Вступ

Ряд рукокрилі (кажани) – великий ряд ссавців, здатних активно літати. Його представники поширені на всіх континентах планети від північної межі лісу до тропіків і пустель Австралії (крім Антарктиди). Живляться переважно комахами, хоча для багатьох видів їжею служать плоди, нектар квітів, дрібні хребетні й навіть кров великих ссавців (група вампірів). Потаємний нічний спосіб життя, безшумні польоти, своєрідна зовнішність породили багато легенд і фантастичних оповідань про цих на диво цікавих та корисних тварин: нібито кажани сідають на голови людей, рвуть волосся, п'ють кров. Ще стародавні єгиптяни вважали кажанів душами грішників, засуджених на вічне блукання, оскільки їх часто бачили над куполами церков, біля кладовищ. Перш ніж вести мову про рукокрилих, треба згадати ще про їх одну назву – летючі миші, хоча насправді до мишей (які є гризунами) вони ніякого відношення не мають. Саме завдяки такій назві рукокрилі натерпілися немало лиха, оскільки їх часто ототожнювали з шкідниками – мишевидними гризунами. Дрібні кажани дещо нагадують мишей, хоча зовнішній вигляд рукокрилих своєрідний. Серед них є і досить великі представники: летючі собаки і лисиці. Часто сама назва свідчить про їх зовнішній вигляд: молотоголові та трубконосі крилани, підковоноси, листоноси та ін.

Кажани є невід'ємним компонентом природних угруповань і однією з найвразливих груп тварин. Висока їх вразливість визначається унікальними їх особливостями, пов'язаними з польотом, серед яких – низька плодючість та висока залежність від наявності затишних вологих місць для відпочинку і зимівлі. За Бернською конвенцією (1979), до якої 1997 року приєдналась і Україна, всі види кажанів в Європі визнано такими, що потребують пильної охорони. Згідно з «Червоною книгою України» (1994), 12 видів кажанів (тобто кожний другий вид) мають високі II чи III охоронні категорії.

Природа Чернігова та його околиць досить різноманітна і сприяє розселенню представників ряду Рукокрилих.

Метою нашої роботи було проаналізувати особливості та дати характеристику видового складу ряду Рукокрилих околиць м. Чернігова.

Для досягнення поставленої мети було необхідно вирішити такі завдання:

• розглянути особливості будови, фізіології та життєдіяльності ряду Рукокрилих та їх значення в природі;

• дати характеристику представників ряду Рукокрилих, які зустрічаються на території м. Чернігова та його околиць.

Об`єкт дослідження – особливості біології представників ряду Рукокрилих.

Предмет дослідження – поширення кажанів в м. Чернігів та його околицях.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел. Робота викладена на 25 сторінках основного тексту.

1. Загальна характеристика та особливості ряду рукокрилі (кажани)

1.1 Особливості будови та фізіології

Рукокрилі включає три родини: Гладконосі кажани (Vespertіlіonіdae), Підковоносі кажани (Rhіnolophіdae) і Бульдогові кажани (Molossіdae).

Родина Гладконоси кажанів (Vespertіlіonіdae) включає дев'ять родів: рід Нічниці (Myotіs), рід Вухани (Plecotus), рід Широковушки (Basbastella), рід Нетопири (Pіpіstrellus), рід Вечірниця (Nyctalus), рід Кожани (Eptesіcus), рід Двоколірні кожани (Vespertіlіo), рід Довгокрилі (Mіnіopterus) і рід Трубконосі (Murіna).

Кажани або рукокрилі – ряд ссавців. Довжина тіла від 2,5 до 14 см. Дуже поширені, існує близько 1000 видів, що формують ряд Chiroptera, кажани становлять приблизно одну чверть усіх ссавців Землі. Поділяються на два підряди: крилани (типовий представник – летюча лисиця), що харчуються фруктами, та комахоїдні кажани або летючі миші, що харчуються в основному комахами [5].

Оскільки у фауні нашої території немає криланів, мова йтиме про кажанів, які об'єднуються в дві родини: підковоносів (два види) та гладконосів, або звичайних кажанів. Передні кінцівки перетворилися у них на крила. Еластична шкіряна літальна перетинка натягнута поміж пальцями, плечем, передпліччям, боками тіла, задніми кінцівками і, якщо є, хвостом. Переднім кінцівкам властиве сильне подовження пальців, крім першого, а всі пальці, крім другого, мають розвинені кігті. Голова з широким ротовим отвором у вигляді щілини. Досить великі, своєрідної будови вушні раковини. На передній частині їх часом міститься додатковий шкіряний виріст – так званий козелок. Забарвлення частіше темне. Шерсть досить м'яка і коротка. Здатність до польоту позначилась і на будові скелету, який досить легкий, а у дорослих особин відсутні хрящеві утворення. Рукокрилі орієнтуються за допомогою ехолокації. Але у багатьох криланів такий механізм відсутній і вони здебільшого користуються органами зору. Найдосконаліше розвинений ехолокаційний механізм у кажанів. Вони сприймають не лише ультразвуковий сигнал, що надходить від якогось джерела, але й відлуння власного сигналу, причому бачать предмет не гірше, ніж ми, сприймаючи його за допомогою органів зору. Будучи майже сліпими, вони добре орієнтуються у просторі, випускаючи локаційні сигнали у вигляді коротких ультразвукових імпульсів частотою 20–120 кГц і тривалістю 0,2–100 мс. Нічні тварини, мешкають у країнах з помірним кліматом, впадають у зимову сплячку. Хоча тварини досить поширені, кількість популяцій катастрофічно зменшується і багато видів зараз знаходяться на межі зникнення.

