Вступ

Особлива увага приділяється лісам (лісовим біоценозам), що сьогодні грають винятково важливу водорегулювальну, ґрунтозахисну санітарно-гігієнічну роль. Ліси є джерелом деревини і різних недеревних продуктів. З кожним роком підвищується їх захисна і рекреаційна роль. Тому необхідно глибоко вивчати лісові біоценози з метою регулювання природних процесів, що відбуваються в них, всіляко охороняти і раціонально використовувати їхні ресурси.

Лісовий біоценоз – це співтовариство дерев, чагарників, трав'янистої рослинності, ґрунту, тваринних і інших організмів, що знаходяться в постійному взаємозв'язку. Одним з найважливіших компонентів лісових біоценозів є гриби, сама численна безхлорофільна група нижчих рослин, виділена в окреме царство органічного світу. Власне гриб – це вегетативне тіло, що складається з міцелію (грибниці), що пронизує ґрунт або деревину. Міцелій у ґрунті нерідко поширюється на десятки метрів, переплітаючи верхню частину ґрунту.

Гриби в лісових біоценозах сприяють посиленню кругообігу мінеральних речовин, енергії, розкладаючи природні опади, перетворюючи органічні речовини в мінеральні, котрі потім використовуються для харчування зеленими рослинами. Вони також відіграють важливу роль у харчуванні деревних, чагарникових і деяких трав'янистих рослин, здійснюючи його за допомогою мікоризи, утвореної на коренях. Багатогранні функції, виконувані грибами, істотно визначають життєдіяльність лісових біоценозів. Багато видів грибів, паразитуючи на хвої, листках, пагонах, гілках у кроні, нерідко прискорюють диференціацію дерев у деревостої й відмирання відсталих у рості екземплярів.

Окремі види грибів, що мають порівняно великі м'ясисті плодові тіла, використовуються для харчування населення, інші мають лікарські властивості і використовуються в медицині. Ряд видів, що мають оригінальної форми красиво пофарбовані плодові тіла, підвищують декоративність лісу (червоний мухомор, гриб-парасолька). Говорячи про ролі грибів у лісових біоценозах варто пам'ятати, що поняття корисний і шкідливий організми (гриби) діалектично зв'язані. Оцінка їх міняється в залежності від конкретних обставин.

Вивчення даної проблеми досить актуально, тому що деревина застосовується в багатьох цілях людиною, а дерева мають велике значення в природі.

Мета роботи полягає в тім, щоб виявити, зібрати й описати видовий склад трутовикових грибів околиць м. Чернігова.

Об'єкт дослідження – трутовикові гриби.

Предмет дослідження – поширення і значення в природі трутовиків.

Завдання роботи:

1. розглянути класифікацію захворювань деревних рослин;

2. вивчити й описати видовий склад трутовикових грибів околиць м. Чернігова;

3. з'ясувати значення трутовиків у природі і життєдіяльності людини.

4. розробити план проведення екскурсії по вивченню трутовикових грибів.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного і всебічного аналізу природних факторів супутньому розвиткові трутовиків. При виконанні курсової роботи були використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, системного підходу.

1. Природа і класифікація хвороб рослин

Збудників хвороб дуже багато. Вони відрізняються розмаїтістю зовнішніх ознак і характером патологічних змін, що відбуваються в рослині, однак вони мають і деякі загальні риси, що дозволяють зрозуміти і визначити хвороба рослини.

1.1 Поняття про хвороби рослин

Поняття про хвороби рослини необхідно для розуміння причин і умов виникнення, розвитку і прояву захворювання.

Перші визначення хвороби рослини (А. Франк, 1815; О. Декандоль, 1832) були засновані на наявності відхилень від нормального стану організму. З деякими доповненнями цієї точки зору дотримували і вчені XX ст. (С.И. Ростовцев, А.С. Бондарцев, Ф.У. Купревич, Дж. Харрар і ін.).

Оригінальне визначення хвороби дав відомий радянський учений Н.А. Наумов, що виходить з положення, що при будь-якій хворобі в рослині спостерігається патологічний процес, що відбувається і розвивається в результаті взаємодії між рослиною, патогенним організмом і середовищем. Саме це положення, на думку Н.А. Наумова, повинне лежати в основі поняття хвороби. У своєму визначенні Н.А. Наумов указує, що захворювання є одним з можливих наслідків порушення взаємин, що склалися у філогенезі між рослинним організмом і середовищем [10].

На підставі вивчення патологічного процесу в рослинному організмі побудував своє визначення і Т.Д. Страхів, що розглядав хворобу як результат мінливості взаємозв'язків у єдиній системі: рослина – паразит – середовище.

Кожна хвороба характеризується складним процесом виникнення і розвитку взаємин між рослиною, патогеном і факторами зовнішнього середовища. Тому останні визначення найбільше повно враховують біологічні процеси, що протікають у хворій рослині. Хвороба – складний динаміко-патологічний стан рослини, викликана паразитними організмами або несприятливими факторами, що характеризується порушенням фізіологічних і біохімічних функцій, морфологічних і анатомічних ознак, що у залежності від особливостей рослини, збудника й умов середовища можуть привести до різкого зниження продуктивності або навіть загибелі деревної породи.

Існує й офіційне визначення поняття хвороба рослини: порушення нормального обміну речовин кліток, органів і цілої рослини, що виникає під впливом фітопатогена або несприятливих умов середовища і, що приводить до зниження продуктивності рослин або до повній їх загибелі.

В усіх випадках зовнішні ознаки патологічного процесу супроводжуються порушенням морфологічних ознак, фізіологічних функцій і продуктивності рослин. Інтенсивність розвитку хвороби залежить від патогенності її збудників, опірності рослин і умов зовнішнього середовища. Вона може приводити до відмирання окремих частин рослин або викликати повну загибель не тільки окремих інсмідуумів, але і цілих насаджень. Отже, хвороба рослини є діалектичним процесом, у якому рослина, збудник, зовнішнє середовище взаємозалежні між собою й обумовлюють один одного. Крім поняття поразка рослини в лісовій фітопатології, що вивчає багаторічні рослини, часто вживається термін ушкодження рослин. Ушкодження характеризуються такими ознаками, як поломка галузей, бурелом, ветровал, обдирання і обмигування кори, натески, ушкодження поверхневих коренів витоптуванням, пожовтіння листків і т. п., викликані дією зовнішніх фізико-механічних, хімічних, кліматичних і інших факторів без впливу патогенних організмів. Ушкодження нерідко приводять до загибелі рослини [1].

Уживають також термін потворність, або тератологічні явища, під якими розуміють різні морфологічні відхилення від норми, наприклад фасціації, капи, сувельвали, іноді «відьмини мітли», хоча вони в більшості випадків не знижують життєдіяльності рослин, не загрожують їх існуванню. Капи горіха, берези досить підвищують цінність дерев. Такі явища часто спадкові, причини їхнього виникнення в багатьох випадках ще не встановлені.

Дії патогенних організмів і інших причин захворювань викликають комплекс визначених змін в анатомічній і морфологічній будівлі рослини або його окремих органів. Зовнішні ознаки цих змін називаються симптомами хвороби. Вони специфічні для визначених хвороб.

1.2 Типи хвороб рослини

Усе різноманіття типів хвороб, що зустрічаються в природних умовах, можна об'єднати по характері їхнього прояву в ряд груп.

Відмирання рослини або окремих його органів на корені

Зів'янення характерне для листяних порід, при цьому зменшується тургор усієї рослини або його окремих органів. Уражені рослини мають зів'ялі скручені листи і пониклі верхівки. Даний тип хвороби викликається грибами, бактеріями і виявляється як на однолітніх рослинах, так і на багаторічних деревних породах. Зів'янення сіянців, а в більш дорослих рослин – листів, квіток і зав'язей може викликатися недоліком вологи в ґрунті, високими температурами і весняними заморозками. Грибні і бактеріальні зів'янення супроводжуються поразкою тканин, що проводять воду з ґрунту до листів. При цьому в області підсемядольного коліна сіянців утвориться перетяжка, уражається коренева система, закупорюються судини бульб, стебел і стовбурів. На поперечному розрізі органів рослин, уражених грибами і бактеріями, у периферичній частині добре видні побурілі судини у виді кільця, завдяки чому можна легко відрізнити них від рослин, що зів'янули від недоліку вологи в ґрунті або з інших причин. Цей тип хвороби приводить до поступового відмирання дерева, тому що після зів'янення листів на галузях вони засихають, буріють і обпадають [4].

Засихання характерне для хвойних порід. При цьому типі хвороби бруньки, молоді сходи, хвоя на галузях і верхівках дерев відмирають. Причиною засихання є поразка камбію грибами. Хвоя, що відмирає, на втечах здобуває бурий колір, висить униз, а при дотику легко обсипається; кора розтріскується, відстає від деревини й обпадає.

Вижимання сіянців у розпліднику обумовлено утворенням крижаної кірки. Примерзлий до кореневої шийки рослини лід поступово наростає і випирається догори разом з рослиною. Після танення льоду сіянець залишається на поверхні ґрунту і гине. Вижимання найчастіше спостерігається на торф'янистих і глинистих ґрунтах в осінній або весняний період.

Випрівання спостерігається в сіянців і самосівби, що знаходиться під снігом, і викликається Sclerotіnіa gramіnearum Elenev. Воно приводить до побуріння хвої, її обпаданню, відмиранню верхівок або всієї рослини.

Удушення (ядуха) сіянців і самосівби сосни, що виростають на піщаних ґрунтах, відбувається після обволікання їх плодовими тілами Thelephora terrestrіs Ehrenb., що перешкоджає нормальному плинові фізіологічних процесів (подиху транспірації, фотосинтезу і т.д.).

Опік сіянців настає внаслідок перегріву ґрунту. У результаті високих температур (50–75 °С) на темних ґрунтах спочатку утвориться перетяжка в кореневої шийки стеблинок, потім засихає хвоя, сіянці гинуть. При вириванні їхні корінці звичайно залишаються в ґрунті [10].

