000 – 12500=7500
Варіант 2. Змінні витрати = Дохід від реалізації – Операційний прибуток = 200000-25000 = 175000

Постійні витрати= Маржинальний дохід - Прибуток = 25000-25000=0

Варіант3 Змінні витрати= Маржинальний дохід - Прибуток = 6487500

Дохід від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати

+ Операційний прибуток = 6487500+112000+75000=6675000
Задача.

Витрати відділу копіювання містять амортизацію та обслуговування копіювальних машин, зарплату персоналу, утримання приміщення, витрати паперу, тонеру тощо. Є такі дані про витрати й обсяг діяльності цього відділу за минулі шість місяців.
Місяць                    Загальні витрати, грн.        Кількість копій

1                              35000                                   128000

2                              40800                                   156000

3                              33600                                   120000

4                              32200                                   124000

5                              39200                                   136000

6                              36400                                   140000
Необхідно визначити функцію витрат відділу копіювання методом вищої – нижчої точки.

Функція витрат має вигляд:
Y = a +bx,
де Y – рівень витрат;

a – постійні витрати;

b – змінні витрати на одиницю фактору витрат;

x – кількісно описаний фактор витрат.

Метод вищої-нижчої точки базується на основі даних аналізу діяльності у минулих звітних періодах та у деякій мірі на інтуїції менеджера, який здійснює аналіз. За цим методом визначають різницю найвищого та найнижчого значення залежної (суми витрат) і незалежної (обсягу діяльності) змінної. Потім діленням першої різниці (залежної) на другу (незалежну) визначають коефіцієнт (суму змінних витрат на одиницю виміру незалежної змінної). Множенням цього коефіцієнта на обсяг незалежної змінної розраховують загальну суму змінних витрат, а відніманням змінних витрат від рівня залежної змінної – обсяг постійних витрат, який поширюють на всі точки даного ряду.
Y = 40800-32200=8600грн.

Х=156000-120000=36000копий

Б=8600: 36000=0,24грн.\ копий

32200=        a+0,24*120000 а=3400

40800= a+0,24*156000 а=3360




Список використаної літератури
1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 „Запаси”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 237 від 08.10.99р. // Все про бухгалтерський облік. – 2007. - № 18. – С. 40 – 46.

2.       Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 „Витрати”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.99р. // Все про бухгалтерський облік. – 2007. - № 18. – С. 80 – 85.

3.       Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік. / Ф.Ф.Бутинець, Т.В. Давидюк, Н.М. Малюга. – Житомир: ЖІТІ, 2002. – 480с.

4.       Голов С.Ф. Управлінський облік. – К.: Лібра, 2003. – 704с.

5.       Друри К. Управленческий и производственный учет. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2002. – 700с.

6.       Лабунская С.В. Управленческий учет. Конспект лекций для студентов специальности 8.050106 всех форм обучения. Ч. 1. – Харьков: Изд. ХНЭУ, 2005. – 60с.

7.       Лабунская С.В. Управленческий учет. Конспект лекций для студентов специальности 8.050100 «Учет и аудит» всех форм обучения. Ч. 2. – Харьков: Изд. ХНЭУ, 2007. – 40с.

8.       Лень В.С. Управлінський облік. – Чернігів: ЧДТУ, 2002. – 154с.