Особливості будови скелету кажанів представлені на рис. 1.

Рис. 1. Морфологічні ознаки кажана (за абеткою): Aur – вушниця, cal – шпора, cri – кісткова перетинка епіблеми, Dac – дактілопатагіум, epi – епіблема, d1 – 1й (вільний) палець, d3 – 3й (найдовший) палець, mc3 – метакарпалія 3-го пальця, Pla – плагіопатагіум, Pm – малі премоляри, Pro – пропатагіум, Rad – передпліччя, Tra – траґус, Uro – уропатагіум. Контури зображень тіла (вечірниця) – за АП56, черепа (нічниця) – за СТ63).

Болона, або патагіум – система шкірних складок (часто як «літальна перетинка»), яка об'єднує (1) дактілопатагіум, що охоплює пальці передніх кінцівок, (2) плагіопатагіум – між передніми (від 5-го пальця) і задніми кінцівками, (3) уропатагіум – міжстегновий простір. Розрізняють також пропатагіум (спереду передпліччя) та додатковий утвір зовні шпори – епіблему.

Епіблема – шкірна лопать, що розміщена назовні від шпори і фактично є продовженням уропатагіуму (у видів з розвинутою широкою епіблемою в середній її частині утворюється додаткова поперечна кістка – криста).

Траґус (козелок) – частина складного вуха у гладеньконосих (Vespertilionidae), що прикриває вушний отвір; форма, розміри і забарвлення мають діагностичне значення. [У підковиків замість нього є широкий антитраґус].

Метакарпалія – основна кістка п'ястка, що є основою всіх пальців; при визначенні найчастіше використовується для оцінки видовженості крила.

Передпліччя – найдовша (променева) кістка передньої кінцівки, довжину якої використовують як розмірну ознаку, що свідчить про загальні розміри кажана; вимірюють на складеному крилі від ліктьового до зап'ясткового згину і звичайно позначають як «Ra» (radialis).

Премоляри – передкутні (заіклові) зуби, розміщені між іклами і кутніми; представлені великим (останнім) премоляром і розміщеними між ним та іклом 1–2 малими премолярами, ступінь редукції яких є діагностичною ознакою (у більшості груп лиликів малі премоляри повністю втрачені).

Уропатагіум – хвостова (міжгомілкова) болона, що простягається між задніми кінцівками і у видів кажанів нашої фауни охоплює весь хвіст, звичайно окрім 1–2 кінцевих хребців; його вільний край підтримується шпорою.

Шпора – окостеніння, що прикріплене до п'яткової області ноги і підтримує вільний край уропатагіуму; ззовні шпори іноді є додаткова шкірна лопать – епіблема, яку почасти підтримує додаткова поперечна кістка (криста); їх ступінь розвитку має значення при діагностиці довгокрилів і нічниць [3].

Слуховий аналізатор використовують і для полювання на комах. Підковоноси мають інше пристосування, оскільки літальний апарат у них менш досконалий. Це складки на носі, що відіграють роль антени, які допомагають надати звуку вузького напрямку. Оскільки ультразвуки сприймають також багато комах, вони при виявленні сигналу кажана змінюють напрямок польоту або складають крила і падають на землю. Кажан комаху, яка не дзижчить, не сприймає, але, якщо вона пролітає в межах дії ультразвукового променя, звірок перший відчуває здобич та починає погоню. Підковоніс на цей час перестає випромінювати імпульси.

Здатність рукокрилих до активного польоту виникла в процесі еволюційного розвитку, причому створилися відповідні компенсаторні пристосування – такі, як відносно великі розміри серця тощо. Однак здатність до тривалого польоту характерна не для усіх видів. Частина з них перелітає на незначну відстань або взагалі веде осіле життя. Це виявлено і в будові літального апарату, зокрема формі й розмірі крила: довге і вузьке сприяє більш швидкому польоту. Вчені підрахували, що швидкість польоту рукокрилих з коротким крилом досягає 4,3, а з довгим і вузьким – до 10–16 м/с. Кожен вид характеризується своїми літальними особливостями, комплексом пристосувань, пов'язаних з певним способом життя. Менша швидкість польоту не дає можливості віддалятися на значну відстань вуханю, широковуху та іншим видам, які здобувають їжу поблизу своїх укрить, не створюють великих колоній, бо не змогли б прогодуватися.