Повне або часткове руйнування окремих органів рослин

Гниль – один з розповсюджених типів хвороб, викликуваних грибами або бактеріями. Характеризується руйнуванням і розм'якшенням окремих ділянок тканин різних органів однолітніх і багаторічних рослин. Загниванню найчастіше піддані м'ясистою, соковитою, багаті водою і живильними речовинами плоди, насіння, бульби, коренеплоди. Гнилизна деревини викликають різні зиди афілофорових, аггрикових і інших грибів. Виділяють наступну гнилизну деревини: по типі гниття корозійна, деструктивна), за структурою (тріщинувата, призматична, ямчата), по кольорі (біла, строката), по розміщенню на поперечному зрізі стовбура (заболонна, ядрова і ядрово-заболонна), а також по розташуванню на дереві (коренева, окоренкова, стовбурна, раньова і верхова).

Плямистість характеризується тим, що на поверхні листів, плодів, насіння у місцях поразки утворяться білій, сірій, бурій або чорній різні по величині і формі відмерлі ділянки – плями, Них поділяють на припухлі і некротичні. Викликаються грибами, бактеріями або бувають непаразитарного походження. Найбільш розповсюдженими формами інфекційної плямистості є: округла, при якій тканина оточена темним або світлим ободком; кутаста, розташована між жилками; дірчаста – при якій згодом тканина випадає, утворити отвір.

Непаразитарна плямистість характеризується однотонністю кольору і відсутністю облямівки [10].

Некроз (греч. necros – мертвий) – локальне відмирання кори з лубом і камбієм на галузях і стовбурах, найчастіше довгастої форми і різної величини. У місцях поразки спостерігається відмирання кори уздовж і поперек стовбура, причому кора довго не відпадає.

Виразки характеризуються утворенням на стовбурах, галузях дерев різних по величині раней, заглиблених у деревину, часто оточених напливом. Великі виразки називають раком, а дрібні – антракнозом. Краю дрібних раней часто пофарбовані в темно-червоний або чорний колір. Причиною утворення виразок можуть бути гриби, бактерії, низькі температури і механічні ушкодження.

Морозобійні тріщини утворяться в результаті переохолодження зовнішніх річних шарів, що стискуються значно сильніше, ніж теплі шари центральної частини. Вони спостерігаються в нижній частині стовбурів дуба, бука, ільма, ясена, горіха, тополі. Морозобійні тріщини йдуть у радіальному напрямку, по краях часто утворяться напливи. Подовжні стовбурні тріщини можуть бути утворені від удару блискавки.

Відторгнення, тріщини виникають у стовбурах хвойних і листяних порід при раптовому підвищенні температури після великих морозів. У цей період зовнішні річні шари стовбура нагріваються і розширюються, а внутрішні залишаються холодними і стиснутими. Отлупные тріщини мають кільцеподібну форму, тому що проходять по річних шарах на границі зазначених зон.

Обмерзання різних органів спостерігається в теплолюбних деревних порід під впливом пізніх весняних і ранніх осінніх заморозків і сильних морозів узимку. Так, після ранніх морозів до випадання снігу спостерігається підмерзання коренів, а в таких порід, як айлант, оксамит амурський, горіх волоський, і інших обмерзають окремі втечі або всі галузі в кроні дерев.

Іржа листів являє собою різної величини і форми звичайно іржавого кольору пустули (лат. pustula-міхур, прищ), що утворяться під епідермісом на верхній і нижній сторонах листів, черешків і молодих утеч. Пустули характерні для уредо- і телейтостадії грибної іржі [11].

Скупчення міцелію і спороношення грибів на органах рослин

Нальоти утворяться на листах, утечах, плодах і являють собою скупчення міцелію і спороношення грибів різної величини і фарбування. Білі щільні нальоти утворять звичайно мучнисторосяні гриби, а пухкий, ніжний білий наліт формують несправжньомучнисті.

Чорні або бурі, досить щільні нальоти на листах викликають деякі гриби з класу дейтероміцетів. На насіннях деревних порід дуже часто зустрічаються пухнаті нальоти або дерновинки різного кольору, утворені міцелієм і спороношенням різних цвілевих грибів.

Муміфікація (араб. mumya – забезпечений від розкладання протигнильними речовинами) – складний склероцій, що утвориться шляхом пронизування тканин гіфами з обов'язковим збереженням форми ураженого жолудя або плоду. У такому стані гриб зберігається, тому що легко переносить низькі температури узимку. На наступний рік на муміфікованих плодах або насіннях формуються плодові тіла і Спори грибів.

Зміна форми органів рослин

Скривлення галузей відбувається в 1 – 15-літніх сосонок під впливом соснового вертуна. У місцях поразки утворяться ранки і ецидії, грибниця руйнує луб і камбій, у результаті чого зменшується механічна стійкість, утеча згинається. При сильному розвитку хвороби однолітні сіянці гинуть, а в старших сосон можуть засихати верхівки, викривлятися стволики або формуватися кілька верхівок.

Деформація плодів характерна для плодиків черемшини, вільхи сіркою, осики, тополі білого. Уражені плоди значно збільшуються в розмірі і здобувають мішкоподібну форму.

Курчавість листів являє собою зміна форми листової пластинки в персика, вільхи, тополі, клена внаслідок ненормального і посиленого розподілу кліток під впливом голосумчатих грибів, листи товщають, зморщуються або на них утворяться здуття. Уражені ділянки листів здобувають блідо-зелений або жовтий колір з червонясто-фіолетовим відтінком.

Фасціація – зміна пагонів або стебел до ремінновидної, приплющеної форми; спостерігається в ясена, ялини, скумпії й інших порід. Причини виникнення невідомі.

Розетність – розташування листів, наприклад у яблуні, верби, у вигляді розетки на сформованих під впливом вірусу укорочених міжвузлових пагонів.

Проліфікація квіток полягає в тім, що замість маточки квітки виростає втеча, на якому може утворитися нову квітку. Часто таке явище спостерігається в квіток троянд.

Карликовість – поганий ріст деревних порід, викликаний постійним недоліком у ґрунті основних макро- і мікроелементів, а також вологи [4].

Нитковість – перетворення під впливом вірусів нормальних листів шовковиці, жимолості, клена ясенелистного, в'яза дрібнолистного й інших порід у нитчасту форму.

Зміна забарвлення органів рослин

Хлороз – набуття жовтого забарвлення зеленими органами рослин під впливом вірусів, бактерій або внаслідок недоліку окремих макро- і мікроелементів у ґрунті. Прикладом може служити хлороз в'яза, жимолості, білій акації, клена сріблистого, яблуні.

Мозаїка – розмаїтість, що характеризується нерівномірним забарвленням листків, на яких чергуються темно-зелені ділянки різної форми і розміру з жовтими або світлими. У паренхімних ділянках листків ясена, в'яза, шовковиці під впливом вірусу частково руйнується хлорофіл, що приводить до мозаїки, а іноді і до деформації листової пластинки, курчавості або нитчатості.

Альбікація характеризується повною або частковою втратою листами або молодими рослинами зеленого забарвлення через відсутність у клітинах хлорофілу. Уражені сіянці дуба, клена або їхніх листків стають білими. Причиною даного захворювання є відсутність у ґрунті в доступній формі необхідної кількості заліза.

Пожовтіння хвої і листків спостерігається при недоліку світла й елементів мінерального живлення і характеризується тим, що замість нормального зеленого кольору хвоя і листи здобувають жовто-зелене забарвлення різної інтенсивності. Таке явище свідчить про несприятливі умови росту і живлення; при ліквідації названих причин листи відновлюють зелений колір [7].

Побуріння хвої і листів характеризується повною заміною зеленого кольору на бурим або червонясто-бурий, що є показником їх відмирання. Даний тип хвороби викликається причинами інфекційного (грибами, бактеріями) і неінфекційного характеру (низькими і високими температурами, високою концентрацією фунгіциду), що діють безпосередньо на хвою, листи, галузі і корені.

Новоутворення на уражених органах у рослин

«Ведьмини мітли» – надмірна кущистість внаслідок утворення тонких укорочених гілочок з недорозвиненими листами на галузях або стовбурах граба, берези, вишні, клена, абрикоса, сосни й інших порід. Вона викликана пробудженням сплячих і придаткових бруньок під впливом грибів, бактерій, вірусів і комах, в окремих випадках у результаті генної мутації передаються в спадщину.

Нарости (капи) – напівкулясті напливи на стовбурах і коренях деревних порід, викликані бактеріями, вірусами і комахами в результаті збільшення кількості кліток (гіперплазія) або їхнього обсягу (гіпертрофія). Типовим прикладом наростів можуть служити капи (сувельвали), на стовбурах дуба, берези, а також на окоренковій частині горіха волоського. Деревина наростів (капів) має красиву текстуру, тому широко використовується в деревообробній промисловості.

Пухлини – здуття або стовщення на галузях і стовбурах, викликані грибами, бактеріями в результаті гіпертрофії. Вони найчастіше перетворюються в ракові виразки.

Галли – кулясті або інші за формою утворення на листках, пагонах і коренях, що з'являються під впливом бактерій, грибів, комах і нематод; галли можуть досягати декількох сантиметрів у діаметрі.

Виділення в місцях уражень і ушкоджень рослин

Слизотеча характерна для листяних порід і супроводжується витіканням різного кольору рідини в місцях уражень, ушкоджень гілок і стовбурів. Цей тип хвороби викликається бактеріями (наприклад, бактеріальна водянка дуба, бука, берези, липи, граба, осики) і причинами неінфекційного характеру (механічними ушкодженнями стовбурів берези, клена, ільма, в'яза) [8].

Витікання каміді характерно для кісточкових порід (абрикоса, сливи, вишні, черешні й ін.) і супроводжується виділенням з уражених пагонів, стовбурів клейкої рідини, що поступово засихає, утворити коричневі або жовті скупчення камеді. Збудником є гриби, бактерії і механічні ушкодження.

Витікання смоли характерно для хвойних порід і супроводжується витіканням живиці в місцях ураження грибами і бактеріями, також і механічними ушкодженнями.