Кажани – найстародавніші ссавці і найбільш вразливі серед сучасних звірів. Спостерігається постійне зниження їх чисельності внаслідок застосування хімічних препаратів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур, вирубування старих дуплястих дерев, освоєння печер та інші зміни екологічної обстановки, що позбавляє тварин кормової бази та укрить. Негативну роль відіграє і фактор непокоєння – пряме переслідування рукокрилих. Разом із збереженням та охороною природних укрить розвішування дуплянок може стати ефективним заходом охорони та збільшення чисельності цих корисних тварин. Неспеціалістам важко відрізнити звичайних видів кажанів від занесених до Червоної книги України. Однак усі вони дуже корисні тварини і їх треба охороняти [7].

1.2 Живлення та обмін речовин

Усі кажани нашої республіки невеликі за розміром та виключно комахоїдні форми. В раціоні рукокрилих понад 120 різних видів безхребетних, серед яких багато шкідників сільського та лісового господарства: хрущі, клопи, довгоносики, совки та ін. В зв'язку з інтенсивним обміном речовин (характерно для невеликих тварин) кажан потребує багато їжі. Відомо, що велика колонія довгокрилів лише за одну ніч з'їдає 1,5 млн. комах. Водяна нічниця за виліт відловлює близько 500 комарів, протягом літа – до 60 тис, колонія її (20–25 особин) за такий же період – до 1,5 млн. комах, що є переносниками збудників різних захворювань. Ці тварини ведуть нічний спосіб життя і через те знищують нічних комах, в той час як птахи (за винятком дрімлюг, дрібних сов) у вечірні часи не полюють. Вдень кажани сплять, перебувають у сховищах, підвісившись вниз головою задніми кінцівками та склавши крила. Незважаючи на ненажерливість, летючі миші здатні довго жити без їжі, зберігаючи здатність до польоту і не втрачаючи маси тіла. Сплячка дає їм змогу переносити несприятливі умови, оскільки значно гальмуються усі життєві процеси. Тварини живуть за рахунок нагромадженого жиру, маса якого восени досягає 50% маси тіла. Цей енергетичний резерв летючі миші використовують дуже ощадливо і навесні мають ще достатньо жирових запасів. Під час сплячки сповільнюється серцевий ритм, різко знижуються енергозатрати, температура тіла становить 1 °С. Все це є адаптацією до несприятливих умов. Цикли життєдіяльності кажанів і об'єктів їх живлення – комах – практично синхронні. Характер добової активності також відповідає денному циклу жертви [1].

Рукокрилі можуть здійснювати міграційні кочівлі. На цій підставі виділяють дві екологічні групи: перелітні й осілі. Завдяки кільцюванню вивчено ряд цікавих сторін їх біології, встановлено місця зимівлі, строки і шляхи міграції. Нагромадження жирових запасів восени до певного рівня є сигналом готовності тварин до перельоту і зимівлі.

У добрих літунів (вечірниці, кожани) колонії налічують сотні особин. За здобиччю літають на відстань до кількох кілометрів, а під час перельотів долають до 1000 км і більше. За типами стацій та місць полювання кажани України В. І. Абеленцев поділяє на вечірниці та підковоноси і нічниці, а нетопирі та кожани займають проміжне положення. Вечірниці віддають перевагу узліссям, великим галявинам, водоймам та лукам поблизу лісу, нетопирі – лісовим дорогам, алеям парків, кожани – рівнинним просторам з трав'яною рослинністю, вулицям населених пунктів. Нічниці частіше полюють над водоймами. Такі широкопластичні види, як вухань та вусата нічниця, живляться в різноманітних стаціях. Частіше на відокремленій ділянці полюють відразу кілька видів, але на різній висоті – водяна, ставкова, іноді й вусата нічниці – над самою водою, підковоноси – низько поблизу стін, огорож; нетопирі та кожани – на висоті 1–4 м, вусата нічниця, довгокрил – на 3–10 м, а вечірниці – частіше на 10–40 м.

1.3 Розмноження, піклування про потомство

Розмноження рукокрилих ще недостатньо вивчене. Деякі види спарюються восени, але запліднюються тільки навесні сперміями, що перезимували в статевих шляхах самок. У дрібних видів строки вагітності 55 днів, у великих – 75. Малята народжуються сліпими, голими і зразу ж прикріплюються до соска матері. За допомогою міцних кігтиків великих пальців вони міцно тримаються за тіло матері навіть під час польоту. У новонароджених недостатня терморегуляція, і вони гріються тілом матері. В перші 2–3 дні самки накривають своїх малят перетинками крил, а на 4-й малята тримаються окремими групами поблизу дорослих. За даними різних дослідників, дрібні рукокрилі годують молодняк 20–25 днів, великі – довше.