1.3 Класифікація хвороб

Для кращого розуміння природи хвороб, їхньої дії на рослинні організми, діагностики і розробки мір боротьби з патогенами важливе значення має класифікація хвороб.

В даний час на земній кулі відомі десятки тисяч хвороб однолітніх і багаторічних рослин. Так, за даними Н.А. Черемісинова й ін. (1973), на одній деревній породі, наприклад дубі, зареєстровано 280 хвороб, а на сосні 181. При цьому кожне захворювання тієї або іншої рослини характеризується різними зовнішніми ознаками прояву або симптомами, що найчастіше змінюються в часі. Патоген може уражати всю рослину, окремі органи або його частини.

Класифікація будується по всіляких принципах: зовнішнім симптомам прояву, тобто по типах хвороб (зів'янення, плямистість, пухлини і т. п.); тривалості її протікання (хронічне і гостре); ураженим органам (хвороби листків, коренів, пагонів і т. п.); вікових характеристиках рослин (хвороби сходів, молодняків, середньовікових); по деревній породі (хвороби сосни, дуба, бука, кизилу й ін.); етіології, тобто через виникнення хвороби. Останній принцип найбільш обґрунтований і широке застосовується у фітопатології. По етіологічному принципу усі хвороби в залежності від факторів, що обумовлюють розвиток патологічного процесу, розділяють на паразитарні (інфекційні) і непаразитарні (неінфекційні) хвороби. Причина перших – патогенні живі організми (гриби, віруси, бактерії й ін.), що утворять органи розмноження і можуть бути перенесені на здорові рослини, других – несприятливі ґрунтові, водні, температурні і повітряні фактори для росту рослин, нездатні передаватися від хворих рослин до здорового [10].

2. Характеристика найбільш поширених грибних захворювань

2.1 Дубова губка

Дубова губка – Daedalea quercіna (L.) Fr. викликає темно-буру ядрово-заболонну стовбурну гниль дуба. Гриб уражає старі стовбури дуба з механічними ушкодженнями, однак найбільше часто зустрічається на пнях і зрубаній обробленій деревині дуба, каштана, бука. Зараження дерев відбувається базидіоспорами через поранення й обломи сучків, а порослі – міцелієм від материнських пнів. Гриб розповсюджений повсюдно і є звичайним руйнівником мертвої деревини зазначених порід.

Плодові тіла багаторічні, розміром 4–12x6–20*2- 5 см, від напівкруглих до плоских, з гострим краєм, сидять боком на субстраті, іноді розташовуються черепитчатими групами. Поверхня нерівна, горбиста, концентрично-борозниста, іноді з неясними зонами, сірувато-коричнева або бурувата. Тканина коркова, ясно-жовта або сірувато-коричнева. Гіменофор має подовжено-округлі пори. Базидіоспори овальні, безбарвні, у основі косо загострені, розміром 6–7,5*2,5–3,7 мкм. Цистиди веретеноподібні, злегка загострені [4].

Гниль корозійного типу. У першій стадії гниття деревина стає темно-коричневого фарбування. В другій – на ураженій деревині утворяться тріщини по серцевинних променях, у яких з'являється білувата грибниця. У кінцевій стадії грибниця в тріщинах перетворюється в жовтувато-сірі плівки, а деревина розпадається на радіальні пластинки. Гнилизна звичайно зосереджена в нижній частині стовбура (1–3 м).

Шкідливість її в лісових насадженнях невелика. Значний збиток вона наносить на складах, у спорудах і будівлях, а також при збереженні зрубаної деревини. У будівлях і інших конструкціях деревину, що знаходиться у вологих місцях, варто просочувати антисептиками.

2.2 Трутовик справжній

Трутовик справжній – Fomes fomentarіus (L.: Fr.) Gіll.

Цей гриб із родини Трутових, рід Фомес. Плодове тіло багаторічне, 10–30 /10–20/5–15 см, копитоподібне, із широкою основою, до дерева прикріплюється верхньою частиною задньої сторони. Поверхня сіра або сіро-чорна, гладка, із широкими концентричними зонами, покрита твердою кіркою (1–2 мм товщини). Тканина жовто-коричнева, замшевидна (труть), гіменофор шаруватий, коричневий із дрібними (3–4 на 1 мм) округлими трубочками. Спори довгасто-еліпсоїдальні, 14 – 24/5 – 8 мкм, безбарвні, у масі білі. Плодові тіла з'являються через 7 – 10 років після зараження стовбура [6].

Уражена деревина спочатку буріє, пізніше вона здобуває жовто-біле фарбування, стає м'якої, губчатої, на ній утворяться темно-бурі і чорні лінії. У кінцевій стадії виникають тріщини, заповнені жовтуватою шкірястою грибницею.

Гниль поширюється зверху вниз і від заболоні до центра стовбура.

Справжній трутовик розповсюджений у листяних лісах усіх регіонів України (Полісся, Лісостеп, Карпати і Крим, а також у штучних посадках у Степу). Гриб уражає стовбури бука, берези і багатьох інших листяних порід. Інфекція проникає через обламані гілки, морозобійні тріщини, різні механічні ушкодження. Інтенсивний розвиток плодових тіл спостерігається часто вже на повалених (поламаним вітром) деревах.

Справжній трутовик – один з найбільш небезпечних руйнівників деревини бука. Для зашиті від нього необхідно загальне поліпшення санітарного стану лісів, вивезення стовбурів бука і берези, уражених трутовиком. Не слід допускати надмірного розрідження, а також механічних ушкоджень дерев.

2.3 Трутовик запашний

Трутовик запашний – Trametes suavеjleus Fr.

Даний гриб відноситься до роду таметес (Tremetes). Плодові тіла у виді капелюшків, прикріплених боком до субстрату, товсті, копито – або желвакоподібні, іноді більш плоскі, 2 – 15 см у довжину, 2 – 5 см шириною, 1,5 – 7 см товщиною, одиночні або черепично розташовані. Поверхня гола, шорсткувата, іноді з наростами, концентрично бородавчаста, те рудо-бурою до чорної, по краях часто рудо-червона. Тканина дерев'яниста, у молодих екземплярів коркова, від іржавого до каштаново-бурого кольору, із приємним і сильним запахом анісу. Трубочки правильні, більш-менш товстостінні, з білуватим нальотом усередині, пори від округлих до кутастих, 1 – 3 на 1 мм [11].

Зустрічається повсюдно в хвойних лісах на валежі й особливо на пнях. Викликає деструктивну гнилизну.

2.4 Несправжній трутовик

Несправжній трутовик – Phellіnus іgnіarіus (L.: Fr.) Quel.

Плодове тіло багаторічне, порівняно велике в діаметрі – до 25 см, висотою до 12 см, копитоподібне, іноді плоске, зверху буре. Поступово сутеніє і здобуває майже чорне фарбування з помітними концентричними борозенками і радіальними тріщинами. Внутрішня тканина дуже тверда, дерев'яниста, каштаново-бура. Гіменофор коричневий, із дрібними округлими порами (4–5 на 1 мм). Базидіоспори гладкі, майже кулястим, безбарвні, діаметром 4–6 мкм, у масі білі.

Гриб викликає на стовбурах, що уражаються, і товстих гілках ядрову, білу, смугасту гнилизну з характерними чорними лініями.

Один з найбільш розповсюджених видів, зустрічається повсюдно в листяних лісах України. Гриб паразитує на буку, грабі, клені, тополі, осиці, липі, ільмі і багатьох інших листяних породах у лісових насадженнях і особливо в парках, приміських лісах, де мається більше механічних ушкоджень стовбурів.

Поширення гриба значне, однак інтенсивність поразки менше, ніж у трутовика сьогодення. Тому його відносять до грибів середньої шкідливості [11].

Запобіжні заходи – вирубка уражених стовбурів, запобігання від механічних ушкоджень, створення змішаних лісів і реконструкція молодих насаджень.

2.5 Трутовик сірчано-жовтий

Трутовик сірчано-жовтий – Laetіporus sulphureus (Bull.: Fr.) Bond, et Sіng.

Плодові тіла однолітні, спочатку м'ясисті, що потім твердіють, плоскі, діаметром 10–30 см і товщиною 1–4 см, зібрані в групи. Верхня сторона інтенсивного лимонно-жовтого кольору з жовтогарячим відтінком. Гіменофор сірчано-жовтий, складається з одного шару трубочок. Трубочки спочатку округлі, потім зубчаторозірвані. З молодого гіменофора виділяються жовтуваті краплі рідини. Спори широко еліпсоїдальні або яйцеподібні, 5–7/3,5–5 мкм, блідо-жовті, потім безбарвні в масі свіжі – кремові, висохлі білі. Уражена деревина спочатку здобуває рожеве фарбування, з білими смужками від скупчення грибниці, потім стає бурою, дуже тендітної, легко розтирається пальцями. При подальшому впливі гриба деревина розтріскується, тріщини заповнюються білими або жовтуватими плівками грибниці.

Розповсюджений у дубових лісах. Крім дуба уражає вербу, акацію білу, тополя, горіх, черешню і навіть хвойні породи – модрину, тис. Нерідко руйнує стовпи, зрубану деревину. У лісах розвиткові гриба сприяє наявність морозобійних тріщин, різних механічних ушкоджень.

З огляду на велике поширення і скритність дії, цей гриб варто віднести до шкідливих і небезпечних видів. Плодові тіла з'являються не щороку, але викликають погіршення якості ділової деревини, руйнуючи ядрову частину стовбура, розвиток дупел, поломки дерев вітром, руйнують зрубану деревину. Міри боротьби: зашита лісів від механічних ушкоджень, морозобоин, проведення санітарних рубань. Молоді плодові тіла їстівні.

2.6 Двоколірна губка

Двоколірна губка – Phellіnus dіchrous Fr.

Плодові тіла 1–1,5 см, тонкі, розташовуються рядами або групами, іноді спускаються по субстраті широкою підставою, зверху пухнатими, білими або кремові, зі слабко помітними концентричними зонами і загостреними, іноді зігнутими краями. Тканина біла, дрібно волокниста. Трубочки короткі, темно-пурпурні, із дрібними отворами і часто білуватим нальотом. Спори циліндричні, зігнуті, 3 – 5, із двома краплями. Росте на пнях, стовбурах і гілках листяних порід. Викликає білу волокнисту гниль.

2.7 Трутовик північний

Трутовик північний – Phellіnus borealіs

Плодові тіла 5 – 7/2 – 10/1 – 3 см, подушкоподібні, іноді з загнутими донизу краями, часто розташовуються групами, зверху в молодому стані білі, водянисті, потім жовтувато-білі, сухі, волосисті-повстяні. Тканина м'яко пробкувата, паралельно-волокниста, біла. Трубочки короткі, білі, з великими звивистими отворами. Спори безбарвні, яйцеподібні. Викликає центральну жовтувату гниль деревини з дрібними, густими поперечними тріщинами, заповнені білою грибницею, переважно у весняній деревині. Росте на пнях і стовбурах хвойних дерев.

2.8 Березова губка

Березова губка – Pіptoporus betulіnus (Bull, ex Fr.) Karst. викликає червоно-буру ядрово-заболонну стовбурну гниль берези. Гриб розповсюджений повсюдно й уражає тільки стовбури берези. Спочатку йде руйнування ядрової частини стовбура, потім заболонної. Плодові тіла однолітні, спочатку кулясті, потім ниркоподібній або округлі, на короткій ніжці, розміром 4–20x5–20x2–6 см. Іноді досягають 35 см у діаметрі. Поверхня плодового тіла сіро-біла, гладка, без зон, з віком з'являються тріщини. Тканина біла, м'яка, пізніше пробковидна, край загнуть. Гіменофор складається з одного шару трубочок довжиною 2–8 мм. Пори округлі, 0,15 – 0,3 мм діаметром. Базидіоспори циліндричні, зігнуті, 4,5–6x1,25 – 1,5 мкм, безбарвні [6].

Гнилизна деструктивного типу. У першої стадій гниття деревина червоніє, в утворяться тріщини в радіальному напрямку і по річних шарах. У третій стадії з'являються поперечні тріщини, у яких накопичуються тонкі плівки білуватої грибниці, деревина стає тендітної і порохнявою. Довжина гнили в стовбурі складає 6–8 м.

Гриб звичайно уражає пригноблені, ослаблені екземпляри з поламаними гілками. Дуже часто масово розвивається на деревах, ушкоджених низовою пожежею, або в місцях, де різко змінилися умови зволоження (заболочування або осушення). Поселяється також у міських умовах, де березу ушкоджують гази, пил і інші фактори, що послабляють її ріст.

2.8 Панус грубий

Панус грубий – Panus rudіs Fr. Уражає зрубану деревину листяних порід, росте на пнях, викликає білу заболонну гнилизну.

Плодові тіла у виді шапочки, напівкруглі, діаметром 2–5 см, шкірясті, зверху жовті з волосками. Ніжки бічні (1–2 см), волосисті. Спори безбарвні, майже овальні, розміром 5–6 X 3–4 мкм з однієї – трьома краплями олії.

2.9 Несправжній дубовий трутовик

Несправжній дубовий трутовик – Phellіnus robustus (Karst.) Bourd. et Galz. викликає жовтувато-білу смугасту ядрову стовбурну гниль дуба. Гриб розповсюджений повсюдно і розвивається в нижній частині стовбурів різних видів дуба, зрідка каштана, яблуні, де він руйнує ядрову частину деревини, потім проникає в заболонь, камбій і луб. Рідше викликає ядрово-заболонну гнилизну. Унаслідок цього на стовбурі утвориться вдавленість, а надалі – ракова, рань. Зараження стовбурів відбувається базидіоспорами через місця обламаних суків і різних механічних ушкоджень.

Плодові тіла багаторічні, великі, копитоподібні, подушкоподібні, із широкими тупими краями, діаметром до 25 см і товщиною 10 см. Верхня поверхня коричнево-сіра, темно-сіра, майже чорна, із широкими концентричними борозенками і тріщинами. Край плодового тіла широкий, рудуватий. Тканина дуже тверда, дерев'яниста, іржаво-бура. Гіменофор трубчастий, іржаво-жовтий, із сіруватим нальотом [7]. Трубочки 2–5 мм висотою, шаруваті, світліше тканини. Пори дрібні, округлі, 0,1 мм діаметром. Базидіоспори кулясті або широкояйцевидні, розміром 6,5–8,5x6–7,5 мкм, безбарвні. Між базидіями іноді зустрічаються коричневі щетинки 16 – 32x7–10 мкм.

Гнилизна корозійного типу. У початковій стадії деревина буріє, потім у ній з'являються білі вицвітання. На стиках між здоровою й ураженою деревиною утворяться тонкі, звивисті чорні лінії і скупчення рудуватої грибниці. Структура гнили волокниста. Гнилб поширюється по стовбурі на висоту 1,5–2 м.

Phellіnus robustus розповсюджений у всіх дубових лісах. Однак, з огляду на спорадичність появи (більш 5% уражених стовбурів у насадженні не зустрічається) і той факт, що він не викликає загибелі дерев, його можна віднести до грибів середньої шкідливості.

3. Значення трутовиків в природі та заходи боротьби з грибними хворобами

3.1 Негативне значення трутовикових грибів

Більшість їх відноситься до класу базидіоміцетів і групі гіменоміцетів. Багато хто з них здатні розвиватися на деревині дерев, чагарників, хвойних і листяних порід.

Іноді на тому самому дереві уживаються одночасно два і більш руйнівників деревини. Це свідчить про те, що вони споживають з деревини різні живильні речовини або ті самі, але в останньому випадку між ними йде, очевидно, непримиренна і невидима для нас боротьба за субстрат.

Деревні породи заражаються міцелієм, що розвивається з, що попадають на поверхню кори суперечка грибів, і проникаючої усередину. Упровадження гриба відбувається звичайно через розриви кори або погризи її тваринами, через рані, що виникли під впливом мікроміцетів або в результаті механічних ушкоджень. Зовнішні ознаки руйнування деревини довго не виявляються; спочатку міцелій розростається усередині коренів, стовбурів і галузей, розкладаючи окремі шари деревини. Лише після декількох місяців або років життєдіяльності міцелію в тканинах дерева, чагарнику, на стовбурах, галузях і коренях з'являються однолітні або багаторічні плодові тіла макроміцетів – руйнівників деревини. Однолітні плодові тіла звичайно розвиваються в другій половині літа і, закінчивши спороношення, до зими відмирають. Під час раптових перших заморозків плодові тіла на тлі сніжної пороші дуже ефектні: коштують, як кришталеві, а доторкнешся – ламаються, як стекло, оголюючи дрібні кристалики льоду усередині грибної тканини. При настанні відлиги деякі з них, наприклад плодові тіла зимового гриба, знову утворять Спори. Найбільш витривалі багаторічні плодові тіла ксилотрофів: вони переживають усі негоди зими – і люті морози і відлиги з настанням весни вони оживають і починають формувати органи спороношення. Одна з морфологічних особливостей, що дозволяє багаторічним плодовим тілам руйнівникам дерев переносити несприятливий вплив зовнішніх умов, – порівняно товста пігментована поверхнева шкірочка. Вона добре помітна на поперечному розрізі багатьох трутовиків. Інша особливість – досить товстий шар марної тканини, що прикриває зверху спороносний шар численних дереворуйнівників. Чільна роль у збереженні життєздатності трутовиків належить міцелієві. Грибниця всіх дереворуйнівників добре захищена від непогоди корою і тканинами дерева. Паразити (біотрофи) з числа грибів – дереворуйнівники разом з живими тканинами дерева вступають у фазу зимового спокою, а в перші весняні місяці міцелій разом з рослиною-хазяїном «просипається» і, споживаючи його живильні речовини, починає постачати ними плодові тіла, що відновляють активну життєдіяльність. Подібне явище спостерігається й у грибів-ксилосапротрофів, але міцелій їх зберігає життєздатність під покривом уже відмерлих деревних тканин [7].

Спороносний шар плодових тіл дереворуйнівних грибів різного типу: трубчастий, складчастий, гладкий, шипуватий, горбкуватий і т.д. Трубчастий спороносний шар, або гіменофор, усіх багаторічних плодових тіл трутовиків щорічно утворить нові шари. Навесні торішні трубочки заростають шаром міцелію, що згодом ущільнюється, і формуються нові трубочки. Таким чином, розвивається новий шар, початківець функціонувати на початку або середині літа. На поверхні плодових тіл деяких трутовиків, наприклад сьогодення, добре помітні зони, що означають щорічний приріст гіменофора. По них можна орієнтовно визначити вік плодового тіла.

Серед макроміцетів-дереворуйнівників багато збудників стовбурних гнилизн. Їх розрізняють по приналежності до хвойних або листяних порід, але деякі розвиваються і на тих і інших породах.

Серед винуватців гнилі хвойних порід найбільш відомі соснова і ялинова губки, облямований трутовик.

Плодові тіла соснової і ялинової губки легко помітні. У ялинової вони тонкої, плоскі, розпростерті, іноді почергово розташовані і часто утворюючу тонку кірку, а в соснової – типово шапко-, копитно – або козирьковидні. Обидва гриби схожі по циклі розвитку і паразитичних властивостей. Зараження ними дерев відбувається через суки і глибокі поранення. Грибниця, поширюючи по деревині, руйнують неї, у результаті чого зменшується вихід ділової деревини.

Процес відмирання лісу, викликуваний мікро- і макромицетами, прогресує з віком насадження.