Період розмноження в колоніях досить розтягнутий, тому одночасно можна побачити молодняк і вагітних самок. Тривалість розмноження залежить від віку тварин, початку статевої зрілості, видових особливостей тварин. На початку другого тижня життя молоді вдвічі додають у масі, обростають шерстю, яка протягом другого за цим тижня стає дедалі густішою і довшою, прорізуються зуби. Нетопирі, вухані, нічниці в кінці третього тижня уже можуть потроху літати, а в місячному – здійснюють самостійні польоти. Розміру дорослої тварини досягають в 2-місячному віці; великі види розвиваються дещо довше і літають лише через 5–6 тижнів після народження. Цікаво, що самки серед великої кількості малюків у печері знаходять і годують лише своїх. У виводках переважно 1–2, зрідка три малюки. Відмічено, що їх буває менше у рукокрилих, які зимують у печерах, ніж у тих, що проводять зиму в дуплах та інших невеликих укриттях. Мабуть, ця адаптивна особливість пов'язана з більшою загрозою існуванню виду в суворіших умовах і спрямована на підтримку певної чисельності, достатньої для існування виду в цілому. Значна тривалість життя, як відомо, залежить від плодючості. Наприклад, нічниця ставкова і деякі інші, що живуть 13–20 років, народжують одне маля, в той час як вечірниці, кожани (5–12 років тривалість життя) – по двоє. Температура тіла рукокрилих корелює з температурою навколишнього середовища. Більшість видів з них колоніальні, це допомагає підтримувати температуру і вологість у сховищах на певному рівні.

1.4 Орієнтація в темряві

Зморшки на мордочках багатьох кажанів допомагають їм орієнтуватися при польотах у темряві.

Це відкриття зробила група вчених з університету Шаньдуня на чолі з професором Рольфом Мюллером.

Більшість кажанів випускають звуки, які допомагають природній ехолокації, ротом. Однак багато хто з цих тварин – біля трьохсот видів, – використовують у таких випадках ніс. У цих мишей на мордочці є зморшкуваті борозни, про призначення яких учені довго думали, але так і не змогли одержати чіткого уявлення [2].

Вчені провели тривимірне рентгенівське сканування цих структур у кажана Rhinolophus rouxi з роду підковоносів, а потім збудували модель взаємодії ультразвукових коливань зі складками навколо носа.

Кажани випускають ультразвукові сигнали, частота яких починається від 60 кілогерців, швидко піднімається до 80 кілогерців і знову опускається до 60. Як показала комп’ютерна модель, борозни над носом відіграють роль резонаторів, посилюючи визначені частоти видаваного звуку.

У результаті цього борозни також по-різному керують звуком: 60-кілогерцові коливання поширюються у вертикальному напрямку, тоді як 80-кілогерцові – прямо.

Ця складна система борозен посилає звуки в різних напрямках, що допомагає кажанам орієнтуватися в складних умовах, наприклад, у густому лісі або при одночасному рішенні декількох завдань – переслідуванні жертви і уникненя перешкод.

2. Матеріали і методи дослідження

Методи дослідження – збір польового матеріалу (без вилучення тварин з природи) шляхом пошуку і обстеження сховищ рукокрилих, проведення маршрутних і маршрутно-точкових обліків; обробка літературних джерел і колекцій зоологічних музеїв; обробка даних шляхом їх структуризації та систематизації з подальшим статистичним і географічним аналізом.

Польові дослідження проводились за загальноприйнятими методиками: пошуком сховищ кажанів та обстеженням ділянок зі сховищами; оглядом та обліком у зимових сховищах; пошуком та аналізом слідів їх життєдіяльності; маршрутними і точковими дистанційними детекторно-візуальними обліками. Видову належність тварин визначали прижиттєво шляхом зовнішнього огляду з використанням визначників.

Метод анкетування. Метод анкетування давно і успішно застосовується в різних областях зоологічних досліджень. Особливу цінність даний метод представляє при зборі інформації по рідкісних видах. Він може застосовуватися разом із стандартними обліковими методами, не вимагаючи при цьому великих матеріальних і часових витрат. Результатом проведеного анкетування можуть бути додаткові, часто унікальні, ніде раніше не запротокольовані відомості про місця знахідок рідкісних видів, їх спосіб життя, стан кормової бази, відношення місцевого населення, існуючих лімітуючих чинниках і тому подібне. З іншого боку дані попереднього анкетування можуть бути використані для подальшого планування заходів щодо обстеження тієї або іншої ділянки ареалу виду, що цікавить, пошуку відповіді на те або інше поставлене питання.

Форма анкети при зовнішній лаконічності має велику інформаційну ємність. Простота і чіткість поставлених питань робить можливим її використання серед широких верств населення з різним освітнім рівнем. Анкета легко перекладається різними мовами. У ряді випадків, залежно від бажання респондентів, анкетування може носити анонімних характер.