3.2 Позитивна роль трутовикових грибів у природі і господарській діяльності людини

Грибам належить головна роль у руйнуванні лісового опаду, і як наслідок цього процесу, круговороті речовин у природі. Це вони очищають ґрунт від численних опалих листів, хвої, гілочок. Це гриби разом із представниками інших груп живих організмів, роль яких у цьому процесі, однак, невелика, руйнують пні дерев, сухостій, зламані і повалені вітром стовбури, колоди, що залишилися в лісі на місці рубань. Безліч мікро- і макроміцетів з числа сапротрофів поселяються на подвійному і листовому спаді, пнях, що відмерли стовбурах, розкладають них, очищаючи поверхню ґрунту і підготовляючи ґрунт для заселення новими поколіннями рослин. Багато хто, видимо, гуляючи по лісі, звертали увагу на повалені бурою стовбури, що заросли мохами, лишайниками, травами. Вони здаються казковими міцними велетнями, але спробуйте влізти на такий стовбур – і під вагою тіла утвориться глибока яма або тріщина і нога провалиться глибоко усередину. Це вже не стовбур-богатир, а порохнява деревина [7].

Процес руйнування деревини тривалий, і його швидкість залежить від кількості лісового опаду й умов, у яких він відбувається, від активності дереворуйнівників. Найбільше швидко мінералізації піддаються опалі листи і хвоя. Багаті легкодоступними органічними сполуками, вони руйнуються грибами швидше, ніж більш великі гілки, покриті корою. На галузях продовжують розвиток гриби, життєвий цикл яких проходить у двох фазах: паразитної і сапротрофної. Навесні на хвої і листах, що ще не перегнили і складають верхній шар підстилки, через який пробиваються ясно-зелені стрілки молодих рослин, помітні неозброєним оком безліч чорних крапок і бархатисті нальоти темного кольору. Це спороношення і плодоносіння мікроміцетів (наприклад, ритисми, лофодермиума й ін.), що продовжують сапротрофно розвиватися на опалих листах і хвої, і специфічних сапротрофів – руйнівників лісового опаду. Серед опалого листя можна знайти листи зі зруйнованою тканиною і незруйнованими жилками, що залишилися, (склеротизовані лискти) – теж результат діяльності сапротрофів і факультативних сапротрофів.

Розкладання лісового опаду (дрібних гілочок, великих суків, колод, мертвих стовбурів) також здійснюють спочатку гриби, життєвий цикл яких починається з паразитичної фази, а закінчується сапротрофної. Це уже відомі нам трутовики. Про те, що міцелій цих паразитів продовжує свою руйнівну діяльність, можна судити по присутності спороносячих плодових тіл на відмерлій деревині, на пнях. Але не весь лісовий спад буває уражений дереворуйнівниками-паразитами, і тоді мертва деревина заселяється деревозабарвлюючими грибами, що здійснюють перший етап руйнування деревини. Ці гриби не порушують механічної міцності деревини, але змінюють її хімічний склад. Починаючи процес розкладання, вони підготовляють деревину для заселення іншими, основними руйнівниками деревини. На галузях з корою поселяються гриби – кортикальні сапротрофи, що руйнують кору. Серед них – трутовики-паразити, що уражають живі дерева і продовжують руйнувати мертву деревину, і трутовики-сапротрофи, що проникають у вже відмерлу кору і деревні тканини. Це вони здійснюють другу фазу розкладання, під час якої деревина утрачає свої механічні властивості й у залежності від ферментативної активності дереворуйнівників або розпадається на окремі пластини, або кришиться, перетворюючи при розтиранні в порошок.

Розпад відмерлої деревини берези в значній мірі здійснюється дійсним, плоским і березовим трутовиками. Вони ж часто руйнують деревину й інші листяні породи. Крім цих трутовиків, напіврозкладену деревину розкладають різні види кориолусов, чиї тонкі, перетинчасті плодові тіла часто у величезних кількостях покривають відмерлі стовбури

На напіврозкладеній деревині поселяються і види роду гиршиопорус, що залучають погляд фіолетовим відтінком спороносного шару. Гиршиопорус ялиновий звичайний на деревині хвойних, а гиршиопорус пергаментний – на деревині листяних порід [7].

Процес розпаду деревини лісових порід у природних умовах здійснюють гриби багатьох видів.

У розкладанні деревини хвойних порід переважають гриби з пологів стереум, фомитопсис, глеофіллум, кориоллелус, кортициум, гиршиопорус і ін. На деревині листяних порід широко представлені види пологів кориоллелус, кориолус, гиршибпорус, фомес, пиптопорус, кортициум, мерулиус, церрена й ін. Деякі види перерахованих родів руйнують деревину і хвойних і листяних порід. Кожен вид дерево руйнівника при розвитку на деревині виконує визначену функцію в розкладанні субстрату. Функціональні особливості того або іншого виду можна з'ясувати тільки в умовах експерименту, тому що в природі важко простежити поширення міцелію різних дереворуйнівників у колодах, пнях, що відмерли галузях, оскільки морфологічно міцелій усіх базидіальних грибів подібний. Спостереження показують, що ділянки відмерлої деревини, захоплені міцелієм одного якого-небудь деструктора, не заселяються іншими видами, що здійснюють цю же фазу розпаду деревини. Імовірно, і в цих умовах перемога залишається за міцелієм того гриба, що фізіологічно активно протиборствує появі конкуруючі речовини деревних порід (наприклад, смолу хвойних, дубильних речовин деяких листяних і т.д.).

Усі гриби сапротрофи і продовжують руйнування деревини, почате трутовиками.

На гниючій деревині поселяються і численні гніздівки, плодові тіла яких у виді маленьких пташиних гніздечок помітні на відмерлій деревині. Недоспілі плодові тіла їх мають форму невеликих келихів, кубків, зверху покритих тонкою плівкою. При дозріванні плівка розривається і на дні бокальчика виявляються округлі тільця (перідіоли), служать для розмноження гриба. Міцелій гніздівок пронизує гнилушки різних деревинно-чагарникових порід. Слідом за ними або одночасно з ними на майже цілком зруйнованих колодах, пнях, галузях з'являються різні дрібні макроміцети – шапкові гриби з порядку агарикових (пластинчастих), іноді покриваючі залишки деревного отпада суцільною масою. Це різні міцени, гіфоломи, ксеромфаліни, псатирели й ін. Вони здійснюють останню фазу руйнування деревини (фазу гуміфікації), у результаті чого деревина стає ще більш пухкої, поступово покривається мохами і зеленими рослинами. І от уже ніщо не нагадує про те, що на цьому місці лежало повалене дерево або купа галузей, кори або стояв пень. Але, виявляється, деревина не зникла, а лише перетерпіла під дією грибів тривалий процес перетворення – це вони своїми ферментами розконсервували законсервовані у високомолекулярних сполуках мертвої деревини величезні кількості речовини й енергії, що протягом усього життя синтезували живі дерева. Якби не було грибів – санітарів лісу, ці запаси не могли б включитися в круговорот речовини в природі, унаслідок чого не відновилася б кількість вуглекислого газу в атмосфері, і як наслідок цього, припинилися б фотосинтез і виділення кисню.

3.3 Захист та профілактика грибних захворювань

Стовбурні гнилі досить численні і мають широке поширення в різних регіонах нашої країни. Господарський збиток багатьох гнилизни значний, тому захист насаджень від їхніх збудників повинна проводитися диференційовано по групах лісів, а в межах кожної групи – з урахуванням віку насаджень, їхньої цінності і цільового призначення.

У лісових насадженнях необхідно проводити комплекс санітарно-оздоровчих заходів. У молодняках випливає вчасно і якісно проводити рубання відходу з метою формування здорових, біологічно стійких насаджень оптимальної повноти і складу [8]. У середньовікових, спілих і перестійних насадженнях регулярно проводити вибіркові санітарні рубання з обов'язковою вибіркою і вивезенням сухостою, бурелому, всихаючих, ослаблених, вітровальних і безверхових сухостійних дерев, оскільки на них швидко виростає багато плодових тіл трутових грибів, збудників гнилі, споруляція яких продовжується багато років. Розрідження деревостою до повноти 0,3–0,4 доцільно призначати в суцільне санітарне рубання. Для зменшення кількості інфекційного початку необхідно якнайшвидше розробляти і вивозити уражену деревину з насаджень. Щоб попередити заселення деревини стовбурними шкідниками, необхідно проводити її окоровку або здійснювати хімічну обробку, не допускати захламленості насаджень порубочними залишками, які необхідно вчасно вивозити або знищувати. Якщо вивезення за якимись причинами неможливе, треба «приземляти деревину», що прискорює процес гниття від сапротрофних грибів і сприяє швидкої її мінералізації. При вирубці листяних порід, уражених окоренковими гнилизнами, доцільна окоровка пнів для попередження утворення гнилизн (помилкового і променистого трутовиків вільхи) у молодій порослі. Важливим профілактичним заходом, що повинний постійно дотримуватися при рубаннях, є запобігання механічних ушкоджень дерев, що залишаються на корені. Літнє рубання повинне бути заборонене, тому що в цей час масово поширюються суперечки грибів. Щоб зменшити небезпека виникнення морозобійних тріщин, рекомендується залишати густі узлісся і не допускати надмірного розрідження деревостоїв. Для зменшення ушкоджень стовбурів дерев і молодого підросту дикими копитними (лосями, кабанами і т.д.) необхідно проводити регулювання їх чисельності.

Особливо важливо сьогодні створення стійких до гнилизн змішаних насінних хвойно-листяних насаджень із правильним підбором і розміщенням деревних порід. При цьому варто приділяти увагу доборові форм, різновидів дерев, стійких до дереворуйнуючих грибів, Схеми змішання повинні складатися з обліком лісу району, типу лісу і реальної загрози хвороб.

Серед мір боротьби із сосновою губкою в першу чергу варто назвати вирубку дерев із плодовими тілами і «тютюновими» суками в насадженнях старше 40 років. Вирубку уражених дерев проводять і при прохідних і вибіркових санітарних рубаннях. При прочищеннях і проріджуваннях вирубують також і надмірно розрослі дерева з товстими гілками, тому що в них раніш формується ядро і вони швидше інших можуть бути заражені сосновою губкою.

У рідких насадженнях, де дерева мають багато товстих гілок, доцільно обрізати не тільки сухі гілки, але і частина живих, зростаючих в тіні. Обрізку треба проводити поступово, до висоти 6–8 м у дерев у віці від 20 до 35 років, тобто поки в них не сформувалося ядро. Обрізати гілки краще наприкінці зими або ранньої навесні. На відносно багатих ґрунтах не можна допускати формування широких крон, що нерідко ушкоджуються снігом.

Важливою задачею є і проведення періодичних лісопатологічних обстежень для виявлення видового складу дереворуйнуючих грибів, ступеня ураженості ними насаджень [7].

У парках, міських посадках і лісопарках, поряд із проведенням санітарно-оздоровчих заходів, важливого значення набуває індивідуальний захист дерев: лікування раней, обрізка сухих, уражених і ушкоджених галузей, видалення плодових тіл дереворуйнуючих грибів, замазка раней після обрізки, пломбування дупел.

Лікування раней проводять навесні шляхом очищення їх ножем або шкребком, стерилізації 5%-м розчином мідного купоросу і покриття садовим варом або петролатумной замазкою (петрлатум – 80%, каніфоль – 10%, рослинна олія-10%). Це захід задоволений ефективно, тому що сприяє заживанню і заростанню ран. Обрізку проводять з наступною дезінфекцією поверхні зрізу і покриттям його петролатумной або садовою замазкою або олійною фарбою.

Пломбування дупел проводять влітку в суху погоду. Дупло очищають, дезінфікують його поверхня антисептиком, після просушки покривають олійною фарбою або бітумною емульсією, потім заповнюють його цементуючою сумішшю (1 частина цементу, 2 – піски, 1 – рослинного бітуму і 3- 4 частини обпилювань) і після засихання суміші офарблюють під колір кори дерева.

В даний час важливе значення в парках і насадженнях лісопаркових і зелених зон міст мають заходу щодо регулюванню рекреаційних навантажень, профілактиці механічних і інших ушкоджень дерев антропогенними факторами.

Загальні профілактичні заходи

Боротьбу з хворобами лісових насаджень і головним чином попередження розвитку цих хвороб варто розглядати не як тимчасову кампанію, а як єдиний комплекс заходів, спрямованих на підвищення стійкості лісу. У боротьбі з хворобами лісу основну роль грає підвищення природного імунітету рослин до інфекцій, створення стійких фітоценозів, зниження вірулентності збудників, а також знищення патогена. При цьому основним напрямком повинні бути різні шляхи впливу на середовище з обліком конкретних екологічних особливостей виростання лісу.

Розробці систем заходів щодо боротьби з хворобами лісу дотепер приділялося недостатньо уваги [7].

У системах лісозахисних заходів значну роль повинні грати загально організаційні: нагляд, лісопатологічні обстеження, картографування діючих і потенційних вогнищ інфекції, вивчення закономірностей виникнення епіфітотій, їх прогнозування. Ці заходи повинні проводитися на лісотипологічній основі з урахуванням природних районів, у зональному розрізі.

Однак основну роль у боротьбі з хворобами лісів варто відводити лісогосподарським заходам, що охоплюють весь період життя насаджень – від збору насінь до головного рубання. При цьому необхідно враховувати періоди розвитку хвороб, зв'язуючи них зі специфічними лісозахисними заходами, головним чином з біологічними методами боротьби. Така система повинна впроваджуватися в першу чергу в потенційних вогнищах хвороб, тому що охопити нею всі ліси не завжди можливо.

У виконанні комплексу проти-інфекційних заходів на перше місце висуваються різні способи підвищення стійкості деревостоїв і міри попередження розвитку хвороб. У цьому відношенні велику роль повинна зіграти селекція деревних порід, задача якої відбір у природі стійких форм, екотипів, елітних дерев, що відрізняються у відповідних екологічних умовах високою продуктивністю і стійкістю проти хвороб, шкідників і несприятливих кліматичних факторів, а також виведення нових імунних гібридів. Перспективний у цьому відношенні добір стійких форм у вогнищах хвороб з високим інфекційним тлом. Стійкі форми варто розмножувати вегетативним шляхом, що дозволяє зберігати позитивні властивості рослин, збирати з них насіння і створювати спеціалізовані насінні ділянки [7].

Зараз, коли таких насінних ділянок ще ні, для створення лісових культур необхідно використовувати посадковий матеріал, високоякісний як у санітарному, так і в генетичному відношенні. Для цього насіння треба збирати в здорових, високопродуктивних насадженнях, а при вирощуванні посадкового матеріалу дотримувати всіх агротехнічних правил, що включають прийоми по боротьбі з хворобами, зокрема протравляння насінь, проведення ряду профілактичних заходів у розплідниках, охорону сіянців від несприятливих непаразитарних ушкоджень (морозобійних тріщин, сонячних опіків і т.д.).

При створенні лісових культур необхідно підбирати породи відповідно типам лісу і категорії лісокультурної площі й обов'язково враховувати можливість розвитку хвороби. Особливої уваги вимагає створення лісових культур на пасовищах і пустирях, де завжди існує погроза виникнення вогнищ кореневої губки. Чисті культури й особливо монокультури будь-якої деревної породи створювати недоцільно, тому що вони менш стійкі, чим складні, змішані. Однак при створенні змішаних культур не можна висаджувати разом деревні породи і чагарники, що уражаються однаковою хворобою, наприклад сосну звичайну й осику, сосну веймутову і смородину і т.д.

При створенні культур і догляді за ними потрібно ретельно дотримувати правил агротехніки. У деяких випадках для підвищення стійкості хвойних культур доцільно вводити листяні деревні породи, чагарники, підсівати люпин.

Рубання відходу крім регулювання складу і підвищення продуктивності насаджень повинні сприяти посиленню їхньої стійкості до хвороб, шкідникам і несприятливим факторам середовища. З цією метою в хвойних насадженнях необхідно зберігати домішку листяних порід, формувати регулярну, добре розвиту крону, охороняти насадження від механічних ушкоджень. Рубаннями відходу потрібно так регулювати густоту насаджень, щоб створювати оптимальні умови головній породі, що повинна мати достатнє освітлення й одночасно отінений стовбур, що сприяє очищенню його від суків у молодому віці. Це в значній мірі зменшує можливість проникання суперечка грибів, що викликають стовбурні гнилизни. Надмірна ж густота насаджень сприяє розвиткові багатьох хвороб, підсилює ушкодження від снігу і вітру.

У старих насадженнях потрібно вчасно проводити санітарні рубання, вирубуючи в першу чергу дерева з плодовими тілами, щоб зменшити запас спор і можливість зараження, не допускати накопичення повалених стовбурів, зламаних вершин, сухостою, на яких можуть виростати плодові тіла грибів, що паразитують і на живих організмах [7].

Рубання головного користування рекомендується проводити так, щоб зменшити можливість ушкодження вітром, сонцем. Спосіб і сезон рубання і вивезення деревини повинні плануватися з таким розрахунком, щоб не зашкодити підросту, а при поступових рубаннях – і дерева, що залишаються на лісосіках. Випливає при цьому враховувати і терміни споруляції дереворуйнуючих грибів.

При зборі насінь, вирощуванні посадкового матеріалу, створенні лісових культур, відході за ними, рубаннях відходу, санітарних рубаннях і рубаннях головного користування необхідно враховувати біологічні особливості не тільки деревних порід, але і збудників хвороб.

Одночасно доцільно здійснювати активні лісозахисні заходи по ліквідації вогнищ інфекції. Ця робота дає кращі результати в роки депресії хвороби, коли вогнища займають менші площі і збудник сконцентрований на порівняно невеликому просторі. У таких випадках іноді ефективні і хімічні методи боротьби.

У системах лісогосподарських заходів варто передбачати і біологічні методи боротьби з хворобами, спрямовані головним чином на використання антагоністів, а також карантинні заходи, що попереджають проникання збудників хвороб у нові райони.

Насадження потрібно захищати від ушкодження худобою і дикими копитними. Варто також вчасно попереджати вплив різних факторів, що знижують стійкість лісу, зокрема надмірне осушення, низові пожежі, сильна ущільнення ґрунту і т.д.

Комплекс заходів щодо боротьби з хворобами лісонасаджень необхідно уточнювати в залежності від конкретних умов. Цьому повинне передувати визначення місць і площ потенційних і діючих вогнищ, інфекцій, прогноз розвитку епіфітотій.

4. Екскурсія на тему: «Знайомство з трутовиковими грибами»

Одна з основних задач шкільної біології – ознайомлення учнів з біологічною картиною органічного світу, з основними його компонентами – царствами дробянок, грибів, рослин і тварин.

Якщо вивченню рослин і тварин шкільна програма по біології відводить значне місце (розділи «Рослини», «Тварини»), то знайомству із самостійним царством грибів не приділено належної уваги (на вивчення теми «Гриби. Лишайники» у VІІ класі відведено 4 год., з них 1 год. на узагальнення). На наш погляд, цього часу явно недостатньо. Практично поза полем зору залишається дуже важлива екологічна група грибів-ксилофітів, що викликають руйнування живої і мертвої деревини і займають важливе місце в круговороті речовин у природі.

Питання про екологію трутових грибів має важливе значення, оскільки цей матеріал дозволяє істотно розширити знання школярів про гриби як самостійному царстві живих організмів, на місцевому (регіональному) матеріалі показати складний характер їхніх взаємин з іншими компонентами природи і використовувати отримані знання для здійснення екологічного моніторингу стану навколишнього середовища своєї області, району, міста; для формування екологічно грамотного поводження в природі.

Тому нами почата спроба заглибленого вивчення біології й екології трутових грибів. У цій статті пропонуємо докладну розробку екскурсії, проведеної після вивчення теми «Гриби» за рахунок резервного часу в розділі «Бактерії. Гриби. Лишайники» (VІІ клас).

Задачі екскурсії

Освітні: познайомити учнів із трутовими грибами як важливою ланкою живої природи; на основі знання особливостей їхньої будівлі виявити роль у природі на прикладі лісових і паркових співтовариств організмів; знайти риси пристосованості трутових грибів до різних факторів середовища: породам і вікові дерев, санітарному станові дерев, температурі, діяльності людини й ін.