3. Хараткеристика представників ряду Рукокрилих м. Чернігова

3.1 Вухань бурий (Plecotus auritus)

Довжина передпліччя 3,5–4 см, розмах крил – 23–27 см. Край крилової перетинки прикріплюється до плюсни задньої лапи (між гомілковостопним суглобом і пальцями). Від вухатої і звичайної нічниць відрізняється також більшою довжиною тіла (5 см і більш). Епіблеми немає. Вуха великі, крила широкі, тупі. Вуха прикриті спеціальними вкладишами – козелками. Козелок прямий, довгий, вузький, загострений [5].

Дуже повільний. По біології схожий на ставкову нічницю, але годується не тільки над водою, але й у прибережних лісах, рідше на вулицях селищ.

Самці і самки селяться разом у дуплах і під дахами (в основному в дерев'яних будівлях). Навесні в колоніях буває до 20–40, до осені до 50–60 звірків. У колоніях висять на стелі дупла, горища або печери (1), збившись в щільну купу. Вилітають на полювання пізно, у повній темряві. П'ють воду пікіруючи над водоймою (2). Зимує в печерах і льохах.

Голос в кажанів абсолютно індивідуальний, тому звірок може легко впізнати відображення власного сигналу в печері, де одночасно користуються ехолокатором сотні тисяч звірків. Крім ультразвуку, кажани користуються і звичайними звуковими сигналами, в основному для спілкування. Ці звуки звичайно лежать на порозі людського сприйняття. Діти чують цвіркання і писк більшості видів, люди похилого віку – лише деяких.

Вагітність триває біля двох місяців. У червні самки народжують по одному дитинчаті. Шлюбний період приходиться на серпень, а у вересні нічниці летять на зимівлю.

3.2 Нічниця водяна (Myotis daubentoni)

Повна наукова назва виду: Myotis daubentonii (Kuhl, 1817). Інші поширені наукові назви: Leuconoe daubentonii – Інші поширені українські назви: нічвид Добантона.

Один з 66 видів роду; один з 9 видів роду у фауні України. Разом з ставковою нічницею належить до підроду Leuconoe. В межах України, ймовірно, представлений двома підвидами: Myotis d. daubentonii (Правобережна Україна) та Myotis d. volgensis (Лівобережжя) (Абелєнцев і Попов 1956).

Нічниця водяна – один з найдрібніших кажанів нашої фауни. На всій території України є осілим видом. Тісно пов'язана з водоймами та водотоками. У річкових долинах є звичайним і навіть численним видом кажанів. Влітку надає перевагу надземним сховищам: дуплам, горищам, тріщинам та порожнинам у будівлях, скелях, урвищах тощо. Зиму проводить у печерах, хоча частина популяції, ймовірно, зимує і над землею. Про це свідчить її доволі низька чисельність на зимівлі у різного типу підземеллях. На зимівлі рідко утворює щільні скупчення, переважно зимує поодиноко. Любить забиватися у вузькі вертикальні щілини. Зимівлі покидає в березні, на початку квітня. Влітку самці та ялові самки живуть поодиноко, а вагітні самки утворюють численні виводкові колонії обсягом від кількох десятків до кількох сотень особин. Молодь з'являється в середині червня. На полювання вилітає з настанням сутінок. Місцем для польотів служить надводний шар повітря над відкритими спокійними ділянками водойм. Політ дуже характерний – повільний, аленерівномірний, з частими змінами напрямку. Основу живлення складають різноманітні дрібні комахи, переважно двокрилі та одноденкові [10].

Хоча нічниця водяна зустрічається практично по всій Україні, її поширення в регіоні має спорадичний характер. Вид приурочений до річкових долин, в яких він є звичайним і досить численним видом (Абелєнцев і Попов 1956; Покиньчереда та ін. 1999), а за їх межами трапляється рідко. Літні обліки з використанням детекторів підтвердили високу чисельність виду у характерних біотопах на території Українських Карпат (в середньому 1 особину на 1 км берегової лінії). Проте взимку це один з найрідкісніших у підземеллях регіону вид, і його загальна чисельність в Карпатському регіону не перевищує сотню особин. Порівняння наших сучасних даних з результатами зимових обліків у підземеллях, що проводилися на заході України в середині сторіччя (Татаринов 1956; Крочко 1992), опосередковано свідчать про відносну стабільність місцевої популяції протягом останніх 50-років.

Територія України повністю охоплена ареалом нічниці водяної. Цей доволі пластичний вид заселяє як гірські регіони, так і рівнини, зустрічається в лісових і степових ландшафтах, загалом живе всюди, де є характерні біотопи – водойми і водотоки. В гори піднімається до 1200 м (Крочко 1992).

Нічниця водяна не включена до Червоної книги України (1994) і не підлягає іншій спеціальній охороні. Охороняється в межах Закону України «Про тваринний світ» (1993). За діючою 5-бальною системою охоронних категорій вид охорони не потребує (Загороднюк та ін. 1998).