Виховні: продовжити формування навичок колективної дослідницької навчальної діяльності екологічно доцільного поводження в природі; закріпити інтерес до вивчення живої природи свого краю.

Розвиваючі: продовжити робота з розвитку умінь розумової діяльності (порівняння, аналіз явищ, що спостерігаються, виявлення причинно-наслідкових зв'язків, формулювання висновків, узагальнення); формування умінь і навичок дослідницької діяльності.

Устаткування: ножі із широким лезом для зняття плодових тіл із субстрату, папір розміром 5x6 див для етикеток картонні коробочки для збереження плодових тіл, садовий вар, кілочки, мотузки, блокноти, олівці, лінійки, визначні картки, інструктивні картки для самостійної роботи учнів

План екскурсії:

1. Знайомство з видовим складом деревинно-чагарникової рослинності регіону.

2. Вивчення особливостей будівлі трутових грибів.

3. Фактори, що впливають на поширення трутових грибів (субстрат: порода дерева, санітарний стан; температура діяльність людини).

4. Різноманіття трутових грибів лісового (паркового) співтовариства.

5. Роль трутовиків у природі.

6. Підсумки і висновки по екскурсії.

Хід екскурсії

Екскурсія проводиться на території заказника місцевого значення Ялівчина.

По дорозі на екскурсію вчитель знайомить учнів з особливостями місця її проведення і нагадує правила поведінки в природі.

Екскурсія починається вступною бесідою, у ході якої увага учнів звертається на те, що трутові гриби – це маловивчена група живих організмів особливого царства природи – грибів, що живуть на деревинно-чагарниковій рослинності. Учнем пропонується згадати і назвати породи дерев і чагарників найбільш типових для даної місцевості.

Учні, розбивши на групи, виконують завдання

Інструктивна картка №1

З розділу «Рослини» повторите матеріал про структуру і склад рослинних співтовариств; з курсу географії (роздягнула «Фізична географія») – матеріал теми «Рослинний світ».

Завдання

Вивчите склад деревної рослинності лісу, користуючись наступним планом:

1. Закладете спробну площадку розміром 10 х 10 м.

2. Визначите видовий склад дерев цієї площадки.

3. Підрахуйте кількість дерев кожного виду, що виростають на ній.

4. Вивчите санітарний стан дерев (здорове, ослаблене, сухостійне, повалене на землю, пень), дані досліджень занесіть у табл. 1.

Таблиця 1

Назва дерева	Кількість дерев даного виду	Санітарний стан

Відповісти на питання:

1. Які породи дерев переважають на вибраній ділянці?

2. Який висновок можна зробити про санітарний стан цих дерев?

Інструктивна картка №2

З розділу «Рослини» повторите матеріал про структуру і склад рослинних співтовариств; з курсу географії (роздягнула «Фізична географія») – матеріал тим «Взаємозв'язку компонентів природи», «Рослинний світ».

Завдання

1. Закладете спробну площадку розміром 10 х 10 м.

2. Визначите видовий склад чагарників даної ділянки.

3. Підрахуйте кількість чагарників кожного виду, що виростають на ній.

4. Вивчите санітарний стан чагарникової рослинності (здоровий чагарник, ослаблений, сухостійний, повалений на землю), дані досліджень занесіть у таблицю 2.

Таблиця 2

Назва чагарнику	Кількість чагарників даного виду	Санітарний стан

Відповісти на питання:

1. Які види чагарників переважають на вибраній ділянці?

2. Який висновок можна зробити про санітарний стан чагарникової рослинності?

З'ясувавши видовий склад і санітарний стан деревинно-чагарникової рослинності, учитель звертає увагу учнів на об'єкт екскурсії – трутові гриби, що зустрічаються найчастіше на ушкоджених деревах. Він пропонує згадати особливості будови грибів і виявити ці риси в грибів-трутовиків. Учні називають елементи будови грибів – грибницю (міцелій) і плодове тіло; відзначають місце розташування міцелію в стовбурній частині дерева, плодового тіла – на його поверхні; визначають характер харчування трутових грибів. Учитель розповідає про здатності трутовиків виділяти в деревину особливі хімічні сполуки – ферменти, що переводять хімічні речовини деревини з нерозчиненого стану в розчинне, легко засвоюване трутовиками.

На основі знань про внутрішню будову стовбура дерева визначається місце проникнення і поширення міцелію гриба в деревину – серцевинні промені. Відзначається, що для проникнення в деревину гриб виробляє особливий фермент, що розчиняє стінки кліток деревини, утворити отвору, через які міцелій гриба проникає усередину деревини.

Вчитель акцентує увагу на різних способах прикріплення плодових тіл до субстрату. По цьому принципі їх можна розділити на наступні групи:

розпростерті по субстрату;

розпростерто-відігнуті;

латерально, або боком, прикріплені;

диференційовані на шапочку і ніжку (зустрічаються рідко).

Далі вчитель пропонує учнем згадати особливості розмноження грибів, відтворити схематично цикл їхнього розвитку

Питання для бесіди можуть бути наступними: чим розмножуються гриби? Де утворяться суперечки? Як суперечки можуть потрапити на субстрат? Які фактори середовища сприяють поширенню суперечка? Які умови необхідні для проростання спори в міцелій? Як схематично можна зобразити цикл розвитку грибів?

У ході бесіди учні з'ясовують, що розмноження трутовиків типово для грибів: вони розмножуються суперечками, що дозрівають у плодових тілах. Суперечки розносяться струмом повітря і, потрапивши на ушкоджену ділянку кори дерева, проростають. Надалі на такому дереві з'являються плодові тіла. Формулюється висновок про те, що трутовики уражають у першу чергу ушкоджені (з дуплами, порізами, іншими ранями) або ослаблені дерева

Після бесіди учнем пропонується провести самостійну роботу по завданнях, викладеним в інструктивній картці.

Інструктивна картка №3

Завдання

1. Уважно оглянете ушкоджені дерева вибраній ділянці (сухостійні, ослаблені, повалені на землю, пні).

2. Відшукайте на них трутові гриби.

3. Визначите вид дерева, на якому вони зустрічаються

4. Визначите характер прикріплення плодового тіла трутового гриба до субстрату, тобто визначите, до якої групи відноситься плодове тіло по способі прикріплення

5. Дані зафіксуйте на етикетці (вид дерева; санітарний стан; спосіб прикріплення до субстрату плодового тіла гриба).

Після виконання даного завдання вчитель більш докладно знайомить школярів з будовою трутових грибів.

Форми плодових тіл трутовикових грибів		Види гемінофору трутовикових грибів
Назва форми	Малюнок	Вид гемінофора	Малюнок
Тонка, плоска шапочка		Трубчастий
Копитоподібна		Лабіринтовий
Подушкоподібна		Пластинчастий
Язичкоподібна		Пластинчастий з дихотомічним галудженням
Декілька шляпок прикріплених на загальній основі

Увага звертається на форму плодових тіл трутовиків і особливості будівлі гіменофора. Потім докладно аналізується характер тканини гриба, розташованої над гіменофором. Консистенція і забарвлення тканини бувають різними, але строго специфічними для кожного виду. Тканина плодових тіл по консистенції буває плівчастою, восковидною, м'ясистими, шкірястими, корковими, дерев'янистими, губчатими або волокнистої (між цими основними категоріями існують усілякі переходи). Найбільше забарвлення, що часто зустрічається – біла, світло-дерев`янисто-жовта, кремова, рожева. Забарвлення і консистенція поверхні і внутрішньої частини плодового тіла можуть не збігатися.

Далі учнем пропонується виконати роботу з вивченню особливостей зовнішньої будівлі трутових грибів.

Інструктивна картка №4

Завдання

1. Обережно за допомогою ножа зніміть плодове тіло гриба з поверхні субстрату.

2. Розглянете зовнішній вигляд плодового тіла, звернувши увагу на:

а) форму;

б) консистенцію плодового тіла;

в) забарвлення поверхні плодового тіла;

г) характер гіменофора.

Дані занесіть на етикетку, заповнення якої почато при виконанні попереднього завдання

3. Зібрані плодові тіла помістити в картонні коробки, постачивши кожне окремо заповненою етикеткою.

Після роботи з завдань кожна група виступає з коротким повідомленням, а вчитель задає уточнюючі питання.

Учитель звертає увагу школярів на фактори, що впливають на поширення трутових грибів у природі, відзначаючи, що головним з них є субстрат, тобто відповідна деревина у визначеному стані. Учні, ґрунтуючись на спостереженнях, отриманих при виконанні попередніх завдань, відзначають, що трутовики розвиваються в основному на мертвій деревині, сприяючи її утилізації; звертають увагу на приуроченість трутовиків до визначених деревних порід.

Далі вчитель характеризує інші фактори, що впливають на поширення трутовикових грибів – температуру й антропогенний фактор.

Температурний фактор впливає не тільки на поширення різних видів грибів, але і на те, що по-різному реагують на температуру частини гриба – грибниця, плодове тіло, спори. Особливо сприйнятливі до дії температури плодові тіла. У залежності від впливу кліматичних факторів (температури насамперед) плодові тіла підрозділяють на три категорії:

однорічні плодові тіла, що розвиваються протягом одного вегетаційного періоду (від 1,5 – 2 тижнів до 4 місяців);

однорічні зимуючі плодові тіла, здатні перезимовувати і зберігати здатність до утворення нових спор тільки у випадку легких зим;

багаторічні плодові тіла, що існують протягом багатьох літ.

У ході бесіди з учнями з'ясовується роль діяльності людини в поширенні трутових грибів.

Питання для бесіди: згадаєте, як відбувається розмноження трутових грибів. Яка шкода наносить людина дереву, обрізаючи або обламуючи гілки? У чому полягає шкода збору соку навесні в дерев? Чи можна по наявності трутових грибів зробити висновок про санітарний стан лісу? Які міри профілактики проти поразки дерев трутовими грибами необхідно починати в лісі? Яку реальну допомогу школярі можуть зробити лісництву у цьому плані?

Після відповідей на поставлені питання учні роблять висновок про необхідність дотримання екологічно обґрунтованого, грамотного, доцільного поводження в природі.

Продовжуючи екскурсію, учитель знайомить учнів із правилами визначення трутових грибів. Ця робота проводиться в лабораторних умовах на уроці, що випливає за екскурсією.

Заключний етап екскурсії проходить у формі заслуховування повідомлення, заздалегідь підготовленого одним з учнів, про ролі трутовиків у природі. Формулюється висновок про те, що трутовики є важливою ланкою екологічних зв'язків, що існують у природі, тому що сприяють утилізації деревини і включенню її в круговорот речовин.

У заключній бесіді з'ясовується, як школярі засвоїли нові знання Для цього можуть бути використані наступні питання: до якого царства органічного світу відносяться трутовикові гриби? Доведіть це. По яких ознаках можна вести визначення трутовикових грибів? Які фактори середовища впливають на поширення трутовиків? Як по наявності трутовиків можна визначити санітарний стан лісу? Які міри можуть запобігти зараження дерев трутовиками? Яке значення мають трутові гриби в природі?

Учитель уточнює, конкретизує відповіді школярів.

По закінченні екскурсії хлопцям пропонується взяти участь в екологічному десанті по поліпшенню санітарного стану лісу.

За результатами екскурсії оформляється звіт, що може бути складений у такий спосіб:

1. Місце проведення екскурсії, погодні умови

2. Заповнені табл. 1 і 2 по завданнях.

3. Картки-етикетки, оформлені при виконанні завдань по інструктивних картках №3 і 4.

4. Колекція плодових тіл, постачена етикетками, необхідна для роботи з визначення трутовиків на наступному уроці.

Додаток

Дихотомічний ключ для визначення трутових грибів (ключ розрахований на визначення трутових грибів, що знаходяться в стані повної зрілості)

1. Копитоподібне плодове тіло

+ Плодове тіло іншої форми

2. Гіменофор лабіринтовий, у виді звивистих ходів довгастої форми

Дубова губка (Daedalea guereіna).

Плодове тіло товсте, пробковато-шкірясте, верхня поверхня сірувата, бурувата, з неясними зонами, горбкувата. Тканина коркова, у старих плодових тіл дерев'яниста Живе на дубі, буку, каштані.

+ Гіменофор трубчастий, складний

3. Поверхня плодового тіла червонясто-каштанового або темно-сірого, майже чорного кольору з червоною облямівкою по краю

Облямований трутовик (Fomіfopsіs pіnіcola).

У молодому стані поверхня плодового тіла жовтуватого кольору або жовтувато-оранжева з білою облямівкою по краю. Верхня поверхня плодового тіла з зонами, утвореними горизонтальними борозенками. Зустрічається на стовбурах і пнях різних хвойних і листяних деревних порід.

+ Поверхня плодового тіла сірий або ясно-сірий кольори……………………………………………..Трутовик справжній (Fomes fomentarіus).

Поверхня тверда, з концентричними борозенками. Край плодового тіла тупий, коричневого кольору. Тканина пружна рудуватого кольору. Пори трубочок гіменофору сірий або коричневий кольори, що сутеніють при натисненні. Зустрічається на відмерлих, рідше на живих, стовбурах берези, бука, ясена.

4. Плодове тіло у виді плоского капелюшка

+ Плодове тіло іншої форми

5. Гіменофор трубчастий

+ Гіменофор пластинчастий. Капелюшок віялоподібний з горбком у основи

Дедалеопсис горбистий, різновид триколірна (Daedaleopsіs confragosa var. frіcolor).

Поверхня капелюшка радіально-зморщена, пурпурно-бура або каштанова край забарвлений блідіше. Тканина тонка бура. Гіменофор з дихотомічними розгалуженнями. Зустрічається на мертвій деревині берези, вільхи, верби, горобини, ліщини й інших листяних порід.

6. Плодове тіло м'яке, м'ясисте, соковите, легко відламується при натисненні

Сірчано-жовтий трутовик (Laefіporus sulphureus).

Поверхня капелюшка жовтогаряча, зі слабкими рожевими відтінками, до старості що блідне, світло-шкіряного або грязно-блідо-жовтого, яскраво-жовтого кольору. Часто капелюшка черепичного розташування і сидять на загальній підставі. Зустрічається на дубі, горісі, модрині, яблуні, груші й інших листяних деревах.

+ Плодове тіло іншої консистенції

7. Поверхня плодового тіла гладка

+ Поверхня плодового тіла щетиниста, повстяна

Стереум твердоволосистий (Stereum hіrsutum).

Верхня поверхня сірого, жовтого і жовтувато-охряна Плодові тіла нерідко почергово розташовані на субстраті. Гіменофор яскраво-жовтий, потім стає блідо-сірим. Зустрічається на сухих стовбурах і гілках листяних деревних порід.

8. Поверхня плодового тіла з концентричними борозенками, коричневого кольору з тонкою білою смужкою по краю

Плоский трутовик (Ganoderma applanafum),

Плодові тіла часто покриті червонясто-коричневим порошком спор. У свіжому стані трубочки гіменофора при дотику забарвлюються в коричневий колір. Зустрічається в основі стовбурів і пнів беріз, дубів, тополь.

+ Поверхня плодового тіла рівна і гладка

Трутовик березовий (Pіpfoporus befulіnus).

Поверхня білувата в молодих грибів, пізніше сіра, жовтувата або блідо-бура. Тканина біла. Шар трубочок гіменофора легко відокремлюється від тканини. Поверхня гіменофора біла, що поступово злегка буріє. Найчастіше зустрічається на березі.

9. Плодове тіло являє собою нарости невизначеної форми, що не мають гіменофора

Березовий гриб, губка (Tnonofus sterіllіs).

Поверхня нерівна, часто розтріскана, чорною або темно-бура з дуже щільною дерев'янистою консистенцією. На розрізі тканина з білуватими прожилками, Зустрічається на березі.

+ Плодове тіло має гіменофор з дуже дрібними трубочками і поверхня з глибокими радіальними тріщинами

Несправжній осиковий трутовик (Phellіnus fremulae).

Старі плодові тіла тверді, дерев`янисті. Молоді плодові тіла гладкі, коричневого кольори, старі – сірувато-чорні, з тупим коричневим або сірувато-чорним краєм. Тканина коричнева. Гіменофор багатошаровий. Зустрічається тільки на осиках.

Список грибів, які викликають захворювання деревних рослин

Українська назва	Латинська назва
Дубова губка	Daedalea quercіna (L.) Fr.
Трутовик справжній	Fomes fomentarіus (L.: Fr.) Gіll
Трутовик запашний	Trametes suavеjleus Fr.
Несправжній трутовик	Phellіnus іgnіarіus (L.: Fr.) Quel.
Трутовик сірчано-жовтий	Laetіporus sulphureus (Bull.: Fr.) Bond, et Sіng.
Двоколірна губка	Phellіnus dіchrous Fr.
Трутовик північний	Phellіnus borealіs
Березова губка	Pіptoporus betulіnus (Bull, ex Fr.) Karst.
Панус грубий	Panus rudіs Fr.

Висновок

Деревні рослини піддаються впливові грибкових захворювань. Класифікація ґрунтуються на всіляких принципах: зовнішніх симптомах прояву, тобто по типах хвороб (зів'янення, плямистість, пухлини і т.п.); тривалості її протікання (хронічне і гостре); ураженим органам (хвороби листків, коренів, пагонів і т.п.); вікові рослин (хвороби сходів, молодняків, середньовікових); по деревній породі (хвороби сосни, дуба, бука, кизилу й ін.); етіології, тобто через виникнення хвороби. Основними збудниками захворювань рослин є гриби.

На території околиць м. Чернігів на деревних породах рослин було виявлено та наведено характеристику 9 видів грибів.

Негативна роль трутовикових грибів у тім, що вони є руйнівниками деревини не тільки живих дерев, але також уражають деревину яку заготовлює і використовує людина, збудниками різних хвороб лісу. Позитивна роль – трутовикові гриби є санітарами лісу, вони руйную мертву деревину, так починають свій життєвий цикл паразитичною фазою, а закінчують сапрофітної.

Якби не було грибів – санітарів лісу, ці запаси не могли б включитися в круговорот речовини в природі, унаслідок чого не відновилася б кількість вуглекислого газу в атмосфері, і як наслідок цього, припинилися б фотосинтез і виділення кисню.

Трутовикові гриби є постійними компонентами лісових біоценозів.

Досить гарною формою закріплення знань про хвороби деревних порід рослин є екскурсія на території міського лісового насадження, де учні мають можливість побачити та визначити зібрані екземпляри.

Список літератури

1. Введенский Б.А. Большая советская энциклопедия. Т.43.

2. Все о грибах / М.В. Горленко, Л.В. Гарибова, И.И. Сидорова и др. – М.: «Лесн. Пром – сть», 1985. – 280 с.

3. Грибы СССР. / Отв. ред. М.В. Горленко. – М.: «Мысль», 1980. – 303 с.

4. Жизнь растений, т. 2. / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1976. – 475 с.

5. Защита леса от вредителей и болезней: Справочник. – М.: «Агропромиздат», 1988. – 230 с.

6. Клюшник П.И. Определительдереворазрушающих грибов. – М.: «Гослесбумиздат», 1957. – 450 с.

7. Лесная фитопатология / С.В. Шевченко, А.В. Цилюрик. – К.: Вища школа, 1986. – 384 с.

8. Мазин В.В. Грибы, растения и люди. – М.: «Знания», 1986. – 300 с.

9. Мир растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1991. – 475 с.

10. Молодчиков А.И. В мире грибов. – К.: «Советская школа», 1967. – 250 с.

11. Симонов Г.П. Лесные растения. – Минск: «Вышэйшая школа», 1980. – 370 с.

12. Сершанина Г.И. Макромицеты. – Минск: «Вышэйшая школа», 1986. – 270 с.

13. Цилюрик А.В., Шевченко С.В. Грибы лесных биоценозов: Атлас. – К.: «Высш. шк.», 1989. – 255 с.