Як згадувалося вище, нічниця водяна є видом з доволі стабільною чисельністю, яка в історичний період не зазнала різких змін. Ця нічниця не належить до високо-колоніальних видів і практично не утворює легкодоступних людям та хижим ссавцям масових скупчень, що забезпечує їй порівняно меншу вразливість. Для виду найбільш небезпечним є не стільки фактор турбування у сховищах чи, навіть, пряме його знищення, скільки забруднення середовища, що призводить до зменшення місць, придатних для оселення [8].

Кажани завдяки певним фізіологічним і екологічним особливостям є надзвичайно складною групою для утримання в неволі. Це повною мірою стосується і нічниці водяної. Спроби її утримання і розведення в неволі невідомі.

Нічниця водяна практично не потребує спеціальних заходів охорони. Охорона підземель є малоефективною в зв'язку з низькою чисельністю виду у таких сховищах. Більш важливим є недопущення деградації водойм та їх берегів – типових біотопів виду.

Найсуттєвішою проблемою є відсутність достовірної інформації про сучасний стан, поширення та чисельність виду з більшості регіонів України, а відповідно, і про історичні зміни цих характеристик виду.

3.3 Нетопир-карлик (Vespertіlіo pіpіstrellus Schreber)

Дрібний темний кажан. Довжина передпліччя 28–33 мм. Забарвлення верху від коричневого до сіро-палевого, низ трохи світліший. Вухо невелике, звужене до вершини.

Мешканець різноманітних ландшафтів, часто пов'язаний з житлами людини. Звичайний, місцями численний. Денними притулками служать горища й інші укриті місця в будинках, трохи рідше дупла, ущелини скель, шпаківні. Утворить досить великі колонії, іноді разом з іншими: видами. Самці живуть в основному поодинці. Виліт на годівлю в ранніх сумерках, другий виліт на світанку, у середині літа полює всю ніч. Іноді літає і вдень. Поживу ловить серед будівель, навколо дерев, у стін, над алеями, часто над водою, іноді підлітає до ліхтарів і кружляється в їхньому світлі. Політ нерівний, стрімкий, з частими змахами крил. Харчується комарами, москітами і метеликами. У червні – липні самки приносять двох, рідше одне дитинча. На зиму частина летить на південь, частина зимує в різних укриттях. Знищує комарів і москітів.

Від більшості наших кожанів відрізняється дуже дрібними розмірами (довжина передпліччя до 33 мм), від дуже дрібного кожановидного нетопира – наявністю малого верхнього передкорінного зуба і наявністю у міжбедреній перетинці хвоста [11].

Політ швидкий, нерівний, з частими змахами крил. Часто кружляється в ліхтарів. День проводить на горищах, у порожнечах стін, рідше в дуплах і щілинах скель.

Голос у кажанів абсолютно індивідуальний, тому звірок може легко дізнаватися відображення власного сигналу в печері, де одночасно користуються ехолокатором сотні тисяч звірків. Крім ультразвуку, кажани користуються і звичайними звуковими сигналами, в основному для спілкування. Ці звуки звичайно лежать на порозі людського сприйняття.

Друга половина серпня – період шлюбних ігор. У цей час самці нетопирів літають вночі над лісами і населеними пунктами, скликаючи самок довгими стрекотливими трелями. У нетопира-карлика найкрасивіша «пісня» із усіх наших видів, не вважаючи широкоухого складчатогуба; легше всего почути її наприкінці серпня біля ліхтарів з великою кількістю мошок і комарів, що прилетіли на світло. Це чисті металеві звуки, що поступово переходять у довгу трель.

Харчуються переважно дрібними двокрилими. Полюють в сумерках, іноді вночі і вдень. Дитинчат, звичайно по двоє, народжуються в червні.

3.4 Нетопир середземноморський (Pipistrellus kuhli)

Довжина тіла 41–48 мм. Забарвлення блідо-сіро-буре з домішкою палевого. Вуха та губи чорні. Для цього виду характерна широка світла смуга, що проходити вздовж літальної перетинки від задньої кінцівки до п'ятого пальця. Вуха має короткі та широкі. Крила дещо вужчі порівняно з широкими крилами інших нетопирів. Типовий середземноморець. На нашій териорії зустрічаються поодинокі особини. Особливості екології цього виду на Україні не вивчені. Очевидно, основні райони поширення – гірські й скелясті місцевості. Оселюється групами по 3 – 20 особин у розщелинах скель, а також за лиштвами вікон кам'яних будівель. У кінці травня – на початку червня народжується двоє малят, які вже в кінці червня починають літати. На полювання вилітає пізніше, ніж інші нетопирі. Літає низько, кружляє колами, на відміну від інших нетопирів, не кидаючись у боки. Полює вночі. Відомості про зимівлю відсутні. Можливо, зникаючий вид. Чисельність дуже низька.

3.5 Вечірниця дозірна (Nyctalus noctula)

Вечірниця дозірна (Nyctalus noctula) – вид кажанів, поширений в Європі, Азії та Північній Африці. Має довжину 8 см ра розмах крил 35, що робить її одним з найбільших видів кажанів Західної та Центральної Європи. Зазвичай починає полювати із заходом сонця, раніше за більшість європейських кажанів. Літає високо та швидко, піднімається над верхівками дерев звичайних для цієї тварини лісових районів. Вважає за краще селитися в невеликих гаях, може пролітати на відстань до 20 км від місця сну. Удень зазвичай ховається в дуплах або інших укриттях. Інколи мешкає у містах, багато цих тварин живе в Гамбурзі, Відні, Брно та інших великих європейських містах.

На додаток до типового для кажанів ультразвуку (26–47 кГц), що використовується для ехолокації, цей кажан видає різкі крики, якими привертає представників протилежної статі. Зазвичай харчується жуками, моллю, крилатими мурахами, інколи нападає на дрібних птахів [1].

Узимку руда вечірниця впадає у сплячку, як і решта кажанів помірних широт. Зазвичай для цього дупла занадто холодні, тому тварина шукає печери або штучні споруди, такі як горища. Часто місця сплячки знаходяться у сотнях кілометрів від районів мешкання улітку.

Хоча дозірна вечірниця знаходиться під відносною загрозою, вона більш поширена, ніж решта європейських кажанів, багато в чому завдяки здатності мешкати у містах.

3.6 Лісовий нетопир (Pipistrellus nathusii)

Нетопир лісовий – дрібний кажан (довжина тіла близько 5 см). Улітку влаштовує колонії до декількох десятків звірків у дуплах і різних будівлях. Дуже люблять селитися в різних щілинах на горищах, під схилами дахів, за віконними лиштвами, у стінках.

Харчуються комахами, яких ловлять уночі на узліссях, над водоймами і галявинами. Восени летять від нас зимувати в більш південні краї. Козелок у основі вужчий, ніж у середній частині, а його кінчик загнутий уперед. Край крилової перетинки прикріплюється до основи зовнішнього пальця задньої лапи. Епіблема добре розвита, має поперечну перегородку. Кінчик хвоста не видається за край літальної перетинки (у кожановидного нетопира видається на 3–5 мм). Забарвлення дуже мінливе.

Розповсюджений у середній смузі і на півдні європейської частини. Один із самих звичайних кажанів зони хвойно-широколиствених лісів. Влітку утворює колонії до 100–150 звірків, переважно самок і молодняку, у дуплах з вузьким входом, рідше в порожнечах стін, на горищах. На зиму летить на південь.

Політ швидкий, рівний, без різких поворотів.

3.7 Лилик двоколірний (Vespertіlіo murіnus)

Темні основи волосинок хутра спини (бурі, майже чорні або руді) та їх сріблясті кінчики формують чітке двокольорове забарвлення. Хутро черева брудно-сіре. Трагус розширений у приверхівковій частині (дещо грибоподібний), нахилений до ока. Епіблема широка з поперечною кристою.

Довжина тіла – 54–64 мм, передпліччя – 41–48 мм, вуха – 14–17 мм, трагуса – 6–8 мм, хвоста – 36–47 мм.

Ареал охоплює Середню, Східну Європу, Кавказ, Передню та Центральну Азію, Південну Сибір, Монголію та Північний Китай, до Далекого Сходу. Україна повністю входить в ареал виду [12].

Зустрічається в гірських районах та на рівнинах, нерідко – в населених пунктах. Влітку оселяється в будівлях, дуплах, скельних тріщинах. Мігрує. Останніми роками з’явилися докази формування осілих популяцій, що тісно пов’язані з урболандшафтами.

За стратегією полювання відноситься до видів відкритих просторів. Основу трофічного списку складають двокрилі, крім цього – ручейники, жуки, лускокрилі, рівнокрилі, сітчастокрилі.

Самиці утворюють виводкові колонії до кількох десятків особин, іноді спільні з іншими видами. Самиця народжує звичайно двох малят. Народження припадає на кінець червня – початок липня. Самці та ялові самиці оселяються окремо. Період парування відбувається восени та на початку зимівлі. Восени для самців цього виду характерна демонстрація гонної поведінки.

За чисельність звичайний вид.

3.8 Пізній кажан (Eptesicus serotinus)

Характерний представник гладконосих кажанів (родина Vespertіlіonіdae) і один з найбільш великих видів цієї родини: довжина тіла 6–8 см, довжина передпліччя 4,5–5,5 см, маса 15–30 г. Самки звичайно помітно крупніші самців. Хвіст коротший тіла, кінець хвоста на 4–6 мм виступає за край хвостової перетинки. Крила великі і широкі. Вухо досить широке і високе, козелок злегка розширений у середній частині. Хутро високе і нерівне, волоссяний покрив одноколірний або слабко двоколірний, на спині від темно-коричневих до світлих палево-сірих, на череві – від коричнювато-сірих до чисто білих. Лицьова маска практично гола, темно-бура в європейських звірків і блідо-рожева – у середньоазіатських. Зуби великі. Ехолокаційні сигнали в діапазоні 65–15 кГц, з максимальною амплітудою близько 25–30 кГц [7].

Живе в різних ландшафтах, від напівпустель до широколистяних і гірських тропічних лісів, а також в антропогенних місцевостях. Найчастіше пов'язаний з поселеннями людини, у Європі зустрічається навіть у великих містах. Селиться в будівлях людини, тріщинах скель, печерах. Дорослі самки утворять виводкові колонії в кілька десятків-сотень особин, самці звичайно тримаються обособленно. Осілий вид, у помірних широтах зимує в утепленій частині будинків, рідше – у підземних спорудах. Вилітає на полювання в густих сумерках (відкіля і відбувається назва). Ловить поживу як у повітрі, іноді на дуже великій висоті, так і на поверхні землі або листах дерев. Політ нешвидкий, спокійний, але маневрений.

Харчується різноманітними комахами, включаючи великих жуків і метеликів. Вагітність триває близько 70 днів, пологи на початку літа. У виводку 1–2, рідко 3 дитинчати. У європейській частині ареалу частота народження двох дитинчат зростає з заходу на схід. Живе до 19 років.

Висновки

Ряд Рукокрилі – єдина серед ссавців група, пристосована до справжнього польоту. У тварин цього ряду між другим пальцем передніх кінцівок та тулубом утворюється складка шкіри, що тягнеться до верхівки хвоста і відіграє роль крила.

Пальці передньої кінцівки (крім першого) значно видовжені. Подібно до тахів у рукокрилих утворюється кіль, добре розвинена грудна мускулатура, яка забезпечує рух крила. Політ дуже маневрений. Рукокрилі ведуть нічний спосіб життя. Зір у них розвинений погано, проте добре розвинений слух. Більшість видів здатна до ехолокації. При цьому тварини з певним інтервалом (від 5 до 60 імпульсів на секунду) видають ультразвуки (їхня частота – від 30 до 70 тис. герц). Ці ультразвуки відбиваються і вловлюються органи слуху тварини. Це надає можливості рукокрилим орієнтуватися під час польоту, а також здобувати їжу в повітрі. Навіть втративши зір, тварина завдяки ехолокації добре орієнтується у повітрі.

Вдень рукокрилі ховаються на горищах, у дуплах та в печерах. Взимку деякі види кажанів можуть здійснювати міграції. Інші впадають у сплячку.

Відомо близько 1000 видів, серед яких розрізняють криланів та кажанів.

Нетопири – дрібні кажани. Довжина передпліччя 3,3–3,7 см, розмах крил – 22–25 см. Забарвлення дуже мінливе. Вухо велике, гостре, довге 1,2 см.

На території м. Чернігів та його околиць зустрічаються такі види представників ряду Рукокрилі: Нічниця водяна (Myotis daubentoni), Вухань бурий (Plecotus auritus), Вечірниця дозірна (Nyctalus noctula), Нетопир-карлик (Pipistrellus pipistrellus), Нетопир середземноморський (Pipistrellus kuhli), Нетопир лісовий (Pipistrellus nathusii), Лилик двоколірний (Vespertilio murinus), Кожан пізній (Eptesicus serotinus).

Список використаних джерел

1. Абелєнцев В.І., Попов Б.М. Ряд рукокрилі або кажани – Chiroptera/ ФаунаУ країни Ссавці – Київ: Вид-во АНУРСР, 1956.-томі, вин. 1. – С. 229–446.

2. Дивосвіт природи Чернігівщини. Книга 1. Зелений оксамит лісів. Навч. посібник для вчителя. Колектив авторів. – Чернігів, 2001. – 52 с.

3. Дивосвіт природи Чернігівщини. Книга 2. Луків сіверських різнотрав`я. Світ імлистих боліт і водойм. Навч. посібник для вчителя. Колектив авторів. – Чернігів, 2001. – 44 с.

4. Жизнь животных. В 6 томах. – М.: Просвещение, 1969.

5. Загороднюк І., Жила С, Покиньчереда В. Теріологічна школа-семінар «Ссавці у Червоній книзі // Вестник зоологии – 1998. -32, №5–6. – С. 149–150.

6. Зедлаг У. Животный мир Земли. – М.: Мир, 1975.

7. Кістяківський О.Б., Мазепа І.І. Польвий практикум з зоології. – К.: Рад школа, 1967. – 343 с.

8. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 592 с.

9. Крочко Ю.И. Рукокрылые Украинских Карпат. Автореф дис… докт. биол. наук – К., 1992. – 34 с.

10. Наумов Н.П., Карташев Н.Н. Зоология позвоночных: В 2 ч. – М.: Высш. школа, 1979 – 333 с.

11. Фауна України: в 40 томах. – М.: Просвещение, 1970 с.

12. Хрестоматія з зоології. / Упор. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова. – К.: Рад. школа, 1988. – 272 с.

13. Червона книга України Тваринний світ/ Під ред. М.М. Щербака – Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1994. – 464 с.